Не дай, Боже, як птаха дзвінка,
щебетати в діброві кохання.
Божеволіти непритаманно,
віднесла білий вельон ріка.

Блекота на межі відцвіла,
та дурманом завіяла очі.
Дощ понурий зажуру наврочив,
на обличчі відлуння тепла.

Липень в кратері спогаду зник,
у склепінні розхристаних сосен.
Підмітає шафранову осінь
Із доріг безпритульний двірник.

Прілі запахи хмар повсякбіч
загубились в тумані. О, де ти?
Незабаром Різдво в бранзолети
приодягне оголену ніч.

Руйнівна зорепаду яса
не бентежить зорю. Достеменно
я не знаю, любове блаженна,
де зоріють твої небеса!

Нанизувати страх обридло:
Зігрітись, відійти від дум
Так хочу – морок остогидлий
Не огортав щоб душу в сум.

Минулого відлуння дотик
Відчутний, холодом ятрить,
А серця невгамовний поклик
Не відпускає ні на мить.

У спогади він кличе знову:
Перегортаю сторінки…
Зворушить чи набридне слово:
Повчальних задумів рядки.

Стежки життя, мов хвилі моря,
Пірнають в темну глибочінь:
А там, клекочуть у двобої,
Піднятись прагнуть до вершин.

Омріяні, у казку хочуть,
Щоб промінь сонячний зігрів,
Бо довгі прохолодні ночі
Журбу несуть думками злив.

Зима з’явилась – не чекали,
Як відьма біла на мітлі.
Взялася з творчістю до справи:
Малюнки роблячи на склі.

А вітер – той іще бешкетник,
Разом зі снігом – він мастак.
Допомагаючи ретельно,
Вкладає ковдру білу так:
Час відпочити від атак.


25.11.2018
Свидетельство о публикации №118112504648

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурики та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурки та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Зима достигає натужно й незримо
у крипті своїх відображень і дихань.
Ще осінь. Ще подихи ті невловимі.
Ще тихо.

Ще тихо ріки чорна смуга ізблисне,
і парк перекотить ріку-багряницю,
і покрик ворони відбудеться лишнім.
Насниться.

Насниться далеке, давно перебуле,
що в серце із літ, наче лист, налипає.
Зима достигає прийдешнім минулим.
Зими
ще немає.

Як сиро, пусто на душі,
немов прийшла остання осінь,
і не рятують кунтуші,
і музика не лине зовсім,
і серце крають лемеші…

І знову хочеться за руль,
колеса просяться в дорогу,
і вкотре доля креслить нуль…
Усе залишити за рогом?
Набив іще я мало ґуль?.

Усе то невимовна гра,
яку не в силах я збагнути,
а на очах – лише мара
і душу оповили пута?!.
Із цим кінчати не пора?

Що скажеш, Господи?
Пора?!

Не напише "писало"
Того пись... Навіть тупо з нудьги,
Про щурів, що "зливали"
Батьківщину за власні борги.

Далебі, нецікаво,
Мов мережити дране рядно...
І про вранішню каву...
Та писати тобі все одно.

А сюжети... Дивися...
Ще зірковопалаючий дощ
Із небесної висі
На бруківки майданів і площ

Клеймоюдино впАде,
Перелившись на кулі умить,
Кон"юнктуру і зраду
Олігар-холуїв попелить.

Та й цю тему- до ката!..
Бо одвічності тема- любов-
Всеосяжна. Чекати
Поцілунку- основа основ,

Перехрещення долі
З тою, котра у світі одна...
...Ти подумай, чи що лі.
Ну а ні- то іди собі на...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101308885

Чи вирвати серце,
чи руки відтяти –
за те, що не вміли
тебе врятувати?

За те, що в біді
я слабка й безборонна, –
в петлю,
а чи сторч головою з балкона?

Час тугу втішає:
«Бо так мало бути…»
Не вірю.
Блукаю в пустелі покути.

