Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.

За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
від рідних дерев пелехатих.

Сумую за піснею мами,
що душу виймала назовні,
і за кольоровими снами,
блаватами місяця в повні,

що срібним серпанковим глеєм
загоює всесвіту рани,
а ще за твоєю душею
страшенно сумую, коханий.

І згадую, як було гречно
плекати надії духмяні —
безсоннями беззаперечно
розбурхую спогади давні.

17.08.2025р.

Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.

Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Із сумом замовкаємо не раз?

Стрій втомлений в туманні далі лине,
У небі дня, що догорає сам.
Є проміжок малий у тому клині.
Можливо, це - для мене місце там?

Настане день, і в зграї журавлиній
Я попливу кудись у сизій млі,
Із-піднебесся, з окликом пташиним
до тих, кого залишив на землі.

01.-04.2023 року
Україномовна версія

Співана поезія відео

 
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
 
шукаємо радощі
риємо ще скарби
не відкликати минулий біль
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
 
всякий любить мою бейбі
всякий любить мою бейбі
їй се
їй се
їй се
їй се в кайф, ей
 
найду я острів у обіймах
берег у очах
ланцюг обійм очей невіра
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся о
ей ей-єй
 
утримуй сцену щотижнево
день у день і щогодини
уперед ушир углиб
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся проривайся
проривайся
 
 
 
 
 
 
 
 

Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та війну
Згадаю не раз ще, проте не сьогодні.

То зараз хай спогади линуть увись,
Де сонце танцює на хвилях із вітром.
Можливо, теплом ще зігріє колись
Порожнє, знецінене, вистигле літо...



31.08.2025

Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Вертає в чарівливі сни.

Де солов'ї і павутина,
Волошки в житі на полях.
Блакить липнева, мов картина,
Лелечих крил широкий змах,

І пісня жайвора у висі,
Вінки купальські на воді...
Чому од нас ви одреклися --
Літа прекрасні молоді?!

Ці ностальгії стоголосі --
Минуть, немов одна із віх.
І злотокоса зріла осінь
Раптово зачарує всіх.

Комусь кінцем життя це здасться,
Комусь - тріумфом осяйним...
По різному приходить -- щастя --
Весною, влітку, восени...

А декому, буває, взимку,
Всміхнеться доля, далебі!
Як радість увірветься стрімко --
Чи варто нидіти в журбі?!

Поету осінь -- Муза, неня.
Сестра голубонька-рідня.
Спасибі, мила, за натхнення,
Красою рими хай дзвенять!

31 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

***
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
На кораблі підняв усі вітрила!

Трояндові червоні пелюстки
Запитують відверто: ці рядки -
Освідчення чи пісня лебедина?

Скінчилися серпневі конфетті.
Мій прихисток останній у житті -
Самотня осінь. Я люблю жоржини.

(С)Артур Курдіновський

***
Самотня осінь. Золоті жоржини.
Палкий мотив і відчай навісний.
Кружляє, як Пегасова пір'їна,
Твоя любов, та світ для рим тісний.

Моя ж душа у потойбіччя лине,
Спокутує пером багряні сни.
Для тебе ця нескорена вершина -
Загублена дорога до весни.

А я - лиш привид, невагома муза,
Омана на осінніх вітражах.
Блищить мій діамант у чорних ружах.

Тускніє у рядках примарний шанс.
В кав'ярні, що зоветься “Просто друзі”
Не вип'ємо його на брудершафт…

(С)Лілія Ніколаєнко

Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.


І укрию тебе
безмірністю дотиків
Всіх флюїдів душі,
що для тебе розкрилась;
Моє серце пестливим,
пухнастим котиком,
Муркотінням
жаги випромінює силу.


Сон наповню твій, рідна,
осяйними барвами,
Потік райських блаженств
тебе всю огорне.
А на ранок дістанеш
з-під подушки – нірвани
Оберемок троянд
– привітання земне.
2012.

