ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.

хома дідим
2026.11.12 23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Захар Мозок - [ 2007.01.09 13:28 ]
    шлях
    я гортаю дитячий альбом,
    там наївні щасливі обличчя...
    млоять думи і никають ніччю
    над широким письмовим столом.

    де ви, милі друзяки мої?
    чи побачимось знову ми з вами?
    розкидало життя нас світами,
    хтось лежить у холодній землі...

    та і я вже не той, що тоді,
    і не просто змінився - інакший.
    дні виварюють сили на кашу,
    розчиняють порив в молоці.

    скроням час додає сивини,
    на обличчі чіткішають зморшки.
    кожну мить наближаюся трошки
    до "заснути - і бачити сни".

    далі сніг замете манівці
    зникне страх і ілюзія свята,
    ну, а згодом, як мама і тато,
    вогник свічки сховаю в руці.

    ми старієм щомиті, щодня.
    що ж, змирись. порятунку немає.
    і щороку цікавість зникає
    до подальшого руху життям.

    як не матиму сил воювать,
    то прозріють причини і смисли
    тільки дідівським голосом кислим
    цю вже істину не прокричать.

    все частіше я думаю, що
    перед вічністю страх розпаляє
    наші душі, надії являє.
    як мудрець, то приймаєш ніщо.

    час уже не підгонить кнутом,
    і дедалі спокійніше серцю,
    і слабкішає страх перед смертю,
    і овіює вічність теплом


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.2) | "Майстерень" 5.5 (5.15) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  2. Ірина Пиріг - [ 2007.01.09 00:00 ]
    ***
    Візьми на пам’ять сніг – єдину прохолоду.
    Бо я Тебе теплом сьогодні огорну.
    Це зустріч двох світів. І перші цифри коду
    проступлять крізь папір. Відкриють Таїну.

    Про Тебе знаю все, що Ти дозволив знати.
    Сплетіння чистих слів. Молитва. Оберіг.
    Відпущення гріхів... Маленькі клапті вати
    злітають із небес...Візьми на пам’ять сніг...

    8 січня”07


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (15)


  3. Ірина Пиріг - [ 2007.01.08 17:16 ]
    ***
    Я – мовчання Твоє... Бо слова невагомі...І з них
    не залишиш на пам’ять відлуння, що потім зітреться...
    Ти – бажання моє бути тільки з Тобою... як вдих
    і як видих... як кисень...як Небо над нами...як серце...
    Всі слова проминають і тануть, мов свічка в руках.
    Я – мовчання Твоє, що освячене тишею Свята.
    Зміст у поглядах. Він у долонях Твоїх...і зірках...
    Він – у всьому Тобі...І в бажанні Тебе обійняти.

    7 січня”07



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (12)


  4. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:13 ]
    * * *
    Пізній вечір.
    Затіяна гра у слова.
    Білий аркуш біліє
    біліш, ніж спочатку.
    Рідна мова жива! Рідна мова жива!
    А мовчання вирізьблює мовчки печатку.

    Шлях угору згубивсь
    на високій горі,
    де сніги ще біліші, ніж аркушик білий.
    Пересвисти вітрів,
    переплески морів,
    картярів пересмики сумні і несмілі,

    Вже проклюнулась північ. А слово з пера
    не злітає нікуди. Сидить, як папуга…
    На хера та висока
    стоїть ой гора.
    На хера ой ще вища
    та друга…

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  5. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:17 ]
    * * *
    Кіт на глині.
    Очі сині.
    Жменя кігтів у руці…
    Золотим мішком —
    не клином —
    відлітають горобці.

    Недалеко. Не останні.
    Відлітають,
    але ні.
    Сіль клювати на лимані,
    пил купати на стерні.

    Тут на зоні був Овідій —
    зек на прізвисько Назон…
    Між медей, медуз і мідій —
    молодий масон
    Ясон.

    Заколотник. Злодій, може.
    Раб руна і пан погонь.
    Темний,
    мов таємна ложа, —
    поміж хвиль
    його
    "Арго".

    Хтось іще бував, напевне,
    умирав чи відлітав, —
    в берег білий,
    в шерех темний
    тобто втоптував літа.

    Ну, а нам це все…
    І потім
    поміж пальців —
    і дай Бог…
    Наш лиман лежить Потопом
    з чорним човником для двох.

    2000


    Рейтинги: Народний 4.83 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  6. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:33 ]
    * * *
    Вітер відкотиться каменем чи кураєм,
    чорним лиманом
    сповзе, вигинаючись, хвиля.
    У бур'янах заспіває, присипана пилом,
    польна сирена, убита натільним ножем.

    Не самоти, а відсутности душ і людей
    прагне душа
    під турецьким понищеним муром.
    Дні приосінні гортати, як лисячі шкури, —
    власне, остання з останніх посутніх ідей.

    Попри усе — не вдається. На крок і на крик
    друзів багато. Це південь. Базар, наче спосіб
    жити.
    …Зміняти останню цигарку на осінь —
    це дуже просто, але так ніхто і не зміг.

