ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  2. Тетяна Левицька - [ 2019.05.26 18:27 ]
    В обіймах Ероса
    В палких обіймах терпну, млію,
    цілунком зваблюю вуста,
    плекаю стомлену надію -
    ввіійти в альков любові. Та -
    нічна зоря не згасне в небі,
    а нам ряхтітиме весь час,
    хай Ероса чутливий лебідь
    оголених укриє нас.
    Антуріум розквітне ще раз,
    бажання - колотий горіх -
    розкриє таїну печери
    для насолоди, млосних втіх.
    І потечуть блаженства соки
    нектарами, і камертон
    розбудить водограй в глибоких,
    цілющих надрах, стогін-сон
    зірветься з губ кармінних
    ніжно,
    заб'ється пульс. Іще... Іще...
    Прискориться, натягне віжки,
    і понесеться жеребцем
    до ароматних феромонів,
    п'янких грудей, медових сот,
    до пристрасті - жага уповні -
    не вичерпала наш цейтнот!

    Антуріум - чоловіча квітка.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (27)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  5. Віта Парфенович - [ 2018.12.22 12:55 ]
    У барі
    шепіт вуст у хмільнім угарі,
    ми з тобою іще не п'яні,
    ми з тобою... у міру чесні,
    і спокушені, і улесливі...

    ти хотів мене і зізнався –
    а мене не злякала правда,
    і хоча завтра буде – «завтра»,
    та мене підкупила чесніть...

    пізнаю я життя крізь тіло,
    заплатила високу ціну
    за мій досвід – безцінний досвід –
    то страждання, плітки і осуд...

    і тепер у броні я духом,
    не скидаю з коліна руку,
    ми з тобою у цьому барі –
    вкрай тверезі, але не п'яні

    "Хіросіма", текіла, лайм,
    лижеш руку, мені се в кайф,
    я така як і ти – гаряча,
    я така, як і ти, козаче...

    і ти хочеш мені під сукню,
    знаю, буде то незабутньо,
    та лишаю у сьому грудні
    я фантазії всі приблудні

    і якби ось у цьому барі
    ми були незнайомці зовсім,
    тої ночі палали б хмари
    і вночі вибухало сонце.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  6. Олена Багрянцева - [ 2018.11.18 19:40 ]
    Вимикай у кімнаті світло і вводь пароль...
    Вимикай у кімнаті світло і вводь пароль.
    Мої файли рясні завантажені, як годиться.
    Твої губи, немов запашна лісова суниця.
    Зависає над нами туман, як вузький бемоль.
    Мої ноти звучать вірогідно у цій пітьмі.
    Наближайся сміливо близько, наскільки зможеш.
    Цю сполохану ніч, що на теплу перину схожа,
    Дай мені.
    18.11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  7. Марґо Ґейко - [ 2018.10.26 19:01 ]
    Питимеш зі мною?!
    А хочеш, відкоркую таємницю,
    Закуту ніби магма у вулкані,
    Що зрадницьки невимушено сниться
    Чуттями нерозбитими об камінь.

    Єдиний нами вимріяний вимір –
    Він потай розливається надвечір
    І повниться сюжетами новими,
    Малюючи безмежності для втечі.

    Ми збудемося ніби, випадково,
    Міжчасся безумовної любові
    Полине з невимовності у слово,
    Бажаннями поширюючи повінь.

    Устави я писатиму волоссям.
    Устави ці відверто не чернечі.
    Волоссям, що безстидно розплелося,
    Спадаючи дощем тобі на плечі.

    Веселкою, казковою ясою,
    Про те, що не збулось «во время оно»
    І те, що так ніколи і не скою,
    Писатиму за жанровим каноном.

    Хвилину, зафіраню хмаровиння,
    Щоб янголи не стежили за мною –
    Оскільки ці сюжети не невинні
    Хмільна і я…ти питимеш з хмільною?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  8. Мессір Лукас - [ 2018.10.19 16:48 ]
    Повня
    Веде чудесне сяйво неземне
    У ночі самоту і тишину.
    Ендіміоном обернувсь Нарцис
    Поміж лілей над чорною водою.
    Допоки обійматиме його
    Відлуння, він твій ідеальний
    Коханець. Далі тільки смерть.
    Обірваний акорд. Чи спогад.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  9. Мессір Лукас - [ 2018.10.18 20:02 ]
    *
    Осінні шати зі снів пошито.
    Скінчать жнива. Змелють жито.
    Накриють столи в вечірнім саду,
    Покличуть мене, я йду.
    Із гітарою під рукою, з піснею
    Про багряне та золоте листя,
    Про зірку на видноколі,
    Молодика на сході, що мовить
    Своє шляхетне, таємне слово
    Про тебе, моя любове.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  10. Марґо Ґейко - [ 2018.10.08 12:24 ]
    Зоря незаходимая
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
    Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
    Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

    Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
    Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
    Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
    Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

    Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
    Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
    Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
    І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

    Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
    Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
    Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
    Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  11. Володимир Бойко - [ 2018.09.05 00:45 ]
    Доторкнутися
    Дозволь торкнутися дощу
    Розпаленілими устами
    Цей дощ не бачив і не чув
    Як ми кохались до нестями.

    Дозволь торкнутися душі
    Розшаленілими словами
    Ми не свої і не чужі,
    Ми просто тішимось тілами.

    А десь, у схованках єства
    Думки чаяться потаємні.
    Вони чистіші за слова,
    Бо сокровенні.




    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  12. Олександр Сушко - [ 2018.08.31 17:52 ]
    Життєдайне
    Після втіхи - хропаки, нірвана...
    Але я ще ласки не наївсь.
    - Постріляй очицями, кохана!
    Кінчик носа устроми увись!

    Он, сусід щодня стрибає в гречку,
    А мене вважає люд святим.
    Ніжки на плечах? Тримай вуздечку!
    Відпочила? Ну, тоді летім!

    Ох і гарно попід небесами!
    Пташечка співає "Ох!" та "Ах!".
    Тричі поспіль здав важкий "екзамен",
    Розкошую, наче падишах!

    Лінюх повза із радикулітом,
    Ззаду відгодовує м"яке.
    Натомились. Треба відпочити,
    На фінал заходим у піке.

    31.08.2018р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Сушко - [ 2018.08.16 08:09 ]
    Тяжка доля
    З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
    Клав у ліжка, м'які спориші.
    Утомився, солодкого меду не хочу,
    Ти одну мені, Боже, лиши.

    Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
    На любов лиш настроєний ген.
    Та на золото мавки персисті не ласі -
    Їм кохання лише дороге.

