Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.

Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує,
ще не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.

У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.

Чому наш шлюб, як дикий мед гірчить?
Обняв жону, а от думками - в любки.
А ти дрімаєш на моїм плечі,
Знеможена тривогою розлуки.

А чи скажу уранці "Я не твій.
Неначе домовина рідна хата...".
Ти спиш, а сльози котяться з-під вій,
Липким туманом огортає зрада.

Згадав, як обирав тобі фату,
Як радував стрункий в корсеті обрис.
Мовчатиму, на волю не піду,
Бо ти - Любов, коханка - випадковість.

Обплів надійно лялечку павук,
Невірне серце стиснув болю обруч.
А за стіною хлипає малюк:
- Біжу, синочку. Тихо, тато поруч.

12.06.2019 р.

Настроєве

Під старість невеселий склався пазл,
Мінор гнітючий істину обарвив:
Все кане в Лету - мрії, творчий сказ,
Кохання і драглисте шмаття слави.

Змінився кардинально антураж
І муза вже далеко не секс-бомба.
Здоров'ю швах, тримає пуп бандаж,
Серцевий м'яз підточує хвороба.

У гості ходить кожен день гробар
І пальчиком показує на небо.
Промирив час: " Життю - оревуар!
Купуй труну, ціна така як треба.

Сьогодні зранку врешті не дощить,
Приліг у травах, поруч сіна скирта.
А юнь іде кохатися в кущі,
Уваги не звертаючи на діда.

Поезія - в пишнотах наратив,
Неначе, на мундирі аксельбантик.
Так, я піду - нема у цім біди,
Готуйтеся поета забувати.

11.06.2019 р.

Последний крик,
Последний вздох,
Расплата за желанье.
Лопастый снег,
Пустой проспект,
Немая тень, немая.
Один лишь взгляд,
Один обман,
И трусость вместе с болью.
Я исчезаю,
Я как сон,
Я плачу, плачу кровью.
На холст ложится дивный свет,
Божественной игрою,
Ты в вдохновенье!
Ты творец!
Но кем заплачено?
Ведь мною.

Ти знаєш про свій Рід?
Свіча Роду вічно не згасає.
Горить у того в серці її слід,
Хто про Рід свій дбає..

Наш Рід слов’янський вріс в землі,
З початку сотворіння світу.
Нам Бог дав Україну з плугом у ріллі,
Вона є наша споконвіку.

Бог не ділить на своїх, чужих,
На білих, чорних, різнобарвних.
Божий світ всім Родам живих,
І пам'ятайте предків і померлих.

Шануйте ж свій, слов’янський Рід,
Творіння боже не ведіть до згину.
Шануйте Пращурівський світ
І бережіть Святу та у Славі Україну.
2019

Навпіл розірвані вітрила
і знову жодного рядка.
Поламаного неба брили
несе від берега ріка.

Під тягарем гріхів забутих,
які згадав і пережив,
серед снігів брудної смути
та нагромадження крижин.

Хоч дозріває він щорічно,
вода у забуття несе,
як у віршотворінні вічнім
прихований словами сенс.

Німотно у воді буремній,
у руслі тане висота,
гуркоче медом полуденним
попід опорами моста.

У бірюзі Єлисейські Поля,
арка тріумфу і Ейфеля вежа.
Лувр і Версаль - велич світу, хто - я?
Крапка на мапі безмежжя, о де ж я?
Знов розчинилася у вівтарі,
у мегаполісі древнього міста.
Знай, не згорів Нотр-Дам де Парі -
кремінь епох - кафедральність врочиста!
Сена - ріка не розводить мости -
шлейфом розносить французькі парфуми,
відголосом Джо Дассена мотив,
душу бентежить, нашіптує руни.
Ти не питай де я зараз? Облиш!
Нічка ховає за темну  кулісу.
Після дощу таємничий Париж
пахне каштаном Булонського Лісу.
Над парасолею площі Concorde
небо збирає в вояж бригантини.
Сонце моє, скільки вражень,  пригод,
та все одно я до тебе прилину!

2019р

Витримка –риса
Цінна, дивує, викликає
Позитив,повагу!!!
13.06.19 7.04

Не застую юрбі,
іду собі та й годі.
Долаю саме те,
що й іншим по плечу.
Не відаю, коли
опинюся на споді,
але не я один
у рай не полечу.

І бігаємо, і
повземо як мурахи
по тій же мураві
у лоно споришу...
Ще дихаю – пишу...
і до своєї плахи
попереду усіх
нікуди не спішу.

Полохають сичі
і грає синє море.
Оце й уся краса,
яка рятує світ.
Не за горами вже
чатує сиве горе,
вичікує, адже
стою на схилі літ.

Ідуть у небеса
поети і герої...
Їх – пам’яті людей
Всевишній удостоїв,
а я один усіх
нікуди не веду.

Долаю уночі
уявні косогори,
якщо не упаду,
то ще почую хори,
хоча нічого цим
юрмі не доведу.

06/19

Згубив до слави нитку Аріадни!
Оголосили музоньки війну!
Поези за хвоста тягнути складно,
Але сиджу й зажурено тягну.

В колеги табунами пруть віршата,
За день - тридцята ода про любов.
А в мене - казна що, а не рулада,
Перо підняти сил нема! Їй бо!

Розбіглись теми козами у лози,
Упився бормотухою Пегас.
Високий стиль поховано у прозі,
Читач у крик: - Поете! Vas is das?

Тяжка судьба шкряботунів нетлінок,
Від критики збивається приціл.
Талант не благо - люта гільйотина!
Страждають душі ніжні у митців!

Натхнення ніц, терзають творчі муки,
Підькиньте хутко тему хоч одну!
Кажіть, а то накласти можу руки,
Від читачів сховають у труну.

