Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:

Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.

Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як "Беркут" трощить кістки та хрящі,
І як киями ламає дитячі ілюзії...

Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.

Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."

Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.

11.12.2013р

* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови Б. Грінченка)

Дзвони б’ють тривожно що є сили,
І надривно гупають серця.
Рубікон пройшли. Мости спалили.
І лицем навпроти до лиця…

Чи прозріють в молитовнім слові?
Господи, не відають… Прости.
Як стіна, стоять каскоголові,
Сніг припав забрала і щити.

Брат на брата? Мова солов’їна?
Дві шеренги – мрій, надій, образ…
А між ними – ненька Україна,
Тут – веління серця, там – наказ…

Брате, стій! Ще все змінити можна,
Стяг один – він вбереже від ран!
Дзвони б’ють розлого і тривожно,
Прямо в серце – кличуть на Майдан…


12.12.2013

Це не бунту банального спроба –
Це встає український народ.
В ньому зріє духовна Європа,
Що не стерпить азійських заброд.

Від мільйонної площі столиці
До майданів містечок і сіл –
Скрізь осяйно-усміхнені лиця.
Дай нам, Боже, наснаги та сил!

На уламках розбитих кайданів –
Їх порвати велів нам Тарас –
Загартовані в бурях майданів,
Долю візьмемо в руки нараз!

Грудень 2013

Я не часто кажу про любов,
Хоч люблю без перерви на втому.
Йде війна, і сьогодні ти знов,
Вже без мене, рушаєш із дому.

Я сльозою твій шлях не скроплю,
Хай заплаче ворожая зграя.
Поважаю, пишаюсь, люблю,
З перемогою вернешся - знаю!

Обереги моїх молитов
Зграю спинять зомбовану вовчу.
... Я не часто кажу про любов,
А сьогодні - укотре - не змовчу...

Пошити народ свій у дурні,
Розкраяти свитоньку-мрію
Під гасла-«речёвки» бравурні
Обранці-"месії" зуміють.

А в мене зневір`я у серці,
Немає поваги до Гвідо…
В бік жорен – із припахом перцю –
Йдуть Жанна…
Маруся…
Кет…
Ліда…

І що їм сказати крізь гони
З полтавської крайньої хати?
Там - віче...
Тут - ситі ворони...
І Вічний вогонь - пелехатий.

І багнеться миру, і снігу,
І серце не хоче на лезво.
Не проти я – звергнути іго,
Та йду повз пікет надтверезо.




2013

Королеви лихої указ:
«У зимі це кохання не діє»
І вогонь у зіниці угас,
і у нас умирає надія.

Обираємо юні поля,
опираємося на довкілля.
Я не хочу, кохана моя,
про надію казати: «Покійна».

Опираємося на поля,
на лани, що лягли в непокорі.
Порятую, кохана моя,
бо весни загорівся маяк
у зимовому чорному горі.

Бо один із ланів зупинив
і зціляє печальний сценарій:
у зеленому озимини
і запалює, і звеселяє.

І природа, учора сумна,
вже сьогодні святково радіє,
і сіяє нам озимина,
і у нас оживає надія!

12.2013

Вийти
з цієї зими –
за територію скрути,
масу
тяжких помилок
невагом проминути.
Пахне покійником ґрунт –
знову
життя розів`ється.
Сіється слів
сіра ртуть..
Ти народився без серця.

2013.

обвітреної віри горе-горизонт
пручається відчайно сонця аорта
над малятами никне збляклолиций ясон
медея по закордоннях вимолює чорта

стирчать новозбудови струнчавих церквиць
у вись б`ють дзвони багрястодзвінні
влягається серпень в траві горілиць
вдягається главка в протрутле лудіння

2011.

