ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
І щось під серцем жаско млоїть.
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі і душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що ц

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.

Світлана Майя Залізняк
2019.08.15 13:34
Богдан Ковальчук 2 год Зараз я редагую відверто недолугий текст про війну. Погане в ньому, далебі, все, що тільки може бути: картонні, нереалістичні, максимально мерісьюшні персонажі з абсолютно тупорилими репліками й повною відсутністю мотивації у діях

Тетяна Левицька
2019.08.15 13:24
Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
Лиш тобі я постелю шовкові руни
у пустім степу шорсткої ковили.
Не діли мене, мій щедрий, не діли!

Не розказуй, мій відвертий, що калина
на губах солодких болем не щем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Сидорів - [ 2019.02.08 11:48 ]
    Не те (мої монологи)
    Довчились однокласники мої,
    Пропащої системи давні учні.
    Світ за очі, у будь-які краї -
    Роз'їхались. Такі ми нерозлучні.

    Гадаю, десь утішені життям.
    Мені б таке - у радості та щасті.
    - Шлімазл ти, - кажу собі, - затям,
    Що випадки такі не дуже часті.

    В будинку, де зростав, немає вже
    Старих сусідів. Виїхали, зникли.
    Скидається подвір'я на чуже -
    П'ять офісів, автівки, мотоцикли.

    Недопалки, занедбаний квітник.
    Де ділася духмяність вечорова...
    Залізний стіл - і він банально зник.
    Не бачу лавки теж. Пішла на дрова?

    Скидається й тераса на чужу.
    Зайти б… Та краще дати драла.
    Але ногам ніяк не накажу.
    І сила духу немочі не знала…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  2. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  3. Олександра Христич - [ 2018.10.13 17:26 ]
    Живе і сильне
    Вирує місто, велике місто,
    Будинкам тісно, машинам тісно.
    Асфальт вузенький, до ганку кроки,
    Будинки щільно, без вікон збоку.
    Розмова ллється на різних мовах,
    Не знаю змісту, не чую слова.
    Проходять сім'ї, проходять просто,
    По двоє, троє тут, біля мосту.
    Сміються вголос, в очах все небо,
    Біжать все швидше, бо треба треба.
    Велосипеди, спортивна форма,
    Чудове тіло, засмага в нормі.
    В колясках діти, на самокатах,
    Із ними мама, із ними тато.
    В суботу зранку ідуть до церкви,
    Костюми гарні, такі відверті.
    У чорних кипах до синагоги,
    На перехрестях перестороги.
    Зелене світло, червоне світло,
    Машини їдуть удвох із вітром.
    Багато білих, металік, чорні,
    Сідани, джипи, швидкі, проворні.
    Переїжджають із ліва вправо,
    Прикуті міцно до світу правил.
    Відвести погляд вже неможливо,
    Як кров по жилах, цей рух важливий.
    Багато світла, проміння всюди,
    Блискучі шибки, дзеркальні люди.
    Час не сховати, якщо в долонях,
    Час не спинити, він вже на скронях.
    Миттєвй погляд, там щось, зупинка,
    Це насолода, я - невидимка.
    Я все це бачу, я все це чую,
    Мажорні ноти, буття чарує.

    29 вересня 2018 р
    Субота
    ДФ



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  4. Марґо Ґейко - [ 2018.10.12 20:23 ]
    Марґо & Сонце ~ Місяць & Ґейко
    Відлуння:

    Марґо

    через ці асонанси дрімотні
    там де тіні криваві косі
    я сама в занемінні мертвотнім
    захотіла на власній косі…
    розкажіть ~ це був засіб чи ціль?

    Сонце Місяць

    так буває знічев’я чи просто
    небо навпіл, земля набакир
    & конає осяйлива осінь
    ціль і засіб, мисливець і звір
    хай комусь нецікаво і тоскно ~


    Марґо

    хто конає між зречень і вір
    & кому ця гонитва вже тоскна
    у собі як затравлений звір ~
    намольфарив полотнами босха
    присмерково відтінений твір


    Сонце Місяць

    трохи сам здивувався (отó вже)
    розпаливши багаття, завмер
    тихий голос ~ не відаєш босше
    в серці гарцу триває свій герць
    & спочинку не знайдеш на ложі


    Марґо

    ой ти боже мій божечко боже
    що не вірш ~ препарований мрець
    ти ізиді зі скроні о босше!
    герці… гарци… хай буде їм грець!
    хто на ложі спочив той не може
    розпалити багаття сердець

    Сонце Місяць

    дисонансний) діоніс прокислий
    заповітний запійний вій
    танцівниці на пагорбі лисім.....
    доктор фавст & увесь чорторий ~
    опадіть злотосрібним листям


    Марґо

    на горі танцювалося сестрам
    з діонісом товкли виноград
    він для них був магістром маестро
    цей ансамбль дав би фору оркестрам
    ніч опала розтанула гра ~
    на ПееМі осіння пора

    (що робити о Сонце порадь?!)


    Сонце Місяць

    (а порад ~ катма)

    слід у слід
    тінь у тінь, день, ніч
    крізь пекельне й небесноземне
    жовтень черлений панич
    тріумфуючи зусібіч
    римує тебе & мене
    о, Марґо ~

    але
    що усім із тогó

    нє?






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (26)


  5. Вікторія Лимарівна - [ 2018.08.15 22:15 ]
    Дядько Лев
    Згадую вкотре життєвий свій шлях,
    Інколи навіть сльоза на очах
    Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
    Досі тримає в самотньому колі.

    Так і живу все один – тільки ліс,
    Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
    Він, як жива неповторна істота.
    Світ мальовничий відкриють ворота:

    Квіточка, кущик, дЕрево, пташка,
    Все це для мене начебто казка.
    Є ще й рідня: це сестра та племінник,
    Гарний, охочий до всього,відмінник.

    Мавку зустрів Лісову,покохав.
    Щастя такого ніколи не знав!
    Байдуже, що Лісова ця дівчина,
    Щиро й вона полюбила хлопчину.

    Матері тільки не до вподоби:
    «Сестро, благаю, дай же їм згоду,
    Щоби жили молодята в коханні,
    Може, і наші здійсняться бажання!

    Внуків діждемось , справжнього свята.
    Радості, сміху буде багато!»
    Лагідним дотиком рідне внучатко
    Якось, торкнувшись до скроні спочатку,

    Скаже: « Волосся, чому в тебе сиве?
    Діду, ти ж кажеш, що дуже щасливий,
    Колір «чорнявий» десь втратив на схилі!»
    «Дітки, які ж ви гарненьку та милі!!!
    Дружня могла бути наша родина,
    Тільки не сталося – боляче й нині".

    13.08.2018



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  6. Дружня рука - [ 2018.01.20 11:36 ]
    Що цінності в безкриллі
    У очі інквізитора дивитись,
    То справді задоволення мале,
    За соломинку розуму схопитись,
    Якщо в очах тих є хоч щось живе …
    Ти розумом своїм всіх здивувала,
    «Померлих» двох з могил їхніх підняла,
    А заздрість поруч мов мара постала,
    Людська глупота відьмою назвала …
    Ти їм про те, що прочитала у книжках,
    Списала у землі світанках,
    Що вечорами бачила в зірках,
    А страх говорить, що ти «мор» вчинила в замку …
    Красуня, коси твої до землі,
    Таким вклоняються великі королі,
    А перед очі пре якась подоба,
    Даремна твоя слів спокійних спроба …
    Погляд надії посилаєш у віки,
    Що це можливо, знаєш. Поможи!
    Когось у часі просиш і благаєш …
    І він не витерпить. Зламає всі закони. Що для любові людські заборони?!
    Зірвавши пелену тисячостоліть,
    Ховаючи кохану від жахіть,
    Той хто з тобою наче привид говорив,
    Тебе від твого світу полум’ям закрив.
    Здивована. Світ замків і машин.
    Жінок, що не згинають спин. І не ховають вроду від людей.
    Тобі достатньо було двох годин,
    Щоб зрозуміти, хтось усе зробив. Із твоїх мрій. І деяких ідей.
    А час, як виявилось, спить. Твоя любов, як і тоді, стоїть
    В оточенні новітніх інквізиторів очей.
    Для них тепер не злочин книжка чи знання світів.
    Новітній злочин – вибух почуттів.
    У цьому світі нежива любов,
    Пальне для мозку, що колись текло як кров.
    І словом неможливо образити,
    Усе, що можна, треба дослідити.
    Твою любов зібрались засудити.
    Твої емоції тут жоден аргумент.
    А вирок – знову на вогні спалити,
    Бо не потрібен недолугий інструмент.
    Ламаєш все. Що цінності в безкриллі?!
    І разом ви щезаєте в віках.
    Машини й інквізитори безсилі.
    Там де любов, там пропадає страх.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Дружня рука - [ 2018.01.19 14:46 ]
    Допомога мольфара
    Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
    Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
    Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцул.
    Сміюся: в пошуках цікавих клаузул?
    Попахкує у нього люлька,
    Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
    І вік його для мене таємниця,
    Чи то йому таке свята водиця?!
    Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
    Сміється: в жовтні може афини збираєш?
    Чекай, принесу бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
    Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
    Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
    Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
    І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
    Бери ось гуглю. Троха з тобов помандрую.
    Зайшли в печеру. А вона питає: єк дужі?
    Що тут сказати? Я ж гуцульською не знаю.
    Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
    Кажи, як вмієш. Але кажи дуже тихо.
    В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
    Щось по землі шукаєш.
    Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
    Та відчуваєш, що втрачаєш сили.
    Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
    Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
    Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
    І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
    Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
    Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
    І знову вниз. І знов багнюка, рови,
    Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
    Це знов війна. Потиснута рука.
    Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
    За роком рік минає.
    А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
    Якими ти? Мене питає.
    Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
    Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
    Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
    Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
    А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
    А може правила у кожного свої.
    Хай кожен сам по своєму зіграє …
    Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
    Тоді і істина буде моя?!
    Але ж самотність гірша за звитягу.
    Оце і є твоя ціна …
    Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
    Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
    Заради спільного добра
    Ти відмовляєшся крутити долі.
    Свою, чужі. У цьому добра воля.
    Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
    Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
    Політ – то вже для мене звична річ.
    Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
    Все менше переплетені світи.
    Що на землі здається багатіше,
    То для душі – в багнюку забрести …
    Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
    Я й не помітив, що весь час той поруч був.
    Вирує темрява безглузда.
    А у цих шахах хто хоч щось добув?
    І знову на горі. І знову шахи.
    Сидить, блиститься весь яскравий пан.
    І посміхається, говорить дуже гарно.
    Але вже правила диктує сам.
    І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
    А може навіть кожну мить.
    І круговерть він цю не зупиняє.
    Втікай назад. Душа моя кричить.
    Я дошку з шахами від себе відкидаю.
    І знову птах мій десь в пітьмі летить.
    Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
    Враз бачить світло. Радісно кричить.
    Знову печера. Все пізнав? - питає.
    Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
    А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
    Як буду рятувати я його?!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2018.01.07 10:10 ]
    "Поколядь для маленького вертепчика" (вертепні віншування)
    Віншує АНГЕЛИК*:

    Я маленьке Янголятко –
    Маю Зірку і Крильцятка…
    Чи щасливі тут малятка,
    що ростуть, як янголятка!

    Порадійте разом з нами –
    вже Ісусик біля мами
    простягає рученята…
    Дай вам, Боже, гарні свята!

    Віншує ПАСТУШЕЧКА:

    Я маленька Пастушечка,
    В мене хлібця цілушечка.
    Я собі не гордую,
    лем овець нагодую.

    А овечка: «бир» та «бир» --
    пошли, Боже, хліб та сир,
    щоб в коморі і на дворі…

    Будьте з празничком здорові!


    Віншує КОЛЯДНИЧКА:

    А я дівчинка – Устинка,
    колядничка – веселинка,
    б’ю у хаті Вам чолом,
    Вас вітаю із Різдвом!

    Віншує КОЗА:

    А я кізонька вперта –
    кожушина затерта,
    вам товчуся в комірку –
    нате зернятка мірку,
    аби малисьте в хаті
    паляниці багаті…
    На столи, на дубові –
    Будьте ситі й здорові!

    Віншує ЧОРТИК АНТИПКО:

    Я Антипко, я нечем,
    вас вітаю рогачем!
    А, чень, ви – нечемні діти –
    в пеклі будете горіти…
    Так Ангелик в царстві Божім
    повелів колись згори:
    ти, Антипко, дбай, небоже –
    все,що гоже, Бог примноже,
    що негоже – Чорт бери!

    Віншує ЖИДІВОЧКА:

    А я собі жидівочка,
    як солодка медівочка…
    А ви, люде, пильнуйте,
    щедро гроші марнуйте:
    на печені та ковбаси,
    на заморські ананаси,
    на вареники,галушки,
    макаґіґі і пампушки –
    а як станете при тілі,
    хай щастить при кожнім ділі!

    Христос ся рождає – ай вай,вай,ває…

    Віншує ЦИГАНСЬКА ПАРА:

    Циган, циган, циганіца,
    добра з медом паляніца!
    Добре жити-поживати,
    золотії гори мати:
    у пивничках – щоби лилось,
    у комірцях – щоб копилось,
    а у хаті, день по святі,
    станьте щедрі і багаті,
    не журливі, не злобливі –
    а веселі, а красиві!

    Гоп, каблуки-черевики…
    Гоп, цицики-вициндрики!


    Віншує ВЕРТЕПНИЙ ХОР:

    Ми з колядою під ваші стріхи
    несемо звістку щастя і втіхи.
    Діва-Невіста в яслах на сіні
    люлю вмостила Божій Дитині.
    Пастир убогий горне ягнятко –
    люляй та й люляй Боже Дитятко.
    Ангел небесний в дудочку грає –
    на Україні Христос ся рождає!


    (З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу"._ Львів:Сполом,2013,2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  9. Ірина Вовк - [ 2018.01.07 10:32 ]
    "Старі слова різдвяного вертепу" (текст вертепного дійства)
    (за Семеном Дійовичем та іншими галицькими пастирками).

    І ПАСТУХ: Добрий вечір вашій хаті,
    ми прийшли вам розказати
    про чудесную новину...

    ІІ ПАСТУХ: ...про небесную дитину.

    ІІІ ПАСТУХ: Розкажіть,як ви там були,
    що ви бачили,що чули?

    І ПАСТУХ: Ми вночі при стаді спали
    і не чули і не знали,
    що коїться в небесах
    і в тих земних сторонах.

    ІІ ПАСТУХ: Аж тут нагло серед ночі
    протираєм сонні очі
    і чуємо -- хтось співає,
    а на сході -- зірка сяє.

    ІІІ ПАСТУХ: Ми почули спів ангелів,
    спів великий,спів веселий,
    що в вертепі у яскині
    Божий Син родився нині.

    І ПАСТУХ: І всміхнулась Божа Мати
    повна ласки й благодати.

    ІІ ПАСТУХ: Було там і три царі,
    ген зі Сходу владарі,
    поклонилися дитяті...

    ТРИ ЦАРІ: Ми прийшли вам розказати,
    (хором) що в вертепі у яскині
    Божий Син родився нині!

    ІІІ ПАСТУХ: Ото я вже в тій хвилині,
    йду з дарунком до яскині,
    та й усіх буду скликати,
    щоб Богові поклін дати.

    ТРИ ПАСТУХИ: Хто вклонитись хоче Богу,
    (хором) хай збирається в дорогу,
    чи то студень, чи зима,
    перешкоди нам нема.

    ЖИД: Що я бачу, що я чую
    щоб у ніч таку страшную
    в такий студень мандрувати,
    напасти собі шукати.
    Чи не краще в хаті сісти,
    та й усеньки гарно з’їсти,
    те, що Мошко вам приніс,
    і поставив перед ніс.

    І ПАСТУХ: О ні, Мошку, так не буде!
    Не такі вже нині люди,
    щоб із Мошком гендель мати,
    а про Бога забувати.

    ІІ ПАСТУХ: Хто на добре вже рішився,
    той із Мошком розлучився.

    ІІІ ПАСТУХ: Хто вклонитись хоче Богу,
    хай збирається в дорогу.

    ЖИД: Ах, такі ви, ну-ну-ну,
    Зараз Ірода гукну.
    (гукає Ірода).

    ІРОД: А…ви тут мені сховались,
    Що йому там поклонялись,
    Добре,що я тут вас маю,
    Зараз смертю покараю.

    Гей ви, вої , всіх зв’язати,
    у в’язницю заховати.

    (ВОЇ схиляються перед ІРОДОМ).

    ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

    Боже,Боже,поможи,
    свого лицаря зішли!

    АНГЕЛ: Тут я сповню волю Божу
    І покривдженим поможу.
    ГЕТЬ від них!Це божа справа…

    (до Ірода) Ти на них не маєш права!

    (Проганяє з хати ІРОДА,ВОЇВ та ЖИДА).

    ВСІ ПАСТУХИ: Слава Богу, слава Богу,
    Можемо іти в дорогу.

    АНГЕЛ: Можете іти свобідно,
    І служити Богу гідно.

    І ПАСТУХ: Господарі, прощавайте,
    В гаразді ви проживайте.
    Хай минає вас те лихо,
    А біда сидить вже тихо.

    ІІ ПАСТУХ: Щоб журби ви вже не мали,
    І нестатків не зазнали.
    Щоб у всьому вам щастило,
    Щоб вам жити було мило.

    ІІІ ПАСТУХ: Всім дорослим і маленьким
    Зичу бути здоровеньким,
    На потіху всій родині –
    І на славу УКРАЇНІ!

    АНГЕЛ: Прощавайте! Мир цій хаті,
    Будьте щасні і багаті.
    Майте д о л ю добру, гожу,
    Тільки вірте в ласку Божу.
    Ласка Божа вас спасе,
    Край і нарід піднесе.

    ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

    «СЛАВА БОГУ» --заспіваймо,
    У дорогу вирушаймо…
    Честь сину Божому,
    яко пану нашому,
    поклін віддаймо.

    (У хаті всі колядують «БОГ ПРЕДВІЧНИЙ»).

    З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу".-Львів:Сполом,2013,2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.12.20 00:56 ]
    "Ой хто-хто Миколая любить..." (сценарій)
    АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
    ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!

    АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
    де безліч зір, де царство Бога,
    я звідти йду і вість веселу
    несу у вашу я оселю.
    Ще хвилька, діти, і між вами
    тут стане Миколай святий.
    Він з щирим серцем і дарами
    опиниться в оселі цій.

    ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
    Вітаю вас на різний смак.
    Мене звуть Чортиком Антипком,
    Антихристом, Нечистим, Дітьком.
    До вас примчав аж із пекла:
    у вас - зима, в нас - хата тепла,
    у вас мороз за хвіст щипає
    і снігу в очі насипає,
    не дивиться що я тут гість,
    морозить, студить, як на злість.

    ...І голод дав копитам раду:
    я з'їв цукерки й мармуляду,
    горішки, груші і цитрини,
    смачненькі ябка, мандарини -
    і залишились тільки нові
    для діток прутики вербові.

    /показує дітям "різочки"/

    Кожен з прутиків придасться
    тим лінивцям, що не вчаться.

    АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
    лінюхів у нас нема.

    /питає в діточок: "нема?",
    діти відповідають: "нема"/.

    АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
    хто непослух в серці має!

    АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
    неслухняних тут нема.

    /питає в діточок: "нема?",
    діти відповідають: "нема"/.

    АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
    хто від всіх ховає очі.
    На словах він дуже чемний,
    а на ділі - неприємний.

    АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
    брехунів у нас нема.

    ДІТИ: Геть, Антипко!

    /Антипко ховається, але ще не втікає/.

    АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
    на Антипка не зважайте.

    /нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/

    ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
    завжди біля мене стій:
    рано, вечір, вдень, вночі
    будь мені до помочі!"

    /Антипко лякається молитви і втікає/.

    СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.

    СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
    Насилу добрався.
    Поспішав до вас я радо
    в путі підтоптався.
    Присяду я, відпочину,
    бо ноги не носять,
    сили мої старечії
    відпочинку просять.

    /сідає/

    Нині свято в вашім домі -
    і я вас вітаю -
    гаразду, здоров'я, долі
    щиро вам бажаю.
    Вчіться, дітки! Без науки
    і сонце не світить!
    А ліниві і неуки -
    то убогі діти.
    В праці, дітки, хто як може
    най батькам поможе,
    щоби тішилися вами
    і татко, і мама.

    ...А тепер біжіть скоренько
    до мене, маленькі,
    мій міх розглядати -
    дарунки приймати.

    ...А Ангелик чемно буде мені помагати.

    /Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/

    СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
    при вашій родині,
    нехай добро з вами буде -
    будьмо все єдині!

    АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
    спливуть за водою,
    хай їх втопить синє море
    з слізьми і бідою.

    СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
    щирість, правду, згоду,
    щоб завжди були веселі
    діти в вашім роду.

    АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
    не були байдужі,
    щоб ви інших розуміли
    в голоді і в стужі.

    СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
    з краси світу цього,
    щоб зуміли відцуратись
    усього лихого.

    АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
    і не ночувала,
    щоби правда в серці вашім
    повік панувала.

    Прощавайте, добрі люди!

    СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!

    АНГЕЛ вкупі зі
    СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
    й щастя розмаїте!


    /Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/


    /з українських літературних джерел 30-40-их років/

    З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  11. Надя Семена - [ 2017.11.07 22:30 ]
    Соняхи

    А вони не сходять,
    Мимо мене женихи,
    Подружок проводять!
    А зі мною не ідуть,
    Може я не гарна,
    Та ж нівроку, там і тут,
    Панночка шикарна!
    Маю файненький город,
    Файно обробила,
    В грядках ніжиться осот,
    Лобода вродила!
    У хатині павуки,
    Придане сплітають,
    Глянуть в вікна парубки,
    Через тин тікають!
    У колодязі відро,
    Ввечері втопила,
    Втік Данило, втік Петро,
    Так і не зловила!
    Посміхалась через тин,
    Я сусіду Гнату,
    Тільки Гнат той не один,
    В нього жінка клята!
    Напекла я пиріжків,
    Пригостила Гриця,
    Тепер Гриць той без зубів,
    Мене сторониться.
    Сватам шила рушничок,
    Поколола пальці,
    Зробив тато з гілочок,
    Косорукі п'яльці.
    Мама голочку дала,
    Голка тупа, ржава,
    Ще й селом чогось пішла,
    Нехороша слава.
    Не вродили соняхи,
    Не дозріли сливи,
    Ох, не люблять женихи,
    Мене, нещасливу!
    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  13. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.01 22:32 ]
    У позі запонки
    Не дарує мені обручки,
    Не вдягає мої запонки,
    Та тримає мене за ручку,
    Певно, хоче мене... покохати.

    Я дивлюсь йому прямо в очі,
    Зазираю в саміньку душу,
    І не знаю, чого він хоче —
    І не знаю, чи йти назустріч.

    А сьогодні вночі у ліжку
    Наказав стати в позі запонки...
    Добре, милий, та це — пізніше,
    Зараз дуже я хочу спатоньки...


    01.11.17








    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  14. Вікторія Лимарівна - [ 2017.10.25 20:20 ]
    Збентежена осінь
    ВІТРОМ збентежена ОСІНЬ!
    ВІН розпустив її коси!
    Щойно ВОНИ одружились,
    Раптом чомусь зажурились:
    Скільки їм ще панувати?!
    Зиму невчасно пускати!

    Барви яскраві навколо!
    ВІТЕР кружляє у полі.
    Листя,зганяючи в коло,
    Видно – така у них доля!
    ВІТЕР і ОСІНЬ - з лихвою!
    В танці вражають красою!

    Так і спілкуються радо –
    Зустріч ось-ось - з Листопадом!



    25.10.2017







    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  15. Вікторія Лимарівна - [ 2017.10.16 21:52 ]
    Весілля осені
    Квапиться ОСІНЬ–вбрання ще не має.
    Барви шепочуть на листях тополі.
    Сукню весільну знайти поспішає.
    Ось і блукає, самотня, у полі!
    Хоче вона собі кращої долі!

    В пошуках– колір зелений втрачає!
    Інший малюнок - барвистий - втішає!
    Так сіроокої ОСЕНІ кроки –
    Все поспішають до снігу, аж поки…
    Встигнути треба,бо серце їй крає

    Заміж за кого їй вийти, без пихи?!
    Тихо навколо – приспалося лихо.
    Швидше та краще їй сукню - пошити!
    Хоче красивою з ВІТРОМ летіти!
    Мрії весільні свої відтворити!

    Треба негайно весілля робити!!!
    Гарні хай будуть- усміхнені діти!


    09.10.2017















    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" 5.25 (5.41)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:02 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження18). Фінал
    (Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
    Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

    ХОР Гаремних Троянд
    (співає):

    – "Вже сонце заходить...
    Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

    Котився вінок додому...
    Котився вінок додому – просився женців до столу.

    Відкрий, панотче, ворота...
    Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

    Відкрий, панотче, нам брами...
    Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

    Відкрий, панотче, кватирку...
    Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

    Відкрий, панотче, віконце...
    Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

    (доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

    ГОЛОС Жінки в Білому
    (в минулому Білої Троянди Щастя):

    – ...Мені Кисмет як нитка повелась...
    Я зріла плодом – значить я збулась.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Щаслива Настя...
    – О... щаслива Настя!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

    БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
    – ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – О... щастя мить – торкне й летить – але
    нікому щастя не було мале!
    Так мислив Бог: од віка і до віка
    суть щастя жінки – ласка чоловіка...
    В найвищу темінь... в найскрутніший час –
    як ми любили!.. як любили нас!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
    Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
    У плавнях Часу молимо з пітьми
    за вас – людей – бо теж були людьми...
    Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
    ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

    (Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

    "В панськім городі росла лелія.
    Хто ї' посадив – панна Марія.
    Як садила говорила...
    Як садила говорила –
    рости, лелія!.. рости, лелія!

