Вертаємося до своєї хати
на кращі села, де ще є сім’я,
тоді і буде Муза нічия
до тебе Аелітою літати.

Поетова фантазія багата,
тому на зламі цього житія
вертаємося до своєї хати
на кращі села, де ще є сім’я.

Її оберігатимуть пенати
як не удома, то у лободі,
а побудуємо небесні шати,
полетимо у вирій і тоді
вертаємося до своєї хати.

Є чим, буває, душу обігріти,
коли життя до фінішу іде,
тому і залітає де-не-де
у келію Еола Аеліта.

Її зоря його зорю найде,
якщо обом іще на цьому світі
є чим, буває, душу обігріти,
коли життя до фінішу іде.

Полетимо до сьомої орбіти
і не даремно тішимо себе
деінде, досягаючи зеніту,
і поки сяє небо голубе,
є чим, буває, душу обігріти.

12/23

Є кому слати привіти
у суєті самоти,
є ще до кого іти
душі живі обігріти.

Інші шляхи до мети
наші освоїли діти,
є кому слати привіти
у суєті самоти.

Має свої заповіти,
мрії і цілі ясні
юна опора еліти...
до перемоги, мені
є кому слати привіти.

12.2023

У краю озимої весни,
де цілодобово діють храми,
над рікою повня вечорами
навіває миролюбні сни.

І не чують дальньої луни
тихі зорі попід небесами
у краю озимої весни,
де цілодобово діють храми.

І, мабуть, що винна без вини
Україна, що сама воює,
поки тут лунає, – алілуя...
бо не чують нашої війни
у краю озимої весни.

10/23

Так нежно, будто виноград,
я соберу твой светлый взгляд.

Когда почувствую косу,
его с собою унесу.

Он будет мне в иных мирах
как солнце маЛенькОе РА…

Автор: Юрий Гундарев
2023 год

Рассыпана ты на сотни частиц:
булыжник хранит тепло твоих ног
и тень твою‚ припавшую ниц
к подножию храма‚ где живёт Бог.

Твой смех растворяется в каплях дождя,
лучится твой взгляд из далёких окон,
твой лик заряжает мои провода
теплом миротворной иконы.

Пытаюсь собрать - от ног до ресниц,
от смеха до слёз…
                Похожа?
И снова вдребезги - на сотни частиц…
И строк этих плоть - ты тоже.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.

У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
у свої покої ясен місяць.

Ясен місяць порає в саду,
заодно оздоблює одежі,
що роняє осінь находу,
поки не щезає у безмежжі.

У безмежжі зупинилась мить.
Отже, це усе-таки можливо?
Наді мною сяє вічне диво...

Вічне диво падає... летить
у безодню... а ясна блакить
випливає...
             Боже!
                         Це – красиво!

10.2020

Немає і не планується.
на користь молодшим дідам і амбітним графоманам.

Іще обіймуться не раз
жура з журбою.
Люблю я витрачати час,
але з тобою.
Але з тобою, геній мій,
душевні рани
не залікує ще не твій герой роману.
Герой роману, міфу, мрій,
де героїня
фантасмагорії подій –
моє видіння.
Моє видіння, що летить,
у небі тане –
фата Моргана... А за мить
уже й не гляне.
Уже й не гляне, бо у нас
нема героя.
Але обіймуться не раз
жура з журбою.

06/19

Одні слова, та істина нова
не оживає. Що не голова –
то маємо стару номенклатуру.
І напинає неук лаври гуру,
якого урятує булава.

А люду хоч би що і трин-трава,
аби свою отримати натуру.
І чуємо на поприщі культури
одні слова.

Але і не качаємо права,
і не причетні до макулатури,
яку несемо в урну верхотури...
Аж поки не почуємо, – овва!
Одні слова.

02/19

Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.
І хай це називається війна –
зима минає.

Пора надій. Я іншої не знаю,
що кличе до утраченого раю,
де оживає мрія чарівна.
І салютує, падає луна –
зима минає.

