ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2017.08.24 01:21 ]
    Дзеркало на продаж
    Цей світ – це крамниця дзеркал.
    Кожне око вола від роботи втомленого,
    Кожне крило метелика з тінями літа,
    Кожен пазур крука, що ситий падлом –
    То свічадо, в яке зазирає
    Сліпа дівчина Сонце.
    Приходять в цю крамницю-шибеницю
    (Для шибеників марнословів)
    З монетами-каменями
    (Навчилися жебраки-королі
    Карбувати монети з каменів)
    Люди з зеленими віями-повіями:
    Міняють камені на свої відображення:
    Кричать їм крамарі босоногі:
    Купіть замість відображення дзеркало,
    А вони пальцями
    По струнах цих гострих поглядів
    Відображень себе у дзеркалах нескінченних:
    Може хоч десь ще є музика –
    Не нашими кристалами солена,
    Не нашим залізом кривавлена:
    Бо навіщо ж
    Бо чого ж
    Бо ніколи ж –
    Нам помирати час, а ви в дзеркало
    Зазирати вчились і марно,
    Тепер продаєте за безцінь чи то фарбуєте
    Світло своє чорними літерами:
    Наче цей світ закіптюженими,
    Непрозорими
    Як зворотній бік дзеркала.
    Куди зазирати не вільно.
    Нікому. Навіть вам...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Ночі Вітер - [ 2017.08.23 20:30 ]
    Цей дощ...
       Цей дощ потрібен тобі, зів’ялій траві, кволій річці.
       Ти радо підставляєш обличчя теплим краплям,
    мружиш очі, смієшся, біжиш лісом, – ти і дощ...
       Кому потрібна ти в своїм щасті і сумі,
    в зухвальстві і тендітності рухів, мрій?
       Кому впадеш дощем на плече,
    пригорнешся і принишкнеш в солодкому муркотінні?
       Кого чекаєш тремтінням рук, сльозою радості і печалі?
       Хто возведе тебе до божества і надії,
    хто впаде перед тобою на коліна і прокляне світ без тебе?
       Я?



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.81) | "Майстерень" 5.33 (5.92)
    Коментарі: (6)


  3. Ді Чубай - [ 2017.08.23 11:26 ]
    ***
    я не скажу так як говорили січові стрільці
    бо я не зумію
    вибач

    але пал мого серця до твоїх послуг
    мої думки до твоїх послуг
    і як буде треба
    перестати дихати
    для тебе
    добре

    як буде потреба
    відстояти тебе
    дорогою ціною
    добре

    але коли треба
    тебе покинути
    зрадити
    відмовлюсь

    як стануть на кін
    моє серце
    мій подих
    від них
    відмовлюсь

    я не скажу так як говорили січові стрільці
    бо я до того невдатна
    вибач


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  4. Маріанна Алетея - [ 2017.08.20 12:43 ]
    Коридор

    Тим тьмяним довгим коридором
    Далеко не втекти,
    Навколо стіни
    Оточення, облога.
    Не здолають волі
    Ті лінії прямі,
    Що тягнуться кудись вперед.
    Кінця не видно
    Та зійти не вийде
    Із того шляху
    Вузького як змія.
    Чи довго?
    Бо коридор ще виведе на волю,
    Хоч би вже вікно
    Попереду,
    А далі
    Буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  5. Нінель Новікова - [ 2017.08.15 22:01 ]
    Посуха
    За два місяці – ні краплиночки!
    Погоріла трава на вигоні.
    На городах усе зів’яло вже…
    Пам’ятаю, як мама плакала
    І просила води з колодязя
    У сусідів скупих набрати,
    Щоб городик наш рятувать якось.
    Бо свого нам ніхто не викопав,
    А із річки далеко відрами –
    Руки в неї були покручені
    «Ревматоїдною» хворобою.
    Я мала була ще для помочі.
    Але тут хтось із наших вуличок
    По дворах пішов з добрим кошиком –
    То збирали дари для батюшки,
    Щоб прийшов із села сусіднього
    Намолити нарешті дощику!
    Люди клали усе, що мали ще:
    Хто яєчко, хто цілу курочку,
    А хто яблучка, хто і сала шмат,
    Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
    Що на чорний день за іконами зберігалися.
    Віднесли кудись і чекали всі,
    Хто з надією, хто з цікавістю,
    От як ми – піонери в галстуках…
    І юрбою народ зібрався весь
    Біля річки, отам – на вигоні.

    Ось прийшов наш величний батюшка –
    Колоритний, як намальований:
    В рясі сріблом весь розцяцькований,
    В оксамитовій круглій шапочці,
    а на грудях – з хрестом освяченим.
    Довгі коси, уже сивіючі,
    Борода рудувата, в кучерях –
    Голосище, як у Шаляпіна!
    Молитви він читав, співаючи –
    Аж по річці луна котилася!
    Всі хрестилися. Дехто плакали.
    Ну, а ми, піонери юнії,
    поховавши в кишені галстуки,
    щоб не сердити того батюшку,
    все чекали на диво дивнеє,
    поглядаючи в небо яснеє.
    Він срібленим відерцем з річечки
    Все зачерпував воду теплую
    І кропив усіх, а всі кланялись,
    Цілували великий хрест його,
    Де розіпнутий був Ісус Христос.
    До руки його прикладалися.

    Якось так ми і не помітили,
    Звідки хмари важкі насунули.
    Раптом хтось закричав так голосно:
    –Люди! Славимо разом Господа!
    І тоді, серед сліз та радощів,
    що змішалися із молитвами,
    раптом перші скупі краплиночки
    на розпечену землю випали…
    А тоді загриміло весело
    І такою дзвінкою зливою,
    Наче небо ураз прорвалося,
    На юрбу нашу уперіщило!
    Люди плакали і сміялися,
    Не розбіглися, не ховалися –
    йшли додому вони не кваплячись.
    Благодатні струмки стікали з них.
    Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
    по калюжах стрибали радісно,
    і я думала: як же так воно –
    в школі вчать, що немає Боженьки,
    але хто ж тоді, нас рятуючи,
    надіслав оцю зливу вчасно так,
    до молитви немов прислухавшись?

    А в городах здіймали голови
    Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
    Квіточки розцвітали радісно,
    А матуся моя всміхнулася –
    Буде чим пережити зиму нам!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  6. Владислав Лоза - [ 2017.08.14 17:35 ]
    Переклад з поеми "Бернт Нортон" Т. С. Еліота (2)
    II

    Поприпікали до осі
    Часник, сапфіри та багно,
    Над жилами ятріє шрам,
    Під ним співає у крові
    Струна, вгамовує борню
    Давно забуту. Цей танок
    Уздовж артерій, колоо-
    біг лімфи – у шляхах світил,
    У колообігу осей,
    Понад якими сидимо
    У світлі, що мережить лист,
    І чуємо гонитву, що
    Як завше над сльотою йде,
    І в ній ні вепр, ні гончий пес
    Не вороги поміж зірок.