    Мої друзі нормальні, у кожного пара,
    Я - зі зграйкою любоньок сплю.
    На жагучі обійми щедротний, не скнара,
    Лиш поезію більше люблю.

    Знов у хаті щебечуть венери, мальвіни,
    В руки ліру стомляють дзвінку.
    Народивсь у любові. Од неї й загину...
    Як же гарно у цім квітнику!

    15.08.2018р.

    Коростень-Київ

    Сусід під боком без кінця "бу-бу",
    Годину мІзки втомлені полоще:
    - У транспорті чесатися табу,
    Насіння плюхай вдома, хоч би в горщик.

    А парубкові зручно прямо тут,
    Циганський табір весело гелгоче.
    Стареньку бабцю дів пресує гурт:
    Це - електричка. Тут тобі не Сочі.

    А їздять, в основному, селюки,
    Ті, хто працює тяжко у столиці.
    Навіщо їм салончики пахкі?
    Шкарпетки зняв - і жуй масненький шніцель.

    У Президента ж є крутий літак
    (з рабів бабло лупили аж куріло),
    А нам - дубоаі лави, потяг - брак,
    Возити зручно заступи та вила.

    Засумував комічний дідуган,
    Учитель, мабуть. Пенсія - маленька.
    - Тікай,- кажу,- подалі від гріха,
    У тамбурі, дивись - п'яниця бека.

    Чого тебе в це пекло понесло?
    Наклав книжок важезних у торбину...
    - Не від добра. Жене із хати зло,
    Не вистачає грошей на хлібину.

    Зупинка скоро. Вийняв цигарки,
    Поклав на плечі лемеша від плуга.
    Згдалися покійні вже батьки -
    Весь вік у праці. А добро - в злодюги.

    15.08.2018р.

    Нумо ховатися

    Вельбучний депутат все літо одгуляв,
    А я щодня ріллю руками мацав.
    Сьогодні колоради. Завтра - міль і тля,
    Ох, непроста, важка селянська праця.

    Дружина в бур'янах танцює краков'як,
    Свиріпу ще сапати і сапати.
    У пана ж - ложка-люкс, не репаний черпак,
    Латифундист відомий і мордатий.

    Я арсенал знайшов. Гвинтівку, автомат...
    Прознав народ, несе боєзапаси.
    Зібрались павуку поставить "шах" і "мат"
    І вигребти усю злодійську касу.

    Одказую: - Ви шо! Він мало не святий!
    Лише ізбоку трішечки зіпсутий.
    У нього наш добробут тільки на меті,
    Ми ж - вахлаки, а не поважні судді.

    Кум пукавку вхопив, гранату - мій сусід,
    Згребла у п"ястуки жона пістоля...
    Од шершнів я утік, сховався між корит,
    Щетиною кабанчик гузно коле.

    16.08.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (1)


  14. Олександр Сушко - [ 2018.07.28 07:11 ]
    Кохання післявечорове
    Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
    Жона підсіла на дубову лаву.
    Кохатися у темряві - лафа!
    Блідавий місяць глипає ласкаво.

    Заліз у деку спати махаон,
    Відклав удень яєчка на капустку.
    Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
    Кохана зняла ліфчика та блузку.

    Найбільш яскрава зірка літа це -
    Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
    Пора знімати залишки парцел,
    Впаде кохана в руки сувеніром.

    Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
    Небесне лоно розчахнуло браму.
    Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
    Перетворив на сексуальну драму.

    Набринькався, душевно відпочив,
    На жінку глянув - одібрало мову.
    Кохатися прекрасно уночі,
    Коли усе довкола загадкове...

    22.07.2018р.

    Реальність

    Давайте помріємо трохи...
    В Криму хазяйнує "Рошен",
    У море вмочаються ноги,
    А фіги вкраїнські уже.

    Повсюди чуби запорожців,
    Вишиванки носить народ.
    Массандра хлюпоче у бочці,
    Бо кожен хахол - патріот.

    Росія - чудова сусідка,
    Шанобливо хилить главу.
    У жінки - із тризубом литка:
    Елегія! Рай наяву!

    А очі розплющив - і пекло,
    Розстріляні, взяті в полон.
    Щасливе майбутнє померло,
    На Сході - дими і вогонь.

    Зірвалася міна під плугом,
    Як завжди - сусід обманув.
    Мій ворог прикинувся другом,
    То ж діти ідуть на війну.

    28.07.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  15. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:11 ]
    Назавжди частина мене
    Ніщо забутись просто так не може,
    У пам’яті залишиться любов,
    Ніжні цілунки в спогадах витають…

    І тіло пам’ятає кожен дотик…
    Ці відчуття мене ніколи не покинуть…

    Любов не розтоптати і не змити,
    Не викинеш у кошик для сміття,
    Із серця вже не вирвеш частку тіла…

    З'єднані частинки,
    ...................назавжди частинка мене…

    Липень, 2018 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  16. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:29 ]
    =
    Коханий мій – навік я вже твоя,
    Я іншого не в змозі полюбити
    Та й думати про це мені байдуже,
    Для серця є лиш вперте слово – НІ!

    Ти дав мені не злато і не замки,
    Не стіни, не фортеці і не вілли…
    Ти дав всього лише мене, саму ж себе.
    Ти дав відчути, як це – бути жінкою.

    До тебе я такою не була…
    Пригноблена, забута, непотрібна…

    З тобою ж в мене крила вироста,
    Летіти б далі,
    Та без тебе я невсилі…

    26.02.18 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  17. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:45 ]
    ****
    Секрет – уже не таємниця,
    Приховане – для тебе вже відкрите,
    Така, як є, не інша – вже своя, -
    Оголена стою перед тобою.

    І доторків пальців, по тілу спадають цілунки,
    Дві плоті в замок заплелись.
    І дві душі, два серця… заб’ються враз у такт,
    Цей танець не спинити просто так…

    Нехай чекають хвилі і секунди,
    Тут час невладний зупинитись ні на мить.
    Одне в одному зараз, і подих в нас один,
    Одне на двох бажання, й пристрасть
    Одна на нас обох…

    8.06.17 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  18. Олена Багрянцева - [ 2018.06.20 21:03 ]
    Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій...
    Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
    Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
    Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
    Без обмежень і меж.

    Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
    Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
    Я зніму свою сукню багряну м'яку з оксамиту.
    Ну іди вже – шукай!
    20.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  19. Олександр Сушко - [ 2018.06.11 13:08 ]
    Ліки
    Ліки

    Гавкучий пес колошкає село,
    За вірну службу - кісточка, сосиска.
    Несамохіть насуплюю чоло,
    Бо хохляки вподобали російську.

