ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину

Юрій Гундарєв
2024.10.29 08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева

Микола Соболь
2024.10.29 06:17
Покличе осінь в золоті сади
де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.

Віктор Кучерук
2024.10.29 04:27
На себе змушуєш чекати
В оцій дрімливій німоті
Беріз, що гнуться вайлувато
Й скидають шати золоті.
Порошить очі нудна мжичка,
Та віра зменшує нуду, –
Топчу зволожену травичку
І терпеливо далі жду.

Юрій Лазірко
2024.10.28 17:09
Люблю тебе за очі, наче сон,
бо засинаю в них.
Твій усміх - колискова.
Притулок для руки - вогонь зі скронь -
я забуваю, як
окрилювати слово.

Нехай в чеканні - часу в'ється нить,

Володимир Каразуб
2024.10.28 08:22
Твоє серце струм, що живить мої слова, — відповідає їй.
І розвертаючись назад наливає в бокали сонце,
Яке трохи й закотиться за горизонт,
І мовчання потрапить у бітум ночі, майбутньої втечі його. Вуста
Він навмисно стуляє, не в силах сказати більше
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.11 10:01 ]
    Таїна зваби
    Отака вже воля неба –
    Вроди-зваби таїна.
    Ти притягуєш до себе
    Все навколо, як весна.

    Сіються слова і квіти
    Всі – красі душі й лиця.
    Вже не знаєш де подітись
    Од відвертих залицянь.

    У приваті і відкрито
    Все плетуть словес вінки.
    В захваті несамовитім –
    І жінки й чоловіки.

    Пелюстками вся дорога
    Стелиться тобі до ніг.
    Ти ж кохаєш лиш одного,
    Ще й ревнуєш до усіх.

    І бува, в німім одчаю,
    (Дивно бачить річ оцю!)
    І зальоти пробачаєш
    Ти своєму молодцю.

    Хто розкаже, в чім тут справа?
    Він у ліжку, певне, ас.
    Має чубчик кучерявий
    З ловеласів ловелас?!

    Ні, волоссям він сивіє,
    І на вроду – не Делон.
    Але мліє жінка-мрія…
    Чим він взяв її в полон?!

    Бо поезію, як вишні,
    Любить королева фей.
    Він чудові пише вірші
    І співає, як Орфей.

    Бо неначе стиглі дині
    Твори – діаманти мрій.
    Їх вирощує єдиній,
    І дарує тільки їй!

    10 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  2. Тетяна Левицька - [ 2020.03.11 07:19 ]
    Пізнай любов
    Якщо хочеш пізнати любов
    зазирни їй у вічі,
    розчинися у райдужці
    й там відшукаєш себе,
    вулканічних порід,
    балюстради, руїни античні,
    край підніжжя Везувію
    море таке голубе.
    П'є Неаполь в солоній затоці
    молочні коктейлі,
    золотиться на сонці
    у бризі морськім повсякчас.
    Залоскочує вітер
    розбурхані хвилі веселі,
    відшліфовує гальку
    копитами білий Пегас.
    У безодні жаги ти скупайся
    неначе дитина,
    кожен пальчик увінчуй
    смарагдом свого почуття.
    І тоді лиш розділиш
    з любов'ю ти на половину -
    житнє поле, веселку, ріку,
    блискавицю життя.

    08.03.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (5)


  3. Тетяна Левицька - [ 2020.03.09 10:17 ]
    Міцні напої
    Ти дійсно любиш лиш мене,
    чи я із тих, кого ти любиш?
    Коньяк, горілка, Каберне
    не до снаги, Мартіні - будеш?
    Чи віскі велелюбний мій,
    більш надаєш ти  перевагу?
    Отьмарює хмільний напій
    та не тамує серця спрагу.
    Любові чисте джерело,
    приготувала повний жбанок.
    Пий, щоб похмілля не було
    гіркого присмаку на ранок.

