Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…
фітотерапія
поучня задух
не чіпайте Вія
вгрузнете
до вух…
14-02-2019

Ласкава жінко, тепла і м'яка,
В тобі усе принадне і доладне,
Солодка в міру, в міру і гірка,
Така жадана, ніжна моя ладо.

Які терни судилось нам пройти,
Якого лиха щедро почерпнути,
Ти лиш одна могла б розповісти...
Ти є така, якою мала бути.

Десятки літ розвіялись, мов сон,
А ти душею зовсім не зміліла
З тих пір, як перейшли ми Рубікон
Від тво́го тіла – і до мо́го тіла.

Служити моді? Відмовляюсь.
Вона невдячна і пуста,
грімка, розхристано-безкрая
і непотрібна, як сльота.

Вертка, насмішкувато-звабна,
перемішає з мулом глиб
і ловить підступом за зябра
до слави ласих людо-риб.

У світі справжні нагороди --
тепла вечірнього атлас
і відчуття, як ми проходим
або крізь нас проходить час.

Усе, що треба, перепрати...
Думки утішені, незлі,
нагріті руки від горняти,
яскравість лампи на столі,

антична форма супокою
«сама розпущу й знову тчу»,
і мокра, витерта тобою
собача шерсть після дощу.

Це почуття, найбільш обжите, –
хоч не сучасне, а корюсь --
що в тебе є кому служити,
комусь – важливо – не чомусь,

примхлива містика в союзі,
коли осяде каламуть,
і стос книжок – терплячих друзів,
що так незрадно тебе ждуть.

Чи все покинеш ти і згаїш
щільних турбот добірну ткань
заради тих, кого не знаєш,
пустих амбіцій і змагань?

2019

Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
...А що як щастя переросло в долю?

Любове! Ти складна була.
Гіркі були твої розлуки.
Ти рай земний мені дала,
А також, всі пекельні муки!

У прірву розпачу вела,
Небесну втіху дарувала,
А скарб душевного тепла
Холодним снігом замітала.

Ти, може, десь іще жива?
Хоча, здається, зовсім згасла...
Та ні сльозам, а ні словам
Уже не повернути щастя.

Ти нерозважлива була –
Печаль залишила на згадку,
Та я б і душу віддала,
Щоб пережити все спочатку

2012-2019

У нас немає вищої мети
як об'єднати вільну – у єдину
і незалежну нашу Україну,
спокійну і достойну висоти.

Але даремно не дається воля.
Її ми захищаємо в боях,
і разом обираємо той шлях,
де нам ще усміхнеться наша доля.

На те і дана Богом ойкумена
на теренах прадавньої землі,
куди не сунуть носа москалі.
На те і є держава суверенна.

Куємо незалежність:
                        від сусід,
од їхньої опіки вікової,
від участі в розв'язуванні воєн,
од бід, які несе лукавий рід.

А спокій...
        Де той спокій?
                 Може й сниться
і, може...
           Може не лише мені,
але й усім полеглим на війні,
що мріяли,
           із рідної криниці
напитися цілющої водиці
і не перевернутись
                             у труні.

02/19

Я сповнююсь любові, повертаюсь
у свій минулий ще дитинний світ,
де так всеціло, тривко огортає
тепло, що з серця мироточить слід.
Де все таке наповнене і світле...
Де ніч і день - однакові дари,
а все єство, мов пуп'янка розквітла,
де серця жар - чар-птахом догори.
Де кожен вдих спирає щастям груди...
Де кожен взір - ясніше ясних днів.
І люди - добрі... Наймиліші люди,
мов янголи із найсвітліших снів.
Я сповнююсь любові...
Тихі сльози
так благісно стікають, мов струмки..
І тане рай...
Життя вертає прозу
в роки...

2019

Знає на болоті кожна жабка,
Що усякій голові потрібна
[шапка].

Знає і смерека, і тополя:
Від дощу рятує
[парасоля].

Знають і ворони, і синички,
Що рукам потрібні
[рукавички].

