Із Миколи Некрасова

1
В старости Вакули бабка Неоніла
на ремонт хатинки дошки попросила.
Староста відмовив, а вона – знай нудить:
«От як пан приїде – зразу нас розсудить!
Він же сам побачить, що не обійдуся,
й скаже дошки дати...» – Так і снить бабуся.

2
А новий сусіда – добрий шмат землиці
у селян відрізав через плутні ниці.
Й чинно розумують у громаді люди:
«От як пан приїде – землемірам буде!
Він-бо розбереться, й тільки скаже слово -
нашу всю землицю віддадуть нам знову».

3
Кріпосну Наталку сватав хлопець вільний;
тільки управитель – до весіль не схильний.
«Почекаєм, Петре, – шепотить Наталя. -
От як пан приїде...» – І таке все далі.
Діти та дорослі, тільки щось на сором -
«От як пан приїде...» – примовляють хором...

4
Вмерла Неоніла; крадена землиця
у нових сусідів житом золотиться;
вже колишнім дітям час розумувати;
вільний хлоп-коханець втрапив у солдати;
втратила Наталя на заміжжя види...
Пана все немає, пан усе не їде.

5
Та нараз опівдні на кінці дороги
в мареві з’явились похоронні дроги;
а на катафалку з неприступним видом -
пан старий у гробі; а наступний – слідом.
Погребли старого, свіжий сльози витер -
й рушив, як буває, у Москву та Пітер...

(2019)

Мчиться страус по пустелі,
в висоту сягає стелі
ще й нагадує коня.
В нього дуже сильні ноги –
не шукає він дороги,
а мандрує навмання.

Бачить навкруги далеко,
пір’я захищає в спеку –
тож не треба йому льох.
Не боїться звірів диких,
яйця він кладе великі,
що не з’їсти навіть втрьох!

Та усе ж коли злякався,
як би довго не вагався –
хоронитися мастак!
Голову в пісок сховає
і вважайте, що немає –
то його фірмо́вий знак!

Я по Метробудівській іду,
Там знайду на задницю біду,

Долю дуже важко обдурить
Хто ж мені дасть в зуби… закурить?!

Все пройшло моє дитинство там
Валер"янку я давав котам,

Ми були веселі пацани –
На базарі крали кавуни.

У п`ятім класі заодно
На горищі цмулили вино.

В сьомому в аптеку я ходив
Купувать собі презерватив.

ПРИСПІВ:

Відрадний хутір – тут я жив
Метав у дерево ножі.

Відрадний свій згадую як сон –
Мій бандитський київський район.

А потім разом в лісі як на те
Займалися кунг фу і карате,

І були на Борщагівку** злі,
З нею розібратися ішли.

Їй оголосили всі війну,
Билися ми стінка на стіну.



ПРИСПІВ:

Відрадний хутір – тут я жив
Метав у дерево ножі.

Відрадний свій згадую як сон –
Мій бандитський київський район.

27 червня 7521 р. (Від Трипілля) (2013)***

Жила б собі в багатстві літ:
Надбала снів, основ...
Та повагом чеширський кіт
Дорогу перейшов.

10.07.2019

Не помічає, що міняє світ,
Не знає, як уже новий нюанс
Поволі витирає небу звіт,
Гармонію ламає і баланс.

Бо не бажає бачити мале,
І вірує у долю, як закон.
А дещиця, будуючи ціле,
Показує уже новий канон.

І силу має мізерна деталь,
Висока нота задуму Творця,
Мелодія, де сльози і печаль,
Доводила людину до кінця.

А я гадаю, що усе мине.
Омиє дощ буремного сліди,
Зоря сіяє, а його несе
У змінені нюансами світи.
2019

Пари кружляють в мелодії вальсу:
Погляд бажанням горить!
Мабуть, не з’явиться кращого шансу:
Хочу спинити цю мить!

Пари кружляють, а я у чеканні:
Може запросиш мене?
Серце завмерло...у хвилях мовчання
Хибні думки віджене.