    Тільки б зуміти. І тільки б зуміти навік.
    …В тиші, якій ні вінця, ні кінця, ні закону, —
    тишу впіймати,
    і тиша заб'ється в долонях,
    наче у мідному дзвоні кривавий язик.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:55 ]
    * * *
    Вийти — ходити. Ввійти — і ходити знов.
    Думати щось
    або думку гадати — краще.
    Власне, історія — вмочєння корогов
    в кров посполитих
    на землях, від смерти пропащих.

    Отже, на тлі історичному — осінь така ж.
    Листя в темницях гілок виколисує масову втечу.
    Дощик осінній —
    не днесь, і не ввесь, і не даждь.
    І течією потоку — тече голова Предтечі.

    Тільки відчую, можливо, а зрозуміти — зась…
    Хай зрозуміють розумні, що все розуміють люто:
    Тільки в селі, у мороці вступить собачий князь,
    тільки при склі, у Моринцях
    нікому буде почути.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:01 ]
    * * *
    І кликав Мойсей до Господа, кажучи:
    "Що я вчиню цьому народові?
    Ще трохи, — і вони вкаменують мене".

    Ще трохи, — й вони вкаменують мене.
    Пісок насипали руками
      віками.

    Ні птиця не перелетить, ані камінь,
    ні амен,
      що губи мені розітне,

    Лиш марево звір заблукалий жене,
    і тихо ковза на мій ніж празниковий
    ненависть, яка — не зі зла,
    а з любови.
    Ще трохи, — й вони вкаменують мене.

    Якби мені очі, і слово дурне,
    й знання про дорогу — заліплені воском…
    Ці люде, вони не від Бога —
    від Босха.
    Ще трохи, — й вони вкаменують мене.

    Ще трохи, — й вони вкаменують мене…
    І дійдуть — не перші, так треті — крізь темінь…
    І вітер з пустелі
    в селі Віфлеємі
    порожніми яслами тихо гойдне.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  9. Тарас Федюк - [ 2007.01.08 14:59 ]
    * * *
    Отче наш,
    осінній сад…

    Повні золотим насінням
    сині стільники осині.
    Реr spem spero astra ad.

    Тільки чорний виноград
    упаде на білу шию.
    Люба, все туман укриє —
    двоє урвищ, троє хат.

    Час летить. Він під і над —
    довга безнадійна линва.
    І кленове листя — клином,
    мореходом на Синдбад.

    Три змії із моря вряд —
    на три камені над морем.
    Хтось один співає хором.
    Шия. Чорний виноград.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  10. Олена Багрянцева - [ 2007.01.08 12:11 ]
    ***
    -Ти не проти, якщо я підсяду?
    Це звичайна кав’ярня у Львові.
    Я ховаю оголену правду,
    Що до зустрічі з ним не готова.

    -Поговоримо, вип’ємо кави…
    Він улесливо дивиться в очі.
    Він забув, як заради забави
    Розчавив мої мрії дівочі.

    -Ти змінилася – годі й казати.
    Компліменти такі недолугі.
    Я не буду шукати розплати.
    Він для мене залишиться другом.

    -Ти мовчиш… Ну, пробач за минуле.
    Пізно й смішно про це говорити.
    Я давно все безслідно забула.
    І майбутнім навчилася жити.
    18.11.06


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (3)


  11. Олена Багрянцева - [ 2007.01.08 12:59 ]
    Перейшла недоступну межу...
    Перейшла недоступну межу
    Крізь туман нафарбованих вій.
    Я ніколи тобі не скажу
    “Мій”.

    У глибокому рові брехні
    Хай потонуть любові хребти.
    Тільки так необхіден мені
    Ти.

    І за будь-яку грішну ціну
    Я куплю зацілований час.
    Щоб ця мить пробудила весну
    В нас.
    14.03.05.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  12. Олена Багрянцева - [ 2007.01.08 12:50 ]
    Ти не спиш?Так хотілось почути...
    Ти не спиш?
    Так хотілось почути
    Рідний голос і добрі новини.
    Розкажи про мою Україну,
    Як живуть наші сестри й брати.

    Ти вже спиш…
    Навіть зорі тут інші.
    Довша ніч у сріблястій оправі.
    І світанки такі величаві.
    А у нас – пам’ятаєш? – прості.

    Ти не спи –
    Заспівай мені пісню.
    Колискову, як мама навчила.
    Я так пізно, на жаль, зрозуміла,
    Що лиш вдома дійду до мети.
    11.11.06


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  13. Віктор Марач - [ 2007.01.07 21:07 ]
    Пізня осінь
    Розгулявся, розприндився вітер:
    Свище в лузі, в діброві гуде,
    Голі кленів розгойдує віти,
    По стежках гонить листя руде.

    Сонце зблисне й заплакані витре
    Небо й даль, знов поля осяйне.
    Щем надії верни мені, вітре!
    Обвівай, заціловуй мене!

    Обтрусила давно дичку-грушу
    Листопаду пора золота.
    Як втішає й наснажує душу
    Невгамовність твоя молода!

