ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.02 20:14
Квітка розцвітає в піднебессі,
голосом на землю долина
і в суцвітті суголосних Матвієнок
серце стискує й сльозою вирина...
і встає, мов за наказом, зала
і тремтить при звуках «Черемшини»...
За життя хіба ж бо Цісик знала,
що так розжалобить Укра

Віктор Кучерук
2024.11.02 06:11
Іскорка в імлі,
В неблизьких світах, –
Блисне на землі,
Може, в небесах?
Чи сльоза тече
І ясниться слід, –
Чи вогонь очей,
Чи уяви плід?

Микола Соболь
2024.11.02 04:11
Ми постаріли на життя
за рік війни, за два, за три…
Ще ненароджене дитя
в ракетнім обстрілі згорить.
За все заплатимо сповна.
Та де там наша перемога?
Чим довше тягнеться війна,
тим менше вірую у Бога.

Микола Дудар
2024.11.02 00:10
В твоїх очах сховалося півсвіту
Покращилось приємне відчуття,
Що хтось мені по пошті шле привіти
З якогось наче, кажуть, з майбуття…

В твоїх очах картини незабутні
Підсказують, підштовхують до дій…
Пообіцяй, зустріемось у Грудні

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Олена Ешвович
2024.10.26

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Катя Луганська - [ 2009.11.07 11:29 ]
    * * *
    Я – калюжа,
    я – платівка
    під голками Ваших підборів.
    За цілий тиждень жодної зливи –
    я нездужаю
    і тільки
    зрідка програю уривки моря:
    бризки, сплески,
    краплі, кола – псевдохвилі.
    Я – платівка. Я – калюжа.
    Я чекаю на Ваші кроки.
    Чесно.
    Дуже.
    Я існую доти, доки
    наступають мені на душу.

    2009, осінь


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.19) | "Майстерень" 5.5 (5.17)
    Коментарі: (15)


  2. Сонце Місяць - [ 2009.11.07 04:15 ]
    диптих
     
    1


    храмовий змій, хтивий голуб
      хто би тебе спокусив
    на злотисто-сріблистих ланах
        у галактиці хмарно~чумацькій

    приязно огортаючи
      тьмяним коштовним покоєм
    під каприччіо хвиль снігових
        під цикламеновим небом

    ейфорійні вічі бажань
      чи забуття водоверть
    лагідний лід, тихий голод
        аби спокусити тебе



    2


    у дні солдатів живодерської снаги
    на дні сталевої хисткої пастки
    гірка зухвалість ~ грішний сміх
    продертої гротескової суті

    як ллється смерть і сніг летить
    на тротуари у скривавлених річках
    залізом загнана парує ніч
    зубами креше плоті божевілля

    як в океані змиє бруд жорстокість
    із болю заіскриться мертвий космос
    над звалищами залишків людських

    чи підеш ти, зі мною


    Аміклея



     -}{-




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  3. Олександр Бик - [ 2009.11.06 23:10 ]
    ***
    У осені свої закони:
    Дощем наповнює флакони
    Чужого міста.
    Руйнує стіни і пороги,
    Кидає жменями під ноги
    Банкноти листя.

    Міняє, ніби, все на краще,
    Птахів вистрілює із пращі
    Крізь неба сито.
    Сліди лишає на серветках
    В старих поетах, і поетках
    Незнаменитих.

    Недофарбовані паркани,
    В книжки закохані ботани,
    Ти – Я – мовчання…
    Дні на розп’ятті чи розпутті -
    Роки студентські незабутні,
    Та, вже останні.

    Смак алкоголю, нікотину,
    Цирозом вражено печінку –
    Куди вже більше?
    Сніг з листопадом у долонях,
    Відтінок золотий на скронях…
    І трошки віршів…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (6)


  4. Сергій Жадан - [ 2009.11.06 22:59 ]
    * * *
    За хвилину до того, як випаде дощ,
    ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
    ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
    твого тіла і враз його стиснуть.

    Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
    відчувають смак їжі за мить до годівлі,
    так солдат, що за хвилю повинен загинути,
    відчува деформації у власному тілі.

    Сміх, що має до мене назавтра прийти,
    розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
    За хвилину до того, як з’явишся ти, -
    я тебе передчую.

    1993


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (1)


  5. Валерій Голуб - [ 2009.11.06 19:30 ]
    * * *


    Твоє ймення - відлуння варязьких дружин -
    Від норвегів прийшло в наші землі.
    Юних предків твоїх між холодних крижин
    Нібелунги купали в Ульгемлі.

    Твої очі - мов сполох зірниці вночі.
    Недосяжні, й такі мені любі.
    Ніжним шалом любові в полон беручи,
    Залишають в сум’ятті і згубі.

    Твої губи - троянди в едемських садах.
    Так гріховно жадають кохання.
    Я до тебе лечу, наче з вирію птах:
    -Чи ти любиш? ... Мовчання... Мовчання.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  6. Павло Вольвач - [ 2009.11.06 17:30 ]
    * * *






    Недопущеність на свято. А навіщо тобі свята?
    Печію свою плекати - то плекай
    Будь легким же - будьмо брате! - щоб недбало забувати
    слів віршованих пасати - хай

    Площі людські правди-кривди і твої веселі кроки
    А безодня волоока ніби тлом
    В це зневірене бароко шлях зі степового боку
    Шлях за вітром гуляй-поле за вуглом

    і сонця і сотник гонта й синя тінь від хмарочоса
    заплітаються із льосом - Боже мій...
    і не знаєте - агов там! - що ж ви дивитеся скоса -
    що мого на серці й думці і кишені потайній?


    2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.73)
    Коментарі: (1)


  7. Чорнява Жінка - [ 2009.11.06 13:09 ]
    Одні та інші
    Йдуть рядками нормо-дні,
    кращі серед гірших,
    видають себе одні,
    а читають інших.

