ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна П'янкова - [ 2010.01.27 14:38 ]
    * * * * *
    Вузьке підвіконня… Ще вчора – веселі діти.
    І лузали щастя своє, як великий сонях…
    Вона – божевільна. Їй треба впіймати вітер.
    І кришить, мов птаху, окраєць тепла в долонях.

    Так мучить буденність. Цей розпач не має жити…
    А вітер у косах – хвилююче і незвично.
    І їй, ненормальній, так треба його вловити.
    Собі.
    У волосся.
    Красиво.
    Собі.
    Навічно.

    Так вузько і страшно.
    Ця зірка мозолить око.
    Її б рукавами з холодного неба збити…
    Міняє світи…
    І ніхто не почує кроків.
    А з серця її витікає поволі літо…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (8)


  2. Олеся Овчар - [ 2010.01.25 09:21 ]
    Мишеняточко у ванні (забавлянка)
    Мишеняточко у ванні
    Куп! Куп!
    А довкола хвильки раді
    Хлюп! Хлюп!
    Милом – лапки, вушка, хвостик
    Мий! Мий!
    І водичка, наче дощик,
    Лий! Лий!
    Оченята слід закрити
    Жмур! Жмур!
    І гарненько чуба вмити
    Фур! Фур!
    Вже чистенькі мишенята
    Чап! Чап!
    Тільки з хвостика ще капа
    Кап! Кап!
    Аж чистіший світ навколо
    Гай! Гай!
    І підморгує бадьоро
    Грай! Грай!

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (12)


  3. Микола Руденко - [ 2010.01.25 08:24 ]
    В природі наші виміри відсутні...
    В природі наші виміри відсутні -
    Вона не ходить з метром у руці.
    Ламають скелю квітів корінці,
    Корали творять острови могутні.

    Тож неминуче скоро день настане,
    Коли світи побачать з торжеством,
    Як змореним, скарлюченим єством
    У карликах ворушаться титани.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Прокоментувати:


  4. Микола Руденко - [ 2010.01.25 08:02 ]
    В моїм краю
    В моїм краю живуть кряжисті сили,
    Що рід ведуть із глибини віків.
    В моїм краю ще збереглись могили,
    Насипані шапками козаків.

    В моїм краю в руках підкови гнути
    Діди навчали босоногих нас.
    ( - Ну як тим воликом гарбу тягнути,
    Коли її не зрушить і Панас?..)

    Тут матері з такою добротою,
    Якої ви не знайдете ніде.
    Тут велетні з довірою святою -
    Їх циганча круг пальця обведе.

    Під стріхами красуні чорноброві,
    Що мають серце чуле і просте.
    В моїм краю чорноземи метрові:
    Голоблю посади - і та росте.

    А день, мов лицар, підійма забрало,
    Склика тополі на старі вали...
    В моїм краю вмирали, як орали:
    На бій, неначе на роботу йшли.

    Земля вертає хлібом сльози бранок,
    І жде чогось коріння у гаю...
    В моїм краю півні співають ранок.
    Півні співають у моїм краю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (1)


  5. Микола Руденко - [ 2010.01.24 21:59 ]
    Знов насувається зима...
    Знов насувається зима,
    Лягає паморозь на луки.
    Давно мені листів нема —
    Мовчать сини, мовчать онуки.

    Як видно, рід мій нетривкий:
    Все рідшає круг мене парість.
    За що життя — за гріх який
    Мене оголює на старість?

    Відірве друга, відбере —
    І вже назад не повертає.
    Я — ніби дерево старе,
    Яке на вітрі облітає.

    Лишилась тільки ти одна,
    Немов берізка на галяві.
    Нас віхола не обмина —
    Чи ми у славі, чи в неславі.

    Як нам не схибити в житті?
    Як вберегти надійну руку,
    Де навіть рідні душі — й ті
    Одне одному чинять муку?

    20.X.80, Мордовія


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Прокоментувати:


  6. Валерій Голуб - [ 2010.01.24 18:30 ]
    Великому подвигу Олекси Гірника присвячую.

    СПАЛАХ
    Уночі по снігах – на Тарасову гору.
    Чорна темінь чіплялась, тяглась, як смола.
    Тільки ніч. Він давно собі вибрав цю пору.
    Вдень гебісти в цивільному шиють діла.

    - Здрастуй, Батьку Тарасе! Прости, що тривожу.
    Я усе, що замислив, відкрию тобі.
    Без надії і віри я жити не можу --
    Рідний край ув імлі, а народ у журбі.

    Змордували, зросійщили всю Україну.
    Тож у кого сьогодні нам долі питать?
    Сотні кращих синів хто в Сибіру, хто згинув,
    А на тих, що зігнулись – мовчання печать.

    Я спалю себе, Батьку! Й піднімуться інші.
    Годі плакать! Сатрапи не вірять сльозам.
    Мій останній протест, аргумент найсильніший
    На алтар незалежності й волі віддам.

    …Ніч завмерла від жаху. Принишкли алеї.
    Сильний запах бензину. Сірник між долонь.
    І живим смолоскипом, вогнем Прометея
    Спалахнув він, щоб вічно горів цей вогонь.

    Тьмяне сонце червоно зійшло на морози.
    В лютім холоді день розповивсь і зачах.
    У багрянім промінні льодинками - сльози
    Мерехтіли в Шевченкових сивих очах.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (11)


  7. Юлія Фульмес - [ 2010.01.21 13:50 ]
    *-*-*
    А ти так багато мені намовчав, ніби маку насіяв,
    Хоч сядь або плач і збирай, але я не твоя попелюшка,
    Бо слухати і не почути тебе—це така безнадія,
    Що навіть сусідки услід головою хитатимуть скрушно:

    „Сердешна, укотре вона помилилася і обпеклася,
    Чи так на роду їй написано, чи перекреслено кимось”,
    У паспорті не зафіксує ніхто, що породистий красень
    Бажав одружитись, але передумав, утративши стимул.

