Через балкон схилилась ти
Мені б туди … забракне сил!
А руки білі з висоти
Моїх не можуть досягти.

Щоб цю халепу оминуть,
Кинь хоч шнурочка золотого;
Чи струн гітари роздобудь,
Сплету канат, чи як там його…

Зніми квітки, і гребінця,
Перехили волосся довге,
Чорнява хвиля без кінця
Вкрива до п´ят округлі ноги.

Такий ось трап – чом не краса,
Я ним легенько проберусь,
Хоч і не ангел, в небеса
До пахощів я піднімусь!

Бувало так, що ради миру
І задля захисту від бід,
Старанно вила і сокири
Гострив колись мій славний рід.
Пізнали турки і монголи
Тоді женців і лють, і гнів,
Бо аж горбатим стало поле
Від їх відрубаних голів.
Відчули, певно, бусурмани
Незборний дух сміливих душ,
Що, погубивши ятагани,
Чкурнувши злякано чимдуж
Від нив щедротних України
До бур’янів степів своїх, -
Немов колючки кураїни,
Не вибираючи доріг…
Не всіх історія навчає –
Тюрмою, пострілом, хрестом,
Якщо повисла знов над краєм
Біда задимленим смерком.
Прийшла пора, заради миру
І задля захисту від бід, –
Шукати пращура сокиру,
Щоб захистити нею рід.
11.07.14

кінець

2014

шкідник, шкідник
і ще шкідник
всі на підбір одного росту
а ти пальне…
і цьом в сірник
усі горять із ними й острах…
скрипаль, скрипаль
і знов скрипаль!
всі як один із ноти в ноту
а ти чужий своїм
нажаль
ніколи ближче ні на йоту…
поет, поет… і там поет
слова -- більярд, ну, трохи більше
а ти вивчаєш
міномет
а вже колись, пізніше, вірші…
10.07.2014.

В новій редакції:
/ Серпневий Сонет /
…Ось тут чекатиме шкідник.
Ви схожі з ним, одного росту.
Скажи одне йому: - Сірник.
І він пізнаєш, що є острах.

Ось тут чекатиме скрипаль…
Ти з ним також - як нота в ноту…
Та шлях розбіжний ваш, нажаль
Не пожалкує Бог на йоту…

А де чекатиме поет -
Тебе сподобають по-більше.
І пам’ятай, що вінігрет
Буває різний, навіть з віршів…

14.06.2021.

Я з дитинства хворів на логіку
І тому було можна впарити
Цьому правильному маляткові
Що завгодно з крутим поясненням.  

Користалися цим "на полную"
Мама з татом, дідусь з бабусею.
"Образцовий і показатєльний"
Брав мєдаль і діплом з відзнакою.

А потому відкрилося страшноє -
Все довкола логічно і... порожньо.
І нема кому слова промовити,
Рятувала хіба що музика.  

Навіть віра, на горе родичам
І на ломку моєму розуму,
Була зовсім не тим що думають.
Чули ж: "Вірую, бо абсурдно є!"?

І куди ти засунеш логіку,
А докупи із нею й правила,
Коли все, що на світі важить щось,
Бодай щось - то одна любов?..

Давай з тобою будемо відверті.
Любов - це життя.
Але знай:
Шлях любові - завжди шлях смерті.  

Якщо хочеш любові і волі,
(прекрасний вибір),
Але пам'ятай:
Шлях до них завжди сповнений болю.  

Можна, звісно, лишитися в зоні комфорту
І не ризикувати жити й любити.
Але вважай:
Це шлях в майстри жирового спорту.  

А як же рожеві казки про прекрасну любов?
Спитай у Христа, чи у самураїв...
Але потім вставай!
Вставай, щоб любити... І помирати знов...

Наша вулиця стала безлюдною. Чуєш, ні шелесту.
Тільки пальці дерев засторогу несуть понад світом.
Цього року зима завітала одразу за літом.
Так невчано насіяло вітром примхливого вересу.

Як ретельно дощі можуть мити бруківку до полиску.
Ми далеко зайшли. Всі стежини додому відрізано.
Не прощає провин наше місто від гуркоту грізного.
Вже розхитано вкрай ці освітлені вірою помисли.

