Любов раптово в душу входить,
Різну мить вона знаходить:
З дощем влітку, інде з градом,
Вона приходить з листопадом -
То, як “сніг на голову” впаде.

Любов крокує дні і ночі,
Серця тривожать - очі в очі.
Кохані палко пригорнуться,
Уста в уста в одні зіллються,
Цього бажання не спинить.

Кохання в пахощах п'янить,
Сладкість в єдності манить.
Серця б’ються все частіше,
У світі ехом ще гучніше,
Ніби світ на двох один.

Любов - це сила волі духу,
Це пісня й муза твого слуху.
Коли життя життю дається
І плоть Духом освятиться,
Бо на святій любові світ стоїть.

А сьогодні віншую пернатих,
Горобцеві кришу коровай.
Солоденьке люблю роздавати:
- Гей, лелеко! У чергу ставай!

Дятел пайку отримав хвалою,
Качконосиці оду писнув.
Йди, цибатий! Всі ранки загою!
Маю мазь від зазнайства масну.

Утирати доводиться дужче,
Аж бусла від мікстури трясе.
Гарно липне сатира цілюща,
Пір'я з гузна вилазить усе.

Розлітається пух по столиці,
Пада в борщ, на канапки, млинці.
Ірокеза лишив на голівці -
Все ж він птах, а не лин у лусці.

На плечі засміялася муза,
Щось Пегас під хвостом облизав.
Нове пір'я росте в чорногуза -
Ще літатиме він в небесах.

26.08.2018р.

Мрії та бажання

А на пательні - рибка золота,
Зловив на кузьку в морі-океані.
Ще трішки і напхаю живота,
Шкварчать у маслі мрії-побажання.

Не вірю у собачок говірких,
У джинів, фей, які несуть удачу.
Виделкою наштрикнуті шматки
Мій стравохід зсередини побачать.

У кістку в горлі вірю. Так бува.
Реальні, а не фікція купюри.
Оце, панове, і усі дива,
Казкові млива, ермітажі, луври.

У небо чхнув. За хвилю звідти "Гуп!"
В каструлю впала й верещить закуска:
- Чого кричиш, неначебто на пуп?
Ти не жар-птиця, а звичайна гуска.

26.08.2019р.

Під укіс літо тисне педалі
в баритоновий рокіт грози…
Безпросвітня мара. На вокзалі
ні душі... Ні троянд, ні сльози.

Сірі постаті на видноколі,
Крапля туги у цівці дощу.
Рейки вільні, відіграні ролі.
Не вагайся... Не бійсь... Відпущу...

Хто зневірився - небо не просить
воскресити минуле. Давно
не тримаюсь за марево. Досить
ткати з ветхої пряжі рядно.

Кане в Лету осмута. Жалобний
віднайдеться, що спалить альбом.
В судний день не обілиться жодний,
тож каміння збирати обом.

Не приборкати біль норовливий.
Щухне злива - себе не втрачай.
Відболить, чи згадаєш? Щасливо...
Потяг сліз не чекає... Прощай...

2017р.

1

Прощавай, кукурудзяне поле!
Я лишився в столиці на ніч.
Хай дружина квітник наш дополе.
Фітнесую на мавці між свіч.

Вихиляюся так енергійно,
що провалено синій диван...
Зачекають корівонька дійна,
карасі, словолюбний кумпан.

Понаписую віршів... Пригода!
Сім епітетів, п'ять дієслів.
Забуваю про битви, народи...
Бути вірним до скону хотів.

2

Мавка? відьма? Не знаю достоту.
Ніс гостренький, на скрині павук...
А в селі ж - незміримо роботи.
Сіяв спори... планую бамбук...

От і все. Обійми - і не дякуй.
Леле...
Сон це...
Серпнева мара.
Пада з груші дірява підсака.
- Здрастуй, діду!.. - лящить дітвора.

2018

У порожній кімнаті — зрадливі тіні
Ніби видіння — на тій он стіні
На цих стінах на тих стінах
На кожній із них —
Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
Ну ти ж не проти що я навпроти
Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

Слухай
Ти можеш кричати якщо хочеш
Якщо можеш
Якщо не заціпило рота
Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
Збірна знань про мікросвіт
А ти мені — про тіні на стінах
Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
Визначся вже на якій ти стороні
Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

Лиши своє серце — мені
Мій любий
Я вже у іншому світі та ти — ще ні
Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
Не варто
Мій любий -
Дограєшся до інфаркту

У тебе більше немає спроб
Немає карт
Немає фарту
Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
Твоя свідомість вже здійснена -
Буття по Сартру

У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
Порожня кімната
І кілька секунд до старту

24.08.2018

Набридла так уже словесна діарея
пустопорожніх лозунгів-тирад,
що хочеться дістати меч Арея
і влаштувати гідності парад!

