У прірву часу кинуто думки.
Цікаво глянути, як все було насправді.
Не затушовано, не домальовано зірки,
Не вставлено осіб негідних в цьому хіт - параді …
На Чорну Раду чи сліпий Переяслав,
Могутній хтось на кілька днів послав,
Про сенс спитати в Лодія Петра,
Як галичани у посли не вибрали Франка?
Що ми така ж твердиня олігархів,
Як зараз, так і сотні літ була …
Ура. Здобуток – світ розваг батярських.
Рясніє звичка хабара …
У галерею на громадські гроші
Самі підробки хитрий хтось придбав,
Справи міські немов незграбні ноші,
Лояльну більшість розум не здогнав …
В народу за плечима така доля,
Нумо сваритись: де ж бунтарська воля?
Вже не один був голову поклав,
На нього хтось слухняний нашептав …
Дивись, читай. В книжках пересторога.
А хитрий ззовні каже: я кредит вам дам!

Чужий процент – не щира допомога,
Це тільки інтерес. Будуй державу сам ….
Накраденим вже можна обліпити
Палаци, вілли, що у них ще там?
А українець далі сонно хоче жити.
Бог засмутився: так багато спроб не дам!

Може й не все я знаю.
Факели – то химери.
Мовлю, – Христос ся рождає!
Чую, – а ти Бандєра...

Чую усе про нього,
але не знаю, звісно,
що він робив лихого
більше, ніж комуністи?

Може, ціляв у спину
то́му, яке ніяке?
Може любив країну
гірше аніж поляки?

Націю дбав щосили
і не брехав ні слова.
А за ідеї вбили.
Мало нам тої крові?

Вже і Сосо відмили.
Люде, питаю знову, –
чим же вам догодили
грозні і дяді вови?

                                      01.2018

І сите лізе до корита,
а ради цьому ще нема,
допоки обрана «еліта»,
не пересіяна на сито,
не очищається сама.

Рубає мафія капусту.
Уже пакують на вози
зелене сіно для кози.
Не буде свято місце пусто,
де усідаються тузи.

Надійно позаймали лави
і годівниці золоті
усе не ті, усе не ті...
Але і – винищи лукавих,
а їх місця займуть «святі».

І запанує все те саме:
яса, корупція, війна
і чорна зрада, і до дна,
у ви́потрошені сезами,
людей погейкають до ями,
де їх чатує сатана.

                                      12.2017

Ну що, панове, крівцею впились?
Ковтали вволю, ляпки біля рота.
На фоні трощі дурень каже «сheese»,
Додому одішле дебільне фото.

А на Печерську смокчуть шоколад,
Цвірінькають про вбивство з пієтетом.
Ту банду я поставив би у ряд
І розстріляв усіх із кулемета.

Івану із села – брудний бліндаж,
А сину владоможця – пляж, дівчата.
У постіль ананаси носить паж:
Тут допоможе бойова граната.

Упир керує сонмищем овець,
У плоть зубиська устромляє м’яко.
Його чекає нелегкий кінець:
Уже несуть осикову ломаку.

Не втримати народ на повідку -
Наповнилася лютістю загата.
Вже бачу - висне пузо на штику,
Працює кат. Та я, чомусь, не радий.

28.11.2017р.

А може проклинати день
за нерішучість у свободі
за сотні цифр, штамп своїх речей
і вибір рестораних злиднів.
А може проклясти себе
за одинокий крок в суспільстві
в одруженні, німе моє лице
язик таврую, надпис "Ні" візьме.
A може вбити виноватих
тримають суки рукави,
і все кричать: "Живи як інші",
стріляйте в мене,
я візьму своє.
А може різати невиність
сусідів свинних рил, падлюк,
усміхнено мені дивися
коли винищують подруг

Коли загине останній гебістський послід -
Вже розкладеться на атоми та плями,
Тоді тільки Бог приїде до України,
Стане ногами,
Торкнеться руками
Ляже обличчям на землю її вологу -
І заридає, як батько, а не як Бог,
Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
Що вчився добре в своїй божественій школі.
Й за жодних обставин, тобто – ніколи
Не сплутає Україну й о(у)країну.
Як той, хто проти всіх камуфляжів
Й не схвалює хрестові походи.
Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
Коли не всі вітри – його коні,
Коли не всі ріки – його жили.

Інколи Бог довіряє ідіотам,
Які усе палили б й усе - спалили….

На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
Ламати ребра кволим.
Але прийшла пора… на все прийшла пора -
І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

Коли загине останній гебістський послід,
Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
Виплеканий у купелях чужих сліз.
Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
Божественого байка -
Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
скаже
А поки!
Діти
Упирів, пийте кров дітей своїх!
А мені -
Дайте спокій!

15.11.2017
Рівне

***
Не має нація взірця,
куди кого не обирати.
«Нема у животі Отця»,
коли дорвались супостати
усе ділити до кінця.

***
« Раша – вон!» А гуси, – гиля-гиля...
І свої теперечки чужі,
та не на гектарі, …а на милі
не долине українська хвиля
до неукраїнської душі.

***
Ще прийде час і не одні химери
упадуть як опори еСеСеРу,
які ще не упали до сих пір.
Бандеру із бандурою не чують,
а ляхи із циганами танцюють
історії усій наперекір.

***
Гра погана при хорошій міні –
це коли махлює тамада,
а у війську нашому – орда.
Упразднити їх із України,
отоді і горе – не біда.

***
Свою ми подолаємо руїну,
коли чужу зупинимо «весну».
Та маємо оказію одну:
«недопалок» очолює країну,
яка у нас розпалює війну.

***
Триває вища фаза егоїзму.
Викурюється вітчизняний дим.
Вершина політичного цинізму
радянщини у дусі комунізму –
шизоїдний «окурковий» режим.

                                      2017

Поглянь! Довкола горе та біда -
Ляга майбутнє під надгробні плити.
Юнак - воює. А пацюк - газда,
Торгує антрацитом, динамітом.

Прибуток від гешефтів - це святе,
У ворога кінчаються патрони...
Жоні ж потрібне з перлами біде -
І йдуть ночами фури, ешелони.

Не гріла погань черевом Майдан,
Але керує, плямкає, при владі.
Сусіда каже: - Знов жидівський клан.
У нас - руїна. Ці ж - у шоколаді.