Б’є крилами доля –
кульгава пташина.
І в скронях – як вирок:
«Я винна… Я – винна!»

2018

06.11.2018

Я плач душі почув в собі
коли один у ніч глуху,
сльозу здушивши в кулаці
вголос долю звав нікчемну.

За час , що марно так летить
ладен плакатись до смерті.
де холод у душі рипить,
і сніг сурмить у круговерті.

Дурна надія серце крає,
яке вже звикло з сумом жити.
супутниця душа тепла не має,
за днями продовжує тужити

Забути сум, забути радість,
Це благодать забути все.
Коли увійде у свідомість
Лезо каяття тупе

Ми вірим у чуже прощення,
Леліємо літа потьмарені
Та хибне це для нас учення,
Воно приносить сором й гніт.

Забути все, забутись в щасті,
Це аксіома не для всіх.
На вогнищі пихатого багаття,
Ганьбою часто догоряє гріх.
07.12.03.

І
В печінку в’їлася Росія,
її анексії, війна...
Де найкривавіша подія,
у ній замішана вона.

Нічого вдіяти не можу.
Палає серце і пече
за убієнну душу кожну
її безжалісним мечем.

За геноцид, голодомори,
за наші Таврію й Донбас,
за ріки крові, море горя –
як ми ненавидимо вас.

Ви розбишаки й боягузи,
раби царя у негліже,
умієте набити пузо
і заглядати на чуже.

Одна у пекло вам дорога.
не допущу і до порога
усіх, кого я не люблю:
кати, убивці, звірі, таті,
всіма народами прокляті,
не варті слова і жалю.

ІІ
Закипає і яріє гнів
на союзну ненажерність ситих.
Хай горить свіча за ворогів
і палає за живцем убитих.

Три мільйони чи до десяти –
хай життя учений порахує.
А душа і так однині чує,
як нам жити і куди іти.

Вибору у нації немає.
Хто не проти, голосує – за
волю і свободу мого краю.

Ще бринить непрохана сльоза,
та ударить очисна гроза
і альтернативи їй немає.

24/11/18

Без кохання щось воно не те,
Супом не привабить будня ложка.
Що ж,- пора чкурнути ув Едем,
Кличе в ліжко молода ворожка.

Закоротке у людей життя,
А в любові - вдесятеро менше.
Ієгові служать піп і дяк,
Ну, а я в Амура учень перший.

Ділять світ невдахи пополам,
Шлюб - війна, біда у чорних барвах.
А мене у райдугу тепла
Огортає жіночка ласкава.

Топчуть харч неситі пузані
І шкрябочуть від безділля вірші.
А в здорових - час амурних жнив,
Їм Венера ліжечко колише.

Оброста поволі мохом пень,
Ну, а ми - живі - злітаєм вище.
В любоньки сердечко "дзень-дзелень!",
До любові юні душі кличе.

24.11.2018р.

Коли їх чита він годину й більш –
зливається все в нескінченний вірш,
і навіть здається, в слухацькім екстазі,
що сам написав би таке незгірш.

Силабо-тонічність – ідея-фікс,
де ламаний ритм і розмір-мікс.
Тут є де гульнуть – на такій-то базі –
і вставити в риму хоч Wikileaks…

Артобстріл лунких чоловічих рим –
Прийом, що його не назвеш старим.
(Хоч, може, він був в арсеналі Штазі
І чимось таким зомбували Крим?)