26.08.2018

Любо дивитись із призьби, як падають зорі,
в серпні під хатою о вечоровій порі
чи зустрічати над річкою ранки прозорі,
груші дозрілі збирати в батьківськім дворі…

Літо в селі нас частує теплом і гостинцем,
щедро дарує солодощі – фрукти та мед.
Світяться хмари, наповнені сонцем по вінця,
кожна із них прослизнути спішить уперед.

Хороше вечором літнім заснути надворі,
чути крізь сон неповторні рулади цикад,
очі за північ розплющити, як у дозорі,
спостерігати природи салют – зорепад!

Серпень повітрям на травах настоянім дише,
пестить уже поріділу чуприну мою.
Ниви пшеничні у пам’яті тихо колише,
співом пташиним гойдає в дитинства гаю.

О, плитко, і ти, яка ж буваєш плиткá!
На стінах і на підлозі.
Хай надійно тебе приласкала майстра рука,
все'дно виростають у тебе крила і нозі.

Все надиться в путь. І риторнів вино
Розпрощається легко з витримкою в 1000 років,
щоб повернутись знов у солодке гаряче ґронó.
Ну а плитка - прахом у горно. Ми поки

Капаримо вічні ремонти, небого,
і вічність - у шепоті наших долонь.
Й над путтю вечірньою молиться Богу
сльоза твоя - мій чистилищний неопалимий вогонь.

серпень, 2018 р. Миколаїв

Я не піду у вас на повідку,
Чужі не захищатиму знамена,
І не одержу зірку на рамена
За вашу вірнопіддіність гидку.

Та України я вам не віддам,
Не візьмете її – хоч подавіться.
Бо не для вас коло́ситься пшениця,
Бо ви – ніщо блакитним небесам.

І наші синьо-жовті прапори
Не вам хапати чорними руками...
Були ви і зостались ворогами –
Хоч вас у вишиванки убери.

2012-2018

Вже п’ятий рік палає схід огнем,
чи не щоденно майже плине кача.
Ми ж тужимо та ворога клянем,
хоронимо близьких і гірко плачем…

Щороку у столиці хіт-парад,
хоч техніку чекають ту на фронті.
Для кого цей бюджетний маскарад,
коли Армагеддон на горизонті?

Допоки так триватиме, народ?
Чи довго ще ми по своїм гніздечкам
жуватимемо тихо бутерброд
і знову нас куплятимуть за гречку?!.

Рабів до раю не пускають
і не для них тече нарзан,
хоча вони і не чекають
на долю вічних каторжан.

На долю вічного наймита,
планиду старця і скота…
Раба й козирна карта бита,
коли затулені уста!

Приємно буть гарматним м’ясом
з важким на шиї ланцюгом?
Народ, що спить, зникає з часом
чи прокидається рабом!.

Рабів до раю не пускають,
ключі від нього у Христа.
Тож бавтесь далі словограєм,
який перемагає сталь!

Я вашу моду бачив у труні,
продвинуті, і що б не говорили –
категорично-однозначне „Ні!“
зі стразами й підборами… бахілам,
весільній сукні просто з кавуна,
для Єви, із наліпкою на писі.
Смаку відсутність – тому вся вина,
і сірої речовини у стрісі.

Істота з яйцями – іще не чоловік,
якщо розгулює по вулиці в колготах.
Себе на посміховисько прирік
і утонув в нікчемності турботах.
Сумнівний прививати людству смак –
це що дитя через коліно гнути.
Ще треба розібратися відтак –
продвинутий чи просто шизонутий!

Скільки б вовка не кормили, а йому все мало.
Тягне, цупить все щосили до свого кагалу.
То корову на толоці чи бика заріже,
то вівцю, бо лицар бісів любить краще й свіже.

Цуприкує він щоднини, волоче до лігва
і нерідко від данини закипає лімфа.
Забереться до кошари, двері не завада
лісовому санітару, й виріже пів стада…

Уже якось понад вечір, після паші, вівці
зібралися на нараду у своїй домівці.
Стали думати-гадати, як їм з вовком зладить,
хто приборка бусурмана, хто біді завадить.

Приміряли в кандидати і ведмедя, й лиса,
сіроманця-супостата добре знали в лісі.
А тому лише сахались вовчої натури –
зрештою повідпадали всі кандидатури…

Хтось промовив, – З охоронцем затяглись дебати,
із двох зол тепер потрібно менше обирати.
Як ікластого узяти на вільну посаду,
буде сірий ощадніше ставитись до стада.

