ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.02.17 07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап

Микола Дудар
2026.02.16 22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.

Ігор Шоха
2026.02.16 20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.

Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,

Іван Потьомкін
2026.02.16 20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Олександр Буй
2026.02.16 20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.

Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,

В Горова Леся
2026.02.16 17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.

Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,

Борис Костиря
2026.02.16 12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей

Віктор Кучерук
2026.02.16 07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.

Микола Дудар
2026.02.15 23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…

С М
2026.02.15 17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні

Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней

Ігор Терен
2026.02.15 16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.

***
А малорос на вухо не тугий,

Євген Федчук
2026.02.15 15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто

Олена Побийголод
2026.02.15 14:17
Із Леоніда Сергєєва

Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.

Теща:
Що оце?

Тесть:

Борис Костиря
2026.02.15 11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить

Юрій Гундарів
2026.02.15 10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі! В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!» Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур. Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…

Ігор Шоха
2026.02.14 11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє

Світлана Пирогова
2026.02.14 11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу

Борис Костиря
2026.02.14 11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,

Адель Станіславська
2026.02.14 10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі

Віктор Кучерук
2026.02.14 07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарів
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Галина Михайлик - [ 2013.10.20 02:13 ]
    Кленове золото
    Моє кленове золото -
    оту красу осінню -
    згорта двірник байдужо.
    Ще й бурка невдоволено
    такому насмітінню,
    мовляв, багацько дуже.

    Зішкрябує мозаїку
    із мокрого асфальту
    і вітражі зі шибок...
    Заспішені прозаїки
    в демісезонних пальтах
    не чують злотих рибок...

    А, може, все це навпаки:
    і лантухи всеповні
    коштовностей достиглих
    переодягнений, незлий,
    а добрий гном-надомник
    переплавлятиме
    у сонечко
    весни?...


    20.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (24)


  2. Михайло Десна - [ 2013.10.20 00:03 ]
    Є ж!
    А у мене такий боксерський тато!
    І каже містер Бокс: "Їх не багато.
    Обидва - всі Кличко."
    Я сяду до байдарки з татом радо.
    Бо фініш - не якесь там Ельдорадо...
    Нокдаун. Плюс очко.

    Нехай сьогодні у страхіття свято,
    зі мною (як завжди) боксерський тато.
    Страхіття, хочеш бокс?
    Я виросту і нагадаю тата.
    Таких, як він із братом, - не багато
    (такий ось парадокс).

    А доки я росту, я вчу науку:
    беру свої роки в боксерську руку.
    І власну совість теж.
    Про смуток і образи - ані звуку.
    Бо тато - чемпіон.Бо тато - чудо.
    Бо я Кличко є (є ж!)

    20.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  3. Віктор Грін - [ 2013.10.20 00:36 ]
    Болюче кохання
    Любов- Таке жорстоке почуття
    Так серце защемить коли її побачиш
    Вона пройде повз тебе як життя
    І ти старий та кволий лиш заплачеш

    Коли весна квітує й днем радіє
    А твоє серце смуток наповня
    Коли залишилась від неї тільки мрія,
    Та біла мрія в темнім світлі дня

    Коли без неї морок прилітає.
    Він лиш нагонить чорних круків клич
    Коли розлука серенади заспіває
    Там на могилі, де навіки ти лежиш

    у цій могилі ти покоїшся із миром
    З коханням прийнявши нерівний бій
    Воно глумилося над твоїм білим тілом
    І твоє серце як трофей віддало Їй

    Отій, красуні, що любив безмежно
    Що дихати без неї не хотів
    отій що взяла твоє серце обережно
    Та вкинула в вогонь фальшивих слів

    Вона обманом твою душу взяла
    Вона крутила ніби револьвера барабан
    Вона табе усього витрачала
    На забаганки та гіркий обман