02/19

Немає і не планується.

немає і не планується

Рондо
Ми – люди осені. Осінні,
Ми зіткані із світла й тіні,
З любові й тихого прощання,
З тепла й холодного світання.
Злітаємо у висі сині,
Та виснемо на павутині.
Повітря наше – це кохання.
А в душах – мрія і вагання.
Ми – люди осені…

Нас тішать крики журавлині,
І легко дихається нині,
І квітів радує буяння,
Цінуєш мить – немов остання,
О, миті пристрасті осінні!
Ми – люди осені…

04.10.2014

У пошуку душа моя
Тривожить тиха самота
Де відповідь завжди одна
Там доля ділиться на два

І як не думай , не гадай
Все перельється через край
Куди повернеш , в бік який
Тобі нести цей хрест тяжкий

Тому вирішуй тільки сам
Не слухай радників , і гав
Усе скуштуєш пополам
І сіль , і солод що обрав.
2016 рік

Ласкава погляду душа
Мелодія кохання щира
Тебе голубить спів струмка
Твоя весна - в тобі красива

Ти від Адамова ребра
Той рай собою прикрашала
У неповторності творця
Цей світ - вразливості навчала

У гармонійності перлин
Оазис потаємних втілень
Цей геніальний збіг причин
Творив тебе - бальзамом зцілень

Усім відома ти така
Що тільки раз цвітеш - єдина
Любові муза чарівна
Кохання - колискова доля.
2016р.

***
Таке життя уже не по кишені,
коли на перепутті є путі,
де знову обираються не ті
сюжети і на сцені, й на арені.
Тому у цьому – кращому житті
таке життя уже не по кишені,

***
Корупція і криза неминучі,
коли у владі гопники одні,
свобода і народ – у западні
і діє гасло, – гоп усі до кучі.
Коли в Європу хочеться мені,
корупція і криза неминучі.

***
Надія вмирає остання.
Країна іще не страна,
та доїть її сарана.
Даремні – одні обіцяння.
Коли безнадія одна,
надія вмирає остання.

***
Чим ви там займаєтесь вгорі,
обрані, помазані, неждані,
мічені-назначені, незвані?
Ой, за... воювали упирі,
бо якщо мені внизу погано,
чим ви там займаєтесь вгорі?

***
Істина історії залізна,
поки є архіви не нові
і старі ідеї... Селяві,
що ніколи не буває пізно.
Поки не кують по голові,
істина історії залізна.

***
Коли гріха ніякого немає,
оце і є надійне резюме.
Нема біди, коли ні реноме,
ні іміджу юрма не помічає.
Виконуймо призначення пряме,
коли гріха ніякого немає.

               11.2015

Початок та кінець
І зустріч , і прощання
Народження і смерть
Дорога існування

Хто обраний , хто ні
Відкинуть чи постелять
Чи питимуть в вині
Чи зціпивши потерплять

Питать , відповідать
Сумління епопея
Віддать , чи відібрать
У виборі дилема

Тече жива вода
І світить сонце ясне
Нам подане життя
Прийде , пройде , погасне.
2015р.

Моменти що тривожать стрес
Всі піднімають хвилювання
Поставлений під біту прес
Твого таємного плювання

Говориш те що хочуть чуть
Насправді думаєш інакше
Мутна у социуму суть
Усих хвилює тільки власне

Ми так приучені збирать
Свої невизнані надбання
Бо як верхи не можем брать
Калічитись об дно цькування

Тому й руйнуємо старе
Щоб справедливість керувала
Щоб не дивились на блотне
А розум був у русі права.
2015р.