1.
Виткий теракотовий вітер,
мов шепіт невтішника - Шіви..
Розвішую зорі - леліви –
став неба багатшим хітон..
На Раухтопазовім морі так хороше
і не чванливо,
тривка втихомиреність рифів і
девів, котрих легіон..
Відтак, як у справжнього ріші –
все зважено й медитативно.
Світило –
мандолою «Зцілення» –
сакрально жевріє вгорі
і як не звучить примітивно,
планету знову врятовано.
І кров Бодхісатви у склянці –
насправді «Сапераві».


2.
Німий Меганом..
Невгамовно
виразніша Місяця око.
Жевріють наскельні клинописи,
що миртом
здавен обросли.
Оговтуються «пророки»,
спадає вина на щоки,
новий «магомет»
з мінометом
гряде до своєї гори.
Мовчить Меганом.
Недомовленість
одвічна ознака духовності.
Втамується невтамоване,
бо навіть
межі
є Межа.
Затаєне та приховане
вибухне
в Повні Овна..
І розлетиться на скалочки
кожна оскліла душа.

2012.

озерна печаль
на острівцю твого серця мій пане
чайки силогізмів одіозно змовились нам усупереч
у порожнечу відчужень
відчалює човник розчулення та зволікання
бодай же нам бути нерозлийвода пізніми друзями
ген розбилось на друзки наших зізнань відголосся
розрослось на три вири
дерево протиріччя
все що статися мало дотепер відбулося
одиноко помешкуєм
рутинно та зархаїчніло
фразу за фразою проковтує вечір посизілий
назустрічні прохідці бавляться полонізмами
перелистуються долі
стираються знаки у книзі
надто боляче усвідомлювати
як ми з тобою порізніли

2011.

У артеріях часу: кров людська – не водиця.
На іржаві дороги опадають сніги
і на білій сторінці українська столиця
як арена для битви, де свої – вороги.

Не оковами гніву, духом правди сповита,
на майданах країни «Ще не вмерла…» живе,
а безлика істота, за щитами укрита,
до покірного «щастя» у минуле зове.

У артеріях часу: кров людська – не водиця
і у гущі незгоди наш нескорений рід,
наче повінь весняна, плине в серце столиці,
щоб омити калини занапащений цвіт.

12.12.2013р.

До солі життя


...


Я вірю що прийде щасливий кінець

Кінець коли прийде - я буду щасливий

Щасливий я буду, хай йому грець !!!

Життя покладу, а так воно й буде !!!

А що ще для щастя ? Бійка і воля

Кохана щоб поряд і друг не підводив

Щоб щастя знайти то ще мало до солі

До солі життя - тільки тиша на подив

Лише тихенько в долонях тримати

Щоб не злякалось шаленого сміху

Донести б лише до порожньої хати

І щастям її наповняти не лихом

Перо. Поет. Налиті жаром вени.
Колисаний у вогнищі камін.
Танцюють рими, наче навіжені,
Під мислі оперетний передзвін.

Мелодія дере на шмаття душу…
Безумству строф не знайдеться вінець.
Ніхто старих законів не порушить –
М’ятежникам готують рішенець.

Поет усміхнений… Підняті мутні очі…
Листи зім`ято… Кинуто в камін…
Обвугленії рими не захочуть
Збудити оперетний передзвін.

Сумний поет виходить на задвірок,
Гіркую правду топить у вині.
Рядки, що підписали собі вирок,
Згоряють у камінному вогні.
15.2013

Поважна тиша: місяць-князь,
лягли зірки на ратнім полі,
Стрибожий внук у снах зав’яз...
Везе зиму сріблястий олень.

Межи небесних берегів
пливе на світ Малого Воза.
У санях – сонце, і сніги,
і на три місяці морозів.

Звільнився вітер, жартома
порозпинав пузаті міхи –
саньми вривається зима
і сипле, сипле, сипле снігом.

30.11.2013

Провісники бунту, борні та неспокою, -
Ніхто серед вас не святий.
І ти, команданте, сміливий пророку,
Усяке робив, старий.

Не нам ті ідеї ставить на осуд –
Їх перевірив час.
Посохли тлінню червоні роси,
Ослаб і змарнів пегас.

