ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.

Надія Тарасюк
2024.02.21 18:40
Що для нас українська
Рідна батьківська мова?
Солов'їв спів пречистий
Чи струмки барвінкові?
Чи усмішка в зіницях
Із кохання уткана?
Що для нас українська? -
Віра! Слава! Єднання!

Іван Потьомкін
2024.02.21 17:05
І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...

Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак

Леся Горова
2024.02.21 11:01
Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив

Козак Дума
2024.02.21 10:55
Ми звикли цінувати гроші
і марно витрачати час.
Вони усіх кладуть на ноші,
вбиваючи людей у нас…

Жагу розбурхують, жадобу
і нищать добрі почуття.
Вони породжують хворобу,

Олександр Сушко
2024.02.21 08:38
Отарі необхіден ватажок,
Очільнику - громада працьовита.
Мені ж миліші терції та квінти,
І стиль письма, м'який, неначе шовк.

Було, під носа сунули скарби,
Тягнули на Парнас і на Голгофу.
Та не потрібна вільна птаха богу,

Віктор Кучерук
2024.02.21 05:44
Ще не видно у темряві згуслій
До тісного подвір’я заїзд,
А вже чути – вовтузяться буслі
В одному із навколишніх гнізд.
Хоч утомлена пара з дороги,
Та до справи взялася мерщій, –
Порядкують птахи довгоногі
У схололій домівці своїй.

Микола Соболь
2024.02.21 03:50
Біля ставу цвіте конюшина
непримітна прикраса землі.
Чи звертає увагу людина,
як її полюбили джмелі?
Щойно сонечко небо зігріє
трударі пасманисті вже тут
і здається, що – Ave Maria –
їх крильцята невтомні несуть.

Світлана Пирогова
2024.02.20 08:53
України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.

Ігор Шоха
2024.02.20 08:47
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ

Микола Соболь
2024.02.20 07:22
На столі хлібина, біла скатертина,
в рамочці маленьке фото край стола.
Зачекалась мати на вечерю сина,
вже й свічі пломінчик вигорів дотла.

«Де ж ти любий сину, первісточку милий?
Ні земля, ні небо не дає відвіт.
Полетіла б ненька, аби мала крила,

Віктор Кучерук
2024.02.20 05:39
Відшуміли хуртовини
І морози відійшли, –
Сонце топить щогодини
Сніжні мури та вали.
Потекли струмки вздовж вулиць,
Затуманились лани, –
Серед лютого відчулись
Теплі подихи весни.

Володимир Бойко
2024.02.19 23:24
Боротьба не припиняється,
Україна – поле бою.
І найгірше розпаляються
У розбірках між собою.

Як себе перекалічимо –
Ворогам робити нічого.

Юрко Бужанин
2024.02.19 15:34
Мізки мої шкварчать, мов грінки:
Ну й вередуля - вереда!
Така прекрасна зовні жінка
Мою печінку доїда.

Нехай вона тобі смакує,
Бенкет проходить весело -
Ти ж непроста є вередуля -

Леся Горова
2024.02.19 08:55
Ще не встигло зніміти одне, розболілося інше.
Крила гублять перо від важкої тужби. Світе мій!
Заливаєшся болем і виєш усе голосніше,
І мільйони життів у вогні ненажерливих війн.

Де межа, за якою не буде чого виглядати
Ні з високого трону царів, ні

Віктор Кучерук
2024.02.19 05:24
Ми, українці, - залізні.
Навіть якісь кам'яні,
Раз в оцю пору зловісну
Не горимо у вогні.
Хоч він щодня обпікає
Наші змужнілі тіла, -
В полум'ї вистояти маєм,
Щоби здолать москаля...

Микола Соболь
2024.02.19 04:39
Не така весіння ніч, щоб спати,
повня заспівала за вікном.
Чи відпустить до світанку мати,
юності надихатись теплом?
Щоби пам’яталося з роками:
аромат акацій, ніби грог,
як тебе торкаюся губами,
соловей витягує – тьох-тьох…

Сергій П'ятаченко
2024.02.18 21:44
хмари важкі наче вісті зі східних фронтів
чорні неначе зневіра мов крик гайвороння
ніч стало важко любити – тепер поготів
важко в імлі розпізнати це ті чи не ті
хто там іде нам назустріч крізь ночі безсонні

хто це торкається пальцями наших облич
н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тамара Швець - [ 2024.02.12 20:50 ]
    Уява ...
    Уява – тонке сприйняття.
    Основа руху до мети.
    Звичайний стан допитливості.
    Швидка реакція на нову інформацію.
    Реальні дії, праця, знання.
    Актуальність зараз.
    Життєва позиція, принципи.
    Єдність думок, поглядів.
    Нові кроки на благо, дружба, любов.
    Інтуїція, ризик...
    Природна поведінка – чітка картина результату.
    29.01.24



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Юрій Гундарєв - [ 2023.12.24 11:15 ]
    Анастасія Мамалига

    Світлій пам‘яті докторки філологічних наук,
    професорки Інституту журналістики Київського
    національного університету імені Тараса Шевченка
    Анастасії Іванівни Мамалиги


    Життя - ніби розлога книга:
    сторінка радості, сторінка щему…
    Анастасія Іванівна Мамалига -
    Вчитель, Мовник, Вчений -
    відійшла у Вічність…
    Болем ріже це вухо,
    якось звучить незвично,
    але збираюся з духом,
    як на раптовій міні…
    Тридцятирічною її досі бачу
    з очима, що випромінюють
    те, за що дотепер вдячний -
    віру ще в юнака, а не мужа,
    що тільки-но вчиться літати…
    Окрилювати так потужно
    може хіба що мати.