 
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
 
Відомий світу містер Кей
Запрошує на цю суботу в Бішопґейті
Під Гендерсонів танці й спів
Крізь обруч містер Кайт летить ~ час обмерти
Кей і Ейч запевняють публіку
Із їхнім шоу не конкурує жодне
І звичайно Генрі-Драбант витанцьовує вальс!
 
За десять шоста туш звучить
А доти трюки в тишині смакуються
І містер Ейч подемонструє
Кульбітів рівно десять на землі спроста
За декілька днів на підготовку
Веселий час ми гарантуєм вам
Бо рівняти містера Кайта годі із кимось!
 
 
 
 
 
 
 
 

Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
він сьогодні навиє.

Рани годує
ярмо – та не гріє,
душить, пече,
неприкаяно ниє.

Вовк – не собака,
в слухняність не грає.
Клич у витті –
то він зграю скликає.

"Ууу, Сіромахи –
Свобода та Грати,
гріх бути тут
і себе догризати!"

Завтра над світом
ледь сонце повстане –
день запала,
вовча зграя розтане...

День витягає,
мов нитку із голки, –
серце моє
одинокого вовка.

- Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.

27.08. 2025

Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь
щось загадати -
тільки й мети :
що першим ворог
подохне,
а нині виживеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

2
Нас небагато
у цих окопах -
межи світів,
сину своєму
схожої долі
я б не хотів.
Хай чорноту
усю у безодню
і не змести,
та зупиню я
її сьогодні -
житимеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

 
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
 
”нема причини хвилюватись“
крадій у відповіт
”чимало і таких стрічав я
кого життя знай веселить
хоч ми і перебули все
недоля не для нас
чого оцей лжемовити
надходить пізній час“
 
усе на вежі вартовій
принци гледять схід
кудись подалися жінки
босі кріпаки
далеч де холод імлиться
гарчить кугуар
верхами двоє ближчають
вітровій що виє врапт
 
 
 
 
 
 
 
 

Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.

Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Його все важче зупинить.

Навколо нелюди, мерзота
Наживи тчуть павучу сіть.
І треба дати бій сволоті,
Й не замаститися у гидь.

Дай лиш оговтатися, серце,
І прилечу, немов орел.
Від слабкостей і від інерцій.
Їм гнів мій пащі роздере.

Не сумнівайся ні на хвильку,
Ти сяй душею, як завжди.
Ще буде в нас кохання стільки,
Як в океанові води.

Люби мене і вір у мене,
Так, як у тебе вірю я.
Й натхнення нам від Гіппокрени
Прийде і сонцем засія.

І прийде щастя так неждано,
Як цвіт весни воно прийде.
Запахне враз благоуханно
Живло любові молоде!

17.08.7533 р. (Від Трипілля) (2025

Стерня навколо їжачи́ться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Смакують груші жваво оси,
і, може, пропаде у дощ отрута.
Готує що новітня осінь?
Пожежі і дими, щоб оминути.

 
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
 
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алкаш
А той ще цмулить м’ятний крем із теракоти ваз
І видиха ментолову свою ~ о, премудрість, раз-у-раз
 
У тупику технічному злі спірити давноснів
А їхні контактери вже на ділі не прості
І Християнські Вчені одчиняють саркофаг
Заварюють якісь байки, але я чекаю факт
Визирюю той факт
 
 
 
 
 
 
 
 

Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.

Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пречистою вмиваючи росою.

Народу нашого це -- кров і плоть,
Глибинний сум і радість неокрая.
Це -- сила духу, котру не збороть,
Краса, що з цілим світом розмовляє.

В ній Україна сонечком цвіте,
Болить і плаче і рида піснями.
Єство її -- проміння золоте,
Повінчане із квітами-словами.

17.08.7533 (Від Трипілля) (2025)

Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:
«Навіщо настільки ти бука?»
Та й Бека пішов недалеко,
він думав: «Огидний ти бека!..»