Та хутко постань з-попід аеропорту,
Недопалком в того жбурни,
Хто плюне у пам`ять твоєї когорти
І в пам`ять старої війни.

Ти ніс на береті зорю комуніста –
Та мріяв про справжні зорі.
Які звинувачення? Ідеалістам
Усе вибачає історія.

Гвинтівка приносить одну лише шкоду,
Але не цурайся критики.
Любов і визнання твойого народу
Вільним були від політики.

Багатства минущі тобі не потрібні –
У революційному жарі
Ти землю Болівії стрів як рідну,
Затиснувши в роті сигару.

На Кубі тобі присвятили паради…
Здійняв руку вгору кат.
На щастя-на горе, не бачив зраду
Фідель, твій вірний камрат.

Ти спиш у могилі. Не бійся за Кубу.
Вона ще боротись готова.
Якщо буде треба – то вигострить зуби,
Вже звиклі до смаку крові.

Гвинтівки начистять старі компанерос,
Розносячи дим сигар;
Комусь хитрувато моргне С`єнфуегос,
Місцевий травлячи жарт.

І знову барбудос – веселі, кошлаті –
У манграх здобудуть смерть.
Ти можеш за Кубу спокійно спати.
Над Кубою – твій берет.


24.2013

“Та годі вже! Спустись з небес на землю!” –
Кричить біднота, шкіриться з жалю.
Я землю від небес не відокремлю,
Поезію від них не відділю.

Таких я бачив. Себе опустили
Самі додолу. Боже їх прости!
То ангели, що в них відтяли крила.
То демони, що втратили хвости.

Хіба я можу вимінять блискучі
Краї, осяяні святим промінням Феба?
Із неба падають. Падіння те болюче.
Я хочу залишитися на небі.

14 листопада 2013 р.

На кінчику притишеного дня,
Жар обрію, згасаючи, сія,
Підкреслюючи відсвітом пожежі
Між тим, що сталось і ще буде межі, –
Лишаючи все менше білих плям
В історії, пов’язаних з ім’ям
Закоханої змалечку людини
В далекі обрії – багрові й сині...
10.12.13

І
З десятого грудня
у ніч на сьогодні
усі ми – присутні
на цій обороні.
Долаймо утому
палкими серцями,
ми в себе удома
і правда за нами!

ІІ
Шануймо людину,
що встала по праву
спинити руїну.
Будуймо державу
синів поколінню
козацького роду,
козацького гарту,
й шануймося браття,
бо ми того варті!
Славімо оновлену Україну!

ІІІ
Шикуймось у лави
на Заході й Сході,
берімось до справи,
щоб жити в свободі!

Я від тебе хочу небагато.
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.

Погукаєш навздогін у спину.
В жалощах услід поникне дим.
Був і я в житті колись, дівчино,
Молодим.

Сліз не треба. Все за обрій лине.
Тільки вір, що наяву чи в сні
Знов тебе покличу під калину
Навесні.

7 грудня 2013 р.

Ця осіння чарівна пора…
І тумани перші над рікою.
І перо, що завжди під рукою.
І струмують вірші з-під пера.

І летять листи календаря…
Й перший лист із віт почав летіти.
Й павутинки бабиного літа…
І струмують вірші з-під пера.

5 грудня 2013 р.

Хочеться прокричати
Мовами різними в світ:
Ленін впав на Хрещатик
І, як бовван, лежить!

Вбиті голодомором
В кількамільйонний рот
Із потойбіччя хором:
«Lenin ist heute tot!»

Сльози в дві борозенки
У комуніста Петька!
«Если бы выставить в музее
Плачущего большевика!»*

Вірним шляхом до торби
Годі вести наш люд!
Heute ist er gestorben.
Lenin und Hitler kaput!

Гніве мільйонояйций,
Каменем з пращі лети!
Поруч із ним валяться
Завтра тут можеш ти!