Ти був з народу , із простих
Таким звичайним світлим хлопцем
Всього сказати ти не встиг
Своїм гарячим , палким серцем

Ішов дорогою митця
Співав про вічне , наболіле
Гіркі слова , правда життя
Ти подавав за всіх як спільне

У приклад ставив багатьом
Як треба з совістю дружити
У тебе був один закон
Всім разом сторонитись кривди

Ти був і будеш братом нам
Хто розуміє , поділяє
Спочинь спокійно , знай і там
Про гідних пам'ять не вмирає...
2015р.

Опалого листу шелесту плач
Мене так втішає цей листопад
Гадає , плекає утішний прохач
Відволікає підбіркою здач

Гойдаються віти мов хвилі води
Виблискує сонце на краплях слюди
Я згадую в котре обійма весни
Яка запевняла що вічні в ній ми

А як ми любили цих зустрічей шарм
У ньому тонули розрадами карм
Ледь стримувавсь в грудях піднесений тиск
У цьому блаженстві зірвався той крик

Куди було бігти ? Кому розказать ?
Пустити побачить , розбите зібрать
Сполоханим вітром у вирій волать
У горі не впасти , за тебе стоять

Це просто отрута , підступність ярма
Я знову і знову наношу стигмат
У цьому живу , за кохання плачу
За випите щастя багато збагну...
2015р.

Відвідай спокою міраж
Сховайся у фантомі хвилі
Сам підбери собі типаж
Відчуєш з ним обійма тихі

У переповнених бажань
Дозрівші , соковиті злаки
Заручник власних сподівань
Ти гість у щирої подяки

Твій прейскурант посібник муз
Що знають де твої причали
Готовий залишитись тут
Відволікати пута смути

Тримайся , вороги не сплять
Їх неміч в ній одна причина
Свідомо стій , і захищай
Свої піднесені вітрила.
2015р.

У переспівах майська ніч
У солов'їв пора кохання
Сади розквітли запашні
Воркуємо і ми до рання

Так хочеться усе віддать
За цю блаженну неповторність
Молити бога зберігать
За надану життям взаємність

Колише вітер парку лан
Скриплять старезні крона дуба
І зорі сяють поміж хмар
В піднесенні сама природа

Ідем алеєю у двох
У вирі цього ворожіння
У радості душі їство
Один для одного спасіння

Яка ж чудова є ця ніч
Все в оксамитових плетіннях
Як я люблю тебе , і світ
Що нам відкрив талант прозріння...
2015р.

Замурований світ поцілунком крізь час -
Незакінчена сага кохання
Поділив мою молодість зречений страх -
У видінні прийшов мов вітання

Я чужий у своїх успадкованих втіх -
Безтурботність вирує по хвилям
Новина відняла , підняла з небуття -
Усвідомлений крах сподівання

Підтасований хід , потойбічний підхід -
Надприродні можливості мраку
Цей кривавий відбір сльозогінних послів -
Поминати грановану дату

Один одному хто ? Де у місій нутро ?
Чим спокутуєм наші провини ?...
Не ходи , не шукай бо не знає ніхто -
Це загальна властивість доктрини

Розумію і сам - благодійний вівтар ,
Спроба пострілу в віддану душу
Ти чекай , приручай хай чаклує відвар -
Зцілить нами невтішну родину...
2011р.

Хвилююча муза кохання
Видіння шокуючих мрій
Моїх сподівань полонянка
Спокуси оманливий змій

Несеш мене хвилями моря
Крізь терни життєвих спокут
Відкрита дорога сумління
Одвічна ворожка розлук

Ти обрій очей соромливих
Квітуча порада проблем
Мій острах пронизаний горем
Нестримний потік міражем

Мене відкриттями вражаєш
Роману спокусливий жрець
У настроях різних купаєш
То злиш , то любові взірець

Стривай , зупини хід роману...
Цей спів випив чашу до дна
Дай спокій , забудь на хвилину
Здається знайшов своє я...
2015р.

Самотня жінка в тиші край вікна.
Чому самотня? І чому сумна?
Про те мене даремно не питай...
Пірнуло сонце вже за небокрай,

У сутінки дорога порина...
Бузок як пахне з вулиці – весна!
Когось-то зачекався тихий гай.
Ось таки би і полинула в той рай
Самотня жінка...