(2025)

 
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
Ти підводиш голову і питаєш “Отут при чім усі?”
А хтось показує на тебе й каже “Ізвідси”
І ти кажеш “Що звідси?” а хтось інший каже “А де саме всі?”
І ти кажеш “О боже, я на сам зі собою?”
Бо щось-то відбувається, і ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
Віддаєш свій квиток, йдучи дивиться на ґіка
Який, почувши тебе, тут же поруч умить
І каже “Як це бути таким-ото фріком?”
І ти кажеш “Немислимо!” бо він дав тобі кістку із мозком
І щось таки відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
У тебе багато контактів серед вантажників
Щоб отримати факти, коли хтось атакує уяву зненацька
Але ніхто не має поваги, так чи інак, вони все чекають відрахувань
Без податків для власних благодіючих організацій
 
О, ти був із професурою, їм до вподоби обрій твій
Із адвокатами дискутував ти покидьків і шахраїв
Ти прогортав усі Скотт-Фіцжеральдівські книжки
Ти всяко начитаний це всякому відомо
Та щось відбувається і ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
Далі, ковтач шпаг, йде до тебе, уклякає на коліна
Ще й хреститься, клацаючи підборами незлими
І без будь-яких попереджень запитує, як воно взагалі
І каже “Дякую за позику, твоє горло ось”
Знаєш-бо, щось відбувається, але не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
Ще оцей одноокий карлик, волаючий “Нудьга”
І ти кажеш “Що за причина?”, він відповіда “Ага”
І ти кажеш “Це про що?”, а він “Ти, подруго бика!
Гони сюди вершки, чи йди додому”
Знаєш-бо, щось відбувається, але не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
Ти заходиш до кімнати, як верблюд, а ще скрививсь
Твій погляд нипа до кишені, долу твій повиснув ніс
Де той закон, щоби ти не вештавсь оце скрізь
Й навушники носити примусово
Бо дещо відбувається і ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
 
 
 
 
 
 
 
 

Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.

Літню коротку темінь
Хутко розтягне осінь,
Серпня зелену тогу
Вимочить у руде,
І на дощі щоденні
Місяць нахилить носа.
Поміж ночей предовгих
Що обіцяє день?

Поки ще літо гріє,
Ранок не забариться.
Тільки тривожить сполох -
Рваного сну місклік:
Як ти, моя надіє,
Воїне світлолиций?
Знову літала в поле,
Там, де ти спать приліг.

Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.

Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Це – матері, що втратили дитину.

Голосить покалічене довкілля
Над звичаями нашого народу…

Колись Надсила, пі́дстилка застільна...
Весна іде! Тремти і плач, Природо!
2011

 
Дівицю я жду яка спить у бігуді
Дівицю я жду а за гроші не нуди
Наш автобус ось прибув
Дівицю я жду заводську
 
Дівицю я жду ну коліна затовсті
Дівицю я жду і за шапку їй шарфи
Змійка зламалась унизу
Дівицю я жду заводську
 
Дівицю я жду іще бійка через неї
Дівицю я жду вечір п’ятниці & п’єм-от
Вона є бальзам у мій блюз
Дівицю я жду заводську
 
Дівицю я жду сукня плямами суціль
Дівицю я жду ноги змокли мені
Мала би вже вийти тут
Дівицю я жду заводську
 
 
 
 
 
 
 
 

Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.

Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
Серце завмерло — ні стуку, ні крику.

Хто нас почує крізь попіл і дим?
Згинуло сонце у багнах обману.
Світ огортається болем страшним,
Мовби густим, непроглядним туманом.

Кроком неспішним ступає мара,
Більше нічого не чути, крім тиші.
Віра щезає, мов тінь комара.
Що нам насправді готує Всевишній?


12.08.2025

Із Бориса Заходера

– Дайте півкіло усмі́шки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
а іще – гачок шипучки,
а іще – ковток карлючки!

– Добре, дам я, що вам треба, –
як одержу з вас для себе
пук дівчаток, жмут хлопчаток
й п’ять горщаток собачаток!

(2025)
аааааааааа

Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними

І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія...
Поволі згасає літо….

12. 08. 2025

Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.

Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
І любов ще цвіла.