    Сніг розтанути не встиг
    у долонях Крішни,
    ми ховаємо одних,
    плачемо по інших.

    Обираємо святих
    із мільйонів грішних,
    нагороджують одних,
    пам’ятають інших.

    листопад 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (58)


  8. Сонце Місяць - [ 2009.11.06 00:43 ]
    Діалог V * Кипарисові сни *
     
    Василина Верховинка

    зі співучих санскритських слів
    одягни на цей вечір намисто
    хай у мушлі перлина зблисне
    не чіпай
    не чіпай
    не чіпай
    не відкрити усіх америк
    не розкрити усім душі
    у краю кипарисових снів
    забувай
    про магічні слова...



    Сонце Місяць

    білий крук летить з рук
    вечір пристрастно тіниться
    орхідеями збовтаних хмар
    розлітаються стріли розлук

    у краю кипарисових див
    на піску срібних снів

    слідом трепетних ягуарів
    скрізь туманну феєрію мрій



    Василина Верховинка

    ...нам не вистачить мелодрам
    у краю кипарисових брам
    де метеликів рвійний політ
    безнадійно-банально розтав
    крізь туманну феєрію мрій
    хоч реальність одягне вуаль
    та скоцюрбиться в мушлі душа
    за садами терпких ностальгій
    за словами магічними – жаль



    Сонце Місяць

    невагомий пісок на твоїх
    долонях безслівних
    чари безжального аромату
    ночей магнетичних
    зі штормовими вітрами
    над уламками снів
    у неймовірній мелодії
    безкінечної миті
    крізь яку шурхотять
    неритмічні серця
    фантастичних майбутніх
    перлин для намиста
    на перламутрову пам’ять

    про краї надвечірніх садів
    про алеї терпких кипарисів



    Василина Верховинка

    у краю надвечірніх садів
    осеніє
    ковзкий перламутр
    вислизає повільно із рук
    і шурхочуть сипучі піски
    по краплині
    стікає журба
    у краю кипарисових брам
    лиш оця павутинка тремка
    забриніла
    мов дримба
    причаєно
    розлітаються стріли розлук
    зігріваємо
    кожну піщинку
    у долонях
    нехай не спішить

    осеніє у світі
    мій друже
    а на серці
    світає



    Сонце Місяць

    їм не треба розкішних прикрас
    тільки спокій піском легким
    тільки світлий небесний дим
    розминулися пам’ять і час

    у краю надвечірніх садів
    на очах позолочених дів

    сутеніє..

    осінній каданс
    між землею та вирієм
    між печалями
    & летаргією
    жовто_холодним листям
    кружляє
    повільно
    танцює в падінні
    через мрії
    та вітровії
    у містично~
    прозорий романс

    їх сховає осяяна тінь
    за шляхами та долями
    під убивчими кулями
    перламутром огорне кремінь

    за роздоріжжями символів
    у садах нерозгаданих снів



    Василина Верховинка

    сутеніє
    уже листопад
    срібна паморозь вкрила нас
    розминулися пам’ять і час
    і не треба осінніх прикрас
    вже на чорному мармурі
    глянь
    біле полум’я хризантем
    жовте полум’я скорбних свічок
    крізь туманну феєрію мрій
    не шукай романтичних тем
    все засипле легким піском
    тиша цвинтарна
    листопад
    сутеніє
    таки сутеніє



    Сонце Місяць

    у мріях віддаленим берегом
    зникає неясний смуток
    в очах ніжних квітів
    едемським садом
    із небуття віків
    музикою ледь чутною
    обертанням долоні униз
    нам подають
    клятого присмаку вічності
    на перламутровім лоні

    між сонцем і місяцем
    невечірня свіжість
    чорно~червоно~білим
    метеликом

    у краю кипарисів



    С*




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  9. Павло Вольвач - [ 2009.11.05 21:48 ]
    * * *
    В Діброві в житі мак. Чого він мені тут?
    Бо в хаті при столі чарки давно початі
    Бо є в Діброві ліс а в лісові є дуб
    Він Чаплин бо живуть на ньому чаплі

    З туману ж – Сусуман – недовідомий край
    Як дідів син сказав: "не зрадники як би ж то..."
    А дід собі співа: "набої подавай..."
    І жаль мені що не мені те вийшло

    З осріблених сторін – така вишнева кров
    Світ колами пішов а хтось прийшов на круги
    І щось пече немов вогні з ярів-дібров
    Чи голова покладена за други



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.73)
    Коментарі: (5)


  10. Павло Вольвач - [ 2009.11.05 21:45 ]
    * * *
                Миколі ВІНГРАНОВСЬКОМУ,    
                    незникомому    

    День стоїть до небес. А канапа пуста.
    Ви вдихнулись в раптовості світу.
    У тремтіння листа, в білостінні міста,
    Що під вечір оранжево світять.

    Ще відходить мені від “нема”, як від сну,
    І кімната провітриться від тютюну,

    Та вже видива вигнули вії:

    Десь як закрут ріки, слова м’ята і сіль,
    Чомусь дотик щоки, чомусь срібна таріль,
    І червоне вино пружношиє...

    Ви такий мені є – над плачí і платкú –
    Фіолетово-флейтова музика.
    З позаземних рівнин золоті завитки,
    І у хмар ваших губи усміхнені.

    От і все. У своє знов мій мріється шлях.
    Повз вечірнє розвітрене дерево...
    За горби, за міста в золотавих джмелях...