    У застиглій точці мінливого світу; ні безплотний, ані наділений плоттю;
    Спрямований ні від, ні назустріч; у застиглій точці – танок,
    Але ні рух, ані нерухомість. Бо не назвімо нерухомістю те,
    В чому минуле поєднане з майбутнім. Ані назустріч, ні від напрямлений;
    Ані зниження, ні піднесення. Якщо б не точка, не ця застигла точка –
    Не було би танцю, але в ній сущий лише танець.
    Я ладен сказати: ми присутні там, але не можу сказати, де саме.
    І я не знаю, як довго присутні, оскільки знати це – визначити це у часі.
    Внутрішня свобода від земних бажань,
    Визволеність від страждання та дії, зволення від примусу
    Зсередини та ззовні, але
    Опромінене смислом, біле сяйво, тривке та рухоме,
    Вознесення без поруху, зосередження
    Без втрати цілого – роблять життя, нове і старе,
    Поясненним, зрозумілим,
    Коли воно виповнене у своїй частковій несамовиті,
    Коли повнокровне у своєму частковому безглузді.
    Проте нерозривність минулого й майбутнього,
    Вплетена у тіло, кволе і тлінне,
    Боронить людську істоту від вічності й небуття,
    Котрі не спроможна знести плоть.
    Час минулий і час майбутній
    Майже несумісні з притомністю.
    Бути притомним – означає не належати часові,
    Але тільки у часі мить у трояндовому садку,
    Мить під альтанкою, по якій б’є дощ,
    Мить у сирій каплиці, оповитій вечірньою млою,
    Здатна бути спомином, переплести минуле й майбутнє.
    Тільки часом час упокорений.

    13.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  7. Шон Маклех - [ 2017.08.12 14:27 ]
    Ніде
    - Де ти був, Адаме?
    Може ти був тінню
    І ховався у закутках свідомості,
    Куди ніколи не зазирає сонце?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти став потоком нейтрино
    І летів у нескінченність
    Доки світ ще був молодий,
    А нескінченність такою маленькою?
    Може ти серед дерев ховався
    Дерев’янівши суглобами,
    Зеленіючи пальцями-листями,
    Вростаючи в землю-твердь
    Коренями, що були щойно підошвами
    Ніг-милиць, що траву живу топчуть?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти захотів дізнатися,
    Що таке смерть темна
    І ставав на мить Порожнечею?
    Може ти став на мить бурлакою,
    Волочився за межею буття,
    Де нікого ніколи – всі тільки туди,
    І ніхто не буде йти звідти?
    Де ти був, Адаме?
    Чи може ти забрів необачно в майбутнє,
    Де нащадки твої нерозумні
    Відбирають життя одне в одного,
    Волю міняють на шматочки металу,
    Зрозумів, що там теж нічого хорошого,
    Та сама нудьга, коли не хочеться бавитись?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти був теоремою,
    Яку доводити поки що нікому,
    Чи то непотрібно,
    Чи то усвідомив себе крапкою
    Нескінченно малою?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти став самою Самотністю,
    Одинаком простору
    І навіть дерева перестали бути тобі друзями,
    І не хотілось складатися з кварків,
    Що ніколи не бувають самодостатніми,
    Одинаками буття?
    Де ти був, Адаме?
    - Я був ніде.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  8. Любов Матузок - [ 2017.08.12 13:07 ]
    ***
    Розпечений серпень –
    і зовні, й всередині нас.
    Вночі піднімаються трави достиглих бажань.
    Це – серпень,
    і пальці твої – найніжніші серпи,
    жнуть солодко повне колосся
    налитих грудей,
    а руки – мов коси,
    що стан без жалю підтяли,
    знялися налякано перепелята цілунків.
    Я падаю, падаю в трави гарячі, де ти,
    з єдиним бажанням –
    з тобою, мій серпню,
    почати вогненні жнива.
    А там, на світанку,
    останній серпневий дарунок –
    роси прохолода живильна,
    щоб знову воскресли
    ще тліючі пристрастю,
    й досі гарячі тіла.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (4)


  9. Артур Сіренко - [ 2017.08.12 01:01 ]
    Повернення
    Він повернувся –
    Тінню старого ясена,
    Криком сови серед ночі тужливих снів,
    Шурхотом миші
    На горищі порожньої хати минулого,
    Жеботінням струмка
    Серед лісу торішніх снів.
    Він повернувся –
    Вологим туманом дощавої осені світу,
    Світлом місяця холодної ночі буття,
    Квіткою звіробою,
    Холодом джерела,
    Стукотом крапель дощу
    (Того, що падав сьогодні
    На мій тимчасовий прихисток).
    Він повернувся –
    Круговертю сонця над отарою хмар,
    Останнім променем вечора,
    Першим променем ранку.
    Він повернувся –
    Жаром вогню,
    Тишею вересневого лісу:
    Мокрого і сумного, як наше минуле
    (Вересовий трунок),
    М’якістю моху, твердістю каменя,
    Блиском металу і легкістю дерева,
    Світлом і темрявою
    (Заплющую очі).
    Він повернувся.
    Він поруч.
    Незримий для всіх.
    Але не для мене...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  10. Любов Матузок - [ 2017.08.11 18:57 ]
    ***
    Застороги -
    мов візитні картки доброзичливців:
    колюче пам'ятаю прізвища тих,
    хто радив бути від тебе
    подалі.
    Тож не дивно,
    що я уперто уявляла себе поруч тебе.
    ...Цього літа
    почуваюся ластівкою -
    безпечно вигойдуюся
    на високовольтних дротах
    твоїх спокус,
    де поцілунки похапцем -
    наче тренувальні польоти.
    "Звісно, я вільна,
    звісно, можу літати куди і коли захочу"-
    щебечу все невпевненіше
    у відповідь на твоє
    запаморочливе джигунство.
    Ти спроквола додаєш напруги,
    фантазуючи вголос про наше майбутнє,
    замість якого
    мені бачиться хлопчисько,
    що безжально видирає
    пташине гніздо мого серця,
    навіть не ховаючи
    блиску в очах.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  11. Маріанна Алетея - [ 2017.08.11 16:01 ]
    Ронін
    Ронін.
    А був же колись самураєм,
    За тисячі лі, за тисячі крапель клепсидри.
    Тепер без мети
    І даремно дрімає катана
    При поясі.
    Там, де стримить Фудзіяма,
    Мріє під хмарами,
    Шляху немає
    Для роніна.
    Безліч доріг
    Розстелилося напереріз,
    Та немає тієї,
    Що поверне звання самурая.
    Відраяла воля
    Світ.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  12. Садовнікова Катя - [ 2017.08.07 19:37 ]
    Осень не наступила
    а, знаешь, даже если случайно
    вырвется наружу тепло
    то все города
    мигом здесь заиграют, будем танцевать
    мы под этим мостом.

