Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,
ніч мемуари безсонні.

Осінь тенетами сум снує,
палить гербарії жовтня.
Поки про мене ти думаєш,
я на землі не самотня!

Доки кохаєш мене одну
й сняться пахкі маргаритки.
Літо своє я наздожену.
Будемо щастя творити!

23.11.2020р.

Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

– "Я та, я та?" –
твої вуста пита.
– "Ти та, ти та",
але така робота,
коли б я краще написав листа,
щоб тільки ти не розтуляла рота.

Ростуть мої протести, як трава,
мов деревій цвіте мій біль білявий;
а я люблю вночі,
а вдень – ов-ва!
овацій розкривається халява…

Тебе я долучаю до Ґюго,
а ти ведеш до м’яса і сокири,
і в кожному сидить такий еґо..,
що півквартири
йде
на півквартири…

Самотня ніч.
Сіамський кіт і я.
Мені ти голову так вдало відрубала,
мов ця зима без снігу не моя
втомила осінь
і під ноги впала..,

хоч я це бачив, я це чув і вчив –
всі груди мають запахи і форми,
о, Галатейко, зліплена вночі!
твої не сплять
і досхочу накормлять…

Так, знов пішов;
та й, може, я й не той,
кого б хотіли всі жінки на світі?
Венера вмерла,
народивсь плейбой, –
ой, хитрий він,
як всі брехливі діти!

11 лютого 1993 р., Київ

Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Там, де ранок скорою ходою
Озорив обидва береги…
27.11.20

Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,
Немовби шрам – глибокий смерті слід.

Його дитинства радість рукотворна
І благодатна як сама земля,
Вросла у землю полиново чорну.
Дарма її гукати звідтіля.

Старий як світ, давно чекає стрічі
Із болем, що весь вік переорав,
Запалює над світом чорні свічі
На спомин незворотних переправ.

28.11.2020

Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,
не видно сліпому дороги.

Ні ґраток на вікнах, ні варти на дверях,
не стане й сльоза на заваді.
У білу крупину прийдешніх містерій
ступлю. Чи наважусь насправді?
22.11.2020р.

Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:
« Як Вам – у іншому світі?»

             Лети, душе моя, лети
             понад лісами і полями,
             і віднеси мої листи,
             що адресовані до мами.

Згадую – мама і я,
пісня її колискова...
             – Люлі, матусю моя.
             Як там зоря вечорова?

– Бачу у небі зірки,
місячні ночі... а днями,
наче сапаю грядки,
ніби я знову із вами.
І не лякає пітьма
осінню, влітку, весною...
Тільки б не люта зима,
тільки б не тліло війною...
Чую пісні Кобзаря…
байку неситого вовка…
тільки б не красна зоря,
тільки би не голодовка…

            Лети, душе моя, лети
            і не тривож мене ночами,
            коли отримую листи
            із того світу і від мами.

                                    11/20

Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.

11.2020

Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,
До журавлини є така довіра.

Бо п’є в лісах вона дзвінку росу,
І виростає в цілковитій тиші.
Тому і силу і свою красу -
У ягодах вона для нас залишить…

Для мене друзів є великий світ,
Мов ягідок цілющих для людини.
З Волині я отримала привіт -
Червону журавлину Валентини.
27.11.2020

"Канал, де тупо утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс практично майже весь.
І доста роз осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль, відмитою від крови,
повз підприємств сигари трубні.
І вже чужинець задирає сукні
туземних жіночок, ба – не як Завойовник,
а як прискіпливий художник
натурниці, аби вгодить
тій статуї, яка перестоїть
всі відображення в каналі,
в якому Розу й доконали".

--------------------------

Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,
у якому ти така безлика!..

24 лютого 2004 р., Київ

Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя
смарагдовим буйством розмаю!

Минулого літа стрімку течію
вже не наздогнати та вірю,
у срібний дзвіночок поезію цю
віллю, як останню надію.

І буде над світом ліричний мотив,
гучним благовістом дзвеніти.
Планиду в долонях Господь освятив,
ясним помаранчем в зеніті!

20.11.2020р.

1
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?
Усвідомить всі мають тепер це,
Відкриваючи вікна Фейсбуку.

3
Чиїсь заздрощі, пихи та кпини,
Чужі радощі, смутки і жалі,
Не отримані лайки і тралі,
Ти в Фейсбуці, а значить ти — нині.

4
Насолоду видовищ і звуків
Чи мандрівку у дружньому колі
І підтримку у власному горі
Віднайдеш через вікна Фейсбуку...

5
Тут залежність у кожному кроці,
Розбиває вщент вікна свобода,
І любов, і журба, і гіркота…
Міра всіх почуттів — на Фейсбуці.

6
Не бувають порожніми букви
У прочиненім настіж вікні,
Не бувають самотні — одні
В концентрованім міксі Фейсбуку.

7
Інформація змінює простір,
Дійсність губиться у гіперзвуці,
Нас на справжність вимірюють пости
Віртуальних подій у Фейсбуці...

Згадаю в снах я колір ночі
І знов заплакані в нас очі
В руках стискається весна,
Яка була така близька
Для нас з тобою,
Але закінчилась грозою.
Весну мені ти дарував
Давно було, а ти згадав
Коли знайомилась з тобою,
То панувала над собою,
Не мліла я тоді й не знала,
Що серце я тобі віддала
І не збагнула, як швидко
У тобі втонула.
А дні, безтямні і пусті
Безмежно довгі й нудні ночі
Згадаю я тебе за очі.
Ти підеш геть-і не збагнеш,
Що маю серце я без меж
І той безтямний колір ночі
Запам'ятаю я за очі.

2017 рік

Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.
На відстані ми не зважали на ріки і гори,
Сьогодні зібратися разом настала пора.

Дивлюся на юнку, на личко, на очі і брови,
І бачу коханого риси найкращі у них -
Волосся і вії, така як у нього, розмова,
Такий, як у доні, і усміх, і радісний сміх.

Ніщо не згубилося кращого з нашого роду,
Усе в ній зібралось - турбота, добро і краса.
Я дякую Богу за цю дорогу нагороду,
Хай далі у вічність іде, горить, не згаса.
26.11.2020

А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -
Шукала хліба. А в руках кунтуш.

Щоби боялись – викидали з хати,
В дітей картоплю забирали з рук.
Від голоду померло так багато
Мого народу. Від голодних мук

Кричала тихим криком Україна,
Не чули передсмертних тих волань.
Мільйони вбитих. Ось де переміна-
Від голоду стогнав і день, і рань.

За те вмирали, що були вкраїнці,
Нескорені тікали в Сірий Клин.
Їх умертвляли і не поодинці,
А селами вмирали батько й син…

Сьогодні день такий, коли Європу
Повинна совість з’їсти від жалю.
Пустила влада нас по чорнотропу,
Вже інший люд стає тут на ріллю.

І продана земля полита кров’ю
І потом наших пращурів-батьків.
Від Києва і аж до Приазов’я
Сльоза перетворилася на гнів.

За тих, чиїх нащадків вже не буде,
За тих, хто вмер від голоду й біди,
Поставте свічку. Пом’янімо всюди,
Людьми щоб залишатися завжди…
27.11.2020

Котиться, котиться, котиться
За вітром кудись жовтий лист.
Хочеться, хочеться, хочеться
Сховатись й собі в падолист.

Осені, осені, осені
Тихо сказати:"Прощай,
Що було не так, то ти мені,
Красунечко вже вибачай."

Кетяги, кетяги, кетяги
Калиноньки дивляться вниз.
Жменями, жменями, жменями
Зберем намистини ягід.

Зробив морозець їх солодкими,
Не віриш - тоді покуштуй.
Даруночки чаклунки-осені
Приймай, ще й когось почастуй.

2020 р.

Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

І перший ліктя прибирає,
мов той слухняний пес,
і вірний і люб’язний!