Знають навіть раки і креветки,
Що ногам потрібні що? -
[Шкарпетки]!


2013

Закусила вудила поезія й риссю пішла,
Замітає хвостищем Пегас перелякані зорі.
Крутить пальцем читач нетерплячий побіля чола,
Я ж усоте його переконую зріти у корінь.

Тягне сестронька втомлена ноута знов на диван,
Задоволено крекче, вчуваються охи гаремні.
Хоче казки, красивостей, щоб не боліла глава,
А у мене не вірші, а ребуси мислі, дилеми.

Просять бути простіше, писати лише про любов,
Ну, а як утомлюся - дозволено і про природу.
Відсьогодні лиш так і робитиму, друзі, їй бо,
Буду тільки у себе із ока виймати колоди.

А ціна за кохання у строфах - солодка хвала,
Хай зворушені товпи оглушливі оплески сіють.
Ми із музою чесно розділимо все пополам,
Сльози вичавимо з оченяток, неначе олію.

Та пішло щось не так, не збагнути і досі причин,
Тихо стало, крилатий дивується коник.
Одкровення цинічні прогнали усіх читачів,
Потікали галопом в кущі всі мої епігони.

Миє руки маляр, як іде до свого полотна,
А в такого як я, мабуть, марно чекати розкрилля.
У глумливих поезах не ліки - отрута одна,
А людині потрібен ковточок цілющого зілля.

Тож тепер на перо не насмичу з Пегаса пір'їн,
Хай летить куди хоче, знімаю із нього вуздечку.
Я чекаю весни, щоб співали в саду солов'ї
Та у кронах доглянутих яблуньок вили гніздечка.

14.02.2019 р.

Ні стежини, ні дороги –
Тільки чийсь недавній слід, –
І обмоклі дуже ноги,
Уповільнюють мій хід.
Бо сніги такі глибокі
І грузькі, немов багно,
Що штовхати на всі боки
Їх доводиться стегном.
Вже замучився до краю
В день негожий без людей, –
Переповнене одчаєм,
Серце мало не гуде.
Залишилось обмаль сили
В загартованих ногах,
Що безклопітно носили
Вчора тіло по снігах.
Так здавалася близькою
Крайня хата звіддалі, –
Що мав швидко заспокоїть
Душу в жінчинім теплі.
Обрій відблиском багряним
На село далеке ліг, –
Хоч би хто на мене глянув,
А ще краще – допоміг!..
Адже вечір уже рище
Темним поглядом своїм
Між принишклим кладовищем
І поселенням дзвінким.
Як гробниці, кучугури
Зупиняють скорбно чвал, -
Тож буває шурам-мурам
Ось таким сумним фінал…
11.02.18

I'm not trying to pretend
But it's simply who I am
Girl with pain instead of smile
Let me dance here for a while
And I'm not trying to be good
It's just my natural mood
I see your face and start to cry
Loneliness is a friend of mine

2018

Ліричні поети – прості і цабе
за істину б'ються до крові,
а їхні герої шукають себе
у кожному щирому слові.

Хотів би усіх похвалити за те,
які вони файні, хороші
і де-не-де мудрі, цікаві, проте
лукаві, хоча й не за гроші.

Упертому знань не дають батоги,
а розуму – дереворити.
Випалюють горщики, ой, не боги,
та є що, буває, розбити.

Коли научає не сват і не кум,
а іноді ворог зачаєних дум,
що взує тебе у котурни,
то всує його піднімати на глум,
бо ліпше з розумним утратити ум,
ніж з дурнем ліпити розумне.

02/19

В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
Де балачок багато і час іще дитина,
Спонтанно і химерно мандрується світами
І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
Філософи уламки збирають по крихтинах.
Комусь кортить волати у небо до нестями,
Когось за обрій кличуть розхристані стежини.

Хтось кобзарем осліплим не дивиться довкола,
А чує серця голос, що невимовно тихий,
А хтось, в усіх турнірах довічний доброволець,

Не може зло терпіти, куди б не йшов, не їхав.
Комусь же невідоме злощасне слово «холод»
І він собі та іншим лікує рани сміхом.

