Ми – порив, що сіє тихо
Правди й вигадки політ.
Ти – і поглядом, і сміхом
Розфарбуєш в серці слід.

Вивчення тебе минає,
Крижаний – тривоги щем,
Як алмаз, углиб зростаєш,
Ранком сповнена ущерть.

З тим, що мрія відшукала,
Ми розкинули шатро.
В темряві себе лякались
І остуджених зірок.

Нерозсудливій в уяві
Заздрять мудреці нехай, –
І краси забракло навіть,
Пізнання – печаль глуха.

Думка – це не страх, не сніння,
А туман, вуаль ясна.
Втіхи чисте просвітління –
Спалах серця й таїна.

Біль і каяття лишились,
Серце – тьмяний монастир.
Чути сміх твій заіскрілий –
День до танцю повести.

Іде війна. Страшна сучасна бійня.
У мій народ стріляє "старший брат".
Пережили не всі його обійми -
Голодомор, ГУЛАГи - справжній кат!

Жінки російські - матері, дружини,
За що вмирають ваші вояки?
Чому ви не об,єднуєтесь нині,
Бо захлинетесь кров,ю в час тяжкий.

Ніщо вам нині вже не допоможе,
Бо кримнаш, путін - розум ваш пропік.
Чомусь ніскільки вас вже не тривожить,
Що вбитий син ваш, може, чоловік.

Залякані. Така сьогодні влада.
І світ увесь одвернутий від вас.
Донбас і Волноваха, як принада,
Для терористів, що вбивають нас.

Усе минеться. Ми вас переможем.
Як після цього житимете ви?
Ви - за війну, яка убитих множить.
Ви - не народ, ви - вічна грязь Москви.

Народять баби вбивць нових, злочинців,
З яких ваш путін м,яса наруба.
А ми були і є, ми - українці!
Ми - гордість світу! Ви - його ганьба!
18.01.15

Молчанья варежка - морозу ли преграда? -
Воздушный замерзает поцелуй.
Надежда не уходит - ходит рядом,
Но и она молчит о главном всуе.

Под варежкой - письмо холодных пальцев,
Лед ноготков, ладони снежный наст.
А линией судьбы бредут судьбы скитальцы,
На линии любви - усердствует ненастье.

Но живы губы - еще тлеют губы,
Произнося признанье нараспев...
И было б только где бы сбросить шубу
И вместе с ней - мороза зябкий гнев.

Январь 2015

Скорбь - вечная звезда
из тьмы беспрекословной.
Словно зовет ТУДА,
но защищает словно.
Узнав лицо границ
узрел лицо рассвета.
Начнешь просто любить
навечно без ответа.
Смерть забирает все,
чем был ушедший в жизни.
Но в остальном несет
прикосновенья признак.
Приняв потерю, ты
ждешь тихо и смиренно.
Живешь без суеты
и без тревоги бренной.
И знаешь просто так,
(узнавши ниоткуда),
что кажущийся мрак -
целебнейшее чудо.
Что там - для НИХ среда.
Им отдохнуть бы надо.
Отсюда тьма - беда.
Оттуда, знать, награда.
А смерть, по сути, дом
чтобы и ты вернулся.
А жизнь была лишь сном:
вот умер и - проснулся...

Я віддаю тобі належне
За щирість - чистоту думок
Усе минуле , протилежне
Хай спочиває від чуток

В руках своїх тримаєм щастя
В одну дорогу - два шляхи
Позаду бурі , і злорадства
Усе що довелось пройти

Для мене ти - блакиті мрія
Що десь блукала між дюдьми
Прийшла , знайшла , і обігріла
Звільнивши із полону тьми

Цей прояв долі - нам подяка
Кохання світла благодать
Радіють з нами янголята
Серцям співаючи - віват.
2014р

Речка, речка!... Снулая, больная...
Тонкий лед укутал, словно плед...
Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
Истекая в холода рассвет?

Слышен звон церковный- нежен, тонок,
С колоколен растревожив тишь...
Может быть, купания девчонок?..
Их в объятья нежно заключишь...

В полусне прохладного теченья
Затерялся времени разбег...
Зимних снов унылые виденья
Томно овивают твой ночлег...

Только раз на Празднике Крещенья,
Прорубивши в грезах полынью,
Ты свершишь, проснувшись, омовенье,
Чистоту души отдав твою

Тем неискушенным пилигримам,
Что к душе твоей припасть пришли...
Не сковать тепла суровым зимам,
Что идет от Веры и Любви.


© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114120311066

Міраж ховає хвилі моря
Крик чайки , романтична мить
Все склалося не випадково
Запрошено - у казці жить

Зустрілися мов пароплави
Замовили - один квиток
Поставили гудків октави
І рушили - у свій райок

Так не помітно час минає
Любові ночі - водоспад
По тілу струмом пробігає
Твоїх обійм - гарячий глад

Ти пестиш ніжно , і зухвало
Цілунків жар мов мозку струс
Розбещуєш - своїм накалом
Смакуєш у десертах мус

Тримай мене , пильнуй уважно
Підвласний похоті з повна
Кохай мене - немов в останнє
Щоб пам'ятати все життя

Нажаль - не можем бути разом
Обставин більше чим причин
Лишається одне - чекати
І рахувати хід годин.

Материнське слово вічне
Хто почув - той і прожив
Материнське серце світле
Поряд з ним - ти не один

Її воля - твоя доля
Оберіг усих зусиль
Твоя пісня колискова
Наполегливість - для крил

Мати завжди зрозуміє
Приховає , захистить
Дасть пораду , обігріє
Не осудить - а навчить

Тож любіть її єдину
Опікайте , бережіть
Умножайте цю турботу
І дітей своїх - учіть.
2013р

Я все життя тебе шукав
Де тільки міг , де бачив
По всих усюдах зміст вивчав
Перед сліпимим - свідчив

Миттєві спалахи збирав
Прискіпливо , уважно
На прикладах людей пізнав
Як жити з цим - прекрасно

Не піддавався на оман
На влесливі привіти
У протиріччях просто знав
Що маю сам - хотіти

І от коли вже майже зник
Мій потяг - висівковий
Ти проявилось на весні
Неначе стимул - новий

У всій доступності промов
Тендітно , гідно , гордо
Я всім зневіреним довів
Де любиться - там плідно.
2011р

Коли сумнів не знає покою
Забирає наснагу і сон
Я звертаюсь до віри , і бога
Щоб мене у собі - віднайшов

Захистив від пекельного болю
Велич неба в мені відкривав
Силу духу - підняв із коліна
У молитві відвертій сприймав

Щоб узяв під свою він опіку
Наше щастя - що сам дарував
Щоб залишив мене він з тобою
Скрізь у парі - ходить по стежкам

Принесемо у справах щоденних
Йому вдячність , любові його
Те зерно що посіяв між нами
Зростимо - у загальне добро.

на цьому все
грудень, 2020

Твоя рука була в моєму лоні –
Два теплих пальці марили у сні.
Бо в сон прийшло оголене безсоння
Бажань обох. Стихії навісні!

Твоя рука мені розповідала
Про мене і про тебе, і про нас,
І про зникомість миті, що спіткала.
Про наше ХОЧУ в профіль і анфас.

Твоя рука – а ніби зряча! – сильна
Заграла в мені музику твою.
А ти дивився просто і непильно.
Як я в цю мить над прірвою стою.

Як я зірватись можу в прірву жаску
І падатиму па… па… в іншину.
Але не впасти, мабуть, - це фіаско
Твого бажання і мойого сну.

Твоя рука зайшла аж у судини.
Крізь усе тіло – квітами, руном…
Та раптом задзвенів старий будильник,
Щоб повернути голод нам обом.

Тож цілий день блукала моїм тілом
Шалена зграйка збурених комет.
Тому (а чи хотіла, не хотіла)
В собі носила твій нічний бешкет.

Весна 2012- зима 2015.

Ще глибша сутінь навколо його сигарети.
Жарина у темряві креслить, наче комета.
Раптово її траєкторію буде стерто.
Та я видивляюсь її і сліпну вперто.

Він просто мовчить, бо знаю, ЩО буде в слові.
Бо темрява, мабуть, і є його рідна мова.
Отак чамріємо: вогник… думок полова…
Яку підпалити й спалити сама готова.

Він буде комету пускати собі й пускати.
Допоки накуриться і захоче спати.
Хоч космос - його обійстя й велика хата.
Мовчання – старий сторожа й надійні грати.

18 січня 2015 року

Ти був один - один і знаєш
Коли з добром , коли на сміх
Так просто вже не довіряєш
Не той грануєш - монускрипт

Цікаво бути на одинці
Розвіять прикрість самоті
Забути - за потреб гостинці
Побути руслом у собі

Один просив, один отримав
Здобутки ті - що заслужив
Непересічна є людина
Можливо та - що загубив

Тримайся міцно за минуле
Воно тобою дорожить
Деб ти не був - поєднуй спільне
Що маєш - з тим і будеш жить.
2008р

Слід останнього подиху канув
Заховався у зареві сліз
Світ зірвався із дна океану
Криком , відчаєм - маревом скрізь

Слів моїх - хрипотою відлуння
Сизокрилий прощання рубіж
Ти прости мені доле примхлива
Що потрапив на твій - гострий ніж