    07.03.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  4. Євген Федчук - [ 2020.03.08 19:51 ]
    Легенда про зозулю
    Пройшовши крізь мереживо часу́,
    Змінивши слів за довгий час чимало,
    Легенда ця мене зачарувала
    І я поринув у її красу,
    У світ прадавній, у віки минулі,
    Яким уже повернення нема.
    Лише легенда в пам’яті трима,
    Яку почув у лісі від зозулі.
    Спочатку думав: то просте «ку-ку»,
    Хотів спитати: скільки маю років
    Ще у запасі. Та вже за два кроки
    Відчув утому. На траву м’яку
    Сів попід дубом, прихиливсь спиною,
    Вдихнув повітря чисте лісове
    І відчуваю – у очах пливе
    Та й задрімав якось само собою.
    І от крізь сон вчувається мені
    Зозулі голос, але дивний, наче,
    Чи то сміється птаха, чи то плаче
    Поміж гілок десь там у вишині.
    І не «ку-ку» я чую, а слова
    Звичайні, ті, що з прадіда я знаю.
    І та зозуля, начебто, питає:
    - Агов, скажи, стежино лісова,
    Чи не ступа чужа нога тобою?
    - Ні, не ступа,- стежина шелестить
    Опалим листям. - А чужий он спить
    Під дубом, заколисаний травою.
    - Заснув? – Заснув! – Ну, хай і далі спить,
    Не треба, щоби чули чужі вуха,
    Що ми говорим. Але ти послухай:
    Чи справді спить, чи так собі лежить?!
    Настала тиша. Я лежу, затих,
    Боюся, щоби не подати виду
    Та все міркую: що із того вийде?
    Вухам не вірю, слухаючи їх.
    Але й очей відкрить не поспішаю.
    А як злякаю? То й не буду знать,
    Про що таке у лісі гомонять,
    Коли ніхто чужий не заважає.
    І знов зозуля: - Мабуть, що заснув.
    Тож слухай, мила, давню оповідку
    Мені відому і не знати звідки.
    Хтось, мабуть, йшов у лісі та й забув.
    Було це в ті часи, що й не згадати,
    Ще звірі й птахи говорить могли.
    В якомусь лісі, може й тут, жили.
    Хто гнізда вив, хто нори рив, хто спати
    Вкладався просто на сирій землі.
    Хто як хотів, той так і жив у лісі,
    Ганяв чи повзав, в піднебесній висі
    Кружляв, як тільки сам того волів.
    І ворожнечі не було між них,
    Сильніші слабших зовсім не гнітили,
    На інші справи витрачали сили.
    Тож в лісі чувся лиш веселий сміх.
    А в тому ж лісі під пеньком старим,
    В норі глибокій, в затхлім підземеллі,
    У непривітній і пустій оселі
    Жив злий горбань. Лиш два вершки у нім
    Та злий настільки, аж дрижав від злості,
    Його бісив отой веселий сміх,
    Він того всього винести не міг,
    Все мудрував та ворожив на кості,
    Усе шукав, як вивести той сміх,
    Щоб ліс стояв похмурий, непривітний,
    Щоби не смів ніхто чомусь радіти
    І всі йому схилялися до ніг.
    І, врешті-решт, він спосіб віднайшов:
    Не мазь-отруту, а чарівне слово –
    Лише промовиш і уже готово,
    Вважай, що ліс без боротьби зборов.
    Та слово це не він сказати мав,
    А разом всі, хто в лісі тому вівся.
    Горбань таємно з круками зустрівся,
    Бо допомоги їх потребував.
    Помчали круки на усі кінці,
    Скликати стали живність всю на раду.
    І от зібрались птахи, звірі, гади,
    Можливо, й на галявині оцій.
    І виліз чарівник з-під свого пня,
    Навіяв всім, що він орел великий.
    Махнув крилом – у лісі стихли крики,
    Ніхто його злодійство не спиня.
    А він почав навіювати всім,
    Що лиш добра і користі всім хоче,
    Що ладен працювати дні і ночі
    Аби в усьому догодити їм.
    А круки слідом: - Крак-так-так-так-так!
    Мовляв, послухай, що розумний каже.
    Відчула легку здобич сила вража.
    Чаклун же знову так собі і сяк.
    А ліс стоїть увесь, як у тумані
    І лиш слідом за злодієм кива,
    Сприйма на віру всі його слова,
    Ніхто не каже: «Чи ви, може,п’яні?»
    А чарівник і далі промовля:
    - Мене вам треба королем обрати,
    Для того лише разом згоду дати
    І щастям ця наповниться земля.
    Ну, усі разом дружно крикніть: «Згода!»
    І буде все , і буде вам усім.
    А сам до себе: «Буде все моїм,
    І весь цей ліс, і землі всі, і води.»
    Аж тут зозуля звідкись узялась.
    Кудись літала та й не чула круків,
    Вернулася, а навкруги ні звуку.
    Туди-сюди мотнулася, пройшлась
    Понад дерева та й знайшла ті збори.
    Спустилась нижче, глянула – «Овва!»
    Уся галява, наче, нежива.
    Горбань на пні підстрибує угору.
    Та і давай зозуля та кричать,
    Так, що в найближчих аж заклало вуха:
    - Ви що, зібрались ту потвору слухать?!
    Та вас же будуть діти проклинать!
    Женіть його, бо буде вам біда!
    І тут усі ураз, немов прозріли,
    Замість орла потвору ту уздріли
    І від мани не стало і сліда.
    Ліс загудів, побачивши оману,
    Горбань від злості аж позеленів,
    Метали очі блискавки і гнів.
    Що він кричав, повторювать не стану.
    Наобіцяв помтситися усім,
    Зозулі першій за свою невдачу.
    Сказав, що їй дітей своїх не бачить
    І не нестися у гнізді своїм.
    Сказав і зник. А слуги його круки
    Взялись зозулям гнізда руйнувать
    І пташенят на землю викидать,
    Щоб були більші материнські муки.
    З тих пір зозулі гнізд своїх не в’ють,
    А яйця в гніздах у чужих ховають.
    Бояться – круки знов поналітають
    І діточок маленьких їх поб’ють…
    Тут, як на зло, мураха в ніс заліз,
    Залоскотав. Я чхнув і все пропало.
    Лиш десь зозуля вдалині кувала
    І навкруги шумів прадавній ліс.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4)


  5. Марґо Ґейко - [ 2020.03.07 22:50 ]
    Гостя
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
    Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
    Чи здути квіт до Божого вікна.

    Старухою в атла́сному пальто,
    Коханкою, що сяде на коліно,
    Впливе вона і дихатиме тліном,
    Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

    Вуста її шепочуть імена,
    Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
    Кому пора постукати у груди.
    Цей стукіт ще нікого не минав.

    Дай Бог, щоб обізналась і пішла
    До тих, які чекають. Так буває.
    Щоправда, не з вином і короваєм,
    А з втомою упоперек чола.

    У всіх вона одна, але своя:
    Стара і добра, юна і сувора,
    Як схоче, буде подругою ворог –
    По-різному поводиться змія.

    Запрошуй, не запрошуй, прийде час
    До кожного забігти на гостину.
    Хоч коси після того і ростимуть,
    А губи вже навіки замовчать.



    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (3)


  6. Тетяна Левицька - [ 2020.03.05 14:29 ]
    Білий танок
    Ми тремтіли душею,
    вдихали п'янкі аромати
    і звучали сердечно
    мелодії дивні слова.
    Незабутньо було
    від любовної муки вмирати
    й водночас воскресати
    в обіймах палких божества.

    На танцполі кружляли удвох
    під мелодію вальсу,
    стихла музика, ми розійшлися
    по різних кутках.
    Щоб не бачити смутку
    печалі ти не обертайся,
    поцілунок прощальний
    холоне на чуйних губах.

    Відпускаю - іди,
    зачини за собою минуле,
    перекресли, зітри
    і не згадуй якою була.
    Наш прекрасний танок
    до сльози кого хочеш розчулить,
    розітне серце навпіл,
    втамує снагу з джерела.

    Та, можливо,  до щастя
    ти знов доторкнешся рукою,
    обернешся на зустріч
    любові - один лише крок.
    Я кружляла б цей вальс,
    безкінечно і тільки з тобою,
    хай іще раз кохання
    запросить на білий танок.

    05.03.2020р.