    Хмари, наші душі майбутні,
    тихо пливуть в небі синім…
    Зразу впізнаю одну з них -
    це пані Анастасія.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  3. Ігор Деркач - [ 2023.11.04 22:36 ]
    Житейська притча
    Жили-були... хоча і Божі душі,
    але обоє вірили собі,
    аби родили яблука на груші,
    а груші достигали на вербі.

    Та поки на умі у неї гроші,
    і суджений не дуже дорогий,
    і не єдиний, і сякий-такий,
    то інші виявляються хороші.

    Але й літа – хороший судія
    і дороге, як ложка до обіду,
    дешевіє... у вирі житія
    поховане не залишає сліду, –
    були вони далекі як сусіди,
    зате найідеальніша сім’я.

    11/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  4. Ірина Вовк - [ 2023.08.07 12:42 ]
    Коли Душа летить до білих зір... (пам'яті Василя Сліпака)
    … коли Душа летить до білих зір,
    тоді ніщо не спинить того лету –
    вбирає Небо зоряний убір
    на світлу пам’ять воїну-поету
    во славу Духа. Дух живий єси –
    ширяє вольно у розкриллі білім.
    А поміж зір – ангельські голоси:
    –О не сумуй, наш воїне, за тілом,
    бо що є тіло, тіло – не броня –
    від куль, що поціляють навмання…

    Прийми, Василю, й ти ангельські крила,
    Аби Душа, возрадуясь, летіла…

    7 серпня 2016 (Сороковини)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  5. НаЗаР КуЧеР - [ 2022.07.11 23:35 ]
    ***
    Я слухав дощ...
    Він нині Pietrodarchi...
    Фанатичний, живий...

    Безглузді пошуки...
    Нікчемні слова...
    Якби я був Богом то жив
    би лише у вібраціях...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Деркач - [ 2021.07.31 09:36 ]
    За частоколом абревіатури
    ***
    Умирають площі і майдани...
    КеГеБе Московії снує
    павутину... жити не дає
    і кує то пута, то кайдани.
    тим, кого між нами не стає.

    ***
    Ох і розвелося нині гадів!
    Перше місце у ОПеЗеЖе...
    і у еМВееС... але й у Раді
    їх – як генералів на параді...
    та й по вертикалі теж... уже.

    ***
    ТееСКа дізналася таки –
    «вагнерівці» – це бойовики
    бісової нації-приблуди...
    а зашухерили їх іуди
    із ОПе... які великі люди
    ці злодійкуваті козачки!

    ***
    ТеКаГе курують златоусті
    і ОРДЛО погавкує як пес,
    у ПАРЄ осатаніли тлусті,
    голосу лишається не густо,
    мало у парламенті ЄеС.

    ***
    У ДеБееР уже не проти,
    що юдофіли – патріоти,
    еРеНБеО доб’є «малину»...
    надія є на Батьківщину,
    та Юлю з’їли ідіоти.

    ***
    Попрано святе і все забуто
    і ніхто не знає, – що то є?
    У СІЗО пакують майданутих...
    шізанута ера настає.

    07.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Губерначук - [ 2021.06.18 16:04 ]
    Епітафія 2
    Такі, як ти, лише марнують час,
    коли вирішують за мною полювати,
    я завдяки таким отримав шанс
    стояти з бронзи і на всіх плювати.

    Я можу й сам рішитися життя –
    інтриги нас доводять до пуття.

    17 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 164"


  8. Ігор Шоха - [ 2021.04.15 08:22 ]
    Потім
    Коли умру, не хочеться зотліти.
    Життя і так точили хробаки...
    аби душі у пеклі не горіти –
    хай полум’я поглине на віки.

    На камені – один рядок поезій:
    « Усім живим світитиму в імлі...»
    А від золи моєї у землі
    пожива буде молодій березі.

    Полегшає комусь на цю вагу...
    А заодно і збудуться повір’я:
    коріння вип’є сили і снагу,
    осінній вітер листям їх розвіє.

    І, може, залунають як пісні
    і думи, і слова... і десь у лузі
    похилиться у невимовній тузі
    бодай одна калина по мені.

    Та аж тоді душею відпочину
    як прилечу в обітований край,
    об’єднаний в єдину Батьківщину
    від вільної Кубані по Дунай.

    Помрію... на Тарасовій могилі,
    де дух його нескорений витав,
    але не на... а в Україні милій
    у полум’ї Майдану і заграв.

    Тоді й порвемо вікові кайдани
    Московії, і скинемо ярмо
    і змиємо рабів її клеймо...

    Хай душі не ятрять криваві рани
    і хай не мають спокою тирани,
    допоки ми у Слові живемо.

