На Сіоні Будинок Синій,
Там, говорять, живе Він;
І, хто вірить у це сильно,
Той, говорять, Йому син.

Біля дому стоять екрани.
Їх читати усякий звик —
Там накази, які старанно
Переписують в записник

Два Архангели; і крилаті
Коло дому люди снують.
Дім не вміє чомусь сіяти
І пливе, наче синя ртуть.

В коридорі старі дивани,
Мружить око світлодіод;
Он є кухня, а ще є ванна,
Товстопуза, мов бегемот.

Колонади, балкони, зали
І кімната з написом: Бог.
Підійшов Авраам і Сара,
Предки сонця і багатьох.

Промовляє нарешті тихо
Авраам: я журбу приніс.
Тоді двері, неначе книга,
Розчинилися. Аж до сліз

Осліпило болюче сіяння.
Потягнулася звідти рука.
Механічна. А на екранах
Напис виліз: Мене нема!

2012

Під снігом сосни сонні,
Сидять на вітах снігурі.
В небі засяяла зоря -
Різдва перлина - Мами істина яскравого буття.

В колисці Боже немовля
Слово Миру: Ма-а! - промовля...
Рідною мовою серденько душі у віки:
Мамо, мамуся, матуся! -
Тебе зову, Рідна ненечко, моя!...
2012 р.

Моя душа, окруженная фиолетовым пламенем,
Призывает столб света:
Я ЕСМЬ Присутствие благое,
Света столбом опечатай меня,
Светом, что вызван именем Божьим
Из Вознесенных Владык огня.
Пусть мой храм он всегда хранит
От розлада, что послан мне;

Желания спалить и обратить
Я призываю в фиолетовом огне.
Буду во имя свободы взывать
И тогда я смогу пламенем стать. (3х)

ПРОЩЕНИЕ
Я ЕСМЬ дающий здесь прощение,
Прочь гоню страх и сомнения,
Всех навек освобождая
И победой окрыля

Я взываю полновластно
О прощеньи ежечасно,
Сущему всему прощая,
Милость всюду изливаю. (3х)
2012г.

Сердце
Огонь фиолетовый в сердце пылай,
Любовью божественной ярко сияй!
Ты - милосердие истинно вечно,
Да буду созвучен тебе бесконечно.

Голова
Я ЕСМЬ свет Христос во мне,
Гори всегда в моем уме;
Огонь фиолетовый ярко пылай,
Ум мой навеки освобождай.

Боже, податель насущего хлеба,
Ум мой наполни огнем фиолетовым,
Чтобы в сияньи Твоем небесном
Стал мой разум разумом света.

Рука
Я ЕСМЬ неустанная Божья десница,
Вечно тружусь, чтоб победы добиться;
Великая радость для чистой души -
Путь Срединный смиренно вершить.
2012г.

Мой брат и сестра, вы помните меня.
В вас Великий Источник жизни Святого Духа -
Бело-огненная серцевина Альфы и Омеги.
В тайной обители вашего храма пылает Огонь сердца,
Это горит трехлепестковое пламя - божественная искра.
Фиолетовое пламя трех лепестков воплощают качества Бога:
Голубой лепесток с левой стороны - силу Бога.
Желтый в центре - мудрость Бога.
А розовый с правой стороны - любовь Бога.
Достигните силы, мудрости и любви Божественного Царства,
Закрепленного в вашем трехлепесковом пламени.
Вы сможете исполнить все свои желания
Во имя Свободи и Мира
Всех навек освобождая и
И радостью победы окрыляя.

Пробуждение души человека начинается в тайной обители сердца.
На стенах Храма гуру начертал: Господь - Пастырь мой;
я ни в чем не буду нуждаться.
Так, благость и милость да сопровождают меня
Во все дни моей жизни,
и я пребуду в доме Господнем многие дни.
2012г.

За сірою шибкою хмар
помаранчевий сонця профіль.
Холодні сніжинки сідають, сідають,
сідають на твар*
і тануть... Дурманять, наче хміль,
примарно і тихо літають,
мов біло-сніжні душі простофіль.