    Говірку скомпоновано з мури,
    Від матюків московських тхне мервою.
    Є рідна! Українська! Ось, бери!
    Не хочуть. Родичаються з ордою.

    Лошиця до жеребчика ірже,
    А над Дніпром бебекають івани...
    Байдужому смакує все чуже:
    Йорданська віра, негри та банани...

    А глузд шепоче підло "Охолонь!
    Це - безнадійні. Труєні каліки."
    Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
    Шукаю хворим чудодійні ліки.

    11.06.2018р.

    Агов!

    Кажуть, задощить від середи,
    Без вологи сохне пагін кожен.
    Ех, поете! Що ти за один?
    В цьому світі люди прагнуть грошей.

    З голодухи музонька пищить,
    А Пегас іще не вийшов з коми.
    Хай ушкварять із купюр дощі -
    Будуть пироги, труси, хороми...

    Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
    А розумний, звісно, що багатий.
    Кажуть, є й заможні писуни,
    Як вужаки в'ються біля влади.

    Я ж її ізмалку не люблю,
    Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
    Не прошу ніколи у падлюк
    Навіть у біду якщо потраплю.

    Хоч ніколи ще не набридав -
    Нині у фінансових бермудах.
    Книжка вже готова. Золота.
    Ось рахунок. Виручайте, люди!

    Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
    номер картки: 5168 7422 0615 9240

    11.06.2018р.


    Воюйте!

    В сусідів у сім"ї війна,
    До вуха долітає гуркіт.
    Кричить і лається вона,
    А він щодня здіймає руки.

    На шлюбні фото роблять "Cheese",
    А згодом - наче дикі рисі.
    Навіщо жити ніс у ніс,
    Коли у полум'ї обійстя?

    В подружнім ложі - лід, сніги,
    Нема ні Єви, ні Адама.
    Найближчі люди - вороги.
    Був рай. Тепер - пекельна драма.

    P.S.:

    У ліжку мавка. Чую сміх,
    Лечу в обійми їй болідом.
    Кохати жінку - це не гріх.
    Та гріх - дружину не любити.

    11.06.2018р.

    Без душі

    Щітки для пупків - гарний бізнес,
    Іде чорт зна що "на ура".
    Поїв. Аж у ковбику тисне,
    Поспати годинку пора.

    В долоні заснув пікінесик,
    Розчулився, ледь не зомлів.
    Дружина - вродливиця, персик.
    Ідилія. Рай на землі.

    На щастя показує компас,
    Глитнути кагору пора.
    А мамцю засунув у хоспіс,
    Не муляє очі стара.

    Не бачимо жилаві руки,
    Не крекче над вухом яга.
    Наймаємо няньку для внуків,
    Цукерки приносить слуга.

    Зорю не розгледиш крізь терня,
    Із прірви немає стежин.
    Вмирає самотньою неня.
    А діти живуть. Без душі.

    11.06.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (18)


  20. Володимир Бойко - [ 2018.06.02 16:18 ]
    Гра (автопереклад)
    Прекрасна юності пора,
    Юнак незайманий в тривозі,
    Його п'янить любовна гра,
    Він схаменутися не в змозі.

    Його впіймала ти в полон,
    Як інших миттю здобувала.
    Мов квітки ніжної бутон,
    Ти чистоту його зірвала.

    Тобі схотілось, хоч на мить,
    Тих відчуттів, що вигасають.
    Єдиний раз любов горить,
    А далі лиш перетліває.

    Він любий, поки ви разо́м,
    Але, як інші, в безвість кане,
    Означений одним рядком
    В історії твоїх романів.

    Який любовний лабіринт
    Для тебе доля наготує
    Назавтра? В цю ж солодку мить
    В постелі юність розкошує.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  21. Олександр Сушко - [ 2018.05.28 08:45 ]
    Воскрес!
    На підвіконні мухи ловить кіт,
    Гризе комах, немов козу пантера.
    Сумую. Щез любовний апетит,
    Нема бажання тішити Венеру.

    В усьому винувата суєта,
    Себе до дна розхлюпав на всі боки.
    Тягати стало важко живота,
    Немолодий уже, півсотні років.

    Хропіти теж уже не маю сил,
    Почався нежить, ніс замироточив.
    Кохана! Відчепися, не тряси!
    Я у печалі, і тебе не хочу.

    Не слухає. Під ковдрою рука
    Шурує, наче злодій у коморі.
    Персиста ж мавка - тепла і м'яка...
    Ізнову біс вселився у пракорінь.

    Ще мить - і я із небуття воскрес!
    Рожевий пік намацую вустами.
    Злетів мажорний настрій до небес:
    Вручила Єва яблуко Адаму...

    28.05.2018р.

    В небо!

    А музоньки вимучують щодня
    Плету віночок, а виходить - віник!
    Бісексуал-Пегасик не куня,
    У стайні нудно - лізе у корівник.

    У нього незвичайні масть і стать,
    Давно пора на ковбасу чи в Лету.
    Але із ним літати - благодать!
    Він знахідка для кожного поета.

    А на додачу дивочуд - шульга,
    В роду кентаври і єдинороги.
    Гарцює так, аж небом пилюга,
    Метляє вітер гриви пасма довгі.

    А хтось у бока бгає пуф м'який,
    На ніжки - коц ворсистий (шерсть собача).
    Вкриває в'яззю прудко сторінки,
    Чаює в ліжку й одночасно плаче...

    Пегасику! Та ну їх цих писак!
    Давай усіх покинемо їх скопом.
    О, як же добре нам у небесах!
    Нехай невдахи горбляться за компом.

    28.05.2018р.

    Кохана і праця

    Попорай, мила, кабана,
    Бо всіх розбудить виском.
    Горбата човгає жона,
    А брав струнку берізку.

    Ану, скажи, кохана, "Чіз!",
    Дай мацнути за ребра.
    Поглянь із радістю увись,
    Сваритися не треба.

    Подай з полиці цигарки
    І нумо до роботи.
    А завтра бульба і жуки -
    Устигнеш до суботи.

    Сьогодні бурячиння лан
    Сапати треба краще.
    П'ятсот рядків - дитячий план ,
    Біжи хутчій, ледащо.

    Лежати в ліжку - то дурне,
    А от робота - свято.
    А я ковтаю "самжене" -
    Здоров'ю це не вадить.

    У всіх жінки, немов жінки,
    Моя - аж плачуть очі.
    І хто тут винен, мужики?
    А, може, хтось наврочив?

