*
О як нерадісно і гидко,
Коли в душі душі не видко,
Та навіть усмішка мала
Для нас великим є пожитком.
*
Здається смерть єдиним раєм,
Коли в житті життя немає.
Насправді тільки хресна смерть
В Едем дорогу прокладає.
*
Милішим камінь видається,
Коли немає в серці серця,
Та навіть скелю розм’якшить
Любов, що Господом дається.

11.05.13

Я відпускаю ненависть свою...
Нехай іде...Нехай не повертається...
Любов`ю вищою освітлена, стою,
І Білий Ангел в серці озивається...

Я відпускаю ненависть свою,
Щоб зло корінням в душу не впліталося...
За все плачу добром. І Господа молю,
Аби воно до мене поверталося...

Я відпускаю ненависть свою...
Світ цей Творцем задуманий для щастя.
Тож я страждання всі благословлю
І до людей піду, як до причастя...


2005

По коліна був у хвої, хворий.
синдром не
вилікує жодний "дурдом" -
засвоїв!
Пісні чую щоденно,
погодинно
щомиті,
в розмовах на автомобільних дорогах,
в нічних світлофорах,
у фараонах патрульних,
у "пацанів рульних",
в накурених пабах,
у закоханих парах вечірніх прогулянок,
у вуличних волоцюгах,на лавицях без спинок,
у кав'ярнях запашних, в горілих листях,
у повітряній сирості,
у туманній суміші,
в інтер'єрній сірості,
в архітектурній пам'ятці,
у склотарі, в літній парі,
у робочій п'ятниці,
у ранковій посмішці,
у гарячій каві,
в дощовій хмарі,
в пісні тій самій...

2012

Знеболення віри…
Зневолення дій…
Святих канонірів
Ошукує змій.

Оті, що й віками,
Тропар і псалом,
Лиш вільно у храмі
Гостює Содом,
Шепоче: законно!
Не згодні, то йдіть!

Пречиста Мадонно,
Руйнується світ.
Побільшало опцій
Тілесно - палких:
Вінчаються хлопці,
Шлюбують жінки.
Зникає громади
Порядок твердий…

Спасіння заради,
Ісусе, - гряди!

05.05.13

Заутренняя... Звон колоколов...
Услышать это - и не нужно слов...
Как-будто бусы рухнули на пол!..
И каждая горошинка спешит на свой престол!

Звук рассыпается на тысячи созвучий:
То нарастает с яростью кипучей,
А то болтается, как-будто мотылёк:
Летел на свет, а дале - невдомёк.

И сердце радуется, слыша звон церковный...
А для души - то тайный знак условный:
Знак облегчения и умиротворения,
Знак радости, всеобщего прощения.

Вітаю Всіх із світлим празником Христового Воскресіння!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!  Спільне вітання для кожного окремо!Збірка вітань із картинками  для Вас та Ваших близьких на всі смаки.
З світлим святом Воскресіння!З днем, коли Христос Воскрес!Щастя, радості, везінняХай зішле Господь з небес!За столом зібраласьВся наша родина,Святкує ВеликденьРідна Україна.Із тими святамиЯ усіх вітаю,Свяченим яєчкомВсіх благословляю."Христос воскрес!"-десь пролунало,І на душі святково стало.Ось кошики із рушникамиНесуть до церкви із пасками.Святково свічки засвітились,І всі частунки освятились."Христос воскрес"-лунають дзвони.Хай зникнуть всякі перепони!Хай у душі панує свято,Хай успіхів буде багато!Хай завжди і у всім щастить.І хай вас Бог благословить!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло Воскресіння ГосподнєІ Ангельські хори співають з небесСьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Горять свічки, зорять ікони.Земля в молитві до небес."Христос Воскрес!" -  лунають дзвони,дзвенять: "Воістину Воскрес!"Хай мир у серці Вашому панує.Хай ангел Божий щастя Вам дарує. Ісус Христос - здоров'я шле з небес. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!Звістка радісна лунає!Світ Ісуса величаєВеликоднім дзвоном, співом,Чистим серцем - повним віри,Ясних, добрих сподівань!Великодніх Вам світань!Хай лине увись передзвін великодній,
І кличе молитва душу в політ!
Хай зійдуть на землю щедроти Господні
І крила розгорне оновлений світ!
Хай мир у серці вашому панує,
Хай ангел Божий щастя вам дарує.
Ісус Христос – здоров'я шле з небес.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!І ВІН ВОСКРЕС,Наш Бог і Спаситель.І до своїх дітей вернувся знов.Пройшов крізь стіни щоби їх навчити,Що найдорожчим скарбом є ЛЮБОВ!ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!Славіте нашого ХристаЗа кров його, за Хресні муки.Любіть його, як він любив,В годину щастя і розлуки.Христос Воскрес!Хай лине увись передзвін великодній,І кличе молитва душу в політ!Хай зійдуть на землю щедроти ГосподніІ крила розгорне оновлений світ!Проміння теплеСиплеться з небесВітаю з Пасхою.Христос воскрес!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло воскресіння Господнє,і ангельські хори співають з небес -Сьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Рік у рік Любов Господнятворить свято Великодня.Маленькі янголи несуть дари з небес -Христос воскрес! Воістину воскрес!Свяченого яєчка, доброї паскиі сонця окрайчика - з Божої ласки!У мирі та щасті, добрі та любовісвяткуйте Великдень в родинному колі.Великдень. Чудо із Чудес!Радіємо-Христос Воскрес!В цей день вітаємо зі святом,здоровя зичимо багато.Хай щастя в серце завітає,Добром Господь Благословляє!Христос воскрес!Воістину воскрес!!З Воскресінням Христовим щиро Вас вітаю!Жити в радості й любові від душі бажаю!Запашною нехай буде Великодня Паска,І до віку буде з Вами Світла Божа ласка!Христос воскрес!Великодних радощів,добра та щастя!Втілення всіх задумів прекрасних.Хай сонцем повниться життя й натхнення,і кожна мить  нехай буде благословенна!Христос воскрес!!!Хай в кошик Вам ляжуть баранчик i паска,шматочок сальця, запашная ковбаскаi писанок пару з корiнчиком хрону -хай плине достаток до Вашого дому.Ще можна поставити меду горняткощоб справи у Вас цiлий рiк iшли гладко.Христос Воскрес!XPИCTOC BOCKPEC, зiйшoв з нeбec, пpинic yciм нaдiю!Цвiтe yce i квiтнe вce i люди вci paдiють.B дyшi y кoжнoгo вecнa, y cepцi- миp i лacкa.Hexaй cмaчнa i зaпaшнa дoвepшить cвятo ПACKA!!!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!!Дзвонять дзвони Великодні!Божа Пасха вже сьогодні.Лине пісня із небес,Радість всім Христос Воскрес!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!! Воскрес!!!тут місце для Вашого вітаннятут місце для Вашого вітання

Тримаю щастя на руках -
Новонароджене хлопчатко.
Благословенна у віках
Ріка життя, де все спочатку.

Вітає херувимів хор
Під ніжні звуки диво-струнок.
Ім’я, мов доля, Теодор –
Безцінний Божий подарунок.

Господь невпинно споглядав
І покаяння щире бачив.
Якщо мені синочка дав,
То, може, все ж таки пробачив?..

30.12.2010 р.


На завершення теми - поради для жінок, які здійснили аборт.

