***

Зима кохання.
Плед, вино...
У шибу вітер: "...не воно...".
Сніжиста мішура чудес...
Майоліка: мисливський пес.

На хутрі вовчому - фугас.
Нема для звіроловів нас.

Цей світ не йде на компроміс.
Потовчені ляльки... сервіз.
Ось томик Гейне. Темно... та
Зігріє вовна золота...

***

Обійми ночі харалужні.
Змія в сорочці гамівній.
Так легковажно... близько... пружно...
Ще видихаю в чуба "ні...".

Посоловіли очі пуми.
Порвався яшмовий браслет...
Адаме, восьма ранку. Нумо
Орати зорний фіолет.

Є в тебе відсьогодні Єва.
Вари дамаск, ламай мечі.
Ти був царинником у лева.
Тепер царюєш на парчі.

......2015

В моїм Едемі тепло як під піччю,
Вона немало бачила дівчат.
Пишу любовне. І тому, логічно,
Тону щодня у вигуках "Віват!".

Навіщо люду моторошні сцени,
Сюжет повинен бути о-го-го!
Писати вірші вчився в Авіценни,
Лікую душі хворі аж бігом.

Пишіть про секс! Затямили, панове?
Щоб "Ах!" та "Ох!", інакше всім гаплик.
Фінал щасливий - настрій пречудовий,
Нехай не затиха любовний крик.

Увічнюйте сердечності пориви,
Топіть у шармі рими навісні.
Нехай летить Пегасик буйногривий:
Зі мною згодні, братики, чи ні?

Нехай лежить і стогне хтива мавка,
А біля неї моцний кавалєр.
Мальовані амури на фіранках
Цілують грудь мальованих венер.

Благає люд: - Давай про "шури-мури",
Чуттєвий шал, еротики дурман.
Пишу любовну лірику з натури,
Тому олжі в картинах ніц нема.

02.01.2019р.

Досвід - велика сила

Лежиш із мавкою у лозах,
На ложе носиш прілий хмиз?
Кохання - тема надсерйозна!
Без досвіду туди не лізь!

У знадах є свої родзинки,
Обходся ніжно, без плачу.
Вціловуй так любовні піки
Аби змокрів од праці чуб.

Якщо ж забаглося секс-бомби,
Пришвидшився раптово пульс -
Згадай своє юнацьке хобі,
Виорюй нивку! Не лінуйсь!

А губки в діви соковиті!
Тривожить кущик межи ніг...
Не спи в алькові ані миті!
Це - неподобство! Смертний гріх!

Опуклості достойні пензля,
Постава й пишні тілеса.
То що - сподобалась імпреза?
Чого умовк? Попробуй сам!

У мавки кліпають повіки,
Змія залізла ув Едем.
Ти - муж! Не євнух без'язикий!
Іди - Венера в ліжку жде!

02.01.2019р.

Правдоруб

Ось, доїм із хроном огірки
Й розкажу чого сиджу у хаті.
У отця святого дрижаки
Бо сходив до церкви сповідатись.

Знаю, браття, - я таки лопух,
Хоч старий але дурний і досі:
Правдоньку йому у вуха "Бух!",
Ну, а він кадилом "хрясь!" по носі.

Не святий я, бо - митець! Ашуг!
Мавонькам розстібую кофтини.
Як, буває, звично согрішу -
Каюся у храмі неодмінно.

Може це штрикнув чортяка в зад,
А чи просто так розкрилась пелька...
Піп просив, то я і розказав:
З попадею цілу нічку хекав.

Правдоруби нині не в ціні,
Їх чекають лиш страждання й муки.
Більш не сповідаюся,- о ні!
Ну, хіба що в пазусі у любки.

02.01.2019р

Падаю тихо й повільно на білу бруківку,
голу й невинну, укриту скоринкою льоду,
падає серце, від темних печалей очищене
і не затьмарене срамом отруйного слова.

Всім подарую: не стільки лишається віку,
щоби шукати ті самі заброди і води,
жовті сириці листків скоро стануть торішніми,
ті, що не спалені – вмерзнуть у кригу зимову.

В мене майбутнього – мжичка до перших курантів,
з мряки прийшов і розтану у цій поволоці,
скину і шати, і дрантя, все носиться тривко,
знаю, вони пригодяться в прийдешньому році.

Час невблаганний. Мірило, німий секунданте!
Шли їм весняні дощі і палкі громовиці…
Падаю тихо й повільно на білу бруківку,
Не розтопчи добру мить в необачному кроці.
(2018)

Неначе клік, минувся рік…
На небі срібні амулети.
В духовці паряться котлети.
До стрілки стрілка – це любов.
Анігіляція основ.
Ось північ б’є чолом по вухах.
На м'ясо зирить мумій- муха.
Чому не «я»? Тому що він
і моветон казать мумін.
В кімнаті чавкання і сміх.
Перед Різдвом ковбасний гріх.
- Ату його, давай промову,
де всі гаразди через кому.
Сірко надворі скавулить.
Йому каденція болить.
Ще трохи часу й геть іти.
Свиняче панство пре сюди.
Звіринець влади. Е-хе-хе…
За роком рік усе лихе.
Вже й олів’є не так смакує,
а через силу пузо дує.
У тренді рідна колотнеча.
На краще зміни? Де предтеча?
Оті обіцянки про щастя?
Червону нитку на зап’ястя –
хай береже від вроків слова.
Воно ж ядуче, як полова.
Не має більшої огиди,
аніж свої омани-гниди.

Знайди щось гідне. Тисни лайк.
У сірих буднях є клондайк.
Копати скарб… і не скопати.
Держак трухлявий до лопати.
Пішов за обрій старець-рік.
Йому у спину клац і клік.
Стихають кроки по дорозі.
У пастці часу, як в облозі,
життя не зречень – божевілля.
Чергове ранішнє похмілля.
І знов любити білий світ.
Усім ПееМщикам привіт!

