ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.29 23:05 ]
    Слово до гаю
    Хтось мріє ще про штат Огайо,
    Я ж мов навіки прикипів
    До цього затишного гаю –
    Супутника щасливих днів.

    Лікуй мене, мій любий друже,
    Рятуй – сказати не боюсь –
    Од ницих покидьків байдужих,
    Од мертводухих черствих муз.

    І од колег, що тільки б`ються
    За премії і ордени.
    Од сітей хижого падлюцтва,
    Користолюбства борони.

    Хай зле, лихе отут загине,
    Даруй душевного тепла.
    Щоби кохана Україна
    Мов квітка у гаю, цвіла.

    27.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  2. Адель Станіславська - [ 2016.10.29 23:18 ]
    Ти не міг
    Ти не міг бо того не знати...
    Боже, Ти, що створив людину:
    За любов і добро... Заплата
    буде зрада і ніж у спину...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  3. Василь Луцик - [ 2016.10.29 22:23 ]
    ***
    Я дихаю вітром, а вітер дихає мною.
    Квіти ростуть із червоного перегною.
    Насіння металу росте –
    життя просте:

    іди в бої, бери її,
    іди в бої, кохай її,
    іди в бої, живи для неї.

    Насіння металу росте, але ти
    зрости
    лілеї.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2016.10.29 20:47 ]
    Листопадини жовтня
    ***
    Не до апокаліпсису, та
    ожили ні живі, ані мертві.
    Притуляють лукаві уста
    комуняки й злодії у церкві
    до ікони Месії
    з хреста.

    ***
    Що діється і хто керує нами,
    якщо не сепарація іуд
    із гаслами, – даєш вперед ногами!
    Колоною, але усі – до ями!
    А от найголосніші –
    не ідуть!!!
    Свої слова закреслюють ділами,
    а бездіяльність видають
    за труд.

    ***
    Не чекаємо ери нової,
    поки є у душі еСеСеР
    і з протягнутою рукою
    виживаючі, яко ізгої,
    і учений, і вчитель, і воїн,
    і каліка, і пенсіонер.

    ***
    Були борозняки, а є – хрущі.
    Немає кулі до чола ясного.
    І як його судити отакого
    із хащею лукавої душі?
    Нахапає собі і – у кущі
    або у кущі житія
    земного.

    ***
    Була ідея, тай і вийшла –
    вся...
    І Україна дмухає на воду,
    аби утихомирити свободу
    або ошоколадити ве-пса.
    А ми угодували поро-ся,
    з якого мало вигоди народу,
    зате умиротворюємо-
    ся.

    ***
    Умиротворюємо ворога,
    а він
    бере смертями
    утридорога
    взамін.

    ***
    То таке уже кредо поета, –
    зарядити усім заповіт
    і на цілий палаючий світ
    поливати, як із кулемета,
    записний бойовий
    кондуїт.

    ***
    Для декламацій б'яшемо вірші.
    Поезії – своєму читачеві,
    щоб розтікався мислію по древу
    на рівні окянної душі,
    осмислюючи істини...
    …дешеві?

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  5. Микола Дудар - [ 2016.10.29 20:32 ]
    Діаріуш-2016 (серіал)
    …частина друга. стій. присядь.
    попий водички із відерця
    допоки ше жевріє п’ядь
    доріг твоїх живого серця
    вдихни навзрид… не оминай
    оті дощі, що про дитинство…
    пройдись крізь дати й імена
    і визнач власне, теж корисно

    роздвиг рожай і «Отче Наш»…
    моливсь як мама… як бабуня —
    а світ тріщав од лжі і лаж
    і скиглив в заздрощах манюньо…

    Рожай — плід, утвір; народження; природа, різновид, рід, вид, походження


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  6. Володимир Бойко - [ 2016.10.29 19:26 ]
    Головне
    – «Я вам, куме, не в обиду
    Говорю, як рідному –
    Ваша жінка спить з сусідом,
    Тож візьміть до відома».

    Кум: «Воно не дивина,
    І не те траплялося,
    Головне, щоб з ним вона
    Сексом не займалася».



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  7. Василь Мартинюк - [ 2016.10.29 16:01 ]
    Повертайся сину
    На чужині швидко літа пробігають,
    На чужині гірко, те усім відомо.
    Повертай додому я тебе благаю,
    Повертай додому, повертай додому.

    Посивіла вдома матінка старенька,
    Притомились очі сина виглядати.
    Повертай додому, повертай скоренько,
    Не гоже старенькій потайки ридати.

    На чужині важко знаю, знаю сину,
    В світі так ведеться, рветься там де тонше,
    В матінки без тебе в грудях серце стине,
    І не світить сонце у рідне віконце.

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2016.10.29 15:24 ]
    Тобі
    У тиші келії моєї
    понад водою край села
    немає пасії тієї,
    якою ти колись була.

    Але у бабиного літа
    у борг позичимо вогню,
    аби у полум’ї горіти
    бодай феєрією ню.

    І хай світлиною палає
    і поетеса, і поет…
    А над водою хай літає
    усім невидимий дует.

    Хай буде мода на поета.
    Ми намалюємо сюжети,
    які навіяні в журбі, –
    ти будеш вірною собі,
    а я писатиму сонети,
    які присвячую тобі.

    29.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  9. Олександр Жилко - [ 2016.10.29 13:10 ]
    Потік
    Коліями срібними, бордюрами
    відміряють метри-кроки.
    Восьма ранку — бордюрами
    балансують у межах мови.
    Хитаються лінивими хвилями
    від зупинки, до зупинки. Сонно.
    Вода здригається хвилями:
    свинець у черевиках. Важко.

