На землі без гріха не прожив ще ніхто,
Бо святий лише Бог, тільки Він - досконалість.
Грішний кожен із нас, бо в житті все було:
Відчували ми злість або, навіть і заздрість.

Ненавиділи теж, сперечалися ми,
В серці гнів "закипав" і "душила" образа,
І вмивалися часто гіркими слізьми,
Та не вміли прощати сестру, а чи брата.

Пліткували із кимось та думали зле,
Виривалося з вуст і міцнеє словечко,
А бувало таке, що "скакали у гречку".
Нас за це Божа кара ніяк не мине.

А хто стверджує, що на віку не грішив,
Той, напевне у світі грішник найбільший.
Хто не кається в тому, що він завинив -
Не проститься йому ні людьми, ні Всевишнім.

2016 р.

Прощально червень помахав рукою
І капелюха у поклоні зняв,
Із братом-липнем привітався знову,
Який охочий до розваг й забав.

Та пригощає всіх медами з липи,
Запалює купальськії вогні,
Бере до рук батіг Петрів блакитний
І мчить кудись на буйному коні.

Бо обійти поля безкраї треба,
Де ваговитий колос дозріва,
Погожу днину попросити в Неба
Та хліборобів кликать на жнива.

2016 р.

Жінко,
дивися в очі світови
і кажи, що єси добре тобі!
Що дякуєш Богови за все...
А, коли хтось відучий запитає,
чи ще коле тобі під ребром,
запевни,
що акурат позавчера перейшло.
І затримай муку свою
у неозорій безвісти чорних зіниць,
глибоко-глибоко,
аби й ніхто не заздрів того.
Бо нікому нема діла до твого болю,
бо світ воліє дивитися на тебе,
як на чудесну чічку,
котра весніє круглорічно,
ба, ще й посеред зими вабить око
пишною короною з пелюсток.
Та ж бо світ певний:
ти сотворена лишень до того,
що він собі намудрував.
А все друге йому не треба...
Тож усміхайся, жінко,
дивися в очі світови
і кажи, що єси щаслива...

(4.03.16)

Весна цвіла пахучою черемхою
І літо кликало в трояндовий розмай.
Багряний вогник осені легесенько
Тремтітиме на вітрі зазвичай.

Там і зима снігами-заметілями
Й морозами лякатиме усіх.
Так день за днем крізь сито літ відсіється,
Що по собі залишити ти зміг?

Чи пам"ятатимуть тебе колись за справами
Та за діяннями, корисними для мас?
Чи оповив життя своє ти славою,
А чи ганьбою.Це покаже час.

2016 р.

Вітер-вітерець, подми,
Спеку літню остуди,
Сильно так змахни крильми,
Полети аж до води.

Та послухай шепіт хвиль,
В човники латаття сядь,
Що так біло зацвіли,
Їх легенько погойдай.

Загадково підморгни
Зелен-вербам молодим,
Хай потішаться вони
Й усміхнуться навзаєм.

А внизу, в "хвості" ставка
Тиху бесіду ведуть
Очерет та осока,
І за них ти не забудь.

На хвилинку зупинись,
Щось цікаве розкажи,
На всі боки озирнись
Й далі знов собі біжи.

2016 р.

(пісня)

Ой, під калиною,
Та й під квітучою
Козак з дівчиною
Стоять заручені.

Стоять заручені,
Такі щасливії
Та й під квітучою,
Та й під калиною.

А на калиноньці
Червоні ягідки,
Козак дівчиноньку
Кличе вінчатися.

І знову веснонька
Встеляє квітами,
А молодесенька
Мати із дітками.

Двійко близняточок
Сплять у колисочці,
А їхній таточко
Від них неблизько вже.

Бо на війну пішов
Рідний та миленький,
Він береже їх сон
Й спокій дружиноньки.

Вітер калинові
Гойдає кетяги,
Живим додому він
Нехай повернеться.

2016 р.

Впали зорі вечорові
На матусин рушничок,
Вишиваночки чудові,
Це усе для діточок:

І синочкові сорочка,
Блуза донечці своїй.
Недоспала вона ночей,
То ж подякуємо їй.