    А я переходжу сніги, із глибин відчуваючи магму.
    Я так би тебе відчувати хотіла, твою серцевину.
    І мелос весільної пісні здіймає уверх діафрагму:
    Любив_та_покинув,
    Любив_та_покинув,
    Любив_та_покинув.

    Здається, вони мали рацію, славні кумасі-сусідки:
    Уміти сприймати стосунки як чай до сніданку, як звичку.
    Та звідки узяти здорового глузду, скажи мені, звідки,
    Якщо ти трактуєш мене ніби пару тісних рукавичок.

    Це страшно, та твій гіпнотичний перформенс дає результати:
    І я, мов застигла у власній безвиході крапля бурштину
    Порушую цілу мозаїку чорних і білих квадратів:
    Любив_та_покинув,
    Любив_та_покинув,
    Любив_та_покинув.




    Рейтинги: Народний 5.46 (5.52) | "Майстерень" 5.75 (5.53)
    Коментарі: (28)


  8. Богдан Сливчук - [ 2010.01.20 22:26 ]
    СЕРДИТИЙ ВІРШ.... або послання "великому" поету з маленької букви



    Ти будь поетом навіть сто разів,
    Поетом будь разів зо триста.
    І як би ти високо не злетів,
    Подумай : Чи душа у тебе чиста?

    Ти будь поетом посеред творців,
    А не творцем посеред віршомазів.
    Якщо хоч раз купився за гроші,
    То ти себе самого просто зрадив.

    Хвали себе і підноси до зір,
    Не слухаючи , що сказали люди.
    Нема ціни у творчості і мір,
    Так було вчора і так завтра буде.

    Так буде…Й ти поетом будь,
    Поетом будь разів зо триста…
    У цих словах одна єдина суть –
    Душа творця повинна бути чиста!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (16)


  9. Лаура Тільки - [ 2010.01.20 20:26 ]
    ПИТАННЯЗНАК
    безликий сум на полотні
    стіна свіча стремена на коні
    вікно розбите у пітьмі
    і сіна гниль і вершники земні
    виття і вила

    земне усе до забуття
    про волю просо і життя
    де сон бере мале лоша
    і сяє трепетна душа
    в очах кобили

    свіча згорить стіни впадуть
    кобила і лоша помруть
    і в нас життя лише одне
    і що зробили ми чи не
    не так зробили?

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (9)


  10. Ірина Буцяк - [ 2010.01.20 19:12 ]
    Припливи-відпливи
    Припливи-відпливи.
    Хлюпоче вода, набігає
    Просіює море між пальцями
    Жовтий пісок.
    А десь між камінням
    Забилася мушля,
    Й співає!
    І що це за диво:
    Дві пісні в один голосок?!
    Сіресенька мушля
    І прожилки білі по краю
    Цілком непомітна,
    Простацька, негарна,
    А он
    Дві пісні у ній оселились, -
    І вже ціле море лунає
    Як спомин,
    Відлуння,
    як покрик закоханим вслід
    В унісон.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (2)


  11. Іван Андрусяк - [ 2010.01.20 13:25 ]
    * * *
    тонкого сну зникоме відображення
    на дні ріки - чи доживеш до дна
    немов провини порскають ображено
    ламкі комахи з білого човна
    урізноводь -
    любити і прощатися
    урізноводь - ламати бильця слів
    по котику по китиці по ратиці
    по дотику рослини до землі
    отак пророчі овиди збуваються
    торкнешся сну і кола по воді
    і біла піна різьбленої палиці
    згортається до кореня слідів
    до крил пера просякнутого виміром
    до самоти що прогортає плоть
    до виводу на крони білих вивірок
    яких - у сні - прощає різноводь


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (9)


  12. Тіна Рагас - [ 2010.01.20 12:11 ]
    * * *
    Найбільше лихо на землі – духовна бідність,
    Яка себе вдягнула в пишні шати.
    Сліпої слави милі серцю грати
    Підступно вп’ялись в душу – зникла гідність!

    Найвища доблесть на землі – прийняти долю,
    Якою б не була її сваволя.
    Святий завіт ректи усім в недолі,
    Нести прощення щире брату – виграв волю!

    Найбільше щастя на землі – знайти любов,
    Яка зійде зерном справдешнім в серці.
    Дарунок Богом нам такий дається,
    Аби розквіт стократно – світло в світ поніс!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Прокоментувати:


  13. Ольга Мартишева - [ 2010.01.20 12:50 ]
    Вечір напередодні свята
    Із творів Алекси Шантича (Сербія)
    Завтра вже свято. Світло своє дивне
    Лампада ллє, і вся кімната сяє.
    Я сам. Годинник із кута лунає.
    Час непомітно і безшумно плине.

    Мороз надворі. Гріє піч поволі.
    Лежу й мовчу, під головою – руки.
    Лиш чую у вікно тихенькі стуки
    Гілок горіхових померзлих голих.

    Так, давній спогад під дверима наче
    Чека і тихо в тужне серце стука,
    Як друг, немов чиясь душа у муках
    Із болем схлипує й зі мною плаче.

    Колись давно, вечірньою порою,
    Зима також покров гіллю плела.
    Неначе сад кімната ця була,
    Де тихе щастя плинуло рікою.

    Як і тепер, лилось тоді проміння,
    І сяяла ікона від лампади,
    Приховував благословення ладан,
    І тихо коливались світло й тіні.

    Свічки горіли сальні жовтуваті.
    Пахтіла ладаном уся кімната.
    І, як на вічі, сіли ми, малята,
    У захваті, що час у сніжки грати.

    Під сивою вуаллю пару й диму
    В печі вогонь палає жарко й живо
    І смугами блискучо та грайливо
    По килиму лягає й ними блима.

    В м’якому кріслі батько сів спочити.
    В устах у нього люлька задиміла.
    І погляд його сонний, добрий, милий
    Далеко поблукав цієї ж миті.

    А біля нього матінка присіла,
    Як символ щастя. Лагідна, бадьора
    Сорочки шиє нам на свято скоре
    І час від часу поглядає мило.