    Голосним сплеском! Вихором!
    (Падати у воду холодно!)
    В тротуарах не потонете,
    посунете на свою роботу.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  10. Василь Мартинюк - [ 2016.10.29 09:38 ]
    Диво птиця

    Люба дитино, ти поглянь, подивися,
    Отам за межею якраз.
    На тому кущі поселилася птиця,
    Я такої не бачив ні раз.

    На птиці отій золоте диво – пір’я,
    Як дрібно воно мерехтить.
    Немов в небесах пролітало сузір’я,
    І на ній зупинилось на мить.

    Як дивно отам засіяли околи,
    Ти люба дитино дивись.
    Такого уже не побачиш ніколи,
    Як полетить та птиця у вись.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Василь Мартинюк - [ 2016.10.29 09:01 ]
    Джерельце

    У долині під горою б’є джерельце,
    Синьооке і нестримне наче серце.
    Невгомонне, голосисте мов дзвіночок,
    Одягло на голову з трави віночок.

    До джерельця стежечка прим’ята,
    Пахне доокола рута – м’ята.
    А воно все пісеньку співає,
    Та напитися водиці зазиває.

    Не змовкає, оживає знову,
    Ти почуй, почуй його розмову.
    Ти почуй прохожий, зупинися,
    В синьооку душу задивися.

    2003р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  12. Леся Геник - [ 2016.10.29 08:04 ]
    Порожнеча
    Надто часто в серці порожнеча
    виє лунко, наче блудний пес.
    І настрашеність моя овеча
    в шкіру - ніби сотня гострих лез.
    Вивертають душу злі очиці,
    що не мають істинного дна.
    Я - звіриця в темному звіринці,
    а дверей до виходу нема.
    Навіть вікон у рожеву цятку...
    Навіть пензля і пожухлих фарб...
    Кожний слід веде чомусь у мряку,
    де нема ні сповідей, ні правд.
    Тільки тлінь і вичовгана ява
    марноти на скверному столі,
    тільки триба вічності лукава,
    що давно відниділа в малім.
    Я би рада визріти що інше,
    думку в щось неприкре заплести...
    Страшно, бо на серці все частіше
    порожнеча виє, наче пси.

    23.09.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  13. Козак Дума - [ 2016.10.29 07:30 ]
    Козацький спомин
    Де берегів високі кручі
    і мелодійний плескіт хвиль –
    сидів на камені могучий
    козак на прізвисько Кисіль.

    На березі пустім, під дубом.
    В задумі все його чоло.
    Сидів один і думу думав,
    що буде далі, що було…

    Як в цьому світі білім жити,
    де зло панує і обман.
    Дивився він на спіле жито,
    як тихо стелиться туман…

    Як в річку сонечко сідає,
    аби умитим вийти знов,
    а серце спомин розриває,
    журба, ненависть і... любов.

    Пригадував він рідну хату
    і матінку біля воріт,
    як забирали у солдати
    і плакав весь кріпацький рід.

    Як пробирався він ночами
    на Запорожжя до братів.
    Не за козацькими харчами –
    свободу віднайти хотів.

    І пригадалися походи,
    як він ординців воював,
    а ще п‘янка дівоча врода
    тої, яку давно кохав.

    Та не судилося побратись
    і стати з нею на рушник –
    у край далекий розважатись
    погнав кохану кочівник.

    Вона там згинула навіки,
    не повернулась до села.
    Числу знущань не знала ліку,
    та душу вірну зберегла…

    Сидів отаман в чистім полі
    і планував новий похід.
    За волю і щасливу долю
    він поведе козацький рід!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Козак Дума - [ 2016.10.29 07:58 ]
    Борімося за Україну!*

    Ще не вмерла Україна й житиме віками,
    якщо ми не доконаєм власними руками!
    Якщо той одвічний принцип „Моя хата скраю…“
    ми не зміним кардинально – „Вмію, хочу, знаю!“

    Часу й сил не пожалієм ми за Україну,
    бо її ми щиро любим, лиш її єдину!

    Ще не вмерла наша воля та вже меркне слава.
    Не живе, а животіє вся наша держава.
    Вороги самі не згинуть як роса на сонці
    поки будем дожидатись, стоячи в сторонці.

    Часу й сил не пожалієм ми за Україну,
    бо її ми щиро любим, лиш її єдину!

    Ще не вмерла Україна і не вмре ніколи,
    якщо ми усю гидоту виметем довкола!
    Ворогів здолаєм разом, скинем кровососів,
    гнид здолаємо своїх ми і всіляких …росів.

    Часу й сил не пожалієм ми за Україну,
    бо її ми щиро любим, лиш її єдину!

    Не потрібно помирати ще й ложити душу,
    ворогів трусити треба ніби дичку-грушу.
    Треба битись, браття милі, за нашу свободу
    й доказати: українці – козацького роду!

    Часу й сил не пожалієм ми за Україну,
    бо її ми щиро любим, лиш її єдину!

    Загримить козацька слава від Карпат до Криму,
    і часи настануть славні – четвертого Риму!
    Тільки ми і наша праця звеличать країну,
    бо ніхто крім нас не любить нашу Україну!

    Часу й сил не пожалієм ми за Україну,
    бо її ми щиро любим, лиш її єдину!