    Синьо світиться вами душа по краях
    І веде все, й витає попереду...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.73)
    Коментарі: (5)


  11. Владимир Бурич - [ 2009.11.05 19:32 ]
    ГЕРМАНИЯ – 1984
    Я захотел заглянуть в пасть зверю

    а увидел
    маленькие домики под красной черепицей
    высунувшихся из окон старушек
    детей идущих в кирху на концерт Баха
    желтые кусты форзиций бледно-розовые соцветия очиток
    кружку пива стоящую на тротуаре
    рядом с мастером укладывающим плиты

    Он подмигнул мне
    и весело крикнул:
    - Рус сдавайся!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)


  12. Владимир Бурич - [ 2009.11.05 19:54 ]
    ***
    Так и не смог доесть
    золотую буханку дня

    Посмотрел на часы
    половина семидесятого

    надо ложиться спать
    гасить свет
    в глазах

    Руки можно поднять
    чтобы капитулировать

    чтобы взлететь


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  13. Світлана Луцкова - [ 2009.11.05 12:14 ]
    Гарбузик і картузик
    На базарі дід Гарбузик
    Вибирав собі картузик.
    До прилавка підкотився, -
    І на хвильку розгубився:
    "Скільки краму, люба нене!
    Аж розбіглись очі в мене!"
    Огірочки хочуть солі,
    Кріп купує парасолі,
    Бурячок - зелену гичку,
    А Квасоля - довгу тичку.
    "Дай картузик до лиця," -
    Просить дід у продавця.
    Продавець: "Чудово! Знаю!
    Я за модою встигаю!
    В цім сезоні - колір новий:
    Темно-синьо-фіалковий.
    Ще б тобі такий жупанчик -
    Будеш, наче Баклажанчик."
    Чуха дід живіт і боки:
    "Обійдусь без шапки поки:
    Кольори у нас в оселі -
    Жовті, сонячні, веселі.
    Краще я куплю на згадку
    Гарбузисі шоколадку,
    Жменьку білого насіння
    І нового гарбузиння."

    То скажіть: чому Гарбузик
    Не купив собі картузик? :)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  14. Леся Романчук - [ 2009.11.04 20:02 ]
    Данте
    Всего страшней -
    ходить по городу,
    Где вас убили.
    (Лариса Морозова-Цырлина)

    Когда-то древняя Флоренция
    убила Данте.
    Без травли в прессе и рецензиях,
    без секундантов.
    Изгнанник вечный - гордость города,
    но до могилы
    земля, отвергнувшая смолоду,
    не стала милой.
    И он стоит, взирая сумрачно
    в своем бессмертьи
    на небожественную суетность
    родимой тверди.
    Жива обида, нерасколота
    в небесной силе.
    Как страшно это - жить над городом,
    где вас убили.


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (17)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2009.11.04 18:14 ]
    КАРТИНКА
    Земля аж двигтить, як іде товарняк,
    На колію всім вантажем налягає,
    І котиться щебінь, і грунт осідає,
    Аж моторошно, аж бере переляк.

    А потім поволі усе -замовкає,
    Все менше на рейках відлунює стук,
    І тиша навколо така залягає,
    Що чуть, як плете павутиння павук.

    7492 р. (від Трипілля) (1987)


    Рейтинги: Народний 6.25 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (21)


  16. Галантний Маньєрист - [ 2009.11.04 16:36 ]
    Осінні містерії
                                            Юлії Зотовій та Оленці Осінь
    І. Примарності
    Озера-дні, на дні листки ожинні,
    осонні, - ніжку краля у хотінні
    оголює і пестить нею воду.
    І ще тверда рука у кавалера,
    ще вірить у безкарну насолоду,
    а краля - що віддасть не хтивій тіні
    на дні свою, таку небесну, вроду.

    ІІ. Зваба
    А сон, красуне, де тебе Ясон
    бере і знову, зовсім не мара, -
    а справді рай, а тут сумна діра,
    в якій затримуватись не резон.
    Одне лише - виходити за сон
    тебе навчити зможу тільки я,
    та надто горда усмішка твоя.

    ІІІ. Оголення
    Невже ви не радієте ніколи?
    Не прагнете єднатися з коханим?
    У дзеркалі минає ваша врода...
    Надворі ж осінь звичного окови
    знімає у захопленні багрянім.
    Це більше, аніж вивільнення тіла -
    оголеності не пасує цнота.

    ІV. Щедроти
    І виверження, лиш окличний знак.
    Одвіку так - до поклоніння діві
    героя налаштовують цілунки.
    А як інакше, раз у нас од віку
    немає кращого за ці дарунки -
    Верзувій і усотуюче море
    жадань жіночих, вироками скоре...

    VІ. Навернення
    - І груди, грона винограду литі -
    важкі і соковиті, що однині
    для них обмеження земної миті,
    душа твоя віддавна прагла, знаю,
    нести щедроти в медяному квіті…
    - Мій Світовúте, від жаги палаю,
    налий мене вином своїм до краю!

    VІ. Післямова
    Натхненні стрибунці - осінні дні,
    духмяні зела, огнища святкові,
    небесні передвістя на Покрови,
    і всі жінки богині, а боги -
    глейкі сліди за Господа ногами,
    на акварелі цій, окрай зими,
    що змиє фарби білими дощами.