Здаля чиясь-то пісня долина,
Її здогнала інша, як луна, –
З самого серця ллється через край.
Весна іде. Виходь, її стрічай,
До тебе недаремно йде вона,
Самотня жінко!

Сіли лебеді на дзеркало Росі,
Наче матінці, вклонилися усі,
Мов додому повернулися здаля.
Тут у них своя ріка, своя земля,
Де вони колись зростали у красі.

Крижаної попили води з Росі
І збудили її трепетом крилят –
Лебідь річку від морозу визволя.
Сіли лебеді....

Білим пухом натрусили у лозі,
Тихо плавають – не чути голосів,
Тільки хвилі розтривожені шумлять,
Ніби радо хвиля хвилі промовля:
На холодне синє дзеркало Росі
Сіли лебеді...

Зворушлива нота на виліт
Схвильовані тексту слова
Надій , сподівань забаганки
Прийшла розказати пора

Поставити крапку у прочерк
Самому - собі довести
Що декому поперек стала
Моя розстановка в житті

Польотом свободи шануюсь
У змозі усім показать
Рабом для наруги - не стану
Судити мені , а не вам

Хватай , виривай , спи надалі
Збагнеш свою зречену суть
Прийдеться колись - не впізнаю
Зламаю гранованість пут...
2013р.

Свистом вітру , слухом сміху - океанами порад
Ти тікав по тернам спіху - все ховався від принад

Вони тішили , ласкали - вудевілю хоровод
Бумеранги запускали , інтригований кросворд

Маски , фарби , пустолати , збірка видатних подій
Все нагадують про дати - про дивакуватість мрій

Так з народження картають , вносять в правила - альянс
Інших прикладом навчають , з чим іти у перший клас

Тут маститих реверанси - під стандарти палачів
Працелюбні вихованці , для рабів - ангар цепів

У цитатах , транспорантах , заголовками тузів
Так дістали дегустати - що порочать отчий дім

Ти зібрався , не зламався - відшвартований терпець
Власній думці признавався , ти не спільник - ти боєць...

Бачиш - як весна заводить
Поміж хмар громами бродить
Сліпить заревом , спішить
Сонцем вище все горить

- Знай ! Це я по тебе йду...

Чуєш гомін - спів пташиний
Із під снігу цвіт первинний
Промінь грає веселун
Пролітає мов скакун

- Знай ! Це я до тебе йду...

Вірь що щастя не криниця
Тільки раз дає напиться
Водить хороводи мрій
Чистим серцем щоб зустрів

- Знай ! Це я тобі кажу...

Як не може день без ночі
Як чарує звін природи
Як безкрайність глибини
Як відвертість чистоти

- Знай ! Я так в тобі живу...

Ранком я тебе цілую
Білим голубом воркую
Повінь береги змиває
Лебідь парою літає

- Сталося ! Коханий , і люблю...
2010р.

Так часто в людях помилявся
Що звик собою потурать
Завжди при цьому повертався
В минуле - де я міг сказать

Мене цінили , розуміли
Цвіла гармонія душі
За нами весни голосили
Коли у осінь - канув ти

Як поділив ? Не розумію
Як пережив ? В слоьзі слова
Я кожен раз уперто вірю
Прийде до тями почуття

А воно вабить і дратує
Чіпляє нові ярлики
Якщо в довірі допускає
То потім садить - на шипи

Не маю сили більше жити
В такому омуті доїсть
Я вирішив - пора стріляти
У цілі що приносять злість...
2014р.