    січень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  15. Віктор Кучерук - [ 2016.10.29 04:53 ]
    У Вишгороді
    Люблю світанки барвінкові,
    Коли вгорі – сама блакить, –
    І сиві пагорби дніпрові
    Відкриті зору кожну мить.
    Люблю дивитися як віти
    Верба полоще у росі
    Там, де нема в цей час на світі,
    Крім мене, жодної душі.
    Люблю босоніж почалапать
    По дну піщаному ріки, –
    Вдихати плес далеких запах,
    Човнам рибацьким завдяки.
    Люблю послухати незримих
    Пташок веселі голоси,
    Бо в їх піснях вчуваю рими
    Багатомовної краси.
    Люблю вздовж берега топтати
    Стежки за синій небокрай,
    Щоб твердо впевнитись і знати,
    Який красивий рідний край.
    28.10.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  16. Домінік Арфіст - [ 2016.10.29 00:52 ]
    я нічого...
    я нічого не боюся… крім музики
    коли гола душа моя буде мусіти
    йти покірно… крізь Гомерове місиво
    пробиратись із Вергілієм лісом і
    літати мерехтливим метеликом
    між горгонами і поміж химерами
    не ридати за своїми померлими
    і звучати… і світитися перлами…
    поміж тернами заснулими зернами…

    я нічого не боюсь… крім поезії
    коли всі мої слова нетверезими
    все танцюють і танцюють пушинками
    над морями… над полями… вершинами…
    не вертаються до мене – збуваються…
    висипається пісок поміж пальцями…
    вимивається… крупинками золота
    мова грається…
    дитина дитиною…

    і беззвучне моє: «відпусти мене…»


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  17. Володимир Книр - [ 2016.10.28 20:02 ]
    Про одне сільце у Норвегії та одну комуну у Франції
    О,
    О!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Шоха - [ 2016.10.28 17:03 ]
    Відкритий лист меру столиці
    Ви, кажуть, катаєтесь часом
    зупинок одну або дві.
    І кажуть, що нібито зайцем,
    а інде, – ганьба голові.

    Бо якось на велосипеді
    об'їхали наші місця,
    коли Ви були попере́ду
    аж до Окружного кільця.

    А там і рукою подати
    за те окаянне кільце,
    аби на чолі депутатів
    явити народу лице.

    По ул. Ушакова Миколи,
    до де.14 веде
    дорога у вигляді кола,
    якої немає ніде.

    А там у під'їзді четвертім
    є озеро й водоканал
    і ані бомжі, ані черті
    не можуть зайти у підвал.

    А там, аби Ви подивились,
    немає де стати нозі
    і криси усі потопились
    у тій лікувальній грязі.

    А ми ж комірні заплатили
    і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
    А досі ще не пояснили,
    куди наш будинок пливе?

    Запрошуємо на регату.
    За ці незначні комірні
    ми хочемо Вас покатати
    на плоті або у човні.

    А нам і біда ще на горе.
    У ЖЕКу немає судна,
    зате – які запахи моря!
    ...із самого-самого дна.

    Готуємось до експедицій
    із Вами, звичайно, і ЗМІ.
    У чунях спимо й рукавицях.
    Ідемо назустріч зимі.

    Усе буде добре зимою.
    Вода замерзає у лід.
    Тому усією юрмою
    ми й пишемо цей заповіт.

    Коли наш будинок і Рада
    упадуть у Вас на очах
    цією зимою, Аллах
    і Вас не покине позаду.
    Катайтесь тоді до упаду,
    але на своїх ковзанах.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (7)


  19. Ігор Шоха - [ 2016.10.28 14:39 ]
    Поза окопами
    Я у бою за нашу Україну
    не убиваю ворогів моїх
    ані а ля буяни, ані тих,
    які таємно ціляться у спину.

    І не біда, коли я лаю їх
    не дуже полум'яними словами,
    аби не обгоріли між боями
    свої або чужі серед своїх.

    І може, чимчикуючи до ями,
    найдеться ще блукаюча вівця,
    яка не розуміє до кінця,
    куди іде з моїми ворогами.

    Воюю я, міняючи місця,
    на рубіконі передислокацій,
    не визнаю ані колаборацій,
    ані амбіцій іншого бійця.

    Я не готую акцій і овацій
    полеглим у гібридному бою.
    Я захищаю націю свою
    в ім'я майбутніх незалежних націй.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  20. Лариса Пугачук - [ 2016.10.28 13:01 ]
    Весела пісенька
    Я іду до школи,
    Стрімко – не спроквола.
    Швидше крок, швидше крок –
    Бо лунає вже дзвінок.

    Вчителі хороші,
    Прагнуть – не за гроші –
    Нас навчить, нас навчить,
    До науки долучить.

    Є куток у класі,
    Ми до нього ласі:
    Де куток, там горох,
    Ой, який смачний куток.

    У кутку веселім
    Зробимо оселю.
    Раз куток, два куток –
    І закінчився урок.

    Я іду до школи,
    Вже не до футболу.
    Раз урок, два урок,
    Ой, який веселий крок!

    28.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  21. Козак Дума - [ 2016.10.28 07:24 ]
    Революцiйне вiдкриття
    Зробив я винахід, аж лячно,
    а може й відкриття!
    Полегшає віднині значно
    чоловіків життя.

    Воно не менш революційне,
    аніж у жінки ліф,
    бо працюватиме надійно,
    що у будинку ліфт.

    Скомпонував у дум польоті
    дизайнерський прикид.
    Тепер у крайньої, у плоті,
    завжди товарний вид.

    А рейтинг вище буде мати
    аж восьмого айфону!
    Лишилось доопрацювати
    бретелі з силікону.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Козак Дума - [ 2016.10.28 07:47 ]
    Секрети вiршопису
    Ви знаєте, як пишуться вірші?
    Бува достатньо пару слів чи й слова.
    А далі – виключно політ душі…
    Поглянеш і поема вже готова!