І публіка швидко входить у транс.
І він – наче з рондо своїм Сен-Санс.
Він – культовий, тільки, при всій повазі,
дедалі більше в цім культі – мас.
…
Коли вони знову схочуть читань,
коли він, дослухавшись тих жадань,
відкриє вогонь із усіх калібрів,
тебе у верлібрів потягне твань…

2016

Немовби народився вдруге.
Ні злиднів не знаю, ані спонуки.
Не за кар’єрою ганяюсь, як у дитинстві за козами,-
Вкладаю у вірші потроху життя різнотем’я.
Лягаю, як очі не в змозі сприйняти написане.
Встаю без будильника, ненависного здавна.
За душу, повернуту з мандрів, Всевишньому дякую
Гуляю без огляду на невгамовний годинник.
Вряди-годи заглядаю у телевізор не за детективами,-
За світом тварин чи не підробним гумором .
Іду на прогулянку вранці й увечорі з крокоміром,
Аби щонайменше десять тисяч на нім засвітилось.
По дорозі чимось гарним наділяю наніч малечу.
Потроху труджусь, щоб не впасти в деменцію...
...І з кожним прожитим днем ще хочеться жити й жити...

За віконцем листопад
Кане в безвість живо, –
Захололий наскрізь сад
Став, як порох, сивий.
Поміж яблунь, горобець
Тужно цвірінькоче, –
Наче осені кінець
З дня на день пророчить...
24.11.18

 
пагони осені як волосся горгонські
персей не вернеться натомість
безнадійні гості ламають стріли
заходиш до себе чуєш мов дихає
стихія загострена невідомість

містечковий всесвіт за горіхами сонними
королівський олень зникне у сутінки
перехрестями зібганих вулиць
стрінеться герострат півзнайомий
у північ одбиту схололими дзвонами

о небесний
карбований
квите




 

якщо куля – то між ребер холодна рiка i, скоріш за все, передчасна смерть.
якщо кров – то багрянцем настояна свята вода.
якщо слово – найсталевіша в світі твердь,
з якої сіллю у вись життя пророста.

серце у п’яти – одне на двох,
одна країна і одна біда.
коли час дрімає, ирієм заколисує сам Чорнобог.
декого назавжди. пощастить–на помітім лишиться чорна хода.

пальці примерзли до гирла несказаних слів.
слова, як в твань, вгрузають у вимкнені номера.
тут немає місця зневірі, а страху –й поготів.
тут кам’яна броня. у броні задубіла душі кора.

а в домашньому казані шаленіє, клекоче узвар,
тільки берці забрьохані з килимами тепер не в масть.
війна–то постійні торги, а люди – за антиквар.
якщо треба, то смерть усіх задарма віддасть.

Де знайти останню людину ?
Допоки темінь освітлює полум’я свічки,
Де живе честь і совість до згину ?
Чи блукатиму тут цілу вічність…

Чи не знатиме серце спокою ?!
Не знайду , не знайду, вже немає ніде
Я стоптав свою душу до крові
Скоро згасне свіча,лише морок прийде…

23.11.2018р.

я вас не кохала… згасає заграва у млі
ховаються тіні у миті життєвих розколин
заходить зоря над полями і ніби на спомин
у келих ставка насипає несказаних слів

та ніч не настала вона мов надія впливла
ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
і все говорили про щось неважливе по суті
звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад

я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
а просто лягала в долоні довірливим воском
та гості у сни прилітали героями Босха
сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі

лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
та дух застрочив і укотре усе оверложив
він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
а рана жива під рубцями кривого шитва

я вас не любила і це вже навідмаш як «плі!»
той звук що пронизує миттю вертає до тями
і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
отими що в келих із перстнів підсипали сплін

А вітер сорочку розхристав
На старій розлогій вербі,
Розвіяв її руде листя
І плавать пустив по воді.

Кружляють сніжинки в повітрі,
Лягають собі на траву.
Зима поцілунки-привіти
Вже всім посила наяву.

2018 р.

У глибинах космічної плоті
Зорепадами крутить квазар.
А на роги мене на городі
Підчепила коза-дереза.

Я ж їй сіно даю на вечерю,
Конюшину, пирій та мишій.
А вона - це підступна мегера,
Сів під кущик - в сідниченьку "Вжик!"