• щиро і докладно висповідатися зі всіх гріхів смертельних і повсякденних (аборт – один із найбільших смертельних гріхів).
• часто сповідатися і причащатися.
• заховувати заповіді Божі і церковні.
• добровільно накладати на себе якусь покуту (це робити лише з дозволу свого сповідника);
• жінка, яка має шлюбного чоловіка і ще може народжувати дітей, нехай постановить собі, що при Божій помочі народить дитину, а як Бог поблагословить – то і більше дітей народити. Така пожертва себе самої для дітей буде найкращою частковою спокутою за аборти.
• постановіть собі, що у подружньому житті ніколи не будете вживати жодних протизаплідних пігулок і цю християнську повинність будете поширювати у своєму оточенні.
• спілкуючись з людьми, постановіть собі, що серед свого оточення не допустите того, щоб хтось із жінок зробив аборт.

Ну не тряси мною!
все… зносився…
сірими хмарами набив кишені і за пазуху…
напхаю листя сухого,
зранку сонцем похмелився
хоч не розумію, кому я це розказую?

Тротуари краще підмітатиму – руками
Ну, і приблизно через десять років
Прочитаю Харукі Муракамі
Про пісню вітру, -
а поки одиноко…

Та ні не в тому сенсі, що спустошений!
Тому зловживаю багато алкоголю в кабаку
Скоріше правда в тому,
що я зношений
Емоціями, які спалили в мені доброту!

Сумний виходить опис, -
ну як інакше?
Брехати собі, а потім одягнутись «модно»…
В накуреній кав’ярні не стане краще,
Але і за відвертість тут не гордо…

Мені б хоч раз написати пісню,
Або вірш чи фразу –
Про любов – взаємну!
Тоді поділюсь цією вістю
З усіма, хоч цим зроблю приємно…

2012

з яких висот з яких небесних скринь
весна виносить сонце на тарелі
з яких дощів мандрують менестрелі -
маєвої мелодії майстри

відкіль весна бере тонке шиття
розгладити мережива рахманні
яку молитву дихає на банях
що золотом крізь неї мерехтять

На волі можна бути у неволі,
Рабом лукавих помислів і зрад,
Без права обернутися назад,
Конати в зачарованому колі.

А є, що сіромашний житель ґрат ,
Немов на царському сидить престолі,
З очей свободи виринає колір,
Аж дриґотить жорстокосердий кат.

Набутий досвід не минає всує.
Між двох вогнів природа балансує.
Болить отут , а там пече чимдуж.

Кому що ближче, те він обирає,
І льос йому віддячує навзаєм
Чи пелюстками, чи шипами руж.

04.05.13

У совісті немає півтонів,
Тінистих місць і холоду зневіри,
Нічної мряки і туманів сірих
В своїй високій Божій глибині.

Хай атакує хижий вищир звіра
Її душі пориви осяйні,
Вона усім інтригам скаже «ні!»,
Та так, що й сили пекла їй повірять!

Дивлюся серцем я, чи ще в мені
Ростки її буяють чарівні,
І бірюзових дум пливуть потоки,

Чи не впадаю у спокуси млу,
І недовір’я фігу півгнилу
Не смокчу розпинателем жорстоким.

03.05.13

Сьогодні в ночі небо плакало за нами
а друзі посміхались, вітались й цілували

Сьогодні я відчув легкість несамовиту
твої поцілунки перли оксамиту

Сьогодні інтим краплинами змиває
очищує, я дякую й не забуваю…

2012

На орбітах весен молодих
Кораблями вічної любові
Муки переносяться Христові
Від одних сердець і до других,
Щоб людська заговорила совість, -
Цей Господній величавий штрих, -
І люципер в паніці затих,
І гріха розпалися окови.

02.05.13

І окутаюсь блакиттю небесся -
Під ногами простори травневі,
Мені сонце в обличчя сміється -
Окуляри занадто дешеві.

Тут змагання кожної днини -
Малювати на власних полотнах,
Озирніться на щирість дитини -
Саме цим накривайте болота!

Тож зіграємо по правилах Бога!
Я ковтаю краплину повітря,
Підіймаймося вгору по сходах
За добром, яке в пахощах квітня.

Ось зізнання, ніби пігулка,
Новий день пролунає оркестром,
Хай промокне наскрізь моя куртка
Тільки, щоб вберегти твоє серце.

2012

Гріб.

Господи Ісусе, знайшлися люди, які не залишили Тебе і після смерті. Йосип з Ариматеї і Никодим доклали усіх зусиль, щоб спасти Твоє тіло, вкласти до гробу. Ти хоч є Сином Божим, але на землі мав як людина своє місце народження, життя та смерті. Я не маю місця народження, бо знайшов смерть у лоні матері, а частинки мого тіла викинули геть на смітник. Я не маю навіть могили. Тіло моє знищене абсолютно, не залишилося жодного сліду. Залишається тільки безвинно пролита кров, яка голосно взиває до Бога із землі. Залишається смуток, почуття провини і похмуре обличчя сучасної людини, яка чинить зло. Залишаються докори совісті, приречене серце, яке ставить знак рівності між добром і злом. А ця рівність є смертю душі. О, Ісусе, борони всіх від вічної смерті.

Вкладають в гріб Того, Хто йшов в ім’я
Господнє. Безутішно плаче Мати.
Своє дитя оплакую і я,
Хоча сама дала його розп’яти.

Що зроблено, того не відміню.
З душі тяжкого каменю не скину.
У покаянні Господа молю,
Аби простив і дав мені дитину.

Омріяне, оспіване дитя -
Моя надія і моє спасіння!
Хай стане над гріхом нове життя,
Як вічну тьму долає воскресіння!


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"




Цикл створено у квітні 2010 р, відредаговано у квітні 2013 р.
Дякую всім, хто пройшов зі мною цю непросту болючу дорогу, хто підтримував і просто читав. Залишилось дочекатися Епілогу...

Зняття з хреста.

Тепер моє тіло справді не нагадує людини. Мамо, ти хотіла побачити мене мертвим, то ж подивися, не відвертай погляду від мого мертвого, пошматованого тіла. Лікар, щоб упевнитися, що по частинці видер мене цілком з-під серця моєї матері, старанно укладає всі частинки мого тіла: пошматовані ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд промовить до тебе. По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не чути поминального дзвону по тих, хто відходить? Невже у мертвій тиші цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Спаси! Спаси ненароджене, аби спасти себе самого, щоб самому не вмерти морально. Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. Пам'ятаймо слова Христа: «все, що вчинили одному з найменших братів моїх, Мені вчинили». Власне, це вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа. Мати страждаюча, будь з тими, які в смерті зазнали тяжких тортур. Огорни молитвою тих, що залишаються в тіні смерті – гріхові.

Спасителя знімають із хреста,
Його сльозами Матінка вмиває…
Моя сльоза – холодна і пуста,
Як та душа, де совісті немає.

Хіба я мати? Грішна і лиха,
І на землі іще таких - без ліку.
З хреста не зняти тЯжкого гріха,
Мені тепер нести його до віку.

