Уперше порадіти зміг –
Згадали Райнова й Еміля,
Хоч це, можливо, просто збіг,
Але була якраз неділя.

Коротше, змоклий біг поет,
Натхненний Райновим і снігом,.
«Все суєта, - кричав, - суєт!"
"За вітром, - скрикував, - гоніння!»

А в Києві всю ніч мело –
Це ж не Канари й не Гаїті -
І виграш випав на «зеро»,
Як у печері рикнув йєті.


16.11.16

Хтось мріє ще про штат Огайо,
Про Вашингтона і закон –
Я ж лину думкою до гаю,
Як до Огайо - літаком.

І, доки покидьки байдужі,
Німії, подлії раби,
В користолюбія калюжі -
Я притулюся до верби

І обійму – та не берізку,
Не клена, навіть не сосну, -
А дуб високий… Звідти - пішки
У степ широкий – там зі сну

Забуду геть про свинопасів
(Яким лиш премії давай)
До орденів і грошей ласих -
Перенесусь у тихий гай,

Де просторінь, пташки співають,
Хрущі над вишнями гудуть...
Раюю так я у Огайо,
Що й оселюсь навіки тут!..


31.10.2016

Ішов рядок у галасливий світ,
Де семеро поетів й поетеса, -
Бо поетес не вистачить на всіх
І невідома нам її адреса,
Хоч електронна – й номеру нема -

Не знаємо, чи ходить з ким на каву,
Ні як вдягається, ні навіть – от дива! –
Як роздягається, показуючи зваби,
А не ховає скромно від усіх

І викладає фото в Інстаграмі…

Що їй до того, як сюркоче сніг?..
Вона сьогодні з нами п’є сто грамів.


24.10.2016

Ой, погода нині щось не та,
Крона паркова нас не зігріла.
У цих справах логіка проста –
Причастились ми удвох… чорнилом*.

Не пізнати, що там унизу,
Почаклуй, будь ласочка, рукою.
Вже долоні плямами повзуть…
Місяців, я бачу, стало двоє.

Ой! Ти - крейзі**, затули тили!
Ти мене підвів тихцем до лави –
Як чарчину - всю перехилив -
І чорнильну крапку ще й поставив!

*Чорнило - колись так називали у радянські часи кріплене вино невисокої якості.

**Крейзі – Божевільний (англ.)

24.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Я хотіла тобі позувати,
Роздягнулася так безсоромно,
Розпласталася так непритомно.
… Та співала десь пташечка скромна –
І пішов ти до гаю із хати.

Я хотіла тебе злікувати,
Так вже бігла додому з роботи,
Та застала лиш птаха в польоті,
Що витьохкував солодко ноти,
Засіваючи простори святом.

Я б хотіла з тобою кохатись,
Говорити з тобою уголос,
І жагою наповнити колос.
Тільки Муза чека на твій голос –
Їй належиш, мій друже вусатий...

24.10.2016

Довірившись тонкому спирту слів,
Ти обережним будь, бо то – не ліки.
Спирт з дерева зоветься метанол,
Хильнеш – і мохом вкриєшся навіки.

Мовчаннями, прощаннями, розлуками
Я гратиму із вами в три руки
Лякатиму драконами й гадюками,
Ховатиму по шафах кістяки.

Уявою химерною і хворою
Я заселю цей вигаданий світ –
Якимись потойбічними потворами,
Яких людський іще не бачив рід.

Устами перепраглими знервовано
Щодня міцне смоктатиму вино,
Аж поки голова перехвильована
Не вирішить, що їй вже все одно.

А слон іде, ніхто його не вкоська,
Хай гавкає півграфоманська моська.
Він зна про що писати й пише містко
Й не слухає літературну шістку.

Ранок був туманний, мов горілка,
Що пили всю нічку до зорі.
Брали вірші, як із шахт вугілля,
І бухали, наче шахтарі.

На душі печаль така солодка,
І вібрують струмом відчуття,
Коли вкотре перехилиш «сотку»...
День удався.
Так би все життя.

То правду мовить Синевір –
В Галичині спокуси звір
Хлопам так вибирає очі,
Що й значення нема, чи хочуть
Вони зустрінути гріха -
Та доля в них тепер така,
Що мусять на дівок дивитись,
Як мають чим – тоді хилитись
До них, неначе до ярма -
І в тому вже гріха нема.

Легенда каже, що колись
В горах Карпатських поселивсь
Один пречорний чарівник –
Побув недовго і десь зник.
Тоді ще два за ним прийшло –
І ті пропали, як на зло.
Мольфари, мабуть, їх знайшли,
Як дочекалися весни.
І відтоді спокуси хіть
В Карпатах бродить, як ведмідь.


07.07.2016

Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
Лиш інструмент уміло налаштуй,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Отож вважай, мене не замордуй.