2019

На подвір'ї у Свирида
Чергова забава,
Скучкувалися сусіди
І зліва і справа.
Дехто навіть не питає,
Що за пиятика.
Головне, що наливають –
Щедро і без ліку.
Лиш далекий член родини
Запитав з похмілля:
– Що святкуємо, хрестини,
Чи, може, весілля?
Пояснило товариство
Всім нетямовитим:
– Цінну річ купили в місті,
Належить обмити.
Самогону наварили
Із кумом до спілки.
– Ну, а що ж таке купили?
– Та пляшку горілки!

Ти у мами один
З висоти до підніжжя
Як у вогника дим
Наче автор у вірша
Як планету-земля
Віршить небо навколо:
До-ре-мі… до-ре-ля
Як не оране поле...
13-02-2019

Чомусь не віриться відразу,
Що до цієї висоти
Я біг, ішов і перся плазом,
Повз вкляклі жалібно хрести.
Мені між них – безмовно й тісно,
І так зростає в серці злість,
Що навіть текст святковий пісні
Бере в полон суворий зміст.
Я вдячний Господу і долі
За те, що ще не стлів на прах, –
Що, завдяки лиш їхній волі,
Землею стелиться мій шлях.
І, попри біди всі і втрати,
Я все ж не висльозив стремлінь
Іти вперед і подолати
Живим наступну височінь!..
06.02.18

У творчості його - де та пора,
Коли він не тримав в кишені дулю?
Сьогодні він оспівує Петра,
А вчора ще - так само славив Юлю.

Тризуб і ленінізм ... переплелись
Оба в його рядках, прославлені оба.
Написане гортаючи колись,
То скаже тільки час: де слава, де - ганьба.

І хоч війнула в очі сивина,
Й давно нема літпартноменклатури,
Та образів і рим сировина,
За всякої згодиться кон'юнктури.

2019

Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм
перепиши на фарси іскрометні.

Глянь іронічно в непозбувний сум
фантасмагорій ілюзорних марень…
І смійся, смійся, смійся досхочу!
Об землю лихом - щоб одним ударом!

Коли у перервах між часом зникає мова,
коли у перервах між снами нема життя,
терзає нестерпним болем німа судома,
й нема ані слуху, ні зору, ані чуття,
ані говоріння, ані ні на грам свободи -
політ межи прірви знебарвлених сподівань...
Лиш кришить хтось з неба кришталики, шпички льоду -
із них упивається в мозок луна стенань...
Чого тобі треба правічна моя гризото?
Чого собі багнеш у трибі моїй знайти?
Мовчить... Тільки стелить стежину мою осотом,
шепоче: ти мусиш по ній до кінця пройти...

2019

Там, де музика дзвінкого джерела
Весело весняно так лунала,
Квітонька-медунка розцвіла,
Пелюстки до сонця простягала.

І вона запахла на весь ліс,
Аромат цей до вподоби й бджілкам.
Зовсім поруч ряст рожевий ріс
Та до неї нахиляв голівку.

Шепотів, що гарна і п"янка,
Неповторна, мила та духмяна.
Тішилась медуночка ота,
Що комусь потрібна, що кохана.

2019 р.

Синьою каймою
розлилася річка.
Кульчики яскравим
сонцем на вербі.
Не кохай козаче,
не твоя Марічка,
в неї очі карі -
в мене голубі.

Не пізнавши броду
глибини не міряй,
бо травневі зливи
впали на стежки.
В неї коси чорні,
мов у галки пір'я -
в мене у пшеничних
кучерях зірки.

Не стели під ноги
долі гобелени,
не дістати з неба
золоте руно.
Мої губи пахнуть
яблуком зеленим,
а її вишневим
джемом і вином.

Серце не втрачати -
щастю не радіти.
Ти назвав своєю
іншу при мені.
Не зривай для мене
більше горицвіту,
То вона червоне
любить, а я - ні.
2019р.