Не згоден я. Не в цьому справжнє зло,
Сини Абрама теж чекають миру.
Але у них розумніше чоло,
А ми слова сприймаємо на віру.

Майструє знову пастку нам олжа.
Та мусим обирати верховода:
Якщо на фронті в ямі не лежав -
Не маєш права керувать народом.

11.11.2017р.

Холодний місяць листопад
Тихенько листячком шурхоче -
І у такі холодні ночі
Пригод ми прагнемо й принад.

А за вікном дзюрчить із труб
І капає з дахів поволі -
Та це не страшно, ти ж не в полі,
А дивишся на вигин губ

Співачки Джемми в "Ля мінорі",
Що таємнича й загадкова
І красивенна дуже й дуже -
Не каже тільки, чи одружена,

Хоч ти по вуха закохався -
Смієшся й плачеш над піснями,
Вона ж сміється разом з нами
І каже: "Буде все о'кей!"


03.11.17

Не всі революціонери
радіють нині ковбасі
в Русі, а може й – на Русі.
Уже нові легіонери
готуються іти у мери
і депутатами.
                   Усі!
                   Були ми трохи п'яні й буйні,
                   аж поки гепнув істукан...
                   І не дурний валив Іван,
                   а повилазили розумні,
                   які й не бачили Майдан.
Єхидні змії стали наші,
а патріоти не праві.
Глаголять їхні візаві, –
якби не заварили каші,
не мали б зайвої крові.
                   Покликала Вітчизна-мати.
                   Линяють генії юрми.
                   За що й за кого воювати?
                   І де ви нині, маркітанти,
                   і заднім розумом уми?
Воюємо за вищі клани,
але не ми богатирі.
Ще є колона істукана.
І хто є їхні отамани,
якщо не карлики-царі?
                   Міліє річка Геракліта,
                   а переправи все нема.
                   І, кожен у своє корито,
                   ступаємо четверте літо.
                   І не міняється юрма.
Хотіли і живі, і мертві
Богданової булави.
                   А що парафія Москви?
А що робила братня церква,
коли за волю і за жертви
молилися усі церкви?

                                      10.2017

В тернових хащах, на краю села,
Згубилась хатка грішна та убога,
Нема стодоли і криниця заросла,
А хата вся облущилась, небога.
Скосився тин, мов знітивсь від образ,
І виламалась дошка з-під порога,
Давно людей не бачить перелаз -
Вони забули вже сюди дорогу.
Столітня груша сперлась на кілок,
Немов когось з-за тернів виглядає,
А на старий надломлений сучок
Старезний ворон часто прилітає.
Все зазирає оком у вікно,
Аж за старі заношені фіранки,
Вдивляється крізь сиве полотно,
Крізь глибину осіннього серпанку.
Вже не калина, тільки бузина
Поміж тернин розкинулась патлато.
І сіра стріха, ніби сивина,
Обвислим чубом вилізла на хату.
Перемивають кості їй дощі,
Перебирають дощанисті ребра,
І між кропиви зарослів й кущів
Стирчать останки витрухлого цебра.
Не світять вікна. Рідко каганець
З останніх сил єдиним оком блима,
Забув про хату, мабуть, і Творець:
Розруха поселилась там незрима.
Та й все село… якесь воно не те:
По ньому теж тернина з бузиною.
Давно покинуте, забуте і пусте:
Сади зійшлись в обіймах з кропивою.
І що не так? Чого бракує їм?
Який лихий до них добрався фатум?
Покинутий назавжди кожен дім, -
То так в село ввірвався «мирний атом».
Лежать, як їх покинули, книжки,
Восьмидесяті роки на газетах,
Пропали і дороги, і стежки -
Усе давно в розрухи у лабетах.
Лиш тут ще якось жевріє життя,
Хоча розруха, мов жахлива казка…
Ще не пішла старенька в небуття…
За костур ще тримається Параска.
А всі поїхали… Покинули усе…
Стареньку кликали, та не пішла від дому.
Вона покірно хрест важкий несе,
А як живе, нікому не відомо.
Живе, як птаха - ягоди, гриби,
Своя картопелька, а хлібчик врядигоди,
Якийсь городець - щось би там робив,
Якби ж здоров'я атом не пошкодив.
Куди ж іти і де узять тих сил?
Подумала – життя тут промайнуло:
Від батьківських і прадідів могил?
Не дав Бог діток… Жаль, та їх не було.
А чоловік ще згинув у війну,
Його забрали – тільки одружились:
Ту похоронку береже страшну,
Хоч так ні разу і не роздивилась.
Ще був колись чужий прибився кіт,
Жили разом, усе на двох ділила,
Та пролетіло так багато літ,
Що і його, сердегу, схоронила.
Не пам'ятає, скільки років їй…
Живе і все, хоча життя не миле.
Із сумом дивиться очима без надій,
Бо і ходити вже не має сили.
Буває рідко – й люди забредуть:
Все щось запитують, записують, зімають;
Та ще - старенькій хлібчика дадуть
І щось вивчають, щось усе шукають.
Та жити не повернуться сюди,
Хіба, яка екскурсія наїде…
Живе старенька на краю біди,
Чорнобильського горя тихий свідок.
Сердечна бачила, як помирав сусід,
І кров юшила з вух його і носа;
І як дітей малих, дошкільних літ,
Забрала не наситившись «безноса».
Несе ту пам'ять, біль далеких днів,
Під образами молиться у свято.
А атом серце випік і роз'їв,
То й просить Бога швидше вже забрати.
07.10.17

Я покличу сюди метелика
із предивної, ластівко, казки –
аби теплі його окраски
нам розрадили цю холоднечу,
вколисали мою малечу
веселковими барвами літа –
із блавату і буйного жита,
і любистку, і запаху м’яти…
Я покличу його на свято
доброти і безмежної ласки,
аби втішні видіння казки
розбудили тьмяну порожнечу
і пом’якшили біль утрати…

… Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
десь у казці він жив д р а к о н о м –
як дитина, безоборонним,
чи поетом, чи то пустельником…
Мав печеру… і мав озерце,
і бездонної синяви серце,
що дзвеніло церковним дзвоном
над землі благодатним амвоном,
пориваючи зорі квітчасті –
і над людом червивої масті,
понад привидом честі і власті,
що потворить святу ікону,
повечерявши свіжим причастям
із Великої Букви Закону…

