Монументальне…
ментальне…
(б)анальне…
експерименти…
бинти…
екскременти…

Сміття словесне.
Зачистка тотальна.

…Муза тупцює:
сукеночка бальна.
Крадені дивертисменти.

03.04.2017

Ой, заграв в дуду вербову
Теплий свіжий Вітерець,
Одягла Весна обнову,
Сукню зелену чудову
Та й пустилася в танець.

Закружляла, закружляла
Поміж кленів та беріз,
Диво-квіти розсипала,
Що із рукава дістала
І залишила в траві.

Покотились, покотились
Вони далі по землі,
В синє небо задивились,
Там же Сонечко з"явилось,
Усміхалося до них.

А Весна помчала далі
Лісом, полем аж на луг.
Із птахами розмовляла,
Разом з ними заспівала.
Ой, яка краса навкруг!

2017 р.

Нелегко іноді буває
Визнать життєві помилки,
На серце каменем лягають
Гріхи за прожиті роки.

На жаль не зміниш вже усе ти,
Життя рікою відпливло.
Та намагаймось чесно жити,
Як би нам важко не було.

2017 р.

Так співає сьогодні душа,
Що аж серце вібрує щасливо, –
Спів почуло й озвалось пташа,
Поєднавши веселі мотиви.
Гарна пісня звучить звук у звук
І не тане в небеснім світінні,
Бо не знала ще кращих сполук
Голосів височінь безгомінна.
Зміст один, та і нота одна,
І єдина утісі прикмета –
Такт у такт диригує весна
Цілий день милозвучним дуетом.
02.04.17

Защеміло серце, защеміло –
Де любов залишилася, де ж?
Те, що нам здавалось ніжно-милим,
Ніби злом постало без одеж.

Вже нема ні сварок, ні освідчень,
Суперечок, ані листувань.
Тільки серце трепет таємничий
Знову, як в минулім, відчува.

Ніби часом все перемололо,
Шкаралуща тріснула немов.
І на світ з`явилось ніжне, кволе –
Щось чарівне, як сама любов.

Воскресає у яснім розмаї
Почуттям клейка речовина –
Половинки дві вона з`єднає –
Що згубила в розпачі весна.


2.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Тюльпанчик визирнув листочком:
- Зима скінчилася, як світ?
А Прлісок веселим очком
Морга Тюльпанчику: - Привіт!

У нас тут тепло, підіймайся,
Давай цвісти, і друзів клич,
Тебе я трохи зачекався,
Все думав, де це наш панич?

Ось Гіацинти на підході,
Барвіночок десь там завис,
Кум Крокус, правда, не діждався,
Та буде ще ось-ось Нарцис.

А далі: Примулки, Кульбабки,
Медунки, Сон-трава, Фіалки.
У розмаїтті світ чудовий:
Конвалії, Ірис,.. бузковий
Безмежно ніжний аромат.
На клумбі кожен друг і брат...
Яби так було між людьми -
Не знали б ми усі біди.

09.03.2015.

1

Доброта розлетілась на мікрочастини.
Не приймати до серця ексцесів, табу?..
Адекватні оцінки притуливши до тину,
Возвеличує моська галасливий табун.

Провінційна весна: прибирання, прозріння.
Спліснявіле насіння доклює шантрапа.
Тамада-вітрюган - голубавою рінню...
Ось надія на мир - худорлява, скупа.

Ординарне вино, перманентні наскоки.
Так бракує оази, родових островів!
Каа - довгий, плямкий - знай, примружує око...
Сто законів для джунглів червонясто обвів.

2

Пережду між людьми ескапади, хуртечі.
Лист лавровий кладу в ескапізму бульйон.
Сновидінь череда, біле пір`я лелече,
Погрудкована манна - крізь хмаристий нейлон.


Я ж - із мирних дітей ковалів, гречкосіїв.
Стугонять пішаки, тулумбасять слони.
Сто законів-нічниць у дрімоті, у дії...
Триєдиний мій Боже, від війни заслони.


2017

Наче пуповини
згубна іпостась,
з мотузок драбина
в морок простяглась.

І втікач затятий,
безпритульний знов,
до стіни прип’ятий,
немовля немов.

Зверху – ніч безлиця,
здолу – рип чобіт,
а круг хитавиця
викривляє світ.

Чим же перейнятись
в глупій цій ночі:
а чи то здійматись,
опускатись чи?

Рани ниють поночі…
Та шепочуть губи:
«Доки нам ще боляче,
доти ми ще люди…»

І втікач горлає:
«Розібратись треба,
звідки я втікаю,
чи з землі, чи з неба?»

2017

Заясніло небо понад нами,
Увільнивши землю від імли, –
Хоч, неначе вівці табунами,
Аж за обрій хмари побрели.
Вітерець, немов вівчар на чатах,
Ходить доокола вередух,
Бо повзуть ліниво волохаті,
Куцим уповільнюючи рух.
Променями теплими пройняті,
Сизі теж спиняються на мить
Біля сонця, наче при багатті,
Зору закриваючи блакить.
І відразу линуть, відпочилі,
В далечінь спорідненим гуртом, –
Біло-пінні хмари, наче хвилі,
Понад заклопотаним селом.
01.04.17

Я роздумувала...чи писати оце. Поетичний сайт перетворюється на гумористичний кабачок, назву оберіть самі...
Шістки ліпляться за будь-що.
5, 5 - за проби пера. Коментарі видаляються... оцінки летять із ними...
Оцінювати може будь-хто. Автор лише зареєстрований, сам не оцінений...вже оцінює на 5,5. Можливо, навіть сам себе, бо клони, ніки.
Про яку майстерність може вестися мова?