12.06.2019 р.

Гоп, куме, не журись!

За комаром в болото жабка "Плиг!"
(тут пащу головне ушир роззявить).
Ну, як вам наш очільник-дурносміх?
Посидить рік чи два - хана державі.

Міністрів шпетив на усю губу,
До спротиву народець баламутив.
Заліз котко іздуру на вербу,
А злізти зась! Хазяїне - рятуйте!

Сарказмом і гигиканням дурним
Стріляла пелька, наче та гармата.
А нині наш володар став німим,
Лиш дякує, бо розуму палата.

Замовк і я, набрав у рот води,
Щоб не одгріб від земляків по пиці.
Це - вибір твій, народе мій святий.
Сміються в клунях кури з українців.

12.06.2019р.

Г. С...
Вітерця нічного
Свіжа течія, –
Ані де нікого,
Тільки ти і я.
Удовина врода
Повна різних чар -
В ній і сум, і подив,
І пригаслий жар.
І думки, й пориви,
Вічно в боротьбі, –
На такій звабливій,
Хоч цілуй, тобі.
Та в душі ховати
Маю почуття,
Бо не вкрита втрата
Пилом забуття…
Прохолоду ночі,
Тишу темноти –
Душним літом хочем
Довше берегти.
12.06.19

І
Вівторок осінь розпочав.
Дощило ніч.
Усі птахи гайнули пріч.
А я той одинак-смільчак,
що оком не повів услід:
небесні хлані несусвітні,
дощ підмиває неба звід.
Які тут півдні.

II
Тут, тонучи живцем в багні,
бреду надвечір по стерні.
Мій чобіт обридає полю,
гарує угорі четвер,
але утяті стеблі лізуть вверх,
не потерпаючи від болю.
І пруття верб,
рожевуватий ткнувши мис
в болото, в трясовинні пута
зливають воду з опустілих гнізд
сорокопуда.

III
Топчи і чвакай, колобродь, міси.
Я не додам у ході.
Іскру в собі у тамтій воді
топи, гаси.
Виляскуючи по стегну хіба,
з горба бреду я до горба,
безпам’ятний, в помогу ступням вкляклим
підошва камінь б’є моя.
На темні води ручая
дивлюсь із ляком.

IV
О, хай несосвітенна тінь допір
в моїх очах, і усоталась сирість
у бороду, і кепка – набакир –
вінчає нині сутінь, в ній відбившись,
як грань ота, яку душі моїй
не перейти –
я не втечу мерщій
за козирок, за ґудзичок, за чобіт
за комір свій, за свій рукав.
То серце зійде в гуготі, вискам
донісши, що пропоротий я: холод
голками в груди проника.

V
Сюрчить і до мене вода,
мороз розціпив прорізом уста.
Инакше і не мовити: і де б ці,
облич окрім, місця, де міг обрив
спіткатися?
Сміх окривів
і сутінкова гать в бентезі.
І темінь гасить дощовий порив.
Ба, инший образ, людяний мій лик,
тікає від червоних вік,
над хвиль – ускач, як на коні,
під соснами, а потім – вербняками,
мішається з чиїмись двійниками,
як годі затесатися мені.

VI
Топчи і чвакай, жуй зогнилий міст.
Хай твані, що сотають млість
хрестів погостів, нею красять доли.
Ба, пензлями усіченими трав
бог синяви болоту не додав...
Топчи стодоли,
збивай росу некошених отав,
з корінням проникай углиб поволі!
Як в мої груди, увійди в ґрунти,
примар усіх і мертвих побуди,
і най поутікають вони з кубел
до сіл порожніх по стернині нив,
і хай махають зграям днів
брилі опудал!

VII
Горбами, облисілими до сліз,
шляхами їх, здебільшого у ліс,
життя саме і вийде зі себе
назовні, подивує з шумовиння
оправ і форм. Його коріння,
халяв моїх чіпляючись, сопе,
і гаснуть всі вогні в селі.
І я бреду по нічиїй землі,
у Небуття випитую оренду,
і вириває вітер з рук тепло,
і хлюпа повне водами дупло,
і бгає твань стежі вологу ленту.

VIII
Так, я відсутній мовби цього дня.
Мов осторонь я, зайвим-третім.
Як та щетина, дибиться стерня,
що волосінь на тілі мертвім,
і над гніздом, у ній простертім,
лиш мурашина метушня.
Природі зайві візії билин-
минучин. Її лику з краєвидом,
залитому західним світлом –
пороблено тьмяніти злим.
І усіма п’ятьма – на те й чуття,
я сторонюся того лісу:
ні, Господи! цупку завісу
я віч не зняв, і не суддя.
А щойно, на біду свою,
я і собі зарадити не гожий,
ти п’ясток мій, як фіни крадію,
рубай, мій Боже.

IX
Тут, Полідевку, годі темноти.
У ній не вчути уст моїх квиління.
Стою, як є, в розхристанім пальті,
і решетами віч світам текти,
і крізь сита нерозуміння.
Я глухуватий, Боже. Я сліпак.
Не чую слів, і ват зо двадцять пак,
сяйв місяця. Нехай. У небесах
я курсу не кладу між зір і крапель.
І хай не пісню вітер в цих лісах
несе, а кашель.

X
Ніч. Вересень. У головах – свіча.
А тінь ще зазирає з-за плеча
в мої листи, то в корені пірне
обірвані. І привид твій з сіней
шамтить і булькає водою,
і усміхається звіздою
зі настіж кинутих дверей.

Тьмяніє надо мною світ.
Затягує водою слід.

XI
Так, серце поривалось до тебе,
тому воно від тебе далі.
У голосі моїм все більше фальші.
Як борг, її вертаю дотепер
і долі тій, що не жадає крівці,
завдавши ран тупих.
Ба, і на кутні усмішка – не гріх!
Я усміхнусь. І над собою сміх
тривкіш могильної темниці,
і легший диму коминів пічних.