    І хоч серце так втомлено б'ється --
    Полягли, не цвітуть вереси --
    Та все стерпить воно й ще діждеться
    І любові, й весни, і краси.
    11.11.1998


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  14. Віктор Марач - [ 2007.01.07 20:18 ]
    * * *
    Синь. Полудень. І більшої не треба
    Любові й ніжності, як зараз у мені.
    Самотній ключ завмер в безодні неба;
    Гортанний поклик тане вдалині.

    То журавлі в прощальному польоті
    Востаннє рідні згадують поля.
    Стоять гаї в осінній позолоті;
    Багряне листя землю устеля.

    Глянь, горобини кетяги -- як близько --
    Горять червоно, ну а далі -- ген --
    Немов свічки, у полум'ї берізки;
    В калин багатті як палає клен!

    Із забуття блаженно й щемно зринуть
    Ті дні далекі, юні й осяйні...
    Немов хмаринки, в сині далі линуть
    Осінні думи і осінні сни.

    Хай лиш на мить ці золоті обнови
    І завтра день розплачеться дощем --
    Не відгорить в душі вогонь любові,
    Не відпалає серця ніжний щем.
    8.10.1998


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  15. Віталій Круглов - [ 2007.01.06 18:33 ]
    ***
    Пробачити зуроч, пірнати світанням
    в забілений ранок знеболеним «ти».
    Запізно міняти слова із гортані,
    усе — роздягаєшся — крок до води.
    Не ранишся, поруч — улесливий муркіт
    витримує паузу — логіка гри.
    Налитий бокал так і проситься в руку,
    з неправди у правду вертається гріх.
    Живеш і дивуєшся — глибша коріння
    і тягнеться зелень націлених віть.
    Падіння плода — тайна суто осіння,
    щось пізно міняти.
    Зірвався?..
    Лети...


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (3)


  16. Віталій Круглов - [ 2007.01.06 18:16 ]
    ***
    Повії не бавляться в бабине літо,
    і вулиці голос — згасаючий спокій.
    По тілу сузір’я — прабатьківські міти,
    я п’ю власну слабкість — риторику кроків.
    Цикаду почую чи стрекіт напруги.
    Шукати хто крайній?
    Та краще — по чарці.
    Поет не п’яніє, він вип’є по другій,
    ніч раною буде, у рані — п’ять пальців,
    такі недовірливі, як фарисеї.
    Цілунки уявні у щоки і скроні
    чекають пришестя у грішні оселі...
    Свідомо і довго, терпляче і сонно...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  17. Віктор Марач - [ 2007.01.06 07:44 ]
    Музика
    Вже розлучить мелодію не в змозі
    Й серця, що б'ються з нею в унісон.
    Не залишай в скорботі і тривозі,
    О музико! Бери мене в полон!

    Із забуття, мов з вирію лелеки,
    Вертаються дитинства мрійні сни;
    Таким бентежним і таким далеким
    Війнуло в душу подихом весни.

    О як хвилюють ці чарівні звуки!
    Як щем і ніжність в грудях нароста!
    В цілунку так після тортур розлуки
    Закоханих зливаються уста.

    Бринить в акордів тихому тремтінні
    Те, що не здатні виразить слова;
    І серце, мов у вільному падінні,
    То завмира, то знову ожива.

    Хай знаю я: це щастя і блаженство --
    Всього лиш мить, що спалахом майне, --
    Благаю знов: даруй своє шаленство,
    О музико! Не покидай мене!
    8.04.1998


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.39)
    Коментарі: (1)


  18. Ірина Пиріг - [ 2007.01.05 23:42 ]
    ***
    І вже навіть не крок, а півкроку...
    І вже навіть слова недоречні.
    Ми у центрі святого потоку
    обігріті, щасливі, безпечні.
    Ця довіра не знає кордону.
    Забуваю про маски і втечі.
    Теплий промінь пройшов крізь ікону.
    І тоді опустився на плечі.

    ...БЛАГОСЛОВЕННЯ...

    4 січня” 07


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (8)


  19. Тарас Кремінь - [ 2007.01.05 22:56 ]
    * * *
    У краплі молодій - прозорість океану,
    І хвиль дев’ятий вал - на енній широті.
    Я збережу тебе, красиву й окаянну,
    Аби горіли нам ті хвилі золоті.
    Волоссям доторкнусь, і окроплю росою
    Ту квітку із твого весняного вінка.
    І нам заплаче Бог весняною грозою,
    Й до тебе потече моя гірська ріка.
    І гряне чорна ніч, а я шукаю світла,
    Коли ввійду в твій сад, коли ввійду в твій дім.
    У краплі золотій для мене ти розквітла
    На хмарних островах у платтячку легкім.


    Рейтинги: Народний 5.56 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (13)


  20. Ірина Пиріг - [ 2007.01.05 21:00 ]
    АДРІАНІ
    Ти не можеш летіти. І навіть не можеш пливти.
    Цей тягар тягне вниз і до болю нагадує зраду.
    Ти – маленький солдат на великому тлі суєти.
    Ще війна непочата. І ще не відомо, заради
    чого (кого) усе це. І хто скерував ці думки.
    Випробовує Небо реакцію душ на байдужість.
    На вологій щоці залишається слід від руки.
    І Тобі обирати, що варте в житті, що не дуже...
    Кожен злам, по ідеї, це крок не назад, а вперед.
    Кожен біль – подарунок. (Не мусиш мене розуміти).
    Вибір – Твій. Це життя віддає Тобі все, що бере.
    Навіть більше... Приймай! Тільки не відвертайся від Світу...