     


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (7)


  7. Галина Сливка - [ 2020.03.01 11:51 ]
    * * *
    У простоти стоянгольське тепло,
    Що так багате на проміння чисте.
    Вже небеса розбуджують зело
    Вбранням снаги на дерево безлисте.
    Вже небеса розповивають цвіт
    Забутих віт, що брунькували мрії, -
    Молодне світ з висот прожитих літ
    У леготі весняної завії.
    Вже небеса наковують мости,
    Думкам дарують дій жагу із раю.
    У єдності людської самоти
    Прости мене. І я тебе прощаю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  8. Ніна Виноградська - [ 2020.02.28 09:00 ]
    Українським чоловікам


    Та, що вмирала за оцей народ,
    Йдучи у бій свідомо — українка,
    Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
    Не спала до зорі задля свобод.

    Ота, що народила вас в свій час,
    І колихала темними ночами.
    Не плакала від горя до нестями,
    А рятувала і державу й вас.

    Що молотила в клуні до зорі,
    Ставала в плуг, косила спіле жито.
    Щоби синів не стюрмлено, не вбито,
    Давала за спасіння хабарі.

    Сивіли коси, зморшками чоло,
    А на руках грубішали мозолі.
    Ви — билися в світах за кращі долі.
    Як тяжко їй підняти вас було!

    То Куба вам, а то Афганістан,
    Ви — то червоні, то біляво-сині -
    Від похоронок їй зігнувся стан…
    Собі — зірки й погони — людські свині!

    Тепер ви всюди злякані і злі —
    То на війну, то скачете у гречку,
    Де не жінки — зачумлені овечки —
    Вас притискають низько до землі.

    Стоять навкруг незорані поля,
    А ви, п’янющі, десь попід тинами.
    Хіба ж такими бачились синами?!
    І стогне з горя мати і земля.

    Тому і рвуть, розтягують братки
    Село і місто, пам’ять і державу.
    Ні совісті, ні честі нині праву,
    Бо злодії годуються з руки.

    А тим, що українське все святе,
    Навік в’язниця чи в Донбасі куля?!
    Від влади їм за все велика дуля,
    Бо не шанують жінку… Мовчите?!

    Бо що для вас, бездушних, ця земля,
    Напоєна і кров’ю і сльозами?
    За неповагу, нелюбов до Мами —
    Майбутнього не вбачите здаля.

    Онуки перетворяться в рабів
    І холуями стануть їхні діти!..
    Стражденну жінку спробуй захистити,
    І в хаті буде миру і хлібів!



    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (4)


  9. Тетяна Левицька - [ 2020.02.27 14:06 ]
    Від матері до доньки
    В сповиточку, люлі доню,
    люлі немовлятко.
    До матусі очка сонні,
    туляться курчатком.

    Тиша бродить попід тином,
    матінка тихенько
    заколисує дитину...
    Ой, моя рідненька.

    А роки біжать рікою,
    стеляться барвінком -
    до криниці за водою
    ходить сива жінка.

    Щебетала соловейком,
    сонечком ясніла.
    Як було давно це, ненько?
    Голубонька біла

    сіла на перила долі,
    дивиться у вічі.
    Запалило горе в домі
    поминальні свічі.

    Смерть на серці склала руки,
    хмара небокраєм.
    Діти, правнуки, онуки
    матір проводжають.

    Горобина гірко плаче
    світу не вбачає,
    а життя таке терпляче
    квітне молочаєм.

    Промовляє колискові,
    котиться клубочком
    і плекає у любові
    донечок й синочків!

    27.02.2020р.










     
     




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  10. Тетяна Левицька - [ 2020.02.26 10:55 ]
    Ревнивість
    Я уявляю струм від доторкання губ,
    мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
    О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
    що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

    Яке сильце плете метелику павук
    мені не скаже правди  польова ромашка.
    Упала райським яблучком до теплих рук,
    солодший плід не той, який зірвати важко.

    Сназі, так легко перетнути - Рубікон,
    хоча любов - ревнивиця, не  полігамна.
    Розчиниться ілюзії химерний сон,
    залишиться у серці - невигойна рана.

    Коханий, не шукай заміну словесам,
    що ніжно жебонять в моїй душі так само,
    як у твоїй - живим струмком. Ти бачиш сам -
    один до одного прикуті небесами.

    25.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  11. Галина Кучеренко - [ 2020.02.25 11:32 ]
    На Масному тижні
    На тижні Масному Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром....
    По кризі йдемо до миру,
    Яка вже за тиждень скресне.

    Весна наступає дощами,
    Зима опирається снігом,
    Вода розриває кригу -
    Гойдає між берегами...

    Над обрієм сірий ангел
    Вмиває криваве сонце...
    Скажи мені, що лиш сон це!...
    Вервечка бентежних марень…

    Що кроком піде землею:
    Весна чи біда з журбою?
    Землі готуватись до бою?
    Чи стане чужою ріллею?

    Вода розриває кригу,
    Змиває таємні запруди...
    Чи це Україну розбудить?...
    Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

    Свідомість, приспану миром,
    Відродить весняний бешкет....
    На тижні Масному Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром...))))

    © 02/2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (3)


  12. Олександр Сушко - [ 2020.02.25 09:57 ]
    Не встати


    Незакінчена епістола...
    Грім ударив, наче істина,
    Час ударив - я не вистояв,
    Впав на зорану ріллю.

    Поруч побратими-воїни,
    Лики вичорнено зорями,
    Перешіптуються з мойрами
    Про сумний зі смертю шлюб.

    А навпроти - небо сонячне,
    ПонеслИ до нього поночі,
    Крізь рідню мою безпомічну
    Та похилені чуби.

    Піді мною - поле з мінами,
    Кров'ю береги обпінені,
    Весни, вимучені зимами,
    Мрії світло-голубі.

    Думав, як помру - полегшає,
    Рай ловити буду вершами,
    Юних гурій під одежами...
    Помиливсь - і тут дими,

    Чути гуркіт, видно сполохи,
    Хмари пахнуть болем, порохом.
    Та мені до бою з ворогом
    Вже не стати із труни.

    25.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  13. Тетяна Левицька - [ 2020.02.25 08:04 ]
    Пересічна
    Пастельні губи і мазок рум'янцю,
    під макіяжем недосип щоденний.
    Так пильно не дивися незнайомцю...
    в метро на пересічну щемно...темно.

    Оскаженілий протяг на зупинках
    закутує у шарф людські обличчя.
    То не прекрасна леді, просто жінка,
    що в'яже вузлики зі слів на спицях.