Ось - 6.
http://maysterni.com/publication.php?id=124019

Не думаю, що мені личить і надалі коментувати тексти.
Ще недавно у мене був рейтинг до 5 одиниць, але ж це ніяк не позначилося на потенціалі.

Вірш публіцистичний - 6. Щось нашвидкуруч заримоване, назви не підберу - 6...
Навіщо така щедрість в оцінках? Така недбалість... епатаж...
Аби пріапічно та весело... на межі із застільними жартами. Чи й за межею...
Про поезію вже не йдеться. Може, подякувати мені за всі щедроти сайту - і лишити його на інших майстрів...редакторів.
Якщо комусь допомогла, втішена.
(Коментарі віднедавна множаться. Раз напишу, стає двічі-тричі на чужій сторінці з інтервалом у часі)

Про оцінювання: http://maysterni.com/rules_main.php#6
Цитую:

Оцінка ставиться зареєстрованими користувачами.

"1" - зовсім погано
"2" - "погано"
Ставлячи такі оцінки ("1" та "2"), потрібно обов'язково їх прокоментувати, - якщо ваші коментарі і часте таке оцінювання будуть редакцією сприйняті, як постійно грубо неадекватні, то вам можуть відмовити в подальшій реєстрації.

"3" - посередньо (в п'ятибальній шкалі це ближче до "2,5")
"4" - майже добре (в п'ятибальній шкалі це ближче до "3,5").

Розберіться зі своїми смаками і совістю, перед тим, як ставити ці злощасні "3" і "4".

"5" - гарно.
Найбільш ходова оцінка, що адекватно може використовуватись щодо авторів різних рівнів. За "5,25" вам ніколи не буде соромно, хіба що в разі невдалого віртуального кохання. "5,5" - вимагає твердої вашої впевненості, що у творі достатньо гарний звукопис і дуже гарні образни.

"6" - прекрасно.
Застерігаємо від чуттєвої зливи цих "6". Аби захистити наш ресурс від войовничої сірості і посередності, ми ставимо наступні умови: кожну "6", як правило, потрібно кваліфіковано обгрунтувати. Хіба що ставите одним і тим самим, про кого вже все кваліфіковано написали раніше. Якщо "5" - це просто "гарно", і "вам подобається", то "6" - це вже "взірець для всіх"!
Отож, потрібно пояснювати, чому це взірець, які прекрасні риси краси осягнуто у конкретному вірші, які порівняння і метафори вас зачарували, які ідеї майстерно втілені, трохи про красу слова, про красу фото на обложці і т.д., і т.п.... І не забути вказати у своєму коментарі, яку оцінку ви поставили.
Звичайно, ваші коментарі допоможуть нам точніше оцінити ваш рівень.

"7" - геніально
Якщо ви робите перші кроки на сайті, а також другі, і треті - ставити "7" вам не рекомендується. Взагалі, "7" могли би ставити іншим тільки ті автори, що подекуди отримують від редакції "6".
Щодо геніальності, то розуміємо це згідно з первинними означеннями: Геній, як Дух Покровитель, - найвищий Захисник і Помічник. Два і більше геніїв розміщувалися у древніх по різні боки на ковчезі, в якому спочивали боги. Отож, перед тим, як скандалити із адміністрацією, подумайте, що ваш улюблений автор собою в поезії конкретного вірша охопив, оточив своїм безміром яко Дух Покровитель.
Звичайно, кожну "7" потрібно кваліфіковано обгрунтувати і горе вам, якщо ви не звертатимете уваги на власну грамотність і оперуватимете зворотами - "бо мені ся то подобає".

Але, якщо ви вважаєте, що вам закони не писані і ви можете робити все, що завгодно, то адміністрація сайту поводитиметься з вами адекватним чином".

Каліка я на ліву ногу,
Подайте бідному мені.
Не можу рушити в дорогу
Ні пішки, ані на коні.

Коли ж мені на допомогу
Ви дружно скинетеся всі,
Тоді щодня біля порога
Мене чекатиме таксі.

Дорогі мої вкраїнці!
Вже, мабуть, сто перший раз
я караюсь наодинці -
й віддаю таки наказ.

Ворог наш, хоча неситий
і на рідний край посяг,
треба все ж його любити –
він, ачей, у нас в гостях.

Тож усім – від рядового
й до найвищих аж погон –
я озвучую вимогу:
«Припиняємо вогонь!»

Як бальзам – ворожа мова:
«Не стрілятиму по вас!»
Ворог, ой, – твердий на слово…
вже сто перший, може, раз.

Дату вибрано серйозну,
не повірити – ганьба!
(Ворог же, утім, стервозно
посміхається хіба).

Тож до всіх, мені угодних,
І до гострих на язик:
– З першим квітня вас сьогодні!» –
Президент ваш. Жартівник.

01.04.2017

Подруги зустрілися, не бачились давненько.
Перша в тілі, друга – ні, як свічечка тоненька.
— Як вдалося похудати? - запитала статна.
— Темпераментний мужчина і дієта знатна.
Необхідно і твоєму сісти на дієту,
— А для м'язів не зашкодить? Я кажу про «Это».
— Не зашкодить! Твій, як завше, шлунок набиває.
Мій не палить і не п'є й "Камасутру" знає.

Намотала все на вуса пишка про дієти,
Стало соромно, що любить смажені котлети.
Як вечерю готувала, подругу згадала.
Можна дійсно обійтися без горілки й сала.
Чоловік прийшов голодний, з'їв би навіть вовка.
— Любий, зараз, почастую!
— Ой, яка ж ти ловка!
От за що тебе кохаю!
— Невже за котлети?!