Скатертину вишивану
Ми простелимо на стіл,
І для тебе, рідна мамо
Покладемо хліб та сіль.

Заспіваєм тобі пісню,
Як колись співала нам.
Ой, ніде немає рівних
Вмілим маминим рукам.

2016 р.

Вітер теж бачить сни –
Такі ж скуйовджені,
Такі ж різнобарвні,
Як трава на вершині гори лисої
Кожного пройдисвіта червня
(Бо він не святкує Белтайн,
Не зустрічає епоху Світла –
Епоху шаленого Бела,
І навіть не знає,
Що бувають часи темряви,
Коли сонце скупе і холодне,
Приходить лише на час
І дивиться ображено й сумно
На селища людей-грішників).
Вітер теж бачить сни –
Сповнені пахощами захмарними,
Швидкими, як пісня жайвора,
Солоними, наче спогади старого рибалки.
Я знаю про це, я беріг цю таїну,
Аж допоки
Вітер не знайшов прихисток
У моїй дивакуватій свідомості,
Допоки
Ми не почали бачити однакові сни
І літати у снах над пагорбами ялівцевими,
Над кам’яними хатками чорних димарів,
Де досі шепочуть легенди привиди,
Де співають пісні тіні,
Де буркоче про сучасне глечик
У пічці вогню життя.
Ми літаємо над
У снах…

Біле крило в високому чистому небі -
Воно тріпоче доти,
Доки стукає невгамовне серце,
Вітер його піднімає,
Вітер його шматує,
Вітер його несе в краї далекі, незнані.
Вітер чужий, нетутешній,
Вітер з іншого світу,
Де живуть танцюючі тіні,
Живуть, сміються, співають
Пісню шаленої вічності.
Вдягнемо ми білі шати
Шати прочан і друїдів,
Здіймемо білі вітрила,
Полетимо як птахи -
Вільні, легкі і нестримні
Над морем холодним, прозорим
Назустріч п’янкій волі
Назустріч новій Вітчизні,
Назустріч новому часу,
Назустріч Царству Свободи.
Готуйте човен, ірландці!
Ладнайте човна-птаха,
Здіймайте вітрило-мрію...

У келихи розлита синява Неба.
Кожному, кого забуто і зневажено,
Кожному, хто крізь темряву йшов
За ворота білих хмар, дорогою прозорою,
Кожному, хто прагнув троянд черлених,
І хреста дерев’яного чорного,
Гілок терену і шляху довгого,
Інколи нескінченного, завжди кам’яного,
Кожному, хто біг з Часом навипередки,
Хто шукав між зірками свічада -
У келих по вінця синяви.
Колись будуть про нас говорити,
Колись будуть про нас мовчати,
Колись будемо блукати ми тінями
У царстві великому мрій і спогадів,
Але нині келихи наші сповнені Небом,
П’ю найперший оцю синяву -
Ще сім ночей блукати срібному Місяцю,
Ще сім днів вітру холодному віяти,
Ще сім гір ногам втомленим перейти,
Ще сім хмар птахам білим перелетіти,
Ще сім черевиків букових протерти,
І сім свит твідових подірявити,
Доки Брама прочиниться.

Спека спалила останніх людей –
б’ються сини Ізраїлю.
Боги помирають у вогнепісках –
б’ються сини Ізраїлю.

Загинув Ізраїль –
та б’ються сини Ізраїлю.

2016

Зачекай, зачекай, тепле літо життєве,
Не біжи, не спіши і натішитись дай
Кожним прожитим днем й зрозуміти для себе
Чого більше - добра, а чи горя зазнав.

Були сонячні дні й темні з грозами ночі,
Радість зустрічей, сльози солоні розлук.
Я у серці своєму залишити хочу
Лише спогади світлі.Нехай відійдуть

Десь далеко-далеко всі розчарування,
Не відлунює болем образа в душі,
Не навіюють сум хай осінні дощі,
Відчувати ще прагну я щастя й коханя.