    4 січня”07


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (9)


  21. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.05 00:39 ]
    Юрій Лєвітанський. І що з того...
    І що з того, що я там був.
    Було давно, усе забув.
    Не пам’ятаю днів і дат,
    і рік узятих впоперек.

    (Я той, невпізнаний солдат.
    Той рядовий. Той імярек.
    Я - просто кулі недоліт.
    Я лід січневий у крові.
    Я міцно впаяний в той лід -
    я в нім, як мушка в бурштині.)

    Та що з того, що я там був.
    Я все одбув. Я все забув.
    Не пам’ятаю днів, ночей.
    Не можу пригадати назв.

    (Я тупіт загнаних коней.
    Я хриплий на бігу наказ.
    Я миті недожиті дня.
    Я бій на дальнім рубежі.
    Я Вічного Вогню биття
    і вогник гільзи в бліндажі.)

    Та що з того, що я там був,
    в тім «бути чи не бути» злім.
    Я все те майже позабув.
    Я хочу все забути. Ні,
    не я воюю на війні -
    вона воює у мені.
    І Вічного Вогню Лиття
    в моїх очах тремтить щодня.

    (І вже не вивести мене
    з війни тієї, тих снігів.
    Вже не одужати мені
    від тих у роки вмерзлих снів.
    І з тойністю, зими й землі,
    моїх не розлучити днів.
    До тих снігів, де вже моїх
    не розрізнити вам слідів.)

    Та що з того, що я там був!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  22. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:34 ]
    Повернення
    Ті сніги, що мене закидали тобою
    на початку весни, ті казкові сніги,
    над минулим припалі пухкою вагою,
    до пожеж і руїн, ці сніги - навкруги.

    Я бреду через них нетвердою ходою,
    і не знаю, де слід залишити ноги,
    і, як стерті судини, щемлять рятівною
    і бентежною злістю старі береги.

    Межи них течія в латах криги по обрій -
    не найкраще, але до пуття доведе,
    до притулку в місцині, хоча і недобрій,
    та тобою не вкриє і не замете.

    Отака чортівня! З чого і вибирати? -
    ні сніги не пройти, ні ховатись від них!
    В цих північних широтах себе покохати
    просто змушує погляд очей чарівних!

    Та я буду іти крізь хурделиці далі,
    і чаклуй скільки хочеш - нестачі знести
    значно легше, аніж прохолодності кралі,
    від якої, хоч голим, тепліше піти.

    Але ця глибина, що звалилася з неба
    і дороги мої замітає, мете! -
    може доля мене намовляє - не треба,
    не біжи, не зникай, я кохаю тебе?


    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (3) | "«Подорожування Батьківщиною» (початок)"


  23. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:20 ]
    Лицарська сага ІІ
    Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
    На устах вороння і зневажливий сміх.
    Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
    та втомився мій кінь і мете зусібіч.

    - За притулок, господарю, дам дві ціни.
    А одежі брудні, бо вертаю з війни,
    де не те щоби виграв, але й не програв...
    Дивні очі у тебе - з огнями заграв.

    - Ще вина! Й вороному досипте вівса...
    А обличчя навкруг, як нічні небеса.
    Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
    мила панно, ви начарували мені?

    Чи пояснення інші загадці простій -
    як любив я без відповіді і надій?..
    А розмови навкруг про мороку з людьми,
    і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

    І господар глядить, як рибак на улов,
    багрянить рукава винна пляма, чи кров.
    Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
    та пробудження стало дарунком мені.

    Ніж так близько, і інші - у помах руки.
    Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
    Знову брате рятуєш! На радість для краль!
    І в долоні заграла гартована сталь!

    І кричав я, рубаючи морди криві:
    - Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
    І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
    що любив і без відповідей, і надій...

    Не засуджую – не кохала і все,
    і до гриви схиляю все нижче лице.
    І пливу над снігами, і серцю не жаль
    в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

    2004 - 2024



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Прокоментувати: | "Продовження «Чаклунка»"


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:10 ]
    Подорожня. Лицарська сага І
    Сам на сам з недолі недожатим лихом
    зимньою порою я додому їхав.
    Є-є-є-ох, пробивався снігом,
    Ого-го-ох, так повільно їхав!
    А мело, кружило, застилало очі -
    вороний мій дивом не зірвався з кручі.

    Забілило хащу і замовклу річку,
    завернуло обрій у дороги стрічку,
    затягло снігами, як зчорніле листя -
    там, де марив вами, панно з середмістя.

    Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
    обіцяю - кращу дам тобі попону.
    Є-є-є-ох, пробивався снігом,
    Ого-го-ох, так повільно їхав!
    А жагу нестачі згасимо у грудях
    і духмяним сіном, і вином по людях.