    Прийшла до неї матінка її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Не урву я ні листочка,
    бо то моя лелійочка –
    рости, леліє!.. рости, леліє!

    Прийшов до неї миленький її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Урву, урву, лелійочку –
    бо то мому коханочку –
    урву лелію... урву лелію!"

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Ми відбулись...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – ...Ми відійшли в минуле...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Ми наливались...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Ми цвіли...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Заснули –
    З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

    (Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
    ...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
    ...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

    ***
    (...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    – Пресвята Покрово-Богородице,
    прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

    Всяк народжений на землі нехай радіє,
    просвічений Духом...

    ...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
    ...Твою священну радість Богоматері,
    і нехай співає...
    ...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
    ...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

    (Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

    (По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
    (співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

    – "А-а, а-а... котки два,
    шарі-бурі обидва...
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише...

    А ти, коте, бурий,
    пряди срібні шнури...
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен...
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен..."

    З а в і с а


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
    (Троянди бавляться в "Женчика").

    ХОР Гаремних Троянд
    (співаючи, імітує):

    – "Женчичок-бренчичок вилітає,
    високо ніженьку підіймає...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
    росою чистою женчик умивсь...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Зелене житечко в полі він жав,
    зранку до вечора не спочивав...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!"

    (Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

    "Попід хазяйські лози
    скакали дикі кози:
    то в гору, то в долину,
    то в рожу, то в калину...
    А за ними козенята
    поламали ноженята..."

    (Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
    ...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Ти, наче, осінь... краса...
    – ...Ох, сердешня!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
    Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

    (Кланяється навзаєм)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (довкола Троянди у Красій Льолі):

    – А де ж твій грунт?..
    – і де... земний твій рай?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
    Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А хто твій рід?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Я – галицька шляхтанка...
    Ми в льолях поруч бігали малі
    стежками Королівської Землі,
    і сяла нам з небес Ясна Лелія...

    (на правах обжинкової "Кізоньки")

    ...Дай, Біг, овес!..

    (Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

    ...Потоцька я... Марія...

    ХОР Гаремних Троянд
    (під зливою з обжинкового зерна):

    – ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А як ти звалась тут?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Діляр'-Бікеч...
    Мене привів до царственних алей
    татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
    і я при нім розвилась і розцвила...
    Аллах Акбар!.. бо я його любила!

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Блаженна... обійшла тебе наруга!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

    А що в кохання серце не слабе –
    Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
    у тишині квітучій свого раю –
    ... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

    Моя вода проймає, наче біль...
    Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
    корінням із Душі Фонтану Сліз...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
    я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.08.30 07:18 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження16)
    (Падишах Сулейман Пишний прощається з коханою дружиною Россою-Місафір, низько похилившись до колін її. Вона ж цілує Падишаха в його мудре високе чоло).

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    "Не в мені вина – не спали мене.
    Знай, життя сумне – не спали мене.
    Проклену тебе – нас не обмине
    чорних шат пітьма – не спали мене.

    Плачу, мов свіча– б'є розлуки птах,
    темна ніч в очах – не спали мене.
    Несть числа сльозам, зорям-несть числа,
    сонця світлина – не спали мене.

    У твоїм вікні сліз моїх свіча
    ранок поміча – не спали мене.
    Я без тебе – прах! Ти мій цвіт... і плід...
    Мій життя просвіт – не спали мене!"

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – ...Ядріє тіло... і цвіте душа!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – О... так колись ридав Ахмед-паша!
    Супроти нього дехто... "Мухиббі"*116 –
    простий муслєм...*117 і смертний, далебі...
    Однак нетлінна поміж вишніх зір
    його дружина – Росса-Місафір...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    – Допоки небо в зорях – я твоя!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Твоя...
    – ...твоя...
    – ...і я...
    – і я...
    – і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Пливе ріка, як Часу течія...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – ...і я пливу...
    – ...і я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Химерна жінко, як твоє ім'я?!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Тепер лиш квітка я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    (розхвилена повінь з пелюсток Гаремних Троянд з головою покриває постать султана Сулеймана Пишного.
    Гаремні Троянди – тепер вже ряди повноводних хвиль, їх стебла – руки потужньо розгойдують повітря, імітуючи припливи і відпливи.
    ...Кожна хвиля припливу вдаряється фрескою пам'яті об берег Рідного Краю.
    ...Кожна хвиля відпливу – руйнує цю фреску, болюче вражає осколками іншого... докінця непізнаного... але й невідворотного, як Кисмет, буття).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "А-а, люлі-люлі,
    налетіли гулі,
    та й сіли на люлі
    в сивенькій кошулі,
    в красих поясочках
    сіла на тиночках,
    в червоних чоботях
    сіли на воротях.
    Воротонька рип-рип...
    Колисонька скрип-скрип...
    В колисонці донця,
    як ружа на сонці..."

    А-а... а-а... а-а... а...

    (мотив колискової перехоплює мотив гаївки. Гаремні Троянди забавляються в "потічок").

    – "Вербовая дощечка, дощечка, дощечка –
    по ній ходить Насточка, Насточка, Насточка...
    А де Настя ступала, ступала, ступала.
    Там діброва палала, палала, палала...
    Цебром воду носила, носила, носила.
    Дібровоньку гасила, гасила, гасила...
    Кілько в цебрі водиці, водиці, водиці,
    стільки в дівки правдиці, правдиці..."

    (на останніх словах гаївки з воріт "поточка" випливає Жінка в Темному Пурпурі, босоніж, коса її розпущена ...без жодних ознак соціальної приналежності).

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (в минулому Пурпурової Троянди Втіхи):

    – Роса упала...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – А чого ж ти... боса?..

    (луною "боса... боса...")

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – Бо я була колись..."Троянда Ро́сса!.."

    (луною "Росса!.. Росса!..")

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...Ходила певне, боса по росі,
    між квітами, в розпущеній косі...
    – ...Чого ж тепер стоїш серед руїни,
    Трояндо Россо... Насте... з України...
    – ...Чи ж ти тепер в здоров'ї, чи в веселлі,
    чи хтось тобі наспівує газелі...

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...О... Ночі Тьма нікого не мине!..
    Хтось тут мене волає... хтось – клене...

    ХОР Гаремних Троянд
    (грізно, імітуючи інтонацію "прокляття"):

    – Улюбленка газельної строфи,
    Троянда Росса – вбивця Мустафи!

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Я чую там... у просвітку тропи – ...

    ГОЛОС незримого Сулеймана Пишного
    (з далекого просвітку Піднебесся):

    – ...Не опали мене!.. не потопи!..

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (витаючи поглядом в піднебесному просторі):

    – "...Не опали мене!.. не потопи!.."
    ...Біжить струмок... і б'ється з-під стопи...

    (хоровод Гаремних Троянд замикає в коло Жінку в Темному Пурпурі. Нова хвиля припливу несе з собою мотив "Подоляночки").

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Десь тут була Подоляночка,
    десь тут була молодесенька...
    Тут вона впала,
    до землі припала -
    личка не вмивала,
    бо води не мала.
    Ой устань, устань Подоляночко,
    умий личко, як ту скляночку.
    Візьмися за бочки,
    покажи нам скочки,
    підскочи до раю,
    бери дівча скраю".

    ("Подоляночка" – Жінка в Темному Пурпурі обирає собі заміну – Жінку в Жовто-Гарячій Льолі. В колі з нею Гаремні Троянди забавляються в "Царівну").

    – "Десь тут була Царівна, Царівна, Царівна,
    десь тут була ц а р і в н а, царівна м о л о д а.
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої",
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
    Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла,
    Вона Царівну приспала, приспала.
    "Засни, Царівно, на сто літ, на сто літ, на сто літ,
    засни, Царівно, на сто літ, на сто літ".
    І все заснуло вічним сном, вічним сном, вічним сном,
    і все заснуло вічним сном, вічним сном.
    Та ось прийшов царевич, царевич, царевич,
    та ось прийшов царевич, царевич молодий.
    І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
    і поцілунком розбудив Царівну молоду
    І всі кричали: "Слава, слава, слава..."
    І всі кричали "слава!" цій парі молодій".

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому
    (в минулому Жовтої Троянди Розлуки):

    – ...За вас молюся... Богу слава!.. слава!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – То, певне, ти... Маруся...
    – З Богуслава...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – О, Квіти Раю, простягніте руки...
    До вас взиває Жовта Тінь Розлуки,
    котру чужі приспали вітровії –
    я вам несу... Свічу Ая-Софії!
    ...Чи бачите гарячий сей вогонь? –
    Прийміть його к собі... з моїх долонь.

    (Жінка в Жовто-Гарячій Льолі простягає перед себе запалену храмову свічку. Гаремні Троянди звертають до неї свої стебла-руки, аби перейняти к собі Священний Вогонь. Незабаром нова хвиля припливу підійме ці руки з палаючими свічечками і знову сплете їх в "купальському" хороводі).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Коло Мариноньки ходили дівоньки,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную...
    Ой на морі хвиля, при долині – роса,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мій барвіночок
    зелененький...

    Сьогодні Івана, а завтра Купала...
    Рано-вранці сонце зійде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную..."

    (З купальського хороводу вирізняється Троянда в Рожевому – одна з численних посестер–квіток Гаремного Саду).

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Ой, рано-рано сонечко зійде –
    і на мою голівку упаде
    роса небесна...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Хто це там зоріє?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Сестра... Троянда Кольору Замрії.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Це, Мріє, ти – як невигойна рана –
    дала османам Третього Османа?!*118

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Так, сестри, я... Така кисмет моя...
    І мужа Мустафу*119 – любила я!
    І він мене плекав, як Божий Цвіт –
    чекав на мене сім невольних літ...*120

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, так... о, так... В гаремі так ведеться...
    – ...Сім літ – і край... і Доля обернеться.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Сім літ і край... і Доля обернеться –
    як ти заслужиш – так і поведеться...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, Мріє, воля!..
    – ...Там зоріє воля!!!

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Мене з корінням вирвали із поля...
    Сім літ і край...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – І що дали сім літ?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Незнаний брід... І хміль... і мід...
    ...І цвіт... і плід...

    (Постать Рожевої Троянди Замрії губиться в гурті Гаремних Троянд... ).


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Вовк - [ 2017.08.30 07:40 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження15)
    ЗОЙК Гаремних Троянд:

    – О К е р в а н Й о л і... Ч о р н а я Д у ш а...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (ствердно, про своє):

    – ...Ахмед-паша... та Ібрагім-паша*108...
    Впіймає вас Феджер у свій капкан...
    (...і я таки вступлю в кривавий тан!)

    ...Усі царі жорстокі і практичні,
    бо точать їх інтриги політичні...

    ГОЛОС Гаремної Троянди в подобі Русалки
    (що ховалась невпізнаною в гурті Бранок-Троянд):

    – ...Та дужче точать серце ріки кровні –
    то ласкощі... інтриги полюбовні...

    ЗОЙК Гаремних Троянд
    (у розхвиленому стинанні за втраченими коханими):

    – ...Джігад іде!.. Іде по Керван-Йолі...
    Веде Кисмет Дорогою Недолі...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (різко уриваючи інтонацій голосіння – до Троянди в подобі Русалки):

    – Ти хто така?.. Що робиш у гаремі...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (у мертвій тиші):

    – Я – твоя зміна в полюбовній дремі*109.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (полишаючи мужа, ідучи на ви):

    – Як смієш ти! Я... я – Зоря Світання...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – Між вишніх зір не перша, й не остання...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Не перша, що ж... Я друга – і остання...
    В моїх руках є чара від кохання!

    (Показує чару з якої надпив Сулейман).

    У ній і запорука мого злету...

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (з викликом)

    – ...В отруйній чарі сонного щербету?!
    Приймай двобій!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ти ж – чару переймай!..

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – У мене є своя... Піймай! Піймай!

    (Рус-Хуррем, Пурпурова Троянда Втіхи нараз опиняється у замкненому колі рук Гаремних Троянд з легкими накидами на обличчях. Троянда в подобі Русалки, змагаючись словами з Рус-Хуррем, – то вибігає, то вбігає в коло через підняті "ворота" рук. Роксолана намагається впіймати її, та даремно. Невпізнана постать Троянди-Русалки постійно вислизає з кола).

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
    (імітуючи голос Пурпурової Троянди Втіхи):

    – "...І скільки важить золото ото..."

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Зухвалице, ти хто?..

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною):

    – ...ти хто?..
    – ...ти хто?..

    ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

    – В тобі живе причина моїх ран...
    Я – Месниця... я – Тінь Махідерван*110.


    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (на мить зупиняючись у погоні):

    – Ба! Той дурман?! Чи ж тут тобі цвісти?..
    Черкешенко, це ти?..*111

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною):

    – ...це ти...
    – ...це ти...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ти – матір Мустафи... Відкинь платок!

    (кидається навсебіч у колі Гаремних Троянд, зриває накидки з обличь).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд
    (перелякано)

    – Не я...
    – Ні-ні...
    – ..Царице Квітів...
    – Йок!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (у шаленому приступі ревнощів):

    – А-а-а-а... Серця окривавлений сувій!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Я п'ю... Я п'ю... Я твій... навіки твій...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Упийся мною... Впийся... Як уп'єш –
    вбий Мустафу... і тим Її уб'єш!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (на крилах сновидіння):

    – ...Тебе до краплі, Втіхо, відіп'ю!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (наполегливо про своє):

    – ...Вбий сина Мустафу... Уб'єш?

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Уб'ю*112.

    ХОР Гаремних Троянд
    (застерігаюче трагічно):

    – Трояндо Втіхи... Пурпурова кров!..
    Не змити кров із власних підошов!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (у муках сновидіння):

    – ...Моя дитино... Мустафо-пашо...

    ГОЛОС незримого Мустафи
    (привидом сновидіння):

    – Пощо мене убили ви, пощо?..
    Я порох ваших ніг... Подайте руку...*113

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон, простягаючи руку на голос)

    – О, як мені перенести сю муку...

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – ...Чи ви оглухли на мої волання!!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (терзаючись докорами сумління, сахаючись привида)

    – ...Ти сіяв зраду... мислив злодіяння...
    ...А з персами... коли прихильний час був,*114
    ти ладив мир... ти помагав Тагмаспу...

    ГОЛОС незримого Мустафи
    (супроти Рус-Хуррем):

    – ...Неправда!.. Лож!.. Як уст бліда непевність...
    Причиною – жіноча ваша ревність
    за долю одинокого престолу...
    Що ж, тіштеся... Гукніть гостей до столу,
    нехай піднімуть чари за Селіма...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Кисмет... Кисмет... Яка ж ти невмолима!..

    (до Рус-Хуррем):

    – ...Се правда, Місафір?.. У тім причина?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (закриваючи обличчя руками):

    – Невинна я!..

    ХОР Гаремних Троянд
    (луною)

    – ...Невинна-а-а... бо причинна-а-а...

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – Я вірним був... Я, батьку, вас любив...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в муках сновидіння):

    – Ти вірним був... а я тебе... убив!!!

    ГОЛОС незримого Мустафи:

    – Не Ви... вона... жіноча ревність біла...

    (супроти Рус-Хуррем)

    -Чого мовчиш!.. Чи з люті заніміла...

    ХОР Гаремних Троянд
    (луною)

    – Мовчить... Чи вмліла, а чи заніміла!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (безсило):

    – У б и л а... так!.. Убила, як уміла...

    ХОР Гаремних Троянд
    (глибоко, значимо):

    – Зійде Феджер... Засяє як Джігад...
    Зайде криваво – згубить шаріат!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Я вам на присуд тільки й відповім –
    не я погублю! згубить син... Селім*115.

    (до Сулеймана з попередньою інтонацією ласки)

    ...Прокинься, ладо... Вже зійшла Джігад.

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:
    (полишаючи тягар сновидінь):

    – Трояндо Втіхи... спокій мій... і лад...
    Пора... Джігад зове... священний бій!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Іди й вертай... і дужий, і легкий!

    ХОР Гаремних Троянд:
    (луною)

    – Іди й вертай... і дужий, і легкий!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Я дякую Кисмет, що ти – такий!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.08.29 08:17 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження14)
    (Знеможений чи то ласкою коханої дружини, чи то "приворот"-зіллям зачарованого щербету, а чи безсонною ніччю над державними справами, Сулейман Пишний прихиляється на відпочинок на оксамитові простирадла Гаремного Саду, в прохолодній тіні Троянди Темного Пурпуру. Росса-Місафір ревно оберігає спокій свого мужа. Її руки-стебла нечутно обивають його голову.
    За німим знаком Рус-Хуррем до того завмерлі Троянди Гаремного Саду починають повільний танок у супроводі задумливої східної мелодії).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (пестячи слух, навіваючи сон):

    – Царю мій, Повелителю... "Султанул беррайн
    ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн,
    шам джемет мешам, міср надіретул іср,
    Галєбеш-шегба, Дарул-Джігад, Дарул-селам!*98

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
    (луною на голос Рус-Хуррем):

    – Царю двох частин світа і Володарю двох морів....
    – Стороже двох святих міст – і Мекки, і Медини...
    – Пане трьох престольних городів – Константинополя,
    Андріянополя і Брусси...
    – ...і Каіра могутнього...
    – ...і Дамаску, як рай, прекрасного...
    – ...і Білгороду-дому святої війни....
    – ...і Багдаду – дому спасення й побіди...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (луною на квіткове багатоголосся):

    – ...Благословенне хай буде ім'я Твоє,
    "Твердий" і "Великий"!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (мислячи про майбутнє):

    – Коли Кисмет над нами зазоріє
    поставлю я мечеть "Сулейманіє"...*99

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Аллах тебе схвалить у щедрім дарі...
    Постав мечеть сю... на Авретбазарі!..
    ...На честь Роси ,*100 що сяла серед муру...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (луною на голос Рус-Хуррем):

    – На честь Троянди Кольору Пурпуру!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (поринаючи в сон):

    – ...Зоря Кисмет... Зійде зоря Кисмет...

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд
    (в танку перед сонним Сулейманом):

    – О чари... чари... Цар відпив щербет...


    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (співуче над сонним Сулейманом):

    – Мій Владарю... чи смакував щербет?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Іще ніхто не поборов кисмет!

    (Після тривалого мовчання в поклоні шани знову набирає звучання голос Мудрого Улема. Троянди-Бранки Гаремного Саду завмирають у вигадливих фігурах рослинного танцю).

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    –"Предсказано, що з початком кожного століття родиться великий муж, який обхопить те століття як бика за роги... і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри. Отож, він десятий із черги султанів. А число 10 – се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел... То й маємо десять частин святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо Падишаха.
    Десятий султан тяжко поб'є ворогів ісламу, бо Султан – любимець Аллаха і свята різка в руці його..."

    ХОР Гаремних Троянд
    (побожно на голос Мудрого Улема):

    – Хвала будь, Аллаху Єдиному!
    Крім Нього нема Бога. Він живучий
    і вічно живий. І нема нічого
    йому рівного, ні на землі, ні на небі.
    Він створив небо та землю...
    упорядкував світло й темряву...
    Хвала і слава йому, що своїх вірних
    провадить до святої святині!

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    "...Як кожна людина, так і кожне плем'я має свій кисмет – твердий і невмолимий, котрого не об'їде ні конем на землі, ні судном на морі... Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллаха, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначення на безбожних нессараг."*101

    (Мудрий Улем, оповістивши предсказання, з поклоном прощання відходить).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (над сонним Сулейманом, розкидаючи сіті пестощів):

    – О спи, мій Пане... ще дрімає враг...

    ХОР Гаремних Троянд
    (півголосом):

    – Про кого Ти...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (уриваючи):

    – Про тих же... нессараг...

    (до Сулеймана):

    – ... А станеш в силі... будеш вельми рад –
    покличе в путь тебе з о р я "Д ж і г а д"*102
    Зоря війни... кривавого походу...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь сон):

    – ...Як я люблю, Трояндо, твою вроду...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (шепотом до Сулеймана):

    – ...Мечем Твердим прочиниш "Браму Фетви"...*103

    ХОР Гаремних Троянд
    (півголосом):

    – Кисмет Османів потребує жертви!..
    "Феджер-молитва" розкидає сіті?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (умовно розкидаючи над Сулейманом "сіті інтриг")

    – ...Щоб вівці цілі, щоб і вовки ситі...
    ...Значить Аллах і рук моїх умільство –
    тверда п о с т а в а – то таке й п о с п і л ь с т в о...
    Не дармо вбрала я черлені шати...

    (до Сулеймана):

    ...Мені звістити... а тобі – карати!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (крізь видиво сновидіння):

    – "Коли Джігад займається на землі,
    тоді по небі ходить заграва пожарна...
    Тоді гуде плач жінок і дітей християнських,
    як шум у градовій хмарі.
    Бо жах великий несе з собою Джігад!"

    (Наче слуховою ілюстрацією до сновидіння султана Сулеймана звучить приглушений зойк – то протяжно голосять Троянди, спогадавши про Чорні Шляхи... "Керван-Йолі своєї Неволі")*104.

    ГОЛОС Гаремних Троянд:
    (у стинанні оточивши сонного Сулеймана):

    – О Керван-Йолі, знай, Джігад іде...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (твердою волею Цариці)

    – За уграми і Мухач упаде*105,
    де Керван-Йолі оре перелоги...
    Хіба що Відень вийде з-під облоги...*106
    ...Чорніє шлях... Цвіте гірка полинь...
    Марніє Лях, Підляшшя і Волинь...
    Повзе Джігад, пожадний як мана...

    (мимоволі здригається)

    А там... а там... моя Г а л и ч и н а!*107


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.08.29 08:55 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження13)
    (На голос своєї коханої жінки "Росси-Міссафір" в тій же миті озивається голос Падишаха Сулеймана Пишного.)

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (луною):

    – «...Срібнолиця моя, сладоуста моя, о ж а с м и н о в а,
    ти промов, не мовчи, чи в здоров'ї, Хурем, а чи в радості...» *92

    Його грізно-велична постать зависає над Гаремним Садом. Бранки-Троянди в покорі припадають до землі. Прихиляє голову в глибокій пошані і старець Мудрий Улем).

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Моє ім'я із уст твоїх злетіло...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Бентежать душу і шматують тіло
    чужі думки... мов гострі ятагани –
    ті нашепи, підозри і догани...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (лагідно):

    – ...А я в тобі не бачу ні пилинки...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Не зрозумілі, бачте, мої вчинки...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Все, що Цариця зволить, що звелить...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (обриваючи, про своє):

    – ...Як терпне тіло!.. Як душа болить!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Вгамуй свій біль... і викинь страх із лона,
    бо поруч – муж... опора й оборона!

    Моя якші, Трояндо Пурпурова,
    скажи мені мерщій, об чім розмова?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Мій Владарю, розмова – про пурпур,
    що раз зацвивши, вийшов понад мур,
    понад світи, віки, понад будучність...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Яка ж тобі у тому є незручність?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (несміливо вичікуючи):

    – ...Що цілий світ пізнав моє лице...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (з полегшенням):

    – Хуррем-хасекі, люба, ти про це...
    О, на пурпур у нашім краї зарі!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (солодко співуче):

    – Його доволі на Авретбазарі!
    Преситна манна з неба...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (граючи словами):

    – ...Чи мана...
    Проте у цих Порогах ти – одна!!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (лукаво)

    – ...Ще не співали, Царю, півні треті...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:
    (граючи словами, в настрої):

    – ...А заспівають – станеш на портреті!

    В парчі і в з л о т і, тканім д і а м а н т о м,
    прошита сонцем, мов своїм талантом...

    ГОЛОС Гаремної Троянди
    (шепотом до Бранок-Троянд):

    – Цариця Квітів опустила вії...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – Засяєш... як смарагд з Александрії...*93

    ...У чарі злота – зору ніжний лотос.
    Ціна йому – здобутий острів Родос*94.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (вдоволено сміючись):

    – ...І скільки важить золото ото?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – В дукатах Слави... мабуть, тисяч сто...*95
    В "грошах заслони", себто "пашмакліка",
    ціна в обмін: дукат за чоловіка*96.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (гордо):

    – Важка ціна... Яка ж у тім причина?

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (м'яко):

    – Мені Хасекі народила сина...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (з потаємним змістом)

    – Чи ж варто так пишатися у злоті,
    наш син Селім не перший в твоїм роді...*97

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Не перший, та щасливий буде в зорях...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (з потаємним змістом)

    – ...Не вольні зорі у чертах і долях...
    Аллах могутній світло з них пряде.
    Іде Кисмет!

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в пориві любові):

    – ...Моя Кисмет іде!
    Хуррем-хасекі... Перша поміж зір!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (відповідаючи на порив):

    – ...Твоя Кисмет... чужинка-Місафір...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (в обіймах пристрасті):

    – То ж будь, якші Хуррем, легка і дужа -
    прийняти тілом ношу свого мужа,
    бо царська ноша – то могуча сила...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (мліючи в обіймах):

    – Чи ж я тобі казала, що безсила?..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – ...Щодо портрета – в нім якраз і влучність:
    твоє лице – то голос у будучність.
    Царям пристало думати про вічність –
    в твоїй поставі є й моя величність.

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (втишена ласкою):

    – Ти розтопив образ колючий лед...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (розкутий ласкою):

    – Трояндо Втіхи, принеси щербет...