    Прощай мій друже брат по крові
    Тепер я спокій в серці не знайду
    Тепер і я стаю на бій з любовю
    Якщо загину, то зустрінемось в раю!
    2013р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Грін - [ 2013.10.20 00:03 ]
    Коли відбувся перший поцілунок
    Ось так. Чи знали ми, що саме буде?
    Але чи вірили що ми такі будем?
    Чи чесно чи не чесно що помрем?
    Таки не правду кажуть всюди
    На певно ти здивуєшся тепер
    Що не таким мене ти знала
    ти моя доле, але впала
    Душа моя. І встати? Не підем...
    Про що це доленька белькоче,
    Я сам не знав що ти така будеш...
    Надіявся, але не смів питати,
    Та ти сказала, що роби,
    Роби лиш те що ти захочеш,
    а я лиш раз поцілував бо я не знав,
    що ти цього хотіла, проте не зміг
    спинитися, - а ти не захотіла,
    чи може також не змогла
    Пора , пора тоді вже пізня була,
    і серце виривалось із грудей
    І падав дощ. і ти уся тремтіла, і я...
    Пора . пора уже тобі сказати.
    що ми не будем вічно так плисти
    ми кораблі, а навкруги всі люди
    як рифи, й ск али камяні....
    та серце каже,що те слово
    що народилось у мені,
    воно ще яре, і воно ще не готове,
    на те щоби промовити тобі
    але про що, про що це я говорю!
    бо ти щось дала,
    я мов тону у вині....
    поправді, я уже на дні.
    Прийшли вони, ті дні тяжкі,
    Вони...вони....вони...
    2010р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Грін - [ 2013.10.19 23:40 ]
    C"est la vie
    Щось смуток душу розриває. Хоч не болить, та часом сумно так буває
    Щось вірші в голові зринають, та думки в унісон їм заспівають
    Так сумно та журливо ніби птаха що в вирію згубилась неборака
    Що свої стаї якось загубилась, та як чужинець до нової не прибилась
    І так сама ширяє небозводом, сама, але гордиться своїм родом
    Невірна і не вдячна, непокірна, та сильна духом, горда та свавільна
    До дому з вирію вертає. Летить! І допомоги ні відкого не приймає.
    Летить, та прагне до мети дійти. Сама, самотня так як ти ,
    Що в вечері з собою розмовляєш, що сам собі ти душу відкриваєш
    Що ти не приймеш ні від кого,й ні від чого, а ні поради, а ні доброго такого,
    Та щирого, та ніжного слівця. Душа закрита, так як очі у мерця
    Вона по світу, твоя доля, тебе носить, на рідну землю полетіти просить,
    Та мертве тіло свій пристанок тут знайде, кінець в холодній, та чужій землі прийде
    Де не по рідному по тобі відспівають Де першу грудку у могилу не вкидають
    Бо то лиш рідні так прощаються з покійним, чи з сином а чи з татом. Неподільний
    Твій смуток закопають із тобою, Ніхто не крикне бо не буде цього болю,
    І ти один на самоті лишився тут, небуде сліз, вінків тобі не принесуть
    Лиш буде ось стояти той священник, котрий відправу відспіває тихо й чемно.
    Латиною. Та добрих слів не скаже він тобі, бо ти чужинець, вмер на самоті.
    Таке життя жорстоке на землі, АБО ІНАКШЕ КАЖУТЬ C'EST LA VIE( се ля ВІ) !
    2013р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Василь Кузан - [ 2013.10.19 22:37 ]
    Зачаття пісні

    Солодкий запах спогадів,
    Терпка мікстура пам'яті
    Із після-смаком любощів –
    П'янію заспокоєно…
    Пливуть зірки розмірено,
    Пігулка-повня котиться.
    П'ю тихо ніч настояну
    На поцілунках космосу.

    Стікає світло місяця
    Із келиха надпитого,
    Лиш голос твій притишено
    Вертає до реальності.
    Фантазіями повниться
    Ріка леткого збудження
    І вимріяні пестощі
    Являються картинами.

    І вибухає пристрасно
    Вулкан у грудях осені
    Любов'ю ненаситною
    До тебе, надзвичайної.
    Фонтаном виривається
    Бажання жити пошепки
    З тобою. Феєрверками
    Все миготить і крутиться…

    І вулиця під вікнами
    Із ліхтарем цілується.
    І я змовкаю втомлено,
    І засинаю райдужно,
    І спогади колискою
    Гойдають сон усміхнений…
    Актрисою і Музою
    Стаєш у сні упевнено.

    Володаркою ніжною
    Слова в разки нанизуєш.
    І пісня оселяється
    Під серце
    До народження.

    19.10.13


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (9)


  7. Лія Ладижинська - [ 2013.10.19 21:15 ]
    Схолії кохання
    Роки біжать, а за вікном без змін -
    Щороку листя витанцьовує фокстрот,
    На фоні зблідлих сірих мокрих стін
    Воно чарівне в сяйві позолот.

    Роки як лікар, але душа ще та
    Нудьгує, звісивши із парапету ноги,
    З-за горизонту щастя вигляда,
    Викреслює дощем свої тривоги.

    Роки як птахи, вмить знялись увись,
    А досі ще не віриться,що страта
    Для почуттів, які жили колись,
    А залишились лише згадки-небожата.

    Роки, роки… І я усі підряд
    Читаю схолії до нашого кохання
    Щоосені їх пише листопад
    І обіцяє кожен раз, що це востаннє…


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Тетяна Олещенко - [ 2013.10.19 19:44 ]
    Жовтень. 19-те
    О жовтню пожухлий
    із небом потухлим,
    гіркий, аж сердитий,
    октобере несамовитий,
    в подолі – самі тільки втрати:
    умієш ти, вмієш забрати…
    Мені би не плакати – вити!
    О жовтню пожухлий,
    октобере несамовитий.
    На місяць упОвні
    на дні гіркопомнім
    завити, як тая вовчиця,
    прикликати лиця,
    украдені жовтнем,
    їх тіні, їх очі і їх голоси –
    травою рудою, по-жовк-ло...
    Мовчи, сіромахо! Або голоси.
    Пощади у жовтня проси.
    2013


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (12)


  9. Анонім Я Саландяк - [ 2013.10.19 18:43 ]
    Нечорночорно…
    …ось щойно - щойно
    ніжно-сірий ранок
    відкрив осінній краєвид…
    …іще ворОн хистких візит
    в легко-леткім тумані
    кружля на “чорних” крилах
    ще сонну душу ночі,
    що очі ледь відкрила…
    … іще нічні на місці “атрибути”,
    а в дами губи не червоні;
    іще пристойно голим бути
    й ворОни чорні ще не чорні…

    …аж чорна кава, що не чорна,
    яка мололась не на жорнах..,
    на своє місце все поставить…

    …тай годі витріщатися на ґави!
    2013
    Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (15)


  10. Юра Тіт - [ 2013.10.19 16:14 ]
    ***
    Без нарікань, я якір твій на дні твого моря
    я корабель в далеку подорож пливу.
    Без нарікань я твій від ніг до рук,
    Я твій на кораблі розбитий компас
    розірване вітрило ... Відлуння твоїх мук...
    Без нарікань...