Як стебло до стебла,
і як квітка до квітки тулились,
і безцінні тримались хвилини...
Навіть ніч обняла.

 
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
 
в кухні для душі спав би цілу ніч я
ніжна піч гріє розсуд мій
виставляють – бреду як-небудь
крізь неонові гаї
 
твої пальці ловкі мінарети
потаємної абетки
запалюю ще сигарету
забути все забути геть
забути все забути геть
 
в кухні для душі спав би цілу ніч я
ніжна піч гріє розсуд мій
виставляють – бреду як-небудь
крізь неонові гаї
 
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би
до ранку
до ранку
до ранку
 
 
 
 
 
 
 
 

Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.

Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
До багряного тчеться розмаю.

І Поезії чиста сльоза
В час дозрілий викапує соком...
Щоб красою, немов бірюза,
Глибиною наповнити око.

Щоби крапля цілюща тепла
Відродила ту світлості силу --
Хтось прийде до цього джерела
Щоб очистити душу зболілу.

11-12 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.

Я не чекаю дива. Дав би Бог,
щоб ще не скоро мить прийшла остання
та не змертвіли губи від мовчання,
щоб не внесли в небесний каталог
і не затіяли прощання
серед міських руйновищ і пожог.

Я не чекаю дива. Дав би Бог
не погубити те, що в серці маю,
не зжити душу, що в собі тримаю
й постати перед Богом без тривог
коли життя домчить до краю
і епілогом стане некролог.

09.08.25

Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.

Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Втоптали тебе у лайно.

Придурку, ти став однолюбом --
Ревнує вона, як на сміх.
Стервозність -- кохання то згуба,
Невіра -- смертельний то гріх.

І ранить у серце і гостро,
Збагни моя, люба, збагни.
Твої всі даремні підозри,
Вбивають кохання вони.

Знесилений, вірю у чудо,
Що смур цей полуди -- мине.
І сяєво щастя в нас буде,
Як світло весни чарівне!

6-7 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025).

 
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
 
Говорилось
ось є любов
розділена
Як найдеш, то
тримай змагайся
прийде все із любов’ю
Із любов’ю
світ рятує всякий
як їм довести
 
Спробуй бачити
атож у тобі все
Не змінить ніхто тебе
Осягни
який малий ти сам
Тече життя
у тобі & без тебе далі
 
Говорилось
любов є, охолола втім
Для людей, що
душі взамін
вхопили світ
І не знають і не видять
ти хіба не з них?
 
Видитимеш більше, аніж себе
то збагнеш
Душу чекає мир
А ще осягнеш колись
ми є одне
Потік життя
в тобі й без тебе далі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
 
не займатиму більше твій світлий час
що узяв те оддам у ясний день
атож не займатиму більше твій світлий час
що узяв те оддам у ясний день
якщо нам не бачитись у цьому світі
у наступному шукай мене
устигни о так
бо я відьмача відьмача
бігме я відьмача
відьмача
 
 
 
 
 
 
 
 

Оце ж вона - країна Доброти.
Для себе так відкрив її раптово.
Душа моя раділа веселково,
Коли зібрався я туди піти.

Це - світ чарівний, де немає зла,
Де сила - в ненав'язливому слові.
Де ти по вінця сповнений любові,
Людського життєтворчого тепла.

І ділишся і усмішкою там,
І тим окрайцем, що останній, може.
І думкою, в якій розрада Божа -
На світлий шлях блукальця наверта.

Це - антисвіт до того, що навкруг...
Реальність паралельна існування,
В якій живе надія, хай остання,
Що лік знайде Земля од всіх недуг,

Що розірветься враз попона тьми,
І божевілля воєн, як напасті,
Змете сяйний, потужний гейзер щастя,
Двоногі стануть знову всі людьми.

4 серпня 7533 р. (Від Трипілля)(2025)

Тіні підсмажені вітер ворушить
В деку при стовбурі дикої груші,
Щоб не згоріли до чорного.
Сонце, підійняте липнем-хорунджим,
Прагне зеніту й рахує байдужо
Хмар незаповнені човники.