XII
Евтерпо, ти? Куди я трапив, га?
А що зі споду: вóди? трав перга?
відросток вересовий, в лірі
в підкову вигнутий? – в тій мірі,
що й щастя мариться,
у тій, що прикінці,
у інохіді якось по галопі
дух перевести, як їздці,
немога ні тобі, ні Каліопі.




-------------------

Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
і забуті бажання полинуть у синьому небі
над угіддями хмар, де кульгаві кладуть ковалі
хуртовин голоси у бентежні "dоn’t wоrrу, bе hаppу"...

При весні Провидіння строгіше, аніж восени -
напівмить насолоді і бути сердечній халепі!
Оточи себе муром, вбери височінь сивини,
доки літо не вкриє бронею "dоn’t wоrrу, bе hаppу",
"dоn’t wоrrу, bе hаppу"!

Це весні Провидіння, як водам леткі береги,
а ефірним творінням у яро-земному вертепі -
Прокуратор і Стража, і Суду сяйні ланцюги,
тож і пити гіркоти тобі із "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!
"dоn’t wоrrу, bе hаppу"? (

По весні ж Провидіння прихильно кивне - говори:
Богу, чорту, мені, Мельпомені, Ерато, Евтерпі…
Усміхнися лише, бо навряд чи помітно Згори,
як багато мелодій іще у "tо bе" за "dоn’t wоrrу, bе hаppу",
"dоn’t wоrrу, bе hаppу"?,
"dоn’t wоrrу, bе hаppу"!

Сумно мені, бо нема тебе вдома.
Тишу порушив нарешті дзвінок,
Свіжого наче повітря ковток,
Щоб хвилювання покинуло й втома.

Голос твій чути – така насолода.
Кожну клітинку відновлює струм:
Хутко позбавить нав’язливих дум.
Мабуть, з Небес надійшла нагорода.

Жити не може людина без світла,
Без спілкування та дружніх розмов.
Найголовніше, звичайно – любов.
Дотик лиш тільки й обличчя розквітло!

Посмішка, погляд зворушить і душу.
Хочу я бути з тобою завжди.
Горя не знати ніколи й біди.
Маю бажання, сказати це мушу:

Щиро кохаю й бажаю турботи
Від діточок та гарненьких внучат.
Звісно, здоров’я та ще грошенят,
Щоб задоволення мав від роботи!

Настрою гарного, щастя, наснаги
В справах твоїх, а в душі рівноваги!

11.06.2019
Свидетельство о публикации №119061100315

Я думала накидка з шовку...Ні, то крила.
Вони росли як Матінка молила
За кожного із нас - вже обійняли Землю...
І чую шепіт : Я прошу...Не дремлю...
І крила сяють: Всесвітом зорюють,
А кожен вогник Ангели цілують...

Пряный запах сосновых иголок,
Словно шарф обвивает тропу.
И с рассветом осенним, но солнечным,
Лес снимает туман паранджу.

Я смотрю на сиянье далекое,
И вдыхая ноябрьский дурман,
Так хочу прокричать ввысь бездонную:
«Я тебя предала́! Я – обман!»

Но не вырвется это признание,
Я молчу, лишь звенит тишина.
Солнце спряталось, лес затуманился,
На душе у меня паранджа.

Враження, що дехто з активних авторів не читав при реєстрації правил перебування на сайті, публікує саме попсове, таке, що на головній щодня, а читати нема чого. Я кажу не про всіх авторів.
Нагадую, що сайт поетичний, тут зразки поезій, а не для .....що маю в кишені, те й сію...
Чи на головну анонсуватися можна усім, хто віршує? Ми ж заходимо насолодитися поезіями.
Один вірш оцінив хтось, а далі пиши, що заманеться, "народ засилосує"... Трапляється відверто поетичний "шмурдяк".


Прочитати варто

цитую

І. Застереження і Дорожня карта для наших користувачів

(!) Адміністрація "Поетичних Майстерень" відповідальна за матеріали, які розміщуються користувачами на наших сторінках. Матеріали, коментарі, оцінювання, що носять виразно образливий характер, можуть бути зняті без попереджень, а автор може отримати тимчасовий статус, який обмежуватиме деякі його дії - коментування, оцінювання.

(!) "Поетичні Майстерні" не створено для підтримки прикольного тусування, чи поширення попси. Йдеться про надану широким колам авторів можливість бути почутими, отримати адекватну, корисну допомогу і не образливу критику, бути об'єктивно оціненими, поетично розвиватися, існувати в необмежених адміністративно часових рамках, якісно формувати власну сторінку "Вибраного" - серед Майстрів Поезії і своїх читачів. Кому потрібно щось особливіше - має перед собою і весь україномовний Інтернет.

Отже, не для прикольного тусування сайт.

Звісно, я не перебираю повноваження адміну, але певний відсоток віршів на сайті (попсові, образливі) таки не заслуговує на афішування.
На сайті є майстри і любителі поезії. Майстри мають статус редактора.
Нахваляння активного автора Олександра Сушка "дам по носі, напишу гумореску" - прояв фривольності. Таке він писав не лише мені.....ще й старшій за себе, талановитій Т. Левицькій, теж збирався дати по носі. Коронний вираз.
Допомагач М. Соболь переводить коментування у площину "ви, Має, для мене - вискочка", не бачить конструктивних зауважень.
Коментувати можна лише твір, а не домислювати про особисті якості автора, що коментує, зауважуючи огріхи. А їх рясно. Створювати чорний піар майстрам і підвищувати значущість віршів друзяки стає нормою. Це поетичний сайт - і є певні правила перебування, публікування. Засівати плюсклим насінням можна інші інтернетні парцели.