    Бува проснешся раптом серед ночі,
    бо в голові щось мишкою шкребеться.
    То думка б‘ється в двері снів пророчих,
    немовби птах назовні з клітки рветься.

    А іноді нахлине ярко спомин,
    сумний чи радісний – це вже як пощастить.
    Ті згадки линуть, мов весільні дзвони,
    бува підносять, а коли й занапастить.

    Ця музика, мов світла пісня рання,
    буває в серці зіркою бринить.
    Немов кохання, перше чи останнє,
    що душу пестить в кожну її мить.

    Трапляється душа моя болить,
    або сердешна безутішно ниє.
    Коли все людство третім сном вже спить,
    горить вогнем вона, протяжно вовком виє.

    Усе в поезії залежить від душі,
    по-іншому не пишуться вірші…

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Віктор Кучерук - [ 2016.10.28 06:25 ]
    Дитячі малюнки
    Не вимагають вдумливих рецензій
    Метелики чи квіти поміж трав,
    Якщо малюк їх неумілим пензлем,
    Побачивши уперше, змалював.
    Здивовано вглядаюся в отави,
    На річки голубої відбитті, –
    І жаль стає, що кольори яскраві
    Дорослі зрідка бачать у житті.
    Мина дитинство швидко й невловимо,
    Непізнане ніким до глибини, –
    І барви з часом робляться блідими,
    І смуток криє радісні тони.
    Наявні фарби не лягають в’юнко,
    На пожовтіле і холодне тло, –
    Розчулений побаченим малюнком,
    Ніяковіло чухаю чоло…
    27.10.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  24. Олена Малєєва - [ 2016.10.27 21:51 ]
    Чорні Ніндзя


    Чорні Ніндзя йдуть
    І нитки несуть.
    Будуть шити-вишивати,
    Чиюсь душу споряджати
    Ув останній путь.

    На порозі стане мати:
    "Ні, не дам я вишивати!
    Не на те я вас зродила,
    Спестувала і зростила,
    Щоб пішли за грати."

    Тихий голос чуть:
    "Мамо, це наш путь.
    В Чорних Ніндзя чорне серце
    В чорних грудях тихо б'ється,
    Поки не уб'ють.

    Чорним Ніндзя, нам,
    Матері синам,
    Героїчино треба битись,
    Щоб лишень не забаритись -
    Дати хліб рабам.

    Бо раби журби не знають -
    Наяву собі дрімають.
    Як худобу напувати
    Їх, і вдосталь годувати
    Чорні Ніндзя мають.

    Чорні Ніндзя йдуть,
    І нитки несуть.
    Гарно шити -
    Треба вміти,
    Щоб в рабах колись збудити
    До свободи лють!"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)


  25. Микола Дудар - [ 2016.10.27 19:15 ]
    Діаріуш-2016 (серіал)
    осіння сінь на клаптику чеснот
    запахло сіном... скошене ще влітку
    свята вечеря в колі семи нот
    душа чиясь запуталась у сітку…
    і зорі одяглися в кожушки
    в предтечі перемін на білй колір
    і вкотре ніч пристане до башки
    своїх чеснот, що виткала в неволі…
    ….. 27.10.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Шоха - [ 2016.10.27 15:37 ]
    На зимні квартири
    Малює осінь сизі силуети –
    сіріє поле, гай
                   і тінями копиць.
    на сонці висихають,
                    павши горілиць,
    покоси осоки і очерети,

    палає купиною
                    віття ковили
    у догоранні бабиного літа.
    І ми
         за ворітьми
                   жили собі були,
    і дожили...
             Душа
                   замаялась горіти.

    І ніби не війна,
               а наче – ми не ми,
    і не зима, а стукає у двері.
    І, може, то не кров,
             пролита між людьми,
    а сльози висихають
                            на папері?

    Курличуть журавлі
                    за обріями дня.
    Показують до вирію дорогу
    пряму – у небеса,
                далеку – навмання,
    усе одно до Отчого порогу.

    Ключами летимо.
                   А далі – селяві...
    Попереду нові орієнтири.
    Колоною –
                сапери і мортири,
    на моторошні подвиги нові.
    А у траві –
                   уже нові
                                квартири,
    свої онучі
                    і чужі мундири.
    А нелюди живі
                жадають ще крові,
    рихтуючи котурни
                          на Сатира.

    10.2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  27. Ніна Виноградська - [ 2016.10.27 12:41 ]
    Не буде


    Спіткнулась.
    Упала.
    І плакала гірко
    Від болю,
    А чи від жалю.
    Від наших
    Стрічань,
    Як від бублика
    Дірка –
    Нема
    І не буде –
    Люблю.
    11.02.12


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  28. Ірина Саковець - [ 2016.10.27 12:10 ]
    ***
    Орнаменти міста на брижах туманних рік
    і жовтої сонця рибини в небес намулі.
    Підпалює листя, чи, може, мости в минуле,
    розхристаний жовтень у парку, немов двірник.

    Минеться й ця осінь, як довге німе кіно,
    збідніють на тлі сніговому троянди білі.
    Так добре було б несподівано і несміло
    для когось у холоді збутися теплим сном

    і словом до когось у пік мовчазної гри
    промовитись лагідно, солодко тихим соло,
    глибоким, як мантра… Пастелі дощу довкола –
    осінньо-тремких арабесок останній штрих.