    Буде ще нагода нам пораювати,
    милих і звабливих ласками вкривати.
    Але поки вуса покриває іній,
    і змикає вечір погляд темно-синій.

    Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
    подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
    Бо ж із головою не утратив хист я
    не губитись в світі, панно з середмістя!

    А так просто мерзти - не мої забави!
    Може доведеться стрітися з вовками?
    Не лякайся, друже, не пряди вухами,
    найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

    А у нас надійні за плечима друзі,
    тож і не сахаймось на лихій дорозі.
    Знайдемо і серце, що не заморозить,
    а заночувати - і копиці досить!

    Та невже це вітер без упину виє,
    нагортає тіні, люто бовваніє,
    ки́дається хижо з темного узлісся...
    Чи побачусь з вами, панно з середмістя!


    2004



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Прокоментувати: | "Продовження. «Звірі»"


  25. Жорж Дикий - [ 2007.01.04 19:23 ]
    ПРОЩАННЯ
    Не тривож мене, друже i брате,
    не тривож, бо щось серце болить.
    Час прийшов, час прийшов помирати,
    дай побути самому в цю мить.

    Так живемо - неначе ми вiчнi,
    нецiкаво i брудно живем.
    Душi нашi порочнi, калiчнi -
    що з собою у Вiчнiсть вiзьмем?

    Кожен день - то чарiвна прикраса,
    день пройшов - i нема вороття.
    Кожен день - нова tabula rasa
    День життя!
    день життя?
    день життя...

    Мiй товаришу, хто ми з тобою?
    Що для Всесвiту нашi життя?
    Дай же серцю покою й спокою
    в день останнiй мойого буття.

    Ось i все - я iду зустрiчатись
    з усiма, хто до мене помер...
    Ось i все... Я iду... час прощатись -
    ти без мене живи вiдтепер.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.21) | Самооцінка 4
    Коментарі: (19)


  26. Олександр Єрох - [ 2007.01.04 17:27 ]
    Напруженість важливих запитань
    Напруженість важливих запитань
    Турбують нашу совість день за днем,
    Як мрії відділити від бажань,
    А труднощі від мороку проблем.

    Життя проходить наче в боротьбі,
    Проблем невтомна влада додає
    І вже дає антихристів тобі,
    Як праведне досягнення своє.

    Пятнадцять років йдемо в нікуди,
    Заковані в кайдани обіцянь,
    А скільки нам пройти ще без біди
    Якщо не розв’язати тих питань?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.16) | "Майстерень" 5.5 (5.15)
    Прокоментувати:


  27. Наталія Лазука - [ 2007.01.04 16:42 ]
    * * *
    Завтра уже пізнаєш розкіш жовтого саду...
    Сто горобців зненацька випурхне із засади,
    Соняшник випадково зронить важку корону,
    Кілька опудал видадуть лінію оборони,
    Щойно гарбуз-полковник ворогу в очі гляне.
    Стануть на варту строгу витязі картопляні.
    Осінь підступить тихо. Військо не за горами...
    Висохне огудиння, схиблять і генерали,
    Морква чуби підніме, виструнчить здібну роту,
    Перерахують кози трав наливну піхоту.
    Враз - причаїться гичка. Роги кози у штабі!
    Хтось перегриз капусту... І в далину пошкрябав.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (3)


  28. Наталія Лазука - [ 2007.01.04 16:11 ]
    * * *
    У цьому театрі клоновані душі і лиця,
    Колючі піски і вітер з печаттю злості.
    Полинь ще гірчить і хочеться крові напитись
    Тому, хто жадав лишень обглодати кості...
    Смичок обірвався. А публіці - знову видовищ.
    В сучасному Римі натовп жадає помсти.
    Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш.
    Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто.
    Шукаєш причини, а мудрість - у ветхій скрині.
    Вбери обладунки. І сили мабуть додасться.
    Ідеш на війну. Там дівчина-воїн нині
    У телеекрані звіра впізнала пащу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  29. Мирослава Меленчук - [ 2007.01.04 14:34 ]
    ***
    Поділ часу секундно на „до” і „опісля” між вистрілом –
    Поділ виміру плину любові в житті і за смерті.
    Лише мить, за якою питання, мов кулею, визріло:
    Що позаду? Що зараз? Куди з’адресують в конверті?

    Де гулятиме ніч, як не нашими, любий, розмовами?
    Як народиться день без мого у тобі позіхання?
    Чи всміхнешся хоч раз, поцілунком моїм не підкований,
    Якщо випаде жереб мені усміхнутись востаннє?..

    Так стояла задумано-зболено жінка розхристана –
    Я ТВОЯ і обернена - Я ВЖЕ НАВІК НЕ З ТОБОЮ –
    Обиралось: кому залишитись живою на пристані
    Твого серця, а хто позбирає собою набої.

    Ти вагався тривожно. Курок же молився на дотики.
    А комаха у око, знущаючись, врізалась гостро...
    І любов із струнокої висотно-захмарної готики
    Облетіла... Нараз Я ТВОЯ загорнулась у постріл...