Як часто легковажимо життям
Без думки, що за все є час розплати.
Іще заплаче совість за дитям,
Що гинуло, немов Ісус, розп’яте…

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Ми всі квартиранти своєї глибини
В свідомість через сни,
Ліси теплі
Надихають птахів принести зерна,
які замінять меблі,
Родючі квіти - одяг темний
Засіють камені мансарди побуту,
Тоді у перше буття і спробую,
Пахнючі землі ввійдуть підлогою -
І відпочинемо у Богові

Ми всі - квартиранти свого простору,
Відчувайте в собі і в кожному
перехожому
Знімайте замки, засуви минулого,
Відкривайте вікна,
Впускайте повітря,
Кожний кожного -
Не ототожнюймо

2012

Смерть

Христе, Ти, підвішений над землею з хреста, побачив свою Матір і учня, який стояв біля Неї і розпочав той дивний діалог, в якому виразив свою волю: «Жінко, ось Син Твій», «Ось Матір Твоя». Ці слова додали сили новому материнству і новому синівству. Марія приймає нас усіх за своїх дітей, як прийняла Твого улюбленого учня Йоана. Чи і я, Господи, буду Її дитиною? Христе, конаючий на хресті, котрі з Твоїх слів мають бути моєю дійсністю: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Отче, в Твої руки віддаю Духа мого»? Мамо, я помираю, покидаю цей світ, так і не побачивши його. Я помираю, бо ти так хочеш, але волаю до Бога: «Боже милосердний, зглянься над моєю мамою, пробач моїй мамі, бо не знає, що робить». О Мати страждаюча, будь Матір’ю особливої чуйності і любові до дітей небажаних, для дітей відкинутих, для дітей з будинків малюка, дітей, які не пізнали батьківської любові від своїх батьків.

Останній подих і остання мить...
Ісусе! Стільки витерпів з любові!
Чи тих страждань достатньо, щоб відмить
Планету від малят невинних крові?

Помер Ти і за мій найтяжчий гріх.
Ісусе Христе, що ж я наробила?.
Хіба тепер сховаюся за всіх:
«Вбивають інші – от і я убила»?.

Не виправдання – твердити собі,
Мовляв, тоді я вибору не мала.
Душа не заспокоїться в журбі…
Мене за те й саму убити мало…

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Крізь мене пролягає дорога,
Яка кожною клітиною проявляється.
Зі мною воюють люди – тривога!
Та я програю їм, не опираюся.
Мені б не воювати із собою,
Бо негативом оточуючим відбиваюся,
Я протікаю атомами матеріалізму,
Який тут характер, яка тут харизма?

Крізь мене проходять океани,
Які породжують сумніви,
сумно їм
Війна продовжує війну – божевільну…
ось суть війни
Мені б не воювати із собою,
Бо тоді на мене постає світ суворо!
Який іде впевненою ходою,
Я зупиняю його словами, написані рукою худою,
І намагаюся бачити Бога всюди,
А не треба намагатися,
Треба дарувати добро людям
Навіть коли битимуть і насміхатимуться.

Тому бути чесним із собою спочатку,
Бігти на осліп жаданням відмовляюся,
Забути про мрію, залишити на землі печатку…
Крізь мене пролягає дорога -
Кожною клітиною проявляється.

З твоїх очей ллється долина,
І сяйво її обов’язково долине
У світ до таких самих посланців,
Які описують тебе – Життя, не жаліючи пальців?!
Крізь мене проходять морозом,
Енергії емоцій людей нерідних і близьких,
Не сприймати їх, то бути ні з ким,
Бути низьким
в безкінечному міліярднику,
У цьому шумі впізнати тишу
Не ховаючись…

2012

З Божої Волі серце розквітло,
Квіти взялися кохати весну,
Музика плаче на місяць з-під липи,
Це мабуть солод зі світлого сну.

16.06.2012р.

Асоціація
Із пам'яті життя спливає образ,
Із паралелей – вишкір кривизни.
В уяву цілить алегорій кобра,
випльовує отруту новизни.

Байдужість
З безпам’ятства черпаєш забуття
і, збудувавши свою хату скраю,
терпляче ждеш, коли святе життя
благословить твій хресний хід до раю.

Батьки
Кого ми любим, тих не має поруч.
Їх вища сутність – праведність свята,
крокує геть. За нею часу обруч
ховає слід в площинах небуття.

Брехня
Солодка патока. Не знаю,
чи правда це, але звикаю
до проголошених свобод
у колі зраджених чеснот.

Вічність
Це океан, в який щодня пірнаю.
Це шлях кільця до зоряного раю.
Що без початку – не закінчиться колись,
лиш просить смерть: за мене йди помстись.

Вибір
Роздоріжжя. Три дороги.
Ще й стежинок тридцять три.
Завагались думи-ноги.
В різні боки дмуть вітри.

Вік
До поєднання світла й тіні,
в напій пекучої жаги
я додаю солодкість ліні,
щоб спіхом не ішли роки.

Всесвіт
Дивлюсь у небо. Міріади зір
тяжіють сивиною над віками
і часу віз гуркотить з чорних гір
всесвітніми чумацькими шляхами.

Герой
Хай леза днів і темінь застороги,
хай путь слизький і втома на плечах,
та він іде, кидаючи під ноги,
спокусу жити у рожевих снах.

Горе
Немов би в осад випала душа –
так холодно і тоскно в порожнечі,
де янгол смерті дістає меча
і вщент руйнує непорушні речі.

Дорога
Іду не поспіхом, а так,
переставляю ледве ноги
і дослухаюсь: свисне рак
на тій горі, що близь дороги?

Духовність
До світла тягнуться бажання та роки,
де мудрий хтось з печальними очима
немов стоїть на відстані руки
за надважкими, як душа, дверима.

Життя
Народження. Дорога. Потім смерть.
Нема нічого. Тільки втома шляху.
Це звична для людини круговерть,
де кожний день, як сходинка на плаху.

Закатовані
Якби ту кров не випили часи,
якби життя не затягнуло рани,
нам й досі б снились мертві голоси
з надією, що судний день настане...

Минуле
Мимо проходжу. Позаду –
сіамська потвора днів.
Звично дивлюся на зраду
дитинства намріяних снів.

Надія
Коли останній з армії років
знесилений, поникне головою,
в журливім хорі мертвих голосів
почуєш ти: не бійся, я з тобою.

Осінь
Роздмухавши щоки, вітер
у кожну шпаринку дме,
натхнення багряних літер
з абетки згасання рве.

Пам'ять
Стирає час у матрицях душі
образи біль і щастя насолоди,
стирає ненаписані вірші,
мов жовтий тлін осінньої природи.

Полювання
Не яблук паперових серцевина,
а біль життя приваблює стрільців.
І смерть вовчиці – зоряна година
для них самих та їх підручних – псів.

Прірва
Стоїмо на балконі.
Мотузок під вагою білизни провис.
За спиною голосом хриплим ліфтера
янгол з неба: кому вверх, кому вниз?...

Смерть
У судний день, в останню мить розлуки
попросиш тихо: Боже, не карай...
Чиїсь холодні та байдужі руки
тебе віднесуть у такий же рай.

Сонце
Доторкнеться лиш ніжно руками,
враз загояться болі та рани.
Надихнувшись флюїдами зірки,
ми клонуємо муз із пробірки.

Совість
Заколисана, загодована,
міцно спить вона, добре схована.
Не дитя душі, не прозріння біль –
завдовжки з життя оправдання хміль.

Спокуса
Розкішне тіло. Хтивий блиск очей.
Цнота душі висить на волосині.
Сідлай скоріше трепетних коней.
Твої бажання... В чому вони винні?

Таїна
За паралелями світів
я лезом мрії краю
таємне сховище богів –
дотичні кола раю.

Щем
Солений вітер забринить
на віях, горем обважнілих.
Сльоза порве тужливу нить
із дум, у серці наболілих.

Час
Тече назад рікою мертвих митей,
у даль струмить ручаями живих.
В тій бистрині поміж бажань розлитих
нема твоїх напоїв молодих.