02.2019

Хоч позаду, знадою багаті,
Юності веселої літа, –
Зустрічі сьогоднішньої свято
Нам дарує доля неспроста.
Не біда, що даленіє осінь
І серця пригнічує зима, –
Не відняти все, що відбулося,
Не додати те, чого нема.
Не мовчи, не мучся, не печалься,
Що безсилі зупинити час, –
Що лиш звуки пам'ятного вальсу
Ненадовго поєднали нас.
Дві душі соромляться і тужать,
Що між ними вічність пролягла, –
Що тіла наморені й недужі
Туляться, шукаючи тепла.
Мрійно зазираю в любі очі
І, немов у той далекий час, –
Знову я повірити не хочу
В те, що може втихнути цей вальс.
Не мовчи, не мучся, не печалься,
Що безсилі зупинити час, -
Що лиш звуки памятного вальсу
Ненадовго поєднали нас...
02.01.18

Ці лагідні волосся хвилі,
Великі очі осяйні.
Півусмішка на личку милім
І мудрі погляду вогні,

Що ніби пестять добротою.
І проглядає в них вона –
Відкритою, немов простою
Шляхетна серця глибина…

І що тепер мені робити?
Спалахую від тих вогнів,
Увесь коханням оповитий -
Тону в чарівній глибині!

1.11.7526 р. (Від Трипілля) (1.01.2018)

Рушники, рушники, рушники..
Ті, що ненька мені вишивала
І вкладала всю душу в нитки,
Та й на долю мені дарувала.

Щоб мене по життю берегли,
Щоб завжди від біди захищали,
А недобрі холодні вітри
Щоб родину мою оминали.

Як прощатись настала пора,
Я з собою взяла їх в дорогу,
Оберегом щоб стали добра
Й відганяли біду і тривогу.

Простелилося ними життя,
В них і радість, й надія, й розлуки.
Я б до матінки йшла навмання,
Як насняться натруджені руки.

Вже й мої пролітають роки,
Сивина заплітається в коси,
Та зі мною її рушники -
Дорогі обереги ще й досі.

Традиція на Рік Новий бажати
ошатного, щасливого життя
іще жива. Ялинку-казку в хату
чекає ще довірливе дитя.
На носі свято – перехрестя часу.
Услід старому дивиться нове.
Кружляє сніг, лунають звуки джазу –
танцюють пари в теле-кабаре.
А ось і північ. Трафаретні фрази
ігристих надихаючих промов:
минуле йде, відносячи образи,
грядущий рік – це згода і любов.
Якби те гоже та й у Божі вуха!
Якби збувались мрії через раз.
Хоча й не маю, зняв би капелюха,
і оду року сотворив нараз…
А так дивлюся звично і буденно
на цю вервечку днів, років, століть.
Там є усе: ошатне і блаженне,
і горе-муки чорних лихоліть.

Минає час, і ми, на жаль, минаєм.
За роком рік – коловорот буття.
Сріблястий місяць визира над гаєм.
Чатує казку зоряне дитя...

30.12.2018

Від холоду зіщулилися віти
І вітер употужнив свій повів.
І від морозу тихо бронзовіти
Почав неон, що досі мирно снив.

Вібрує сад судомно дрижаками,
Скував мороз і порухи малі.
І сяє ніч поблідлими зірками
В замерзлій закоцюбленій імлі.

Зима іде andante maestoso*,
І заганяє людство до осель.
І розсипає пестощі морозу,
Як музику чарівну – менестрель!

31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)

усе починається
з кроку до тебе
і те що назустріч
і поштовхи в небо

і сіль на губах
і пісня в колисці
хрести на гробах
та спогади чисті

надія на сон
де мрія крилата
п’є світло вікном
і рветься літати

наповнення слів
у стислі легені
ще вірш не згорів
а рими зелені

ще хочеться сліз
вмирати від щастя
і поле – не ліс
і серце – не вкрасти

стіни не знести
бо винести можна
кути самоти
свою нетотожність

усе відкриваєтся
з Богом у серці
і те що раниме
і те що без терцій

і сонце – здається
долоню цілує
душа одірветься
ніхто й не почує

і стане летіти
пелюстям тендітним
любов'ю над світом
і піснею гріти

19 Січня, 2017

В рутину нас затягує прогрес –
нам ліньки особисто спілкуватись!
Як наслідок – хандра, нервовий стрес,
до серця друга вже не докричатись…

Ми в інтернеті майже живемо…
А чи життя то? Як не тривіально,
у ґаджета упнувшись, мовчимо –
існуємо, та й то лиш віртуально!

Наліпки, лайки, смайлики, контент –
живі слова і усмішки змінили.
Ми на смартфони робимо акцент,
від іграшок відмовитись несила!..

На носі Новий рік вже і Різдво,
вітаю щиро з ними особисто!
Цих свят прадавніх істинне єство
хай додає здоров’я вам і хисту –
щоб мали вдосталь розуму і сил
ви зерна відрізняти від полови,
не купувались на словесний пил,
який так щедро сіють людолови!

Чарує розум самота зваблива,
Сплітає сіть підступна плутанина.
Зимовий дощ, прозорий, нежурливий,
Непроханим приходить на гостину.

Кудись поділось почуття провини,
А час до мене довготерпеливий,
Не дорікає за безглуздий вчинок,
Неначе лік утратив похвилинний.

І ранок посміхається нещиро,
Легкий сарказм приховує старанно.
Прийдешній рік благає про довіру,

Дає надію, мов різдвяний пряник,
А рік старий, як невиправний лірик,
Усіх благословляє наостанок.

2018

                І
Обмежується коло друзів,
яких раніше я вітав
у новорічній завірюсі
веселих шоу і забав.

Завіяло: у іншу спілку,
на манівці, у видавці...
Великому в ПееМі мілко,
мов криголаму у ріці.

Ізолювали ся нарциси,
тусуються глухонімі.
У вирії – зозульки сизі,
а ми сумуємо самі.

Взаємо-критика лікує.
Тому о будь-якій порі,
як у молитві алілуя,
чекаємо коментарі.