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  11. Богдан Манюк - [ 2013.10.19 16:47 ]
    *****
    Ще не вибарвив ранку –
    скупець чи нездара?
    Не спішу одягнутися
    в шати вини.
    Не зігріті
    на шабаші ночі
    стожари –
    на висотах обрАзи
    роздуті слони.

    Завмирають,
    як чаші, нервово допиті,
    як безлюддя,
    позичене у павуків,
    і нараз – на латаття,
    щоб оком неситим
    не спалили їх віщих
    чіпких завитків.

    За останньою
    ниткою темені –
    гранди
    лицедійству небесному
    зблисків нічних
    і… глухих заперечень
    розстрільна команда,
    та, якій не підставиш ніколи
    спини.

    О стара суєто,
    що при денному світлі,
    стільки сиплеться з неба
    земної золи!
    Мов шопта, двірники
    й забруньковано мітли,
    і по ніжнім лататті
    слони не пройшлись.

    2013р.

    Художник Ярослав Саландяк «Про слонів» 1995р. ДВП, олія, 43 см – 60 см.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (24)


  12. Людмила Шуст - [ 2013.10.19 14:35 ]
    * * * * *
    Розкрадено, розорено, розбито.
    Забуто все і спалено мости.
    Засіяне любов’ю – перерито.
    Не сказано останнього „прости”.
    Присолено на рану незагойну.
    Розведено кохання у брехні.
    Покинуто й не знайдено достойну.
    Розміняно небесні на земні.
    Усміхнено лукаво просто в очі.
    Засуджено без права говорить.
    Прощення зіткано зі смутку ночі.
    Дозволено на волю лиш на мить.
    Утішено. Невчасно, та охоче.
    А дивно те, що все одно – болить.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (2)


  13. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2013.10.19 14:41 ]
    Рассвет
    Под музыку Баха
    Ломается ночь -
    Разбросаны пряди
    И солнечный дождь
    По капельке, тихо,
    Сползает под ноги,
    Целует и нежит…

    В внезапном пороке
    Признание ветра
    Услышало утро
    И тучей закрылось,
    Ах, вечное, - мудро…

    ***
    На перекрестке неба,
    Где-то
    Там,
    Где меня не будет,
    Утро связало узы
    Лучезарно мудрые.

    19/10/2013


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (21)


  14. Світлана Ковальчук - [ 2013.10.19 12:58 ]
    ,лісе,
    запах осінньо-достиглий...
    спокій укляклих дерев...
    ти всенавчи мене, лісе,
    в храмі твоїх ноосфер

    ти всепрости за гординю
    мислити пупом себе
    можна ввійти у яскиню?
    можна пізнати тебе?

    можна у спільній молитві
    глицею стати, грибом,
    запахом стигло-осіннім,
    бути хоч трохи не-злом?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (11)


  15. Нінель Новікова - [ 2013.10.19 09:05 ]
    Іменини oсені
    Грибами пахне на узліссі –
    Готує осінь іменний пиріг
    І oпадає тихo листя,
    І вистеляє килими дoріг.

    Цієї дoщoвoї днини,
    Жoвтневo-зoлoтавoї пoри
    Святкує oсінь іменини –
    Свічки дерев задмухують вітри...

    Убралась в кетяги калини,
    У обліпихи світлі бурштинИ,
    І кличе oсінь на гостини:
    - Виходьте зі столиць і глушини!

    2013




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (15)


  16. Роксолана Вірлан - [ 2013.10.19 08:30 ]
    Лише трохи усмішки
    Чорні янголи в крапочку білу- розчахнуті ночі,
    крукопері недосни пригрілися на підвіконні
    і дерева cтрясають іржі перевогнений очіс,
    і горгоняться крони шерегами тьмяних загонів.

    але ти відчувай крізь отемненість осені - душу
    і усмішки моєї мелодії неохололі...
    я тепло це ховала із літа, як вірші Папуша...
    ти так вермут чуття розливав у келішки бемолів..!

    Хроматичні пасажі - не сольні гармонії арій
    і заскука твоя - ще не вістря мінору... не треба-
    не тужи у порі цій - у днині- до нестяму - шарій
    і гризотні вітри наші обрії не потереблять,

    а тому залови в павутинку своєї любові
    мою усмішку взяту на тонкій октаві містерій.
    я так щиро звучала вібратом усіх перемовин -
    ти так легко мені довіряв розтаємнені двері.

    І нехай сумнолика ткачиха сколошкує ниті
    і дарма замалює панно у розкотисті стони...
    є у тебе усмішки моєї вуста привідкриті -
    є у мене на обрії дня твого серця затони.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (27)


  17. Софія Кримовська - [ 2013.10.19 00:24 ]
    ***
    Душа лягла у мережу.
    А краще би лягла у ліжко.
    Небачений ніким ажур -
    закутані у ковдру ніжки.

    Жагучі мрії, Інтернет,
    свіженькі ави в соцмережі -
    під маслом писаний портрет,
    високі груди з-під мережив.

    Численні пости, лайки та
    підморгування азіатів...
    А їй негайно хлопця тра,
    щоб цілував, любив, і сватав,

    щоби усе, як у людей
    (хоча й у них суцільні вірти).
    Ну де знайти його? Ну де?!
    І дівчинка уперто вірить

    у байти, в перепост молитв,
    ікон, любовних мантр від Лами...
    Живе в сіті і жде, коли
    кохання здибає у спамі.