Пари кружляють – впадаю у відчай!
Пошуком очі блищать.
Посмішка щира до постаті личить:
В ній почуттів водопад!

Пари кружляють – нарешті у танець
Якось потрапила я!
Ти - вже реальність! Ти - звільнений бранець!
Доля жадана моя!

Пари кружляють – без втоми, в натхненні!
Блиском осяйний паркет.
Ми в ореолі БЛАГОСЛОВЕННЯ!
Зрілої осені злет!

10.07.2019
Свидетельство о публикации №119071004104

Чи фіксує побачення наші
те, що й досі єднає серця?
Ідемо в куражі-епатажі
і немає уже каяття.

Нас вінчає у сивому небі
буйний вітер, що сіє дощі,
і нічого неначе й не треба,
поки чуємо, – Гірко! Мерщій!

Ти біжиш по калюжі до мене,
щоб упасти в обійми таємні
і гукати, – Літаю! Лови!

Полетіли у Лету обоє
і за миті мої із тобою
не зносити мені голови.

07/19

Тональність до мінор пасує будням,
А дням святковим - щебетливе ре...
Творцеві можна все. Він неосудний,
Дає життя, захоче - забере.

І не бурчи на світ - побійся Бога,
Засуджувати небо не тобі.
Усе во славу Господа святого -
І муки жертв, і смертний крик. Терпи

Усе. За нас дурних Спаситель висів
Не просто так - на те він і живий.
За віру у захмарнім парадизі
Єгови длань погладить по главі.

А Дикий Степ умивсь моєю кров'ю,
Перехрестивсь між подихів гармат
І, наче сніп, упав на полі бою,
Вогонь душі поглинула пітьма...

10.07.2019 р.

Розкришила вічність зорі із фольги,
так рахманно, місячно, липнево!
В лоні персів - оберегом від нудьги,
золотий кулон - життєве древо.

Світе малахітовий, в очах ясних
відбиваєшся  любов'ю, чуєш?
Як бентежний видих, кожен щемний вдих
у душі березами брунькує?

У перлинних росах тішиться скрипаль
музикою вічного кохання.
На мангалі смажать запашний мигдаль
матіола і троянда чайна.

Амбровим парфумом надушивсь жасмин -
мускуса, ванілі, туберози.
Чом же на моїх губах гіркий полин,
у зіницях причаїлись сльози?

тубероза - пахуча рослина
2019р

Літо полите молитвенним* цвітом,
цвітом задумливим, ледве відкритим,
напівзаплідненим, напівцнотливим,
дивом купальським, розгубленим дивом.

Папороть в іскрах між листям подраним,
ліс розмальований лиском багряним,
ніч полудне́ва безлюдна, беззвіра,
котиться з неба заквітчана фі́ра.

Дивне світило – півмісяць-півсонце,
зоряний фурман – не дівка, не хлопець,
палять помалу купалові ватри,
крапають цвітом густим у Карпати.

Я не шукаю давно того зілля,
ти вже забула чекати весілля…
добре, я кобра з сухої Сахари,
годі, ти голуб з-під вогкої хмари.

Сонце пустельне і місяць вологий
віз розламали, зійшовши з дороги,
світ розміняли на звичай і чудо,
ніч – на Купала, а рік – на Іуду.

29–31 травня 1995 р., Київ

______________________
* «молитвенним» – остаточний варіант автора;
інший варіант – «молитовним»

Я не прийшла у твій лункий гарем -
Чекати ночі на тафті червоній.
Хай інша ту неволю обере.
Згубилася обручка між півоній.

Ти ж бачиш: словотеча, віршопад.
Дзумлю собі - в шовкових травах бджілка.
Таку не вдовольняє мармелад,
Рахат-лукум, жага - щопонеділка.

Будуй палац у стилі рококо,
На зорекрадстві спійманий любаску.
Буруниться хмаристе молоко...
Ось кличеш на розвеснену Аляску.