    Біль нахлинув? От бачиш, коханий, це гра випадковостей.
    Ти вагався так довго, що долі не стало терпіння.
    Ти злякався любити – а час розсудив все по-совісті:
    Мить вагання настигла хвилина збирати каміння.



    Рейтинги: Народний 5.67 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (32)


  30. Ганна Осадко - [ 2007.01.04 10:47 ]
    Новорічна буколіка
    Я в’язатиму светр зеленавих, як рай, кольорів,
    Чорний кіт буде спати, згорнувшись на твоїх колінах,
    І летітиме сніг через плетиво пряжі і снів,
    Щоб пройшовши крізь тіло, розтанути в серці каміна.

    Це камінне мовчання печально-повчальне, як грек
    Стародавній. Задавнені сварки шкребуть на горищі,
    Ми поставим ялинку до стелі, нічний ім’ярек,
    А від того і стеля, і ми станем крапельку вищі.

    Віща ніч – наче човник. Довічне шукання Ітак,
    І ялинка – як щогла. І тепла зимова розмова,
    Де лежатиму голо між тілом і снігом – навзнак,
    І поротиму светр, аби вранці плести його знову.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  31. Ганна Осадко - [ 2007.01.03 14:18 ]
    Новий рік – 1998

    І вже не диво – а просто димно.
    І вже не сльози, а спертий біль.
    Не серця протяг, а вітер зимний.
    Не ангел синій, а сіра міль.

    Червоні плями на скатертині,
    Бажання крику і холод рук.
    Ніхто не винен, ніхто не винен,
    Що плаче в кухні маленький Мук.

    Солений півник. Розбита чашка.
    Смішна ялинка дитячих мрій.
    І новорічна допита казка.
    І поруч в ліжку – вже хтось не мій.





    Рейтинги: Народний 5.33 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (7)


  32. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.01 19:58 ]
    Ностальгія
    Я втрачаю тебе - поволі, неминуче, невідворотно,
    ти відсутня, завжди відсутня, біля мене порожній простір.
    Притягання мого замало, чоловічої спраги, волі?
    Замість тебе майбутня з грудня заглядає у грудях отвір,

    в лихоліття пробитий. Осінь. Хижі погляди інших, мушу
    відчувати твої долоні, бо інакше впадаю в кому.
    Я тебе, імовірно, прошу... Виглядає, що так - без спрощень,
    але прошу - хмарин ходою, і все ближчим відлунням грому.

    Так губитись: солодким болем одчайдушного оніміння -
    на одне тільки, мила, схоже, на одне... ти мене пробачиш...
    Але осінь - у самовбивстві все закінчити голим полем,
    далі тільки зимова стужа, у якій навіть не заплачеш.

    Вбравши сльози, як лід холодні -
    що ніколи не відпустити -
    я втрачаю тебе сьогодні,
    наче далі не варто жити.

    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Прокоментувати:


  33. Дарина Березіна - [ 2006.12.29 09:08 ]
    ***


    ця туга – як тога
    мій брате мій бруте
    забута тривога –
    метеликом в горлі
    вітрильник канапи
    причалив у грудні
    до берега буднів
    ...ми нині – в бемолі...
    все буде як завше -
    а отже – холерно.
    ми станемо старші
    на кілька ілюзій
    ножем межи плечі -
    ця тиша сталева
    нам сняться дерева
    ми начебто друзі
    годинник захриплий
    від сну і застуди
    відлічує рипко
    хвилини до втоми
    пробач мене брате
    я більше не буду
    убий мене бруте
    й ходімо додому


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (8)


  34. Ганна Осадко - [ 2006.12.29 08:41 ]
    ***
    Холодний дотик змія і води...
    Солодкий присмак стертої помади...
    У цьому листопаді, моє ладо,
    закурить ладан всі твої сліди...

    У тих садах, де відспівали нас,
    так перегіркло, Господи, і віщо...
    ...і вітер свище у порожніх свищах
    на попелищах змовчаних образ...


    Рейтинги: Народний 5.36 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (10)


  35. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.28 22:39 ]
    * * *     Михайлині Коцюбинській
    ... а тоді примарились лілеї,
    сяєво зволожених лілей.
    По дзюрчанню залишався глей
    пагорбів, де зéла Галілеї
    по ранковій пáзолоті, мла
    коло джерела зникала, коло
    диму, пéрсті, папороті, кволо
    три воли плуганились, мала
    горлиця витуркувала, вітер
    тихо поза пагорбами тлів
    там, де ще не вимовлено слів,
    там, де ще не виписано літер,
    там, де ще не гострено списи,
    там, де ще безодні не розверсті,
    там, де ні сльозиночки у пéрсті.
    Онде вже відлунює: „Спаси!”

