Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Світлана Майя Залізняк
Лавреатка Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2022 рік) за вагоме зібрання творів "Птахокардія".










Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Людинолюбство
    Ще з-за Говерли плентає Майбуть....
    Ще вільним сняться пошморги на спинах.
  •   «Людина єсьмь...»
    Тягну скарб літ
    повз терен, глід, мигдаль...
  •   Йде Персефона в темінь...
    Йде Персефона в темінь – до Аїда...
    Деметри сльози зріють в небесах,
  •   Пересторога
    А на нашій та вулиці насипано жита.
    От як вийде челядь гулять – так як перемита.
  •   Сім’я

    І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх…
  •   Безчасся
    Зима – для остигання й міркувань
    Після любовей, герцю з вітряками.
  •   Так бува…

    Мурують банки, гранд-отелі, школи…
  •   Заплющу очі...

    Людей їдять пранці, нужда, горілка...
  •   Без псевдо…
    Жив писарчук Пилип Невитриніс.
    Дійшов до пункту:
  •   Старі будинки
    Люблю старі будинки цегляні
    Поміж півоній, чорнобривців, лілій.
  •   Меланхолія
    Лоза винограду – в чеканні… із лезом руки.
    Смарагдові грона – лелітки дощу і проміння.
  •   Вишні
    На молодик наснився Колізей -
    Монументальний.
  •   Художниця
    Змиває дощ зелені барви Літа...
    На листі проступили бурі плями.
  •   Гріх дитинства
    Перли на шиї, на серці - камінь...
    Прислів"я
  •   Під омофором Вишньої ріки…

    9 грудня 2011 року на подвір"ї Києво-Печерської лаври
  •   «Ой ти дівчино, з горіха зерня…»
    Влад вчиться на банкіра п`ятий рік,
    А дівчини в блондина ще немає.
  •   Стерня колюча...

  •   Все обіцяло...
    художній переклад
    із Анни Ахматової
  •   Ти, мов янгол...
    Художній переклад
    із Анни Ахматової
  •   Сотні просьб у коханих одвік…
    З Анни Ахматової
  •   Яріє Вчора, або в очікуванні...онуки
    Ще голос мами – крізь бетон,
    сіль,
  •   Не бійся наснитися...
    переклад
  •   Захисникам Сталіна
    З Анни Ахматової
  •   І борошно, й сито...
    Все маю: і борошно, й сито,
    І найговіркішу із муз,
  •   Майна!
    Як динозавр,
    лежить в багнюці кран...
  •   Крізь пил і пух...
    Сполохав крок мій зграю горобців…
    А я ж весела, біла і пухнаста!
  •   Снива

    Прихвачусь мерщій до тіста.
  •   В бік човна…
    Спідничку в Гаспрі виплела свекруха.
    Плела повільно – днинок двадцять три.
  •   Й закреше блискавка...
    Із Тетяни Селіванчик (1952-2011)
  •   Фініш
    Збирала на зиготу – з року в рік,
    Із підробітку, з пенсії – по гривні.*
  •   Я стомилась... (переклад з Марини Матвєєвої)
    Я стомилась. Нема забуття. Виколисую біль.
    Всі стремління – до тебе – не применшують лиха,
  •   Серпантин
    Обожнення не буде. Я – без крил.
    Координую рухи – по падінні...
  •   Іграшка
    У „Мéтро” я корівку вибирала –
    З м’якого хутра, з поглядом веселим.
  •   Захожий
    – Ти не вчорашній, ти смаглявий, свіжий,
    Як хліб "Кавказьський" з перцем на хмелю.
  •   Межа
    Ти йшов до мене крізь капканів стрій.
    Чиїсь вуста загоювали рани.
  •   Ілюзія
    Там небо струмувало на мохи...
    Ти впевнив: не потрібні крила ширші
  •   Травневий Дощ
    Безтямно, шпарко, ніжно цілував
    Пружнасті віти...
  •   Харитя
    Я мию шиби. Лине спів...
    Погожий ранок.
  •   Змова
    Четвертий ранок ллє у Львові дощ…
    Лиш пообіді – сонце й ложка манни.
  •   Дорогою в зоопарк
    Ми їдемо в маршрутному таксі.
    Юрась півсонний – в тата на колінах.
  •   Внуча
    Придбала Маргарита цуценя
    Породи коллі, барви чаю з липи.
  •   Мушля
    В чиїх ти, Жанно, вимірах-полях?
    До самозречення кохала мужа...
  •   Пластівень
    Спогадок дивних у мені – ріка...
    На свято нені принесла крижину!
  •   Прожект
    Якби мене, дивачку, запитав
    Чаклун-мольфар: «Де хочеш вік дожити?» –
  •   Мальвіна
    Як п"янко пахне скошена трава!
    Кортить у пахілля з дороги впасти,
  •   Малюк
    Оцей малюк, можливо, вас уб"є -
    Як виросте... Буденне лицедійство:
  •   Ностальгія
    ...а я ряденечка в хурделицю купила.
    Привабив погляд чужоземний крам.
  •   Алгоритм дощу
    Дивочні алгоритми у дощів.
    У мене - зонт, в пегаса - паполома.
  •   Початок
    В сім років я літала з абрикоси,
    Що на причілку буйно розцвіла.
  •   Вогнем і склом...
    Цукрову пудру віршів на столі
    Спокійно залишу - не вкраде Валя.
  •   Хлопчик шепнув мені...
    Хлопчик шепнув мені:"Як це нестерпно!"
    І хлопчика вельми жаль.
  •   А з тобою п"яним весело...
    А з тобою п’яним весело –
    Грузнеш у словес болоті.
  •   Гість
    Як і вчора, у вікна їдальні
    Б’ються віхоли скалки дрібні.
  •   Лотова дружина
    І вирушив Лот за посланником Бога -
    Величний і світлий - по чорній горі.
  •   Вірність
    У нього немає лиця.
    Є пес лабрадор, ліс і схови.
  •   Під вечір...
    Усе робити треба гарно:
    Кришити фрукти на компот,
  •   Мелхола

  •   Ялта
    Піна білява з”їдає пісок по шматочку,
    Ніби десерт, берег тане в кошлатих руках.
  •   Як соломкою, п"єш мою душу...
    Як соломкою, п’єш мою душу.
    Знаю, смак і хмільний, і гіркавий.
  •   Увечері
    Бриніла музика в саду
    Гірким неперебутним горем.
  •   Він був ревнивцем...
    Він був ревнивцем – тривожним і ніжним,
    Як сонечко Боже, мене любив.
  •   Люба
    Мені дитя всміхалося з юрми
    Серед калюж,
  •   Деревій
    У хаті нема рушників,
    Гардин, ковроліну, сервізів.
  •   Кросна

  •   Металобрухт
    У чотирнадцять хлопці хочуть сексу -
    І потрапляють у обійми хвойд.
  •   Діждалися...
    В день свята моляться у храмі віддалік,
    Ховають вирла від свого народу,
  •   А я народила від моря...
    А я народила від моря.
    Дитинка моя не кричить.
  •   Лишиться вірш...
    На клумбі пломеніється фізаліс.
    На лаві ґвалт здіймає дітвора.
  •   Краплі
    (переклад)
  •   Як славно, що кона любов...
    (переклад)
  •   Поміж буттям і смертю...
    Навіщо, Господи, створивши білий світ,
    У сповиток сяйний клав чорні русла?
  •   Місцини, до яких не судилося дійти до скону...
    (переклад)
  •   Страх землі
    В садочку гойдалка - найперша втіха!
    Жила край поля, вабив горизонт…
  •   Шитво
    Перед очима – сну вогке шитво.
    Лежала біля ополонки рибка.
  •   Під голос чийсь я не співала...
    (переклад)
  •   Я тут - на сон...
    присвята Вітру в полі
  •   Зелена ватра
    Повечоріло…
    Сосни.
  •   Голос
    Мне голос был. Он звал утешно...
  •   Апокрифічний вірш
    Махнув рукою Зевс на рід людський:
    Пожадливі людці, підступні, хтиві…
  •   Алеєю Яготинського парку
    У сумці чаїться квиточок.
    Прощаюся з парком без свідків.
  •   Лава
    Зійшлися Небо і Земля –
    І промайнула Іскра Божа.
  •   Крізь очерет...
    Я бідолашної русалки снива бачу.
    - Це - сни на дощ... – запевнює мольфар.
  •   Оман
    На пам’яті узліссі – старезний Барбарис.
    А я біжу шукати гінке стебло Оману.
  •   Старий
    До лавки дід сходив з новим ціпком.
    Полив лимон... Закляк в задумі сивій...
  •   І знову – жовтень...
    Поетові дзвонила в літній дощ.
    Час був неслушний – дідо смажив щуку.
  •   Окрайчик
    Є цяточка за Гадячем – Сватки.
    Там плин часу безбурний, ідилічний.
  •   Голосили вишні...
    12 жовтня 2008 р. Валерій Клочковський
    із Хмельниччини спалив свою дружину Тетяну...
  •   Ограда
    Якщо із горла пророста Чужий,
    З”їдаючи цукерки і обгортки
  •   Дивоглядія або Нищення
    Летовище, де нищать літаки.
    Зі США - машина жовта для руйнацій.
  •   Ялина
    В гірлянди слів і блискітки намиста
    Ніколи ти не зодягав мене.
  •   Нелюдим
    Відлюдькуватий дідо Никодим
    Торік на волю відпустив папугу.
  •   Орігамі
    В оранжереї ти мене зростив.
    Підживлював, був люблячим, уважним.
  •   Пір’їна
    З тяжінням тіла все ж боротись варто.
    Крізь пальців ґрати
  •   Антитеза
    Відходять
    непоспішливо
  •   Казка про...
    О, як тобі хотілося землі...
    Шматок. Окраєць. Щоби син і древо...
  •   Цуценя
    Зло радить:
    „Оспівай тепер Добро -
  •   Повернення
    Ось ти й прийшов.
    А зарікався: ”Ні,
  •   Гладіатор
    ...до тіла Гладіатор путь проклав.
    Так прозивали позаочі хлопця,
  •   Три смуги
    Ти – перелюбник.
    Ти – Вітрисько.
  •   По вірші...
    Люд - по гриби.
    А я іду по вірші.
  •   Дорогоцінність
    Ось гине орхідея на стежі...
    Її згубили, як несли в кімнату.
  •   Дні
    Є лиш гордість і горіння, сукупна праця і хвала...
  •   Край битих доріг...
    Обвиває тини винограду здичілого парость…
    Бозна-звідки занесене сім’я зійшло.
  •   Ланцет
    За віщо Вседержитель покарав?
    Послав мене, слабку, немов месію:
  •   Маківка
    А мова рідна - золотавий лан,
    Де кожен колос - ваговите слово.
  •   Псалом-заклиння
    Я опишу, мій Господи, все те,
    Що відчуває жінка в мить ексцесу.
  •   Лоліта

    Буде день наш без печален, бо одна у нас мета.
  •   Вересень
    Trahit sua guemgue voluptas*
  •   На бенкеті
    Вручала юнка всім по квітці.
    Мене,
  •   Простила ближньому...
    Простила ближньому.
    Кров цебенить...
  •   Крововилив
    Віршем
    стікає
  •   Кайф
    Безногий чоловік у камуфляжі
    До перехожих руку простяга…
  •   Чайок із липою
    А Підлість буває красивою.
    Шляхетно бере під руку,
  •   Дзвенять наруччя...
    Прабабусі Явдосі - у Вічність
  •   Горе
    Дніпропетровськ.
    Вироюється місто...
  •   Енігма
    День перемовчу… Шал стече у ніч…
    Від вітру шпуйного затулиш. Ти - постійний.
  •   Корсар
    Беру лінійку, свічку, ручку,
    Коли ти притемком заснеш...
  •   Каміннячко
    У Заздрості очі кольору ночі.
    Думки не дають їй спати...
  •   Два голоси
    Нарешті – прилетів у квітні сніг.
    Так впевнено і владно вкрив перила...
  •   Чайка
    Рве струни циган... Я чекаю Сонця.
    Кладу в мілку бляшанку мідяка.
  •   Ми - разом, сполом...
    Молюся на турецьких килимах…
    В черниці миловидної просфору
  •   Пандус прозріння
    Весела пані в інвалідному візку...
    В ногах – покупка: килимки жовтаві.
  •   Талан
    Шукала гойні вірші між картин...
    У дощ
  •   Реляція
    ...а вчора на вокзалі у Лубнах
    Прошак викрикував то слізно, то бадьоро:
  •   У тарному цеху
    В халаті кольору старечих дум
    Субтильна жінка
  •   Вельвічія
    Без тебе це містечко - океан.
    Стою на скелі.
  •   Линовище
    В мені проростають лексеми,
    Які притоптати несила...
  •   Флер
    Мовчати хочу.
    Ви поговоріть,
  •   Фуете
    Дні балерини різнокольорові.
    Пізнати материнство - має шанс.
  •   Спасибі...
    Спасибі, Царю Неба, за цей сніг,
    За горлицю, що на вербі воркує.
  •   Люблю...
    Люблю, як пахне листя восени –
    Багряне, шелестке, скороминуще...
  •   Стіна
    Здавалося: цей ліс перебіжу –
    І вироїться
  •   Остуда
    падаю
    в ріку
  •   І забуяє сад...
    Артемій. Раб... Вже купіль він пізнав.
    Сріблиться хрестик... Пелюшки мокріють...
  •   Серце
    Матері - Софіі Залізняк
  •   Перегомін
    Рід козацький - по усіх світах…
    Гнат cлугує негру, Макс – арабу.
  •   Шепіт свічки
    Передгроззя.
    Чаєчки ячать...
  •   Двоїсті ключі
    Як дивно: не боюся так орацій,
    Під аркушем - червоної свічі,
  •   На корі...

  •   Просто неба
    Ліс вигорів. Попід мостом текла...
    Цитриново... Рожево... Сіро.... Чорно.
  •   Висотомір
    А вчора я конала на хресті...
    І радились мучителі пихаті:
  •   Камедетеча
    у передгроззя вишні гомонять.
    Я чула вчора шелестку розмову.
  •   Хода
    Знов іду стрівати закохані вихорі, брів осяваючи дуги...
  •   Очі
    В моїх очах – чар хутірських жінок,
    Тих, що очіпком прикривали коси.
  •   Вже не любові я прошу...
    (переклад)
  •   Самоспалення
    Плекаю гріх за смугами фіранок.
    Я - деміург, пізнала ліпшу з мов,
  •   Гімн кохання

  •   Сьогодні знов листа не принесли...
    (переклад)
  •   Розріст
    На вибрики твої вже не зважаю.
    І не смакує маковий пиріг.
  •   Край вікна...
    - Вже – Хуаніто... Та для мене – Йванко! -
    Бабуся Віра змахує сльозу. -
  •   Поступ
    Я – біла глина у твоїх руках.
    Нестримно
  •   Розгляд
    Досить надіятися на людину,
    Котрої дихання в ніздрях її:
  •   В обійми неба...
    Так приїздять в Минуле: літ багаж
    Лишають у канаві при дорозі,
  •   Ніч святоблива... Ясно сяють зорі...
    переклад з російської Різдвяної пісні
    (оригінал дивитися на сторінці "Актуальні переклади")
  •   Блискавка
    Я б ще могла упасти на плече -
    І слухати, як серце шаленіє.
  •   Осінь-черниця
    (переклад)
  •   Рівнозначність
    Я третю днину відчуваю вірш.
    З передсвітанку п’ятниці - вагітна.
  •   Nosce te ipsum*
    Невже моя душа не важча туби мазі,
    П’ятнадцяти пігулок,
  •   Розхрестя
    То стрічались, то розминались,
    розлучились на розтоках міст...
  •   Таїна
    Нехай - одна на всю Полтаву -
    Крокую в масці я.
  •   Молитва про Самоту
    (переклад)
  •   Vale!
    Гірка недомовленість білих конвалій
    В задимлений вечір, твій погляд палкий -
  •   Під чаїний стогін...
    Я стріла Каїна і Авеля - вві сні.
    Вони ще грали в киці-баби на осонні,
  •   Гість
    Купила бабця Галя у четвер
    Плисковатих "морських камінчиків".
  •   На вагу золота...
    Знайомий мій поет кохає жінку.
    (Ніхто ту пані у лице не зна!)
  •   Єва. Три літа
    Прийди, милий, в мою хату, хазяїнувати...
  •   Фея
    Торік свободу ти підніс – коштовний дар,
    А дверці клітки прочинив обачно...
  •   Серед листочків...
    Я на листок із віршем наступила –
    Підвів мене старенький крокомір.
  •   Потя
    У травні Фенікс... висидів пташа:
    Зигзичка юна принесла яєчко.
  •   Флейта
    Ти так мій стан пекельно обіймав,
    Так потойбічно зазирав у душу...
  •   Курйоз
    Він приплавшудив з Казахстану. Долюбля
    Свою дружину, що лишав із сином.
  •   Гра
    Немилосердна спека полуденної пори.
    Ховаю в море тіло.
  •   По зливі
    - Мені - найбільший персик! - прохрипів
    Спітнілий чолов`яга в окулярах. -
  •   Кантабіле
    Молюском
    пірнаю
  •   Тайфуни з ніжними іменами
    (переклад)
  •   Хуррем

  •   Даная
    Не зазираю в очі, що не бачать.
    Це - скута кригою лютневою глибокість.
  •   Жриця
    (переклад)
  •   Нитка
    (переклад)
  •   Крізь серце
    А Сад Гетсиманський розрісся увись і ушир!
    Маслини заморські тепер куштуватиме кожен.
  •   Обуда
    А губи так торкнулися щоки,
    Як після зливи - гілочка жасмину.
  •   Вигадливість
    Non sum qualis eram*
  •   Гляссе
    А ми просо сіяли, сіяли...
    З пісні
  •   Хвиля
    Я вчора мандрувала:
    Псел...

  • Огляди

    1. Людинолюбство
      1

      Ще з-за Говерли плентає Майбуть....
      Ще вільним сняться пошморги на спинах.
      Ще легітно „обранці люду” тчуть
      Пухирчасту габу-балаканину…
      Для них це – труд у сяйві нагород.
      У них - неміряно угідь, путері.
      Вряди-годи згадають про народ…
      Здіймають катавасію в партерах…

      2

      Пристойно виглядає конформіст.
      Краватку несучасну – темно-сіру –
      Змінив на голубу. Кар`єра - в ріст.
      Він – враг трюїзму. Він - за міри, ліри...
      Після омарів – „чуйний” до слабких.
      Собі - хосени, ім - крихти на салі.
      Назвати прізвище? Та тьма таких –
      На мімікрію хворих... і в медалях.

      3

      Ненавиджу персон (це – гріх?) хамелеонних.
      Не звикну до щоденних видозмін.
      Дратує "панства" цербер-охоронник.
      Розчулюють – до сліз – глухонімі.
      Човну поспівчуваю – мілкодонний.
      Я й випиваку здатна пожаліть!

      А стріну конформіста – дух судомить.
      Отак нездужаю... сімнадцять літ.


      2006-2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. «Людина єсьмь...»

      Тягну скарб літ
      повз терен, глід, мигдаль...
      Розшила бісером торбинки й ридикюлі.

      Скеміють пучки від розстібування клямбр
      Перед Великоднем.
      Рудіє флер із тюлі.
      Перлистий досвід
      налипа на дрік...
      В пісок летять
      незгоди,
      глум,
      розладдя...
      Русалки сушать плетениці втіх.
      Заледве зупиняюсь над проваллям!
      Лікую рани, садна і синці.
      Семаргл* заманює у сітки і капкани...

      Часи знецінення, зростання цін,
      Позалаштункових драчів, канканів.



      * язичницький символ жертвоприношення, звір із головою собаки,
      тілом лева, крилами орла, хвостом змії




      2006-2011







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Йде Персефона в темінь...
      ***

      Йде Персефона в темінь – до Аїда...
      Деметри сльози зріють в небесах,
      А вирлооке невтомиме Літо
      Блукає із верейками в лісах...

      В яру збирається туман імлистий.
      Холодні роси – Сонце у печалі.
      Неквапно жовкнуть липи серцелисті…
      Летять зозулі першими – у далі...

      Прибляклі пелюстки – сухі й опуклі –
      Борвій покликав танго танцювати…
      Аїд цілує Персефоні руки –
      І гірко
      плаче
      безутішна
      мати...

      Не витирає буре листя сльози.
      Мо’, їх осушать мох і павутина?
      Аїд радіє… Чорні вірші - в стоси.
      Мине півроку –
      Персефона злине.



      2002-2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Пересторога
      А на нашій та вулиці насипано жита.
      От як вийде челядь гулять – так як перемита.
      Із пісні


      Хто вперше у долоню ширку вклав –
      Чан у готелі „Пекло” вмить замовив.
      Свій кус-хосен безжалісно урвав.
      Чимало лез в „хлібинці”, людські жовна...

      Плач, жертво, що помчала з пункту Д у А!
      Мелькають ломки – придорожні станції...
      У челяді пахке слівце „трава”
      Вимарює смалкі асоціації.
      Ти ж упадеш – на тріщини платформи!
      Застрягнеш, наче муха у меду.
      Аїд лиш знає колір уніформи,
      В яку обмундирують – у аду.
      Наркозалежний, саме там угледиш
      Усіх сп’янілих від прибутків слуг,
      І під чортів шорсткі аплодисменти
      Вас ескортують в Закут Вічних Мук.
      Мо’, пощастить того в колоні стріти,
      Хто шприц простяг – жетон до наркоям.
      Ти вже забув, як пахне сосон віття,
      Для тебе рівні Бекхем і Хайям...
      Ти не помстишся в тартарі лакузі,
      За чорноту вигинистих доріг!

      Завжди твереза, сумно шепче муза:
      – Їм присуд – кайфувати у смолі...


      2003-2011



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Сім’я

      І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх…
      Із книги Екклезіаста


      Він має два відсотки зору, а вона –
      Аж три... Гуцикають онуків,
      Хлібець – із маслом, у оселі – лад…

      Заплющу очі.
      Хай працюють руки.
      Непросто зелень кинути у суп.
      Так неможливо ґудзика пришити!
      Навпомацки – у ванну...
      Мило... Гуп!
      А ще ж отак мені салат кришити,
      Складати аркуші у течку, кекс пекти,
      Полити фікус, примулу, крассулу…
      Із берега – у човен... і пливти...
      Про те сімейство з радіо почула.
      Муж малозрячий бігає давно.
      Він – марафонець, має міх медалей!

      І зір, і сліпоту дарує Бог.
      Ти моделюєш серця магістралі.


      2007-2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Безчасся

      1

      Зима – для остигання й міркувань
      Після любовей, герцю з вітряками.
      Між смертю і буттям – кривава грань.
      Кігтисті сфінкси загадок - рядами...

      Повернення у рай села - міраж.
      Куди ж тікати – з модернових станцій?
      Стрімкучий – у бік Розруху – віраж!
      Всі ближні – осторонь, чесноти – ґанджі.

      2

      Ходила кішкою по бутиках,
      Куняю – лялечкою махаона...
      Я ж – із юрми, що вийшла із „совка”.
      – Quo vadis? – мов шлагбаум, гострий Голос.
      Просвітлі лиця – у прочан-калік,
      Що валками бредуть у лоно храму…
      Діждуся льодоходу... На Супій
      Поїду. Там найліпше причащатись!
      Там найдревніший – просто неба – храм.
      Від наліпок очищу сім скрижалей.
      Мені учора снилася Весна –
      Рудава повітруля із тюльпаном.

      Розкрию клямбри. Зупиню годинник.
      У дикої бджоли позичу меду...
      І повернуся – у обійми сина.
      Чекатиму на віршів гострі стебла.


      2006-2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Так бува…

      Мурують банки, гранд-отелі, школи…
      Втовкмачують бістро у шмат землі…
      І хоч довкола квітне мегаполіс –
      Живем, жуєм у трухлій глушині,
      Де в діда Купрія, що любить «город»,
      Заскімлить серце… І – вже зна за чим –
      Потягнеться рука: дістать з комори
      Малу поличку з ясена. Для книг
      Почав тесати підлітком (умів же!),
      Та в «лагеря» поплентав навпрошки…
      За тиждень-два вервечкою, несміло
      В оселю прилетять старі книжки.

      Перелистає те (липка морока),
      Що потрапляло до кігтистих лап,
      Із чого стерто вето лжепророків,
      Гасителів курних чернечих лапм.
      І осоружним стане мегаполіс,
      І кликатиме в ірій Давнина…
      На ностальгію не слабує молодь.
      Ця кволість лиш до сивих прилина.

      Житами йдуть сини і доні – в «город»…
      Там – простір, там усі «встають з колін».
      А мати не на пляжі Бора-Бора -
      Кона в селі, з копійкою в полі…



      2002-2011



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Заплющу очі...

      Людей їдять пранці, нужда, горілка...
      Михайло Коцюбинський



      Згорну газету –
      І прещасливо
      Увись, як мева,
      Стрімливо злину
      З човна-вагона,
      Що мчить в Полтаву.
      Тут хлопчик Рома
      Хлібинку давить,
      Біжить за татком.
      Шукають місце...
      А той звар’ятів:
      Лупцює злісно.
      За що він злиться?
      В чім винне чадо?
      Ці логогрифи
      Не розгадати...
      Човпе скрипалька –
      Бліда, тендітна...
      Кладу на пальчик
      Монетку мідну.
      Натужно, звично
      Чиргика „скорий”...
      Були одвічно
      Нужда і горе.
      Я їду звідти,
      Де бруд і „пранці”,
      Мій дім – у місті,
      Де сотні зрадців.
      Що я спроможна?
      Лиш співчувати
      Скрипальці, бомжу,
      З юрми хлоп’яті...

      Заплющу очі.
      Чайок мій вичах...
      Гримаса болю
      Повзе обличчям...



      2007-2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Без псевдо…


      Жив писарчук Пилип Невитриніс.
      Дійшов до пункту:
      "Пенсія. Спочинок".
      Йому б тесати лавку між беріз,
      А він пісні й віршІ поніс на ринок…

      Писав про перший пролісок, сніжок,
      Про виломи у трьох міських парканах,
      Про передачу "Окна", батіжок,
      Яким шмагати варто внука Ваню...

      Пласкі творіння люд не купував.
      Це ж вам не кріп, не з Мачух топінамбур…
      Пилип лящав: «Мої усі! Не крав!».
      Обклеїв дві зупинки,
      баню,
      тамбур…
      Хвалила пасажирка у кашне.
      Читали ті, що носять «спічкі», пиво…
      Кахикнув бомбж: «У вірш… упхни й мене…
      Я так не напишу… Я – дрібно… криво…».

      Пилип поніс творіння у народ:
      У дитсадки, у школи-інтернати…
      Усім він затикав віршАми рот,
      З порогу кидав на столи:" Ось… нате!!!».