То в глибині – кохання, чи не так?
Проблеми всі вирішуються швидко?..

З любов’ю?

8 квітня 2002 р., Київ

Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг
Аж ген до тих далеких лісосмуг.
Та в темряві хоч можна буде встати,
Попити…Ет, закінчилась вода.
І від учора вже нема й краплини.
А джерела немає на вершині…
Він витер губи репані і сині.
Надбігла раптом думок череда.
Під вибухами думка лиш одна:
Як вижити. Тепер же їм просторо.
Одна на одну лізуть, як на гору.
Згадалось раптом рідне Чорне море
І він у хвилі без кінця пірна…
Заплющив очі та відкрив за мить.
Не спати! Ніч – то подруга ворожа.
Він в темряві підкрастись тихо може
І пропадай тоді подоба Божа.
А як почуєш, як в вухах шумить.
Підвівся, подивився пильно вниз,
У темряву, що далеч огорнула.
Десь там машина світлом фар змигнула.
Але далеко. Вітерцем війнуло.
Як хороше у тиші – аж до сліз.
Бо ж цілий день як пекло на Землі:
Снаряди й міни пагорб люто рвали,
І голови підняти не давали.
Вже й стела пошматована упала
Й навкруг живого місця взагалі.
Чи хто живий ще? Чи зостався сам?
Ні, бачить, он підводяться поволі.
Їх лише кілька на вершині голій,
Кому життя продовжила ще доля…
Надовго? Чи вже завтра дев’ять грам,
Чи то осколок прямо в серце вцілить.
Ні, ці думки потрібно гнати пріч.
Спочити треба поки іще ніч.
А завтра знов зі смертю віч-на-віч.
Й душа чиясь полишить бренне тіло…
Ні, таки гнати геть лихі думки.
Раз вижив він в смертельній круговерті,
То, значить ще не час йому для смерті.
Він буде жити. Хлопець він упертий…
Далася втома врешті-решт взнаки.
Він не помітив, навіть, як заснув.
Хоча те сном назвати важко бýло.
Його немов туманом огорнуло.
Туман той вітерцем злегка війнуло
І поряд він когось іще відчув.
Рука миттєво стисла автомат.
Огледівся й здивовано побачив:
На камені сидить людина, наче…
Одягнута незвично, чуб козачий.
І люльку справжню у руках трима.
«Ти хто?» « Я – Сава, чи Савур, бо так
На Січі мене здавна охрестили».
«То це виходить, тут твоя могила?»
«Тут поховали побратими тіло.
Душа ж, як бачиш, ще жива, однак.»
«Як то було?» Той люльку запалив.
Неспішно разів кілька затягнувся.
Відкинув оселедця, усміхнувся,
Навколо подивився-озирнувся
І врешті-решт неквапну річ повів.
«Колись стояла наша чата тут
І на орду татарську чатувала.
Он там «фігуру» ми побудували…»-
Махнув рукою в бік, де стела впала,-
Щоб попередить навколишній люд
І побратимів на сусідній чаті,
Якщо, не дай Бог, з’явиться орда.
Бо ж буде краю усьомý біда.
Ходили в степ, читали по слідах.
Чи часом не скрадалися прокляті.
Але дарма. Усе ж не встерегли.
Підкралися в ранковому тумані
І кожен при шаблюці, при аркані.
Як ми їх не помітили зарані?
За шаблі все ж схопитися змогли.
Харциз «фігуру» кинувся палить,
А ми його взялися прикривати.
А татарви набігло так багато,
Що довго проти них не простояти,
І клята діжка чомусь не горить.
Та бачим: все ж позаду запалало.
Я побратимам: «Швидше на конѐй!
Та у тумані по степу гайнем!»
Аж тут аркан перехопив мене…
Я бачив, як душа моя злітала,
Що хлопці вже далеко у степу,
Пала «фігура» на сусідній чаті,
Орді ні з чим прийдѐться повертати,
Як будуть козаки її стрічати
То перемелять на дрібну крупу…»
«І я б хотів загинути отак,
Аби свій рідний край порятувати…»
«Ні, хлопче, тобі рано помирати,
Бо в Батьківщини ворогів багато.
Хто ж порятує, коли не козак?
Хай помирають краще вороги.
А козаки повинні довго жити
Аби орду нарешті зупинити,
Бо ж вона ладна світ весь полонити.
Поки є ми – їм те не до снаги!»
І враз туман розсіявся, пропав.
Савура теж неначе й не бувало.
Нічна навколо тиша панувала.
У небі зірка вранішня палала.
Так то був сон? То він, напевно спав?
Підвівся подивився навкруги:
Донецький степ. Закінчується літо.
І гамлетівське: жити чи не жити?
Хто має Батьківщину захистити,
Коли її шматують вороги?
Загинути – то найпростіша річ.
А вижити, завчасно не згоріти,
Щоб цю орду нарешті зупинити?!
Він буде жити! Він повинен жити!..
Кінчалася серпнева темна ніч.

З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,
І прикрашають вродою цей сад.*

Обов`язків багато в цього бога,
І навіть всі три виміри - в одне –
І небо й землю й підземелля строге
Поєднує, рукою лиш змахне.

Він – сонця втілення, а стріли з лука
Його пронизують і космос весь.
Бог всюдисущий. З ним – і щастя, й мука,
Зазнав од нього смерті Ахіллес.

В п`яту поцілила стріла Паріса,
(І спрямував її – бог Аполлон!)
Хоч потім сам загинув цей гульвіса,
Завдав найбільше рідній Трої зло.**

Про це пізніше будем говорити,
Бо статуя Паріса в парку є.
Феб сонцесяйний*** - муз ще покровитель,
Творцям дає натхнення він своє.

Поет і музикант від нього кожен
Снагу черпає, як співець краси.
Він – духів злих могутній переможець,
І музика чарівна з небеси

Цілющо діє силою мелодій.
На лютні грає Аполлон-митець,
І створює гармонію в Природі,
І вроди чоловічої - взірець.


16 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Копита могутні
бьють в землю нещадно,
Міцні, мов залізні,
вони,
Крізь ніздрі проскакують
іскри гарячі,
А з вух струменіють
дими.

Тож б'ються жорстоко,
нещадно, смертельно,
Хто буде із них
головним?
Хто буде водити
велику отару,
Зганьбиться хто з них,
як тюхтій?

Два лицарі б'ються,
не знаючи втоми,
Хто втрутиться,
миттю - гаплик,
Звичайною буде в "героїв"
кар'єра:
Потраплять вони
на шашлик!

Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».
«Я б не проти, але знаю,
Є такі, що лиш чекають
Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
«Про нові не чув ти вісті:
Порішили усі звірі
Жить у злагоді та мирі»,-
Так патяка хитрий лис.
Півень же у даль дививсь.
«Що там видно, милий друже?»-
Лис цікавий знати дуже.
«Бачу, друже, я в цю мить –
Хортів зграя сюди мчить».
«Вибач,- каже лис у дрожі,-
Говорить я більш не можу».
«Слухать далі б я хотів,
Та ти зблід, як про хортів
Я сказав. Як решта звірів,
З усіма й вони ж у мирі?»
«Бачиш, часом так буває,
Що про мир не кожен знає...»
Тільки курява знялася,
Як до лісу лис подався...

P.S.
Хто спіткнувся на брехні,
Обведуть того й півні.

Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу
як у полі дикі кураї
віхи і супутниці мої –
за межею осені і літа
на долоні замітає вітер
одинокі долі нічиї.

Оминаю капища аїду,
не вчащаю у чужий едем
і тому, научений Отцем,
в кондуїті занотую біди
і ніхто не помічає сліду
автора поезій і поем.

На етапі є чимало станцій:
візії...оказії... сім’я...
оживаю у обіймах пасій
і триває подорож моя,
що вміщає сотні іпостасей
юності у жмені житія.