10 грудня 2013 р.

Ніколи нікому ні крихи свободи,
ні дріб’язку волі за так не віддай,
бо хижі устої людської породи
у пекло пекуче обернуть і рай.
Незчуєшся – кривду долучать до влади,
і право зневажать, на сміхи зведуть.
В сирих казематах, де морок і грати,
твоє волелюбство до скону замкнуть.
Ніколи нікому не кланяйся в ноги,
не йми на довіру солодкі слова.
В житті є незмінне – Господні дороги
і вічний порадник – своя голова.
Ніколи нікого не май за кумира.
У світі, крім неба, усе – суєта.
Реляції сану чи глянець мундиру –
удавана велич, нерідко пуста.
Ти – боже натхнення, ти – плід його праці,
то ж гордо до сонця обличчя тримай
і потяг душі до божественних грацій
за миску поливки, дивись, не продай.

2013р.

Я щиро вдячна Богу за тепло,
Що добрим словом зігріває душу,
За те, що навіть всім вогням на зло
Я теж горю, мов полум’я, бо мушу.

За тиху пісню, що співав кобзар
Колись давно, у полі, на могилі.
Щось є щемке у цих словах, мов жар.
Вони ж не подоланні, бо стокрилі.

Я вдячна Богу за усе, що є
Хай маю на плечах єдину свитку.
І навіть хай це небо не моє –
Я все одно не вмію не любити.

За вічну мрію, що живе в мені,
У завтра з нею йду, немов на свято.
Поезіє, впаду тобі до ніг,
Свята і грішна посестро крилата .

О, Україно, люба ненько,
Молю за тебе Бога я,
Тобі вклоняюся низенько,
Бо ми навік єдиная сім'я.

Люблю тебе всім серцем, Україно,
Люблю Карпати і Дніпровський схил.
Я перед Богом стою на колінах
В моїй молитві знову ти.

Молитви щирі я підношу
До неба синього, в блакить.
І знову Господа я прошу:
"Дай Україні вільно жить.

Дай долю нашій Батьківщині
І сили дай встояти до кінця,
Нехай завжди у рідній Україні
Під небом майоріє синьо-жовтий стяг"

09.12.2013

Вогні…
Тривожні дзвони проти ночі…
Над містом острах тихо кружеля…
Мине і це…
Пречистий глас урочий
Колись таки долине іздаля.
І переб’є громи
пророче слово.
І небу знову стане до снаги
іскритись вільно зорями любові.
І доростуть до миру вороги…

Хрустіли, надриваючись, ратища,
Тримаючи шовки блідих знамен…
Оточений, лежить на бойовищі
Закутий в обладунки сюзерен.

“Як хочеш жити – падай на коліна”, -
Сказав один, скрививши чорний рот.

“Ім`я моє мені дорогоцінне…
Який тоді з мене вельможний лорд,

Коли і честь, і прапор, і вельможність,
Свою проливши кров, я запродам?
Зрадливість і присяга – не тотожність.
Ось відповідь моя твоїм словам.

На славу цілься, кате, не промаж.
Сховай кудись нелюдський свій оскал.
Я звершив перед королем омаж, -
З тих пір – до смерті – я його васал.

Похороніть мене як є – у латах,
Якщо не мародери, далебі!
Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
Бо кров та вірність на моїм гербі.

Міледі, не чіпай гарячі вени,
Отримавши гірку нещасну звістку.
Чеснота й добрість – лорди-суверени –
Заплачуть на моєму обеліску.”

28/2013

революція - мов інфекція
не лікується бо - в серцях
влада коле нам страх- ін'єкцію
вона бачить у нас мерця
ми - не зомбі ми - вільні духом
нас мільйони і ми - живі
не злякають нас завірюхи
не підкоримося москві
досить було знущання-рабства
власна гідність у нас є честь
нам свободи як небу - птаства
хто сказав що неволя - хрест?
вірю в Господа в Україну
у цілющий наш ренесанс
революція рідний сину
то єдиний останній шанс

08.12.13

Ми з тобою брати. Одне лиш
Розділяє тебе й мене:
Ти при зброї, а я при правді,
Та різниця оця мине.