      Зібрав подяки в торбу чималу…
      Одержав преміальних… тисяч кілька…
      «Мої віршІ не аби що, не луб!...
      Вже їстиму ікру – не з Керчі кільку…
      Лишусь, як є: Пилип Невитриніс.
      У прописах… вироюється шпарка…
      У мене ж Дар! Я чорнобривцем ріс!
      А критик-під"їдень – то плинне… хмарка…».

      …І вже моя сусідонька несе
      У зошитку віршІ Невитриноса…
      У Кибинцях дописують есе…
      Хоча услід - аж хрипне - зграя мосьок…


      2011
      ВіршІ - саме так Пилип каже й пише...)))
      Мачухи і Кибинці - населені пункти
      Полтавської області.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Старі будинки


      Люблю старі будинки цегляні
      Поміж півоній, чорнобривців, лілій.
      Привіт, балконе!.. Зим тобі та літ...
      Душа весніє – попри заметілі.
      В квартирі нашій є домовичок –
      Так стверджує Юрась. Я сину вірю.
      На шибі сплів тенета павучок…
      Невже їх розірву-змету ганчір’ям?
      Вночі в будинку звуків – океан.
      На кроки озивається долівка...
      Мурмоче у кімнаті ванній кран…
      В такі будинки в дощ плавшудить Літо
      Із липовим ціпком, галуззям слив...
      Тут мишенята шарудять у нірках...
      Тепер це не відноситься до див:
      Аж три свічі поклала я в комірку.
      Полюбиш тут котів і дітлашню,
      Що рве листи, підпалює газети.
      Зелено-білі стіни – в стилі ню.
      Тут благодатний клімат – для поета!
      В старім будинку Грім згубив обцас.
      Тут вештаються привиди по східцях...
      Шепочуть млосно:„Тут жили – до вассс...”.
      Цвітуть каштани – і лікують відчай...
      Благі кватирки забиває пух раїн.
      Бабусі сміттячка не пробачають...
      Оселі їхні люблять сиротіть –
      Щоб пожильців нових зігріти чаєм.


      * мурмоче кран - в авіамістечку (Полтава-4)
      проблеми з водопостачанням були кілька років
      і світло вимикали ВСІМ - не лише боржникам. )))
      Пояснила.

      2005-2011



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Меланхолія

      1

      Лоза винограду – в чеканні… із лезом руки.
      Смарагдові грона – лелітки дощу і проміння.
      У вулики – бджоли.
      Вже пахнуть медком шулики.
      Я вішаю штори – зелені, бузкові, кармінні...
      В альбомі підсніжник малює білявий синок.
      Нараджую, мовкну...
      Душа – ясно-жовтий октаедр.
      Ще Літо від мене – за подих, за подив, за крок.
      Павітер співає тужливо у межах октави...

      2

      Із неба зів’ялого Осінь вичавлює мжичку...
      Жмутком із пір’їн окропила півсонні кущі,
      Небавом його умочає в чорнильницю-річку,
      І Вітер-синоптик читає:
      „Дощі... мла... дощі”…

      Сухим чорнобривцем утерло сльозиночку Лихо,
      Гойдливу колиску в дуплі абрикоса зів’є...
      Віскривим дитям чеберяє... Із горщичка п’є,
      Де гасне бегонія...
      Вільго, просвітлено, тихо.

      Десь марять остудою страуси, царствені леви.
      В безводних пустелях самум вимальовує хвилі...
      Я – в царстві осмути, від спеки і прерій – за милі.
      Хода уповільнена...
      В серці – кигикання меви.


      2001-2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Вишні



      На молодик наснився Колізей -
      Монументальний.
      Жертви - у фалатті.
      До них із клітки мчав рудастий лев…
      Жона ридала…
      Муж підняв розп’яття…
      Прозорий віри щит. Але за метр
      Хижак ошкірився і... зупинився.
      Орли летіли…
      Може, їхній клект –
      Це все, що міг послати парі Вишній?
      Він мав їх захистити – християн,
      За щиру віру провести крізь вилом.
      Бог міг наслати хвищу чи оркан.
      Послав орлів – і лев укляк на хвилю.

      Раб, вдягнений Хароном, ніс клевець…
      Чи звіра розлютили чорні шати,
      Чи молот у руці? Звар’ятів лев
      І кинувся на нього – пелехатий.

      Не врятувала зброя – раб сконав…
      Мав „милосердно” добивати - в груди.
      Ганебну роль убивці мовчки грав,
      Впивалися залассям звіролюди.

      Кістки раба
      зубища-жорна труть…
      Вирує люд: не виконав лев примхи!
      А раб за мить позбувся вічних пут.
      Млу ночі крають ненаситців крики:
      „Убити християн!
      Вони живі!..
      Немає в лева апетиту?! Ницьма!
      Боги жадають жертв...
      Офір... Офір!!!” –
      Веселий раб веде худу левицю…
      Вона стара. Її знав Телемах.
      У неї відбирали левеняток.
      Їй невідомо, хто малечу крав,
      Їй остогидли палиці і грати.

      Мов одомашнений заброда – кіт,
      Левиця облизала жінці коси.
      Напружилися м’язи лучників…
      І міріади стріл - у пельки злості.

      Ще ситий лев гарчав:"...числа им...несть...";
      З Порта Сана Віваріа я вийшла.
      І мій повійкою обвитий хрест
      Прийняв пісок...
      І стік гам-рейвах в тишу...

      Забути б той маркітний сон мерщій!
      Консервувала до світання вишні,
      У шкіру в’ївся їх кривавий сік –
      Наснилося жахіття.
      Боже...
      Вишній...



      2004-2011




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Художниця

      Змиває дощ зелені барви Літа...
      На листі проступили бурі плями.
      Це Осінь випробовує палітру.
      Ось шарудить: „Я з вами... Знову з вами...”.
      До хмар гукає: „Досить, панни, сліз!
      Гуаш у жбанку надто водяниста…
      Червінька цяпає із клена листя
      На коси й банти чепурух-беріз...
      Невже я розучилась малювати?
      Ялини й сосни золотила... Вітре,
      Каштани і дуби – сумні, брунатні.
      Цей переліс у хист мій не повірить...”.
      А Вітер шепче: „Квапишся… В полин
      Піди… Згадай уроки малювання!
      Тобі бракує, дівчино, старання.
      Не гай часу на хвою злих ялин...”.

      Милується горобиною Осінь:
      – Красунечко, чи достигати любо?..
      Рум’янцю бризну!
      Мовчазна, не просиш...
      Колошкає гілля...
      Дістала тюбик...



      2002-2011
      з розділу "Колискова синові"



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Гріх дитинства
      Перли на шиї, на серці - камінь...
      Прислів"я


      Славко не шле листів, не докоря…
      Не сипле в сни піску мого дитинства.
      Мо, вже поплив за села і моря –
      В ясу країв, де Вишнє судочинство?
      Бракує там дитячих голосів,
      Насіння гарбузового і вишень…
      …………………………………………………
      Привіт, Славко!
      Ти голубочком сів…
      Читаю ув очах:"Про що ти пишеш?.."
      А пам"ятаєш: серпень... Яготин?
      Дівчаток – п`ять. А ти – жених єдиний.
      Я перелізла через ветхий тин.
      Ти погляд із-під вій голодний кинув.
      Тримала я із маслом сірий хліб.
      А ти замурзаний.
      Ти – з Києва. Приїжджий.
      Хтось кісточку пускає:"Славік!Плі-і-і!...".
      А я на вигадки метка, я дійшла.

      Ту гусеничку з маслечком згадай!
      То ж я бридке на хліб (ти з`їв…) поклала…
      Ти ж був німим. Тепер дороги в рай
      Не стелються… Туди ж не йдуть за сало.
      Це тут за нього, стверджують, чини…
      Прости мені, мого дитинства хлопче.

      Тобі кватирку ширше відчинить?
      Мовчиш… турчиш…
      Та проясніли очі…


      2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Під омофором Вишньої ріки…

      9 грудня 2011 року на подвір"ї Києво-Печерської лаври
      розцвіла жовтогаряча троянда


      Вилискує на стежці "Кадилак"…
      Метка синичка на черемху сіла…
      Мелю на пироги серпневий мак…
      Вже на цераті жовтій – чорно-біло.
      Синок проекти пише…
      Вмився кіт…
      Матуся молиться – за триста кілометрів.
      Мелю…
      Мішу – під шерехтіння віт.
      У плані – сарафан плести і гетри,
      Відповісти на Томині листи,
      Сусідку пожаліти: знову кашель…
      Фотини лик погладити: "Прости…";
      Відшліфувати вірш,
      обручку,
      важіль…

      А в днину цю на пагорбі Дніпра
      Троянда розпустилася вогненна!
      Те диво споглядають із-за рам,
      В долоні плещуть – славні, безіменні…
      Поміж фасадів храмів на вітрах
      Яріє квіт – відчайно, наче Віра!
      Хтось візьметься за серце: "О Аллах…";
      Хтось у кишені гріє лезво Звіра…

      Садівники на квіт вдягли пакет.
      Ніхто Вогонь не в силі обігріти!
      Посеред храмів, ніби між планет,
      Вивищується квіт – над сірим рінням…

      Печерська лавра плине крізь віки
      Під омофором Вишньої ріки…



      2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. «Ой ти дівчино, з горіха зерня…»

      Влад вчиться на банкіра п`ятий рік,
      А дівчини в блондина ще немає.
      Щоб підрости, пив дріжджі, моркви сік -
      І вже перила у дугу згинає...
      Живе з батьками. Кухня 2 на 3.
      Тісну кімнату ділить сіра штора.
      Папужок не тримає – пір"я з крил…
      Є щур Арно – спас у дворі від мору.

      «Дівки сучасні хочуть зразу в рай…–
      Зітхає у компанії Владюша.-
      А що я маю? Вєлік та сарай.
      Куди вести кохану в дощ? Під грушу?
      За що куплю барлогу, ланцюжок?..
      Он син хазяїна бістро – на тачці…
      А я росту… Пробило рік на жор…
      Маман зажарила учора качку…
      Старі за мене платять сім шістсот.
      Торгують на базарі: ківі… дині…
      Знайти б чорнявку… Я ж не те, щоб жмот.
      Купюри не зелені в мене – сині.
      На день п"ять гривен мати видає.
      В бюджеті (дині погнили…) проріха.
      Батяня «Туборг» вечорами п"є…
      Я, хлопці, підрядився бить горіхи!
      Є в мене стіл,
      торбина,
      молоток…
      Мішечків п"ять перероблю на зерня...
      Дівки отам стоять, де лавка «Сток».
      Гулятиму, аж поки… не відверне!».


      2011



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Стерня колюча...


      Іванові Залізняку –
      моєму тридцятидворічному дідові

      1
      А я ж за тебе дихаю–живу.
      Мій син малює „мессер”, канонаду...
      Над полем бою золотий павук
      Тче літепло... Буяння вертограду –
      В ненатлих словесах.
      Ти - сто жалів.
      Хрещато розчахнулись тиглі неба...
      На діда, кажуть, схожа. Не змаліть.
      Хоч віршем притуляюся до тебе.
      2
      Загомонів портал „Меморіал”:
      Івана Кузьмича однополчани...
      „Пропав”... „пропав”... Поміток – ареал.
      Над храмом зяють ночі рвані рани.
      3
      Стерня колюча.
      Хутір догоря.
      Був двір отут, мов плац. Син груддя кришить.
      І що мені – громів тристопний ямб?
      Хоч танки, хоч піхота – крок не стишать.

      2015


















      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Все обіцяло...
      художній переклад
      із Анни Ахматової

      ***

      Все обіцяло - бути вдвох:
      Край неба, тьмавий і черлений,
      Погідне сниво під Різдво,
      Стодзвонний вітер Пасхи - в вени.

      Й багрянолозий виноград,
      І водограєві канкани,
      І пара бабок - сіли в ряд
      На ржі чавунного паркану.

      І я повірити змогла,
      Що друга любого побачу,
      Коли між горами ішла
      По крем"яній стежі гарячій.

      2011


      ***

      Всё обещало мне его:
      Край неба, тусклый и червонный,
      И милый сон под Рождество,
      И Пасхи ветер многозвонный.

      И прутья красные лозы,
      и парковые водопады,
      И две большие стрекозы
      На ржавом чугуне ограды.

      И я не верить не могла,
      Что будет дружен он со мною,
      Когда по горным склонам шла
      Горячей каменной тропою.

      1916




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Ти, мов янгол...
      Художній переклад
      із Анни Ахматової


      ***

      Ти, мов янгол, що побрижив воду,
      Зазирнув углиб моїх очей.
      Повернув і силу, і свободу.
      Обідець поніс у млу ночей.

      Вже мої рум"янці млосні, спечні
      Згасли від сумливих молитов.
      Та у пам"яті лишаються хуртечі
      Днів лютневих, дзвін моїх заков.



      ***

      Словно ангел, возмутивший воду,
      Ты взглянул тогда в мое лицо,
      Возвратил и силу и свободу,
      А на память чуда взял кольцо.

      Мой румянец жаркий и недужный
      Стерла богомольная печаль.
      Памятным мне будет месяц вьюжный,
      Северный встревоженный февраль.



      ------------------------------------------------------
      * каблучка, обідець...
      с. 653 Словника синонімів української мови.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Сотні просьб у коханих одвік…
      З Анни Ахматової


      Сотні просьб у коханих одвік!
      З губ розлюблених просьб не лунає.
      Як утішно: вода жвавих рік
      Під припоєм блідим завмирає.

      І я стану – Христос поможи! -
      На цей покрив – ламкий, наче згадки.
      Ти листи всі мої збережи.
      Хай по них нас розсудять нащадки.

      Щоб так чітко ти з хвиль виринав,
      Як тепер – відчайдушним і смілим.
      У життєписі посеред назв
      Не годиться лишати пробілів.

      Пресолодкий житечний напій.
      Преміцні твоїх любощів сіті.
      Хай про погляд промовистий мій
      Прочитають в підручнику діти.

      Я у сітях сумлива, без прав…
      Хай вони посміхнуться лукаво.
      Супокою й кохання не дав,
      Подаруй хоча б славу гіркаву.


      2011


      ***

      Столько просьб у любимой всегда!
      У разлюбленной просьб не бывает.
      Как я рада, что нынче вода
      Под бесцветным ледком замирает.

      И я стану — Христос, помоги!—
      На покров этот, светлый и ломкий,
      А ты письма мои береги,
      Чтобы нас рассудили потомки,

      Чтоб отчетливей и ясней
      Ты был виден им, мудрый и смелый.
      В биографии славной твоей
      Разве можно оставить пробелы?

      Слишком сладко земное питье,
      Слишком плотны любовные сети
      Пусть когда-нибудь имя мое
      Прочитают в учебнике дети,

      И, печальную повесть узнав,
      Пусть они улыбнутся лукаво...
      Мне любви и покоя не дав,
      Подари меня горькою славой.

      1913



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Яріє Вчора, або в очікуванні...онуки


      Ще голос мами – крізь бетон,
      сіль,
      мідь…
      Прожекти тануть , мов у каві – крига.
      Для віршів денно виплітаю сіть…
      А потяги…
      а роги…
      ризи…
      дзиги…

      Для Асусени шити б іграшки –
      Так їх у «Метро» навезли тьму-тьменну.
      Не в котловани, не в чужі совки –
      Тече молитва серця
      в неба вени…

      Знов розцвіте край поля барбарис!
      Син листя гінкго* рве…
      Яріє Вчора…
      Біжу міжряддям…
      Чую: «Озирнись…»
      І на коріння – звік червоно-чорне…

      – Таки… чужа… – шерхочуть будячки.
      – Авжеж… ав…жеж… – повійка зла дзенькоче…
      Кріт сліпородий чмише: «Ти є… ким?»

      – Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.

      Ще голос мами – вересневий плід,
      Мов оберіг від німоти і бід.



      * реліктове (динозаврове) дерево висотою до 40м, дає сімена аж на 25-30 рік.


      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Не бійся наснитися...
      переклад

      ***

      Не бійся наснитися рвійно чи плавко.
      Буття - під габою зі снив легкорунних.
      Я снився комусь - напівсписаний аркуш,
      Радію: хтось чутиме вірша відлуння.

      Було б мені сумно, було б нестерпимо,
      Якби враз умовкли всі ліри огрійні,
      Іти в забуття,
      колихаючи рими,
      Без пікселя пам"яті в буднів борвіях.


      2011


      -----------------------------------------------------

      Олег Чабан


      ***

      Не надо бояться кому-то присниться.
      Вся жизнь исподволь опоясана снами.
      Я рад, что кому-то приснился страницей,
      Я рад, что кому-то достанусь стихами.
      Мне было бы грустно, мне было бы страшно
      В тот миг, когда вдруг голоса бы затихли,
      Остаться в забвении глупом и "важном"
      Без пикселя памяти в жизненном вихре.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Захисникам Сталіна
      З Анни Ахматової


      Це ж оті, що хрипіли:"Варраву
      Відпусти нам - день свята...", оті,
      Що цикуту Сократу - за правду,
      Щоб умовк у тюрми тісноті.

      Їм би трунок ядушний улити
      В їх невинно-обмовливий рот,
      Цим любителям катуш - півситим -
      У обрамленні сиріт когорт.

      2011


      Защитникам Сталина

      Это те, что кричали:"Варраву
      Отпусти нам для праздника...", те,
      Что велели Сократу отраву
      Пить в тюремной глухой тесноте.

      Им бы этот же вылить напиток
      В их невинно клевещущий рот,
      Этим милым любителям пыток,
      Знатокам в производстве сирот.

      1961



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. І борошно, й сито...
      ***

      Все маю: і борошно, й сито,
      І найговіркішу із муз,
      І стильне індійське намисто...
      І острах – я Смерті боюсь.

      В часописі – фото маляти
      На одрі, що Смерть застеля.
      Четвер. Листя клена - у м"яту...
      Мов хліб, остигає земля...

      Дораджує янгол: „На прощу!”.
      Виблискують бані церков...
      Із храму виходжу – молодша,
      Немов оновилася кров.

      Три днини усім догоджаю,
      Усім у пригоді стаю...
      Що Доля у гарус вплітає
      Жар-птахи пір’їни – таю.


      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Майна!

      Як динозавр,
      лежить в багнюці кран...
      Він так стрілою в піднебесся рвався!
      Але ж кремезний дядечко-прораб
      Униз махав рукою:
      – Майна, Стася!..

      Кран споглядав заземлені мости,
      Ажурні у світання мреві арки,
      У кардинальному вузлі план мсти
      Чаїв до вчора...
      Пожалів вівчарку.
      А той, хто тикав пальцем у багно,
      До смерті буде бачити картину:
      Злинає
      кран
      із рейок...
      Сіє дощ…
      З кабінки в котлован –
      його дружина.



      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Крізь пил і пух...

      Сполохав крок мій зграю горобців…
      А я ж весела, біла і пухнаста!
      Невідь-куди тополі пух летів –
      І оповив скафандром...
      Тисне галстук.
      Мов астронавтка, вивіряю крок
      По мар планеті.
      Скрізь – чужі ворота...
      Хмільний, живлющий плин поміж зірок,
      А мить приземлення –
      невідворотна…

      Я вас не скривджу, сірі горобці!
      Біля калюжки порпайтесь в насінні.
      Хтось кинув корм... З поживи лізе цвіль,
      А ви, дрібненькі, цвенькали – в радінні,
      Клювали сім’я, висхлі пелюстки,
      Що пестить промінь,
      віднімає вітер...

      Немов стріла,
      що лучник відпустив,
      Волію я – крізь пил і пух – летіти!



      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Снива

      Прихвачусь мерщій до тіста.
      Пироги побгаю...

      Словник Б.Грінченка

      Життя – це сон.

      Педро Кальдерон де ла Барка


      1

      У рань встаю, щоб пиріжечки бгать,
      Пливти в човенцях Правди і Омани,
      Щоби від спеки вбивчої конать –
      І затінку просити у каштанів.

      Прокинулась. А кажуть, яв – це сон.
      Сіяє церква – в рамі з труб і віття...
      Поміж лілей дрімає кіт Ясон.
      З-під руна – риб’ячий скелет, лахміття.

      2

      Буття – й кіот, і кукурудзяний качан,
      І хлопченя, що їсть його на лаві,
      І тріска, що в супружника очах,
      І хрестик срібний – подарунок мамі,
      Й вишнева кісточка, що муляє п’яту,
      І син, що полюбив співанки Цоя...

      Невже, заснувши, більше не знайду
      Найголовніших „снив”, казок героїв?


      2007




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. В бік човна…
      1

      Спідничку в Гаспрі виплела свекруха.
      Плела повільно – днинок двадцять три.
      Тонка барвиста вовна. Гетьте, скрухи!
      (У тій обновці обійшла я Крим…).

      Дивилася на май крізь окуляри.
      Уважний погляд на гачок і нить.
      Ген за ожиною – шосе… алярми…
      Юрась під казку повновидо спить…
      За кипарисом бовваніє пошта.
      Плете начальник…
      Нитка – мов сургуч.
      Й мені б навчитися гачечком – можна,
      Та я тримаю спиці обіруч.

      Довгенько тліла чудернацька «юбка».
      Подивувала подруг і чужих.
      Я в ній скидалася на пишну юкку.
      Нарешті шелех моря в помці стих.

      2

      Вівторок.
      Падолист.
      Веду свекруху
      Осиротілим парком в рай ниток…
      Акрил. Мохер. Альпака. Щось із пухом.
      - А покажіть отой «морський» моток!

      …П"ять лицьових і виворітних стільки ж.
      Початок є. Та гість – чотири дні.
      Розмови про склероз, горіхи, пільги,
      Апізартрон, сватківських кіз, півнів…
      - Начало єсть!
      - Плестиме далі доня?..

      Мої борги не віддані сповна.
      Свекруху в сон завидна осінь клонить…
      А я по шпицях…
      шибах…
      в бік човна.



      2011



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Й закреше блискавка...
      Із Тетяни Селіванчик (1952-2011)

      ***

      Й закреше блискавка… Так, мовби
      Ввімкнули неба запальничку:
      Обдасть лице твій гнівний опал, -
      Так палять жертву серед тичби.
      Так б`ють чужого - аж до болю,
      Так рвуть плахіття, птиці крила:
      Чманіють до нудоти в горлі,
      До спазму в товщі сухожилля.
      Немовби сіпа чорт за нитку,
      Лихе у душу й серце вклавши.
      І всує всі пісні, молитви,
      Бо ти не чуєш слів і клавіш…
      Отак пани шпаркі - за ослух -
      Шмагали яро, шкіру дерли…
      Тече, мов лід, нажитий досвід
      Під ноги шептунів-суфлерів...

      Мить зблиску розчерком коротким
      В душі затьмарення – в полову...
      І згубно, і безповоротно
      Вражають блискавки обмови.


      2011

      --------------------------------

      першотвір

      ***

      И молния блеснёт... Как будто -
      Небесной чиркнут зажигалкой:
      Твой гнев, неправедный, подспудный, -
      Так жгут, когда совсем не жалко.
      Так бьют, чужой не зная боли,
      Так рвут, где и не дорожили...
      И всплеск слепого своеволья,
      Как судорога сухожилий,
      Как будто дёрнул бес за нитку
      По умыслу, по предрешенью...-
      И ни к чему мои попытки
      Увещеваний, возражений, -
      Так барин, на расправу скорый,
      Холопа бы хлестал за ропот:
      Похоже, тонкий слух и опыт -
      Слабее шепотка суфлёров....

      Миг вспышки - росчерком коротким
      В души затменья - день ли, час ли....
      Губительно, бесповоротно
      Бьют молнии твоих напраслин!

      2010






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Фініш

      Збирала на зиготу – з року в рік,
      Із підробітку, з пенсії – по гривні.*
      В якесь із літ покинув чоловік:
      Орав і сіяв, та безплідна нива...

      Пила чайок із вишні гілочок,
      „Мівіну” хрумкотіла на вечерю...
      Навіщо їй курорти, пилосмок,
      Цукерки від „Рошен” зі смаком черрі?

      Із ятки торгувала, із землі...
      Та в землю не збиралася лягати.
      Вона хотіла донечку! Малій
      Стелила б на доріжку сіно й вату.

      Як сповнилося жінці шістдесят,
      Запліднення зросло в ціні удвічі.
      Не брала у оселю кошенят.
      Квилила в постіль:
      ”Матір’ю б – у вічність...”.

      Люд „Екстру” пив, люд гинув на війні,
      Люд кидав гроші в автомати гральні...
      Топтали жвавих курочок півні...
      А їй світило... екстракорпоральне.

      Зібрала суму. Лікаря знайшла.
      Живіт замаскувала. Ноги цілі.
      Здолала свій гостинець – пішки, вплав.
      Дійшла до Материнства.
      Породілля.

      На фініші гойдає немовля...
      Воно – чуже! Вона шепоче:”Рідна...”.
      Марійку від пристріту затуля...
      Дитя ростиме „тута” (мо’, у Відні...).

      Її священик не благословив.
      Харонів човен
      ріже
      штори
      з ситцю...

      Тьма-тьменна тих, хто вік синиць ловив
      І спопелів, упавши на Жар-птицю.



      * – у лютому після ЕКЗ 66-річна українка народила первістка.




      ------------

      2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Я стомилась... (переклад з Марини Матвєєвої)



      Я стомилась. Нема забуття. Виколисую біль.
      Всі стремління – до тебе – не применшують лиха,
      Не розквітло вікно перельотом твоїх голубів,
      Сивий Всесвіт, завмерши, не видихує вдиху,

      Не тамуються спрага і голод, нависла блакить,
      Не змінити буття, на шляхах – перепони,
      Я кохаю тебе. Та не це мені нині болить.
      Чи й боліло колись це руслище любовне?..

      Усі розмисли тануть, неначе нав’язливий смог,
      Підбираю синичку – підранена ніжка,
      Ще й котятко приблудне біжить. Може бути, що Бог
      Обернувся на знайду – перевірити трішки,

      Бо йому таки звично вдавати в путі старика,
      Пілігрима, бідаху чи й трьох. Дні – шаради...
      Я люблю тебе й досі. Лише у безгучний мій ад
      Не вривайся кімвальним дзвінком, не «радуй».

      Може, й ти уже мрієш про ніч на моїх килимках,
      Чечевицю – з долоні, кус давнього сиру?
      Я кохаю тебе, а це значить – хутчіше тікай.
      Ти ще стрінеш прийнятного для себе кумира.

      Ну навіщо лишився зі мною? Замогильна ніч
      Ожила, немовлятком кричить... Не настачиш вати.
      Або ти – або птиця. Ще котик. Одвічно ж усі
      Перед Богом нагі. Не сховатися у котяток.