Наша вулиця стала самотньою. Виє хурделиця.
Тут не гріє вогонь – тільки знищує в попіл безжалісно.
Як давно ми були, пам’ятаєш, осяяно-радісні.
Хай вертається мир. Хай обличчям удача повернеться.
10.07.2014

приходять канцлери в мій дім
хто по-сусідськи… хто, щоб вкрасти
та кожен з них лишає грім
і трохи, схоже, щось на астму...
втомивсь від свастики… і догм -
рівноапостольсько дніпрово
я єсьм ніхто для них, та Бог,
колише радо ще діброви…
я єсьм прихильником Стихій
всього живого тут і Неба
душа, відходь в бджолиний рій
там виліковують нас медом!!!
10.07.2014.

Напрасуйте стрічки колорадські,
Закажіть похоронні авто,
І не декілька – ліпше багацько,
І на “матушку” дуйте – АТО…

До Ростова – і далі, і далі,
Щоби більш вас не бачив ніхто,
Не забудьте змастити педалі,
Без зупинок в дорозі – АТО…

Заробити хотіли, засранці,
А фортуна така, як лото…
Кайтесь, нелюди, ввечері й вранці,
Бо до пекла підете – АТО…

Вам усім би сидіти на палі,
По одному, по десять, по сто,
Не знімайте російські медалі –
Похоронять із ними – АТО…

Раді скинути вже камуфляжі,
Заховатись у плаття й манто?
Начувайтесь – народ вам “покаже”!
І подякує міцно – АТО…

І навряд чи пристроїть вас Вова
Десь в Тамбові у цирк-шапіто…
По заслузі вам буде “хрєново”,
А народу спокійно – АТО!


10.07.2014

Ти на світі єдина така
Недосяжно-далека, мов небо, –
Обнадіявши мандрівника,
Лиш уявно гукаєш до себе.
Ти на світі єдина така,
Кого слово моє не збороло
Ні в палкому натхненні рядка,
Ні розмові безвольній і кволій.
Ти на світі єдина така,
Хто мене підіймає над світом,
Наче мати весь час малюка,
Щоби сонцем хутчіш обігріти.
Ти на світі єдина така,
Хто приємна і люба для зору, –
Як стеблина тремтливо-гнучка,
Мов росинка сріблясто-прозора.
Ти на світі єдина така,
Хто зі мною радіє й страждає, –
Чия владна і добра рука
Мене вічно відводить од краю...
Ти на світі - єдина така!..
10.07.14

від твого вчора
в моїм сьогодні
не чути "соррі"
солоне "годі"…
петляє вбивчо
сп"яніле сільне
з чужим обличчям…

все ближче меса…
ось-ось захлище
ти чуєш, Весно, -
нас хочуть знищить?!
10. 07. 2014.

чужим повітрям захлинулось горло
і птаха полетіла десь увись
ти ні на що нізащо не дивись
лети і ти відчужено і гордо…
криваве сонце котиться зі сходу
до утрені зійшлися лихварі
осліпли всі мої проводирі
і вуду цідять кров на чорну воду…
чужого світу котяться шляхи
шляхетно упирі возводять храми
ні яфетів ні симів – хтиві хами
чортополох... череп’я... реп’яхи…
моя біда… і рана… і провина…
спочатку – слово наостанок – слава…
за юшку обікрадено Ісава
за Яковом не спуститься драбина…

поміж див просто жив я опальним поетом
до гниття і до трупного смороду слів
у пустелях згубив поривання
у Лету
опускалось коріння

я вовком добрів
до сипучих почвар
ремиґали поволі
переситі налиті оазою дня
а довкола - пустеля хрести й тихі зорі
а довкола - о леле! - країна моя

як ішов я? куди? де ота біла хата
що лелекою лине в калиновий пруг?
чи я спав? чи я був? не умів прокидатись?
то чи є ще в мені до життя людський дух?

а почвари лихі ремиґали і бачу
як дожовують хату колиску крило
отого лелечати що зоряно плаче
то чи я вже оглух чи осліпнув давно?