Краще ліг би одразу на плаху
Чи у груди забили кілок.
Покотився у яр із розмаху,
Бахнув лобом в трухлявий пеньок.

Брюки репнули, зріла кабака
Освітила в ярузі лісок.
Зріє гуля, зачухалась вавка -
Експонат для музею Тюссо.

Не життя, а гаряча пательня!
Щойно виліз - бебекнула твар.
Від кози утомився смертельно,
Вам не треба? Беріте, братва!

22.11.2018р.

Без мене не зупиниться життя,
але коли осиротіє дача,
то не одна берізонька заплаче,
мов од гілля одірване дитя.
А я її ніколи не побачу.

Тому і не загадую собі
нічого, що відбудеться без мене
у тій оазі на крутім горбі:
не вродять дулі на сухій вербі,
на озеро не упаде морена.

Осипане каміння весняна
вода не позмиває на коріння
горобини, і не жура осіння
укриє очі, і ота одна
плакуча гива біля паркана
ніколи не закриє небо синє.

11.2018

Допитливі очі дитини
Уважно вглядаються в світ,
Який, від учора до нині,
Іще безіменним стоїть.
Нічого вони не минають,
Усе їм цікаво щодня, –
Очима дитина вбирає
Старанно найперші знання…
23.11.17

Так мало справжніх... Майже на нулі.
Чи розпорошені помежи брехонь світу?..
В тім відлітає літо поза літо
у лету на пташиному крилі...
Нема розради, хоч нема біди.
Біду несправжню вигадками люди
осправжнюють, і туляться облуди
на плеса душ чистіших од води
і каламутять... І скликають хмари...
Так мало справжніх... Приморозі лід..
А ти від берега, все глибше та у брід,
рятуючись від кіптяви й нагару,
з пожежі віри в ілюзорний світ...

2018

і місяць - окраса його зіниць
і тиша, яку так далеко чути
трава з ароматом її отрути
прим'ята жорстка... пам'ятаєш? сни...

коли ти нарешті її схопив
вдихав її подих до слова слово
як сумно було вам і як кайфово
ти пив її знову і знову...спи

в затишній квартирі... ранковий чай
робота турбота війна за статус
ти став рівно тим, ким ти мусив стати
та зрідка з-під серця чи з-за плеча...

прислухайся: тиша нічних саван
в яку здетонує стрибок імпали
і тіла левиці фатальний слалом
і пахне жагою суха трава

Я на балконі і у даль широку
Дивлюся і себе уявляю
У Парижі. Бачу вежу високу,
І мрією дорогу долаю.
Вежа не Ейфеля – телевізійна,
У руці не божоле, а мерло,
Ситуація є презентаційна,
Сюжетами у старому кіно.
З вінілу лунає голос Дассена.
О, поетично красивий шансон!
Старе бістро і набережна Сени,
А я співаю із Джо унісон.
Добре уміємо ми уявляти -
Ці подарунки подані з неба,
І у Парижі щоднини бувати,
Бо у вояжі візи не треба.
2012

Усе вмістилося в ессе...
І попросилося у спокій
І як дитятко ніжно ссе
Суть целомудрості допоки..
Поет - прозаїк поміж тим
Закинув сіть сидить і курить
Нові ідеї ссе вже дим
Що продираються крізь мури...
22-11-2018

Ватник наперекос ,
Шитый гнилыми нитками ,
Чей же ты злобный пёс ,
С брани и грязи вытканый ?

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

С верой в хозяйский кнут ,
В рабской   своей  послушности ,
Царепоклонный шут ,
С мерзкой безликой сущностью..

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

"Руссковеликий" сноб ,
С зыбкой похмельной поступью ,
Рад ,  за тирана - "в гроб" ,
Хоть целиком хоть россыпью..

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

Рад по команде "вниз" ,
Сгинуть в имперской пропасти ,
Так и прожив всю жизнь ,
В ватной своей холопости.