    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  17. Ганна Осадко - [ 2009.11.04 14:37 ]
    Осінні акварелі - І
    замерзла лепеха у ноги босі,
    лелеки відлетіли, легіт трав
    сухот набрався, кашляє до ранку
    стара верба над чорториєм цим.
    і білий дим – густий, гіркий, ранковий,
    як привид піднімається зі сну…
    ніщо не потривожить мертву тишу …
    лише тоненький голос: «спи-засни» -
    то люляє посивіла русалка
    до хлопчика в колисочці з лози…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (11)


  18. Тамара Шевченко - [ 2009.11.04 00:12 ]
    Осінній вальс
    Вже давно відплело павутиння їй бабине літо,
    У неділю приходять у гості онуки і діти.
    Осінь колір змінила, так сумно, що листя останнє
    Опадає, та в дім завітало неждане кохання...
    Відганяла його, бо соромилась - близько вже старість,
    Та осіннім листком у вікно залетіло - зосталось,
    І вона розцвіла, ожила, як весна, забуяла.
    Хоч би листячко все не опало, хоч би не опало...
    А червоні і жовті листки все кружляють у вальсі,
    Все забули у вирі танку, хай бо грає Вівальді.
    Двом зима не страшна, пахне листя осіннє у хаті,
    Те, що встигли вони зберегти, восени назбирати.

    31/10/09



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (23)


  19. Володимир Свідзінський - [ 2009.11.03 20:58 ]
    Холодна тиша
    Холодна тиша. Місяцю надламаний,
    Зо мною будь і освяти печаль мою.
    Вона, як сніг на вітах, умирилася,
    Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
    Три радості у мене неодіймані:
    Самотність, труд, мовчання. Туги злобної
    Немає більше. Місяцю надламаний,
    Я виноград відновлення у ніч несу.
    На мертвім полі стану помолитися,
    І будуть зорі біля мене падати.

    1932
    Із збірки "Медобір"


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (27)


  20. Іван Редчиць - [ 2009.11.03 20:04 ]
    РУБАЇ ДЛЯ ВАС***
    1
    Для вас творю і буду вік творити,
    Я хочу стати вашим фаворитом,
    Улюбленцем красивих ваших душ, –
    І задля цього варто – вічно жити.

    2
    Студений вітер, а душа вогниста,
    І полум’я чомусь таке іскристе.
    Ачей, колись охопить білий світ,
    Щоб душі спалахнули пломенисто.

    3
    Я часто сплю лише на одне вухо,
    Тому всю ніч на друге вірші слухав.
    Їх під вікном читали два бузки,
    Всміхався місяць, знявши капелюха…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  21. Світлана Луцкова - [ 2009.11.02 23:33 ]
    ***
    Старію вже... Старію, бо пора.
    Повітря й час настояні на глиці.
    Слова до тебе линуть з-під пера
    Сосни - вічнозеленої жарптиці,

    У мерехтінні місячних річок,
    В огнях беріз, погашених зарання.
    Старію вже. Тому скажи: за що
    Твоє мені явилося кохання?

    ...Кружляють над узліссями сумні,
    Сухі прокльони осені-лоліти;
    Мов камені, летять услід мені.
    А ти їх перетворюєш на квіти...

    2009


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (33)


  22. Олеся Овчар - [ 2009.11.02 09:43 ]
    Осінні забавлянки
    Дощик, дощик по калюжах
    Кап! Кап!
    Потанцюймо разом, друже,
    Чап! Чап!
    Все по купках із листочків
    Стриб! Стриб!
    Осінь тихо у куточку
    Хлип! Хлип!
    Дощик зловимо за поли
    Хап! Хап!
    Осінь вíзьмемо у коло.
    Так! Так!
    Дощик змерз, намокла осінь -
    Гай! Гай!
    Їх запросимо у гості –
    Чай! Чай!

    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (33)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2009.11.02 00:33 ]
    * * *
    Люблю тебе, незаймана природо,
    Де не ступав потворний черевик
    Сучаних монстрів, за справдешню вроду,
    За - без косметики - прекрасний лик.

    Люблю тебе, вкраїнськая природо,
    За цю безмежну просторінь полів,
    Невловний непоборний дух свободи
    Витає в ній, як велетенський гнів.

    О земле рідна! Що ж, нехай останній
    Я твого племені абориген,
    Живе прекрасний, мов Шевченко ранній,
    В мені твій гордий нескорений ген.

    Козацький дух акумулюй у серці
    Усіх вкраїнців справжніх,що були,
    Щоб став я із Чорнобилем до герцю,
    Щоб всіх космополітів ми змели.

    Щоб серця радіація мойого
    Робила владарів із батраків,
    Щоб нам засяяв знову лик Дажбога,
    Щоб смерті страх на попіл погорів.

    Щоб стала справді вільною Вкраїна -
    Країна хліборобів, козаків,
    І щоб родила кожная родина
    Нових Шевченків, Симоненків, Богунів!

    7501 р. (від Трипілля) (1995)


    Рейтинги: Народний 6.25 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  24. Оринка Хвилька - [ 2009.10.31 23:36 ]
    Коні не винні? (Щоденник живої та усміхненої. Запис 6)
    сині вершники в житі
    з прожилками білих вен
    розпашілі хвилини
    простежити їх – ген-ген…

    ті намахані коні
    одне викликали – гнів
    я любила тебе
    рівно стільки як ти мене ні
    і любила за те лиш
    що ти мене не-любив
    вистачало на каву
    на віршика й піну днів
    а за решту – не знаю
    мовчати би – не вдалося
    розлюбила і годі
    залиш мені звив волосся

    годі вершникам скніти
    в болотянім полі-сні
    …перепуджені коні
    та лицар не на коні…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  25. Сонце Місяць - [ 2009.10.30 00:13 ]
    майже
     
    йому давно не сняться сни
    і не малюються картіни
    у мерехтінні вільних тіней

    полюють первісні коти
    під забуття старого даху
    вино ховає лиходій

    здирає пафосне граффіті
    у переході босх міський
    перелилося віршів листя

    під лиховісну тишу хмар
    мінорний місяць & димар
    не знаючи, примісячився



     -}-




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (31)


  26. Андрей Мединский - [ 2009.10.29 17:32 ]
    Осенняя элегия
    холодный дождь уже давно
    пустой сквозняк вдыхает в офис
    я пью вчера остывший кофе
    и медленно смотрю в окно

    не разбирающий пути
    идет-бредет по тротуару
    с лицом морщинистым и старым
    ребенок в поисках груди

    и треплется уставший лист
    пытаясь удержать березу
    и дом стоит в развратной позе
    глотая мокнущих лолит…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (15)


  27. Іван Редчиць - [ 2009.10.29 08:22 ]
    ЧАША ДОЛІ
    РУБАЇ ***

    1
    Я згоден бути в рабстві у Любові,
    Всім серцем їй служити я готовий.
    А дві сестри – ненависть і злоба,
    Хай між собою чубляться до крові.