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (26)


  18. Володя Криловець - [ 2013.10.18 23:48 ]
    ***
    Метушилась спритна білка:
    В гості залетіла бджілка.
    Гостю медом частувала,
    Соком щедро напувала.
    А зайчисько цілий день
    Вигравав їм брень та брень.

    15 серпня 2013 року


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  19. Володя Криловець - [ 2013.10.18 23:37 ]
    ***
    Наш малесенький єнотик
    Знає азбуку ще й ноти.
    Білочку цікавлять числа,
    Їжачка – чи грушка кисла.
    Та й ведмедик не дрімає,
    Біологію вивчає.

    15 серпня 2013 року


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  20. Володя Криловець - [ 2013.10.18 23:25 ]
    ***
    У неділю на світанку
    Одягнувсь у вишиванку
    Зайчик наш, немов козак,
    Та й вистрибує гопак.
    «Чом стрибаєш ти без діла? –
    Мовив тихо і несміло
    Борсучок, його дружок. –
    Краще мчімо на лужок.
    Там сьогодні звірі танці
    Влаштували рано-вранці.
    А птахи читають вірші,
    Від людських вони не гірші».

    16 серпня 2013 року


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  21. Володя Криловець - [ 2013.10.18 23:37 ]
    ***
    На подвір’я впало пір’я.
    Здивувалося подвір’я:
    «Чи, бува, це не повір’я,
    Що на мене впало пір’я?»

    18 серпня 2013 року


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Ирина Лисовски - [ 2013.10.18 22:46 ]
    ***Самотність. Поезія. Вечір.***

    Ти падати стрімко воліла,
    Хоч мріяли інші про крила.
    Думками знущалась над тілом -
    Інакшою бути хотіла.

    Сміялася там, де не треба,
    І плакала все недоречно,
    Годинами глЕділа в небо...
    Самотність. Поезія. Вечір.

    Життя пролітало миттєво,
    Байдужість закралася в душу.
    Жени її, люба, від себе!
    Жени! Бути сильною мусиш!

    Хвилини жорстокі.
    Ти знаєш,
    яка зараз мода, до речі?
    Ніколи, повір, не вгадаєш!
    Самотність. Поезія. Вечір.

    /2012/


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  23. Ирина Лисовски - [ 2013.10.18 22:06 ]
    ***Усередині кожного - море***
    Хто знає, як болять серцеві шрами,
    Той більше не відкриється нікому.
    Обачливий він навіть із думками,
    Бо зрада – недовіри краща школа.

    Хто локшину знайшов на власних вухах,
    Виделку завжди матиме з собою.
    Ніколи він людей вже не послуха,
    Їм рота затулятиме рукою.

    Хто знає, як смакують сльози?
    Гірко?
    Неправда! Справжні сльози – повні солі.
    Гіркі вони лише у лицемірки,
    Правдиві ллються з внутрішнього моря.

    /29.07.2013/


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  24. Ирина Лисовски - [ 2013.10.18 22:34 ]
    ***Поезія ХХІ століття***
    У тебе очі кольору печалі,
    Вуста твої понівечила правда,
    Яку десятиліттями кричала,
    Й горлатимеш ти вулицями завтра.

    У тебе руки золотом покриті,
    Від тебе смачно пахне хлібом свіжим,
    Твоє волосся розкуйовдив вітер…
    Ніхто не був з тобою досі ніжним.

    У тебе одяг схожий на лахміття,
    Та ти на це ніколи не зважала.
    Поезія Вкраїни в цім столітті
    Обідранкою вуличною стала…

    /08.09.12/


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Світлана Майя Залізняк - [ 2013.10.18 22:58 ]
    Самоспалення


    Плекаю гріх за смугами фіранок.
    Я – деміург, пізнала ліпшу з мов
    І сотворила ідола. В осанну
    Ціджу не воду – із аорти кров…

    Речуть злютовані мінливі лики.
    Віднині жодного не обітну.
    Мій непідкупний ідоле, владико,
    Відкрий безсмертя вірша таїну!

    Чужого не жадаю, чад не краду.
    Я відбираю барви – не життя.
    Гойдаються вогненні анфілади…
    Шукаю сенси фабул, опертя.

    – Приніс цидулки про січневі стужі... –
    Шерхоче у кватирку Листопад.
    Схиляється черешня небайдужа…
    Ні, не вузька щасливиці тропа!

    В лабетах ночі Я – свіча покірна.
    Горять шандал, карміновий портрет…
    Це самоспалення – роковане, офірне!
    Так Фенікс у вогні стрічає смерть.



    2004-2013


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  26. Ирина Лисовски - [ 2013.10.18 22:18 ]
    ***Любов лише твоя***

    Сховай її, як річ, сховай в кишеню,
    Сховай, аби ніхто вже не знайшов.
    Кругом усі бездумно теревенять,
    Й лиш ти один ховай свою любов.

    Кумедні, ой смішнючії, їй Богу,
    Кричать усі наввипередки знов:
    «Люблю твої я плечі, руки, ноги…»
    Й лиш ти мовчати будеш про любов.

    Настане мить, і люди заговорять:
    «Любові не існує, все брехня…»
    І ви тоді сміятиметесь двоє:
    Щасливий ти, й любов лише твоя.