      В ряд не виставиш їх. Це – біжить за вчорашній гріх,
      Те – за вранішній, а десяте – за післяобідній.
      Я кохаю тебе. Та притулок не вмістить усіх.
      Пригадати боюся все те, що бачили стіни.

      2010




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Серпантин

      Обожнення не буде. Я – без крил.
      Координую рухи – по падінні...
      Наш мікрокосм завбачливо твори,
      Сади бузок і... розмальовуй стіни.

      Запрошувала в казку, але ж ти
      Не віриш у інжир на гілці туї.
      Моє кохання – довгий серпантин.
      Моя зневага – то шпаркий Везувій.

      Мене боготворити? Можна... Ні!
      Ти біля мене спи – рахманний, ситий,
      А я тектиму на світила німб -
      Щоб в кратер напівсонний сліз улити.

      Й тоді розквітне і... зів"яне день.
      Тоді – по землетрусі – вкотре впевню:
      Світ - нерушимий: чай із каркаде,
      В оправах із лози верцадла, первні...


      2005



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Іграшка

      У „Мéтро” я корівку вибирала –
      З м’якого хутра, з поглядом веселим.
      Вже іграшок огрійливих чимало.
      Я прикрашаю всі кутки оселі.

      Обрала найгарнішу, та й лишила
      Її, наївну, на полиці з милом...
      Отак мене – довірливу, красиву –
      Лишив юнак біля старої сливи.
      Він кликав за собою в невідоме,
      На шибі малював травицю прерій...
      Він розчинився, мов краплина крові, –
      У каві, як між айстрами – метелик!

      Несу банани, сир, сиру пулярку...
      Таке м’якеньке прізвище – Кошанська.
      Бурчала мати хлопця: „...окуляри...” –
      І не лишила на кохання шансу.

      ...І прерії побачила, і море,
      Та не сказав мені Кошанський „Sorry”.
      Чехословацькі лінзи рік носила...

      Вертаюсь по корівку ту – щосили!


      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Захожий


      – Ти не вчорашній, ти смаглявий, свіжий,
      Як хліб "Кавказьський" з перцем на хмелю.
      Клади на призьбу цигарки і віжки,
      Заходь у хату. Огірки солю...
      На фото – мій вітчим, а рідний тато
      У Сумах був проїздом.
      – Я – Анзор!
      – Ти в гості чи... збираєшся посватать?
      – А ты не против? Я ж из зоны... Вор!

      – Та що ж у мене, соколе, тут красти?
      Стояв попід парканом чорний бак.
      Вночі загуркотіло... Різномасні
      Ходили збирачі... Ось пиво й рак...
      Від приймака лишився кіт і вулик...
      Поїхав до сім’ї у Люботин. –
      А що ж оце, Анзорчику, за смуги?
      – Поранился, Любаша... Лез на тын...

      – Та то нічого... Ось – тільняшка, плащик...
      На зиму справимо, лебедику, кожух...
      Я ж вишивала... Я ж білила... ЩАСТЯ!

      ...Удосвіта жених потяг капшук.
      Лишив записку: "Прощавай, Любаша!
      Отчалил я. А вожжи – мой презент.
      Гони Петруху, Николая, Сашу...
      Я денег одолжил и клей "Момент".



      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Межа
      1

      Ти йшов до мене крізь капканів стрій.
      Чиїсь вуста загоювали рани.
      На вістрі хвиль зринав у буревій,
      Пустелю торував.
      Плела фіранки...
      Вдягла святешний одяг. До межі
      Лишився день.
      Лечу навстріч, мов серна...
      Я бачила спіткання: ще чужі...
      Межа палає... В дім веду по стернях.

      2

      Сорочечки мережу. Пелюшки
      Перу зі співами... Ти в рань подався
      На вічні лови.
      Вечір. Хлипа син...
      Вмивається руда кошиця Кася...

      Ти – вільний. Я – вже бранка. Знов межа
      Між нами піниться – потоком... словом...
      На лови проводжати – мій талан.
      А твій – жадати: жінки, сина, крові...



      2006



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Ілюзія


      Там небо струмувало на мохи...
      Ти впевнив: не потрібні крила ширші
      За ті, що мають жваві дітлахи,
      Щоби злинати в льолях понад вишні.

      Ти сипав журавлину на моріг...
      Сліпим дощем укрив смагляві плечі...
      А думка в’язла реп’яхом до брів:
      Десь має бути світу приконеччя.

      Ти лебедів, жар на долонях ніс...
      У віражі освідчився - лукаво.
      За крок до прірви жовтий замок зріс.
      Я анфіладами сама блукала.

      Підхмарні сосни з білками - довкруг.
      Із парадизок яблучка - під ноги...
      У скриньки заховала мішуру –
      Та бутафорія блищала, мов клейноди!

      Обарвив казку в потойбічні кольори,
      Які дарма шукати у палітрах…
      Спромігся ти - Ілюзію створив.

      ...кого несеш в захмар"я нині, Вітре?



      2005-2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Травневий Дощ

      Безтямно, шпарко, ніжно цілував
      Пружнасті віти...
      Зазивав у море...
      Мій Дощ Травневий, ти - з небес, не знав,
      Як юні устремління тлумить корінь!

      Злютований із льоду і вогню,
      Не відчував ні остраху, ні болю...
      Ти вихорив опівночі в гаю
      Вербицю,
      Вишню,
      і мене - Тополю...


      2005



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Харитя

      1

      Я мию шиби. Лине спів...
      Погожий ранок.
      Циганський табір - на Супій.
      Дівча - на ґанок.

      - Води мені... А кухлик де? -
      Лалча ґелґоче.
      На клямку пальчик вже кладе.
      До хати хоче?

      - А як тебе, півдівко, звати?-
      Сміюсь-питаю.

      -Чого тобі, Харитю, дати?
      - Компоту... й чаю.

      2

      На шибі - сріберним розводом -
      Печаль Хариті.
      "Вікна немає... Дім - підвода.
      Що маю мити?.
      Я - доня ромів. Шлях і небо...
      А свічка - зірка..."

      "Ще й руки... ноги... є у тебе..."-
      Тургоче хвіртка.


      2002





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Змова


      1

      Четвертий ранок ллє у Львові дощ…
      Лиш пообіді – сонце й ложка манни.
      В плащі з болоньї – янгол часу прощ.
      – Ця стріча, – дихає в лице, – остання.
      Рве парасолю: „Ось квиток! Пора...
      Вертайся в Київ. Ти ж волала: „Пробі!”.
      Не викаблучуйся! Це коло розірвав:
      Я з охоронцем жевжика у змові…
      У нього – бізнес. Ти не заважай!
      І він тобі не стане у пригоді.
      У нього недорід. Неурожай...
      Така любов – товсті млинці на соді.
      А ти любила флери, креп, ажур...
      Везла йому повидло, з Ялти – смокви...
      Ось – на дорогу кава, чай, „Бонжур”…
      Іди під парасолю! Чай намокне...”.


      2

      Собор.
      Хлип...
      Ратуша.
      Кав’ярня.
      Грім…
      Трамвай.
      Вагон плацкартний.
      Ніч стежки тасує...
      Мости... Хрести...
      Дніпро...
      Цілунок. Чай.
      – Коханий, як тобі Дніпро пасує...


      2008



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Дорогою в зоопарк

      Ми їдемо в маршрутному таксі.
      Юрась півсонний – в тата на колінах.
      – Матусю, я побачу панголіна? –
      До вуха нахиливсь.
      – Ти б поряд сів! –
      Хлоп’яті радить миловидна пані.
      – Нехай сидить – ріднесеньке, мале…
      – І мій хорошим був, поки на зле
      Друг-харцизяка не намовив Даню!
      І – сльози по напудрених щоках…
      – Немає батька – з ремінцем, повчанням.
      Данило – наркоман... Це - біль... і крах.
      Вчетверте за крадіжку в буцегарні…

      Щоби тій пані сльози осушить,
      Плету зі слів огрійливе кружало...
      Під шерех прядива... заснув мій син.
      ...А може, ремінця від татка - мало?


      2002



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Внуча

      Придбала Маргарита цуценя
      Породи коллі, барви чаю з липи.
      По смерті такси чула я щодня
      Кріь перестінок стогони і хлипи.

      На п"ятий поверх носить на руках
      Рудаве тільце її ветхий тато -
      Щоб рівні лапи мала псина - та,
      Що лізе із скавкого цуценяти.
      Як онучатка, пса навча манер.
      В дощ парасоля над цюцьком:"Біднятко..."
      І лиш тягар бездітності - з рамен
      Своє доньки - не зуміє зняти.

      Для коллі він - товариш,
      лікар,
      дід.
      Уговкує Джованні колискова...

      А в сиротинці - дітки - маків цвіт.
      Чому б не взяти Маргариті... Вову?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Мушля


      В чиїх ти, Жанно, вимірах-полях?
      До самозречення кохала мужа...
      В тобі, принадній, плавало маля.
      А ти його... убила, мати-мушля.*

      Німб Материнства осявав лице.
      В твої долоні струмувати б манні...
      Чи Амадео гриз би - звіром - цеп,
      Якби ти першою погасла, Жанно?
      Чи викидався б Моді за вікно?
      У Ніццу віз би відчай, біль утрати.
      Стоїш перед очима: лик - з ікон...
      Якби ж на те вікно - молитви ґрати!

      Любові недодати за життя
      Боюсь пекельно. Зайця Юрі зшила...

      Ти вбила ненароджене дитя!
      Себе об камінь туги розкришила...



      2006-2010


      *---
      Вагітна Жанна Ебютерн викинулася з вікна 6-поверху після
      смерті свого коханого Амадео Модільяні в 1920 році.
      Їй було 22 роки. Була моделлю, художницею.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Пластівень

      Спогадок дивних у мені – ріка...
      На свято нені принесла крижину!
      Провулком бігла, в сіточці – хлібина.
      Із-під шуги струмок у двір стікав.

      Як пролісок, у серці забаг зріс:
      Дарунок – льодяні крихкі «сосонки»!
      Гладенький, мутнуватий лід – іззовні,
      Відбий пластівень – і побачиш «ліс».

      Я розтрощила кригу... Наче скло,
      Несла той дар. Сміялися пороги:
      „Хлібина мокне!”.
      «Ліс» потік під ноги...
      Дівча розмарене в обійми нені йшло.

      …Між серцем і двором дитинства – яр.
      Там всі привітні! Там – усе „на совість”.
      Там із покрівлі хати в дзбан дубовий
      Течуть рудаві краплі – днів янтар...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Прожект


      Якби мене, дивачку, запитав
      Чаклун-мольфар: «Де хочеш вік дожити?» –
      Я б заспівала: «Ста-а-рче, поміж трав!
      Люблю поля пшениці, гречки, жита…».
      Незбутню мрію у собі таю
      Між мотлохом пригадок і прожектів.
      Воліла б я – вже ветхою – в гаю
      Топольку обійняти… Півні треті...
      Повіє вітер – я пером злечу…
      Я бачила торік Спіраль Відходу.

      Мене чаклун, гугнявий дід, почув.
      Зайшов крізь двері…
      Скинув плащ і боти…
      Без еківоків, прямо запитав:
      «А може, ти душею покривила?
      Є тут котедж модерний – у Півнях.
      Там при бажанні оселись... Є вила,
      Зело заморське у дворі - вужем...
      На вікнах – мандарини і лимони...
      Дідизну брат звойовував з ножем...
      Від саду – запах крові. В домі сонно.
      Чаклунське слово я даю... чи зуб:
      Селитьба та запахне гіацинтом!
      Захочеш – я обарвлю у лазур
      Паркан штудерний барви антрациту…».

      – Ні, не піду в ту кліть... Варю євшан... –
      Зітхнула я. – Дзиґар, поглянь, пульсує…
      Не доплела ще червінькову шаль.
      Приходь у травні, як її збудуєш –
      Малу хатину... Ти посадиш глід...
      Я облаштую озерце і грядку,
      Насію моркви, пастернаку, маку…

      Вже – липень.
      Де ж забудькуватий дід?



      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Мальвіна

      Як п"янко пахне скошена трава!
      Кортить у пахілля з дороги впасти,
      Дивитися на лапки зозулястих...
      І за лаштунками - невгавна гра!

      Перука голуба сповзла до крил.
      Пес Артемон сліпій врагині вірний.
      Вертепу діл ковзкий, у чорній цвілі.
      Рік лицедіяла... Тікаю ніч - щосил...

      А Ляльковод - услід. Вже чутно:"Стой!!!"
      Він батіжком маріонеток ляска,
      Дає лящі - за ляпсуси і ляси,
      За хиби у роботі рук, підойм...

      Упасти б на стежини мурашви!
      Не м"ятну карамель смоктати - глицю.
      Лежати пагінцем витким - суниці...
      І проростати - крізь кишені шви...


      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Малюк


      Оцей малюк, можливо, вас уб"є -
      Як виросте... Буденне лицедійство:
      В його руці - червоний пістолет.
      Стою в автобусі. Хлоп"я займає місце.
      Татусь його на руки не узяв.
      Підскакує автобус на вибоях...
      Наводить дуло жваве хлопеня
      На люд...
      Сопе.
      І світ назвав це - ГРОЮ.

      Мовчить татусь. А хлопеня - щосил:
      "Ти вмер! Лягай! У тебе - куля в вусі..."

      "Ну й козарлюга, ну й боєць ваш син..."-
      Піхвалює дитя суха бабуся.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Ностальгія



      ...а я ряденечка в хурделицю купила.
      Привабив погляд чужоземний крам.
      Син хихотів:"Є, мамо, жовтий килим..."
      Я диво-смужки гріла... Сяяв храм...

      Згадала сукні одного фасону,
      Ховзькі опони, піч, безхліб"я, крок
      У сірих валянцях - рипкий, півсонний,
      "Циганську" гору, мінзавод, ярок,
      Ялинку - пахла озером і дивом,
      Червона зірка сяяла вночі,
      На гілочках - цукерок срібні линви,
      А на долівці - смужечки оці.

      З бабусею ми різали плахіття,
      Несли майстерниці клубочків міх...
      Отямся, сину! Годі хихотіти.
      Прибережи для мультиків цей сміх.

      Ішла ж по каву. Пахне булка пряно.
      Задубли пальці. А єство дзвенить...
      У вервиці по чорному екрану
      Проходять ближні...
      Рветься втіхи нить.


      2010






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Алгоритм дощу


      Дивочні алгоритми у дощів.
      У мене - зонт, в пегаса - паполома.
      Окроплюють дощі зело й солому
      Під вигримляння, шелех, спів...
      О, безлік їх - як мурашви й кущів.

      І жоден не лишав мене сухою!
      А райдуга так рідко в небесах...
      Звикаю жити в злагоді з собою,
      Тратую самоти озимий страх.

      Повік мені (та й вам...) не розгадати:
      Коли, мов блискавка, зітне коса,
      Душа злетить: у пекло? в небеса?
      Які б від неї захистили лати?
      А дощ вмовляє:"Спати...
      спати...
      спати..."

      Зажди, я допишу... Лий на плащі!
      Хоча закони всі - у длані Божій,
      До алгоритмів "крап...крап...крап...",
      "чів-чів..."
      Поет хоча б один додати зможе.


      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Початок




      В сім років я літала з абрикоси,
      Що на причілку буйно розцвіла.
      Зміїлися на вітрі довгі коси.
      Кричала дітвора:"Ну і діла!..".

      Ланцетний подорожник ріс повсюдно,
      Не поважали ми бинти і йод.
      На Говорова вулиці безлюдно.
      Іду із сином. Він несе йо-йо.
      Я згадку по стежині карколомній
      Аж тридцять літ, люляючи, несу...
      Мабуть, бабуся Настя була вдома,
      Хліб випікала чи варила суп.
      Я парашут пошила із ряднини.
      Аж тричі приземлилася в спориш.
      Потому з болем відростали крила,
      Понад Супоєм плинула у тиш.

      2

      Літала... Падала в жита, на руки.
      Зірвала з персика відерце груш.
      Відшукую правічне і посутнє,
      Ціную не смарагди - сяйво душ.
      Веду бесіду з аркушем - охвітну,
      Дзумкочуть думи, як бджолиний рій.
      Кривавилась рілля, щоби спісніти.
      Круг дворища дитинства - біль-пирій.

      Самутіна Тамара, що латала
      Після польотів диво-парашут,
      Бухгалтером працює - прочувала.
      В солідні цифри влився її труд.
      Між нами - ріки, перегати, села,
      Урозліт, врозбрід кинувся народ.

      Товаришку згадаю - день весела
      Серед напливів ґлею і турбот.


      2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Вогнем і склом...


      Цукрову пудру віршів на столі
      Спокійно залишу - не вкраде Валя.

      Повчора витік глузд, як сік, з голів –
      І двійко подруг третю катували.
      Та, буцімто, украла пудру й лак,
      Помада на губах здалась „моєю”.
      „Вона б украла, підла, й „Кадиллак”,
      Так не було!”.
      Злоба повзла змією...

      Як випили, взялися поучать -
      Вогнем і склом - „подруженьку-крадійку”.
      (Я саме входила, півсонна, в чат.
      Сусід шукав, бо ж листопад, снодійне...).

      Волосся підпалили. В унітаз
      Засунули по шию – промивали.
      Був поряд храм.
      Спаситель їх не спас,
      А янгол-охоронець... знов куняли.

      Пркинулись таланти: ”Малювать!”-
      І лаком „Ти - тварина” написали.
      Вони гарчали - п”яні: ”Під крова-а-ать!”
      А жертва м"якла, ноги їм лизала.

      Повчання вбили дівчині у лоб.
      "Отак злодюжок вчать повсюдно!!!"
      Упало дзеркальце.
      Збирали скло -
      І різали, мов аркуш, спину, груди.

      Стогнала зболено:"У храм піду...
      Господь мої гріхи... і ваші... бачить".
      Пила водичку із долонь - руду.
      Мучительки жували сало, качку.

      Весь одяг відібрали. Повели.
      Хай випере криваву постіль жертва!
      Сміялися над гіркою золи:
      ”Тепер не крастиме! Давай спокійно жерти.”

      А жертва – уже нишком – на балкон.
      Він бовванів – її єдиний вихід...

      Я не почула, вироївся сон,
      Її падіння - в ореолі крихіт.

      Як свічка з тортика,
      упала на асфальт –
      під човгання,
      сирени,
      сміх і мат...





      листопад 2010



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Хлопчик шепнув мені...


      Хлопчик шепнув мені:"Як це нестерпно!"
      І хлопчика вельми жаль.
      Низав задоволено вересні, серпні...
      І лише чув про печаль.

      А тепер він знає усе не гірше
      За мудрих, сивіючих док.
      Зіниці повужчали, стали тьмяніші
      Очі промінні за сяйво зірок...

      Найпершій любові не дасть він ради,
      Плюскоче море болінь...
      Як спрагло, жагуче, безпомічно гладить
      Безтрепетні руки мої.


      2015

      ----------------------------

      Мальчик сказал мне:"Как это больно!"
      И мальчика очень жаль.
      Ещё так недавно был он довольным
      И только слыхал про печаль.

      А теперь он знает всё не хуже
      Мудрых и старых вас.
      Потускнели и, кажется, стали уже
      Зрачки ослепительных глаз...

      Я знаю: он с болью своей не сладит,
      С горькой болью первой любви.
      Как беспомощно, жадно и жарко гладит
      Холодные руки мои.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. А з тобою п"яним весело...


      А з тобою п’яним весело –
      Грузнеш у словес болоті.
      Прапорці чіпляє вересень,
      У траву жбурляє злото.

      Йшли в оману пілігримами.
      Ось дійшли – і гірко каємось.
      Ну навіщо так безсило ми,
      Так дивочно посміхаємось?

      Про жалючі муки марили -
      Леготу діждали втішного...
      Не лишу тебе під хмарами -
      Шалапутного і ніжного.


      листопад 2010


      -----------------------------------


      ***

      Мне с тобою пьяным весело -
      Смысла нет в твоих рассказах.
      Осень ранняя развесила
      Флаги желтые на вязах.

      Оба мы в страну обманную
      Забрели и горько каемся,
      Но зачем улыбкой странною
      И застывшей улыбаемся?

      Мы хотели муки жалящей
      Вместо счастья безмятежного...
      Не покину я товарища
      И беспутного и нежного.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Гість



      Як і вчора, у вікна їдальні
      Б’ються віхоли скалки дрібні.
      І сама не нова я, звичайна,
      А приходив у дім чоловік.

      Я питала: «Чого ти жадаєш?» –
      Він шепнув: «Згоди жити в аду».
      Я сміялась: «Біду накликаєш,
      Нам обом – незглибиму біду».

      Та піднявши руку, мужчина
      Думно гладив колюче стебло.
      «Розкажи, як до милого линеш,
      Як цілуєшся... Як це було? ”.

      Затуманеним поглядом в”язнув
      У обручку, у гірку золи.
      Мимовільно не сіпались м’язи,
      Півпрозорим, злостивим був лик.

      О, втішання його – лезво срібне.
      Він жагуче, напружено знав,
      Що нічого йому не потрібно,
      Що уникне й відмов, і заграв.


      листопад 2010

      ------------------------------

      Анна Ахматова


      Гость

      Всё, как раньше: в окна столовой
      Бьётся мелкий метельный снег.
      И сама я не стала новой,
      А ко мне приходил человек.

      Я спросила:"Чего ты хочешь?"
      Он сказал:"Быть с тобой в аду".
      Я смеялась:"Ах, напророчишь
      Нам обоим, пожалуй, беду!"

      Но поднявши руку сухую,
      Он слегка потрогал цветы.
      "Расскажи, как тебя целуют,
      Расскажи, как целуешь ты."

      И глаза, глядевшие тускло,
      Не сводил с моего кольца.
      Ни один не двинулся мускул
      Просветлённо-злого лица.

      О, я знаю: его отрада
      Напряжённо, и страстно знать,
      Что ему ничего не надо,
      Что мне не в чем ему отказать.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Лотова дружина

      І вирушив Лот за посланником Бога -
      Величний і світлий - по чорній горі.
      Дружину громами вмовляла тривога:
      Не пізно, ще можеш минуле узріть.
      Кинь погляд на башти черлені Содому,
      На площу, на двір у затінні олив,
      На вікна спустілі високого дому,
      Де діток родила, де щасні були.


      Поглянула – й біль пронизав тогосвітній.
      Враз очі оскліли, зробились, як лід.
      Прозорою сіллю постала між віттям,
      А ноги стрімливі - навіки в землі.

      Хто жінку камінну оплакувать буде?
      Є й більші утрати в ряду забуття?
      Її моє серце повік не забуде –
      Спроможну за погляд віддати життя.



      листопад 2010


      -------------------------------

      Анна Ахматова

      Лотова жена

      И праведник шел за посланником Бога,
      Огромный и светлый, по черной горе.
      Но громко жене говорила тревога:
      Не поздно, ты можешь еще посмотреть
      На красные башни родного Содома,
      На площадь, где пела, на двор, где пряла,
      На окна пустые высокого дома,
      Где милому мужу детей родила.
      Взглянула - и, скованы смертною болью,
      Глаза ее больше смотреть не могли;
      И сделалось тело прозрачною солью,
      И быстрые ноги к земле приросли.

      Кто женщину эту оплакивать будет?
      Не меньшей ли мнится она из утрат?
      Лишь сердце мое никогда не забудет
      Отдавшую жизнь за единственный взгляд.

      1924



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Вірність


      У нього немає лиця.
      Є пес лабрадор, ліс і схови.
      „Почвара – людина оця...”-
      Пугукають жалісно сови.

      У нього немає очей.
      Не вимисел це, а жахіття.
      Подружжя виходить з ночей,
      І плине у згоді між віттям.

      Дружина таки не втекла,
      Вона пам"ятає всі риси.
      А двері з вінцем об заклад
      Все б"ються:"Тікатиме риссю..."

      Він їй розплітає косу...
      Розмови - про сонце і хвилі...
      Подеколи лист принесуть -
      Від тих, що жирують за милі.

      У нього немає краси.
      Є дім, невеличка парцела.
      Жених на весіллі носив
      У хусточці вбивчий міцелій.

      Сміялися гості:”Цілуй!”
      Гірчили вуста у невісти...
      О жінко, у далеч крокуй
      Із мужем - крізь дощ - благовісно!

      По зливі пригадує він,
      Як пахне сосна і секвойя.
      Для нього дзвіночок – як дзвін.
      Обстежують пальці світ Гойї...

      В бідахи не буде дітей.
      Навіщо лякати малечу?
      З ціпочком іде до курей.
      Обходить на паколі глечик...

      Так хочеться з нього полить
      Остуди - на щоки і груди.
      Скеміє, нестерпно болить
      Обличчя - відтяте, забуте...

      Катма - для нового - лекал.
      Світлина обвита намистом.
      Безликий, немовби корал,
      Згрібає каштанове листя...


      А я вік залюблена лиш
      У гарні обличчя і руки.
      Із ким розрізатиму тиш,
      Що гускне, стіка на прилуки?

      Що - старості палева яв?
      Це бганки, залисини, плями...
      У кожного Час відібрав
      Лице, що плекалось роками.

      Супружник іде в полини...
      Обличчя його молодече.
      Визбирую скалки вини...
      І дощ
      розливаю
      на плечі...



      --------------------------------------------
      Чоловік без лиця живе (існує...) в будинку біля озера.


      2010-2012



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Під вечір...


      Усе робити треба гарно:
      Кришити фрукти на компот,
      Плести скатерку чи фіранку,
      Обводити червоним рот.

      Шукала мушлі між камінням,
      Ступала з хвилі на причал,
      Ще й хизувалася умінням
      У сорок бути між дівчат,
      То й не прив"яла, ніби смоква.
      Сушу антонівку, киш-миш...
      Летять листочки в напівспокій
      Світлиці Вітру:"Довго спиш!
      Зірви мені в мелісі диню,
      Коти баштаном пил, кавун...
      Я нині - кішка чорно-синя.
      Оселя - прихист риб і лун.
      Під вечір я - далекоглядна.
      Ні, не кажи - напівчужа...
      Неси капусту попід ляду,
      Виточуй каяття ножа.
      Рахуй дерева і стодоли...
      На клямку двері зачини!"

      Ой... ти пішов у прірву полем...
      Там, каже Грім... дають чини...


      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Мелхола


      Цареві причинному грає юнак,
      І ніч нещадима конає.
      Він голосно кличе зірницю, відтак
      Примари-жахіття вбиває.
      Вже цар промовляє у келих долонь:
      «В тобі пломеніє чудовний вогонь.
      Радій – за ці ліки прекрасні
      Дарую і доню, і царство...».