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

Страждущий день и ночь ,
В  хламе бардачном ,  выселок ,
Что же тебе не в мочь ,
Поле вспахать да высеять..?

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

Как же так так скоро стал ,
Мир непосильной ношею ,
Что ж ты  в соседский стан ,
Вдерся ордынской пошестью....?

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

Душу зачем сгубил ,
Ядом какого снадобья .?
Среди других  прослыв ,
Лживой вселенской падалью..

👹👹👹👹👹👹👹👹👹👹

Кто ж тебе тебе смог затмить ,
Разум  хмельными  чарами ,
Кто надоумил  жить
С междусобной сварою ....?

P.S.


Старый кремлевский вождь ,
С мордой налитой ботоксом ,
Продал  тебя за грош ,
Пропил с последней совестью.

Олександр Квітень
м.Мукачево.

Не тягніть на Парнас поета!
Не штовхайте в калашний ряд!
Та сатирик попавсь упертий,
Учепився зубами в зад.

В графомана життя нестерпне,
Хоч віршую усе життя.
Не потрібна хвала Евтерпі,
В Клітемнестри нема подяк.

А Пегас мій, насправді,- Овен,
Круторогий! Його не сердь!
До лампади культура мови,
Крихти розуму й рими геть!

Орфографія думці – пута,
Пунктуацію вчити лінь.
Як пишу - сльозотеча люта,
Геть від мене, сатиро! Згинь!

Хай Сушко роззявляє пащу,
П’є кровицю з митців, упир.
Я віршую про все що бачу,
Заскиртовую сотий твір.

22.11.2018р.


Навиворіт

Деміург цей світ ваяв дарма,
Спересердя на Адама плюнув.
Бо для глузду сенсорів нема,
Лиш один зостався - "мозок-шлунок".

Зник дороговказ, погас маяк,
В горбаках і тріщинах дорога.
Все відносне, - навіть ти і я,
Мить - і полетить душа до Бога.

Розрум'янивсь відпочилий кат,
Держака шліфує до сокири.
У ціні - бензин і провіант,
А життя людське - сірник горілий.

Думка сталлю більше не дзвенить,
Ще й погода - ні зима, ні літо...
Ганджі та дефекти у ціні,
Косо-криво, неталановито.

Універсум створено "без вад",
Ложка з рота визирає в лежня.
Валиться на зодчих зікурат,
В Тібр упала вавілонська вежа.

21.11.2018р.

поглянь, ця тиша,
яку ти пісками пальців не дослухав,
не-до-чув і не-до-ба-чив.
проста – аж сіра місцями, як церковна миша.
струшує полуду з очей єдиним рухом
і мружиться сонцю – розпеченому помаранчу.

погляд у неї збентежений.
у порцеляні зіниць – гірські потоки.
не схарапуджуй її. обережно
дочекайся Судного Дня і стань для неї пророком.

помітив, як прозорістю придорожною огорнута до кутніх зубів,
як перламутром йорданських вод вилискує її пергаментна шкіра.

піднеси їй жертовно чашу, настояних твердю земною, слів,
бо тільки із тверді зростає міцна, як Прометеєве тіло, довіра.

2018

Т. І...
У бездонність зловісну криниці
Упаду в надвечірній імлі, –
І на згадку про мене лишиться
Тільки горбик сирої землі.
А на ньому – зів’ялі дві квітки
Будуть сумно і довго лежать,
Мов чогось незабутнього свідки,
Наче щирості вічна печать.
Тільки прояв тужливий інерцій
Не верне те, що я поховав
У своїм наболілому серці,
Відволікшись на когось від справ.
22.11.18

Т. І...
Ось влучить завтра слово в серце,
Твоїм старанням завдяки, –
І кров нестримано поллється
На недописані рядки.
І ти, чуттями незборима
Ані зблизька, ні звіддалік, –
Зирнеш вологими очима
Нарешті нишком у мій бік.
Я – неживий, – умить воскресну,
Відчувши погляду тепло,
А ти, – глуха і безсловесна,
Напевно, скрикнеш: – “Повезло!..”
20.11.18