Давно від атеїзму прохмеливсь –
І слава Богу!
З Господом стосунки
Я налагОдив,
Тихо помоливсь
У храмі головному...

Ті три сумки,
Що на сумськім зображені гербі,
На три суми колись перетворились
Для мене, сироти.
Тепер собі
Кажу:
"Неправі судді помилились...".

Я не бродяга й не прохач з доріг.
Живу в Луганську.
А до Сум приїхав,
Щоб дати лад своїм життєвим віхам,
Підсумувати все, що зміг – не зміг...

Тепер, мабУть, не скоро прилечу
На Псло й Сулу. А може, що й ніколи
Не прилечу. Тож ставлю я свічу
Перед нестрогим образом Миколи –
Угодника... Хай добрий Миколай
Простить мені гріхи і перегріхи...

В Луганську не едем,
І тут – не рай:
Повсюдно дістається на горіхи.

Вселенська тиша виповнила храм.
Спасибі Спасу,
Ще й уклін мій Долі,
Подяка найщиріша всім вітрам,
Що гнули й не зламали в дикополі
Мою тополю...
Дякую тобі,
Великий Боже вічно триєдиний,
За все, що дав,
Що є в моїй судьбі,
З чим я дозрів до образу людини
І сина української землі!

Я знаю стільки, що пора вмирати...
Але ж – доволі суму і жалів! –
Ще стільки треба сіяти і жати.


2005

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Пуста слава... Ми часто бачимо похорон, або похоронні процесії, бачимо, як багаті люди купують дорогі труни, багато квітів, вінків. Запитаймо себе - для кого та пуста слава? Для родини? Вона скоро забуде. Для померлого? А чи потрібна їй чи йому? Але якщо би ті гроші зібрати і дати на Григорянку і на 10 Служб Божих, яка би велика користь була для тої душі! Втікаймо від пустої слави за життя і після смерті. Пам'ятаймо, що Ісуса Христа проводжала до гробу горстка людей, і та горстка людей з ним прощалася. Але той гріб Христовий заяснів блиском, славою і величчю третього дня. Живи так, працюй так, щоби і твій гріб заяснів ясністю Божого Лиця.
Мій Христе, переді мною шлях, і пройти його мушу так, як Ти. Перед кожним із нас є дорога. Коли і в який спосіб та дорога закінчиться, ми не є певні і то є велика таємниця для нас. Але ми мусимо пройти ту дорогу.
Коли йдемо дорогою життя, ми зустрічаємо багато різних людей. Але, Христе, хто би то не був, дай всіх любити так, як Ти. Мій Христе, навчи мене згоджуватися з Божою волею так, як Ти згодився в Оливному городі, коли клякав, підносив Свої руки до неба і просив: "Отче, хай мимо мене пройде ця чаша, але не як я того бажаю, а так, як Ти хочеш". Ти прийняв ту чашу. Мій Христе, перейду я ту дорогу щасливо, якщо не буду надіятися на свої сили, свій розум, але своє життя віддам в Твої руки. Бо йдемо ми у темряві по землі, спотикаємося, падаємо, грішимо, сповідаємося, користаємо з ласк Божої доброти і милосердя в Св. Тайнах, а через деякий час прощаємося зі всім і йдемо до тої вічної Батьківщини.
А коли ми падаємо і нарікаємо, плачемо і не знаємо, як зарадити, який знайти вихід, пригадаймо Воскресіння, пригадаймо, як той гріб Божий жалобний замінився радістю і це додасть нам сили, відваги і мужності.
Часто розважаймо про ті речі, особливо коли нам тяжко, коли маємо хрести, коли нам здається, що вони є дуже тяжк, але той хрест нам відкрив Небо.
Христе, дай ту життєву дорогу пройти так побожно і свято, щоби після смерті успадкувати вічне, щасливе життя в небі. Амінь


Останнє, що у Неї ще було –
Знекровлене стражденне тіло Сина.
Немов малому, пестила чоло
І плакала – уже не голосила.

А поховати треба все одно,
Хоча і Бог, та мав людську подобу.
Сповите в плащаниці полотно,
Ісуса тіло вкладене до гробу.

***

Через віки у сьогодення міст
Прокладено Спасителем з любові.
Щороку настає Великий піст –
Час роздумів про стації Христові.

Серед квітучих і духмяних шат
Землі, що дочекалась воскресіння,
Розкаяна очищена душа
Отримує надію на спасіння.

Я був там де ловили тишу,
Де куполи чіплялись в хмарах пишних,
Там ллється молитва спілої вишні.
За наші гріхи, щоб ми із них вийшли,
За наше лінивство, за нашу сонливість
Простору власного приріст
Являється світло,
На мілісекунду я став отим свідком,
Де в піднебесній, ловлячи тишу,
Побачив тих, слова яких пишу.
То вітер нишком крізь мої вуха
Продиктував Його Присутність –
є у нас духом.
Який можна почути будь коли, як і будь де -
Уважними до явного будьте!
Навіть у днях які «величаєте» будні,
Крізь думки ви є присутні.
В спокої і тиші
Без суперечок, війни і без бою
Настільки це близько!
Якщо чесні з собою!

2012

Мене надихає ніч,
Довга дорога додому,
Над головою зорі
Впускають й опускають додолу
У довгу дорогу до себе,
У віддзеркаленні космосу,
Який впіймати й тримати
Без рухів, без фокусів
Я знаю - це можливо,
Але так багато галасу
Через те, що неважливо
Через це стільки пафосу.
Рівно в четвертій ранку
Я втікаю шляхом молочним,
Галактики вказівники,
Серцем хоча б бути молодшим
За мною стежать
Режисери «Шоу Трумена»
У цьому світі тихо,
Моєї форми тут нема,
Якщо болить то окремо -
За цим спостерігаю із глибини
Мої ноги – дерево,
Коріння - звідти, де до появи ми були
Довга дорога до себе
У віддзеркаленні Всесвіту безмежного
Я тільки передаю послання,
Надіслане із веж його

2012

Зіграй на моїй душі, музико,
Розвій печаль і біль кинджальний,
Болегамуючу дію духмяного базиліку
В пісні спокійній, надзвичайній

Чайний запах задурманить вкотре,
Та другий день поспіль хочеться спиртного
Звідки беруться спокусливі акорди? -
У композиціях, які від Бога!

Якщо відвертість збудить совість,
То струна кожна заграє чисто.
Нехай серця відчувають невагомість,
Коли побачать, що добро є дійсно.

Зіграй на моїй душі востаннє,
Я все віддам за оту секунду.
Коли по всьому світі мир настане, -
І цю мить ніколи не забуду!

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісус Христос на хрест поклався Сам, прибили Його до хреста, але зійти з хреста Сам не може. Хоч пророкували Йому: "Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, спаси сам себе і нас". Никодим і Йосиф знімають тіло з хреста і кладуть Його на лоно Многостраждальної Діви Марії. Син і Мати разом. Отут є та правдива жертва, отут є та вірність материнська. Не зламалася, хоч певно диявол спокушав і казав: "Маріє, прийшов кінець. Вже Твій Син вмирає і яка користь для Тебе з того?". Певно, диявол і темні сили сміялися, але Мати Божа вистояла.
Маріє, як часто і ми в своєму житті переживаємо тяжкі хвилини, як часто і наші родини переживають прикрощі. Скільки ми маємо сьогодні матерів, які покинули і забули про своїх дітей, скільки маємо сьогодні дітей, яких виховує вулиця, дітей забутих і опущених. Нехай, Маріє, за Твоїм прикладом, кожна мати застановиться - Ти не покинула своєї дитини, Ти була з нею до кінця. Так і ми в наших родинах маємо бути до кінця, вистояти в щасті чи в недолі, щоб перед Богом виконати обов'язок свого стану, свого покликання.