з болю вирвався хрип що загус був до глею
і звулканив пустелю до бурі і ран
я рамена розправив
супроти борею
піднімався летів
і зростав і зростав

і укляк у молитві -
то вже розсвітало
розпромінено -
Сонце
Поет
і Народ

і поникли почвари
од сонць пощезали

ген лелека летів -
світлий Ангел висот

Що допомагає тобі, Ясноока?
Чим ти лікуєш біль, що ятрить?
Ночі, як завжди, навдивовижу глибокі
Немов після келиха міцного вина ти спиш

Ніч – то чаклунка, ворожить на зорях
Але що за карта зоряна упаде тобі до ніг?
Ти стала безвольна
Жінко, омийся росою
Ходи босоніж, насичуй себе енергією землі

І не дивись так на мене
Не дивись У мене
Ти ще з народження крокувала по кризі тонкій
Краще подякуй тій, що назвала тебе морською
Не виплескуй гніву бездонну чашу
Спокій у собі зрости

Бо твоє волосся золотиться Сонцем
Біль тебе торкнувся, щоби ти очистилась і далі йшла шляхом
Що веде до моря безкінечних хвиль Любові

Довго ж прямувати тобі цим шляхом

Крига давно скресла
За тобою, Ясноока, слово
Потребуєш правди від людей, тож не лукав сама
Не ховайся за словами-масками, із собою будь відверта
Прошу, виринай вже врешті-решт із каламутного темного дна


15, 17(06)2014

Великі метелики світу --
У вітер, у сонце, як діти!
Сідають на трави, на квіти.
А їм би увись полетіти,
Та крила міняти пора...
Зміцнившись у силі орла,
У небо піднятись над літом...
Та світ облітають зі звітом,
Милуючись блиском крила...

15.03.2011р.

дівчинко
плаття в метелики очі у бісики
будь мені першою стрічною в цьому світі
з нами нічого не станеться окрім як містики
поки ще є провидіння і добрі вісті

дівчинко
ми неодмінно з тобою зустрінемось
попри любовний туман і кармічні нетрі
хай позникають усі... ми уклали парі немов
будеш єдиною стрічною
на планеті

дівчинко
як ти гадаєш а хто тебе видумав?
(ти на мільйони віршів!) той за все заплатить
я усе ближче до тебе і подих мій видимий -
правда, злітають метелики
з твого плаття?..


2014

Цей потяг їде... Гусне Час..
Зупинок - тьмуща.
Ніч колу п"є, душа - печаль.
Строката гуща.

І десь у тамбурі повій,
Сліпців і бранців
Поділить люд масний сувій,
Вестиме танці...

Кому кав"яр, кому рулет,
Поету - волю.
Лякає-вабить фіолет.
Бракує солі.

Між астролябій-тарілок
Трем алідади.
Валізи дрантя, помилок...
І зорепади...

Цей рух - чортам наперекір.
Блищать колеса.
Ген-ген Форос і Армавір...
В жаринні плеса...

На місці бути не могли,
Бо ми ж не гірші...
Із лепехи ячить кулик
Просяні вірші...

Ми віддалялись від брехні,
Отар і вати.
По рейках привид на коні.
Зла ринда гатить.

Хай невідомо, хто із нас
Вціліє в серпні,
Крушімо висі плексиглас
Між туску сепій.

Мчимо... Вишиванки всота
Діра ненатла.
А вийшли - з центру, із кута -
Набридли падла.


2014

зливають мед у трьохлітровий слоїк...
липневий блюз і колики в боку…
філософ приміряється до крою...
десь кулемети місять толоку…
а намір мій -- сховатись і завмерти
хоча б на день в "чернечу"… як партнер
я згоден там без місця і десерту
хоча б і вітром
сонцем - крізь дерев…
2014.