А мій, земний, все котить кавуни.
Наснився ти - порушився комфортик.
Влітаєш - без дарунка і вини.
Шуміння-шумовиння...
Пал в аорті.

Руйнуй плотини чи криши базальт -
Я не зійду з кармінного трампліна.
У мене, кажуть, оксамитний альт.
Любилися в колоссі, на хвоїнах.

Тепер - вільгота, гніздища всолод,
Ось геть!
Зірок пульсуючих не треба.
Смакую конфітюр, бо свій ренклод.
А ти все більше схожий на Ереба.
Такі ж волосся, тенор-баритон.
Мусуєш тишу:"Йди у цинамон!".


2016

Сюжетні колізії, правки…
Розв’язка. Так вирішив Бог.
Достатньо останньої крапки –
Немає потреби для трьох.

10.07.2019

Г. С...
Як ти там, де я не був ніколи
І куди спрямовую думки
В час оцей, коли на видноколі
Збуджено спалахують зірки?..
Бачиш їх чи сонце там ще сяє
І снують довкола безпуття
Ті, кому не видається раєм,
А у рай оздоблене, життя?..
Чим тебе привабила вечеря,
Що бажання говорить нема, –
Чом ти мною більше не химериш
І мовчиш знедавна, як німа?..
Чом тобі сьогодні без учора
Солодко і радісно стає,
Бо мене розлука тільки морить
І єство розчахує моє?..
06.07.19

Я сошла остановкою раньше,
Опасаясь Вас снова встретить.
Я ужасно боюсь соблазна,
Мне о Вас не прилично бредить.
Моросит, опоясанный осенью,
Дождь унылый в сереющей мгле.
Я иду, а на встречу из серости,
Силуэт вдруг возник вдалеке.
Кто-то медленно шел и почудилось,
Что знаком этот облик в тиши.
Приближаюсь..
О Боже мой праведный!
- Это Вы?
- Это Вы?
- Это Вы?
- Я сошел остановкою раньше,
Опасаясь Вас снова встретить,
Я боюсь, я боюсь соблазна,
Мне о Вас не прилично бредить.
Это вымолвил и улыбнулся,
Прикоснулся рукой и сказал:
- Вы промокните дождь ведь печалит.
Зонт открыл и кольцо обручальное спрятал в карман.

Закружляла, закружляла
Тополина заметіль,
Пухом скрізь позасипала
Сіро-білим та легким.

На дерева й на травичку
І на квіти та кущі
Він лягати має звичку...
...Тополина заметіль.

У її пухкі обійми
Може втрапить кожен з нас.
Ось такої заметілі
Вже лунає "білий" вальс.

2019 р.

Ти прокажеш мені спросоння:
«Не іди по кривій дорозі,
Бо вона заведе в болото –
Ні, не страшно там, тільки нудно,
Це іще не найгірша кара».

Ти потягнешся солодко й мовиш:
«А дорога пряма – ще гірша:
Прямизна та чужа й непевна,
Отже сумніви як обсядуть,
То й самій не знайдеться де сісти».

Потім вкриєшся тепло й порадиш:
«Пошукай-но стежину літню,
Ту, що вистрибом бігла з тобою
Ген у виярок між житами,
Котрі вищі були за тебе»…

***
…І лечу я вже тими полями,
Бачу: вицвіли очі волошок,
Ронять сльози криваві маки,
Незабудки аж по коліно
У струмок забрели – виглядають…

Ось верба, ось і приярок: сяду,
Та по схилу, траві шовковистій,
Мов по ковзанці - з’їду донизу,
Де джерельце пульсує тихо,
Наполохано в трави тікає.

І скручу з лопушка кульочок,
І злякаю прудку водомірку,
Бо нахилюся – й кіски дитячі
Із плечей зісковзнуть і вмочать
Білі банти у воду студену…

Зачерпну – не води: настою
Всіх тих літ, що пройшли тут без мене;
Ще: знайду перестиглу суничку;
Ще: з прозорими крильцями бабка
Сяде поруч на гілку вербову,

Гляне пильно на мене – й заплаче…
Ще… І тут я прокинуся притьмом
І підхоплюся. Поруч – нікого,
Як завжди. Тільки липень. І холод.