Отже, шануймося.


http://maysterni.com/publication.php?id=139682
вагончик віршів
в одній публікації кілька віршів різної тематики.
У правилах зазначається
4. У публікаційну форму заноситься текст, який визначається, як один твір!

Набраний капслоком вірш вищеназваного автора "Тітікака" - така величина шрифту теж не є доцільною.

***
Релігія – це опіум совка.
Якби не це, не мали би халепи.
Немає на Московію Сірка.
Та може бути, що його рука
рубає ще залиті кров’ю «скрєпи».

***
Коли ніякого немає,
то і чуже стає своє.
Перун усе не видибає,
а віра в чудо все ще є.

***
Питання віри – це не, прошу пана,
таке собі жахаюче, - ой, Бо!
Кого лиш не обожнюють погани –
явилися чужі пани і хани
тай замінили Ладо і Дажбо.

***
Язичники усе іще ведуть
до комунізму, у його тенета.
На капища поділена планета,
а кривослав’є обирає путь
Московії у віру Магомета.

***
У небі зорі – тисячі думок,
дволикий Янус – місяця проява,
а сонце – всюдисущий колобок,
у яві вимальовується нава,
але яріє у зеніті Бог.

***
Це може зайві видумки поета,
що на олімпі лиш одні цабе
і Томосу не помічає секта,
і думи патріарха Філарета
заполонили біси кагебе.

06/19

Кипить безсилим гнівом Україна,
Де спокій був - тепер бездонний вир...
Осипалася у рівчак хвилина
Тривожно-чорним спогадом про мир.

З Росії "дар" - снаряди у "Камазах",
А на додачу цигарки, шмурдяк.
Поширила ненависть метастази,
А, може, ми щось робимо не так?

Майнуло у похмільному тумані,
Що розум чорт навіки одібрав...
А чи брати кацапи з-під Рязані,
Чи щирі українці з-за Дніпра?

Пробила міна мрій рожеву кульку,
Бікфордів шнур втикаю в динаміт.
Бо сатана з Кремля уклав у руку
Меча, аби понищив власний рід.

Аби продав країну, віру, мову
І слугував озлобленій орді.
Пишаймось, малороси безголові,
Що з матерів ми робимо удів.

Мені щодня всміхається Геката,
Відточені простягує ножі.
А москалі стріляти вчать у тата...
Убив старого! Бачте, он лежить?

10.06.2019 р.

Настроєве

Під старість невеселий склався пазл,
Мінор гнітючий істину обарвив:
Все кане в Лету - мрії, творчий сказ,
Кохання і драглисте шмаття слави.

Змінився кардинально антураж
І муза вже далеко не секс-бомба.
Здоров'ю швах, тримає пуп бандаж,
Серцевий м'яз підточує хвороба.

У гості ходить кожен день гробар
І пальчиком показує на небо.
Промирив час: " Життю - оревуар!
Купуй труну, ціна така як треба.

Сьогодні зранку врешті не дощить,
Приліг у травах, поруч сіна скирта.
А юнь іде кохатися в кущі,
Уваги не звертаючи на діда.

Поезія - в пишнотах наратив,
Неначе, на мундирі аксельбантик.
Піду і я - нема у цім біди,
Готуйтеся поета забувати.

11.06.2019 р.

Доброта

Адам у Єви яблучко вкусив,
Всотала кров навічно краплю трути.
Ми - діти Божі, кажуть. А чи всі?
Приймають смерть щодня від Бога люди.

А Батько наш хотів лише добра -
Палив дітей, топив,- усіх підчистив.
Від страху у свідомості діра -
Йому прощаю все - татьбу, убиства.

Криваві жертви, підлість, чорну мсту...
І ти прости - навіщо та гординя?
Адамові казав божок: "Газдуй!"
Й лупив до гробу з нього десятину.

Примножувалася доброта з добра
І бризкала кровиця аж на хмари.
Молися ревно і кричи "Ура!"
Творцеві, та чекай від нього кари.

Дивлюсь зі смутком в небо голубе,
У грудях затихає серця стукіт.
Кати в геєнні ждуть мене й тебе -
До раю зась. Йдемо на вічні муки.

11.06.2019 р.

Як часто в житті, помилково втрачаємо тих, кого цінуємо,
Чужим сподобатись бажаючи, часом від ближнього втікаємо,
Підносимо тих, що нас не вартий,а самих вірних зраджуємо,
Хто нас так любить ображаємо,і самі вмбачень чекаємо. ( Омар Хаям)

Зустріч - щастя !
Любов, тепло –цінність,
Ближній є доля !
11.06.19 7.50

У таланту немає віку.
Безталання хитке, старе.
Докувавши лопати, піки,
мостить кладку із ком, тире.

Музі трепетно, ілюзорно.
Переведено шум в офшор.
Домололи марноти жорна.
Катавасії - між комор.

Тягне ріпку, пітніє Рая,
Стуса віршем укрився Стас.
Пек над юрмами. Стану скраю.
Знову ділиться ананас.

Рух гомункулів. Літні грози.
Розповзається глина... Тиш.
Струнко виросли туберози.
Кліо сіє полин, спориш...


2019

Приліг на землю килимок:
Зібрав докупи барви світу.
Зеленим значиться зв’язок:
Об’єднує яскраві квіти!

Ромашки білі, нагідки
Втішають ніжною красою.
Волошок сині пелюстки
Ранковою блищать росою.

Свої найкращі здобуття
Весна, із щедрістю, до літа
Передає у майбуття,
Можливість щоб була радіти!

З Небес всміхається блакить:
Милуємось погожим ранком,
А час невпинно так летить:
Рушати треба до сніданку.