    (Роксолана-Хуррем подає Сулейману золоту чару з щербетом.
    Сулейман ненаситним поглядом пристрасті проймає свою дружину).

    -"...Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості...
    О печаль солов'я - чи в здоров'ї ти, а чи в радості...

    Поцілуй мене... дай пригубити лиш губи-сладості,
    дай поглянути в очі твої - чи в здоров'ї ти, а чи в радості"...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (заворожуючи на любов):

    – Мій Сулеймане... Пий, султане, пий...

    ГОЛОС Сулеймана Пишного
    (заворожено):

    – Я п'ю... Я п'ю... Я твій... Навіки твій...


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Вовк - [ 2017.08.28 08:20 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження12)
    (...З першим променем ранкового сонця оживає голосами Гаремний Сад. О, який він пахучий і свіжий! Як міниться і виблискує роса на оксамовитових лицях-пелюстках Троянд-Бранок Султана. Доброго ранку, якші*70, Царівни Квітів, тендітні подруги Блискучих Царських Палат! Доброго ранку, – в бадьорому щебеті птаства... Доброго ранку, "Аллах Акбар"!*71
    ...Ранок для Рус-Хуррем, Пурпурової Троянди Втіхи – це завше втілена Надія. Чи не тому вона така жвава та радісна змагається з птаством у мистецтві співу... Її викликали на одверту жіночу розмову. Що ж вона? – ...сміється... (сміється – бо Троянда Втіхи)... сміється і співає...
    ...Ох же й лукава!!!)

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (через сміх):

    – ...Питаєте мене про зілля чар?..
    Я відповім: султан відпив... узвар!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (перепитуючи луною):

    – Який узвар, Аллаха зірка рання?

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Мій Сулейман відпив узвар кохання...
    ...настояний на привороті-зіллі –
    мене ж купив "калимом"*72 на весіллі.

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (зачудовано зітхаючи):

    – Калим же був розкішний, мов Едем...
    – Із перлів...
    – ...і корон...
    – ...і діадем...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (з тінню миттєвого смутку):

    – ...Та діадема з каменю опалу
    мені тоді кроваво в серце впала –
    в колючім терні камінь був Неволі.
    То був "кисмет" Осман... Посланець Долі...*73

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ...Доволі, пташко Рус-Хуррем, доволі...
    – ...Калим же був не тільки у речах...
    – ...Цариці ноша в тебе на плечах!..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (широко з гіркотою):

    – О як мені далася тая ноша!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ...Не хмур чоло, о квітко прехороша!..
    – Бо твій калим у терні злої долі
    звільнив ясир із лютої неволі...*74
    – ...Вертав твій люд до рідного їм краю...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (в задумі про своє):

    – ...Вертав мій люд до втраченого раю...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – ...О не точи кроваві серця рани...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Тоді й зродилось ймення Роксолани!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    (лукаво усміхаючись):

    – Виною в тім – опалу діадема...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Чи віще слово Мудрого Улема...*75

    (На всі закутки Гаремного Саду розлягається голос Мудрого Улема. Зачувши його, Троянди-Бранки Султана мерщій відвертають голови, ховаючи за фередже своє обличчя. Так велить закон Адату*76).

    ГОЛОС Мудрого Улема*77:

    "Все, що призначене, єсть і предсказане.
    Найлюбіша жінка Десятого Султана буде чужинка – Місафір*78. Зійде як ясна феджер*79 у серці Падишаха, а зайде кріваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях Халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду – і до кам'яних могил фараонів! Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам-Ібрагім*80, серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллах з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько велику гордість..."

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
    (розхвильоване предсказанням Улема):

    – ...Кисмет Цариці...
    – ...Неба світлий дар...
    – Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!
    – Але й посіє гордість їй шайтан...
    – Та все ж її не зрадить Сулейман...*81
    –Заступить щастя Квітки зорям лік...
    – Нова зоря освітить гаремлік*82.
    – На те й зоря – що жар у ній і лед...
    – ...І чари зна: узвар!.. чи пак, щербет...*83
    – Яким химерним видався талант –
    в щербет упав опальний діамант!

    ХОР Гаремних Троянд
    (доходячи таємниці Роксолани):

    – ...В щербет упав опальний діамант!
    Щербет із пилу Квітнучих Троянд...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – ...отих, що тут зросли посеред муру...

    ХОР Гаремних Троянд:
    (вагомо притишено, з ключем таємниці на устах):

    – Нектар із пилу Темного Пурпуру!*84

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (продовжує предсказання):

    "...Довго і завзято – постом і молитвою – буде боротися Велика Султанка – Місафір зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана у святу ніч Рамазану...*85 І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордости. І засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах Падишаха..."

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
    (з тривогою на почуте):

    – Межа є, видко, в Долі на талан...
    – Веде Аллах, а зводить все – шайтан...
    – "Молитва рання" серед вічних зір –
    нектар кохання... Росса – Місафір...
    – Її до дна відпиє Володар!

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Аллах Акбар! Аллах Акбар! Аллах Акбар!

    БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

    – ..."Феджер-молитва" прийме дар освят...
    – Щербет Зорі освятить шаріат...*86
    – ...Не дармо нам Аллах дає весло –
    одвічне право: на добро і зло...
    – ...Звіздо Аллаха, вибери мене!..
    – ...І злет, і спад – нікого не мине...
    – Та зоре-слава жар веде... і град...
    – ...Зайде криваво – згубить шаріат!

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (продовжує предсказання):

    "...І почнеться небувалий нелад у державі Османів. Мішками зав'яжуть собі шиї аги*87 і вельможі, і настане страшне панування Капу-Кулів-невольників Порти, яничар і військових сіпаг. Арпалік – "гріш на ячмінь" і пашмалік – "гріш заслони" на султанських жінок й одалісок знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини як черви розточать силу законів десятого й найбільшого Султана Османів".

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Ха-ха-ха-ха! Невже це все про мене?
    Чи винен плід, що в нім – вино черлене!*88
    У ваших мовах стільки протиріч...

    ГОЛОС Мудрого Улема:

    – ..."Адат" велить: не відкривай обличь!
    Накази вічні... в часі невблаганні,
    про це звістять і знаки у корані!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – ...О мудросте свята самого Неба!
    Чи в тім наказі нагла є потреба?
    Поглянь, як квіти пнуться горілиць,
    аби проміння їх діткнуло лиць –
    вони цвістимуть так в садах Аллаха...

    ГОЛОС Мудрого Улєма
    (у супроводі квіткового багатоголосся):

    – О так, Феджер... Молитво Падишаха!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – Навіщо ж барви квітам дав Аллах!
    Чи ж барвам личить жити у потьмах? –
    Могутність божа в їх красі, адже
    тоді й вони б носили фередже...
    Чи ж міг Його не зрозуміть Пророк?

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (у супроводі багатоголосся квітів):

    – ...Запевне, ні, Царице Квітів... Йок...*89
    Нехай хранить тебе Аллах у злеті!

    ГОЛОС Мудрого Улема
    (канонічно тверезо):

    – ...І все ж твоє обличчя – на портреті!*90
    Чи ж право Зірки, Першої між зір,
    Хуррем-хасекі*91 Росси-Місафір,
    з легкої волі, просто, без причин
    проймати світлом погляди мужчин?..

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
    (у царській поставі):

    – Шах Роксолані – то й султану – шах!..
    Нехай же нас розсудить Падишах!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом.2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Вовк - [ 2017.08.28 08:25 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження11)
    (Пауза. Музична тема "Пливе човен".

    ...Поволі з суцільної темряви виступає постать Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя. Дух феєрії панує над нею: вона ступає назустріч Невідомому в чорному козацькому жупані... Це смертельно хворий гетьман Петро Сагайдачний. Він іде до Гюль-Хуррем... Троянди... Цариці Квітів, аби вирвати її з пітьми Гаремного Саду і з'єднати з нею свою Долю*65. Їх постаті зближаються, вражаються одна на одну – і вступають в трагічне магічне коло).

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Трагічне коло звужує пітьма...

    ГОЛОС Петра Сагайдачного:

    – Небесна нить між нами обома...
    Небесне Око дивиться глибоко
    і Долями веде – Небесне Око...
    Я відмолив свій гріх розлуки в Бога –
    тобі назустріч йде моя Дорога...
    Блажен, хто вірить... Сльози котять з віч –
    моя Дорога... та тобі навстріч!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Навіщо, Петре, рухати минуле?..
    Воно вже мертве... в темряві заснуле...
    І я – не та... твоя колишня Настя...
    У мене вже збулось жіноче щастя,
    лагідне Щастя всіх жінок...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    –...Але
    воно, либонь, для тебе замале!..
    Тебе зломили, змусили, скорили,
    тебе, як квітку... з келиха відпили...
    Чи ти сама під ноги пролилася,
    чи ти з кохання, може, віддалася...
    То хто ж ти – суть?.. Чи ж ти козачка Настя?!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Я – Гюль-Хуррем... Цариця свого Щастя!..
    Цариця Квітів – не раба остання! –
    мені Осман під ноги лив кохання,
    беріг мене, як найціннішу квітку,
    а ти... приготував мені намітку...
    Мені й у фередже було не зле...
    ...Я – не в образі, що воно – мале!

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...Коштовна перла у чужій оправі
    зазнала щастя Жінки... у неславі!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – ...Твоє намисто – теж чужа оправа...*66
    Що слава жінці – козаку неслава.
    Мене гнітить твоє серцебиття –
    ні, Петре, ти... ні рід мій – не суддя,
    чи Бога я дитина, чи Аллаха! –
    "хасекі" я... дружина падишаха...
    До Квітки Щастя не пристане мул...
    Мені до ніг схилявся весь Стамбул...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...Я не про це... Пробач... Тепер ми квити!
    У мене теж в палаці знались квіти...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – ...Я бачу, Петре, тіла твого трем...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...В палаці в мене, Настю, був... гарем:
    туркині темні... і свої холопки...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя

    – ...Скарби непевні... лживої обробки...
    Чи ж хоч одна із квіток прийнялась?

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    – ...До ложа – так... до мого серця – зась!
    Мені ж твоє намарилось лице!..
    Яку мені даш відповідь на це...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Чи чуєш, Петре: дзвони б'ють клечальні...
    Над нами дар Небес – вінки вінчальні...
    Та де мені знайти знахарське зілля,
    аби забути те моє весілля...
    Похід галер... салюти величальні...
    ...і замок з цукру...*67 і весільні пальми...*68
    Ці диво-пальми – символ материнства –
    в мені змінили участь до чужинства.
    Те, що було ворожим і огидним,
    поволі стало стерпним... навіть рідним...
    ...У сій хвилині... як знаття отсе:
    утрачу мужа й сина – втрачу все!!!

    (Розірвавши магічне коло феєричного спілкування, постать Білої Троянди Щастя віддаляється від постаті гетьмана Петра в чорному жупані. Гетьман Петро проводить свою кохану довгим прощальним поглядом. Ця зустріч була останньою. Попереду гетьмана – Чорна Дорога Смерті. Вона вже кличе його.
    Натомість Дорога Гюль-Хуррем обнадіює ранковим просвітком...
    Тьмяні химерії Гаремних Троянд посилають навздогін Білої Троянди Щастя свої рослинні поцілунки).

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Цілунки-вильця шле тобі гарем...
    – ...квітучій Жінці... кревній Гюль-Хуррем...
    – ...Ось духів-зілля*69 прикладай до ран...
    – ...до тебе йтиме з ночі твій Осман...

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
    (в дорозі до ранкового просвітку):

    – Омана це... найважча із оман...
    Небесним даром був мені Осман!
    Я так за ним в розлуці затужила...

    Поодинокий ГОЛОС Квітки:

    – ...А може, ти його приворожила?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    – Троянда Щастя в чарах безталанна.
    Про зілля чар вам скаже... Роксолана.

    (Постать Білої Троянди Щастя зникає у всеогортаючому тумані Ранку).


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом.2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.08.27 20:11 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження10)
    (Майдан Сліз - невольничий ринок у Каффі. Наче ключі перелітних лелек, пійманих за горло мисливською рукою, посуваються майданом довгою низкою раби-невольники. Ідуть понуро-мовчазно ходою безнадії - оголені по пояс, тавровані по чолах і щоках, прикуті за шию як остання безвольна худобина.
    А довкола - снується вулик: джмелино гудуть можновладці, прицінюючись на товар; осино жалять невольниче тіло захланні пальці купців-чужинців; барвистий рій цікавих зівак в тюрбанах, халатах і простих завивалах напосідливо мерехтить перед очима, морочачи голову. Час від часу по всіх закутках Майдану розноситься гук торговця-оцінщика: "Нові раби!!! Ще не зіпсовані… не хитрі… допіро привезені з землі Королівської, а не тої брехливої – Московської*45.
    … Так і ведуть їх з ринку низками, проданих на "каторги"-кораблі, аби зазнали козацькії руки каторжних весел, а дужії плечі сирої сириці та "червоної таволги", червоної -- з людської крови.
    Ведуть вольну кров християнську у невірну неволю!!!
    … Чуєте: як тужно лелеки виводять "курли"… "к-у-р-л-и-и-и!"… - то серце козацьке взиває до Неба і просить підмоги…)

    ХОР козаків-невольників
    (взиваючи Думою):

    "Ой то далася бідним невольникам
    цяя тяжкая неволя добре знати:
    кайдани ноги поз'їдали,
    сира сириця білоє тіло, козацьке молодецьке,
    коло жовтої кості об'їдала.

    Ой як бідні невольники на руках
    кров христіянську увидали,
    то про віру христіянську ізгадали,
    ой то землю турецьку,
    віру бусурменську проклинали.

    - Ти, земле турецька, віро бусурменська,
    ти єсть наповнена:
    сріблом-златом,
    дорогими напитками,
    тільки в тобі бідні невольники
    на світі невольно пробувають,
    що празника Різдва, а чи того Великодня і не знають,
    а все у каторзі турецькій на Чорному морю пребувають,
    землю турецьку, віру бусурменську проклинають.

    - Ти, земле турецька, віро бусурменська,
    ти, розлуко христіянська,
    бо ти вже не одного розлучила
    за сім год войною,
    мужа з жоною,
    брата з сестрою,
    малих діток з отцем, із матінкою".

    (На тлі важкого пісенного супроводу постає Майдан Сліз у всій своїй ницій дорогоцінності: раз по раз піднімаються над людські голови ноші, несучи олійні тіла найкращих українських бранок, убраних у прозорі серпанки, аби ласі очі праведних мусульман упились їхньою звабою, наче стиглою хурмою з садів Аллаха. О… ці плоди надто коштовні!.. Надто!..
    І дзвенить золото46, спадаючи водограєм на розлогі таці, виповнюючи блаженним вмістом найглибші колодязі та найвищі скрині… Міняється тіло - на золото… золото - в тіло. Продається чужа врода ґяурська, кохання і цнота. Купується вірність, плодючість і рабська покора. Каффа Насті Лісовської, Насті Повчанської та… Марусі Богуславки…
    Ось вона - Жовта Троянда Розлуки між закутих сімсот козаків і ключами від волі. Та не рабська покора веде її в льохи і дремні темниці! Спогадала Маруся про землю свою, про дідизну, що мовляв, на землі християнській сьогодні Великдень, і про батька-священика… місто своє ізгадала… А містечко те - слава Христу, себто Богові слава…*47)

    ГОЛОС Марусі Богуславки - Жовтої Троянди Розлуки
    (озиваючись думою на Думу):

    "- Ой козаки, ви біднії невольники!
    Кажу я вам, добре дбайте,
    В городи християнські утікайте!
    Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
    Мойому батьку й матері знати давайте,
    Та нехай мій батько добре дбає,
    Гуртів, великих маєтків нехай не збуває,
    Великих скарбів не збирає,
    Та нехай мене, дівки-бранки,
    Марусі, попівни Богуславки,
    З неволі не викупає,
    Бо вже я потурчилась, побусурманилась
    Для розкоші турецької,
    Для лакомства нещасного!"*48

    ХОР козаків-невольників
    (завершаючи Думу):

    "- То ж, визволь, Боже, усіх бідних невольників,
    із тяжкої неволі турецької,
    із каторги бусурменської
    на яснії зорі,
    на тихії води,
    на святоруський берег,
    у край веселий,
    між народ хрещений,
    у городи христіянські!

    - Гей, та даруй, Господи, войську запорожському -
    на многії літа і до кінця віку…
    Гей!.."*49

    (Наче маревом Великодня відгукуються на Думу козаків-невольників церковні дзвони і хор теж відгукує "Многая літа-а-а…"
    Козаки-невольники, прислухаючись до нестямного поклику серця, творять молитву до Божого Сина…)

    Невольниче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Ми грішнії Тебе, Бога, просим -
    услиши нас, Господи...

    - Ми грішнії Тебе, Бога, молим -
    прости нам, Господи...

    - Ми грішнії Тебе, Бога, благаєм -
    помилуй нас, Господи...

    ХОР козаків-невольників:
    (під супровід уявних дзвонів і співу)

    - Умилосердися над нами, Господи!
    Да будет милосердіє Твоє,
    якоже ми уповаєм на тя.
    На тя, Господи, уповаєм,
    да не постидимся во віки.
    Амінь.

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Молитва каже "да не постидімся!",
    в неволі лютій Господу молімося…
    І я Маруся, Богу теж молюся,
    зозулею в Украйні озовуся
    в оселі Божій… Богу слава, слава! -
    славить Тебе попівна з Богуслава -
    за нас єси розп'ят, Ісусе Христе,
    за нас пече чоло Твоє тернисте…
    … І я тебе розп'яла… ненавмисне…

    ХОР козаків-невольників
    (брязкаючи кайданами, поволі вивільняючись від них):

    - Марусю-любко, ти зреклася віри?!
    Тебе таки купили бузувіри?!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … Ціною тіла… власної офіри
    уклала в той вінець свою тернину -
    в мечеть - не в храм - я привела дитину…
    Моє маля!..

    ХОР козаків-невольників
    (по-чоловічому - різко):

    - … Молитва тут нездужа -
    зміняти віру - на цілунки мужа…
    Чи ж так тебе навчала рідна мати?..

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … У цих краях жінкам велять мовчати…

    Та ще вкраїнка з роду не вродилась,
    щоб просто так взяла і покорилась…
    Моя покора і моя неволя -
    не так собі… хабаз з живого поля
    жіночих доль країни гінекеїв
    між лож… і ґрат… і євнухів-лакеїв*50 -
    моя "кисмет" - не тяжість каяття,
    моя "кисмет" - це воля до життя!

    ХОР козаків-невольників:

    - І вмерти – воля… і не вмерти – воля…
    Життя - ціна, коли життя - неволя!

    Уклін тобі, що відчинила браму…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - … Коли ж душа не має свого Храму,
    чи ж їй не душно в злоті, чи не нудно -
    умерти - раз, та й вже, а жити – трудно…
    і потихеньку будувати Храм…


    ГОЛОСИ козаків-невольників
    (нервово прислухаючись):

    - … Гуде мечеть, неначе на байрам…*51
    - … чи то "золоторогий"*52 вітер віє…
    - … це біль гуде…
    - … чи гнів Ая́-Софії…*53

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Софіє-Мати, де твої посвяти…
    О, дай мені Надію – переждати…
    О, дай мені Надію – перебути…
    Вернути Віру і Любов вернути!

    ХОР козаків-невольників:

    - … Надію - край свій рідний не забути,
    сьорбаючи гріха отруйний мед…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Софію теж осквернив Мехеммед!*54

    … То був отверглий хмарами вівторок*55 -
    на Царгород упав великий Морок
    і наказав Войовнику: "Веди…
    супроти Сонця посланців орди!"

    Того вівторка, того травня-дня
    султан увів у храм свого коня
    і в тиші смерті, страху й супокою,
    де тепла кров струмилася рікою,
    де лиця божі заніміли з жаху,
    звістив султан свою любов… Аллаху…

    ХОР козаків-невольників
    (у гніві):

    - О, громе бий! О, сонце, меркни з жаху!*56
    Святу Софію віддали… Аллаху!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    - Не вдарив грім… не зупинив бенкет -
    молився на престолі Мехеммед,
    в ріці метвенній умочив правицю*57,
    в нужді і скверні потопив Царицю…*58
    "Тепер лаштунки у палатах царських
    пряде павук… А почесті музичні
    приймає пугач"…*59

    ХОР козаків-невольників
    (здивовано):
    - Пугач?..

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки
    (імітуючи птаха):

    - "Пу́гу! Пу́гу!"

    ХОР козаків-невольників:

    - Так воздай же, Боже, туркам
    за тяжку наругу…

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Три дні й три ночі трупів не збирали...
    Мочили стіни, храми обдирали,
    жінок хрещених на святих престолах
    безчестили... Хлоп'яток босих-голих
    ганьбили теж...*60 О, сонце, меркни з жаху!

    ХОР козаків-невольників:

    – Чи ж хіть і глум є сладосні Аллаху?!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Дозволені і сладосні... Мій Боже!..
    Ні крик... ні жах у тім не допоможе –
    Аллах глухий до жаху і до крику –
    звелів ганьбить Софію сонцелику...
    Отерпла з болю... Стямилась – мов криця –
    стоїть мечеть... і стогне блідолиця...
    ...А правовірні у вині розпусти
    спивають мід красунь сахароустих,
    мов на причасті та святі дари –
    "котру захоче тіло, ту й бери!"
    ...І тягне в ложе першу дівку-бранку
    і юнаків на хтиву забаганку –
    і все це бачить ізгори Аллах –
    і кожен турок в домі – падишах!

    ХОР козаків-невольників:

    – Османське диво! Так стоїть Іслам –
    і плоть, і кров – усе наперелам.

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Між тої крові... з муки і розпуки
    зродилась квітка Кольору Розлуки...
    До Жовтизни і я собі горнуся,
    бо теж в розлуці з рідними Маруся...
    Погляньте-но в саду на квіти кволі –
    потурчилась не з власної я волі,
    а те, що віру вражу перейняла,
    то тим Христа нехотячи розп'яла,
    а тим, що розділила враже ложе,
    навіки засмутила Матір Божу...
    Моліть за мене прощення у Неба...

    ХОР козаків-невольників:

    – Свята Софія молиться за тебе!

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Та може статись: час мине не дремля,
    верне тоді в Стамбул і "русе плем'я"*61
    верне тоді войовникам їх стріли –
    і тіло Жовте знову стане Біле...
    Тоді безсилий буде і Аллах
    змінити те, що зволить патріарх,
    собі здобувши світлу патерицю*62 –
    окропить він Софію блідолицю...


    ХОР козаків-невольників:

    – Рушаймо в путь... Лишаймо тут сестрицю...
    У мир хрещений – наш дороговказ...

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Ая́-Софія молиться за вас!

    БАГАТОГОЛОССЯ козаків-невольників
    (оберненних до сонця в молитві):

    – Пом'янем ім'я Твоє в усякому роді
    і роді!
    Прибігаємо до Тебе, Царице наша,
    і ревно Тя просимо –
    заступи нас Своїм омофором,
    як заступила ти наших гетьманів,
    що їхняя слава ввесь світ наповни́ла...

    – ...як берегла Ти козацькії чайки
    на Чорному морі, що плили визволяти
    братів своїх кревних із злої неволі...

    – ...влий і в наші серця
    Ти надію великої радости...

    – ...І причини сили нашим змаганням,
    і покрий нас від всякого зла...

    – ...да устоїм перед ворогом
    отчої віри і всего народу...

    – ...і двигни наш на́рід з неволі
    до колишньої слави...

    ХОР козаків-невольників:

    – Ти, о Царице наша,
    що на Січі могутньо пануєш
    і запалюєш лицарським духом
    славних синів України.
    наверни і нас в сторону Твойого Сина,
    посели у серцях наших єдність і віру,
    щоб і ми зажили хороброї слави героїв,
    як і в цьому житті, так і в вічності...*63

    (Вечірні сутінки огортають Жовту Троянду Розлуки, себто дівку-бранку Марусю Богуславку, що стоїть одна-однісінька біля відчиненої брами темниці... А козаки-невольники... перетворилися нараз у бігучі тіні: у шурхіт, шелест та шепіт буйного зеленотрав'я та хлюпіт гомінливої хвилі).

    ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

    – Храни вас, Боже... Знову я сама...
    Оскалом хижим дихає тюрма.
    Мовчить гарем, неначе невидющий,
    а він же всюдисущий... всюдисущий...
    ...Та тільки слово тут не в пошанівку –
    мовчи та слухай... стіни та долівку...
    Кипить гарем в таємній переміні –
    тут плачуть – тіні і радіють-тіні –
    тут ні для кого радника нема...

    Стоїть гарем – стоїть моя... тюрма.
    ...І я безсила також, бо сама...

    (у шурхоті, шелесті та шепоті вечірнього Гаремного Саду вчуваються голоси інших Бранок -Троянд).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд:

    – ...і я – сама...
    – ...і я – сама...
    – ...і я... я...са...*64
    – са...ма-ма-мо-о-о!..
    – не...ма...
    – сама-а-а...
    – піть-ма-а-а...
    – ...і тьма-а – тюр-ма-а-а...
    – ...там...о!.. ма-мо-о-о!
    – нема-а-а...
    – тюрма-а-а...
    – ...і тьма-а-а...
    – ...ма-а-а...
    – ...а-а-а... а-а-а...

    (Вечірня феєрія вихоплює раз-по-раз на світло різнобарвні постаті Бранок -Троянд. Потім Гаремний Сад огортає суцільна темінь).