Гординя й гордість – зовсім різні речі,
в них спільного – як в водню і води.
Одна – платок, накинутий на плечі,
чи в білоцвіті навесні сади.

Друга – корона з сяйвом діамантів
в софітів променях і «браво» голосах.
Всього лиш гріх, де мало варіантів,
і снігу блиск на різних полюсах!

Гординя й гордість – сестри, але звідні,
далекі родичі, а не близька рідня.
Хоча обидві дами й вельми видні,
та гріх не варто з цнотою рівнять.

Дещо сказати тобі я мушу
Про дівчину, що тебе цілувала.
Якби вона вміла, то вилила б душу
Про кохання, яке ще не знала.

Якби вміла вона малювати,
То дала б на картині вам крила,
Щоби в небі разом блукати,
Коли по землі ходити не сила.

Якби вона здатна була творити,
То створила б іншу планету,
Щоб вам двом лише там говорити
І дивитись на зірки, комети.

Якби вміла вона співати,
То у пісню вкладала б моменти,
Щоби потім було, що згадати,
Відтворити всі спільні фрагменти.

Але правду сказати мушу,
Про дівчину, що тебе цілувала.
Всі слова, в які вклала душу
Вона лиш для тебе їх написала!
2019

Не плач, моє серце. Та ну ж, перестань.
Це просто зима. Просто зимно -
Тобі і котові, скуйовдженим горобцям,
Старій абрикосі та диму,

Що геть просочив і двори, й небосхил,
Неначе й без нього не гірко…
Лиш вітру дарма: он, розхристаний і лихий,
Продерши віконце для зірки

У хмарах, незграбних спросоння,
Регочеться люто, в два пальці свистить
І жменями кидає вниз перестрашене гайворóння.

О, як же ця зима набридла,
Постійна мряка - в серце ніж.
Хай плавить яро промінь світла
Ранкову паморозь в капіж.

Здається, день - і буде спека,
Сяйне веселка над дощем...
Та соловейко ще далеко,
Не рушив з вирію іще.

Подвір'я - паводі затока,
В садку стрибають карасі.
А сонце не розплющить ока,
Пливе в тумані із роси.

Вночі мороз в лещатах стиснув,
Замерз у небі водолій.
А місяць рогом ненавмисно
Чіпляє панцир слюдяний.

Цей світ міняється щомиті,
І я, водночас, разом з ним.
А ліс уже у первоцвіті,
І чути запахи весни.

12.02.2019 р.

Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!

У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим
Тягуча, мов пісня зурни.

В бузково-серпанкові ночі
Приніс я на світло та звук
Утомлені губи і очі
Та пуги надломлених рук.

В пожежі гірського смеркання,
В розливі розгорнутих крил,
З тобою, Тамаро, в коханні,
Горішній я, зовсім без сил…

І сниться – в далекім аулі,
На вічному схилі гори,
Тужливо до неба пурхнули
Вже зайві тут складки чадри…

Там стелиться в танці і плаче,
Під стогін зурни молода…
Хай скаче жених – не доскаче!
Рука у чеченця тверда!

12.02.2019
 
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

ДЕМОН

Прижмись ко мне крепче и ближе,
Не жил я – блуждал средь чужих…
О, сон мой! Я новое вижу
В бреду поцелуев твоих!

В томленьи твоём исступлённом
Тоска небывалой весны
Горит мне лучом отдалённым
И тянется песней зурны.

На дымно-лиловые горы
Принёс я на луч и на звук
Усталые губы и взоры
И плети изломанных рук.

И в горном закатном пожаре,
В разливах синеющих крыл,
С тобою, с мечтой о Тамаре,
Я, горний, навеки без сил…

И снится – в далёком ауле,
У склона бессмертной горы,
Тоскливо к нам в небо плеснули
Ненужные складки чадры…

Там стелется в пляске и плачет,
Пыль вьётся и стонет зурна…
Пусть скачет жених – не доскачет!
Чеченская пуля верна.