Ачей і я іще учуся
і не очікую на біс
як інші містери і міс...
За репутацію боюся,
коли оказії діждуся
і суну у халепу ніс.

                ІІ
Ото ж уже у цьому році,
що добігає до кінця,
усі свої колоди в оці
повикидаю у сміття.

Але й усе, що вадить зору
і gentlemene &1 madame,
я покажу як зайву флору,
що шкодить мові і віршам2.

(мороза діда в ці години
усі чекають дива як
маленького ів ув хлопчини
тане́ сніжана на очах). 3

Я уявляю читача,
який ці опуси чита(є)...
Якогось є не вистача4?
А це я риму підганяю.

Ковтаю альфи, їм омеги...
А Муза скоса погляда4.
Мої зоїли і колеги,
вино поезії – вода.

І наливаємо по колу,
і випиваєм4... О! За нас!
Аби русизми побороли,
а суржик хай жує Пегас.

Бува4 узрю неповториме
і спотикаюся, – оп-ля!
Але якщо не гріє рима,
то мова аса звеселя4.

Я копіюю і сюжети,
і стиль, і фрази, і слова –
усі досягнення поета,
які і я не забува4.

Поезія, буває, лічить5...
І меланхолія зника4,
коли не хо4, але увічнить
сатира коміка ..... .

Мені нашіптує і Муза,
і щось навіює Борей –
ну чо4 чіпать6 нам ......... ,
коли у нього все о'кей?

Нема кебети описати,
що небо – ніби голубе?

Та ну його! Мої дівчата,
айда угадувать6 себе.

А то попри освітні норми
чоловіків-грамотіяк7
неонебачені8 реформи
не просуваються ніяк.

Я помиляться6 не боюся
і виростаю аж на п'ядь,
коли – і не моя Ма..ся,
але оцінює на п'ять.

І хай поаплодує ....,
що на ялинці є папайя,
чеширський усміх на устах,
поет линяє на очах.

І хай за Вікою де .....,
і я журитися не бу-9
ду, і римую неповторно,
що я у неї не табу.

І хай мене не розчарує
новою скрипкою ..... ,
коли у хорі не почую
її поез4, а не його.

І хай почує .........,
що я без неї аж зачах
і все очікую романа10
у неоліту11 на очах.

І хай прижме до серця ....
мене, як нічиє дитя,
як та соломинка остання
у течії мого12 життя.

І хай, неначе Пенелопа,
аматорка О.... К..
почує мовою Езопа,
що і її чека4 Улісс.

І, мо4 по стилю і по тропам13
пізнаю ...., і не сам,
та не із нею, автостопом,
поїду у її сезам.

І аж тоді, як не загину,
коли я напишу есе,
накине соточку ......
за те, що мова – наше все!

А як почину і на лавку
мене одного покладуть,
мені Сашко підсуне .....
на всі літа у дальню путь.

А як до раю не поїду,
то у наяд козирний ...
пошле зі мною до Аїду
свою Горгону і медуз.

І у кінці почую фразу
від редколегії ..,
що я не вилізав ні разу
за межі фабули і тем.

                ІІІ
Я розумію – наваяли...
Куди його тепер подіть6
усе, що тішить і ятрить –
заслуги і високі бали?
Та ще й аматорів навчали...

А ви граматику учіть.

Ну от і все. Останнє шоу
на лабутенах. І – у рай,
кудись за обрії, за край...
Нехай перемагає мова.
А одягаючи обнови,
мої котурни не взувай.

І пам’ятай, коли співають
мелодії сонат14твоїх,
то голосні не заважають,
а заважає збіг14 глухих.

Очікуй лаври Мельпомени
у дежавю шерше ля фан.
Адью, madam(e) & gentelman(e) ...
З Новим!
               Бувайте.              
                     Гра-фо-ман.

31.12.2018

Сонце зосеніле. Філігранні крила.
Дідові Морозу пишуться листи...
Зайчики махрові, мари і мірила.
Сніговик торішній шаплика впустив.

Котить кіт клубочки серпантином буднів...
Кошик без чернеток, білизна зізнань.
Між київ більярдних лежень неосудний
Гомонить на хінді про шляхи в Шампань.

Бісики, інфанти, сови на горгошах.
Торти-напівправди, пелех мішури.
Передноворіччя.
Світ ясний, хороший.
Складено кадастри... ділено на три.

Віяла соснові, хвилечки зефіру.
Сіється задармо синє конфеті...
Між оман-горішків, масок брудно-сірих
Фокусники тягнуть вушка золоті...

2015


Ялина

В гірлянди слів і блискітки намиста
Ніколи ти не зодягав мене.
Усі дорослі – родом із Дитинства,
І Дід Мороз нікого не мине.

У ніч грудневу я шукала проліс.
Замерзли руки в муфточці рудій.
– “Дванадцять місяців” читала, бджоло? –
Кахикнув між ялин статечний дід.

Дістав пакунки із цупкої торби:
Шлейф…
діадема…
конфеті…
дива…
Ялиною росту. Геть, муже-норде!
Не смій дзвінкі прикраси обривать.

Не плутай снів, не торсай мішури.
Літав далеко. Гув… Поговори.

2015

Завія

1

Ти просиш: "Наснися -
Тигрицею... морем..."...
Паркани... замети...
Немає опори.

Іду, бо набридли
Вертепи, кав`ярні,
Буденні канапки...
Обіцяно гарне!

Тигрицею? Добре...
А морем не вмію...
Обходжу Гребінку.
...завія... завія...

2

У крайній хатині -
Незамкненій - блищик.
Чекаєш... хмелієш...
.................................
Я - променем - вище...

3

Ось яблуко - тепле,
Червоне, із літа.
Павучі тенета.
Любов розмаїта.

Дістанеш?
- Аякже.
Зобачення... танці...
Квадратом Малевича
Шиба у склянці.


2017

Прихили мені небо високе
І дістань звідтіля зірку щастя,
Або море бездонне широке,
Рибоньку золоту там впіймаєм.