Насторожено дружина почала з дієти:
— Я сьогодні випадково подругу зустріла.
Тася каже, щоб петрушки я побільше їла…

Розказала про корисне, він з-під лоба косить,
В миску глянув:
— Як світ Божий таких дурнів носить!?
Бутерброд і чашку кави вранці тільки бачив.
Міг би випити сьогодні, - чоловік зазначив
Ради неї в барі кинув свого кума Ваську,
А вона мені патяка, що зустріла Таську.
Їж сама пучок петрушки з азіатським рисом.
Дай борщу, цибулі сала! Чуєш, стара крисо!

Жінка плаче.
— Може, хрону, щоб застряг у носі,
Коли ти не розумієш про дієти й досі.


2009р.

– От чого ти з грудей вискакуєш?
Може, крепше стягнути путами?
– Хочеш лінію? Ну то матимеш!
– Ні! Продовжуєм – з амплітудами!

01.04.2017

***
Один із перших зодіаку,
але – на ниві для дітей,
миролюбивий до ідей
зірок воюючого знаку.

***
Фея ефірної форми,
рими і ритму «поез»,
знає і етики норми,
і лікувальний «лікбез».

***
Бойовий. Береться за високе
і перекладає срібний вік.
Заримую я його як ...
і себе впізнає чоловік.

***
Не те, що вітер в голові
і лексикою віє псевдо,
але, буває, візаві
показує девіз і кредо.

***
Не у султана полонянка,
але із іменем таким.
У мокасинах індіанки
чарує генієм своїм.

***
Поета цього і зоїла
любили коміки пера,
але Івана Спілка з'їла
і на ПееМі є діра.

***
На його оригінальні НІКи –
ні пародій, ані фельєтону...
Тикає сигарою у пику
дяді Сему, серу і Лінкольну.

***
Мене блокує на папері,
немов я ірод моровий,
і рідко гупає у двері
дізнатися, чи я живий.

***
«Найзалізні́ша» леді у Майстерні,
яка «пиляє» опуси мої,
але не любить, їй не характерні, –
а-а і у́-у, -айя і її.

***
Любитель майструвати кучеряві,
а іноді задумливі рядки,
що і не знаєш за коментарями,
які його, які мої думки.

***
Мене лояльно привітає
як друг поета і пісень,
і як приємно, що згадає
бодай у Юрійовий день.

***
У неї кредо поетичне:
себе почути – це не гріх.
Орієнтована у вічне –
сучасна у піснях своїх.

***
Подвійне ім’я – чарівне, як на мене,
але і двомовне у нашій сім’ї.
Палюче ім’я воєводи Семена
за неї дописує образ її.

***
Єдиний українець зримий,
який сповідує Талмуд
і каббалу, якщо не тут,
то явно – у Єрусалимі.

***
Перебирає менестрелів
собі по духу і крові́ –
ініціаторка дуелей
між запальними візаві.

***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.

***
Угаданий у кожнім добрім слові.
Належне віддаю його перу
як гу́цулу по духу і по мові
і на ПееМі першому гуру.

***
Недооцінена прем’єрами
утаємничених майстрів,
мене не чує за озерами
багатослів'я інших днів.

***
Вірші як майстер клепає,
а не якесь там ледащо.
І пунктуація – на́що?
Адже помилок – немає.

***
Він ще не Бах, але, – ох,
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
і як дует, і не лише.

***
Ім'я у неї тої волинянки,
яка і на купюрі не ізгой,
і на ізгоя рушила б у танку,
а Лю – її улюблений герой.

***
Ой кохає еротична згуба
аватара в образі абрека.
Ще би люльку і шаблюку Бульби,
то на що тоді та тюбетейка?

***
Навідує мої пенати,
коли – ...нікого і ...ніде.
А пообідає у Канта,
то й у нірвану поведе.

***
ПееМ леліє і тримає
у рукавиці їжака,
лояльним іноді буває
на тлі реакції совка.

***
Бандурист і поет у когорті Перуна,
у Природи – Боян і її чародій,
обожатель русалій, трипільської руни,
найщиріший колега у вірі своїй.

***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
не буде оцінений автор
пишатися его своїм.

***
Хай не кожному кварта, і пісня,
і привіти мої весняні –
усміхніться хоч першого квітня
і не буде печалі мені.

                              01.04.2017

Я - колос, що не дав зерна,
Пуста, без урожаю, грядка.
У цім лише моя вина,
Що Бог не дав мені нащадків.

Для мене він колись воскрес
І на хресті страждав у муках.
Я ж даром знехтував небес
І відштовхнув Господню руку.

Дзвенять дитячі голоси,
На клапті рвуть моє сумління.
Намарно вірю, що даси
Мені своє благословіння.

Коли до краю добіжить
Цього життя крива стежина -
Чи встигну гріх свій замолить
Аби пробачив свого сина?

Упився доста самоти,
Віршам сповідуючи болі.
О, Господи! Мене прости!
Позбав мій рід сумної долі.

30.03.2017 р.

Вчасно бути поряд
і не зовсім бути дивним...
На велику відстань більше ніж море
Човном небес пливти...

До тебе на всі боки,
До тебе на всі крики,
У штиль душа намокне.
У шторм душе затихне...

Вчасно підійти,
вчасно добратись.
Скриню з бідами знайти.
Її відкрити і злякались...

Човном небес пливти,
Відстань більша ніж море...
А потім штиль і шторм зплести,
Щоб бути дивним, щоб бути поряд...
15.03.2017/22:49©†¡†

Чарівний краю неозорий,
Омріяних земель кришталь!
Гойдають світлі осокори
Яскраву сонця пектораль.