    28.09.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  22. Олександр Козинець - [ 2018.05.16 20:21 ]
    ***
    Бо їй ні з ки́м так, як зі мною не болить!
    І не важливо де і як ми з нею стрілись.
    Одне турбує, що настане мить.
    Коли і в мене вцілять схожі стріли.
    І їй ні з ки́м так як зі мною не до слів,
    З яких складаються осмислені розмови.
    В яких буває радість, розпач, гнів…
    Бо їй ні з ки́м так, як зі мною

    знову.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  23. Марґо Ґейко - [ 2018.04.27 17:58 ]
    Ебру
    малюю поетичними мазками
    картину на збентеженій воді
    і хай хто хоче кине в неї камінь
    потоне він як решта і тоді
    ти матимеш усі права на мене
    розпуститься каштановий сатин
    ошатних кіс лиш на твої рамена
    зів’ється почуттєвий серпантин
    сузір’ями крізь все єство додолу
    у фарбі ми станцюємо … альбо́
    я втілю у малюнку зовсім голу
    відверту нерозділену любов
    і ніжність що в душі палахкотіла
    полине у сюжет на полотні
    де в плоть одну зливаються два тіла
    де я з тобою ну а ти в мені
    римуєшся нестримними чуттями
    керуєш караванами безсонь
    до музики до млосної нестями
    лягаєш світлотінями осонь
    у ебру мелодійну найдорожчу
    де час втрачає лік а простір плин
    вуста ідуть між персами на прощу
    а далі ритм без відліку хвилин
    годин років акцентів інтервалів
    то вимір рухів характерний біт
    як відзвук архаїчних ритуалів
    на стику двох розімкнутих орбіт
    лунатимуть космічні струни блюзом
    ми будемо дуетом чистих рим
    розв’яже назавжди гордіїв вузол
    зайшовши у святиню пілігрим
    повстане у воді одна з галактик
    де нас осяє зоряний софіт
    де анапест вже не ревнує дактиль
    мені намалювати весь цей світ?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  24. Марґо Ґейко - [ 2018.04.17 20:11 ]
    трансцендентальне танго
    може годі вже патрати серце на кшталт пелікана
    спопелитися час на відлогому виступі скелі
    і повстати із праху гнізда іскрометним канканом
    розгорнуться для феніксів безміри мета-оселі

    відлунають сузір’я ладами ліричного блюзу
    ми в мажорі зіграємо теми нашептані болем
    гравітація чорної дірки нам буде за лузу
    зрикошетимо зоряні кулі в приціл карамболем

    океани зливаються врешті хоч як не пручайся
    вивергається танго із в блюзі закутих вулканів
    я озвучу мовчання твоє в домінанті безчасся
    ми станцюємо пристрасть де твердь не здіймає парканів

    емпірично пізнаємо те що було a priori
    не вернутися нам із обіймів палкої нестями
    хай підбори накрешуть фантазії мрії і зорі
    на пюпітри оркестру лазурно-небесної ями


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  25. Дон Жуан - [ 2018.04.16 00:06 ]
    Досвітній блюз
    Я для тебе мовчатиму коловоротом безчасся,
    хай між нами ні одягу, ні порахунку, ні планів,
    тільки пульсу два береги, й магії, скільки додасться,
    від отих, що сплелися у твердь і блакить, океанів.

    Чуєш, як надривається гострими зойками птаха,
    і грайливими хвилями пристрасті тішаться скелі,
    наче руки – обіймами, як подарунком невдаха -
    о, чим глибше нестримна ти, далі я злину з пустелі.

    Не вертайся, прошу тебе, довше лети у нестямі,
    всім собою вдихатиму сяйво - приплив за припливом,
    і з волосся долонями чари збиратиму тьмяні, -
    щоби долі складалася далі дорога щаслива.

    І опісля мовчатиму - в кожній мелодії блюзу,
    доки усмішки місяця пилом вкриватимуть срібла
    тіла диво-тканину, розкішно-приємну обузу
    задля безміру «потім», з якого ти біло розквітла.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  26. Марґо Ґейко - [ 2018.04.15 22:51 ]
    Бурштин
    Завітай, чоловіче! Та байдуже, хто нас осудить.
    Зупини швидше мить і обіймами владними зваб!
    Хай жагучим торканням таврують вуста голі груди,
    Розкайданиться пристрасть, заходячи ніжно в єдваб –

    Поміж двох берегів, що зігріті гріхом поцілунку
    Розливається повінь, нещадно руйнує усе,
    Що морально-набуте, навіяне, зайве... Хай лунко
    Зазвучать в унісон наші вдихи. Подібно глясе

    У гаряче проникне холодне стебло насолоди,
    Вивергається те, поряд чого парфуми – це штин.
    Аромат задоволень вартує окремої оди.
    Що магічніше пахне ніж біло-прозорий бурштин?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  27. Марґо Ґейко - [ 2018.03.29 17:22 ]
    Ця ніч
    А, ти моїх метеликів ловив
    Між грудями нестримними устами.
    Миттєвість найчуттєвіших лавин
    Вгамовував, руйнуючи устави.

    Палаючий розхристаний камін
    Нагрівся швидко, це не руська пічка.
    Медових вуст незвіданий кармін
    Ти цілував, я плавилась мов свічка.

    Найперша ніч з тобою – дивина,
    Закарбувалась реверансом карми.
    Хмільніша від вінтажного вина,
    Ця патока прикрита пелюстками.

    Із пут розпусно вибилась коса,
    Синхронно і бажання розплелося.
    Я згадую, що ти мені казав,
    Зав’язуючи очі тим волоссям.

    Проникнув на незриму глибину,
    Лунав у кожній мрії і клітині.
    Прозоро-білі краплі бурштину
    Лежали на тілесному сатині.

    Ця ніч є найпрекрасніша з оман,
    Втім, сни так і лишились цілинами.
    Я згадую її мов крізь туман…
    Вона була, але чомусь не з нами.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  28. Марія Волощук - [ 2018.03.26 23:05 ]
    Люблю тебе.(Szabó Lőrinc. "Szeretlek". Переклад з угорської)
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Кохаю тебе, я кохаю,
    виглядаю здалеку, шукаю.
    По тобі, кохана, знову плачу,
    І молюсь за вечір, щоб побачить.
    Сумний коханець без коханої-
    нуртує кров жагою п’яною.
    Цілую я тіло, молю
    про кожну хвилину твою.
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Чекаю, бажаю, жадаю,
    Я смак твоїх губ відчуваю.
    Цілую землю, де ступаєш;
    Цілую мить, коли чекаєш.
    Виглядаю здалеку, шукаю,
    Бо тебе кохаю я, кохаю.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Марґо Ґейко - [ 2018.03.24 22:30 ]
    Femininum
    Ранок, день, вечір - стражі добові.
    Граматично всі три чоловічі.
    Ніч найбільше дотична любові,
    По-жіночому сяє у вічі.