    04.2021


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Деркач - [ 2021.03.24 11:48 ]
    Квазімодо
    Я знову хочу... до Парижу,
    де Есмеральда... la franсе...
    намилюю туди і лижі,
    і la Amour... нехай несе,
    аби фанерою летіти
    до неї... бути до зорі
    із нею і її зігріти
    у цьому Notre-de-Pari,
    де кам'яні високі мури
    увінчують сліпі амури,
    серця яких – неначе лід...
    у храмі ні душі немає,
    а за воротами до раю –
    лише дорога у аїд.

    03/21



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Нічия Муза - [ 2021.03.13 07:15 ]
    Самосуд
    Спливає все і явне, і таємне,
    яке із головою видає
    само себе, коли душею темне
    ангелика із бестії вдає.

    Не хочеться, та говорити мушу, –
    не відпирається брудна душа,
    яка марає іншу чисту душу.

    У совісті немає палаша.
    Її із мулу викине на сушу
    Феміда і заріже без ножа


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  11. Нічия Муза - [ 2021.02.23 10:24 ]
    Мальвіна
    Життя театр, точніше фарс.
    Сміється публіка з Мальвіни
    і не рятує Буратіно.
    На сцену вийшов Карабас
    і папа Карло нас не спас,
    а у печі – одні жарини.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2021.02.23 10:01 ]
    Буратіно
    Театр абсурду. Зняті маски.
    Ні співчуття тобі, ні ласки...
    Усім відомо ху-із-ху
    у цю годиноньку лиху,
    тому вертаємось у казку
    і поживемо на даху.

    02/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Шоха - [ 2021.02.09 11:00 ]
    До вчителя
    Перед очима, як Сцевола Муцій,
    усе ще визирає із гори
    історія на сивій палітурці
    і ветхої, і юної пори.

    Нема кому згадати серед ночі
    учителя. Линяє до кінця
    обличчя сфінкса – металеві очі
    над вилицями мідного лиця.

    Услід за ним у ці часи урочі,
    як ті комахи у мурашники,
    ідуть, віками до землі охочі,
    мої наївні однокашники.

    Але і я ще, може, не останній,
    кого уже чекає на прощання
    береза у знайомому яру...

    Як буду мати вибір, оберу
    усе-таки ялицю на кургані,
    а ні – то недалеко від гуру.

    02.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Шоха - [ 2020.12.28 13:05 ]
    Вічна ватра
    Уповаю на путі небесні,
    по яких мені іще іти
    до кінця зі скалкою у серці
    у тонкі невидимі світи
    і не повертатися ніколи
    у свої минулі міражі...
    домовина замикає коло
    тої, що чекає як ніколи
    гідну епітафію душі.

    Наші мрії у свої покої
    забирає небо голубе,
    а месій релігії чужої
    біси ПеЦееР і КаГеБе.
    І насправді вибору немає,
    поки не стояли на межі
    рідного, але чужого краю
    на позаземному віражі.
    Може гріє тіло комуніста
    полум’я катарсису, аби
    не горіло у краю журби...
    слава Богу, є ще свято-місто,
    де не заважають атеїсти
    і раби совкової доби.

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Вовк - [ 2020.10.23 15:14 ]
    ...і світ цей земний возлюби!
    Над серцем палаючим тричі свіча засльозиться –
    Над серцем палаючим зблисне одвічний вогонь…
    Над серцем палаючим зоряно світ змерехтиться
    І питиме сяйво із чистих небесних долонь…

    Над серцем палаючим, серцем, що повне любові,
    Над димом їдким, що офірою йде в небеса -
    Розкриється Всесвіт, вбереться у шати шовкові –
    Витай, вільна душе!.. Оце тобі, брате, яса!..

    Сповняючи правди священні нетлінні обіти,
    Даруючи людям із серця живильні слова…
    Витай, вільна душе, бо велено душам летіти
    Аж ген в високості і там жнивувати жнива…

    А що тому серцю із палу, із крові, із жару,
    А що тому слову, що рутою з серця зросло –
    А вже ж тому серцю палати звіздою в Стожарах,
    І слову палати, як рути безсмертне зело!

    Над серцем палаючим тричі ще чара проллється
    І в небо злетять наче вірші, стрімкі голуби́…
    Десь там, із-за хмар, пан Микола у вуса сміється:
    – Не думай про вічність… і світ цей земний возлюби!

    23 жовтня 2020.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2020.10.09 00:28 ]
    Ірина Вовк. "ВАЛЬС РОЗЛУКА" Лисенка. Медитації
    Ти ж мені, осене, наворожила любов,
    Жовтня багрянцями літ оповила кохання…
    Кружиться листя у вальсі жовтавих дібров, -
    Навіть коли це не вальс, а пора розставання…

    Я не прощу собі часу змарновану мить,
    Я не заплачу, я вашу сердечність пробачу…
    Чуєте, мила, як шаля розлуки летить,
    Нам не спинить цю мелодію втрат необачну…

    Осене, в краплях загублених сліз бурштину,
    Жовтих троянд, запечалених присмаком втечі…
    Я вам дарую із серця троянду одну,
    Хай вам горить поцілунком у дні холоднечі.