    Кільця почулись стуки за дверима.
    «Напевно, Петар це!» – гукає тато. –
    «Завжди він любить щось розповідати.
    Відкрийте дядьку!» І, як вир нестримний,

    Щоб двері відімкнути, ми женем.
    Й старий сусід, високий, наче хата,
    Обтрушуючи з шапки сніг лапатий,
    З’явився на порозі з ліхтарем.

    І кожен з нас летить йому в обійми.
    І мати його радо зустрічає.
    А він іде до батька й всіх вітає,
    Розпитує, як живемо усі ми.

    І сяє щастям наша вся кімната.
    На кожному чолі святе щось, миле.
    Закручуючи вус, сусід уміло
    Почне старі казки оповідати.

    Ковтаємо ми мовчки кожне слово.
    В той час як за вікном мороз, метілі,
    Серця тремтять від радісної хвилі
    Й чекають, чим завершить дядько мову.

    А потім тато, ясний, як сонце раннє,
    Узяв би гуслі у жилаві руки
    Й почав би під зворушливії звуки
    Прекрасний спів про Страхинича Бана.

    Мені здавалось, пісні кожне слово
    Неначе стало ніжною росою,
    Що мерехтить, блищить і наді мною
    Краплинками зтікає знову й знову.

    Які ж далекі дорогі часи ті!
    Обличчя рідні, вже давно нема вас!
    Пуста кімната… Моє серце – хаос!
    Не знав без вас я щастя ані миті…

    Лампада й зараз тліє при іконі,
    І до Різдва залишились години.
    Я – лист зів’ялий, мене криє іній.
    В своїй кімнаті-ямі я бездонній.

    Дарма чекаю, скутий німотою…
    Ані душі. Мовчу, як камінь, сам.
    Лише горіх померзлим б’є гіллям
    В моє вікно, вітаючись зі мною.

    Та доки мука серце мені косить,
    Ніби мороз траву на скелі голій,
    Із книг моїх, запиленого столу
    Зашаруділи наче феї коси.

    Поглянь! Вже розгортаються на диво
    Старі книжки, сни туги й самоти.
    Усе заворушилось, мерехтить.
    І падає на мене шуму злива.

    Чи все це наяву? Чи все наснилось?
    З розгорнутих книжкових сторінок
    Легкі птахи злетіли, мов з гілок,
    І по кімнаті розгорнули крила…

    Всі ніжно-світлі, аж прозорі в русі.
    Одна пташина в’ється при лампаді,
    А інша проливає сльози градом
    Перед портретом мертвої матусі.

    Одні птахи біляві, мов лілеї,
    Пір’їни в них на грудях золотії,
    А інші – сині всі, з рудим на шиї,
    Неначе пофарбовані зорею.

    Якісь мені на мляве серце впали,
    Тріпоче пір’я – шелестять шовки.
    А птах один крилом своїм легким
    З теплом торкнув моє обличчя в’яле.

    Хотів зітерти мого суму тіні.
    І слухай! Заспівали всі вони.
    Звук голосів чарівних їх дзвенить,
    І крізь той спів я чую слів тремтіння:

    «Забудь свій біль! Хай він навіки згине!
    Твої ми вірші й друзів всіх отих,
    Хто гріє душі на зірках ясних.
    Всі ми і є жива твоя родина.

    Ми криємо усі серця тривожні.
    Ми – як роса на одинокім листі.
    Мільйонам несемо ми в ніч імлисту
    Надії ліхтарі гарячі Божі.

    З’єднання душ людських – це наша справа!..
    Пов’язуємо мертвих ми з живими.
    Якщо ми поряд, завжди будеш з тими,
    Яких давно укрили пишні трави!

    Ці зграї благодатні обійми ти!..
    Й коли тебе накриє смерті хвиля,
    Ми теплі сльози на твою могилу
    Із сонця золотого будем лити.»

    Дзвенить акорд… І промені гарячі
    Лампада ллє і кидає на стіни.
    Лунає із кута старий годинник.
    Закривши очі, я від щастя плачу…
    2002


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  14. Віталій Ткачук - [ 2010.01.20 09:18 ]
    давні твої коханці
    Давні твої коханці лізуть, неначе волосся,
    Гніздяться у головáх, ніби бойцуни на стовпі.
    Пташата у них ростуть, пташата поживи просять
    І скиглять - допоки кволі, і ситі - поки сліпі.

    А тільки-но невбачай повипинаються крила
    Із перших бруньок у розлогій кроні твоїх ребéр,
    Пташата-вже-коршуни ревно та опазуріло
    Вискубують пір'я, у тім'я в'ївшися, як у герб.

    Їх коронують гучно, із серцем на троні садять
    Мої простолюдні, мої ревниві німі думки.
    Та ти приходиш - миром - і їх анархічну владу
    Скидаєш із трону цілунком обвітреним і палким.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (20)


  15. Любов Долик - [ 2010.01.18 21:00 ]
    Питання до Бога
    Боже, Ісусе Христе,
    Царю Ти наш небесний!
    Душа в мене,
    може,
    розхристана,
    може,
    далека від істин.

    Боже, одного разу
    хочу Тебе спитати –
    чи важко Тобі
    бути Богом?
    вічно людей прощати?

    Ти поясни мені , Боже,
    як це - у серці вмістити
    любов- таку величезну,
    щоб
    ворогів
    любити?

    Дивись, в цьому світі земному
    стільки є сліз і гріхів,
    байдужості,
    заздрості,
    злоби...

    Тобі –
    лиш церковний спів...

    Я так би хотіла бути
    мудрою,
    доброю,
    світлою.
    Я так би хотіла здобути
    небо в своїх думках!

    То як же Ти зміг,
    мій Господи, –
    пробачити всі провини,
    пробачити кров і сльози –
    пробачити –
    і здолати
    перед розп’яттям страх...

    Як я повинна іти?
    Боже, навчи мене Ти!