...В мереживі, чудовий світ:
Зв’язок невидимий століть...

10.06.2019
Свидетельство о публикации №119061004585

Крещатик. День. Кафе пустое,
И столик белый под зонтом.
Бокал вина и чашка кофе,
И тонкая изящная рука.

Перчатки, шарфик, сумочка из кожи,
И модный, глянцевый журнал.
Платок батистовый так нервно скомкан,
Всю боль ее он выдавал.

Улыбка. Взгляд. Глубокий, грустный,
Все ж с поволокою мечты.
И запах тонкий, чуть холодный,
Бордовые, осенние цветы.

Крещатик. День. Кафе пустое,
И столик белый под зонтом.
Пустой бокал и чашка тоже,
И ускользает тонкая рука.

Перчатки, шарфик в сумочке из кожи,
Платок батистовый забытый на столе,
Она уходит с болью вместе,
И каблучки стучат так звонко в тишине.

Ще не плює на обране народ
і не кусає лікті у надії,
що вистачає нації свобод.
А те, що русофіл не ідіот,
не означає, що і він месія.

Кацапії великій завдяки,
наїлась «Лугандонія» од пуза.
Але воюють... не бойовики...
І захищають їх медведчуки,
які раніше убивали Стуса.

І знову, замітаючи сліди,
вилазять тарганами із «помойки»
ті ж самі гепи-гурвичі орди,
злодії рабиновичі-жиди
та одіозні нестори і бойки.

Дають сигнали командори Зе,
кудою Україна поповзе
в тісні обійми уркагана-брата...

Усіх лякає ядерна зима
і нація не відає й сама,
кого пора історії навчати.

06/19

Життя – театр і на його підмостях
акторів натовп, різних кольорів:
червоні, білі, сині… Що, не доста?
Зелений врешті-решт замайорів…

Уже приївся нам жовто-блакитний?
Чого бажає український люд?
Слугою заміни́ть баригу? Спритно
нам влаштували переміну блюд!

Старими ж тільки страви залишились,
«нового», гляньте лише, в чому суть –
«нові» старі «демократичні» сили
місця в новий парламент продають!..

Куми, свати і друзі без освіти –
країну перетворюють в квартал…
Вони хоч молоді, та вже не діти,
і апетит дорослий на фінал!

Приїхав цирк – тож балом править клоун,
паяци, блазні, інший контингент.
Бажаєте почути новий сло́ган –
готуйтесь на новий експеримент.

Ялівець -- темна пазелень серед руїн,
у задумі, як піна суха -- жасмин.
Для метеликів саме час --
тільки вранці. Потім тверда
у глибокім водокруті стане вода
і природа забуде нас.

За човном біла піна хвостом біжить,
на відливі мушля співуча лежить,
відійшов далеко прибій.
Погляд моря зненацька зловив на бігу
силует людський, склепіння дугу,
значно краще, ніж мій, чи твій.

Флейта Марсія повна гарячих нот,
важко дихати, гірко судомить рот,
болем скроні дратує жар.
Але віриш, вона пропасти не дасть,
сила чар у словах відведе напасть,
що ховається у віршах.

Завершився високим звучанням агон,
десь у небі його поглинає вогонь,
розчиняє повітря слова.
Поклик флейти високо піднявся з ним,
небозвід кам'яніючий заполонив,
дальнім птахом він заспівав.

На цвинтарі співають солов`ї,
лунає хор із ночі до світання…
Виконують прелюдії свої
вони у царстві тіней… про кохання!

Щебечуть оди радості життю,
де зазвичай лунає лише треба,
немов псалом вселенському злиттю
тих душ, що піднялись уже до неба.

Де тіла і душі нема війни,
гармонії найвищій у природі…
На цвинтарі виспівують вони
свій гімн святий – любові і свободі!

Безпорадно холонули груди,
Та були мої кроки легкі.
Одягла рукавичку на руку
Не з тієї, чомусь, руки.

І здалося – чимало східців,
А я знала – їх тільки три!
Поміж кленів шепіт осінній
Шелестів: «Зі мною помри!

Ошукала мене підступна
Доля, зрадила, от і край».
Відгукнулась я: «Любий, любий!
Я з тобою помру. Чекай…»

Пісня зустрічі, що востаннє...
Темний дім засмутив мене.
Тільки свічка горіла в спальні
Незворушно-ясним вогнем.

2019

Як гарно, що Антон у парі.
Вже народилася Варвара!
Улюблена дружина Настя
Подарувала КЕЛИХ ЩАСТЯ!

Переливається безмежно
У море почуттів бентежних!
Із келиха воно піниться,
І не вагомі всі дрібниці,

Оточуючі, що навколо,
Бо є міцне родинне коло:
У ньому сенс життя, наснага!
Куточок затишний, повага.

Напругу геть та хвилювання!
Зростає донечка жадана.
Та й незабаром – перші кроки
У мальовничий світ, широкий!

Бажаємо добра, турботи.
Не знати горя та скорботи.
Добробуту, кохання в домі!!!
Щасливої для всіх вас долі!!!

09.06.2019
Свидетельство о публикации №119060905064

Рясні дощі накрили нас відразу
І треба ж то, "відразу" спонукало до…
І блискало… і блискавки щоразу
Все співчували, попри, порізно обом
В єдине тіло нас звело бажання
Ізвідати "той" гріх, незвіданих спокус
Порив чи слабкість?… дізналися до рання
Зі стелі споглядав дубовий сірий брус…
Потомлені перемовлялись з брусом
Без слів… як пауки у плетеві мереж
І я відчув, як виростали вуса…
Вона - своє… своє, про вихід на манеж…
05.06.2019.

Не знаю я чи ти зронила
Хоча б одну свою сльозу
Коли кохання наше вбила
Сховавшись у скляну труну.