Берег рудіє травою сухою,
Плесо втекло, заросло лепехою.
Трохи, і стане калюжкою.
Спека нахвалкою шкірить лихою,
В репину дна, ще сиру під вербою,
Котиться дикою грушкою.

Із Бориса Заходера

Плаче кішка в коридорі,
у бідняжки справжнє горе:
не дають жорстокі люди
вкрасти шмат печінки з блюда!

(2025)
ааа

Яке це щастя й благодать –
На лузі біля річки
Боками м’яти сіножать
І пестити Марічку.
Яка це радість – бути вдвох
У всьому білім світі, –
Вести серцями діалог
І правди не таїти.
Коли ми з нею сам на сам
В місцях благоуханних, –
Немає стриму почуттям
Гарячого кохання.
Ну, якже добре між копиць
Парної сіножаті,
В солодкій зморі горілиць
Вдоволено лежати…
02.08.25р.

Серпневий день з гібіскусом розцвів,
радіє сонце кольористим квітам.
Натруджені жнива, неначе віл,
джмелі гудуть, ласують ненаситні.

Заснув вітрець. Дощі проходять повз.
Тарелі соняшника трохи в'януть.
Шпилі дерев. Тримає спека пост,
а пам'ять вузлики добра зав'яже.

День добігає, й зоряні ковші
розсипле чарівниця ніч яскраво.
Серпом у небі місяць заблищить
і цвіркунів почує біля ставу.

День був справді щасливий такий,
Сонценіжно торкаючи плечі...
Понад озером лагідний вечір
Рай життя малював залюбки.

Симпатичні контрасти води -
Чергувалось холодне і тепле.
Хмара холодом крила і репла,
Полились променеві меди.

Понад озером вітер ущух,
Утюжечком пройшовся по плесу,
Мов крижинку прозоро-чудесну
Натягнув цей вигадник і зух.

1.08.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

 
Моя невіста із амазонок
Нині собі шукає сховок
Провидить істину дівиця
Усе що далі таємниця
Безумні капелюшники
Насаджуються на цвяхи
І ще-араб теж у змаганні
Особить лійку для поливання
 
Пикатий Санта-Клаус гордий
Вуха мої здійма угору
Я втомлений і хворий геть
І сором виповня ущерть
Я загортаюсь у пальто
Цитуючи мабуть не то
Поки арабський шейх в оздобі
Особить ятку для хот-догів
 
Червоний Хрест на улиці
Вимушує мене відсіль
До сутінок і ночі теж
Я утікатиму о вжеж
Через моря далеко ген
Де біженці та смертний щем
І свердловина-іще арабська
Особить камеру в матрацах
 
І свердловина-іще арабська
Особить камеру в матрацах
 
 
 
 
 
 
 
 

(Для СМ)
…І коли всі зурочені й скривджені
Позбираються й сядуть до столу,
Ти з покуття нікого не виженеш —
Мовчки білим обкреслиш довкола,

Вийдеш, защіпку тихо накинувши,
Озирнешся — лиш раз! — але стріха
Від тих іскор, що погляд твій викреше,
Зазміїться-зажевріє стиха…

Геть ізвідси! Садком, поміж вишнями…
Хай позаду тріщить і палає,
Не страшись, бо крім тебе — колишнього —
Там давно вже нікого немає.

Я у цім не зізна́юсь на сповіді –
Хай зі мною помре назавжди́:
У кохання бувають різно́види,
А для мене кохання – це ти.

Паноте́ць не почує розкаяння –
Я тебе́ не вважаю за гріх:
Хай Господь покарання ухвалює,
Коли нам Він зустрітись поміг.

А якщо і просити пробачення –
Лиш за те, в чому винен сповна́:
Що, у праведнім долі тлумаченні,
Ти у мене була не одна,

За візити, неча́сті й непро́хані,
За відведений погляд убік
І за те, що, по вуха закоханий,
Я від тебе раптово утік...