Поглянь у обійма кохання...
Напийся живої весни
Побач кольорові видіння
То полум'я стиглі - плоди

Забудься у справах щоденних
Розлийся суцвіттям снаги
Відкрийся у мріях таємних
Хай розкішшю ввійдуть - в роки

Побудь сам на сам із собою
Вогнем благодатним зійди
Вінчайся із тою любов'ю
Де квітнуть коханням - сади

Так часто в собі ми хороним
Те власне - що в мріях живе
Так рідко приємне говорим
До тих - хто підставив плече...
2011р.

Тонка струна душі твоєї
Так лине , стелить , розмовля
Розповідає наболіле
У ритмі звону - хрусталя

Тендітна іскорка таланту
Висока нота пісняра
Так поспішала до олімпу
Що розгубила сів - добра

Тебе для втіхи пригортали
То дарували , то в займи
Те чисте небо плямували
За щире серце в глиб - пітьми

Та це тобі допомагало
Від них все вище в сонцеграй
Де від тепла усе зростало
Кому на заздрість - тобі в рай...
2013р.

немає

Осанна, матінко моя, осанна!
Земля моя, зимою осіянна!
Співаю світу чистому: «Оса-а-анна!»
Засніженим лісам кричу: "Осанна-а-а!"
І сяйву інею я шепочу: «Осанна-а-а…»
Краса наметів снігу - океанна,
Сніжинка кожна - диво бездоганне!
Чия то є робота філігранна?
О, Україно, мила, незрівнянна…
Осанна, матінко моя, осанна!

2014

Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
Чи є воно, чи лиш було присутнє?
Все виявиться через років сто.

У колі житія на видноколі
у три дороги дибає дитя.
Невже це я із попелу юдолі
на повороті доль у це життя?

Немає й гадки жити одиноко,
і доганяти Віз нема коли.
Копаю у минуле. Не глибоко.
Аби кебета не колола око
усякому, що глибше не могли.

Боюсь. Мара хапається за ноги
і знову узуває постоли.
То я іду. Надійніша дорога,
коли іти, як прадіди ішли.

В калейдоскопі споминів і нині
перед очима, як живі картини
зі сцени проминулого життя.

Із вирію матуся виглядає.
А у зелі нового урожаю
чекає долі кращої дитя.

Чиє воно і де було присутнє –
це виявиться через років сто.
Тече вода рікою у майбутнє.
Яке воно – не відає ніхто...

                              11.2014

певно, кінець
'2014

Тут менше снігу, чорніші душі,
Бракує простору вільно дихати.
Я маю право на всюдисущість,
Однак не всюди своїми вдихами.
Я до весни учора ввечері
Заходив з кавою, круасанами.
Ми так домовились: приношу печиво –
Тоді насправді вона настане.
Ховає місто бетонне тіло,
І тільки очі готують повені.
Весна сьогодні вдягає біле,
Хоча зеленим уже наповнена.
Це – час для вчинків і для рішучості,
Для поцілунків, тепла та ніжності.
Весна чекає твоєї участі….
Тоді проб’ється сама підсніжником.

(aabba abbR aabbaR)
14.07.2013

немає

28.11.2012

28.10.2012
(АВbа аbАВ аbbаА)

15.06.2012
(aabba, abbR, aabbaR)

21.05.2012
(АВbа+аbАВ+аbbаА+b)

Міцнієш в чужих країнах,
Збираєш далекі лаври.
Збираєш та звозиш додому
Свічки, сувеніри, креми…
І пригорщі слів удачі.
(Їх кажуть тобі немало),
Бо вірять у світлий зачин,
Бо вірять у твою щирість.
Медалі взамін ударам,
Цукерки – антибіотикам.
А вдома чекає мама,
А вдома під снігом – вічність!
І кілька котиць улюблених,
Вже статусних, возвеличених,
Які тебе раді бачити,
Які тебе гарно вивчили.
Чергове твоє відрядження…
(Уже й за кордоном визнали)
Однак, все ж додому тягнуться
Всі спогади разом з візами.

(АВbа аbАВ аbbаА+b)
25.02.12

(aabba, abbR, aabbaR)
15.01.2012