… Та як завше ведеться у казці
не судилося вмерти дракону,
а вертати до крил і до цвіту,
і розносити маєво літу,
відсьорбнувши із княжого келиха
власних віршів шумкі переброди:

«… Я покличу сюди метелика
у князівство пресвітле, Люботин,
де беззбройність Дракона й Пустельника,
Князя гнів і страх Воєводин…
Тут земля – лиш барвиста плаха,
та найменше життя – безсмертне,
і безстрашно повзе комаха
перед очі Дракона-поета!
Написати б про неї вірша,
чи поему, чи навіть притчу,
де комаха в сто крат сильніша
за прославлену міць чоловічу…
Прочитаю очима Пустельника
всі закони і протизакони –
є Дракони – за суттю Метелики,
а є люди – за суттю дракони!»*

…Хай боронять святі ікони
світ Драконів
і світ Метеликів…

… Я покличу сюди метелика…


(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)

Сирены песнь и взгляд горгоны
Неотвратимые, как месть,
Как звезды новые в погоны
Вам за предательство и смерть.

Кинжал освячен, плащ накинут.
Перст указующий в глазах.
Мозги отключены, не пикнут
И правды тоже нет в словах.

Вам индульгенцию вручили.
Все разрешили - кровь и смрад.
Вас ваши деды научили
Всё убивать и всех подряд.

И вы - их славные нащадки,
Достойны памяти убийц.
На тридцать сребренников падки,
А пред "царём" в поклоне- ниц...

Вы все в грязи, в крови, в болоте
С колен вас больше не поднять.
За крысой к пропасти идите
На грабли старые ступать...

Сіє сонечко світло промінне – добри́день вам, люде, –
О… такого дзвінкого світання мо’ більше й не буде!..
Отакої ярко́ї, картинної світо-заграви,
Отакої вогненної, всеобійме́нної лави…

…Бо то справді нечувана розкіш – вслухати пташині тріолі –
Цей гучний наростаючий гомін вселенської волі…
На річки і поля, на ліси і степи… і озера –
- З добрим ранком, Земля! (…І міста українські… і села)…

Ми з Любові всебожої зроджені, з нею у серці
Сто доріг перейдем, сто життів покладем в щирім герці..
Та однак, хто побачити встиг це умите у росах світання,
Закарбує собі дивний образ повік, хоч би й стала хвилина остання…

Сонце, сонечко… світло жарке молодого п’янкого цвітіння –
Ти веселе таке, ти щасливе таке – як щасливе н о в е покоління,
Що не знає оков, ні чужинних підков, що не знає нічого про пута…
А лиш знає про Слово священне – Любов,
«з давніх брудів і думка розкута…»!

…О, нещасні людці у кровавій ріці вод торішніх, мутни́х – стережіться!
Доки Сонце кидає святі промінці – оживайте і жийте… й боріться!..

20.07.2017р.

Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
А люди – бідні, хліба не стає.
Та не згубились у вселенській гущі.

І кров їх не загусла у борні,
Бо змушені трудами виживати.
Віками закривати рот брехні
Дітей навчали наші мама й тато.

Тому в пошані завжди честь, добро,
Повага старшим і до бога віра.
Не одурити, забувати зло,
Найбільше цінувати щастя миру.

Багатий краю, заздрість ворогів
І внутрішніх, і зовнішніх – вбиває.
Трудящому народу до снаги
Зробити землю цю солодким раєм.

Та не дають, обкрали до ниток,
Привласнили озера, гори, ріки.
Іще від влади отакий виток,
То нікуди подітись чоловіку.

Втікати з України? Як же так,
Правічно землю українці мали.
Донбас і влада – від оцих атак
Ми випустили віжки, не тримали.

Довірились чужинцям і тепер
Війна синів щоденно забирає.
Поранений сьогодні – завтра вмер.
І цій війні уже не видно краю.

Збіднілий люд то краде, а то п’є,
І нікуди йому прикласти руки.
А влада тягне за кордон своє,
Те, що було народним. Владні круки

Вже допивають кров, як не кричи,
Не захлинулись, налили по вінця.
Бери, народе, владні всі ключі,
Щоби свободу мали українці.
04.08.17

На зло собі оголосили моду
ще за лихого ангела Зорі,
який тероризує всі народи.
Немає ані волі, ні свободи,
де грозні і насильники – царі.

Не негри й індіанці мутять воду,
а невситимі кров'ю москалі.
Жахає окупація землі
багатіями ницої породи,
де путі і гундяї – королі.

А наші! Наші? Бевзі, недомірки
і найманці за кусень ковбаси.
Куди їх діти, Господи, єси?
Депо фізіономій під копірку,
де множаться фарбовані лиси.

А їх – як молі! «Онучата голі»
перепиляли дідові паї,
переділили води і гаї…
Воює воїн, та один – у полі,
де націю купують буржуї.

Які були, такі і є уперті,
такими й залишаємось до смерті.
Не любимо диявольських імен,
але за ними ідемо до ями
і наче голосуємо ногами,
а мафія дожовує «Рошен».

                              08.2017

Старість - це не тільки сивина,
Слабкість тіла, вузлуваті руки.
Молодих випалює війна:
Рани, страх, тяжкі душевні муки.

Тридцять років - а неначе дід!
Підійди - заглянь у бляклі вічі...
Сипле попіл на холодний лід
Після лютої із братом січі.

Запашний трояндовий букет
Вирвано, потоптано безжально.
Зріють діти за один момент
У штормах довкруж десятибальних.

Бачити насильство, смерть і кров,
І самому стати щирим катом,
Нищити, стріляти - знов і знов,
Звіром жити у сталевих гратах.

Вдома тихо. Бджоли, пелюшки,
Жінка смажить на плиті котлети.
Та застрягли парубка думки
Там, де виють "гради" й міномети.

Він уже прожив своє життя,
Забуває - нащо далі жити.
Проти нього я - мале дитя,
Що прийшло у світ цієї миті.

До грудей солдата пригорну,
Але чує серце звуки меси...
Син зібрався знову на війну
Де загине й більше не воскресне.

02.08.2017р.

Ви ще не знаєте кацапа.
Літає мухою цеце,
а обнімає косолапо
і вічно має, як у цапа,
незадоволене лице.