    Нудьга і тривога в повітрі, як дим, а втім,
    ще – море відтінків і безмір живих емоцій.
    У місті натхненно і ніжно на кожнім кроці
    вирізьблює день візерунки людських життів.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (9)


  29. Віктор Кучерук - [ 2016.10.27 11:44 ]
    Передчуття, прозріння чи уява...
    Зненацька десь поділася утома
    І в пам’яті згубилися жалі, –
    І весело, і сумно, і відомо
    Що станеться зі мною на землі.
    Мов соромливо дивлячись крізь шпарку,
    З прискореним на час серцебиттям, –
    Зарані відчуваю кожну сварку
    І до примирень бачу вороття.
    Усе майбутнє, в мороці і світлі,
    Цвіте й шумить, немов під вітром гай, –
    Так дно сліди показує від кітви,
    Так звуками вчувається ручай.
    Замислений, насправді я не знаю,
    Побаченим ділитись беручись, –
    Чому цілунки щоки обпікають
    І серце калатає, мов колись?
    Передчуття, прозріння чи уява,
    Між суєтою прагнень і надій, –
    Примушують не думати про справи,
    Не перейматись безумом подій.
    Так лялечка закутана у кокон,
    Вслухаючись у невідомий світ, -
    Напевно бачить невідкритим оком
    Зелений луг і сонце, і політ...
    26.10.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  30. Леся Геник - [ 2016.10.27 10:21 ]
    Збреши мені
    Збреши мені, що завтра буде ясно,
    що сонце розласкавить сіре небо,
    і стане серцю добре, любо-красно,
    аж квіти забрунькуються проз ребра.

    Збреши мені, що нині ще не осінь,
    а літо, розпогоджене цвітінням,
    і заплету ромашки у волосся
    і душу закосичу просвітлінням.

    Збреши мені про пору і погоду,
    про колір листя, і жагу до цвіту,
    бо щось колюче штрикає зі споду
    мого зневоленого, вичахлого світу.

    Збреши мені, не дивлячись на правду,
    не дивлячись на яви гостру шпильку,
    й повірю може, і знайду розраду
    своїй журі гіркій бодай на хвильку...

    3.10.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Жилко - [ 2016.10.27 10:14 ]
    Із кімнат тихих
    Приходять сюди щовечора,
    у єдину тиху кімнату,
    рахувати скрипучі припливи
    океану поту
                         і важкої роботи.
    Щораз упираються в межі,
    мозолями малюють нові.
    Яка вага тисне шипами,
    що її підіймають
                              дитячі тіні?
    Кілограми тротуарних образ
    обростають чавунними м'язами.
    Угору! Цей келих за вас!
    гострі словом,
                          глибше зламані.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" 5.25 (5.47)
    Коментарі: (2)


  32. Адель Станіславська - [ 2016.10.27 08:08 ]
    Лане тремка
    Лане тремка, не бійся...
    Тихо спадає лист...
    Котиться вогко лісом
    Пінний густий батист
    Здимленого туману.
    Лячно тобі одній...
    Сиза густа омана
    Липне до білих вій...
    Ока твого меткого
    Заполоняє взір.
    Чей же учула злого?..

    ...Диха ледь чутно звір
    Сторожко і чутливо -
    Ось вже й стрибок завис...
    Сіється зимне мливо
    Поміж густих беріз,
    Понад черлені трави
    Суне у глупу ніч...
    Бійся, тремтлива лане,
    Вкритих туманом стріч!
    Бійся, втікай невинна,
    Прудко біжи, стрімка!..
    Поки чужа неспинна
    Тремом зайшлась рука...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (7)


  33. Козак Дума - [ 2016.10.27 04:07 ]
    Нінка мов картинка
    Нінка – мов картинка берегом пливе,
    чергова родзинки – платтячко нове.
    Груди-горошинки, ніженьки стрімкі.
    укривають спинку кучері п‘янкі!

    Нінка – що картинка, гарна і струнка,
    ніби балеринка, то́чена така.
    По́стать горда, вдача, очі – ліхтарі,
    але часто плаче з ночі до зорі…

    Нінка, як картинка, дівка – хоч куди,
    та додівувалась раптом до біди.
    Мокрі сині очі, плутані слова,
    никне стан дівочий й горда голова…

    Нінка, мов картинка, каблучки – тук-тук,
    знов у вечоринку повертає звук.
    Талія оси́на, ві́ченьки сумні,
    народила сина в дальній стороні…

    Нінка, як картинка, вітер в голові,
    гне додолу віти, свище у траві.
    Хвилями він грає, обвиває стан,
    мізок накриває знов густий туман…

    Нінка – що картинка, щастя все ж нема,
    вже й життя минає, а вона сама.
    І не розійде́ться той густий туман,
    все себе питає, чом такий тала́н…

    Нінка, мов картинка, стежкою біжить,
    ро́ків павутинка на чолі́ лежить.
    Нінка – літня жінка, сива голова,
    вже зігнулась спинка – пам’ять ще жива!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2016.10.27 04:40 ]
    Запалала зоряниця
    Запалала зоряниця на сході країни,
    котрий рік нога московська топче Україну.
    Котре літо гинуть люди і палають хати,
    котру осінь нас ґвалтують "брати"-супостати.

    Все гримить, усе палає, рвуть землицю "гради"…
    Час іде, а ноша тяжча – треба обирати!
    Та немає куди дітись бідному народу –
    дорогою стала плата за нашу свободу.

    Нема миру, нема правди, немає надії,
    що залишать нас в спокої вороги лихії.
    Станем, браття-козаченьки, з ворогом до бою,
    боронімо Україну, як завжди, собою.