    Саджає за парканом матіолу
    і на Великдень випікає  паску,
    вивозить на колясці матір кволу
    поглянути на сонця Божу ласку.

    Годує голубів зацвілим хлібом,
    і безпритульних кішок чим прийдеться.
    Тамує жар чужий холодним снігом,
    і прикладає папороть до серця.

    Тримає на горищі домовину
    з соснових дощок на старенькій дачі.
    Не зазирай у очі темно-сині,
    блакитної душі там не побачиш.

    24.02.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  14. Галина Сливка - [ 2020.02.24 20:25 ]
    ***
    Зимі давно весінні сняться сни,
    А в них маляток в'яже волосінню
    Пташина, що із променя-струни
    Сяйливі бризки сипле ластовинням.
    Мережить сонця променем душа
    Розвою і любові серенади
    І ллється із небесного ковша
    Нове вино з отого винограду,
    Що на подвір'ї жарти чув і сміх,
    Що вився-слався піснею до зводу...
    Завіяв сніг, але не переміг
    Життя струміння в річку повноводу.
    Зимі вже сниться молоде вино,
    Медами пахне, променями грає -
    Ранкове сонце б'ється у вікно,
    Мов ластів'ятко випурхнуло з раю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.92) | "Майстерень" 5.5 (5.94)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.02.24 15:15 ]
    Бургомістр починає нараду...

    Бургомістр починає нараду з переліку вад.
    Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
    Промовляє подяку тому,
    хто його лікував;
    проклинає того,
    хто слідкує за ним у приціл.

    Новинарня вирує.
    Вже місяць не спить головред:
    насувається сутінь
    (цькування, роздрай і локаут).
    А здавалось, він мислив
    на кілька ходів наперед
    і просив кого треба,
    щоб труднощі не виникали.

    ...На вулкані пожити –
    одна із можливих розваг.
    Розуміти б, кому продаватимеш
    залишки магми.
    Відлітають на південь
    птахи та зухвалі комахи.
    Обіцяють вернутись. Але не раніше Різдва...
    (В бургомістрові сни
    напросилось багато чого:
    тут оголені кралі
    й високі духовні пориви.
    То з’ясовує, хто його пращур – чи гун, а чи гот;
    то, немов простолюдин, прямує до ринку по рибу...).

    А рука все тремтить, обіймаючи повний гранчак,
    чи звичайна у ньому вода, чи підсилена спиртом.
    А того, хто слідкує в приціл, ця дрібниця не спинить:
    в боязких і відважних не раз і не двічі влучав.

    І спіймають стрільця.
    І, напевне, відбудеться суд.
    І призначать на вільну посаду
    когось молодого.
    Та здається, й йому
    керувати лишилось недовго,
    бо уже і новим виконавцям
    завдаток несуть.


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Сушко - [ 2020.02.24 09:10 ]
    Правда


    Читач від насолоди крекче "Ах!"
    (терзало недаремно ніч натхнення).
    Он там - пейзаж в рожевих кольорах,
    А ось - любов, солодка як варення.

    Невже цей мед вподобуєш і ти,
    Збираєш поміж строф солодку піну?
    Доллю у барви сірий наратив
    Та істину вжену ножем у спину.

    У світ несправжній поринаєш ти,
    Ерзац життя, чуттів ефемериди.
    Твій син утік із фронту, дезертир,
    А чоловік лигає оковиту.

    Не розвернути яв цю навпаки,
    А час іде, в ніщо спливають миті.
    Безцільно цвиндриш золоті роки
    Відпущені на те, аби творити.

    Я сам такий - титан з тупим мечем,
    Ховаюся за спинами героїв.
    Гурт зрадників набився у ковчег -
    За ворогом пустельне поле бою.

    Одвіку у ціні м'яка олжа,
    На правді - в квіточках пістряве дрантя.
    Та мій талант-нездара забажав
    Будити Словом демона прокляття.

    24.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.24 01:50 ]
    Чари мольфара
    А вечір тихо морщив лоба,
    В ріденьких складочках між хмар.
    Зими розвіялась подоба
    Мов сивий чаклував мольфар.

    Так не хотілося морозу
    І ожеледиці в льодах…
    Лише з трояндою – мімозу
    Й тепла – в закоханих очах.

    Так не хотілось бачить кригу
    І посковзнутися на ній…
    Лиш мріялось про дрібку снігу
    В температурі плюсовій…

    І так бажалось в умліванні,
    В обіймах ніжності її
    Вдихати пахощі весняні
    І чути дзюркіт ручаїв.

    Щоб став такий медитативний
    І заспокійливий цей звук…
    Й перетворив на перли – іній,
    Коханій їх поклав до рук.

    О почаклуй мені, мольфаре,
    І поведи у віщі сни…
    Даруй божествені ці чари
    І царство вічної весни.

    23 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  18. Володимир Ляшкевич - [ 2020.02.23 21:50 ]
    Там, де ховаються далі
    Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
    і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
    Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
    жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

    Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
    човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
    висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
    згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

    Непотамовні видихи у течії ефіру
    обрисами підсвічені лишеного допіру:
    лінії, струни, треми - ще однієї крові,
    та вже без тяжі форми і догоджання мові.

    Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
    не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
    пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
    мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

    Схожі на тіні ангелів і розпростерті крила,
    о, де все починається, звідки душа і снила, -
    видихи наші, подихи, в просторі голубому,
    наче отам продовження й далі лише додому.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (6)


  19. Тетяна Левицька - [ 2020.02.23 17:57 ]
    Метелики
    Без тебе дні журливі у мінорі,
    з тобою день - казкова дивина.
    Гортаю сторінки своєї долі -
    дурману опалима купина.

    Приймала за любов і погляд хтивий,
    і божевілля пристрасті, утім,
    лише тепер я відчуваю, милий,
    як солодко у щасті золотім

    знов пурхати, пірнати у смарагди -
    грайливої веселки кольори,
    усотувати втіхи зорепади
    із пазухи травневої пори.

    Наповнювати вільхою легені,
    сердечка щемні - подихом ночей.
    В палітрі голубій, м'ятно зеленій
    плескатися у озері очей.

    І володіти всесвітом  твоєї
    душі, метелику яскравий мій.
    Ми два крила планети однієї
    у чашечці тюльпанових надій.