Зникають обриси і тіні,
і горизонт...
Сніжинки шелестять у ніжній тиші,
тихіше миші в сіні,
але дзвінкіше дзвонів у небесній виші -
во стокрот!

О! Цей весняний снігопад
у час відчинених небес...
Сніжинки в душу залітають
і там кружляють,
і не тануть, і не вертаються назад.

*місцевою говіркою – обличчя.
До 2000

Так було і так є.
Допоки ще дихає шкіра,
і не вицвіла пам'ять
з Трипільського саду
ми нестимем для світу офіру,
як золото, миро і ладан.
Так було і так будем:
степовими синами
цілувати землю у груди,
на скрижалях вітрів святити
родинні багаття,
від олжі, як від сажі
омивати вранішні лиця,
молитвами рубати
давніх оков прокляття
і ставати вірою вищі
за зерня гірчиці.
Так було і так є –
сіячі і творці.
І хоч з праху ми тіла не створим,
зате душу вдихнемо у гори,
як орії-праукраїнці…

Хіба без слів
Цей світ німів,
Що Бог тривожив пастухів,
Як хор з крильми
Співав псалми:
- Мир, спокій між людьми!?

У лжі і мсті
Слова пусті,
Одне у них є на меті:
Невинна кров,
Самолюбов,
Суть фарисейська молитов.

А що світ мер,
Господь роздер
Північну млу небесних сфер
І просвітив
Сіянням див
Край пасовищ, садів і нив.

За світлом вслід,
Народи, йдіть,
Де народивсь, хто людський рід
Не морем слів
Спасе з гріхів,
А Словом, що споконвіків.

І бідарі,
І три царі
Пішли за покликом зорі.
То як же ми
В ці дні зими
Без Слова лишимось самі?

Дає кутя
На вік життя,
А Слово має майбуття
На всі віки.
Мужі й жінки,
Гортаймо Божі сторінки.

Хіба без слів
Цей світ німів,
Що Бог тривожив пастухів?
Без Слова - так!, -
Воно – маяк,
Душі відродженої знак.


30.12.11.

мысли вдаль уносит ветерок
средь поля вижу белый лепесток...
стройнее стана розы не найти
трудно удержать свои мечты
о как ты сладостна!
сочится с уст твоих мед благоуханный
взлетает до небес мольба моя
храни Господь сей плод желанный!
2011г.

Засіяли дороги відблиском зірок,
що несли свій вогонь крізь космічні парсеки.
Все готове для тебе – зроби лише крок,
розверни своє серце й прогнози ацтеків.

Ти – людина, твій – всесвіт, божественна суть.
Лише душу наповнює щем і тривоги:
що ж ті зорі назавжди до нас принесуть,
як плеяди складуть гороскоп допомоги?

Протиріччя небес. Ти вглядаєшся в них.
Хочеш зріти знамення, ідилію щастя,
перебравши всі знаки шифрованих книг,
віднайшовши вівтар тайнопису причастя.

Він пройшов крізь туманності зла і облуд,
проникаючи в серце, щоб темінь все ж зникла.
Все готове для тебе. Забути про суд,
розігнати в душі наночастки до світла.

То ж підтримай старання божественних сил.
Розтають як льоди, пролітають хвилини.
Засіяли дороги від сонячних стріл.
Квантопромінь з небес – закодовані зміни.

20.12.2011

Сторінки кн.Кольорами серця.Самвидав.2010р.
Художне оформлення Ольги Карої.

Хвала Тебе, Господь, хвала твоим созданьям,
Но прежде всех вославлю Брата Солнце,
Который день дает и Свет являет Твой.
Он так лучист в великом блеске,
И есть прообраз Твой, Всевышний.
Любви Идеалу хвала, хвала славянке,
возлюбленной Руси - ваятельнице мудрого народа.
2011г.