    2
    Ти чашу долі не доп’єш до дна,
    І в тому буде лиш твоя вина.
    О маловірний – чуєш ?! – зупинися, –
    Перед тобою – вічности стіна.

    3
    Раптове, наче блискавка, чуття
    Освітлює – і душу, і життя.
    Щасливий той, хто у простому слові –
    Шукає і знаходить відкриття.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  28. НаЗаР КуЧеР - [ 2009.10.28 16:55 ]
    ***
    Перечорніло, перетліло,
    Перекричало і пішло...
    Це вже не ти, не твоє тіло
    Від мене в слізоньки воно

    Перебуяло, віджилося,
    Перелюбилось день і ніч.
    Це вже не ти, не те волосся,
    Що шовком ранило із пліч

    Передивилось, полетіло
    Собі у вирій до своїх.
    Це вже не ти, не твоє тіло,
    Та я ще біля твоїх ніг...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (1)


  29. Олександр Христенко - [ 2009.10.28 13:15 ]
    О МОДЕ (размышления)
    Будьте гордыми, будьте сильными,
    Меньше модными, больше стильными.

    Все мы знаем, что женщины наши
    Всех умнее, милее и краше,
    И восторженных взглядов мужской хоровод
    Их лелеет, ласкает и ждёт.

    Но настырная юная Мода
    Возомнила, что выше природы:
    И плевать, что не всем её стиль подойдёт,
    А, частенько, и наоборот.

    Удивляя, как водится, снова
    Необычностью ярких обновок,
    Кто-то, «с дуру», спустил аж на бедра штаны –
    Чтобы трусики были видны!..

    Ну и что же мы видим в итоге?
    – Что у женщин короткие ноги!..
    С этим фактом боролись везде и всегда,
    А теперь – вот такая беда!

    И проблема, увы, не простая –
    Даже шпильки не всем помогают:
    Отвлекает от мысли, что ход этот глуп –
    Разукрашенный пирсингом пуп!

    Но эстетика – это цветочки:
    У девчонок застужены почки.
    Только Мода по миру победно идёт,
    Ну а жертвы, конечно, не в счёт!

    – Ну и что же – вы спросите – делать?
    – Соберите решимость и смелость.
    Невзирая на Моду, пусть хватит вам сил
    Быть собой, выбирая свой стиль.

    Р.S. Мода скоро изменится
    и не беда.
    Если что-то оценится
    через года,
    Это не Показуха, а лишь
    Красота,
    Так что – не ошибитесь: где эта,
    где та.

    (18.07.08 – 28.10.09)г.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (76)


  30. Олеся Овчар - [ 2009.10.26 23:41 ]
    Неримовані бажання
    Розстебни на мені ґудзики сумнівів.
    Повільно зніми з плечей півтемряву думок.
    Проведи тонкими пальцями тиші
    По спраглій лінії губ.
    Скинь до ніг останню тінь захисту
    І вогкими вустами бажання
    Притулися до оголеної душі.
    2009


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (21)


  31. Борис Мозолевський - [ 2009.10.26 20:57 ]
    ЧЕРВЕНЬ
    І не жона, й не наречена —
    Ішли степами без доріг.
    І божевільні квіти червня
    Тобі тулилися до ніг.

    І яструб довго плив над нами,—
    Чого він плив, чого хотів?
    Зринали в небо цвіркунами
    Жита, від сонця золоті.

    Я цвів тобою і для тебе,
    І ти світилася в мені.
    В твоїх очах гойдалось небо
    Із хижим яструбом на дні.


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (4)


  32. Борис Мозолевський - [ 2009.10.26 20:56 ]
    НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА. Феєрія
    Неначе йду, а ти за мною вслід —
    Бігом, бігом, спіткнулася, упала!..
    А я й не втямлю, чи палає глід,
    Чи ватри на узліссях на Купала…

    Скажи, це ти чи це лише мана?
    По вирвах гнізда в’ють потворні круки.
    Мене ж і смерть і несмерть обмина,
    А ти біжиш, зламавши білі руки…

    У хитрих душу вижерла чума.
    Душі нема! — кричать. Нема?! — не треба.
    Душі нема?! — а хто ж вона сама —
    З очищами, мов прірви, проти неба?

    Вже ліс горить від спалахів суниць.
    Жаринами під ноги ті суниці!
    Біжи, біжи! Не крикну — зупинись,
    Бо там тебе, як відьму, спалять ниці.

    Нема повернень! І межі — нема!
    Є тільки тьмяний вогник серед ночі.
    Грозою розпанахана пітьма
    Колюччям набивається ув очі.

    Кудись пливуть бандури вздовж ріки.
    Куди ж бо ви — з єдиною струною?..
    І біла тінь коханої руки
    На жовте листя падає за мною.



    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  33. Борис Мозолевський - [ 2009.10.26 20:11 ]
    XVI. ГОЛОС ІЗ ТОВСТОЇ МОГИЛИ (Уривок із поеми «Ирій»)
    Змієнога богине, дочка Бористену,
    володарко скіфів;
    Батько скіфів Папаю і ти, Іданфірсе,
    вельможний наш царю!
    Розверзається твердь,
    наді мною вогні смолоскипів,—
    Воскресаю! Ви чуєте? Воскресаю!