    Розшиває яскравими стразами
    Темні шати напівпрозорі
    І слугують дороговказами,
    Тим, що в морі, північні зорі.

    Йде в обійми звабливої ночі,
    Відпочити від сонця і втоми,
    Мов коханець в тенета жіночі,
    Подорожній далеко від дому.

    Срібний місяць - небес новобранець
    Медитує у хмарній пір’їні.
    Ніч опівночі вечір на танець
    Повела під пісні солов’їні.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  30. Марґо Ґейко - [ 2018.03.03 16:44 ]
    У чайному будиночку
    Почуття неможливо укласти в слова.
    Ці слова обпікали б немов кропива.
    Наші мови ~ одежі, підчас затісні.
    Для чуттів це прості монодичні пісні.

    Світ бажання тендітніше всіх пелюсток.
    Діамант огранений фацетів зо сто.
    Я сприймаю тебе крізь алмазний монокль ~
    Він заломлює світло. Сатин кімоно

    підперезую ззаду. Лише зап’ястки
    Виглядають звабливо тоненькі пастки,
    Обрамляючи ніжністю вічність і плин ~
    Білим золотом о́бід у чорних перлин.

    Я тобі напишу неймовірний сюжет,
    Най яйце обернеться у твір Фаберже.
    Домішаю саке до напоїв із трав ~
    Пригадаєш, як мною ти потайки грав.

    Зігрівали долоні тілесне парфе́
    І відлуння сягало невидимих сфер,
    Мелодійно звучав порцеляновий стан ~
    Я невіданим снивом збродила євшан.

    Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
    Зупини швидше мить, бо вона промине!
    Поліфонія дотиків мовить про те ~
    Для чого наше слово занадто просте.

    На потоці натхнення зі скелі урвись,
    Хай здійме ніжна музика серце увись!
    Симфонічне кохання зіграємо. Твій
    Ауфтакт я впіймаю у помаху вій.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  31. Марґо Ґейко - [ 2018.03.02 15:11 ]
    La Femme
    В картині та музиці бути їй фоном.
    Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
    Спроможна у логос приводити хаос
    І нищити так, щоби ніц не зосталось.

    Ще вчора трофей, а тепер королева.
    В тендітному тілі краса кришталева,
    Нагадує квітку росою умиту.
    Зіткався із голосу шлейф оксамиту,

    Що міць чоловіка згинає в підкову,
    Розмотує мовленням нитку шовкову,
    Думками гортає коштовнішу грену.
    Це Онна-бугейся свому сюзерену.

    За нього у підданки гостра катана
    Відкриє іронія чрево фонтана -
    Гарячі джерела багряної гами,
    Їй легко боротись з його ворогами.

    Людина, мистецтво чиє надихає
    на вільне життя, тож він скаже нехай є!
    І матиме гейшу - майстриню розваги
    В Європі за неї виймаються шпаги.

    Нуртує у келих ліричним вокалом
    Вино серенади, за що дорікало
    суспільство тому, хто тримав куртизанку,
    З якою приємно прокинутись зранку,

    Коли найгрішніша повстане святою,
    Розсипляться коси на плечі фатою
    Вустами між них він піде погуляти
    І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.

    Відступиться ніч і заграють відтінки
    Ранкового сонця на вигинах жінки
    Чи в світі існують могутні вітрила,
    Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Марґо Ґейко - [ 2018.02.11 00:14 ]
    Гішпанцю
    Любов – це океан, моя стихія.
    Був шторм і стих. Безчасся. Ісихія.
    І знов у лад одвічному уставу
    Із піни вийшла, піною розтану.
    Едемським плодом вистигну в ракію,
    Вбираючи олію із полину
    Євшаном до уяви я полину.
    Мій ейдос в ній немов поштовий голуб
    Повідає наживо правду голу:
    Кому була за ката чи офіру,
    Вбираючись у руб’я чи порфіру.
    Як все минало, я, утім, по колу
    Верталася, ішла в життєву школу,
    Лягала в землю, мріла до ефіру.
    У вирі хаотичного азарту
    Нагадувала Ладу і Астарту
    Мене не раз приймали за кохану –
    Далілу, Есмеральду, Донну Анну,
    Кармен, Манон Лєско і Маргариту,
    Любов якої з чистого нефриту:
    Чуттєва пастка, лагідна омана
    Здолати ладна витримку титана –
    Насельника печер палкого Криту.
    Але не піддається тільки Кронос.
    В його руках я знов тендітне гроно,
    Що на мезгу обернеться не варту…
    Відтак, чи ставиш душу ти на карту?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  33. Марґо Ґейко - [ 2018.02.09 21:33 ]
    Правічний двобій
    Цей двобій двох бажань, двох осіб у одній іпостасі.
    На перетині Я відшукати потрібно баланс.
    Суголосно тримають потік два крила, щоби птасі
    Не злетіти у штопор, впадаючи волею в транс.

    Ти назавжди не мій. Ти – стихія інакшої жінки.
    Нарікає вона – франкофонно зривається в крик.
    Ти Гольфстрімом своїм припинив зігрівати обжинки –
    Ніжні коси обох. Мерзне острів, за ним материк.

    Не приходиш на спів. Вже безсиле начало германське?!
    Арфа лине туманом, але не зважаєш – не кельт…!
    Там на іншому березі п’єш ти із неї шампанське,
    Поки я з Мананнаном танцюю між урвиськ і скель

    та борюся з любов’ю, бо жриця друїдської крові.
    Ти береш знов мій транш, я – твій сіро-рудий кардинал
    Нашаманю віршів – попливуть кораблі паперові
    по протоці Ла-Манш, що для мене – Англійський Канал!



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  34. Марґо Ґейко - [ 2018.01.28 14:38 ]
    Інфернальниця
    Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
    Статура у неї стрункіша за ко́ру.
    Всі карти козирні у дщері облуди.
    Вона обіграла Содом і Гомору.

    Хто з нею лежав, не захоче ніколи
    у “ложе” закону з вершини Синаю.
    Відблискують небо очей матіоли,
    а в голосі струни космічні лунають.

    Їм вторують грою сандалові уди
    чутливих. Луна пелюсток орхідеї
    сягає метеликом, пестячи груди…
    В тілесність платонівські втілив ідеї,
    хто дав їй життя. Інфернальні зіниці,
    де мікро-супутник стає Ганімедом,
    заломлять порфірою лахмани ниці.
    Міжніжжя її пахне липовим медом

    Хто прийме амброзію плоті богині
    не знатиме старості. Грою віоли
    вона вколисає його. І погине
    цілуючи пряно-п’янкі ореоли,
    нектар із яких не втамовує смаги.
    Свідомість дурманиться тим ароматом.
    “Хрестили” її найзапекліші маги
    тепер її погляд розщеплює атом.