Хочеш оду про жінчину вроду?
В цьому ділі я гарний ашуг.
Не писав про політику зроду,
Лиш на кухні тихцем шу-шу-шу.

Мій сусіда у армії служить,
Я дрімаю в зеленім садку.
Бджілка сіла на квіточку ружі,
Сонце в хмарку пірнуло м'яку.

Від новин про воєнщину зляки,
Бач, печалюсь? У зморшках чоло...
Є до чаю рогалки з маком,
Длань тримає перо - не кайло.

В річці плава карасик лускатий,
Спека, в тінь перелажу без лах.
Повіршую і вляжусь поспати,
Утомило життя - просто жах.

09.07.2019 р.

- Ви одружений?
- Та не дуже... -
пильно дивиться лев на кіз. -
В негліже не одну подужав,
на арену ось переліз...

Де тут кільця, вогонь, софіти?
Згриз біноклі... а ще попкорн.
Як же нудно гуру сидіти
в жебонінні шлюбних валторн...



Кулясто

Хто кульку, хто м'ячик... Ох, ці перемоги...
Будяк півзасохлий, окрушини кексу...
Ослівни жбурляли томати, хотдоги.
Таки залюбила блохастого Рекса.

Спинюся. В калюжі купається слива,
віщає: "Мені фіолетово, ловко!"...
А я - щиросердна левиця, глумлива -
ловлю махаонів, збентежую совку.

Киплять у смолі лицеміри-єхидни.
Осоння для мене, а кларам - корали.
Одвічно гривастих-яскравих не видно...
Та в зліпки слідів антилопи ступали.

2019

Любов таки буває зла,
Й не все блищить – що золото.
…Шукав сердечного тепла,
Натомість – ранив холодом.

09.07.2019

Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека…
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Свіже повітря іншого світу.
Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
Доки, як наші, їх світлії голови
Ще не набиті в школі половою,
Ми їм розкажем (бодай дещицю)
Те, що нізащо їм не присниться,
Що принесе нам з іншої книжки
Біла голубка, червонії ніжки.

По колії ходить картате пальто,
немов по канату.
Утіште дівчинку,
яку на трамвайну зупинку
викинув тато.
Утіште дівчинку,
яка на трамвайній зупинці балансує –
і не може утримати рівновагу.
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм божевільним благом.
Не карамеллю, не морозивом –
утіште дівчинку.
Якщо ви живете десь над озером –
заберіть дівчинку.
Якщо ви живете біля самого моря –
теж дайте їй притулок.
Покажіть їй пеліканів,
а якщо вони хворі,
то сходіть у Аптечний провулок,
накупуйте там ліків і мікстур,
подякуйте сестрі милосердя…
Там старий антиквар
вам продасть абажур,
під яким вона гратиме Верді.
Тільки альт і комфорт,
тільки ноти і тиша,
мов заключний акорд,
бідну дівчинку втішать.

1993 р.

Любов запізнились,
Чомусь забарилась,
Невчасно, та врешті прийшла.
Недовго погралась,
Пішла і лишились
Лиш два перебиті крила.

Для кого зосталася
Синява неба,
Замріяні череди хмар?
Не треба вже місяця
Й сонця не треба –
Повісьте червоний ліхтар.

Я́кось вийшов за поріг
велетенський носоріг,
він хотів зібрать молюсків,
щоб пекти собі пиріг.
Чи подумати він міг
про такий шалений збіг,
що пиріг пекти зібрався
з носорога восьминіг!

З восьминогом носоріг
дружбу не водили,
але кожен з них беріг
дивовижні сили!
Ой пиріг, ой пиріг,
на́чинка із м’яса –
хоче їсти носоріг,
запивати квасом.