2016 р.

Заколисує дощ монотонним звучанням,
Все іде та іде, йому спинку нема.
Як на небі з"явилася зіронька рання,
Вітер хмар табуни вже тоді розігнав.

Доганяти побіг дощик їх на світанку,
Лиш сліди босих ніг на траві залишив.
І привітно всміхнулося сонечко ясне,
Побажало погожої днини усім.

2016 р.

Шовкову хустку, вишиту квітками,
Подарувало літечко мені,
І сукню, помережану дощами,
Каблучку й пояс срібні чарівні.

Встелило стежку рушником з чар-зілля,
Торкнулося розчулених сердець,
Прибрало так, неначе до весілля.
А, може й справді кличе під вінець?

2016 р.

Запаморочливо запахла липа,
Засмаглі вишні дивляться з-під віт.
Крокує світом вже спекотний липень,
Десь хтось шукає папороті цвіт.

А чи знайде, мабуть ніхто не знає,
Та в квітку щастя вірять молоді.
Купальське вогнище яскраво так палає
Й віночки різнобарвні по воді.

Цей давній звичай й нині у пошані,
І хороводи, і розмай пісень.
Хай зігріва усіх вогонь кохання
Не тільки на Купала - кожен день.

2015 р.

Мій шлях гірко мигдалевий -
До землі помаранчів-каменів,
До краю тужливих дзвонів,
Про які не запитують,
Де кожна халупа - кастілло,
А кожен жебрак - каштелян,
Де грона оливкові краплинами ртуті.
Надто сухо для очей втомлених
Віслючків і загнаний коней
(Яких пристрілюють)
Надто вітряно для копачів могил,
Тому брили і камені,
Тому кулям надто просторо
Для польоту від серця до серця,
А вино надто солодке,
Бо так не буває:
Біле сонце і земля жовта:
Лише трохи крові биків на арені.
Там вічно тешуть хрести камінні
На полі війни горожанської,
А художники марять,
Бо з вікон глухих
Визира Торквемада,
А поетам - по кулі,
Бо дихати нічим -
Повітря спалене
Вогнями чужих автодафе.
Країна гостей-вандалів,
Там не цвітуть проліски,
Там камені дикі
Ростуть злими менгірами.
..........................................
Мій шлях мигдалевий
В оту країну камінну
Бо я теж божевільний вершник...

мариська була тиха дитина
і померла так само
тихенько
василь як кролика
вдарив її палицею по тім’ячку
і по всьому
не скрикнула
не заплакала
навіть налякатись не встигла
стара магда то вже люди вірно казали
що певно відьма була
троє тримали її наколеною на вила
а вона ще харчала і кляла їх
аж доки іван не перерехрестився
і розсік їй голову сокирою
не по християнськи каже
як то дітей кляне невинних
блажений яцько стояв на колінах
і просив тільки щоб поховали його
поряд з ойтцом і маткою
не міг повірити старий
що більше нема йому місця на нашій
богом даній землі

На Деражнянщині я народилась -
Батьків та дідів батьківщина мала,
Летичівський край мені дав дужі крила,
Піднятись у простір я твоорчий змогла.

Наснагу, енергію тут я черпаю,
Дає мені сили ця щедра земля,
На творчість постійно мене надихає
І вірші птахами далеко летять.

Я серед людей проживаю хороших,
Та й друзі підставлять надійне плече.
Їм щиро й сердечно подякувать хочу
За розуміння, підтримку іще.

Є і людина, яка завжди поруч,
Заради мене готова на все.
Без неї не досягла би я того,
Що маю.Безмежно їй вдячна за це.

А піснею скрашую свята та будні,
Допомагає вона мені жить.
Й надалі любити і вірити буду
Та сподіватись, кохати, творить.

2016 р.

Побігло поле ген за небокрай,
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.

Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
І копіткої праці хлібороба.

Ромашок бантики вплелись в тугу косу
Із колосочків житечка й пшениці.
Де ще побачиш ти таку красу?
Лиш в ріднім краї нашім, українськім.

2016 р.

