Як у вас все гарно написано, Володю, аж душа радується. Та скажіть мені, буль-ласка, чого ті самі чоловіки у своєму земному царстві так не хочуть слухати, що їм жінка там розказує про відкриті нею обрії і як вони швиденько тікають від будь-якої дбайливої опіки. І не впорядковують свої земні сади, а так як шкодливі хлопчаки норовлять залізти в чужий сад і зірвати найбільше і найсолодше яблуко та ще й гілки поламати при цьому, щоби в сусіда більше не вродило. Чому на тішаться тим, що їм дісталася впорядкована жінка на відведеному Промислом місці, а шукають, як би побільше впорядкувати, перевпорядкувати, напорядкувати і швиденько вмити руки. ЦЙе хіба такий Промисел для чоловіка відведений Творцем? І яу бути тоді з отим "не прелюбодій" і "не бажай добра ближнього твого і так далі аж до жони його". Це ж не просто слова з Писання, які ще знайти реба, це ж Заповіді, корі кожен мусить знати і виконувати, а кожен ухитряється обкрутити Бога довкола пальця всякими високими впорядкуваннями.

І коли не виконуємо прямі Заповіді Божі, чи ж дивуватися, що поняття "антропос" нас не стосується? Що до лиця хіба що теорія Дарвіна і зоопарк, в якому й опинились-мо ся.

Не всі плоди кидаються в очі та милують зір. Деякі народжуються та живуть всередині нас. А ми про це взнаємо лише по ... як би це точніше назвати... по відповідних вібраціях. І щастя, коли знаходиться той, хто їх відчує і відповість. Як на мене, звісно )

Homo sum, humani nihil a me alienum puto - якщо вірити джерелам, цей афоризм народився у 162 р. до Р.Х. Але його автор - Теренцій - певно, вкладав у нього трішки інший зміст. Потім цю фразу ще не раз використовували в найполярніших площинах і сенсах.
Ваше трактування цікаве, бо піднімає зв"язок людини і неба до рівнz енергій. Втім, я думаю, що кожен пояснює, стоячи на тому холмі, звідки йому краще видно )

А ще можна спробувати "влізти" в те явище і поглянути зсередини... Насправді, точок зору - дуже багато. Важко знайти однозначне: так чи ні. І з Вами, Редакціє, я особисто погоджуюсь (настільки, що видалила з ПМ свій вірш "Апокаліптичне", - досить, і без моїх мудрувань, у світі негативу, хочеться ж все-таки примножувати світле). І разом з тим ще проникливіше звучать у душі геніальні Симоненківські рядки: "Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні?", які мені колись видавались такими простими, аж занадто... Є над чим помислити... Дякую.

Юлечко, я сюди переніс ваше запитання, бо та сторінка, на якій ми спілкувалися, зникла :(

Юля Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-03-31 14:14:30 ]
РМ, давно хотіла запитати, як ви ставитесь до оцього вірша:

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
----------------------------

Та чудово ставлюся, прекрасно написано, автор каже зашуганій особистості, що вона "Людина", що це найвище... Як ще отой Пешков казав, "Людина - це звучить гордо", так? :)

Щодо "дрібнички", то йдеться про цей момент, так?
"Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі."

Але за контекстом, а також і з презумції кращого розуміння автора, ясно, що "люди — Добрі, ласкаві й злі" - це не характеристика людини, а саме фрагмент із ряду розбиття на особистості, тобто відбувся перехід на рівень нижче, хоча і множинне "люди" - це вже, за сукупністю, рівнем нижче, аніж "людина", але все ще "небесне" - над "громада, спільнота, цивілізація", так?

Звичайно, під час наших діянь щось, неначе, постійно намовляє - "скажи щось недобре про людину, про людей, виправдай себе, це ж такий стан справ, так є, так пророки кажуть, і казали", але коли антропос таки глядить у потрібний бік (як то Симоненко), то "людина" відразу стає на своє божественне місце і дурне на якийсь час зникає з наших "бідолашних" голів. :)

Як на мене, відчутно, що у цю мить:
"Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі." - погляд автора пішов донизу. Така ось "дрібничка" у натхненному творінні...


Юля Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-03-31 15:06:21 ]
дякую, хотілось знати вашу думку ) приблизно так я і уявляла.


Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-03-31 15:07:55 ]

Мабуть, все ж таки є сенс розрізняти "людину" як вид роду, якому притаманні певні антропологічні особливості, і "людину" в аспекті духовному чи моральному. Інакше кожного разу виникатимуть непорозуміння.

Щодо антропології, Любо, то древні перекладачі Старого Завіту у "Септуаґінті" використали антропос (букв. "Той, чий погляд направлений вгору"), якого наші вже переклали, як людина.
Думаю, що ніхто не проти таких запозичень, і наука, як будь який цивілізаційний елемент не претендує на ідеальність. Але на точність логіки, доведеної теорії і експерименту, схоже, що так. Щодо теорій, то вони, часто змінюють одна одну - у світлі, так би мовити, нових обставин. І їх підтверджують, як і теорії колишні, нові експерименти. А логіка, це ж тільки вмотивований і точний рух у довільному напрямку...

Цікавий приклад рівня сучасної науки - ще, порівняно, донедавна, після надточного аналізу на вміст певного ізотопу вуглецю (у чотирьох провідних лабораторіях світу) - для більшості аргументованим виглядало фахове наукове заключення, що Плащаниця, яку Церква століття вважає за автентичну, належить, нібито, до 1250-1350 років опісля Р.Х.
Але потім "невчені" тицьнули "вченим" на структуру відібраного для дослідження матеріалу.
Виявилося, що за довгі роки Плащаницю не раз акуратно реставрували (локально). Себто, штопали льон підфарбованим, більш сучасним полотном, яке, власне, і видавало більш пізніші роки...

Словом, з науковим підходом теж просто так не вийдеш за рамки нижчого (нашого цивілізаційного) рівня буття, бо це ж суцільна динаміка нових знахідок, і т.д. і т.п.