Бо твоя закінчиться служба,
Ти повернешся в рідний дім
Та дітей твоїх там не буде
І любові не буде в нім.

Бо втечуть, розбіжаться діти
По чужинах – у вільний світ.
У тюрмі не захочуть жити.
Але ти її стільки літ

Розбудовуєш. Це твоїми
І руками, й талантом він
Робить зоною Україну,
І не може ніяк без війн.

Він команду дає: «Не думай!».
Тут ніхто не зарадить нам,
Бо отой, що будує тюрми,
Не збудує ніколи храм.

Ми з тобою брати. І завтра
Я зустріну тебе не тут.
Подивися у очі – правда,
Що у них промінці живуть?

Я не вірю, що ти сьогодні
Будеш бити мене. Присядь.
Ми замерзлі такі й холодні,
Але очі горять. За п’ядь

Перемога уже. Я вірю,
Що потрібна вона й тобі,
Бо і ти не хотів би жити
За решіткою. У юрбі

Онде, бачиш? Отам, де діти.
То мій син. А твоя дочка
Може поруч із ним сидіти
Лиш на волі. Зніми з гачка

Свою душу. Зніми шолома
Тут не хоче ніхто біди.
Без вогню не горить солома.
Хочеш хліба? Візьми води.

Я готовий ділити нині
І з тобою усе, що є.
Вогник волі живе в людині.
Не чіпай його – це моє!

Тут немає злочинця, брате.
Побратими і сестри тут.
Тут серця відкривають навстіж
І надією всі живуть.

Ну а ти?... Ти тепер на службі
Ти не хочеш втрачати благ.
Але, навіть якщо ти вдариш –
Мусиш знати, що я твій брат.

09.12.13

Жесть есть -
есть "жесть"!

2013

Розкласти душу на молекули
Та просто...
Чекати чи пройде хто, деколи.
Чи гострий?

Чи віднесе її нажахану
На плаху?
Чи ще не все у неї зламано?
Чи птахом?

Знову грудень стискає груди,
Замітає сліди у літо,
Де було так багато світла,
А тепер все одноманітне...

І сіріє за шклом, хурделить,
Замело всі сліди, алеї,
Павутинням сніговим стелить,
Віття клеїть.

До чого ти, рясноволоса
Україно, себе довела?
В чужу хату прийшла у гості,
Коли власну ще не підмела.

Покажи мені правду, нарешті,
А не лозунги й маніфестації.
Не криваві бої. Не арешти.
Не брехливі експропріації.

Правда – не в кличі пройдисвітів,
Катів, запроданців, заброд,
Що скинути інших пройдисвітів
Посміли призвати народ;

Не в закликах до повстання
Істини вірний набат;
І не в голосних пориваннях
Штурму міських барикад.

Правда – штука пахуча.
Не довго їй визрівати.
Не довго розбити блискучі
Міцні кріпосницькі лати.

Україна – то льох з динамітом.
Моліться обличчям в рушник,
Щоб істини й правди діти
У льох не жбурнули сірник.

3.12.2013

Листопад, убогий і безсилий,
Притуливсь до мене, наче цвіль, –
Так хвороба, змалечку невміла,
З досвідом влучає прямо в ціль.
Листопад, як правда запізніла,
Гасить жар натомлених надій
По усіх околах і наділах
Сподівань у голові моїй.
Листопад, ровесник посивілий,
Зазирає в очі крадькома
Поглядом сумним і зрозумілим
Без пояснень, певно, усіма...
30.11.13

Я свій неспокій другом наречу.
Чому б і ні? Колись бувало й гірше!
Мої думки – це мабуть і не вірші,
А спогад мій – задуманий мовчун,
Старий, як світ, мислитель, і не більше.