Покажи мені поле безкрає,
Сонцем де наливається колос
Й лине жайвора чудовий голос,
Серце пісня його звеселяє.

А іще - гарний луг зелененький,
Де пасуться буланії коні,
Ходять вільно, бо не на припоні,
Вітер гриви куйовдить легенько.

Поведи мене в гай, де берізки
В сукнях білих у чорний горошок
Кучері нахиляють так низько,
Ніби й справді до танцю запросять.

Знову станем під Небом високим,
Нас з тобою нехай обвінчає,
Подарує ще зіроньку щастя,
Благословить та й на довгії роки.

2017 р.

Упав до ніг вінок зів'ялих снів,
Чуби хлоп'ят вгортаються ув іній.
Прелюдією братньої різні
Лящать у вухах заклики до бійні.

Цінується удар у пах ножем,
Майстерна пастка, спілка з людоловом.
Цей світ краса навряд чи збереже,
Якщо не порятує мудре слово.

А чи кому потрібен мій талант -
Є ж томос і домовленості мінські...
Не мир у тренді нині, а джихад,-
Клади, солдате, міну до колиски.

Злякався чорт, до пекла хутко втік,
Не хоче й сатана приймати жертви.
В окопах зустрічають Новий Рік
Вже не живі, хоча іще не мертві.

Іде війна. Гримлять щити, мечі,
У жінки син пропав, забрали мужа.
Поете! Не відчаюся, світи!
Розтоплюй лід ненависті у душах.

31.12.2018р.

Мелодія для флейти

Упали планка, настрій і вольтаж,
В орієнтирах розхиталась клепка.
У стилі бохо торба - ось мета,
А ще нова у квіточках сукенка.

Синок дрімає. Тепло на печі,
Укутую кота пухнастим пледом.
Мене, холодну,- жити не учи,
Відгородилася нейтралітетом.

Диванна жалість - це усе, що є,
Заочно підгодовую каліку.
Синичка за вікном зерно клює,
Лежу і мрію з мужем у обнімку.

А совість вже протерлась до дірок,
Підніжку другу ставити не вперше.
Одважую поради, мну перо,
Чужі думки вивалюю в мережу.

Пегас колегу знов збиває з ніг,
Відмовитись не можу від вендетти.
А візаві не сердиться,- о ні!
Подарував мелодію для флейти.

31.12.2018р.

Життя-графіті уві сні,
ілюзій формули і догми.
Крива ховається на дні,
маскує горб у ситі форми.

А на поверхні сто ідей.
І сто руїн – дорога зречень.
Пустеля щастя без людей
і дрібка хибних заперечень.

А далі небо-висота.
Світ затуляють чорні крила.
Де скорбно стулені вуста,
ідея вічності безсила.

А вище неба тільки ми –
чергова правда без омани.
І гріш останній із суми.
На свято кари, може, стане…

12.2018

Немов якась чарівна сила
Зуміла все красою вкрить –
Зима дерева побілила,
І зупинилася на мить.

А кущ овальний, наче броша,
Ряхтить іскринами із див.
Туман втягнув легку порошу
І у повітрі розчинив.

Плекає чари й береже він
У вишині і низині.
І темінь солодко-рожева
Вмика неонові вогні.

І десь у далечі глибоко
У прірву скрапує ночей,
Захоплене милує око -
То золота ріка тече!

30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)

Не люблю я цукерки «Рошен»,
не катаюся на Буковелі.
Мене нудить від боксу уже,
де не панчери, а пустомелі…

Блазні, клоуни і співуни,
цінувальники інших розкошей,
діти ангела дна – сатани,
вони ладні на все ради грошей…

А коли на кону ласий шмат,
ще й у вигляді трону держави,
то росте на порядок їх штат –
кандидатів, охочих до слави…

Починається знов марафон
в переддень вже наступного року.
Крутить кожен з них свій патефон –
тож згадайте минулі уроки!

 
надворі балаганний вир
думки нанизує хиткі
про карнавал & барикади
буенос~ айресе прости

в провулки згину сам~ один
з нагоди праведної слави
& відновлятиму собі
з минулого
що дим леткий

врочистості ілюмінацій
беззастережні & чужі
мерці котрих не пережив

через обшарпані палати
терпіння втрати & труди
через тойбіччя восени

коли вертає сніг лапатий
з минулого
що дим леткий




 

Небо вкрили зірок міріади,
переповнився перлами дзбан –
застилає долини, левади
той Чумацького шляху туман…

Місяць котиться чинно над лісом,
володіння обходить свої,
де смерічок заточені списи
переходять в діброви й гаї.

Тихо всюди, ні тріску, ні свисту,
лише днина остання сплива
і тихцем по опалому листу
новорічні мандрують дива…

З тобою хочу заблукати
у світлих спогадах своїх
і ніжні губи відчувати,
тепло і щедру ласку їх…

Торкатись спраглими вустами
твого тендітного плеча.
Насолодитись, як востаннє,
допоки блимає свіча…

З тобою хочу загубитись
в безмежнім подиху зірок
і назавжди серцями злитись,
зробивши той останній крок!

Надворі була відлига,
То й калюжа утворилась
Посеред білих снігів.
Тут же зграя горобців
Прилетіла, щоб напитись
З неї чистої водиці.
В годівничці ж бо маленькій,
Що на дереві висіла
І насіння, й крихти хліба,
То ж поснідали ситненько.
Хлопчики малі й дівчатка
З допомогою дорослих
Підгодовують пташаток,
Щоб ті були не голодні,
В холоднечу не змерзали,
Гарну пісеньку співали,
Веселилися вони,
Ждали всі прихід весни.

2018 р.

Ти явилась і зникла у полі...
І неначе і сліду нема...
Ой, дівчата, усі ваші ролі
замітає і досі зима.

Те єдине побачення наше,
і останнє у тому житті,
де буяли осоки та паші
і росли очерети густі.

А яка то у серці зарубка!
Гриви коней і коси до пліч.
Ми ж бо знали, що ти моя любка
на одну Вальпургієву ніч.