    23.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  20. Микола Соболь - [ 2020.02.22 09:44 ]
    Зі шкільної практики
    Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
    Не має коштів зупинити рак.
    Колеги, звісно, скинуть по копійці
    Без допомоги у житті ніяк.

    Хіба чинуші до проблем насушних?
    Ну захворів, це ж не його вина.
    Знецінюються нині людські душі.
    А чи були в ціні? Ніхто не зна.

    Згасає вчитель, як зоря у небі.
    Чи хто згадає, чи помітить хто?
    Державі хворі та старі не треба
    Таке воно сучасності єство.
    20.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Прокоментувати:


  21. Тетяна Левицька - [ 2020.02.20 15:37 ]
    Бог не прощає смертної вини
    Війна скінчиться, вбивце, у полон
    здасися, не радій що снайпер схибив.
    У кожного є свій армагеддон,
    здеруть і шкіру, як луску із риби.

    Розплата, супостате, б'є в набат,
    настане черга скинути забрало.
    На цвинтарі - прокляття, сльози втрат ,
    для домовин нових погостів мало.

    Бог не прощає смертної вини,
    вже гільйотину буревій полоще.
    Твій прийде час знімати ордени,
    ковтати хлипи каяття на площі.

    Кривавої душі, страховище війни
    не вдасться оправдати  в потойбіччі.
    За Україну ти воістину
    горітимеш в геєні пекла вічно.
    Бог не прощає смертної вини!

    18.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (3)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.19 02:46 ]
    Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
    До моєї спочивальні
    Ти усміхнена прийди.

    І вростай у мене зрана,
    Ніби квітка золота.
    Хай розтуляться, мов рана,
    Чарівні твої вуста.

    Упаде краплина лунко,
    Мов німа сльоза розлук.
    Тятивою поцілунку –
    Твій і мій розтягне лук.

    Ерогенна зона шиї -
    Танець губ мого тепла.
    І серця обох прошиє
    Враз Амурова стріла.

    Сила пристрасного Бога –
    Нас в одне зіллє вона.
    Зрине в ніч солодкий стогін,
    Щастям виповнить до дна.

    Шаленітиме до рання
    Той вогонь, де квітне все…
    Йде весна, весна кохання
    І жагу у світ несе.

    18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  23. Алла Осінь - [ 2020.02.18 20:16 ]
    Мы будем думать о своем - О мимолетном, неизбежном...
    Мы будем думать о своем -
    О мимолетном, неизбежном.
    А мимо пронесется мир
    И упоительный, и нежный.
    И страшный, буйный, как сирень.
    Но в чьем-то смехе, чьем-то крике
    Предстанет вдруг такой великий
    И невозможный Судный день.
    И все, что мы хранили молча,
    Что нас терзало по ночам
    Предстанет перед Божьей Сенью,
    К Его сияющим очам.
    1989


    Переклад

    Ми загадаєм щось своє,
    Щось швидкоплинне та не грішне.
    А повз, дивись, несеться світ,
    Цей вічний світ, п'янкий і ніжний.
    І страшний, буйний, як бузок.
    Допоки в чиємусь сміху, крику
    Предстане день -
    Такий великий і неможливий –
    Судний день.
    І зрозумієш: таємниці, ті,
    Що сховав, про що змовчав,
    Поставиш раптом перед Богом,
    Відкриєш все його очам.
    2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Левицька - [ 2020.02.17 08:59 ]
    Я тебе люблю
    Ішла до тебе все життя крізь сон,
    пустельну спеку, зливу, хуртовину,
    щоб мрію відшукати голубину
    із пліч огуди скинути хітон,
    серцями тріпотіти в унісон.

    На станції осіньої пори,
    в казкову таїну білет придбала.
    На денці кришталевого бокала
    перлина щастя ніжністю зорить,
    пригублюю і котиться з гори

    у озеро душі, блаженства чар,
    шампанським піниться, шумить у скронях.
    Перед очима миготять вагони...
    вантажиться дорожній інвентар.
    Колеса  стукотять... Orevoir*!

    Мій потяг відправляється і я
    рушаю в подорож завдовжки в рОки.
    Де править всесвітом  її високість -
    Любов!  Де хвилі срібна течія
    плекає на губах твоє ім'я.

    Малиновий букетик хризантем,
    за обрієм незвідане, незнане.
    До тебе ніби вперше і останнє
    на крилах мчу в омріяний едем.
    Люблю... люблю...
    je t'aime...je t'aime, je t'aime...**.

    оrevoir* - допобачення!
    je t'aime** -  я люблю тебе

    16.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.16 23:55 ]
    Хміль кохання
    З вишини золоті волоконечка
    Дивне плетиво казки несуть!
    Моя квіточко, ясочко, сонечко –
    Це кохання омріяна суть.

    Долі усміх сія злотозливою…
    Ми пірнаємо в цю течію.
    І стаєш ти зі мною щасливою,
    Я з тобою щасливим стаю.

    Мов до Бога Ярила це звернення -
    У високі захмарні світи…
    Моя зіронько, рибонько, серденько,
    Ти любов`ю життя освіти.

    Чудо щастя побачимо де іще,
    За яке нам віддать можна все?
    Поцілунки, обійми і пестощі –
    Хміль кохання до раю несе!

    16 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  26. Мессір Лукас - [ 2020.02.16 19:18 ]
    Кохання піїта
    Ці очі – келихи абсенту,
    Зелений колір.. саме те!
    Мене захоплює дощенту
    Троянда в рюшах декольте,

    Свавільні локони і вії,
    Грайливий сміх, тонка печаль,
    Я їх приборкаю, розвію,
    Торкнувшись Вашого плеча.

    А далі.. далі.. далі буде..
    Довіртеся, благаю Вас!
    Важке похмілля, сірий будень,
    І квітка, що об’їв Пегас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.02.16 08:04 ]
    Охиза
    В хуртовинову ніч,
    напростець,
    в чистім полі
    не видно дороги.
    Снігокрутиця,
    хай йому грець,
    крутить білому
    оленю роги.
    Ледве стримує
    віжки, дарма -
    сила духу охиз -
    центробіжна.
    Цій білявці,
    так личить зима,
    і хутрянка з песця
    білосніжна.
    Із небесних
    завій снігових,
    божевільною мчить
    на ґринджолах.
    Стогін, видих,
    прискорений вдих
    зі свавільним
    шаленством по колу.
    Світу на перекір
    заметіль -
    алебастрова шкіра
    обличчя.
    Холод смерті,
    агонії біль -
    не дивися
    хурделиці в вічі!
    13.02.2020р.