Чомусь зізнатись важко: «Я люблю»,
Коли в душі безлюдно і безладно
І тарабанить переспілим градом
Моїх чекань розорану ріллю.
І засипає сніг стежки позаду.

Ця тиша не моя. Коли збагну?
Вітри мої – видать, мені так треба,
Крізь призму літ несуть мене до тебе.
Хоч губить осінь першу сивину.
На клаптику зажуреного неба.

(актуальна байка)
1
Якщо ти сіра мишка,
гадаєш, що тобі вже “кришка”,
бо ти злякалась свого реву…
В люстерко глянь – може ти лев?
2
Якщо ти жирний кіт єси
й кільце добряче ковбаси
в зубах хочеш тримати…
Знай: за-бе-руть,
ще й можуть покусати…
Коли довкола одні пси
живуть!
3
Якщо вже так,
і ти московська зла собака…
ідеш між люди…
То марш до буди!
09.12.2013

Нам чужих вождів не треба,
Що ведуть у круговерть.
І скандує в синє небо
Україна: «Зека - геть!»
На майданах українців
Вже мільйони - не брешу,
Всіх не знищить кровопивця,
Всіх не зможе цей «феншуй».
Будемо стояти миром –
Перемога або смерть,
Ялинковичу ми вирок
Підписали: «Зека - геть!»
До Росії хай втікає
Промосковський цей холуй,
Або краще до Китаю,
З ним азірів і буржуй
Кожен хто ригіанальний,
Хто продав за гроші честь
Влада ця - урок повчальний
Банду з України геть.

08.12.13

На твоєму балконі ще пахне осінніми соками,
навпіл різаним яблуком, листками до відчаю змоклими.
Тільки ми вже не ті. Ти плинеш новими потоками,
я шукаю себе і пірнаю у драми Софоклові.
Я вивчаю історію, дослухаюсь по кому ті дзвони.
Зрозуміти все силюсь: коли ж обміліло бездонне.
А в загравні часи, коли пада минущість на крони,
обминаю спокусливий вихід зі свОго балкону...
7 вересня 2013

Ми ті, що не навчилися любити,
І в небо не злетіли (бо безкрилі).
Бреде наш вік, спустошений, як митар
Рахуючи за нас нужденні милі.

Ще крок, ще два… лишилося до «завтра»
Скажіть, а «нині» за гріхи чиї?!
Чекає лиш на те, як ляже карта
Той страх німий, що в серці причаївсь.

Ні пари з уст – наказано: «Мовчати!»
Комусь за це «сузір’я» на лацкан!
Але ж тебе твоя родила мати
І ти давно, напевне, батько й сам!..

Народе мій, скажи, чому ти злидар
У себе вдома, на своїй землі?!
Чому вкраїнський дух, як на коридах,
Якого рвуть безжально бугаї?!

Народе мій, ти вистояти зможеш.
Ніхто скорити віру не зумів!
Допоможи нам всім, Великий Боже,
У цій борні… коли забракне слів!

Звалили Леніна з кривавого граніту –
Героям слава, слава навіки!
Нарешті вже позбулися ми гніту
Неволі від убивчої руки!

Народ скидає з брязкотом кайдани,
Народ не залякати, не зігнуть!
Благословен будь, рідний наш Майдане –
Свободи української ти суть!

Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
Не зупинити вам священний гнів
Народу, що змете й камінні мури
Мільйонноруким поштовхом синів.

Подалі від безПутньої Росії,
Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
Хай здійметься ізнов рука Месії,
Покаже нам ясний в Європу шлях!