11.2020

Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило
село і увесь виднокіл

раділа ще й як
ота що ходила з косою
а їй помагали
страшні інородці чужі

із енкаведе
що мали і хліб тут і зброю
але убивали
в ярмулках недремні мужі

усе забирали
до крихти і до насінини
щоб весь цей народ
помер і злетів у пітьму

безжально вбивали
матусю маленьку дитину
і брали усе
зібравши чималу суму

з народу мого
що голодний обкрадений ними
мовчав переможений
зграєю ситих і злих

та їх не спиняли
молитва і Єрусалими
вони не вбачали
у вбивствах неприязнь і гріх

убили мільйони
убили майбутнє й надію
самі всі посіли
у крісла президій і рад

і досі вбивають
цей мирний народ гречкосіїв
від синього моря
до Харкова і до Карпат
25.11.2020

Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

Немає у матері нині для діток зернини,
Одну картоплинку щоранку вже ділить на всіх.
О, скільки таких матерів у моєї країни,
Убиті чужими, яким не відомо про гріх!..

Донині живуть поміж нас всі оті людолови,
Вбивають між нами ворожий, голодний свій клин.
Хоч ми, піднялися з колін, але знову і знову
Онук на заваді стає кадебешний чи син.

Невже ми приречені в муках назавжди прожити,
Хоча засіваєм поля, та кому ті хліба?
Росте, визріває у полі в нас житечко-жито…
Війна на Донбасі, тарифи і ковід… Журба…
25.11.2020

Огорну тебе теплом,
неймовірною любов'ю,
Нахилюся над чолом
й витру смуток сивиною.
Задрімаю на плечі,
безтурботно, як дитина.
Буду вогником свічі
палахтіти безупинно.
Посміхатися тобі
і кружляти над паркетом.
Пити очі голубі,
душу пестити сонетом.
Нісенітниці нести,
й колючки зривать зі стебел.
Та шукатиму кути,
щоб сховати біль від тебе.

19.11.2020р.

З-перед вістря гострого спису,
що насамперед,
стебло встигає на коліна впасти,
бо усе за законами трави:
де подихи, прояви, сік і тяжіння.

Полишивши роздірливу яму,
що довго у яр обертається,
вістря гострого спису спиняється,
а я отримую право
бути безвісти мурахою,
рудим, захеканим, із дзьобом птаха,
упійманим стеблиною за шкірки,
тілесі о́бвислі страшненької людинки,
яка налякана.

Опісля вістря гострого спису
по мене хрущ охриплий прилетить,
у ямі ямку вириє і зникне.

27–28 липня 1993 р., Богдани́

На подорож у минуле немає квитків
Лікар мій каже, що це шкідливо – не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Вертати вже спиту порепану кварту

«Минулого не повернеш. Не твоє. Забудь!» –
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперта то й, може, коли-небудь
Забронювати подорож цю зумію...

Спогади також мають свій запах,
А осінь пахне тобою
Коли пожовкле листя
наповнилось мрійливою журбою,
Коли блакитне море вривалося у тіло,
Воно безшумно, загадково мліло
І не побачив жовтень його яскравих змін.
Та осінь була як ти-
Вона схожа на першу зустріч
Із ароматом смачної кави
Й солодким поглядом заграви.
А осінь повільно сплітала,
Наші холодні душі,
Вона,мов цукор, розбавляла
Всі наші страхи в обійми,
Що спогадами карбувались
На ниших сонячних сплетіннях.

Серпень, 2020 рік

Сивогривий конику,
Вірний друже мій,
Понеси додомоньку
У сад моїх мрій.

Там, де хата білая
Та й поміж беріз
Так давно не була я -
Боляче до сліз.

Ступлю на подвір"ячко,
На зелен-спориш
І лелече пір"ячко
Підніму скоріш.

Ці птахи подалися
У теплі краї,
З літечком прощалися
Також журавлі.

Прилетять сюди вони
Рано навесні,
Приєднатися до них
Хочеться й мені.

2020 р.

Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба
Дряпаю ахінею

Тануть лукаві дні
Ангелом вже не бути
Але печуть вогні
Боляче… не заснути

Вибору суєта
Довго шукаю риму
Липне до слів сльота
Час добігає в зиму…

11.2020

Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,
зростивши гостре вістря.

Пахтіла знову благістю
між бур'янами й кмином.
Чіплялась за патерицю*
уже старого тину.

Плелась все вище, квітами
рясними дивувала.
Дощами вмита чистими,
та холоди настали.

Природа жалить боляче,
вмить заморозить віти.
А серце Богу молиться,
над задубілим світом...

Патериця* - палка

19.11.2020р.

Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

По́душки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Сплять туалети і душ,
креми, помади і туш.

Дрихне бюстґальтер в кутку;
й туфлі в відрі в смітнику.

Хай без шпильо́к ще посплять –
поки в ремонт відправлять.

Впро́голодь спить гаманець;
і без зубів гребінець.

Ось зупинивсь, позіхнув
й тихо годинник заснув.

А калатав, голосив,
поки я хату трусив!

Потім заснув табурет,
потім – кастет, пістолет…

Сплять за парканом без ніг
трійко коханців твоїх.

Хто навідру́б, хто під ди́х;
ти не тривожся за них.

Я́ тільки, любко, не сплю,
а стережу і люблю.

Спу́нькай, розпу́стонько, цить –
он котик сіренький вже спить.

Тільки не дуже хропи;
спи, моя радосте, спи.

18 липня 2001 р., Богдани́

Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.
Бо хтось краде хвилини ненароком,
Бо вже подався далі листопад,
Бо місто спить у відблисках лампад.
І ти мене вітаєш з Новим Роком.
Бо вже пішов у безвість листопад…
24.11.2020

Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги
утворились
за доморощеним…

«Та що сі трапило?!» – питаю. Але мовчать усі:
тепер не модно бути щирими й балакучими.
І ми в юрбі, як виноградини в чані, чавимось,
а за вином уже давно,
що не дивно,
скучили.

А перший сніг задовольняє потребу в білому;
червоне й чорне
по життєвих шляхах стендаляться.
…Прибіг по сир, а захотілось купити Біблію.
(Чи запитати? Не наважився оскандалитись).

І ми в юрбі за теплим літом іще сумуємо;
за шалом хвиль, дешевим сиром, дешевим доларом.
Та годі скиглити! Вже якось перезимуємо.
І не залишимось
без яблучного й медового.

Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим бузувірам
І сповна пізнала плату за довіру…
…У густому лісі кружеляли чари.
Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
Чи не поділили красуню-дівчину,
Чи, може, з якоїсь іншої причини.
Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
«На якого біса нам потрібна Галя?
Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
Що втопив царівну в морі-окіяні?»
І ліс реготався п’яних голосами,
Як в’язали Галю до сосни косами,
Як до купи зносили оберемки хмизу,
Як сосну палили від гори до низу...
...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
Бо вони зі свистом подалися з лісу,
А до тих, хто дочок зможе научати,
Як триматись матері та рідної хати...
...Кричить Галя криком із тієї пісні,
Від якої серцю так нестерпно тісно,
Бо то ж не якісь там кляті яничари
У люті згубили Богом дані чари,
А брати по крові знічев’я зламали
Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

Р.S.
Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
Як вона зневіриться в спроможності гривні,
Обіцяють долари ще й житло даремне,
А натомість звозять в новітні гареми.

Не те щоб ніч, а радше, чорний злак...
Не те щоб злак, а зірна зав'язь думки,
що запливла знічев'я, просто так,
в зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла... і вгледіла стара,
що блиск осінній стовчений бісятком,
босятком вітру (свистом по ярах),
що зникне десь у царстві тридесятім.