І пройняті жагою погоні,
від грози і потоку води
несли нас неосідлані коні,
наче вітер червоно-рудий.

Та зігріло у стайні багаття
дві душі у одному плащі,
а твоє недосушене плаття
допирали до ранку дощі.

Загубилися координати,
поки вітер тебе обіймав,
бо обора, звичайно, не шати,
а на сіно немає отав.

Та чекаю, прилинеш у гості
вся та сама – як нині двійня
і найменше твоє чаєня,
Аелітою із високості
за душею...
               аби на погості
підсадити її
               на коня.

12/18

***
А на одному боці у медалі
є істини розбитої скрижалі,
на іншому – парафій житіє.
Нема без екзекуції
ніякої дискусії,
коли нахаба лапає моє.

***
А парафії дві – вороги.
Ще живі обереги, пенати,
але різні боги,
І немає снаги
УПеЦе й еРПеЦе об’єднати.

***
А мафія освоїла науку
витискувати гроші і сльозу.
Як попадете неуку у руки,
спочатку пригадаєте гадюку,
а у кінці боа або гюрзу.

***
А у нас поводирі народу
знають, де ховати всі кінці,
і не знають броду,
та качають воду
і усі ведуть на манівці.

***
А під лежачий камінь на дорозі
нема-нема, тай потече вода.
Не витираєш нозі
у себе на порозі,
то й не чекай що обійде біда.

***
А хрюші до одного місця,
що лізе у чуже обійстя.
Диктують віру
лицеміри,
аби дзвеніло у кубишці.

12.2018

Розмився сніг у талих водах
Ущерть наповнених калюж,
Хоча продовжитися родом
Він на землі спішив чимдуж.
Братався весело з морозом,
І з чистим пилом хуртовин, –
І не скупився на погрози
Нам тим, що вічно буде він.
Та сплети віхоли раптово
Теплом поглинула земля, –
Усе на світі тимчасове –
Зима і сніг, мороз і я…
27.12.17

Сивенькі очі сніготалу
Сміються чарами в гаю.
Невже кохання завітало
У душу змучену мою?

Мов затремтіли струни ліри,
Теплом забутим обняли.
Я відчуттям своїм не вірю,
Коли прийшло воно, коли?

Коли воно єство зігріло?
Від болю стало боронить?
Так ненав`язливо й уміло
Проникла в мене щастя нить?

Мов спалахнула і не гасне
Легенька іскорка живла.
І щось невидиме й прекрасне
Бальзамом в серце пролила.

Наповнила його снагою
І світ одкрився і воскрес.
Я відчуттям цим рани гою
І знову рвуся до небес!

29.10.7526 р. (Від Трипілля) (29.12.2018)

Святково церква виглядає,
Виблискує усе навкруг.
Над Божим куполом витає -
Святий животворящий дух.
Благословенна літургія
У серці кожного звучить.
Возрадуйся! Різдво, Маріє!
Син Господа у яслах спить.
На оксамиті зоряниця
Волхвам з дарами вкаже шлях.
Ісус Христос наш народився,
По світу дзвони в небесах.
Спаситель і Пречиста Мати -
Любов"ю, вірою в добро.
Вертеп іскриться срібло-златом,
Віщують янголи: "Різдво"!

Хоча з пієтетом природу не раз описав,
Аж серденько мліло від виряджених краєвидів.
Та нині від овиду сірого зріє сльоза,
І настрій сльота намагається враз отруїти.

Сяйливого й теплого літа зимою схотів,
Аби розцвітали під вікнами астри та рожа.
Натомість - під тином вервечки сорочих слідів
Не може од світу сховати злостива пороша.

Сусідський блохастик без буди, лежить на землі
І виє протяжно на пущу, де зайчик сховався.
Парнас нетверезий, гуляють його королі,
Жбурляють у мене шкоринками від ананаса.

А чай вже холодний, у ньому акація, глід,
У комині вітер гуде із собакою в квінту.
Погода капризна, така як і втомлений світ,
Заплющую очі і бачу усміхнене літо.

29.12.2018р.

У серці козацького краю,
коштовний немов самоцвіт,
під віттям зеленого гаю
«Барвіночок» щедро розквіт.

Зросли ми в степах неозорих,
на кручах старого Дніпра
і вам привезли ціле море
усмішок, пісень і добра.

В Томаківській дружній родині
хватало талантів завжди.
Ми любим свою Україну,
як наші батьки і діди!

Хай пісня до неба лунає,
пора фестивалю прийшла.
Присутніх зі святом вітаєм
і зичемо миру й тепла!

Вселенная полна надежд и власти,
Была пьяна тобой когда-то,
Джордано Бруно.
Звезды, океаны.
И день закрыл глаза,
И Рим уснул пьянящим сном магнолий.
И тянутся к рукам цветущим
Две ласковые розы:
Цветы земли лучистых дней,
Что умрут повстречавшись с морозом.
И келья ждет с дороги безустанной.
И в кельи монастырской,
Вдруг озарил мечты
Прекрасен свет,
И видит Джордано:
С души улетает туман,
И видит он ясные звезды,
И синеву очей,
Густых ресниц дрожанье,
И уст малиновое пламя ,
И очертания женственных шелков.
Колышется над ним
Мечты рассвет,
Горячих перс дыханье,
Во мраморной груди
Огней надежды трепетанье.
Дыханье все глубже и глубже,
И чаще взрывается сердце,
И нежней поцелуи и ниже,
Струну сильней сжимает
Живая скрипка
Тела
Гроб все ближе кует,
Леденящая смерть.
Я расскажу тебе, Джордано:
Что изучить вселенную-
Как пробежать минутой вечность…
Как женщину познать-
Как изучить ее любовь
Сквозь молчание бед и разлуки.
Но, все равно, Джордано, знай:
Вселенная на миг к тебе сегодня ближе,
Она услышала тебя,
Раздвинув занавес
Огней великих.
Вон, видишь- там дорога
Комет горячих нитей.
Вселенная - хрусталь,
Сердцебиенье разума,
Движений блики,
Сознанье вечности великой,
Налит загадкой лебединый крест.
Разгадка – уст прикосновенье,
Фонтан неистовых страстей.
Люби меня: познай,
Каждую минуту,
Знай вспышку вечности великой,
На музыку страстей: на ноты положи.
За годом год уйдет
Как за секундою мгновенье.
Душа полна сближенья
Взорвется песней на века-
Люби меня.
Осколки дня тебе…
Подарок – вечность лета…
Люби меня:
Я - часть вселенной,
А может быть она сама…
Люби меня:
Я уплету тебе в фрагменты мысли
Жизнь,
В нейронов сети брошу неба синеву,
И медиаторов живые хороводы
Вплету в галактику возлюбленной зари.
Ты слышишь шепот
Мой
В своей груди?
Охрипло время
От тоски…
В молчаньи келии судьбы.
Прощай, беги
Туда, где любят знанье,
Не оставайся в кельи инквизиций-
Пустое сердце не пощадит тебя.
Не возвращайся
Даже
Если душа неумолимо
Зовет домой,
Не остывая никогда.
Пылает небо звездами,
Вокруг холодная стена.
-«Ну, здравствуй, мой любимый,
К тебе Вселенная проститься
Пришла…
Пои меня любовью дивною,
И будь упрямым до конца.»