Ти ламала не раз , і не двічі
Камінь в спину , на плечі тягар
Дарувала - ще більш забирала
А сьогодеі терновий вівтар

Я готовий коритися знову
Твоя правда - мені забувать
На візьми ! Будь одна , і щаслива
Веселися...тобі краще знать.
2011р

Не питають мене , і не чують
Не говорять зі мною - не сплять
За тобою сумують , шукають
В нотах линуть - букетом сонат

Мої думи - душі краєвиди
Потонувши в обіймах твоїх
Розгорнули свої там світанки
Полонивши - простору блакить

Ми заручники власного щастя
Колориту - дві краплі роси
Ми той стержень що долі єднає
Що доводить - серця до снаги

При потребі я полум'ям стану
Почуттями - кохання прийму
Запалю кольорове багаття
І у ньому - з тобою згорю.
2013р

***
Не час покаже, хто є хто,
а шлях на бойову арену.
Одні із КаВееН – в АТО,
а інші від АТО – на сцену.

***
Душа – натягнута струна.
У цю вогненну завірюху
гартує волю не війна,
а повсякденна сила духу.

***
Не чучмеки, не бойовики
захищають у бою свободу.
Вийшли запорізькі козаки
з гущі українського народу.

***
Нечиста сила із кремля
породжує собі подібне.
Ємєлі, Разіни і тля
пиляють родове гілля,
але відпилюють нерідне.

***
Пусте відсіяти пора.
Порода оживе потрошку.
Із підземелля на-гора
ведуть людей Котигорошки.

                              2014

Візьму за основу почуту розмову
Не вірити більше - солодким пісням
Не стану ділити гарячу промову
Скажу прямо в очі - своїм авторам

Не кидайте камінь , згадайте пророцтво
Ніхто не втрачає - якщо не придбав
Рахунки свої для себе виставляйте
Мені не цікаво - я їх не щитав

Для всих не можливо - прожити щасливо
У колір один не фарбують вітрин
Ми різні тенденції , ширма , і мода
Для кожного знайдуться - терна рутин.
2012р

Засвітилися зорі на небі -
Вітер хвилі свої розпустив
Розбудив місяць сяйвом діброви -
Іній шовком усе застелив

Піднімаю засмучені очі -
Мрії думки несуть в височінь
Відлітає душа щоб зустріти -
Що давно заховалось у тінь

У безодні тебе я побачу -
Віджену свою тугу , печаль
Буду знову з тобою мовчати -
В котрий раз , не почую нажаль

Так не хочеться з ранку вставати -
Розуміти все марево , сон
Як змиритись ? І жити ? І знати ? -
Що час зустрічі наш - не прийшов.
2009р

Збережи цю пургу. І мороз, що сховався у сінях.
Тихе сяйво ночей і сріблясті дзвіночки пісень.
Цю кутю на столі і дарунки в бабусиних скринях.
Повну хату розмов і веселих на свято гостей.

Хай колядки звучать і вертепиться січень надворі.
Кучугуриться сніг і журба обминає поріг.
Вже принишкли дива у різдвяній просторій коморі
В цей щасливих для всіх Новий рік.
10.01.2015

ламати себе було надзвичайно важко
ламати себе було непомірно боляче
а як же тобі моя душе маленька пташко
коли по живому коли як вогнем пече
а стеля сіріла і нижче усе схилялася
і бракло повітря і вії ставали попелом
і та що ще вчора сильною надто звалася
палила усе і змітала із серця зопалу
їй листям тремким каштани услід стелилися
і бігти хотілось рятунок шукаючи в просторі
душа заніміла затерпла а ще побіліла вся
як крапелька воску на черствій церковній проскурці
таке відчуття руйнівне як стихія збурена
убити його непросто позбутися звісно теж
вже зрадженим легше вже легше сліпим і обдуреним
себе визволяти із кров`ю і сіллю означених меж
а хмарка осіння махала услід хустинкою
пожовклий листочок метеликом спав на спітнілому склі
зізнаюсь я плакала я ще лишалася жінкою
що ставить печать на собі з кровним підписом «ні»…
11.2014.

Занурюю погляд поволі в блакить
Глибоку безмежного неба,
Щоб очі на мить од журби увільнить
І біль приховати від тебе.
Тамуючи стогін, мовчазно стою,
Безсилий хоч слово сказати –
Боюся надію убити твою
І віру нараз поховати.
Ні думки, ні сили, ні волі нема,
Лиш ляк мовчки тіло колише,
Що ти здогадаєшся, певно, сама
Звідкіль і чому оця тиша?
І саме про це нині думаєш ти,
Німіючи мужньо від туги, –
Адже міг шумливо й грайливо прийти
До хати найкращого друга…
Мені уже душно від крику і сліз,
І тяготу горя, й печалі, –
Прости, що я звістку недобру приніс
І змовив на муки помалу.
16.01.15

"Ненила нендзорі зненацька мовить:
- Ненатля - ти не в курсі, що за слово?
І нендзорі, заскочений, готовий:
- Ненаське теє слово - стопудово!