8.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

А птах кричить на дереві сухому,
Не радість він віщує і не втому,
Віщує пошесть і війну і смерть.
Вже чаша бід наповнена ущерть,
І то не крук, не соловейко – Див
Посеред осені древлян, посеред злив
Отих, що сліз. Тоді як падолист
Епохи черствої слов’ян зірвав надії
І кинув татям в торбу наші мрії,
Тоді як печеніг здійняв на діточок меча,
Тоді як бавитись поляни – не в квача –
У хованки зі смертю. Отоді
У жменях люди понесли воді
Зерно, і хліб, і кров – на требу
Отому Диву, тому птаху й небу,
Що оком злим в серця несе журбу
Слов’яни голіруч взялись за боротьбу
Та берендей регоче, і розгніваний Дніпро
Гуркоче й гомонить й розповідає про
Поганців, що в князівському дворі
Вино криваве лиють до пори,
Аж доки чернь в міцних натруджених руках
Принесе брили, що зітруть їх прах.

Пустоти у серці не загоїш.
І не полікують тут роки
Отієї мУки дорогої,
Що дана любов`ю на віки.

Згадую твої слова останні,
Згадую я зустрічі усі…
І дивуюсь почуття красі,
Мов навіки проклятий… коханням.

Бо така, напевно, воля неба –
Щоб усі, що залишились дні –
Бути, бути(!) в цьому стані треба,
Мучитися люто так мені.

Щоби через тисячі зневір
Проросла в душі страшенна сила
І пролившись кров`ю на папір,
Світ увесь тим болем обпалила!

8. 12. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Ми будуємо храм в наших душах, як вічність,
Щоб не знищив його ні мороз, ні вогонь.
Храм свій кожен із нас хай наповнює світлом,
Щоб жило там тепло і сердець, і долонь.

Ми будуємо храм не з каміння, а з істин,
З вічних істин, в яких торжествує добро.
Будуть в храмі отім слово правди і пісня.
Ми будуємо храм всім нещастям на зло.

Ми будуємо храм і до нього дорогу...
Прокладаєм її через смуток і біль.
Зводим стіни святі ми на вірі у Бога,
Аби видно було храм душі звідусіль.

Сузір`ями опаленого степу –
Євшанні очі, полум`яні леза –
Манівцями, протоптаними небом,
Із сонцем на скривавлених ефесах…

Заброди реготали їм услід.
Оті черстві, пихатії заброди
Казали: “Неіснуючий нарід!”,
Та що нема і мови у народу.

А предки не спинились ні на мить
На реготи, потоплені в вині.
Того, хто прямо йде-бо, не скорить
Ні словом, ні у вогненній борні.

Нічого не доводячи нікому,
У сонмі бур, та битв, та злих розлук,
Через усю Галактику, - додому
Пронесли Предки Колесо і Плуг.

08.12.13

Умом Россию не понять,
Ее аршином общим не измерить.
У ней особенная стать –
В Россию можно только верить
Федор Тютчев

Пустынный свет на звездных берегах
И вереницы птиц твоих, Россия,
Затмит на миг в крови и жемчугах
Тупой башмак скуластого Батыя
Николай Рубцов «Видение на холме»

Отака-то в тебе місія, Росіє:
Проростати всюди, де тебе не сіють.
Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
Немає загати там, де можна брати,
Бо ж за словом віщим сокира засвище…
Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
Закохані в джинси, а не в царські шати…
Мабуть, це від того, що Батиїв слід
Скрутив тобі голову в азіатський схід.
Отак ти, Росіє, з століття в століття
Самозвану місію нав’язуєш світу.
Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
Од якої, певно ж, і самій затісно.

На час крутого перелому
Простому люду зле ведеться,
Не те, що декому "крутому",
Що він скоробагатьком зветься.
Сказати хочу українцям,
А не "хохлам", чи "малоросам",
Що чаша долі вже по вінця
Терпінням пінить стоголосим.
Народе мій талановитий!
Ти був, як віл отой, терплячий.
І був не раз прилюдно битий
За норов, той-таки, волячий.
І бити будуть, доки носиш
Ярма оздоблену оправу,
І доки ти уклінно просиш
Те, що давно твоє по праву.
Це ж стільки треба пережити,
Перетерпіти бід та лиха,
Щоб так до себе збайдужіти
І старцювати мирно й тихо.
Тобою правити не проти
Перелицьовані "вчорашні",
Котрі, мов щирі патріоти,
Кричать тепер про біди наші.
Народе славний, роботящий,
Ти ж хлібороб і вдатний воїн.
Твій жереб зовсім не пропащий,
Ти долі кращої достоїн!
Вона, бігме, не за горами -
От-от зоря твоя заграє.
В соборах душ воскреснуть храми,
Бо ж дух народу не вмирає!