Пылает огонь – пылает Джордано,
Веревки впиваются игламы в грудь.
Люди веков, на костре инквизиций
Вселенная горько сгорает,
И небо лучится,
И гневно планеты вздыхают.
Целый мир, населенный людьми,
На костре и кресте на века усыпает…
На века угасает в огне.
Пылает Джордано, пылает…пылает…
И, жизнь там пылает,
И, смерть там пылает сама!
И благой огонь сжигает сердца.
Пылает планета - пылает судьба.
Пылает вселенная время
Без начал и конца…
Пылает Джордано
И мукою сердца пылает земля.

Скоро памятник люди воздвигнут тебе,
Те люди, что в мысли обломках,
Землей пробежали творца.
Те люди, что в вещую обитель
К тебе повидаться пришли.
Пылают мечты- меняются мысли
Во пламени искры,
Приближается небо
И слышится звон святой и пречистый.
И годы сквозь время пылают, летя,
И пусть мы секунда
Отнята у вечного время,
Мы знаем: давно изучили
Великое чувство,
Давно мы познали Творца.
И крылья для неба-
Подарок его.
Без любви не бывает познанья,
И нету открытий великих.
Без огня, без любви,
Умирают сердца…
Без юных открытий
Страдает земля,
И ищет открытий Творца.

Когда отец святой
Потной рукой,
Приподнес тебе крест
Не без лика.
Закрыл ты глаза,
И больше не видел
Как пала святыня со злата,
Немая как сталь
У власти забвенья
И вечности ног.

Пусть будет навеки свобода
И небо- святитель ее.
И будут земные народы
Касаться свободной ладонью
Горячей, великой звезды.

…Кермо поламане і щогли всі підперті,
Вітрила пошматовані не раз,
Чи полюси змістились на планеті? -
Неначе чорт, вибрикує компас…

У хвилях світового океану
Ми на хиткім, підбитім кораблі,
Штурвал ми доручили капітану,
Щоб вивів нас до твердої землі.

Ніхто не знав ні курсу, мап не бачив,
Наш борт до цього мало не тонув,
Туристи - мавпи, капостять, ледачі…
Ледь не створили з корабля труну.

А капітан, все ж, знається на зорях,
Чумацьким Шляхом корегує курс,
Човна латає попри хвилі, в морі
І заощаджує збережений ресурс.

Та в’їлись мавпам і вітри, і шторми:
- Чому він не припинить їх слівцем?
Не створить із глибин буремно-чорних
Нам сушу?! Зараз хочемо Едем!
- Давайте переміним капітана!
І оберем любого горлопана,
Що нас сюди завів і пам’ятає
Як від землі дорога виглядає!
Не відає він курсу й навігацій?
Баластом скинув весла і кітви?
Ми в захваті від тих інсинуацій,
Як він без плоту море переплив!
- Ні, цих почуйте! - Берег прийде сам!
А мавпи мають просто сподіватись!
Невпинно вірити гучним словам!
Не треба мізкувати й перейматись!
Вітри затихнуть! Більш не буде хвиль!
Проміння враз засвітиться зі Сходу!
Газовану ми питимемо воду!
І буде сонце, мир і вічний штиль!..

…І всі ми в тім липкім, міфічнім штилі
Навік зав’язнемо, як жаби у багні,
Як кріпаки без волі і землі,
Як віслюки в довічному ярмі
З обіцяною морквою на рилі...

…Як витребеньки мавп перемагають
Їм і президії бувають замалі -
Аби хоч друзки суші досягли...
Далебі, на завзятім кораблі
Команда з капітаном курс тримає
І шторм не час для зміни на стерні,
І доля визначатись вимагає -
Чи хочемо ми плисти у човні,
Чи бути в морі кормом… Час спливає…

© 12/2018

ІСУСА ВІТАЙМО

Лиш правди мовчазні
Літають відважно.
Куди їм? Не знаю. Так тихо, аж страх...
Різдвяні вітання.
Вже й колядування.
Анголи і зорі заходять під дах.

Обрус. Стіл накритий.
Всі любов'ю вмиті.
В свічці вогник грає. Вже пахне пиріг.
Є кутя й борщ білий.
просфоркою ділить
найстарший з родини. А за вікном сніг...

Ікони на стінах.
Весела родина
Стає біля столу. Молитва звучить...
Рушник вишиваний,
Він НАШ. Йому шана...
На ньому тарілка. В тарілці часник...

"Христос ся рождає"!
Так у нас співають.
Всі стоять щасливі. Без болю й тривог...
Ялинка б'є сяйвом.
Ісуса вітаймо!
Іде, щоб спасти нас. Повірмо, Він Бог!