Чи, може, ненатленне, у натурі?
- Та ні, ненатле, - їй ненила хмуро..." -

Вправляються поети в екзерсисах
І зводять з розуму, коли подібне пишуть.


18.01.2015

Молюся за наших, за Надю - до сліз,
Хоч плакати сильним не личить.
А київська подруга - знову в круїз
І щастя мені, бідній, зичить.

У мене - незмінна належність сім’ї,
За справи суспільні беруся.
А подруга з френдом - у теплі краї,
Лишаючи сина бабусі.

Я словом, як пострілом, цілю в катів,
Бо в бій дітлахи не пускають.
А подруги рейс на Балі відлетів,
А, може, вже сів у Дубаї.

Чи я їй суддя? І тягар, і політ
У кожного свій, неповторний.
Мені за державу образа болить,
Її ж і заморська пригорне.

Вона настраждалася теж у житті…
Аби не міраж - та оаза.
Та тільки ефект паралельних світів
При згадці про неї щоразу...

17.01.2015

У промінні заблукавши - шукаю затінку
Різні люди ,різна вдача - всі знають оцінку
Тут у парі , у розмові - розділений погляд
Хтось боронить , хтось осудить - отриманий досвід

Режисури постановка - невивчені ролі
Репетиції у пробах - акторів паролі
Мій герой у цій виставі - без сумніву цілить
Досить часто нарікає , не туди все мітить

Запозичив чужу думку - на себе вдягає
Не той колір , не той розмір - а він зволікає
Свій завжди застерігає - зупинить , розкаже
Заздрість у притик стріляє - своє забирає

Все було уже по ходу - і злет , і падіння
Віднімали , додавали , цінили уміння
Бій курантів , звін зеркальний - у золоті срібло
Тільки пальці поніміли - в'язати плетіння

Так минули три десятки - ні сім'ї , ні дому
Повернули без остатку , все в чистому полі
Відганяю сновидіння - ночами блукаю
Лист пишу , розповідаю - спішу , сповідаю.
2013р

Десь у слобідці під Савур-горою
Німіла казка від нічних дрімот,
Нечутною, неквапною ходою
Вкрадався ранок зливою турбот.

Молився терен білим хмаровинням,
Тужавів дуб з пітьми і зойкав крук,
Вмивалась хата золотом проміння,
Торкалось сонце до чола і губ.

Ще не було печалі, ані втоми,
Червневий вітер бавився теплом,
Прудке дівча невиспане з учора
Із відрами майнуло за село.

Там козаки стояли у байраку,
У ватрі вогник тихо догорав,
Серденько калатало в ритмі кроку,
Того не знає той, хто не кохав.

А терен той, трояндовий душею,
Вливався в засвіт млостю аромат,
А соловейко слідом за зорею
Альтовим соло забринів у лад.

Чекав її, тож обнялися рвучко –
Котились відра травами в росі…
Як солов’ї співали палко, гучно,
Як пахло зілля в спутаній косі…

Минувся рік і щедра добра осінь
Пишалася плодами нив, садів,
Дитя до серця пригортала млосно,
Бринів тужливо колисковий спів.

А він десь там, за війнами з ордою,
Забув той день і вже її забув,
Бо горбик із землицею святою
Периною укрив.
Козак повік заснув.

Хотіла розігнути в райдуги дугу,
Щоб більше люду нею милувалось...
Хотіла загорнуть свою тугу
Барвистим літом... та перестаралась...
Хотіла моросити сонячним дощем,
Щоб тішилися квіти на узліссі.
Хотіла приглушити тихий щем,
Що осідав у мисленій завісі.
Та віхи долі, вишиті давно...
На небі, симетричним візерунком...
І ти не вип'єш десь...чуже вино,
І не примножиш щастя...поцілунком.
І не зіграєш на чужій струні...
Мелодію, котра була твоєю.
І не розпалиш юності вогні,
Коли вже час поплив за течією...

Мабуть що так...мабуть сьогодні осінь,
чи то в природи сплутались думки?
Не заметіль під стріхою голосить,
а сірий дощ у січні б'є в шибки!

Не соромно йому отак приходить,
Сумні думки навіювати в такт?
Але природу сум мій не обходить,
у неї власний на погоду смак!