Як зазвучить та музика чудесна
На струнах арфи в дивному саду,
Тоді я поміж ніг твоїх воскресну,
І вже нікуди звідси не піду.

Не схочу ні Десни ані Дунаю,
Ні Сяну, ані Дону, ні Дніпра,
Коли тебе я файно покохаю
На берегах Серету і Дністра.

Ковтнувши сонце із моїх грудей,
Ти зайченят ловив мені на тілі -
Від цього я сміялась цілий день
І ніч усю, аж поки зазоріло.

Розсмакував упоперек і вглиб,
А я лише тихесенько мовчала -
Ти їв мене, неначе свіжий хліб,
І пив мене, немов горнятко чаю.

Як ескімо, я танула в руках,
Про насолоду більшу і не мріяла,
На шиї в мене ти залишив знак –
Ну, а мене залишив при надії.

Було тоді, наївній, невтямки,
Чого мурашки бігають по тілу -
І розплескали злющі язики,
Що я літала - ну, і залетіла.


17.06.16

В пивбарі, що якраз побіля порту,
До пива риба будь-якого сорту.
Розносить пиво, наче справжнє диво,
Статевозріла дівчина вродлива.

Вона, мабуть, метиска чи мулатка,
Вся апетитна, наче шоколадка,
У неї очі, наче у телятка,
Хоча вона давно не янголятко.

Її хода розхитана й зваблива,
Її сідниці хтиві і тремтливі,
Вона екстаз підмішує до пива,
У грудях грають чари лоскітливі.

Вона з підтекстом злучення до пари
Несе креветки й сушені кальмари,
Приносить пізно ввечері в суботу,
Її вже треба брати у роботу.

Куди ж подітись бідному п’яниці,
Коли в очах вже двояться сідниці,
Коли дівчат стає дедалі більше –
Ховається кудись і пише вірші.

http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=makhno&page=makhno018

Коли набити зіллям люльку миру -
Вставляє неабиякий кураж.
З автобуса пощезнуть пасажири,
Лиш привиди шукатимуть багаж.

Я не готовий?
Овідій!
Бокаччо!
Це я, твій мачо?!
Богові справді
служу запекло –
Щодня заганяю
Диявола в пекло.
Згадала чогось
Шабатина ти й Сома…
Вони вже, голубко,
На світові тому.
Шугай чи шугає
у надра надривно?
У його віці
було б це предивно.
Чигає на мачо-поетів
Дантес.
Не той уже
Драч молодих поетес.
Вони – не готові.
Є в спілці – молодші.
Василь Кузанова,
А також є – Довжик.
Обоє, як бачиш, вони – Василі –
Діточок множать у місті й селі.
А ти у цих стінах –
Шахерезада…
Ша,
хере,
ззаду?
Твій підмах ладдею…
О!
О!
Де я?!
Де це я?
Виділяється секреція -р
по роботі
з молодими
Відкрий мені надра
сім-сіму…
Моя поза шлюбна
д`еректорка.
Це правда, без лжі детектора.
Скіф вип`є не сомму,
а чистого спирту.
І може довести
Тебе до сквирту.
Бо для такої –
нічого не жалко.
Елітної
Сексі-інтелектуалки.
Не тільки любитись,
а й говорити.
Таке уміють
Лише харити.
Таке уміють
Лише Богині.
Казку кохання
Відчуть хочу нині.
Готоооооооооооооооооооооооовий од чарки
й твоєї жіночності,
Шахую, шахую
До безкінОчності.

13.02.7524 р. (2016)

Блукало
ЯкОсь мишеня
Під деревом, що саме
Давно колись посадило
На втіху собі і радість.
Хотілося так чогось їстівного (та смачного)!..
Як раптом почуло воно кроки чиїсь неспішні
І тінь велику, мов світ, побачило крізь щілинку.
З-під дерева – та у двір, із двору – та у хатину
Влетіло через вікно (рожеве з якогось дива),
Розбивши його (пробачте – злякалося, бідолашне),
Порізавшись ще й… (пусте, таке заживає швидко).
Коли переляк пройшов, тихесенько на віконце
Залізло і почало дивитись на світ крізь скельце:
І дерево в тому шклі здалося йому казковим!
А листячко взагалі було, наче диво дивне –
Не листя злітало вниз, а зернятка і цукерки
(Ну що з мишеняти візьмеш - КотЕ (може) виправить горб…).
Побігло до дерева знов – а там тільки листя жовте
(Бо дерево те було вульгаріс вульгарісом геть).
Заплакало мишеня, та так, що із сліз сердечних
Набралася повна ріка. Сиділо воно сумне
На березі річки тої не знаю, наскільки довго
(та довго, бо дрижаки вхопили його добряче)…
Плив човен (хоча не хотів) (а може й хотів – не знаєм),
Пробралося мишеня у човен (сховалось прудко,
лякливе (ну і нехай)) , і подорож почалася:
(ще не розуміло дурне, що ВСЕ – до прощання плин…).
Міста… та міста… міста… Дивилося крізь щілину
На ті дивовижі. Та шкло рожеве крутило в пальцях
(Чи в лапах – нема різниці). Та думало, нащо скельце…
І що робити із ним.
Зі скельцем отим рожевим…