До води мерщій прибіг
африканський носоріг,
а йому з глибин назустріч
виринає восьминіг.
Ось уже дванадцять ніг
топчуть заодно барліг –
то начи́нку кожен хоче
роздобути на пиріг.

З носорогом восьминіг
дружбу не водили,
але кожен з них беріг
дивовижні сили!
Ой пиріг, ой пиріг,
на́чинка із м’яса –
хоче їсти восьминіг,
запивати квасом.

Хтось один би переміг,
коли б раптом випав сніг –
люльку миру запалили
носоріг і восьминіг!
Та молюск і носоріг
назбирали ягід міх
і спекли разо́м смачнючий
із марулою пиріг!

З носорогом восьминіг
врешті подружили,
ще спекли один пиріг
з ківі і ожини.
Розум все ж переміг,
вже не треба м’яса,
і смакують всі пиріг,
запивають квасом!

Гадали ми, що щиро покохали
і почалося інше в нас життя,
та одного ми зрештою не знали –
минувшини не вмерли почуття…

Оті найперші, що ввійшли у звички,
заповнили собою увесь світ
і сонце перетворюють на мжичку,
безжально нищать навіть суперхіт…

Ми магії минувшини не знали,
вона нас не лишала ні на мить,
за дійсність все уяву видавали,
але природу – не перехитрить!.

За стиль і смак все можна видавати,
для творчості не може бути норми,
але убогість змісту не сховати
за будь-якими вивертами форми…

Романтики усі чоловіки,
аби собі завоювати Жінку.
І любимо, буває, на віки,
і легко забуваємо навіки.

Нікого не чіпаю ні за що
і нікого образити нізащо.
Нікому не ікається, якщо
нема кого винити, що ледащо.

І нічого боятися мені,
що ти і я усе ще не герої.
І це – нічого. У гарячі дні
і під гарячу руку удостою.

А поки-що ніколи не пиши,
що ніколи журитися даремно,
і особливо не горюй за мене.

Переживай за рани на душі,
за те, що ми буваємо чужі,
зате не обіймаємось таємно.

07/19

Із Михайла Лермонтова (1814-1841)

До зла й добра - однаково байдужі,
ви відступаєте завжди без боротьби,
при небезпеці - неухильно ви в калюжі,
а перед владою - зневажені раби.

Юрбою хмурою - історії ізгої -
промайнете, немов фантомів череда,
не залишивши ні ідеї видатної,
ні виявів початого труда.

І пам’яті про вас, коли пристигне днина,
суддя-нащадок не залишить жодних прав –
з ядучим посміхом ошуканого сина,
чий спадок – батько змарнував.

(2018)

Безперестанно нишком кличеш
Чомусь мене до себе ти,
Хоч на усміхненім обличчі
Нема печаті самоти.
І на очах нема відбитків
Жури ночей і втоми днів, –
Тож не збиратиму пожитки,
Щоби почути потім “ні”!..
Та й стало більше остороги,
В коханням змученій душі, –
Уже жалію власні ноги
Та душі добрі і чужі…
09.07.18

І знов нам логіку свою диктують кванти,
цілком заплутану лише на перший погляд,
оскільки вся телепортація космічна
є зрозумілою, мов твій ласкавий дотик.

Все дуже просто!.. Ти погодишся зі мною,
торкаючи мене слабким і ніжним світлом,
лоскочучи засмагу сонць чужих на шкірі,
для них вигадуючи шепотіння мови.

Хай десь ревуть протуберанці в нурті квантів…
Їх цілий всесвіт!.. Та нас більше, бо нас – двоє,
телепортованих з народження у серце,
що є заплутаним з самим собою тільки.

Ми в ньому розуму й любові алгоритми
й тому пульсуємо життям алгоритмічно,
речовини й полів скидаючи ошмаття
у нескінченності, до вічності дотичній.