    Вальсом розлуки, акордами ласки і зваб,
    Вальсом прощання завершимо любощів мову.
    Жовтень у нас як яскравих зірок зорепад,
    Арфами млостей вбере почуття у обнову…

    Я вам, кохана, навіки признаюся в тім,
    Що не знайшов біля вас ні розради, ні ради…
    Мила, як осінь - у вальсі кружляймо, летім,
    Хай нас пращають багряні, жаркі листопади…

    Кружиться листя у вальсі жовтавих дібров.
    Ох, це зітхання альтів - наче біль розставання…
    Ти ж мені, осене, наворожила любов,
    Жовтня багрянцями літ оповила кохання…

    9 жовтня ,2020. Ніч, імпровізація.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2) | "https://www.youtube.com/watch?v=mIOTxoqSsNo"


  17. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.08.11 06:04 ]
    постнесмак
    благар благав блажив блажав
    усі ми із такого ж тіста
    то оптиміст чи песиміст
    & грязь на всіх одна й та сама








    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (137)


  18. Тата Рівна - [ 2020.08.10 17:51 ]
    Любій Білорусі
    Коли помирають нації — народжуються Тантали
    Земля відригає їх, викидаючи з чрева

    Вона могла стати Бабою, поліською королевою
    Однак, народила анчутку
    Стала матір’ю не тому сину
    І жоною не тому пану

    Ніоба колись обернулася каменем
    Ми знаєм причини й тепер
    Приходить ясність про той одинокий камінь –
    Єдину твердь між океану мертвих вод
    Що відійшли в пологах дали життя неживому

    Таке буває – цілий мертвий живий народ
    Блукає в своєму домі й не має ніякого дому

    Спільне творіння Перуна та Белбога,
    Земля, яка відділилася чи просто вийшла із Наві?

    Дівчинко, над тобою все є – Небо, Вирай, Пташині дороги
    Багонь нікуди не зникла, в багні, може й, видно зорі
    Але підніми свій погляд і подивися вгору
    Завершуй танці – безумні, страшні, затяті
    Хіба недостатньо м’яса дітей твоїх на цім святі –
    Тридцятилітня трапеза поїдання плоті
    Затирання муралів сірою фарбою крові
    Роги що виростають
    З жертовних багать які ти множиш нагайкою так завзято

    Дівчинко, над тобою – все ще є –
    Небо, Вирай, Пташині дороги
    Але чи буде потім?...


    10.08.2020
    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  19. Тата Рівна - [ 2020.08.01 11:17 ]
    слова
    Всюди ношу за собою свої слова я
    Немає цьому ради
    Вони розсунуті по кишенях відділеннях сумки
    Дротах мого внутрішнього радіо

    Кожної миті пнуться щось казати
    Бовкати глаголити ректи скандувати
    Течуть одне за одним як пінні хвилі
    Думаю усі слова мерзенні воліла б мовчати
    Однак на ділі таке мені не по силі
    Бо світ — зітканий зі слів
    Він існує лише в межах внутрішнього діалогу
    Бо бог для мене абсолютно неможливий
    Якщо я не казатиму йому: «боже» бо

    Все що словами тавроване — проявлене
    Все що поза ними — то темна ніч служіння Ваалу
    Безсловесною була душа онімілої дівчинки
    Під час одного відомого балу

    А після нього — боюсь котів та назвалась тією
    Що важить слова як наркоторговець грами
    Всюди ношу за собою ці безкінечні слова я
    Внутрішню нескінченну телеграму

    Таку коштовну що витягує з мене живе й суще
    Кожне слово — секунда яка минула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула...

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не ...

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  20. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.03.02 05:57 ]
    весняне лібрето
    “пора-пора” ~ збагнув поет
    & народив натхненну оду
    лібрето про весну й балет
    народу


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (112)


  21. Ірина Вовк - [ 2020.01.12 10:40 ]
    Тим, що у небі високім лишились навічно...
    …Ті, що у небі високім лишились навічно,
    Ті, по котрим їх родини довічно голосять –
    Браття і сестри - земляни – не раз вас прикличуть
    В зоряні пущі отав в срібних місячних росах…

    Як вам ведеться у тому високому небі
    У хмарино́вих облаченнях тіл легковійних! –
    Хто вам стелитиме ложе при першій потребі,
    Хто проспіває вам тексти пісень мелодійних…
    Мовою матері тихо на ймення прикличе,
    Теплою ласкою шерхло діткнеться до скроні –
    Лиш біля рідних осель птаха співно курличе,
    Лиш небеса шлють на землю краплини солоні…

    Знову розгадуєм бутності знаки ворожі –
    Дивні старі письмена, що їх смисли двозначні…
    Терпко в небеснім саду пахнуть зболені рожі,
    А на землі лише вітер обачний завіює плачно…

    Пухом земля розкриває долоні затерплі,
    Наче дітей пригортає в розлогеє лоно…
    Мир вашим душам, хай буде вам світло і тепло,
    А пам’яті свічка над вами живе – не холоне!..


    Трагічним подіям з нашим літаком в Ірані…і всім душам, що навіки лишилися у небі!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  22. Ігор Шоха - [ 2020.01.04 21:44 ]
    Засекречені секрети
    В Полішинеля є один секрет.
    Його використовують піїти –
    якщо не тямиш того, що поет,
    то це і необхідно очорнити.

    А от коли читаєш те, що всі
    у класика поета копіюють,
    не докоряй, усе одно писці
    лише тебе одного не почують.

    Але давайте глянемо увись.
    Нічого не міняє коректура,
    і очі не замилює халтура...
    і як на це совою не дивись,
    чи ти сьогодні лірик, чи колись –
    у кожному живе один Сосюра.