Де трави у росах, де квітів розмай, де білява хата у віночку мальв вікнами – блискітками дивиться у даль, там мати старенька біля воріт виглядає сина з далеких доріг:
« Сину, мій соколе, прилети, прилинь, на порозі батьківському присядь, відпочинь від турбот щоденних, метушні та суєти.Низько перед ненькою голову схили, натруджені руки до уст піднеси й від них наберися снаги»
Дороги, дороги без кінця і краю, ми вас шукаємо, ми вас вибираємо, на ваших просторах ми друзів стрічаєм. Та єдина дорога до отчого дому, її не судилось вибирати нікому. Вона нас кличе й манить завжди: синім зором блаватів у житі. Тихим сплеском стрічки-ріки, колисковою піснею неньки, її руками вишитим рушником, співом жайвора у піднебессі, плакучими вербами понад ставом. І клекіт лелечий у пам’яті, як музика, зринає, що казкою щастя над рідним подвір’ям витає.
Й вже стукіт вагона чи гул літака несе нас додому, бо просить душа, бо серце в обійми родинного раю, до неньки-голубки птахою лине долаючи гори стрімкі і глибокі долини. І спогади...
О, спогади! Ви, як прекрасна музика, хвилюєте серця, ключем журавлиним над краєм рідним линете, як пісня без кінця!..
До 2006р.

Прощальним тужінням птахів стихли передзвони осені
гуляйко вітер пустими ланами
шугає над лісом що вже дрімає
зітхнули дерева на Підгаеччині
морозяним скрипом відкрилила двері Зима
перші сніжинки кружляють у веселому танку
з ними бачу сестричку з дІтьми
пестять мое серденько їх посмішки щастя
своею красою - наші перлинки любомилІ чарівнІ.
2011р.

Заиграл солнца луч игривый.
- О, мой ангел, мой милый!
- Шептали ее горячие губы.
В тишине блаженства пристань чистых сердец.
Радость уюта семейного, та небесная гавань,
Которая наполняет жизнь Божественной волною счастья.
Когда горят неугасимой любовью сердца,
В них Царство Небесное -
Мир, Любовь, Покой, Совершенство и Гармония.
2011г.

Нові часи, напівчаси і люди.
Нова Голгофа і новий Содом.
Нові стандарти з’являться повсюди,
Модерні вежі виростуть кругом.
Нові порядки і нові потуги.
Гігантська хвиля, що змітає все.
І вік старий, «народжуваний» вдруге,
Віджиле і минуле форматне.
І постають нові пилато-юди
В оновленому статусі «онде».
І десять дів єгипетських прибуде,
Їх лють гримуча світом перейде.
Все розпорошиться під пресингом облуди.
Перемішається, спотвориться, впаде .
Господь лише незмінюваним буде,
Коли судити грішний світ прийде.

Про першу непокору між людей,
Про плід заказаний, чий тлінний смак
Привів на землю смерть і всяке лихо,
Про втрату раю, поки більший Муж
5 Відновить нас і сяде на престол,
Співай, небесна музо – пастуха
Надхнула на Синаї ти й Оребі,
Щоб він навчив вибірні зерна, як
Земля і небо спершу піднялись
10 Із хаосу; але якщо Сіон
Тобі миліш й купальня Силоам,
Що побіч храму Бога, я ізвідти
Позву тебе своїй на поміч пісні,
Що не ширяє в серединнім леті,
15 А до речей, не втілених ні в прозі,
Ні в римі, мчить над Іонійську гору.
Найперш Тебе, о Духу, що миліш
Тобі за храми серце щире й чисте,
Прошу: навчи, бо знаєш Ти. Ти був
20 Одвіку, дужі крила розпростерши,
Мов голуб, над широтами безодні,
І запліднив її, – ти ніч осяй
В мені, і підніми низинне, щоб,
Довівши до вершин велику повість,
25 Я міг утвердить вічне Провидіння,
Вказать шляхи Господні до людей.