Пахне липа, кава і герань.
Всюди настрій, спокій і натхнення.
Тепло від закоханих зітхань.
Гарно, бо усе це – сьогодення.
Куфер, лямпа, креденс і бомбон.
Кавалєрка, дзига і канапа.
Шпондер, штрудель – слово ж, наче крам!
Пструг, братванка, батяр, чоколяда.
Ель медовий, пиво чи вино.
Паб, кафе, а там – копальня кави.
Місто Лева нині – ось воно.
Я давно його таким шукала.
Ліхтарі у небі і футбол.
Мексика з Голландією грали.
І здригнулась площа Ринок: «Гол!!!»
Головне, щоб москалі програли…
«Меделін», «Комуна», «Вин букет».
Отакі вони, принади львівські.
Може, «Лемберг», а чи «Дім легенд»?
У «Ковчезі» нині чи в «Криївці»?
Щоб тобі не стало раптом зле,
Польську чи англійську варто знати.
Головне – не бути москалем.
Можеш й по-російськи розмовляти!
Кава для донєцьких і бандер.
Лавки для бомжів і для туристів.
Всім тут файно. Вчора і тепер.
Місця досить. І усюди чисто.
Теплий камінь гріє задарма.
В банці півлітровій гасне свічка.
Всюди люди – геть, як мурашня,
Та для кожного своє знайдеться місце.
Хтось – додому, хтось – не поспіша.
Цокають підбори по бруківці.
Відпочине втомлена душа,
Старі мури полікують львівські.
Саксофон, гітара, контрабас.
Пахнуть зліва смажені каштани.
Львів гостинно зустрічає вас
І так само проводжати стане.
29.06.2014

а)
Не романтик горобець.
Півень пошті не взірець.
В кожній казці - як у пастці:
незворотнім є кінець.
б)
Для зозуль - років прогон.
Для синиць - в руці полон.
Все одно адреса "Вирій" -
як завжди, для vip-персон.
в)
Голуб миру - не щодня,
що для ворона - зерня.
Не вважайте за безчестя -
найчесніша є свиня.
г)
Не курина сліпота
у сови, що не літа.
Виявляється, що мудрість -
ну, хіба що у кота.

Я зморився.
Алфавіт -
весь оточуючий світ.

9.07.2014

нині дуб
здорожчав… нині
попит дошки на гроби
знову біди в Україні
не журись, а щось роби...
братства досить! панібратство
ой лютує… близький звір
ситим ревом - слід від свята
бризок фобу повен двір
наче вимив моцним словом
наче сплюнув пара ніг
попід горло чи надовго
задовбало -- все, що зміг...
2014.

Диявол збирає досьє
На душі, любов’ю убогі.
Коли підходящий хтось є –
Мов спрути чіпкі восьминогів,
Вступають в невидиму гру,
Стискають, обмежують волю…
Диявол підживлює грунт
Майбутньому грішному полю.
Спочатку - завзятий сівач,
Він сипле і густо, і дрібно:
Злість, ненависть, відчай невдач, –
Усе, що зневірі потрібно.
Слизький і гнучкий, наче вуж,
У кожну шпаринку залізе…
Збирає колекцію душ?
Ні, хоче «позбавити візи».
У нього бажання одне
Для повної зла перемоги:
Щоб душі, які він пожне,
Не сміли піднятись до Бога.

Занесло весло плесом-річкою,
Запливли човном понад берегом,
Запали зірки крихти-свічечки,
Може винесе над глибоким сном.

Погляд леза сталь під чиїм ребром?
Зірве папороть то не та рука.
Покотилося вогнеколесо.
Попливе куди та стрімка ріка?

Догорає ніч, гаснуть сутінки.
До зорі іще аж із півночі.
Дочекаємо того досвітку?
Чи погаснемо мрії бавлячи?

Вогонь... Завіса диму й сліз…
Атака, вибухи, цурпалки!!!
Ненависть, крик, душа-навскіс!!!
Навхрест земля, твердінь у скалки.

Вона... війна... чужа... Межа!!!
Жорстока мачуха, триклята!!!
Де обривається стежа,
там не уникнути розплати.

Черговий залп... упав солдат...
А жити, жити так хотілось!!!
Під грім розпечених гармат
дух полишає тлінне тіло.

Вона… війна... душа ущерть…
У бій - до скону, до загину!!!
Руїни… відчай… стогін… смерть…
Героям слава України!!!

Тут хрести у тумани вбрані
Похилилися під дощем…
То притулок земний останній…
Вічний спокій. І світлий щем.

Скорбна грань за земним порогом,
Де немає брехні-олжі.
Все під Богом і всі під Богом.
Рідні наші, близькі, чужі.

Тут відсутні роки-години –
Гроз життєвих нема і злив.
Під хрестами лежать родини,
Їх, напевне, Господь простив.

Але є щось сильніше смерті,
Що, як Каїн, махне ножем –
Пильно дивляться з монументів
Лиця тих, що на небі вже.