Десь далеко чути голос – то іде мільйон.
І батьки, і діти стали дружно до колон.
Розправляють люди крила за свої права.
Там де влада сльози сіє не росте трава.

Гніву голос чути близько – нас іде мільйон.
Ні майдани не умістять нас, ні стадіон –
Не фанати йдуть, а вільні браття-козаки,
Що зрадливим і брехливим не дадуть руки.

Чути голос біля серця – то мільйон іде!
Гопник голову ховає в золоте біде.
Кров дітей ніхто не змиє на його руках.
Перемога буде наша! Шахраєві – крах!

Мирно взялися за руки – нас іде мільйон.
Батько й син, дочка і мати стали до колон.
Вільні люди будуть жити на своїй землі,
А розправам і свавіллю – наше дружне: «Ні!»

Комуняки не зупинять – нас мільйон іде!
Революція до правди нас усіх веде.
Мирно стали у колони – три, чотири, п’ять!
Геть бандити, кровосісі, суки, вашу мать!


06.12.13

Заради святої свободи народу,
Я стерплю побої, неволю, брехню.
Мене, президенте, страшити вже годі
Кийком міліцейським: “Ану-ну-ну-ну!..”
Мене не купити за хліб і за сало,
А також, як річ, не відкинути вбік,
Бо я – це мільйони отих, що повстали,
Кого вже ваш уряд нагнув і допік.
Тавруйте, ламайте, вбивайте затято
Мене, якщо інше зробити невміч,
Але пам’ятайте, що брат – йде за брата,
Що мають майдани багато узбіч.
І людською кров’ю ви нині так ситі,
Що туга і жах закипають в мені, –
Я йду Україну свою боронити,
Щоб ви не втопили красуню в багні!
08.12.13

Я іду, журбою оповита,
Нібито до свіжої могили,
У саду, де ми хмільного літа
Келихи кохання пригубили.
І думки мої заполонили
Спогадів яскраві самоцвіти...

Плакали невтішно полонези
У рудій осінній заметілі,
Коли ми кохання хоронили.
Любі мої, яблуні, берези,
А тепер і ви осиротіли,
Листопаду переживши стреси...

2013

що дух?
він м’якне - мліє
й витає в небесах…
а що надія -
красива ніжна жінка – ах

в її обіймах дух твердіє!

що - 2

що страх?
здається
на його боці сатана ха
сміється…
та твердо треба знати

що сатана над ним буде сміятись!

що - 3

що є то є
а страху вже нема з тобою
звертаєшся до Бога по своє
з високо піднятою головою!
він як жебрак в пустині…

благатиме у Бога милостині


що - 4

що віра?
нехай залишиться вона
небога
одна
І ти уже – ура!

За пазухою в Бога

що - 5

що віра?
мов вуглинка
що жевріла…
прийшла пора
“поставити ялинку”…

і запалила гриву звіра

Де Європа? Маємо, що маєм?
Від брехні в серцях полинна їдь…
Україну снігом засипає,
Та Майдан нескорено стоїть!

Історична ноша на раменах –
Шанс навіки подолати зло!
Вітер рве намети і знамена,
Україну снігом замело…

Тут немає тої “хати скраю”,
Бо мета одвічна і ясна!
Україну снігом засипає,
А в серцях надія і весна.

Будемо стояти до загину,
Не бажаєм жити “назворот”!
Засипає снігом Україну,
Але, вірю, вистоїть народ!


8.12.2013