Інколи в снах моїх кольорових,
Що прибиті іржавим цвяхом
До стіни тесаної деревяної
Старого ірландського шинку,
Мені часом мариться,
Що хмари - це просто помилки,
Одруківки бородатого Бога-поета,
Писані лебединим пером
В книгу високого синього неба.
Ми варимо трунок
З чорних краплин ночі
(І то не у снах)
П’ємо з білих горняток ковтками:
Так п’ють божевілля
Художники шахових дошок
З білих горняток,
Ліплених з сонячних днів,
Опалених Агні-хотаром
(Таки посередником).
Рудобородий король
З очима кольору трав
Здіймає ірландський прапор
Над зруйнованим замком -
Свою мрію лишає останній твердині
Королівства загиблого Томонд*.
А ти, Маргарито,
(Так називав я тебе
У снах-палітрах казкових)
У долонях зігріла прощання,
Коли йшов на війну чергову
За свободу Ірландії.
На ту саму з якої вернусь
Тільки спогадом.

Примітка:
Звичайно не Томонд, а Туадмуман (ірл. - Tuadhmhumhain). Томонд я написав, щоб читачам було зрозуміліше...

Заспівай, матусю, заспівай,
Як було тоді колись в дитинстві,
Сизая голубонько моя,
Хто поверне дні оті чудесні,

Коли пісня й усмішка твоя,
Руки працьовиті душу гріли?
Образ твій, як сонечко сія,
Ти ж, мов ангел, моя рідна, мила.

Бо застерігаєш скрізь від зла
Та від вчинків необдуманих спиняєш.
Хоч душа давно на Небесах,
Ти зі мною поруч завжди, мамо.

2016 р.

Куца, як у зайця хвіст,
Тепла-тепла літня ніч,
Лиш якусь триває мить -
Вже і ранок гомонить
Із водою у струмку,
Чуть його ходу легку
Серед квітів, зелен трав.
Світ цей радо привітав
Сонячний, спекотний день,
Сповнений диво-пісень
Жайвора та солов"я,
Тішиться душа моя.
Ось і вечір на поріг,
Місяця веде за ріг
На сріблястім ланцюжку,
Ясні зіроньки в танку
Закружляли пліч-о-пліч,
Знову кличуть літню ніч.

2016 р.

Гриби збирали ми після дощу,
Це називається ще полюванням тихим.
У кошику вже є боровичок
Та підберезовик, а ще - руда лисичка.

І не забули із собою взять
Ми підосичника, рожеву сироїжку,
Грибів багато, хоч втомились трішки,
Вдалося полювання, що й казать.

Не зачепили мухомора лиш,
І ще бліду отруйную поганку.
Та під обід додому подались,
Щоб завтра знову йти до лісу зранку.

2016 р.

Стоять собі старі дуби
Суворі, мовчазні, гіллясті.
Скільки побачили вони
І лиха на віку, і щастя.

Колись під ними в давнину
Прощалась з козаком дівчина,
Коли він їхав на війну,
Щоб захищати Батьківщину.

Згодом вони стрічались тут,
Як повертався із походу.
У кронах все вітри гудуть,
Передвіщаючи негоду.

А як надворі день ясний
І сонце світить з високості,
Птахи злітаються до них,
Бо кличуть їх дуби у гості.

Послухати чудовий спів,
Розповісти легенду славну.
Ми з вами теж у тих дубів
Правди та мудрості навчаймось.

2016 р.