 
незалежний від факторів автор
випромінює оптимізм
крізь континуум & постфактум
 
цирк ідей у славетнім алле
парадує від браво до біс
для любителів ріжніх шаленств
 
божевільня й капличка навпроти
там жеруть непропарений рис
склавши крила пікірують вниз
при натхненні за браком роботи
 
а коли геть у захваті, він
розпинає примхливий геній &
регочеться мов скажений, із
богадільні лунає одвіт
 
 
 
 
 
 
 
 

Не по мені убивці часу,
Не відають, нащо з’явилися на світ.
Нудяться життям, тонуть в оковитій,
Готові вмерти будь-якої миті.

... Занавеска белая в окошке…
Вновь январь на улице твоей
Ветер на усах бездомной кошки
Бьет тревогу серый воробей…
Пусть трамвай умчался словно леший -
В нем железа хватит лет на сто!
Вот старик домой идет, он пеший
Дом его не близко, под мостом
Там костер играет в ржавой бочке -
Лежбище под вечер на троих…
Ну а я примерз к вчерашней точке
Словно на бумаге белый стих
20-11-2018

Тут нема нічого абсолютного,
Де будильник ще коротить час.
Де ідеш пустелею (а людно як!),
Міражами, рідними для нас.

Дзеркала, і вигляди, і вигоди,
Лживі переваги на кону.
Терези схитнулися невидимо, –
Збурили невидиму війну.

Виживем? Чи меч прошиє лагідно
Надвисоким болем всіх октав?
Хай тобі, мій світе, легко ладиться
Розбудитись для насущних справ.
17.11.2018р.

***
А в екзилі цезарі
уручили бездарі
естафету в руку із руки.
Кругова порука
то єдина штука,
що єднає владу на віки.

***
А в межах кордону
немає закону
міняти улов на кумів.
Наймемо колону
одного Гордона –
замінять усіх шпигунів.

***
А у «кварталі 95»
за Україну коміки стоять.
Але чого ховатися?
Ідемо обиратися!
Тай будемо сміятися «опьять» .

***
А на сцені вічні «кавеенщики»
насмішили весь електорат.
А державні ченчики –
юґики й арсенчики
мають протилежний результат.

***
А десь у Смілій дехто має гендер.
Нема тепла, але який алюр!
Якщо не грейдер,
то є ще рейдер,
що виведе його у перший тур.

***
А у Крилова на байки – ліміт,
та все одно по радіо лунає
веселий хіт:
за бабу – дід,
а лебідь – рака й щуку обирає.

11.2018

Полум"ям яскравим догорає обрій,
Промінці останні сонечко кида.
І приходить вечір у накидці чорній,
Вітерець легенько її розвіва.

Походжає чинно він поміж дерева,
Ще - на лавку сяде ту, що у саду.
Встигнути зробити ще багато треба,
Поки не настане темрява навкруг:

Зготувать вечерю, каченят загнати,
Постелити постіль дітонька м"яку,
Колискову тихо-тихо заспівати
Й зустрічати нічку в зорянім вінку.

2018 р.

Давай помовчимо.В обіймах тиші
огорне душі зриме вічне,
озветься помислом Всевишній,
жадане небо стане ближче
зміліє біль,що тіло тисне.
Бо ж ми удвох!Разом!Не треба ліпше.

Не треба слів.Вони вже лишні.
А мрії й спогади давнішні
стають терпкіші.Ось на вії
їх концентрат сплива сльозою.Рідна!
Я пригорну тебе сильніше.
Все буде добре!Мені ти віриш?