Нудьга, нудьга...
і настрій, гірш не треба!
Припали пилом шуба й чобітки,
бо у природи бач, така потреба,
зробити все сьогодні навпаки!

2015

Сыро... Январь завершает разбег...
Дождь или снег- все равно...
Снежного мира разбитый ковчег
Пущен зимою на дно.

Этот "эрзац", заменитель зимы,
Уксус, убивший вино,
Встречей, к которой готовимся мы,
Нам воскресить суждено.

Тело твое- алебастр или шелк?-
Взгляд и касанье... Его
Тайных желаний таинственный ток
Снова коснется всего,

Вновь обнаженности теплой волна
Нас заколышет, звеня,
И пробужденья хмельная весна
Вспыхнет в горниле огня...

Сбросив одежды ненужный покров,
Жаждой желанья маня,
Части единого- страсть и любовь-
Свяжут тебя и меня...

В окна сочится продрогшая мгла,
Дождик слезой моросит...
Вновь наши души и наши тела
Встреча теплом воскресит...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011800016

Сумею все… и все переживу…
Пусть сатанеют ка′ты и пилаты.
Душа моя завернута в траву,
И не впервой ни падать, ни вставать ей…
Настояна на болях и боях,
Она как камень, белый и горячий,
Что выброшен судьбою на путях,
Где род людской весь молится и плачет…
А для души не создано межи
Меж болью-радостью, меж утешеньем-горем,
Заточенные вслед летят ножи.
Идет война – война с самим собою…
И кто ж тебя услышит в той войне,
Где правде быть судилось половинной…
Грустить и стихотво′рить тихо мне
о воле..
о добре..
об Украине…
О том, что день придет на смену тьме,
Что солнце никогда не будет лишним.
Между боями, в звонкой тишине,
Дай ближнего нам полюбить, Всевышний…
Того, кто «против», и того, кто «за»,
Кто тут и там, кто с нами и не рядом…
Да освятится горькая слеза
Любовью
наполняющимся
взглядом….

печальная Мария на иконке
печет слеза и скапывает с века
и мир течет – и молодой и ветхий
игрушкою в обертке неба тонкой
а мы в своих желаньях все смешней
нас вдохновляют то стихи то пушки
мы к ТЕМ ВРАТАМ доро′гою заблудшие
подбрасываем топлива войне…
мечта немая не увидев свет
почтительно склоняется всем телом
и ангелы рыдают под прицелом
но нету слез
и слов уж
больше
нет…

і коли останній промінь
ледь торкне твого чола
ми заглибимось у спомин
що було а вже нема

розбредуться перехрестя
ще не сходжених доріг
і тоді із пересердям
я скажу ти переміг

ці стрічання й розставання
і тебе передчуття
називаються коханням
де є ти там буду я

у суцвіттях поцілунків
закружляємо і квіт
перехопить і за руки
відведе у дивний світ

2015

хочеться снігу… домашньої кухні
на перше, на друге і на десерт…
щоби в долоні, а краще із кухля
дмухав і пив вже відтепер…
січенько… Боженько, що то за кара?
ні льоду, ні снігу - досадно аж…
може тому, що із неба задаром
видимий мною світо-міраж?
та я не один, ось поруч земляни
лисиця і заєць... синичка і кіт...
збери янголят і змилуйся, Пане
кара - за що?!! чекаємо звіт
17.01. 2015.

Брунькуй, виструнчуйся, брини,
викралюйся і троль!
Якщо це навіть роль Весни,
все ж, зимо, - тільки роль...

16.01.2015

Мовчи, мовчи - і золота прибуде.
І потече кисіль із берегів.
Коли потонуть миролюбні люди -
І потороччям вкриються нагі.

І будуть рвати греблі придорожні,
І домовини лізтимуть - як тля.
Тепер німуй, хоча... зітхнути можна.
Зі шпар усіх люципер намовляв.

Ішов Господь, та він балакав тихо.
Ти щось ловив - про щоки, гріх, олжу.
Тримай бриля, знов налітає вихор...
Сплюнь ікла брата.
Вивертай кожух.

Тобі - лиш човник, а панам - чертоги.
Пливуть жетони, лялечки, м"ячі.
Твій кінь літав. І пломеніли роги.
І напинали шатра циркачі.

2015

- І ти, о, Бруте! - гучно скрикнув Цезар
І тогу закривавлену зірвав, -
Волаю я за помстою до неба:
Нехай не має більш нагальних справ!

На пальми лізли голі папуаси,
Лякаючи розгублених папуг,
І мавпи в джунглях скрикнули всі разом:
- О, бідний Цезар! Брут йому не друг.