    /03.05.2013/


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Іван Потьомкін - [ 2013.10.18 20:22 ]
    Рав

    Світлій пам’яті рава Овад'ї Йосефа ,
    духовного наставника сефардських юдеїв,
    одного з найбільших галахічних авторитетів сучасності

    Як плачуть за рідним, за другом як плачуть
    В розлогім житті довелось мені бачить.
    Як плачуть за Вчителем у пориві єдинім
    Побачив уперше в Святому Єрусалимі.
    Мільйон їх зійшлося із півночі й півдня,
    Аби попрощатись з Учителем гідно.
    Волів кожен з них торкнутись труни,-
    До цвинтаря йшли годин щось зо три.
    Кричали: «Мойсеєм він був нам щоднини!
    Виводив із скрути державу, й людину ».
    Сефард й ашкеназ, мов без спірок родина,
    В годину печалі були тут єдині.
    Був равом він любим і справжнім ґаоном :
    Ортодоксії тьмяну отдкривши заслону,
    Поміж рядками Святої Тори і Талмуду
    Міг бачить і те, що в прийдешньому буде...
    ...Ридав тої днини, сумний був Ізраїль.
    Не скоро хтось інший спроможен розрадить.
    А Вчитель, якби була змога устать із труни,
    Сказав би : «Доволі вам плакати, любі сини.
    Усі ми приречені стать перед вироком Божим ,
    Прийдіть же на суд не з руками порожніми».
    -------------------------------------------
    Овадья Йосеф (1920-2013).
    На відміну од інших служителів культу рав Овадья Йосеф активно втручався в політику, створив секторіальну партію ШАС. Мало хто з відомих ізраїльських політиків обійшовся без благословення рава.
    Годі й говорити про паству, проблеми якої стали для нього повсякденною роботою. Лікарі розказують, що перед якоюсь операцією на серці рав попросив дозволу піти додому на кілька годин, щоб завершити справу жінки, чоловік якої не давав дозволу на розлучення.
    Ґаон – духовний лідер юдеїв, найбільший авторитет у тлумаченні Талмуду та застосуванні його принципів у вирішенні галахічних питань..
    Тора – П’ятикнижжя.
    Талмуд – основний звід правових і релігійно-етичних засад. Існують дві версії: Єрусалимський (Єрушалмі) та Вавілонський ( Бавлі) Талмуд.
    Йдеться, звісно, про вивчення Тори й Талмуду, котрі, як запевняють учні, рав Овадья знав напам’ять.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  28. Семен Санніков - [ 2013.10.18 20:17 ]
    Скажи-но, бузьку
    (чистої води чотиристопний амфібрахій)

    був


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (23)


  29. Віринея Гірська - [ 2013.10.18 19:22 ]
    ***
    Ця стотисячна ніч безіменна,
    як всі попередні.
    Всі сто тисяч фальшиві.
    Одиниця, а поруч нулі.
    Хоч візьми і застрелься
    одразу ж у першому акті.
    Та... вистава "на біс"
    і рушниці нема на стіні.

    18/10/13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  30. Василь Шляхтич - [ 2013.10.18 14:05 ]
    Осінні роздуми
    З надійних слів плету осінню косу,
    В яку вплете листочки листопад.
    Він покладе ранкову срібну росу,
    Яка вразить мільйонами зернят.

    Осінній стяг пестить краплину кожну,
    Яка сидить на листях, на траві...
    Бачить у світ спішаться журавлі...
    А я в край рідний летіти не можу.

    Так хочеться почути рідну осінь.
    І бути там, де кругом все своє.
    Де спить в землі закопане колосся...
    Де прадіди молитву в мене просять...
    Хоч нині там церковний дзвін не б’є,
    Думки мої осінню пам’ять носять.
    17.10.2013р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Штанько - [ 2013.10.18 14:51 ]
    Позолотила і кармінно-міддю...
    Позолотила і кармінно-міддю
    оздобила всі клени та дубки…
    Накинувши легесенько повіддя,
    коня піймала, – в яблуках боки…
    Чаклунка Осінь, - легковажна пані,
    що на своїм коні баскім летить
    і напускає холоду й туманів,
    а часом хоче сонечком зігріть…
    І настрій в неї, ох який мінливий, -
    то радість навіває, а то щем,
    то відчуваєш миті сиротливо,
    а то натхнення ллється, мов дощем…
    Учора вітром обідрала листя,
    з горіхів, мов би з дощок для об'яв,
    й засипала всю стежку на обійстя
    (її граблями довго визволяв)…
    А нині розпашіла до розхристя,
    летить, нагріта сонцем, над поля,
    кидає павутиння в передмістя
    і веселиться, ніби янголя…


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Коментарі: (3)


  32. Ігор Штанько - [ 2013.10.18 14:05 ]
    Одягли намисто часу на стоянках попелища...
    Одягли намисто часу на стоянках попелища
    і накрилися землею і кургани, й племена…
    Протитечія історій (кожному із нас найближча)
    віднаходить в порохняві нові дати й імена…

    Вже давно у світлі деннім проржавіли раритети,
    розірвалися намиста, продірявились миски…
    У степу пливуть так тихо у туманах силуети,
    іноді пірнають в часі, ніби міражі в піски…

    Тут кургани й ковила… мерехтливий цвіт янтарний…
    Кукутень, Трипілля давні, крізь століття линуть славні,
    із глибин каміння й міді, згадки шлють орнаментарні,
    візерунки душам рідні, загадкові й стародавні.