Коли ти (випадково/навмисне) стаєш тим,
від кого твої батьки намагались тебе захистити
(адже не можна, щоб їх донька чи син
ставали алкашем, наркоманом, двієчником чи бандитом),
поволі задумуєшся про те,
що далі вже нікуди йти;
що далі лише смерть
не від старості, вбивства чи війни.
Але знову плюєш на ці зайві думки,
Береш шприц, вату, пасок, інші причандали.
Ледь не забуваєш, що в тебе є аж дві руки,
що дає тобі варіанти й далі
(поки, звісно, вони самі не відваляться
або не знищить їх ампутація).
За мить до того, як зроблена справа,
лякаєшся дзеркала, що навпроти дивану.
Досить весела виходить забава:
бігти зі шприцом і ложкою в ванну.
Але до кайфу далеко, хоч герич пройшов кілометри:
внутрішній голос перебиває шуми ейфорії.
— Мамо, де ти, сука, де ти?
Твій син помирає, тонучи у кахельному вогні!
У відповідь — тиша. Лиш краплі води
долітають годинами із прогнившого крану до прогнившого зливу
і провал твого тіла крізь землю — як символ біди:
ти забув свою міру.
І знову тиша, цього разу повна.
Навіть твій внутрішній голос мовчить,
боїться сказати, бо змова
навколо. Навколо всі у змові, щоб за мить
убити тебе ударом просто в серце,
просто у легені, дешево й сердито.
Твоя кров коливається з мільйонами йобаних йоктогерців,
що змушує тебе хотіти допомогти себе вбити,
Але ти не можеш.
Вони зроблять це самі.
Хто вони? Та кожен,
хто поки не тонув у кахельному вогні.

2016

Країна Шо_п_її одна з найкращих країн.
Ну, клімат тут найкращий…
Хрін із ним!
Зимує «файна» так, як має чим.
В країні Шо_п_її одні з найкращих доріг.
Ремонт – обіцяного лише.
Хрін до них!
Той «хрін» живучий ще ніхто й не стриг.

А я країну цю (а що б її) люблю.
Я прокидаюся зранку і…
І аж до ночі сплю.
І за законами, звісно,
ніжуся щастям:
роблю.
Моє майбутнє - "не заважай!"
Китай не чай -
перепустка в "рай"
для тих, хто сьогодні
зібрався відвідать Китай.

В країні Шо_п_її одна із боксерських столиць.
І ніби ринг,
але
не для велосипедних спиць.
Бо хрін особливий:
росте горілиць.
Чатує честь тут і чатує закон – фасон (!).
Тут кожен джип,
якщо не вирій – солідний спа-салон.
Жебрак – француз…
І той – Наполеон.

А я країну цю (а що б її) люблю.
Я прокидаюся зранку і…
І аж до ночі сплю.
І за законами, звісно,
ніжуся щастям:
роблю.
Моє майбутнє - "не заважай!"
Китай не чай -
перепустка в "рай"
для тих, хто сьогодні
зібрався відвідать Китай.

28.06.2016

Красується у мене під вікном
Лілея горда у короні білій.
Її садила мама так давно,
Але цвіте і досі вона влітку.

Голубить вітер ніжно пелюстки,
Розповідає казку цій красуні.
Милуюся я нею залюбки,
Як тільки гляну - і немає суму.

Відразу радість серце огорта,
І вже здається - я, немов та квітка.
Хоча уже беруть своє літа,
Душа ж моя, як молода лебідка.

2016 р.

Вечоровою тишею,
Прохолодою ночі,
І ранковою свіжістю
Та полудневим сонцем

Так привітно всміхається
Тепле літечко знову,
Із птахами і травами
Починає розмову.

Квітам пестить голівоньки,
Вишням щічки рум"янить,
Йде вмивати до річеньки
Своє личенько славне.

Пахне м"ятою дикою,
Татар-зіллям встеляє,
Пригощає суницями
І малиновим чаєм.

Високо в небі синьому
Жайвором затріпоче.
Почуваюсь щасливою
І співать серце хоче.

2016 р.

Цвіте, цвіте бузина
У моїм садочку,
Милий сів відпочивать
Там у холодочку,
Взяв пів літра й сала шмат,
Ще і цибулину,
Пісня на мажорний лад
На все село лине.

На городі із сапою
Я з самого ранку,
Пополола всю картоплю,
Вже іду на грядку.
В мене так болить спина,
Вся сорочка мокра,
А він сало намина
І горілку смокче.

Працюй, працюй, дорогая,
Це ж бо фізкультура,
Вправи ці допомагають
Зберегти фігуру,
Будеш в мене ти ще краща,
Ніж модель відома,
Не віддам тебе нізащо
Ніколи й нікому.