17.01.2015

Ця утома від світу не лікується швидко.
Я хотіла злетіти. Вже й дороги не видко...
Сизі кола по небу, мідний град і пір'їни.
Закладаю щоднини по душі, по раїні...

Над лошатами літо. Між ріднею остуда.
Повноводиться Ворскла...
І зливаються люди...
Білі вени безсоння. Зеленаві опони.
Я росла б цикламеном... На заваді циклони.

Здобуваючи тишу, виплітаючи верші,
Я простую по хвилях - не остання, не перша.
Розступилися біди, поцятковані сосни.
Хоч гори між пеньками, хоч кефаллю шубовсни.

- Все минеться до снігу... - шепче вітер затято. -
Повисушую жито, угамується дятел.
Вкоріняться горіхи, рожевітимуть смоли...
Так жадалося меду...
Та кусалися бджоли.

Ця непізнана terra - скатертина грудкаста.
Обійти б її тричі.
Мо", ще вродиться щастя.

Therapy

This fatigue of world is not treated quickly,
I wanted to fly, but the pathway was briskly.
Gray circles in the sky, copper hail and feather,
Every day I put down a soul, a poplar…

There is summer under foals, the natives are ill,
Vorskla is flooding, and people are merging. Still
Insomnia’s veins are bleeding… I would be a cyclamen,
But cyclones prevent me from this. Amen.

Obtaining eternal silence and knitting tackle,
I walk on the waves – I am not the first in this battle.
Disasters and speckled pines move aside,
I may burn between hemps or like a mullet - hide.

“All will pass, when it starts to snow” -
Wind whispers, “when woodpecker calms down”.
“When nut trees go to sleep and resin becomes rosy”…
I wanted honey so much… But bees were noisy…

This unidentified terra is a clumpy curtain…
Bypass it three times – maybe there will be fortune…

2014

Переклад виконано на кафедрі теорії і практики перекладу
Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
під керівництвом к. філ. наук Н.І. Пасічник

У часи надтривожні останні
Значно виросла витрат стаття.
Все дорожчим стає виживання
І знеціненим - кожне життя.

17.01.2015

Не в пиятиці похвальби шаленої,
Не в пиятиці гордості сліпої,
Не в буйстві сміху, в пісні галасливій,
Не в передзвоні чаші кругової ,
А в силу тверезої покори
І чистоти оновленої
На справу грізного служіння
В кривавий бій постанеш ти.

О Русь моя! як муж розумний,
Суворо допитавши совість,
З душею світлою і многодумною,
Сміливо йде на Божий поклик,
Отак, зцілившись од пороку,
Свідомістю, скорботою і соромом,
Постанеш ти світові високо
У сяйві світлому й святому!

Іди! тебе народи кличуть!
І, учту бранну завершивши,
Даруй їм дар святий свободи,
Життя дай думці,життю - мир!
Іди, світла твоя дорога!
В душі любов, в десниці грім,
Грізна, прекрасна,- ангел Бога
З осяяним вогнем чолом!
3 квітня 1854

А.С.Хомяков «Раскаявшейся России»

Не в пьянстве похвальбы безумной,
Не в пьянстве гордости слепой,
Не в буйстве смеха, песни шумной,
Не с звоном чаши круговой;
Но в силу трезвенной смиренья
И обновленной чистоты
На дело грозного служенья
В кровавый бой предстанешь ты.

О Русь моя! как муж разумный,
Сурово совесть допросив,
С душою светлой, многодумной,
Идёт на божеский призыв,
Так, исцелив болезнь порока
Сознаньем, скорбью и стыдом,
Пред миром станешь ты высоко,
В сияньи новом и святом!

Иди! тебя зовут народы!
И, совершив свой бранный пир,
Даруй им дар святой свободы,
Дай мысли жизнь, дай жизни мир!
Иди! светла твоя дорога:
В душе любовь, в деснице гром,
Грозна, прекрасна, - ангел бога
С огнесверкающим челом!

Зібрались дикобрази попоїсти.
Трави ж – катма. Посунули у місто:
- Там, - кажуть, - хоч бананів поїмо.
- Або поетів, якщо стрінуться…
- Та мо’…

Якби ж поети! - то ще не найгірше…
Знайшлись лиш сині купи жовтих віршів,
Та й ті гуртом заледве що відбили,
Бо їх якась мара пощось чорнила.

Коли крихтИ останні дожували,
Несито переглянулися - мало…
Чкурнули за марою наздогінці,
А та:
- Добавки? Ставте по оцінці!