    04.01.20


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" 0 (5.91)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  24. Ігор Деркач - [ 2019.03.09 10:01 ]
    Вироки без апеляцій
    I
    Ангели нікого не карають –
    є така презумпція у зла.
    та ворота пекла, а не раю,
    іноді, буває, відкривають
    «геніям» брехливого стила.

    Хто хапає від чужої слави –
    і не хоче, а дурну найде.
    І тому буває де-не-де –
    рано чи пізніше, а лукаве
    від меча Феміди упаде.

    II
    Ще іти й іти нам до поета —
    образу живого юнака,
    а не до примарного божка,
    що карбують на боку монети
    у кожусі й шапці «кріпака» .
    «Добрі люди» помагають злету.
    Видно доля пішого така,
    що ніхто не подає карету,
    а труди не варті мідяка,
    поки не завіємось у Лету,
    де одному – кулю й тумака,
    іншому – довічні пієтети,
    поки є поезія така,
    що усім освітлює планету
    як ночами сяйво маяка.

    III
    Чуємо елегії в ефірі,
    знаємо, кому, коли, за що
    помагає братія по вірі...
    А зринає іноді ніщо.

    І суди, і вироки важливі,
    поки ще прикутий Прометей.
    Ну, а Божі – явно справедливі,
    поки є ще юди між людей.

    Жаль кумира публіки лихої,
    що у пекло йде без каяття.
    І не жаль, що зло і параною
    іноді викреслює життя.

    Вурдулак винюхує і знає,
    як йому обляпати святе.
    Але синє небо пам'ятає,
    хто плює у сяйво золоте.

    І прийде покара за провину.
    За гординю і зміїну слину
    небо оголошує війну
    і корчує у лиху годину
    ядовиту діями личину –
    зайву у городі бузину.

    ______________________
    Муха липне до іконостаса.
    Хай собі... А ми у час лихий
    ідемо до нашого Тараса,
    сповідатись за свої гріхи.

    Діє таємниця Заповіту.
    Не мараймо пера у крові
    і дай, Боже, будемо живі
    і на цьому, і на тому світі.

    Із лихої келії совка
    алілуя не веде до раю,
    а нечиста сила маньяка
    імені поета не стирає.

    Видавайте стосами книжки,
    а ясне уже не буде темне...
    Поки тиражуються бульки,
    забуває публіка богему,
    а поета за одну поему
    пам'ять закарбує на віки.

    Воздається кожному по чину.
    І несамовитий сатана
    все своє отримає сповна.

    А у битві за ім' я людини
    Україна має свого сина,
    відає, яка йому ціна.

    09/03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  25. Ніна Виноградська - [ 2019.02.05 09:08 ]
    Останній день


    Вогнем холодним обпекло мене
    І викинуло на узбіччя долі.
    Осиротіла?! Думалось, мине
    Страшна хвороба у вселенськім полі.

    Усім богам я ставила свічу,
    Молилася за тебе до світання.
    Не помогло! І серцем я кричу,
    Беззучно плачу за моїм коханням.

    За теплим словом, поглядом твоїм,
    За ніжністю у кожнім вдячнім слові...
    Осиротіло щулиться весь дім,
    А був же храмом нашої любові!

    І на столі стоїть п'янке вино,
    Яке ти готував для наших друзів.
    Та болісно кривавиться воно,
    Бо все сумне у цій безмірній тузі.

    Коханий мій, куди ж тепер іти?!
    Січневий день в морозному світанні.
    По вінця налилося гіркоти.
    І ніч оця в родині вже остання.

    По квітах завтра твій проляже шлях
    У вічність, у безмежжя, у безмене.
    Трояндами обпалиться земля,
    Гарячим снігом у замерзлих кленах.

    В останній путь від мене, від рідні,
    І вірних друзів, воріженьків щирих.
    Пробач, коханий, їм усім, мені...
    Прощай навіки!.. Але я не вірю!..




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Деркач - [ 2019.01.17 12:22 ]
    Світлій пам'яті
    Коли одного пам'ятаєш,
    тоді усе – ніщо навкруг.
    Іде у небуття товариш.
    Лишається у серці друг.

    Йому не снились лаври слави,
    але займав свої щаблі,
    любив поезію і барви
    своєї рідної землі.

    Усі у Леті невідомі.
    Нікому тут не заболить,
    коли душі його у комі
    поставить жирну точку мить.

    Не забуваються моменти.
    Ось він напучує мене, –
    приходь готовим у поети,
    тоді і успіх не мине.

    Твори себе не ради муки...
    Нема ліміту у науки...
    Не висихає океан...

    У небі ще літають круки.
    Даруйте, неуки, що «уки»
    огранили обсидіан.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Юрій Лазірко - [ 2018.10.23 06:40 ]
    цвяхом вбився нинi рай
    цвяхом вбився нині рай
    болю свято
    вибирай не вибирай
    що приспати

    світе видуманий нам
    для покути
    ти не бачив де вона
    радість "бути"

    там сказали відійти
    тут лежати
    страх подумати що ти
    вже без тата

    страх подумати нема
    слів знайомих
    на устах його зима
    хто з нас вдома

    світлий пам'яті прибій
    ніби з храму
    ви вже разом тату мій
    ти і мама

    13 Травня, 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  28. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду — отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби...
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт — про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) — ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    Та й Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні —
    Холодні серця в них, очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  29. Ігор Шоха - [ 2018.06.19 22:29 ]
    Пам'яті поета


    Десь помандрував і ти, Іване.
    Зав’язався калиновий цвіт.
    Сходить сонце, як гаряча рана.
    Сонях доганяє білий світ.