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  25. Ірина Вовк - [ 2017.08.27 19:49 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження9)
    (Над омертвілою гладдю води, ламаючи крила в надривному леті, кружляє стеряна Птаха)*40.

    ГОЛОС Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя:

    - … Благословенний пта́хи вольний лет…

    ГОЛОС Назлі-ханум, родички падишаха
    (вповзаючи гадиною):

    - Чи Гюль-Хуррем зітхає на кисмет?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Ні, Гюль-Хуррем блукає серед дум…
    А ви таки прийшли, Назлі-ханум.

    Кисмет… Кисмет… Мій боже, хто я, де я!..

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Бездомний цвіт у стінах гінекея,
    блідий і кволий, як і інші квіти…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Чому ж мені не можна відлетіти?

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Бо ти ланцюг, припнятий до Османа.

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Кисмет до мене, й справді, невблаганна!
    Тримаєте мене як птаху в клітці…

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Так, як годиться гінекейській квітці…
    Чи ти б хотіла тліти десь за рогом?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Однаково, що тут, що за Порогом*41.
    Дарма про мене, що поріг Блискучий*41,
    а все ж під сонцем квітці жити лучче!
    Воно б і тут нітрохи не маліло,
    якби довкіл зміїно не шипіло,
    якби чиясь не корчилась утроба,
    бо ж ви на мене дивитесь з-під лоба!

    ГОЛОС Назлі-ханум
    (виказуючи жало):

    - Не зажадай з чужої хати раю…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я найпишніший цвіт Біюк-Сараю*42,
    Османів меч хранить мечеть Еюба…*43

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - Ах, інш алла…*44 Ми в Божій ласці, люба.

    (отруйно):

    Яка зухвала мова у ґяурки!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Мене шанують всі татари й турки,
    усі малі й великі володіння,
    а тут,за мною,ходять шамотіння…
    Чи то не ви ота змія прелюта?..
    Я чую,як стікає з вас отрута,
    що цвітне тіло струпом увивала…
    А я,мов ібіс,вам жало урвала!

    ГОЛОС Назлі-ханум:

    - То це ти ібісом себе назвала нині?
    Достойне шани ймення… для рабині!

    (атакуючи)

    Якщо ти ібіс - знай своє болото!!!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (незворушно):

    - Зате я знаю, що то важить злото!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.08.26 12:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження8)
    (Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
    Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
    Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).

    ГОЛОС Кобзаря:
    (співає)

    "Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
    Там сидить сокіл ясненький,
    Жалібненько квилить-проквиляє
    І на Чорне море спильна поглядає,
    Що на Чорному морю щось недобре починає.
    Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
    Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
    Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
    Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
    А третя часть тут ся має -
    Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
    На лихій хуртовині потопає".

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, дівко-чорнобривко,
    подай білу руку!..

    ГОЛОСИ Русалок:

    - Лови, мене на наживку -
    "ку-ку", милий, "ку-ку"!

    - Як не зловиш мою руку,
    пущу рибу-щуку…
    А я тобі, козаченьку,
    віщую розлуку!

    - Утопив єсь головоньку
    та й на чужиноньку,
    пращай своїх отця-неньку,
    пращай дівчиноньку!

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ще не піяв красий півень
    третє "кукуріку",
    щоб я дівці заподіяв
    та й журбу довіку…
    Ще при боці щабля гарна,
    чим вона не панна?
    Гей, ти, шабелько-серденько,
    поцілуй любенько…

    ГОЛОС Русалки:

    - З бусурманом зустрівалась,
    тричі цілувалась,
    із коханим козаченьком
    спатоньки вкладалась.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, шабле-шабелино,
    тонкая стеблино,
    прощавайте, отець-мати,
    прощавай, дівчино!

    ГОЛОС Русалки:

    - Десь у тебе, козаченьку,
    заблудила мила,
    а що тобі, мій миленький,
    фортуна зблудила.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ой чи мила, чи не мила,
    не втечеш від долі…
    Визволь мене, Божа сило,
    із сії неволі…

    ГОЛОС Русалки:

    - Ловись, ловись, козаченьку,
    неводом шовковим,
    а я тебе залоскочу
    пилом пелюстковим.

    ХОР козаків
    (з морського дна):

    - Прийми, Боже, наші душі
    у свої палати…
    Краще - в морі, ніж на суші
    волі не видати!..

    (… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.08.26 12:32 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження7)
    (Чи то від гнівного тону козацьких розмов, чи то під жаркими стрілами південного полудневого сонця - море займається черленими барвами, а окреслений берег видається здаля яскравою, жовто-гарячою смугою.
    Спекотливе сонце і ритмічне веслування накликають на козаків легку дрімоту. Мліють груди і в гетьмана Петра… Кольори небесні і жовто-багряні розтікаються перед очима спочатку в безладді, а потім формуючи дивовижні живописні картини.
    Між тих барв і звуків, і незвичних картин постає перед гетьманом Петром образ його нареченої Насті…)

    ГОЛОС Насті Повчанської
    (по дії Білої Троянди Щастя):

    - Це ти… Я знаю, ти прийшов по мене…
    Не все вино ще випито черлене…
    Не вся ще кров пролита в білий світ -
    паліє пеклом, Петре, білий цвіт!
    … Он хмари-тучі марять променисто -
    такі ж пекучі, як твоє намисто…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Вогню… Вогню… Настуню, не щезай!..

    ГОЛОС Насті Повчанської:

    - Не дорізай мене… не дорізай…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Хіба ж то я невіра-бусурман!
    Вже й Чорне море корчиться від ран…

    ГОЛОС Насті Повчанської:

    -… Пече мене сльоза з Майдану Сліз…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - А я тобі твоє шиття привіз…
    А я б тебе на той бік перевіз…

    ГОЛОС Насті Повчанської
    (широко):

    - В мені кричить сльоза з Майдану Сліз...

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Ще крикне Каффа, крякне і Хотин…
    Іще Осман залишиться один --
    ще меч його впаде во лжі і злі…*37

    ГОЛОС Насті Повчанської:

    - Зникай, бо йде стара ханум*38-Назлі́…*39
    Шипить змія. Назлі-ханум іде…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - … А що коли нас доля не зведе?..
    Спалю тоді я рай цей у злобі!!!

    ГОЛОС Насті Повчанської:

    - Цей гнів як смерч… Не личить він тобі!
    Вертайся, Петре… Я тебе молю…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Та ж я тебе…Та ж я тебе люблю…
    В обіймах смерті ти мені далась!

    ГОЛОС Насті Повчанської:

    - Завчасно, Петре… Я ще не збулась!

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Ти не збулась… Бо ти ще молода,
    мої ж літа несе у вир вода.
    Допоки сонця, Настонько, горім!!!

    ГОЛОС Насті Повчанської
    (віддихом видива):

    - Надходить буря, Петре. Буде грім.

    (Важке небесне склепіння погрозливо зависає над морем. Море скипає в розпуці, багряні барви його темніють, наче рани, що запеклися. Велетенські хвилі невимовного страждання здіймаються дибом, могутніми валами котяться одна супроти другої, терзаються чорно, стають одчайдушно на прю, - і вергнуть навзаєм себе з диким риком.
    Регоче п'яно Русалка. Справляє кривавий бенкет. Чує близьку поживу. Козацький дух лоскоче їй ніздрі. Наче хтива одаліска, вона збурунює хвилі відьомським хвостом і вкупі з посестрами чатує на чоловічу плоть, аби в ненаситних ласкощах залоскотати.
    … Між гримавим небом і здибленим морем гуляє розбуджений Демон).

    ХОР козаків
    (зазираючи в душу стихії):

    - Гей, Чорне море, чом ти розгнівилось?
    Чи ти ще рік кров'яних не напилось,
    чи демон помсти дух твій поборов,
    чи то в тобі гуляє чорна кров.

    Чи гнів тебе взиває, а чи докір,
    що поціляє мітко ясен сокіл,
    що споглядає косу та намітку -
    сподобав сокіл білую лебідку!

    (Лунає феєричне багатоголосся. Неприкаяні Душі Русалок з голосами Гаремних Троянд ронять на дно моря коштовні сльози-перли).

    ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

    - Ой крикнула лебедонька
    над морем летючи…

    ГОЛОС Русалки в подобі Білої Троянди Щастя:

    - Чого квилиш, хвиле?
    Чого виснеш, туче?

    ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

    - Ой крикнула лебедонька
    та й море узрівши…

    Заплакали козаченьки,
    весла погубивши…

    Ой крикнула лебедонька
    на синьому морі…

    Заплакали козаченьки
    та й об своїм горі…

    ХОР козаків
    (захлинаючись в обіймах стихії):

    - Летить сокіл понад морем,
    та й пісні співає -
    озирнувся…

    ГОЛОС гетьмана Петра:

    - Де ви, браття?..

    ХОР Русалок
    (з мінливими інтонаціями голосу):

    - … А братів немає!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.08.25 08:44 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження6)
    Феєричне ВІДГОЛОССЯ
    (як втор до нічних Русалій):

    "Пливе човен, води повен,
    та накритий лубом.
    Не хвалися, козаченько,
    кучерявим чубом.
    Бо прийдеться-доведеться
    чуба підбривати,
    Молодого козаченька
    у Січ віддавати."

    (Розчісує коси Русалка, ритмічно здіймаючи гребінь…
    Хвилюється море широкими рівними хвилями…
    Десь далеко - ген-ген - піднімається сиза завіса і випускає з обіймів низку козацьких човнів, що пливуть граціозно, мов чайки. Попереду чайка гетьмана Петра…)

    ХОР козаків у човнах:

    - Ой повійте, вітри да й низóвії!
    Гей, на паруси да й шовкóвії!

    ГОЛОСИ козаків:

    - Ой сидить козак да й на демені…
    - Гей, він деменом повертає…
    - Гей, він демоном поглядає…

    ХОР козаків:

    - Ой пливе судно да й одним одно…
    Сидить турчин сам із туркинею,
    сидить турчин сам із лебідкою,
    а вона трима голку з ниткою…

    ГОЛОСИ козаків:

    - Вишиває собі вишиваночку…
    - … да й миленькому…
    - … да й коханочку…

    ХОР козаків:

    - Ой кому, кому се шиття буде?

    ГОЛОСИ козаків:

    - Ой чи турчину?..
    - чи татарину?..

    ХОР козаків:

    - Чи козàченьку…
    ще й отàману!..

    (співає):

    "Ой літа над морем сивий соколонько
    да й по своїх висях-високостях…
    - Чого сь похилила, сива головонько,
    да й по своїх мислях-молодостях?.."

    ГЕТЬМАН Петро (відспівує):

    "Що ті молодості
    повні палу й млості
    за косою, за красою,
    що не має дому…
    На серденьку - туга,
    що не має друга…
    Чи вам, браття,
    на то знàття,
    чи мені одному?..

    ХОР козаків
    (відповідає співом):

    "Сагайдо-соколе!..
    Гей, життя - не поле!
    Не журися… Озовися,
    хто там люльку курить!
    Жура серце коле…
    Козацькая доле -
    та, що коник не об'їде
    й дівка не обдурить!"

    ГЕТЬМАН Петро:

    - Не годиться нам водиться
    з красними дівками…
    Краще з лиха похмелиться
    межи козаками…
    Гей, ви, хлопці молодії,
    маєм коні воронії,
    маєм сідла дорогії,
    узди золотії!..

    ГОЛОС козака-нетяги:

    -…Раз нетяга похвалився
    золотим жупаном…
    Поголився, похмелився -
    і став… отаманом!..

    (натяк на гетьмана Петра. Сміх).

    ГЕТЬМАН Петро:

    - Я не був з дитинства паном -
    і тепер не стану…
    Коник сивий, ум кмітливий
    личать отаману…
    Мо' і справді,пане-брате,
    був я необачним,
    що проміняв жінку… хату… -
    звуся Сагайдачним…

    (наспівує):

    "Мені з жінкою не возиться..."

    ХОР козаків
    (підхоплює):

    "Мені з жінкою возиться..."

    ГЕТЬМАН Петро
    (на повен голос):

    "А тютюн та люлька
    козаку в поході
    знадобиться!"

    ХОР козаків
    (широко, на всі груди, так, що співає небо… і море…):

    "А тютюн та люлька
    козаку в поході
    знадобиться!"

    (Якийсь час простір дзвенить розлогим козацьким багатоголоссям… Пауза).

    ГЕТЬМАН Петро
    (бадьоро):

    - А по сьому, други-брати,
    нумо веслувати.
    Будем турка воювати,
    землі здобувати.
    Здобудемо степи й луги
    помежи лиманом…

    ХОР козаків
    (беручись за весла):

    - Пошли, Боже, нам потуги
    гетьмана з Османом…

    ГЕТЬМАН Петро
    (з поглядом перед себе):

    - Гей, вбереться синьо-злато
    козацька голота,
    як двигнуться від гармати
    Стамбульські ворота.

    ХОР козаків
    (веслуючи):

    - Гей Османе, вражий пане…
    Нумо, хлопці, гея-я-я!
    Оце тобі приношане
    від Сагайдак-бея!

    ГЕТЬМАН Петро:
    (гнівно)

    - Оце тобі приношана
    тятива печена…
    Оце тобі, тàтю*36, шана -
    моя наречена!

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.08.25 07:28 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження5)
    (Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні…
    Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)

    ГОЛОСИ українських дівчат:
    (співають)
    "З вечора тривожного аж до ранку
    вишивала дівчина вишиванку.
    Вишивала дівчина… вишивала –
    у сорочку білую душу вклала.

    Та чорная ниточка - розставання,
    а червона ниточка - то кохання.
    Та чорная ниточка часто рвалась,
    а червона ниточка легко слалась.

    Піду я в неділеньку на гулянку,
    подарую милому вишиванку…
    Сердься, мій соколику, чи не сердься -
    будеш ти носить її коло серця!"

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (притомніючи):

    - Болить мені і досі та співанка…

    ХОР далеких голосів:

    - Бо то судьба твоя - не вишиванка!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Межи своїх була я рукоділя…
    … Аж на Петра, коли прийшла неділя,
    приїхав гетьман, щойно із походу, -
    мені намисто дарував на вроду -
    а я… молилась Богу на світанку
    і на дорогу слала вишиванку:
    "Ой дорого-доріженько,
    на пороги-воріженьки
    ти стелись, сорочко біла,
    та все милому до тіла,
    аби шабля не рубала,
    аби куля не займала,

    аби стужа і пожежа
    кості не ламала.
    Ой стелися,вишиванко,
    стелися,не гайся!
    Доки стане… та й до ґанку,
    додому вертайся!"

    Далекий ГОЛОС:

    - То й що, Настуню, легко нитка слалась?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…

    Далекі ГОЛОСИ:

    - Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
    - В святу неділю, на Петрівку – шила…
    - Ще й на дорогу слала вишиванку…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - … На крилах ібіс виніс бусурманку…

    ХОР далеких голосів:

    - Лелеча доле, де твоя співанка?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - На Чорне море впала вишиванка!

    ХОР Далеких голосів:

    - Як Чорне море стала вишиванка!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Бо й справді, вишивала бусурманка…

    ХОР далеких голосів:

    - Ой море, море - як недоля, чорне…
    Душа лелеча, хто тебе пригорне?
    Ой море, море - як кривава рана…
    Душа лелеча - вічна роксолана!
    Ой море, море - сиве, як той ранок…
    Лелеча доля - доля бусурманок!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Лелеча доля - то тяжка розплата…
    Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?

    ХОР далеких голосів
    (танучи в небі):

    - … На згарище йому не вороття…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (навздогін):

    - … Осман і син - тепер моє життя!..

    ХОР далеких голосів
    (напівчутно, з висоти піднебесся):

    - … Ти ради них покинеш Україну!..


    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (силуючись злетіти навздогін):

    -… А що для жінки вище за дитину!!!

    (про себе наспівуючи):

    - А-а, а-а… котки два,
    шарі-бурі обидва…
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише…
    А ти, коте бурий,
    пряди срібні шнури…
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен…
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен…

    (Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
    Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…).

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.08.24 10:01 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження4)
    (Пісні-плачі Гаремних Троянд викликають з пам'яті Насті Повчанської - Гуль-Хуррем щемливі образи краєвидів рідного хутора: байрак… предковічний ліс… ось і дуб, побитий громом, і три тополі, де зійшлися чумацькі шляхи… а ось і озерце, де застигли на поверхні білі квіти латаття…
    Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)

    ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):

    … Оце й усе, що виплило з озерця…
    Латаття біле… смуток біля серця…
    На дні - мій човен, а душа - Русалка,
    що в невід заманив чужий рибалка -
    султан Осман… Він молодий і дужий…

    ХОР Гаремних Троянд:

    - А твій Петро в походах занедужав…*25

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Все в Божій власті…
    Все в руках Аллаха…

    ХОР Гаремних Троянд:

    - … То хто ж ти, Насте?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Жінка падишаха…
    Володарка морів і суходолів…
    … Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
    (стинання)

    - Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
    - Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
    - Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
    - Не нарікай на волі... на неволю!..
    - Поволі йде... втіка життя поволі!..
    - По волі Бога в'янем у неволі!..
    - Немає волі, то й немає долі!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    - Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Намарний крик - стинання ці далекі.
    Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26

    ХОР Гаремних Троянд:

    - Не обійшло тебе жало́ осине…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!

    ХОР Гаремних Троянд
    (ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:

    - Царице Неба, Божа Мати,
    Пречиста, Пресвята!
    О, як Тебе не обожати,
    Родителько Христа?
    Ти світла небесам леліє,
    Пренепорочная Маріє,
    хвала Тобі, хвала!

    (в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
    Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Азан співають… Час настав молитись…
    - Аллаху себто треба поклонитись…
    - Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
    - Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
    - Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
    усім, хто не поклониться Аллаху…
    - Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
    хоч і султана… жінка падишаха!*33

    (Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (знічений після скоєного святотатства):

    - Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
    Лелечий світ осудить бусурманку…

    (За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
    Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).

    ГОЛОСИ
    (далекі, наче з вирію):

    - Ти бусурманка?..
    - Молишся Аллаху?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я християнка… вірна падишаху!

    Далекий ГОЛОС:

    - Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…

    Далекі ГОЛОСИ:

    - Троянда Щастя… у садах Османа!
    - То ти дружина того бусурмана…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - В султана мого - личка чорноброві!

    ХОР далеких голосів(широко):

    - … А присягала гетьману Петрові!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Султан-хасекі - українська бранка!

    Далекі ГОЛОСИ:

    - … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
    - … Яка ти біла… як сама сметанка…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Султан-хасекі - не раба-коханка!..

    ХОР далеких голосів:

    - Султан-хасекі - не раба-коханка?!
    Хасекі - значить!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (усвідомлюючи свою поразку):

    - … Значить… бу-сур-ман-ка!!!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.08.24 09:25 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження3)
    "Пливе човен, води повен,
    та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
    Іде козак до дівчини,
    та все туп, туп, туп, туп…

    Пливе човен, води повен,
    та накритий листом.
    Не хвалися, дівчинонько,
    червоним намистом.

    Бо прийдеться-доведеться
    намисто збувати,
    Молодому козакові
    тютюн купувати…"

    (Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).

    ГОЛОС Гюль-Хуррем
    (Білої Троянди Щастя)*12

    Я теж … я теж хвалилася намистом …
    У нас вже й ліс прощається із листом …
    А тут - зелені хвилі кипарису,
    а тут тобі ні поля, ані лісу -
    гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14

    Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15

    (на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
    Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).

    ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:

    - Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
    Не вирватися нам з її тенет…

    (Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    … Один лиш сум стернею серце коле,
    як намалює пам'ять Дике Поле,
    наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
    озерце… човник… і мене маленьку…
    В руках весельце… і латаття біле…

    Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…

    (співає)
    "Візьму коновоньки, та й піду по воду,
    а там хлопці-риболовці,
    козацького роду.

    Хлопці-риболовці, козацького роду,
    візьміть мене на той човен,
    перевезіть через воду"…

    … Зажура впала поміж берегами,
    вже й Дике Поле вимело снігами,
    жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
    на згарищі прощальні сльози витер.
    Немає більше двору… ані хати…
    Не виглядають доню батько й мати,
    не наповняють мед-вином барильця,
    і не бажають щастя повні вінця…
    Та й на пречисте свято Покрови
    мені вже не покриють голови…

    (уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):

    - Покровонько, Покровонько,
    покрий мені головоньку!
    Щоб була я молодицев -
    чорнобровов, білолицев,
    з чоловіком молоденьким
    і з дитяточком маленьким…

    (Божий храм відлунює дівочим співом):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!

    ГОЛОС Насті Повчанської
    (по дії Білої Троянди Щастя)
    у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:

    - Радости моє серце ісполни, Діво,
    світа Твоєго зорями просвіти,
    всіх скорбящих радосте,
    і обидимих заступнице,
    і странствующих утішеніє…
    О пресвітлий облаче, Мати Божія!
    Нас побіждающия - побіди,
    обидимих заступи,
    странствующих посіти,
    і гріхи розгріши,
    єлика бо хочеши,
    можеши…

    (відлунює спів):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!


    ХОР українських дівчат:

    - Богородице-Діво, радуйся!
    Радуйся, вірних спасеніє!
    Радуйся, сліз утішеніє,
    вселенная похвало…
    Гріховну печаль потребляющи,
    воістину Тя ісповідуєм,
    в надії на Тя не погибнем, но
    да ізбавимся, грішні, от бід…
    Заступнице рода христ'янського,
    не презри молєнія нашего,
    милосердія двери отверзи нам,
    і прибіжище же,
    і покров…

    (відлунює спів):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!

    (Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
    Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Покровонька, Покровонька…
    Болить моя головонька…
    Гей, байраче,
    за мнов плаче
    рідна сторононька!

    - Гей, у полі
    три тополі
    морозом прибиті…
    Мої коси,
    як покоси
    столочені в житі…

    - Покотися, мій віночку,
    по зеленім дуб'ю…
    Віддай мене, Покровочко,
    за кого я люблю…

    - …За ким нічки не доспала
    з вечора до ранку…
    Задля кого вишивала
    шлюбну вишиванку…

    Голос Білої Троянди Щастя:

    - В кого очки, як терночки,
    личка чорноброві…
    Віддай мене, Покровочко…
    гетьману Петрові…*24

    - Покотися, мій віночку,
    бочком по дубочку…
    Пошли мені, Покровочко,
    за рік колисочку!

    - Ой повішу на дубочку
    тую колисочку…
    Пошли мені, Покровочко,
    синочка, ще й дочку…

    - Ой котися, мій віночку,
    та не падай в воду…
    Не питайся, моя дочко,
    якого ти роду…

    - Ой котився мій віночок,
    та й пірнув в озерце…
    Мій синочок, як дубочок, -
    Але… плаче серце…

    (За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Вовк - [ 2017.08.23 10:41 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження2)
    (У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
    летить, летить ворон з чужих сторон.
    Лискучим змієм злизує блакить,
    а під землею туром тупотить …

    (лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

    Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гуп-гуп, гуп-гуп,
    чи я тобі люб… люб…?

    - Поза тини, за городи -
    ой чи старий, чи молодий…?

    - Гуп-гуп …
    - люб … люб …

    - гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
    - лю-ю-ю-ба-а-а …
    - згу-у-у-ба-а-а …

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - Гуде земля … і сліпнуть небеса…
    Лискучий змій за тини заповза…
    А позад нього – пустка… ні трави…
    Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
    В лелечих гніздах - зграя гайворон…

    Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

    Подався тур до роксолан - у брід!
    Кровавий слід з-під турових копит…
    А роги в тура - шабля в татарви…
    Лежить козацький труп… без голови…

    А онде в землю врите немовля,
    до неба слово "мати" промовля…
    Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
    на втіху, на розплату, у ясир… *11

    ГОЛОС української молодиці
    (по дії Безіменної Троянди):

    - Косо ж моя пещеная,
    на кого ти поручена?
    При сонечку - хрещеная,
    при місяці – потурчена…

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - На наші стріхи - чорне вороння.
    Крячить - і сонця схід наздоганя …
    Нагнало край гостинця, та й обсіло,
    та в колисонці сонце погасило …

    (співає):
    "А-а, люлі-люлі,
    налетіли гулі,
    та й сіли на люлі
    в сивенькій кошулі,
    в красих поясочках
    сіли на тиночках,
    в червоних чоботях
    сіли на воротях.

    Воротонька - рип-рип …
    Колисонька - скрип-скрип …
    В колисонці донця,
    як ружа на сонці …

    А-а, люлі-люлі
    налетіли гулі,
    гулі - срібнопери
    гублять дрібні перли …

    А-а … а-а … а-а … а …"

    … Прокинулася - згарище – пітьма …
    І я сама - о, боже мій! – сама …

    (Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд

    - … і я – сама …
    - … і я – сама …
    - … і я … я-са …
    - са … ма … ма-мо-о-о …
    - не … ма …
    - сама-а-а …
    - … ма-а-а …
    - … … а-а-а … а-а-а …

    (наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
    Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


    (За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  33. Ірина Вовк - [ 2017.08.23 10:44 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження1)
    (Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

    ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
    (Пурпурової Троянди Втіхи)

    - … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
    Ох, я була весела молода!
    Бувало, тільки сонечко - на тин,
    а я вже сміхом буджу Рогатин:

    (співає)
    "Розлилися води на чотири броди.
    Ой дівчата, весно-красна,
    зілля зелененьке!

    А в одному броду зозуля кувала,
    зозуля кувала - літечко казала …

    А в другому броду щука-риба грає,
    щука-риба грає - кригу розбиває …

    А в третьому броду соловей щебече,
    соловей щебече - злоті трави кличе.