В багатті всесвіту прадавнім
Жарини благодатних днів.
За обрієм травневі лані
Розносять вітру тихий спів.

Цвіт анемонів мох зелений
Вкриває ситцем запашним.
Долоні простягають клени,
Птахи вальсують. Поміж нив

Струмує ніжність швидкоплинна
З царин росою на жита.
То хлібосольна Україна
Любов'ю в серці пророста!


2016р.

Вітрами сполохані, трави
Тривожно шумлять на лугах, –
То хиляться вліво, то вправо,
Поривам звільняючи шлях.
То сплеск донесеться, то гулом
Одразу наповниться слух, –
Мов бджоли, покинувши вулик,
Наповнили звуками луг.
Шумлять і гойдаються трави,
Неначе музики хмільні, –
Та людям ніякої справи
Про що безупинні пісні.
Вглядаюсь, вслухаюсь терпляче
В сплетіння тісне, голосне, –
Бо випив сьогодні добряче
І трави полонять мене.
31.03.17

Идущая по льду под тяжестью снегов -
своих больших снегов, которые не сбросить,
душа зовет сама и эхом слышит зов
того, кто замолчал, того, кто чает осень.

И что ей круговерть сезонов и погод -
над ней теперь всегда раскрыт небесный зонтик.
Усталости назло, идет который год.
Не кашу маслом – путь ей снегом не испортить.

И дюжина побед на дюжину тревог
Умножится опять – а где не крест, там нолик.
Октябрь позолотит, там где апрель не смог.
И снова ляжет снег на радости и боли.

Очі в мами сповнені любові,
Наче кличуть, мов крилатий птах.
Потай відцвітали, волошкові,
В спогадах і безпорадних снах.

Виморена, бідкалась, встигала
На роботі, вдома - дотемна.
Втому, як примару, відганяла,
Не спізнилась, шкода, сивина.

Опустілий двір, зажура з серця,
Я б хотіла, щоб вона була.
На ослоні впорожні відерця,
Світлий кухлик на краю стола.

01.04.2017 Субота

Прощай, невмивана Росіє,
країно смердів і панів –
усі, хто зло повсюдно сіє,
і ти – народ, що онімів.

Стіна Кавказьких гір високих -
чи перешкода для кликух,
усевидющого їх ока
та всюдисущих їхніх вух?


2001 – 2017



Михаил Лермонтов

* * *

Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.

Быть может, за стеной Кавказа
Сокроюсь от твоих пашей,
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей.

Сфинкс
Сфинкс загадку задавал,
Сияя женскими глазами,
И путник безответный умирал
Под львиными когтями.
В разгадке было лишь спасенье
Для Беотийской стороны.
Эдипа осенило проведенье --
И вот он в логове крылатой сатаны.
Скрестились дерзкие два взгляда:
Вопрос ... Раздумий краткий миг.
Ответ последовал. Герою был наградой
Низвергнутого в бездну Сфинкса крик!
Но рано радовались Фивы
Освобождению от зла:
В очах прелестных и сегодня живы
Загадки дево-птице-льва....

1975.

****
В иных расслышать голосах
Твой голос жажду:
Ты нужна мне...
Так город грезит о лесах,
Деревня думает о камне.
Нужна. … Но мы особняком,
Ведь несуразны даже внешне-
Проспект, заросший ивняком,
Или бетонные скворечни...
Но если б голос твой исчез-
То, что бы делал я в кручине?
Как будто город без небес
Или деревня при лучине.
В высотном здании,
в избе,
Короче:
Всюду, где придётся,
Я буду думать о тебе.
А что ещё мне остаётся?

1976г.

****
Упрямое бегство
Мальчишек, девчонок
Из милого детства,
Из детских пелёнок,
Из юности звонкой,
Из школьной программы...
И плачут вдогонку
Им папы и мамы.
А время коснулось-
И некуда деться.
И хочется в юность,
И хочется в детство....

1980г.




****
Я одинок под этим небом,
Я без тебя совсем поник.
В такую стужу, в холод,
Мне бы-
Тебя увидеть хоть на миг.
Мне б только плеч твоих коснуться,
Мне б только твой услышать смех.
Но нет тебя-
и не вернуться...
И прошлое заносит снег.
И жизни мчится скорый поезд,
Секунды стонут на лету,
И только месяц, сонный полоз,
Скользит по небу, как по льду.
И на беду или на счастье,
Ни зги не видно впереди,
Как будто еду я венчаться,
Но вот метель вдруг на пути.
И я кружу в снегу по пояс,
Нет сил, противиться пурге,
И мне мерещится, что поезд,
Качаясь, мчит меня к тебе.

1980г


*****
Живёт себе человек - говно.
Что думают о нём – ему всё равно.
Кому-то оно очень воняет…
Но кого-то оно и привлекает
И они, продолжая лизать,
С трибуны орут:
Нас рать, нас рать!!!!!
2012г.
хххх
Мир состоит из линий-
из ярких и тёмных тонов,
Соткан наш мир из наших
мыслей, надежд и снов...
То, что однажды приснилось,
может быть сладким сном-
Реальность не будет краше,
не каждый к той правде готов...
Но мы, сохраняем верность
лучезарной и яркой любви.
Светить будем ей, неизменно,
светом далёкой звезды.