(Джерело натхнення - тут: http://maysterni.com/publication.php?id=106863)

повінь стрімких повік блаженно мовчить
на один вдих заготовано пестощів постріл
ти загортаєш мене яструбом брів на плечі
марево срібних борів нам колисає постіль

як заморочив голову ясного шовку жасмин
жаско стає від тіла що обпікаючи груди
сонно приспить мене аж до самої весни
питиме сто ночей осуди й схлипи застуди

з теплих краплин молока із молочаєвих слів
руни тремтливих русалок родяться на руці
всипане затишком небо там де пісок осклів
там де уперто радиться сяєво ста промінців

благаєш мене ворожбите про ранній сон
у якому червоні яблука і останні сніжинки
і ми з тобою осучаснено вишите полотно
де ноги звиваються зміями у пастці схлипів

ти дорогий мені чоловіче на довгій дорозі
коханий ? іще не знаю та й враз не зможу
а Київ стоїть і мружиться Дідом Морозом
боїться сполохати у плаві рожеві рожі

Світ змінився. Летить під укіс шкереберть
Все, що ми відчували, що чули і знали зі школи.
Це війна... Просто все, як життя і як смерть.
І нікУди не дітись. Нічого не зміниш у долі.

Ще колись дев"ятнадцятий вік, як спливав,
Золотий... І даремно був Срібним назвАний,
Він для людства найкращі часи спланував...
А у спадок надав лиш криваві роз"ятрені рани.

От і нині... Цей світ полетів під уклін,
Наче потяг без гальм... І керманичі- блазні...
Ще не в звичці, що це назавжди, це по скін
Наших днів... Що криваві річкИ- непролазні...

Той, хто думав, що час у минуле вернуть,
І вернЕться- так само застигне від болю,
Як і той, стрімголов у майбутнє пірнуть
що збирався- безчасся нап"ється доволі...

....... ........ ........ ........

Світ змінився, і долю ми питимем разом.
Світ змінився. Нічого тут не додаси
До прадавньої суть-філософської фрази-
"Не дай, Боже, нам жить в доленосні часи..."


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011700140

Про нього казали - хороша людина,
і мухи такий не скривдить,
є дім і родина,
і все, як годиться,
робота, дружина, діти.
Жили, як усі, не багато й не бідно,
раділи доньці і сину,
хоч доля й не гладила по голівці,
але й не штовхала в спину.

Та раптом, сипнуло у вікна градом,
кривавим дощем накрило,
смерч пролетів над притихлим садом,
біда розпустила крила!
Стискає рука автомата щосили,
негода прийшла до хати!
За доньку і сина, за біль України,
хороша людина іде воювати!

2015

Кожен щем, кожен порух i вiтер, i кожне обличчя,
степiнь близькостi з котрим здавався менi вищим за
близькiсть неба й комети, i кожне розгойдане вiче,
закипiле всерединi мене, i кожна сльоза,

забракована за неспроможнiсть котитися бростю
власних вiй (бо наступне зруйнує i спалить усе) -
це найлiпшi мої фiгуранти у списках на розстрiл
у застiнках, обмежених певним з моїх передсердь.

Палiмпсести внизу на бетонi - проста параноя:
те, що дряпає - вид забороненого багажу.
Треба мати талант, аби рiвно вести пiд конвоєм.
Я веду пiд конвоєм - а значить, уже не пишу.

15.01.15

               І
Галюцинація Росії –
це небо
               жовто-голубе.
Хіпує нація-месія.
У неї лицарі –
                     злодії
із ветеранів КаҐеБе.

Сам Пу натягує пілотку.
Уключено автопілот.
Бойовики дають наводку.

А що удіємо, народ,
коли при владі ідіот,
що може
           натиснути кнопку?

У Рашії нема ума.
У Путіна гальма
                           немає.
На носі ядерна зима
і невідомо зокрема,
чого Америка чекає?

               ІІ
Які то ненаситні буржуї
оці чужі Америка-Європа.
Зате
        великі карлики
                           свої.
Як гарно скачуть оба
                       опа-опа.

Які вони пігмеї...
                      ...і орли,
богатирі у Раші на розпутті.
Але якого біса Ліліпуті
на себе красні ризи нап’яли?

Німіє православіє вселенське.
Блідніє сонцеликий Нурсултан,
і панікує бацька Лукашенко,
і Михаїл у Грузії не пан,
і Гавела нема
                         у Порошенка.

І не минає «Руськая вєсна».
І не літає з осені лелека.
Іде війна,
               загарбницька війна.
І як же до Америки далеко.

               ІІІ
Америка усіх навчає,
а їм – бананами об стінку.
А уявіть, –
               її немає.
Яку відкриємо сторінку?

Але – Америка погана!
Усе там є, а їй все мало.
Їй дуже треба –
                      мани-мани...
А може й
               українське сало?!