    Тут із келихів лилося дзвінко-срібне стоколосся
    трав’янисто-медове, що по колу йшло до вен…
    Десь ховалось покотьоло і під тихе двоголосся
    розбігалася піснями пам'ять давнішніх племен…


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Коментарі: (1)


  33. Любов Долик - [ 2013.10.18 11:45 ]
    Пісня про Львів
    Творіння короля Данила -
    це місто древнє і красиве.
    І хоч вогні тебе палили,
    ти - молодий, лиш трохи сивий.

    Приспів:
    Вдихайте магію століть - повірите без слів,
    що причаровує навік мій неповторний Львів!
    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш -люблю я тебе!


    Твоя бруківка пам’ятає -
    сюди з’їжджались королі.
    І нині Ратуша вітає,
    людей з далекої землі.

    Приспів:
    Ти закохаєшся у Львів, полюбить він тебе.
    Дарує каву й шоколад і музику легенд,
    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш - люблю я тебе!


    Бо тепле й щире серце Львова
    відкрите для добра і світла,
    можливо, трохи ґонорове,
    та завжди добре і привітне.


    Приспів:
    Дарує пиво і фокстрот, і фантастичний джаз
    це місто дива і щедрот, які чекали вас...
    Тільки у Львові світ - кольоровий!
    Тільки у Львові - море легенд!
    Кавою пахне Львів ґоноровий!
    Львове, мій Львове, люблю я тебе!

    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш - люблю я тебе!


    15.04.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (27)


  34. Інна Ковальчук - [ 2013.10.18 09:55 ]
    Янголе...
    ти просто за плечима будь,
    мій ангеле невипадковий,
    коли мозаїка життя
    складеться із вина і крові

    то, може, зірка мовчазна,
    яка пантрує білу Пані,
    зумисне кине під косу
    незмірено спасенний камінь

    ти просто і незримо – будь,
    і ревно берегти зумію
    на денці подиху свого
    даровану святу надію




    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (18)


  35. Іван Низовий - [ 2013.10.18 07:08 ]
    * * *
    Тож, певне, через переляки
    В суцільну непровидь нічну
    Мене "придумали поляки"
    В середньовічну давнину…

    Коли ж оговтались помалу
    Й відмились трохи від крові,
    Лукаву "вигадку" зухвалу
    Тихцем підкинули Москві.

    Між москалем, відтак, і ляхом
    Я крайнім став, і на краю
    Меча
    Блукав Чумацьким Шляхом,
    В боях виборював свою
    Вітчизну кровну.
    Аж допоки й
    Відчув душею: ав-то-хтон! –
    А це ж бо значить:
    Дніпр широкий,
    І синій Сян,
    І тихий Дон –
    Мої вовік, аборигени
    Оцих степів, де я живу,
    Де терноцвітом всі терени
    Киплять в піснях і наяву!

    Я подолав одвічні страхи
    На цій знекровленій землі:
    Нехай кепкують собі ляхи
    І зубоскалять москалі
    З моїх потуг, моїх амбіцій…
    Ні росіянин, ні поляк
    В серцях посталих українців
    Вже не посіють переляк!

    Керуючись своїм законом,
    Свої утверджую права
    І почуваюсь автохтоном
    Скрізь, де калина ще жива.


    2001


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (40)


  36. Ліна Магдан - [ 2013.10.18 00:02 ]
    Осенить
    Осенить. Від дощів не сховатись.
    Хмари всмоктують неба блакить.
    Годі, чуєш ти, годі сахатись –
    зупинись біля мене на мить.
    Випадковий, сумний подорожній...
    Я тебе не чекала теж,
    йшла з торбиною днів порожніх
    в горизонти світів і безмежжь.
    Дощ вкриває своїм лататтям,
    з душі капає, мокра вщент.
    Біля тебе, як біля багаття,
    висихають печаль і щем.
    Листя стелить тобі стежини,
    у твій вирій птахи летять.
    Чи назвеш ти мене "дружина"?
    Чи візьмешся серце латать?
    Десь ти ходиш, осіння злива
    роздивитись тебе не дає.
    розчахнула блискавка сливу.
    грім сміється і вітер дме.
    15.09.2013


    Рейтинги: Народний 5 (5.25) | "Майстерень" 5 (5.17)
    Коментарі: (8)


  37. Ліна Магдан - [ 2013.10.18 00:01 ]
    Ближе к зиме
    Ближе к зиме собираются в пары два сапога.
    Кухня – пристань горячих: сплетен, чая и пирога.
    Тычется в шарф потеплее нос и в носок – нога.

    Ближе к зиме не сыщется птиц, окромя воронья.
    Отчетливей контуры правды на карте вранья.
    Труднее кричать во след и просыпаться с ранья.

    Ближе к зиме в почете парное, цветочный мед.
    Тот, кто июнем жарким рожден – изумлен и неймет
    Как дышится в снег, как скользок предательски лед.

    Ближе к зиме тяжелеет хаки, важней прятать след.
    Вовремя клетку сменить на уютный клетчатый плед,
    Чтоб обмануть и себя и ту бледную snow-lady.

    Ближе к зиме не будет чем норд или я сейчас.
    Костерок полыхал, встретил ветер и вот, погас.
    Ближе к зиме в дефиците все, взять хотя бы вот нас.