Пропікає той погляд звідтам,
І пронизливо душу рве.
А на мармурі зимно квітам –
Швидкоплинне усе живе…

Душі просять… Молитва й віра
Для прощéння – вода Свята…
Світлий спомин, і камінь сірий,
А на ньому земні літа.

…Помолімось у церкві щиро –
Згинуть хай на Суді страхú…
На відправі запахне миро –
То Господь відпуска гріхи…


9.07.2014

а за Київським часом зупинка
а на Сході у черзі за хлібом
не чужа, а своя українка...
у режимі звичайности ніби

… під тролейбусом сплющились рейси
на балконі розквітли осколки
задовбала риторика в чесність
крізь віконце із виглядом шовку…

а за Київським часом тайм-аут
Епітафій панує у ритмі?!
транспоранти згодились на траур --
бодай в ніч повернутися в титрах…
2014.

* * *

Цілувала мене у шрами.
Я ж бо Всесвіту кинув виклик.
А таємно хотів до мами,
До ялин моїх, звірів звиклих...

Як метелик із квітки, пив я
Все ноктюрне, тремке, нектарне,
Щоб впікаючись у кропиву,
Знав: життя пролітав немарно.

Біль я ніс, як труну друзяки,
Щастя знав, мов кохання долі.
Визнаю – що бував ніяким,
Каюсь я, що росту поволі.

Плаче кров за душевним раєм.
І земної свободи мало.
В шрамах тайну свою скриваю...
Рідна смерть мене цілувала.


8 лип. 14.

Розколовся -- чий? -- голос у тиші лункій
На німім бездоріжжі погаслих надій?
Серед воєн, вимог, нот протесту, тривог
Не схилився ніхто, і не здоланий Бог.

Коли серце скорилось -- прийняв, переміг
Сам себе, у мені темний воїн поліг.
Смерть свою утвердив -- і відкрились світи.
Із долоні в імлі промінь неба світив...

29.10.07р.

Одшуміла любов, одшуміла,
Наче юності буйне вино.
Ти спокійна, як сон, моя мила,
Не хвилюєшся серцем давно.

Все – робота, робота, робота –
Навісна круговерть суєти.
Та невже ж не зупинишся, доти
В небуття доведеться піти?!

Зупинися на мить, зупинися,
Глянь усміхнено в небо сумне.
Може там, у захмареній висі
Десь проміння ласкаве сяйне!

Десь проміння сяйне іздалека,
Хмелем юним заграє воно.
Прилетить білокрилий лелека
Й серенаду утне під вікном!

9.11.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Ну, не така на вигляд врода
комусь дісталася, на жаль.
Чомусь поквапилась природа
й відволіклася (грав скрипаль).
А ти живи ні так, ні для -
шукай того з його натхненням
скрипаля.

Акумулятор надій,
акумулятор надій -
душа.
Ти - найдорожчий, ти - свій!
Її один ти такий,
її один ти такий
вража.
Душа -
акумулятор надій.

Невтішне прізвище в образу
комусь дісталося, на жаль.
Не треба й прізвиська - одразу
не глечик б'ється, так кришталь.
А ти живи, тримай мораль...
Потрібен в побуті не кожен день
кришталь.

Від сліз в очах волога доля
комусь дісталася, на жаль.
Ще трохи - і зірветься воля,
зірветься в прірву, де печаль.
А ти живи і май медаль
за переможену
пройдисвітку-печаль.


8.07.2014

Нестримано міліє літо…
Знов день у згадку перебіг…
На гОрі визріває жито,
чекає на женців своїх.

У небі жайвора не чути,
край стежки явір – ніби спис…
Попід горою шлях забутий
прив’ялим споришем поріс…

Прямує літо до зеніту,
плодами липень заряснів…
На гОрі достигає жито..
Шлях виглядає козаків…

По той бік Слова, де слова –
ще не слова, – утроби вихлипи,
душа очікує різдва:
один скупає,
Другий викупить.

Народження гріховна суть
від першосну до кличу трубного…
Благословенна, доле, будь
перстом одного,
кров’ю Другого.

Святися. Істиною сходь.
Сій світло у земній обителі…
Все так, як визначив Господь:
Йордан – Предтечі,
хрест – Спасителю.

07.07.2014

* * *
На городі – квіток озерця.
П’янко пахнуть, аж терпне серце.

Друзі – сапа, граблі і заступ.
Тільки б ще колорадам – заськи!