Від ворогів ховала, берегла,
Леліяла, ночей не досипала…
Якби ж дозволив хто, якби ж могла -
Сама б за Нього в муках потерпала.


Не втік, ішов до самого кінця,
З любов’ю зносив біль, знущання, кпини...
Зняли з хреста не злодія - мерця –
Єдиного ЇЇ Святого Сина.


***
Де грань між благодаттю і гріхом,
В житті непросто іноді збагнути
Хоча ідеш і праведним шляхом -
Усіх спокус однак не обминути.

Прошу, щоб підказав і допоміг.
Цілую закривавлені зап’ястя,
Цвяхи виймаю з Найсвятіших ніг,
Коли іду до Сповіді й Причастя.


>>
змісту циклу "Хресна дорога"

Разом прихилимо коліна
Молитву радісно вчинімо.
І хай зійде дев'ятичинно
Господня благодать і змінить

Марнот мінливість швидкоплинну
На упокореність Причині,
На істинне і на безцінне.
Співаймо "Іже Херувими..."

Возниспослються нам незримо
Дари духовні. Ми ж сумлінно,
Безбоязно і неодмінно
Хвалу Творцеві вознесімо.

Прибиття до хреста

Терпіння, і моя смерть відбувається згідно з правом. Правом, яке встановили самі люди. Усі ці права ведуть лише на хрест, з усіх них повстає хрест. Чи життя, котре тепер знищується, не нагадує хресної дороги та хресної смерті? І мені без різниці, яку назву дадуть для заспокоєння самопочуття: «операція», «переривання вагітності». Знаю лише одне: я мушу померти, мене чекає смерть. Страшна смерть в нелюдських тортурах зі свідомістю, що всі чекають, коли я нарешті зникну з цього світу. Ісусе, котрий через смерть на хресті визволяє і з'єднує родини, вчини щоб право мордування зникло з поверхні землі.
(Починаючи з цієї стації і надалі, мова від першої особи у вірші – матері ненародженої дитини)

Ісуса прибивають до хреста.
Ростуть Його, страшні й без того, муки.
Бліді, від болю скусані уста,
Пронизані цвяхами ноги й руки.

Чому? Чому мені не стало сил
Уберегти, відстóяти, любити?
Уже не буде моря у вітрил,
Бо до хреста весна твоя прибита.

В утробі убиваючи маля,
В душі вбиваєм Господа Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.

Мовчать від болю скусані уста,
Кричить моя найтяжчая провина.
Не розпочнеш із білого листа
Життя, убивши донечку чи сина.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Зривання одягу.

"Придивляюся уважно до нового стану Твоєї муки, Господи! Здирання з Тебе одягу причинило подвійний біль: перший - фізичний. Відкрилися рани, до яких присохла закривавлена одежа. А другий - моральний, насміхання з людської гідності. Усе це не мало жодного значення для вояків, які в такій ситуації могли на безборонній людині вилити свою злобу, ненависть. Господи, і мене трактують так само. Моя мама каже, що якби я народився, то погіршив би фінансовий стан та добробут. Батько бачить у мені перешкоду на шляху до його службового росту - кар'єри. Лікар, який буде робити аборт, знає, що добре заробить. Всі вони мають вигоду, їх совість мовчить навіть у ситуації, коли стоять перед мордуванням людини, мордуванням своєї власної дитини. Тепер вони знімають маску людяності. Я вже не вірю, що ці люди здатні на любов. Ісусе, дай благодать прозріння тим, хто за всяку ціну прагне особистої вигоди - навіть за ціну смерті власної дитини..."

Все ближче до останньої межі...
Христа одежу, що просякла кров'ю,
Здирають вояки. Гріхи чужі
Спокутує Він з болем і любов'ю.

Мою одежу також розірвуть -
Плаценту, у якій я мав зростати,
А тільце безпорадне розітнуть,
Щоб легше з лона матері дістати.

Я відчуваю - боляче і їй,
Та все ж не хоче від гріха звертати.
Не стихне, мамо, цей нестерпний біль,
Тобі з ним жити, а мені вмирати...


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Ех, Ви людоньки, рідненькі,
Милі мої простодушні, -
В Нас Земля - одна є ненька,
Хоча ви, напевно, в курсі.

В Нас життя одне – маленьке -
Це також Ви підучили,
Тож ідіть вперед легенько,
Вам на зустріч прийдуть сили.

Коли пишу від серденька,
То це є, напевно, щирість.
Ех, Ви, людоньки, рідненькі, -
Я ж із Вами всіма виріс.

Ми страждаємо в печалі,
Сміємося, коли добре,
Так було, є й буде далі,
Тож приймаймо це хоробро.

Простота життя - у кайфі,
Весь секрет - в одному слові,
Коли вже немає зайвих,
Коли Всі живуть - в Любові.

2012

Над хмарами - мрія,
над водами - води.
Над космосом - святість,
над розумом - сон.

Чи мислю, чи дію,
та сходить зі Сходу
Сподівана Радість
зі світлих ікон.

Стежки - у безмежжя,
Без них - безнадія.
Ще є сподівання,
точніше - проста

і світла, бентежна,
примарна надія -
із чистим сумлінням
зустріти Христа.

Третє падіння

Сили вже зовсім покинули Ісуса. Не може далі йти, а не те щоб нести на собі такий тягар. І знову падає під хрестом. Обступили Його фарисеї і налякалися. Може, їм Його жаль? Та ні, вони до нього не мають ані крихти жалю, їм лише жаль стало, що не будуть бачити, як він конає на хресті…
Тепер я знаю, що вже ніхто і ніщо мені не допоможе. Моя смерть близько. Визначено сьогоднішній день, третя година. Усе на ту годину приготовлено. Батько розрахувався з лікарем, який має мене вбити, купив мамі квіти. А вона, моя мама, ніби повеселіла. Тепер лише турбується про себе, щоб для неї все закінчилося добре.
Про моє страшне майбутнє, про мою смерть за кілька годин, про мій біль і німий крик ніхто не хоче навіть подумати. Вони, мої батьки, не планували години мого зачаття, але спланували годину моєї смерті. Я так боюся терпіння.
Ісусе! Божественний Спасителю, пробуди совість всіх тих, хто призвичаївся до зла і зло називає добром.

Іще одне Твоє, Христе, падіння…
Іще одне моє. Промінчик згас.
Немає більше жодної надії,
Вже визначено місце, день і час.

А матінка ніяк не схаменеться,
Мене для неї не було й нема.
Що це падіння просто так минеться,
Нехай не сподівається дарма.