Нападав дощ у мою душу.
В очах мілких – калюжі та вода.
І марево твоє в солонім морі
У пробитому човні повільно тоне.

Я мов той юнга – морячок,
Що з плавання зійшов на землю.
Від піску сухого змок,
Будую невпопад зі смутку греблю.

Розчиняється мій тихий сум
У келиху вечірнього хересу.
Я рукою помішую гармонію,
Навколо інших, що не розуміють…
Дивляться на мене… я не смію
Слухати музику їх поглядів.

Не розумію, чому закриваючи очі,
Коли дивлюсь вверх на стелю…
Лиш далі знаю, чому не дивлюсь вниз.
Там глум мого і твого безчестя,
Що в’ївся пліснявою у дерево і душі.

відкриєш сонно хвіртку осонцений прибій
гімнастки на дельфінах у димці голубій
наліплено палаців совочки стережи
напльовано верблюдом на столик і режим

кирило кожум'яка дрімає край води
пройди з кокосом мушлею і пеппі не буди
в її панчоху перли збирає дуремар
тікав з болота весело радесенько ушквар

корони хилитаються ріж фольгу ген сувій
на троні нікогісінько
не поспішай не твій.........

палає саламандра колібрі на плече
ось кава свіжозварена рядочком потече

2019

1
В Тернополі полудень. Тіні стелились короткі.
Тулилася вулиця файна Івана Франка.
Ось вілла Грабовських. Пробачте, в думках ще бродив по Ворохті,
дорогою в горах, яка і в'юнка, і п'янка.

Бродив захмеліти й за ручки чорнички вчепитись.
Положення розуму скроєне вкрай нестійким,
як над головою лугів королевичі квіти,
коли під ногами блакиті княжни ластівки

літали лякливі, як нині за спогадом спогад.
Літали щасливі. А з ними і з прагненнями до каплиць -
в гарненькі граждинки Спасителя й Духа Святого
і до Богородиці в гості, Ворохто, поклич.

Поклич покорити вершину священну Говерли.
Прости, я злякався: надумав - надмірно крута.
Проте я затримав потік, що в долині плутав.
Життя повернувши в цікавість-натхнення померлі,
тікала крізь пальці прудка прохолода Прута.

Тікала у пам'ять. А травень драйвово добро ткав.
Щоб сумнів здолав і на берег шовковий ступив,
на подвиг солодко-дзвінкий надихала Ворохта -
ворота, відкриті до раю смерек і струмків.

В Тернополі полудень. Тіні стелились короткі.
Тулилася вулиця файна - Івана Франка.
Гімназія вразила б, розум коли б не ходив по Ворохті,
дорогою в горах, яка і легка, і п'янка.

Вокзал залізничний нервує, ревнує, бо тричі
дзвонили і плакали рідні Дніпро й Кременчук.
Чекають на мене. Бо раптом Ворохта покличе -
до неї, що птах до гнізда, назавжди прилечу!

2

Віддячити за вірш повинні.
То ж до Карпат мене відправте,
щоб опинивсь на Верховині,
там, де тандем краси і правди.
Там, де Гуцул гарцює, там, де
йдуть: вуйком травень по Ворохті,
по луках лікарем лелека;
де зяблик - мікропаваротті
дарує арії смерекам.

Де сяйво кольорів державних,
і від опришків блиску трохи;
де спрагло віршник - макрозяблик
складає голосисті строфи.

Карпатський край полтавця викрав,
коли своїх співців забракло,
щоб із мого шедевру мікро
собі зробити славу макро.


2018

Віряни, звично, біля аналоя
П'ють кров Христову з почорнілих вен.
Діди були богами, внуки - гої,
Приставка "недо" точить кожний ген.

Ковтаю рабство (налили по вінця)
І плоті шмат Спасителя поїм.
На бовтанку перевелась кровиця,
Чужі закони кращі за свої.

Кошерна Трійця - не Зелене свято,
Сварог заснув, Єгова править бал.
В душі кубельце звила чорна зрада,
У Лету правди канула доба.

Зозулька причаїлася на гілці,
Підкинути яєчко вже пора.
Жують нечисте сало українці,
Прислужуючи мудрим лихварям.

09.06.2019 р.

Зістарівся олень. Хвороба за хворобою...
Не хочеться у стаді буть неробою.
Знайшов багату на траву місцину
І вже готовий був лежать там до загину
Дізналися про це товариші й рідня,
Знайшли сохатого якогось дня,
Схотіли попрощатися словом напутнім:
Хто ж віда до пуття, яким буде майбутнє.
Всі в захваті од тої зеленої місцини,
Їли залюбки траву, допоки всю не з’їли.
Захотів щось попоїсти немічний і кволий:
Ані травиночки. Немов пустеля гола.
Скаржитись? Але кому? Господу Богу?..
Небавом вирушив олень у вічну дорогу.
Р.S.
Нелегко без товаришів на світі жить,
Але ж і з багатьма не завше пощастить.

Сьогодні місяць - в аурі туманній,
Із золотистим сяйвом в небесах.
Здається, сповила його омана.
Він – ніби правда – в неправдивих снах.

Лише якусь її частину бачиш,
Котра являє істини сумні,
Серпанком всі спеленані неначе –
Красивою обгорткою брехні.

8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Везіння є ризик,
Вдача, успіх,подяка,
Обставин оцінка!!!
8.06.19 10.48

У міражі омріяного лету
до ирію готові журавлі,
метафорами піють опоненти
єлейні епітафії Землі.

Найбільше чути півня і зозулю
та п’яного, буває, павича.
Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
орел шанує люто деркача.

Хореї, ямби файно і прозоро
наповнюють поезії сувій,
аби любові неозоре море
запінило мелодії
прибій.