Воно полює за чинами,
аби завоювати світ,
але відоме матюками
або махає кулаками
із малечку до сивих літ.

Воно людей не помічає
і визнає єдине – прес,
яким і давить, і повчає.
І у юрбі їх підла зграя
пильнує вовчий інтерес.

Його нема чому учити.
Усе відомо наперед.
Той буде оковиту пити,
цей мать і партію любити,
а решті треба пістолет.

Воно затято риє яму,
аби глибокою була
і ненавидить до безтями –
нахабне, люте, сите-п'яне –
америкоса і хахла.

А те, що нібито еліта,
богема, «барє» і шпана –
шурує гоголем по світу,
із мракобісами у свиті,
а їх ведучий – сатана.

Оце і є союзний Чомбе
серед опричників своїх
і хрюш у рясі – між святих.
Усі диктатори і зомбі
вилуплюються із таких.

У них ума – на дві палати.
У шостій – Дума й ковбаса.
Із Києва – колона п'ята,
і гастролююча попса,
і опозиція уся.

Не всі Андрії. Є й Остапи –
наємні рупори Кремля.
На всій малоросійській мапі
немає гірше за кацапа
із укґаїнця-москаля.

Відоме плем'я це пархате
не тим, що і нікчема – пан,
а тим, що заміняє ката,
коли тебе попре із хати
і поламає твій паркан.

Питається, а може досить
кататись на чужім горбі?

Та видно пана по губі.
Усе одно очима косить.

І як земля по світу носить
таку мерзоту на собі?

                              07.2017

Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.
Одне погано - як укусить муха
і настає у головах розруха,
то кожна жаба лізе у вожді.

Ми захищали волю і свободу.
Віками боронили рубежі
на заході, а нині по межі,
де є один обов'язок народу -
латати діри власні і чужі.

Надія каже, - уповай на себе,
твої діла повідає поет.
Любов і віра - наш менталітет.
Що на землі зав'язано, у небі
уже реалізований сюжет.

Опалені війною - обережні,
та граються як діти із вогнем,
від кого невідомо незалежні,
у всі калюжі падаючи чесно
охайним і опльованим лицем.

Ні бісами, ні Богом не почуті -
учора пацифісти і манкурти,
сьогодні - уособлення біди,
порукою й кайданами прикуті
до дикої імперії орди.

Сусіда має націю убогу,
а ми - сусіду, а її боги -
дияволу одному до снаги.

Чекаємо у ляха допомоги.
Але лукавий путає дороги.
Герої наші - їхні вороги.

07.2017

Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
Подаруй мені серця живого слова
На схололі обійми старої землянки.

Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
Я у листя пошерхле безмовно впаду,
Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

Подаруй мені серця жагучі слова –
Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
(В глупій темряві ночі кохана співа,
Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

Там у лісі-пралісі відлунює крок…
В німоті підвіконня кохана заплаче –
Пломеніють у світлі нетлінних зірок
До своєї Вітчизни пориви юначі.

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)

І Бог_Творець сльозами світніх злив
за тих "господів" свідчив - "не створив!"
ні Ра, ані Йегова, ні всі інші.
Але не кожен серцем це відкрив...

                        І
Вірують люди у міфи, завіти
і неминучий один епілог,
поки існує на білому світі
істина Слова по імені – Бог.

Знаємо Духа. Чекаємо Сина.
Вільні у виборі ідола зла –
ліпимо глину. Ідемо у глину.
Маса велика. А сила – мала.

Пізно доходить, із ким по дорозі.
Дуже розумні, та заднім умом,
а насолили – йдемо напролом.

Поки народ почиває у Бозі,
підстерігає на кожному розі
мафія партії із батогом.

                        ІІ
Ми на землі – на своїй! – споконвіку
і на сторожі із давніх давен
пережили не одного владику
іноязиких і диких племен.

Та метастази пускає короста,
що завелась ще на княжій горі.
Братія вуличного відморозка
має і нині свої пазурі.

Ірод і досі ще діє підпільно:
іго церковне, солодка яса,
ниці раби і колонія підла –
п'ята колона скаженого пса.

Ідеологію ...комуністичну
опанували мої вороги –
нищити націю. Всю. До ноги.

Та надолужує силу і масу
нація духу критичного часу
і додає до снаги і ваги.

Маємо вже і дорогу єдину,
і у душі золоту середину,
то й не хитає туди і сюди.

Ще нагадаємо світу билини
протистояння Руси-України
і золотого кощія орди.

                        ІІІ
На подвиги великі і малі
ідуть ті самі, що ішли й раніше.
А решта – і не кращі, і не гірші:
тузи і кавалери..., королі...

Ми відбули своє на цій землі.
Чому його відбути мають інші?

                              10.06.2017

                            ***
Є ще безсмертя.
Та годі біситись
неубієнному полку
совків...
Є мотивація
у москалів, –
краще повіситись,
аніж гордитись,
що у Союзі
убивцею жив.

***
Живе совок, жирує і пасеться,
а то й нап'ється чистої води.
Але, буває, іноді плюється,
аби заслуги мати у орди.

***
У Харона оновили шлюзи.
Течією Вакха – вояжі.
Убивають голоси чужі.
Вишкіряють зуби боягузи
за свої маєтки й багажі.

***
Іде колона бойова.
Жахають клекоти орлині.
Із ночі лупає сова.
Тать колупається у глині,
перепираються богині.
Гряде утопія нова.

***
Дай худобині по різці
і минеш лиху годину.
Треба ставити на місце
ненажерливу скотину.

***
Чекаємо ясної миті,
коли засяє із блакиті
знак перемоги у вікні,
коли московській сарані
заперті двері і закриті
усі путі її «весні».

                              05.2017

Коли царем був Коля Палкін,
занепадав народний дух.
Але знайшовсь один, хто палко
пробуджував до волі рух –

серед мільйона свинопасів
не козачок, але козак.
Не заглушити клич Тарасів
юрбі кривавих посіпак!

Сьогодні маємо державу,
яка воює день-у-день
супроти нечисті й неслави.
Розіб’ємо катів упень,

бо чуємо слова Пророка,
яким і є для нас Кобзар.
Поет переживе епохи.
Забудеться фельдфебель-цар.

Ой не минає епоха борні
і поневолення краю.
І на сьогодні поет на війні
націю духу єднає.