2019

Ніч бруснична впала з неба
на землі старе пальто.
Під ногами мокрий щебінь,
я - зірниця, а ти -хто?
Всесвіт у душі, чи смута?
(Кропивою жалиш - біль).
Я для тебе м'ята-рута,
ти для мене - хліб і сіль.
Водночас не просто друзі -
крок на тросі в майбуття.
Ми по груди в небо вгрузли,
зорі  -  яблуком хрумтять.
Шлях чумацький оповиє
шарфом - зимно від нудьги.
Вбрід підемо - чорториї
поховали береги,
за гнучким гіллям рокити
щука вудить мотиля.
Де волієш, щастя, жити -
там, де ти, чи там, де я?
Чи на тихім узбережжі
зачарованих надій?
Тільки Бог шитво мережить -
долі вицвілий сувій.
В 'яжем вузлики спонтанно,
розплітаєм макраме.
Зустрічати осінь - рано,
а втрачати - серце мре!

таке сонце надворі
що хочеться дуже літати
і віддерти налипле
зі страху і болю і снів
лише крила ті крила
забула забула згадати б
таж я клеїла ними
картини надщерблених днів

ну то сяду під сонцем
і грітимусь тихо і звично
позализую рани
і думи бентежно-сумні
а із неба сорочку
легку собі радісну витчу
щоб у чому та з чим
на отій пожиттєвій війні

і тоді з-під сорочки
нові і такі аж небесні
дужі крила змахнуть
височінь! височінь! висота!
я воскресла! мій світе!
я духом і тілом воскресла!
це весна чи поезія?
вітер чи я молода?

Рятуйте, сестри! Бо ухопить грець!
Нема бажання брати в руки ручку!
Реп'ях у гузно колеться - капець!
Сміливці! Нумо, витягніть колючку!

Усоте "Ой!" обарвлює вуста
(лайливе слово винесу за дУжки).
А шпичка та - полтавська! Не проста!
Творцям поезій цілиться в м"якушки.

Навіщо їй це браття - таїна,
Хворенька, мабуть. А чи "жабка" давить?
Де віршарі невдатні - там вона,
Отруйний шип заточено в Полтаві.

Терплю "коль-коль", набрав у рот води,
Сверблять добу розчухані сіднички.
Ужалила й тебе? Ось нашатир!
Нюхни й змирись,- на те вона і шпичка.

08.07.2019р.

Столиця, ніби мачуха, чужа,
Чужі будинки, вулиці і люди.
Тому самотність ріже без ножа,
Бо тут байдужість проглядає всюди.

Я потопаю в сонмищі облич,
Я обминаю їх гріхи, тривоги.
Ніхто не відгукнеться – клич не клич,
Перебувають в стані настороги.

У безкінечнім натовпі оцім
Зустріти важко серця половину.
Бо поряд йдуть і генії, й людці,
Та як впізнати серед них єдину?

Ту, що розділить радість і біду,
І зиму перетворить вам на літо...
Самотньо я по вулиці бреду
У безнадії рідну душу стріти.

Калічить долі, аби свою будувати,
У гонорі гріха не помічає,
Ріками сліз бажає ноги омивати,
А наші болі, нам і пробачає.
Ламає особисте вільної людини,
Аби росли омріяні надбання,
Затягує у ніч своєї павутини,
У течії ховає побажання,
Воліє нехтувати істинами світу,
Робити вигляд, що не зачіпає...
Уже, гадаю, люди мають розуміти,
Їх голос йому «небо» відкриває?
2019

***авангард, сюр***

Вмикаються "веби"...
Пульсує ефіром банальних вістей...
Здіймається вереск
(знов олігархія обрала "не те")))
Плювали на те ми-
Світ "схоплено" раз і чи не назавжди.
Заюзані теми
Залишимо "гоблінам". І не ходи
Кружними стежками
З альтанками мрій заяложених рож.
Лягаймо на камінь,
Отам, де найліпше з прокрустових лож
Для творчого лету,
Де тіло і дух кон"юнктуробудяк
Поетці й поету
Поріже і кров"ю писатиме, як
На камені вічнос-
ті... Тільки одвічні Боги нині пи-
шуть тему дотичнос-
ті тіла, мов жалісний Лонгинів спис,
Життєвії рани
Який залікує, і тіло, і дух,
Бо я невблаганно
Тим бажаним списом у тебе ввійду.
Пронизана мною
Уся затріпочеш у темряві ти-
Ми тьмяновесною
Поринемо у задзеркальні світи,
І що нам до світу
З дешевими сценами юдообраз?
Кохання сюїта
Окремою темою- ТІЛЬКИ ДЛЯ НАС.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