    А в четвертім броду дівчинонька плаче,
    дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

    Дала мати доньку в чужу сторононьку …
    Гей,гей, мати - лихо знати,
    за нелюбом жити!"

    … Скресає лід на Липі … Ані лиха!
    Весна уже в дорозі - юна, тиха …
    Її чекають з миром на гостинці -
    паски у церкві святять рогатинці …

    На День Великий дзвони в небі грають.
    Господарі свячену "долю" крають.
    На рік погідний, днину ясну, гожу,
    мій батько рідний править службу Божу …

    (голосу набирає церковний спів
    "Христос воскрес!", на тлі якого
    виразно проступає Голос Батька,
    що зупинився для благословення
    в утворі "царських" воріт.)

    ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

    - Дай, Боже, громаді
    на той рік діждати,
    та теє свячене
    на Світле Воскресеннє
    у щасті, здоров'ї
    та при своїй хаті
    споживати …

    Христос воскрес!

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Воістину воскрес!

    ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
    (по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

    - Мужі статечні, жіночки-лебідки …
    Вінки … квітки … хустини та намітки …

    Хрещаються брат з братом, батько з сином …

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Христос воскрес!
    - Воскресне Україна!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - А кругом церкви, тут же, на леваді
    дівчата з парубками - в парі, в ладі -
    "шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
    якої знають і якої вміють -
    "ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
    та налітають в жарт, як "тури-люди".

    (Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

    БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

    - Наїхали тури-люди, матко наша!
    Наїхали тури-люди, чи ти наша!

    - Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

    - Чи підеш ти за турина, матко наша!
    - Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

    - Старесенький, сивесенький, матко наша!
    - Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

    - Молоденький, гарнесенький, матко наша!
    - Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

    (Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

    - А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
    до серця – серце … руки - до руки -
    то хлопці влаштували "гойданки" …

    Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

    Отож, на свято світле - Воскресення -
    від злого духа, хворості, біди
    ми гойдалку сплели біля води...

    Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да, гой-да -
    висить Юда!

    Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да-да, гой-да-да -
    а нам горе - не біда!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - На дуду дме музика - гей, гуляночка!
    В таночку личко миє "подоляночка",
    а поруч неї плава "білодан" -
    Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

    І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
    Там видно буде - хто кого кохає -
    чия голівка змаяна в барвінку,
    і чий качурик в гороховім вінку …

    (дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

    ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

    - Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
    вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

    - Не казала мені мати кралі вибирати,
    а казала мені мати сиротоньку взяти …

    - Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
    бери, сину, сиротину - буде господиня …

    - І та файна, і та файна, і та непогана,
    межи ними Марусенька - як намальова́на!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - … Заходить сонце за рогатим тином,
    прощається надвечір з Рогатином,
    а місяць з високості - на поріг,
    заходить в гості, наставляє ріг …

    Курні хати втомились, не димлять.
    Щось димарі про зорі гомонять.
    Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
    допіру розговілась - вже й не хоче!

    Вляглися зручно спати на печі
    миски та глеки, "вуса"-рогачі …
    На ганку двері хрипло не риплять -
    всебожа згода … мир … і благодать …

    Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
    не чути ані лайки, ані крику …
    Гульвіса-вітер зважує на тин …

    … Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

    (В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

    "Кроковеє колесо,
    кроковеє колесо
    на гостинці стояло,
    много дива казало…"

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Вовк - [ 2017.08.22 10:50 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . Відміна І
    КРАЇНА ГІНЕКЕЇВ

    (Квіткове сновидіння з часів Османської імперії)

    ДРАМАТИЧНА ФЕЄРІЯ У ІІІ ВІДМІНАХ


    З'ЯВИ СНОВИДІНЬ І ГОЛОСИ З ГАРЕМНОГО САДУ:

    Пурпурова Троянда Втіхи, Роксолана-Місафір, Рус-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного - у хрещеному мирі Настя Лісовська

    Біла Троянда Щастя, Гюль-Хуррем-хасекі, дружина Османа ІІ - у хрещеному мирі Настя Повчанська, наречена гетьмана Петра Сагайдачного

    Жовта Троянда Розлуки - у хрещеному мирі Маруся Богуславка, героїня ліричного епосу 17 ст.

    Жінка в Чорному,Невольнича Душа України - супроводжує з'яви квіткових сновидінь, дає голос сюжетним ремаркам

    Жінка з Лелечими Крилами, Волелюбна Душа України - діє мовою знаків у сюжетних ремарках, а голос подає на противагу Жінки в Чорному, інколи їх голоси зливаються

    Русалка - з'ява сновидіння, діє мовою знаків у сюжетних ремарках, інколи одягає чужі види і набуває чужих голосів

    Ханум-назлі - стара родичка Османа ІІ, що подає голос на противагу Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя

    Гетьман Петро Сагайдачний - статечний чоловік у погідному віці, спочатку у квіті життя, а потім в тенетах смерті

    Сулейман Пишний, десятий і знаменний султан Османів, знаменний обширом і могуттю своїх володінь і любов'ю до дружини Роксолани-Місафір

    Голос незримого Мустафи, первородного сина Сулеймана Пишного, престолонаслідника

    Голос Мудрого Улєма

    Голос Кобзаря

    Голос Батька Роксолани

    Голос Троянди з Фонтану Сліз

    Голос Рожевої Троянди Мрії, дружини султана Мустафи ІІ

    Багатоголосся і хори Троянд Гаремного Саду, козаків-невольників, що діють у з'явах сновидінь то вольними в Ріднім Краю, то бранцями Чорного Люду

    Чорний Люд
    ***



    " - Косо ж моя дівочая,
    за кого ти заручена?

    - За козаком - засватана,
    за турчином - потурчена..."
    (З пісні)

    ВІДМІНА І

    (У царському городі Стамбулі заходить сонце. В мечеті Ая-Софія давно відмовили правовірні останній п'ятий азан. Затихло все довкола … притаїлося … спить ?.. Люди, рослини … навіть каміння - приготувалися до дивовижної таємниці Ночі та її солодких Сновидінь. У солодких Сновидіннях Ночі спочиває і Царський Палац Султана, і Гаремний Сад поруч нього.
    … Від старого високого муру, що сторожить Гаремний Сад, мало-помалу відокремлюються дві загадкові постаті. Це - ЖІНКА В ЧОРНОМУ і ЖІНКА З ЛЕЛЕЧИМИ КРИЛАМИ. Наче невпізнані вартові, вони обходять Гаремний Сад, пильно вдивляючись у сонні обличчя Троянд-Бранок Султана. Котру покроплять водою з кришталевого дзбану, котрій заспівають колискову її рідною мовою, котру приголублять м'яким пташиним крилом …)

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - У затінку гаремної стіни ростуть собі …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами
    (підхоплює голос попередньої):

    - … цвітуть собі вони …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Ростуть у валунах і по алеях …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Цвітуть по кулуарах, в гінекеях - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … невольні квіти хтивого султана …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Котра, як мід солодка…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … друга – пряна …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра - з шипами …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … а котра – відкрита …


    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра пожадна і несамовита
    жадає… ні, не ласки, тільки крові - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … троянди білі, темно-пурпурові,
    троянди жовті, кольору розлуки - …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … стоять смутні, заламуючи руки…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і моляться до сонця, як до Бога…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і кожна з них по-своєму убога!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Бо кожна з них - сама в коштовній клітці,
    дарма, що та в чадрі, а та - в намітці,
    та їм удвох здригатися від трему
    при таємничих шорохах гарему…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … бо кожна з них, як невигойна рана
    на тілі Мустафи, чи Сулеймана…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … бо кожна з них до пестощів охоча…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … така вже, бачте, доленька жіноча!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їм Доля вроду дала,
    щоб кожна до схід сонця опадала…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Та не на те земля їх породила,
    щоб ласка Божа ними погордила…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їх виплекала мати,
    щоби по них і рясту не топтати…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Топчу, топчу ряст… ряст…
    Бог здоров'я дасть… дасть…
    Дай, Біг, діждати -
    і на той рік топтати!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … Заходить сонце в городі Стамбулі.
    Заснув гарем. Троянди теж - поснулі.
    Із моря місяць стишено виходить -
    одна троянда голову підводить …

    ГОЛОС ТРОЯНДИ ПУРПУРОВОЇ
    (яка згодом назоветься більш окреслено):

    - В Рогатині на зарінку
    там татари вкрали дівку.

    Вкрали дівку молоденьку -
    карооку, чорнявеньку *1.

    Повезли ї' в Туреччину,
    султанові до гарему.

    У Стамбулі люди злії,
    а в Настусі серце мліє.

    Там Настуся руки зносить,
    у султана смерті просить.

    Не плач, дівча, - це негоже! -
    султан тобі допоможе …

    "Ой султане, султаноньку,
    пожалій мя молоденьку …"

    У султана буде жінка
    з Рогатина - українка!" *2

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Цвіт України в затінку осман.
    Султанша Росса, перша з роксолан.
    На ложі царськім випестить гарем
    "Троянду Втіхи", пишну "Рус-Хуррем". *3
    "Хуррем-султан" - від Пешту аж до Нілу …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - А що з собою забереш в могилу?
    (Життя біжить … Піастри *4 з бодні - теж)…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Пуста казна у "Замку на Сім веж" *5.
    Розбрат і смута в череві осман.
    Помре у стін Сиготу Сулейман *6.
    Чужої віри вітроногий птах -
    твоя єдина доня Мигр-у-Маг *7,
    що в клітку упіймав Рустем-паша *8,
    (слов'янське сім'я … продана душа …)

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Розплати меч зависне, наче грім,
    в палатах сяде п'яний син Селім *9 -
    і світ чужий зиркне на тебе скоса …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - мовляв, була в султана жінка-росса …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - лукава жінка з племенів гяурів!.. *10

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Троянди в'януть, сохнуть серед мурів.
    Лиш хвиля тіло каменю лоскоче,
    і може щось сказати - і не хоче.

    (Постаті Жінок несподівано тануть у місячному рельєфі Гаремного Саду).


    (За виданням: Ірина Вовк."Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.08.15 10:26 ]
    «…А НАШ ВОЛОХ СІНО КОСИТЬ» (Старожитній обряд обжинкового «весілля»)
    Україна дочекалася Спасів та Пречистих: І Спас - Маковій.
    З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними. На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують криниці та водойми. Пропоную читачам Поетичних Майстерень етнографічні замальовки староукраїнського Обжинкового весілля і ті легенди та міфи, що його супроводжували.

    З АРХІВУ ЛЬВІВСЬКОГО РАДІО

    запис у студії Львівського радіо, автор сценарію і ведуча Ірина Вовк,
    редакція музичних програм, ред. М. Кінасевич*


    Сидить Ведмідь на копі, дивується "бороді":

    -Ой диво мені
    Об тій бороді!

    Ой чия ж то борода красним шовком увита,
    Сріблом-злотом улита?

    -Іванова борода...

    Як тільки поверне Велика Ведмедиця старого Воза у свій «зоряний барліг» -
    у центральне сузір'я Пасіки, де смокче у сні медову лапу її Мала донечка, прокряче над Землею небесний Ворон і накаже людям «завивати бороду» Цапу...
    Як тільки промине у старожитньому календарі найдовший день року, - літне сонцестояння - знай: Купайло Іван вже пильнує перший покіс, клепає косу і навчає її мелодії косовиці:

    «Вийшли в поле косарі
    Косить ранком на зорі...
    Приспів:
    Гей, нуте косарі,
    Бо не рано почали,
    Хоч не рано почали,
    Так багато утяли.

    До обіда покосили,
    Гострі коси потупили...
    Приспів.

    По обіді спочивали,
    Гострі коси поклепали...
    Приспів.

    Увечері холодком
    Йшли додому всі рядком...
    Приспів.

    А в стоги як поскладаєм,
    То добряче погуляєм!
    Приспів».

    Так приглядаючись до ранкового і вечірнього Неба, взиваючи до мерехтливих богів Зодіаку (Ведмедиці, Ворона, Цапа чи Кози) справляв слов'янський люд магічний жнивний обряд - свято Овсяни Великої:

    «На Овсяни-овсяниці
    вийшли жаги в поле жниці».

    Жали жниці зернисте поле і низько кланялися Годувальниці Світу, Землі – Берегині та богині Ладі, а косарі косили соковиту траву і вдячно схиляли голову перед єдиним «трудовим богом» слов'янського пантеону, богу землеробів та скотарів – Велесом.
    «Се тобі, о Волосе, боже наш, офіруєм і кланяємось, що беріг нас через літо у здоров'ї та достатку, та рятував від вогню, води, мору та усіх ворогів».

    Пам'ятка епохи Велеса - «Велес книга» розповідає:
    «Влесо научив землю орати прадідів... і зерно сіяти... і збирати. Так, бо шукали тії прадіди огнищанами стати і бути землетрудичами».

    Велес, або Волос, жив на Світлому Ранковому Небі. На Україні небо називали «Жаром». А Небо бога Вола – «Волосожаром». Бога Жаркого, Промінного Неба народна уява малювала у вигляді вола, чи бика-тура, тому Волоса, по-простому, називали Туром.
    У космоміфології древніх слов'ян Волосожар-Тур був богом Ранкового Неба і, водночас, богом Сонця. В період, коли слов'янський світ пізнав сузір'я Тельця, себто Тура, у цьому сузір'ї підіймалося Сонце Весняного Рівнодення. Сонце сузір'я Тельця-Волоса-Тура на той час (IV—III тис. до Р. X.) вважалося наймогутнішим з усіх Зодіакальних Сонць, а саме сузір'я Волосожару -владикою Зодіаку.
    Найпочеснішим іменем старожитнього Сонця було ім'я «Яр-Тур» -«Сонце-Бик»:

    «то бо сонце наше, що світить на доми наші, - вимальовує «Велескнига» свого улюбленого бога, - і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх...
    І речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як Влесо велів усякому мужу, що чинен є, трудитися на хліб свій».

    На честь Сонячного Бика в однойменному сузір'ї Зодіаку справляли наші пращурі свято Овсяни Малої:

    Як на Яра-бокогрія
    Тур овес у землю риє...

    Неважко здогадатися, що на Ярів день, день Яр-Тура, приймала Земля разом із ласкою весняного Сонця і перше зерно - посів майбутнього врожаю.
    Отак чекали русичі - орачі - землетрудичі на свята двох Овсян: перше -весною, а друге - восени. Одне при Плузі та Бороні, друге - при Косі та Серпі. І обидва під знаком Неба бога Вола.
    Проте давні землетрудичі помічали, що «Сонячний Бик» закликає їх на поле, а «Місяцеріг» та «зоряна «Ключниця» завертають назад додому. Ранкове Небо знаменує початок роботи, а Вечірнє - кінець...

    «А вже сонце заходить,
    А місяченько сходить.
    Женці вже дожинають,
    Стигле жито кінчають.
    Котився вінок з лану
    Попід самую браму».

    У народі кажуть: «кінець - ділу вінець». Отож ішли женці та косарі додому не з порожніми руками, а з обжинковими вінками - символами Сонця, а у співах зверталися вже до бога Вечірнього Неба - владики Місяця: «засвіти, місяченьку із рога, щоби нам була видна дорога...».

    «Ой Місяцю, місяченьку!
    Освіти нам доріженьку,
    жеби ми сьмо не зблудили,
    вінойка не згубили.
    Бо наш вінойко красний,
    мов теє сонце ясне,
    іще вищий від плота,
    іще дорожчий від злота,
    іще вищий від горі,
    ще ясніший від зорі».

    Владика Місяць мав на небі побратима, бога Перуна, що керував Блискавками та Громом, усіма вогнями Темряви.
    У війні за корону Неба - Зодіака, сузір'я Перуна-Стрільця озброїлось проти Велеса-Тельця...

    «А хто ції ключі знайде
    той собі на престол зійде.
    А Перунько ключі знайшов –
    та й собі на престол зійшов».

    Під покровительством Місяця метнув Перун-Стрілець у Волоса вогненну стрілу.

    «Зачорніла Чорная гора
    Що не зродила жито, пшеницю,
    Але зродила жемчужну траву,
    Жемчужну траву, золоту росу...».

    ** *
    «А ви, косарі, косіте,
    Коня у траві знайдіте, -
    Чи то коня вороного,
    Чи молодця молодого...».

    ***
    "Коню ж мій сивий,
    будь ми щасливий.
    Поїдемо ж ми у чистеє поле,
    В чистеє поле, під темний лісочок
    За Чорним Туром, за грубим звіром...

    Та як надибав Чорного Тура,
    Чорного Тура, грубого звіра:
    У сніпок Стріла не долітає,
    І тугий Лучок не достріляє,
    Ясна шабелька не дорубає,
    Та й сивий коник із ніг спадає.

    Гордий молодець зі страху вмліває,
    А Чорний Турець до него промовляє:
    Гордий молодче, не бійся мене!
    Не бійся мене, заб'єш ти мене,
    Поїдеш ж ти в неділю раненько,
    Тогди ж ти мене та постріляєш,
    Яснов шабельков та й порубаєш,
    А за славоньку Панну дістанеш»!

    Поцілить Стріла Перуна у Чорного Тура - і поєдинок завершиться Зливою на щастя, на статок та плодючість Землі:

    «Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай,
    та нашої сторононьки не минай, не минай.
    Скриплять наші воріточка на мороз, на мороз.
    Горять наші білі личка:буде дощ, буде дощ.

    - Чи не вийшла темна хмара з-за темного лісу?
    - Ой не вийшла темна хмара з-за темного лісу,
    тільки вислала дрібен дощику та й буйного вітру.

    Повійте вітри, по чистому полю Рано, рано!
    Несіте вісті пану-господарю,
    що його жниці жито пожали,
    жито пожали, у копи склали.

    Ой часті, часті на небі зорі,
    а ще частіші на полі копи.
    Широкий, високий на небі місяць,
    ой ширші, вищі на тону скирти».

    Щойно зійде Перун на небесний престол у володіннях Місяця-князя, як Велес загубить корону «бога Сонця» і тікатиме з Неба на Землю, гнаний Блискавкою та Громом.

    «У нас нині війна була:
    усі поля звоювали
    і все жито у полі зжали
    в полі зжали та в копи зібрали...».

    У народі подейкують, що, втікаючи, хитрий та спритний Велес поцупив з Неба для жителів Землі зелену траву, зерно та худібку, а ще вогонь для їхніх осель. Тому то вдячний слов'янський світ щоранку благав доброго бога:

    «Молимо Влеса - отця нашого,
    хай потягне в небі ко многості
    суражів» - себто зелених трав та їстивних зел.

    Благав - хоч і знав, що прирікає Велеса на трагічну кончину. За свою прихильність до людей поплатиться Велес власним добробутом та безпекою. Блискавка Перуна зажене його під Землю, а день Овсяни Великої стане прощальним «Велес-днем».
    «Як ішов бог дорогою,
    а за ним господар іде,
    в руках шапочку смиче,
    до себе бога кличе:

    - Та ж до мене, боже, до мене,
    та з густими снопами,
    та з частими копами.
    У мене точки великі,
    переплетини високі,
    є де снопи ставити,
    є де скирти класти...».

    Магічним закляттям перетворить Перун Велеса на Змія. Зате верткий Змій заховає під Землею від всюдисущого ока Перуна безцінний скарб - живородну Писанку. Писанка дісталася богові в обмін на жону Громовержця - Веселку, яку Велес завбачливо теж потягнув за собою...

    «Що то в полі шумить-гримить?
    Веселий посол іде,
    веселі вісті несе
    для славного для господаря…».

    …Що в тій Писанці зелена трава, наче парость нового життя, і приплід худібки, і зерно майбутнього врожаю:
    є де богові сидіти,
    своє добро глядіти:
    перше - житнє,
    друге - яре,
    а третє - пшеничне!
    Тут, у підземному Сході терпеливо чекатиме Велес-Змій на весну, а тоді покине він царство Темряви, вийде на білий Світ - і винесе людям коштовну Писанку. А то ще по добрій волі перетвориться собі на Вола і покірно волочитиме Плуга і ритиме Рогом весняну Землю. Тоді люди навздогін йому скажуть:
    «не зламай ріг
    об весняний пиріг»...

    А поки що, погляньмо на поле:

    «А наш Волох сіно косить,
    а Волошка їсти носить:
    ой дай, Боже, докосити,
    щоб їсти не носити».

    * * *
    «Ой не коси, бузьку, сіна,
    бо росиця по коліна...
    нехай тая чайка косить,
    що великий дзьобик носить».

    Жнивує Волох, витирає піт з чола і дослухає, як то «Ворон скрекоче, коли їсти захоче», полуднує з ним у серпневу спеку, дорікає небесному «Жарові» і прикликає до себе перунові «горобині ночі з дощами громавими та буревіями жвавими» - такими, що і птахам спати не дають:

    -...а наша журавка малейка
    піймала того горобейка, вечерю варила
    у бога просила:

    -Пошли, боже, Веселку
    од полудня до вечерку
    на веселу на справоньку,
    тобі, боже, на славоньку.

    * * *
    Запрягаймо воли,
    їдьмо до діброви
    сосну витинати,
    копу підпирати.

    Там зозулька кує,
    копойки рахує -не злічить!
    Гей, милий боже,
    хто їй допоможе? Не злічить!

    А в лісі ожиночки,
    а у нас обжиночки,
    обжали-сьмо зараня —
    заріжте нам барана!

    А баран рогатий –
    а наш пан багатий...

    Дожинаючи ниву, женці, надоумлені Волохом, залишали на полі охапку стебел з колосками -«Цапові на бороду!»
    Бо за повір'ям, той Цап (чи то Баран, а чи Коза) - не що інше, як душа ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона втікає від них, шукаючи останнього притулку.

    «Ой чиє ж то Козеня,
    що задрало хвостеня,
    по полю біжить,
    аж земля дрижить».

    Отож, первісно, в епоху старожитності «завивали бороду» Цапові, щоб і на той рік вродила нива, щоб не перевівся на ній польовий дух: виплітали з колосся китицю, прикрашали її квітами, та пригинали низько до землі. Траву навколо «бороди» пололи. А саму «бороду» виминали і зерном з неї трусили по ниві.

    «Бороду пололи, ручки покололи –
    потрясіте мучки на колені ручки».

    До Цапиної «бороди» промовляли:

    - Роди, Боже, на всякого долю,
    лише не роди у житі куколю!

    Парубки пролазили через ту «бороду», аби бути багатими, а молодиці ворожили «при бороді» на врожай, кидаючи назад себе серпа: як серп падаючи, вдариться гострим кінцем - поведеться зерно у господі, а як тупим, або держаком, то тоді прощайся з Цапом.
    Любили древні слов'яни цю божу тварину, оточували її священними ритуалами, а Цапові роги вважали символом святості. Себе ж наші предки називали «пастушим» народом, позаяк кожен огнищанин тримав у своєму дворі цапа, барана чи козу. А в кожній господі «у божому» куті через зиму спочивав останній вижатий сніп жита, де покоївся Дух польового Діда - Дідух.

    «А в снопі у Дідуху
    спить Коза у кожуху» -

    передавали з уст в уста, з покоління в покоління, від старого до малого таємничу легенду про те, що священна Коза вигодувала грізного бога Вечірнього Неба - Перуна, від якого нібито походять скіфи.
    Перун - Вогонь Темряви неодмінно супроводжував Місяця - верховного Світила, Предка Духа українського народу. Отож, житній Дідух став постійним атрибутом Місяця.
    Народна уява поєднала Місяця з Дідухом за ознакою «козиного рога»... Погляньте: на покуті - «Дідух», а Дідуха випинається Козиний Ріг, а з Рога Кози піднімається Місяцеріг.
    До речі, пригляньмося до серпа, без якого і жнець - не жнець (а хай йому грець!), то ж справжнісінький Місяць-Молодик, що зійшов з Неба, аби і Дідові Онуки «пізнали тої науки»:

    «А ми жито ізжали,
    щоб на той рік діждали:
    скільки на небі зірочок,
    стільки на полі копичок».

    Онуки «Духа Діда» пам'ятали з якого вони племені-роду. Українці з давніх давен світили свічу проти Місяця: «Це - предок Дідух, а зірки - то рідня його»,«Онде Цап на полі басує з цапенятами».
    Онде... он... ген - там, на окраїні поля збиралася купно вся Дідухова родина, парувалися Цап з Козою. Женці ставили біля «бороди» сніп - осталець і поминали предків окрайцем хліба, дрібкою солі і ковтком води:

    «Оце тобі «борода» -
    хліб, сіль і вода!»

    * * *

    - Ой чия ж то борода
    мочулами увита,
    а смолою улита?..

    Василева борода!

    Україна поминала свого Божого Пращура на ім'я Василь. Україна вимовляла звучні імена священного пантеону: Купайло... Іван, а Місяць... Василь, значить «Той, що найвище!»,«Той, що в силі!».
    Україна величала свого Бога «Ясен Княжичем» і вінчала жнивним вінцем його з Княгинею - Ясною Зорею. Україна, осяяна шлюбною злукою небесних світил, справляла обжинкове весілля.

    «Завийся, наш вінче, завийся,
    а ти, Молод-Дівче, відкрийся...

    Було тобі жита хутенько не жати,
    було тобі з літа ще рік дівувати,
    а ти не пождала -все жито пожала,
    мов зіронька ясна -
    Княгинею стала!»
    * * *

    С Ц Е Н А Р І Й
    "Обжинкового В Е С І Л Л Я"

    (Обжинкова громада вибирала з-поміж косарів і жниць найкращих, найвродливіших, молодих, ще й закоханих!Так народжувалась КНЯЖА Пара):

    «- Вибираймо Дозорця,
    що косив ще за сонця,
    а тепер не косити,
    тільки Діда носити.