19.04.1910

Гармонія – не тільки милозвучність,
взаємна відповідність всіх частин.
Вона – краса буття і вища сутність,
то досконалість, неповторний стиль!

Це єдність протилежностей в природі
і квітки маку ніжні пелюстки
чи скрипки голос у вінку мелодій,
зіркове небо в дзеркалі ріки!.

Молитва щира, що єднає з Богом,
хвилює душу, манить у блакить.
Чумацький шлях, як зоряна дорога,
нагадує про вічність в кожну мить.

Гармонія життя – велика сила!
Вона – мов хліб, усьому голова,
захоплення, що розправляє крила,
як лик святий земного божества!

Гармонія – це восьме чудо світу,
то щастя пік, душевна теплота,
зірницею усім звабливо світить,
мета життя, найвища висота!

Не суди, не знаючи нічого
про людину і її діла,
не висовуйсь всує вище Бога,
бо не збувається хула.
Не шукай крамоли, криміналу
там, де апріорі їх нема.
Зачекай! Розсіється помалу
навколо невинного пітьма.
Не сміши людей, розбивши лоба
у молитві ідолу. Жадоба
хаяти – то горе від ума...
Зле ім'я не досягне узвишшя...
Не одна гора родила мишу...
І не все – тяп-ляп, аби скоріш.
Не одна анафема ще діє.

Омофором ще зійде Марія
і тоді від сорому згориш.

02/19

(Автопереклад)

Бевзь-король у шахрайки-тури
Мед отрути вживає по крихточці.
Вишні з'їли, мені ще до гри
кісточки залишили у мисочці.

Рокіровка... Зіграв... Нічия...
Штамп вагання завірив, то де вони?
Вільний він, я також - нічия,
Тужать янголи, тішаться демони.

Розплескалась образа міцна
Гіркотою у грудях. Чи треба нам?
Не було б ні тури, ні вина,
Ніч не тліла б накуреним ладаном.

Валідол, валер'яна, миш'як
І безсоння - покутою грішника.
А король, мабуть, дурень, ще б пак,
Дзвони плачуть, віщують покійника.

2019 р.

Ничья

Шут-король у плутовки-ладьи
Сладкий яд принимает по горсточке.
Съели вишни, июль позади,
Мне остались вишневые косточки.

Отыграл... Рокировка... Ничья...
Все сомненья печатью заверены.
Он свободен. Я тоже ничья.
Тужат ангелы, празднуют демоны.

Расплескалась обида в груди,
Заспиртованной горечью...Надо ль нам?
Если б не было черной ладьи,
Ночь не тлела накуренным ладаном.

Валидол... Валерьянка... Мышьяк...
И косматая пытка-бессонница...
А король, видно, вовсе дурак,
Коль о нем плачет старая звонница.

2009р.

(Тетьяна Левицкая)

 
З наказом згідно
винищити зло
що процвіло
в землі завітній
 
Військовий флот
скеровує машини в
зірками зшите
ультрачорне скло
 
Казкові шпилі
мури & мости
& за момент
огневе божевілля
 
Зірветься з висоти
на щебінь пил &
смерть
 
 
 
 
 
 
 
 

В шторм, кипящих бурунов,
Корабль мчит сильней ветров.
На сине-желтых парусах,
Вздымаясь в пенистых волнах.

Сменяясь бури в грозный вал,
Ночи и дни корабль мчал.
Тридцать лет на Ост ведёт,
Верный компас и эхолот.

Лоцман, шкипер, капитаны
Команду вводили в обманы.
Пытались курс изменить,
Иль на мель корабль садить.

Команда верна кораблю,
Курс держали по рулю.
Облачивши суть обмана,
Лишали звания капитанов.

И сейчас под звон хлопот,
Когда война вовсю идёт,
Под шумок на капитана,
Рвутся - дельцы, шуты и профаны.

Не зная сути корабля,
Дотянуться б до руля.
А там, Бог пошлет удачу,
Кому нужно отдам здачу.

А что народец корабля?
Будет продана земля.
Где же им припарковаться?
На волне будут болтаться.