У жбані полив'яному скипів
одвар тягучий днів листопадових –
а що ти, хлопче, ти чого хотів?
Іде війна – он бачиш: вдови, вдови...

Не доведи тебе шукать любов
на зиму глядучи – чого б то ради?
Ну є твоя... ну буде ще...
Шубовсть – упала тінь у жбан вертючим гадом.

Оце отут, де шаркає зола,
це дух огненний тліє у вугіллі,
а ці криві од крові дзеркала –
то світ людей: квадрати чорно- білі...

Нічого не скажу, і не проси:
диви, позавірюшилось у полі,
як догола вербицю обтрусив
бурун і сипонув у рану солі.

Не час... не час: дожиєм до весни,
а там, гляди, сама природа вкаже
на твою Ладу... Може, й на човні
іще вона приплине – щастя ради.

А зараз ніч. Не те, щоб ніч, а темінь.
Не те, щоб темінь, чуєш, глушина!
Іди і не питайся тільки: де ми?
Осіння пастка кроки обтина...

Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?
...заблукали в осінніх лісах,
Де кохання, мов сон, доцвіло,
Та дерев золотіючий дах,
Що утримує літнє тепло,
Те, яким зігрівалися ми,
Вкрала осінь (ти знаєш її?),
І тепер не уникнем зими
Ми з тобою... Весни крадії.

© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120112405432

Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема
окрім білої в неї. Ну, що ж
почнемо все спочатку -
чистий аркуш паперу
і світлі думки наче сніг.
Тільки білим на білому
ти не побачиш відбитку
різнобарвних слідів,
що для світу поет приберіг.

18.11.2020р.

На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу
на Сонце завезе.

Я не збагну її природу
між маятників, цифр і стріл.
То в чорну воду на колоду –
то за найцарший стіл.

Якби вона була людсько́ю,
я б не вловив стосо́т пісень.
Але якби-таки й такою –
давно б співало все!

О, доле, ти – то даль, то дуля.
О, доле, ти – вершина й діл.
Свята, мов німб, земна, як куля!
Для душ – мембрана з тіл!

15 квітня 1999 р., Київ

Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володимиру Ляшкевичу, моєму дорогому другові і вболівальниці Тетяні Левицькій, усім, хто переживав і хвилювався за мене!

Якщо чесно і відверто, я вже якось звик до несправедливості цього життя, деяких особливостей нашого національного українського менталітету, коли здібну творчу людину за життя більше не хвалять, а навпаки, цькують, а вшановують уже після смерті, і потім ті, що найбільше цькували, б’ють себе в груди, і кажуть, що покійний був їхнім найкращим другом.
Сьогодні трапився той випадок, коли я радий помилитися в своїх оцінках дійсності, бо виявляється, що таки козак — не без долі, а світ — не без добрих людей!
Скажу чесно, без усякого підлабузництва, сайт “Поетичні майстерні” для мене — найкращий поетичний сайт в інтернеті, найбільш розроблений і розпрацьований. Чого вартий лише один коефіцієнт прозорості Замшанського — співвідношення голосних і приголосних у поетичному творі для визначення ступеня його мелодійності, музичності. А соціологічні опитування авторів з приводу оцінки того чи іншого літературного явища, чи навіть посадовця спілки письменників? Рейтинги, критика, публіцистика, аналітика, новини, розподіл на вікові групи, проза, інша поезія і т.д.
Цікаво, що “Поетичні майстерні” мають своє виразне обличчя — це домінація в них все ж таки римованої традиційної поезії з поглибленням змісту, навіть певний романтичний ореол, класичне русло творчості, де поету-романтику досить таки комфортно твориться і живеться.

На сайті є сотні, якщо не тисячі талановитих, кваліфікованих авторів, з багатьма з яких за ці 11 з лишком років було плідне спілкування, висловлювалися в мій бік, як позитивні, так і критичні зауваження, що давало змогу рости над собою, удосконалюватися. Дуже вдячний за науку Володимиру Ляшкевичу, Ігорю Павлюку, Любові Бенедишин, Ярославу Нечуйвітру, Володимиру Гнєушеву, Олександру Христенку, Олександру Сушку, Тетяні Левицькій, Івану Потьомкіну, Нінелі Новиковій, Вікторії Лимарівні, Вітру Ночі, Валентину Ліпчинському, Олександру Дяченку та багатьом іншим.
З часом навіть став сам педагогом поезії. Бо допомагав творчому становленню таких прекрасних авторів, як Тетяна Левицька, Лілія Ніколаєнко, Олеся Овчар, Адель Станіславська, Наталка Данилюк, яких більшою чи меншою мірою вважаю своїми учнями.

Я вже тут майже 20(!) страшно подумати, років. Був переможцем конкурсу “Майстерень” у темі “Осягнення любові” ще в 2001 році. Про що свідчить одна із сторінок сайту. Систематично працювати і викладати вірші почав із 2009 року — більше 11 років. За цей час опублікував більше 1000 поезій, а ще поеми, рецензії, проза, публіцистика, аналітика, передмови до книжок авторів, літературні пародії, переклади, і нарешті — найбільше своє досягнення — корону сонетів “Світло кохання”, виконану канонічно, еталонно, яка є найбільшим моїм творчим досягненням, вищою математикою поезії, за висловом лауреата Шевченківської премії Любові Голоти, і я цим щиро пишаюсь.

Пробачте за деяку самовпевненість чи сміливість вислову, але думаю, якби був французом чи італійцем, то корону сонетів би висували на нобелівську премію. А в Україні високі посадовці від літератури сказали мені, що не варто навіть пробувати подаватися на Шевченківську премію, бо там корупція, або все йде через компетентні органи, не дадуть. Хоча знайшлися люди, які вважають, що моя корона сонетів вартує найвищої української нагороди. Це — академік Микола Жулинський, Ліна Костенко, головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський. Щиро дякую їм.
Тому для мене є таким приємним сюрпризом висока оцінка адміністрації сайту, де є чітка градація авторів — розподіл на любителів поезії, майстрів зі статусами R2, R2+, R1, R1+, останній з яких, по суті найвищий (за винятком ступеня R, де стоять класики літератури, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та ін), словом, кожен може подивитися.
Ще раз уклінно дякую адміністрації сайту в особі Володимира Ляшкевича та групі авторів, який очолила мій дорогий друг Тетяна Левицька за високий Статус у цьому високосному році, в якому я отримав і звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України,
і визнання моєї праці на ниві поезії.

Щиро Ваш

Ярослав Чорногуз

23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею то навіки,
Щоб жила з коханим своїм чоловіком.
Аби було щастя і достаток в домі –
Любисток в садочку – запорука тому.
Спасе од пристріту, заздрісного ока
Поряд біля хвіртки кущик невисокий.
Щоб завжди дівчині коханою жити,
Треба біля дому любисток садити,
А вже молодиці - для сім’ї міцної…
Зв’язано багато з квіткою отою
Було в Україні з прадавнього віку.
Звідки ж узялася оця дивна квітка?
Чому скільки всього зв’язано із нею,
Начебто, простою квіткою тією?
У селі одному у часи вже давні
Жила собі дівка уже на вида́нні.
Добра і розумна та іще вродлива.
Та була не зовсім дівчина щаслива.
Був у неї хлопець гарний, синьоокий,
Ходив коло неї уже більше року.
Клявся у коханні, дарував їй квіти,
Обіцяв довіку лиш її любити.
Вона з ним ходила по селу, як пава.
Говорили люди – яка гарна пара.
Юнака дівчина серцем всім кохала
Але…одну рису нехорошу мала,
Бо була ревнива та дівчина дуже,
Їй щодня та ревність колотила душу.
Все їй видається, що її коханий,
Хоч і біля неї, а на другу глянув.
А коли не було його поряд неї,
То аж закипала з ревності тієї.
І, хоч був коханий чесний і порядний,
Та вона шукала в ньому якісь вади.
Сама колотилась, його колотила,
А це ж на рушник ще вони не ступили.
Він вже намагався звести все на жарти,
Що, мовляв, немає чого ревнувати.
Часом і сам злився, коли діставала.
Та ж кохав безтямно…І вона кохала.
І мирились, наче. Наче забували…
Але ж не надовго. Ревність не давала.
Бачила дівчина, що добра не буде,
Що коханий кине і навік забуде,
Тож кожної ночі спати не лягала
Та все у богині Мокоші питала:
«Мокоша, Мокоша,
Будь мені хороша.
Прошу не багато,
Та дай мені знати,
Коли мій коханий
Та й на другу гляне.
Поможи ж, мати,
Про мене згадати».