Із луками літають купідони,
метає блискавицями Зевес.
Оспівуються дони і мадонни –
нарциси і півонії небес.

І поетеси, і поети раді
показувати зопалу жука,
бо є у нас історія така,
що де-не-де, неначе на параді,
гуляє комашня і колоради
голодною колоною совка.

06/19

Не думай і ні в кого не питай,
скільки тобі лишилося ще жити,
день кожний ненаситно поглинай,
бо ж час зника, немов пісок крізь сито.
Думай, як не безсмертя, то принаймні сто
тобі призначено Господом на цьому світі,
а хвороби – це тимчасове , як у Йова,
минуть і станеш, як немовля пречисте.

Проблема тут, на жаль, одвічна:
вони - звичайні-ПЕРЕСІЧНІ.
Про Стуса навіть і не чули,
"за" кожну владу завжди бУли.

В очах і у спині - покора
ще від совкового учора.
Ні в що не пхаються бідаки.
Важкі мізки у них та сраки.

Хто схоче, той їх кидане,
бо знають тільки лиш одне:
поїсти добре і попити.
Такі вони і їхні діти.

Ідеї, боротьби натхнення,
прокляття чи благословення,
жертовність, москалів навала,
а ПЕРЕСІЧНИМ - по цимбалам!

Вже чую вигуки в мій бік:
"Борис - поганий чоловік!
Хіба звичайні ті - не люди?
Дивися - більшість їх усюди!.."

Хоч гнів в душі таки вирує,
я хор отой відмінно чую.
Скривлю іронією рота:
- Нехай смердить гниле болото!

Але! Болото обирає.
І це мене вже зачіпає!
То комуняк приводять гади,
то вілкулів несуть до Ради...

Вже кров`ю Ненька залилась,
а ПЕРЕСІЧНИМ все - не зась!
Пітьма на тім, що далі буде,
та відчай б`ється в мої груди!


Якщо чекати на прозріння,
в безодні зникнуть покоління!
Де вихід? Я брехать не звик -
чіткий потрібен Провідник!

Авжеж, воно - не ліберально,
коли з болотом - вкрай брутально!
Почнеться вий та біганина,
мовляв, прийшла лиха година.


Рятуйте, штати та Європа, -
тріщить від стусанів в нас жопа!
Що ж, не шановні ПЕРЕСІЧНІ,
я не вважаю це трагічним!

Бо, як хвороба вже смертельна,
хірург бере ланцет ретельно.
На сто відсотків згоден - лячно,
та хворий з часом вельми вдячний!

19.10.18р.

Куди поділась та кохана цілість,
що дихала, любила і шукала
твого тепла, до ніг твоїх тулилась
і запитально в очі заглядала?
Розбилась у невидимі бар’єри?
Молекулами рвучко розлетілась
(говорять, що матерія -- незникна
й енергія у просторі витає)?
Що толку є в енергії безликій?
Я хочу те знайоме поєднання:
приземкуватість, голос і кудлатість,
дарунок цілковитої довіри
і голову, що вм’ятину лишала
на постілі своїй і спала довго,
похрапуючи в темних сновидіннях,
або краєчком ока слідкувала.
Я в порожнечі марними руками
обводжу стиха контури знайомі,
ловлю терпляче віддане сопінння
у тиші, що запала непорушно...
В кімнаті – у задушливій печері --
застигли довгі миті–сталактити,
слизькі суглоби відчаю тупого,
що наростами скупчились у часі.
Я -- майже добровільно -- натикаюсь
на жадані прикмети, співпадіння,
які могли б засвідчити ознаки
життя, що в інших вимірах триває;
хапаю у пожадливій увазі
невизначені натяки, щоб збути
сухотну мовчазну безповоротність --
і знов лечу за втратою своєю...

2019

Я згадую її чарівні очі,
Рахую дні і їм втрачаю лік.
Душа, неначе рана, кровоточить,
І жити набридає взагалі.

Коли коханої не чую сміху,
Не бачу ніжних, сяючих зіниць.
Стають нікчемними життя утіхи,
Дощі ридають, впавши горілиць.

І туга стискує дедалі більше,
Дарма звучать римовані слова.
Усі на світі присвячу їй вірші…
Душа, як вовк, все ними завива.

Хоч днів отих залишилося мало,
Та у розпуці тягнуться німій.
Коли б вони, як молоко, збігали!
І розпач порозхлюпували мій!

7.06.7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Попереду знову минуле:
Тяжкий нездоланний тягар.
Багато років промайнуло:
Пекучий здіймається пар.

Кружляє, не хоче зникати.
Нагадує кожного дня,
Які були болісні втрати,
Неначе колюча стерня.

Потрібно минуле позаду
Залишити – в цьому є суть.
Думками привестись до ладу,
Печаль вгамувати та лють.
Очікуєш завтрашній путь,
Милуючись – хмари пливуть.

А все, що було та зітліло,
Стирається хутко, як пил.
Завади долаються вміло.
Вразливий прикриємо тил,
Під захист Небесних вітрил
Спасіння дає Небосхил.

07.06.2019
Свидетельство о публикации №119060705588

Життя жінки – це
Любов, ласка, посмішка-
Затишок вдома!!!
7.06.19 9.10

Спасибо Бог тебе на ночь,
За то, что в ней могу укрыться.
И искаженное мое лицо никто не видит,
И не будет злиться.

Спасибо, за возможность быть собой,
Вот в этой черной поволоке.
И не бояться быть смешной,
По детски, чистой и жестокой.

За то, что сжавшись в плачущий комок,
Могу лежать так до рассвета,
И задавать вопросы темноте,
Прекрасно зная – не найду ответа.

В день рівнодення — Івана Купала,
Це молоді свято — молодь співала.
Вели хороводи навколо вогнища,
Це символ здоров'я і зло все очище.