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  28. Ірина Білінська - [ 2020.02.15 14:12 ]
    Нарікаються ночі безсонними...
    Нарікаються ночі безсонними...
    Котяться небом дні...
    В серці осені - жовтії соняхи
    Перший стрічають сніг...
    Крилами білими, огортаючи -
    Доля наперегін...
    Будь мені небом непроминаючим,
    Де не існує стін...
    Будь мені сонцем, безмежжям космосу,
    Ніби, сам Бог велів...
    Крутиться Всесвіт великим колесом -
    В ньому не чути слів...





    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.39)
    Коментарі: (2)


  29. Тетяна Левицька - [ 2020.02.13 12:20 ]
    Печериця
    Ніколи не буде пручатися злу,
    із власним терпінням боротись.
    Небажаним гостем на світськім балу
    фальшиві не чутиме ноти.

    Посеред дубини, муслінових злив
    без янгола на передпліччі,
    жила, як уміла, ніхто не навчив
    дивитися сонцю у вічі.
    Без ласки тепла, крил потужних орла -
    забувши жіночу природу,
    грибницею в землю родючу вросла,
    і неба не бачила зроду.
    Не чула пташиних пісень і джмелів,
    всі будні, як чорна пір'їна,
    й ніхто не здогадувався на землі,
    що в неї - душа солов'їна.
    Що мрії щоночі пряде голубі,
    сплітає з надій - колискові.
    Бреде непохитно, крізь сльози і біль,
    тунелем до світла й любові.

    12.02.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  31. Микола Соболь - [ 2020.02.13 05:39 ]
    Остання зимова ніч
    Кохання огорну диха́нням,
    Наллю горнятко суасепу*
    На вулиці така халепа,
    Заходиться зима ячанням.

    І вітер біле покривало
    Не розстеляє, а зриває.
    Угамувати б їх розмаєм.
    Та їм все мало, мало, мало…

    У шибку б’ється люта хуга,
    Тріщить довкола все, трясеться,
    Аж кригою вкриває серце,
    Як виє буря-волоцюга.

    Ця ніч зими була остання.
    Нам затишно на підвіконні.
    Ми бачили гривастих коней,
    Яких мороз впрягав у сани.
    07.02.20р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (3)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.13 01:37 ]
    Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
    Хоч і гопки скачуть молодиці –
    Я тепер навіки тільки твій.

    Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
    Наче ті антени у кота –
    Реагують на одну спокусу…
    Це - твої розтулені вуста!

    Подивися на своє обличчя –
    В захваті німіє і трава!!!
    То хіба такій красуні личить
    Ревнувать «царицю» із хліва?!

    Ти не відаєш своєї сили,
    Перед нею впасти хочу ниць.
    Жодна, ні, мене так не любила
    З тих пихатих пещених телиць.

    Я лише радію, люба, з того –
    І у свідки кличу небеса,
    Що дарунок в мене є – від Бога! –
    Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

    12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  33. Олександр Панін - [ 2020.02.12 22:09 ]
    Дві самотності

    Зла самотність,

    зла самотність,

    зла самотність

    Гризла,

    гризла,

    та догризти не змогла,

    Роздумів самотніх

    Хороводність…

    Сподівання

    хоч на дещицю

    тепла…


    Дві самотності

    в єдине

    не зіллються,

    Два уламки

    ціле

    не складуть,

    Два шматки граніту

    марно б’ються,

    Іскри

    темну

    не освітять

    путь…


    Сподіватись –

    лячно

    дуже-дуже,

    Пам’ять болю,

    опіки життя..,

    Невблаганний

    досвід

    круком кружить:

    Все у світі –

    Прах

    і небуття.


    Чи життя існує,

    чи триває,

    Як розлучення

    на серце

    упаде,

    Серденько у сумнівах

    страждає:

    «Де ж моя ти доле,

    де ти,

    де!?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  34. Володимир Бойко - [ 2020.02.12 19:20 ]
    Смітник
    Я б’юсь, мов риба, кинута на сушу.
    Не вирвавшись, затерп у горлі крик:
    «Навіщо ви мені плюєте в душу?
    Вона і так нагадує смітник!»

    В ній шрами від чобіт колишніх друзів,
    І вм’ятини від каблуків повій,
    Уривки пошматованих ілюзій,
    Уламки понівечених надій.

    І зліва, й справа сиплються удари,
    Та я уже в нокауті давно.
    Мовчить душа – знеструнена гітара,
    Я відіграв життя, як роль в кіно.

    Прекрасний світ, та тільки не для мене,
    Яскраве сонце, але я в тіні.
    Навколо все квітуче і зелене,
    Я ж сохну й жовкну, зрубаний на пні.

    1979-2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  35. Уляна Світанко - [ 2020.02.12 15:06 ]
    Близькість
    Ми бранці обставин,
    Заручники часу,
    По кліточці бавиш...
    Спиняєшся...
    Вчасно...
    Додолу білизна,
    За вітром сумління,
    Усе так приблизно,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе за повір’ям.
    А завтра любовно
    Залишиш опівдні
    Самотню (умовно).
    Далекий, мій рідний,
    Проріс ти наскрізно
    До стону, до скону,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе так приблизно...
    Ми поза законом.

    10.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (2)


  36. Ірина Людвенко - [ 2020.02.10 23:59 ]
    Тобі
    Минає час. Заплутались у вітті
    Чи відголосся, чи забуті сни.
    Мені здається - я іще у літі!
    А бабиної повно сивини...
    Не озираюсь я, прямую далі.
    До зльоту, до останнього "бувай!"
    Колись ти дарував мені конвалії,
    А нині перетнув зимовий край...
    Мені до тебе - бігти-недобігти.
    А часу тінь лише крилом змахне,
    І там, де простір змінює орбіти,
    І ти вже дочекаєшся мене.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  37. Микола Соболь - [ 2020.02.10 04:59 ]
    Сила слова і любові
    Словом пробуди молитву,
    Молитвою – серце, серцем – любов.
    Без любові не виграєш битви,
    Не зречешся буденних оков.