У соло солов’я влетіла,
В траву скотилась запахущу,
У ягодах скупала тіло,
Тебе закликала під кущик.
Роси розсипалось намисто
По двох горбочках пустотливих,
І у волосся шовковисте
Вплелося сонце чистим дивом...

Для офшорного цукорку
жерти головне ікорку
і аби йому годили
олухи-гельмінтофіли...

У Бурідана був осел,
Що пив водичку із джерел
Та на копички поглядав,
Що наросли із гарних трав.
Хотів смикнути він сінця
З якогось боку (чи кінця),
Як чує голос десь згори:
– Ой, Мирцю, і не говори,
Такий лаштуємо стриптиз,
Що можем гепнутися вниз.
Він заважати не посмів
Та й відійшов від пустунів.
Копичка ще одна була –
Над нею місячна імла
Серпанком ніжним уляглась.
Там ще компанія якась
Розпочинала свята хід:
– Василю, щастя до ста літ!
Скубнути вже хотів осел
Із цього місця дивних зел,
Як бачить – жінка із мечем!!!
Тьху… переплутав – з рогачем.
Осел із ляку заревів,
На нього зверху хтось злетів,
Слідом посипалось з копиць
Молодиків і молодиць…
Воно б нічого, та одна
Панянка – гола, як струна!..
Та жінка, що із рогачем,
Зайшлася голосним плачем:
– Та ти ж казав, що Василя
Вітати будеш у полях!
Та ти ж казав – корпоратив
Літературний оплатив.
Ой, щоб таке заримувать
До голої до букви «ять»?!!
Ой, зараз буде і тобі,
І цій панянці, і юрбі!..
Пан Мирослав неквапом взяв
Нагу панянку із отав,
Підвів до пана Василя –
То наш даруночок, мовляв –
Стриптиз нормальна ніби річ,
Та ще на сіні, та у ніч…
І тут стривожилась земля –
Кобіта пана Василя
У сон влетіла на снопі.
А чи на місяця серпі.
Пан Мирослав промовив: - …ля! -
Ослу так вчулося здаля.
А пан Василь чогось збілів,
Мабуть, печені переїв.
Його кобіта ніжно так
Поглянула на гультіпак…
– Позичте, пані, рогача –
Давно не грали ми в «квача» .
Тут пан Василь уверх злетів,
Зірок нахапав із світів,
Ув оберемок їх зібрав
І став вкладати серед трав.
Рогач вже тане ув імлі,
Снопи сюркочуть: - Люлі-лі…
Пан Мирослав в обіймах сну
Панянку чує голосну –
Вона співає: – От же, …ля,
Трави наїлося теля.
Яке теля? – То ж був осел,
Що пив водичку із джерел
Та на копички поглядав,
Що наросли із гарних трав.
Стоїть осел, чи то теля –
Щось не розгледжу звіддаля,
Радіє авторам обом,
Що частували добрим сном.

На перший погляд мишеня нормальним виглядало,
Віталось чемно зі всіма, чуже не гризло сало.
Довірливим було завжди, та вади кожен має.
Щоправда, не любило геть хати, оті, що скраю.
Та з часом збочення якісь полізли з мишеняти,
То сіпне котика за хвіст, то з ним іде гуляти.
А ще угледіло воно, що колір має сірий,
І закортіло закосить під Анестейшу Стілу.
Уже і різочок блага у вчителів сердечних.
Вже і сіднички підставля те мишеня безпечне
(А тих сідничок – сміх один, на розмір сорок шостий)…
А ще запрошує маля усіх хлопів у гості.
Якесь там сіно обіця в копицях із люцерни,
Хоча люцерни до землі ще не влетіли зерна.
Ой, мишеняточко мале, куди ти лізеш стрімко?
Сиди тихесенько, дурне, пантруй свою сторінку.
І чуєш? - носа ані-ні з нори ( чи то із ніші),
Тоді не схавкає котЕ і не затопчуть миші.

Циганку зустріла, питаю:
"Є карти?..
Розкинь, погадай, чи я Нобеля варта..."
Циганка до ночі складала пасьянси
Й, ховаючи погляд, сказала:
"Не ясно..."