Бо духи, як захочуть,
Статей обох одразу набувають –
425 Така в них незабруднена природа,
Не скована суглобами і плоттю
І не зіперта на ламкі кістки,
Як у людей. І форму будь яку –
Летку й міцну, яскраву чи похмуру, –
430 Прибрати вони в змозі, щоб чинить,
Як їм велить любов чи ворожнеча.
Поріддю цьому звірився Ізраїль,
Його живлющій силі, в забутті
Олтар лишивши правий, у поклоні
435 Він падав у кумирні – так і в битвах
Він падав від ворожої потуги.
Із духами була і Астарот,
Астарта фінікійська, що над небом
Царює й має роги перехресні.
440 Це їй вночі при місяці сидонські
Дівчата слали молитви й пісні, –
Оспіваній в Сіоні, де стояв
Для неї храм на бескеті нечистім.
Його ізвів той женолюбний цар,
445 Який кохав, хоч серце мав велике,
І нечистивиць. Таммуз далі йшов –
Поранений щорічно, повабляв
Жінок сірійських він до голосінь,
Пісень любовних в літні дні. Тим часом
450 Адоніс пурпуром стікав зі скелі
І плив до моря – і вважали кров’ю
Його із рани Таммуза.

Сторінки кн. Кольорами серця.Самвидав.2010р.
Худ.оформлення Ольги Карої.

Крок - і відречення, крок - і відречення.
Десь поза оком зозулина грань.
Хто ти - людина чи дух заперечення
в тілі вагань?
Хто ти - минуле чи Каїн майбутнього?
Лють обійняли шалені вуста,
й чорними снами пливе незабутніми
серця твого марнота.
Губишся в сумнівах, ніби в тенетах:
де ж провідниця - Господня зоря?
Поступ відречення прагне до злету
днів твоїх мертвих і вбивчого Я.
Хто ти? Шукаєш, немов навіжений,
шлях од минувшини згублених див,
де молитовно радіє блаженний,
бо не зблудив...
2007р

***
Замету на ніч хату
щоби ти Богородице
ніжок не поколола
коли розгортатимеш
омофора
над кожним із нас

А рано-ранесенько
поки будуть всі спати
стану біля віконечка
спостерігати
як тануть зорі
сліду Твого
*

Сторінки кн.Кольорами серця.Самвидав.
Худ. оформлення Ольги Карої

***

Тату, говорить твій син.
Як тобі там за межею,
З кимось ти там, чи один,
В темені, чи під зорею.

Жаль , при твоєму житті
Мало я в гості заходив.
Як би я зараз хотів
Знову почути твій подих.

Падає честь у ціні,
Кривда виходить на чати.
Ти би порадив мені,
Як у житті поступати.

Бо , утрачаючи, ми
Пізно оцінюєм збиток.
Дяку синівську прийми,
Вибач, як скривдив коли - то.

Скроні осріблює вік,
Став дідусем я без тебе,
Розмисел тільки обпік, -
Ти не почуєш цей щебет.


Все на землі промине
Радощі, болі утрати.
Там ти зустрінеш мене,
Вже як не сина, а - брата.

21.11.11.

Ты господин Никто...
В Тебе, есть Все!
Струится свет из Твоих глаз,
Слова Твои несут Добро.

Мысли Храма Твоего чисты.
Льются из родника прекрасного святого
мелодией истинной Любви
Благословляя мысль каждого Добром творящего.
2011г.

***
- п'ю тебе, не уп'юсь, утоплюсь у тобі, Листопаде,
- що ти, Осене, кажеш, не думай, не смій і ніколи не буде між нами ніякої зради,
- це любов. у тобі закричу і злечу днем останнім
- на плаву, на льоту я тебе крізь біду збережу на руках пронесу крізь зиму у весну, ти засяй в ній...
- я згасаю, змерзаю, злітаю в тобі лист опаде
- в дубі-нелині ми у переймах зими іскру викрешем знов і останнім листком перейдем в веснолітні лампади
- значить, я не згорю, не умру, не втоплюсь у тобі, Листопаде?
- це любов. не горить, не вмирає, не тоне. і є осінь в весні і у літньому дні,
кожен день у вогні,
ми живемо любові заради
18.11.2011

…я – язичницькі звуки давно здичавілої мови…
із заснулих сувоїв сотаю стагнацій слова…
на примови мої перекуплені вкотре права
і чигають за кожним стовпом лихварі-словолови…
словожери чатують над кожним роздертим рядком…
повивальним мовчання рядном перемотують рубані рими…
на аорті моїй виграють прудкошиї хвацькі херувими
з пілігримів колишніх – з відтятим за лжу язиком…