Співи птахів... Та далі йдемо.
Не садочок, а рай Едемський.

Мальви туляться аж до вікон.
Тож квітуй тут, живи довіку.

Стиглі яблука – ліхтарями
Двір висвічують весь у мами

І моргають, мов зорі, з гілля.
Приїздіть – їх і вам я вділю.

Грамофончики мальв, гарбузів...
І музики свої – од пуза!

Є козичка – і в піст не пісно.
А корівка – то завжди пісня.

Сонця більше, ніж в місті, й світла.
Тут і чахла душа розквітне.

В нас і справді найвище небо!
То чого ж тут іще вам треба?!.
(Любов Сердунич 2011).

Приходить у сни мої дівчинка на розпутті,
Малює вона на піску, допоки не смеркне...
Я бачив мигцем, як лівою пише: "Путін",
Правиця ж насилу виводить: "Обама, Меркель".

Чоло вона морщить напружено, ніби в жалобі ,
Коли під руками ізнов проступає напис,
Мов прагне згадати, чия вона все ж таки лоббі,
І де той пісок - в Чикаго, або в Анапі.

Та марні всі спроби: застрягли у мізках міцно
Пусті нісенітниці, котрих навчаються діти,
Нікрихти в уяві її не залишилось місця
Для слів головних - їм нікуди просто подітись.

Сирітку без імені вкрила самотність, мов іній, -
Чужинське ім'я підбирала собі за лекалом,
Чотири фонеми молочного: "Україна"
Гранатною юшкою сука-війна хлебтала.

А дівчинка та потрісканими губами,
Як соску, слова мусолить, не в змозі забути:
"Хто мама? Обама? Меркель? І знов: "Обама!"
А в правім кутку, мов підпис, чорніє: "Путін".

Сонце яблуком котиться вниз,
Пестить небо зоря вечорова...
Знову літо згорає, як хмиз,
Не встигає підкинути дрова.

А зима запасла собі дров,
Головешкою довго їй тліти,
Щоб засніжені схили дібров
Виглядали, як доленьки, літа.

Що є вічність? - Безрадісна мить.
Що є щастя? - Пронзливий сплах.
Хай життя, наче літо, горить,
Щоб нудьга мокрим снігом не впала.

1.
Як хитрий розв’язок задачі,
У заповіднім лісі дачі, дачі..
Де за парканами захмарними
Батьківську мову чуть – намарне.

2.
...Щоб лад фашистський зруйнувати,
Знесли мільони головаті –
Не для газет і не для ліри:
Як кров несли і як шматочки шкіри.

3.
Старі хати потомились
Виглядати гостей милих,
Поставали на коліна,
Поміж котеджів – мов тіні.
На старечі вутлі плечі.
Налягає тихий вечір...
Зачиняє ніч повіки...
Чи до ранку? Чи навіки?
P.S.
Село – в місто, місто – в села.
Ростуть міста, зникають села,-
Така-от повість невесела.
--------------------------------
Головатий Ферапонт Петрович (1890-1951) під час Великої Вітчизняної війни на власні кошти придбав два літаки для Червоної Армії.

Липень тобі вечорами
пестить русяве волосся.
Мабуть, кохає без тями —
так, як у нас повелося.

Жде тебе липень у вишнях,
жде у пшеничнім колоссі.
Тихо до нього ти вийшла —
так, як у нас повелося.

Липень повів тебе в літо
ніжним багатоголоссям.
Ним твоє серце зігріто —
так, як у нас повелося.

(липень, 2014)

Котра озветься ще трембіта,
Вістуючи про тіла смерть?
В долинах світу віє вітер,
Холодний подих розпростер
Над мертвим плахту, наче крила...
І вже тебе кидає сила
В глибоку яму. Вітер стер
Земні сліди твої до решти.
Питаєш ангела: а де ж ти?
Поможеш ще мені тепер?

Та ангел твій пильнує вибір.
Він би тебе і з пекла видер,
Та вибір ти уже зробив...
Ми обираємо -- у тілі.
У чистім небі -- стежі білі,
А ти земне лише любив...

25.04.2007р.