Квіти збирали, віночки сплітали
І за течією річки віночки пускали.
І чарували, щоб бути вродлива,
Милого обрати - бути щаслива.

Чомусь моє серце кохати хоче?
Бо мила пісня за душу лоскоче.
Мені сподобалась тая дівчина,
Вона стояла з сумними очима.

Чому її серце вразила смута,
Дівчина стояла ніби прикута.
В руках віночок вона тримала,
Можливо, милого ще не обрала.

Моє кохання солодше від перцю,
В душу запало - припало до серця.
Вперше влюбитися, вперше кохати,
Щастя такого я міг ще не знати.

Я не вагавсь, чи дівчина полюбить,
Чи захоче дружить, чи приголубить.
Я підійшов до дівчини ближче,
Усміхнулась вона, в очах іскри вогнища.

Взялися за руки, очі сміялись,
Ми ніби одні, на святі зостались.
Через вогнище з розгону стрибали,
Наші бажання серця поєднали.

І знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень",
і знов країною гуля -
"давай нового короля",
"король помер - король воскрес",
триває виборчий процес,
і знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень".
І знову на арені біс
когось нового нам приніс,
когось старого (звичай є),
зозуля, знай собі, кує
своє "бла-бла... бла-бла... ба...бла",
казки нові нам принесла -
до трону в черзі день-у-день
співак, боксер, і бла-бла...зень,
і ще там тисяча голів,
і купа нецензурних слів,
кипить робота в ЦВКа,
тремтить у виборця рука,
і знову в ЗМІ "бла-бла, бла-бла",
та суть стара - давай бабла!
Король помер - король воскрес!
Триває виборчий процес!

06.06.2019

Тише..тише..,
Только тише..
Спит уставшая душа.
Тише..тише..,
Только тише..
В небе плавится луна.
Тише..тише..,
Только тише..
Но взрывается рассвет!
Тише..тише..,
Только тише..
Ты – есть.
Я – есть.
Нас лишь нет.

- Тут не так! Треба з права на ліво!
І співати не "Тьох!" - просто "Фіть!"...
Я обвик до порад непоштивих -
Як писати і що говорить ,

Як носити вареху до рота
І хвалити дурного царя.
Мо', прикинутися ідіотом
Та казати "Дзенькую!", "Ура!"?

Радь і ти, бо навряд чи зобидиш,
Я ж мовчу - що завгодно роби.
Хочеш - Тору визубрюй на ідиш
Або прищик вичавлюй з губи.

Хочеш - гримай зубиськами в космос
Чи віршатко в інет настрочи...
Прочитав, ледь не втратив свідомість,
Розум шепче : "Не сіпайсь, мовчи!".

У творців од сатириків сльози,
Не підказую геніям, зась.
Слово бовкнеш - одразу голосять,
Ви ж суфлюйте колегам, я - пас.

Ліг у ліжко, нагамавшись каші
Та у тиші дзвінкій закуняв.
Бо мовчанка - це золото справжнє,
А розчахнута ґавра - дурня.

06.05.2019 р.

Біда-а-а-а!

Сніг іде, поламалися лижі,
А від старості здохло теля.
Без любові не пишуться вірші
І вимучує мряка в мислях.

На сніданок - засмажена мойва,
У кишені лишився п'ятак.
Не кохає мене чорноброва,
Не потрібен красі і за так.

А Пегас аж на комина виліз,
Зубоскалить, а я, мов му-му.
Причавила плитою журливість,
Заповічено взор у пітьму.

Муза кличе щодня в буйнотрав'я,
Безнастанно шепоче "I love...".
От на жінку снаги і немає,
Засльозавлена в сад утекла.

Чуєш, братику? Ох і голосить!
Це таке і удень, і вночі!
Треба луснути музу по носі
І прогнати від себе хутчій.

05.06.019р.

Розчарування

Кажуть, два плюс два - чотири. Наче.
Шість на шість - залізно - тридцять шість.
А у нас навиворіт, чуваче,
Хто не робить - у три горла їсть.

Ич, очільник губцю закопилив!
Свита з дурня робить короля.
Ну, а ти як брав гнояк на вила -
Так і далі обчищай теля.

Хочуть миру люди після хунти,
Тож паяц згодився на почин.
Ех, якби ж проскрипцію утнути...
Я б сокири день і ніч точив.

Не служив на фронті ні хвилини,
На Майдані також не лежав.
Для такого трон - м'яка перина,
Шлях до влади встелює олжа.

Я добряк, хоч дехто каже - злюка,
Бачу брЕхні чітко, наяву:
Надимає цар рожеву бульку,
Обіцяє мед і пахлаву.

P.S:

Вуха ріжуть вигуки оральні,
Агітують діда дітлахи...
Вичистити Авгієві стайні
Тільки зарізяці до снаги.

04.06.2019 р.

Ріка

Літо! Ще далеко осінь,
Спить на носі дідів бриль.
У туманні верболози
Жирувать пливуть бобри.

Соловій присів на гілку
(ох і гарний цей ашуг!),
Ловить зимородок рибку,
Я із вудкою сиджу.

Тьохи линуть по заплаві,
Співаків уже тандем.
А карасики лукаві -
На гачка ніхто не йде.

Я ж лина спіймати хочу,
Жор, клювати вже пора.
Жабка вирячила очі,
Хоче з'їсти комара.

Обманув лускатий жулік,
Хвилька поплавка трясе.
Хай тепер дрімає в мулі,
Я ж послухаю пісень.

06.03.2019 р.

Не каятись, не виправдовуватись перед Всевишнім,
А наближатися до Нього усе вище й вище,
Бо що з виправдання за гріх, який ти скоїв?
Лишився гріх гріхом і когось непокоїть.