Пропозицію схвалили і зійшлись на тому –
запросили ненаситця до рідного дому.
Ще й оплату на порядок вищу положили,
не чіпав би лише ярок, не терзав щосили…

А на ранок у кошарі знов сумна картина –
вічним сном вже пів отари спочива під тином.
Вовкулака ж пузо гладить і сміється хитро,
бо начхати, що напишуть барани у титрах.

Зовсім перестав боятись – мітить у завферми,
претендує обиратись на наступний термін…
Скільки б вовка не кормили, а він все до лісу
повертає своє рило, бо слугує бісу!

Як просто з популіста стать героєм –
пробачення достатньо попросить
і з нових обіцянок вить сувої…
Але загиблих вже не воскресить!

Ліси карпатські просто не вернути,
на це десятки треба й сотні літ.
Суспільства їх відправила отрута
за сотнями небесними в політ…

Минуло вже чотири довгих роки,
але немає краю тій війні.
Керманичі які зробили кроки,
щоб не служити бісу-сатані?!

Кого з убивць Майдану посадили
чи вкрадене вернули у бюджет?
Байками пригощають нас щосили,
тримаючи хиткий авторитет!

Чого вартують бульбашки-паради,
коли на фронті гине Неньки цвіт?
На наші кошти бенкетує влада
під час чуми, але чекає світ…

Вже цілих двадцять сім минуло років,
а Україна до сих пір жива! –
волають знов нові-старі пророки,
усе лунають їх пусті слова.

Не завдяки, а всупереч, тим кормчим
стоїть країна в горі і боях.
Народ наперекір оскалам вовчим
несе жовто-блакитний гордо стяг.

Такий народ чужинцям не здолати
без допомоги власних ворогів.
Беріть мечі і одягайте лати –
захистимо себе й своїх богів!

                   І
Ой зорі, зорі, як вас багато.
Вами усіяний весь небосхил.
Жодна із вас, у надії сіяти,
не виділяється поміж світил.

І, не зважаючи на зорепади,
не догорає ще сонячний день!
Тільки «зірки» не дають собі ради,
інде наводячи «тень на плетень».

Ой, не байдужі, яке марнослів’я!
І язикаті, і не мовчазні...
Як не стараюся – не розумію,
де ви шиплячі, а де голосні.

Ой не із вами я нині змагаюсь.
Горе від розуму. То й і не каюсь,
і оминаю я той будуар,
де на котурнах сіяє найвища,
найяскравіша, сатиру найближча...
Тільки таку і чекає Омар.


                   ІI
Нема коли, та і немає сили
намарне перейматися мені,
яка кого комаха укусила
у ці ясні оказіями дні.

Надворі серпень дихає жарою.
Ось-ось настане золота пора
упитися журою і... снагою,
навіяною генієм пера.

І хочеться повірити людині.
Нехай не кожній. Кращій половині,
такій, яку придумали самі.

І споглядаю у лиху годину,
як реквієм чаруючої днини
міняє німби зоряній пітьмі.

                   ІII
Ревную до Коперника, Карузо...
Ну, а чого, питається, до Музи,
коли уже до фінішу – ось-ось?

Не треба прогинатися під щось.
Бувають неприємні ...боягузи,
а от мені, бодай, не довелось.

08/18

Жовкне лист на верхів’ї беріз,
І туман над Десною спроквола снується,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Карту Лети чи шлях журавлиний?

 
від порожнечі до зірок
плекаючи за мить
іще останній штрих

& сповнений жаги ковток
у затінку який цілить
подячних & живих

& губиться у вічність прах
розвіяних безумств
дірявий посміх заратустр
у жовтих каптурах




 

Ночі серпневі уже прохолодні,
Подихом осінь, немов крадькома,
Владу свою демонструє : «Ви згодні?
Знову зустріти погоди холодні?»
Адже, так буде, вона недарма
Нам сповіщає, що пісенька літа
Скоро останній завершить акорд.
Колір зелений втрачає «еліта».
Мабуть, дощами не дуже омита,
Прагне, хоть якось побити рекорд:
Треба затриматись! Літо думками
З вітром владнає, і він замовчить.
Швидкість вгамує свою під замками,
Лють, опануючи обіцянками,
Бурю осінню зупинить на мить!
Хай ще всміхається літня блакить!

25.08.2018
Свидетельство о публикации №118082500067

Дві комети: Нурієв і Брун,
дикий норов і холодність датська.
Розглядаю дванадцять парсун.
А пліток незміримо-багацько.

Поспліталися руки, зело...
Лет партнерів на світло, на ложе...
Доля іншого - дивне кубло.
Бути геєм - природно? не гоже?

Не беруся повчати, о ні...
Хоч на осуд помірний ще ласа.
Мельпомена гартує в огні.
В'яже шлюбні вузли Аргімпаса.