Відгомоніло минуле, коли
на рубежі руйнівному
білі й червоні поети жили
іноді в тілі одному.

Та розривають країну людей
не курінні й комісари,
а носії ненависних ідей
і православні бояри.

Повилізали із нір глитаї
на кабінетні пороги
і заховали личини свої –
ратиці, ікла і роги.

Позолотили блискучий кларнет
лаки доби «Ріо-Ріти».

Важко усім догодити,
маючи біло-червоний букет.

Ранній Тичина – то інший поет
іншого світу і цвіту.

                              2015

До тебе –
безкрилим птахом прилечу,
і обігрію…
Із неба
туманом тихо припаду
тобі на вії.
Смерканням
ночі, місячним любистком
явлюсь до тебе.
Мовчанням
Розкажу, що більшого
мені не треба.

2017 рік

Зі мною поряд, мирно, звично,
як іноді в одній сім'ї,
здавалось, будуть жити вічно
усі ровесники мої.

Здавалося, усі сусіди –
моя родина по крові́,
коли обманюючи біди,
ходили по одній траві.

Не ті уже луги пастуші,
і ті околиці доріг,
поза-якими наші душі
шукали інший оберіг.

Переступаючи минуле,
зі сходу рушила орда.
Мене – хорошого!!! – забули.
Між нами буча і біда.

Старі любителі Союзу
уже – заплічних діл майстри.
Наїли людоїди пузо.
Немає брата у сестри.

Язикомовна Україна
вертає на свої круги.
Нав'язують чужу руїну
свої варяги-вороги.

Весна Росії йде по колу
і має вишколи і школу.
А далі? П'ємо – на коня?

Крові жадає кацапня...
І не очуняє ніколи
ця інфікована рідня.

                              04.2017

Прощай, невмивана Росіє,
країно смердів і панів –
усі, хто зло повсюдно сіє,
і ти – народ, що онімів.

Стіна Кавказьких гір високих -
чи перешкода для кликух,
усевидющого їх ока
та всюдисущих їхніх вух?


2001 – 2017



Михаил Лермонтов

* * *

Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.

Быть может, за стеной Кавказа
Сокроюсь от твоих пашей,
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей.

Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже файно -
Відплати ж не мають і жодного з лих.

Лиш мова про те, що усі ми – під Богом
І скільки б не мали і влади і днів…
Погляньте на березі річки на йога –
Чого він сидить там, не знаєте, ні?...

Чи дійде, лукаві, злосливі, брехливі -
У пеклі на вас зачекались давно?..
В четвер піде дощик, а, може, і злива
Десь днів так на сорок… Таке ось кіно...

09.02.2017

Мої далекі земляки,
рідня за генами й по кро́ві,
мені казати не з руки,
які ви сильні вояки
для окупації любові.

Як поживає Крим няш-ваш?
Іще не вилізає боком?
А двоголовий ще високо?
Історії кривий палаш
не усікає косооких?

Ви ще рятуєте Донбас?
Яка це буде Новораша!
Гидоти – не почата чаша.
Але у інший – добрий час
і правда, й сила буде наша.

«Піарся», юний піонер,
на тлі палаючої плями
доби герба еСеРеСеР,
який в агонії помер,
і не вернути вже до тями.

Я «щиро дякую» тобі
за наші рани, наші біди.
Але затям, що далебі
«зелені коники» сусіда
і селфі дурня на гербі –
то кулі
        в душу
                твого діда.

                              02.2017

А мені вже все рівно почути:
Чи ти є, чи трима земля..
Я хотіла у тебе пірнути.
Замість моря однак рілля;

А мені вже все рівно чи хочеш
Ти почути мої слова.
Ти про інше тепер клопочеш.
В тебе іграшка вже нова;

А мені вже все рівно чи треба.
Так було водночас йшов дощ.,
Немов впало усе із неба
На проспекти знайомих площ.

14.06.16.

               VІ(персона із вагона)
А ось поет-громадянин
неміряного віку.
Йому не заважає тин,
але оскільки я один,
охороняє жінку.
У нього фурія слабка
на голову буває.
Мені їх жаль. Судьба така
у відставного вояка,
що я усе прощаю.
Нехай радіє, що живе
і хвалиться даремно,
як пасажира у еСВе
отруював таємно,
як убивав на чужині
людей у спину – на коні
з нагана Кім Ір Сена.
Нехай показує свої
високі нагороди,
за те, що жив на врожаї
таємного сексота.
І як, не маючи душі,
сміливий і відважний,
присвоював пайки чужі,
але писав такі вірші́
о верности лебяжьей.
І як гордилася страна
сібірскімі стрєлкамі.
Яка ціна, кому хана
у бойні між боями.
І як сміливо роззував
убитого солдата,
і як за Сталіна стріляв
у свого лейтенанта.
І як чіплялися йому
заслуги на погони
і за УПА, і за ОУН,
і за «заградзагони».
Йому і нині ще війна
за мать-Расєю – мать родна.
Годує п’яних-ситих.
Медаль у нього не одна
і кожна – за убитих.
Лякає іноді, що є
у нього ще набої,
наган від Кіма за досьє
у ро́ки параної.
Та пасіює лисий пень
і виступає піна,
коли почує, – добрий день!
і, – слава Україні!

………………………........
Надокучаю я комусь.
Усе відомо. Все це всує.
І що я тільки не почую
уже й дивитися боюсь.
Самі дивіться, посполиті.
Немає диму без огню.
І хай ненаситні і ситі,
і срамота у позі ню
мої фантазії у ситі
перевівають на брехню.
І я там був. Меди не пив,
але чував не раз, а більше,
які картини найчастіше
являв совіцький детектив
передовий і найчесніший.

                      але і це ще не кінець.

Нічого не мінялось у людей
від пе́рвіснообщинного укладу.
Немає віри у міфічну правду
про перемоги у борні ідей,
як все ділити й годувати владу.

Текли тисячоліття і віки,
явилися свободи ембріони
і «прогресивних сил» виразники,
і номінанти «сильної руки» –
гундяєви, …калігули-нерони.

Од Візантії аж по «третій Рим»
наперсники на тім’ї Буцефала
імперії валили, будували…
А нині що? Не Сирія, то Крим,
не канібали Пу, то генерали.

І як учені – маєте клеймо,
і як поети – «сі ву пле» за ґрати
навчатися читати і писати...
І знову на порозі стоїмо
до хрестиками міченої хати.