    Дивні зубри залізні могилу беруть на таран.
    Ніжні руки мене піднімають
    із глини і тліну.
    При мені тільки меч мій
    та іще золота пектораль,—
    Що розкажуть вони цим прийдешнім
    новим поколінням?

    Я не стану пояснювать — склад за складом
    нехай прочитають самі,
    Як ішли ми крізь ніч
    до своєї найвищої істини —
    По нарузі, по злиднях, по війні, по чумі,—
    Але душі нетлінні над світом проносили
    чистими.

    Змієнога богине, дочка Бористену,
    володарко скіфів;
    Батько скіфів Папаю і ти,
    цар царів Колаксаю!
    Воскресайте зі мною із наших прабатьківських
    міфів,
    Воскресайте для світла, як я із пітьми
    воскресаю.

    Не лякайтесь цих сірих, цих задумливих
    юних очей.

    Чую, степ наш під зорями половіє і дихає.
    Дай припасти до тебе, дай тобі поклонитись
    чолом і плечем,
    Земле рідна, оплачена потом і кровію,—
    Скіфіє!



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.9) | "Майстерень" 5.75 (5.93)
    Коментарі: (2)


  34. Олена Рибка - [ 2009.10.25 00:38 ]
    парасолька
    Є тоненька межа поміж наших зволожених тіл,
    Є легенькі здригання,
    ...........................затримане дихання.
    ...............................................видих.
    Рахування на сірому плесі
    ......................раптово зникаючих кіл,
    Замикання в очах гранично наповнених видив.

    Є змивання косметики,
    ................................хованки із дощем,
    І ведуть «подолянку» наскрізь промоклі дерева.
    Час межує із серцем,
    .................................осінь не кликана ще,
    А твоя парасолька дбайливо приховує безум.

    2009


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.4) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (14)


  35. Чорнява Жінка - [ 2009.10.24 23:33 ]
    У фотографии
    Под тонким шёлком на лунно-покатых плечах
    её кожа просвечивала жемчужным зовом
    того, чья ещё неоформленная печаль
    клубилась в воздухе и рассыпалась снова.

    Его бледная непролетарски-тонкая рука
    искала спасения у выгнутой спинки стула,
    он хотел осмелиться, но не знал – как,
    и вибрация рёбер в висках отдавалась гулом.

    Через год он будет болтаться на фонаре,
    она выйдет замуж за эмигранта в Париже,
    и вспомнит вдруг между брютом и фруктовым пюре,
    как ей хотелось тогда придвинуться ближе.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (51)


  36. Іван Редчиць - [ 2009.10.23 22:53 ]
    І ТУЖИТЬ САД...
    Світлій пам’яті Михайла Клименка

    Це він у небесах високих слова,
    В серцях і душах, у зірках Левкова,
    Спочив навік у батьківській землі –
    І тужить сад, і плаче чорноброва.

    Його кругом шукають журавлі,
    І проліски несуть йому жалі
    В гаю, де щастя згублена підкова,
    Де промені схрестились, як шаблі.

    Де сумнівів розгублених полова,
    Там яблуні чекають, хоч півслова
    Почути хочуть, а грушки малі
    Ущент чиясь понищила корова.

    І сивих днів забуті кораблі,
    І мудрість літ, немов старі граблі,
    Списали, не змовляючись, на дрова,
    Бо нам вони не треба взагалі.

    А він у небесах високих слова,
    В серцях і душах, у зірках Левкова,
    Спочив навік у батьківській землі –
    І тужить сад, і згадує діброва…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46) | Самооцінка 6
    Коментарі: (5)


  37. Олександр Христенко - [ 2009.10.23 14:24 ]
    РАЗГУЛЯЛАСЬ ОСЕНЬ
    Перекрасили наряды
    Вслед за липами берёзы.
    Перед зимнею прохладой
    Разгулялась в красках осень,
    Закружила, словно вьюга:
    Жёлтый, красный и зелёный.
    В гости к осени-подруге
    Я иду опять из дома.

    Светит солнце... Тихо – тихо...
    Даже ветер замечтался...
    И в душе родился стих
    В ритме медленного вальса.
    Листик, мягко опускаясь,
    Обнимается с травою:
    Вот у них любовь какая!..
    Он укрыл её – собою.

    Старый клён, качает веткой,
    Охраняя «наше место».
    Зацелованные летом
    Мы под ним мечтали вместе:
    И в морозы, и в ненастье
    Будет нам тепло и ясно
    Просто жить –
    Уже ль не счастье?
    Просто жить,
    А как прекрасно!
    (7.11.07 – 22.10.09.)г


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (23)


  38. Нафталін Марак - [ 2009.10.23 11:29 ]
    ***
    Я не сплю.
    Я дивлюся на зворотоній бік повік.
    Два вологі екрани та безліч каналів.
    Насправді ніч - це в і н:
    Напівголий неголений чоловік,
    Що метає метеорити зі стогоном сталі.

    Я не сплю.
    Я горизонтально чекаю на vip-четвер.
    Він, холера, як завжди приходить вчасно,
    А з ним - мігрень й безсоння,
    Пара сліпих сестер
    З татуюваннями на спині: "життя прекрасне".