2018

"Така у мене справді ти одна!" -
Видзвонюють льодини, мов червінці.
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти - молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі...
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?!

Як вип`ю зразу - захмелію вмить,
Та до тверезого дійду я стану,
Смаку іще не встигну оцінить,
Або й цілком цінити перестану.

Тому і залишайся ще, постій.
Моя байдужість, то мов льох, кохана.
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Я теж колись опущуся туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, відстояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди!

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті –
володарі смерті, великі-великі царі.
Ці –
лягали у соняхи і помирали поволі.

Територію смислів запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже.
Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.

Територія смерті доспіє у сонцеквітках,
у бджолі,
що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.

Все ще незалежні од «Свободи»,
суверенні волею небес,
марять «Батьківщиною» народи,
поки Дух держави не воскрес.

Бачили уже, що купували
і за що купилися самі,
п’ятий рік чергової навали
і трьохсотий буде у ярмі.

Та ніяк не дійдемо до тями,
що усе ще бідні, бо дурні...
Може, поміняємо місцями
кольори державні на хатні?

Раді, що пшеницею і морем
обіймає і біду, і горе
наша ойкумена. Все одно
ще не помічає сонця й неба
хлібороб, якому, ой, не треба
опускатись вірою на дно.

24.08.2018

Маю тобі сказати:
світ не умер, не змалів,
тільки тюремині ґрати
звів...

Мури такі прозорі -
заздрять їм небеса...
сонце вода і зорі -
краса.

Шпички незримо гострі
витончених примар
зводять стрімкі помости
до хмар.

Видовжився, розрісся...
Ріками - не вода -
свіжі потоки гонить
біда...

Маю тобі сказати:
Біди не родять бід -
лиш задзеркаль любові
слід...

2018

Мене Господь ліпив із глини,
Не знаю нащо, таїна.
Обняти хочу небо синє,
В огром пірнути аж до дна.

Мечем до правди дорубатись,
Від зла громаду вберегти.
Але - традиції, обряди...
Бурчить з амвона дяк рудий.

Живи як церква наказала!
Згинайся нижче до ріллі.
Розумним - гроші, дурням - рала,-
Народ потроху і змалів.

Насунув піп алмаз на пальчик
І рушив на ловитву душ.
Кажу: - Обман у рясі бачу.
А він: - Релігію не руш!

Ти - тьми дитя! - злостиво мовить,
Але він сердиться дарма.
В моїй душі окрім любові
Нічого більше і нема.

23.08.2018р.

Лягають легкі* тіні вечорові
І днину заколисують стару.
Даруй мені печаль свою, діброво,
І сутінки замислені даруй.

Не поспішає ще виходить місяць
У хмарному-химернім напівсні.
Ти прохолодою мені пролийся
На роздоріжжі саду чарівнім.

В небесних водах – чи мені здалося –
Купалося розкішне диво це…
Немов би Муза в хмарному волоссі
Схилила там замислене лице.

Відчув: у мене виростали крила,
Здіймаючи увись понад гаї.
Вона мене у небеса манила,
Скупатися у пестощах її.

*Легкі – як завжди – авторський наголос, значно більш поетичний високий, ніж тупий словниковий прозаїчний приземлений – легкІ.

23.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Я написав Ваш образ уві сні:
На тлі вікна із воску дивний профіль,
Русяве пасмо на чолі високім,
Яскраві бризки сонця на стіні.

Вітрець своїм невидимим крилом
Шурхоче тихо сторінками книги.
Вагань і сумнівів холодна крига
Безжально сковує моє нутро.

Тендітний Ваш, стрункий дівочий стан
Тривожить душу і бентежить око,
Цей ніжний дотик, наче ненароком,-
Надійні ліки від кривавих ран.

Букет мімоз на столику склянім.
Росинкою сльоза ляга на вії.
Моя прекрасна, недосяжна мріє,
Прийдіть ще раз у мареві нічнім.

У світі чарівливої імли
Я Вам любов, неначе сон, навію,
Напевне знаю: кожному по вірі,
То ж вірую, що стрінемось колись.
23,08,18

 
Кожен раз буде мовби прощанням
під склепіннями & вітражами
там, де часом сковзає зірка
наче скинутий з неба ангел
від кармінових заходів півночі
до спекотних зенітів південних
в оксамитовому фіолеті
крізь ілюзії тіні & світла
кожна інша сповнена мрія
ніби звіяна долу зернина
що паде у безсмертну темряву
безнадійно сподівану вірних
сонцезлота ~ місяцесрібла

історій катма послідовним завтра
непритомним віднині звісний
розмінний ендшпіль
сам на сам
із нічим ~