    Кажуть: «Не хлібом єдиним…»
    Де віра у Господа пророста
    Надважливо нести людині
    Божу любов із уст у вуста.

    Чи увіруєш у чудо?
    Ніщо не збудеться раптово.
    Бо на кожного є свій Іуда.
    Але спочатку бути слову!
    05.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Прокоментувати:


  38. Гренуіль де Маре - [ 2020.02.09 16:53 ]
    Передзимове
    Знов поранки, підранки, поребрики, ламані ребра…
    Рідна кров — маячня, рідних душ — як в посуху води.
    Листопадні жар-птиці пожухли, збрелися до тебе:
    Защепни од них двері, принишкни, мовчи лиш та диш.

    А стерня вже не коле — ріллею скалічене поле
    Узялось мерзлим груддям, а грудень он прийде за мить;
    Сонце в ятір посадки спіймалось, недуже та кволе,
    За крайнебо не скотиться — так між осик і згорить.

    Об шипшинову радість до крові поколоті пучки,
    Хміль посох, не хмелить — обвиває, до горла повзе;
    Жмут ожинових паростей душиться сміхом безгучно,
    Бо хіба ж то не смішно — пташини безкрилої злет…


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  39. Марія Дем'янюк - [ 2020.02.09 13:30 ]
    Тролейбусик
    Жовтий гарний слимачок
    По дорозі їде,
    І везе додому він
    Мене і сусіда.

    Ще багато пасажирів
    Їдуть до домівки,
    Гарні ріжки в слимачка -
    Окраса голівки.

    Жовтий-жовтий слимачок
    Оселився в місті,
    І чекають всі його
    Й тупцяють на місці.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (4)


  40. Олександр Панін - [ 2020.02.09 11:26 ]
    Хорти розлуки

    1 частина


    Як скавучать хорти розлуки,

    Полюють нас!

    Круки терзають наші руки –

    Обіймам – зась!


    Як ріжуть зашморги зневіри -

    Помри, любов!

    На ніжній, на сріблястій шкірі -

    Брунатна кров!


    Цькування люто серце крає,

    Не серце – дерть*!

    Злий натовп заздрістю стікає,

    Коханню – смерть!

    ............................


    І душі і тіла – потьмарені,

    Свинець в очах,

    Любові квіти занехаяні,

    Кохання - прах…


    -


    *Борошно грубого млива,

    тут – порох подертого серця…


    2 частина


    Нас не зловити

    Неситим злим хортам розлуки,

    Обіймам – жити,

    Круків задушать наші руки!



    ..............................


    Любов Свята,

    Зруйнує зашморги, окови,

    Кров золота,

    Не буде темною ніколи.


    Любов - Стожар

    Хай серце зціленням золотить,

    Кохання Жар

    Лють натовпу, мов сніг, розтопить.


    Кохання Цвіт

    Відроджує Любов і Квіти…


    Очей привіт…

    Тіла і душі будуть жити


    2015 рік.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.09 09:27 ]
    Полікую любов`ю
    Полікую любов`ю тебе я,
    Хворі стебла твої напою.
    Щоби квітла, немов Лорелея,
    У розкішнім веснянім гаю.

    Полікую любов`ю тебе я,
    Рожевітимуть щічки крізь сон.
    Щоб щаслива була, як Медея,
    Як уперше прилинув Ясон.*

    Полікую любов`ю… І може
    Мед цілунків огорне вуста.
    І прокинешся свіжа і гожа,
    Наче сонця коса золота.

    Полікую любов`ю так ніжно,
    Заберу всі недуги твої.
    Ти, красуне моя, дивовижна!
    Й заспівають нам знов солов`ї!

    Полікую любов`ю тебе я,
    Хай випалює слабкість вогонь –
    Сила духу свята Прометея,
    Що здоров`я ллє людству з долонь!

    9 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  42. Ірина Залюбовська - [ 2020.02.09 09:11 ]
    Зимова сага
    Ні, не співається. Чорно-сріблястий дракар¹
    Сяє на березі наново смоленим днищем.
    Небо, обтяжене снігом, схиляється нижче.
    Трусять валькірії² пух з переповнених хмар, –

    Фрайї³ перин: замикають у білому колі, –
    В білому коконі – фйорду⁴ круті береги.
    Вирватись зараз з полону немає снаги,
    Та і не хочеться: тепло і їжі доволі.

    Скальде⁵, спочинь. Тут нарешті не просять пісень.
    Не вимагають щовечора іншої віси⁶…
    Білим мереживом інею Імір⁷ завісив
    Крихітні вікна занесених снігом осель.

    Жінка русява в розкішно розшитім вбранні
    Вправно латає пошарпане штормом вітрило.
    Зблискує голка. І наче й жадана і мила,
    А не співається. Їй не потрібні пісні.

    Їй не потрібно нічого. «Аби тільки жив.
    Разом здолаємо злої зими заметілі, –
    Мовила, – я тобі вишию квітку на білім
    Парусі – з тих берегів, до яких не доплив.

    Схожу на сонце. Хай світить в далеких світах
    Світлом пісень, що мені заспівати не в змозі».
    Прийде весна – і на волю повернеться птах:
    Лебедем в літо по Нйорда⁸ веселій дорозі

    Срібний дракар прокладе у Незвідане путь,
    Зникне за обрієм. Жінка впаде. І віднині
    Не підведеться. А сагу про Скальда й Майстриню
    Інші складуть.
    Сагу про Інгвара Скальда та Інгерд Майстриню
    Інші складуть.

    1 – корабель-дракон, човен вікінгів; 2 – ті, що забирають загиблих, небесні діви-войовниці; 3 – богиня кохання, сексу, шлюбу в скандинавів; 4 – вузька морська протока; 5 – поет-співець; 6 – алегорична пісня; 7 – дух морозу; 8 – дух моря.




    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" 5.75 (5.65)
    Коментарі: (11)


  43. Надія Тарасюк - [ 2020.02.07 09:59 ]
    * * *
    Пензлик по шибі –
    тихо…
    Як мітку, ―
    стильний мороз
    вирисовує
    квітку.
    Шибка була
    так ображено-гола…
    Шубка-обновка,
    усмішка спроквола!
    А як зненацька
    її залоскочеш,
    подихом теплим,
    до болю урочим,―
    вся без останку
    розтане
    в умільця:
    попід вікном —
    снігу
    кришиво-тільце.