      Царівна – півпогляду лиш на співця.
      Не треба їй пісні, не треба вінця.
      В душі її туск і обида,
      Та хоче Мелхола – Давида.
      Мертвотно-бліда, лиш вуста палахтять.
      В зелених очах – вільга скруха,
      Леліє сукенка, грайливо дзвенять
      Браслети, сповільнені рухи.
      Немов таїна, мов праматір Ліліт!
      Проказує млосно під шерехи віт:
      «З отрутою, певно, пила я нектар,
      Потьмарився звільна мій дух.
      Ганьба, соромота - іду на олтар.
      Мандрьоха! Розбійник! Пастух!
      Та жоден вельможа зі свити
      Не схожий чомусь на Давида!
      І сонця проміння... й зірок безгоміння...
      І зимні обійми планиди...».


      2010
      -----------------------------------
      Анна Ахматова

      Мелхола

      Но Давида полюбила дочь Саула, Мелхола.
      Саул думал:отдам её за него, и она будет ему сетью.
      Книга Царств

      И отрок играет безумцу царю,
      И ночь беспощадную рушит,
      И громко победную кличет зарю,
      И призраки ужаса душит.
      И царь благосклонно ему говорит:
      "Огонь в тебе, юноша, дивный горит,
      И я за такое лекарство
      Отдам тебе дочку и царство".
      А царская дочка глядит на певца,
      Ей песен не нужно, не нужно венца,
      В душе ее скорбь и обида,
      Но хочет Мелхола - Давида.
      Бледнее, чем мертвая, рот ее сжат,
      В зеленых глазах исступленье,
      Сияют одежды, и стройно звенят
      Запястья при каждом движеньи.
      Как тайна, как сон, как праматерь Лилит!
      Не волей своею она говорит:
      "Наверно, с отравой мне дали питье,
      И мой помрачается дух,
      Бесстыдство мое - униженье мое,
      Бродяга, разбойник, пастух!
      Зачем же никто из придворных вельмож,
      Увы, на него не похож!..
      А солнца лучи... а звезды в ночи...
      А эта холодная дрожь..."



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Ялта

      Піна білява з”їдає пісок по шматочку,
      Ніби десерт, берег тане в кошлатих руках.
      Трапеза моря хмільного знадлива, порочна
      І безтурботна. Вершками періоду Вакх
      Осінь втішається. Небом розкидана піна,
      Місто цукристе розплавлене, липне до рук.
      Гори бісквітні з мигдальним і грецьким горіхом
      Тануть на кутиках Бога вдоволених вуст.
      Літечко з”їли – на таці лишаються крихти.
      Осінь збирає фужери, вмовкає бенкет.
      Море випльовує мушлі на берег притихлий.
      Жде, що зима приготує чудовний десерт.



      2010


      ----------------------------------------------------------------
      Ялта

      Белая пена съедает песок по кусочку,
      словно десерт берег тает в огромных руках.
      Море урчит и смакует. Утробно, порочно
      чревоугодие. Сливками времени Вакх
      празднует осень. Рассыпана пена по небу,
      сахарный город расплавлен и липнет к рукам
      Горы бисквитом с миндальным и грецким орехом
      тают у бога на пухлых довольных губах.
      Съедено лето – на блюде остались лишь крошки,
      пир вакханалии осени сходит на нет.
      Море урчит, и касаясь песка осторожно,
      ждет, что зима приготовит волшебный десерт.


      *-----------------------------------------------
      Автор першотвору загинула 30.08.2010. Їй було 30.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Як соломкою, п"єш мою душу...



      Як соломкою, п’єш мою душу.
      Знаю, смак і хмільний, і гіркавий.
      Ні, благанням тортур не порушу.
      Буде спокій потому тривалий.

      Як доп’єш, то скажи. Не печально,
      Що душі не існує на світі.
      Я піду по стежі мимо сальвій -
      Споглядати, як граються діти.

      Квітне аґрус у вільгім безмов”ї.
      І везуть за парканом цеглини.
      Ти коханець чи брат однокровний?
      Я забула, та це й неважливо.

      Як безхатньо, сяйливо, лунасто.
      Спочиває замучене тіло.
      Перехожі зітхають нечасті:
      Певно, вчора лише овдовіла.


      2010


      ***

      Как соломинкой, пьешь мою душу.
      Знаю, вкус ее горек и хмелен.
      Но я пытку мольбой не нарушу.
      О, покой мой многонеделен.

      Когда кончишь, скажи. Не печально,
      Что души моей нет на свете.
      Я пойду дорогой недальней
      Посмотреть, как играют дети.

      На кустах зацветает крыжовник,
      И везут кирпичи за оградой.
      Кто ты: брат мой или любовник,
      Я не помню, и помнить не надо.

      Как светло здесь и как бесприютно,
      Отдыхает усталое тело...
      А прохожие думают смутно:
      Верно, только вчера овдовела.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Увечері

      Бриніла музика в саду
      Гірким неперебутним горем.
      І зимно, й гостро пахли морем
      З тарелі устриці в льоду.

      Він проказав:" Я вірний друг!"
      Торкнувся сукні - злегка, рвійно.
      Та як не схожі на обійми
      Ці дотикання звабних рук.

      Так гладять кішку чи орля,
      Так споглядають вольтижерку...
      Лиш усміх ув очах примерклих,
      Лиш вій рудава перія.

      Тужливих скрипок голоси
      Течуть за пасмами туману:
      "Безхмар"я в неба попроси -
      Уперше ти сама з коханим."


      2010

      -------------------------------------------------





      Вечером

      Звенела музыка в саду
      Таким невыразимым горем.
      Свежо и остро пахли морем
      На блюде устрицы во льду.

      Он мне сказал: "Я верный друг!"
      И моего коснулся платья.
      Как не похожи на объятья
      Прикосновенья этих рук.

      Так гладят кошек или птиц,
      Так на наездниц смотрят стройных…
      Лишь смех в глазах его спокойных
      Под легким золотом ресниц.

      А скорбных скрипок голоса
      Поют за стелющимся дымом:
      "Благослови же небеса -
      Ты первый раз одна с любимым".



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Він був ревнивцем...


      Він був ревнивцем – тривожним і ніжним,
      Як сонечко Боже, мене любив.
      А щоб не співала вона про тодішнє,
      Він білу пташину мою убив.

      Ще й наказав у півтемній оселі
      «Смійся, віршуй!.. Це - любові пора».
      І я закопала ту птаху веселу
      Побіля криниці, де вільхи кора.

      Не литиму сліз - ні сама, ні прилюдно.
      Камінним зробилося серце усе,
      Здається мені, що завжди і повсюдно
      Відлуння той голос відрадний несе.


      2010

      -----------------------------------


      ***

      Был он ревнивым, тревожным и нежным,
      Как Божие солнце, меня любил,
      А чтобы она не запела о прежнем,
      Он белую птицу мою убил.

      Промолвил, войдя на закате в светлицу:
      "Люби меня, смейся, пиши стихи!"
      И я закопала веселую птицу
      За круглым колодцем у старой ольхи.

      Ему обещала, что плакать не буду,
      Но каменным сделалось сердце мое,
      И кажется мне, что всегда и повсюду
      Услышу я сладостный голос ее.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Люба

      Мені дитя всміхалося з юрми
      Серед калюж,
      депресій,
      мокротечі.
      Автобусна зупинка, ряд пивних
      І... чистий аркуш у рудавій течці.

      Тримаючись за крайчик рукава
      Дублянки тата, дівчинка білява
      Мене зігріла - надновий пульсар.
      Устала я із лави - молодява...

      Червона шубка, шапочка у "рис".
      Татусь пробубонів:"Автобус, Любо..."
      У мене в сумочці лежав ірис.
      Желейно серце тануло у грудях...

      - Ясноволоса дівчинко, бувай! -
      Шептала я у натовп різношерстний.
      Твій посміх - для мого польоту драйв,
      Хоч приземлятись - на колючі стерні...

      Дівча поїхало за мить у Яківці.
      Я гріла у кишені скотч і дюбель.
      Мені жасмин серед ковтьоб розцвів -
      Отам, де приязно сміялась Люба.

      Мені й ремонт в оселі не страшний!
      Дитячий усміх був цілющим, гойним.
      Снага пульсує... Може, в Яготин
      Поїхати? Неподалік - платформа.

      Пісні,
      зітхання,
      скрегіт,
      матюки...
      Навкружний люд іще у лютий вірить,
      Сідає у автобус на Жуки...
      На площі Зигіна без Люби сіро.



      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Деревій

      У хаті нема рушників,
      Гардин, ковроліну, сервізів.
      Отари захожих димів
      Облизують бочку, валізи...

      Дзеленькне мобільник чи цеп
      Рудого Полкана - край лави...
      На клямці побачити леп
      Я їхала в спеку з Полтави.

      Погладжу кошлату козу...
      Як спати в оселі бідацькій?
      На шлях виглядати грозу
      Виходжу в сукенці „моряцькій”.

      Вже й син у дворі умовля
      Вернутись додому надвечір.
      Озера...
      Комишня.
      Поля...
      Безкраї простори лелечі.
      Тут газу немає – лиш піч.
      Зів”яло лице тітки Ліни.
      На бал стеаринових свіч -
      Мій син із лептопом... У сінях
      Латає мішки вітровій.
      Хазяїн тут любить горілку.
      До сходів доріс деревій.
      А дощ крапотить у тарілку...

      Матусе весела моя!
      Про що я повинна мовчати?
      Я знаю, це наша рідня.
      А серце, як птаха – на ґрати...

      Пустіть мене полем крізь дощ
      У соняхів пишне цвітіння!
      З дороги ожинових прощ
      Я впала на скалки і тіні.

      Немає тут сала й ножа,
      І кури замурзані, дляві.
      Як півень, двором походжа
      П”яниця Андрій – молодявий.

      Я слухаю Валю – сестру,
      Тамую і жаль, і відразу.
      „На хлібчик у мами беру.
      Нема ж ні роботи, ні газу...”

      - Податися варто кудись.
      Шукати стежу – виживати!-
      Кажу і дивлюся увись
      За гніздище, де лелечата.

      Прощаємось.
      Лине авто...
      „Под...дейкують, поле...Рос..сії...”-
      Сміється заїка-пілот.
      Пелюстя. Майбутнє насіння...

      Із серця - і відчай, і біль,
      І радості гостре проміння:
      Я їду-тікаю звідтіль,
      Де вік дожива тітка Ліна,
      Де в хаті плакат ”...ССР”,
      Де вкрита газетою ложка,
      Де стіни мишасті, як дерть,
      Шепочуть :”Побудьте ще трошки...”


      Миргород-Полтава
      липень 2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Кросна




      Ти замовила фірми "Vinzer"
      Дві каструлі, чайник і чашку.
      Він бурчав:"Працювати допізна?
      Пригамуй апетити, Палажко..."

      Наливав у корито пійло,
      Присідав на ослін хитлявий.
      Понад вишні дивився мрійно:
      "От би розкоші всі... на халяву..."

      Приїздила сестра з Одеси.
      Він летів:"Обійняти можна?"
      Ревнувала свого неотесу.
      Днів зимових жовтіли кросна...

      Ти співала для нього в будні,
      Як плела дві шапчини й шалик.
      Вік сусіди судити будуть:
      "Без розбору Палажка давала..."

      У Печерську лавру "по спокій"
      В понеділок зібралась тихо.
      А у двір - із косою Мотря:
      "Він лежить при дорозі... Лихо!"

      Ти просила у нього ласки.
      Він катався на джипі п"яним...
      З ким ти їстимеш сало і паску?
      Ради бевзня забула матір.

      Сотворила ідола - з глини.
      Посріблила саж, батареї...
      Що тобі щасливіші винні?
      О, Ассоль, що не стріла Грея...

      Ти просила обручку і крісло.
      Він - тверезим - синочка і доню.
      Ой, на чому ж в господі цій сісти,
      Щоб доїсти свій манник солоний?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Металобрухт
      У чотирнадцять хлопці хочуть сексу -
      І потрапляють у обійми хвойд.
      А він хотів до батька. Снився Рексик.
      Якби ж із ним поспілкувався Фройд...

      Він другий рік навчався в інтернаті.
      Для нього батько був, немов Дедал.
      А той: "...ремонтувати треба хату...
      здав позавчора шліфувати вал..."
      Не приїздив до сина аж півроку.
      Роботу мав "нехилу" аж в Москві.
      Тож хлопчик не з"явився на уроках.
      Пішов до батька. Брухт шукав - на хліб...

      Не зупинив таксі:"До Комсомольська!"
      Спав у хатинах. Торував стежу...
      Малий Ікар так прагнув ласки Сонця.
      (І я у снах до батька вік ходжу...)

      Рушій наш сексуальність?
      Фройде Шломо,
      Як бути із хлопчиною - отут?
      Ось мозолі, попалена солома,
      Кус житняка, що куплений за брухт...

      Боявся добиратись автостопом,
      Підводи на узбіччях не було.
      Мої пегаси - клусом і галопом...
      Розлучення батьків - одвічне зло.

      ...Аж дві години - лет.
      Обійми Сонця.
      І літо бабине.
      І батько - поряд...
      Шок.
      І знову - інтернат.
      Масні віконця.
      Реп.
      Матюки.
      І на лопатці - шов.






      2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Діждалися...
      В день свята моляться у храмі віддалік,
      Ховають вирла від свого народу,
      Голодомор назвавши "недородом",
      Богобоязні ситі владарі.
      А уночі насниться їм дівча,
      Що вірило у Альфу і Омегу.
      Ніч відірвала від сувою крепу,
      Укрила і рідню, і потерчат...

      Воно пішло уранці по росі.
      Воно хотіло жити.
      "Нет! На хутор!!!"-
      харчав енкаведист
      І кидав путо...
      І годував м"ясцем породних псів.

      Діждалися... Ось правнучок підріс.
      Гектарами земельку склав на пузо.
      Всі згадки тих, що вижили, у вузол.
      Боюся пити соки із беріз,
      Бо я не знаю, з кого пророста
      Красуня гаю - тиха, білокора.
      Була такою ж тихою покора,
      З якою ждали манни від Христа.

      Ось на корі - таблички заборон,
      Якими поле розквітало рясно.
      Владар кладе балик собі на ясна...
      Гризе кульбабку - залетіла в сон.


      2010


      В 1932-1933 роках на "чорні таблички" наносили колгоспи, села, області.
      Існувала заборона виїзду за межі населеного пункту. В селян вилучали все наявне продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. А я народила від моря...

      А я народила від моря.
      Дитинка моя не кричить.
      Лепече стонадцять історій
      І мушлі жбурляє в блакить.

      Веде надвечір"ям у хвилі.
      На нитці шовковій - корал.
      А я роздивляюся крила
      Між блискіток, піни, кружал.

      Дитина, зачата між течій,
      Без тіні, шумлива завжди.
      Сідає на таткові плечі,
      Малює пір"їнкою дим.

      Вкладаю у човен, що - лігма...
      За брязкальце - зрізаний мак.
      В дитини не ліжечко - лігво...-
      Заковтую каяння всмак.

      Дівчатко завбільшки із тальку
      Без пригляду хоче рости,
      На ґанок насипало гальки,
      Здичіло шепоче "Пусти!",

      Спалахує синьо, черлено
      Між вікон, доріг, рве кольє.
      А в мене заручини з Кленом,
      У нього в дуплі - ательє.


      серпень 2010-2012









      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Лишиться вірш...

      На клумбі пломеніється фізаліс.
      На лаві ґвалт здіймає дітвора.
      Купити б ліс,
      щоночі до світання
      Блукати між картинами без рам.

      У місті я - мов на тремкій долоні.
      Свинцеві хвилі...
      Гамір площ і бірж...

      Тримаюся.
      Цей стан, як дощ - обложний,
      Колись мине.
      Лишиться тихий вірш.



      2009



      ---------------------------------
      прохання не оцінювати.





      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Краплі
      (переклад)

      ...достигла крапля.
      Чуєш? Потекла
      У течиво, що плине сміло,
      Зминаючи, усотуючи вільгу,
      Дрижить на рівній ковзанці зі скла...

      Вбираю голоси холодних крапель.
      Вслухаюся у тенькання води.
      Непогамовний, лоскітний мотив
      Озвучує химеристі спектаклі...


      2009


      ------------------------------------------------------------------


      Капли


      ...Созрела капля.

      Слышишь? Потекла,

      Рванулась, набирая скорость -

      Сминая и заглатывая морось

      Скользит по гладкой плоскости стекла...

      Я впитываю звуки каждой капли.

      Я слушаю скольжение воды.

      Аккорды запредельной частоты

      Сопровождают дивные спектакли...


      Автор першотвору - Вадим Друзь
      ---------------------------------

      прохання не оцінювати




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Як славно, що кона любов...

      (переклад)

      Як славно, що кона любов
      Якраз в ту пору,
      Коли землі застигла кров
      Несе ґринджоли.

      І тьмяний слід, і безгомінь,
      І вигримляння
      Вирівнюють димчастих снів
      Чистописання.

      Злютовані навіки в нім,
      Як в сіть із сталі,
      Слухняний вдих, дзвенючий біль
      Одрин захмарних.

      І тінь – тужільниця німа –
      Кругами осі
      До зойку-скреготу стиска
      Пучки полоззя.

      Як славно, що нема жаги,
      Що сенс – мов пір’я.
      Ловлю, а він щеза, леткий,
      Три повечір’я.

      І що до скону не назву
      Нещастям-лихом
      Непам’ятливую олжу
      З невинним ликом.

      2009
      ---------------------------------------------------
      Как хорошо, что нет любви
      В такие годы,
      Когда снега земной крови
      Ведут подводы.

      И тусклый след, и тишина,
      И громыханье
      Спрямляют дымчатого сна
      Чистописанье.

      И в нем одном соединен,
      И слит, и спаян
      Послушный вдох и редкий стон
      Небесных спален.

      И тень — немая плачея —
      Кругами оси
      Сжимает до наречия
      Пучки полозьев.

      Как хорошо, что нет любви,
      Что смысл рассеян,
      Что ни пойми, ни улови:
      Закат тридневен.

      Что никогда не назовешь
      Злом человечьим
      Себя не помнящую ложь
      В смущеньи вечном.


      Автор першотвору - Людмила Нестуля
      -------------------------
      прохання не оцінювати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Поміж буттям і смертю...

      Навіщо, Господи, створивши білий світ,
      У сповиток сяйний клав чорні русла?
      Щоб сильні духом проривали сіть
      Пересторог і... проросли неплюскло?

      Людинолюбно з кістки – із ребра –
      Повабну Єву сотворить намислив.
      Так Ти волів. Можливо, що Адам,
      Талан Твій маючи, створив би крила?

      Мій зорний час. А сутозлотий блиск
      Очей дитинних примерхає-гасне.
      У всьому люд шукає кайф і зиск,
      А я… євшан словес ціную красно.

      Навіщо, Господи, прийшовши у мій сон
      (Невже і я, слабка, чогось – предтеча?),
      Не вигоїв ураз душі, долонь,
      А викликав
      нестримну
      словотечу?

      О, я відтоді не стуляю вій…
      Пульсує дух поміж буттям і смертю…
      І що – для Неба – мій кривавий вірш:
      Нектар п’янливий?
      гіркувата жертва?

      2006
      -----------------------------
      прохання вірш НЕ оцінювати.

      зорний - те саме, що зоряний,
      тут - спрямований до зір...:)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Місцини, до яких не судилося дійти до скону...

      (переклад)

      Місцини, до яких не судилося дійти до скону,
      Саме тому, зрозуміло, непізнанні.
      Та й не вельми докучає таїни оскома,
      Тим паче, коли ти не її обранець.

      Шляхетність уяви – тремкий сонячний зайчик
      На стелі посеред баталії ночі.
      Вагота тепла. Довженні літа окрайці
      Біля висхлого зела узбіччя дороги.

      Щоб не збожеволіти – топи цей прихисток-острів,
      Затуляйся від того, що хрущами - у вухо,
      І просто живи, обмінюючи валюту втоми
      На щось істотніше для власного духу.

      І розвіявши за плечима розсвіт, схід і південь,
      Що легше за тушкування ріпи та брюкви,
      Хай і не вірячи у Творця, та виписуй рівно
      Його нетлінного імені першу букву.

      2009

      ---------------------------------------------------------------------------------
      першотвір

      Края, в которых уже никогда не будешь - и не пытайся,
      в силу этого, в принципе, непредставимы.
      Но досаждает не слишком эта оскомина тайны -
      тем более, когда на нее не имеешь виды.

      Гордость воображения - слабый комочек света
      на потолке, затененном войною ночи.
      Тяжесть тепла. Длинные корни лета
      у цепкой сухой травы придорожных обочин.

      Чтоб не сойти с ума - нужно покинуть и этот остров,
      не слушать того, что сдуру мерещится уху.
      И просто жить, постепенно меняя возраст
      на что-то более интересное духу.

      И позади оставив рассвет, восход и полдень,
      что проще пареной репы или же брюквы,
      пусть не верить в Создателя, но при этом помнить
      из его имени хотя бы первую букву.

      Владимир Гутковский,
      Киев

      ------------------------------
      прохання переклад не оцінювати



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Страх землі
      1

      В садочку гойдалка - найперша втіха!
      Жила край поля, вабив горизонт…
      Вишіптувала страх буття Роїха,
      Кривився в позіханні бабці рот...

      Я, галаслива, нишкла-притихала,
      Ступивши в передпокою пітьму.
      На призьбі мати під бузком чекала -
      Ось-ось у кульку переляк зімнуть…

      Віск шваркотів, перетікав у воду,
      Мій пальчик в "озерце" літепле ліз.
      Зринали блискавки... собачі морди...
      Яруги... змії... коси... роги кіз…

      "Осьо таке, як будка чи... кибитка!"
      В тій хаті ученицею була:
      Вивчала рухи бабці-ворожбитки
      Крізь чад лампад на двох старих столах.

      Дивилась на ікони і начиння,
      На миготіння ножика в руці...
      І мислила: супокій – швидкоплинний,
      А стрес - щоденний. Серце - вірна ціль.

      2

      На дворищі Роїхи - тиша, ружі.
      Шовковицею страх ночей проріс.
      Я - вже рахманна. Є синок, супружник,
      Що відігнав скажених псів і кіз.

      До серця прикладаю вірш і кицьку.
      В дитинства вирви падаю у дощ.
      Немає мазі від поразок у Зубицьких.
      Лікую страх землі на стежці прощ.

      2005
      --------------------------------
      прохання вірш не оцінювати.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Шитво


      1

      Перед очима – сну вогке шитво.
      Лежала біля ополонки рибка.
      З води на кригу - золоте стябло.
      І рибка проказала: „В дім, там тихо...
      Натруджена, натомлена душа
      Жадає відпочинку… Ти не смійся.
      Ярміси довго дух перебирав.
      Не хочу бути шляхом та узбіччям,
      В рань передумала ховатися в рогіз -
      Він за ніч підроста на сантиметри,
      Лишається згнивати у воді…
      А корінь – ретязь. Я жадаю лету.
      Немає сенсу перейти в озокерит:
      Він плавиться... Я міццю взимку марю...
      Ким стати, щоб відлякувати гидь -
      Левицею-красунею, почварою?..”
      І рибка плигнула
      з тарелі у окріп.
      Я саме борщ зібралася варити.
      Чекаю: не кладу картоплю, сіль.
      Шукаю борошенце, жовте сито...
      А сірий горизонт поголубів.
      Боюся за життя базіки-рибки.
      З віконця льодоруб упав на діл,
      Папужку розбудив.
      А кішка – дибки!
      „Утоплениця„ – рибка золота –
      хвостом з окропу...
      виштовхнула стилос.
      Здійнявся на поверхні ураган…
      Злетіли
      попід стелю
      три орлиці.

      2

      Аж до світання булькав див окріп.
      Кумедне сниво. Німота - сім днів.
      Аж три орлиці - крізь вербові ґрати!
      Час рибку золотеньку годувати...

      2007
      --------------------------------
      прохання вірш не оцінювати :)

      --------------------------------
      стябло (діал.) - піднос, таця.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    75. Під голос чийсь я не співала...

      (переклад)

      Під голос чийсь я не співала,
      Під бубон в танець не летіла.
      Плела я сумніви, терзалась,
      Мовчання сіяла між ліній...

      Я затискала пальцем стрижень,
      Коли душа просила слова,
      І біль в аорту з кров"ю бився.
      Була стоїчна я й сувора,

      Бо ще не визріло до міри,
      До гостроти тонких орацій.
      І, мов химеру, здогад вільгий
      Німотно гнала рано-вранці.

      Тож не приписуй мені татьбу.
      Це ти - двійник всеїдний Креза.
      Стекло троянд буяння в пам’ять.
      Ти їх відняв, безглуздо стежить...

      За тебе соромно, предивно.
      Все поглинаєш без розбору.
      Вчорашній захват в пору жнивну
      Лиш озирнувся раз - у зморі.

      Іду... Вдивляюсь в перебуле.
      До слів твоїх нема довіри.
      Однак скажу: „Ти, марнолюбний,
      Своєю міркою не міряй...

      Поміж небесних траєкторій
      Не сип піску в мої глибини.
      Як дух, вільготний маю голос.
      Мелодій витоки – з планиди.”

      2009
      ----------------------------------------------
      першотвір

      С чужого голоса не пела,
      Под чью-то дудку не плясала, -
      В сомненьях маялась, терзалась,
      Молчала над страницей белой...

      Не торопилась, не частила,
      Когда душа просила слова
      И с кровью боль в аорту билась,
      А я перечила сурово.

      Что, мол, не вызрело до меры,
      До права смысла на звучанье
      И все догадки, как химеры,
      Гнала, безмолвствуя ночами.

      И не приписывай своё мне,
      Что ненасытен равно Крезу:
      Цветов дарёных краски - помню -
      Тобою отняты - исчезли.

      И столько раз, дивясь, стыдилась
      Твоей, почти всеядной, хватки -
      Былой восторг - уже постыло -
      Невольной мучился оглядкой.

      Прощальному вдогонку часу,
      Давно словам твоим не веря,
      Скажу: "Не самообольщайся,
      Своею меркою не меряй...

      Своей лишь озабочен высью,-
      Не умаляй мои глубины:
      Как дух, мой голос - независим,
      Истоки музыки - в судьбине.

      Тетяна Селіванчик, місто Харків
      автор на порталі
      ("Поезія та авторська пісня України")
      ---------------------------------
      прохання твір не оцінювати.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Я тут - на сон...

      присвята Вітру в полі


      Я тут на сон – зірвати м’яти.
      Зелений відчай на межі
      Проріс любистком. Біля хати
      Горіх стікає в спориші…
      Оаза – хутір серед поля.
      Веселий сонях край воріт.
      Колодязь висох.
      Креслю коло...
      А ти цебро шукаєш… Стій!
      На ранок дощ поллє вербиці.
      Не ваб мене у сокирки.
      Я – пишнотіла перська киця –
      Люблю дивани, килимки…

      За три дороги – древнє Дубно.
      Автівки мчать повз молочай…
      Все пам’ятаю.
      Ти ще любиш.
      Цей сон - для тебе.
      М’ята... Чай.