2013.
****
Душа младенца - чистый лист,
Страница будущих романов.
К нему ты осторожно отнесись-
Без грубых слов, коварства и обманов…
Пролог на титульном листке,
Твоей написанный рукою,
Однажды приведёт его к строке,
Что станет новою главою.
2013

****
Я думаю снова и снова
У кромки границы могил
О жизни и смерти сурово:
Я многих уже схоронил.
Уходят любимые люди,
Родные твои, и друзья.
Мы их никогда не забудем,
Пусть будет им пухом земля…
Всё чаще небес купол синий
Из облачной череды
Наброском нечётких линий
Рисует родные черты….
Всё чаще ведём мы беседы
С дедом своим иль отцом.
Они не в абстрактном где-то:
Они в сердце живут твоём!
2013.
ШУТКА о серьёзном….
Явление моей строки –
Не в голове заноза.
И я пишу не потому,
Что надоела жизни проза.
Не в муках и поту
Мои рождаются стихи….
Не для чего-то, я пишу-
Скорее вопреки
Коварным замыслам склероза.

2013.

*****
Утром был туман и слякоть,
Днём непогода, суета...
Душа стонала, хотела плакать,
О, как дожить ей до утра...
Но на закате, из-под тучи,
Вдруг солнца луч мир озарил!
Антициклон шёл к нам могучий-
Погоды центр так объявил...
Лазурью вечер умывается.
В заре пурпурной небеса...
И никто, не догадается,
Что это так
с твоей душой
встречается
Моя душа.......
2013.
*****
Порой похоже, что не мы живём,
А есть лишь то, что временем зовём.
Мгновения, секунды спокон века,
Рисуют Солнце, Землю, человека...
Трудяга Время перевести даёт нам дух,
Когда не в духе мы, или терзает нас недуг...
Но стоит вновь лишь сердцу застучать -
И мы бежим, но время не догнать.
2013.

******
Из века в век, народом погоняя,
Над миром чья-то длань и бич свистит, играя...
И зная это, всё равно народ бредёт толпой немою
За подаянием скупым, со сгорбленной спиною...

Нет, помирать мне рано:
Я ещё не сыграл ва-банк,
Когда в сознании раненном
Путиноидов утюжится танк...
Нет, не сложу я крылья
В надломленном этом бреду
И не нырну бездумно,
И не угасну в кабачном дыму..
Я ещё отыграюсь, гады,
Что в мой дом принесли шабаш...
Будете вы не рады,
Когда час прогремит не ваш.......
2014г.
****
Життя- немов наповнений бокал,
В якому сенс і до смаку….
А за тонкою граню скла:
Чуже буття,
Чиєсь життя
Й самотність на Чумацькому Шляху…
2015.
****
От большого поэта осталась лишь рифма, сама по себе графомания.......
Маразм для художника смерти страшнее: ведь нет уже стиля и муз трепетания.
И слово не к месту, и мысли абсурдны, и не ложится строка.
Только на полке тихо пылятся недавно живые слова....

2015г.


****
Пока один говорил
и клялся в любви к народу,
Другой в бою погибал,
уткнувшись лицом в породу.
Ракеты того, что всё говорил,
детей разрывали в клочья
Когда города он чужие бомбил
и день становился ночью…
А он продолжал говорить
и чёрное называл он белым.
И верили люди ему:
был он лжецом умелым.
Его ложь обернулась морем
человеческих горьких слёз,
Но показалась правдой
миллионам любителей грёз…
И пока он всё говорит
словами давно избитыми,
Настоящая Правда молчит
надгробными
чёрными
плитами…
2016г.
*****
Пожирают годы
Счастья радость и жизни невзгоды,
Но тупость быть сверху над всеми- нетленная,
Такая она, в "русском мире", вселенная........
И это хоть клиникой ты назови, хоть кричи -
Бессильны оракулы здесь и врачи.....
2016.
Нас вабить дім,
Де люблять нас.
І в тім,
Нехай там сирість і задуха,
Цінуймо час,
Коли тепло, що йде від друга
Зігріє нас.
І як по карті не блукай,
Ми дивний дім такий знаходим,
Де довгий чай
І боязкий фартух,
І в листопаді чи у березні наш друг
Обличчям сонячним вітає нас….
2016
Багато шуму з нічого.
Що за гуркіт, що за стук?
В лісі сів комар на сук.
Обламався сук під ним.
Ось від чого стук і грім ..
2016.


Михаилу Задорнову, человеку-говно.

Над могилой композитора музыка звучит,
А над могилою сатирика САТИР сидит.
Общественный сортир открыл Сатир:
Тупые Нимфы там с Сатиром правят пир.
Мораль сей басни о таком-
Жил был сатирик, а стал ГОВНОМ.
2016.
*****
Слова, которые молчат-
Безвинных убивали.
Слова, которые молчат -
Людей в печах сжигали.
Слова, которые молчат –
Бандитам власть продали.
Слова, которые молчат -
Мессию распинали.
В Освенциме слова кричат
Над братскими могилами….
Но молча, убивал слова-
ГУЛАГ цепными бензопилами.
Да, у молчанья сила есть-
Злу расчищать дорогу.
Молчание не знает слова ЧЕСТЬ
И совесть понимает по-другому.
Словам, которые молчат
Не ставят обелиски-
Забытыми могилами стоят
Они рядами низкими.

2016.

Ненастоящие слова-
Как красок наважденье
Над словом истинным,
Едва
Приходит вдохновенье.
И кажется-
не суждено
Уже добыть то слово,
Но проступает вдруг оно
И нежно, и сурово:
Как фреска в храме
Или Бог,
Написанный Рублёвым,
Сквозь наслоение эпох...
И нету лучше слова.