споконвічний бранцю тисяч блюзнірських
доріг, коханцю сентенцій вторинних
убрaний в ятріючі виблиски
піротехнічних промоцій сваволі
порух твій ~ сподівана неповторність
за строкатість майданів & юрмищ
полуночні мури із пилом космічним
безодні краї нетварних багать

у цім серці камінних нетрів
плині матерій, уривках етерних
чий відчуттєво зурочений звір
марить світ перевернутий твій
через розчинені ніччю двері




 

Не воювать, а тільки відвойовувать
Чужинцями загарбане добро –
Така-от випала тобі планида, Україно.
І відвойовано-таки воно було б...
Якби
За булаву проводирі твої не бились,
Якби
Тверезим назвався королем Богдан,
Якби
Не перехитрив себе Мазепа,
Якби
Криваві чоботи Петрові носи і галагани не лизали,
Якби
В Петлюри більше було вдачі,
Якби
Махно знав, де йому пристати...
Якби...Якби...Якби...
Коли ж нарешті без цього триклятого «ЯКБИ»
Вкраїна суверенною стане де-факто.

Устами правди є сьогодні діти.
Радіє і лякається народ.
Піариться під прапором еліта –
найдовший і найбільший патріот.

Радіємо, що є кудою бігти,
і боїмось – далеко до мети.
Поділені уже на мапі світу,
самі, і далі нікуди іти.

У скоєному каються гаранти.
Стираємо з очей скупу сльозу.
Америка-Європа – секунданти.
А ми йдемо як завше на грозу.

Ми щедрі. Роздаємо наші душі,
купаємося у одній калюжі,
де тоне під ордою малорос.

І під най-най-якими прапорами,
коли свої погейкують над нами,
волаємо, - рятуйте, пробі, SOS!

08,2018

На духу. Не солгу ни слова.
Угораздило как-то во сне:
двое в розыске – я и Вова
фотороботом на стене.

– Ты... чего? –
изрекает Вова.
Ну а я ему так зажужжал:
– Очень видеть хочу Сенцова,
анексирую наш Ямал.

– Е-э-э..., –
виляет красноречивый, –
я бы...
        всю Украину...
                    бандер...
(пропущу матюки курсивом)
...замочил...
          еще...
                    при еСеСеР.

Завопили «звезды» на Раше:
– Не хохлы на Ямале, а Крым!
Исторически ваше – наше
никому мы не отдадим.

А за ними ублюдков свора
вопияют:
– Ату их, ату!
Просыпаюсь в холодном поту.

За стеной излагает Вова:
– Наши...
        Альпы...
              прошел...
                    Суворов!
  Жди...
            Европа... ,
                    на вы...
                               иду.


08/18

Без Грея нудиться Ассоль,
Жує підсмажену оливку..
У чоловіка – інша роль:
На люд полює за готівку.

Кричать од жаху дітлахи,
Стріляють із рушниць солдати.
Хто не утік – у ланцюги,
Плантатор золотом заплатить.

Романтикою пахне світ,
Легкий пасат хитає пальми.
У джунглях стогне інвалід,
Шмат м’яса вирвала гізарма.

Песетами бряжчить кабза,
Руків’я шаблі – шкіра негра.
Уже готова ковбаса –
Хутчій, мій лицарю, алегро!

22.08.2018р.

Від радощів чи болів -
Сльозинки поміж вій, -
В якій сьогодні ролі
Мінливий образ твій?
Позаздрили б актриси,
І автори реприз, -
Твого обличчя рисам
В очікуванні сліз.
Мені незрозуміла,
Як білий світ стара, -
Жіночих перевтілень
Талановита гра.
07.06.12

Нічка розвішала зорі над обрієм,
ніби яркі ліхтарі.
Котиться променем сонячним здобрений
місяць о пізній порі.

Тихо у гаю, лиш листя колишеться,
а ще не спить соловей.
В нічку таку диваку саме й пишеться –
ямб зазвучить чи хорей…

Спомини… Спомини в’ються у просторі…
Тихо – один у гаю.
Лезом шаблюки козацької, гострої,
врізались в пам’ять мою.

Небо заквітчане ясними зорями,
помандрувати не гріх.
З ніччю краями літать неозорими
лину у думах своїх.

Пишу про те, що бачу, відчуваю,
із чим не згоден, щиро не люблю.
Про те, Вітчизну як свою кохаю,
до бідних сповнений природного жалю.

Пишу про те, що не чекаю чуда,
надіятись на себе тільки звик,
існують в світі люди, не паскуди…
і свій стрімкий приборкую язик.

Ще сподівання, мрії і тривоги
вплітаю у поезії канву.
Долаю вперто я свою дорогу
й пишу про те, чим в світі цім живу.