      2009
      -------------------------------
      прохання вірш не оцінювати.





      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Зелена ватра

      1

      Повечоріло…
      Сосни.
      Дереза.
      Зелену ватру розкладаєш повносило...
      Кресало у Зневіри в борг узяв?
      Вогонь танцює, та не тане крига -
      І вже потріскують сніжинки, мов горішки,
      На плато, де буяла сон–трава...

      Кохання не летить - рушає пішки...
      Зле вогнище його не зігріва.

      2

      А ти так енергійно воду носиш...
      Виліплюєш бовванчика шальги...
      І я... молитися на лик його не проти!
      Але ж...
      за руку тягне в море син...

      3

      За кипарисами
      пітьма
      гойдає
      день...
      Відкрий назустріч Сонцю зимні очі –
      Наповняться теплом і дні, і ночі!

      Бракує слів? Згадай слова пісень.

      2004
      ---------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      коментар при бажанні :)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Голос

      Мне голос был. Он звал утешно...

      Анна Ахматова


      Глечик прозріння,
      Дрібка спокуси.
      Кіт мій старішає:
      Губляться вуса...
      Двадцять ялинок.
      Тінь парадизки.
      Пекло далеко.
      Рай ще неблизько.
      Друзі запеклі
      Згадують зрідка.
      Саморозп"яття.
      Зайві тут свідки.

      Сніг зішкрібають
      Чорні лопати.
      Я б полетіла -
      Товщають ґрати.
      Я б проростала,
      Я б колосочком!
      Серце офарбило
      В хрестик сорочку.
      Я б пробачала -
      Кидають камінь.
      Я б заніміла.
      Голос був: "Рано..."

      2010
      ------------------
      прохання вірш не оцінювати






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Апокрифічний вірш

      1

      Махнув рукою Зевс на рід людський:
      Пожадливі людці, підступні, хтиві…
      Бог Прометей, що плоть живу зліпив,
      Митець був неабиякий... та схибив.
      Червону глину він полив… слізьми.
      В Беотії добра такого сила...
      Буває, в сон осінній прилетить
      Бліда істота – з нігтями крихкими -
      І квилить, звинувачує творця,
      І рани вивертає, мов кишені...
      А чим допоможу, зцілю чим - я?
      Похнюпиться бідак... іде між скелі...

      2

      Здола твоє творіння холод… звір… –
      Дзижчав комарик-сумнів Прометею,
      Тож злинув
      відчайдух-творець
      до звізд –
      Щоб полум’ям зігріть сирі печери.
      Відкрив титан таїни ремесла,
      Кебетних homo вчив азів мистецтва…
      Пандора
      спроквола
      у світ зійшла...
      І посаг простягла Епіметею…
      А що велеречивою була,
      Уміла вговоряти, научати
      (Принадність Афродіта улила
      В краплисті очі барви океану) –
      То й випурхнула з бочки зграї круків:
      Турботи,
      смутки,
      немочі,
      жалі…

      І… Прометея Зевс прирік на муки.
      І… звів потоп усе живе Землі,
      Бо homo гризлись між собою, наче звірі.
      Абрис Парнасу бовванів серед імли...
      Зійшли з човна
      Девкаліон і Пірра.
      Забаглось їм планету заселить.
      Зачувши голос з віщої печери –
      Напучування-поук божества,
      Засіяло подружжя, метр за метром,
      Камінням живодайні ті поля.

      ...І проросли небавом крізь пирій
      Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві…
      Девкаліон і Пірра, сіячі,
      Не мали втіхи від такого дива,
      Терпляче вчили плем’я, день за днем:
      Ріллі - зерно, а вітерцю - маргінес…
      І золотили збіжжя: рис... овес...
      Старі не вчили підлих homo війнам!
      Арес чи Марс, нащадок Зевса й Гери,
      Навчав той люд мистецтву... убивать.
      За смерть - медалі... Реп"яхами - певність:
      Сьогодні хлопчик - а за рік солдат.

      3

      Несуть хлоп’ятам не торти в дарунок –
      Шаблюки, каски, танки... пістолет…
      І вчаться дріб-армійці ще з пелюшок
      Не тамувати злість-шальгу, афект…

      А з мегавікон Олімпійського палацу
      Зевес невсипно дивиться на те,
      Як із жертовників байдужливо-щербатих
      Кармінна кров,
      паруючи,
      тече…

      Надія тліє: рочиню врата в Елізіум.
      Там дзюркотять
      струмки про лад і мир...

      Невже і там побачу вічні війни –
      За тінь від кипарисів і олив?!


      2005
      ----------------------------------
      прохання до читачів - вірш не оцінювати.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Алеєю Яготинського парку



      У сумці чаїться квиточок.
      Прощаюся з парком без свідків.
      Не братиму звідси листочків,
      А з клумби у центрі - нагідки.

      Ген плесо Супою іскриться...
      Злітаю у вранішню просинь.
      Відтінків шарлату і криці
      Стило із цикорію просить.

      Алеєю жовтого суму
      Шевченко ходив до Супою.
      Над цими вербами думи
      Пливли у прийдешність – рікою...

      З незрушної древньої кручі
      Вдивляються в осінь Панфили.
      Чебрець тут високий, пахучий.
      Немає магнолій, кизилу...

      Поїду шукати - до моря.
      Всотаю ці пахощі в груди –
      І вирушу
      в путь -
      коридором,
      З якого виходять у люди.

      2001
      ----------------------------------------
      плануванням парку над Супоєм займався садівник Пельц.
      У 1820 році Олексій Розумовський подарував Яготин дочці Варварі,
      дружині князя Рєпніна-Волконського.
      Княгиня Варвара відома, як близький друг та покровитель Тараса Шевченка.
      В Яготині він написав кілька творів.
      ----------------------------
      прохання вірш НЕ оцінювати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Лава

      Зійшлися Небо і Земля –
      І промайнула Іскра Божа.
      Хто сутозлото запалав,
      Осяє вірші, буднів прозу.

      Єство митця палахкотить.
      Нуртує... вибухає мова…
      І виливається,
      пахтить
      жагуча лава – болю й слова...


      2001

      ----------------------------------------
      прохання вірш не оцінювати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Крізь очерет...


      Я бідолашної русалки снива бачу.
      - Це - сни на дощ... – запевнює мольфар.
      Вже не сміюся вранці, ще не плачу.
      Та як позбутися дивочних мар?

      Ось рву латаття...
      Ось конаю в сітці...
      Рибалка–красень в озерце приніс.
      - Брудна вода! – жаліюся берізці.
      Із берега збіга у річку ліс.

      - Атож, брудна... Але ж – вода... вода!
      Не втрапити б у нерет... у сметану…–
      Сміється короп – тлустий ловелас.-
      Не приживешся, крале, в калабані?
      Ця наша річечка... таки ж не світла Рось...

      Коса розплетена. Три стрічечки злиняли…
      Кульбаби зглянулись: зігнали бджіл і ос,
      Сплели вінок, на споришець поклали.

      Пливу крізь очерет до бережка…
      Жовтіє в споришах вінець-дарунок.
      - Матусю! Кіт піжаму приховав…

      Зникає сну русалки візерунок.


      2001
      --------------------------------
      прохання вірш Не оцінювати :)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Оман
      1

      На пам’яті узліссі – старезний Барбарис.
      А я біжу шукати гінке стебло Оману.
      – Леліє, як цвітеш? Довкола мене - хмиз...
      - Провідаю узлісся, росла тут - між дурману.

      О, мій золотоокий, привабний квіт Оман!
      В чагарникову поросль вело тебе коріння.
      А доброзичні оси на мій зелений стан
      З Остудника гіркого мели пилок прозріння...
      Від Глоду прилітав рожевий цвіт–привіт.
      – Я щиро тобі заздрю...– нашіптувала Рожа.–
      Жених палкий, тінистий. Сховай за нього квіт!
      Оман – найперший красень, та вірним буть не зможе...

      У серпні, на Дрік спершись, припленталась Меліса.
      – Посватали б тебе і Глід, і Молочай...
      – Спасибі тобі, свахо. Я - в сад. Чужа я в лісі.
      Тендітна, як для них. Спасибі... Вибачай.

      2

      У гості залітають ті ж невтомимі оси.
      – Лелієчко... це ж-ж-ж-ж... рай! Щаслива ти? Краса...
      - У спеку полуденну блистять на віях роси.
      Ж-ж-жовтава ти, гаряча... Сльозинки чи... роса?


      2001
      -----------------------------------------
      прохання до читачів вірш НЕ оцінювати :)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Старий


      До лавки дід сходив з новим ціпком.
      Полив лимон... Закляк в задумі сивій...
      Піт із чола змахнувши рушничком,
      Вечерять сів... На столик - фото сина...

      Згадав про годівничку за вікном,
      Ледь відхилив давно не прану штору...
      „Посиплю крихт ізранку... А якщо
      Вже не прокинусь? Голодно надворі..." -
      Нарізав сала. Хліба відломив.
      На клямку - двері.
      Тихий, голомозий,
      Простягши руку,
      в човен-біль
      ступив –
      Поплинув
      у ясу
      крізь верболози...


      2008

      -----------------------------------------------
      прохання вірш не оцінювати.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    85. І знову – жовтень...

      Поетові дзвонила в літній дощ.
      Час був неслушний – дідо смажив щуку.
      Не озиваюсь: раптом варить борщ
      Чи рубаї шукає на прилуках.

      Гукає в сон: „Їдь! У альтанці сів...
      Наливка із шовковичок – по вінця”.
      Я фаетон замовлю – не таксі.
      На шибу вітер приліпив злотківця.

      І знову – жовтень.
      Пишна Самота
      По хаті швендя, просить ківі, чаю..
      Я принесла їй чаю, вірш, кота…
      Я їй – сонет Шекспіра.
      Польку граю...
      Я їй сплела оранжевий берет.
      Поклала півсметанника на блюдо…

      Цілує в щоку: „Жінко, ти – поет.
      Дружи зі мною! Нащо тобі люди?”.


      2006-2012





















      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    86. Окрайчик

      Є цяточка за Гадячем – Сватки.
      Там плин часу безбурний, ідилічний.
      Там океан опілля – штильовий.
      Там дітлахи вітаються зі стрічним.
      Там я струшу з волосся пил обав,
      На дні криниці віднайду сюжети,
      Сп’янію від пахотняви зела,
      Зіп’ю остуду,
      нахиливши глечик.
      Молодика розжарена мосянж
      Офарбить хату,
      плесо і стодолу...
      Там зарубцюються сім застарілих ран
      Від іскрометних тостів-заздоровниць!

      Відерце
      у колодязь
      кине
      син...
      Він – малоліт, дрібний котигорошок,
      А вже вдягає машкару на лик,
      Вже закохався у школярку гожу.

      ... Неділя.
      Спека.
      Гадяч.
      Лан...
      Сватки.
      Це області Полтавської окрайчик.
      Немає тут близьких душі могил.
      Споріднена з моєю лиш балачка.



      2005

      ------------------------------------
      прохання вірш не оцінювати.




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Голосили вишні...

      12 жовтня 2008 р. Валерій Клочковський
      із Хмельниччини спалив свою дружину Тетяну...


      1

      В ту днину я шукала вірші між дерев,
      Заснула в північ.
      А вона ж горіла!..
      Лахміття тліло – чорне і липке...
      Рік дух страждав, лиш дві години – тіло.

      Спалив її не кат серед юрми,
      Не маніяк до муки жертви ласий –
      Супружник чорній Злості догодив.
      Афект... Не дарував їй станси.
      Банальна лайка. Поворот ключа...
      Бензин тече
      на осоружне тіло...
      Зліта
      убивча іскра...
      І - свіча!
      А може, жінка... жити не хотіла?
      А може, їй обридли дві свині,
      Коза, корова і кролів десяток?..
      „Усе встигала, – каже дід - сусід. –
      Ох, як вона у ніч ОТУ палала!
      І все ж постукала до мене у вікно…
      Ні, не п’яниці, був у них достаток...
      Таке страшидло… Стигне в жилах кров!
      Хтось забере Артура і Діанку...”

      Рушник свій вишила,
      та не судилось їй
      Напутнє слово проказати доні.

      Це - ПРИСУД чи кармічний прикрий ЗБІЙ ?
      Матуся - це ж огрійливе осоння.

      2

      Дітей шкода... – зітха в кайданках муж. –
      Я не хотів... Любив її. Так вийшло...

      Слова лукаві. Це ж плазує вуж:
      Він спав потому. Голосили вишні...


      3

      Підпалювач на волю вийде.... Знов
      Обійме сина, як уперше – взимку.

      Ще й заридає: ”То не я – любов
      Спалила маму…
      Вибач... вибач... синку...”



      2008

      ---------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      коментар при бажанні.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Ограда

      Якщо із горла пророста Чужий,
      З”їдаючи цукерки і обгортки
      У спеку,
      в дощ,
      у ніч,
      коли сніжить,
      І п”є твоїх чеснот літеплі соки,
      Коли він друга випхав у плече
      І вивів на путівець у Нікуди,
      Зречись почвари.
      „Отче наш” – мечем
      Безжально зранюй пальці, впалі груди!

      Не йди із ним в Аїда болота,
      Не розруйновуй гніздища лелечі.
      Чужий жаденний! Він мегаталант
      Щодня пророчить, ложу, бутоньєрку.
      Чужий – заїлий, лютий: відбере
      Кохану жінку,
      кине в прірву доню...
      Він – Зла слуга, його апологет,
      Що живиться усмак залізом крові.

      Він забувати матір науча,
      Малює жабуринням,
      трощить мірки...

      Поки Чужий малий, як павуча,
      Є сутозлота зброя - щира Віра.


      *
      ограда тут - захист, заслона,
      оборона кого-небудь від нападу, замаху.




      2009

      ---------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      лише коментар при бажанні :)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Дивоглядія або Нищення

      1

      Летовище, де нищать літаки.
      Зі США - машина жовта для руйнацій.
      Наохрест виплели із дроту тин,
      Та й ріжуть - звільна, вправно - без овацій.

      До птаха-велета повзе клешня
      Потужного повороткого краба,
      Стинає вправно крила, фюзеляж...
      Напрочуд тепло, як для листопаду,
      Тож я, діяльна, на город прийшла.
      Окрайчик прикінцевий, крем"янистий.
      Такий-сякий даю землиці лад.
      Набуток чималий: ясніють мислі.

      2

      Лягає долічерева літак...
      - Завис над ним дамоклів меч...- зітхаю.
      - Віджив своє...- син шепче.
      Муж додав:
      - Поліг він жертвою банального діляцтва.

      А "краб" путящий. І нема музик...
      Прийняти дар від США - крок епохальний!
      Палю бур"ян. Муж підправляє тин...
      "Офірний" дим пливе у очі варти...

      І вже сльозу ховає у рукав
      Статечний рудовусий авіатор.
      Наказ важезний, мов снаряд, упав:
      Бомбардувальники порізати, як... ґрати.



      2005


      ---------------------------------------------
      живу в авіамістечку, воно в межах Полтави.
      ---------------------------------------------
      прохання вірші не оцінювати






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Ялина


      В гірлянди слів і блискітки намиста
      Ніколи ти не зодягав мене.
      Усі дорослі - родом із Дитинства,
      І Дід Мороз нікого не мине.

      У ніч грудневу я шукала проліс...
      Замерзли руки в муфточці рудій.
      "Дванадцять місяців" читала... доні?.."-
      Кахикнув між ялин статечний дід.

      Дмухнув у лик...
      Дістав пакунок з торби.
      А в ньому і прикраси, і дива:
      Ялиною я стала, а ти нордом...

      Не смій мої прикраси обривать!


      2001


      ----------------------------------------------------
      прохання не оцінювати вірш.

      Вітаю усіх з Новим Роком.
      Бажаю міцного здоров"я та щастя - усім,
      прикрас - жінкам, бажання прикрашати - чоловікам!





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Нелюдим


      Відлюдькуватий дідо Никодим
      Торік на волю відпустив папугу.
      Із кліткою на торжище ходив,
      На узбережжя – вічне слухав...

      Тінь постаті в самотності вінку
      Я, молоденька, часто примічала.
      - Відлюдник!..
      - Никодим!..
      - Старий дикун!..-
      Безжурна дітвора услід кричала.

      Чимчикував байдужно ветхий дід…
      Ніс на раменах міх із буднів сіллю…
      В руці – незмінна дерев’яна кліть
      Із птахою заморською для втіхи.

      ...А влітку вість продав за так сусід:
      Нарозтіж відчинивши
      дверці кліті,
      Дід Никодим у пекло полетів -
      З відлюддя раю: ветху плоть повісив.

      Приїхав син.
      У хату залетів...
      Подейкують кумасі, вже із прерій.
      Розбагатіти десь хохол зумів...
      А тут цирюльником служив за шеляг.

      Гірким було до батька вороття.
      Синок розважний пив лиш сік, облатки...

      Хатину хапкома синок продав,
      Покотиполем
      звіявся
      із Гаспри…


      2007

      ------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      лише коментар при бажанні.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Орігамі

      1


      В оранжереї ти мене зростив.
      Підживлював, був люблячим, уважним.
      Слав колючки
      у сни
      густий терник…
      Я раювала там - край пекла... майже.

      Термограф ти повісив на стіні,
      Ганяв злих круків зі скляного даху…
      Шептав: "Не бійся каменів... стихій..."

      Наш світ знесла
      страхітлива
      цунамі…


      2

      Тепер я проростаю крізь те скло,
      З якого ти змітав кленове листя.
      Крилатки
      шарудять у яв,
      у сон…

      Дивуюсь дивом: світ наш зник –
      клен вистояв!

      3

      Ти з Небуття весною прилетів.
      Майструєш, життєлюб, оранжерею…
      Термограф знов чіпляєш…
      Чом же „стій!"
      Я не кричу,
      чом обвиваю двері,
      чом зазираю в шпари –
      і стогну:
      „О, не для мене він хороми зводить…”?

      Чому померти ладна я – удруге –
      В твоїх зрадливих палахких долонях?!

      Оцю готовність люд нарік – Любов.
      О, це чуття складне, мов орігамі…

      Я зазираю в Щастя
      крізь вікно
      І прикликаю Сонце – не цунамі.



      2007

      -----------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      коментар при бажанні :)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Пір’їна



      З тяжінням тіла все ж боротись варто.
      Крізь пальців ґрати
      прослизнула -
      хмарно...
      Пір’їна з чубчика дивочної жар-птиці -
      Я мрію осявати щирі лиця!
      Летітиму - щоб у перину не зашили.
      В теплі – але ж свобода серцю мила.

      Лечу...
      Підашшя...
      Швидкості благаю -
      А легковій
      цілує...
      колихає...



      2001

      ---------------------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      лише коментар при бажанні :)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Антитеза


      1

      Відходять
      непоспішливо
      жінки,
      Котрі віночком викладали коси,
      Хліб запахущий у печі пекли,
      Схід сонця зустрічали на покосах,
      Будили з летаргії цілину -
      Співанками, що чули від бабусі.
      Я знала з їх плеяди не одну.
      Як жити будемо без них – боюся.

      Хто з мудрощами жбан простягне юні?
      Житечну спрагу їй гамує „Спрайт”.
      Над полем легендарної Марусі*
      Розправив крила Розрух-Декаданс…

      2

      Пістряві кіски... дреди..."я тащуся..."
      Оздоби в пупі,
      ніздрях,
      татуаж...
      Полтавоньки Наталі, Катрі, Люсі!
      Ви - щойно із Гвінеї-Папуа?
      Алеєю прямуєте з апломбом.
      За рідну мову вам слугує сленг.
      Хоч прямо напиши, хоч - з еківоком,
      Те все для вас, зозулечок, пусте…

      Мовчу.
      Не озираюся.
      Йду мимо.
      Чужинка – серед птахів і лисиць…
      Наївній, у запасці Катерині,
      Й не снились ваші сукні - до сідниць.
      Нуртує хіть...
      Тече,
      мов сік по пальцях,
      Коли стискаєш персик у руці.
      Заіграшки таку зозульку звабить!
      Даруйте мій „старечий” остракізм.

      Дивитимусь з верхів’я тополини:
      Боривітер злетіти спонукав.
      Читав мені "Причинну", „Катерину”.
      Котрійсь із вас любаско їх читав?

      Страхав Шевченко юнок москалями.
      Якби воскрес - то зопалу б умер:
      За пасій в юнок - негри і араби.
      З них неабиякий „стрижуть” хосен.

      …Відходять незрадливі ті жінки,
      Котрі плекали до заміжжя цноту.
      Одну із них я бачу з висоти:
      Навколішки стоїть -
      простибі просить…



      2004

      -----------------------------
      Співоче поле Марусі Чурай
      -----------------------------
      Прохання не оцінювати вірш,
      коментар при бажанні. :)




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Казка про...


      О, як тобі хотілося землі...
      Шматок. Окраєць. Щоби син і древо...
      І я здирала із долоні лід.
      І йшла по сина... Сніжна Королева.

      А нині пальму юну обійняв...
      І в мене - поступ. Вивільнились руки!
      Вкриває діаманти порохня...
      Шматком велюру радять пил змахнути.

      Нестримна злива пригина зело,
      Вернула блиск очам, а трону - барву...

      Мені поталанило: літ багно
      Уїлося лише в ялину крайню.

      Усе замерзне. І лишиться син.
      А ти... чому не грієш - з висоти?


      2009

      ----------------------------------
      прохання вірш не оцінювати,
      коментар при бажанні. :)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Цуценя


      Зло радить:
      „Оспівай тепер Добро -
      По зраді ближніх...
      Починай!
      Зумієш?"
      І цьвохка мокре тіло канчуком…
      І кожен пошморг посипає сіллю…

      А я – Добра скавуче цуценя –
      Лижу канчук, просяклий сіллю, кров’ю…

      Здійнявся вітер...
      Мов кору, зідрав
      Зимове хутро.

      Дайте кухлик сонця!



      2007



      ------------------------------

      Прохання не оцінювати, лише коментар,
      якщо є бажання. :)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Повернення

      1

      Ось ти й прийшов.
      А зарікався: ”Ні,
      Ніколи не ступлю на край порогу!”

      Заходь у світ лілей, сліпих дощів.
      Ледь-ледь не оросила його кров’ю...

      Прийшов.
      Зірвався з ретязі, джигун?
      Із глиною у дзьобі не ширяю.
      Навстріч тобі з конівкою не йду:
      Калиною
      обіч вікна
      буяю…

      2

      Діждися кетягів!
      Не варто зеленцем
      Розлогий відчай в тиші смакувати.
      Я знаю: в жовтні перебродить щем
      В сяйну Жагу, що серце твоє спалить.

      Тут досить місця.
      Падубом зростеш.
      Одягнеться пагілля в гостре листя…

      Рубель ще тліє в сінях.
      І рубець
      Пульсує - довгий, ніби маґлівниця...



      -----------------------------------------
      Прохання не оцінювати вірш, лише коментар при бажанні :)

















      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Гладіатор

      1

      ...до тіла Гладіатор путь проклав.
      Так прозивали позаочі хлопця,
      Що рік щоночі жіночок лякав.

      - Крізь шибу в дім заходить... Ще до сонця!
      А обира, - шепталися, - красунь...
      Не убиває, лише гладить здобич…

      Того зухвальця юного боюсь.
      Ще бовваніє рук холодний обруч...

      Мимо конопель, що збігали в яр,
      Йшов
      Гладіатор
      по дорозі
      скісній...
      Окрай вікна невидимим стояв -
      І споглядав... мене на фоні лілій.

      А в рань скуйовдили волосся ті персти,
      Що не зривали звізд – в сяйнім екстазі...

      Гуло
      нажахане
      містечко Яготин:
      „Кого ж зухвалець обере на завтра?”


      2

      Потому ми стрічалися не раз:
      У сквері, в магазині – випадково.
      Юнак хрипів: ”Моєю не була…
      Я… шибу виріжу… Мене ти...хочеш?!”

      Палав у серці страху буйноквіт.
      Забути, не приходити - благала...
      І всує марила: коли б посеред віт
      Ніч
      паладина
      вправно
      змалювала.




      --------------------------------------------------------

      паладин - середньовічний лицар.

      --------------------------------------------------------------

      Прохання не оцінювати вірш, лише коментар при бажанні.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Три смуги

      1

      Ти – перелюбник.
      Ти – Вітрисько.
      Ти – чийсь муж...
      Збираються огуди чорні хмари…
      Я, Вишня, розбудити їх боюсь -
      Свого кохання сяєвом кривавим…
      У тебе десь – гніздечко, чаєня.
      Чим пристрасть притлумити, причаїти?

      У мить, коли промовиш ти „Бувай!”,
      Біляво скрикну...
      спалахну над світом.


      2

      І піде дощ...
      Кленова заметіль
      Впаде на аркуш...
      Твій літак - зі смуги.

      Сірітиме морська крупчаста сіль...
      А Гордість каву питиме...
      "Ти - друга..." -
      Аж похлинеться.
      Принесе альбом,
      Де поміж маками засохлими - три фото.

      Три дні труїтиму ту пані миш"яком.
      І посипатиму світлини - густо - мокко...


      3

      Я б вже навчилась бути й сьомою в ряду,
      Так невмируща Гордість
      в дощ
      вальсує...
      Із Прагматичністю готують з мідій... суп.

      ......ти вже летиш...
      мій Вітре?
      Вишня... чує...



      -------------------------------------------
      мокко -
      перший сорт кави,
      про який дізналися європейці.
      --------------------------------------------

      Прохання не оцінювати вірш.
      Просто пишіть коментар, якщо є бажання. Гаразд?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. По вірші...

      Люд - по гриби.
      А я іду по вірші.
      В розвилині
      розчахнених
      гілок,
      На тлі крилаток - свіжих і торішніх -
      Я бачу грушку, схожу на... сморчок.

      На вербах груші не ростуть – це аксіома.
      Та ось - на клені. Гускне її шал
      Серед крилаток шелестких, мов слово,
      На листопаду палевих вітрах.

      Дивуюсь дивом, ніби перволіток:
      Чому ж той плід - не в білочки дуплі?

      Незгойна мрійність. Солодко хворіти
      Подалі
      від перестуку
      коліс...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Дорогоцінність
      1

      Ось гине орхідея на стежі...
      Її згубили, як несли в кімнату.
      - Вона однак померла б... у воді,
      Бо вже від кореня безжалісно відтята...-
      Злостивий дрік шепоче у пітьму.
      Кущам колючим чуйність не властива.
      Я - милосердна. Квіточок не рву.
      В садочку обіймаю вишню, сливу.