    Жаги не втамує водиця солона.
    Впиваючись морем - вмираєш від спраги.
    Хто навіть очима торкнувся до лона,
    стає наче Доктор з германської саги,
    готовий за мить чорту душу продати.
    Вмочити перо у надрізі десниці
    і пакт підписати, не ставлячи дати,
    чорнилом їдкішім за сік полуниці.

    Сміливець, що хоче від неї покори
    впадає у стан непротивлення волі
    своєї рабині. Не можуть затвори
    тримати свободу із нею в розколі.

    Таких, як вона, не лишають ніколи.
    Втікають самі - їх шукають, вбивають.
    Окреслюй, аскете, молитвою коло,
    якщо готував свою душу до Раю!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  35. Віта Парфенович - [ 2018.01.26 14:52 ]
    Гарцюють блискавиці
    Мій хлопче, я не з криці,
    Гарцюють блискавиці,
    Тобі я буду снитись,
    Без жалю спалить жар –
    У животі – жар-птиці,
    Йди пити до криниці,
    Зашерхло в горлі?
    Жриця уже взяла ножа,
    Але навіщо жертви?
    Мене ти хочеш зжерти,
    Спокушують сідниці,
    Уже зриває дах,
    Я жінка, я – левиця,
    Оголені ключиці,
    А бюст – дияволиці,
    Горить-палає пах.
    Ти хочеш і боїшся,
    Інтрига в кожнім дійстві,
    Бери уміло, ніжно,
    І грубо, як бажав.
    І злийся, розчинися,
    Удай, що розізлився,
    і вщерть насолодися,
    ввійди, немов кинжал!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  36. Марґо Ґейко - [ 2018.01.17 09:37 ]
    Ні! Ще можна спинитись
    Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
    Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
    Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
    «Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

    Закрути у спіралі чуттєвої па́годи злети.
    Не дозволь розщепити жіночність тортурами схизм,
    Закувати єство у кайдани обітниць. За зле ти
    не постав їй, що логос лягає у фалоцентризм *

    ніжних віршів, де ти все в усьому є Альфа й Омега.
    Де для тебе, тобою в собі малювала зірки
    У яких ти в чеснотах своїх архі-, прото-. І мега-
    гравітація Сонця, а решта – квазари-дірки.

    Розділи з нею долю! Хай голка летючої коми
    Пꞌянко зꞌєднує вервꞌю сузірꞌя в сафꞌянову вꞌязь
    В нитку доторків, дихань, проникнень до шалу, до втоми
    Вишиваючи гладдю розіпнуту п’яльцями б’язь –

    полотно сірих буднів, рогожу сліпого безсоння.
    Хай інакші крокують шляхом від обітниць до тризн.
    Ти для неї мов Сонце. Ти – Геліос, Ра. Наче сонях
    обернеться до світла. Не треба їй сутінків риз!



    *Фаллогоцентризм - ґендерна асиметрія в мові. Термін було введено французьким філософом Жаком Дерріда.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  37. Марґо Ґейко - [ 2018.01.12 15:53 ]
    Наречена
    На обличчя душі натягну забуття арафатку
    Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
    Випікає все те, що хибує з самого початку
    А торбину думок перекину за голе плече

    На фантазії - кукіль, на пристрасті - мідні вериги
    Одягну і піду, відшукаю собі іншу путь
    Доки можна втекти, доки повінь твоєї відлиги
    Не збурила льодів, підіймаючи спогадів муть

    Хай всихають озера, спокута випарює воду
    Залишає сліди на глевких берегах біла сіль
    Спокусився на юної німфи нефритову вроду
    Розгадав просто неба у шалі пташиних весіль

    Хай не грають оркестри, хай стихнуть пісні солов'їні!
    Хо́ри наших чуттів не триматимуть ніжності стрій
    Не давай ауфтакт! Горло стисли обійми зміїні
    Де померли метелики - рине кажановий рій

    Битим шляхом піду, забувай таємничу мольфарку!
    Що писала вірші, обертала в саке прісний рис
    У будиночку чайному з сузір’їв трусила заварку
    Розливала розваги на будь-який смак і каприз

    Галактичне морозиво клала в озерну креманку
    Найсолоніші з тез вистеляла Чумацьким шляхом
    Та із рози вітрів спромоглася зробити шарманку
    Ну а ти,… чоловіком не став, і не був женихом.

    Наче коней гнідих запрягаю хмаринок отарку
    І проїду повз тебе, молодик мені за ландо
    Вітражами промінь намалюю веселкову арку
    Перетну рубікон, розмежуюсь на «після» і «до»

    Не шукай! Не розпитуй! На наших лазурних дорогах
    Непролазними хащами бігають хижі вовки
    Не полюю уже, не танцюю на чортових рогах
    Не окутую мрії в небесно-прозорі шовки

    Не вдягаю фати, не побачиш північну Аврору
    Іншим світлом засвічена, хоч темний уже мій хітон
    Я сповідала гріх «Адвокату», а не «Прокурору»
    Наречена Христова. Йому віддала камертон.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  38. Марґо Ґейко - [ 2018.01.08 14:16 ]
    Елізіум
    Сумно
    коли капітан навігував з вітром не заодно
    склавши вітрила вітрильник пішов на дно
    коли музикант ненароком порвав струну
    надсадно вібрує дека шторм віддає луну

    Все одно
    нехай в океані буде холодно й голодно
    єством своїм огорну капітана лагідно
    скерую потік Гольфстріму до нас в западину
    в розколі магмою засмажу гідру-гадину

    Вип’ємо
    солону воду обернену на п’янке вино
    сади коралів постелимо мов м’яке руно
    стихія тиском задемпферить луни пелену
    я натягну на скрипку свою нову струну

    Елізіум
    плани фортуни на залишок днів зірвано
    симфонію духу нехай і на дні зіграно
    має скрипаль чи капітан німфу віддану
    дав океан йому в подарунок підданку


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  39. Марґо Ґейко - [ 2018.01.02 19:26 ]
    Обсидіанові очі
    Я дякую тобі за ніжні очі
    Обсидіанові немов ацтекський ніж
    Ти уві сні з’являєшся щоночі
    Я підставляю серце, хочеш ріж!