При світлі душ слова тьмяніють.
Коли життя бува не миле,
Коли свічею тануть сили
ми мовчимо...Гори,надіє!
Ти думаєш своє-про наболіле.
А я- про тебе.Віршем білим.

21.11.18.

Синочкові забаглося борща
І часничку пахучого головку.
Казав Господь: "Не мстися, а прощай,
Під ляпаси мости хутенько щоку.

Але у двері гримнула біда,.
Летять у рай з Украйни душі клином.
Бо у сусіда заповідь не та -
"Вбивай! Грабуй! Ножа стромляй у спину".

Планує нам ярмо кремлівський біс,
В Європи, як і завжди, мертвий спокій.
У тиш кричу: - Країно, стережись!
Кривавий демон з вилами під боком!

У Лаврі тьма. Свої, а чи чужі...
Прокльони шлють у спину Україні.
Гуртуємось, брати мої, мерщій!
Не час для сну з жоною на перині!

За планом в генерала - бал, салют,
Надраює гайдук ботфорти нові.
Даремно все. Куня в інеті люд,
Витісує погрози паперові.

21.11.2018р.

Пастораль

На кордоні - постріли, громи,
У окопах - по коліна крівці.
У м'якушки носа устромив -
Ох і гарні у дружини циці!

Мацає рука персистий стан,
Настромився на трикутник лісу.
Хай палають села та міста -
Не моя війна! Ідіть до біса!

Соловейко тьохнув з верховіть,
Розчиняюсь в еротичній ласці.
Ви мене під кулі не зовіть,
Бо думками в жінчиній запасці.

В теплу гавань з головою "Шух!",
Хоче жінка ще одну дитину.
Потім звично віршик напишу
Про природу і про Україну.

21.11.2018р.





Уві сні та наяву

'З життя пішов. Вмостився у гробу,
Над головою гавкають собаки.
А піп з кадилом нудно "бу-бу-бу" -
Рідні псалмами забиває баки.

Помер поет. Берізки шелестять,
Ось-ось із хмарки дощик уперіщить.
Націлився на тин цвинтарний тать,
На крихти паски точать зубки миші.

Був - геній. А тепер - мервотна тлінь,
Покинули навік старечі болі.
Шепоче ангел: - Душе, відпочинь!
Живи без од і лану бараболі.

Тут рай. Усе пастельне, до ладу.
Чого лежиш? Давай одсуну віко.
Он, гурія пасеться у саду,
Хапай її - вона без чоловіка.

А онде, в бодні - запашні меди,
Натішишся - хлебчи, притлумлюй спрагу.
...Прокинувся. Жмутину з бороди
Жона скубнула, аж від болю ахнув.

В колеги був учора сабантуй,
Вступив до Спілки. Виставив поляну.
Мій ангеле! Башка болить! Рятуй!
Бо з бодуна до смерті вже не встану!

Під пахвою із віршем папірець,
Хропе на ліжку нетвереза муза.
Тепер я наяву, неначе мрець,
М'ясистий ніс у жінчиних укусах.

А чи кому потрібні ці слова -
Не ескулап я, і не вісник неба.
Сьогодні ув "Едемі" побував,
Так питиму - потраплю до Ереба.

20.11.2018р.
Подобається

Бог при́йде Єві кóсу заплітати
як донечці перед весіллям мати
наллє печалі в очі молоді…
віночком пустить по святій воді
Адама напувати у сади
де небо починається з води
де Каїнова б’ється параноя
де звірі добираються до Ноя
де Йов до діалогу змусить Бога…
і ляже перед вбогими дорога
і ні перепочити… ні спитати…
Бог при́йде Єві кóсу заплітати…

Нікому не повідаю про те,
Нікому ані гадки, ані слова,
Про те, що раз, як папороть цвіте
Потайно, веселково-загадково.

Про теє, що заховано на дні
Тривожного закоханого серця.
Пригадуючи очі весняні,
Із проблиском блакитного озерця.