    и ты согласись — что-то весит всё это:
    стекать мне соком,
    греть слёзы летом,
    падать дождём на асфальт,
    от жары умирать при свете.

    Ты видишь!!! осень не наступила...
    Помнишь ли ты? нет места теплее, как над вокзалом..
    согреешь ладошки ним ты
    и на ступенях сидеть устанешь
    исчезнув в переплётах
    надежд разбитых.

    а, знаешь, даже если однажды
    кто-то умолкнет из нас двоих –
    второй подхватит дыхание слаще
    мирно уснув на сгоревшей любви.

    07.08.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Маріанна Алетея - [ 2017.08.05 17:38 ]
    Світлячки
    Малі світлячки
    Хороводять довкола ночі,
    Маленькі крилята
    Тріпочуть між подихом сну
    Та безсоння.
    Розвіяли задуми
    Поруч забутого столу
    Із лампою
    Так хвилює те світло яскраве,
    Що сміє тривожити ніч
    І комах,
    Які вогник малий,
    Та близький
    Відшукати не в змозі,
    Сліпить їх вогонь
    Такий неосяжний, далекий,
    Та ближча таки
    Небезпека.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2017.08.04 18:19 ]
    Колискова для дружини

    Ти вже помолилась за онука й синів,
    щоб Господь благословив і оберіг їх,
    був прихильним і послав їм мир.
    Ти вже простила всіх, хто тебе скривдив і посягав на твоє добро.
    Як тих, хто ще живий, так і тих, хто кається на тому світі.
    Ти попросила в Господа Бога прощення за гріхи, які не скоїла,
    та щоб не насилав Він ані страждань, ані хвороб.
    А тепер я попрошу Бога, щоб скліпились твої повіки,
    щоб громаддя планів на завтра не заступило радості стрічі вві сні-
    з усією родиною й друзями сонячної днини десь на узбережжі моря
    чи в лісі біля багаття з ельзаським вином і шашликами,
    чи на сяйній лижні в Тіролі...
    Сподіваюсь, що молитву мою почує Господь Бог,
    і,як щось зайвe, відсторонить снотворне.



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  15. Анастасія Поліщук - [ 2017.08.02 22:44 ]
    Увесь останній день липня…
    Увесь останній день липня
    На душі хурделиця
    Нібито почнеться грудень
    І буде біло
    І стерто
    І чисто
    Однак виявилось, що то були букви
    Вони кружляли, вовтузились
    І створювали в голові хурделицю
    Щоб опісля, коли все вляжеться
    Було біло
    І стерто
    І чисто
    І ось, майже вийшло
    Висипаю усі сніги, усі хуртовини у ці рядки
    Брудню чорнилом папір
    І на душі, незважаючи на серпневу ніч, стає
    І біло
    І стерто
    І чисто


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  16. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.30 11:18 ]
    Реальність
    Гола жінка і голі стіни. Щаслива жінка і нещасна церква.
    Ах, Боже мій (вигук), чорт забирай (вигук),
    прости мене, Господи(прохання) -
    це ж тільки стіни, це ж тільки жінка.
    - А Бог?
    - Так Його ж там немає!
    - А де він?
    - У серці!
    - У серці жінки, що оголила тіло на тлі наплаканих стін?..

    Сто років, 50, 200?
    Скільки стіни переслухали: прости,
    пробач, даруй, допоможи, врятуй, пощади...
    Вони і досі плачуть: ридають на сході сонця і вечорами,
    коли їх уже нічого не освітлює...
    Плачуть і шлють молитви-дарунки нечутним голосом у відповідь
    невідомому й далекому: допоможу, прощу, пощажу, врятую, дарую...

    Бо така їхня доля... Бо така Його воля.

    Вони простили тих, хто збивав дзвіницю, молилися за тих,
    хто розстрілював священиків на їхньому порозі...

    А сьогодні це була лише жінка за образом і подобою Того,
    хто вкладав у їхню душу молитви, плачі і радощі.
    Вони, зруйновані та незнИщені, ЯВИЛИСЯ перед людьми:
    ми є, ми чекаємо на вас, бо ми - дім Божий,
    навіть тоді, коли лишаємося купою каміння...

    - А жінка?
    - То промисел Божий.
    - ?!
    - Усе починається з жінки.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  17. Любов Матузок - [ 2017.07.30 10:34 ]
    ***
    Полудень.
    Місто, вишите
    перехрестями зустрічей,
    урочисто лежить під ногами перехожих,
    які, кваплячись,
    проминають одне одного
    і не помічають стару акацію.
    Акація ж - молиться.
    Вона схожа на католицький монастир:
    сотні черниць у білих капелюшках(намітках)
    легенько
    б‘ють поклони,
    нашіптуючи літанію.
    Дерева – не люди:
    зазвичай у дерев
    більше часу для молитви.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  18. Маріанна Алетея - [ 2017.07.29 16:06 ]
    Північ