Так вона просила, так вона питала,
Поки аж богиня вві сні завітала.
Завітала й каже: - Дам тобі пораду,
Як здолати ревність й хлопця не відвадить.
Піди на Купала до лісу раненько,
Знайдеш на галяві кущик чималенький,
Листя – як в петрушки, в кущика отого.
Запах – як в селери. Накопаєш з нього
Ти собі коріння. Посади при хаті
І тоді не будеш біди-горя знати.
Полоскай волосся у відварі з нього,
Парубки не будуть давати дороги,
Будуть за тобою табуном ходити,
В тебе попід тином до ранку сидіти.
Заший його листик у весільне плаття
І проблем сімейних ти не будеш знати.
Буде поміж вами вірність і кохання,
Доки і надійде мить твоя остання.
А як твій коханий десь поїде з дому,
То заший листочок у підкладку йому.
І тоді ніяка найгарніша з себе
Твого чоловіка не відбере в тебе.
Можеш відпускати на край світу сміло,
Бо я в цвіт звичайний вклала таку силу,
Що чаклунство, навіть, її не здолає,
Хай яку завгодно воно силу має.
Отаке сказала й стала пропадати.
Кинулася дівка: - Хочу ще спитати –
Як же я ту квітку називати маю?
- Зви її любистком!- та відповідає.
Мовила й пропала. Чи була? Чи снилась?
Дівка із постелі раненько схопилась.
Піднялася дівка, наче і не спала.
«Та ж сьогодні ранок Івана Купала!»
Сонечко краєчком вийшло із-за хати,
А вона вдяглася, схопила лопату,
Подалась до лісу шукати те зілля,
Як не як, а скоро вже її весілля.
Недовго й шукала, недовго й ходила.
Чи її Мокоша за руку водила?
Нарила коріння та й хутко додому
Аби посадити у садочку свому.
Посадила квітку, рясно поливала
Та вже свого хлопця так не ревнувала.
І волосся мила, і в плаття зашила.
Парубки і справді табуном ходили.
Вже від неї, навіть, не відходив милий.
Все боявся, щоби хлопці не відбили.
А приспіла осінь, весілля згуляли
І жили та діток собі наживали.
Донечку, а потім зразу двох синочків.
Розрісся любисток у її садочку.
Розрісся любисток, злагода у домі,
Бо ж і справді скільки сили було в ньому.
Все би було гарно, все би було добре.
Але ж доля часто викрутаси робить.
Пролетіла чутка, що в чужу столицю
Козаки посольством їдуть до цариці.
І так уже долі повернуть вдалося,
Що і чоловіку їхать довелося.
Жінка у дорогу все, що слід, зложила,
А ще і любисток в підкладку зашила.
Бо ж і гарний з виду, і такий пригожий.
Чи ж перед дівками устояти зможе?
Прибули в столицю козаки й чекали,
Щоби до цариці їх скоріш позвали.
А, поки чекали, всякого чували,
Що, мовляв, цариця «женихів» міняла
Ледве не щоночі. Красеня побачить
І уже на нього має види, значить.
А хто ж їй відмовить? Та ж вона – цариця!
Чутками такими повнилась столиця.
Козаки на теє не надто зважали,
Бо ж свої питання вирішити мали.
Врешті звані були у царські палати.
Було там, звичайно, гарного багато.
В когось, може й очі розбігались з того.
Але не зманило багатство нікого.
А сама цариця на троні усілась
І все на козацтво пильно так дивилась.
Бо ж усі вже ставні, чується в них сила…
І тут молодого козака уздріла.
Як тільки уздріла, душа запалала.
До своєї спальні його забажала.
Слуги уже знані, миттю похопились
І до козаченька тихцем підступились.
Давай шепотіти, давай умовляти,
Щоб вночі привести у царські палати.
Це ж сама цариця! Хто ж то їй відкаже?
- Не піду, хоч ріжте! – козак на те каже.
Ті подивувались, наче відступились.
Та цариця люто на них подивилась.
«Хто ж посмів відмовить у її коханні?»
Хоч не хоч, а треба виконать бажання.
Зрозуміло, сила тут не допоможе.
Що не може сила, то чаклунство зможе.
А було в столиці чаклунів багато,
Деякі і справді вміли чаклувати.
І біля цариці теж такі крутились,
Тож до них ті слуги миттю й покотились.
Набралися зілля в них для привороту
І тихцем взялися за підлу роботу.
Козакові в їжу всипали те зілля.
А воно і справді, мало таки силу.
Якийсь провал, наче, в голові вчинився,
Не зна, як в палатах царських опинився.
Лежить та цариця на пухких перинах.
Чи Єлизавета, чи то Катерина
Та козака кличе – йди, мовляв, козаче.
А він, наче сонний, лише її бачить.
«Роздягайсь, козаче! Йди мене кохати!
Час дорогоцінний не слід марнувати!»
Скида козак шапку та свитку знімає
І тут крізь підкладку листок відчуває,
Той, який удома кохана зашила…
І всі привороти утратили силу.
Де чаклунство й ділось, в одну мить пропало.
Усе козакові зрозуміло стало.
Глянув на царицю, низько уклонився
Та не став кричати, хоч і розізлився.
Сказав: - Можеш мені голову зрубати,
Лиш свою дружину буду я кохати.
Бо ж я перед Богом вінчаний із нею
І не хочу знатись з ласкою твоєю.
Шукай собі того, хто заради чину
Може і забути кохану дружину.
Я ж своїй коханій вірним залишуся
І самої смерті, навіть, не боюся.
Не стала цариця козака карати,
Хоч, слуги й хотіли кинути за грати.
Може, пожаліла, може, здивувалась,
З вірністю такою давно не стрічалась.
А, може й Мокоша за ним слідкувала
Та й від смерті хлопця тоді врятувала.
От такий любисток. Вірте чи не вірте
Але не забудьте в садку посадити.

Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує поетів, які давно на сайті, пройшли чималий вишкіл, набулися досвіду та зросли у поетичному слові, які заслуговують на нагороди такі, як підвищення статусу!
Процвітання Вам, міцного здоров'я, щастя, любові, осяяних поезій!

Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле гніздо,
щоб прикрасити щебетом віти!
Так і ти грізні будні добром звеселяй,
і дивуй всесвіт серця красою.
Тільки той восени позбирає врожай,
хто саджає і сіє весною.
Не зважай на вітри, буревії і град -
сильний духом і хмари розвіє!
То погана прикмета вертатись назад.
Йди крізь біль, де любов і надія!

17.11.2020р.

Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори.
Це докори сумління,
які будують красний храм.
Але ж довкіл церков – бедлам.
Злам.

Привіт, метелики!
Ви – відповідь на горе,
що постає з глибезних ям!
От-от злечу на зло всім злам!
Злам!

15 квітня 1999 р., Київ

Поміж сріблястої пряжі дощу,
під парасолею світлої хустки
вгледів тебе і уже не пущу
в серце бентежне непевності пустку.

Ти саме та, що так довго чекав,
марив ночами, пірнав з головою
в різномаїття липневих отав,
прагнув уволю напитись тобою.