Что для Вечности жизнь наша значит?
Даже не миг, но пока-
Золотая свеча воском плачет,
Догорает и тает она...
И слезами на стол подтекая,
Застывает упавшим конём...
А в очах твоих юных, играя,
Отражается Время МОЁ....

2015

Истина для всех одна,
Но перед совестью она - стена.
Кому не лень её по-своему трактует
И ложь свою на истине рисует.....

2016

Галя вранці біля тину
берези саджала,
а матуся, проміж тим,
розуму навчала.

Парубків в селі багато,
час іти до шлюбу,
стали думати-гадати,
хто із них їм любий.

- Може підеш за Миколу?
Має гарну хату,
то нічого, що він кволий,
а проте багатий!

А ще краще , йди за Гнатку,
в нього є генделик,
накупаєшся в достатку,
як в маслі вареник.

Гриню краще і не знати,
мамця – зла Орися,
як таку свекруху мати,
то краще втопися.

Клим, Іван для доні – жах,
не для них Галина,
бо стоять у гаражах
дешеві машини.

Доки пару вибирала,
аж кипіли мізки ,
парубків всіх «розібрали»
й засохли берізки.

-Ти іди за мене , Галю, -
дід Василь гукає, -
я про тебе теж подбаю
і транспорта маю .

Хоч підводить вже старого
чоловіча сила,
мене возить до порогу
руденька кобила…

…Зайде Галя у генделик,
як сонечко згасне,
може знайде ще вареник,
що купався в маслі?

2017 рік

Перепрошую, кажете завтра?
Де бруньки, розпускаючи слинку,
одягають в смарагдовi шатра
всi дерева? То там вечоринка?

Та не питання, одягнусь по формi —
штани, сорочку, вуса прилiплю.
Щоправда, з черевиками тугiше,
та чiтко вказано було в афiшi,
що трансвеститський прокрокує люд
(цiкаво, їх увечерi "оформлять"?)

Ой, який там указаний час? —
Разом назву спiмну мелодiйну.
Тут в легенький упала я транс:
травестiя, а не трансвестiя.

31.03.2017

Що мені поезія
у мої літа?
Та любуюсь нею я –
наче золота,
ніби випромінює
віру і любов,
поки до опінії
дух не охолов,
будить камертонами
міражі чужі,
резонує дзвонами
рідної душі,
у цеху містерії
не гайнує час,
на крилі несе її
іноді Пегас,
візитує інколи
інші береги,
а її канікули
відають боги.

О, моя поезіє,
мріє золота,
будуть під березою
і мої літа,
і усе – запряжене
у єдину мить,
поки слово зважене
кулею летить.

                              21.03.2017

Рослинність у моїм вікні! зелений колір!
Що задивитися у віть, що в корінь –
навіє памороку, млість, нудоту;
ото і споглядаю воду,
бодай і прісну. Утікачку пак – від місця,
міст, набережних, пристаней, бідову,
з-під мосту – з-під вінця мов, через вíнця,
і кликати її – сєрова.
А як жіноче, пак! і як життю покревні
гладіні плес її, схвильовані поверхні
бентег, жури, і нестрим, і могуття
в стремлінні устя
і безіменности. І хвилі доста волі
сліди оглядин змити, кпини долі
перемішати з обрієм, з розсолом –
з минулим болем.


1986

Залицяльні наспіви пташині,
Воркування горлиці в саду,
Журавля танок у небосині –
Нить весни смарагдову прядуть.

Соковито парость зеленіє,
У бруньках-перлиночках – гілля.
Йде першоквітнева травестія –
Березню, останній день гуляй!..

31.03.2017

Барви днів яскраві донезмоги,
Даленіє височінь.
Так багато спогадів, тривоги,
Та ще більше потрясінь.

Я хотіла, щоб не так боліло,
Стежка підказала все.
Сонця повно, літо забриніло,
Й мама яблука несе.

Мама усміхається, зраділа,
Зустрічає навпростець.
Посвітліла і помолоділа,
Всюди пахощі, чебрець.

Прочахає свіжий борщ навпроти,
Пригощання досхочу.
Ждати від суботи до суботи,
- Журно, мамо - прошепчу.

Уникала спогадів, тікала,
Сумнів горне сторінки.
Як же пам’ять світ розшматувала,
Журно, хоч пройшли роки.

31.03.2017 П’ятниця.

Ой, пісне ти народна українська!
Скільки у тобі мудрості віків:
Журлива і весела й історична,
В тобі ліричний є також мотив.

Тобою Ярославна виливала
Всю свою тугу та журбу, і біль,
Ти і серця козацькі звеселяла,
Коли вони збирались йти у бій.

Тобою зізнавалися в коханні,
Ти й свідком при розлученні була,
Дитятко також тихо колихала
Та додавала матері тепла.

О, пісне, пісне!Ти і нині линеш
Над рідним краєм, наче вільний птах.
Для мене ж ти порадниця й сестра,
Щира душа моєї України.

2017 р.

Наполоханий зайчисько
Біг снігами через ліс,
Небезпека була близько,
Ледве-ледве він утік.

Вовк голодний за ним гнався,
Вже ось-ось був би схопив,
Але сам він налякався,
Щось упало з висоти.

Та прямісінько на носа,
Вовк присів і зупинивсь,
Це велику шишку з сосни
Білка кинула униз.

Зайчик втік отак тим часом,
Вдячний білочці рудій,
Що від вовка врятувала,
Вірний друг тепер він їй.

2017 р.