    Вибило північ на Ратуші,
    Прокинулось місто,
    Приспане ліхтарями
    І кроками перехожих,
    Котрі поспішають
    Залишити вулиці.
    Минула вже північ
    Згадала гучно -
    Скінчилась доба,
    Почався відлік
    Сторінки чистої.
    Змінить усе
    Коло наступне,
    Огляду коло
    Зірветься з місця
    І скотиться з Замку Високого
    Вниз.
    Всі ліхтарі
    Згаснуть вже скоро,
    Тільки фари машин
    Розріжуть простір
    Та вже не сполохають чари,
    Що ранок готують.
    Збудив місто годинник на Ратуші,
    Важко тепер засинати.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2017.07.28 02:23 ]
    Передчуття свiтанку
    Синім конем скаче провісник світанку,
    Сіріус – неба блідий поет складає касиди
    Про незримих прочан у плямистих сутанах.
    А я бавлюсь у гру індійську з пані примхливою
    На ймення Самотність. Бавлюсь фігурами
    Що звуться передчуттями – світанку. Чи може
    Візиту кулі огненної, імення якої Сонце.
    Чи стане мені безодень зіниць, щоб втопити
    Все світло – біле як спалах агонії, як цвіт анемони?
    Місто порожнім келихом у найтемнішу годину –
    Перед світанком – жадає бути повним вином Світла.
    Серед ночі без Місяця, серед ночі бронзових цезарів
    І мармурових августів – порожніх, як шкаралупа горіха
    Бавлюсь передчуттями. Передчуттями світанку.
    Разом з птахами кельтів, яким перерізали горло
    Щербатим ножем Беніто болотяних вепсів,
    Чи лезом цирульника Франсіско мокшанського.
    Може люди в брудних халатах не знали,
    Що світанок приходить за сірістю Неба,
    Опісля найтемніших годин, найглухішого часу,
    Байдуже – крикне вістун довгохвостий пророцтво
    Чи лежатиме мертвим – ганчіркою з пір’я
    Серед соломи вчорашнього дня – байка.
    Серед моря безсоння лишається бавитись в шахи:
    На тирсовій дошці. Без королів і слонів.
    Серед чорних клітинок ночі. Серед голок зірок.
    Серед сірості передчуття
    Світанку.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2017.07.28 01:37 ]
    Ноктюрн нірвани
    Дзеркало
    В яке зазирнула ніч
    Висить на стіні між світами «вчора» й «дотик».
    Тільки темрява
    Крізь яку проростає трава
    Так само нечутно, так само незримо
    Як кванти моїх меланхолій –
    Джазових ретроілюзій.
    Федеріко зіграв на гітарі
    Ноктюрн Порожнечі
    Перш ніж піти – по-іспанськи.
    Країна загірна моїх мрій кольорових
    Стала садом ноктюрну
    В якому прозорі яблука
    Дозволяють побачити тьму –
    Ту, що там, у нірвані –
    Царстві вічного спокою.
    Та, за межами скла,
    Там, де око втомилось бути вітрилом
    Джаз Порожнечі грає дивак
    МузИка-безхатько Час.
    Я ледве торкаюсь леза ножа
    (А він теж металеве дзеркало)
    І думаю необачно:
    Якщо у кожне свічадо Ніч зазирне,
    Якщо кожен почує
    Ноктюрн нірвани?
    Погризене яблуко
    Планети Земля,
    Пісня першого землероба,
    Що помер на світанку...
    А пам’ятає тьму,
    Яка панувала у просторі,
    Де зірки всі без винятку
    Згасли на мить...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  21. Христина Татіана - [ 2017.07.27 03:36 ]
    Сияньем Ясный
    Мой ангел любимый бесстрастно-страстный,
    Ты мой мужчина безвластно-властный,
    Ты мой единый, ниспосланный Небесами,
    Средь мириадов звезд, Сияньем Ясный.
    Меня окутал в объятьях нежных,
    Уста сомкнулись в любви безбрежной...
    Сердец стозвон - на всю Вселенную....
    Всё в унисон,
    Любовь Нетленную...
    Избранник мой и сердца Сладости,
    А я твоя...
    Невеста Радости...
    Пути очистились земных свершений....
    В духовной благости,
    В душевном Трепете...

    7.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Христина Татіана - [ 2017.07.27 02:17 ]
    Iстинна сповідь серця…
    дУше моя, зоре...
    Ти - мій світанок прозорий...
    Ти - мій потік натхнений...
    Ти - моє щастя-горе...
    ЧОго ми зовсім різні?
    Душі такі рідні!!!
    Стільки століть блукали,
    Поруч завжди були...
    Ти мій коханий акторе,
    Ти мій недочернече....
    Тебе вкружляють потвори,
    Щастя мого предтече!
    Будеш зі мною поруч?
    Будеш мене кохати?
    Слухати і цінувати? -
    Буду навіки з тобою...
    Буду твоєю флейтою,
    Буду твоїм деревом...
    Буду продовженням роду...
    Ніжністю та Любовiю...

    27.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Нінель Новікова - [ 2017.07.26 10:02 ]
    Цунамі
    Накотилося
    Буйне цунамі літа
    На моє місто…



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  24. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:08 ]
    , , ,
    Моє життя, як на Великдень цвинтар –
    Хоругви, натовп, священик відправляє.
    Пасха, радісний сум. Сонячно.
    Моя душа – як Великодній дзвін, – будить,
    Будить, будить.
    Мій дух – як Слово Бога, – сущий.
    Мій світ – як кулька в руках дитини.
    18. 04. 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  25. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 09:43 ]
    , , ,

    Сестро моя, жаринко серця,
    Любов’ю засвіченого,
    Самовіддана ти – безконечно.
    Життя твоє усміхнене зникоме.
    Джерело світла твого – з тобою.
    Так є. Так буде.
    15.05.16р.

    , , ,
    От же й біло
    під чашечкою конвалії!
    А пахощі
    загусли чистотою.
    06.05.16р.

    , , ,
    Дерево дихає листям,
    задихається вітром
    радісно,
    як у купелі.
    У життя
    біжить.
    Cонячно.
    27.06.2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  26. Любов Матузок - [ 2017.07.25 11:23 ]
    ***
    Український народ – консонантне письмо:
    співвітчизники губляться в світі,
    немов голосні у словах,
    покотившись за межі Вітчизни.
    А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
    Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
    чи то приголосні, чи то прихвостні - все поєдналось!..
    Тиснуть, душать слова-можновладці , тяжіє над краєм
    безсоромна пожадливість - наголос серця ганебний.
    …Золота і проклята десятка людців найбагатших,
    що тримаються вкупі, неначе міньян іудейський,
    б’ють поклони , приносять нас в жертву єдиному богу -
    грошам.




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  27. Любов Матузок - [ 2017.07.24 14:35 ]
    ***
    Як ти, Господи, терпиш
    небачений глум від людей -
    знахабнілих, які уявляють себе
    навіть вищими Тебе?
    Це вони безсоромно
    рахують прибутки щодня,
    бо прибрали до рук нафту, золото,
    землю, і воду,
    і правічні ліси - словом, те,
    що Ти дав безоплатно
    нам усім, хто живе на Землі !
    Найспритніші з безумців –
    Ти, Господи, будеш сміятись -
    продають навіть
    ґрунту ділянки на Місяці!
    Добре,
    що ми маємо щастя -
    щодня милуватись зірками,
    безкоштовно, уволю,
    допоки вони недосяжні
    навісним багачам.
    Будь-котрий з них, якби тільки зміг,
    зачинив би у власнім маєтку ,
    як в клітці,
    Велику й Малу Ведмедиць.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  28. Садовнікова Катя - [ 2017.07.23 13:09 ]
    Я буду завжди
    Я буду завжди
    Тобі хлібом свіжим.
    Нехай нескінченний цей шлях.
    Я - є твоя правда гірка,
    Я - зірка нічна
    І я не помру на вустах.

    Я буду завжди,
    Як цукор і сіль,
    Ти - сонце, яке я люблю!
    Я виходжу всю і зтру
    Душевну ту біль
    Цілунком, що рідко бринить.

    Та тільки, коли
    Очей я зімкну собі,
    Я шепочу щось
    Так тихо-тихенько було:
    Хай блискавці край...
    Я ж бо назавжди твоя!