    -Наш Дозорець складненький,
    наче місяць ясненький»!

    (Обжинкова громада з КНЯЖОЮ Парою, що тримає обжинковий вінок, перед ворітьми Господарів співають обжинкової):

    «-Відкрий, панотче, ворота,
    а наш віночок з золота.
    Відкрий, панотче, нам брами,
    а мані віночка з перлами.
    Відкрий, панотче, кватирку,
    А наш віночок,як зірка!
    Відкрий, панотче, віконце,
    а наш віночок як сонце!»


    -Ой одчини, наш паночку, новий двір
    несем тобі віночка на розвід
    Не з золота вінок витий,
    а з густого жита
    ще із колосистого,
    ще із ядренистого...

    - Принеси ми полон
    ізо всіх сторон:
    і з гір, і з підгір'я
    на господарське подвір'я».

    -Дав Пан Біг пожати, нового врожаю надбати...

    -Дай, Боже, повозити
    з поля до обори,
    з обори до стодоли,
    з стодоли до комори,
    з комори на ниву
    у щасливу годину!

    (КНЯЗЬ з Дідухом у руках):

    -Як ти мене, Господарю, збережеш,
    то на той рік ізбереш,
    із кожного мого колосочка,
    виросте житечка повна бочка.

    (КНЯЖА Пара віншує ГОСПОДАРІВ іменем Купала - бога жнив і достатку):


    -Ходив Бог по полю, загубив корону.
    А женички-жали, корону підібрали.
    Судив Бог пожати –
    суди поживати,
    в користі і в радості
    в доброму здоров'ї!

    -Дай же вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а у печі - ростом,
    а за столом ситтю!

    -Суди, Боже, осені діждати,
    дочок віддавати,
    синів оженити,
    пива наварити -
    і нам погуляти!

    -Нате ж вам вінець
    А нам дайте на танець...

    (ГОСПОДАРІ супроти КНЯЖОЇ Пари):

    -Ой ясно, де ясне сонце сходить,
    а ще ясніше, де наша пані ходить,
    а ще там ясніш, де наш господар ходить,

    в правій рученці золотий кубок носить,
    своїх женчиків на медівойку просить:
    Наливай-но, господине, золотую чару,
    Повінчай-но, господине, молодую пару!

    (Дар ГОСПОДИНІ - «ясної пані»):

    -Я вас віншую зерном яблочним –
    чистим коханням, ще й пожиточним,
    щоб з того зерня древа зростали,
    щоб ваші яблуні яблука мали.

    (Дар ГОСПОДАРЯ - «ясного пана»:)

    -Я вас віншую зерном пшениці,
    щоб ви діждали з нього сториці,
    пшеничне зерня - окраса поля,
    най з нього зійде статок і воля.

    (Дар за дар! Голос КНЯЖОЇ Пари):

    -Майся, мов злото, добра господо,
    Хліба і солі вашому роду!

    (Голос ГОСПОДАРІВ):

    -На доброму слові гуляйте здорові,
    аби у достатку зростали і до шлюбного віна дістали.

    (КНЯЖА Пара з ГОСПОДАРЯМИ, тримаючи обжинковий вінок заводить
    «вінчальний» танок):

    «Зеленеє жито, зелене -
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито женці жнуть.
    хорошії гості в хату йдуть.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито за селом,
    хорошії гості за столом.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито при межі,
    хорошії гості від душі.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито ще й овес,
    тут зібрався рід наш увесь»!

    (ГОСПОДАРІ з КНЯЖОЮ Парою супроти челяді):

    -А чи повна наша горіхова чаша,
    хмільним питвом наливана?
    -А так повна, не проллється, не сколишеться!

    -А чи повно д'долу,
    зерна - у стодолу
    воловозом понавезено?
    -А так повно, не пройдеться,
    не об'їдеться!

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):

    - То прошу громаду із Дідом у хату!
    В мене - двори метені,
    а столи - застелені,
    а кубки - наповнені,
    пирогів напечено,
    і медів насичено,
    і каші наварено...

    (ГОСПОДАР до челяді):

    -Садіть Діда на покуті - на покуті та й на злоті,
    лишіть Діда при барильці - при солодкій, при медівці
    будем Діда частувати та медівку попивати...

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):
    -Пийте, женчики, пийте, лиш мені чарочок не побийте!

    Частуватиме господиня Діда, а разом з ним і всю обжинкову челядоньку ліпленими пирогами - обрядовою стравою наших предків. Пиріг в українців -символ Божого Пращура Місяця-Дідуха, а йому наш народ зобов'язаний своїм хлібом насущним. Начинкою до пирогів служитиме картопля і сир, квасоля й горох, капуста й морква, м'ясо і риба, вишні й слива, яблука й груші... А чи вгадає хто, який найдавніший пиріг виліпила Господиня-Україна на свято Овсяни Великої?.. Мабуть, що вівсяний, адже овес дав назву обжинковому святу: «ой, овсень!» - і цей дикорослий хлібний злак із солом'яним стеблом та бронею замість колосся слугував старожитнім землеробам-орачам ще задовго до пшениці. За народним повір'ям, з вівса виродився овсець, який живив українців від роду до роду, тому і назвали овсець - житом. А пшениця - «ця, що дає пшоно», «колосяна цариця» до наших днів символізує Місяць умовні, і разом з тим - небесну Праматір, що дарує людям вогонь і воду. Паляниця з часником (зубчики частину - то фази Місяця) - жертовна подяка веселого люду щедрій Матері Неба.

    «З жита та пшениці - гарні паляниці,
    Всіх ми почастуєм, ще і затанцюєм.
    Їжте молодці з медом паляниці,
    Хлопцям та дівчатам – пиріжечки з маком.
    А старій Тетяні ще й млинці в сметані,
    -Весело гуляйте, нас не забувайте»!

    Та і як забути веселу вдачу українського народу, який споживав млинці та вареники, пампушки та галушки, а в цей час піднімав очі до Неба і молився:
    «Місяцю, наш Боже, а хто ж нам допоможе, хто нам буде богувати, коли Тебе не видати».

    Звісно хто... Від Овсяни Великої до Різдва Світу, від обжинок до коляди стоятиме на покуті Житній Дідо, споживатиме з усім родом кашу - древню, як і він сам, і зоряними вечорами шепотітиме онукам про побореного могутнім Перуном свого божественного Родича, доброго Вчителя рільників - Велеса:
    «... зайняли ми землю нашу і орали...»

    «Бачиш, золото-огонь,
    скаче в небі злат-комонь...
    На комоні тім Велесо
    переплив небесне плесо
    і приніс до нас з небес
    жито, просо та овес.
    І сказав Велесо внуку:
    - Щоби мати дужу руку,
    вчися труду бо дано
    люду сіяти зерно.
    Сій зерно, і будеш з татком
    мати хатку у достатку.
    Той достаток - дар небес:
    жито, просо та овес".

    Прислухаються онуки до голосу Житнього Діда, а там, незчуються, як навесні випускатимуть Польового Духа на Ниву:
    «А ми просо сіяли, сіяли,
    ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли...»
    А потім ласуватимуть з Дідом як у старі добрі часи - просянкою, вівсянкою, гречанкою - що кому до вподоби, і звична усім каша стане свідком епохи «Велес книги» та русинів-орачів:

    «... зела бо знали і творили сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі... І з гончарних горшків споживані просини з бараниною... А торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах...
    І життя наше в тій порі було багате і мирне».

    ... Заходить сонце над «втраченим раєм», над старожитньою і новою Україною, заходить зморене Осіннє Сонце - Світовид - беззбройний старець, що став мудрим мудрістю сонцеликих «братів» своїх і привласнив собі обличчя Велеса, Перуна, Лади, а ще жіночого божества плодючості на імення Мокош з рогом достатку у руці.
    А на Зоряне Небо виходить, як на велетенське пасовище сузір'я Волопаса. Паси, о Воле, своє мерехтливе «стадо», пильнуй заповітних Козу і Барана, оберігай душі предків наших, що світять нам зорями з вирію.
    Ми влаштуємо тобі учту, найпишнішу з усіх жертовних учт - у хаті Господарів, поруч з Князем і Княгинею на святому посаді сядуть укупі Волопас з Боговицею*, яка «зібгає своєму небесному повелителю офірний коровай на ознаку свого пристрасного, самозреченого кохання. І буде коровай уподібнений до сонця, і пишатиметься, як молода на весіллі, і буде хліб коровайний барвитись черленим вином, як тіло і кров найближчої спільноти, родини, що злилася воєдине.

    О Б Р Я Д вшанування К О Р О В А Ю та Д І Ж І

    (ГОСПОДИНЯ перед Короваєм):

    - Ой,Раю ж ти мій, Раю –
    Пшеничний короваю:
    З семи криниць водиця,
    З семи снопів пшениця.

    (ГОСПОДАР з Короваєм у руках):

    -Несемо тебе, короваю,
    як сонце високе над гаєм.
    Щоб вився по небокраю,
    як душа по небеснім раю!
    Щоб плив, як те сонце по водиці,
    Щоб ніс нам радість до світлиці!

    («Коровай на Посаді» -на віці від діжі -
    ГОСПОДАРІ та КНЯЖА Пара, тримаючись за рушник, ходять довкола діжі):

    -Рости, короваю,
    Ще вище від гаю,
    як душа до раю,
    Як рибонька по Дунаю.

    («Коровай на Престолі» - ГОСПОДАРІ підносять віко з Короваєм над головами,а КНЯЖА Пара проходить через «коровайні» «Престольні Ворота»):

    -Щоб наш коровай ясен бив,
    Щоби рід наш весь весел жив.

    (КНЯГИНЯ до КНЯЗЯ в «Воротах»):

    -Був єси наречений,
    а став тепер сужений!

    (Обжинкова челядь, прощаючись з хатою ГОСПОДАРІВ
    частується короваєм):

    -Пий, наш Споришу, вино черлене,
    Боже, сій споро на той рік і в мене.
    Дай, Боже, споро росту діждати,
    Росту діждати - жито пожати,
    Совоньку нагнати...

    А нам совоньки не треба,
    А нам треба дитятко,
    Щоб частенько плакало,
    Матір накликало,
    А ми його колисали —
    Свій вік вікували...

    *У програмі Львівського радіо «Музичне коло»,1991.Архів Львівського Радіо.

    За виданням" Ірина Вовк."За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". - Львів:Сполом,2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Вовк - [ 2017.08.15 10:48 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'яваV (продовження16)
    З'ЯВА V

    ЮДА
    (до себе)
    ... І відійшла... назавше відійшла...
    назавше!..

    АССАХАР
    Вже не помстишся?!

    ЮДА
    Я не помщуся?! Ха-ха-ха!!!

    АССАХАР
    То я говорю... тобі,
    а правда—щось говорю!

    ЮДА
    Ще так ніколи не бажав я помсти,
    як зараз її прагну—ще ніколи!
    Ніколи—чуєш!

    АССАХАР
    Марне те бажання...

    ЮДА
    Що кажеш?

    АССАХАР
    Перед хвилю тільки бачив
    озброєну юрбу та охорону,
    що Вчителю погрожували смертю...
    З мечами та кийками... п'яним криком
    шукають за Пророком...

    ЮДА
    Шукають за Пророком—
    та не знайдуть...

    АССАХАР
    Коли шукають, то знайти все ж можуть...

    ЮДА
    Без мене не знайдуть…

    Пересікає юрбу.

    АССАХАР
    Ото—вони!

    ЮДА
    (по боротьбі з собою)
    Затримай їх...затримай...
    Я вестиму...
    Чи чуєш—
    я ... їх ... по...ве...ду...

    Ассахар вибігає.
    Юда скликає службу... каже гасити світло...
    Цілковитий морок... Горнеться у плащ...
    Натовп з перехожими стає коло виходу...
    Вереск, шум, галас. Юда кидається вперед. Вибігає.
    Натовп віддаляється...

    Довша пауза.

    Вихор... буря... темрява... Тривала блискавка—
    видно Юду, що вслизгується між бунтарів.

    ЮДА
    (шепоче)
    Помста моя-моя!
    Як мені добре!

    На порозі показується серед блискавок Сангедріон.

    ЮДА
    Хто ви?
    Чого треба
    в тім пізнім часі?

    САНГЕДРІОН
    Ми є твої други—з Сангедріону.

    ЮДА
    Бриджуся я вами—як і давніше—
    ба, сильніше навіть.
    Геть звідсіля!

    САНГЕДРІОН
    Не відійдемо! Поки
    не приймеш...

    ЮДА
    Чого?

    САНГЕДРІОН
    Подяки...

    ЮДА
    Від вас подяки—та ж за що?

    САНГЕДРІОН
    За ласку... що дістали в руки
    Пророка!

    ЮДА
    Я помстився
    над ним—і того мені буде—
    за все... за все!

    САНГЕДРІОН
    Одначе буде... мусить тобі бути—
    то хіба лиш...

    (Кладе гаманець на столі, той падає зі дзвоном.)

    ...помста над Пророком
    належить тільки нам, а не тобі!

    ЮДА
    Га! Пси погані!!!

    САНГЕДРІОН
    Наша... наша—помста,
    тільки твій—заробок...
    Ха-ха-ха-ха!
    (Відходить.)

    Юду терзає розпач...
    наближається до грошей... копає їх з погордою—
    спостерігає на порозі Лазаря.

    ЮДА
    А ти хто?

    ЛАЗАР
    Лазар...
    Чи впізнаєш, Юдо,
    в моїм обличчі—брата Магдалени...

    ЮДА
    (тулиться у плащ)
    Я сам себе тепер не упізнаю—
    чого ти хочеш?

    ЛАЗАР
    Лиш споглянь на мене—
    а вичитаєш з чим прихожу...

    ЮДА
    Може... із поцілунком...
    від Магдалени?..
    Пізно!..
    Той поцілунок я віддав Пророку...
    Нічого вже не хочу...
    вже не хочу...нічого...
    ... від неї!!.

    ЛАЗАР
    Я приходжу від Пророка...

    ЮДА
    (вражено)
    Від Пророка?! Що Йому до мене?
    Я все віддав—і навіть поцілунок!!

    ЛАЗАР
    (сумно, з докором)
    Тим поцілунком заподіяв згубу
    Йому...

    ЮДА
    (радісно)
    Я заподіяв згубу!..
    То через мене, а не через них...
    загине—правда? Буде моя помста
    над Ним горою!
    А вони говорять—ха-ха-ха-ха—
    що не помстився, наче б,
    за кривду—ха-ха-ха!..


    ЛАЗАР
    За кривду—як то?

    ЮДА
    Не питай! Не хочу
    я більше згадувати про... Хіба що ні!
    Так знай, що я помстив за неї...
    за неї—за сестру твою...

    ЛАЗАР
    Брехня!
    Твоєю не була, хоч була поруч...

    ЮДА
    Що? Смієш то мені казати?

    ЛАЗАР
    Казати правду... правду!
    Її дух
    для інших створений розко́шів,
    ніж розкоші,
    котрі дає лиш тіло... А з тобою,
    в твоїх обіймах не зазнала щастя,
    тому пішла туди!..

    ЮДА
    До ніг Пророка! Відняв її—відняв!
    А значить—смерть... Йому... за те!

    ЛАЗАР
    (з болючим докором)
    Післав на згубу праведного,
    Юдо!

    ЮДА
    Він—праведний! Ха-ха-ха-ха!
    Злочинцем
    для мене був—і як злочинець згине!

    ЛАЗАР
    Не Він відняв її від тебе—я відняв!

    ЮДА
    (ніби вражений блискавкою—хилиться)
    Що?! Ти... ти... ти... ?!

    ЛАЗАР
    (схиляється над ним)
    То я у неї в серці
    зродив бажання чисті, що палкіш
    від тих, котрі гасила твоя спрага...
    Почула голос мій... Пішла за мною...
    А я її привів до ніг Пророка!
    Скаляв ти кров'ю праведного руки!
    (Відходить.)

    ЮДА
    (сам)
    Післав на згубу праведного... трунком...
    ні, поцілунком... з уст її... післав...
    в розкоші вбраним трунком—поцілунком...
    Не хочу більше розкошів!..
    Не хочу твоїх цілунків!
    Вже не хочу... досить…

    Пауза.

    Як та змія ослизла—на устах
    Йому завис я... Не відтрутив навіть?..
    Лиш дихом братнім тьмарив мої лиця...
    Післав на згубу праведного! Ні...
    не я... не я! Вони... вони... вони...
    Я... я... вказав їм тільки, де молився
    о тій порі вечірній...
    (Забирає гроші.)
    А за те... за те—принесли срібні...

    (Зривається, тулиться у плащ... дрижить...
    хитається.)

    Ні... о ні... не я! Вони... вони... вони!

    (Вибігає серед вихорів і блискавиць.)

    Заходять слуги.

    I-й СЛУГА
    Позамикати двері... вікна... щільно...
    Страшенний вихор... блискає... надходить
    буря...

    II-й СЛУГА
    Вихор... вихор виє... ячить і скавучить,
    як вовкулака...

    ІІІ-й СЛУГА
    У ніч таку чекай на дивні речі.

    ІV-й СЛУГА
    Мовляв, нечистий так справляє герці,
    коли узрить повішеника...

    І-й СЛУГА
    … Вікна—позамикайте... двері...
    вікна... щільно...

    ІІІ-й СЛУГА
    Чи, може, й зараз хтось себе повісив?

    Слуги помалу відходять.


    З а в і с а


    20. А ви, улюблені, будуйте себе
    найсвятішою вашою вірою,
    моліться Духом Святим,

    21. бережіть себе самих у Божій любові,
    і чекайте милости Господа нашого
    Ісуса Христа для вічного життя.

    22.1 до одних, хто вагається,
    будьте милостиві,

    23. спасайте і виривайте з огню;
    а до інших будьте милосердні зо
    страхом і ненавидьте навіть одежу,
    опоганену від тіла!

    Соборне послання
    св. апостола ІОди


    22,14. Блаженні,
    хто випере шати свої,
    щоб мати право на дерево життя...

    Об'явлення
    св. Івана Богослова

    (За виданням "Марія з Магдали".-Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Вовк - [ 2017.08.14 09:29 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява ІV (продовження15)
    З'ЯВА IV

    Юда збуджений ходить якийсь час,
    входять Магдалена, Аре і Марта.

    Юда—Магдалена—Аре—Марта.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Іменем Месії
    сьогодні будь здоровлений...

    ЮДА
    Приходиш до мене?

    МАГДАЛЕНА
    До сповідника Месії...

    ЮДА
    Лиш до сповідника?

    МАГДАЛЕНА
    ...І також скарбника...

    ЮДА
    То значить—не до мене!
    Що ти хочеш—кажи... я слухаю...
    Скарбник Месії—
    слухає...

    МАГДАЛЕНА
    Відхожу...
    іду все далі-далі... В глушині
    сама зостанусь, пусткою покрита...
    Ніхто мене вже більше не побачить,
    крім Бога і Месії...

    ЮДА
    Там, одначе,
    Він буде бачити тебе?

    МАГДАЛЕНА
    Ніхто, крім Нього...
    Я також буду бачити Його...
    і буду чути... як дитя вчуває
    долоню матері сердечну...
    Я ж дитина...
    Його... Бо Він мені...
    є матір'ю і батьком—всім!
    Тому то—
    Його обожнюю... милую і шаную
    без меж...

    ЮДА
    Про Нього мовиш... мовиш про Пророка...
    про Вчителя?

    МАГДАЛЕНА
    Хіба ж би я могла
    так говорити не про Нього?
    Інше...
    нове життя Він вготував мені...
    Ось тут... тоді... у серці... спокій, тиша...
    і благодать... а ще спокійна, тиха
    любов...
    Усе це Він нарік би Царством Божим...

    ЮДА
    За королеву бути в нім воліла б...
    і мріяла, і снила об тім, правда...

    МАГДАЛЕНА
    Служебкою найнижчою—воліла б—
    не королевою!
    До ніг його припасти...
    дивитись в очі... цілувати стопи...
    і слухати слова Його—це щастя—
    таке велике щастя!

    ЮДА
    Прагнеш бути
    служебкою найнижчою, а перше—
    про королеву мріяла і снила!..

    МАГДАЛЕНА
    Було це так давно... о, так давно...

    Пауза.

    Нічого...
    не пам'ятаю...

    ЮДА
    Перше, ніж узріла
    Месію...
    перед тим, як...

    МАГДАЛЕНА
    ... То вже було давно...
    о, так давно...

    Пауза

    Нічого... нічого не пам'ятаю!

    ЮДА
    (в розпачі)
    То вже так давно!
    Не пам'ятаєш!!!

    МАГДАЛЕНА
    Пам'ятаю тільки,
    що тут... в тім домі...
    є мої служебки—
    невольниці мої...
    узріти прагну...

    Юда кличе служебок Магдалени.

    МАГДАЛЕНА
    Сестри мої любі... кохані сестри...
    Я така щаслива!
    Хочу тим щастям поділитись з вами...
    Від тої хвилі будете ви вільні
    і діти ваші будуть вільні також!

    Служебки оточують її колом.
    Клоняться до колін, дякують.

    Щасливі будьте,
    як і я щаслива!
    (До Юди.)
    Тут вже віддавна слуги твої вільні,
    чи правда?
    (З докором.)
    Я сьогодні тільки про це подумала!

    Юда мовчить, відчуває,
    що все між ним і Магдаленою скінчилось.
    Магдалена звертається до служебок...
    По хвилі вони повертаються, несуть шати і клейноди.

    МАГДАЛЕНА
    Ось мої шати...
    ... ті, котрі нужду
    мою явили світові—нехай же
    заслонять встид дівиці...
    ... ті, котрі
    пожари пожадань здійняли вгору—
    хай відігріють з трему зимні кості...
    ... а нараменники... заушниці зі злота,
    перстені дорогі... коштовні брошки—
    прийми до скарбу...
    май на кусень хліба...
    на сіль—нужденним...
    матерям і вдовам...
    і сиротам...

    (Відходить з Аре і Мартою.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.08.14 09:01 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'яваІІІ (продовження14)
    З'ЯВА III

    Юда—Сангедріон.

    ЮДА
    Що... ви?..

    САНГЕДРІОН
    Не возносися, Пане...
    Послухай краще...

    ЮЛА
    Я... вас...

    САНГЕДРІОН
    О, знаєм, знаєм,
    що нас ненавидиш, проте...

    ЮДА
    Є учнем Пророка!

    САНГЕДРІОН
    І про це ми знаєм...

    ЮДА
    То з яким чолом
    посміли ви ввійти до мене?..

    САНГЕДРІОН
    Стримай запал і гнів,
    лиш вислухай нас, Пане...

    ЮДА
    Не хочу... ні... не хочу...
    Гетьте!

    САНГЕДРІОН
    Як то!
    Від себе гониш при́ятелів, Юдо!

    ЮДА
    Сміли
    себе моїми дру́гами взивати...
    Був я вам ворог, є ним
    і ним буду!
    Геть звідсіля!

    САНГЕДРІОН
    (ствердно)
    Від себе другів гониш... знай це...

    ЮДА
    Я бридився вас, а тепер—гордую.

    САНГЕДРІОН
    (ствердно)
    Гордуєш—дру́гами...

    ЮДА
    (з погрозою)
    Побілені гроби!

    САНГЕДРІОН
    Воскреснем—помстою!
    Розквітнемо тим щастям,
    що помста лиш дає...
    (Значимо.)
    Ти також носиш
    під серцем помсту... глибоко...
    Та помста
    пас поєднає і збратає...

    ЮДА
    Помста—над ким?..

    САНГЕДРІОН
    Помста—над Пророком...

    ЮДА
    Завіщо?

    САНГЕДРІОН
    Не питай... сам знаєш...
    Якщо тебе виповнює ненависть,
    що ми твою любов до Магдалени
    сквернили словом, то наскільки більше
    ненавидіти мусиш ти...

    ЮДА
    Кого?

    САНГЕДРІОН
    Його—свого Месію... Бо ж то Він—
    а не хто інший—назавжди позбавив
    тебе коханки... Зрештою, ти знаєш
    об тім ще краще, аніж ми це знаєм...

    ЮДА
    (бореться хвилину)
    Чого ж ви хочете—кажіть нарешті...

    САНГЕДРІОН
    Хочем,
    щоб з нами спільно діяти почав...
    Ти за коханку, ми за себе... спільно—
    криваво помстимося...

    ЮДА
    Напочатку
    мені забороняли ви любити,
    тепер зволяєте... підбурюєте навіть,
    щоб я помстився... Підлі!

    САНГЕДРІОН
    Прецінь, Юдо,
    не підеш з нами?

    ЮДА
    Я піду... лишень
    не вашою дорогою! Потрафлю
    я сам дійти до скоєної кривди!

    САНГЕДРІОН
    У спілці швидше зможемо сягнути
    завітної мети...

    ЮДА
    А хоч би й навіть
    я потопав—за ваш багнистий берег
    не вхоплюся...
    І врешті—право помсти
    за мою кривду лиш мені належить,
    мені одному!

    САНГЕДРІОН
    Все ж Пророк повинен
    загинути—і помста буде
    (З притиском.)
    наша...

    Так, наша—Юдо!
    (Відходить).