    Я не сплю.
    Я прикидаюся пристреленою собакою.
    Заасфальтоване ліжко та постіль з трави.
    І перший промінь,
    Темряви розсікаючи вакуум,
    Фату зриває із моєї голови.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  39. Олена Осінь - [ 2009.10.22 13:55 ]
    ***
    Руїни величі, відбитки слави,
    Затерті сходи прямо в піднебесне…
    Все у кленовій вогняній заграві
    Воскресло.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (10)


  40. Александр Басаргин - [ 2009.10.20 17:57 ]
    Мямлим Блока
    ***
    Мямлим Блока, ходим боком,
    прустим время наугад,
    и лолитится Набоков,
    он и сам себе не рад.
    Он не рад, и мы не рады –
    брат не брат, и сват не сват.
    Что, вкусили крови, гады?
    Так ликуйте. Маскарад
    всем объявлен. Маски, маски,
    да вчерашний перегар;
    вот уж красной хватит краски,
    явь, почище страшной сказки,
    ставит пьесу «Superstar».
    Ставит вечные вопросы
    не ребром, а под ребро,
    жизнь идет, струится носом,
    ходит в сумерках раскосых
    опьяненный царь Рембо.
    Пьяный ботик, сбросив парус,
    без судьбы и без начал,
    не Икар летит – Икарус
    по дороге нас промчал.
    По дороге в город Муром
    раздается дикий свист,
    день вчерашний смотрит хмуро,
    день сегодняшний на вист
    всё поставил и забылся,
    пена дней – его удел,
    не простил, и не простился,
    шел да шел, и в лужу сел.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  41. Світлана Луцкова - [ 2009.10.19 22:54 ]
    "Прошкували житами..."
    Прошкували житами два надщерблені літа.
    Запитала б у тебе: подивися, не ми то?..

    Перевеслами пальців обіймала б колосся -
    Ледь посріблені руни золотого волосся.

    Брови серпня - серпами. Так минулого жаль, і -
    Лине серце у небо (сіра грудочка - жайвір).

    Зупинюся. Затерпну на півслові. Бо вище -
    Тільки те, недосяжне. Сокровенне. І - ти ще...

    2009


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (24)


  42. Катя Тихонова - [ 2009.10.18 20:27 ]
    Життя не має права на відпустку…
    Життя не має права на відпустку…
    Згорає сонце в хмарах дощових…
    У грудях серце б’ється теплим згустком,
    А завтра, що? – Веселка? Може, сніг?
    Чи буде пелюстковість надосіння?
    Чи провесінь струмками забринить?
    Так гаряче і так, водночас, зимно
    На зламі митей, років і століть…
    Життя це злива? – ми без парасолі,
    І заховатись ніде, ніде впасти.
    (А бабця лущить край зими квасолю
    І край весни пече востаннє паску…)
    І так щемливо спогади горять
    Вогнем нетлінним, тим, що не минає.
    Іскринки все мигтять, мигтять, мигтять
    У них чомусь шматок єства згорає.

    Примхлива панна доля…Чи не так? –
    То натовп, то застигла дика пустка.
    Дивлюсь у небо – світла синь в очах.
    Життя ж не має права на відпустку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (13)


  43. Борис Мозолевський - [ 2009.10.18 20:35 ]
    Балада про рідну пісню (Яничари)



    То не лебеді кричали, не сполохані зигзиці
    То ловили яничари українок білолицих.
    Степовими кураями налетіли ніби круки.
    Рвали тіло нагаями, ще й ламали білі руки.
    Потішались до світанку, все спалили до билинки.
    Йшли при конях полонянки, цибеніла кров на литки.
    А коли дорога дальня відняла останні сили,
    Забреніла раптом пісня та й знялася в небо синє.

    Зацвітала буйним цвітом, билась в горі о причали.
    То чиї ж, скажіть, ви діти, яничари, яничари?

    Яничари, яничари, чи не так співали мами?
    Яничари йшли й мовчали, тільки плямкали губами.
    Ніби вчувши голос мамин, притулилися до циці.
    Першим кинувся отаман, заволав без тями - цитьте!

    Та мелодія широка залила ревіння кляте,
    забивали кляпом рота, виривалося з-під кляпу.
    Чи не кобзи і цимбали вам озвуться над світами?
    Пісню шаблями рубали, плюндрували копитами.
    Вже від бранок тільки шмаття,
    а вона все лине й лине.

    Ніби кара і прокляття, біла туга України.

    Не туман стояв із зілля, не сичі в гаю кричали.
    Середж степу з божевілля землю їли яничари.


    Рейтинги: Народний 6.33 (5.9) | "Майстерень" 6.33 (5.93)
    Коментарі: (7)


  44. Борис Мозолевський - [ 2009.10.18 19:38 ]
    ПОЛОВЕЦЬКИЙ ІДОЛ (Знахідка 1905 року)

    Щоб знало межі недолуге бидло
    Й сиділо мовчки, підле, на цепу,
    Мене на пострах видовбали ідолом
    І високо поставили в степу.
    Я міг би стати жорнами і домною,
    Лягти в бруківку, звестися мостом.
    Але мені дано стояти догмою
    На куцих ніжках з дутим животом.
    Століттями я глухну тут від грому,
    А люди йдуть та йдуть на манівці.
    Переді мною хилиться сірома,
    Й підступно посміхаються жерці.
    Мені вже сонце випекло зіниці,
    Щоб я не бачив вашої ганьби.
    До мене підлітають тільки птиці,
    Бо лиш крилаті гідні боротьби.
    Торкніться вуст німих моїх руками —
    Й моє мовчання страх ваш розжене!
    Я тільки камінь, грубий сірий камінь —
    У барикаду покладіть мене!



    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  45. Борис Мозолевський - [ 2009.10.18 19:49 ]
    ЙОГО ПРИХІД
    Тихо як — ні шелесту, ні сплеску!
    Світло як — в душі і навкруги!
    Я чекав, і ось воно воскресло,
    Повінню зламавши береги.

    Світ світає? Зацвітає вишня?
    Я з тобою — спи, кохана, спи.
    Як воно таке із нами вийшло
    На шпилястім гребені доби?