Разве нам в первый раз,
Пыль пускать прямо в глаз.
Пока найдут глазные капли,
Наступят вновь на теже грабли.
2019, февраль.

Крок - і вічність. Був - і вже нема,
Епігони одягнуть у шати...
Кажуть, що життя - лише обман,
Нащо ж на надробках ставлять дати?

Все що є - колись уже було,
Все що буде - ехо і повтори.
Універсум пише некролог
Сі бемолем навскіс у мінорі.

Кличе до молитви муедзин,
Пастві піп втирається в довіру.
З пекла шепіт, крапельки роси
Ріжуть правдолюбом здерту шкіру.

Всі гріхи невірам відпустив,
Гробарі із ніг знімають кеди.
Цвяхи вбито. Вишу на хресті.
Ще живий. Та хочеться померти.

11.02.2019р.

 
святковий вітрильник заходить у порт
усякий портовий жебрак ~ поліглот
& вірить у чесне жебрацтво
 
& сходять матроси дивиться народ
їх боцман у кнайпі жадає ряснот
а стюард розмислює ось бергамот
чому б його в чай не покласти
 
стрункі офіцери ~ панянок ескорт
хай кожен одружений ще й патріот
є настрій зірвати славетний джекпот
кінські перегони мажорний акорд
швидкий поцілунок на щастя
 
ось фокусник ~ бистрий наперстковий спорт
до ранку ніхто не вернеться на борт
бо пітьма духмяна й запрагла пригод
й пастки пропонують упасти
 
& місяць кривий що в генделику чорт
за душу кладе пожовтілий банкнот
& світ розгортається ласий
 
 
 
 
 
 
 
 

Пора. Невже занурилась у наголос
Довірливо до спасу із наївністю?

…ЇЇ єство саме ж її і звабило
Лишається почути лиш: - Бравісімо!

Давайте відштовхнемо вже від Берега
Човни такі давним-давно породжено
Чекають на відплив до свого Березня
Ген янголи з плеча злетіли Божого…

Давайте підштовхнем, не все ще втрачено
Зачаття у любові - сад для розквіту
Ріка … ріка… ріка … навіщо плачемо?
У нас на завтра бій, сьогодні розвідка…

Лети голубко, слідом сизий голубе
Пишіть листи, чекають дома звісточку
В очах у мам і тат тривоги полум’я…
А у садочку промінь ніжить квіточку…
11-02-2019

Мені так дивно: див нема.
Святі з усмішкою печалі.
Чернечі посох і сума
на поміч духу в райські далі.
Життя – предтеча? Ява – сон?
Дощі холодні, зорепади…
Душа відступника – притон
і не знаходить він відради.

Немов заховані в кулак,
і мла, і світло завше поруч.
Дві сторони – один п’ятак.
Між ними ранок, мрії обруч.
І ми затиснуті у час,
неначе слово в лоні речень.
Біжить рядок і гонить нас
шляхами віри, ваг і зречень…

02.2019

Хустка зелена,
Блакитні квіти,
Там біля стежки
Хтось її кинув.

Може то килим
З трави-барвінку
М"який та ніжний
Лежить у лісі?

В широкім лузі
Між осокою
Та й незабудка
Росте високо.

Крихітна квітка -
Неба краплинка
Сяє, мов зірка
Там біля вільхи.

Що свої ноги
Все життя мочить,
Любить вологу
Та дощу хоче.

І дика м"ята
Там недалечко
Так дивно пахне,
Тривожить серце.

Хтось казку бачить,
Природи диво,
Інший байдуже
Проходить мимо.

2018 р.

Полегшає великому поету.
Усе мале тікає у кущі.
Сатирою опльовані сонети
про насолоду, пахощі, дощі.

Усім відомо – ідолу не вперше
у люди вилізати із пітьми,
а де йому помовчати найлегше,
метає блискавиці і громи.

Являючи себе між голосистих,
я ці ази вивчаю на зубок
і відрізняю мите і нечисте,
аби й самому викласти урок.