Гей на Івана, гей на Купала
Дівчина файна квітку шукала,
І у віночку ходила боса,
По мерехтливих місячних росах.
Квітку в уяві ревно благала,
Щоби до року милого мала.
Щоби у нього – ніжність і сила,
Як би кохала, як би любила!
Вік вікувати – в злагоді жити
Папороть дивну треба просити.
…Дружно танцюють лéгені-браття,
Скачуть висóко понад багаттям,
Іскри злітають в небо без краю
Душу і тіло їм очищають.
Є серед них, що танцює завзято,
Посмішка в нього – радість і свято!
…Стрілись очима, взялись за руки –
Ввись полетіли сосни і буки,
Серце забилось, тіло дзвеніло –
Зорями в ніч на Купала крутило…
Ніжні обійми видались раєм…
Папороть певно почула.
Світає…

07.07.2014

Мій край, мій всеобрій.
Виплеканий тишею і неспокоєм,
Усмішкою і сльозою
Безмовною, німою.
Пишаюся калиною біля воріт.
Крізь пташиний політ
Вдихаю голубого неба
І більшого не треба.
Бо тут перші кроки від рідної хати,
Перше слово
Найсвятіше, невипадкове –
Мати
І перші мрії, щоби літати.
Перші розпачі, перше свято…
Я кохаю і вірю
У вічне, непізнане, добре.
Мій всеобрій.

Від крамниці людських гріхів
молитви і любов - кредит.
Призупинено.
Сорок днів.
До Предтечі* йде
митрополит.

Для ромашки знайду бузок,
для смиренності - Божий храм.
Хай про нього безглуздість пліток -
"найсмертельніший гріх"
його
там......
...

7.07.2014

Під розлогою вербою,
На м’яких стеблинах трав, –
Я озерною водою
Юне тіло омивав.
І в собі знаходив сили
Бути сильним попри те,
Що дівча було безсиле
Та довірливо-просте.
І в розмові, і в гримасах,
Без вбрання і в убранні –
Без всіляких викрутасів
Віддавалося мені.
Хоч укоси прибережні
Морок вкрив, неначе дим, –
Був я вчора обережним
І старим, глухим, сліпим...
07.07.14

Хочеться бігти далеко від рим
І ритмів, заїжджених реплік,
В спраглі легені ловити вітри
Допоки полуда не репне,
Хочеться бігти від штампів, нездар,
Від звички цинічно повчати,
З фінішу бігти ізнову на старт,
У лоно думок непочатих.
Дав не дарма мені Бог сильну роль -
Так хочеться знати їй ціну,
Щоби в життя моє оксиморон
Прописку не взяв офіційну.
Хочеться в літерах щирість нести,
І правду - просту й зрозумілу,
Вирости справжнім поетом - не з тих,
Які за хвальбу і за милість
Бе́зладно ліплять з убогих рядків
Химери і конгломерати.
Хочеться нищити фрази рідкі,
За щирі ж - не жаль помирати.

Під крилом благодатного літа
У тривожній напрузі рідня.
Не собі, а дружині і дітям
Я бажаю спокійного дня.

І не менше спокійної ночі
Дорогим, незамінним моїм.
Хай минуться безвихідь і злочин,
І страшні канонади боїв!

А мені... бути б Господу вірним,-
Не злякають свинцеві дощі.
З почуттям молитовно-настирним
Підбираю до липня ключі.

6 липня 2014 року

Я купила літо на розпродажу
Між липких потрісканих бросквинь,
Де сонця та зливи приворожують
І кладуть до обрієвих скринь.
Де вітри єдиним рухом пальчика
В пляшку закорковує чаклун,
Де надходить ніч червоноайстрово
Та колише тишею відлунь.
Я купила літо. І куди його?
Посаджу. Нехай собі росте
Поміж полем вічним і садибою,
Звідки родом світло золоте.
- Не буває літечка озимого,
Передвереснева маячня!
- Але хто ж тоді, скажи, скажи мені,
Сонцю скриню в січні відчиня?
2014

З розпуки б, щодуху кричав акапелло, -
Кому ж заболять мої внІкуди крики?
Довкола - суцільний німий закапелок,
Що спить між містами забутим дистриктом.

Та я, що є сили, горланив би форте
Про те, що птахи за вікном стрепенулись,
Мене ж оточили високі ботфорти,
Вмочили в пітьму мене люстри понурі.