    Різьби на нім витки ініціалів
    Чекань свій лик в традиції ікон
    Відправа особливих ритуалів
    Віршує свій містичний типікон

    Я дякую тобі за всі розмови
    Але ще дужче за оте, що між
    За кожне недовимовлене слово
    Неперетнутий потайки рубіж

    За красномовність повного мовчання
    Яке є більш змістовним аніж speech
    За аскетичність в рухах за пручання
    У боротьбі бажань і протиріч

    Я дякую тобі за кожен привід
    В твоїх обіймах зупинити мить
    У сни приходиш ти? Чи може привид
    Яким ночами серце тихо снить?!

    Дбайливо зберігаю кожен дотик
    У тайнику під назвою душа
    Він буде там зі мною мабуть доти
    Допоки кровоток не спинить шал


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  40. Марґо Ґейко - [ 2018.01.01 16:49 ]
    Й пляшку сухого вина
    Велична постать, лагідні руки, губи речисто мовчать
    Очі нещадні карі магніти, лава застиглих свічад -
    Альфа й Омега, магма пекельна, блиск вулканічного скла
    В цих океанах можна втопити змія вселенського зла

    Натовп навколо, вічна самотність, вдома та на чужині
    Бути зі мною хочеш, я знаю, сумно без тебе мені
    Ночі чування, безмір вагання, рветься терпіння струна
    Вип’ємо разом море кохання й пляшку сухого вина?!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  41. Марґо Ґейко - [ 2017.12.31 12:20 ]
    Триптих кохання
    І Фея Моргана
    З’являюсь під вечір із надр океану
    Сиреною зваблюю, ввожу в оману
    Малюю промінням й водою примари
    Дивуються маревам цим сірі хмари

    Дружина Едему, Аїду – коханка
    Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
    Я завтра інакша, ніж вчора і нині
    Зачата у штормі, народжена в піні

    Веселка – найкраща для мене кіфара
    Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
    Могутності кратеру гратиму «Славу»
    Пекельну за вінця він вивергне лаву

    Контрастне повітря мене огортає
    Запитують часто, чи справді я – та є,
    Хто зводить чертоги оптичних палаців
    Тим зманює з курсу усіх мореплавців

    Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
    Тому я беззахисна в повному штилі
    Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
    Хапають мене, їм не жити до ранку

    Співаю солодше за звуки органу
    Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
    Прив’язуйся міцно до щогли канатом
    Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.

    ІІ Летючий Голландець
    У штормі я бачу красу бездоганну
    Реве корабель небу власну осанну
    На щоглах канати мов струни гітари
    Відточують хвилі об деку удари

    Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
    У діжках по трюму бовтаються трунки
    Сурмлять урагани тривожні фанфари
    Зникає за обрієм дужка кіфари

    Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
    Звила уробо́рос фортуна-циганка
    Це плата така за сприяння гордині
    По Друге Пришестя буття в блуканині

    Порти не приймають вигнанця корсара
    Тож доля його невблаганна сансара -
    По колу пливти в колі злої команди
    У дрейфі жахати човни і шаланди

    Бояться його кораблі і фрегати
    Бо знають, що сенсу не буде благати
    Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
    Команду нещадних, нещасних голландців

    Та мова гордині завжди - lingua franca
    Коріння її найчастіш - забаганка
    Збагнув капітан і кляне вже ту днину
    Коли оминути Мис* виклик він кинув

    Прирік корабель безмір вод борознити
    В оточенні мертвої заживо свити
    Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
    Тому я в мандрівці йому потураю

    Сміливо приборкаю Левіафана
    Вітатиму верхи свого капітана
    Я-Фея Моргана - богиня Астарта
    Розважу того, хто за дім має Та́ртар.

    ІІІ Музика
    Хмарини пливуть мов небесна армада
    З них вторує шторму громів канонада
    На арфах сталеві натягнуто ванти
    Зіграють нам тріо вітри-музиканти

    Поверхня води - це суцільна литавра
    Софіти засяють з сузір’я Центавра
    Під музику вітру в обіймах сирени
    Він слухати зможе любовні катрени

    Єдиними свідками будуть нам чайки
    Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
    Стрункого, тонкого, звабливого стану
    Для нього я першою скрипкою стану

    Душа моя ширша ніж землі і води
    А в плоті до пекла і раю є сходи
    Два тіла зіллються в містичному танку
    Йому подарую себе без останку

    Замріяно стихне стихія навколо
    Проникливо гратиме він своє соло
    Зайде у містичні ворота з нефриту
    Кохатиме палко свою Афродіту

    Звучатиму ніжно в руках капітана
    Дозволено все, я лиш Фата Моргана
    Так буде сьогодні, останньої ночі
    Кохання-дарунок небес, а не злочин.

    “Est modus in rebus”

    Спиню обертання штурвалу фортуни
    На мапі долонь трактуватиму руни
    Мечем уроборос проклять розрубаю
    Строк дії спокути наближу до краю

    Лиш серце пульсує в режимі синкопи
    Пливи, розжени женихів Пенелопи!
    Шиття нескінченне нехай відміняє
    Забудь поруч неї про те, що десь я є!

    © Марґо Ґейко


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  42. Надя Семена - [ 2017.11.30 22:22 ]
    Люблю його
    Люблю його уперто, безнадійно,
    Бо за плечима натовпом літа,
    Шепочуть наче змії принагідно,
    Скінчилось літо. Вистигли жита.
    Роняють зерна на стерню, як сльози,
    Моєму ж серцю хочеться весни,
    Щоб зацвіли над ставом верболози,
    Щоб дощ на двох, І теплий і рясний.
    У його погляді така сумна надія,
    В обійми впасти і забути все,
    Кохання пізнє вогником жевріє,
    Мене, як човник, між тривог несе.
    Вже не гаряче сонце у зеніті,
    І холодами дишуть вечори,
    Лиш його очі ласкою зігріті,
    Коханням цим, ти доле, не кори!
    Люблю його і ту любов ховаю,
    Від всього світу, від себе найбільш,
    Та все ж щаслива, що її я маю,
    Моя розрада хай це буде лиш....


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Надя Семена - [ 2017.11.30 22:12 ]
    Він не спить
    Зорі в небі неначе з намиста,
    Конкуренція сяйву реклам,
    У куточку великого міста,
    В одній з тисяч квартир знову сам.

    Він не спить. Сигарети і кава,
    Все скінчилось, не бігти ж у ніч,
    А для неї кохання -- забава,
    Все комфортно і без протиріч.

    В телефоні знов скинутий виклик,
    Ну навіщо йому це усе?
    Все ж нормально і всі давно звикли,
    Нових клопотів день принесе.

    Місто буде кипіти як завжди,
    І вона передзвонить: «Прости,
    Я кохаю, нема тому ради,
    Та тримають в минуле мости.»