Далеко ще до ліри і до музи,
коли Дніпро і стогне, і реве...
Єднаються «орли» і боягузи,
аби у бучі коцати нове.

Поезія вимахує косою,
аби запам’ятали небеса,
що не чіпляє ні її краса,
ні туга за вечірньої імлою...

Хай блекота умиється й росою,
та це не Божа, а гірка роса.

02/19

Ані глибокої образи,
Ні гніву чорного в душі, –
Хоч ти уже чотири рази
Кляла моїх товаришів
За те, що сміло йшли до хати,
Як це бувало перед тим,
Коли слідів патріархату
Позбувсь розгублено мій дім.
Тоді і жарти, й суперечки,
Й цілодобову метушню
І чуло, й бачило містечко,
Позбавившись раптово сну.
Бо дуже гучно співчували,
Як зупинялись на нічліг,
Мені безхатченки з вокзалів
І ти – не схожа ще на них.
Звідкіль і з ким прийшла до мене –
Нікому вже не відповім,
Бо пив і їв, і теревенив,
Та щиро дякував усім.
Вже потім зирив так у вічі,
Що бачив закутки єства,
І серця звуки таємниче
В жазі ладналися в слова.
І хоч звучали сумовито
Та не упевнено вони,
Я знав, що буду знову жити
Тим, чим знедавна тільки снив.
Отож ніякої образи
Нема на тебе у душі
За те, що вже чотири рази
Ти гониш геть товаришів.
10.02.19

Та нехай вони, як знають,
Із трусів повистрибають,
Нам – своє робить.
Дуркачів, Шуськів – до ями,
Всіх у ями, всіх у ями
Будем, будем бить.

Знову віршик-одноденку
Пише даун Василенко –
Плюнь, і розітри.
Чорт узяв його до пекла,
В задницю смоли запекло
Влив аж літрів три!

Репетують, небораки,
Всіх поставили їх раком
І щосили б`ють!
Бо образили, невдахи,
Нашого святого птаха –
Ось у чому суть!

10.02.2019.

Принеси картоплі
видої корову
і напів вже змоклу
ще й пошлють по дрова

За вікном як свисне...
грюкне там у хвіртку
побіжить
повисне
зразу на п’ятірку
08-02-2019

ТЕЧІЯ ЖИТТЯ

Пливти́ за течіє́ю крізь буття – мандр насолода,
І проти спаду вод гребти – не за́вжди вороття,
А й творення крізь чин – пуття його. Свобода…
Довільність вибору і напрямок мети як відчуття
Руху вперед, у світосприйняття. Із долею угода
Про сенс його. У коловерть ввійти для бороття
Не штука кволих, а биття; зухвальців нагорода
І шана ґонору. Себе між берегів знайти – гаття,
Шлях усвідомленої волі й сіль знаття. Природа
Всіх обраних човна порогами вести у плин життя
І веслувати крізь завороття, за хвилею, де згода…
Та й проти гри її – натхненно. Поміж сум’яття́
Чи у блаженстві суцвіття́, чи в гарті – все дорога,
Стежина мудрості, нагода утекти від самозабуття
У тихе сповиття дум плес журливих, сяяна нагода
Вир водограїв здужати і дух, де гавань майбуття.

Павло Гай-Нижник
10 лютого 2019 р.

Ти твердила – потрібно зачекати
так довго, що уже пройшли віки!
Але в чеканні доки зникнуть грати,
пройшли ми неповернення крапки…

Не розгорівшись згасли свічі наші
і невідомо, в тім чия вина.
Лиш пригубити видалось із чаші,
не осушити, випивши до дна…

Знов лицар помилився в сподіваннях,
пішовши захищати Камелот.
Кохання іспит не пройшло чеканням,
бо виявився міражем оплот…

Під одягом ховались душі різні,
та має свій кінець найдовший сон.
«Ніколи», кажуть, гірше аніж «пізно» –
такий у всі віки життя закон.