    23.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Ночі Вітер - [ 2017.07.19 10:04 ]
    Ти бредеш...
    Ти бредеш осіннім маревом сполоханих думок,
    поглинаєш очима розірвану на шматки
    останнім виблиском сонця височінь неба,
    твоє волосся білою павутиною чіпляється за дерева,
    моє обличчя, сни. І цьому немає кінця і краю.
    Для чого живеш на світі? Для втіхи і омани?
    Для відчуттів, що жадібно вбирає твоє ще молоде тіло,
    чи для того, що безшелесно причаїлося в твоїй душі
    і чекає.
    На кого?
    Задурене місто розчавлює скло,
    вдирається до кімнати, згортає на підлогу безглузді рукописи.
    Воно нічого не бажає знати про себе.
    Підминає останню мрію і нагадує про те,
    хто ти, звідки й навіщо.
    Холоне кава.
    Пальці вбирають залишки тепла,
    але їм байдуже,
    і млосне зітхання врівноважує таємничі осінні бажання.
    Вечірні сутінки оголюють твої думки,
    ховають кинуту долі сукню...



    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  30. Артур Сіренко - [ 2017.07.12 19:34 ]
    Краплі дощу на хижу відлюдника
    Сонце вдягає штани апостола жовтої віри,
    Взуває чоботи діряві захмарного Лютера.
    А квіти на цій галявині-ораторії нотами:
    Кожна часткою пісні про чорноголового птаха,
    А на дах хижі відлюдника краплі дощу –
    Струнами гітари іспанської,
    босоногими танцюристами
    Острова карибських елегій:
    струни
    дощу.
    А ви думали, що то слова чужої пісні
    Лісового заброди-привида чи то волохатого.
    Ні. Це нитки тканини мокрого неба –
    Пошию з них собі одяг
    Для тіла свого гарячого. Тіла втечі
    Від пилу міст і слідів нафтоїдів:
    Банькуватих гумолапів склолобих.
    Втеча. До дому стелі зеленоколючої:
    Стін лускатих смолою плямованих.
    Втеча. Куди і навіщо? Куди....
    Куди тікай, не тікай – День заграє тобі на гітарі
    Фламенко липневої зливи,
    Нагадає тобі про Іспанію,
    З якої тікай – не тікай,
    Танцюй – не танцюй,
    Стріляй – не стріляй,
    Літо. І жмуток трави.
    І Сонця колесо – туди закотися,
    Куди коні блукають щовечора –
    Коні зоряні.
    І Сонця колесо – таки крутися,
    Нагадає тобі про вічність
    І про скрипку без струн
    Нічного метелика нічийого
    Й сірого – наче ти – відлюднику...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:48 ]
    "...бо війна - війною..."
    … вбраний в криваве світанок
    просить хвилинку спокою… Тужне голосіння матері
    за сином, що не повернувся, розриває груди
    отерплому з жалю Небу…

    «Мамо-о, не плач»!

    - Безневинно убитих в Садах Едемських чи бачило Ти?
    -Бачило!
    - Як їм там?
    - При столі, переповненім їжею ситною і медами хмільними,
    на ложах м’яких серед трав шовковистих
    вони спочивають.

    …Дзвони всіх церков, злиті у надголосний передзвін,
    б’ють на сполох: вставайте, люде, Небо на землю паде!

    Батьки, сини, брати, вбрані яко вої, припадають
    до палких жіночих уст, пошерхлих маминих рук,
    пухких дитячих тілець - покидають оселі…

    Війна… Ідуть мовчки, їдуть незнаними шляхами,
    повзуть глибокими ярами – навсе́біч рідна земля…
    Аж раптом –«градом» ошукана тиша і вперше, і вдруге, і вкотре…
    Соловій-розбійник у верхів’ях дерев свистить-не вщухає…

    …Вбраний в криваве світанок – на землі тільки залишки тіл…

    …Повертайтесь живими! – молять безмовно
    палкі жіночі уста…

    …Повертайтесь живими! – пригортають
    уявні постаті синів материнські руки…

    …Таточку-у, де ти? – дитячі слізні благання…

    …Німа стіна болю зависає над комином хати –
    і пісня ураз народившись, розгойдує простір:

    «… бо війна війною, гайта-вйо, вісьта-вйо,
    в ній є Божа сила, гайта-вйо, вісьта-вйо»…

    Соловій-розбійник верхів’я дерев нахиляє.
    Йому, ненаситному, крові людської замало –
    від шаленого свисту, мо’, і всесвіт пустелею стане…

    …чей, і ранок криваво народжений,
    рясно сльозами зрошений, уже й не настане!

    Лячно і порожньо… Морок регоче, оскаливши зуби,
    затягнувшись цигаркою, брутально лається:
    «…мать… всьо майо…»! «… Всьо-о-о майо-о-о»…

    Тільки що це… Роздираючи Смерті кістляві груди,
    множиться земля вояками – батьками, синами, братами –
    за невинно убитих – два на помсту постане…

    … пісня має бути доспівана…

    … «… гайта-вйо, вісьта-вйо»…

    2014 рік

    (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. - Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  32. Шон Маклех - [ 2017.07.02 03:56 ]
    Нічого крім темряви
    А за вікном – нічого крім темряви
    (Друже, ти гортаєш книгу,
    А там: на чорних сторінках
    Чорні літери Ночі),
    Ти дивишся в Небо –
    На полотно оксамиту
    (З якого кат шив собі балахон) –
    Там нічого крім темряви –
    Чи то зорі згасли,
    Чи то очі посліпли:
    Тьма Ніщо нескінченного,
    Там – за дверима світу,
    Тут – за межею повітря,
    Нічого, нічого, нічого
    Крім Темряви.
    Шиють із неї шати,
    Стелють тканиною Тьми
    Постіль. Для сну.
    Навіть яблукам Небуття
    Нікуди падати:
    Ні верху, ні низу –
    Нічого крім темряви.
    ....................................
    А може хтось
    Почувши крик птаха чубатого
    Птаха хвостатого
    Замовить собі в шинкарки
    Темряву на сніданок.
    Може.
    А може хтось
    Зробить з тої тьми струни
    І заграє нам пісню Вічності.
    таки в тому шинку –
    Життя п’яного.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  33. Юліана Барвінська - [ 2017.07.01 21:14 ]
    Один
    Старанно заповнюю формуляри
    сторонніх квартир.
    Порушую у них відлік
    секунд-хвилин-годин.
    Та знаєш,
    що б не робив -
    я знову один.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  34. Василина Іванина - [ 2017.07.01 21:39 ]
    косовиця
    у лікарняному парку
    сьогодні
    траву косили
    зранку
    в сріблястих росах
    сизі стинали стебла

    сонце
    спиналося в небі
    вище і вище й вище
    сушить
    серце тривога
    сушить
    проміння сіно
    сонцестояння літнє
    смерть причаїлась до ночі
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  35. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.01 13:46 ]
    ***
    Уранці жінка варила каву з корицею:
    Приводила мозок до тями, -
    Прокидайся, противне створіння!
    Йшла до ванної кімнати: прокидайся, тіло!

    А душа дрімотно позіхала у дзеркалі:
    Очі були без погляду, обличчя без виразу.
    Коли ти повернешся? Питався у неї мозок.
    Та душа не чула...