…я пробуджений голос безмовних сновид,
трубний глас у пустелі твого безголосся,
я усе, що з тобою, мій світе, збулося…
діє-слова сконалого я недоконаний вид…

Туман сідає тихо і велично,
і котиться,
і котиться,
біжить…
Ми – рідні,
Бо знайомі цілу вічність.
І тільки мить,
лиш мить одну – чужі.
Ми звідти,
де не гасне вічне небо,
де розмовляють квіти і коти.
У нас – любов,
одна на всі потреби,
а в ній – одно навіки я і ти.
Скажи мені,
чого боятись маю?
Яка іще живе в мені вина,
якщо
ніхто не гнав мене із раю,
але я знов лишаюся одна?
Скажи мені,
кого боятись маю,
коли за мною - ангелів чини,
що поіменно
кожного тут знають –
ясніше сонця сяє кожен з них?
І ти і я,
кому жалітись будем,
що всесвіт – віддзеркалення душі?
Страшнішого немає, точно, суду,
над той, що кожен сам собі звершив…

Туман сідає тихо і велично
і котиться,
і котиться,
біжить…
Ми – рідні,
бо знайомі цілу вічність.
Скажи, чому ми тут такі чужі?…

Від ядучого диму в долонях сльоза.
Довго блукав по роздоллях я,
Щоб долю збагнути й осягти.
Пильно вдивляюся -
В рідній пилюці бачу Христові сліди...
2011р.

Хтось був... Пішов, та не минувсь
в очах пустелі.
Розсипався на пил спокус,
що сумнів стелить
для Сина Божого - ослаб
і може... може...
Не прихилився Син до зваб,
бо на сторожі
ватага друзів - сорок днів
молитви й посту.
...Хтось був... і довго даленів,
мов тиша зросту.
2007р.

Чотири дужі коні гарцюють за кулісами
І вершникам на них вривається терпець…
З амвону провіщає церкóвиці помісної
Недільне Євангéліє пересічний отець.

На білому комоні верхівець їде з луком.
Він вийшов, мов побідник , з вінцем на голові…
Диякон кадить ладан , аж стогне сатанюка
І щиро усміхається святий на корогві.

На рижому коневі торговець миром в’їхав,
І світом розбрат сіє, на бій склика землян…
На хорах одспівали, у храмі стало тихо,
Усі пішли боротись за правду на майдан.

А третій кінь був карий із вагарем на спині,
Що пайку міряв скупо людині на покорм…
Спустіла площа людна, огиділо людині
Поборювати кривду з порожнім животом.

Четвертий кінь останній із гривою блідою
Віз на собі кістляву стару без ліку днів…
Попадало багато отави під косою,
Ніхто протистояти покарі не зумів.

Чотири дужі коні промчалися землею.
Сум, розпач і прокльони розвіяли вітри…
У церквиці порожній краплиночку єлею
Шукав, та не знаходив ніяк отець старий.

2011

Елі, Елі, лема савахтані!*
Голос Сина - не блудний син:
кривду й смуток, і нерв останній
заплітає в акорд один
і звучить перед гранню грані,
за якою - смертельна вись:
Елі, Елі, лема савахтані,
Сина, що на хресті, не зречись!
І розп'яття, й віки фатальні
взяв у пригорщі вічний біль.
Елі, Елі, лема савахтані! -
голосисті плачі звідусіль.
Елі, Елі... - стострунно, невпинно
в кригу вічності, в хаос доріг...
Над земним - воскресіння Сина,
доземним - миготіння ніг,
що ідуть, мов дощі великодні,
де окреслює час пітьма,
в лоно безвісті, в розпач холодний -
Елі, Елі, лема?..
2007р.



*Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув (євр.) - вигук розп'ятого Ісуса перед смертю.