І знову «ченчик»* лізе із кубла,
аби запакувати Україну,
яка «...не вмерла», хоч і не жила.
І на таке не вистачає зла.
Самійленка б на тебе, вражий сину.

.................................
Усі ми грішні. І були святі,
що вибороли волю і свободу.
А на арену вилізають ті,
що торгували …іменем народу.

Нові отці із рилами в пуху –
куратори історії й культури,
агенти, виконавці і цензура,
нувориші й злодії …на слуху.

Очолюють і віче, і громаду
за долари і «мать твою таку»
не перший раз на нашому віку.
Компрометують націю і владу,
яка і досі демонструє зраду.

А ніби не судилося совку
ступити двічі у одну ріку?

                              02.2014,02.2017

Історія навчає, як багато
за брата цвіту нації лягло.
Та як і де узяти того ката,
аби такого брата не було?

Історія не бреше, а голосить
Полтавою, з Батурина і Крут,
як прилучали нас великороси
вогнем і кров’ю до союзних пут.

Історія рече, аби мовчали,
і слухалися голосу вождів.
Побачили. Самі себе чіпляли
на чорні дошки сіл і хуторів.

Історія сльозою камінь точить
на тій путі, де залишали слід
мої діди, яких обдертих, босих
етапом гнали на Сибірський хліб.

Училися, як порівну ділити
копалини і надра у землі.
Усе, що нами найдене й відкрите,
присвоїли злодії у кремлі.

Історія наочно показала
і пряники ідей, і батоги,
і як за шкіру заливали сала
«передові» сусіди-вороги.

Не новина, що фобії колишні
і нині називають – селяві.
Не дивина. І фарисеї – ближні,
аби умити руки у крові.

Історія яріє в казематі,
де почиває наша булава.
Подейкують, що ми були багаті?
Не пам’ятає «оного» Москва.

Існує байка, – ми такі похожі
у вірі, у любові до Русі,
але – голодували люди Божі,
а нелюди давилися усі.

І наша дружба – це одвічне путо,
в якому більший меншого карав.
А нині Каїн забуває Крути,
де Авеля на вила підіймав.

Та – буде суд! І Боже слово віще
у іншу віру ще наверне нас,
аби усе, що діяли раніше,
не повторити, як трагічний фарс.

Ми поділили золоту руїну
і розвелись у небі на віки.
Історія
               робила
                              помилки.

Та хай ім’я дівоче – Україна
леліє доля, як матуся сина.
Помиряться
                    ачей
                          зведенюки?

.................................................
Надія є, що мрія все поборе,
і каркає історія стара,
що сестрами
                  єднатися
                                 пора...

Які ще не освоєні простори!
Роздайся, Україна-Чорне море,
на крейсері
                    з ракетою –
                                   сестра.

               2008,2014,2017

Ось так, життя все в каламуті
Проходить під диктовку зла.
Країна ј люди, все забуто,
В пекельні кола владь звела.
У боротьбі, в смертельніј січі
Зіјшовсь ди*вол із добром,
Тримає б*с в ярмі одвічнім,
Позначив націю тавром?
Четвірка, з царського ось роду,
З одним рефлексом. Лиш бере.
Для себе лиш. Не для народу.
А нарід в муках стогне ј мре.

Така ось влади хижа сила.
Дикунства лють. Печерна мла.
Гидь вузьколоба. Боже Милиј,
За що, за що нам скільки зла?
За що караєш Україну,
За що немилосердно б’єш?
Ще ј насилаєш злу годину,
У душу горя додаєш.
Пошли Ти, Боже, долю людям,
А владцям розуму додај,
Врятуј монарха від безглуздя,
О, Господи, нам волю дај!

          10.10.2015

Чи серце кам’яніє у мені,
Й не довгі залишилися вже дні.
Чи то війна вселила в душу страх,
Що вже не сходить більше сонце в снах.

Сам у собі шукаю виправдань,
Готовий вже за все платити дань.
Та на олімпі знову сили зла,
Вершать свої неправедні діла.

Все загребущі руки загребуть,
Вже й Україні бути чи не буть?
Горбатого могила виправля,
О розверзись під них сама земля.

І чи душа від того відтерпить,
Що не прийшлося краще їй пожить.
А час біжить, його не зупинить,
Та тільки сонце більше в сні не снить…

2016р.

Гей би хліб та вода
у лихого кумира
типу дуче і Мао,
а то і Сосо...,
...а у постіль – какао,
”2,20” – до сиру,
у коморі – їда,
а на шиї – ласо.
І куди поведе
ця нова шайка-лійка,
за якою іде
рядовий ідіот?
Це відомо давно –
у кіно
і на дно,
де віщає базіка
і обрана трійка,
ну і їм на додачу
ретивий сексот.
Є у неї одно
завдання. Є задача:
роздягнути людей,
у яких є копійка,
і доїти – ледачим –
трудящий народ.
Лізуть у фаворити
осли і верблюди,
що уміють плювати,
і далі іти
із хліва до корита
і, ніби, у люди,
де керують юдеї
і жирні коти,
і корупція сита,
і юди усюди –
корифеї ідеї,
ясної мети.