К. Р...
Чи з тобою зустрінуся знову,
Чи згоріли стосунки дотла?
Не вдалася такою розмова,
Щоб тебе зупинити змогла.
Заглядати безглуздо в майбутнє,
Якщо ти так далеко в цю мить, –
Коли в морок укутано сутнє,
А минуле – журбою бринить.
Зустрічалися, певно, даремно,
Очевидності наперекір, –
Бо ні вогника жданого в темній
Круговерті життя до цих пір.
Розлучаючись мовчки, як тіні,
Не лишаючи жодних слідів, –
Розчинилися двоє у піні
Необачно промовлених слів...
30.03.17

Ні, ти не винна, то зірки
Безглуздо стали над тобою,
І дотик теплої руки,
Слова, навіяні журбою.

Але не ти. Не ти. Не ти.
Мої вуста тебе цілують,
Мої невдачі і мости,
Що попалив, тепер турбують.

І все, що в серці відбулось,
(Не дай, Господь, такого пекла)
Наснилось, привидом здалось,
Очами блиснуло і смеркло.

Ні, ти не винна, то моє
Пусте, знедолене, безславне,
Що кров твою цілющу п’є
І назавжди туманом тане.

І свічку ставить на вівтар,
І лезо в спину заганяє.
І скільки ще отих примар,
Що у невинності блукає.

Світла Сило свята,
присвіти мені,
просвіти й освяти
ці світи німі...
У розпутті
ізбав заблудитися,
дай мети дійти,
не спинитися,
срібнониті не стяти
тоненької -
павутинки
просвіту вузенького,
що між нúзького
й ген високого
мірить вись
до безмірно глибокого,
до безкрайого,
до завітного...
Там я пташкою
перелітною,
ластівчúною
пригоджусь весні...
Світла Сило свята -
Ти світи мені...

2017

О, маленькі жінки!
Моє серце стрілою пробите!
Ці принади крихкі
Ваших тіл- як же вас не любити?

Ах, тендітність свята
В ореолі розкаяних грішниць...
І приречений стан
На хресті розіп"ятої... Вічність

Вам дарує небес
Всю прихильність... І я подарую
Вам навічно себе...
-Підійди, я тебе розцілую

У вологі вуста,
Диво дивне, величне в малому...
...Подих- ТАК! ...Шепіт- ТАК!
...Я в тобі, мов у всесвіті всьому...


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117033100491

Молюсь журюся де є наше небо‚
На якому зорі розсілись весною
У садах Надсяння в час перед війною
Глянь сльозяться очі бо плакати треба
Молюся як тато бабуся і дідо
Як мама з сестрами десь біля каплички
Чую молитвою промовляє річка,
Що спішить до Сяну улюцькім Бескидом
Молюся тихенько за рік сорок сьомий
За спалений Улюч і за Борівницю
За тих, що стріляли до людей як в птиці
За жертви Волині але й Павлокоми
Молюся і прошу о молитву брата
Який в землю предків приніс гіркий злочин
Бо якщо ти, брате, молитись не хочеш
То як відсвяткуєш Великодні свята…
0909.03.2017р.

рік 1947, то рік, в якому операцією "Вісла" було злочинно викинуто нас з рідних земель...
Улюч - село моє рідне, яке у 1946 році спалило польське військо за його українськість
Борівниця - село сусіднє з Улючем. Польське село. Його селяни нападали на українські села, грабували і палил. У відповідь наші партизани з УПА спалили Борівницю.
Павлокома українське село, в якому поляки вимордували біля чотирох сотень українців. В тому жінок і дітей.

Щось нудота підступає хвилею,
ніздрі часто запахом дратуються,
вивертає, падаю знесилено,
але треба вибратись на вулицю.

Йду в лікарню, роздягаюсь догола
iз надiєю страхи ослабити.
«Ты от страха, мать, совсем с ума сошла?! –
К гинекологу да не пошла бы ты…»

01.04.2017

день без тебе
пустий не---привiтний не---щасний
нiч без тебе
холодна безрадiсно довга
я без тебе
листок зiрваний з дерева вiтром
безнадiйно несе мене
вихор нещадний кудись
я без тебе не я
крила безвiльно повисли
перекрилося дихання
простiр у часі зав'яз
я не рухаюсь майже
застигла душа занiмiла
тiльки пам'ять вуглинками
серед попелу часом пече

***
Не живеш – закарбовуєш дати
І чекаєш від Бога й світів
Коли дні захисних кольорів
Будуть краплями-кулями падати
На долоні, на груди, між брів…

Не воюєш – у кожному тілі
Бачиш тлін – жовті тіні невдач.
Не сурмач перемоги – втікач
У сади райські – спогади білі,
У кривавий загорнуті плащ.

Не ідеш – здобуваючи рани,
Робиш мітки на міфах доріг.
І, скрутивши недолю у ріг,
Тягнеш руки до першої панни,
Хоч молитись на неї не зміг.

Не кохаєш – малюєш ікони
Що підпалюють храм – не свічки.
А хребет, понад міру гнучкий,
На собі приколисує втому
Й розпинає слова-світлячки.

28.03.17

Вкраїнський Лелека
Летів іздалека
До рідного дому свого

Лани де широкі
І гори високі,
Куди зорі кличуть його.

Летів що є сили
Батьки так просили,
Щоб не забував рідний край -

Несила ж забути
Той цвіт м"яти-рути
Й сріблястих річок водограй.

Летів наш Лелека
Додому здалека
Міцні його крила несли

У рай світанковий,
У гай калиновий
Батьки тут щасливі були.

03.04.2016.

Весенне-бисерный, весёлый дождь!
Хотя уже не грёзы, а суставы
Ночами чаще беспокоить стали,
Я возрождаюсь, если ты идёшь.

Маэстро-ветер отложил смычок.
А на сирени почка-желторотик
Навстречу дождику открыла ротик –
И дразнится зеленый язычок!