    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (19)


  16. Іван Андрусяк - [ 2010.01.16 15:13 ]
    * * *
    Романові Скибі

    текст як відмазка - живеш і листаєш
    мнешся понуро з ноги до ноги
    старість не радість
    і радість не старість
    все що зосталось
    крила й борги

    і не відріжу й не відворожу
    і не поставлю слухати
    де
    вечір колише білу сторожу
    і загорожу білу пряде

    так і залишусь листом осиним
    криком совиним привидом
    чи
    тим хто розріже сонце як диню
    і - закричить

    і загорнувшись в листя і в сушу
    в гори і води
    в сад і зело

    виригну душу
    виплюну душу

    все
    відлягло


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.55) | "Майстерень" 5.63 (5.61)
    Коментарі: (6)


  17. Ярина Брилинська - [ 2010.01.14 10:59 ]
    самотність удвох
    давай заховаємо
    неспокій у кімнаті
    з відчиненими вікнами
    може відлетить
    а потім розчинимося
    в оксамитовому дотику
    протяжного саксофону

    час поллється
    тоненькою цівкою
    піскового годинника
    а ми обгорнемося тишею
    як теплим коцом
    і
    будемо вдихати
    повітря ніжності

    притишимо серця щем
    накриємо його сміху
    дощем
    і разом займемося...

    безтурботністю


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (18)


  18. Ольга Прохорчук - [ 2010.01.13 20:51 ]
    Любі друзі зі старої кАманди Анни Ахмєтової рятують країну
    Якщо залишають сили,
    Ти Бога не згадуй всує,
    А думай, вкраїнцю милий,
    Про те, що Вона – працює!

    Коли у шаленім темпі
    Інфляція дме у спину –
    Згадай, що смугастий Рембо
    Іде рятувать країну!

    А раптом котроїсь днини
    Тебе запосяде скрута –
    Утішся, громадянине,
    Бо думка твоя – почута!

    Кроти завелись між грядок?
    Не варто здіймать тривогу!
    Бо Він наведе порядок,
    Як голос даси за нього.

    Якщо ж про свої здобутки
    Забудеш, мов ненароком, –
    На чинні біг-борди хутко
    Ти кинь незрадливим оком!

    Коли ж виробництво впало,
    Собі не впадай у відчай:
    Довірся професіоналу
    І силі його чоловічій!

    І як тут не буть щасливим,
    Коли, наче кашу масло,
    Нам будні активно живить
    Веселе і влучне гасло?

    І що нам з тієї кризи?
    Ми чхали на негаразди!
    Бо в нас не брудні мармизи
    На бордах – а чесні ґазди!

    Тож так я скажу вам жваво:
    Ні честь, ні життя віддати
    Не соромно за державу,
    В якої – ТАКІ кандидати!

    P.S. Народ має владу, на яку він заслуговує.
    Влада має народ, який їй це дозволяє.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (5) | ""


  19. Богдан Олег Горобчук - [ 2010.01.13 10:22 ]
    молитва
    я хліб, Боже, ріж мене
    я створений саме для їжі
    і янголи в зубках ніжних
    знесуть мою плоть вище

    я сіль, Боже, бий мене
    я стовп соляний, я камінь
    ти сам мене з нирки вийняв
    своїми святими руками

    я біль, Боже, збав мене
    розмаж мене шаром найтоншим
    по кожній душі ослабленій
    по стиглому серцю кожному

    2009


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (30)


  20. Ванда Нова - [ 2010.01.12 15:39 ]
    * * * *
    більше не снись
    ти мій сон отруїв
    годі карати
    вечір умив білі руки свої
    як прокуратор
    я йому ноги омию нехай
    терпнуть коліна
    нашепочу аби туга лиха
    зм’якла у глину
    вечір не зглянеться
    сниво дурне
    з міхів розсипле
    вечір - мій кат - відспіває мене
    голосом сиплим
    пам’ять затягне шнурок
    ув’язнить
    вежа мов глечик
    діва очей не зімкне ні на мить
    коси по плечі
    сниво розкраю на сотні судом
    кину до схрону
    завтра - прощати гоморру й содом
    жінко солона
    завтра - заклякнути межи стовпів
    тихій і ницій
    винести
    стерпіти будь-що аби
    більше не снився


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (29)


  21. Юлія БережкоКамінська - [ 2010.01.11 19:48 ]
    * * *
    І що не травень – розливає хміль.
    І що не думка – то якась химера.
    Я вчуся посміхатися крізь біль,
    Й мовчати, коли хочеться істерик.

    І що не сонце – випалить дотла
    Усю траву, не дочекавшись квітів.
    Я вчуся не примножувати зла
    Хоча би тим, що не берусь судити.

    І що не вечір – в’януть кольори:
    І жовте, і червоне, і зелене…
    Я вчуся не дивитися згори
    На тих, хто йде внизу позаду мене.

    І що не вірші – на один мотив,
    Переспіви заїжджених мелодій.
    Я вчуся жити серед власних слів,
    Та щось не дуже в мене це виходить…
    10.01.10.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  22. Оксана Пухонська - [ 2010.01.10 22:09 ]
    * * *
    Сніг товчеться у вікна
    І просить для себе світу.
    Надто тісно йому у безрам'ї самотніх шиб.
    Душі хочеться змерзнути,
    Щоби когось
    Зігріти,
    Коли холодом болю
    Цей час так себе прошив.
    Виростають ліси
    Біло-інейним сном голгофи
    Для розпятих пілатів
    В епоху нечистих рук.
    І питає історія тихо
    Її:
    Кого ти
    Посилаєш відверто
    На цю невідверту гру?
    Сніг товчеться камінням,
    Лягає у фатум слова.
    І конає красиво
    Під важкістю теплих ніг.
    Крок за кроком –
    І все...
    І крутитись земля готова
    Навіть в інший вже бік
    По орбіті своїй сумній.
    Тільки б душам, на жаль...
    Тільки б мерзнути і мовчати.
    Благородніє світ
    Від безвидної суєти.
    Виростають з-під снігу
    Нові і нові пілати,
    Що месіям своїм
    Через себе кують хрести.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (3)


  23. Іван Андрусяк - [ 2010.01.10 21:15 ]
    ***
    Коли дорога відлітає в ірій,
    лишається за курявою крил
    твоя невіра, і твоя зневіра,
    і попіл слів, і безголосся пил.