                              11.2016

1
Давно гримить страшна війна.
Моя найперша в тім вина,
Бо я кричав: – Хай буде Хам,
За нього голос свій віддам!
Хай хоч який, а все ж він наш!
А він начхав на мене, зваж.
2
А він хотів, щоб весь народ
Заткнув собі і вуха й рот,
Щоб як в Союзі, як завжди,
Були тихіше ми води.
Донбас бандитським став, не наш,
І шахтарі замовкли, зваж!
3
Коли схотів розумний люд
Позбутися московських пут,
Коли в Європу шлях проліг,
Нас Хам розвів, він переміг.
В Москву гарант подався наш.
Ми знов рабами стали, зваж!
4
Та гарна молодь, майбуття,
Бажала іншого життя.
На площу вийшли, на протест,
З піснями, дружно, як на фест...
Майдан залитий кров'ю наш!
Спецназ кричав з акцентом, зваж.
5
Ті покидьки, свої й чужі,
Місили молодь від душі,
Був кожен, наче наркоман:
Гатить кийком, в очах туман,
Телеекран скривавив наш...
Донбас не все побачив, зваж!
6
Хто совість мав, батьки, діди
Помчали на Майдан, туди,
Де б'ють студентів, ллється кров,
Де Хам надії поборов.
Чому народ страждає наш?
Піднявся він на спротив, зваж!
7
Так революція гряде,
Бо правди нам нема ніде.
І так відроджується рід,
Щоб захистить себе від бід.
Тут кожен рідний, кожен наш –
Відчув це на Майдані, зваж!
8
Там молодь і викладачі,
Чергують вдень, не сплять вночі,
Афганці, вчені, лікарі
Стоять стіною до зорі,
Не спить притихший Київ наш.
А вже зима надворі, зваж!
9
Там, на Майдані, – кожен брат,
Будують купи барикад
І провокаторів женуть:
Знайома для спецслужби путь.
Ще пам'ятає захід наш
Чекістів вигадки, ти зваж!
10
Відомий стиль, знайомий слід.
Боролися аж десять літ
Проти загарбництва Москви –
Майдан цей спротив поновив.
Підручник був брехливий наш,
А ми про це й не знали, зваж!
11
Все прибувають з різних міст
Ті, в кого є до правди хист.
Несуть бабусі їм дрівця,
Всі носять їжу без кінця.
Який народ хороший наш!
А скільки шин везуть їм, зваж!
12
Священики вкраїнські йдуть,
І паства вирушає в путь.
Все їдуть люди з міст і сіл,
А там почався вже відстріл...
Майдан оточено вже наш!
А броника спинили, зваж.
13
Горить Майдан, димить Майдан,
Вмирають хлопчики від ран,
Їх палять у страшнім вогні,
Їх труять газами – та ні,
Вони стоять! Це символ наш,
Це наша сила й слава, зваж!
14
Бруківка, шашки димові
Й палюча думка в голові:
Не відступати! Вчив Тарас
Боротися – прийшов цей час!
Читав тебе, Кобзарю наш,
Там вірменин на площі, зваж!
15
Поборемо!!! І ось фінал:
Тікає Хам, немов шакал,
Тікає свита, хазяям
У ноги падають, як Хам.
Господар їм – сусіда наш –
Вкраїни завжди хоче, зваж.
16
Казав колись Дудаєв: – Ви
Наступна здобич для Москви.
Уже і Грузія й Чечня
Зазнали, що таке війна.
Московія – це ворог наш
І всій Європі ворог, зваж!
17
Країну туга огорта,
Бо "Кача" плине й плине та...
Ніколи діти і брати
Вже не пробачать вам, кати!
Майдан увесь у квітах наш.
Там стільки жертв невинних, зваж...
18
І ось війна. Вже без забрал
Прийшов наш ворог й Крим забрав,
А звідти – до Європи шлях.
Тут майже кожен олігарх
Москві вклонився – сором наш!
І хлібом не вдавився, зваж!
19
За хліб, за золото й бурштин,
За нафту й газ, за лану клин,
Вугілля, шахти і завод –
Готові зрадити народ!
Олігархат жирує наш,
Бо з ворогом він дружить, зваж!
20
І ось сміліше суне кат,
Луганщини відтяв він шмат
І шмат Донбасу вже схопив,
Своя там "влада" і попи,
Там руський мір, Масква, кримнаш!
Вбивають патріотів, зваж.
21
Неначе мало нам зечні
Завезено в радянські дні,
Так ні: везуть іще сміття,
Для армії це прикриття.
Чужинці край вже ділять наш:
"Здесь мой земля!" І крадуть, зваж!
22
А церкву – як не зачіпай?
Це ж сіті на увесь наш край!
Затягується туго сіть,
А піп московський все хитрить:
"Язик" буває в нього наш,
Та служить ворогу він, зваж!
23
Ще Київ слухає Москву:
Суди, освіта, СБУ,
І в армії – кому скажи! –
В начальства й паспорти чужі!
...Майдан на фронт подався наш,
Багато хто поліг там, зваж.
24
Ми добровольців, як могли,
Озброїли, усіх вдягли.
Народ, як в Січ, їх споряджав,
Наш "генофонд" усе згадав!
Безстрашно доброволець наш
Повстав за Україну, зваж!
25
Так армію нещасну ми
Поволі витягли з пітьми,
Адже "скорочена" вона –
Давно ж пеклася ця війна...
Тепер є досвід гарний наш
І наша зброя власна, зваж.
26
Багато стримано атак.
Багато діється й не так:
Хтось землю захищає, хтось
Нажився – так вже повелось.
Все ж там видніше: наш – не наш,
В тилу із цим складніше, зваж.
27
Іде війна. Всі як один
Не хочуть смерті. Всіх країн
Досяг наш стогін, всі за нас,
Та ще не всім злякатись час...
Не всяк і в нас насправді – наш.
А час давно проснутись, зваж!

10.11.2016

У глибині сибірських руд
Не полишайте сподівання -
Не пропадуть ваш хресний труд
І дум високі поривання.

Надія - розпачу сестра -
В пітьмі Аїдового царства
Збадьорить духом, і лицарства
Свята повернеться пора.

І дружба, і любов до вас
Дійдуть і крізь холодні мури,
Як вільне слово - без зажури -
В невільний долітає час.

Старі кайдани вже тріщать,
Тюрма палає, і свобода
Вас радо прийме біля входу,
Й вам браття віддадуть меча.


1999 - 2016




Олександр Пушкін

* * *

Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадет ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.

Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придет желанная пора:

Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.

Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут — и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.

1827

У світі, німому, як здиблений айсберг,
ми всі обдаровані (так видається)
свободою волі.
У часі, що плине, куди —невідомо,
де прудко ховається ящірка суті,
у чому — свобода?

Можливо, праві вони, ті, хто шукає
народного батька, вождя і "світило" —
із ним буде легше?
Усім розтолкує, що треба любити,
для чого страждати, для чого старатись
і що усе значить.

Щоранку незаймана свіжа палітра
розкішних емоцій на тебе чекає —
які з них обрати?
Кого пожаліти, кого засудити,
кому не пробачить, кому присягнути,
чим день заяснити?

З морозу самотності вскочити в хутро
спітнілих обіймів, щоб тануло серце, —
чи радість не в цьому?
Проблем екзистенції щоб не бувало,
холодних питань, що звіряєш у небо
(а з неба — ні слова)!