    Синє небо відкриває браму.
    Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
    Дядько Кий узяв тебе на раму
    і за обрій тихо покотив.

    Ой зійдуться нині теліжани –
    жителі далекого села.
    Подивись на сина крізь тумани.
    Інше місце влада не дала.

    Не підеш за блудними вогнями
    там, де Роська упадає в Рось.
    Спочивати будеш із батьками,
    бо з дідами ще не довелось.

    Ти умів із усіма миритись.
    Понесуть селяни на руках,
    щоб востаннє міг ти подивитись
    і на поле, і на битий шлях,

    на Деркач, і на свої левади,
    і на весь цей непокірний край...
    Прощавай...Та тільки, Бога ради,
    бідних духом ще не залишай.

    06.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  30. сергій порицький - [ 2018.06.07 16:55 ]
    Дамоклів меч
    бірюзовий цвіт вкриває пеленою
    блиск в очах горгони на перетині доріг
    сталевий щит окроплений мольбою
    відлуння голосу тих проклятих воріт
    мигаючий бульварний ліхтар
    пуск гільйотини і остання хвиля
    там полум’я охоплює вівтар
    там зеленіє вирішальна миля
    там гра вівальді нам доносить спокій
    чорний кортеж так лине до аорти
    кришталь вже перетворюється в попіл
    темна фата на леді із окремоі когорти
    дзеркало бажань , кинджал у горлі
    наливали алкоголь в холодну домовину
    50 кроків позбавлення від болі
    довічна індульгенція за будь яку провину.
    неначе сон польється на листок
    інший світ , що називаємо брехнею
    проекцією незрілих казочок
    вся наша віра , що стирається межею
    мій ескапізм забув мораль
    нових емоцій не дає речовина
    цінні тільки хвилини забуття
    хвилини справжнього приносить лиш струна
    ми так впевнені в тверезість почуттів
    що пристрасть не здолає перешкод
    світ умовностей , парад вітрів
    як додаткова гама кожен поворот
    в шафі під одягом заховані скелети
    цей другий простір проектується в вірші
    уявні , світом втрачені портрети
    заганяли душу в нездоланні вербальні кущі
    о філантроп мій шизофренік
    балансувати на межі з самим собою
    в часи фатальних внутрішніх терзань
    нарву підсніжників для дами з косою.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "Як кошеня до рук і до грудей..."
    Як кошеня до рук і до грудей,
    голівкою м'якою в підборіддя --
    крадеться дум довірливе поріддя
    в бездушних хащах покручів-людей --

    розчавлені, розпластані ... Живем!

    У світанкових сутінках Едем
    вартує день-у-день по нову душу ...
    (Чи ж я закономірність цю порушу
    розвихреною трагікою барв
    життя у вищих проявах любові
    до ближнього, до брата, що по крові
    є спільником в неправій боротьбі --

    безглузда гра в безсмертя, далебі!)

    Ти -- вічний блазень, тіла вічний раб!
    Скаліченою пластикою лап
    тебе не відігріє трем дитячий,
    що над убитим кошеням заплаче --

    о людство стехнізоване, спинись ...
    Чи ти вчуваєш серце, як колись
    вчував у тобі Бог-Отець Людину --
    чи ти й собі вподобилось в тварину,
    в розгнуздану сваволю дичини?!

    Тихенько-тихо браму відчини,
    аби почути пісню колискову,
    заблудлого дитинства сонний схлип:

    "А наш котик Лапчик,
    спить, немов калачик,
    котить лапкою горішки
    діткам для потішки".*

    ... Спочивайте наші ручки,
    спочивайте ніжки ...



    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  32. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  33. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  34. Ірина Вовк - [ 2018.02.18 14:12 ]
    "Сотні, що йде у Небо..."
    …Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
    На Світло наверта, де ве́рші голубі…
    Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
    що волю здобував в кривавій молотьбі.

    Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
    Утишся, не щеми, вселенськая журо!
    Підуть з життя Сини… Умруть не ради слави,
    А за Любов святу, що серце вберегло.

    …Почезне тіло враз, спаде з очей омана,
    Окропить весь Майдан кривавая яса –
    Сто змовлених «прощай», та Смертю Смерть попрана,
    Сто криків, сто зітхань розірвуть Небеса.

    Спасенна та земля, де впала кров невинна.
    На сум родинних хат зійде Душа Жива.
    «Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
    І молиться з небес Пречиста Покрова.


    28 лютого 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  36. Тата Рівна - [ 2017.11.15 14:40 ]
    Коли...
    Коли загине останній гебістський послід -
    Вже розкладеться на атоми та плями,
    Тоді тільки Бог приїде на Україну,
    Стане ногами,
    Торкнеться руками
    Ляже обличчям на землю її вологу -
    І заридає, як батько, а не як Бог,
    Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
    Що вчився добре в своїй божественій школі.
    Й за жодних обставин, тобто – ніколи
    Не сплутає Україну й о(у)країну.
    Як той, хто проти всіх камуфляжів
    Й не схвалює хрестові походи.
    Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
    Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
    Коли не всі вітри – його коні,
    Коли не всі ріки – його жили.