Часом досить промінчика з добрих очей
Щоб зробити щасливою поруч людину…
Свічка в змозі розсіяти мряку ночей
Й простелити до доброї справи стежину…
Слово лагідне може розмити в душі
Ту фортецю, що гнів будував в ній роками
Вчасно вилиті іншій людині вірші
Виліковують тугу й журбу нашу з Вами…
Посміхнеться назустріч Ваш погляд мені..
І забуду про те що дощить і без сонця…
Довго жив в непроглядній холодній пітьмі
Досить в серці закриті тримати віконця…
Відкриваєм серця… визволяючи іншим..
Те що час накопичив, неначе скарби…
Пропадає чомусь те собі що залишив…
Що віддав повертається знову мені…
Так приємно себе відчувати потрібним…
Так приємно – що поруч лицем до лиця…
Сотні, тисячі променів сонцеподібних…
Що шепочуть…: « Вже час … ВІДКРИВАЄМ СЕРЦЯ!!!».(2010)

Як прийде час - настане мить прозріння,
Напоять спраглу землю теплі зливи,
Росинки кришталевої тремтіння
Примусить нас повірити у диво,

У те, що ми дотулимось до щастя,
А птах, стрілою влучений на злеті,
Знайде у крилах сили не упасти -
Воскресне словом правди у поета.

Ну як здолати прірву, не зірвавшись,
Прогнати втому серця споконвічну,
Коли самому йти у безвість страшно,
Бо небезпеки дивляться у вічі?

Ти знаєш, зовсім поруч, надто близько
Є той, кому потрібна твоя поміч?
Самому манівцями - надто слизько
Іти вперед, до витоків, додому.

Ти тільки вір - розпустить осінь коси,
Твоя душа ось-ось знайде притулок,
І хтось в цей день у тебе щось попросить,
Аби журбу відправити в минуле,

І з тих джерел, цілющо-життєдайних,
В яких вливають сили Божі зливи,
Спивати суть, пізнавши усі тайни,
Аби душа повірила у диво.

Тож хай усі заповнить порожнечі
Твоя любов і світло, що не гасне,
Аби крізь терня й морок самозречень
Знайшла душа у Вічність двері власні!

***
Жити - як творити молитву
натхненно самозречено палко
бо життя то і є молитва
найсвятіша молитва Світу
*

Все решта було за писанням:
Понтій Пилат, Ісус і ми...
У кожного свій інтерес:
Пилат – творити суд,,
нам – вкусити б тіла...
Ісус ... воскрес!
Чому ж ніяк не наїмося ми?
Чому ж це творить «вічний» суд Пилат?!
Ісус воскрес! Простив наш непомірний апетит
і визнав суд як справедливий! Чому ж ніяк не наїмося ми,
і не насудиться Пилат?
Ісус воскрес!

До чого тут Іуда?
Він є, він був, він – буде...
йому найпершому прощається усе
у той момент,
як не простить собі
Іуда!..
до 2000

У світлі свічі обсипалися руни
і тіло вогню за сльозами сплива,
злітають під куполи неба безшумно
молитви мої… думи, відчай, слова…
Очищення їх від брудного намулу
плекало чекання розкритих небес,
і пальмове гілля, і одіж, і мула,
й Месію, і риб з ійорданових плес…
А світ не пускав, обійнявши безвихідь,
в зневірі штовхаючи на гільйотину…
Згоріла свіча і молитви затихли…
Де ж пристань душі?
Розкажи мені, Сину!
Направ же, мій Отче, компАс та вітрила,
окресли пунктири майбутніх доріг,
наповни польотом у ангелів крила,
що чистий приносять до пристані сніг.

Мій господи! Сьогодні я молюсь
за друзів, що пішли й не повернулись,
яких в журі столиць і захолусть,
адреси зрадивши, мій віщий оминув лист -
вернув назад мені і прощення порив,
і вибачення маревну надію.
Цей час мене чеканням підкорив...
Я грішний тим! Але просить не смію
за себе - про відпущення гріхів.
Прошу тебе, Мій Отче, за достойних!
Звільни їх од негод і од страхів,
і... од фатального набою у обоймі.
Од сумніву та болю одведи.
Спаси од хворості, і втрат, і несвободи.
Не дай ненависті. Не присуди біди.
Дай вірний шлях і у глибинах - броди.
Даруй любові й невідчутності вини.
Пошли можливість повернутися їм, Боже.
Вчини так, щоби, повернувшись з далини,
вони на мене не дивилися вороже.
Даруй їм здійснення їх заповітних мрій.
Спини вітри і задуми, зловісні.
Добром наснаж всіх! Істину відкрий!
І дай натомленим їх дім і хліб, і пісню!
Твоєї милості не бачу берегів:
для нас у тебе милосердя досить.
Тому всього цього прошу й для ворогів,
якщо... ніхто за них, крім мене, не попросить.