    До неї долітали луною стинання тілесного "я",
    Проте душі вони були не цікаві.
    Їй було приємніше на рівні горизонту:
    Там було видно минуле...
    Вона знала й майбутнє!
    Тільки сказати не мала права...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (10)


  36. Нінель Новікова - [ 2017.06.30 09:44 ]
    Посуха

    За два місяці – ні краплиночки!
    Погоріла трава на вигоні.
    На городах усе зів’яло вже…
    Пам’ятаю, як мама плакала
    І просила води з колодязя
    У сусідів скупих набрати,
    Щоб городик наш рятувать якось.
    Бо свого нам ніхто не викопав,
    А із річки далеко відрами –
    Руки в неї були покручені
    «Ревматоїдною» хворобою.
    Я мала була ще для помочі.
    Але тут хтось із наших вуличок
    По дворах пішов з добрим кошиком –
    То збирали дари для батюшки,
    Щоб прийшов із села сусіднього
    Намолити нарешті дощику!
    Люди клали усе, що мали ще:
    Хто яєчко, хто цілу курочку,
    А хто яблучка, хто і сала шмат,
    Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
    Що на чорний день за іконами зберігалися.
    Віднесли кудись і чекали всі,
    Хто з надією, хто з цікавістю,
    От як ми – піонери в галстуках…
    І юрбою народ зібрався весь
    Біля річки, отам – на вигоні.

    Ось прийшов наш величний батюшка –
    Колоритний, як намальований:
    В рясі сріблом весь розцяцькований,
    В оксамитовій круглій шапочці,
    а на грудях – з хрестом освяченим.
    Довгі коси, уже сивіючі,
    Борода рудувата, в кучерях –
    Голосище, як у Шаляпіна!
    Молитви він читав, співаючи –
    Аж по річці луна котилася!
    Всі хрестилися. Дехто плакали.
    Ну, а ми, піонери юнії,
    поховавши в кишені галстуки,
    щоб не сердити того батюшку,
    все чекали на диво дивнеє,
    поглядаючи в небо яснеє.
    Він срібленим відерцем з річечки
    Все зачерпував воду теплую
    І кропив усіх, а всі кланялись,
    Цілували великий хрест його,
    Де розіпнутий був Ісус Христос.
    До руки його прикладалися.

    Якось так ми і не помітили,
    Звідки хмари важкі насунули.
    Раптом хтось закричав так голосно:
    –Люди! Славимо разом Господа!
    І тоді, серед сліз та радощів,
    що змішалися із молитвами,
    раптом перші скупі краплиночки
    на розпечену землю випали…
    А тоді загриміло весело
    І такою дзвінкою зливою,
    Наче небо ураз прорвалося,
    На юрбу нашу уперіщило!
    Люди плакали і сміялися,
    Не розбіглися, не ховалися –
    йшли додому вони не кваплячись.
    Благодатні струмки стікали з них.
    Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
    по калюжах стрибали радісно,
    і я думала: як же так воно –
    в школі вчать, що немає Боженьки,
    але хто ж тоді, нас рятуючи,
    надіслав оцю зливу вчасно так,
    до молитви немов прислухавшись?

    А в городах здіймали голови
    Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
    Квіточки розцвітали радісно,
    А матуся моя всміхнулася –
    Буде чим пережити зиму нам!

    27.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  37. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 16:12 ]
    На руїнах
    Якщо дати людині у пику
    Й слідом, ловко витягши фінку,
    Трохи погратися перед її очима,
    А потім ще й показати, як щільно
    і ладно кастет лежить у долоні,
    То між вами запанують гармонія мир і спокій,
    Світ набуде чіткої форми, зіпнуться акрополі ієрархій,
    Системи чеснот і етик розкинуть тенета.
    І навіть коли її будуть вбивати
    Трощити череп, кістки ламати,
    Вона не спитає навіщо і нащо,
    Бо фінка й кастет не питають дозволу, не знають альтернативи.
    Єдине можливе -
    Обрати собі теорію
    За що віддати життя: за націю, територію
    Чи заповзти в шпарину
    Й увірувати під прапором кольору
    Крові, хрещеним кастетом та фінкою
    Що все це частина таємного плану
    І все є не таким, як здається
    Що велика мета завжди мріє про гідну жертву
    Та головне вижити і зберегти людину
    Десь глибоко-глибоко - всередині
    Середини
    Серця.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Маріанна Алетея - [ 2017.06.19 18:32 ]
    Пам'ять
    Пам'ять малює картини
    Колишніх драм
    І заступає собою
    Безмежний світ,
    І зупинити не хоче
    Оте кіно,
    Що колись я назвала
    Своїм життям.
    На екрані чужою
    Сама собі
    І вдивлятися годі,
    Та відвести погляд
    Несила.
    Хіба розбити екран,
    Порвати на шматки
    Оту картину.
    А далі.
    Темрява,
    Подруга давня.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  39. Артем Ємченко - [ 2017.06.19 14:09 ]
    До Володі в Москву Матіас Ґьоріц переклад з німецької
    Я іду до вікна
    І стрибаю у тихий вечір

    Що роблять на небі?
    Хто вмирає, тих більше немає на світі

    На небі дають їм морозиво
    І чи існують там фарби?

    Або фарби тільки уявний простір
    Я в животі у мами

    Бог робить там піцу
    Коли виходжу назовні, здіймається галас

    Мама кричить
    Я кричить

    Пекло, лишень, годі мені уявити
    Я впевнений тільки, що воно є

    На відміну від інших речей
    У небуття колір білий

    Мої мами походять від мавпи
    Я більше не хочу дивитися на банани

    Все це створює ґалас
    І чистилище є, вірю я, ніби хімічна пральня

    Все існуюче в світі вмирає
    Та коли ми і далі живемо, приміром на небі

    Капає дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "Переклад"


  40. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:07 ]
    Скіфіє...
    Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
    на роздоріжжях перекотиполя,
    твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
    а ти стоїш, наче горда наречена,
    серед мужів норовистих,
    все така ж недоступна...
    Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
    коханка...
    Що принесла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
    Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
    а у лоні – дитя,
    що народиться теж
    у кольчузі –
    і не матиме стриму, ні віддиху,
    кінні згубивши підкови,
    налітаючи з лютим оскалом
    на шатра сарматів –
    ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
    відвороту не знаючи,
    кривду, як стяг, перейнявши...

    Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
    гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
    із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
    навернула його на дорогу, порослу євшаном,
    аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
    о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
    що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
    одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
    та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
    Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
    у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
    у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...

    „ – Тримайтеся, браття наші,
    плем’я за плем’я, рід за рід,
    і бийтеся на землі нашій,
    що належить нам і ніколи іншим...
    Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!

    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх!

    Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї,
    і товчем до неї,
    аби по смерті міг стати
    перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
    і щоб сказала:
    „Не маю винити того, хто є повен землі,
    і не можу його відділити од неї,
    хай у ній і пребуде!”*

    *Тут цитується дощечка "Велес-книги", літопису язичеський жреців 6 ст. до н.е. - 9 ст. н.е.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (4)


  41. Ольга Гаврилюк - [ 2017.06.16 08:46 ]
    * * *
    у щасливих дітей
    зелені коліна
    лікті й долоні

    у дорослих
    зелені лише очі

    бо коли вдаряєшся
    об стереотипи
    то слідів не видно

    усі синяки збираються
    під очима

    від недосипу

    бо сни лишились дітям
    бо мрії лишились снам

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:39 ]
    Ойкумена Світанкова...
    Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
    це новий день ще ненароджених нас із вами,
    проте ми тут присутні… Рожевими бульбашками озону
    в омитому первозданним дощем райському саду,
    чи в безкрайому зеленобарвному степу,
    де малі однороги з променем сонячним грають,
    припадаючи в травах густих до джерел непочатих –
    ми, невпізнані Часом,
    розливаємо бризками світло на довколишній світ,
    що і є Поезією, чи швидше Її нектаром,
    і дивуємося, чому ніхто не питається: ХТО МИ
    І ЗВІДКИ ПРИБУЛИ…

    Ми тут свої, нас знає кожне пташа на розквітлому
    Дереві Роду, гордовиті леви вітають нас, людей,
    своїм звичним: «…ми з вами одної крові…»,
    вужі неотруйні сповзають з плодів соковитих
    і немає в тім кривди гріха чи наміру спокуси…
    Ми, надлегкі і вродливі,
    невпізнані кульки озону – наче зародки
    самих себе прилетіли до щасливої Ойкумени збагнути,
    як сталося людству УТРАТИТИ МОВУ СВОБОДИ,
    як же мож’ без свободи вдихати це свіже повітря,
    як же мож’ без свободи спивати із квітів нектари
    чудодійної рідної мови, що Праматір колись передала,
    нахиливши перса до скрипучої Сина колиски…

    Хто знайде зачарований ключ до старої півстертої руни,
    Хто між скель пересохлих маленьке джерельце помітить,
    Той листком проросте на НЕВ’ЯНУЧІМ ДЕРЕВІ РОДУ…
    31 січня 2016 р.

    (Зі збірки "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Ольга Гаврилюк - [ 2017.06.15 21:33 ]
    * * *
    змахнувши з плечей
    останні ноти пісень Guns N` Roses
    ти йдеш на дуель із морем
    сам
    сам
    сам

    місяць відмовився бути твоїм секундантом
    промінявши тебе
    на ночівлю в обіймах сновид

    ти ж знаєш що фехтуючи
    з рибою-мечем у руках
    ти ризикуєш поранити море
    в саму глибину

    невже ти хочеш
    щоб перестали битися його хвилі

    не викликай на бій левіафана
    ти сам винен у тому
    що всі твої вигадані друзі померли

    ти вбив планету на якій вони жили
    пострілом у голову

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  44. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 09:02 ]
    Кримські мотиви
    Розквітає небаченим соняхом
    країна мого дитинства –
    грають ліри і арфи з-над лиману
    мелодію зімлілого степу,
    мовою милозвучною шепочуть
    моє ім’я з акцентом
    мешканки забутого Неаполя Скіфського
    чи, може, Пантікапею… однако –
    за давністю часу пам’ять
    розмила координати
    хвилями теплого моря…

    Проте мені так тривожно і затишно
    саме тут наслухать колискову,
    ще задовго до мене проспівану…
    Афродіта, мов діва, всміхається,
    народжена з мушлі…

    …Амфори повняться золотим зерном,
    дзбани пивом, на сонці настоянім –
    ах, яка розкіш співати гімн життю,
    адже, люди як фенікси,
    з попелу в тіло вертають…

    …Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі…
    Крилаті грифóни на піхвах меча
    звіщають наближення бою,
    вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
    шаленими ритмами кінських копит…

    Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
    Чи не таври-пірати чигають на здобич...
    Закони честі списані
    полинами гіркими та ще ковилою
    у письмена запорошені –
    меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
    з легковійних наложниць у яму покладені –
    безмовна візитка курганних скарбів…


    …Не стріляйте у сонячного зайчика,
    що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
    він і досі світиться як Всевидяще Око
    на незітертім золоті скіфської пекторалі…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 08:23 ]
    А коли прийде Купайло...
    ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
    і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
    Іванка та й Ладу,
    закликатимуть отці наші, сивостарці, отроків до Красних Гір,
    аби силу юну біля Духових дерев семи дубам показали,
    та й коників легкокрилих вороних в тридороги сідлали –
    вже ж бо час настає з Диво-Ладом прощатися,
    та й, творячи люби, од Живки-богині під рідні стяги ставати,
    у ріках безбережних молочних молоде тіло омивати,
    сорочину, радомилими руками в обереги розшиту, убирати –
    та й ворога із землі руської-праотцевої без віддиху гнати…

    …Того часу маємо бути далеко по Непрі буйголовому,
    о Смерті-Дівиці Моренці-Красавиці не мислячи, –
    і життя наше на полі серед жита пашнистого
    ще й овса ядренистого
    єсть красне…

    … А тії юнаші проводили до січі суворої…
    …Прощайся, народе мій, з Ладом…

    * Непр - архаїчне: давня назва річки Дніпро (Дніпр).

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:55 ]
    В ніч під Духів-день...
    Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
    що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
    з павутиння м’яких оксамитових барв
    літечка красного, убрана
    в багатозвуччя пташок на вікових деревах –
    здорові були-и-и, дуби, діди велемудрі,
    як ся маєте?!
    Чи вже пригледіли місцину для нічних
    летів-забав духів зеленотілих, веселунів вигадливих –
    для людини зайшлої дивовижних потворних примар–
    перелесників звабних лісу божого, дому Семиярового…
    Сім сонць-побратимів живуть у ньому,
    Сім Ярил, Сім Велесичів – заспіваймо хвалу
    світлу юному, войську ратньому,
    Духу братньому, незрадливому…

    …Посідають опівночі всі, хто промовить
    з віт спадаючі шерехом-шелестом
    заповітні слова єднання – і палитимуть
    вогнище, жар невгасимий,
    із жертовного тіла Красних Дерев –
    і радитимуть раду,
    як то боронити святі дуби від чужинців…
    …Коли помітять мене біля вогнища –
    лише глянуть цікавим поглядом і запитають звичне:
    З ЧИМ ПРИЙШЛА?
    Відповім: - Із МИРОМ…

    …Підійду до багаття, промовлю півподихом
    ті завітні слова єднання – жаром-птахою
    серце займеться… ласкою-вивільгою
    озоветься… терен-ружею
    розів’ється… вербовою смутою
    та липовим солодом заколише…

    …А на ранок
    на рожевій жарівні Неба,
    що звістить світу про Духів-день,
    засвітиться людям як знак
    миру і згоди великої, незламної
    семицвітно тліюча Золота Головня*…

    *головня – архаїчне: тліючий або обвуглений шмат старої деревини, який, за повір'ям, в ніч під Духів день перетворюється на золото.