Над озерце́м клубочиться імла
Туману, що ніколи не розтане,
Не в змозі одірватись від тепла
Із присмаком медового дурману.

Можливо, вчені знають те,
Що мені поки що здається дивом:
Листом покривалось дерево навесні,
А восени, як і всі, бронзові шати скинуло.
Та ось у передзим’я на подив невігласам
Оголене дерево раптом... розквітло.
Дощі періщать, холодом пройма,
А воно квітом день у день густіше.
Дивлюсь на дерево і смуток обійма.
Отак трапляється і серед люду:
Попри поважнії літа і неміч
В молодики дідугани пнуться.

Ланцюг душевної неволі,
Напій гіркавий з полину...
Пішов би в тиш уже...за обрій,
Трима на світі лиш онук.

Я розлюбив. Лежав у любки,
Крутив чуттєвості самум.
Моя ж любов наклала руки,
Забрала сина у пітьму.

Ковток отрути із піали
Замість джерельної води.
Життя у коконі печалі,
У серці голка самоти.

Свічки згоріли, сльози, треби,
З алькову - тиша, нічичирк.
Бо пасії дітки не треба
Й убитий горем чоловік.

Мій предок - братовбивця Каїн,
Утік, щасливець, під траву.
А внук, як виросте - спитає:
- Чому без татка я живу?

20.11.2018р.

Ламаємо у суперечці списи,
І палимо у ній усі мости.
Я не бажаю і не маю розуміти,
Як у омані магії іти.
Бо не читаю, не беру на віру
Чужі цитати, де багато слів,
Що дещицею визначили міру
У більшості, що пережили днів.
Законами, які писали інші,
Шукає виходу моє життя.
У океані фальші, де покірно,
Іде за течією майбуття.
У лоні істина давно умерла,
Її не народили у словах.
Вона уся аморфна і химерна,
Ніби сюжети у минулих снах.
Не дали правді нині появитись,
Без неї маю у імлі іти.
Надією за обрії дивитись
На побудовані нові мости.
2012

То хліба черствого скоринка,
То мед з ікрою день при дні, –
Чому, немов невірна жінка,
Ти, доле, зраджуєш мені?
Чому прийшов і не затримавсь
Я там, куди ти привела, –
Чому сумую знов за кимось,
Немов за вітром ковила?
Навіщо сієш жаль із болем
В душі намученій моїй?..
Сумую в здогадів неволі
Та усамітнююсь без мрій…
20.11.18

 
галай~ балайський
сплін
розвіяно у вирі

& ти би так хотів
хіба хотів ~ не там

з весілля
всяк вертався сам

палали ліхтарі
& зорі мерехтіли




 

Згортки м'якенької пряжі наповнюють душу теплом.
Котик маленький приляже сьогодні під твоїм вікном.
Біле ґорня з порцеляни, ромашковий чай у руці .
Люди збирали віками киптарики, шапки, стільці.
Марно благати зупинку.
Годинник тік-так на стіні.
Ніжним серпанком тумани в райському молоці.

Т.І...
Не карай мене жорстоко
І бездумно не суди,
Що лишаю, крок за кроком,
У душі твоїй сліди.
Вибачай, що йти не хочу
Із думок твоїх і снів, –
Що піснями напророчить
Я тобі любов посмів.
Не журися і не сердься,
А довідайся затим, –
Серцю хочеться до серця, –
Що мені робити з ним?..
19.11.18

У серце лине сум за очі волошкові,
Калинові уста і вигін чорних брів.
У серце лине сум, що чуємо у мові,
Іде за обрії у дії почуттів.
Слова занесені у гори, полонини,
Квітуючі гаї і широту степів.
У серце лине сум - це серце України.
Її душа - це пісня, а життя - це спів.
У долі є печаль і лірою заграє,
У будні і свята, у величі світів,
І націю ніяка сила не долає,
Дугою не зігне, якщо лунає спів.
2012