УРОКИ СОЛОМОНА

13

“Джерело скаламучене чи
зіпсутий потік –
це праведний, що схиляється
перед безбожним. ”

І кожен змарнує
недовгий свій вік,
і будуть обоє вони
переможені...

Листопаду симфонія - ніжна колискова
зронена в самотність нічну
лишає етюд невидимий
на грані тремкійі
і десь зойкнула любов
у тиші нестерпній
непохитність людини Ідеалу
як вірность її Любові
завжди знаменом перемоги
Його Волі
2011р.

Серця – хрести
розіп’ятих віршів.
Уста оцти,
якими не грішив,
прицвяшений увагою, рядок.

У слові – страсть –
живучіша із ран,
мовчання наст
над водами в Йордан
і світла пережитого ковток.

Поезія
колує у строфі –
той Божий яв,
який любов привів,
у літерах веселку воскрешав.

Очей вогонь
збирається рости,
у кузні скронь
доковується спис,
гостріє в гарті – тіла просить – шшша...

... не ви_тече душа...

26 Жовтня 2011

УРОКИ СОЛОМОНА

9

“Благословення Господнє – воно збагачає,
і смутку воно не приносить з собою.”

І більшої мудрості в світі немає, –
ітиму за Словом довіку рікою.

2011

Осінь
зоряні почуття краси
голублять сердець полюси
Осінь в золоті храмів святих
Осінь духом любові
між серцями коханих
- од вічності нить
2011р.

УРОКИ СОЛОМОНА

55

“З браку дров огонь гасне,
а без пліткаря мовкне сварка.”

Душу я зачинив своєчасно,
і лишилася подиву хмарка.

УРОКИ СОЛОМОНА

14

“Їсти меду багато – недобре,
і дбати самому про славу – неслава.”

Чи заліз би хоч раз ти на обрій,
коли мав би на те повне право?

УРОКИ СОЛОМОНА

5

“Батіг на коня, оброть на осла,
а різка на спини глупців.”

До власної долі ідуть спроквола,
Минають дорогу батьків.

Це пізній дощ...
А ви гадали - ранній?
Рясного сподівалися дощу ?
Та хто, скажіть, в порі передостанній
Сліз скільки виллє на траву суху ?

Це пізній дощ...
Без грому і без зливи.
Легесенький, подібний на сльоту.
Даруйте, що такий вже сірогривий,
Нездатний змити світську суєту.

Це пізній дощ...
Якого не просили.
Наповнений небесного жалю.
В нім кілька крапель – одиноких, щирих.
Останніх крапель свіжого дощу.

УРОКИ СОЛОМОНА

4

“Серце радісне душу лікує,
а пригноблений дух сушить кості.”

Через це не тривожусь я всує,
не киплю, як Везувій, від злості.

Природа мудра і така проста,
Як тихе слово в пісні колисковій.
А на Голгофі, там, де тінь Христа,
Мені одразу відібрало мову.

І я стояв самотній і німий,
І тут здалося – в душу небо впало.
Вмирав Ісус, а світ не занімів,
І навкруги, як в пеклі, реготали.

Я бачу й досі не змінився світ,
І мало хто зустрів хоч раз Ісуса.
Таке невірство – гріх, як динаміт, –
За вас усіх я віршами молюся.

- Что такое дар любви ?
Это вечная любовь Бога.
- Почему она вечная?
Бог создал человека из себя.
Любовь - это МИР!
Любим Его - как детей,
Храним Мир внутри себя.
2011г.