Окрім якогось ку-клукс-клана
вона ніяких бід не знала.
Не мала жодного тирана.
Усіх рабів повиживала.

І у Японії пальнула,
і у червоному В’єтнамі,
і Перл-Харбору
                       орігамі
чомусь усе ще не забула.

І не закрита й досі тема, –
яка Америка погана?!
І на адресу дяді Сема
одна за одною
                       догана.

А от Расєя дуже мила.
І лише підливає масло,
аби усе, що не згоріло,
гарячим полум’ям погасло.

І на Донбасі, і у Раші
про це
             по радіо казали, -
Її туземці всюди «наші».
Вони нікого не чіпали.

Ось вийде Рашія із п’янки
і забере конвой і танки.
Немає на Донбасі янкі?!?!?!
А є – озброєні макаки.

Але утремо янкі носа
і у Союзі так не буде,
аби якісь там негритоси
жили, неначе білі люди.

І як то боязно рашисту,
якщо у них таке настане, –
і із Бандерії – фашисти,
і із Америки – погани!

А Раша?
             О!
                     Які то браття!
Дає і забирає гроші
удвоє
                і утроє
                               довші.

І ради нашого розп’яття
усе роздмухує багаття...
Яка то
             Рашія
                           хороша!

                              15.2015

Ой сестри,мої сестри!
Тримайте подарунки -
Най бачать всі навколо
Ці гарні візерунки.
Най знають мої сестри,
Що брат є в Україні,
Що б’ється він за волю
Рідной Батьківщини.
Пам’ятайте сестри,
Що як не стане брата -
Знайте ви в обличчя
Свого супостата.
Сестро моя сестро,
Не корись чужинцю!
За мову рідну й слово -
Видряпай очницю!
Най ви мої сестри
В далекім Киргизстані
Та не простіть кацапам
Брата у савані.
16.01.2015

Посеред пахощів трояндових країн,
В обрамленні гірського колориту,
Посеред озера і тисячі видінь
Існує острів, для закоханих у літо.
Я так сумую за погожим ранком,
Що розкуйовджує волосся у верби...
За літнім сонячним серпанком,
Що огортає щастя береги...
За плесами озерець синьочубих,
За щебетом грайливих солов'їв,
За райдугою квітів, серцю любих,
За вічністю смарагдових гаїв.
Сумую за тобою...в літніх зорепадах...
Такий далекий і водночас близький...
І відображений у зоряних свічадах,
Моїх, гаптованих ілюзіями мрій.
Думками я на острові, коханий...
Блукаю лабіринтом шовкових алей,
Зриваючи, замріяні тюльпани,
Торкаючись пелюсток орхідей...
Сумуючи, я повертаю наше літо,
Занурююся в дощову купіль
Кохання, що зірками оповите...
Зітхаю, бо надворі заметіль...

Вы по каким критериям, скажите мне,
Отбор девиц ведете для своей постели?
Вы умных ищите? Или смазливые нужней?
Или друзья, чтоб от фигуры обалдели?

Какой ваш вкус? На коих больше спрос,
На ласковых? Или на тех, что властны?
Среди знакомых проведите вы опрос,
Чтоб точно знать, с какой вам будет счастье!

Вы же зависимы от вкуса всех людей,
Необходима зависть окружения...
И выбирая из бесчисленных блядей,
Придерживайтесь посторонних мнения!

Какие, нынче, в тренде ваших глаз?
Растеряна и смущена в конфузе...
- Смотря на ту, с которой вы сейчас,
Я крайне рада,
что совсем
не в вашем вкусе...

Сонячне сяйво згасло,
Хоч і не стигне сонце,
Вуха печуть ті гасла.

Ясність чи сніг - все марно,
Тихо сопе байдужість,
А в підребер`ї хмарно.

Тільки одні терцини
Оду співають хибно,
З дня на нову годину.

Цвіти попри все: ненажерливу владу,
Злодюгу сусіда і ляпаси “Граду”,
Байдужих дітей і стурбованих “друзів”,
Що роги скрутити не здатні катюзі.
Прости їх. І далі у пишному цвіті
Зростай, наймужніша, найкраща у світі,
Для тих соколят, що за тебе - горою,
Для їхніх дітей, для прийдешніх героїв.
Гартує Господь непідкорених духом,
Не вбити ні війнам тебе, ні розрухам,
Ні ситим щурам, ні мистецьким повіям.
Хай звідки б пронизливий вітер не віяв,
Цвіти, воскресай, хоч укотре розп’ята,
У вулиць твоїх не за горами свята.
Твій кат захлинеться кривавою грою,
Повернуться з бою сучасні герої,
І пісня твоя ще дзвінкішою стане…
За ніччю - завжди неминучий світанок.
16 січня 2015