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:01 ]
    Метаморфози з крилами
    ... Я метелик з оксамитовими крильцями!
    Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
    як от балерина на пуантах --
    і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
    ... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
    Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
    Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
    Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !

    ... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
    вітерцем підхоплена,
    німфами облещена,
    змійками оздоблена?..
    Я -- це я, п і з н а й т е мене !

    ... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
    На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
    А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !
    ... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
    крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !
    ... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
    -- Я не п р о п а щ а...

    ... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
    чим в и щ а, то в а ж ч а...
    А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
    я не пропаща!..

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.06.13 09:39 ]
    ...Був собі Вуж-Домовик і Вужиха-Домаха
    Ця землянисто-смарагдова змійка
    з короною, окресленою на голові,
    що завилася клубочком у припічку
    трипільської хати– не така вже й дивовижа…

    Хоч і не з казки Гофмана, вона оселилася
    поміж мирних людей-орачів наче Домаха,
    оберігати їх тихе житло –
    зась чужинцю… нога твоя не переступить
    заповітної межі, бо Змія-Цариця
    обів’є стрімголов
    землянисто-смарагдовим окриком-смерчем
    і налякає до смерті…
    Непідкупне досконале створіння –
    призвичаєне до запаху молока
    і людського духу – невпізнаний вартовий
    дитячих невинних утіх…

    …Цур Вам, пек – лиходії,
    непрохані злидні убогі,
    зайди вікові на дідівських порогах
    пращурних осель землі моєї,
    обжитої кровію і потом,
    і вогнем святих дерев обкуреної…
    Цур Вам, Пек!.. Домця поруч і Домин муж
    при порозі… і численні Домцині діти,
    з коронами, окресленими на голові –
    святе сімейство божої благодаті
    в старій українській хаті –
    із лелеками, козами, овечками та коровами,
    із теплим кухлем свіжого молока…

    Прокукуріч мені, Півню Червоний,
    третє тисячоліття до… і третє тисячоліття після…
    Я народжусь із колоскової пісні-туги
    Рожаниць довгокосих
    у весільнім танку нареченої –
    Діжі Коровайної
    і променя Світла Прийдешності,
    аби словом торкнутися лагідним
    тих порогів обжитих,
    освячених…

    …і вустами – розквітлими мальвами –
    миром світ цей пестити
    і славити…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.06.13 09:00 ]
    Духові Криниці. Тризна
    Урочище пречистих Озер срібнодзвонних
    та Духових Криниць, з зір утканих,
    назовуть у майбутнім Долиною Храмів –
    така метаморфоза Часу мене не дивує…

    Душі пращурів наших тут світять нам зорями
    з Ірію… Зорі-очі Духових Криниць променяться
    холодним потоком сліз кришталевих, уста
    отверзенні промовляють молитву прощення
    і покони любові –
    мелодійні передзвони дзвіночків фіалкових
    і конвалій трепетливо-ніжних дарують
    на втіху прийдешнім
    дотик Волі безмежної
    і блаженне відчуття спокою –

    Дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
    Тричі зозуля прокує
    ТРИЗНУ ПАМ’ЯТІ.

    Прийдіте, хто залишився,
    на поклик батьків: поклонітеся, «…ку-ку-у»…
    Омийте тіло своє у плакучих водах Урочища
    Духових Криниць і пречистих Озер… «Ку-ку-у»…
    Сльози очищення
    потечуть між берегів-оберегів
    до Мармореї в гості – «ку-ку-у»…

    Чи знаєте ви про Сади Мармореї запашні, пишноквітні –
    в них Душі пращурів наших блукають
    Єдинорогами, гляньте –
    Їхні образи досконалі
    свідчать про божу присутність –
    дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
    ДИМ СОЛОДКИЙ…

    Возрадуйтесь, хто залишився –
    заспівайте піснь переможну,
    на жалійках веснянку заграйте,
    благовонні дими воскуріть,
    хоровод ритуальний почніте -
    Долина Храмів оживе,
    розсрібляться озерні дзвони…

    Долину Храмів поети прийдешні колись
    наречуть Д о л и н о ю Є д и н о р о г і в.

    …Тричі зозуля прокує, (а горличка прогуркоче)
    Тризну
    Пам’яті…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  50. Вікторія Торон - [ 2017.06.13 07:39 ]
    Сходження (Вертикальна земля Донбасу)
    Драбина  в  небо.  Твоє  обличчя  –  біле,  як  сніг.
    Ні  вітру,  ні  спеки,  ні  дихання.
    Як  швидко  все  скінчилось!
    Ти  думаєш,  що  ідеш  по  нескінченній  прямій  до  горизонту,
    а  насправді  йдеш  по  колу,  яке  замикається  у  19  літ,  у  20,  25...
    І  тоді  лишається  тільки  драбина  в  небо,
    тому  що  на  землі  більше  місця  для  тебе  немає.
    Життя  зосталось  внизу  –  перстнем  з  руки,  
    відкритим  у  крикові  ротом,    
    зім'ятим листям,  обіймами  чиїхось  білих  рук,  
    повзучою  сльозою.
    Ти  вже  звільнений.  Ти  легко  здіймаєшся  сходами,  
    так  невимушено,  так  природньо,  
    ніби  знаєш  дорогу  і  знав  її  завжди,  
    ще  з  того  часу  –  19,  20,  25  років  назад.
    Стіни  панельних  будинків  –  для  сходження,  
    вертикальна  земля  Донбасу  –  для  сходження,  
    вибух  –  повільний,  як  історія  світу  –  для  сходження,
    і  куля,  що  обриває  надії  –  також.
    Тіло  кудись  зникає,  розчиняється,  
    і  ти  вже  –  тільки  очі,  безліч  очей,
    тільки  знання,  якого  так  не  вистачає  на  землі  
    (але  тепер  і  самої  землі  немає).  
    Ти  вже  –  усюди,  
    ти  ширяєш  над  теренами  творіння,  як  володар,
    і  так  хочеш  щось  сказати  отим,  хто  плаче  внизу,  
    отій  жменьці  жінок  у  чорних  хустках,  
    так  хочеш  їм  щось  пояснити,  
    але  вуста  не  рухаються  у  того,  хто  лежить  у  труні,
    і  чоло  його  --    холодне,  спокійне,  непорушне.
    Ми  чуємо,  ми  знаємо,  ми  потерпимо.
    Ми  не  відпускаємо  тебе  –  і  відпускаємо.
    Вертикальна  земля  Донбасу  залишається  тут.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   124