    Стрілись, наче кремінь і кресало,
    Досвід мій і молодість твоя.
    Десь далеко скрипка воскресає,
    Славлячи святе твоє ім’я.

    Аве, день, коли в цей світ прийшла ти!
    Аве, тінь коханої руки!
    Аве, бровеня твоє підняте,—
    На віки!


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (3)


  46. Іван Редчиць - [ 2009.10.18 10:55 ]
    НЕВМИРУЩА КОБЗА

    О невмируща, рідна кобзо,
    До тебе серцем припаду,
    Бо чорні хмари кличуть грози,
    І не сховатися в саду.

    Поглянь – свої, мов яничари,
    На тебе зиркають здаля.
    Та що нам грози, що нам хмари,
    Як розцвіте моя земля!

    О срібнострунна, люба сестро,
    Моя співуча й дорога!
    Затихнуть грозові оркестри,
    Дзвени й лунай – я твій слуга…

    З любов’ю я служити буду
    Тобі, о кобзонько моя.
    Ми радо підемо повсюди,
    Спаде з німих сердець полуда –
    І пісня не помре твоя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  47. Магадара Світозар - [ 2009.10.18 02:07 ]
    * * *
    Ти мені – сад,
    ти мені – суд,
    ти мені – осад.
    Пам’ять прим’ята схлипує стиха, шморгає носом.
    В дивнім польоті яблука падають серцем розбитим.
    Осінь розбіглась – не зупинити, не зупинити…

    Губи нарізно – як поцілунок на ешафоті.
    Просто візьми мене міцно в долоні… просто, а потім…
    Нитка крізь голку. Тіло крізь тіло. Вишита доля.
    Тільки от чорним – більше ніколи, більше ніколи…

    Грай мене, чуєш… Музика тіла, музика крові.
    Вежа образи пала без бою. Змій паперовий
    бився у грудях, трішки пручався, зрештою віршем
    ліг на подушку, де ти дрімаєш, злизує тишу.


    Рейтинги: Народний 5.65 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.47)
    Коментарі: (22)


  48. Ната Вірлена - [ 2009.10.17 01:08 ]
    не
    Будь-яка дівчина може бути чарівною. Все, що для цього потрібно — стояти спокійно і виглядати дурепою.
    Хеді Ламмар

    погані новини, Хеді, -
    тут як не стій -
    на стегні рука
    чи не на стегні,
    закоти рукав,
    а чи ні -
    ти у колі, паленому вогні,
    очі голі, вистояні в брехні,
    ретранслюють вибрану передачу:
    забагато бачу.
    і окремо, кожному Змію:
    я розумію.

    і хоч ти насправді дурепа,
    та ще яка,
    голова твоя стигло репає
    від холодного каблука.

    від червивих слів, поставлених напоказ,
    чергових послів, які тобі не указ,
    чергової пози, що єсмь єдиний аз,
    чергових прикрас.

    дай же яблука, щоб осліпнути, як охоч.
    чи прозріти, що блискавки в очі крешуть.
    вже би вірила, їй-же-Богу, ну кому-хоч,
    але як же бездарно брешуть.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (13) | ""


  49. Сергій Жадан - [ 2009.10.15 22:44 ]
    Внутрішній колір очей
    Ось на сходах університету сидить жінка,
    якій ледве добігає до тридцяти,
    і курить кемел.
    Після дощу,
    витираючи шкіру,
    яка в неї прозора настільки, що під
    нею видно водорості і пісок,
    вона думає - ось знову з неба сипляться
    холодні леза, срібні цвяхи,
    і ранять смертельно равликів,
    котрі падають, розрубані навпіл,
    мов хрестоносці в пісках Палестини.

    Потрібно довго говорити,
    вишептуючи і проговорюючи
    різні слова і назви різних речей,
    щоби не таким порожнім
    виглядало повітря навколо неї.
    Після пробудження
    всі її чоловіки
    прикладають голови до годинників,
    наче до мушель,
    і слухають як в далеких озерах
    здіймають мул
    громіздкі черепахи.

    І навіть не зателефонуєш їй при нагоді;
    тому що іноді варто померти, аби зрозуміти,
    що це й було життя,
    і тому що слід іноді стулити повіки, щоби побачити
    з якого боку сновидіння ти знаходишся;
    і після зміни погоди знову підійметься тиск
    від якого лускаються капіляри
    в очах випадкових метеликів
    й стає теплішою її шкіра,
    від якого вода в її кранах і посуді
    перетворюється на кров
    і вона знову цілий день не може
    ані приготувати собі чаю,
    ані зварити кави.


    Рейтинги: Народний 5.55 (5.46) | "Майстерень" 5.55 (5.48)
    Коментарі: (100)


  50. Чорнява Жінка - [ 2009.10.15 15:58 ]
    Непройдений шлях (за Робертом Фростом)
    Крізь жовтий ліс два шляхи вели,
    Шкода, не пройти мені обох,
    І перший я оцінив, коли
    Дививсь, як тіні вперед пливли
    До підліску, де починався мох.

    Тож другий обраний мною став,
    Заріс травою – не видно меж,
    Тому, напевно, мав більше прав,
    Хоча обманював тих, хто грав,
    Бо сам необачно топтав їх теж.

    І ранок листям укрив шляхи…
    Я перший забув, я ним не снив,
    Бо я розумів: лише птахи,
    А не старіючі дітлахи,
    Щороку вертають до рідних нив.

    Втім, через сивих багато літ,
    Коли необхідність справ мене
    Не буде вже заганяти в піт,
    Далекий вибір залишить звіт:
    Різниця ховалась у тому «не».


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (36)



  51. Сторінки: 1   ...   98   99   100   101   102   103   104   105   106   ...   159