    Інколи Бог довіряє ідіотам,
    Які усе палили б й усе - спалили….

    На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
    Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
    І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
    Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
    Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
    Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
    Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
    Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
    Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
    Ламати ребра кволим.
    Але прийшла пора… на все прийшла пора -
    І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

    Коли загине останній гебістський послід,
    Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
    Виплеканий у купелях чужих сліз.
    Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
    Божественого байка -
    Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
    Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
    Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
    Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
    скаже
    А поки!
    Діти
    Упирів, пийте кров дітей своїх!
    А мені -
    Дайте спокій!

    15.11.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  37. Любов Бенедишин - [ 2017.07.14 09:40 ]
    ***
    Недогарок. Айстри одцвілі.
    І муза - в сльозах - на могилі
    Непізнаного інтроверта.
    Мовчання - як ода посмертна.

    13.07.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  38. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 09:16 ]
    "Непроминальність"
    Як проминальність цю нам відбути –
    «хто був коханим, не є забутим»…
    Не є забутим, не є пропащим
    Все те, що рідне, все те, що наше.
    Тож, а чи бути, а чи не бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    Життя минуще – нетлінні тру́ди –
    «хто був коханим, коханим буде».
    Душа нетлінна, як колисанка:
    Біла сорочка та й для Іванка…
    Обітовані і в криптах рути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    …О шквали бранні, на списах – груди –
    Хто був коханим, коханим буде…
    Сочить-ятриться незгойна рана –
    Хтось був «коханий», була «кохана»…
    І в день, і в темінь їх окрик чути:
    «Хто був коханим, не є забутим»!

    Є і по смерті в тім насолода –
    Земля кохана, кохана врода…
    З очей спадає луда облуди –
    Хто був коханим, коханим буде!

    Усі кохані в часи прощальні –
    Непроминальні, непроминальні…
    Усім жаданим – жаданим бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    (Зі збірки громадянської лірики
    "Непроминальність, або Енколпіони для душ".
    - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2017.06.16 01:24 ]
    Напис на камені
    Він мріяв спочивать на Бурханах,
    щоб ясне сонце першим зустрічати.
    Його колись тут народила мати,
    тут дім знайшов поета тлінний прах.

    Він мріяв спочивать на вишині
    пташини щебетливого польоту,
    дивитись зверху на людську роботу
    і рідну пісню слухати вві сні.

    Він мріяв спочивать серед полів,
    де колосяться пшениці і жито, 
    де народився й пощастило жити,
    де все шукав себе й знайти зумів.

    Він малював віршами білий світ,
    щоб піснею у них слова лилися,
    і з часом мрії ті його збулися!
    „Любив, творив і мріяв доста літ!“

    04 – 21 травня 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  40. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    кусають пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                          щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.09 00:10 ]
    Пам'яті кобзаря Василя Литвина
    Поблідла враз небесна далеч,
    Зрябіла бризками вода -
    Немов дівчина молода –
    Весна бурхливо розридалась.

    Гілля розкидала довкола,
    Волосся рвала на собі.
    І розпливалися в журбі
    На сполотнілім плесі кола.

    Із неба падали слова
    Важкі, змістовністю глибокі.
    Розчулено, в обидві щоки
    Травинку дощ поцілував.

    Жалобу одягла зоря
    І світла стало мало-мало.
    Немов би пісня кобзаря
    Струною тонко обірвалась!

    8.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  42. Ігор Шоха - [ 2017.02.16 14:43 ]
    Сучасний Аріон
    Слова не убивають,
    аж поки не почую,
    який то я ніякий і лихий.
    А що душа? Чекає,
    коли почимчикую
    у інший край далекий і близький.

    Украдене у себе
    уже не має краю.
    Але до середини досягли.
    Радійте, що у небі
    ніхто не запитає,
    в якому світі іноді жили.

    Усе тече ...в минуле,
    де і його – немає,
    і не рятує скеля у біді.
    Трухлявіє у мулі
    мій човен і линяє
    вітрило біле у мутній воді.

                                  08.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (11)


  43. Ігор Шоха - [ 2017.01.17 17:32 ]
    Без ностальгії
    Я не лишаю заповіту.
    Уже достатньо дум, ідей...
    Прощаючись із білим світом,
    піду тихенько, непомітно
    і не турбуючи людей.
    На проводи в селі моєму
    мене питають і тепер,
    чи я помер? І я помер
    на віки вічні. То й зіп'ємо
    напою терпкого вина,
    яке пускається по колу,
    аби усе було до дна,
    до забуття і до – ніколи.
    Нагоди іншої не буде
    о цій оманливій добі
    усе довірити судьбі,
    коли зійде яса полуди
    і не заціпеніють люди
    багатослів’ям у собі.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  44. Ігор Шоха - [ 2017.01.13 17:24 ]
    Епітафія колишньому
    Не кожен за життя отримав по заслузі.
    Не ті були часи і час їх не настав.
    Пішли у небуття мої найкращі друзі,
    а я іще про них нічого не писав.