    І ти згадаєш, у якому літі,
    в якім столітті, у якім житті
    на цьому світі чи на тому світі
    до порожнечі осені летів.

    І затремтить у сонячнім сплетінні
    думок твоїх тонесенька як нерв
    мелодія осіннього цвітіння
    пожовклих перевтомлених дерев.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Прокоментувати:


  24. Іван Андрусяк - [ 2010.01.10 21:25 ]
    ***
    Розплющити, отверзнути роздерти
    сухі повіки і сухі вуста.
    Благати смерти. Спокою і смерти,
    коли довкола пустка й самота.

    Невже слова мої гріхи замолять?
    Чи на словах безглуздости печать?
    Що за любов, коли її говорять?
    І чи любов, коли її мовчать?

    Покуто, не мини. Збагни, Покуто,
    чия у тім, чи є у тім вина.
    Та дівчинка, забута й незабутня,
    невже вона понад усіх одна?

    Відкрию очі: Боже милосердний!..
    Уста розкрию: Отче наш, єси…
    А світ – не світ. А світ – немов підземний:
    ні істини, ні смислу, ні краси.

    Немає світу. Вилинялий. Стертий.
    Її нема. Мене нема. Прости.
    На цій землі хрести не тільки мертвим –
    живим і ненародженим хрести!


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (2)


  25. Іван Андрусяк - [ 2010.01.10 21:57 ]
    ***
    колись
    твоє ім’я
    перебриніло на моїх вустах
    і встигло застигнути
    брунькою в серці

    а нині
    Господи!
    весна це чи не весна

    крижини світла
    тануть в моїх очах
    брунавіють вуста
    призабутим іменем


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Прокоментувати:


  26. Іван Андрусяк - [ 2010.01.10 21:28 ]
    ***
    …бо все – то ловлення вітру.
    Еклезіаст

    Не слухай – це тиша, яка не затихне.
    Не слухай – усе це лиш спраглі слова.
    Питається вітер натомлено: ти хто?
    І час пропливає, і вічність сплива…

    І вітер спливає, бо ловленням вітру
    є спроба порушити тишу душі.
    Бо все те, у що неможливо не вірити –
    бо й та, у котру неможливо не вірити –
    піде у практичність і скаже:
    лишіть…

    Пішла у практичність. Не слухай. Не кайся.
    Не думай про вітер, бо зловиш туман.
    А вірші – це казка. А вірші – це калька
    стократ пережитих, прожитих оман.

    Бо вірші – то мрія. А мрія – лиш вітер.
    І ловленням вітру здається життя.
    А вітер ловити – це значить горіти.
    Це значить – згоріти. Це доля. Затям.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.55) | "Майстерень" 5.75 (5.61)
    Коментарі: (3)


  27. Іван Редчиць - [ 2010.01.10 04:58 ]
    ПУЛЬС

    Рубаї *******


    1
    Тривожний пульс у нашої епохи,
    Бо звідусюди сходяться мандрьохи.
    І кожний з них – політик і діяч,
    А совісті не мають анітрохи.

    2
    За правду вівці борються з вовками,
    І дружними ідуть на них рядами.
    Вирує вся долина до зорі –
    Вовки перелякались до нестями.

    3
    Політики такі, як баба Настя,
    Котра завжди казала, як удасться.
    І жоден у кишеню не поліз, –
    Там їхнє слово, де народне щастя.

    4
    О, як радіє серце, бо віднині –
    Царює совість в нашій Україні!
    Дивлюся навкруги – це був лиш сон,
    Густий туман розвіявсь по долині.

    5
    Мабуть, у того розуму немає,
    Хто вік живе і правди не шукає.
    А той щасливець, що її знайшов, –
    Давно вже манни з неба не чекає.

    6
    Чи є такий у світі вождь-тиран,
    Котрий народ заводить у туман
    Солодких обіцянок і хвали, –
    Наносячи йому мільйони ран?

    7
    Ідея сяє на небеснім шовку,
    А ми її шукаєм, наче голку.
    Побачивши розтерзане ягня, –
    Ми довіряємо нахабі-вовку.




    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.46)
    Коментарі: (3)


  28. Оксана Романів - [ 2010.01.10 03:15 ]
    Говори!..
    Чорний місяць і ти вже не бачиш і власної тіні.
    Говори про любов, про розлуку свою. Говори.
    Бо життя перейде. І залишуться мури камінні.
    Вічний погляд у даль, вічний потяг кудись догори.

    Говори про печаль. Навіть пошепки, навіть нікому…
    Про найтоншу струну і відлуння далеке крізь ніч.
    Коли холод надворі і холод у тобі самому.
    Коли ти воз"єднання: доріг, берегів, протиріч.

    Говори про життя. Коли навіть із викликом смерті.
    Коли степ й чисте небо, і небо з зірками, і степ…
    Бо свобода в тобі незнищенна і в цій круговерті
    Ти один між думок. Чорний місяць. І світу вертеп.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.34)
    Коментарі: (3)


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2010.01.09 23:38 ]
    * * * До Р.Х.
    І все прибуде!
    І буде добре!
    Гляди, Маріє.
    Хіба не диво - теплінь узимку, і так Зоріє.
    А Сяйво лине по небу - гріє із високості,
    і не пихате, що те, зі споду, зі злота злості.
    Рясною буде ся ніч, Маріє, вам у вертепі.
    Чи не для дива – духмяне сіно і ясла теплі.
    Вернеться Йосиф, зігне коліна. І в ту хвилину
    і Сяйво зрине, тепло віддавши в зіниці Сину.