    26 березня – 9 липня 2006 р., Київ

    Вірш читає М.Фішбейн (2.0 mb)


    Рейтинги: Народний 6.17 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (5)


  36. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.28 22:32 ]
    * * *
    Досі смакує скоринка черства,
    Досі лежить недосяжна верства,
    Ондечки нота – одна, неповторна,
    Поміж дерев помирає валторна,
    Ондечки леготи, сон божества,
    Тепла жорства і кульбабовий рай,
    Грай же, валторно, воскресни і грай,
    Станьмо до раннього раю на чати
    І почнемо, як хотіли почати –
    Лагідно й тихо почати на „драй” –
    Де за деревами, поміж зелá,
    Ондечки нам не обіцяно зла,
    Ондечки ще не поплутано дати,
    Ондечки ще не судилося ждати
    Зимної мли, де холодна зола.

    2005, Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Прокоментувати:


  37. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.28 22:33 ]
    * * *    Пам’яті Катерини Бучиної

    Чи приверзеться, чи то примикититься:
    Трощена цямрина, брижі при дні,
    Перського безу зволожена китиця
    Світиться в листі, три снива, три дні
    Млисті, три проливні млисті, три пломені
    Горнього присмерку млисті, коли
    Вдосвіта сниться порожнє кубло мені,
    Трощена цямрина, грудка золи,
    З-поза криниці нечутно проїхала
    Трощена хура, в досвітнім бузку
    Мерхне обличчя. Навпомацки віхола,
    Хвища по душу мою боязку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Прокоментувати:


  38. Оксана Лущевська - [ 2006.12.28 22:18 ]
    корд де волан
    падаю - падаю - падаю -
    вільне самотнє падіння
    як куля із рук жонглера
    я падаю у провидіння;
    віщими снами котиться
    з годинника сота година:
    із тіла твого світи усі,
    із тіла простолюдина;
    життя динамічно виконує
    із нами незвичні трюки
    я падаю, падаю, падаю -
    піймай - простягни ж бо руку!
    розгойдується мотузка
    незграбний самотній погляд
    сюжет заскладний - кульмінація
    ...я падаю...поряд...поряд...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Прокоментувати:


  39. Оксана Лущевська - [ 2006.12.28 21:04 ]
    ***
    ...люби цей дощ,
    це місто,
    цих людей.
    Люби цю тишу,
    оці хмари,
    це повітря,
    що як вогонь пекельний,
    гостре вістя -
    тебе розбуджують.
    Люби цей день,
    ці сльози,
    цю блакить.
    Люби моменти ці,
    оці холодні пальці,
    що як напій міцний
    в прозорій склянці -
    уяву збуджують.
    Люби романтику,
    самотність
    і цю ніч...

    (розмова із собою
    віч-на-віч)

    ...люби це місто,
    день цей,
    цих людей,
    самотність їх...

    (вершина - апогей)





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  40. Ганна Осадко - [ 2006.12.28 14:08 ]
    ...Цей сніг старий...
    Цей сніг старий, немов єврейський Бог -
    Холодний, мовчазний і невситимий…
    В останню ніч завиємо удвох,
    Мій ніжний вовче з сірими очима

    Дуетом смертників… З ким ще отак утнеш -
    Судомно, сніжно, синьо, що є сили?
    По кабельному Місяця - the best -
    Як Каїн садить Авеля на вила.

    Над нами - сосни, вплетені в панно,
    І ми тілами сплетені під ними…
    Мого причастя золоте вино,
    Моє кохання, мій Єрусалиме…

    Ну притулись міцніше, Провідник,
    Від Мудрості вагітне моє лоно...
    Чому такий солодкий твій язик?
    Чому така сльоза моя солона?

    Разом по тих роках, як по гріхах,
    Де з неба манна чи омана крише…
    Ти правду вчив - найгірше в світі - страх…
    Не бійся, вовче, я тебе не лишу…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (10)


  41. Наталія Лазука - [ 2006.12.28 09:18 ]
    * * *
    На ніжних дитинних руках
    Спокійно вмостилося літо.
    Їжак на шпичастих голках
    Втікає подалі від світу.
    Клубочком згортається дим,
    Бо серпень рихтує портфелі
    І хтось школярем золотим
    Штовхає життя каруселі.
    В них прадід, і тато, і дід...
    І бабця хустиною світить.
    По мамі впізнаю весь рід,
    Спитаю, де ділося літо.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  42. Марта Шуст - [ 2006.12.28 03:00 ]
    На сходинках. Вечір
    Розшарований вечір на кількість хвилин...
    Просипається в зошит з позначкою “вчора”.
    Намалює пастелі поміж ліхтарів і вітрин.
    Нетривкими штрихами розмитої штори
    Небо падає снігом, та тане за мить до землі.
    А на ранок про нього ніхто вже не взнає.
    Майже приспана ніч у срібно-холодній імлі
    Наче диво притихле по сходах додолу ступає.