Нічого такого, щоб очі на лоб…
нічого такого, щоб гоп або смик
тут чорне і біле зібралися, щоб
перепровірити правди язик…

Два берега - відстань, а річка одна
все тече і тече… а скільки там риб?!
і ти свою правдоньку поміж всіма
із берега, човника… бажано вглиб
28-12-2018

Осіяла істина проста,
А до цього був як пришелепа:
Не тягніть корівку за хвоста!
Слоника за хобот теж не треба!

Склалися, нарешті, два плюс два,
Сіроманці ситі, цілі вівці.
Хай дзвенить над кашею мушва,
А комарик п'є із вас кровицю.

Про сумне усе вам розказав,
Обираю радість, а не стреси.
Кашу варить жінка з гарбуза,
Я в нірвані! Настрій пречудесний!

Аж співає все моє єство,
Майбуття - безхмарні високості.
Радісно стрічатиму Різдво,
Служба починається о шостій.

Списано із совісті гріхи,
Все тіп-топ, гризу цукерку "Тузік".
Буде томос, будуть пироги,
Погуляю ніченьку без музи.

28.12.2018р.

***
А на Азові гадина одна
показує, яка вона дурна.
Іде гібридизація.
Усі бояться нації,
командує якою сатана.

***
А на Чорному морі кацапи
до чужого протягують лапи.
Забирають усе,
що крадій донесе,
а украдене ділять сатрапи.

***
А двійники нового дяді Вовки
на тренажері нажимають кнопки.
І граються макаки
у ядерні атаки,
а безголові – у боєголовки.

***
А вояці Кощію «до фєні»,
що узяті в бою, полонені.
І дуркує «страна»,
що полює вона,
а за мир агітує війна.

***
А ночами молитися всує.
Наступає на вухо Морфей.
І за віщо воює,
коли і не чує,
і нічого не бачить Арей?

***
А на Чуді є говоруни,
барани та ще й «опоздуни»,
втілені у емісара Путю.
А у нас – «ждуни»,
за яких пани
мало що вирішують по суті.

12.2018

На твоїй маленькій лагідній долоні
Швидко відшукаю я лінію долі,
По ній прочитаю я твій шлях життєвий,
Чи крутим він буде чи, може гладеньким.

Він, на жаль ніколи гладким не буває,
Ось тому й людина в біду потрапляє,
Фізичні й душевні отримує рани,
Але час їх гоїть, вони заживають.

Доленько, благаю я тебе уклінно
Ти пошли спокою й миру Україні,
Кожному дай щастя, злагоди у домі,
Віри та надії, ще - добра й любові.

2018 р.

Ані полегшення, ні болю, –
То страх, то відчай струсоне
На шлюбнім ложі охололім
Осиротілого мене.
Тоді у траурнім мовчанні,
Уткнувши погляд у портрет, –
Давлюся мужньо до світання
Їдучим димом сигарет.
Бува, і сил не маю дихать,
В оселі стишеній оцій,
Коли наповнює безвихідь
Щербату чашечку надій.
Отож, про щось пишу без тями,
І без бентеги протиріч,
Щоб не тривожить душу снами
І щоб не скімлити щоніч…
27.12.18

Сніжисто...
Святково...
Безжурно.
Хлоп'ята штурмують замети.
Десь ділять парцели, котурни
до слави охочі поети.

Ходитиму вколо ялинки.
Марниці лишу без уваги,
чесатиму котикам спинки,
замовлю два торти із Праги.

Запахне хвоїнами ящик.
Складатиму кульки на деко.
Дракон роззявлятиме пащу -
тікатиму від небезпеки.

Твереза...
Про вік - не запитуй.
Розлита наливка з папайї...
Порвалося решето-сито.
Калейдоскопи тримаю...

2018

Заходжу до інету. Усміхаюся.
По гущі кави знаю, ти вже є,
хоч на екрані не відображаються
ні аватар, ані твоє досьє.

Ти граєшся зі мною у «чапаєва»,
а я із візаві – у піддавки.
Кайфуємо емейлами, чекаємо...
і маємо... поезії – рядки.

У мене – сивина, у тебе – бантики.
Та не біда. На віршики мої,
як олов’яні воїни-солдатики,
ідуть до мене смайлики твої.

Та уявляю милою і вартою
тієї мрії, до якої ріс
колись давно: за однією партою –
за поведінку і розбитий ніс.

Не завоюю юне серце віршами,
та рік новий міняє все навкруг
і наче й не було у мене іншої,
яку відвоював у мене друг.

Живу невиліковною хворобою.
Усе вертаю диво нічиє,
яке ночами спати не дає.

А та, якої образ домальовую,
згадає ще із усмішкою доброю
мене таким, яким я й досі є.

12/18

Боженько! Я дякую Тобі за Світло,
Що золотом ллється з Твоїх очей.
Боженько! Нехай Твоє Сяєво освітлює
Кроки теплолагідних днів моїх і ночей.

Боженько! Зерно Твого Світла
Несу в серці й стежинами розсипаю.
Боженько!В Світлополум'ї Свічі Всесвіту,
Що ніколи не гасне, Тебе обіймаю.

Боженько! Дай нам Щастя Яскравого
Ясномить -коли небо зорює,
Озирнути безмежність Небес
І угледіть Яскраву Зорю:Алілуя!

Стежка - доки не щезну -
то шмагає, то колеться.
Як мене, "обережну",
завело на околицю?

Не Мінерва й не лярва,
чорну раду не бовтаю.
Просто слово застрягло
між гортанню й аортою.

Просто крапля остання.
Просто нерви розхитані.
...Срібний попіл мовчання
на жаливу розпитувань.

27. 12.2018

Мій погляд у висі кане,
Здається, там дна і нема.
Пороша летить рахманна –
Білесенька ген бахрома.

Чарівно укрила віти –
Як шуба шовкова легка.
В обіймах її сивіти
Береза стрункенька звика.

Пускає ув очі оману
Сяйна молодиця зима.
Важезні крила туману
Укрили усе крадькома.