    Вип‘єм, други дорогії, цю гіркую чашу,
    захистімо рідну Матір і майбутнє наше.
    Аби лиха не пізнали хоч наші нащадки,
    а жили і розквітали в мирі і достатку.

    Запалала зоряниця, сяйво на півнеба...
    Знову, браття-козаченьки, вибирати треба!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.27 01:00 ]
    Сергій Єсенін Відгомоніла золота діброва (переклад)
    * * *
    Відгомоніла золота діброва,
    Одвеселила мовою беріз.
    І журавлі летять печально знову,
    Вже ні за ким з жалю не ронять сліз.

    Кого жаліти? Той, хто любить мандри
    Прийде і стане знов мандрівником.
    Про всіх одійшлих конопляник марить
    З широким місяцем над голубим ставком.

    Самую серед голої рівнини,
    Зникають журавлі у далині.
    І дум веселих сповнений я нині,
    Та не шкода минулого мені.

    Не шкода літ, розтрачених намарне,
    Хай обліта душі бузковий цвіт.
    Вогонь палає горобини гарно,
    Та не зігріє ні людей, ні віт.

    Ні, не зотліють горобини грона,
    Не спалахне від жовтизни трава.
    Як тихо дерево листочки ронить,
    Так я зроняю ці сумні слова.

    І якщо час їх вітром розметає
    Й тоді згребе, мов непотрібний хмиз,
    Скажіть отак: діброва золотая
    Відлебеділа мовою беріз.

    30.04.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

    * * *
    Отговорила роща золотая
    Березовым, веселым языком,
    И журавли, печально пролетая,
    Уж не жалеют больше ни о ком.

    Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник
    Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
    О всех ушедших грезит конопляник
    С широким месяцем над голубым прудом.

    Стою один среди равнины голой.
    А журавлей относит ветер вдаль.
    Я полон дум о юности веселой.
    Но ничего в прошедшем мне не жаль.

    Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
    Не жаль души сиреневую цветь.
    В саду горит костер рябины красной,
    Но никого не может он согреть.

    Не обгорят рябиновые кисти,
    От желтизны не пропадет трава.
    Как дерево роняет тихо листья,
    Так я роняю грустные слова.

    И если время, ветром разметая,
    Сгребет их все в один ненужный ком...
    Скажите так... что роща золотая
    Отговорила милым языком.

    1924





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  36. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.10.26 23:37 ]
    Пізня осінь
    Чорним полиском в'ється дорога,
    Жовте листя в калюжах - під ноги
    Розкидала, підняти в знемозі
    Пізня осінь моя, пізня осінь…

    Мокре гілля у світлі ліхтарнім
    Ледь відсвічує сріблом примарним,
    А на плечі спадає журливо
    Мокрий сніг – незакінчене диво…

    Я б у тебе тепла попросила,
    Та із прірви піднятись – несила,
    Не злетіти у небо, мій друже,
    Як листочку – із тої калюжі.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (5)


  37. Василь Мартинюк - [ 2016.10.26 21:50 ]
    Україно моя

    Мені приснилась ніч, із зорями пів неба,
    Осінній падолист, і десь далеко я.
    Ти кликала мене, а я спішив до тебе.
    До тебе я спішив, Україно моя.

    До тебе я спішив, в обійми світанкові,
    І серце розривали солодкі відчуття.
    Колись ти серцю дала надії і любові,
    Які несло воно через усе життя.

    Від тебе я пішов, із тих садів квітучих,
    І спомини про них, не зміг збороти час.
    Зігрів мене в світах.вогонь твій неминучий,
    Який в моєму серці, ні разу не погас.

    Лунала ще з дитинства, твоя далека пісня,
    Ним кликала мене знедолена земля.
    Я повернусь тепер, я повернусь опісля,
    Я так тебе люблю, Україно моя.

    Львів.2014р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  38. Галина Кучеренко - [ 2016.10.26 21:13 ]
    ****
    Якщо стрімкий життєвий крутінь
    З дороги виштовхне на край -
    Терпи, неси й не нарікай,
    Не скочуйся в узбічну сутінь…
    Не втратити щоб цілі й суті,
    Свій зір і крок не зупиняй…

    ©25.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  39. Олена Малєєва - [ 2016.10.26 20:53 ]
    Всі йдуть
    Всі кудись йдуть:
    Хто поспіхом, хто -не кваплячись,
    Хто сам обирає путь,
    А хто чекає, що візьмуть за руку і поведуть...

    Хтось йде з усміхом,
    Хтось - понуро.
    Хто вприскок, а дехто
    Обережно собі ступає,
    Є такі, що завжди на бігу,
    А кульгаві - на ногу одну припадають.
    Хтось прямує собі,
    А дехто: попідтинню, городами...
    І, не знаючи броду, -
    Шубовсь! -
    І уже по воді, по вірі...

    Хтось у двері постійно стукає,
    Не чекаючи, що відчинять, йде до інших дверей.
    Є й такі, що заходять у двері,
    І постійно для них все відчинено.
    Не потрібно з ноги - просто так, без ваги і причини.

    Є такі, що на місці постійно топчуться,
    Поглядаючи на світлофор,
    Є й такі, що крокують упевнено
    Не по зебрі, а навпростець,
    Інші - задніх пасуть овець,
    Що не крок -то затор, затор...

    Хтось чвалає, а хтось чалапає,
    Тупотить, ледве тягне ноги,
    Хтось упевнені робить кроки,
    А хтось шаркає й ноги не підіймає.