      - Вона б зустріла... тричі... передсвіт
      В бокатому зеленому вазонку...
      Дитя устигло б написати вірш...
      Воно... зів"яло... - плаче кропу зонтик.

      Та орхідея - малоліт-дитя,
      Що захворіло серед буднів мулу,
      Й помре без ліків, піде в забуття.

      Ви в очі орхідеї зазирнули б?

      2

      Відводжу погляд від тонких заград,
      Від золота,
      смітиська...

      - Чисті руки!.. - кричать багатії.

      Ніхто не крав.

      Хто ж винен, що дитя померло в муках?





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Дні


      Є лиш гордість і горіння, сукупна праця і хвала...

      П. Тичина




      Дивочну стрілку має наш дзиґар:
      Три рухи вправо і чотири – вліво.
      Мій муж поблажливий подалі від надсад
      Гуцикає синочка на коліні...
      Я клопочусь-морочусь: то прання,
      То випікання тістечок до кави,
      То меблі заходжусь переставлять...
      Одвік немає моди на невправних!

      Та що я – без підпори? Згусток мрій.
      Хоча усі бажання – життєствердні,
      Та без супружника мої бігучі дні
      Брели б,
      кульгаючи,
      по лінії поземній.

      А з ним я – на коні! Так вольтижер
      Красується, хоч коник їде косо...

      Живем собі.
      По-божому живем:
      Поезія і флегматична Проза.



      -------------------------------------

      не ототожнювати автора та ЛГ :)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Край битих доріг...

      Обвиває тини винограду здичілого парость…
      Бозна-звідки занесене сім’я зійшло.
      Дисонансом лапатим – листки прокламацій.
      Дозрівають каштани. Вигоряє зело…

      Відсьогодні проміння – бліде, церемонне.
      Багряніють кущі та... осколки надій,
      Що злітають в юрму - гомінливу, стооку -
      Із підмостків модерних край битих доріг.

      Пандемія зневіри. Обарвлені кров’ю екстази...
      Кольориста, задушна, убивча пора.
      По дзвінкучій корі абрикоси вистукує дятел...
      Його тім’я червоне між віттям горіха мелька…

      Це мелькання оживче. Обридли надії на зміни,
      Гіркота прокламацій, якими вцятковано тин.

      Прохолода в природі – предтеча цнотливого снігу,
      Що так схожий на пудру для сизих кущів і облич.


      2005

      ----------------------------
      прохання вірш не оцінювати



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ланцет


      1

      За віщо Вседержитель покарав?
      Послав мене, слабку, немов месію:
      Уверг
      навкидь
      ланцетом
      у бедлам,
      Щоб я сліпому видалила більма.

      2

      Чотири дні звільняю лик його
      Від нерету сівкого… Він – не проти!
      Він боязнь – бути зрячим – поборов.
      Він подає, притримує лоточок...

      3

      А ось і очі.
      Вдячний прозеліт,
      Сліпець вчорашній, пише оди Сонцю…
      І вже без нерету, без осоружних більм,
      Кусає мою руку – животворчу...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Маківка

      А мова рідна - золотавий лан,
      Де кожен колос - ваговите слово.
      Поміж колоссям дух мій заблукав,
      Шукаючи Пегасову підкову.

      Над ланом вигримляє сив Перун,
      В тополі поціляє.
      Спека...
      Роси...

      Я маківкою в житі проросту.
      Не хочу загубитись поміж просом.




      ---------------------------------
      Спочатку Пегас був просто конем,
      а крила з"явилися в легенді про Беллерофонте.
      Згідно одного з міфів, він був плодом пристрасті
      Посейдона і Горгони Медузи, народився з крапель крові, коли Медузу убив Персей.
      Отже, підкова...могла бути. :)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Псалом-заклиння

      Я опишу, мій Господи, все те,
      Що відчуває жінка в мить ексцесу.
      Я обійдуся без блідих словес.
      Був зачин.
      У персти б - експресії!
      Я вималюю присмуток і жах,
      Змережу біль,
      жагу,
      ганьбу,
      розпуку…
      Але – благаю: хай обійдуть дах
      Пандемії, безхліб’я...
      Жінки руки
      Петлюють кожне зерня, мнуть кунжут…
      Ловлю губами перший сніг - лапчастий…
      Гризот було достатньо на віку,
      Всі фабули - з буття, без фальші.

      Хай буде дім – цитринна цитадель,
      Захищена від смерчів,
      гроз,
      оркану.

      Я обійдуся без чужих ідей.
      Я... кров’ю, Господи,
      написане
      обарвлю…



      2004



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Лоліта

      Буде день наш без печален, бо одна у нас мета.

      Максим Рильський


      1

      Я годую Лоліту…
      Знетямлена мати її –
      В божевільні. А брат - в буцегарні.
      Безталання причмокує - з пляшечки їсть.
      Рученям край халата хапає...

      Мов простибі даю, мов пожертву вручає Душа,
      Що сім років співає мінорно.
      Чийсь покорм попива чорноброве маля
      У лікарні Полтави. Схлип сонний...

      2

      Хто пташа неоперене візьме під стріху? Син чув -
      В дитбудинок поїде за днину смаглява Лоліта.
      Ми народом були.
      Ми плекали примарну мету.
      Ми отарою жваво - крізь тернища - до комунізму….

      Ця палата – мов заводь.
      Нуртує за шибами Час…
      Лікарняна пелюшка щокатій Лоліті не личить.

      Йду з лікарні в юрму.
      В ній – у кожного власна мета,
      Власні труднощі
      й способи вижить.




      *---------

      написала під час перебування із сином в лікарні.
      Історія реальна. Я годувала ту дівчинку з пляшечки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Вересень


      Trahit sua guemgue voluptas*


      Хочу малини – несеш помідори.
      Досить химерна і давня love story.
      Намалювала вітрильник і вежу.
      Ти буркотиш: „ На баштані б... полежав...”

      Вчора пошила спідницю у зборку.
      Ти і не зиркнув – ні прямо, ні збоку.
      - Нумо... в Карпати!
      Ти: „Снилося море!"
      Вліво не йдеш. Лиш під руку – праворуч.

      Вересень.
      Дим...
      Почуття вполовину
      Від молодечих понижчали. Стигну,
      Мов з гарбуза помаранчева каша...

      - Надивовижу щасливий я!..- кажеш.




      *- кожний рухається згідно власного бажання (лат.)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. На бенкеті

      Вручала юнка всім по квітці.
      Мене,
      мов павідь,
      обійшла…
      Я щойно з мандрів: Адлер… Ріца…-
      Ховаю розпач у футляр.
      Посеред гір – незрушний спокій…
      Там –„Сліз жіночих водограй”...

      - Візьміть мою гвоздичку! Прошу!-
      Підбіг услужний бородай. –
      Я б ваc...
      повіз...
      на Ріцу...
      в Адлер…
      Погляньте, є іще й бутон!

      А я текла вже
      простопадно…
      Я проливалась
      між долонь…
      Я вже змітала сходи...
      клени...
      Перепинив мій шал трамвай.

      А подруга моя, ластата Лера,
      Шарпнула квітку з рук:"Давай!"



      2009




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Простила ближньому...

      Простила ближньому.
      Кров цебенить...
      Полегшення по травах не приходить...
      Провалля кривд. Ще в"ється стежки нить...
      В кінці стезі - Аїдове болото.
      Ластатий Радамант, Мінос, Еак
      Вестимуть радо у мочар сірчаний.
      Щоніч пускають в марення сича -
      І він пугукає: ”Повинна всіх... прощати…”

      Зело сумир’я в зародку топчу.
      Я - ласий шмат для злого Еврінома.
      Не раз від мене син поуку чув:
      „ Жени негідників за двері дому!..
      У давнину запроданців, убивць
      Труїли варивом з ядушної цикути.
      Дитятко, пробачай найменшу з кривд -
      Щоби вночі заснути..."






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Крововилив


      Віршем
      стікає
      обуджене
      серце...
      Місячно...
      Аркуші...
      Озера плесо.

      Зойкнула зірка,
      упала з небес.
      Хтось догорів...
      А за хвилю – воскрес?

      Боляче зірці? Боляче серцю!
      „Реквієм... скер... реквієм...скерцо...”
      Серце – не в ритмі.
      Це злет чи кінець?
      В серці моєму страждає митець.

      ...Рану загоїть Час – мудрий лікар.
      Втома поставить печать на повіки.
      Криза минає. Біль затихає...
      Кулею
      в серце
      зірка
      влучає.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Кайф



      Безногий чоловік у камуфляжі
      До перехожих руку простяга…

      Зріденька
      небайдужно
      цокне
      клямбра,
      Подеколи
      в кашкет
      ляга
      мідяк…

      Мені озватися так щемко закортіло.
      Простибі кидаю…
      Всміхаюсь – і кажу:
      Ось розповім, бо лик у вас промінний,
      Про чудернацьку, хибну жаготу.
      Живе особа – й марить щось відтяти:
      Кінцівку, вухо… Щоб відчути кайф!
      Ні, ні, це не жахливі маніяки:
      Себе преображають люди так!
      Вже примудрились знані психіатри
      Давати санкції - на операції такі…

      - На міну наступив я у Афгані…
      І психіатри хворі, й ті людці…

      Чвала пузань...
      Стає...
      В лице шепоче:
      - Чого старцюєш?! Йшов би… працювать!

      Зітхаю я - у затінку шовковиць…
      Повзе
      асфальтом
      гусінь...
      мурашва…




      2005




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Чайок із липою
      1

      А Підлість буває красивою.
      Шляхетно бере під руку,
      Чайок заварює з липою...
      По клавішах пальчиком стукає,
      Шепоче:”Тебе обожнюю!
      Тобі – панегірик щирий...”

      Ти віриш.
      Веде...
      Камінь.
      Озеро.

      Підставиш наївно шию?

      2

      А ти забувай Наївність,
      Як ляльку в парку на лаві.
      І їй там не буде сумно -
      Твоїй вирлоокій Клаві,
      І ти в дар одержиш Зосю...
      В картатому платтячку Диво.

      Я Підлості гладила коси!
      Вона...
      рік вела
      до обриву.





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    21. Дзвенять наруччя...

      Прабабусі Явдосі - у Вічність


      Ні дукачів, ні бурштину, ні перлів
      Ви не лишили нам, вдово Кузьмихо.
      Євшану спивши у панів Телевних,
      Заповіли по смерті... кварту лиха.

      Дбайлива Доля
      кварту
      нахилила...
      Складають жмені
      човником
      жінки...
      Той крап не спинять ні борвій, ні злива.
      Дзвенять наруччя...
      Сьорбаю з руки...

      П’ять крапель зіп’єш – десять прибува.
      Усе – із лихом: засів... молотьба...








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. Горе


      Дніпропетровськ.
      Вироюється місто...
      Я звикла мандрувати в напівснах.
      Тут простопадно -
      товстелезні
      стіни.
      Тут відчай батька, матері тужба,
      Тут юнки не діждались понеділка,
      Уроків, тестів, хлопчаків зізнань,
      Персистих ляльок, синглів діви Брітні...
      Потік у небо
      недопитий чай...

      Лежать вони під горами череп’я.
      Їм байдуже – герой чи враг УПА.
      Одній, мабуть, тринадцять. Другій – дев’ять.
      На них
      важезний
      світ
      умить
      упав!

      Вдивляються в руїни уцілілі..
      Когось клянуть, чекають ДИВА – всі...
      Росте румовище-могила...
      Замість лілій
      Кладу
      на камінь
      сумовитий вірш...

      Хтось вийшов із будинку за хвилину,
      Хтось у під"їзд
      загнав дитячий м"яч...
      Є зламні миті у бутті людини.
      Є драми, де й актор ти... і глядач.
      Є сни жахливі.
      І боїшся ранку,
      За прокидом - розщелина у...сон.

      Ой... де ж мені поміж осколків стати -
      Оплакати з обручками альбом?!


      ...Хтось відповість за смерть старих і юних –
      Покари клешні діють повсякчас.
      Одержать прихисток вцілілі.
      Люди – дюни...

      Яке ж огидне це коротке слово ГАЗ !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. Енігма


      День перемовчу… Шал стече у ніч…
      Від вітру шпуйного затулиш. Ти - постійний.
      Та залишається між душ прозір,
      Як – між деревами.
      Така енігма...

      Промовисто сказати – це моє.
      Твоє – пролебедіти щось розважне.
      Ми – вже злютований щоденністю дует.
      Ми......... ідеальна пара!

      Нам не потрібні судді й слухачі –
      У консонанс залюблені.
      Тверезих -
      Примирення підносить нас до звізд.
      У веремій
      вертаєм
      поокремо…


      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Корсар

      Беру лінійку, свічку, ручку,
      Коли ти притемком заснеш...
      Дощі утихли. Травень. Сумно.
      Сховала в шафу всі кашне.

      Цей дім – в’язниця серед саду,
      Де я на сотнях чистих карт
      Малюю курс –
      ліском...
      повз айсберг…
      Я запасла вже провіант!

      Бриг не застрягне в шузі, милий.
      Між тих крижин, що на путі,
      Фланіруватимеш...
      Прокинься!
      Це буде рух у Далечінь.
      Цей плин – спасіння! Дохнуть коні…
      Отут ми - фрашки... шантрапа.

      - А мо’, не будем з оболоні
      У море бурне вирушать?..
      - Та в цій заплаві ми загинем!
      Програв ти в карти шабельтас…

      Ти смокчеш люльку…
      Ти прокинувсь.
      Ту фразу ти... крізь сон сказав.

      Ти – посполитий з діда Гната.
      Тобі топтати ряст в селі!
      А я ліплю з тебе корсара –
      І курям, і... собі на сміх.


      2006

      ------------------------------------------------
      * - шабельтас - ремінь,
      на якому носили шаблю, портупея.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Каміннячко

      У Заздрості очі кольору ночі.
      Думки не дають їй спати...
      Я прала скатерки, я пасла худобу,
      Читала казки ягнятам...

      Три роки пані служницю хвалила
      За норов, за руки, за мову...

      Втекла за три поля!
      Наділ обробила...
      А Заздрість каміннячко носить,
      Штовхає із кладки рудого хлопчину,
      Що кізку мою випасає,
      На ґанку лишає стебло маківчини,
      Пелюстки чомусь обриває...

      Та в Заздрості очі кольору ночі,
      Хоч лик заквітчайте біло!

      Я більше про Заздрість писати не хочу.
      У двір мій... сонечко сіло.

      2009



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Два голоси
      1

      Нарешті – прилетів у квітні сніг.
      Так впевнено і владно вкрив перила...
      Беззаборонно і... відчайно мів.
      Сніг забарився... Крим і сніг – два дива.

      2

      Вже за годину спала пелена –
      І шелестить ”забудь...” ожини листя.
      Іскряться гілочки кольких бажань
      Перлинами прозорого намиста...

      І... Пристрасть білопінно розцвіта!
      На серця квіт я десять зим чекала.

      „Це - лиш примара, жінко…
      „Не зважай…
      Мар цвіт надвечір... облетить!”

      „Кохана…”-
      Із далини
      лунає клич
      Любові...
      Солодка тиша.
      Зойк
      дверей...
      Рука!
      У передпокої спиняє шелех-голос:
      „Не йди... Лишись...
      Дорога мар - слизька…”

      І я спиняюсь.
      В"яне квіт поволі...
      Свинцеве море - за вікном.
      Інжир.
      Який сліпець назвав це море Чорним?

      По ньому - біло - в сон приходив ти.



      2009





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Чайка



      Рве струни циган... Я чекаю Сонця.
      Кладу в мілку бляшанку мідяка.
      Він чистоган збирає. Я тут - гостя.
      Я - мимо перелісків і отав...

      Я - біла чайка, що завжди в польоті,
      Що накигикавшись, німотствує-мовчить.
      Мені затісно в пустищі вагону,
      Що, хилитаючись,
      по зміях рейок мчить,
      Що розрізає мрево світанкове,
      Відлякує мошву і кажанів...

      Цигани, роми... ваш безкрилий сокіл...
      Вечірнім поглядом до мене прикипів.


      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Ми - разом, сполом...

      Молюся на турецьких килимах…
      В черниці миловидної просфору
      Купує мати...
      Вирлоокий пан
      Доземні б’є (я ще стою… ) поклони…

      Ясноволоса дівчинка проха:
      „Матусю, мамо... Хочу я на руки!”

      В просторий, пишний, древній білий храм
      Прийшла я у бутті удруге.

      „За здравіє” свіча моя пала…
      На канделябри
      опливають
      болі...
      До ніздрів долинає фіміам.
      Від скверни очища... Ми - разом... сполом…
      З рук буднів
      вивільняється
      мій дух…
      Дзвіниця…
      міст…
      аеродром…
      яруги…

      Військових дачі…
      - Не убий! - кричу.
      Сусід біля криниці б’є злодюгу…



      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Пандус прозріння

      Весела пані в інвалідному візку...
      В ногах – покупка: килимки жовтаві.
      Алея...
      Пандус...
      Двері...
      Прийде кум –
      І господиню, що сидить, похвалить.
      По килимках тих пробіжить внуча,
      Неквапно пройде кіт, потягне рибу...
      На ворс
      уранці
      муж
      розіллє чай...
      Лиш їй стрімливо з феном не ходити.

      Хай усміх жінки береже футляр,
      Де спочива моя спадкова ліра.
      Невдовзі прийде син,
      тож рибу – в кляр.
      Я сину посміхатися умію.
      Для нього розмальовую стежки,
      Алеї розширяю і пороги,
      Кладу на рушничок цупкі стьожки -
      Поради жовті, чорні застороги...

      Всміхайтеся частіше! – напишу
      Далеким ближнім у Одесу, в Ялту.

      Найкраще у бутті – це сміх і рух!

      А крок вперед...
      бува останнім...


      2008
      ----------
      прохання не оцінювати




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Талан
      1

      Шукала гойні вірші між картин...
      У дощ
      вогненна брама
      прочинилась.
      Забаглося
      шугнути
      із хмарин
      На колючки несхитного терниння -
      Щоби... згадати словеса всіх мов,
      Щоб загасити болем вогневицю.

      Розпавшись
      на веселчасті
      арго,
      Я упокоююсь до ранку.
      Я – жар-птиця.


      2

      Осінній ранок. Кліть. Жовтаве пір’я
      Струмує
      на підлогу
      з-поміж ґрат…
      Розкрити очі – щоби штори білі
      На лист робітний обернулись враз?

      Шукати люстро,
      імітуючи незрячу?
      Політ - це Диво чи... автоматизм?

      О Вседержителе, Небесний Царю!
      Навіщо птахою мене створив?


      3

      Влітаю – у відкриті дверці клітки.
      Поверненя у неї – мій талан.
      На пір’ї мокрому примерхло сто леліток –
      І... засвітилось нових міліард.

      А табуни ще мчаться в піні клусом...
      Куняють сфінкси... Жовкнуть Сена... Ніл.

      Стуляю ран краї – летіла в бурю
      Над сміхом віл.



      2009


      * віла - русалка.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Реляція


      ...а вчора на вокзалі у Лубнах
      Прошак викрикував то слізно, то бадьоро:
      „Мій друг – поет!
      У нього віршів – гори!
      Прошу на книгу! Дайте хоч п’ятак...”

      Люд кидав,
      люд мовчав,
      люд глузував...
      Картуз наповнили цукерки, банка пива...
      А той віршар, що мріяв мати книгу,
      Про самочинного добродія не знав.
      Він літери нанизував на віть –
      Не пальмову, а зрізану з ожини,
      Він вишиванки розглядав у скрині,
      Що пахли, як вишневий білоцвіт.
      Він не просив слізливо у юрми.
      На хліб, на ліки – подадуть простибі.
      "На книгу?!" - відсахнуться. Білі крила
      Охлянуть, і єства торкнеться пил.

      Господь зласкавиться – і вироїться кошт.
      Усім завчити варто три молитви.
      Лиши собі оселю і маржину.
      У Мгар* іди!
      Крута стежина прощ...




      * - Мгарський монастир.


      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. У тарному цеху


      В халаті кольору старечих дум
      Субтильна жінка
      розпускає дошки...
      Їй би на лаві в тихому парку
      Плести шкарпетки чи кашне із вовни,
      Їй би малечу в дитсадку мирить
      Чи... прибирати в багачів хоромах.

      Майструють бочки мляві юнаки,
      А бабця вправно розпускає дошки...

      А бабця витирає піт з чола
      І посміхається утомлено, зичливо...
      На стінах - лозунги:"...вступай...до...лав".
      Їх витирали руки, ноги, спини...

      У павутинні вікна.
      Діл скрипить...
      Мурзатий протяг оглядає тару...

      Я в цех зайшла сосновий брус купить –
      Зріз живоття одержала задаром.




      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Вельвічія



      Без тебе це містечко - океан.
      Стою на скелі.
      Синій...
      пінний
      шелех...
      Чом ти квиток на потяг не порвав,
      Який придбала я торік - знічев’я?

      Півроку скиглив: ”Бриз хита... мольберт!”
      Терзають
      сім вітрів
      мене -
      Вельвічію…
      Пісок секунд
      несе у очі
      день…
      А вечір перетворює в затвірницю.

      Щоночі мариться: в пилюзі всіх доріг,
      Мов пілігрим, ти стукаєш у браму.
      І чую кроки -
      в горобину ніч…
      Услід кричу:” Таки ж набридли мандри?..”

      Шерхочуть хвилі:
      „ Чайкою… одвік...
      Зі скелі відчаю... найлегше...”
      Крок - і сяйво!

      Без тебе - на хисткій земній корі -
      Пекельно-тяжко, попри міць незламну.



      2007


      *- вельвічія дивна є дуже старою рослиною,
      це дерево, яке має стовбур і два листки,
      вітер роздирає їх на смуги та переплітає.
      Листки постійно ростуть, відмирають, розшарпуються...
      Цвіте раз на 3-12 років. Росте у пустелі на побережжі
      Атлантичного океану, в Намібії та на півдні Анголи.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Линовище


      1

      В мені проростають лексеми,
      Які притоптати несила...
      Приходиш крізь матері руки
      В отави. І промінь - як стилос.

      Прийшла я шукати Дорогу,
      Вкриватися досвіду пилом.
      Плету із кульбаб запинало,
      Яке від божків захистило б...

      Довкола - криниці черлені.
      Лелеки в останнім польоті.
      До ставу - линяти... До ставу!
      Між верб і купав жовтооких.


      2

      А змії - ліворуч…
      праворуч…
      Шмагають стеблини до крові!
      Однаково біль проклинають
      Премудрий цілитель і йолоп…


      3

      Вповзаючи
      в царство
      Аїда,
      герої,
      угодники,
      юди
      на березі
      Стіксу
      скидають
      лахміття…
      порфіри…
      облуди…



      -----------------------------------------------


      Линовище - скинутий шкіряний покрив змії.


      2007




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Флер


      Мовчати хочу.
      Ви поговоріть,
      Розкришуючи печиво синиці.
      І, ніби ненароком, мимохіть
      торкайтесь кіс,
      чола...
      Ховаю спиці.


      Як лунко – серце!
      Ви вже поряд – мій...
      Отак, як шарпаєте в передгроззя віти,
      флер літепла мого
      безжально рвіть!


      Вгамуйтеся...
      Так зимно...
      пане Вітре...



      2008




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Фуете

      Дні балерини різнокольорові.
      Пізнати материнство - має шанс.
      У сповитку рожевий плід любові
      Вона нерідко любчику лиша.

      Росте дитя ...
      Іде в садок, до школи...
      Від матері - костюм для карате.
      А лик її - у рамці, в позолоті.
      У неї - то мігрень, то фуете...

      Знайома я з менадою в пуантах,
      Що утекла від нежитю і вав.
      А син її, білявенький Степанко,
      Смолисту кішку ”Мамою” назвав.


      2007



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Спасибі...

      Спасибі, Царю Неба, за цей сніг,
      За горлицю, що на вербі воркує.
      З яких вона прилинула доріг?
      Мо”, аж від Тебе...Шепіт мій почуєш...
      В молитву ще не складені слова
      Червоним інеєм на ґрати ляжуть,
      А музі з палахкого рукава
      Сріблисті перли розсипать накажеш?

      Спасибі, Триєдиний, за журу,
      За радощів промінчики - від мами,
      За те, що... залицявся вірний друг,
      За те, що недруги змаліли - цятки в рамі,
      За ярий сміх: осколком кришталю
      Його загнала в перст – єство вціліло,
      За те, що шмат пахкий ...що я стою!.. -
      Шепчу.
      Мовчу...
      а горлиця злетіла.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Люблю...


      Люблю, як пахне листя восени –
      Багряне, шелестке, скороминуще...
      Люблю дивитись, як зелений дим
      Струмує
      крізь
      бадилля
      кукурудзи…

      Люблю, як посміхається народ,
      Що хазяйнує вправно на городах.
      Сміюсь, коли незримий поштальйон
      Вклада
      листа
      кленового
      в долоню.

      Люблю липкавий дотик павутин –
      Осінні поздоровчі телеграми.
      Люблю обвитий хмелем довгий тин...
      З торбинкою горіхів руки мами...


      2007



      (поштальйон - стор. 377 "Словника син. укр. мови")




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Стіна
      Здавалося: цей ліс перебіжу –
      І вироїться
      з напів’яви
      поле,
      Запруджене до горизонту соняхом,
      Де я, мала, метеликів ловлю,
      Де, куряву здіймаючи руду,
      Гніде лоша
      трюхика...
      Дід.... підвода...
      Пряде лошатко вухом…
      Тепловози
      Здіймають в надвечір’ї перегук…

      Здавалося: перебіжу цю ніч –
      І... вироїться
      з напівсну
      Дитинство!

      Стіна.
      За нею – неозоре Диво,
      Кумедний біг лошати,
      дзумкіт бджіл…



      2008




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Остуда


      Знов
      падаю
      в ріку
      крутоберегу...
      З дна
      вироста
      колький
      остуди
      мур...
      З усіх руйнацій року, що минув,
      Час поверта оцю.
      Вже кров з моїх артерій
      Тече у хвилі...
      Ти ж, мов Гулівер,
      Крокуєш хвацько не в майбуть – у вчора,
      Перечавивши мрій веселих гномів...

      Йде кішка сонна – щоб спинить тебе.
      Ніхто не в силі кров перепинити.

      “Ось зійде Сонце...”– вперто квилить глузд.
      Тулю до серця вірш.
      Так мати сина
      Голубить щемко,
      йдучи за межу...



      2006



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. І забуяє сад...

      Артемій. Раб... Вже купіль він пізнав.
      Сріблиться хрестик... Пелюшки мокріють...
      Його любитимуть. І забуяє сад...
      І син його ітиме у завію...