05.08.2018

***
Що у вині, то те і в голові.
Та істина гіркою не буває.
Коли розкусиш свого візаві,
то ти вже й ворог.
Та зникає морок
і стане ясно – істини немає.

***
Корупціонери – не поети.
Всі вони, маленькі і високі,
опинившись десь у кабінеті,
люблять владу, гроші і солодке.

***
Брехня і правда – це одне й те саме
моєму его і немає тями,
що егоїсту застує своє.
Лукаві люди граються словами,
та істина їм спати не дає.

***
За істину воюють на війні.
Вбивають форте, умирають п’яно.
Та хай би краще урки та буяни
цю істину шукали у вині.
Та п’яному, навіщо це мені?

***
Вистачає і дір, і зірок,
і туманностей в повну натуру,
і у хаосі цьому – пророк,
у якого є вовчий квиток
на єдину вакансію гуру.

***
Усе ще намагається совок
поставити й поета у куток
аби контролювати кондуїти.
І випирає із душі піїта
стереотип сіяючих «зірок»
нагої самозваної еліти.

08.2018

Хтось, напевно, вже забув,
Як у нашу хату
Ти привів колись журбу
На велике свято.
Як голівоньку набік
Похилив раніше,
Ніж матусі марний крик
Пролунав у тиші.
Як замовкнули без сліз
Ті, що зрозуміли,
Чом такий неспокій зріс
Раптом біля тіла.
Чом ніхто із нас не зміг
Серцем передчути
Найкоротшу із доріг
І довічний смуток?...
Я не падав, не кричав,
Не тужив найбільше, –
Хоч утратив слухача
Сокровенних віршів.
19.08.18

Природа, звісно,- штука гарна,
Довкола хмари і дуби...
Сіяє зірочка полярна,
Кохана грає на трубі.

Сурмить, неначе слоненятко,
Акомпонує бабський хор.
Закінчать марш - гудуть спочатку,
Тональнісь, звісно, до мажор.

Розперезалася джаз-банда,
Аж листя сиплеться із айстр.
Була жона мрійливим бардом,
За медальйона - каподастр.

Та на весілля, певно, здуру
Купив платівку Фітцджеральд.
Відтоді пише партитури,
Майстриня тушів, рок-балад.

Напряг пройшов, уже терпимо,
Реве над вухом саксофон.
Вечеряю щоденно гімном,
А блюз смакує за поп-корн.

Мушву гримучі звуки душать,
Йде носом кров - вже все одно.
Надворі гепаються груші,
Сусіда гавка у вікно.

22.08.2018р.

Свербіж

Серпневий вечір. Жіночка у спальні,
Нахаба-кицька морду суне в глек.
В титанів думки зморшки вертикальні,
А у піїтів, знамо, поперек.

Ліричні вірші неперервно мрячать,
У гузно муза коле, наче ґедзь.
Та це нічого, друже, ще не значить,-
Я теж такий моторний писунець.

То нащо пишем? Помилок до біса,
Ні стилю, ні харизми й глибини.
А результат один: словесна тирса.
Чуваче, стій! Пегаса не жени!

У геніїв як у "Антея" крила,
Лиш я у храмі муз сліпе вайло.
Є ж віники, ломи, лопати, вила,
Так ні - правиця торсає стило.

Ну то і що? Снаги не позичати!
Є олів'є, натхнення й довга ніч.
Уже строчу канцони та рулади,
Бо ляпати чорнилом - звична річ.

2.08.2018р.

 
іще світання. хмарний блуд
на ніжному склепінні
& ангел розгорнув талмуд
в безмовній серцевині

як тане свічка мовби суть
що присна завше нині
займи усе & все забудь
провинне те й первинне

запеклий безпорадний труд
чи дощові перлини
ніхто не гратиме в цю гру
& глек без треби глині

матюк
          об брук
                       наступний
                                        труп

о сяйний ранку літній




 

Як хороше в останні дні серпневі…
Ще літо домліває в небесах,
У тихому замисленому дневі
Ген подих його стомлений зачах.

Хтось молоко немов би п`є із глека –
Густу сметану хмарну чи вершки…
Воює літо, шле задуху й спеку,
Та дух його розвіює важкий

Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
Трави медовим запахом п`янить,
Закручує в спіраль повітря нить,
І купол вже сміється світлолиций.