Всё, словно пробудилось ото сна.
В зеркальных лужах небо утонуло
И солнышко умытое блеснуло –
Вступила в мир торжественно весна!

Один поэт, красивый чей-то муж,
Домой спешил, усталый и счастливый.
Он обошёл сторонкой это диво,
Открыв метафору: «колье из луж».

Між нами – Я і Ти, суб’єкти і мірила,
критерії провин, помилок, правоти;
безсилля сподівань і звинувачень сила,
а може навпаки – немає Я і Ти…

29.03.2017

Не пройдена моя судьба.
Не сожжены еще бумаги.
И не идет пока мольба,
Хотя покинуты очаги.

Не выпито еще вино.
Торфетка с планом осырела.
Я слушаю опять Кино.
Не ощущая свого тела.

06.06.16.

пiсля зими до тебе йду
земленько
ще холодно
ступати ще боязко
та сонечко
всмiхається променем
стаю навколiшки
молюсь
втомлено

29.03.2017

Ты стоишь за моей спиной
И ты знаешь: я точно выживу.
Ты всегда за меня стеной.
Даже там, где поземка выжжена,
Даже там, где горит слеза,
Где матерые волки зарятся.
Путь вперед или путь назад –
Я прошу: будь со мной, пожалуйста!..

Даже если я не права
И веду себя как ребенок,
Если набекрень голова,
Если нервы плывут и стонут,
И цепями в груди звенят,
Где кареткой повисло сердце,
Ты всегда, знаю, за меня,
Мой единственный страстотерпец!

Научи меня быть собой,
Не оставь меня в этой стуже.
Что не день – бесокрылый конь
Подбирается ближе, глубже,
Чтоб туда увезти, где стынь,
Лютый холод и медь молчанья…

Защити меня! ...Захисти
І навчи пісень покаяння.
І я знатиму – щастя ось,
Де мій прихисток і свічадо.
Сльози ріками, наче Рось,
Рвуть плотину мого мовчання.
І печаті летять в золу,
І лишаються тільки трави.
Ти – мій ангел. І я люблю.
Бог у серці єдино правий.

2016

У казанах з кипучою смолою
Крамольників мордує чортівня,
Гамселить у лобища кочергою
Та шпички у сідниці заганя.

Палає до небес пекельна баня,
В окропі гріє руки віршомаз.
Свого тут не уникнуть покарання
Ні президент, ні хтивий дуполаз.

Але чортів на всіх уже замало,
У милі їхні підлі п'ятаки.
Тому на допомогу одібрали
Усіх, хто має дужі кулаки.

До раю браму гицелям закрито,
У пеклі ж, є вакансія завжди.
Там теж потрібно грішників лупити
Та сірку запихати у роти.

Їм хороше на тому світі жити,
Від мук чужих впадають у екстаз.
Од бісів їх уже не відрізнити
Ані у профіль, ані у анфас.

Якщо твоя душа не загрубіла -
Одразу ти помітиш їхню суть:
Ще на землі у них свинячі рила,
Копита гострі і хвости ростуть.

На вихiднi приїхала на дачу:
люблю її.
Дивлюся, знову курка чорна скаче,
та й по рiллi.
Воно б нiчого, хай би собi дерла,
але ж газон
посiяний там гарний i веселий
(це сорт «ню-понт»).
Сусiд чудовий, вiн хазяйновитий —
люблю таких,
тому й смiюся, не рахую збитки,
то й вiн у смiх:
— Ти довго,— каже, — терпiти будеш
моїх птахiв?
— Та хай пасуться, чи ж ми не люди?
Було б страхiв...

29.03.2017

Глуздометра немає, впереміж мудрі й бевзі.
Вершаться зліва справи... Хитаю терези.
Дожити б молодою у звихренні-бентезі.
Таланти употужнились на йоту чи в рази.

Вчорашні галаретки міняються на галас,
Вічноковтьобна траса - на житні манівці.
Місцевий Труффальдіно мережить мадригали,
Мідяк на пиво-рибку жбурнуть оті, оці.

Ростуть маленькі люди під матюки й сирени,
Чужого научаються, покотять віз проблем.
Ще ласо цмулить моню губитель Карфагена,
Злий Карабас трамбує ляльок у глинозем.

Роззявлено пащеки, ридають крокодили.
Підйом усенародний довкола паляниць.
Хоч ґулі набивали, та хащі прорідили,
Нагородили головно ікластих танцівниць.

Прогностики-чужинці виходять на арени.
Платити їм щедротно, молитися у піст.
А рідні куми ділять посади, ойкумени...
В рожевих окулярах тупцює оптиміст.

Алярми налякали всезнаючу сороку,
Наперстки полетіли у річку, на батут.
Застигли - метикують - халеписько й морока:
Куди б метнути клунки, який зайняти кут...

На нитці Аріадни ні вузлика, ні цятки.
Текла вона, струміла, згубилася між гір.
Тріщать чуби в холопів, побилися горнятка.
У кашу смаковиту халявну - вір... не вір...


2017

Мы с Томасом наелись плова
И завалились на диван,
А ты, бездомная обжора,
Ушла в какой-то ресторан.

Но нам с котом тепло и мягко,
Меня он любит, повезло.
Под вечер, наглотавшись мяска,
Мы счастливы тебе на зло.

А Ваши кошки нам не пара,
На «Вискас» больше не глядим.
Для каждого своя отрава.
Чужой отравы не хотим.

Я до жаркОго жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.

Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.

У пестощах п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голубИ,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.

Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива.

28.03.2017 р.