      Хрестили воїна. Хай не проллє він крів,
      Не віднімає в друга жінку й поле,
      Хай паляниці недруга пахкі
      Приймає в дар - із пучечкою солі.

      Нехай не проміня високий жбан,
      З якого полили його сьогодні,
      На розцяцькований сапфірами кальян.
      Кричить дитя... Напевно, хоче моні.



      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Серце

      Матері - Софіі Залізняк


      Малюю сон перстом на полотні,
      Минуле - замок, зітканий із тіней.
      Клейкі, блідаві фарби голубі,
      Занадто зимні - перст морозять - білі…

      У силі вирішити квестію бурштин.
      Якби ж він існував такого кшталту,
      Щоб замок перебутого вмістив!
      Он як комфортно у смолі комашці.
      Час не розправить бідолахи крил -
      Консервував Політ... Митець не схибив!
      Вже та сосна давно не крапотить.
      Над місцем, де страждала, в’ються риби…

      Гойдаю буси...
      Сотня намистин.
      В одній - комаха. Дивна її доля!
      Коли дивлюсь на Сонце крізь бурштин -
      Стан
      обвіва
      бриз
      ери
      мезозою…

      Полискують дрібненькі камінці
      Житечних почуттів - химер-мозаїк…
      У серці – замок,
      прихисток див... днів.
      Літати з ним?
      Авжеж...літаю.



      2005





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Перегомін


      Рід козацький - по усіх світах…
      Гнат cлугує негру, Макс – арабу.
      Сниться їм доріжка в полинах,
      Всохла дичка біля неньки хати…

      Заробляють на життя собі,
      Дітям, щоб не соромно - у вічі...
      Ходять час від часу в Божий дім:
      Ставлять за далеких ближніх свічку.

      Я - з юрми, що мовчки потерпа,
      Споглядаю плин степів до скону.
      Де ж той Велет, де ж сокира – та,
      Що трієру витеше незборну?

      Україно, діти ж - по світах!
      Перегомін б’є,
      мов ринда,
      в скроні...

      Ніч...
      Зриваю маки в полинах...
      І криваво
      жевріють
      долоні.


      2009





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Шепіт свічки


      Ніч.
      Передгроззя.
      Чаєчки ячать...
      Принишкли гори, жевріють каштани.
      В пітьму шепчу. Нема снаги кричать.
      Я звідси крилець бабки не дістану!

      Я розгоряюсь, Вітре...
      Я ж Свіча!
      Крізь білу штору з підвіконня лину...
      Пора танок шалений розпочать!
      Веди ж!
      Як...
      пре...
      чу...
      дес...
      но...
      ги...ну...







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Двоїсті ключі

      Як дивно: не боюся так орацій,
      Під аркушем - червоної свічі,
      Як в заметіль - на лаві серед станцій,
      Що ти не сплигнеш з потягу...
      Ключі
      Мені не кинув - іржавіть поїхали...
      І що збиравсь, Борвію, відмикать
      В колибі зваб поміж двома горіхами:
      Ті двері, що у сон тихцем скриплять,
      Ворота, що згоріли поміж лодій?

      Коли слід потягу
      за пралісом розтав,
      Світило у пітьмі обручки злото...
      Зігрів під льодом зеленавий став.

      ...Чому б у плетениці з мар-кульбабок,
      Тримаючись
      за гриву,
      не злітать?
      Плела вінець з Купала до Йордану…
      Тепер красуюся - у ньому - між наяд.



      2005




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. На корі...


      "Інюрколегія розшукує..."

      Коли читала у часописі об"яву,
      Вмочала в сік із вишень пензлик дум:
      Мій дід Іван, якого я не знала,
      Що безвісти пропав - сім"ю...забув*.
      Знімів без нього сивочолий хутір,
      Діждала внуків тиха удова...
      Ось-ось прочинить хвірточку, постука
      У шибу телеграмою поштар...

      "В Австралії заморській є фазенда:
      мустанги, поні..."
      Там - завжди урльоп!

      Тут рабував у стайнях ім. В. І. Лєніна,
      І... залишив мені фонендоскоп...

      Блукала думна дівчинка по саду...
      зітхала... малювала на корі
      солодку й зимну - як пломбір - появу
      Людини, що розтанула в імлі...


      ----------------------------------------

      Іван Залізняк пропав безвісти восени 1941 на фронті.
      Сімейні реліквії - фонендоскоп, троакар, товстелезна книга.
      Був ветлікарем.
      Хутір Залізняки Миргородського району - колиска моєї матері СофіЇ.


      *- урльоп - відпустка.


      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Просто неба

      1

      Ліс вигорів. Попід мостом текла...
      Цитриново... Рожево... Сіро.... Чорно.
      Хтось у долоні в мить надламу взяв,
      Проклав широке русло. Ніби вольна.
      Праворуч - відбудовані церкви.
      Ліворуч- ресторан, вокзал, блукальці...

      Не зманюйте ...зі спокою текти!
      У Вас, маестро...делікатні пальці.

      2

      А Ви б зуміли плин мій - на слова -
      І... розплескати до верхів"я сосен?
      Я так зміїсто, сонно протекла...
      Живила кущ калини,
      верболози, латаття,
      лепеху, спориш, полин...

      Тополі пух вже осіда на скроні...
      Весна, маестро!
      Ваш натхненний лик...
      А може, Ви і справді...надлюдина?

      3

      Таке зморозила... Ви - владник віолін.
      Учора тут носив дивак волинку.

      Ви...грайте! Мо", розвіється Ваш сплін.
      Я дудок не люблю... динь перестиглих...



      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    48. Висотомір


      1

      А вчора я конала на хресті...
      І радились мучителі пихаті:
      „Яких ще мук завдати? Отрій? Ніж?..
      Вона відмовилась данину Злу давати!
      Це не абищиця – усі, хто слово чув:
      Від автохтонів сивих до заброди,
      Відмовляться віддати в лапи Злу
      Своє дитя!”
      „Плюй у лице… Їй – можна,
      Вона – правдива…
      - Навісна!- неслось. –
      Знов порпається у кишені Правди..
      Тримайтесь від заразної за крок,
      Олжі кадіть духмяні фіміами!
      Її одну лиш мудро прославлять –
      Несосвітенну,
      пишну,
      колосальну!
      Нам сліпить очі велич-маєстат –
      Ця з малоліття має окуляри!
      А ця і на хресті ще рветься в герць!
      Пекельних мук над яром німо просить…”

      І піднімали хрест…
      І альтиметр
      Зашкалював…
      І... рвав тонку аорту…

      Людці стояли в ряд. Всі – пліч-о-пліч.
      Висотомір димів – від жару крові…
      В них не знайшлося оцту – і тоді
      Просяк мій друг червону губку… хлором.

      На ратищі
      той „ дар”
      поповз
      у вись,
      Де я конала – на хресті із липи…
      Кривилися в презирстві сто губищ.
      Скорботна мати обіймала сина…


      2

      Пригасло в рань одухотворене лице.
      Хлюст взявся вимальовувать парсуну.
      Хват витягав чутки – з брудних кишень…

      Хреста звалили...
      Впало Я -
      на струни.

      І шепіт
      пошановку
      шарудів
      Терновим листям
      на вінці-короні…
      Пістрявий натовп
      спроквола
      рідів…

      Летіло Я
      у синьо-жовтий рокіт...



      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Камедетеча
      у передгроззя вишні гомонять.
      Я чула вчора шелестку розмову.
      Їх у дворі вціліло тільки п"ять.
      Летіли кажани у ніч - на лови...

      Стомилася від музики і лиць.
      Остуди прагла. У вишневий ґелґіт
      Із дому вийшла - під штихи грімниць.
      Млоїлося у серці, руки терпли.

      Дерева шелестіли про мороз,
      Петарди, гусінь, лезва, цвяхи, круків...
      Я знаю ліки... І рецептів - стос.
      І вербам - зле!.. - кивнула в бік прилуки.

      Вщухає вітер. Зійде сонце в рань...
      Літоростки впиналися у плечі.
      Біль струменів,
      яскріла
      чорна
      твань…
      Дощ нехотя тлумив камедетечу…



      2007-2012


      *-хвороба дерев від морозу,
      механічних пошкоджень.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    50. Хода
      Знов іду стрівати закохані вихорі, брів осяваючи дуги...

      Володимир Маяковський



      1

      Привіт! Спіткались. Неслухняний чуб...
      Лице вкрива червнева позолота...
      Іще морозить в марах дотик губ,
      Іще ворушаться у дощ жаги осколки,
      Іще леліють фото, де ми вдвох -
      Жар-птаха юна й кучерявий Вітер.

      Бігуча наша стріча...ніби кров,
      І, як буття лілей, недовговічна.

      2

      Ця кралечка пече... солодкий хліб... -
      На лаві гомоніли хмари ближні.
      Сіріла у сільничці мокра сіль...
      В лице жбурляла "мій!" блідава Хвища.

      3

      ...Упало Сонце
      за щербатий пруг.
      Пугукали сичі... Росла полова...

      Перед тобою в натовпі стою.
      Закутуєш у шмат габи Любові.

      О, ні...Удруге я не втрачу глузд.
      Повзе...
      сюрчить
      довжезний
      синій потяг...

      Мене вже кличуть. Озираюсь. Йду...

      Так йде приречений
      під лезо ешафоту.


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Очі
      1

      В моїх очах – чар хутірських жінок,
      Тих, що очіпком прикривали коси.
      Я вмію обмолочувать зерно,
      На паляницю класти дрібку солі,
      Я вмію дитинча своє люлять
      І прагненням величного яритись,
      Я вмію мужа в далеч проводжать
      І ластівкою
      линуть
      в громовицю,
      Я вмію жати – місяця серпом -
      І в сніп в'язати жовто-сині мари...

      В перстах нуртує досвід всіх жінок,
      Кривава заметь…


      2

      В моїх зіницях – туга матерів.
      Хоч почуття у зрілості причаєні,
      Моя жура пала, як горицвіт,
      Як від бабусі успадковані коралі.

      Журу переливаю у псалом.
      Він пишеться найліпше у мокречу.
      Молюсь,
      творю
      на рубежі епох.
      Майбутнє сина оповите мревом...

      Невже юнак знеславить батьків рід,
      Якщо ростиме осторонь анексій?
      Я - за супокій нив, лісів, морів!
      Я жоден бій не наречу "священним".

      В моїх зіницях – туга матерів.
      Вона сльозою
      струменить
      на губи,
      Які проказують: поміж степів, ярів
      Плекаю сина для Життя, а не для згуби.



      2006




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Вже не любові я прошу...
      (переклад)

      Вже не любові я прошу.
      Вона у потайному місці.
      Повір, твоїй палкій невісті
      Листів ревнивих не пишу.
      Та мудрий мій совіт прийми:
      Дай їй читати мої твори,
      Дай їй у схов прижовклі фото,–
      Одвік люб’язні женихи!
      Дурепі кинь пук ніжних слів
      І усвідомлення тріумфу.
      Що їй розмови про посутнє
      І пам’ять перших ніжних днів?

      Коли ж копієчки утіх
      Розтратиш з подругою, милий,
      Коли пересит у душі
      Відніме золотаві крила,
      В мою величну білу ніч
      Не стукай, я тебе не знаю.

      Та й чим допоможу тобі,
      Коли повернешся із раю?


      2007



      -------------------------------------

      Анна Ахматова


      Я не любви твоей прошу.
      Она теперь в надежном месте.
      Поверь, что я твоей невесте
      Ревнивых писем не пишу.
      Но мудрые прими советы:
      Дай ей читать мои стихи,
      Дай ей хранить мои портреты,—
      Ведь так любезны женихи!
      А этим дурочкам нужней
      Сознанье полное победы,
      Чем дружбы светлые беседы
      И память первых нежных дней...
      Когда же счастия гроши
      Ты проживешь с подругой милой
      И для пресыщенной души
      Все станет сразу так постыло —
      В мою торжественную ночь
      Не приходи. Тебя не знаю.
      И чем могла б тебе помочь?
      От счастья я не исцеляю.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Самоспалення



      Плекаю гріх за смугами фіранок.
      Я - деміург, пізнала ліпшу з мов,
      Створила ідола. Тепер в осанну
      Ціджу не воду - із аорти кров...

      Вдивляюся в його мінливі лики.
      Руїни. Вежі. Долі - на кону.
      Мій непідкупний ідоле, владико,
      Відкрий безсмертя вірша таїну!

      Чужого не жадаю, чад не краду.
      Я відбираю барви - не життя!
      Гойдаються вогненні анфілади...
      Міць у рядок тече без вороття...

      - Приніс цидулку про січневу стужу...-
      Шерхоче у кватирку Листопад.
      Зигзиця вмовкла на розлогій груші.
      Чи встигну написати вірш без вад?

      В лабетах ночі Я - свіча покірна.
      Усотує сльозу прадідна персть.
      Це самоспалення - роковане, офірне.
      Так Фенікс у вогні стрічає смерть.



      2005-2012



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Гімн кохання


      "Так ніхто не кохав. Через тисячі літ..."

      Володимир Сосюра


      1

      Муж був поетом. А жона Гвіат –
      Модисткою пальто і капелюхів.
      Він торохтів у рань про “плагіат”,
      На свята їхав до сестер у Глухів.
      Вона дивилась фото в стилі ню
      І мріяла про діточок, сад, сливи...
      А в листопаді в ательє забіг співун -
      Дверима гепнув... І під шурхіт зливи
      Мрійливо запитав: "А хочеш слив?".
      Муж - на межі. Ні в бар, ні до спортзалу...
      Модистка закохалася до снив...
      У серце кобра пристрасті вповзала!
      Не мала молодичка тих принад,
      Що здатні в кліть зазвати соловейка,
      Тож пригадала: муж у снігопад
      Вручав їй гімн із келишком глінтвейну.
      Підносив екзотично - на свічі.
      Співав натхненно. Дав манто з шиншилли.
      Потому став шукати хрін, ключі...
      Той аркушик на дзиглику лишили.

      Гвіат поклала диво те в бісквіт.
      Співун його знайшов у перший вечір...
      Зрадів безмірно, бо стомився гріть
      Невправним юнкам худорляві плечі.

      2

      У ательє обшарпане "Мечта и явь"
      Не понесу ні шовк, ні твід, ні байку.
      Гвіат раює у котеджі солов"я.
      Рік вишиває бісером фуфайки...


      2007-2012



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Сьогодні знов листа не принесли...
      (переклад)

      Сьогодні знов листа не принесли:
      Забув писати милий чи поїхав;
      Весна – як срібна співаниця сміху,
      Човни в затоці – серед плину мли.
      Сьогодні знов листа не принесли…

      Він був недавнечко зі мною поряд,
      Такий залюблений, ласкавий, мій,
      Та це було в білявий сніговій…
      Цвіте весна, я – у печалі, зморі.
      Він був недавнечко зі мною поряд.

      Вчувається легкий тремкий смичок,
      Що б`ється від незміряного болю,
      А раптом серце надвоє розколе –
      Лишиться недописаним рядок…

      2015




      -----------------------------------------------------------------------------------------

      Анна Ахматова


      Сегодня мне письма не принесли:
      Забыл он написать или уехал;
      Весна, как трель серебряного смеха,
      Качаются в заливе корабли.
      Сегодня мне письма не принесли...

      Он был со мной еще совсем недавно,
      Такой влюбленный, ласковый и мой,
      Но это было белою зимой,
      Теперь весна, и грусть весны отравна,
      Он был со мной еще совсем недавно...

      Я слышу: легкий трепетный смычок,
      Как от предсмертной боли, бьется, бьется
      И страшно мне, что сердце разорвется,
      Не допишу я этих нежных строк...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Розріст
      Сину


      На вибрики твої вже не зважаю.
      І не смакує маковий пиріг.
      Лунастий голос мала. Захрипаю...
      Таркатий плед мені не допоміг.

      Мов куля розривна –
      мільйон осколків –
      Поранила окрилля, лоб, гортань.
      Знесу ці муки без вина і соків,
      А ніч-мольфарка дасть бальзам для ран.

      Так сув’язь
      вибухає
      стиглим
      плодом!
      Болючий, благодатний днів ясир,
      Бо він - предтеча вільготи-свободи.
      Зросте мій голос - і углиб, і вшир.



      2006-2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Край вікна...



      - Вже – Хуаніто... Та для мене – Йванко! -
      Бабуся Віра змахує сльозу. -
      Плекай дитя, чорноволоса Б’янко,
      І пригортай, мов неня, у грозу...
      У Римі Хуаніто, любий внучок.
      Не буде тут сирітка старцювать...
      Сльозини
      скрапують
      на обмальовку
      ручок.
      - Чекаю стрічі. Рано помирать…
      Сорочку вишиваю онучаті -
      На осінь обіцяли привезти!
      Не в хаті їх зустріну – в інтернаті…
      Погляньте, лікарко, на фото і листи!
      Біжить у Римі по алеї парку...
      Я вже придбала Йванкові м’яча!..
      Просив сусід з конверта жовту марку -
      Я не дала! А в Рим...дала внуча...-
      Отак бабуся Віра щебетала
      У інваліднім кріслі край вікна.

      І хрестики
      на льон
      уміло
      клала...
      І три світлини осявали рань...



      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Поступ


      1

      Я – біла глина у твоїх руках.
      Нестримно
      кружеля
      гончарне
      коло…
      Вже обпалилась у п’ятьох печах…
      Не став у перію за покотьола!
      Я ж – амфора. Налий вина, води…
      Колише
      ярий сміх –
      творінь колишніх…
      Я застелю гончарний круг. Іди!
      Остигла, майстре. Облетіли вишні.

      2

      Не рук боюся – твані слів, копит,
      Німої висоти, сердець охлялих…
      Скажи, чи ти кохав, коли ліпив,
      Коли найперша піч вогнем залляла?
      В поливу ти додав сльозу, піт, кров.
      Червіньку й сажу пізнаєш наосліп...
      Чому ж спинився? Ні, таки пішов –
      По глину і череп’я – в зимну осінь…

      3

      Ганчір’я…
      Плями…
      Стигми…
      Кажани…
      Де ж зорі? Ти всипав і стан, і стерні…
      Опону смутку вчора відслонив –
      Хотів переступити в рай майстерні.
      На кучерях блищав міцний обруч.
      Масної глини пласт упав на килим…
      Тепер мене не візьмеш голіруч –
      У шосту піч навік переступила.

      2007-2012

















      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Розгляд


      Досить надіятися на людину,
      Котрої дихання в ніздрях її:
      Бо що вона значить?

      Ісайя, р.2, в.22



      1

      Агов, синочку! Досить м’яч ганять.
      Умощуйся зручненько на канапі...
      Екран. Війна... (Discovery канал).
      Шеренги...
      Вибухи...
      Концтабір...
      Мапи...

      Як Гітлер-маніяк зібрав у рать
      Рибалок, лісників, юристів, клерків?
      Мій дух бунтарський не збагне ніяк:
      Чом плебс повсюд ідіотично-темний?
      Люд в голоднечу голову схиля,
      А підійма, аж склери фарбить крівця,
      Коли синіє владар-гуртоправ:
      „Прорвать кордони!!!
      Так муштрують звіра -
      Хортиська-пса - за помахом руки
      Вгризатися в крило чи шию птаха.
      Дивись, мій сину! О, та ти вже спиш.
      Біжать бійці до вражого Рейхстагу...
      Не вчили їх спасатись - назадгузь.
      Усі - на дзот... під гусениці танків!
      Пропав безслідно в ту війну дідусь...
      Мак... Молочай...
      Війни лункі плацдарми,
      Де командир від крику захрипав -
      І чув боєць пронизуватий шепіт...
      А може, він, відважний, не кричав,
      Бо мав харизму, що стриножує підлеглих...


      2

      Мільйонам дар цей
      Бог у руки вклав,
      Комусь, таких мільярди, влив покірність.
      Куди по смерті втрапиш - вибір дав:
      Під пресом схизми
      чавиться
      амбітність…
      Сумирних милують і владарі, й вожді.
      Чи варто їх заковувать в кайдани?

      Когось – покірно – втиснуть у граніт,
      Його ж – покірно – звергнуть з п’єдесталу.

      ...Амбітність - імморальна. Злочин. Гріх?
      Я - гонорова. Ідолів не славлю.

      Чому ж одвік амбітним, саме їм,
      Судився жезл харизми - усевладний?





      2005



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. В обійми неба...
      Так приїздять в Минуле: літ багаж
      Лишають у канаві при дорозі,
      На шмаття рвуть непам"яті линтвар,
      Епістоли розвіюють - прижовклі...
      І в казку, де ні чвар, ні коругов,
      Де все населення лісне - цивільне, мирне,
      Веде тебе зелений Дідо Ох...
      Лоскочуть нявки колосками жита...

      В напіврозкриті очі і вуста
      Струмує запашиста синя флегма...

      Так приїздять додому. Не вмирать -
      Волошкою
      летіть
      в обіми
      неба.



      2006



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Ніч святоблива... Ясно сяють зорі...


      переклад з російської Різдвяної пісні
      (оригінал дивитися на сторінці "Актуальні переклади")



      Ніч святоблива. Ясно сяють зорі...
      Із безгоміння в ніч зійшов Христос...
      Світ потопав, чорнів у беззаконні,
      Та Божий Син відбілює його.

      Надія в серці квітне живодайно.
      Удалині – прийдешнього звізда.
      Людино, слухай соловейків раю
      В сяйливу ніч Христового Різдва,
      В сяйливу ніч Христового Різдва.

      Небесне сяйво крає млу печалі.
      Свіча в душі у ближнього пала...
      Так мудреці Царя царів шукали,
      Несли дари стежинами добра.

      Господь лежав так царственно на сіні -
      Сроможний співчувати і карать.
      Пізнав життя. Його вбивали звірі...
      Ставай навколішки, признай свого Царя!
      Ставай навколішки, признай свого Царя!

      Навчає Він плести габу Любові.
      Закон Любові Він щедротно дав.
      Повинні ми допомогти бездольним.
      За людство все Син Божий постраждав.

      Нехай прослава плине в даль рікою.
      Даруймо Богу радість і тепло.
      Христос – Господь! Осанною – наш голос.
      Він володіє скарбом всіх чеснот.
      Він володіє скарбом всіх чеснот.


      ----------------------------------------------
      Вже прийшла відповідь "соловейків" - хору молодих
      українців. Дякують за переклад...





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Блискавка
      Я б ще могла упасти на плече -
      І слухати, як серце шаленіє.
      Тратують сизі покотьола степ...
      Віоли...
      флейти...
      бубни...
      Свайба, Вітре?

      Я б ще могла тебе відвоювать
      У Хмари - легковажної білявки.
      Але куди подіти пам"ять зваб?
      Без тебе сяйво плес в персти вбирала,
      Без тебе спопеляла колосок...

      На висоті розпуки в дощ забаглось
      Спалити дім твій,
      гострокіл,
      садок...

      Я влучно кресонула - сад палає...


      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Осінь-черниця
      (переклад)


      Щось причаїлося млосне в немовленім слові,
      Ніби спокуса, що спалює дух страстотерпця.
      ...Осінь-черниця - догідно, безмовно -
      Ливнем терпким утішає роз’ятрене серце.

      Тихого ранку діждатися б, наче спасіння,
      Сну-забуттю мимоволі віддавшись на милість:
      Може, обарвиться вкотре та пряжа ефірна,
      Що і теплом , і впокоєм колись мені снилась.

      Плетиво снів не розвішу над ложем відразу.
      Може, їх жестом квапливо-глумливим порушиш.
      Так вже було наяву, що абсурди й образи
      В прірви сутемінь штовхали підранену душу.

      Слово блукатиме з ядом бездолля, агоній...
      Вже не почуєш, як шелех, молитву пощади.
      Вітер із кленів зірве золотасті корони.
      В осені здавна існують розруйні обряди.



      19 вересня 2009

      ----------------------------------------------------------------------------------



      Что-то таится, томится в несказанном слове,
      Как искушенье, что мучает дух страстотерпца, -
      ... Осень безмолвно - которую ночь - в изголовье
      Терпким дождём утешает горячее сердце.

      Тихого утра дождаться, как будто спасенья,
      Сну-забытью поневоле сдаваясь на милость:
      Может увижу, как раньше - в ином измеренье -
      То, что теплом мне и ладом когда-то приснилось.

      Я и тебе этих снов не отдам и не выдам:
      Вдруг торопливо-насмешливым жестом разрушишь,
      Здесь, наяву - как бывало - абсурдом, обидой
      К некому краю толкая продрогшую душу...

      Не проговоренным слово, но приговорённым
      Будет метаться,
      уже не моля о пощаде.
      Ветер с деревьев сорвёт золотые короны, -
      Есть у осенней поры и такие обряды...



      Автор першотвору - Тетяна Селіванчик


      2009







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Рівнозначність

      1

      Я третю днину відчуваю вірш.
      З передсвітанку п’ятниці - вагітна.
      Вже очі починають палахтіть…
      Вже розрум’янилися думи і ланіти…

      Рахманний муж цих змін не поміча:
      Мій стан прихований від ближніх, потаємний.

      Згоряє день…
      За шторами смерка…
      Ще вірш – в мені,
      ще з ним я вештаюсь…



      2

      Моя вагітність – не розпусти плід.
      Супружник – осторонь, до тяжі не причетний.
      Тече
      із серця
      (це ж – пологи!)
      крів,
      Обарвлюючи хмари і бескеди…

      За сповитуху – Північ гомінка.
      Чим заплачу за поміч,
      тишу,
      стилос?
      Дитя моє вона благословля,
      Батує гостролезо пуповину…

      Ми з нею – подруги сердечні і… рідня.
      Ми з нею - у мар світі - рівнозначні:
      Комусь вона, смаглява, підсобля,
      Комусь – невмисне – виплітає пастки,
      Комусь – колиску, зраду чи хреста,
      Комусь – дорогу через оболоні…

      Кричить мій вірш…
      у сповитку листа...
      Є лиш сльоза. Йому б...хоч краплю моні.


      -----------------------------------------
      прохання не оцінювати.




      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    65. Nosce te ipsum*
      Невже моя душа не важча туби мазі,
      П’ятнадцяти пігулок,
      мензурки з аш два о?
      І тіло маніяка, і тіло психіатра -
      Усіх, кому „потрафило” потрапити у морг,
      По скону трішки легшає.
      О ні, не кілограми
      Злинають тихо-мляво крізь хмари в небеса,
      А лише кілька грамів, мізерних вісім грамів
      Ефірної субстанції плоть мертву залиша.

      В часописі блистіла
      оця перлинка-фактик...
      Круг мене сіть не виплете Олжа - бридкий павук!
      Та за відтинок часу, що ці рядки писала,
      Хтось приручив тарпана,
      когось в лоб
      цюкнув крук,
      Когось єство відчайне
      штовхнуло в лапи тигра,
      А легкодух лякливий на крок не має сил…

      В усіх землян душа - по вісім грамів?
      Дивно…

      – Безглуздя… -
      думний сонях шепоче,
      шерехтить...