    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (14)


  30. Василь Роман - [ 2010.01.09 21:17 ]
    [ ви-р-і-ї ]
    гортанний голос
    ________________ гами гонористі
    п’янять
    _______ у тихий вечір
    ______________________ pianіssimo
    налий-но
    _________ друже
    ________________ поки ще не вистигла
    пательня сонця
    ________________ у чужому місті
    що вузьковійно
    ________________ мружиться очима
    нема в тім ради –
    ________________ дома не журилися б
    вже бузьки
    ____________ з журавлями
    ________________________ поріднилися
    з тих пір
    ________ як я злетів
    ___________________ услід за ними

    торкай келішок
    ______________ пальцями тремтячими
    дивися в очі
    ___________ смутками наповнені
    а птах
    ______ змахне крильми
    _____________________ у небі
    ___________________________ мов мені
    в останню мить
    ______________ промовить «до побачення»



    Листопад, 09


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (11)


  31. Юлія БережкоКамінська - [ 2010.01.08 14:56 ]
    * * *
    Я осінь вишивала муліне.
    Хвилини наповзали на хвилини.
    Цей листопад ніколи не мине, -
    Він зупинився, як старий годинник.

    У ньому назавжди пішли дощі,
    Такі рясні, і невимовно сірі.
    У нім вогонь грайливо не тріщить
    В порожній, не провітреній квартирі.

    У ньому тільки два із кольорів,
    І ті - іще не знаю, як назвати.
    Цей листопад – за ніч перегорів.
    Цей листопад – і сам собі не радий.

    Він тягнеться над соснами, увись,
    Він відіграв усі осінні ролі,
    Він радий був би зрушити кудись
    Із полотна, із пам`яті, із долі.

    Вхопила нитка цупко і трима,
    До хрестика лягає хрестик рівно.
    Та завтра зранку родиться зима
    Іще не люта і така наївна…


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (5)


  32. Ольга Майборода - [ 2010.01.08 13:42 ]
    Нічого в нас....
    Нічого в нас ніколи не було,
    самотній сад і яблуні у ньому...
    Вазонок, що дивився крізь вікно,
    і птаство, що зліталось біля дому...

    На небі сірому дві літерки малі -
    то журавлі прощаються із нами...
    Нічого в нас... Лиш груші на столі,
    і фото в рушниках пожовкле мами...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.23) | "Майстерень" 5.5 (5.1)
    Коментарі: (4)


  33. Богдан-Ігор Антонич - [ 2010.01.08 08:12 ]
    Різдво. Коляда
    Народився бог на санях
    в лемківськім містечку Дуклі.
    Прийшли лемки у крисанях
    і принесли місяць круглий.

    Ніч у сніговій завії
    крутиться довкола стріх.
    У долоні у Марії
    місяць — золотий горіх.

    КОЛЯДА

    Тешуть теслі з срібла сани,
    стелиться сніжиста путь.
    На тих санях в синь незнану
    Дитя боже повезуть.

    Тешуть теслі з срібла сани,
    сняться веснянії сни.
    На тих санях Ясна Пані,
    очі наче у сарни.

    Ходить сонце у крисані,
    спить слов’янськеє Дитя.
    Їдуть сани, плаче Пані,
    снігом стелиться життя.



    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (102) | "Пісенне виконання. Василь Жданкін"


  34. Сонце Місяць - [ 2010.01.08 03:55 ]
    Gloom
      
    Місяць котиться до Монмартра
    Бай... софіти пішли зі сцени
    Від старого кінотеатру
    Відлунали нічні сирени
     
    М-р Боґарт за свіжим пивом
    Проглядає пусті газети.....
    Комуністи горять наживо....
    Кубинці готують ракетний......
     
    Сміт-і Вессон прибрав твій дилер
    Сніжний ранок свічадний саван
    Чорна кава та Генрі Міллер
    Арлекінівська марна слава
     
    Гелловінська світська забава
    Тихий глум. Твій перфектний кілер
     
     
     
     -;-
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (31)


  35. Юрій Лазірко - [ 2010.01.07 23:25 ]
    За мною йдуть
    За мною йдуть по новородках – по слідах,
    і дивляться під ноги, ніби у безодню.
    А як зайдуть за клітку, під Господній дах –
    умиються теплом і здують кисень з водню

    з кармінних чаш. Як отченаш, уклавши біль,
    купатимуться в золоті мого "ні слова".
    Заміряють опалу славу по собі –
    кришитимуть світил хлібці на стіл Христовий,

    аби забився у куток і наслухав
    як до вікон, мов до ікон, припала злива,
    як зі сузір`я Риби вариться уха,
    густіє в сні та молоці тілесне мливо,

    i рани відкривав для зраджених і тих,
    що опікали, обпікали, обпеклися.
    Бог у мені аж до самого крику стих,
    аж чутно стало як спадаю листям

    на срібну до самого скону сивину,
    скороблений, мов роблений не з тої глини.
    Через життя летів, через себе й вину
    за переліт, за все, що не дісталось сину.

    Лежу, а наді мною протікає синь,
    у вени колір огортаються протоки.
    І затихають, ніби ватра, голоси
    розворушивши тіні предків крок-за-кроком.

    7 Січня 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.72)
    Коментарі: (20)


  36. Вітер Ночі - [ 2010.01.07 17:59 ]
    Цвітуть каштани...
    Цвітуть каштани за вікном, –
    У очі зазирають сонно.
    І тіло зламаним веслом
    На хвилях б’ється безсоромно.

    Роздвоєність земних бажань.
    Огидна спроба насолоди.
    Смиренність, щирість покаянь.
    Злиденність витівок природи.