Лиш тобі я заспіваю,
Мила серенади,
Скажу, що тебе кохаю,
Чому ж ти не рада?
Чом на мене ти сердита,
Поглядаєш скоса?
Бачу, бачу будеш бити,
Бо сапу підносиш.

Цвіте, цвіте бузина
У моїм садочку,
А миленький утіка
Далі з холодочку...

2016 р.

А ті стежки, де бігало дитинство,
Чагарниками заросли давно,
Літає там лиш хуліган-вітрисько
І спогадами стука у вікно.

Немає із суницями галяви,
Там зеленіють сосни молоді,
Та перешіптуються верби кучеряві,
Що вже не можна й вмитись у воді.

Ставок же теж заріс і замулився,
Та жаби кумкають, а були ж коропи,
Листям засипало і лісову криницю,
Вже й не згадать, коли хто з неї пив.

Бо нікому почистити джерельце,
А молодь про криницю ту й не зна.
Дитячих років озивається луна -
І щемом відгукнеться в моїм серці.

2016 р.

Зриває листя й кидає до ніг,
Гілля гойдає вітер, мов колиску,
А чорні хмари в небі низько-низько,
Неначе гуси.Та гуркоче грім.

В долині озивається луна,
І розтинає небо блискавиця,
Від неї сліпне темрява нічна.
Гроза гуляє.Їй чомусь не спиться.

2016 р.

Темним лісом та полем безкраїм,
Битим шляхом та містом й селом
Літо сонячне знову ступає,
Огортає усіх нас теплом.

Ронить роси сріблясті світанок,
Ой,яка ж бо навколо краса!
І розгнузданих коней буланих
В лузі літечко та й випаса.

А батіг Петрів лиш для годиться,
Почуватися щоб пастухом.
Коні ж ходять, де їм заманеться,
Поодинці й усім табуном.

У них гриви із білих ромашок,
А сіделечка сплетені з трав.
І лунає в душі пісня щастя,
Та, яку соловейко співав.

2015 р.

Люблю свій край я рідний калиновий,
Та верб над ставом весняний танок,
Теплого літа з квітами розмову,
Осінній помаранчевий вінок.

Зелен-барвінку погляд той блакитний,
І жовтих груш в саду та яблук смак.
Як же тебе, Вкраїно не любити,
У цілім світі кращої нема.

2016 р.

А теплий літній вітерець
Літав, літав, та й притомився,
Пустився бігти навпростець
Та заблукав, з дороги збився.

Повис у вільхи на гіллі,
В кущі заплутався глодовім,
І ноги поколов свої,
Їх мив холодною водою.

Та навіть сили вже не мав,
Щоби із хвилями погратись,
Лиш тихо-тихо попрохав:
-Ой, не чіпайте, хочу спати.

2016 р.

Пирій в міцних своїх обіймах
"Здушив" картоплю не на жарт,
Та зізнававсь в коханні він їй,
У бульби корені пускав.

Вона ж, бідненька задихалась
Від тих нахабних залицянь,
Як збутися його - не знала,
Усе просила:"Ой, відстань".

Та не звертав пирій уваги,
Не слухав тих її вмовлянь,
Іще міцніше обнімав,
Вона ж в лабетах тих зів"яла.

В людей також отак виходить:
Якщо за нелюба підеш -
Змарніє вся краса та врода,
А ти із туги пропадеш.

2016 р.

Радійте, християни й веселіться,
Славте Всевишнього в молитві ви своїй,
Бо до нас прийшла вже свята Трійця:
Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий.

В свої права вступає тепле літо,
Під руку з ним Неділя йде Зелена.
Благословіння Боже нехай світить
Для вас, брати і сестри, і для мене.

Клечана Неділя у вінку зеленім
Пахучим татар-зіллям устеля долівку.
Благодать Господня хай зійде із Неба,
Будемо ми з нею віднині і довіку!

2004 р.

А на гіллі старої липи
Сиділа пара голубів,
Птахи були такі щасливі,
Він Їй щось ніжно воркотів.