      Візьму пігулку в руку.
      Ваги не відчуваю,
      Моя вузька долоня - не шалька терезів...

      Невже душа поета не важча туби мазі
      Чи жмені тих пігулок, що грип узимку з’їв?




      * - пізнай себе (лат.)


      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Розхрестя

      То стрічались, то розминались,
      розлучились на розтоках міст...

      Максим Рильський



      1

      Пробігла...Прослизнула мимо Вас.
      А Ви і не помітили - Жар-птицю...
      Я зазирала навесні у клас.
      Вершки давала з пальця Вашій киці...
      За Вами залітала у трамвай!
      Чекала у фойє кінотеатру...

      Вас лихоманило... Шептала: Теплий чай...
      На ніч - "Фервекс"... О, вже допомагає...

      Я намисли розвіяла тяжкі,
      Пересадила в ґрунт кімнатні квіти...

      Ви озирались...
      Ви котились - Грім...
      Мене Ви не помітили - за Вітром.

      2

      Ви роздобріли. Я люблю струнких.
      Жона вагітна...Самокат. Хлопчина.

      - Не наступайте на дві жмені крихт!
      Я голубів годую.
      Мимо...
      Мимо...


      2009



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Таїна


      Нехай - одна на всю Полтаву -
      Крокую в масці я.
      - Авжеж...-
      Сусідка вслід сміється.
      - Пава... Дави із лука й моркви фреш...

      Цибулі маю віз і клунок.
      Усеньку ніч жую лимон...
      Не хмара - "грип свинячий" суне
      Крізь гостроколи заборон.

      Біжу я степом... переліском...
      Зриваю маску!
      Вільгота...
      Отак ходили одаліски -
      Із запиналом на вустах..
      Їх відпускали лиш у море.
      Супокій коси огортав...

      Геть, тарапати! Де ж ви, сойки?..
      Ріка... І...Той, що греблі рвав.

      Вербице, клене і каштане,
      Чому ж сумливі? Нумо... ну...

      Зеленокоса Мавка - тану...
      Відкрила лик і таїну.



      2009



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Молитва про Самоту
      (переклад)


      Господи, дай мені змогу жить
      Не по канонах, а по Закону.
      Людям, деревам, звірині служить,
      Кінній вуздечці, свічі край ікони,

      Плинути попід опоною злив,
      Мов під рукою церковної тиші.
      Жити пречисто – за світ від єхид
      І не хворіти на жовчність та ницість.

      З пам’яті стерти б нав’язливий спам,
      Пити б незаймане сяйво криниці...
      Дай мені змогу дитинно дрімать
      В лісі, де лосі,
      в полях у пшениці !

      Відгороджу океану шум
      Стінками з мушель рудих пробоїн...
      Я ж небагатечко, Боже, прошу:
      Просто лишитись самим собою.


      2009


      -----------------------------------------


      Молитва о Самости

      Господи, дай мне возможность жить
      Не по канону, а по Закону.
      Людям, деревьям, зверью служить,
      Конной уздечке – свечке иконной.

      Плыть, – словно дождь надо мной простер
      Руку церковного первородства…
      Жить аккуратно, – чтоб полустеб
      Не превращался в полуродство.

      Выбив из памяти липкий спам,
      Пить первообразы из колодца…
      Дай мне возможность по-детски спать
      В лосьих лесах – и в сырых колосьях!

      Отгородить океанский шум
      Стенками в раковинах пробоин…
      Господи, я одного прошу:
      «Тупо» остаться – самим собою.


      Автор першотвору - Євгенія Більченко


      ( Киев-Полтава, 10 июня 2009 г. )



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Vale!

      Гірка недомовленість білих конвалій
      В задимлений вечір, твій погляд палкий -
      Сріблистий наліт на світлині реалій.
      Прижовкла світлина, сюжет не новий.

      Зустрілися в дощ, по розлуці уперше
      На довгій дорозі у вік довжиною.
      І знову моя парасоля уперто
      Стирає межу між "твоєю" й "чужою"...

      Забудь, як стояла з тобою - щаслива -
      На вежі,
      в під"їзді,
      на ветхих мостах.
      Були не страшні блискавиці та зливи,
      Одна парасоля вкривала - мов дах.

      Чи іншу сховаєш від спеки і шквалів,
      Розкинувши неба прозоре шатро?

      Мені тепер даху для щастя замало!

      Сідаю в автобус.
      Прямуєш в метро...



      --------------------------------------

      Vale! - бувай, прощавай (лат.)



      2001



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    70. Під чаїний стогін...

      Я стріла Каїна і Авеля - вві сні.
      Вони ще грали в киці-баби на осонні,
      Лементували, пізнавали смак борні.
      Під перегуд росло каміння - на жертовник...

      Ягняток білий турм тік за хистку лозу,
      Чорнильних кипарисів ряд, гігантські мушлі.
      Скидалася пливка місцевість на Гурзуф.
      А я - вагітна - йшла по виноград і груші.

      Сховати б Авеля в мережаний рукав,
      І понести у тьму - за крем"яні пороги!
      Сумирний менший брат за валуни ховавсь,
      А Каїн лоба морщив - поспішав на лови...

      І підняла я очі до важких небес -
      Щоб не побачити рокованого вбивства.

      Невже у тому днів моїх єдиний сенс,
      Щоб від безсилля сотворяти плач-молитву?!

      Я стріла Каїна, що йшов піском, убрід...
      Що лунко хихотів, не прагнув слави й крові.

      У рань гойднувся в лоні довгожданий плід -
      Від рос липневих, під густий чаїний стогін...


      2007-2012








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Гість

      Купила бабця Галя у четвер
      Плисковатих "морських камінчиків".
      Приїде гостювальник – внук Олег!
      Торік дала із пенсії на пінчера...

      Стрічала на пероні.
      Сіяв дощ…
      Запізнювався потяг на годину.
      Неволив бабцю клопітливу сон.
      На лавку сіла, під полу – гостинець.

      Наснився враз онучок-грамотій:
      З червоним ранцем, в сірих окулярах,
      Кровиночка її, тоненька віть
      Родини дерева над крутояром...

      Внук
      по калюжах
      підстрибом
      прибіг...
      Цукерки зі станційного буфету -
      Дрібненькі кольорові камінці-
      Ввібрали літепло через пакетик…

      Нащадок самостійність проявив -
      Без матері приїхав у Полинне.
      У хаті роздивився постоли,
      Старий дзиґар, таке собі начиння…

      Взяв папірець – бабусин тестамент:
      По смерті успадкує стріху, пічку,
      Старий вишник із десяти дерев,
      Цюцькову будку, сім кущів порічок.

      Гостинчик без уваги залишив.
      Сходив у берег... Прикопав три скати.
      На ранок, прихопивши постоли,
      Побрів
      на потяг
      через млу
      левади…

      А бабця Галя старців пригоща
      Дрібненькими цукерками з ізюмом,
      Та рве пригадки - з восьмого куща:
      "Колись була сім"я... і син... і куми...".




      2005-2012



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    72. На вагу золота...


      Знайомий мій поет кохає жінку.
      (Ніхто ту пані у лице не зна!)
      Присвячує коханій спраглі вірші,
      Із парасолею
      обходить
      парк,
      вокзал…
      Купує їй левкої, гіацинти,
      Світлину мріє вкласти в медальйон…

      А може, він ту пані гожу… вимріяв,
      Як я – весну –
      крізь жалюзі долонь?




      2007




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Єва. Три літа



      Прийди, милий, в мою хату, хазяїнувати...

      Тарас Шевченко




      А ти – преславний. Очі – мов сапфір...
      Адаме, стишся! Прищепив би гілку!
      Чи здалеку летиш? У тихий двір
      Заходь навік! Одна я у присілку.

      Під сорок.
      Спека.
      Є держак від вил...
      Є дзбанок, ложка меду, льох, дерева...
      Є бочка дьогтю, пір"ячко – від крил:
      Була Жар-птахою... Три літа - Єва.

      Куди ж ти? Я ж мовчала!
      Йди у тінь!
      Пригладив чуба... Погляд стік у очі...

      Куса вудила твій пожежний кінь...
      Ти рвешся в пекло –
      я дитинку хочу.





      2008-2012



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Фея


      Торік свободу ти підніс – коштовний дар,
      А дверці клітки прочинив обачно...
      Якби я не верталася у бран,
      Ти заманив би в клітку сіру пташку.

      Та все ж колись не в небі – на землі
      Судилося б спіткання "випадкове”.
      Я, поранкова фея-візаві,
      Сама б для стрічі вибрала розлоги.

      Я знаю, ти пройшов би, мов чужий.
      Я б ...поривалася побігти слідом,
      Вдихала б цигарок простиглий дим,
      Стискала скроні, плакала, німіла...

      За чим тужила б?
      Тихе озерце
      Кохання нашого
      плюскоче
      у графині.

      А десь бушує смертоносний смерч...
      І що мої гризоти – безприхильним?




      2007




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Серед листочків...

      Я на листок із віршем наступила –
      Підвів мене старенький крокомір.
      Вірш повногрудо, ледь надсадно дихав:
      „На липу...підніми мене...мерщій!
      Я народивсь учора...спозаранку,
      Коли мій автор...обирав свій...шлях.
      Я струменів, як...кров тече із рани,
      А він мене...безжально...із вікна...”

      Син орігамі вчився, страдний аркуш
      На білу ластівку
      перетворився вмить.
      А я зітхнула:
      „Юну Справжність автор
      Іще шукатиме – серед листочків
      лип...”




      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Потя

      У травні Фенікс... висидів пташа:
      Зигзичка юна принесла яєчко.
      Самотній птах не дав їй відкоша...
      На скелі жив, пантруючи гніздечко.

      Старів, мудрішав. Іскри ніч кресав...
      Багаття розгорялося свавільне...
      За мить - із праху - Фенікс воскресав!
      Процес був феєричним і суцільним.

      А тут – потя, що хоче їсти й пить,
      Що скубає наскоком:
      ”Дай комаху!” -
      Пістрявеньке... Зуміло загасить
      Снаги жарини. Жалко сіромаху.

      Над соснами,
      між ґав
      ширяє птах...
      У дупла, під листочки зазирає...
      Росте прожера...
      Вже скрегоче:"Крах...
      Я – сумнів...
      Хто мене спізнав – зга - са - є...”




      2006



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Флейта


      1

      Ти так мій стан пекельно обіймав,
      Так потойбічно зазирав у душу...
      Верцадла мерхлі ніс у тьму канав....
      Із таці брав крапчасті літні груші.
      Блищали ікла... Сік зап’ястком тік...
      Я відступала... Ніч вписала в денник.
      А ти шептав: „Так пахне перший сніг...” –
      І кров спивав, пером проткнувши вену.
      Ти дав наділи – неба, хвиль, землі.
      Ти сипав на церату іскри, хвою.

      – Ти – вже валькірія…– на ложі млів
      Між явою солодкою і грою.

      2

      Звивається жаска змія-гроза...
      Летючі миші шурхають... Яв сіра.
      – Чудовна флейта! Ас! – вирує зал...
      Ти не ділився килимком факіра.


      2008-2012





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Курйоз
      Він приплавшудив з Казахстану. Долюбля
      Свою дружину, що лишав із сином.
      Вона йому вже варить одолян,
      Він опускає бульбу в погребицю…
      Для неї він – безцінний, дорогий,
      Забула безгрошів’я і гризоти.
      Він – лисуватий Льошик-комірник:
      Халати,
      відра,
      цвяхи,
      мітли,
      боти…

      У нього прізвище кумедне: він Курйоз.
      А жіночка серйозна, величава.

      Сорока звістку ліпить на вікно:
      „Чи знаєш? Льошик – зрадець, ошуканець…
      Він - перелюбник, зайда... Учаща
      До Ганни із Диканьки. Він – спідничник…”

      Не в силі баболюб підняти цвях,
      Прибити ”Вірний чоловік!” табличку.

      Ганнуся варить з півня холодець…
      На стіл – скатерку.
      Розплітає косу…
      Вона ж упевнена, що Льошик – удівець!
      Купила в лавці чвертку, папіроси…

      „..та ж повернувся… кажуть…у сім’ю…
      Пив десять літ кумис там… Син – без батька…”-
      Не пісплять слив,
      немов джмелі,
      гудуть
      Цікаві кумоньки на вигоні Диканьки…


      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Гра

      1

      Немилосердна спека полуденної пори.
      Ховаю в море тіло.
      А ти...маскуєш душу.
      На пляжі - брязкотельця, совочки дітвори...
      Вона пісочком грається – а я вже грати мушу.

      Гра в пестощі, у сліпо-глухо-німоту...
      Чекає ринг словесного двобою.
      Чимало ігор програно тобою.
      Цікаво: скинеш з п’єдесталу чи – зійду?

      Купити б роль споглядача, круп’є.
      Згребла в кишені виграш. День пішов за яйли...
      Кругленька сума, але ж благ не додає.
      Це - рай для грішників. Липнева Ялта.

      2

      Південна ніч. Танок легких фіранок...
      Гра у "забудь", схиляння терезів.
      Ось рішення
      штовха мій дух
      на ґанок...
      Із пазухи воріт – пречорний кіт.
      Сахаюся від звіра – бісів рід!

      Ліхтар скрегоче:”Буть коту...рудим!”
      І, диво-дивне, кіт стає таким.
      Провал – віднині – успіх означає?
      Холодне рішення – вода для чаю.

      Це ж знову – гра!
      Це гра у навпаки.
      Звір свійський постає одвічно диким,
      Деревами – зговірливі пеньки,
      А павами – бундючливі індики.

      Вагання... Ні, мені ця гра не личить.

      3

      Які ж міцні лабети Суєти!
      Гойдає море
      місячну доріжку...
      Стежа у Спокій. Рух там – лише пішки,
      Там сірі миші, палеві коти.

      Я не зумію хвилями іти!

      Гладенькі говірливі камінці
      Озвались на мої питання-кроки:
      „Над нами – небеса у „молоці”.
      Ото – справдешній плай у Вічний Спокій...”

      О, не під силу мені злет високий!

      Я – лиш уламок від планети Мрія.
      Я увібрала сяєво пульсару.
      Живу край моря – цілісність шукаю...
      Десятки літ доводилось літати.
      Допоможіть мені...горою стати
      Побіля Аю-Дагу!
      „Не зумієм...”




      2001



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. По зливі


      - Мені - найбільший персик! - прохрипів
      Спітнілий чолов`яга в окулярах. -
      Вода в кіоску є? Дай - літру... пів...
      На персик "Миргородську" вилив яро.

      Стою, помовкую... Мені б - кавун,
      Імбирний корінь. Від кіоску стінки
      Жантильно рушив голений товстун,
      По ліву руку - миловидна жінка.

      Обом - за сорок... Хто вони? Куди
      Веде інстинкт розмноження - не знаю.
      Той чолов`яга з персиком - рудий -
      Так пріапічно даму обіймає...

      Помитий персик - перша з процедур.
      Сміється жінка, морщить брівки й носик.
      Лив зранку дощ. Калюжами іду -
      Збирати в чорнобривцях абрикоси.

      2015










      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    81. Кантабіле
      Молюском
      пірнаю
      в глибоку
      індигову
      тишу
      Де сонмище звізд
      мушлю тіла
      на порох зітруть
      Зісподу єства
      білосніжна
      чутлива перлина
      У просторінь злине
      розкришиться
      й вперто мов ртуть
      Збереться в пульсуючу в такт сновидінь білу Душу
      Яку міріадами сонних клітин обхоплю

      Розверзнеться жерло
      тонути у сяєві мушу
      І спрагло надіятись лет до зірок повторю


      2002



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Тайфуни з ніжними іменами
      (переклад)


      Лебеділа:
      - Любий, нині я,
      Як вікно, розкрию настіж душу.
      Ось...у клітку...пташе...залітай.
      Скинула нічну сорочку в рюшах...

      Ти кипіла:
      - Як в останній раз...
      Хочу не спагетті - яблук райських...
      Замість океану гойних фраз,
      Вигадай щось вельми чудернацьке...

      Шепотіла:
      - Годі!..
      Вся – мов лук.
      І злетів
      із вуст
      знемоги
      струмінь...

      І відкрилося мені, чому
      Найніжніші імена в тайфунів...


      2009


      --------------------------------------------------------------



      Тайфуны с ласковыми именами

      Ты сказала:
      - Милый, для тебя,
      Я раскрою душу нараспашку -
      И, от нетерпения кипя,
      С плеч ночную сбросила рубашку...

      Ты сказала:
      - Как в последний раз
      Я хочу изведать неземное!
      Вместо океана пышных фраз,
      Лучше, сделай что-нибудь такое...

      Ты сказала:
      - Будет по сему! -
      Чёлку с милых глаз небрежно сдунув.

      Мне теперь понятно, почему
      Нет имён нежней,
      чем у тайфунов...


      (Автор першотвору - Вадим Друзь)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Хуррем


      „Моєму пробитому серцю немає на світі ліків...”

      З вірша Роксолани


      1

      І амбра, й мускус, і пахка герань
      Прогнали дух лісів з рабині тіла.
      Муслінну хустку впустить Сулейман
      Їй на плече… Зачинить сміх у кліті.
      Назве баш-кадуні.*
      Терпка любов на плоскогір"ї влади.
      Насте, мавко!
      Дівочі крила складені хрестом.
      Це - таїна.
      Ця жінка - мусульманка.


      2

      У сяйві діамантів і перлин –
      Вузьке примхливе личко. Роксолана.
      Так жити – підійматись чи повзти
      До тиші кам’яного саркофагу?

      Кохала звіра. Втратила ім’я.
      Лежить Хуррем. Була ж Анастасія…
      Не відпустив і мертву Сулейман:
      Гробниці поряд. Велич. Безнадія.

      Розетки - без смарагдів. Крок - як шерх.
      Тьмяніють алебастрові прикраси…
      Усміхнене страждання. Тиш тюрбе.
      Коран головоломний тліє… Вази.

      Ойойкає у сон Аврет-базар*…
      Ой...не будіть владарку чужинецьку!
      Золоторогий місяць. Біла шаль -
      На камені, що упокорив серце.



      * головна дружина
      ** базар, де продавали невільників


      2009







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Даная
      Не зазираю в очі, що не бачать.
      Це - скута кригою лютневою глибокість.
      Та ще страшніше (день потому плачу)
      Дивитись у байдужні зрячі очі.

      Ти вдень - хірург, що видаля лейкоми.
      Ланцети пристрасті... Я - писана Даная.

      Розтала крига! Вже пливуть гондоли
      По рукавах твого Дунаю...


      2007





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Жриця
      (переклад)


      Ти зі мною полеж просто так...
      Звільна вищає, пнеться отава.
      Супокій на усіх фронтах –
      Як предтеча мегарозправи.

      Тил, як завше: кругом свої...
      Перламутр, позолота, ланець...
      Як метеличок на вогні,
      Линь зі мною у чорний танець.

      Людно... Лик би – під паранджу!
      Дні як дні: зависає, глючить.
      Ляж рівніше, як я лежу,
      На пекельний матрац колючок.

      Десь: левкої, вежі, мости,
      Пепсікольний фонтан, личини.
      Ця безвихідь тягуча...і ти...
      І красива чужа дитина.

      Табір знищено. Пада п’ятак...
      Зверху решка. Пожар на Нілі.
      Ти зі мною полеж просто так,
      Щоби разом – під трави зотлілі.



      2009





      ------------------------------------------------------------------------------------


      (Автор першотвору - Євгенія Більченко )

      Жрица

      Полежи со мной просто так…
      Вслед за травами всходят травы.
      Миг затишья на всех фронтах
      Как преддверье большой расправы…

      С тылом – ясно: они, они…
      Мелкий глянец дешевых стаек.
      Словно бабочку на огни, –
      Приглашаю на черный танец.

      Людно… Спрятаться б – в паранджу!
      Жизнь как жизнь: зависает, глючит.
      Ляг ровнее, как я лежу,
      На горячий матрас колючек.

      Где-то: башни, мосты, цветы,
      Пепсикольный фонтан девчонок…
      Безысходка – и все. И ты…
      И красивый чужой ребенок.

      Взорван лагерь. Упал пятак
      Решкой кверху… Пожар на Ниле.
      Полежи со мной – просто так,

      Чтобы вместе похоронили…

      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Нитка
      (переклад)

      Нитка

      Нанизуються роздуми на нитку,
      Чергуються із намистинням снів.
      Бредеш зігрітись під сівку накидку
      З мережива невимовлених слів…
      Збираєш бляклі пазли із Учора,
      Вдивляєшся у вигини пера,
      В альковний морок барви мандрагори,
      У метушіння днів календаря...

      Твої світанки – лиш набридлі старти
      Рокованих забігів: прокид... спурт.
      Всі вечори – обшарпані плацкарти,
      А ніч – рука, притиснена до вуст,
      І лід очей, що дивляться сумливо
      На макраме із планів і турбот,
      На темноту, що згусла чорносливом,
      На чорноту зіяючих пустот...

      Всі розмисли у вервицю збираєш,
      За рядом ряд злинає… Тільки от –
      Не відшукати в нитці буднів краю,
      Де зав’язалось вузлище гризот…

      ---------------------------------------------------------------------


      Автор першотвору - Вадим Друзь


      Нить

      Твои раздумья нижутся на нитку,
      перемежаясь бусинами снов.
      Ночами зябко кутаясь в накидку
      из кисеи невысказанных слов,
      ты собираешь пазлы из былого
      всё более раздумчиво смотря
      на злую неприветливость алькова
      и суету листов календаря.
      Твои рассветы - это только старты
      очередных забегов по кольцу,
      твои закаты - жесткие плацкарты,
      а ночь - ладонь, прижатая к лицу
      да холод глаз, взирающих тоскливо
      на макраме из планов и забот,
      на темноту, темнее чернослива,
      на черноту зияющих пустот.
      Свои раздумья в чётки собирая,
      перебирая их за кругом круг,
      не отыскать тебе у нити края,
      где завязался узел этих мук...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Крізь серце
      1

      А Сад Гетсиманський розрісся увись і ушир!
      Маслини заморські тепер куштуватиме кожен.
      І кожного шепіт зросте в мить страждання у крик,
      Луну від якого спиває червона імла видноколу.

      Гора Еліонська вже нижча за вартість буття.
      Як звикнуть до розкоші вколо й до вітру – у власній кишені,
      До того, що зрадити ладен сердечний та дійшлий кумпан
      За долар, за чин, за политий медком макорженик?

      Як прийде месія – потьмариться погляд його:
      Чорти усевладні трутизну накрапають в чашу.
      А ті, ради кого ішов він творить Перелом,
      Співатимуть бруду прослави. Круті обертаси...


      2

      На аркуш пастельний виточую з вен зрілу крів…
      Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
      Розписано все наперед: дощ, спекотнява, грім.
      Хтось катом прийшов, ти - суддею, а хтось – morituri…

      Чи варт намагатися змити з чола міту-карб?!

      Дійшовши до пекла, малюю віраж - у бік раю...

      Старий і розлогий, немов екзотичний баньян,
      Сад мук і гризот через серце моє проростає…


      2006





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Обуда

      А губи так торкнулися щоки,
      Як після зливи - гілочка жасмину.
      Муж очі опустив, зітхнув і...зник.
      А ти обняв: ”Ще – двічі… Це ж - Великдень…”

      Ти – лиш обуда, донжуан сільський!
      Для тебе я – особа потойбічна.
      Кохати лише татка радить син.
      Джокондово всміхаюсь – ще безгрішна…

      З тобою прогрішатися? О, ні…
      З очей зелених лине вірус зваби…
      На „інфлюенцу” легко захворіть.
      Імунітет слабіє…
      Кличуть в хату…
      Рука - в руці.
      Браслетку розстебнув…

      Не клич мене
      за овид буднів
      з двору!
      Ти ж утечеш, коли я простягну
      Замшілу скриньку з написом „Пандора”.


      2009




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Вигадливість
      Non sum qualis eram*

      1



      Вольєри... Кліті... Метушня дрібних...
      Цареві звірів – ще кривавий кусень.
      Підходить зледащіло... Жовна. Рик...
      Тепер і палець поміж ґрат – не вкусить.

      Погостювала плідно! В плазуна
      Навчилася заковтувать офіру.
      Стою, милуюсь тихо сприбока:
      Так...слоненя уміє жити сірим.

      Соломою зашарудів козел...
      Ось шпацірують квочка і курчата...
      Когорти...
      Стаї...
      Кліки...
      Я ж ледь-ледь
      У оберемок - стежечки хрещаті.

      2

      Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
      Біль. Антисептика. Обробка вірша сріблом.
      У ненажерні пельки – комашву.

      О, нене, я, нарешті, жити вмію...





      * - Я вже не такий, яким був раніше (лат.).


      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    90. Гляссе
      А ми просо сіяли, сіяли...
      З пісні

      Колись, як дощ утопче в ґрунт сліди
      І перший сніг притрусить огорожі,
      Я відпочину від пліток і див,
      Спечу для музи з брошкою… бріоші.
      Вони вдадуться. Рік умію все…
      Й пустоти усередині – для крему…
      Ти каву пив з горнят моїх – гляссе –
      І впевнював: «…а жити варт окремо…».
      Ти, прожектер, накинув плед-обман…
      З листочка кукурудзи пахітоса
      Освітлює дванадцятий роман...
      Ми стрінемось в раю, де квітне просо?
      Нас розділятиме ажурний віадук…
      Ще любляча, сумлива і наївна,
      Ітиму я – на пломінь губ і рук,
      Шептатиму в екстазі: «… богорівний...”.
      Нехай – в романі. Та отут, в бутті,
      Замало ролі одаліски, милий.
      Я вже стоптала капці золоті…
      Ти докурив? Ну а тепер щосили
      Пожбур пісний роман за фалди штор!
      Вікно розкрий –
      орканом розбуялим!
      Торік ти плів: „Мій дід – конкістадор...”.
      Звойовуй форт, бо кличе бард – за яйли.


      2004-2012


















      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    91. Хвиля


      Я вчора мандрувала:
      Псел...
      Дніпро...
      На берегах диміли жовтня ватри...
      Дніпр довжелезний...
      Кинь сікач, цебро!
      Запрошую тебе в журливі мандри.

      Ось тут ми спочивали, Вітре мій,
      На острівці хиткому в день погідний...
      А тут, де у Дніпро впада Супій,
      Ти прошептав:”Чекай мене... між лілій...”

      Тепер я – хвиля.
      Ти крило відтяв.
      Уп’яте розквітають верболози…

      Є місце на Землі – двох рік злиття,
      Куди обручку щовесни приносиш.


      2007-2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5


    Сторінки: 1   2