Уб’є дитя беззахисне у лоні,
Вже миють руки судді і кати.
Але душа залишиться в полоні,
З якого їй ніколи не втекти.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Станьмо поблизу хреста. Придивімся до тих останніх хвилин життя нашого Спасителя. То є ті страшні хвилини, мученицькі хвилини. Тіло роздирається на трьох цвяхах, голові докучає вінок з тернини, страшна спека сушить тіло Ісуса, кров засихає на тілі, гарячка мучить Його тіло. Ісус не може порухатися. І ось залишилося так мало. "Отче, відпусти їм, вони не знають, що роблять" - молиться Ісус до Отця Небесного за своїх розпинателів і одночасно прощає. Христе, то є найтяжче для кожного з нас - простити, забути, не пам'ятати. Кому Ти прощаєш? Тим, які плювали на Тебе, тим, які Тебе коронували, тим, які зневажали Тебе, які прибивали Тебе до хреста, які здирали з Тебе одяг. Ти їм прощаєш.
Часом є так і в нашому житті, що треба простити і ми повинні простити. Хоч тяжко простити тим, яким дали життя, яких виховали, а тепер вони за нас забули; простити тим, яким давали любов свого серця, а вони відплатили нам ненавистю; простити тим, яким давали хліб, а вони відплатилися невдякою; простити тим, яким довіряли, а вони відплатилися зрадою. Але треба пам'ятати і завжди себе потішати, що з Ісусом чинили ще гірше, ще тяжче, однак Він простив. А чи я не маю простити? Умираючий Ісусе, щиро просимо Тебе і благаємо: дай нам ту ласку, щоб ми вміли простити, як Ти простив усім тим, які Тебе зневажали.

Чекають всі, хто йшов за Ним услід.
Не вгамувався натовп – лайка, кпини.
Чорнішого ще дня не бачив світ,
Страшніших мук не відала людина.

Не чоловік – суцільний біль і щем,
На Нім живого місця не лишилось.
Гуркоче небо, блискавка - мечем,
І ніби завмирає світ… Звершилось!



***
Хіба не я, не ти, не кожен з нас -
Краплини у Христовій чаші болю?
Чому ж її і далі повсякчас
Поповнюєм, спокусам давши волю?

Коли душа в гріховній суєті,
Чи дóкори сумління непокоять?
Він і за нас молився на хресті:
«Прости їм, бо не відають, що коять.»?


>>
змісту циклу "Хресна дорога"

Вже майже рік не вживаю тютюн
чи цей табак, чи той нікотин
Коли один я в роздумах був
То мною очолював дим
Вже майже рік не вживатиму бруд
То це означає що десь переміг?
Та іншими стежками заходжу у блуд
Забруднюю розум, хоч тіло зберіг
На один атом
Зустрічатиму фатум
Власну поразку
Вередливо-прекрасну перемогу
Бути вільним водночас ставити себе у рамки?
Заборони залишають уламки?
Чи зашивають рани?
Як кратер вулкану
Ось-ось зірвешся
Але живеться…

2012

Плач жінок

"Серед криків, лайки, наруги і шуму на хресній дорозі почувся плач, голосіння і велика журба. По обличчях жінок текли сльози. Ісус сприймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює жінок, кажучи, аби не плакали над ним, але самі над собою та над своїми дітьми плакали.
І до тебе, моя мамо, скеровує Ісус ці слова: «Плач над собою та над своїми дітьми». Зараз ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може, саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, і прийде він досить швидко, коли ти сама потребуватимеш любові, будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть, і сама ти помітиш, як у волосі появиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов'ю зі мною тепер, пізніше не отримаєш взамін нічого. Залишаться лише гіркі спогади та пустка.
А я так хочу жити! Тату, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти.
Ісусе, дай благодать щирого жалю навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдського злочину."

Ісусику, Ти падав і вставав.
В сльозах ішли жінки услід юрбою,
Їм втіхою були Твої слова:
«Не наді мною плачте - над собою»

Горюю над собою день і ніч,
Бо більш ніхто за мною не заплаче.
Моїх батьків зажурених облич
І радісних ніколи не побачу.

У них ні сліз немає, ні жалю.
Позбутися мене – для них не горе,
Та все одно прощаю, бо люблю,
Вже скоро їхня совість заговорить.


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Друге падіння

"Господь Ісус бере від Симеона знову хрест на свої рамена і його несе. Сили покидають Ісуса, він заточується, мліє і впадає другий раз під хрестом. Цей упадок був важчий, ніж перший. Дерево хреста дуже придавило Спасителя. Я також відчуваю біль удару другого падіння. Я усвідомлюю, що саме я є тією страшною реальністю, від якої моя мама хоче звільнитися будь-якою ціною - ціною смерті своєї дитини. Але чи вона зможе колись забути про це? Ні. Навіть час їй не допоможе, хоч говорять, що час лікує рани. Вона уже зараз, знову і знову, сама собі доказує, що я ще не є дитиною, що я ще не людина. То ким я є? Ким була вона, коли носила її під серцем її мама, моя бабуся? Ким є ті всі, котрі беруть початок дороги свого життя під серцем матері? Ким же вони є? Як глибоко ти помиляєшся, мама! А я так жалію, що не можеш мене почути, що не знаєш: я здогадуюся про твої наміри. Плануючи моє знищення, чи могла б ти глянути в мої очі? Тільки Ти мене знаєш, Боже, тільки Ти мене кохаєш, бо найрідніші мені люди мають каміння серця. Ісусе, через біль падіння прошу Тебе за усіх багатодітних батьків, усіх тих, хто з любов'ю прийняв Твій дар – дітей і дозволив їм жити."

Що крок – то краплі крові, дикий біль…
Ісусику, Ти падаєш удруге.
А я? Куди подінуся звідсіль?
Хіба втечу від болю і наруги?

Матусю, пошкодуй і захисти,
Врятуй свою дитину від падіння.
Невже ти сподіваєшся втекти
Від совісті і дóкорів сумління?

Чи думала, що, може, саме я
Колись би втішив неминучу старість?
Я – доля ненароджена твоя,
Приречена на смерть надія й радість.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Я супутник, який через тенета
Приймає клієнтів, людей із планети,
Віддаючи себе у користування,
Спочатку у безвідсоткове кредитування,
Потім віддаю себе у борг
Без права на повернення - і це не виняток!

Я супутник але більше без я
Тому, що втрати несе цей із’ян,
Я супутник тільки я - це ярлик,
Супутник тіла і розуму – сполучник;
Учень, вічний учасник
Боротьби у самому собі.
Ввічливий хіба тоді, коли тіло у біді -
Де була голова?
Спокуслива тьма у розумі –
Це сиропне болото, солодка конкретика,
Супутник лікує діабетика!

Спрямована енергія проб’є заметіль,
Ввійти у реальність, думки саме ті,
Свободи учень від негативних емоцій,
Доброзичливість на першому кроці,
Співчуття завжди в яскравому боці,
Порозуміння мудрості шукають і досі.

Я супутник, яким керує організм –
Тіло і розум, душею у сльози
Через вірші, через прозу,
Через радість за інших,
за всіх інших присутніх на планеті
ллються вірші!

У маленьких людей маленьке життя,
Маленькі сходи до маленьких квартир.
Маленька площа маленького житла
Із маленьких дрібниць і маленьких картин

Маленькі коридори маленьких кімнат,
Маленька кухня і маленький балкон,
У маленьких ліжках маленькі люди сплять
Маленький затишок від маленьких розмов.

Маленький годинник має маленький циферблат,
Маленьке взуття для маленьких доріг,
Маленькі люди на роботу спішать,
Де потім чекають на маленький обід.

Маленькі вікна із маленьких світлин,
Там маленькі стелі, маленькі столи,
У маленьких будинках маленькі світи –
І маленькі книги пишуть про них.

Все настільки маленьке і меншого нема,
Та великі не побачать цей маленький рай –
У великих зовсім інша мета,
Хоч душа у всіх вагою 21 грам.

2013

Співчуття.