    06.10.13


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  38. Віктор Кучерук - [ 2013.10.18 00:12 ]
    Заблукалий
    Л.Б...
    Чому ховаєшся за містом
    Ти досі в полисках заграв?
    Гірчить повітря палим листям
    І душним чадом прілих трав.
    Лежать задимлені городи
    Уздовж закурених доріг.
    Ти, певно, тут чи десь поодаль, -
    Якби про те я знати міг?..
    А так - стою на перепутті
    Шляхів, мандрівок і подій
    У лати осені закутий,
    В імли загорнутий сувій.
    Чомусь ніщо не видно далі,
    Окрім блідого полотна
    Німої осені печалі
    Мені від ранку дотемна.
    17.10.13


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (22)


  39. Олена Тітко - [ 2013.10.17 22:20 ]
    Ніч
    Велику Ведмедицю хилить направо — на осінь.
    Місяць надщербнутий тулиться поміж деревами.
    Вітер завчасно розплів оксамитові коси
    Ночі, що тихо блукає спустілими скверами.

    Іди, позбирай сухе листя у жмені під колір
    Сукні своєї жовтавої трохи прозорої...
    Гучно постукує гілка і чується стогін
    Крони старої, що скоро впаде нам на голови.

    Слідкуй за прикметами, різне ж бо може трапитись.
    Ніч. Ти – розбещена, ти споконвічна розпусниця.
    Ніжна, тягуча і танеш так швидко, як забрус.
    Віск розливаєш, чекаєш, що ангели спустяться,

    Волосся тобі позрізають, курчаве, квітуче,
    Хустку зав'яжуть, лякатимуть давніми притчами.
    Все розраховано. І твій фінал неминучий,
    Значить, усе має бути, як треба, за звичаєм...

    Лиш втома від тих нарікань і зіпсований почерк.
    Ніч при надії не знає, чи вірити cпогадам.
    Вже зустрічає ранкову зорю, рідну дочку,
    Роджену в муках, але до останнього сховану.

    10.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.25)
    Коментарі: (8)


  40. Софія Кримовська - [ 2013.10.17 21:45 ]
    ***
    День оцвітав, і просилося серце в руки,
    ніби руде котеня чи кудлатий песик.
    Вечір у вікна дивився і довго стукав
    пальцями клена… І ніби було до бесід,
    сидячи близько, так близько, що тільки подих –
    і захлиналися словом, і шаленіли…
    Ніч зацвітала, рясніла… Про все, що потім
    з нами було, розказала б. Та проти милий.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (19)


  41. Наталя Скосарьова - [ 2013.10.17 20:57 ]
    * * *
    Крізь будні твої й турботи,
    крізь радощі та скорботи,
    укотре, вдесяте, всоте
    медовими буду сотами.
    Нектарами солодкавими,
    цілунком ванільно-кавовим.
    Зірницями і зенітами
    світитиму, аж горітиму.

    …Крізь будні твої й турботи,
    Крізь радощі та скорботи.
    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (16)


  42. Володимир Сірий - [ 2013.10.17 19:02 ]
    Не гостя
    Доля - це не гостя з Ельдорадо,
    Що у дім наш візитує радо, -
    Праця наполегливого серця
    У печалі за Едемським садом.

    17.10.13.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (10)


  43. Інна Ковальчук - [ 2013.10.17 18:48 ]
    Віддай
    Не залишай себЕ для сЕбе,
    віддай краплиночку мені,
    як зірку ранішнього неба,
    як перші руна повесні -

    самотню, добру чи погану,
    що уночі ніяк не спить
    і ниє, наче давня рана…
    Віддай оту, яка болить,

    мені одній, аби забути
    і відпочити від тривог,
    вдихнути чари м’яти-рути,
    яка цвіте лише для двох –

    тоді тебе, немов дитину,
    до серця ніжно пригорну,
    як пригортає мати сина,
    і, може, сили поверну.

    У тому завжди є потреба.
    Бува, живем, як уві сні...
    Не залишай себЕ для сЕбе.
    довір краплиночку мені.










    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (18)


  44. Володимир Книр - [ 2013.10.17 17:28 ]
    Про почуття вини
    Що більше сірої в людини речовини,
    що більше розуму в погляді її очей,
    то більш нестерпним у неї є почуття вини
    за стан оточуючих її день-у-день речей.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (2)


  45. Марина Довбня - [ 2013.10.17 17:06 ]
    Похоронки
    Не виплакати біль до дна,
    бо сліз не стане,
    там юнь щасливу сивина
    скувала рано.

    Ножами пам'ять роздира
    глибокі шрами,
    вони кричали не «Ура!»-
    волали: «Мамо!»

    Нестерпним пеклом дух пройма
    вогненна прірва,
    там небо падало сторчма
    у чорні вирви.

    На шмаття рвали голоси
    снаряди ревом,
    солону кров замість роси
    пили дерева.

    з вуст передсмертне там «прости..»,
    в руці іконка.
    Йшли ешелонами листи…
    І похоронки…


    Рейтинги: Народний 0 (5.41) | "Майстерень" 0 (5.35)
    Коментарі: (3)


  46. Любов Долик - [ 2013.10.17 12:11 ]
    Сльотаве
    Відхилюсь. Відвернусь. І не буду торкатися навіть.
    Абсолютно правИй. Ти звичайно, правИй. Все так.
    А у мене у кутику, там он, у кутику справа
    срібні відблиски тануть... солона смішна сльота.

    Що мені заболіло? Забудь! Вистачало сказати,
    щоб велася пристойно ( бо надто нестримана стала?)
    І не бути собою - заболіло, як вічні стигмати.
    “Тайни я не повім...” не почуєш моєї печалі...