10.02.2019

Надудлившись міцнющої субстанції,
Полишив лоно матінки-землі.
І ось лечу я на космічну станцію,
Здається, на якомусь кораблі.

Відшліфував стратегію і тактику,
Бо я у мандрах – битий пілігрим.
Сягну обов'язково меж галактики,
Якщо проблем не виникне з пальним.

Рятуючись од вовка, в храм вскочило ягня
І двері за собою зачинило.
Мов навіжений, довкола сіроман ганя,
Щоб скористатись діркою якоюсь.
Стомився сіроман і просить слізно:
«Вийди, любеньке. Все одно тебе заріжуть...»
«Як вибирать одну із двох дорогу,
То краще вже віддатись Богу».

Р.S.
І на житейських перехрестях
Годиться смерть стрічати з честю.

Суспільство перекисло, ніби бражка,
гірчить все більше батьківщини дим…
Усім останнім часом жити важко:
одним – брехати, вірити – другим!

Із правди здерто позолоту,
Як шовк вуалі із фати:
Якщо писати про природу -
Читці урозтіч, хто куди.

Заасфальтовуються квіти,
Здригає небо гул ракет.
Пейзажні зайві тут піїти,
Ліричні вірші - секонд-хенд.

Пегас - і той, зрадливець, проти.
- Прозоро- каже,- пишеш ти.
Абстракції безумства в моді,
Химери з пекла - креатив.

Злетів зі слави траєкторій,
Не маю гонорарних жнив.
Але перо малює гори
І матіоли запашні.

10.02.2019р.

***
А на Європу Рашія плює...
Те саме – на Америку Європа...
І як воно не є,
а Пу усім дає
лише собі вилизувати ...пу.

***
А по Венесуелі є указ,
що у Мадуро й Путі нині сказ.
Укушені гієною обоє.
Качає нафту й газ
на Рашу Каракас...
А долари куди? Само собою.
***
А Сирії далеко до Курил,
але і ця у мафії горил...
Японія жадає Сахаліну...
І думати пора, –
яка погана гра
у сильних світу при хорошій міні.

***
А у кремлі наклали вето
на явну істину та суть
і на таємну накладуть.
По всій планеті
«іхтамнєти»
зелені душі продають.

***
А де-не-де ще жевріє надія,з
що не карає небо голубе.
Є істерія
по усій Росії,
що самураї вишкребуть себе.

***
А на Прєсні вся нечиста сила
шамана орди оголосила.
Відьми прислуговують попу!
Б'ють його Плєшивості поклони,
шлють усьому світові прокльони
за звання, присвоєні Клопу,
Крабу, і Недопалку, і Пу.

02/19

Ми бачимо лише́, що бачить хочем,
не роблячи поправок на туман,
але любов туманить часто очі…
Як легко так проґавити обман!.

Дивлюсь у запорошене люстерце,
у гості завітавши в отчий дім,
і щільно спомин огортає серце –
себе у ньому бачу молодим.

Перед очима мама, її руки,
що вишивають хрестиком рушник.
Звучить минуле нотами розпуки,
у грудях тоне мій безмовний крик.

Сльоза зрадливо застеляє очі,
дитинство в лету кануло давно
і дзеркало вже юність не пророчить,
бо часу повернути не дано…

Нагадають про неї лиш світлини,
що з часом пожовтіли на стіні,
та і вони життя мого третину
назад вертають лише уві сні…

Буду чути щоденно тебе,
Наче любої пісні відлуння,
Бо неспокій так душу шкребе,
Як монгол інструмент семиструнний.
Я тобі видаюся глухим,
І німим, і злочинно незрячим,
Хоч ніколи байдужістю рим
Ще по душах чужих не жебрачив.
Ти потонеш у водах Дніпра
Чи вростеш у ставок Голосіїв, –
Бо дитинству іще не пора
Підкоряти зістарений Київ.
Не спіши, мов сумлінний поштар,
Не штовхайсь, наче хвилі розбіжні, –
Мій спізнілий набуток і дар, –
Неспокійний, ласкавий і ніжний…
08.02.18