Літо у леті не бавило нас,
але у цім надолужила осінь.
Жовтень – найкращий закоханим час
і листопаду дзвінке суголосся.

Кого найбільше любить мати –
Мене, сестру чи, може, брата?..
Не лінувався я гадати
Допоки вдруге не став татом…
20.11.20

Пересматривая свои записи в компьютере нашла подборку афоризмов и высказываний на тему дружбы.
Возникло размышления
Дружба – бальзам!
Совет, тепло, надежда!
Желание парить!
22.11.20 7.00

Афоризмы про дружбу и друзей.

Что такое друг? - Избранный нами родственник. Клод Гельвеций
Очарование разговора с другом заключается в удовольствии говорить о себе. Клод Гельвеций
Никто не любит нас за нас самих, но всегда за что-нибудь, и такая любовь стоит всякой другой. Клод Гельвеций
Нет дружбы без потребности, это было бы следствие без причины. Одни нуждаются в удовольствиях и деньгах, другие во влиянии; эти желают разговаривать, те - поверять свои заботы... Клод Гельвеций
Нет большего удовольствия в мире, чем дружеская беседа. Франсуа де Ларошфуко
Как ни редко встречается настоящая любовь, настоящая дружба встречается еще реже. Франсуа де Ларошфуко
Истинный друг есть величайшее из благ и вместе с тем то благо, о приобретении которого думают меньше всего. Франсуа де Ларошфуко
Люди обычно называют дружбой совместное времяпрепровождение, взаимную помощь в делах, обмен услугами - одним словом, такие отношения, где себялюбие надеется что-нибудь выгадать. Франсуа де Ларошфуко
Если судить о любви по обычным её проявлениям, она больше похожа на вражду, чем на дружбу. Франсуа де Ларошфуко
Дружба удваивает радости и сокращает наполовину горести. Фрэнсис Бэкон
Кто завязывает с кем-нибудь тесную дружбу, берёт на себя новые обязанности. Фрэнсис Бэкон
Главный плод дружбы заключается в облегчении и освобождении души от переполненности и надрыва. Фрэнсис Бэкон
Сорадость, а не сострадание создаёт друга. Фридрих Ницше
Легче простить врагу, чем другу. Фридрих Ницше
Дружба должна быть прочной штукой, способной пережить все перемены, температуры и все толчки той ухабистой дороги, по которой совершают свое жизненное путешествие дельные и порядочные люди. А. Герцен
Расставаться трудно, хотя на малое время, с теми, кто нам нужен, стал на всякую минуту бытия нашего. А. Радищев
Служба и дружба — две параллельные линии: не сходятся. А. Суворов
Искренность отношений, правда в общении — вот дружба. А. Суворов
Даже болеть приятно, когда знаешь, что есть люди, которые ждут твоего выздоровления, как праздника. А. Чехов
Истинная дружба — одна из тех вещей, о которых, как о гигантских морских змеях, неизвестно, являются ли они вымышленными или где-то существуют. А. Шопенгауэр
Плохой друг - твоя тень: в солнечный день беги - не убежишь, в пасмурный день ищи - не сыщешь. Абай
Существует высшая дружба, основанная не на привычке, а на разуме, при которой человек любит своего друга благодаря верности и доброй воле. Августин Блаженный
Завоевав себе друга, не спеши с контрибуцией. Авессалом Подводный
Настоящий друг тот, кто может, как на духу, поведать вам о всех своих бедах, — но не делает этого. Автор неизвестен
Если бы ты был другим человеком, хотел бы ты быть своим другом? Автор неизвестен
Симпатия создаёт дружбу, снисходительность поддерживает её, фамильярность её портит. Аксель Оксеншерна
Если собираетесь кого-нибудь полюбить, научитесь сначала прощать. Александр Вампилов
Чтобы любить достоинства, на это ещё нет нужды быть другом, на это надо одно только умение оценить. Александр Герцен
Привязанности - это единственное богатство, на которое не жалко менять свободу. Александр Круглов
Выяснение отношений - не лечение отношений, а их воспаление. "Выяснению" же подлежат не отношения, а недоразумения. И то - опасно! Александр Круглов
Что дружба? Лёгкий пыл похмелья,
Обиды вольный разговор,
Обмен тщеславия, безделья
Иль покровительства позор. Александр Пушкин
Идеал дружбы: мирная беседа о своих разногласиях. Алексей Батиевский
Каждый хочет иметь друга, но никто не хочет быть другом. Альфонс Карр
Радость сближает, а горе сплачивает. Альфред Бужар
Лучше иметь… одного друга многоценного, нежели многих малоценных. Анахарис


Ценил он трезвость скучную в прислуге, в швейцаре, в поваре, в лакее, - но не в друге. Английское изречение
Случается так, что дружба или любовь с самого начала берут слишком высокую ноту. Это плохой признак. Счастье только там, где естественность. Андре Моруа
В беседах друг с другом женщины имитируют дух товарищеской солидарности и той доверительной откровенности, какой они не позволяют себе с мужчинами. Но за этой видимостью дружбы — сколько бдитель¬ного недоверия, и как оно, признаться, оправданно. Андре Моруа
Дружба между женщинами — всего лишь пакт о ненападении. Анри де Монтерлан
Несчастные эгоистичны, злы, несправедливы, жестоки и менее, чем глупцы, способны понимать друг друга. Не соединяет, а разъединяет людей несчастье. Антон Чехов
Когда по дороге дружбы редко ходят, она зарастает тернием. Антуан Ривароль
Дружба довольствуется возможным, не требуя должного. Аристотель
Друг всем - ничей друг. Аристотель
Человек без пороков обречён на одиночество. Аркадий Давидович
Любовь создаёт человека, дружба его совершенствует. Аркадий Давидович
Дружба - это общение родственных душ. Аркадий Давидович
Дружба - это взаимопонимание душ. Аркадий Давидович
Враги убивают ненавистью, свои - добивают равнодушием. Аркадий Давидович
Брат может не быть другом, но друг — всегда брат. Б. Франклин
Дружба никогда не будет продолжительной, если она не основана на себялюбии. Бернард Мандевиль
Если вы начинаете с самопожертвования ради тех, кого любите, то закончите ненавистью к тем, кому принесли себя в жертву. Бернард Шоу
Не учащай входить в дом друга твоего, чтобы не наскучил тобою и не возненавидел тебя. Библия Пр. 25.17.
Верный друг - крепкая защита; кто нашёл его, нашёл сокровище. Библия Сир. 6.14.
Не оставляй старого друга, ибо новый не может сравниться с ним. Библия Сир. 9.12.
Если странствующий не встретит подобного себе или лучшего, пусть он укрепится в одиночестве: с глупцом не бывает дружбы. Будда
Кто мне скажет правду обо мне, если не друг, а слышать о себе правду от другого — необходимо. В. Белинский
Друг мне тот, кому все могу говорить. В. Белинский
Скатившись с горной высоты,
Лежал на прахе дуб, перунами разбитый;
А с ним и гибкий плющ, кругом его Обвитый…
О Дружба, это ты! В. Жуковский
Истинный друг - это человек, который знает о тебе больше хорошего, чем ты сам. В. Надеждин
Ты не должен сердится на друга, который, желая тебе добра, заставит тебя очнуться от сладких грез, если бы даже он сделал это несколько сурово и грубо. В. Скотт
Настоящий друг везде
Верен, в счастьи и беде;
Грусть твоя его тревожит,
Ты не спишь — он спать не может,
И во всем, без лишних слов,
Он помочь тебе готов.
Да, по действиям несходны
Верный друг и льстец негодный. В. Шекспир
Кассий: Меня не любишь ты.
Брут: Лишь недостатки Твои я не люблю.
Кассий: Не должен друг
Их замечать.
Брут: Лишь льстец не видит их,
Хотя они с Олимп бы были ростом. В. Шекспир
Любовь разрушается взаимностью, а дружба ею питается. Василий Ключевский
Мы постоянно ищем одного: отзвука своей души в другом живом существе. Вильгельм Фишер
Если даёшь другим слишком мало, то они не дают тебе ничего. Вильгельм Фишер
Дружба - это настоящее, в котором всегда живёт и прошедшее. Вильгельм Фишер
Платон мне друг, а истина относительна. Владимир Голобородько
Не затягивай узы дружбы. Владимир Голобородько
Уважай заблуждения ближнего, как свои собственные. Владимир Леви
Сперва расходятся дороги, потом пути. Владимир Хочинский
Иметь в жизни одного друга — уже много, двоих — очень много, троих — вряд ли возможно. Г. Адамс