    (За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:33 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява ІІ (продовження13)
    З'ЯВА II

    Ассахар чекає. Входить Юда.

    ЮДА
    Добре, що ти тут... Вертаюся від Нього—
    від Нього... знаєш...

    АССАХАР
    Чому такий блідий?
    Тремтиш цілий...
    Твій зір промінить полиск хворобливий...

    ЮДА
    То тільки привид твій...
    А я здоровий... спокійний...
    ...Вертаюся від Нього...

    АССАХАР
    Ти змінився!
    А нещодавно—іншим був.

    ЮДА
    Сьогодні я інший, ніж учора був...
    а вчора був іншим, ніж завчора...
    ... Я вертаю
    від Нього—чуєш...

    АССАХАР
    Чую... Мовив тричі мені про це...

    ЮДА
    Я повертаю
    від Нього... Споживав вечерю з нами...
    зі мною споживав...
    Смерть порохняву згадував... Мовляв,
    близька Його година...
    Відчуває...
    Скажи, чи знає Він про те,
    що прагну помсти?

    АССАХАР
    Про що ти мислиш...
    То ж хіба Він бачить,
    як кругом нього буряться... і стежать...
    Я впевнений,
    тебе Він не осудить...

    ЮДА
    (замислено)
    Він не осудить... А одначе вчора,
    коли був тут... у мене... дивним зором
    на мене споглядав...

    АССАХАР
    Його вразили,
    можливо, твої розкоші... багатство?..

    ЮДА
    Хотів би Він, щоб я роздав убогим
    увесь маєток... а усіх невільних
    вернув на волю..
    ... Щоб я це вчинив!!.
    (Тихо.)
    Під час вечері Він мою прислугу
    взивав—братами...
    Слуги—мої браття! Ха-ха-ха-ха!
    (Кричить до служби.)
    Сюди покличте всіх моїх невільних!

    Слуга відходить.

    АССАХАР
    Ти що задумав—розкажи?

    Входять невольники.

    ЮДА
    (до них)
    Чи чули, що ви мені братами є?!

    (До старшого тремтячого невольника.)
    Ти—старший
    посеред них... Анез—тобі ім'я...
    ти від сьогодні вільний...
    ти є братом... Сідай зі мною!
    Ну, сідай!

    АНЕЗ
    Не смію...Пане!

    ЮДА
    Ба? Чому не смієш?
    Є мені братом—і не смієш сісти?..
    (до служби)
    Шмагайте батогом його—а добре!
    Може, нарешті набереться зуху
    до свого брата??
    Геть із ним!

    Невольники виходять.

    АССАХАР
    Що все це значить?

    ЮДА
    Наказав би всіх
    порізати на смерть... і їх ячанням
    свій власний біль притлумити!..
    Якби ж то
    ти тільки знав, як сильно я терплю!

    АССАХАР
    Вгадати легко... Бо ж учора бачив
    її—дочку Магдалю—
    коло ніг Пророка...

    ЮДА
    Ані слова більше про неї!
    Я терплю над силу!

    АССАХАР
    Одне лиш залишається—помститись!
    І спокій твій повернеться
    небавом...

    ЮДА
    Так... Та коли ж проб'є він...
    коли надійде помсти час?!
    Коли?!

    З'являються люди від Сангедріона—
    Ассахар спостерігає їх.

    АССАХАР
    Можливо швидко... Скористати треба
    із благодатної пори...

    (Зустрічається в дверях з Сангедріоном—
    обмінюється значимим поглядом—
    відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  40. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:23 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява І (продовження12)
    ДІЯ ІV

    З'ЯВА І

    Ассахар і посланці Сангедріона.

    АССАХАР
    Ще його нема...

    ПОСЛАНЦІ
    Почекаймо хвилю—можливо
    надійде...

    АССАХАР
    Я сумніваюсь,
    чи навіть говорити з вами схоче...
    Завжди, коли про вас що-небудь чув,
    увесь аж трясся... пінився... і дихав
    скаженістю...

    ПОСЛАНЦІ
    А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
    верг на Пророка...

    АССАХАР
    Певно, що тепер
    найлегше вам до нього промовляти...

    ПОСЛАНЦІ
    Мусить нам допомогти...

    АССАХАР
    Чи ж його поміч
    є назагал конечна?

    ПОСЛАНЦІ
    Ми завжди були Пророку ворогами...
    Та свідоцтва
    супроти нього є, на жаль, безсилі...
    А мова Юди —
    Вчителя погубить.

    АССАХАР
    Чи й справді
    згуби Вчителя запрагли?

    ПОСЛАНЦІ
    Коли Він житиме—то що нам зостається...
    До себе люд приваблює...
    Обходить Закон...
    Царем себе взиває...

    АССАХАР
    А де ж воно—те царство... жебрака...

    ПОСЛАНЦІ
    (з іронією)
    Мовляв, не з цього світу!

    АССАХАР
    Не з цього світу! Ха-ха-ха!

    ПОСЛАНЦІ
    Піде небавом... на тамтой—
    до себе.

    АССАХАР
    Якщо конечно хочете вже смерті
    того царя без царства — поміч Юди
    вам мусить бути певна...

    ПОСЛАНЦІ
    І на тебе — немало числимо!
    Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
    і погляди... симпатію... Ти можеш
    допомогти нам! А тоді
    віддячимо тебе по-королівськи.

    АССАХАР
    Вчиню усе,
    що буде в моїй силі...

    ПОСЛАНЦІ
    Щось не вертає... Мусим відійти...
    Близька година спільної молитви.
    Відправимо її — вернемо знову...
    А ти тим часом?..

    АССАХАР
    Я зостанусь тут...

    ПОСЛАНЦІ
    І не забудеш... будь здоров, наш друже...

    АССАХАР
    То будьте й ви здорові...

    Пауза.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:05 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява VI, VII (продовження11)
    З'ЯВА VІ

    Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
    Напливають на неї спогади.


    МАГДАЛЕНА
    Як встав—так і пішов!
    Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
    я стільки щастя... стільки насолоди?!
    Вона є поруч... поруч—за стіною...
    О, в ній ще чути окрики кохання!..
    А як тіла єднаються тут наші...
    сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
    як пал, шалених утисках розкошів!
    В очах лиш блискавиці та імла...
    І темрява... І, врешті, непритомність!..
    А потім—учта!..
    Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
    Іскаріота учт?
    (Сахається, огортається шатами,
    дрижить.)

    А зараз я нужденна... помарніла...
    перса запали... Голод... голод гонить—
    і настигає... шарпає і мучить!
    О скільки часу не було нічого
    в моїх устах—лишень вода і хліб!..
    ...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
    веселка барв—то квіти...
    квіти... квіти...
    тарелі золоті... з ебану дзбани...
    потири срібні—мов тіла мідяні,
    то чорні й білі—ген повипинались
    із повені квіток!..
    Он дзвонять чари сміхом кришталевим
    уповні срібноп'яного вина...
    Солодко плачуть флейти...
    М'яко стелять арфи...
    Цілують ревно цитри...
    Барв веселка!.. І море пахощів!..
    1 відтінків потік!..
    І все це тут було! При всьому цьому
    і над усім цим—я була!
    Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
    вслухала... бачила!

    (її погляд падає на місце,
    де стояв Христос.)
    тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
    слізні і смутні!
    Ні!
    Бути довше тут не можу! Надто
    все це живе в мені!
    Живе в мені!
    ... І ті смутні, великі, слізні очі!

    (Огортається шатами—вибігає.)

    З'ЯВА VІІ

    Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
    назавше!

    ЮДА
    Зачекай... Не залишай...
    Зостанься
    при мені... зостанься!

    МАГДАЛЕНА
    ... Юдо, ти визнаєш Пророка!

    ЮДА
    Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
    Відкіль ти знаєш?

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю, Юдо!

    ЮДА
    Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
    мені тебе!

    МАГДАЛЕНА
    Нещасний, що ти кажеш?

    ЮДА
    Ненавиджу Його—повторю ще раз.
    І я до Нього більше не піду,
    лишень зостанься при мені... зостанься,
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (приголомшено)
    Не підеш
    до Нього більше?
    Чи правду кажеш?

    ЮДА
    Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
    що в'яну з туги... з розпачу
    вмираю... по втраті за тобою...

    МАГДАЛЕНА
    Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
    Подумай!

    ЮДА
    Знаю добре... Магдалено...
    (Шепоче.)
    Ти молода... я молодий...
    щасливі ж будьмо!
    життя попереду... і розкоші... і шали...
    Зостанься лиш... зостанься…

    МАГДАЛЕНА
    (борючись решкою волі)
    Відпусти...
    пусти... на Бога!

    ЮДА
    Не відходь... зостанься!
    Згадай кохання наше...
    Спогадай,
    о Магдалено—цю поляну квітів,
    де розпинала ти колись для мене
    намети у сто барв...

    МАГДАЛЕНА
    (поволі поступаючись)
    Поляну квітів... сонячну...

    ЮДА
    Вернуться
    минулі хвилі насолод... вернуться...

    МАГДАЛЕНА
    Вернуться...

    ЮДА
    Зорею осяйною запалаєш
    для мене знов!..
    Краса твоя воскресне
    в любовнім захваті...
    Своїм багаттям збудиш
    в мені бажання жити...

    МАГДАЛЕНА
    Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

    ЮДА
    Пісню пісень ми виспіваєм разом...
    бажань вогнисті струни
    я напинати буду на перса—
    твої перса арфові... Я добуду
    з тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Добудеш з мене?..

    ЮДА
    Окрик ошалілий...
    розбурханої бурі...
    шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
    трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
    Добуду все!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо...

    ЮДА
    Дихнуть на тебе промені весни...
    Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
    медовим, наче квіти, благовонням...

    МАГДАЛЕНА
    О, не кажи вже більше— не кажи!

    ЮДА
    А твоє лоно
    в імлі весняного легкого пуху—буде
    мені колискою тужливих пожадань...
    всепожираючих...

    МАГДАЛЕНА
    О Юдо...


    ЮДА
    ...Твої руки, ніби сніжні крила
    ясного херувима, обплетуть
    мені рамена... Вознесуться
    аж ген на високості морочливі—
    і мене вергнуть... вергнуть на краю
    крутої скелі—над самим обривом
    розко́шів неземних...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба, Юдо...

    ЮДА
    Мене огорнеш там своїм волоссям...
    ... А я, мов журавель, коли на нього
    проміння сонячне пливе—примружу очі—
    (Тихо.)
    змилю дорогу...

    МАГДАЛЕНА
    (майже мліючи)
    Юдо...

    ЮДА
    (тримає її маже непритомну)
    Гей, раби!

    Входять раби.

    ... Несіть килими—що, немов веселка,
    котру Отець вгорі розп'яв надземно,
    коли потопу наказав утихнуть...
    ... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
    де ще не спочивав ба навіть погляд
    людський!..
    (Нахиляється до Магдалени.)
    Шат нам не треба!..

    СЛУГА
    (вбігає схвильваний)
    Йде твій Вчитель, Пане!

    МАГДАЛЕНА
    (раптово притомніючи)
    Пророк іде!

    ЮДА
    (до прислуги)
    Я не впущу Його сьогодні...
    (До Магдалени)
    Глянь... олійки,
    яких не гідне жодне людське тіло!

    МАГДАЛЕНА
    (простягає руку)
    Дай мені їх... дай!..

    ЮДА
    (нахиляючись до неї)
    ...Яких не гідне жодне людське тіло!

    СЛУГА
    Що ж чинити маю,
    коли надійде Вчитель твій?..

    ЮДА
    (з іронією)
    Сьогодні
    нехай шукає іншої господи!

    МАГДАЛЕНА
    (виривається з обіймів)
    Я Йому служити буду!
    (Вибігає.)

    ЮДА
    (стоїть непорушно,
    потім знервовано мовить)
    Ще Його прийму...
    Агей, невольники...

    Заходять невольники.

    Готуйте но вечерю!

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:13 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІІІ. З'ява ІV, V (продовження10)
    З'ЯВА IV

    На порозі показуються Магдалена і Аре.

    АРЕ
    Не заходь туди, благаю, Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Мушу... мушу... Аре...

    АРЕ
    Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
    в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
    як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
    у мороці гущавини лісної...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Аре!
    Тепер не розсріблюся давнім блиском!
    В бігу безперестаннім за Пророком
    зчорніла вся, як нива золотиста,
    в яку щодень вціляли блискавки.
    Ось бачиш—похилилася і пилом
    припала придорожним...

    АРЕ
    Так чому ж
    все прагнеш увійти в оті кімнати,
    де...

    МАГДАЛЕНА
    ... пломеніла, як злотисті лати...
    У сильних світу збуджувала трем
    зміїний... Блискавкою тіла,
    що сяяло крізь шати, розхиляла
    уста—і вже назавше в'яли
    на них слова від тліючих жаринок
    палких бажань...

    АРЕ
    Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
    ким ти була тоді у цих порогах..

    МАГДАЛЕНА
    Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
    мене жене до тих порогів туга,
    як буря звихрена... Волосся розвіває...
    тріпоче шатами... і дме... свистить...
    шумить... і без кінця жене!!!

    АРЕ
    Вернися звідти, Пані!..

    МАГДАЛЕНА
    Ні... Не вернуся вже! Переступлю
    я ті пороги... Бо ступити мушу...
    мушу!

    АРЕ
    Згадай Пророка і вернися вчасно...

    МАГДАЛЕНА
    Постійно пам'ятаю—і тому
    з такою спрагою біжу до тих порогів!..

    АРЕ
    Ти можеш, Пані, легко помилитись
    дорогою...
    до Вчителя...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба
    лякатися, Аре! Іду—весь час...
    весь час іду за з'явою цією
    надземною, що раз... спостерегла!
    Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
    смутні... великі... слізні Його очі!
    Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
    і вже здається, що душі не маю,
    лишень смутні... великі... слізні очі!!!


    АРЕ
    Піду відсіль...

    (Відходить непомітно для Магдалени.)

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до Аре)
    Тут я узріла їх—смутні і слізні!
    Ось тут вони поглянули на мене...
    тут наді мною плакали... а сльози
    з отих очей спадали мені в серце
    вогнистою лавиною... палили
    пеклом... гризли лютим болем...
    і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
    і все... пекли... пекли!!!
    А очі все дивилися—такі
    смутні... великі... слізні Його очі!

    (Переступає поріг.)

    З'ЯВА V

    Входять невольники. Прислуга—Магдалена.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, ганебно дівко!

    II-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, брудна ганчірко!

    МАГДАЛЕНА
    Я...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    До вуличних калюж— там твоє ложе!

    МАГДАЛЕНА
    Я ж... Я ж...

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Брудне тебе ганчір'я покриває...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Чи там під ним ховаєш свою вроду?

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Атьху!
    Смердиш! Несе гидким зловонням
    від твого тіла...

    МАГДАЛЕНА
    Я... Я—Магдалена!


    НЕВОЛЬНИКИ
    (вітають її сердечно)
    Вибачай...
    Пробач...
    Даруй нам, Пані!

    Магдалена оглядається довкола.
    Дивиться питально на прислугу.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Даремно чекати будеш...
    Пан бо наш змінився дивно...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Як давно—
    останній раз вінці повимітали...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Вже окрики веселощів завмерли
    в тих стінах...

    МАГДАЛЕНА
    (здивовано)
    Чи то правда? Розкажіть!

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Ти першою сюди зайшла від учти
    тодішньої!

    МАГДАЛЕНА
    Яка тому причина,
    що Пан ваш так змінився?

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Натерпівся... дуже...
    із туги за Тобою...
    Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
    сам до Пророка...

    МАГДАЛЕНА
    Сам...
    Що чую? Пан ваш—до Пророка?

    ІІІ -й НЕВОЛЬНИК
    Покинув все... Як встав—так і пішов.

    МАГДАЛЕНА
    Я мушу тут зостатися!
    О дайте
    тут залишитися мені, благаю вас!
    Мене саму облиште... ані кроку
    я далі не ступлю... Втулюсь ціла
    в оту заслону—і зостанусь хвилю...
    На мить одну... Благаю вас—лишіть!
    Згадайте тільки, чи коли кого
    хоч раз я скривдила?!

    (Слуги переглядаються між собою).

    Була до вас ласкава
    і добра Пані! А тепер благаю—
    як про велику ласку—відійдіть!

    (Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).

    (За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:25 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІІ.З'ява ІІ,ІІІ (продовження9)
    З'ЯВА II

    Юда. Входять посланці Пророка.

    ПОСЛАНЦІ
    Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

    ЮДА
    Я серцем радісним вітаю вас, братове!

    ПОСЛАНЦІ
    Нас Вчитель посилає...

    ЮДА
    Честь Йому...

    ПОСЛАНЦІ
    Коли це мовимо—
    у місто Вчитель входить...

    ЮДА
    Поклін Йому віддайте від слуги...

    ПОСЛАНЦІ
    В твої пороги Він уступить, Юдо...

    ЮДА
    Він—Пророк Господній!

    ПОСЛАНЦІ
    Казав, що Йому треба бути
    в твоїм домі...

    ЮДА
    Відкіль мені та ласка? Ознайміть
    мою прихильність Пану,
    що споглянув
    ласкаво зверху на мою дрібноту...

    ПОСЛАНЦІ
    Хай Бог з тобою буде.

    ЮДА
    З вами теж, братове...

    Посланці відходять.

    З'ЯВА III

    Юда—Ассахар

    АССАХАР
    Вони тут—у тебе?

    ЮДА
    Так...
    Сповістили про прихід Пророка.

    АССАХАР
    Пророк тебе навідає?

    ЮДА
    Дивуєш...
    Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

    АССАХАР
    Я знаю... знаю... однак не можу
    збагнути...

    ЮДА
    Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
    ніщо не утаю...
    тобі я довіряю,
    друже... вірю у відданість твою...
    Отож скажу тобі про те, що так давно
    мене тривожить...
    Ти один лиш гідний,
    щоб не ховав я жодних таємниць.

    АССАХАР
    Я за довіру—вірністю віддячу.

    ЮДА
    (понижує голос)
    Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
    ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
    за Ним... за тим...
    Пророком!

    АССАХАР
    Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

    ЮДА
    Я в терпіннях вився...
    конав від болю... А кривава паща
    мої терзала груди... жерла... рвала
    завмерле серце на шматки... лизала
    покручені від муки мої члени...
    ні... не міг я більше
    без неї жити—ні, не міг!

    АССАХАР
    Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

    ЮДА
    І рек нарешті: піду до Пророка...
    і стану Його учнем...

    АССАХАР
    Щоб забути швидше...
    і втихомирити терпіння...

    ЮДА
    Ні... ні... ні—я не для того...
    (Тихо.)
    Пішов, бо думав, що... її знайду там,
    що вона при боці Пророка—думав...

    АССАХАР
    Як то—не було
    її при ньому—кажеш?..

    ЮДА
    Дотепер нема!

    АССАХАР
    Втрачаєш вже надію... звідсіля—
    терпіння більші...

    ЮДА
    Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
    то страждаю від того дуже,
    але теж тому
    із кожним днем все більшає надія,
    що Магдалена вернеться...

    АССАХАР
    Повернеться... можливо...

    ЮДА
    Коли б вернула! То сльозами туги—
    мов світанковою росою—я б заперлив
    ті зоряні, квіткові її стопи...
    Позлітою, промінною від сонця.
    присипав би пороги...
    На тарелі,
    посрібленому місяцем уповні,
    я виніс би до неї своє серце,
    в рубінах болю скупане...

    АССАХАР
    Можливо... повернеться...

    ЮДА
    Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
    Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
    в моїм вікні крилом, неначе пташка
    заблукана, зі срібним переспівом
    повернення...
    Тому так часто
    Пророка залишаю і вертаю
    до свого дому... і чекаю... чекаю,
    допоки з'явиться...
    Тому прислузі
    я не дарую волі... І багатств
    своїх не розділив поміж
    нужденних.

    АССАХАР
    А коли б... побачив
    її між рою, що за Ним простягся...

    ЮДА
    Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
    упився б їй у вічі... і пожаром
    бажання я б обняв її цілу...
    у спразі щастя, розкошів і шалу
    упився б їй у лоно—і до ніг
    Пророка уже не впала б!

    АССАХАР
    А коли б упала?

    ЮДА
    Тоді я—Юда Іскаріот—
    постав би морем
    бездонним поміж ними...
    А ненависть,
    котру до нього відчуваю,
    я б закляв у помсту!

    АССАХАР
    У помсту? А скажи...

    (Бере його під руку і виходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:43 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява І (продовження 8)
    ДІЯ ІІІ

    З'ЯВА І

    ЮДА
    (сам)
    В цій голові конає мисль остання...
    На очі впала ніч... А скроні палить
    заграва пекла... То вогнисті голки
    мого волосся в'язнуть мені в мозку
    зболілому—і шарпають... і рвуть його...
    кривавлять!!!
    А серце плаче за нею—
    Магдаленою! Чому?
    Вона ж повернеться!..
    Але ж верне́, запевне...
    Верне для чого? Для багатства? Ні!..
    Погордувала ним назавжди…
    Задля мене?
    І мною теж погордувала!
    Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
    ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
    Але вже більше не піду...
    О, ні! Бо може
    вона повернеться!
    (Задумується.)

    Хіба вона Його покине—задля мене!
    Не хочу більше думати про це...
    не хочу більше! Так мене тут
    (показує на голову)
    палить... болить... і рве... і шарпає...
    кривавить!
    Так це ж до того, що моя кохана
    повернеться... повернеться...
    (Кличе невольників.)
    Магдале...
    (Озирається. Продовжує впевнено.)
    Ваша Пані
    зараз повернеться—ти чуєш?!

    НЕВОЛЬНИК
    Чую, Пане!

    ЮДА
    Чому не тішишся?!!

    НЕВОЛЬНИК
    Я тішуся, мій Пане.

    ЮДА
    (хапає його)
    Чому ж не ошалів на радощах?

    НЕВОЛЬНИК
    Але ж—я тішусь,
    навіть дуже!

    ЮДА
    Добре, що дуже тішишся! Скажи,
    нехай всі тішуться—хай роблять
    все, що хочуть—на радощах—
    все їм пробачу!

    НЕВОЛЬНИК
    Добре... Пане!

    ЮДА
    Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
    і привітають, що вертає...
    Магдалена!

    Невольник відходить.

    (Наслухає.)
    О Магдалено, йдеш...
    ідеш... вертаєш!

    Входять невольники.

    НЕВОЛЬНИК
    Магдалена—наша Пані
    вертається!

    ЮДА
    Крім неї не впускайте більш
    нікого... нікого!
    н—і—к—о—г—о!

    Невольники хочуть відійти.

    Почекайте!
    Коли прийде вона—
    … найкращими олійками намажте
    її волосся!
    ... рідкісні парфуми на ноги злийте!
    ... з молока ослиць—
    уперше ожереблених—влаштуйте
    їй купелю!..
    ... а мій плащ,
    із гіацинтового пурпуру—накиньте
    їй на рамена!..
    ... Застеляйте столи! Посипте квітами!
    Вином наповніть чари!..
    Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
    А нумідійки—танець заведуть!
    То буде учта!

    Невольниці похиляють голови.

    А котрий з вас першим
    до мене звістку принесе, що Магдалена
    вертається—йому верну я волю...
    до столу кликну...
    Чуєте?!!

    НЕВОЛЬНИКИ
    (разом)
    Чуємо! Чуємо!

    ЮДА
    Тоді ж чому ви стоїте?..
    Чому?

    НЕВОЛЬНИКИ
    Чи учту зараз готувати,
    чи чекати,
    аж Магдалена вернеться?!

    ЮДА
    (говорить до себе)
    То правда... ще не вернула!
    Треба доперва чекати,
    аж верне—чекати!
    (До невольників)
    Геть звідси!

    Невольники хочуть відійти.

    Зачекайте! Хоч би й навіть
    прийшла—вже не прийму її.

    НЕВОЛЬНИКИ
    То не впускати—Пане?

    ЮДА
    ... Назаретянин... Я Його
    прихильник...

    (До невольників.)
    Геть звідси... Геть!

    Невольники виходять. Юда залишається...
    щось зважує.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:15 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)
    З'ЯВА VІІ

    На першому плані сцени сидить Магдалена.
    Боковими дверима, ніким не помічений входить
    Лазар, завинутий у поховальний сувій.

    МАГДАЛЕНА
    Так... Розкоші нехай віддам я душу,
    мій Лазарю!
    Нехай умру...
    і вже не чую більше холодних рук твоїх,
    закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
    погаслі в холоді немилосерднім ночі...
    Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
    як палко я тебе кохаю...

    (Впадає в глибоку і болісну задуму.)

    ЛАЗАР стає за нею.
    Мовчить.

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Як відійду відсіль—приймеш мене,
    мій Лазарю!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Прийму тебе, Маріє...


    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Ніщо тоді нас не розлучить,
    правда?

    ЛАЗАР
    (луною)
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    З тобою справді буду я щаслива!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Правдиве щастя там, куди вестиму...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Правда... правда...
    Усі земні розко́ші проминуть—
    і по собі нічого не залишать.

    ЛАЗАР
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Адже ж казав, що інше моє щастя...
    Чому не слухала!
    Якби ж ти міг ожити—
    у стіп твоїх лежала б,
    брате мій!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Тоді б
    сюди ти більше не вернула?

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Йшла би
    все за тобою... за тобою... за тобою...

    ЛАЗАР
    (луною)
    А коли б
    до тебе повернувся я, Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    О, вернися!
    Вернися, брате, перед тим, як згасну
    навіки!

    ЛАЗАР
    (твердим голосом)
    Я є тут! Маріє!