Кару Божу прийму після сповіді
І, благаю, пробач мені ти!
У кохання бувають різно́види –
Ми свого́ не зуміли знайти.

Липень 2025 року

Я стрів Зеленського в степу́
(ми йшли тоді в Європу).
– А ти куди?
– Біжу в ОПУ́ *!
...А може, краще – в О́ПУ?

Яка печаль пресвітла, Боже мій!
Мов музика зійшла із небо-сині,
Де Моцарту натхнення йшов розвій,
Він душу виливав на клавесині.

Грайливий завше, нині був сумний...
І темпи уповільнював до largo.
І тугу розливали скрізь вони,
На юну вись навішували хмарки.

Всихати почала Любов-ріка,
Посуха люта береги стискала.
Отак ревнива сварка виника
Від слова, що промовлене недбало.

Під клавішами розпач спалахне,
І розів'ється бурею на presto.
Світ без любові - видиво жахне --
Армагеддон під пальцями маестро.

І раптом дощ andante зашумів,
Зійшов, як валер'яна з небо-стелі.
Ріка змахнула водними крильми...
І знов життя - оаза у пустелі.

30 липня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

 
Ти і я, усе ходимо кола і бачимо
Оцей безлад навколо
Прагнеш і хапаєш новини щодня
Вір і не вір, носороги навколо є
 
І питаєш себе а міг би
Та допоки можливо, літай, гуляй
І знай, присутність твоя потрібна
І знай, присутність твоя потрібна
 
Мовби ізціляєш, а хто відчуває це
Той заробляє – цей розкрадає
Ти мовиш не бачу і не бачиш
Ти мовиш не знаю – не дізнаєш анічого
 
Буде натомість усього тиша чиста
Зійде спокій на землю, удень
Моря хмар омиють попіл насильства
Залишений від людей
І не буде спасенних, ніде
 
Усі застигли, подивовано ніби
У небі зорі в’ють німби
Сонце випалює зіниці
Кружляючи наче гриф ото
 
Герой стояв у вікні й сльозу зронив
Гадав, я зупиняю війну, нині мене убито кимось
Іще останнє що я помислив
Желе і сік, на усій підлозі бульбашками
 
Замки зі скель щезнуть
Скелі стають щебенем
Видимі із зір до днів і годин
Уламки, пил, чорний квіт
 
Звідси і до неба рубець
Смерті глибинний центр
Ідіоти зникли геть
Ідіотам кінець
 
 
Епітафія
Ось корови воркуючі
Горлиці мукаючі
Вочевидь, і Пух – пухкаючий
 
Літній сон –
Сон
 
 
 
 
 
 
 
 

Здавалося б, написано усе,
Але читати геть нема коли:
Роман життя до розмірів есе
Стискає невгамовний часопли́н.

Ну що ж, нехай. Де коротко – талант.
Робити краще – гарне зіпсуєш.
Не на́вчений поет і музикант,
Я у своїм есе не знаю меж.

Межа існує тільки лиш одна:
За нею – епітафії сумні...
Але не дай, Господь, пробити дна –
Творити єресь не дозволь мені!

Допоки крапку не поставиш Ти
В кінці мого останнього вірша,
Дозволь хреста поезії нести,
Щоб римами надію воскреша́ть.

Липень 2025 року

Рожевий світанок тебе спонукає
любити життя, любити людей.
Хоч знаєш: реальність пекуча - не казка,
А в тебе, як в сонця, - купа ідей.
Зсере́дини світишся легко, квітково,
і попри байдужість, стільки добра,
бо хтось розуміє всю суть із пів слова.
Гармонія є - немає образ.
І небо підтримує, ніби шепоче:
і лихо мине, і люті громи.
Надією й радістю світяться очі,
і щира молитва лине за мир.

vɐɹиdɓɐw

позив кар'єр на штрек увага
глибінь хто встиг копри зібрав
собі кому ж невже все марно
хана