І цілував свою кохану
Та обнімав сизим крилом.
Від почуттів тих без обману
З"являлось в серденьку тепло.

Нема лукавства в них і фальші,
Як пісня та лились, лились.
Якби ж то і стосунки наші
Такими справжніми були.

2016 р.

Заспівай, матусю, заспівай,
Як було тоді колись в дитинстві,
Сизая голубонько моя,
Хто поверне дні оті чудесні,

Коли пісня, усмішка твоя
Й руки працьовиті душу гріли?
Образ твій, як сонечко сія,
Ти ж, мов ангел, моя рідна, мила.

Бо застерігаєш скрізь від зла
Та від вчинків необдуманих спиняєш.
Хоч душа давно на Небесах,
Ти зі мною поруч завжди, мамо.

2016 р.

З деревами й травою, із гніздами та норами
Був донедавна ліс мій любий.
Носив туди поживу для мешканців його.
Та ось чи хтось знічев’я недопалок бездумно кинув,
Чи, може, Есавові нащадки помститися схотіли
Як не самим юдеям, то їх творінню,-
Підпалено було єрусалимський ліс.
Із лазурового небо стало непроглядно сірим.
Навсібіч розліталось птаство,
А в гніздах шкварчали голопузики безкрилі.
Порожніми лишались нори...
Ніхто із потерпілих не зазіхав на чуже життя.
Начебто збувалось Ісаєве пророцтво.
Щоправда, не в радості, а в непоправнім горі.
Горі, яке навіть у всеозброєнні
Пожежники загасить не в змозі..

Спека надворі, а мені чомусь дуже холодно,
Руки тремтять і зимні, неначе лід.
А душу мою, мовби снігом білим огорнуто,
Її заморозив своїми словами ти.

Вона страждає і плаче-ридає у відчаї,
Може її відігріє ще хтось колись?
Тоді надії, любові, тепла і добра побільшає,
Бо віриться - справжні чоловіки ще не перевелись.

2016 р.

(пісня)

Ой, лугом, лугом,
Зеленим лугом
Їхали коні,
За ними другі.

-Куди, вороні,
Куди, гривасті?
Їдем далеко
Шукати щастя.

Бо там, де були
Його немає,
Тільки війнонька,
Тільки стріляють.

Сонце закрили
Хмари димові,
Немає миру,
Нема любові.

А малі діти,
Як ті пташатка.
Скільки тремтіти
Їх серденяткам?

Скільки землиці
Іще стогнати?
Краще б пшениці
Та й достигати.

У високості
Спів соловейка,
А калиноньці
Цвісти пишненько.

Блакитні очі
У барвіночку,
Рідній сторонці -
Миру віночок.

Квіти у полі,
Як вишиванки,
І кращу долю
Вкраїні-мамі.

Ой, лугом, лугом,
Зеленим лугом
Вертали коні,
За ними й другі.

2016 р.

Кажуть, що я за тобою,
Мов за кам"яною стіною,
Чого ж, мовляв треба мені?
Є дім, горошей теж вистачає,
Одяг, взуття модне маю,
Чому ж тоді очі сумні?

Так, матеріального вдосталь,
Та ласки душа моя просить,
І серце від туги болить,
Забула коли усміхалась,
Давно не приходила радість,
Тобі ж цього не зрозуміть.

Доброго слова не чую,
Сама у хоромах ночую,
Як в золотій клітці птах.
Коли мене любиш хоч трішки,
То випусти з цієї клітки
На волю до сонця й тепла.

2016 р.

А маків яскраво-червоні вогні
Палають у полі поміж пшеницями.
І хочеться так доторкнутись мені
До них та зігрітись.Згадати про давнє.

В блакиті волошок скупатися теж,
Немов у безмежному синьому морі,
А із ромашок віночок сплетеш
І йдеш, мов царівна у дивній короні

Серед колосків з золотавим зерном,
Що сонцем та вітром ціловане щедро.
Душі і старання доклав хлібороб,
За працю невтомну вклоняюсь доземно!