Я обшар здійму, затягнувши гліссандо,
І пензлем окреслю шляхи зоресвітні,
Та вкотре прийде дикий мауглі Sunday
І мрії зірве, мов квітки горецвіту.

Про Всесвіту серце співатиму й далі,
І буду довкруг, як палкий Паваротті,
Будити сновид - не заради медалей,
Лишень відвертаючи безповоротність.

Можливо, ізнов не блисну новизною, -
Нікчемні мої комбінації літер, -
А, втім, Саваофе, так само Ви з Ноєм
Спасали, що було, не в змозі зцілити...

Ізнов сідає вірш мене писати,
Якби ж то хоч на крок до новизни –
Підхоплений сприятливим пассатом,
Я в тропіках поезії би зник.

Та звідки ця тривога неосяжна?
Нутро у морі сумнівів кипить,
Витоптує мене за сажнем сажень
Залізний докір жорсткістю копит.

Душа, немов суфлер, в умовах зливи,
Моїм дає підказку небесам,
Що випустив з уваги щось важливе,
Що головного ще не написав!

Зрадливо відкараскався від суті,
Тону в дрібниць густій трясовині,
І чортик мій, в мою ж таки відсутність,
На стінах Пихи витре слово «ні!».

А, мо’, і в суті витівки чортячі? -
І вкотре сумнів шашіллю проліз,
Що в пошуках я знову напартачив,
Бо суть – і є дрібничок плюралізм,

І, мо’, на шпальтах глянцевих редакцій,
Чи в сто тридцятій ролі Демі Мур,
Чи в комі, що розбила навпіл дактиль,
Сховався всемогутній Деміург?

На дріб’язки порву себе у віршах,
А потім стисну в суть, як Мопассан,
Збагнути важко, де найважливіше
І скільки всього ще не написав!..

Скінчилась даль.
Кривава піна блуду
Осіла і солоним віддає.
Писати більше про печаль не буду,
Хоча вона була собі і є.

Хоч мудрецям печалитись немудро –
Печальні мудрі...
Ця війна – в мені.
Від злого болю душу не припудриш.
Блаженно, як забудешся у сні.

Зоря моя, немов сльозина вовча,
Зірвалася негадано й пече.
А я ж іще в душі мисливець, ловчий.
Від мене звір у мене лиш втече.

Люблю свою й ненавиджу вітчизну,
Де Місяць... над, неначе в спину ніж.
Той світ мене своїм поетом визнав.
А цей – ще ні...

Луна – неначе дзеркало без рами –
Мій крик нутра вертає з небуття.
Кругом душі ростуть гриби і храми
На пращурів скуйовджених костях.

Я також був!
І падав.
І скандалив.
Та зла нікому справді не робив.
Ми з віршем танцювали і страждали.
А хтось душевно пив...

Є інша даль.
Лунка глибінь польоту.
Нікчемна там земної слави тінь.

Несу свій хрест в собі до Повороту...
А там вже, там...
Поезія.
Амінь.

6 лип. 2014.

Отам,
де час гордує світом,
а віри просто не бува –
запий сльозою оковиту,
допоки ціла голова,

і не взискуй тоді розпусти,
а тричі сплюнь через плече,
як дивна зваба хижоуста
тебе очима пропече,

бо засміється аж на кутні,
коли за блиск її краси
і славу,
і своє майбутнє,
і навіть душу продаси…

Це вкраїнський рубіж.
Ти на ньому стоїш.
Тут за тебе – земля і вода!
Хоч горить небозвід
і кривавиться схід,
звідки суне дикунська орда.

Приспів:

У чистилищі бою –
сила правди з тобою
та обличчя Небесної Сотні.
І чи бути Вітчизні
попри смерчі залізні –
ти вирішуєш тут і сьогодні!

Проти злобних нашесть –
наші віра і честь,
для імперій убивчий заряд.
Хай наш праведний гнів
попелить ворогів,
їхні зграї у ньому згорять!

Приспів.

Маєш пам’ять сторіч:
як боролася Січ,
як тікали кати не одні.
Свій нескорений край
ти у серці сховай –
він тебе вбереже у вогні!

Приспів.

А кому закортить
українських угідь,
той одержить сповна по руках!
Це останній рубіж.
Ти на ньому стоїш,
щоб жила Україна в віках!

Приспів.

07.2014