У світі, німому, як здиблений айсберг,
ми всі обдаровані (так видається)
свободою волі.
У часі, що плине, куди — невідомо,
де прудко ховається ящірка суті,
у чому — свобода?

2016

Як уціліли їх сліди?
Піщаним змієм шарудить
повільна валка чорнова,
у жорнах змелений потік
біблійно совісних селян,
блакитновимерлих дітей,
високочолих освітян,
державотворців запальних...

Он тихі мрійники ідуть,
забиті кулями в серця,
і буйночубі юнаки
з очима сивими бредуть,
згубивши голос від тортур
в зацементованих мішках.
Від світової німоти –
багряні опіки на них.

Із мертвих довідок сухих
виходять люди з небуття
зів’ялим шелестом імен,
пожовклим спалахом облич
і забирають наші сни:
«Отак згубили нас усіх,
якби сказав хто наперед —
ми б не повірили самі».

Ідуть худі поводирі,
вожді відторгнутих отар,
несуть на плечах, як дітей,
важкі несказані слова.
Що там у дзеркалі? Ось наш
навік живий павучий страх —
у двері грюкіт, хамський рик,
в брудному сміху голова...


2016

Пане Боже, помилуј нашу Вкраїну;
Даруј їј волі ј незалежноcті, культури ј заможноcті;
Захиcти її від внутрішніх і зовнішніх ворогів;
Позбав комуніcтів, реґіјоналів, Володимира ј Московії;
Віднови цілісність, зміни правопис, та українізуј її.

          10.10.2010

Малює осінь сизі силуети –
сіріє поле, гай
               і тінями копиць.
на сонці висихають,
                павши горілиць,
покоси осоки і очерети,

палає купиною
                віття ковили
у догоранні бабиного літа.
І ми
     за ворітьми
               жили собі були,
і дожили...
         Душа
               замаялась горіти.

І ніби не війна,
           а наче – ми не ми,
і не зима, а стукає у двері.
І, може, то не кров,
         пролита між людьми,
а сльози висихають
                        на папері?

Курличуть журавлі
                за обріями дня.
Показують до вирію дорогу
пряму – у небеса,
            далеку – навмання,
усе одно до Отчого порогу.

Ключами летимо.
               А далі – селяві...
Попереду нові орієнтири.
Колоною –
            сапери і мортири,
на моторошні подвиги нові.
А у траві –
               уже нові
                            квартири,
свої онучі
                і чужі мундири.
А нелюди живі
            жадають ще крові,
рихтуючи котурни
                      на Сатира.

10.2016

Брехня і сваволя
За мить зруйнували твій рай,
За ґратами воля,
За муром – чужий неба край…

Залізом закутий,
В прицілі найменший твій рух..
Чи ж можна замкнути
Свободою споєний дух?!...

Під тиском, в полоні,
В кайданах, в мордовнях хортів
Не зганив ти долю -
І з вірою вистоїш ти!...

Для кожного віра -
То власне його відчуття:
І світоч, і міра,
І кара, і подих життя…

©13.07.2016.


Такі рядки прийшли з думкою про Сєнцова, Кольченка, Клиха, Карпюка і всіх українців, яких катують у РФ і квазіутвореннях.

***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.

***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.

***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.

***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.

***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.

***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і руки умивати
...у крові.

               2016

На плацу боротьби вороння – мародерами.
А на скльовані очі монети кладуть.
Роздирають грудину колючими тернами
І витягують серце, шукаючи суть.

І торгують смертями. Ласують убитими
Українці – правдива кацабів рідня.
Таж були їхні предки артанцями, скитами,
А вони вже падінням дісталися дна.

І земля бурштинами од болю заплакала,
Тії сльози од Борії силу таять.
Вже дарує їй волю Всевишній, та знаково,
Що в цей час її груди розірвує тать.

Та ще праведний нині все чинить за правдою,
І ще скверний скверниться до часу часів.
І прогрішений ще повертає за радою,
І святим ще святиться майбутній посів.

Перемога – на обрії – світиться радістю,
Хто б не ставив на вістря прийдешнього лють.
Перемога – це Слава. А Славою ратуєм:
Її пращури наші нащадкам несуть.
21.07.2016.

Я думаю, що я багатий.
У мене є земля і хата
і на городі врожаї...
Але які багатії
усі нувориші й паяци,
що вимуровують палаци
на економії моїй!

Я думаю, що я на волі,
коли рубаю у картоплі
сапо́ю пишні бур'яни.
Усім до лампочки пани.
Але душею ми віками
були і будемо рабами,
коли орудують вони.

Вони і ділять, і годують,
але і душі замурують
за наші кошти. Окрадуть
або отрутою єлею,
за голу істину, брехнею
у домовину покладуть.

А воля жити агітує, –
борітеся! А хто почує,
коли у себе я – ніхто?
Лукавий камери мурує.
Ірже коняка у пальто.
Але ніхто не хоче всує
ділити істину на сто.

07.2016

Лиш уяви цей світ без бруду.
Без злого Я лише для себе.
З добром, прощенням та без блуду.
Ти уяви, що він - для тебе, та без тебе...

Жени весь морок із душі:
Прокльони, жадібність, гординю...
Бо ти - не ти, а тінь межі
Де можна щось змінити нині.

Забудь про тіло, про бажання.
Лиш придивися - ми мурахи,
Які вигадують завдання
Розгадуючи дивні знаки.

Та тіло - кокон для душі.
Лише частинка всього шляху.
Ким ми залишимось тоді,
Коли згниємо до початку.

Які ми судді? Що ми знаєм?

І скільки важить славослів’я?

Багато—при житті людському,

Нічого—за порогом смерті.

Як добре, що шумлива піна

Екстазу людського вмирає

В підніжжі Божого закону—

Давно би Сталін був у раї...

Як ми чекали! Сонечко, з`явись!
Години ці у цілковитій темряві,
неначе вічній, злій-презлій, для віч,
для ніжних-ніжних, можуть буть смертельними.

Неначе снігом червень замело.
Ми у пітьмі і холоді поплачемо...
І врешті-решт засяяло воно,
і насолоджуємося побаченням...

Та затягнувся Сонечка візит.
Напружено понурі очі мружимо.
Але не стулимо до рисочок: висить
над нами Хмара, біла. Як морозиво...

11-19.06.2015