Брунатне перше пасмо у гілля
Шляхетному зеленому волоссі –
Немовби натякає звіддаля,
Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)

А скажи мені: так.
-Так.
Не кажи тільки: ні.
-Ні.
Поцілунку терпкий смак.
Твої очі такі сумні…
Що несеш ти мені?
-Час.
Я його збережу?
-Авжеж.
Буде гріти вогонь нас
Помаранчево і без меж.
І постелить рядно ніч.
І народиться в нас син…
Я покличу тебе?
-Поклич.
Я у тебе один?
-Один.
21.08.2018

Знову осінь зажурилась жовтим листям,
У повітрі пахне картоплиння і спориш
У рожеві шати горобини одяглося місто
І питає ніченькою місяць: «Ти не спиш ?»

Ні, не спиться… Ні , чомусь не спиться
У душі моїй осінній щем,
Тільки вітер розкриває більше крильця,
Щоб летіти разом з листям під дощем.

Тільки осінь залишає вранці сльози
На траві холодній і землі
І зажурено хитає на деревах коси
Плаче осінь стиха у імлі…
21.08.2018 р.

Бігає Артьомка, син Нікіти,
лементить російською...
Агов!
Діти - не бур'ян: дерева... квіти.
То за що на Сході ллється кров?

Верть мене запевнить, що паради -
це країни міць і плани на...
Українці прислужитись раді,
із болота потягти й слона.

Та застряг навік товстезний хобот,
троакаром тицяли - не здох.
Тут і сміх, і матюки, і хохот.
Кида соплі на терниння Ох.

Я охайна, тож мовчу... окремо...
Блискітками повняться тази.
Оберем халепу-теорему...
Лахмітин, Європо, ще вези!

Наші юнки гарні - в татужі.
Парубки міцні - роботу дай!
Чую, як скриплять модерні мажі.
Відчини всі брами в жовтий рай!

Ми чекали рому чи текіли.
Нас у юрми скликали... Війна.
Доля нерозважлива, сп'яніла
Сім скрижалей тягне до млина...

........
2018

Іноді так хочеться одягнути шкарпетки з дирками
через які мої пя'тки дивляться на світ,
старий зелений светр,
де келих вина залишив свій слід,
вплести в коси величезну волошку
і прудко йти уперед, а не потрошку...

А потім бігти посеред стиглого жита
по стежині...
а далі злетіти... чи підніматися в небо...
поруч з Мюнхаузеном по драбині...

А нема її... та й нема.
Відбула своє, відтужила,
Відлюбила, відворожила,
Відсніжила немов зима...
Відбруньковано відцвіла
і плодами у землю впала...
Мало... Мало... Нестримно мало...
Не зосталось її тепла.
Тіко світла дрібний пучок -
теплосяйне тонке пасе'мце...
Піснезвук... ним тремтіло серце,
як струною тремтить смичок...

2018

І раптом шибку в хаті затрясло,
і зойк прострелив тишу, наче куля.
Посипалися мати, бите скло,
і полетіли макогон і дулі.
І сон урвався дітям, і вони
укотре заховаються у льосі.
То страшно, як жахи приходять в сни.
А де подітись, як нагрянув досвід?..

Непомітно і тихо відступить за обрій тепло.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Акварель пелюсток переллється в змарніле стебло
І зникатиме десь. І надійде до нас надвечір'я.
Тільки крок за поріг - там легка прохолода землі
Крадькома зазирне, та не схоче тепло підпускати.
І зачинять на ключ сині двері небес журавлі
І заплачуть дощі попід вікнами змерзлої хати.
Але поки ще є трохи сили у наших ночах,
Поки стежка летить, поки віриться в казку про літо.
Ми з тобою живі в зорепадах серпневих, хоча
ми і в холод живі, поки здатні це літо любити.
2018

I
Бузок рожевий, білий, пурпуровий
Розлогі грона цвіту розпустив.
Не хмур, моя кохана, чорні брови,
Тебе ніхто так міцно не любив.
Голубить сонце мальовничі луки
І трави у смарагдовій парчі.
Не говори ніколи про розлуку,
Твоя любов на відстані душі.

Приспів

Весняна мить п’янить, як сон дурманний,
Несправжній діамант у долі не проси.
Хоча бузкове щастя швидко в’яне?
Світ божеволіє від Божої краси!

II

Настане інший день - бузок роскішний
Додолу пелюстками опаде.
Поглянеш в далечінь - червоні вишні
Осяють, люба, личко молоде.
Біжи назустріч сонцю полум’яно,
Теплом зігріта квітко чарівна.
Кохай! Звучить мелодія вінчально?
Допоки в серці ще звучить струна!

2016р.