    (2010)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  44. Тетяна Левицька - [ 2020.02.04 15:06 ]
    Брудна порада
    Бабця плаче, що нема
    чим за газ платити.
    її пенсії - катма,
    як надалі жити?
    Депутат про ДніпроГЕС,
    знов лапшу на вуха.
    Радить бабці: "В тебе пес
    у дворі, тож слухай.
    Продавай Дружка, й сплати
    всі борги державі".
    Каже бабця : "То купи,
    він сліпий, кульгавий.
    Бо водила на село
    думала продати,
    люди кажуть, що було -
    винесли із хати
    за опалення і газ
    і гарячу воду.
    Щоб напав собачий сказ
    на катів народу!
    Знаємо таких давно,
    що  лиш травлять байки.
    Хай своє продасть лайно
    і своєї лайки!"
    04.02.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  45. Олександр Сушко - [ 2020.02.04 14:47 ]
    Не винен...
    І мир - не мир, і щастя ненадійне,
    В пітьмі блукаю між мінорних нот.
    Нічого і нікому я не винен,
    Окрім гранати зраднику в вікно.

    Цієї ночі попрощався з сином,
    Могильний горб у плетених вінках...
    Нічого і нікому я не винен,
    Окрім вогню підступним землякам.

    Та краще б замість нього я загинув!
    Так ні - його штовхнули на убій.
    Нічого і нікому я не винен,
    Окрім прокляття Богу і собі.

    Полон мене убив наполовину,
    Від богю і знущання з'їхпв дах.
    Нічого і нікому я не винен,
    Окрім ножа кацапові у пах.

    На фронт вернувся. Сію поле мінне -
    На битий шлях, під церкву, на стежу.
    Спаситель в плечі: - Україні винен...
    Нести хреста давай допоможу.

    03.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (7)


  46. Олександр Панін - [ 2020.02.03 15:22 ]
    Пісня панночки

    Чому весь час малюєш кола?

    Спинись, Хома!

    Я не знайду тебе ніколи,

    Усе дарма!


    Мене затягує примара

    В гріховний вир,

    Долати злої відьми чари

    Бракує сил.


    Ти чуєш, як скрегочуть крила,

    Бурсаче мій.

    Нагряне враз нечиста сила

    І прийде Вій!


    Магічне коло подолають,

    Куди втечеш?

    Чаклунка тіло забирає,

    Я згину теж!


    Благаю, допусти до себе,

    Бо час летить,

    І може нас врятує Небо

    В останню мить!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Прокоментувати:


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.02 21:28 ]
    Доньці Ярині,
    О доню люба, на кліща
    Ти не зважай обмову.
    І що є сили захищай
    Свій край і рідну мову.

    Вкусила Брагаря оса,
    Він – гицель епатажний.
    Він радив продавати пса,
    Бо сам є пес продажний.

    Вони працюють за «бабло»,
    Це кожен розуміє.
    Розворушила ти кубло
    Гадюк – зелених зміїв.

    Народ їм голови знесе,
    Ти ж будь між змієловів.
    Вони прийшли забрати все –
    Добро і землю й мову.

    Їх підлості – немає меж,
    Роз`ятрювати рани.
    За Україну вмер, авжеж,
    Микола твій коханий.

    Брехня навколо вироста –
    Оцей піар на крові.
    Але твоя борня – свята
    В святій своїй любові.

    Їх мишача возня – це гидь,
    Стає від неї смішно.
    Не бійся вмерти. Бійся жить
    Неправедно і грішно.

    Нехай в бою не стане нас,
    Дивімось в світле завтра –
    Все на місця розставить час,
    І де брехня, де правда!

    2 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  48. Тетяна Левицька - [ 2020.02.02 16:50 ]
    Кохана, Муза і поет
    Цілу ніч не спав поет
    вірш писав старанно,
    щоб розчулений сонет
    зворушив кохану.

    Мучився, редагував ,
    рвав папір на слові,
    і душевнно дарував
    почуття любові.
    Швидко бігало перо,
    не відволікався,
    а коханій, як назло,
    закортіло щастя.
    Написала  кілька слів:
    "Ти мене ще, любиш?"
    Враз поет позеленів,
    став сердитим, грубим:

    Відписав їй: "Не пиши
    дурощі Наташо,
    і за горло не души,
    заважаєш нащо?
    Перебила, як завжди
    думку полум'яну.
    В мене Муза, а ти йди..."
    І послав у баню...

    А коли натхненному
    закортіло любки,
    подзвонив, а та йому
    показала зубки.
    Я у бані з обома,
    тож закрили тему.
    А ти Музу обіймай
    і пиши поему!

    29.01.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (8)


  49. Адель Станіславська - [ 2020.02.01 19:07 ]
    Ти думаєш можна
    Ти думаєш можна засіяти порожнечу?..
    Отим що і добре, і світле, і помічне?..
    Лягає утома на руки, обличчя, плечі...
    Ще півень не піяв - зрікайся заки'м пічне.

    Бо нащо се робиш?.. Що пустка - то пустка й годі.
    Коріння не пустить, не вигонить Бог стебло...
    На днищі бездоння, в самому-самому споді
    безгрунтя для зе'рна, аби воно проросло...

    Ти думаєш можна... І сієш, у прірву сієш.
    Тебе бо навчили (се благе і аж святе!),
    що гірше від смерти - утоми гірка недія...
    Та гірше невіри - повірити в щось не те...

    2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (4)


  50. Надія Тарасюк - [ 2020.02.01 19:35 ]
    * * *
    Сумую. А вітер плаче…
    Чи так і тобі болить?
    Чи сниться крилом, юначе,
    сміливо-зефірна мить?
    Де сніг загубив підбори,
    журливо прядуть дощі.
    Мовчу… Це душа говорить, —
    не спиться зимі вночі.
    Світанок утре обличчя —
    обвітрених слів жалі.
    Де сміх і сльоза граничать,
    гукають вози волів…
    Намріяла тишу значень,
    топталась в густій пітьмі.
    Смуткую. Зима ледача.
    Чи вділиш яси мені?..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   159