    Рейтинги: Народний 5.9 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.04)
    Коментарі: (18)


  43. Ірина Пиріг - [ 2006.12.28 00:38 ]
    ***
    Бруківка сіра. І дерева – в тон.
    Маленький Янгол снігу запізнився.
    Від Міста, що заковане в бетон
    за кілька днів у часі зупинився.
    А Місту вже бракує сновидінь.
    (Зима без снігу схожа на безсоння.)
    Літописи минулих поколінь
    вже третю ніч стоять на підвіконні.
    Годинник заповільнює свій хід.
    Маленький Янгол дивиться у вічі.
    Повільно починається політ …
    і перший сніг - сльозою на обличчі…

    27 грудня”06


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (52)


  44. Євген Плужник - [ 2006.12.27 19:06 ]
    ***
    Плакала вона… натомлену спину
    День ховав за дахами дач.
    А я з усіх фраз памятаю єдину:
    - Годі, не плач.

    Годі, не плач? Як це дико, їй-богу!
    Ой як мертве усе в словах!
    Взяти б серце своє – й об підлогу!
    - Ах!

    Скрикнула б раптом. В одну хвилину
    Бачила б версти моїх шляхів…
    Горбив день натомлену спину
    Над горбами дахів.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.87) | "Майстерень" 5.75 (5.76)
    Коментарі: (3)


  45. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.27 14:24 ]
    МУЗИКАНТ. 1943     Валентинові Мордхілевичу
    Не полонез. Ні жидів, ні поляків
    Поле не знає. Це поле не макове.
    Полум’я... Поле... Примарилось, Якове?
    Це з-поза попелу: ”Якове... Яків...”
    Там, поза полем, барлоги ведмежі,
    Там, поза полум’ям, олово, олово,
    Грай, моя скрипонько, сни, моя голово,
    Попелом, полем, перейдено межі,
    Скрипонька ляже в хустину картату,
    Не полонез, не примарилось, Якове,
    Олово, олово, поле не макове,
    Якове... Яків...Татусеньку... Тату...

    1 – 2 серпня 2004, Київ



    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (3)


  46. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.27 14:47 ]
    * * *
    ... пошепки: „Димовища, сірчані
    Пломені од мене одведи,
    Онде, Отче, пагорби в сюрчанні
    Поночі дісталися води,
    Онде сон сумирного ягняти,
    Голубина злагода, зело,
    Кубла і оливини, обняти
    Все, що є, що житиме й жило,
    Леготи злетіли”. Не займало.
    Не було. Не снилося. Сюди –
    Онде, Отче, – явлено замало.
    Онде, Отче, ондечки. Суди.

    17 – 20 березня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (2)


  47. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.27 10:10 ]
    * * *    Марії Фішбейн
    ... ще невтаємничені... ще ниці...
    У прачорній пíтьмі прастоліть
    білу прохолоду плащаниці
    змученому тілу простеліть.
    О, ранкові душі – о, блавати!
    Чорний виднокрай заголубів.
    Миро зливи буде обливати
    в золотім серпанку голубів,
    золота ранкова паляниця
    за пралісом сходитиме, ось
    те, що нам у снах довіку сниться,
    те, що нам серпанками взялось,
    у блакиті легшатиме тіло,
    білино, пір’їночко, війни
    понад тим, що відпалахкотіло,
    у прийдешнє сяйво Таїни.

    6 – 7 серпня 2005 р., Крим


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (1)


  48. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.27 10:11 ]
    ВЛАСКОР. 1934
    Коли осатанілі зави й зами
    Задихано посунуть на пором,
    Він житиме папером і пером
    Там, де пором заповнено возами.

    Він, відданий паперу і перу,
    Помітить на поромі три бідони,
    Затерту репродукцію „Мадонни”
    Й малюнки з краєвидами Перу.

    Подумає: „Не переймаюсь тим я,
    Що гарбузи – мов купа черепів,
    Що повний віз чи плакав, чи рипів,
    Коли спекота пропікала тім’я”.

    І навіть не торкнувшися пера,
    Він вимовить і сам себе послуха:
    „Тамтого року тут була посуха.
    Та й нині тут посушлива пора”.


    Святвечір 2004 року, Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Пиріг - [ 2006.12.27 00:33 ]
    ***
    Маленька ніч – поміститься в руці.
    На небо сходить Місяця величність.
    ...Залишиш поцілунок на щоці,
    і потім ще на крок приблизиш Вічність.
    А далі – невагомість без цензур.
    Ніхто не вкаже, скільки в небі місця
    і скільки ще виносити тортур,
    щоб з висоти не падати, як листя...
    Маленька ніч... Вона – за оберіг.
    Таке буває раз на сотню років.
    Зима у решеті гойдає сніг,
    щоб потім він озвучив наші кроки.

    25 грудня”06


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (13)


  50. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.26 22:20 ]
    МУЗИКАНТ. 1942
    Хвища вгорнула повісмо бараків,
    Там, поза хвищею, жевріє Краків,
    Грай, моя скрипонько, скрипонько, грай,
    Там, поза Краковом, тиха Равенна,
    Зграя вовків стрибоне на рамена,
    Онде пантрує ще тисяча зграй.
    Знову повіяло кров’ю від Ками,
    Знову від Ками відгонить вовками,
    Що ні про нього не знали, ні про
    Це закривавлене шмаття білизни,
    Ні про його незагоєні близни,
    Ні про його незагойний Дніпро.

    13 січня 2004 року, Київ




    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   165   166   167   168   169   170   171   172   173   ...   184