Поглянь на лице Господа Ісуса: як воно страшно виглядає! Краса неба засушена немилою поволокою ран, крові, поту і сліз. Одна невіста на ім'я Вероніка приступила до Ісуса, зняла свою хустку, яку носила за звичаєм єврейських невіст, склала її втроє і обтерла Ісусове лице. І я маю свою Вероніку – це подруга моєї матері. Тоді, коли моя мама намагалася заглушити голос совісті, добрий Бог поставив на її шляху подругу, яка відразу зрозуміла ситуацію, усвідомила, на краю якої прірви стоїть моя мама. Ця добра жінка намагалася пробудити її гідність і дар материнства, казала, що я без сумніву від зачаття є людиною, яку Бог довірив їй, як матері. І в мене зародилася надія, що моя мама зрозуміє, прокинеться від страшного сну, усвідомить свою помилку і дозволить мені жити. Я повний вдячності тій моїй Вероніці, що захистила мою людську гідність і право на життя. О Ісусе, допомагай усім тим, що захищають життя кожної людини, а особливо таких беззахисних дітей, як я.

Коли Ти ніс тягар гріхів і зла
За всіх людей, за кроком крок до смерті,
До Тебе Вероніка підійшла
Кривавий піт з Лиця Святого втерти.

Мені також знайоме співчуття,
Що додало хоч небагато сили.
Казали мамі: пошкодуй дитя!
І не вбивати радили, просили.

Який слабкий надії промінець!
І все ж він спалахнув на тій дорозі,
Де навіть на початку був кінець.
Йому протистояти я не в змозі


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Друже, милий мій єдиний
Як тобі віддячити за все?
Ми з тобою істину відкрили,
Що життям дихає в лице.

Друже, вірний мій і мирний,
Як же спокій віднайти для тебе?
Коли сам давно уже безсилий,
То хоч помолитись треба.

Друже, смілий і самотній
Не завжди виходить бути дужим,
Та за всі розмови сотні,
Пам’ятай ти мені потрібний дуже!

Друже хоч і нарікаю у печалі,
Та тобі радію повсякденно,
Жодний з нас не знає, що там далі,
Але кожну мить життя любім священно!

2013

Все віддає: і Матір, і життя.
«Ось, жінко, син. Ось Мати твоя, сину»
І Серце до останнього биття.
«О Господи! Чому мене покинув?»

Немає сонця. Темрява аж густа.
Розірвана навпіл завіса храму.
Останній стогін Господа Христа
Вже відчиняє до спасіння браму.

* * *
Один покаявсь, інший осудив.
Добро і зло, і їх одвічна битва.
У цьому світі небагато див,
Та є спасіння, коли є молитва.

Не без гріха складне життя земне,
Тому в молитві промовляю часто:
«Ісусе Христе, пом’яни мене,
Як прийдеш у Твоє Небесне Царство.»

Допомога людини.

«На початку Твого земного життя прийшов до Тебе, Ісусе, справедливий чоловік роду Давида – Йосип. Тепер на Хресній дорозі приходить на допомогу Симеон, чоловік із Киринеї. На початку моєї Хресної дороги стає мій батько. Ні, не для того, щоб допомогти мені. Мій батько не повів себе як чоловік справедливий, коли моя мама сказала йому, що я існую. Відповів, що це його не стосується, що він не хоче дитини. Як боляче ці слова відбилися в моєму крихітному серці! І знову: чому? Чому інші батьки з нетерпінням чекають на народження своєї дитини, а мої - ні? Чим я завинив перед ними? Лише тим, що живу. О, Ісусе, вже з перших днів життя я несу хрест. Його дали мені мама і тато. Чи це справедливо? »

Ісусе, Ти вже майже падав з ніг,
Не слухалося тіло, мов старече,
Та добрий киренеєць допоміг
І хрест узяв, щоб Ти розправив плечі.

А хто би міг мені допомогти -
Приреченому бідному маляті?
Самому ні хреста не донести,
Ні відчаю в душі не подолати.

Зі мною ні старі, ані малі –
Ніхто страшної ноші не розділить.
Безсилий, пригинаюсь до землі,
Як паросток, що в’яне, недозрілий.
>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Задумайся при цій стації, душе християнська. Ото ті руки Найсвятіші, котрі благословили світ; котрі благословили воду в Кані Галилейській, і вода стала вином. Руки, що оздоровляли хворих, калік, воскрешали померлих. Нині вони прибиті до хреста. Ті ноги, які сходили Палестину, щоб голосити Божу науку, вони сьогодні нерухомі. Отой чоловік, який прибитий до хреста, навчав, проповідував добро і чинив милосердя - сьогодні є невільником хреста... Христос прибитий до хреста.
Властивою тут є та перша Служба Божа. Ото та жертва, яку ми бачимо перед своїми очима, ото є та найцінніша жертва, Свята Літургія. Як ми цінимо ту жертву, як ми заховуємося під час Служби Божої? Чи коли на "Свят, свят" почуємо голос дзвоника, котрий голосить про те, що зараз відбудеться найважливіша подія, бо хліб стане Тілом, а вино Кров'ю Божого Сина - чи зігнемо ми свої коліна на прихід Христа на Престіл, чи відновимо в своїй пам'яті, в свому серці те, що Христа прибивають до хреста, і Він жертвується за мене, Він жертвує себе, яко жертву відкуплення цілого людського роду.
Яке моє заховування під час тої Найсвятішої Жертви? На превеликий жаль, ми звертаємо увагу на те, що є зовнішнє, а те, що є внутрішнє, духовне - воно є забуте. Ми любуємося, коли є багато вишивок, коли престоли вистелені обрусами, коли є багато квітів, коли Церкви позолочені, коли кивоти блищать, коли співає милозвучно хор. Але то все є зовнішнє. Ми забуваємо найдорожче і найцінніше - про Ісуса, укритого в кивоті під видом хліба і вина. Ми бачимо перший престіл не мармуровий, не золотий, але перший престіл, на якому відправляється перша жертва - Свята Служба Божа - то є те звичайне хресне дерево Христа. Цінуймо Службу Божу не тільки по престолах, по співі, по величавості, але, найперше, цінуймо ту Службу Божу, яко жертву, де Христос жертвується за нас, як правдивий Бог і правдивий чоловік.

Лягає сам, покірний, мов ягня,
І під цвяхú кладе закляклі руки.
Здригнулось небо - і немає дня,
Голосить вітер, сивий від розпуки.

А тіло, мов натягнута струна,
Вже не болить, - кричить несамовито.
«О, Авва Отче!» - скоро пролуна,
І упадé стіна старого світу.



* * *

Я іноді замислююсь: куди
Веде життєва звивиста дорога?
Коли немає горя та біди,
Зачерствілі, цураємося Бога.

Без Нього ми обходимось в житті,
Аж поки знову лихо не спіткає.
Але Любов, розп’ята на хресті,
Безмірно терпить і завжди чекає.

    >>    
    змісту циклу "Хресна дорога"    

Так солодко мені , приємно й затишно сьогодні

Мій час настав, мій час прийшов польотів мрії

Так! Літати теж я вмію, сам тому невірю!

Але лечу , ти чуєш я лечу з тобою, поруч, о Жасмин…



Здійснилась нині мрія бо прийшла до нас надія

І скористались нею, ми це зробили! Зуміли страх перебороти!

Упасти камнем в низ із кручі , на голі рифи ті страшні

Що звуться чорним тим болотом з-зовні, а в душі?



Нестерпна жага до існування, життя прекрасного й палкого

Шалених пристрастей земних , звичайних пестощів людських

Тебе шукала все життя ! Мій охоронець вірний, мій друг надійний

Тепер ми справді будем жити? Жити! Ти чуєш жити ! О Ромео...