I.
данило майстер кожну скриньку
до малахітниці возив
а тачку гнав душевний фактор
позив

II.
позив душевної фактури
у світі лірики химер
похила штольня діамантів
кар'єр

ІІІ.
кар'єр запасів невичерпних
розкопи вздовж і по́пере́к
а для нащадків і надія
на штрек

IV.
на штрек націлена увага
в пітьму підземних володінь
данило майстер патрулює
глибінь

V.
глибінь принаджує багатством
ентузіастів і бариг
і кожний другий багатіє
хто встиг

VI.
хто встиг на все той миє ноги
хазяйці мідної гори
а зайві кошти інвестує
в копри

VII.
копри́ заглиблені у надра
і кожний з них немов бурав
данило майстер так замислив
й зібрав

VIII.
зібрав підйомники а як же
а далі кіньми на гарбі
поїдуть золото й каміння
собі

IX.
собі бо сам ото як сокіл
нема ж ніде людей докру́ж
і малахітниці на пам'ять
кому ж

X.
кому ж іще дари носити
вона й печери стереже
а що якісь природні сили
невже

XI.
невже не так і це все марно
бо знизу магма вогняна́
а там хазяйка значно зліша
хана

липень-2025.

 
до п’ятьох один –
із п’яти –
не сконавши не піти
геть
всяк урве своє
я і ти
зробимо це треба прагнути
 
старі старіють
міцнішає молодь
уже за тиждень
а чи ледве згодом
у них є зброя
у нас є числа
до звитяги ми їх переможемо
нумо –
 
танцюльки учорашній день бейбі
ніч крокує містом
вечорові тіні
крізь роки сповзлися
ти ходиш хідниками зі квіткою в руках
не збагнуть мовляв тебе хоч би як
пригорща даймів забирає твій час
нам потрібен бейбі вищий клас
 
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
об’єднаймось
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
о єднаймося єднаймося
оу ей –
 
ану мила
йди додому & зажди бейбі
я повернуся за хвилину
мені тре в цю автівку до хлопців і . . .
(зійти на пси)
 
об’єднаймося нараз
об’єднаймося нараз
об’єднаймось нумо
об’єднаймось нумо
нумо об’єднаймось
завів би тебе до комори і
хахаха ха
люблю її
от вигляда реально гарно
ану мила анумо
 
 
 
 
 
 
 
 

Цей світ шумить. О, як же він шумить!
Усе переплело́сь, заплу́талось. Де ниті,
які тримали людськість? То ж щемить
від божевілля війн. Ще й душі платять мито.
Життя людське розчавлене щодня,
руїни залишаються, вогонь і попіл.
Ворожі руки доторкнулись дна,
тече у жилах здавна лиш безумства допінг.
О світе, де ж та єдність на добро?
Шукайте Бога, поклоніться у молитві.
Від зла ви не сховаєтесь у схрон,
воно пролізе скрізь, то ж годі воду лити.

На вітринах аптек в Окая́мі
Дозрівають сардельки й салямі.
А в теплицях супи.
Ти не дуже тупи,
А осмислюй життя в Окаямі.

Пропонують бістро в Ліверпулі
Для гурманів телячі пілюлі.
Забажаєш пілюль –
Пригадай Ліверпуль,
І які там чудові пілюлі.

Сомалійські пірати в Бенга́зі
По-інакшому мислять наразі.
Їм набрид корабель –
То й пішли до земель.
Обробили – й живуть у Бенгазі.

Аферисти в газетах Руанди
Продавали невирвані гланди.
Хто бажав – той платив.
Це ж нормальний мотив,
Щоб читати газети Руанди.

А клієнти шинків у Стамбулі
Налягають на яйця зозулі.
Хто наївся, кує
Про натхнення своє
У гаях, як тамтешні зозулі.

2025.

Москаль ракетами фігачить,
«Шахеди» клином смерть несуть.
Не залякати нас, одначе, -
Лише примножується лють!

Згорить москва, згорить і пітер,
І Чайна стане по Урал.
Наш прапор буде майоріти,
Де мавзолей колись стояв!

21. 07. 2025