Друг, достигший власти, — потерянный друг. Г. Адамс
Дружба не услуга, за нее не благодарят. Г. Державин
Самое возмутительное преступление — это злоупотребление доверием друга. Г. Ибсен
Для преданного друга нельзя никогда сделать слишком много. Г. Ибсен
Дружба, что бессмертник: хоть это бледный цветок, но он никогда не вянет. Г. Сенкевич
Благодаря согласию растут малые государства, из-за раздора гибнут великие державы. Г. Сенкевич
Это мудро - поливать колесо дружбы маслом деликатной вежливости. Габриэль Колетт
Тёплые отношения остывают от горячих просьб. Геннадий Малкин
Брудершафт действует в радиусе стола. Геннадий Малкин
Слабого человека лучше иметь своим врагом, чем другом. Генри Шоу
Дружба, как и любовь, создаёт иллюзию, что ты не одинок. Георгий Ратнер Радоваться в одиночку немного грустно. Готхольд Лессинг
(Бич дружбы — страсть!) и от любви оков
Подобные свободны отношенья —
Нет лучше друга женщины. Таков
Мой взгляд; но чтоб вполне союз был тесен,
Не надо другу петь любовных песен. Д. Байрон
Моя дружба слишком осмотрительная, если опасность моего друга не заставляет меня забывать о моей собственной опасности. Д. Дидро
О такой дружбе, которая не выдерживает прикосновения голой правды, не стоит и жалеть. Туда ей и дорога. Д. Писарев
Дружба — это когда можно ни с того ни с сего приехать к человеку и поселиться у него. Давид Самойлов
Наслаждаться одному - это варварское удовольствие. Делиль
Разделённая радость - двойная радость, разделённое горе - половина горя. Деметрий
Единомыслие создаёт дружбу. Демокрит
Дружба — это любовь без крыльев. Дж. Байрон
Друг: человек, который знает о вас все — и тем не менее любит вас. Джон Аулер
Малое, среднее горе сближает, слишком большое разделяет людей. Дмитрий Мережковский
Дружба всё видит и не обращает внимания. Любовь на всё обращает внимание и ничего не видит. Дон-Аминадо
Пройдёт время, и друг станет врагом, а враг - другом. Ибо собственная выгода сильнее всего. Древнеиндийское изречение
Ни матери, ни жене, ни брату, ни собственным детям нельзя довериться так, как истинному другу. Древнеиндийское изречение
Ковкость соединяет металлы, цель соединяет зверей и птиц, страх и жадность соединяет глупцов, взгляд соединяет достойных. Древнеиндийское изречение
Тот, кто ради своей пользы подвел друга, не имеет права на дружбу. Ж. Ж. Руссо
Доверие — первое условие дружбы. Ж. Лабрюйер
Вы нашли себе преданного друга, если, возвысившись, он не раззнакомился с вами. Ж. Лабрюйер
Кто всякому друг, того я другом своим не считаю. Ж. Мольер
Тот, кто для вас собой пожертвовать готов,
Не может вас считать в числе врагов. Ж. Расин
Друг — тот, кто всякий раз, когда ты в нем нуждаешься, об этом догадывается. Ж. Ренар
Истинной дружбой могут быть связаны только те люди, которые умеют прощать друг другу мелкие недостатки. Жан де Лабрюйер
Время укрепляет дружбу, но ослабляет любовь. Жан де Лабрюйер
В истинной дружбе таится прелесть, непостижимая заурядным людям. Жан де Лабрюйер
Истинная цена дружбы определяется более тем чувством, какое испытываешь, нежели тем, какое вызываешь. Жан Жак Руссо
Если две женщины, к которым мы равно питаем дружеские чувства, рассорились, то, даже не имея никакого касательства к причине их ссоры, нам все же не удается сохранить одинаково добрые отношения с той и другой: чаще всего приходится выбирать между ними или терять обеих. Жан Лабрюйер
Для того, чтобы сочувствовать чужому страданию, достаточно быть человеком, но для того, чтобы сочувствовать чужой радости, нужно быть ангелом. Жан Поль Рихтер
Крепко привязываются тогда, когда привязываются с трудом. Жорж Бюффон


Людей честных связывают добродетели, людей обыкновенных - удовольствия, а злодеев - преступления. Жюльета Ламбер
Людей обычно сближает сходство взглядов на третьих лиц и разделяет различие взглядов на собствен¬ную особу. Збигнев Земецкий
Спрошенный о том, что такое друг, Зенон ответил: другой я. Зенон
Дружба - это искусство дистанции, тогда как любовь - искусство близости. Зигмунд Графф
Истинная дружба состоит во взаимной поддержке. Мой друг одобряет мои намерения, а я одобряю его, мы вместе идем впереди, хотя бы наши мысли были различны. И. Гете
Ни раба, ни повелителя дружбе не надо. Дружба любит равенство. И. Гончаров
Равенство в любви и дружбе — вещь святая. И. Крылов
Давно я знал, и вновь опять я научился,
Чтоб другом никого, не испытав, не звать. И. Хемницер
Дружба любит равенство. Иван Гончаров
Не следует заводить глупого друга… Из «Панчатантра»
Не ценящий преданность рискует быть преданным. Илья Шевелев
В отношении людей точки над "i" рано или поздно становятся просто точкой. Илья Шевелев
Коли увидели вы в человеке поразительную черту зла, то сторонитесь его, даже если он слывёт у людей добрым: у той черты обязательно есть сёстры и подобия. Имам Али
Лучше во тьме пребывать, чем без друга. Иоанн Златоуст
Душа может таить горе, но тайного счастья она не переносит. Иоганн Вольфганг Гёте
В этом мире, где всюду царят равнодушие и неприязнь, следует высоко ценить каждую подлинную привязанность. Иоганн Вольфганг Гёте
Другу потребно не только сожалеть о злосчастных, но не завидовать и благополучным. Исократ
Только рука друга может вырвать шипы из сердца. К. Гельвеций
Всякий дружеский союз, если он не основан на соображениях приличия, на любви, покровительстве, скупости, честолюбии или каком-либо другом подобном побуждении, — предполагает всегда у двух людей какое-нибудь сродство идей или чувств… и это же создало пословицу… Скажи мне, с кем ты близок, я скажу, кто ты. К. Гельвеций
Дружба часто заканчивается любовью, зато любовь редко заканчивается дружбой. К. Колтон
Неразумный друг из дружбы сделает то, чего сто разумных врагов из вражды не сделают. Кабус
Лучше отказаться от острого словца, чем от друга. Квинтилиан
Дружба, построенная на выгоде, не бывает прочной. Китайское изречение
Когда дружишь с человеком или прямым, или с честным, или проницательным - это приносит пользу; когда дружишь с человеком или неискренним, или изворотливым, или бойким на язык - это приносит вред. Конфуций
Дружба между мужчиной и женщиной основывается на надежде одной из сторон, что это не просто дружба. Кшиштов Конколевский
Трусливый друг страшнее врага, ибо врага опасаешься, а на друга надеешься. Л. Толстой
Нас обычно любят оттого, что хороши те, кто нас любит. Лев Толстой
Ненависть бессильных не так опасна, как их дружба. Люк де Вовенарг
Непростительными бывают ошибки лишь тех, кого мы больше не любим. Мадлен де Скюдери
Товарищей выбирай себе с оглядкой, потому что есть люди, которые заразны, как болезнь. Максим Горький
Дружба — это такое святое, сладостное, прочное и постоянное чувство, что его можно сохранить на всю жизнь, если, конечно, не пытаться просить денег взаймы. Марк Твен
В дружбе нет иных расчётов и соображений, кроме неё самой. Мишель де Монтень
Нет уз святее товарищества! Н. Гоголь
Самая неразрывная дружба есть та, которая начинается в юности — неразрывная и приятнейшая. Н. Карамзин
Дружбу, которая дается за деньги, а не приобретается величием и благородством души, можно купить, но нельзя удержать. Н. Макиавелли
Враг больше стремится навредить, чем друг помочь. Наполеон
Чтобы вполне оценить дружбу, нужно сперва пережить любовь. Никола Шамфор
Людская дружба в большинстве случаев прорастает множеством колючих "если" и "но" и в конце концов переходит в обыкновенные приятельские отношения, которые держатся только благодаря недомолвкам. Никола Шамфор