2016 р.

Кучерява жовта морква
Під дощем усенька змокла,
Розплітала довгу косу,
Та струсила з неї росу.

І квасоленька біленька
Змерзла і тремтить бідненька,
Перемокла ж бо наскрізь
Від дощу, а чи від сліз.

А кругленька картоплина
Мокра лиш до половини,
Хоч і глибоко сховалась,
Та вода усе ж дістала.

Ось зелений огірок
Має плащика нового,
Не тонкого й не товстого,
То ж ніскілечки не змок.

Друзям-овочам він радо
Слушну дасть таку пораду:
Щоб не змокнуть на дощі,
Треба одягать плащі.

2016 р.

Бистрі коні мчали,
Заквітчані гриви,
Вони копитами
Та й трави косили.

Лягали рядами
Зелені покоси,
Пахло так духмяно,
Ще й сріблились роси.

А ромашок ніжних
Оченята жовті
Милувались світом,
Усміхались сонцю.

Його позолота
Сипалась, мов злива
Та й на колосочки
Молодого жита.

На пшеничнім полі
Мала перепілка
Від ока лихого
Заховала діток.

Ой, літечко-літо
Гріє нас в долонях,
І летять, як вітер
Його буйні коні.

2016 р.

Сколоти женуть коней
До мідної річки Калай,
Воїни лат лускатих
Кметі трави запашної
Женуть комоней чорних
На пагорб шаленого вітру,
Женуть на офіру Сонця,
Офіру Мечу і Небу:
Арею - нестримному вершнику,
Папаю - вершителю грому.
Пахне гіркий полин,
Скриплять ясеневі вози,
Ступають важкі копита
Чорних коней степу,
Луною на цей стукіт
Кричить у блакиті сокіл
Знаком святим Папая,
Словом Закону Степу.
Праматір людей Апі -
Жінка-змія мудра
Кличе сколотів за обрій -
На схили священних пагорбів,
І кожен воїн сонце
Несе віковічним знаком
Золотом на сагайдаку.
Час довгих мечів і заліза
Дзвенить у прозорих хмарах,
Скіфи женуть комоней
До пагорбу треби і тризни,
Йдуть до кургану офіри.
Солодка вода Борисфену
Сповнює їх жили.
«Ми йдемо до тебе, Сонце!» -
Співають патлаті сколоти,
Їхню звитяжну пісню
Повторює в небі вітер.

А потім тебе розіпнуть.
Відречуться. Щоб каменем стати.
І буде боліти. І тричі
Вмиратиме ніч. І біль від тривоги
Втамує терновий вінець.
Напише огень розімлілий
Найперший апокриф
У зіницях твоїх
Юдейських синів.
А дерево райське
У купелі жде, не діждеться,
Щоби відродитись хрестом...
Лиш серце болить.
Не за себе, Боже.
За них.

А рожева та біла акація
Посилала цілунки медові,
Чарувала, п"янила, дурманила,
Ніби кликала нас до любові.

Солодила і губи, і серденько
Ароматом парфумів божественних,
Та ронила, ронила легесенько
Пелюстки, наче диво-метелики.

2016 р.

Преславне свято й пречудове
Відзначив православний люд.
Від Пасхи сорок днів по тому
Вознісся до Небес Ісус.

Святий Престол отой Небесний
Посів Він поруч із Отцем.
То ж хочем молитви вознести
І порадіти разом з Ним.

-Буде спасенний той, хто вірить,-
Він власним прикладом сказав.
Життя також матиме вічне,
Як і Христос - Спаситель наш.

2016 р.

(пісня)

Ой, летіла горлиця,
Натомила крила,
До твого пригорнуся
Я плеча, мій милий.
Ой, летіла горлиця,
Сіла біля хати,
Серденько не стомиться
Любити й кохати.

Ой, горлице, горлице,
Ніжності пташино,
Душа заспокоїться,
Як Його зустріну.
А торкнеться сонечко
Дощу павутини,
Я, мов тая горлиця
До тебе прилину.

2016 р.