    Весняна повінь відчуттів.
    Твоє розсипане волосся.
    І знову неймовірність слів,
    Що все намріяне збулося.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (19)


  37. Андрей Мединский - [ 2010.01.06 14:05 ]
    ***
    Засыпаешь, и тихо рядом вечность ложится на бок,
    просыпаешься, куришь, ищешь входные двери,
    за которыми дикий пляж, где резвятся крабы,
    перепившие солнца и переварившие херес.
    Но открытое утро всасывается ниоткуда,
    на лице отчетливы тени глубоких борозд,
    это давний бронхит - запущенная простуда,
    это черные клетки фантазии о Бора-Бора.
    А за шторой белеет день, и ветер приносит атва:
    снеговые моря олицетворяют Хронос,
    приглядишься – это двухцветный паралич шахмат,
    это белые чайки и пешка убитой вороны.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (19)


  38. Іван Редчиць - [ 2010.01.06 13:23 ]
    КОЛЯДНИЦЯ
    “Коляд, коляд, колядниця!” –
    Дзвінко лине з краю в край,
    Добра з медом паляниця,
    Як весільний коровай.
    Коляд, коляд, колядниця!
    Кожен голос, як струна,
    Красна дівка, яснолиця,
    Наче долі таїна.

    “Коляд, коляд, колядниця!”
    Стань, послухай, подивись,
    Там, де білі лебедиці,
    Навіть верби обнялись.
    “Коляд, коляд, колядниця!”
    Чує рідна сторона,
    Сяє в душах зоряниця, –
    Україна в нас одна!

    “Коляд, коляд, колядниця!” –
    Лине в місті і в селі,
    Нам нема коли журиться –
    Празник неба і землі!
    Коляд, коляд, колядниця!
    І в чарках, як синь-вода,
    І на покуті в світлицях –
    Україна молода!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (7)


  39. Леся Романчук - [ 2010.01.05 19:15 ]
    Рим
    Крізь романтику марева рим
    Ти здаєшся ворожо-чужим,
    Таємничий, мов вічності дим –
    Рим.

    Твої корені з давніх легенд.
    Ти уже не столиця, а бренд.
    І лиця не ховаєш у грим.
    Ти короткий і грізний –
    Рим.

    Ти над морем долоні простер,
    Кожен другий тут – легіонер,
    Ти пануєш над світом старим –
    Рим.

    Ти на камені церкви стоїш,
    Твої діти – Мадрид і Париж,
    Вічний спокій і вітру нестрим –
    Рим.

    Ти надбав дивовижних скарбів,
    Втратив лік для служниць і рабів,
    Маєш безліч похилених спин,
    А у мене довіку один –
    Він.

    Він у мене довіку один.
    Що зробив ти із ним, Авентин?
    Та потьмарить крила голубінь
    Не дозволено навіть тобі.

    Він сплатив тобі мито стократ.
    І немає дороги назад.
    Не порушив. Але поза тим
    Він ніколи не буде твоїм!

    Я – не скверна. Я те джерело,
    Що очистить скорботне чоло,
    Що опору душі поверне.
    Не судіть, не кленіте мене.

    За межею, за мурами я,
    В порожнечу долоня моя.
    Та хіба ти заплачеш за ним,
    Рим?

    Він у мене довіку один.
    Замурований в камені стін.
    Місто вічне і непобориме.
    Хто насправді ти, хто ти, Риме?
    3.01.2010


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (12)


  40. Василь Опришок - [ 2010.01.04 21:38 ]
    Надвечір'я
    Знов лелече гніздо зацвіло голосами малими,
    І від перших листочків болить тополина душа,
    Тільки вже не мені хтось у пасма вплітає стеблину,
    Не до мене назустріч в задуманий сад поспіша.

    Ще жнивує життя – теплим сонцем напоєна днина,
    І вустами твоїми неспівані пахнуть пісні,
    Та чомусь ожила у забутій матусиній скрині
    Тиха пам’ять моя матіолою на полотні.

    Хай минають літа, хай поволі холонуть сузір’я,
    Мов шовковиці ночі назавжди зникають в траві,
    Та ласкавий вогонь золотого мого надвечір’я
    Завтра вранці підніме лелітки дівочих повік.



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  41. Василь Опришок - [ 2010.01.04 20:17 ]
    Еротичне
    Ця жінка, що заснула поряд мене,
    Ця тиша, що віднині гробова.
    Іскриться лампа, тінь її зелена
    Лягає на тіла і на слова.

    За шибкою хурделиця блукає
    і небо крізь фіранки зазира,
    ця жінка тут, вона мене кохає
    і від шаленства мойого вмира

    Нехай сусіди шепчуться над нами,
    Нехай вірші про інших пише хтось!
    Я ждав її віками і роками,
    І пестити не зможу ще когось!


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (8)


  42. Ванда Нова - [ 2010.01.04 11:08 ]
    * * *
    де ти знайдеш такого янгола…?
    («Крихітка Цахес»)

    де ти іще знайдеш такого янгола у мені?
    у вимріяному вимірі де вимерли всі вогні:

    лілейна Ліліт – королева усіх лоліт
    рибка із кабаре бере тебе на свій вертоліт
    верткі коси-кобри та червона беретка стара
    і ми гордо гортаємо небо вгорі згора –
    ємо тремко в темряві зоріємо як зірки
    і гляди ось прокльовується кволе крило з руки
    пальці-пір’їни розчепірюються немов на спір
    від недосипу ризик розсипатися до сих пір
    світи вутле моє світило гори не гори
    пізнє дерево пізнання виповзе догори

    тримайся білий ангелику розпатланих віт
    світи несамовитий світи на світ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (9)


  43. Юляна Галич - [ 2010.01.03 23:00 ]
    Пригорща давнього попелу
    Спливає жовтень – найманий убивця
    старих ілюзій. Знов чомусь не спиться
    і повня гостра, наче срібна спиця
    на себе ніч наниже, як петлю
    Сміття довкола купами прогресу,
    а перший сніг відправить чорну месу
    над мертвим містом. Сповідь безадресну
    на іспиті ганебно провалю

    І не дожити. Дихай чи не дихай…
    холодна кава – невелика втіха
    Тісним провулком прокрадеться стиха
    коханець мій – голодний вовкулак
    Переписавши догми на нью-арти,
    облишмо небо – нас воно не варте
    Струмує кров на дні важкої кварти,
    з кігтистих лап не вирватись ніяк

    Іще цигарка. Завтра вже покину…
    За безцінь душу продано невинну
    Зосталося чекати Гелловіну,
    ловити вітер недогарком крил
    А від хрестів, літаній та елегій
    прадавні мощі стануть оберегом
    Ти чуєш – дивний шурхіт або скрегіт…
    Усі святі підводяться з могил



    Рейтинги: Народний 5.42 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (16)


  44. Ольга Майборода - [ 2010.01.03 23:50 ]
    Пам"ять
    Весна, яка цвіте в твоїй душі,
    зима, що снігом всю печаль вкриває...
    Усе, що маю - то мої вірші -
    усе, що дороге, тепер втрачаю.