Химера. Видиво поезій.
По лабіринтах відходжу.
На ні зведу когось на ні!
Скажу йому.

Така неправда в гримі, примі, римі.
Але за вірші платять більше.
Рояль. Маленька істеричка
зламала клавіші високі.

Сентенцій крах.
Прийдешня мама
зумовить
проповідь
до ПРОПА…

17 червня 1992 р., Київ

Висмикну пір’ячко з музики слів
На капелюсі припасене вушко…
Там йому місце, там його спів
Інше вже інший виніс за дужки…

Нараз диригент проріже повітря -
Вербова сім'я в землі по колінця...
Колосся - в молитві… Сонце - у відрах...
Як дідо казали: - ось вам і Трійця
07-07-2019

Галка в Гальки вкрала скалку
й понесла ховать у балку,
бо здалося хитрій галці –
скалку не знайти у балці!

Але Галька знала галку –
тож пішла вона у балку,
де завжди росли фіалки,
й відшукала власну скалку.

У них коротка лава запасних,
Для них цей матч оформлять ветерани,
Відхрестяться від швалі і від рвані,
Перелицюють битих на нових.

І сотні заяложених облич
Дорвуться заповітного корита,
Аби собі, улюбленим, служити,
Пославши нас подалі. До узбіч.

Родина – основа,
Щастя, любов,початок
Нового життя!!!
8.07.19 9.12

Жіночка-півонія
не зів'яла, ні.
Вазу між хавроній
виграла в борні.

Хилитає вітер
дві картини... тиш.
Витирати міти
заздрощів облиш!

На твоїх мольбертах -
сонячні лани.
Хист оцінить Берта,
а не таргани...

Пензлики рудасті,
плямки на руці.
Намалюй нам щастя!
...гетьте, горобці!


लक्ष्मी

Богиня Лакшмі шептала злісно:
"Не ті обрала виделку, пісню.
На бляклий килим ступила втретє.
Я ж золотила стіл... табурети...

а ти - співоча - в зелене коло.
Там личить німо, бездарно, кволо.
Тепер пацьорки висять з волана,
слів мушмулиння і штора драна...

Латай хутенько - та слухай диско..."...

Пливе слонятко... хить-хить колиска.

Дивочні снива. Клаксона звуки.
А Шрі рве лотос... пахтіють руки.



2019

Із Михайла Лермонтова (1814-1841)

Настане рік, Росії чорний рік,
коли її царів урветься вік;
з них крайній - втратить черні всю любов,
пожива черні стане - смерть і кров;

коли змордованих дітей та жон
не захистить зневажений закон;
й нова чума від куп смердючих тіл
почне бродити між порожніх сіл...

Настане той яскраво-чорний рік,
коли вогонь поллється в руслах рік;
зустрінеш Ангела - й нарешті уясниш,
навіщо він в руці тримає ніж;

й тоді твій плач, благальний стогін твій
для нього вбогий буде та смішний,
й немов страхітним попільним дощем
закриє він усе своїм плащем.

(2019)
оооооооооооооооооооооооооооооо

Догорає велика ватра
На травичці біля ставка
І пішла вже остання пара
Двох закоханих.Тільки "зітха"

"Маринонька", що навкруг неї
Звечора всі водили танок
Та співали пісні веселі.
На воді он кружляє вінок,

Сплетений із ромашок й маків,
М"яти дикої та васильків,
Він до рук нічиїх не потрапив,
В Її серденьку сум залишив.