    Всі ідуть: хто наліво,
    А хто до Бога.
    Комусь вишитим рушником
    Устелилася вся дорога.

    Хто за картою йде,
    А комусь навігатор
    Відміряє його екватор.
    Хтось тверезий, а хтось під мухою.
    Ідучи, дехто репчик слухає...
    Хтось блукає з чужого розуму,
    Хтось не знає куди - все в роздумах.

    Я іду: по землі, по небу.
    Онде дороговказ спалахує.
    Я оукей та дійду і без тебе
    До мети. А ти йдеш...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  40. Нінель Новікова - [ 2016.10.26 20:46 ]
    Варто жити...
    Собі в утіху шепочу слова,
    Що варто жити, доки ще жива
    У мене пам’ять ніжності тієї…

    О так! Ще варто в цьому світі жити,
    Бо чую голосукохані оксамити
    Ще іноді з мобілочки моєї!

    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  41. Василь Мартинюк - [ 2016.10.26 19:29 ]
    Подивися вперед

    Подивися вперед, бачиш хвиля палена,
    І по небу хмаринки поплили у далеч.
    А під ними земля, в небеса окаймлена,
    І ховається в обрії синьому Галич.

    Здійнялись до гори чорні вежі і вишки,
    Вбиті в землю давно заіржавлені палі.
    І забулось уже як пра діди опришки,
    Тут ціляли в панів із своїх самопалів.

    І ще може колись, як буде в тім потреба,
    На святій цій землі, де ти змалечку ріс,
    Знов пра діди зійдуть по драбині із неба,
    І піднімуть ще раз заіржавлений кріс.

    2015р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.10.26 15:13 ]
    Я

    Радіопередача


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2016.10.26 13:40 ]
    Мір́ило*
    Коли зустрічаю я в людях дурне,
    не вірити довго у це ще стараюсь.
    Скоріше всього то лиш все напускн́е,
    або випадќовість. Та все ж помиляюсь…

    Шуќаючи думам подібним підґрунтя,
    я прагну повірить, забувши про докір:
    Брехун відчуває фантазій відлуння,
    а хам випадково складає свій покер.

    Пліткар, що сьогодні прийшов у мій дім,
    можливо здорового ґлузду лишився.
    А друг, що залишив мене у біді,
    не зрадив, а просто тоді розгубився.

    Від бід не ховаюся я під крило,
    належно другими тут мірками м́ірять.
    Страшенно не хочеться вірити в зло
    і в підлість до болю не хочеться в́ірить!

    Тому, як зустрінеш нечесних і злих,
    частенько стараєшся всупереч волі
    в душі своїй буцім-то виправить їх,
    спрямити кути у трикутному колі.

    Ті факти болючі – зовсім не дурн́иці,
    та як не силкуйся не витруїш зла.
    Бо гниль все одно лізе підло в світл́ицю,
    сховати не можна, як вуха осла.

    А злого, зізнаюсь, в своєму житті
    не так вже і мало стрічать довелося.
    Доволі крилатих надій не збулося,
    і друзів втрачав, і тонув в каятті.

    Та вірити все ж я ніколи не ќину,
    щоб в світі буремнім шалених ідей
    у кожній особі не бачить скот́ину,
    а з міркою доброю йти до людей!

    Хай будуть пом́илки, бо все не так просто,
    та як же ти будеш безмірно радіти,
    коли ота мірка прийдеться по зросту!
    То щастя з таким все життя ще й дружити.

    Хай циніки жалко бубнять, ніби діти,
    що все ж ненадійна то штука – серця…
    Не вірю! Живуть же, існують у світі
    і дружба навіки, й любов до кінця!

    Підказує серце – не бійся шукати,
    але пам‘ятай лиш одне напер́ед:
    Себе не забудь з тим мірилом рівняти,
    а решта завжди неодмінно прийд́е!

    08.09.2016

    * Cпроба перекладу чи за мотивами твору Едуарда Асадова „Когда мне встречается в людях дурное“.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2016.10.26 13:47 ]
    З "братнім" привітом
    Тихо колишуться віти,
    сумно край лісу стою.
    Поле укрилося цвітом,
    гаривом пахне в гаю.

    Свіжа могила під віттям,
    хрест на узліссі бринить.
    Хто в ці часи лихоліття
    у домовині тій спить?

    Може невпізнаний воїн,
    Неньки святий захисник,
    що повернувся із бою
    у придорожній терник…

    Тихо колишуться віти,
    рядом вмирає село.
    Скільки з усього їх світу
    тут за цей час полягло…

    Через чиюсь недолугість,
    через жадобу і гнів
    хтось положив свою юність
    і в синє небо злетів…

    Та чи ж за те вони бились,
    йшли уперед до кінця,
    щоб ми із хамством мирились,
    власні заклали серця?!.

    Ухнуло десь з-за лаштунків,
    чується відгомін залпів –
    „старшого брата“ дарунки
    небо розрізують навпіл.

    Тихо колишуться віти,
    сумно край лісу стою.
    Поле шматують привіти,
    жарко в донецькім краю.

    Спека по всій Україні,
    спрагло у душах, серцях...
    Всім ворогам в домовину
    вгоним осиковий цвях!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  45. Віктор Кучерук - [ 2016.10.26 09:12 ]
    Середина осені
    Середина осені собі
    Багрецем вистелює стежини
    Між повитих тишею дубів,
    По уклінно схилених билинах.
    Середина осені мені
    Пісеньку наспівує нехитру
    Про похмурі і короткі дні
    Упереміж із дощем та вітром.
    Середина осені іще,
    А уже тривожно до нестями
    Від холодних подихів ночей
    У пітьмі, осяяній зірками.
    Половина осені в очах
    Залишилась правдою тією,
    Про яку не хочеться мовчать,
    Мимохіть стрічаючись із нею.
    Середина осені…
    25.10.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  46. Серго Сокольник - [ 2016.10.25 22:37 ]
    Ми листя
    Злий вітер лютує.
    Це осінь багряно-барвисто
    Данину із листя виплачує літу...
    Почуйте наш клич!