    Скора зустріч і місто стіною,
    Каву треба купить, сигарет,
    Обірветься кохання струною,
    В тілі міста чужий рудимент.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Марґо Ґейко - [ 2017.11.18 18:12 ]
    Допоки Хронос мить не відняв
    Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
    Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
    Лиш тільки літо було та знову прийшла зима
    Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав

    Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
    На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
    Що навесні нас бавив спалахом своїх натхнень
    Але є віра - за ніччю знову настане день

    Так буде завжди, природа tempora вже така
    Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
    Він нами править, ми наче бранці, допоки він
    Не зупинив ще життя земного недовгий плин

    Час невловимий, він наче є, втім, його нема
    Тож планувати чи рахувати його дарма
    Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
    Але, насправді, все це омана, час - відчуття

    Не відкладаймо на післязавтра життя своє
    Латинське ego перекладають як «той, що є»
    Є тільки зараз, в оцю годину, лише одну
    Що було й буде, не екзистує, подібно сну.

    ІІ
    Життя прожити вартує точно лише живим
    В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
    Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
    Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон

    Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
    Він зветься зустріч, яка розгонить мою печаль
    Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
    Скоротить відстань, що розділяла раніше нас

    Нехай зима вже, я згодна навіть на темну ніч
    Є перевага бо вже не видно й не чутно ніц
    Нехай не видно, нехай запізно, але ж це ти
    Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої зайти

    Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
    Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
    Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
    Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає

    Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
    Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
    І цілувати, куди не видно, тож навмання
    Все довідчути допоки Хронос мить не відняв.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  45. Марґо Ґейко - [ 2017.11.03 14:24 ]
    Може краще не пий..?!
    З ким ти диво моє у порі цій нічній?
    Ти є трішечки мій чи як завше нічий?
    От навіщо прийшов з некерованих снів
    І лягаєш рядком аритмованих слів?

    Маєш час у добі на моральне піке?
    Щоб налила тобі твоя гейша саке
    Запалила зірки в океанах між вій
    Розгорнула із спогадів давній сувій

    Кожен запис в якому мов зілля терпке
    В ньому дихання наше глибоке й п'янке
    Поміж тіл б’ють термальні джерела жаги
    Що розтоплять з бажання чесноти сніги

    Ми допишемо врешті почате тоді
    Де дозволено буде на цей раз тобі
    Розв'язати корсет виховних парадигм
    Цілувати коліна пірнути між них

    Буде тепло тобі між моїх голих ніг
    Буде так аби ти це все винести зміг
    У симфонії всіх найвідвертіших мрій
    Струнні етики певне втрачатимуть стрій

    Я відкрию тобі свої справжні світи
    В них побачиш осяяним образ свій ти
    Синтезую для тебе в олію полин
    Культивую з піщинок ріст дивних перлин

    Може краще не пий це звабливе саке!
    Бо потягне в безодню воно заважке
    Пропливай собі тихо в свідомім човні
    Не пізнавши світів що на дні у мені


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  46. Олена Багрянцева - [ 2017.11.02 17:25 ]
    А мені би тебе на трішки...
    А мені би тебе на трішки
    На ковток запашної кави
    На печені смачні горішки
    Усміхнутися щоб ласкаво
    Усамітнитись на годину
    Лоскотати твої долоні
    Брати в рот лісову малину
    Вимовляти слова синхронні
    Проганяти хандру кирпату
    Випивати по краплі осінь
    Роздягатись у теплій хаті...
    А мені би тебе назовсім.
    2.11.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  47. Марґо Ґейко - [ 2017.10.26 21:38 ]
    Питимеш зі мною?
    А, хочеш відкоркую таємницю?
    Я чарівниця отже це є фокус
    Він не новий святкує вже річницю
    В моїй душі ти маєш власний локус

    Це надзвичайний оніричний вимір
    Він виникає кожен день надвечір
    І зваблює сюжетами новими
    Можливістю для чарівної втечі

    Цей вимір утворився випадково
    Він витівка любові та уяви
    Із небуття прийшов і через слово
    Вдягнувсь у марево тонке, цікаве

    Устав його я напишу волоссям
    Хай за пергамент будуть твої плечі
    І так воно вже в коси заплелося
    Тому що мають місце дивні речі

    Такі що відкривають вихід в казку
    Яка у згоді з жанровим законом
    Дозволить зняти пуританську маску
    Любов там не обмежена каноном

    Дай тільки но спущу хоча б фіранку
    Щоб янголи не стежили за мною
    Дістану з скрині потайки пляшанку
    Я вже хмільна, ти питимеш з хмільною?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  48. Олена Багрянцева - [ 2017.09.19 11:55 ]
    Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті...
    Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
    Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
    Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
    Ти бажаєш мене
    Відчайдушно,
    Уперто,
    Затято.

    Глазуровані сни на овальній, як озеро, таці
    Ти підносиш мені
    Обережно,
    Цнотливо,
    Охайно.
    Вільно вітер летить із прочинених вікон вітальні.
    Я статечно стою у твоїх оксамитових капцях.

    Зашиваю дірки у мережаних спокоєм шторах.
    Позичаю тобі кільканадцять хвилин до світанку.
    Ти приймаєш усі божевільні мої забаганки.
    Ти лікуєш мене у тунелі свого коридору.
    19.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  49. Олена Багрянцева - [ 2017.09.08 14:43 ]
    Не відпускай. Затримайся на трішки...
    Не відпускай. Затримайся на трішки.
    Холоне кава в білому горнятку.
    Осінній сон розніжився на ліжку.
    Тобі пасує правильна краватка.

    Тобі не час тікати від утіхи.
    Погомони зі мною для годиться.
    Тонкі шпалери кольору індиго
    Нам відкривають теплі таємниці.

    Нам до снаги розхитані перила.
    Не зволікай. Бери мене міцніше.
    Нехай пливуть оздоблені вітрила.
    Хай наша тиша рветься голосніше.
    8.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  50. Олександр Сушко - [ 2017.08.29 06:55 ]
    Укради!
    Найкращий час крадіжки, звісно, ніч.
    Повзе тихенько употьмах долоня.
    Її засуну у гарячу піч,
    Вхоплю русалку за м’якеньку моню.

    Я – злодій педантичний. День-у-день
    Із полум’я вихоплюю жарини.
    Кохання – це бальзам! Гормон! Женьшень!
    Його, на жаль, не буде в домовині.

    Ворушаться на яблуні плоди,
    Нахабний вітер шпортає фіранку.
    Кохана прошептала: - Укради!
    Вони тебе очікували зранку.

    28.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   11