    Доба уже не та і душі не воскресли.
    Міняється село і вимирає рід.
    Які були літа! Які буяли весни!
    Але усе пішло у невідомий світ.

    І що тепер мені – у рупори трубити,
    у лютні й бубни бити і до забуття
    обманювати їх, аби не говорити,
    яке тоді було отруєне життя?

    13.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  45. Олександр Козинець - [ 2017.01.01 21:12 ]
    ***
    Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
    Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
    Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
    Господь вже обрав... Та ще не покликав!
    Коли остаточно не віриш у власні слова,
    Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
    Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
    Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
    Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
    А вірші виходять із тебе і не помирають,
    Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
    Насправді тільки займається на небокраї.
    Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
    Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
    Тепер янголи обирають українську із інших мов,
    Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
    Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
    Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
    Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
    Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
    Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
    Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
    Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
    Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  46. Лариса Пугачук - [ 2016.11.20 22:51 ]
    Ангели підмоги хочуть теж
    Господи, найкращих ти береш,
    Бо вони тобі потрібні більше.
    З ними небо стане ще світлішим,
    Ангели підмоги хочуть теж –
    Ти їм подарунок піднесеш.

    І пробач мене за гіркоту,
    Та триматися уже незмога,
    Марево насовує облогу.
    Як же пережити цю сльоту –
    Від небес до самого порогу…

    …..............................................
    Этот непрерывный снегопад
    Укрывает дальнюю дорогу.
    Посидеть с друзьями бы немного,
    Но не повернуть уже назад…
    Господи, ты встрече будешь рад…

    30.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  47. Олекса Удайко - [ 2016.09.09 19:37 ]
    ТЕЧЕ ПІСОК
    Я смертю лиш живу… Та не таю –
    Щасливий я в моїй нещасній долі;
    А хто боїться смерті і неволі –
    Ввійди в огонь той, котрим я горю.
    Мікельанджело.

    Тече пісок, як вічність, поміж пальців –
    пливуть хвилини нашого буття…
    Ще на землі, а вже космічні п’яльці
    волочать нас на край – до забуття.

    Хоч нам принадно мить ту зупинити,
    щоб побродити в звабах стромовин,
    вбираючи красу… Та годі й снити –
    безбожник ти чи вірний християнин!

    Та все – так брижко, ламко… І відносить
    життя по крихтах, мов драгва боліт,
    безпечність днів. І знов приходить осінь
    непогамовних й неповторних літ.

    Мить осяйна... Ні з чим її не сплутать!
    Чарівний світ – усе у ньому є…
    Чи знайдемо відгадку його суті?..
    Про все це тут колядництво моє.

    Одно лиш знаєм: на землі ми – гости
    вервечкою біжучих пражних днів…
    Питання в тім, що впорав для погосту*,
    яким вогнем…
    для нього
    ти згорів.

    23.05. 2015
    ______
    *Тут громада, спільнота.





    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (2)


  48. Галина Михайлик - [ 2016.04.16 22:11 ]
    Прóводи
    Розплющили фіалки оченята
    і горілиць зайшовся горицвіт!..
    Для когось нині – то життя початок,
    а іншим – заступило горе світ…

    Ще жовті, не посивілі кульбабки,
    бруньки каштанів – пружно-молоді!
    І великодніх крашанок лушпайки
    рахманно плинуть в ирій по воді.

    Весна буяє гомоном пташиним,
    як щебетала - зможе і без нас.
    Не був, чи був? Століття, чи годину?
    І що залишить, чи поглине час?

    Колеги, друзі, родичі, знайомі –
    живуть й без Тебе…. І навчилась я
    без Тебе, мамо… Поклади бездонні –
    невидних сліз підводна течія…

    …Крихке, тендітне, наче крильця бабки,
    на чистовик, без проб і дубляжу –
    життя прекрасне! Від нуля – й до крапки…
    І щоб там не було – живу!

    04.2015-04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  49. Ігор Шоха - [ 2016.04.03 14:25 ]
    На спомин
    У долині, у ріку глибоку
    весело стікають ручаї.
    Так і вірші – у її потоки
    мають литись, як оці широкі
    і високі хвилі течії.

    Що тобі, поезіє, до мене?
    Я своє уже переспівав –
    і весну, і літечко зелене,
    і осінні золотаві клени
    у альбом тобі намалював.

    Ну а нині у моєму полі
    чую, – люлі-люлі. А на волі
    оперились інші солов’ї.

    У моєму тихому садочку
    потечуть поезії струмочки
    у чиїсь модерні ручаї.

    2012


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  50. Лариса Пугачук - [ 2016.03.28 14:22 ]
    Як стогне вітер...
    Уже на небі… біля тата й мами…
    Чого ж ти, брате, назавжди заснув.
    Спливає шибка зимними сльозами,
    Я в них втонув…
    Ти був... ти був… ти був…

    Як стогне вітер, кидаючи в небо
    Моє виття, закутане у біль:
    – Скажи, як жити, брате, тут без тебе?..
    Та не приходить відповідь звідтіль.

    Весна щедрує, та тобі вже, рідний,
    Зозуля сотню літ не накує.
    Гортає пам’ять знімками сповідно.
    Ти був…
    Не був! –
    Ти є, мій брате!
    Є-є-є-є-є-є-є!!!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (19)



  51. Сторінки: 1   2   3