    Ніхто нас не чує.
    Ми листя. Ми зірване листя.
    І вітер недолі нас носить по світу.
    Ми вже відійшли.

    На дереві гарно
    Висіти, вчепившись у віти,
    Та нам не судилось у спокої жити,
    Бо стовбур гнилий.

    Триматися марно.
    І нам на багаттях горіти.
    Ми ляжем, собою встеляючи плити
    Загиблих надій.

    Що ж, дерево-мати,
    Ти підеш також на багаття,
    Та й нікому буде вже цим перейматись.
    І тільки колись,

    Неначе відплата
    За наше тобою прокляття,
    Дитина, можливо, підійме погратись
    Загублений лист...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116102501030


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  47. Василь Мартинюк - [ 2016.10.25 21:14 ]
    Солодка біль

    Іди від мене геть солодка боле,
    Не повертайся спомином ніколи.
    Іди із моїх весен, з мого літа,
    Тобою дай мені переболіти.

    Іди від мене в цю пору мою осінню,
    Іди від мене не лишайся тінню.
    Ти більше не заводь мене в безвихідь,
    Дозволь мені тобою вже не дихать.

    Солодка боле, мого серця римо,
    Зі мною ти завжди була незримо.
    Поплач в мені, поплач і одболи,
    Потім забудь що разом ми були.

    Ти більше не моя, ти не моє терпіння,
    Тепер під неба голубим склепінням.
    Тебе на все від себе відокремлю,
    Ти над землею будь, я опущусь на землю.

    Тепер без мене будь, солодкий боле мій,
    Тепер мене забудь, вертатися не смій.
    Життя було таке, що далося взнаки,
    Все ж не жалію я нітрохи все – таки.

    Солодкий болю мій,забудь мене, забудь,
    На цій святій землі ти з кимось іншим будь.
    Попутчиків тобі багато є довкола,
    Забудеш ти мене, а я тебе ніколи.

    Не скажу що з тобою, час пройшов бездумно,
    Не скажу що було мені з тобою сумно.
    Та вже не буде сліз, солоного дощу,
    І в своє серце більше, тебе я не впущу.

    Іди від мене геть солодка боле,
    Не повертайся спомином ніколи.
    Серце має вже з тобою межі,
    Ти мені вже більше не належиш.
    2005р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  48. Адель Станіславська - [ 2016.10.25 21:22 ]
    Осінь винна?...
    Сльози ці... Ну чого вони варті?
    Звичайніська солона вода.
    Ці нервові пориви, фальстарти...
    Осінь винна?.. Відьмачка руда...

    Знов з розгону сторчма в ополонку:
    чому жити - те, певно, не вмре!
    Рветься завше тоді, коли тонко...
    Не твоє бо. Чужіське. Чуже...

    Не метайся, мов схиблена зовсім.
    Та й узри - то ілюзій дурман.
    То душа лиш осінньо і босо
    розтинає інійний туман.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (4)


  49. Микола Дудар - [ 2016.10.25 18:14 ]
    Діаріуш-2016 (серіал)
    … перевірені часом велечини
    різноманітністю спільних обставин
    вже тихо пристали верхом на спину
    і не до сну… і не до кави…
    він весь в унісоні він весь у процесі
    і печать на лиці з усіх блискавиць -
    вклонитися змусять десь разів з десять
    і боже вас збав без рукавиць…
    торкнутись у слід тієї стежини
    чи спити той трунок, чи у ночліг
    під привідом лік стелити під спину
    бодай би одну із своїх ніг…
    не треба не тре… на святості - пута
    не вам не мені і навіть нікому -
    блАгий наш намір для нього отрута
    родом звідкіль
    теж невідомо…
    ……25.10.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  50. Лариса Пугачук - [ 2016.10.25 15:41 ]
    Байка про полохливе мишеня.
    У перший клас прибігло мишенятко,
    На перший у житті своїм урок,
    Де по заведенім давно порядку
    Почувся перший же ж таки дзвінок.

    І вчитель-кіт пронявкав: – Фізкультура
    Дає здоров’я ( а кому й життя).
    Хто хоче мати цілим хвіст і шкуру,
    Нехай хутчіше знайде укриття.

    Інакше з’їм!!! – І вишкірився люто.
    Всі кинулися врозтіч – хто куди.
    А наше мишеня – мерщій між люди –
    Від несподіванки (чи від біди).

    Та в нірку – шасть, до мами під спідницю,
    А серце аж витьохкує – стук-стук:
    – Хай навіть і поставлять одиницю,
    На той урок я більше не піду!!!

    Там вчитель – Кіт!!! Страшні у нього очі,
    І зуби, й кігті – і усе с-с-с-ттттрашне-е-е-еееееееее!
    До вчителя х-х-х-хорошого я х-х-х-х-очу,
    Бо цей колись мене назззздожен-н-н-н-не…

    – З тобою в дечому я, може, й згодна,
    Та вивчи назубок, мале моє,
    Урок, котрий отримало сьогодні:
    Найкращих Вчителів – Життя дає.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   594   595   596   597   598   599   600   601   602   ...   1855