    Він був так трохи і тепер пішов,
    лишивши тільки шрамик десь на серці...
    Боліла пам"ять, вирувала кров,
    і спогади зійшлись в німому герці.

    Я втрачу все, але й набуду все,
    бо що мені усі ці пересуди.
    Важлива пам"ять - і вона несе
    туди, де нас віднині вже не буде


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.23) | "Майстерень" 5.5 (5.1)
    Коментарі: (1)


  45. Тетяна Рибар - [ 2010.01.03 17:04 ]
    коли цвіт опадає…
    я люблю землю цю
    край сумирно-тривожний
    де потоки гірські
    розкладають пастки
    де вросли по коліна дубові хрести
    і кістки
    упокоїлись предків набожних

    я люблю тут весну відчувати на дотик
    розімлівші від спеки збирати плоди
    піднімати тумани ранкові з води
    і вслухатись
    як осінь наближує кроки

    я люблю плин сумних мовчазних передмість
    залізничні до блиску натерті колії
    дощ
    природню грози злість
    і лоша що пасе своє щастя на волі

    я люблю цих людей
    їхнє слово
    і пісню
    що народжена з глиці
    роси і руна
    дух кринично-холодних карпатських ночей
    що течуть полонинами в звори
    і гуснуть
    ледь торкнувшись сирого їх дна

    чорну плоть цих долин
    між готичних верхів
    білозубі вогні каштанів
    коли цвіт опадає з дерев і картин
    і в душі моїй юній
    не тане

    3.01.2010


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (13)


  46. Ванда Нова - [ 2010.01.02 23:22 ]
    * * *
    хлопчику з аніме пещений самураю
    горло моє німе бачиш я помираю
    гола твоя струна колір стійкий на запах
    хлопчик мене спіймав міцно тримає в лапах

    хлопчику так болить бачиш на сукні шрами
    нічка летка як мить - жили як анаграми
    тягнеш як тятиву буде тобі вендета
    пальці по лікті у тіло твоє та де там

    я не рішуча не тисни мій друже враже
    дотик не головне - хочу 3D зображень


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (19)


  47. Юляна Галич - [ 2010.01.02 23:10 ]
    Замовляння на Різдво
    Небо снігом вибілило свитку, –
    зустрічати вечір
    Той, що Свят...
    Витинають попід вікна хат
    вітер з колядою напідпитку,
    а кутя на стелі засиха

    у світлицях, прибраних і теплих
    Дзвонять ложки, – дівка на порі
    кличе долю… звідки?
    Сміх і гріх
    Гомонять на вулиці вертепи,
    та чомусь минають мій поріг

    Я ж не відьма
    Ну хіба що трохи
    зажила неслави у селі…
    Наварю води на киселі,
    повезу вечерю до Солохи
    верхи на березовій мітлі

    Ми ж із нею наче рідні сестри
    Кров на двох та істина на двох
    Сіло сонце…
    Народився Бог
    Тільки в лоні світлої Авести
    ще колодязь досі не засох

    З моря не діждатися погоди…
    Приворожу щастя молоде,
    кину карти
    Лиш не знаю, де…
    де ж той ангел темнокрилий бродить
    що для мене місяця вкраде?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (21)


  48. Сонце Місяць - [ 2010.01.02 06:39 ]
    Тінь
     
    Чужа мати мене приведе на світ
    У ночі трепетні, наче птахи
    Гріховні вустами запеклі страхи
    Байдужі зірки, розкришений лід

    Де виють з неспокою хижаки
    Діамантовіють зіниці вбивства
    У короткому фарсі блюзнірства
    Почуття вивертаються навпаки

    Сліпе кохання шукає болю
    Брудна самота співає недолю
    Злоякісного життя напівчверть

    На сиві вулиці міста-примари
    Демон натхнення, чи янгол кари
    Випускає на волю безвинну смерть



     -&-




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  49. Володимир Чехівський - [ 2010.01.01 21:49 ]
    Все ближче осені задумливе чоло...
    Все ближче осені задумливе чоло,
    Хоч за вікном геть розімлілий червень,
    Та з давніх літ заведено було -
    Зміняти золотом недовговічну зелень.

    Іще ледь-ледь проклюнувся листок,
    А вже його майбутнє на долоні.
    Ось одягає дівчина вінок -
    Та незабаром – побіліють скроні.

    Та ще не час, ще сонце молоде,
    А я чекаю вже осінню прохолоду,
    Як перший лист на землю упаде,
    Чи на вколисану озерну тиху воду.

    Піду у ліс в осінній тихий храм,
    Послухаю його молитви й літургії
    Землі і Сонцю, кленам і птахам,
    Вдихну вино і біль його надії.

    Візьму з собою золотий листок,
    Як пам'ять, як реліквію із церкви.
    Від осені до осені місток -
    Останній поклик від живих до мертвих.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  50. Ярослав Нечуйвітер - [ 2009.12.31 14:35 ]
    ***
    Іще на рік
    наблизились до Смерті,
    Чи до Безсмертя –
    вибираєм Ми…
    Давайте
    залишатися Людьми,
    і не блукати
    в білій круговерті
    підступної,
    холодної Зими!

    Для Світлих,
    нерозлучних із крильми –
    обійми Божі –
    завжди розпростерті.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (18)



  51. Сторінки: 1   ...   94   95   96   97   98   99   100   101   102   ...   159