Вставай! Ти чуєш? Піднімайся!
Дрімали довго…
Зупиняйся! Насолоджуєшся снами?
Гальмуй!
Ти що не бачиш стоп?
Зупинка, - все! Хутчіш на нижню тисни.
Прокидайся…

Все і всі прокинулись
Від екзетполу дітвори
Дерева скидаючи свої сніги
Замолювали свої гріхи
Дніпро в цей день - на Водохреща
Протерши очі відкрило рота
Чекаючи благословіння того
Від патріарха Київського чи митрополита
Окроплена в сніги молитва
Чи може всежтаки від архієпископа
Байдуже ? Ти православний чи католик
Ти не вередуй
Прикрий рукою ротик
І лізь в Дніпрові води
Пірнаючи там доти
Доки душа не загартується
Доки спрага не втамується
Від нівелювання парафіян
Від екзархату критики
Світських аналітиків і богословів
Холодно?
По тілу тисячі колючих голок
На Оболоні гра на нервах
Промовистих ялинок…
Все, - Дніпрові кручі
Дякую, бувайте.
Освіживши наші душі…
Наразі пощавайте…
До зустрічі – бувайте!
До нової води охрещення
В цей день – Водохреща…

Зустріч з мамою.

«Тепер, на Хресній дорозі, зустріч з Матір’ю є для Тебе, Ісусе, підтримкою. Вона є поруч з Тобою, іде по Хресній дорозі, з Тобою терпить. А моя мама? Чи була вона колись зі мною? Ніколи. Не була зі мною в хвилину, коли зачала мене, бо не була сповненою свідомості і бажанням мати дитину. Не дала своєї згоди на початок нового життя, так, як це зробила Твоя Мати. Моя мама зустрілась зі мною і відкинула мене. Не хоче, щоб ми були разом. Але чому? Невже я гірший від тисячі інших дітей? Невже я не маю права на життя? Ні, маю таке право, його дав мені сам Бог. Мамо! Невже я ніколи не зможу сказати тобі це слово? Ніколи не обніму тебе своїми маленькими рученятами, ніколи не пригорнусь до тебе? Невже ніколи не загляну в твої очі? Мати Христова! Проси про милосердя до всіх матерів, які підіймають руку на своїх дітей.»


Ісусе! Коли ніс Ти хрест важкий -
Скатований, осміяний юрбою,
Усі шляхи, кривавії стежки
Пройшла матуся поруч із Тобою.

Чому ж у мене ненька, мов чужа?
Безпомічне дитя убити хоче,
Невинну душу ріже без ножа…
Якби ж хоч раз поглянути їй в очі.

Як хочу, щоб дозволила мені
Так мало - народитись і зростати...
Але вона у непробуднім сні
Намірилась мене заколисати.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісусе, Ти мусиш переносити такий встид перед тим розбещеним людом. Здерли з Тебе одяг, і Ти нагий стоїш перед народом. Мало було страждань, мало було катувань і коронування терниною, але ще треба було завдати Тобі такого стиду - наготи. Однак Ти переносиш той встид за гріхи, якими світ любується, які світ рекламує, оглядає, читає, якими вбавляється. Христе, задля терпінь Твого обнажения, благаємо Тебе з глибини нашого серця: наповни нас обридженням до тих гріхів, які ми поповнюємо через оглядання огидних фільмів, читання безстидної літератури, через безстидні жарти, думки і погляди. Двй, щоби ми в часі спокус з великою відразою і страхом тікали перед ними і ніколи в нашому житті не допускалися страшних гріхів.

Заюшений хітон мов прикипів
До ран, які печуть і кровоточать.
Та це не перешкода для катів,
Вони здирають одяг і регочуть.

А біль росте, йому нема межі.
Приниження болючіше за рани.
Стікають цівки крові, як вужі.
Вже б і померти. Але ще зарано.




* * *
Принижують, буває, і мене.
Коли образа болем крає душу,
Втішає, заспокоює одне:
Христос терпів – і я терпіти мушу.

Під час важких випробувань, образ
У Нього вчусь любові і терпіння,
За кривдників молюся повсякчас,
І чистим залишається сумління.
    >>    
    змісту циклу "Хресна дорога"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісусе, вже так близько-близенько до гори Голгофи, а Ти не в силі нести той хрест. Під самою горою падаєш третій раз. Падаєш і лежиш безсилий, опущений і забутий.
Христе, на цій Хресній дорозі Ти нам показав Свої упадки під тягарем хреста. І тут криється та глибока наука.
Упадати під хрестом, упадати в гріхи - то є слабкість людського характеру, людської натури. Але жити в гріху, не вставати з гріха-то вже є справа диявола. За приклад маємо Юду Іскаріотського, який падав у гріхи, однак не хотів поправлятися з них, і ті упадки привели його до вічної погибелі.
А Ти, Христе, на Хресній дорозі дав нам приклад. Коли ти, людино, впала в гріхи - не падай у розпач, розчарування, а радше жалій за них сердечно, зроби постанову поправи, а найважливіше - спіши до Св. Сповіді, очистися з тих гріхів і проси в Господа Бога ласки поправитися, а Бог дасть тобі сили. Просімо Христа, особливо за тих, які впали у великі розчарування, просімо за тих, які ходили до Церкви, молилися, а нині вони є далеко від Церкви; молімося за нашу молодь і дітей, які є розчаровані, може, їх мрії не здійснилися, і вони в цьому звинувачують Господа Бога. Вони лежать під тягарем хреста і тяжко терплять. А може, Бог їх у той спосіб випробовує. Просім у невинного Ісуса ласку піднестися з того упадку, очистити своє сумління в Тайні Св. Сповіді і йти далі з Ісусом своїм життєвим шляхом.

У тілі ні снаги, ані ні життя.
Як рухатися міг в такому стані?
Та Він дійшов. Не було вороття,
Упав на землю втретє і востаннє.

Подався натовп: а чи не помер?
Хотілося їм далі споглядати,
Які страждання прийме Він тепер,
Як на хресті конатиме, розп’ятий.




* * *
Коли дійдеш до крайньої межі
Знесиленого третього падіння,
А друзі відцураються, чужі:
Ні віри, ні любові, ні спасіння,

Про муки Сина Божого згадай,
Його страждання і за тебе, друже.
Ніколи більше рук не опускай,
Бо поруч Той, кому ми не байдужі.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Перше падіння.

«Я є ще таким малим, а вже падаю, чую, що не здолаю того переляку непевності. Що далі? Моя мама вночі не спить, тільки плаче у подушку так тихенько, щоб ніхто не чув. Я нічого не вигадую, я чую її схлипування, ридання. Моїм хрестом є твої сльози, мамо. Я вже не можу це терпіти. Падаю на зорі мого життя, коли росту з секунди на секунду. Я вже майже бачу, хоч довкола мене темно, але це моя радість. Я так мрію побачити сонячне світло, послухати спів пташок, а що най головніше – я хочу побачити свою маму. Мамо, як ти виглядаєш?
Ісусе, дай силу усім матерям повстати з падіння в злій думці проти життя ненародженої дитини через твій біль піднятися під тягарем хреста.»

Я росту, хоч непотрібний,
Ні для кого я не рідний.
Скоро серце моє вирвуть,
В небуття лечу, як в прірву.

Я вже маю оченята…
Подивитися б на тата,
Може б, душу скам’янілу
Мої очі відігріли.

Та навколо мене темно,
І зростаю я даремно.
Всі чекають ту годину,
Коли я навік загину.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"