 
самітнику без жодної нагоди
лишаються озорені часи
тональність неба, хмарні переходи
пологи радощів & ласощі краси

невидимі, кодовані, таємні
полуди & спокусливі хрести
кумири, фетиші й тотеми
обіти, гонорові та пусті

кислоти насолод & солі алхімічні
літоти злив, нечутний літ птахів
ті ночі, у які минає вічність
міста огневі, береги лихі

вуста жінок, що мимоволі не кохають
липке вино, яке сочиться самохіть
лабетами ошуканого жалю
& сумовито вишукана злість




 

Нічка-чарівниця льодяники готувала:
сині, жовті, пурпурові.
Прив'язувала їх до неба
на ниточці шовковій.
Хай на землю з них стікають
сни солодкі та щасні,
і на сплячих обличчях
квітнуть усмішки зореясні.

А опісля з'являвся красень-ранок
в черленій сорочці,
ті ниточки раз за разом зрізав
і льодяники геть усі злизав.
Тому ранок завжди солодкий,
задоволений:
загравою усміхається -
з усім світом вітається.

В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,
Приречено зректи "Беріть!"?

Обкладені ясою лона,
Готують купелі, хрести...
Раби! Кладіте під амвона
Грошву за кухлика води.

Чи небом писані закони?
Нема усталених оперть:
За срібло - свічі та ікони,
Народження, біда і смерть.

Спаситель скромний, у ряднині.
Душпастир - золотом сія...
Чи люди у зневірі винні?
За них скажу осуду я.

Наживи процвіта епоха,
Дороговказ один - "леве".
Нема у храмах віри й Бога,
Він у душі твоїй живе.

20.08.2018р.

Небо

Запозичив Хронос мить одну
Аби в небі я горів як зірка.
Та життя сусіда-орк зітнув -
На Савур- могилі впав без крику.

П'ятеро лишилося сиріт,
Тягнеться сім'я на захід сонця...
Кліпнув оком втомлено Аїд -
Місця в пеклі вже нема для хлопця.

А зі мною поруч брат і син
Захищали Україну-неньку...
По травиці - росяний кармін,
Виорано "Градами" земельку.

Я погас. Мовчить осліпла вись,
Ну, а ворог брагу п'є, горілку.
У моїй господі оселивсь,
Витирає рушниками пику.

На Донбасі вигуки "Хурра!",
Внуку обривають нитку мойри.
Радості немає - біль, жура...
Небо чорне. Всі погасли зорі.

19.08.2018р.

Писати чи працювати?

Зріють думи, груші,чиряки,
Друг усоте пише про природу.
Я ж, панове, зовсім не такий,
З квітня не вилажу із городу.

Розвелось ледачих писунів
Більше, ніж нахабних колорадів.
Я б усх їх вигнав на лани
Вивітрити романтичні вади.

Що це за професія така -
Шкряботіти прудко по сторінці?
Хай зігне піїтик горбака
І в обиччя віршиком не тиця.

Для початку - хай почистить хлів
І корівок поворушить ззаду.
От де праця, піт і мозолі!
Налітай, братва! Кому лопату?

P.S.:
Ліжечко у стилі рококо,
Пахолок готує хвойну ванну.
На колінах - муза без трико
Кличе за собою у нірвану...

20.08.2018р.

Життя

Я в раю! Вві сні та наяву!
Піднімають мавки звично трени...
Без жінок і дня не проживу,
А вони страждатимуть без мене.

Не люблю заплаканих венер,
Научив Ерот веселим іграм.
Длань вогка зрива барвистий флер,
У клубок сплелися дикі тигри.

Пристрасть - дар! А холод - це біда!
Непотрібна самота у хаті!
Хай кохання ліжком хилита,
Потім опишу процес в руладі.

Душі і тіла в монастирях!
Лона павутиною окуті!
Я би вам знайшов богатиря
Аби віртуозно пестив груді.

Хто сказав: "Кохатися ніззя!"?
Євнухам обрізаним не вірте!
В мене рій цнотливиць на сносях,
Виношені у любові діти.

Цілий вік отак, братва, живу,
Жіночкам щодня знімаю стреси.
Падає богиня у траву,
Час прийшов літати в піднебессі.

20.8.2018р.

Невдале весілля

Довбає брат:: - Побійся Бога!
Доволі вже ловити ґав!
- Он та - кирпатенька -нічого...
Беру жоною! Уламав!

Достатньо бігалось наліво,
Пора шукати повідка.
Хвилюються опуклі діви -
Ерот із ліфів утіка!

Ходив щодня в альковні кубла,
Робив добрезних фей зі злюк.
Чоловіки жінок не люблять,
А я шаную і люблю.

Та не дійшло до пусі-мусі,
Весіллю швах! Душа на дні!
Добро усім належать мусить,
А не гаргароньці одній.

Прогнали феї кирпоносу,
Ще б трохи й грохнули - їй Бо!
Ізнов стаю в похилу позу,
Дарую радість і любов.

20.08.2018р.