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (20)


  47. Маргарита Ротко - [ 2013.10.17 11:52 ]
    До зеленого сонця
    До зеленого сонця, що ходить у дім на землі,
    до волошкововустих, зігрітих Ярилом, крижинок
    відлітають сухотні міста. Розрізає вузли
    на канаті цнотливого кольору зла та ожини

    тиха первісна ніч. Задивляється Марсом і шклом
    на скривавлені ноги колон, що стоять на канаті,
    і готує спасенним – «Шалом!», щоби, наче шолом,
    простягнути усім, хто впаде в залаштунковий натовп –

    рятувати своїх – ув агонії після смертей,
    за якими мовчать фараони в пісках-балахонах,
    за якими на воду міняє вогень Прометей,
    за якими вулкани закохані раптом холонуть
    і не хочуть уже ні людей некиплячих, ні міст…

    Хижа первісна ніч облітає колони, як мати.
    І непевно втікає – у дім, де сидить Трисмегіст
    і навчає – смарагдів, Єгипту, вогню, як з’єднати
    досконале із Богом. А учні – жовтіші за віск…

    Ніч летить, затуляючи очі смушевим туманом –
    над печерами-снами, де сплять неофіти-волхви з
    полинами-дарами сердець, – у сталеві тюльпани

    хмарочосів самотніх. І далі – за ріки-сади,
    із яких, наче темні дерева, залізні та дикі,
    гомонять характерники, духи, русальні святі
    до підземних джерел, до тварин, до земного владики,

    до людей, що застигли на фресках, нанесених скрізь:
    на печінках будинків, на вежах, на скронях меліси-
    шалашів компаньйонки, на рисі дзеркальнім – зі сліз,
    на сльозах ураганів, на осені, спаленій листям,

    на таких же ночах-шифрувальницях магії тіл
    і думок, воскресінь і смертей, і ночей ув обличчі…

    Вузькозора хижачка сича, що гризе Іггдрасіль,
    повертатися хутко додому стурбовано кличе.

    Там – зашторені шклом, чорним-чорним, щілини душі.
    Там не чути смішинок із сіна; і зцілено рани
    і канатних колон, і титанів. Там ніжно лежить
    на ожиновім ложі цар-морок на мертвій Морані.

    І хіба що сестра – у сорочці із сонця в росі,
    у темниці, якої нічим не відімкнеш до сходу,
    випускає крізь ґрати солодких ручних горобців,
    що осяйливим днем, наче чари-зернини, восходять

    на сухотних реберцях земель піднебесних. Міста
    і струмки, й піраміди, і фрески, і люди у коцах
    свою темряву душ і ночами освячений страх
    обертають до хмар із волошок і зелені сонця…


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  48. Василь Бур'ян - [ 2013.10.17 10:06 ]
    Про відьму Москову
    Коли тоте діялось - марно гадати,
    Одне лиш відомо - іще до Христа.
    Тоді Україну посіли сармати, -
    Язичництва дух над землею витав.
    ...На вітрі полоще полотнище синє,
    А з прапора того парсуна зорить.
    То юна Яга, як сарматська богиня,
    Під псевдо Москова, отам майорить.
    Це згодом вже стала старою каргою
    Всевладна красуня, підступна й лиха,
    З котом Баюном, з костяною ногою,
    Знайшла собі втіху в творінні гріха.
    Ще в казку не вплівся Кощій Невмирущий
    І Змій-Триголовець вогнем пахкотить -
    Від гніву небес шеремет нетямущий
    Пожертвами прагне себе захистить.
    І кров на жертовному капищі хлище,
    Виблискують хижо сакральні мечі.
    Димами відгонять сумні попелища,
    Де коні сарматські іржали вночі.
    Нема порятунку від злої навали -
    Слов'янські святилища нищено вщент.
    Повергнуті ідоли прахом ставали,
    А в душах стелився розпачливий щем.
    Та сила народу - слов'янського роду -
    Від сонця, від грому, з землі і з води,
    На ніц перетерла чужинську породу,
    Лишивши у міфах знаменні сліди.
    У дивному плетиві повістей давніх
    Зійшлись персонажі і добрі, і злі.
    Живе в них історія пращурів славних
    На цій, незнищенно слов'янській землі.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  49. Надія Таршин - [ 2013.10.17 09:36 ]
    Стоять золотокосі за вікном...
    Стоять золотокосі за вікном,
    Хитаються під дужими вітрами,
    Я бачу вранці їх і перед сном,
    Зрослася з ними серцем і думками.

    Три найвірніші подруги мої –
    Милуюся і розмовляю з ними.
    Березові нагадують гаї,
    Дають розраду білокорі в зими.

    Берізоньки знайшла на смітнику:
    Заморені, малесенькі і кволі –
    Змінила долю їхню нелегку,
    І нині – це улюблениці долі.

    У золото півнеба одягли,
    Не можу відірвати від них зору.
    У дні буденні - свято додали –
    Люблю безмежно їх у кожну пору.

    16.10.2013р. Надія Таршин



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  50. Богдан Манюк - [ 2013.10.17 08:46 ]
    На Говерлу
    Ледь упіймано в небі чертоги
    і розсміяний камінь.
    На очах у зеніт хутконогі -
    павутинням, цятками.

    Сотні лез і небесний окраєць -
    чи тобі в неоплині?
    Не злякайся і чорт не зіграє
    на трембіті полинній.

    Подаруєш собі небочати
    в охололім потоці
    і блаженство - хоч цяткою стати
    соколиного сонця!

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (22)



  51. Сторінки: 1   ...   769   770   771   772   773   774   775   776   777   ...   1806