    МАГДАЛЕНА
    На Бога! Лазарю!
    О Лазарю!
    Мій брате!

    В глибині—голоси співбесідників.

    І-й БЕСІДНИК
    Як дивно палають очі Магдалени!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Кажуть,
    що очі Назарейчика сильніше
    несуть проміння.

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я вина волію і його пожарів!

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю!
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо... тихо, Маріє—
    хай нас ніхто не чує.

    І-й БЕСІДНИК
    Лице горить вогнем—
    здалека палить.

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Обличчя Назарейчика ясніш
    від сонця,
    дотепер того обличчя
    забути я не можу!

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    То ж чому
    при Ньому не залишився?
    Приймає кожного!

    ІV-й БЕСІДНИК
    Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю...
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо...
    тихо, Маріє,—
    хай нас ніхто не чує.

    МАГДАЛЕНА
    Хто воскресив тебе, на Бога?!!

    ЛАЗАР
    Він...

    МАГДАЛЕНА
    Хто-Він?!!

    ЛАЗАР
    Назаретянин...
    (Шепоче.)
    Ходи зі мною—до Нього!

    МАГДАЛЕНА
    Він воскресив тебе—для мене?
    Де Він—скажи скоріш—
    нехай до ніг Йому впаду...
    нехай подяку зложу!
    Мій Лазарю, веди мене до Нього!

    ЛАЗАР
    Ходи за мною... о, ходи за мною...

    Магдалена встає.
    Простягає руку—іде за Лазарем.
    Тим часом серед бесідників рух.
    Залишають столи—тиснуться до виходу.
    При тому чути поодинокі голоси.

    І-й ГОЛОС
    Гей! Назарейчик тут проходить,
    браття!

    ІІ-й ГОЛОС
    То, може, з нами келихами вдарить!

    III-й ГОЛОС
    З чола прекрасного
    подайте руж-вінець!
    Нехай до учти з нами тут сідає!

    V-й ГОЛОС
    Може, розкошів врешті зажадає!

    VІ-й ГОЛОС
    Що назвабливіше—
    дорогу перейде.

    АССАХАР
    Погляньте... Магдалена йде...
    до Назарейчика...
    в усій красі своїй...

    Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Веди мене...
    веди мене до Нього, брате мій!

    Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
    повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
    Відгукуються голоси.

    І-й ГОЛОС
    Тремтячу руку простягла вперед!

    ІІ-й ГОЛОС
    Жене її бажання
    невситиме!..

    ІІІ-й ГОЛОС
    Чи Назарейчика також
    піймала в сіті?

    АССАХАР
    (з іронією—до Юди)
    Глянь!
    Магдалена—
    що тебе так любить!

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій, веди...
    веди мене мерщій...

    ІV-Й ГОЛОС
    Підем назустріч...

    V-й ГОЛОС
    З повними чарками!

    VІ-й ГОЛОС
    З вінками на чолах!..

    Магдалена наближається до виходу.
    П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
    утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
    глядача, проходить хоровод учнів Христа—
    з Учителем на чолі.

    МАГДАЛЕНА
    (зупиняючись коло сходів,
    що ведуть на долину)
    Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
    мій Пане!
    Славен будь!
    І будь мені коханим,
    о Христе!..
    (хвилюючись, продовжує)
    Назаретянине, що принесу Тобі
    в подяку?
    Всі багатства,
    котрі я маю, покладу в офіру
    до стіп Твоїх!..
    Або ж!
    Коли людина Ти—тоді невіста—
    несу я в розкошах красу
    моїх приваб!!
    Прийми їх, Пане мій,
    к собі в неволю...

    (Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

    Христос дивиться на неї довго, уважно...
    Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
    нічим не поянена тривога.
    Чути грізні окрики.

    І
    Кров стине в жилах!

    Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
    вакханок.

    II
    Вино у чарах гусне!

    Випадають б'ються чари.

    III
    На скронях в'януть ружі!..

    Спадають їм вінці.

    МАГДАЛЕНА
    Дивись—яка прекрасна!
    Розгорися
    моєю звабою! Візьми мене,
    о Христе!!!

    (Дивиться очікуюче.)

    Не дивишся на мене?!
    Узри—і розгоришся!

    Пауза.

    Глядиш?! Не пломенієш?!
    Рамен не розкриваєш?!
    А знаєш—я їх розірву!

    (Поступає наперед—
    раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
    Лякливим тривожним голосом продовжує.)

    Чому так сумно
    на мене споглядаєш?
    Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
    до землі...
    До ніг Тобі клонюся!!!
    Як же дивно
    на мене дивишся, мій Пане!!!
    Погляд Твій
    в глибини серця мого проникає!
    Я чую очі
    Твої сумні, Пророче,
    на серця мого дно сльозу роняють
    гірку! Не плач, мій Пане!!
    А то—сама заплачу!!!

    Христос усміхається привітно, смутно.
    Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
    Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Іду до Тебе..
    Йду!

    (Сходить зі сходів... Зійшла).

    Урочиста тиша.
    Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

    О смутні... о слізні очі
    мого Пана...

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:38 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)
    З'ЯВА III

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!
    Будь славен, Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую...
    Нехай чигають круки! Хай метають
    прокляттями на нас!
    Ми веселімось—пиймо!
    (П'ють.)

    А зараз вас, братове, залишаю...
    Йду по кохану, йду по Магдалену.
    Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
    на наших скронях ружі не зів'януть,
    в долонях чари не заледеніють,
    не заморозять п'яного вина,
    а при мені прекрасна Магдалена—
    моя кохана—зацвіте буйніше,
    задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
    лишиться моєю...моєю... вічно...
    (Відходить.)

    З'ЯВА IV

    Вбігає Марта.

    АССАХАР
    Що?.. і ти тут теж?

    МАРТА
    Де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Готується до учти...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Чого від неї хочеш?..
    Не мути їй щастя...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Може й ти бажаєш—
    до столу з нами...

    БЕСІДНИК І
    Сядь—і почекай—
    надійде скоро...

    МАРТА
    Тож скажи нарешті,
    де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Від самого ранку—
    у гроні служби—
    змащує все тіло,
    вкладає шати...

    МАРТА
    Це брехня... брехня—
    де Магдалена! Де сестра моя!
    (Вибігає.)

    Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


    З'ЯВА V

    Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
    ...шати в безладді—тяжко дихає...

    МАГДАЛЕНА
    Віта... Вітайте!
    Час настав святковий!
    Веселіться! Тіштесь...
    У спільній радості я також потону!
    Я учти ще не прагнула такої...
    Є вина... ружі... жили палить кров!
    То наше свято—щастя нам належить!
    Агей! Вина—багато...
    (П'є.)

    О, як же добре! Кожна крапля п'яна
    паде і розхиляє мені лоно...
    запалює пожари невгасимі!
    дивіться—вся горю! Нехай і вам
    запломеніють лиця, кров пульсує....
    нехай тремтять рамена!
    Пийте! Пийте!
    (Наливає.)
    Вино навчить вас прагненню розкошів!
    Тож пийте з Магдаленою...
    (П'є.)
    Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

    АССАХАР
    Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

    МАГДАЛЕНА
    Мене шукати треба? Я завжди готова!
    Зараз—як ніколи!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:21 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)
    Дія ІІ

    З'ЯВА І

    Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

    БЕСІДНИКИ
    Будь славен Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую!

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!

    ЮДА
    Будь славна, Магдалено—
    моя коханко!
    Приятелі, тіштесь
    моїм безмірним щастям! Все, що мав,
    я—син Іскаріоти—наказав
    на день святковий вам приготувати!
    зажийте тих веселощів, аби
    оцей день Юди довго пам'ятати!

    БЕСІДНИКИ
    …і день дочки Магдалю!

    ЮДА
    День святий, великий— обох коханців!


    З'ЯВА II

    Входять посланці архікапелана. Стають
    перед порогом.

    ЮДА
    Ба, навіть посланці архікапла́на
    прибули на бенкет,
    аби підняти
    величний келих і рознести блиск
    мого весілля:
    —Звольте на поріг!

    ПОСЛАНЦІ
    Гостини дому, що ганьбою вкрився—
    не можемо прийняти...

    ЮДА
    Ганьбою?... говоріть ясніш!

    ПОСЛАНЦІ
    Пере́люб—є ганьбою для людини.

    ЮДА
    Якщо для того тільки—відійдіть...

    ПОСЛАНЦІ
    Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

    ЮДА
    А жодної...

    ПОСЛАНЦІ
    Як жодної?

    ЮДА
    Таку, принаймні, добре зрозуміють...
    Ба навіть Той, котрий стає щодня
    в оселі Божій—зрозуміє також,
    бо я сказав!

    ПОСЛАНЦІ
    Бо ти сказав!?. Послухай:
    від імені Того, хто нас прислав,
    тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
    від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
    віднині не приступиш до святині...
    Офір твоїх не прийме вже вівтар!


    ЮДА
    Я маю інші вівтарі...
    На них душі моїй
    могутня вселюбов Отця
    явиться...

    ПОСЛАНЦІ
    Блазень!

    ЮДА
    То ви любов мою до Магдалени
    назвали перелюбством! Тоді знайте,
    що двох сердець ніколи не єднало
    таке святе і чисте почуття!
    Чого ж ви хочете?

    ПОСЛАНЦІ
    Прийшли до тебе, Юдо,
    від імені Того, котрий стоїть
    щодня в оселі Божій, нагадати—
    остережися тої ти ганьби...

    ЮДА
    Я те блюзнірство,
    як найпахучішу офіру Богу Ягве
    із глибини сердечної кладу...

    ПОСЛАНЦІ
    Нехай за учту ту, котру отут справляєш
    пахучі ружі в'януть, і нехай
    вина позліта в келиху замерзне,
    а серце перелюбки, як ті ружі,
    нехай зів'яне і заледеніє,
    як золото вина—тоді нехай
    навіки вже відступиться від тебе..
    Амінь!

    ПОСЛАНЦІ
    (Разом.)
    На віки вічні...
    Амінь... Амінь...
    Амінь...

    ЮДА
    А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

    ПОСЛАНЦІ
    Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
    (Відходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:26 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
    З'ЯВА V

    Входить Марта. Магдалена—Марта.

    МАГДАЛЕНА
    Марто!

    МАРТА
    Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
    Ніг на перед посунути не здужу...
    Лиш очі мружу—
    тут не так, як в мене!..
    Не звикла я, бо інше тут повітря...
    і світло інше... і довкола барви...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

    МАРТА
    Дивно...

    МАГДАЛЕНА
    Що дивно, Марто?..

    МАРТА
    Я тобі сестра...

    МАГДАЛЕНА
    Про це я знаю...

    МАРТА
    А одначе...

    МАГДАЛЕНА
    Одначе?..

    МАРТА
    З сестрою щось не в'яжеться розмова.
    Як в домі цім інакше, ніж у мене—
    так інша в тебе річ, так інша мова!..

    МАГДАЛЕНА
    Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
    завжди були не схожими з тобою,
    хоч від одної матері пішли...

    МАРТА
    Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
    з імлою туги в просторі зіниць—
    була Зорею вранішньою в небі...
    А я була при тобі, як земля
    та сіра... забруднена...

    МАГДАЛЕНА
    Я ж тебе волала,
    щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
    в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
    Я ж тобі казала,
    Що поза огорожею земною
    мільйон світів непізнаних живе...
    Бувало, піснею тебе
    все нянчу, ваблю,
    аби свій зір піднесла ти високо
    до зір... до неба...
    Ти завжди сиділа ... із оком
    у землю втупленим—
    твій погляд пригасав... і слух тупів...
    і сиротіла мова...
    Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
    Адже ж відомо,
    як мене зовуть...

    МАРТА
    Я знаю... знаю...
    Тільки добре зваж,
    що привело мене сюди... Я чула,
    що торжество препишне ти готуєш...
    чи правда те, що кажуть?...
    (Підводить погляд.)
    О, яка ж
    ти гарна! Впізнати годі...

    МАГДАЛЕНА
    Що тобі до того—готую учту шлюбну.

    МАРТА
    Учта шлюбна—то радощі і щастя,
    і веселля...

    МАГДАЛЕНА
    Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
    що я вельможного Іскаріоти пана...

    МАРТА
    Чом не маю знати,
    коли ціла Юдея про це знає...
    (Понуро.)
    Про те , що привело мене Маріє,
    під твій покров...

    МАГДАЛЕНА
    (наказує службі відійти)
    Кажи... кажи на Бога...
    Ти чогось боїшся?!.

    МАРТА
    Правда... страх бере мене...
    Слова зав'язли в горлі...

    МАГДАЛЕНА
    Я готова
    все вислухати без тривоги...
    Бачиш—
    яка спокійна...

    МАРТА
    (твердо і понуро)
    Весілля
    не зможеш ти сьогодні святкувати.

    МАГДАЛЕНА
    Весілля
    не зможу я сьогодні святкувати?..
    А тож чому?..

    МАРТА
    Бо брат твій Лазар...

    МАГДАЛЕНА
    Зрікся... мене? Чи може...
    може прокляв?!. Скажи?..

    МАРТА
    (скам'яніло)
    Ні... Лазар... не живе...

    МАГДАЛЕНА
    Не живе?!
    О Лазарю, о брате мій коханий!

    МАРТА
    З тим і прийшла до Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
    Погасли його очі... Лице—холодне,
    мертве, як той камінь
    могильний... Лазарю!

    (Тихіше.)
    Не чує...
    Такий байдужий... мовчазний... Устань!
    Устань, мій брате! Я тебе благаю—
    Марія... я... сестра твоя... Устань!—
    Мовчить—не чує... Холод на обличчі
    закам'янілім. Руки... руки дай!
    Мій Лазарю, холодні твої руки!
    Без руху... без чуття... закостеніли...
    Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
    сестру свою... Відкрий повіки!
    Глянь!

    (Глухо.)
    Паде повіка, наче трумне віко—
    безладно... глухо... тяжко... Не живе!
    О, Лазарю!

    (Опановує себе.)

    Агей, Аре,
    подай мені святкові шати—швидко!
    ... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
    що блиск несе такий, аж очі всліпли
    невольницям отим, що її шили...
    ... Подай мені коралі, ті, що сонць
    конаючих стають кривавим криком
    в морській безодні стигнучім.
    ... Клади...
    вінець на скроні—ружами увитий,
    ті ружі квітли в Юдиних садах,
    коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

    МАРТА
    Сестро... що ти кажеш—
    навіщо тобі все це?

    МАГДАЛЕНА
    Прагну бути
    такою гарною, як ще не був ніхто...
    ніколи...

    МАРТА
    У такій хвилині
    ти дбаєш про красу?
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій!
    До тебе поспішаю на весілля!
    А весілля буде,
    якого досі не було!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  50. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:17 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)
    З'ЯВА III

    Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

    ЮДА
    Вітай, мій Ассахаре!
    Як там твоє посольство!

    АССАХАР
    Сповнив його гідно і щасливо разом!
    Ніхто нам не відмовив.

    ЮДА
    Значить, будуть всі!
    О, як же тішуся!..
    Тобі я вдячний...

    АССАХАР
    Я радий теж над міру,
    що твою коханку—прекрасну Магдалену—
    кожен рад учтити.

    ЮДА
    Тож буде учта шлюбна, про котру
    ціла земля Юдейська
    розказувати буде!

    АССАХАР
    Не інакше, Юдо.
    Час мені... Відхожу. Прощавай!
    Прощай, о Магдалено!

    З'ЯВА IV

    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Ти моя... моя!
    Мені належить... округлість перс
    і пал твоїх очей,
    і тіла твого квітнучі розкоші!
    Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
    Моя—нікого іншого!
    Чи правда?

    МАГДАЛЕНА
    Твоя... твоя...

    ЮДА
    Відтепер
    ходити будеш в пурпурі і злоті!
    Лиш пожадай,
    я до Опгір спроваджу кораблі
    по золото, по дерево тинове,
    по камені коштовностей—для тебе!
    …Що мені тепер
    маєтки дорогі, коли волосся
    злотого хвилею лоскоче мені руки,
    цілує рам'я, обплітає шию!..
    ... Що пахощі тепер мені чарівні,
    коли з коралової чари уст твоїх—
    спиваю я розкішне благовоння...
    ... Що міць Отця, могутність мого Бога,
    коли в своїх долонях я тримаю
    кулясті твої перса.
    ... Що для мене... що під землею...
    на землі і над...
    ... Що... що мені... дочко Магдалю...
    що, моя коханко!..

    МАГДАЛЕНА
    І завжди...
    завжди мене отак кохати будеш?

    ЮДА
    Допоки в очі,
    оті, що дивляться на мене, промінець—
    хоча б слабенький—проникати буде...
    Допоки є чуття в отих руках...
    і віддиху в груді, і крові в жилах!..

    МАГДАЛЕНА
    О, як же мені хороше з тобою,
    сину Іскаріоти! Як же добре...
    Мов біла летна хмарка потону
    я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
    В тьмяній... бездонній ночі
    твого вогкого плетива волосся
    вколишуся... принишкну... розтечуся...
    В стальних рамен охваті,
    як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
    окропом закиплю... і затремчу,
    неначе в лихоманці...

    І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

    (Встає і подається наперед.)

    ЮДА
    Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
    запінена, збурунена... Пливеш...
    відхлинеш і готуєшся до скоку...
    і розверзаєш своє бездонне лоно—
    Магдалено!!!

    МАГДАЛЕНА
    (сахається від нього)
    Який же ти страшний... непереможний
    із блискавкою тигрячих зубів...
    із бурею, розбурханою в грудях...
    і велетенським розмахом рамен!..
    Важка і грізна хмара напливає—
    пливе чолом, що думи зборознили,
    пливе на очі... порива...тручає
    вітрила напнуті!
    Блиск... грім—і я твоя!..
    (Падає в його обійми.)

    Пауза.

    ЮДА
    А в хвилі відпочинку і спокою
    сидітимеш ти на слоновій кості—
    на троні!..
    Дорогі пацьорки
    твоє обляжуть тіло—
    кривавим криком сонця на заході...
    Рубіни, аметисти і опали
    тебе обсядуть зорянистим роєм...
    а ти... ти станеш тишею надвечір
    і будеш прясти розкоші нічні...
    Чекатиму я— втулений у тугу,
    у прагнення, у пожадання вічне!..
    Ми створимо самі для себе рай
    утрачений... Затемнить подив
    обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
    Сам Бог-Отець здивує!!!

    МАГДАЛЕНА
    Здивує Бог-Отець... простягне руки—
    і поблагословить... І роз'ясниться
    Його чоло правічне,
    коли побачить з неба, скільки щастя
    знайшло собі тих двоє,
    котрих рукою викинув на землю,
    прокляту плодом...
    І може... дивлячись на нас—Він спогадає
    той світлий день,
    той шостий день творіння,
    коли стояв перед найбільшим ділом,
    яке вродив, — тоді Великий Ягве
    не сказав ні слова, лиш голову схилив
    в важкій задумі...

    ЮДА
    Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
    "Так!.. Добре Я вчинив!"

    МАГДАЛЕНА
    О, добре... добре вчинив Отець,
    коли звелів тобі
    мене сягнути хтивою рукою...
    Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

    ЮДА
    Так, пам'ятаю...
    Ти тоді стояла ціла у тремі...
    Уста твої тремтіли... і рамена...
    тремтіли перса, наче два ягнятка,
    заблуканих у бездоріжжі...

    МАГДАЛЕНА
    Ти ж... вхопив мене
    у панцир пломеніючих рамен,
    поклав мене цілу собі на груди
    киплячі... а залізними руками,
    неначе острогами блискавиць,
    на клоччя рвав і шарпав мої шати...

    ЮДА
    Стала тоді враз
    ціла ти сніжно-біла, як вершина
    Кармелю...

    МАГДАЛЕНА
    Перший раз
    твоїм очам явилась я такою!..
    А до того
    була сповитим в листя охоронне—
    квітковим келихом,
    з котрого пив
    той, кого гнала туга...
    і палила спрага
    мрій, ще не знайдених...

    ЮДА
    О Магдалено! Правда,
    що першим оглядав тебе такою?

    МАГДАЛЕНА
    Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

    ЮДА
    Щастя мить...

    МАГДАЛЕНА
    Як правда—що барвисто спалахнула
    веселкою, як чару кришталеву
    моїх приваб поставив ти під сонце...

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Тобі служити прагну...
    Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
    стояти так... під сонцем... без кінця...

    ЮДА
    Те сонце—
    я запалив для Тебе!
    Не зайде воно, не згасне!
    Тільки будь моєю—
    моєю розкішшю бездонною і щастям,
    щоразу більшим!

    МАГДАЛЕНА
    Дам тобі я щастя,
    якого ти ще й досі не зазнав!
    Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
    яка тебе ніколи не наситить—
    ніколи!
    ... Як той скупий, що золота жадає,
    отак тебе жадання розгойдає,
    буде змагатися... рости... просити пити—
    навіки невичерпне...
    навіки ненаситне...

    ЮДА
    Навіки невичерпне..
    Навіки ненаситне...
    (Зостаються в обіймах.)

    Тепер відходжу... Повернуся впору...
    Погляну, як готуються до учти.
    Коли ж проб'є, надійде час святковий,
    явись тоді в усій красі, як є!
    Хай споглядають:
    ... божественні ті бедра, що бажають
    зімкнуться, неначе два рамена,
    обіймів спраглі...
    і твою... зарожевілу звабу—
    в пориві і гарячім, і пестливім...
    ... і твої стопи—промені ясні,
    котрі біжать вздовж тіла
    в поцілунку...
    ... і лоно твоє збурене на ньому—
    нема спасіння!!!

    МАГДАЛЕНА
    Говори—
    хай слухаю!
    Твої слова, мов та кипляча лава,
    у спраглу кров стікають... опадають—
    і в сітку вогняну оповивають
    все моє тіло...

    ЮДА
    Говорив би так... постійно...
    без кінця... Але я мушу
    відійти... А—ти?

    МАГДАЛЕНА
    Допоки до мене вернеш—я отак...
    (Розкриває обійми.)
    отак чекати буду...

    ЮДА
    О моя Магдалено!!
    Агей, невольники!
    А прислужіть-но Пані!

    (Відходить.)

    Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
    і флаконами, повними пахощів.

    МАГДАЛЕНА
    Ваш Пан справляє учту—
    мушу прибратися...
    Велика учта буде!

    Магдалені подають начиння з водою.


    ГРЕК І
    (На краю сцени)

    Поглянь на ноги...
    Вони спішать зануритись у воду,
    як дві вівці, коли пасуться в травах,
    виблискуючих росами...

    ГРЕК II
    Дивись,
    чи не помильні очі—
    два білих... молодих серпа
    ясніють...

    ГРЕК III
    Похилість пліч її, неначе спад
    тих многих вод, що рвуться в глиб
    бездонну...

    МАГДАЛЕНА
    Аре, мені волосся розплети...

    АРЕ
    О Пані!
    Як я до них доткнуся...
    мої пальці!..

    МАГДАЛЕНА
    Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

    АРЕ
    Ясний день
    тобі прислужно гідний розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

    МАГДАЛЕНА
    Не лести мені, Аре...

    АРЕ
    Тебе кохаю, Пані!
    Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
    що бачу небо рідної землі...

    МАГДАЛЕНА
    Чи тільки за землею ти так тужиш?

    АРЕ
    Не тільки за землею—і за небом...
    А моїм небом був мені...

    МАГДАЛЕНА
    Коханець!.. Бідна моя Аре...
    А гарним був,
    скажи?

    АРЕ
    Як брат Твій—гарним був,
    кохана Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Як брат мій...
    Ти бачила його не раз, Аре...
    Що правда, гарний?

    АРЕ
    Як мій коханець!

    МАГДАЛЕНА
    Якби ж ти тільки вглиб
    його душі поглянула!

    Душею
    мене він заколисував,
    а серцем...
    а серцем—годував,
    коли була дитям...
    Люблю його над зорі... і над сонце...
    і над повітря—навіть
    над життя.

    АРЕ
    І він тебе,
    о Пані,
    рівно ж любить...

    МАГДАЛЕНА
    Відкіль ти знаєш?

    АРЕ
    Бачила не раз, як його очі
    лишень тоді в безодню поринали,
    коли дививсь на Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли гладив
    моє волосся, до грудей тулив,
    і піснею вколисував, що клалась
    тривожною і вітряною млою...
    перловою... чадною...

    АРЕ
    (під впливом згадок)
    ... Коли тремтячою рукою обплітав
    Твої рамена—як Тиберіаду—
    ласкають в братніх ласках
    береги...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли водив мене в світи,
    в котрих тонула,
    як в спраглій глушині—лякливий плач
    пастушої сопілки—тоне.. .никне...
    Пауза.
    Дивно то, Аре, що не прибув ще...
    Учта зовсім близько...
    Його ж—нема...

    АРЕ
    А може... не прийде він.

    МАГДАЛЕНА
    Що ти кажеш?

    АРЕ
    Адже казав до Тебе:
    "З кожним днем
    моя до Тебе довшає дорога...
    В твої пороги вхожу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

    МАГДАЛЕНА
    Казав так Лазар?..
    Правда... так казав?!.
    Ні, не може бути!

    Входить Невольниця.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Пані,
    там якась жінка прийшла до Тебе,
    бачити бажає...
    Я їй казала, що небавом учта
    що ти збираєшся на час отой святковий...
    Так не зважає ні на що—
    наполягає...


    МАГДАЛЕНА
    До мене жінка?
    Хто ж би то мав бути?
    Скажи—нехай заходить.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Як накаже Пані...

    (Виходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2