24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)

Сніжком замітає садочок півднЯ,
Аж гнуться обтяжені віти.
Зимою писати про зиму - бридня,
Естети вподобують літо.

За комір сідають вогкі голочки,
А небо не небо, а мливо.
Сусідка сутулиться в шубі важкій -
І де тут романтика, диво?

Зима нецікава - на слово повір,
Засмучують ніченькі довгі.
А влітку вродливиці радують зір,
Стовбурчать оголені ноги.

Підморгує Єва, то млію в жазі
І прагну її пригорнути.
Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
Я вмію - ще той шалапутик.

Пірнаю мрійливо в оголений ліф
Шептати богині про вроду...
З розгону спіткнувсь об засніжений риф
Із брили холодного льоду.

Чкурнули дріади в холодні ліси,
Русалі сидять в ополонках.
Бажаю, братва, обійтися без зим,
Ще б трохи - лишився без ока.

27.12.2018р.

Коли зима, ступивши на поріг,
наблизила нам Новорічні свята,
ми оремо словесний переліг,
щоб щастя друзям напророкувати.

Під Новий рік ми згадуємо враз
свою, приховану в душі, дитячість,
яка поміж ялинкових прикрас
у тиші дому нас очікує, неначе.

Свічою догора минулий рік
в гонитві днів і сподівань удачі.
Залишаться у плетиві доріг
досягнення і втрати необачні.

І можна в цьому році тільки раз,
відкинувши з лиця дорослу маску,
у цей чарівний, неповторний час
своїй сім'ї подарувати казку!

Білозубо виблискує степ під святковим обрусом,
тихопружно прозорить чекання Різдвяного чуда.
Кришталево ковил дзеленчить замороженим вусом,
над безмежністю грається з вітром чаїна-приблуда.

Та застигла краса козакового зору не вабить,
біг коня випереджує думка, минаючи обрій.
Їй зрадлива закутість річкового скла - не завада,
поки кличуть і ждуть, не діждуться з вікон очі-зорі.

Там із маком чекання в макітрі рука розтирає
краплі літнього сонця - пшенично-медову посвяту.
По стеблині дідух у куті душі вмерлих збирає,
під липневий укіс роздухмянили хату дівчата.

Мати гримає на дітлахів, бо вогонь - не забава,
бабця "Бог ся рождає..."- терпляче сестер научає.
...А по заходу вже розлилась золотава заграва.
Новородженого радо людність Христова стрічає.

...Кінь сахнувся, почувши ланцюг із слідів сіроманця,
розігнавши намріяне зачарування від марень.
Обіч шляху в ярах затаїлись хати-хуторянці,
як задумані вдови, без диму, вогню, господарів.

Серед поля чепігами плуг - як волання до неба,
без гарячих долонь дичавіє, іржавіє жало.
Чи героїлось тут, чи невільництвом пахне ганебно...
Вже ні сліз, ні людей, до сухого все переридало.

...Кінь хропе, нетерпляче вудило гризе, б'є копитом.
Ці горби вдалині зустрічають пізнаваним димом.
Там - вогонь у печі, там - кутя і вино недопите,
там вирує життя, наче Богом дароване диво!

Прошу фахівців Майстерень дати характеристику віршу - правопису, тематиці, римуванню. Буду щиро вдячний за небайдужість і найсуворішу оцінку.

Усе життя він був максималістом,
як ненавидів люто чи кохав…
Бувало формі бракувало змісту,
та ні собі, ні іншим не брехав.

І вже, як підоспіло відмічати
тридцятирічний вдруге ювілей,
здавалось пощастило покохати
єдину ту, що оспівав Орфей!

Якій повірив і розтав душею,
з якою мріяв стрінути кінець,
пуститися в останню одіссею,
в огонь і воду, навіть під вінець…

...............

…Та й деколи дощило в грудні
Й хилився вітер до могил
І страх закоркувався в будні
Ну як-не-як буденний тил
А може в шмаття, вийти в люди
Хай ордени цілує сніг?..
…мине цей рік, наступний буде
І, мабуть, знову не до втіх
26-12-2018

Ні перемог, ні подвигів, ні слави
Не прагнув на згорьованій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Мене сліпило сяйвом на столі.

Та час настав, і ти пішла із дому.
Я заповітне викинув кільце.
Ти іншому свою вручила долю,
Забулося те сяюче лице.

Летіли дні, кружляли клятим роєм…
Вино й жага розкраяли життя…
Тебе згадав я перед аналоєм,
І кликав із твого не вороття.

Я кликав, але ти не озирнулась,
Я плакав, невблаганна ти була.
У синій плащ ти сумно загорнулась.
У ніч сиру із дому ти пішла.

Не знаю, де притулок для гордині
Моя ти мила, ніжна, віднайшла…
Я міцно сплю і сниться плащ твій синій,
В якому ти у ніч сиру пішла…

Мені вже не до ніжності та слави,
Минуло все і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я власноруч прибрав геть зі стола.

23.12.2018
 

Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

***

О доблестях, о подвигах, о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твоё лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.

Но час настал, и ты ушла из дому,
Я бросил в ночь заветное кольцо,
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.

Летели дни, крутясь проклятым роем…
Вино и страсть терзали жизнь мою…
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою…

Я звал тебя, но ты не оглянулась,
Я слёзы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.

Не знаю, где приют своей гордыне
Ты, милая, ты, нежная, нашла...
Я крепко сплю, мне снится плащ твой синий,
В котором ты в сырую ночь ушла...

Уж не мечтать о нежности, о славе,
Всё миновалось, молодость прошла!
Твоё лицо в его простой оправе
Своей рукой убрал я со стола.

08.12.1908

Вітер повіяв і щось шепотів,
Мені здалося, що твоє ім"я.
Скільки би не минуло літ і днів,
Його теж промовлятиму і я.

Бо дороге воно, як і ти сам
Такий коханий, рідний і близький.
У світі ти один лише такий
І я тебе нікому не віддам.

2018 р.