Не журись, дівчинонько мила,
Значить заміж іще не пора,
Ти повір - будеш, будеш щаслива,
Твоя зійде кохання зоря.

2019 р.

Ця зустріч – бажана – гірка,
Не варто долю лаяти.
Хоч я давно вже не така,
Яку ще пам’ятаєш ти.
І в тебе втома на плечах,
У погляді – оскомина.

…О як несамовито пах
Той травень, що знайомив нас!
Як вірив нам, що назавжди
Ми клятвою повінчані…

Знов не благатиму: «Зажди!»
Всі відповіді – вивчені.
А ти, як вже не раз було,
Жонглюєш миттю кожною:
«На жаль, життя нас розвело.
Та лиш тебе обожнюю».

…На рану в серці час дмухне –
Знеболить миром тріщинку:
Кохаєш досі не мене –
А ту, з дитинства, дівчинку…

06.07.2019

У нього сад – суще прекрасний
і ябка, мабуть, вельми смачні…
А я тобі турчав про Пегаса
зо чирвою на голові…

2019

Благословляю цей блаженний стан -
крилату мить свободи у польоті,-
сьогодні, вже, не завтра і не потім,
звіряючи свій поклик небесам.

О, з висоти усе земне – мале,
таке смішне, дрібненьке і мізерне,
де рубікони кривд і неповернень,
втрачають сенс, як зеркало криве.

Душі тобі не приручити, ні.
У клітці не щебече, при дресурі.
Вже краще понад жерла та крізь бурі,
ніж крихти при зачиненім вікні.

Благословляю цей вселенський лет,
новий виток, початок, прочування,
що це іще далеко не остання
мандрівка у міжпросторі комет.

Частенько кажуть – п'яний , як свиня,
Спільноту ображаючи свинячу.
Насправді це чистісінька дурня –
Свиню ніхто ще п'яною не бачив.

Вашому погляду - світла б зеленого…
Тричі зеленого!!!… не завадить салют
Я б залюбки відповів вам, не велено
В затінку сонця застряг серед пут…
Ночі в неспокою, згадую лежачи
Нині і прісно… краще зустрітись до жнив
Чаєм із м’яти штовхаємось з нежитем
Вашого подиху тільки б… ожив
07-07-2019.

1

Дивлюся на літери... хвиля вагання.
Адресу віднайдено - можна б листівку...
Та хто я для нього: осонцена пані
чи дівчинка мила, жага-вибухівка?

2

Тамую пориви. Із мужем лишуся.
Валерій зустрів звичайненьку Ганнусю.

Сама ж проганяла, сміялася з вірша...
Лавсторі липнева була не найгірша.

Листи з Байконура - солдатські мережки...
А я виростала у шовк із "хебешки".

3

А може, спромігся б на розкіш, мав паби.
Піду розгорну осіянні єдваби...

Кладу пиріжечки на деко високе.
І Вишгород близько - та гострі осоки...

2019

живи життям
дісталося — живи!
дісталось (не дістало ж?) — це суттєво
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли...
бо не мине й години — поли бога
розріжуть акварель твоєї мли —
пізнаєш світ та кам‘яну дорогу
пізнаєш дивну милість бога твого
це яблуко — пропущені голи —
ти аутсайдер, єво
дівка клята
ти скуштувала щось що не тобі
малесенькі пухнасті янголята,
прищеплювали потай на вербі
твій змій приніс і дав тяжку розплату
бо пізнання — недоля та недуга
ти втратила і господа і друга —
лиш глина від ребра свого вар’ята
остову шмат
хто вигадав таку?
веди! бо твій адам подоба й може
ожила лялька копіпаст на «тата»
проте з який чудних фантазій божих
ти зародилась, юна герострато? —
спокуснице! ці рольові секрети
нам сам не видасть на порозі храму
з чийого малював тебе портрету?
кого він уявляв?
коханку
маму?

живи тепер
як склалося — живи
то врешті справа тільки прижиттєва
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли


21.06. 2019