К господину Б. я сохраняю чувство, которое испытывает любой порядочный человек, проходя мимо могилы друга. Никола Шамфор
Женщины отдают дружбе лишь то, что берут взаймы у любви. Никола Шамфор
Чтобы найти друга, нужно закрыть один глаз. Чтобы его удержать, нужно закрыть оба. Норман Дуглас
Себялюбие — яд для дружбы. О. Бальзак
Благородное сердце не может быть неверным. О. Бальзак
Если хочешь, чтобы сердце другого человека принадлежало тебе, нужно отдать ему взамен свое. О. Голдсмит
Дружба людей порочных ненадежна; она длится до той лишь поры, покуда служит взаимной выгоде. О. Голдсмит
Сопереживать страданиям друга может всякий, а вот успехам — лишь натура необычайно тонкая. О. Уайльд
Смех — неплохое начало для дружбы, и смехом же хорошо ее закончить. О. Уайльд
Дружбу видят лишь там, где она сулит пользу. Овидий
Единственная искренняя и прочная дружба, это - существующая между мужчиной и женщиной, потому что это единственная привязанность, свободная от всякого соперничества. Огюст Конт
Надо быть очень настороже, чтобы различить фальшивую монету, данную другом. Оноре де Бальзак
Любовь живёт обманом, а дружба откровенностью. Оноре де Бальзак
Любовь без нерасторжимой дружбы - мимолётное распутство. Оноре де Бальзак
Наступает возраст, когда люди прощают друг другу ошибки, слабости и нежная привязанность сменяет бурные страсти, слишком разъединявшие их. П. Бомарше
Без общения с другими существами мы бы мирно щипали травку. П. Чаадаев
Сколько у нас крыс, видно лишь тогда, когда судно тонет. Павле Янкович Шоле
Дружба и общность рождается у людей, когда есть общий враг. Перси Шелли
За малые прогрешения не вооружайся ненавистью против друга твоего, потому что слабость человеческого естества часто приводит нас к погрешностям прежде, нежели мы предупредить или отвратить оные можем. Пифагор
Дружба есть равенство. Пифагор
Бескорыстная дружба возможна только между людьми с одинаковыми доходами. Пол Гетти, миллиардер
Что из того, что у любви есть шипы: она - цветок. А дружба всего лишь овощ. Поль Жан Туле
Стерпев пороки друга, наживёшь их себе. Публий Сир
Взаимная благожелательность есть самое близкое родство. Публий Сир
Никто не бывает вполне счастлив, если у него нет свидетелей его счастья. Пьер Буаст
В крепкой дружбе наша сила,
Дружбе слава и хвала. Р. Берне
Ничего нет горше, как потерять человека, которого считал другом. Р. Стивенсон Единственный способ иметь друга заключается в том, чтобы самому быть другом. Ральф Эмерсон
Для высокой дружбы необходимо одно условие - способность обходиться без неё. Ральф Эмерсон
Раны, нанесённые дружбе, как правило, менее зримы, но зато куда глубже, чем раны любовные. Робер Эскарпи
С кем поведешься, от того и наберешься. Сенека
С кем мы сошлись ради пользы, мил нам лишь покуда полезен. Сенека
Никогда счастье не ставило человека на такую высоту, чтобы он не нуждался в друге. Сенека
Узы дружбы только сближают, но не соединяют сердца. Станислав Лещинский
Высокая душа должна быть чувствительнее к благодеяниям, нежели к обидам. Станислав Лещинский
Умереть за друга при каких-нибудь исключительных обстоятельствах менее возвышенно, чем ежедневно и втайне жертвовать собой ради него. Стендаль
Когда между собакой и кошкой вдруг возникает дружба, то это не иначе как союз против повара. Стефан Цвейг
Если человек на жизненном пути не приобретает себе новых знакомых, он скоро оказывается одиноким. Сэмюэл Джонсон
Не знаю ничего равноценного подлинной дружбе умного человека — какая это редкая драгоценность. Т. Смоллетт


Великая общая ненависть создаёт крепкую дружбу. Тацит
Мы теряем тех, в лице которых мы ничего не теряем. Теодор Герцль
Только дружба может стать тем цементом, который сплотит воедино весь мир. Томас Вудро Вильсон
Когда дружба начинает слабеть и охлаждаться — она всегда прибегает к усиленной вежливости. У. Шекспир
Ложная дружба наделала больше зла, чем открытая вражда. Уильям Моррис
Глаза дружбы редко ошибаются. Ф. Вольтер
Все почести этого мира не стоят одного хорошего друга. Ф. Вольтер
Хранить дружества с соседями, помогать ближним и защищать угнетенных — издавна было священным обычаем россиян. Ф. Глинка
Есть дружбы странные: оба друга один другого почти съесть хотят, всю жизнь так живут, а между тем расстаться не могут. Ф. Достоевский
Настоящая дружба правдива и отважна. Ф. Шиллер Дружба и чай хороши, когда они крепки и не очень сладки. Фёдор Гладков
Подлинная дружба созревает медленно и расцветает только там, где люди действительно доказали ее друг другу. Филип Честерфилд
Если вас никто не любит, будьте уверены - это ваша вина. Филипп Додридж
В свете несколько обманчивых церемоний заменяют дружбу. Франс Рубо

Тусувались депутати
Від «Слуги народу»,
Запросили «Опожопу»,
«Довіру», «Свободу»,
«Солідарність», «За майбутнє»,
«Голос», «Батьківщину»,
Лиш Ляшка зігнорували –
Отаку скотину.

З дальньої далечі
З берега тисячоліть
Часом повіє
Посмертя сухими вітрами
Темна сестра
Відчиняє мальовані брами
Темна сестра
На високім порозі стоїть
Каже поквапся
На тебе чекаю давно
Сохне мій сад
Не бажає без тебе родити
Перецвітають
Тобою посаджені квіти
Перебродило
Дограло солодке вино
Каже навіщо
Породжуєш мертві слова
Мертві неначе
Вода
Що криниці підземні
Сповнює
Тіло загоїть
Душі не поверне
От і блукаєш
Помежи людьми
Нежива
Каже вертайся
Сестрице
Твій час уже збіг
Скільки ще будеш
Плекати примарну надію
Ні
Не повернеться
Досить
Нехай уже вкриє
Змучену землю
Жаданий
Омріяний
Сніг

2020

Мов червоні гудзички
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало

Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
Будуть взимку ситі.

2019 р.