Так я й не дізналась,
Чи Нобеля варта,
Але про всяк випадок - стала на варті...
Інсайди, інсайти, інтриги, загадки...
Цікавить одне -
Як згадають нащадки

Мене, що літала
Метеликом вранці -
І з неба упала в чудній маринарці
В країну далеку
Між стадо верблюдів...
В реалі чи сниться?.. Але звідусюди,

Як fata Morgana в піщаній пустелі,
Крокують двогорбі...
Мовчіть, пустомелі!
Не люди – людиська,
Вовки і ведмеді,
Уста фарисейські облудні із медом!

Злостивці, отямтесь - не змії ж отруйні!
Безумці – ідіть... у оселі для буйних!
Циганка, я знаю, збрехала навмисно -
Бодай молоко в неї в грудях би скисло!


04.04.16

***
Обнімає Сербія Росію
і Корея – всі її орлята.
Я не обнімаю, бо упрію,
і надію маю ще на ката,
що уміє гадину обняти.

***
Дожилися, окаянний брате?
Та не мій, а вилупок Батиїв.
Посадили карликів на шию –
ніколи і ріпу почесати.

***
Поки осінь, то уже й – по літу.
Холодами ближче до зими.
А весною нічого радіти…
Як же наші душі обігріти,
поки вилізаємо з пітьми?

***
І юність поважає старість.
І діти родяться на радість,
аби не вимерло село.
Але яка велика жалість,
що цього наче й не було.

***
Дісталось щастя повні жмені.
Все багатіли на роки,
аж поки дожились таки.
І жити вже не по кишені
і доживати не з руки.

***
Є ще надія у мого народу,
і Михаїл закликає з небес
вірного Сина трудящого роду, –
обороняти і волю, й свободу,
поки Месія іще не воскрес.

                              

«В обличчя вітер – та крокуєш все ж,
Бо час на вірші пропонує бартер».

Іван Гентош. «Поет і час…»



Тут без півлітра і не розбереш,
Сучасна економіка – не жарти:
За все платити – треба мати кеш,
А хтось «на вірші пропонує бартер».

Поети стали, наче торгаші,
Собі кишені вже понабивали.
В «Майстерні» я не понесу вірші:
Який там торг? У них лише є бали!

Не понесу їх також на базар,
Де повно є банальних віршомазів,
А поміняю на любий товар –
«…є бартер»… Є пародія… Є Базів!

04.03.2016

***
Все з ніг на голову стає.
Колись поетові платили
на суєту і житіє.
А нині, сам собі не милий,
поет уже не видає,
а лише витрачає сили
і ...викуповує своє.

***
Цитуємо і Окуджаву,
і інші чуємо слова:
«Ми пишемо не ради слави!»
Але нашіптує лукавий:
«Радій, що ціла голова!»

***
Немає кари на закони.
Не все, що пишеться, годиться.
Та видаються моветони
і тиражуються мільйони,
хоча читають одиниці.

***
Ніхто завідомо не знає,
що нас чекає на віку.
Але нікого не лякає,
що лиш поет відповідає
за кожне слово у рядку.

***
Не об'єднують марні надії
і застої у вирі подій.
А роз'єднують різні стихії
птах у небі і жаб у воді.

***
Опудало висміює паяца,
а ілюзіоністи – чудеса.
У гуморі – трагедія уся.
Сатирики іронії бояться,
а карикатуристи – ляпаса́.

                              2016

А-А-А-А-А!!!
…………………..
нота фермати
пора
брат
пора
поза колони готичні
асиметричні
ганьба і ура
анти-формати
космічні
передове атакуюче зло
і профанація ліри
раша
не наша
карлуші кіло
у бутафорії миру
укри
і урки
ремейки боїв
море і муки і горя
орієнтація бойовиків
зорі кремля і аврори
і агітація
шоу орди
ілюмінація
браво
у революцію
флагман біди
у навігацію
кава
у ейфорії феєрії
нація
обміни бранцями
слава на мить
у авіації
раї
імперії
і левітація
протуберанцями
небо палає
і море горить

               01.2016

Не убієнна потайна горила,
що урізає рейтинги чужі,
себе самого переоцінила,
але сує своє ротате рило,
оцінюючи витоки душі.

Воно іще – ні м’ясо, ані риба,
а думає, що ми усі – осли.
Але пора урізувати хиби,
якими б юні хиби не були.


01.2016

***
У Пітері нова культура –
із порцеляни фетиші
путініани без душі:
або у образі лемура
(Lemurа catta? Ката гуру?)
або сидить на «кукиші».

***
Не сидиться і не спится Вові.
Отамо – і гроші, і бої,
онино – сусіди, і корова,
отуто здихає, ген – здорова.
Ось і тягне у чужі краї.

***
Йому увага є усюди
і забувають лизоблюди,
що пожирає їх вампір.
Але купують шалапута:
хелло серійне... хтиве... люте –
і не людина, і не звір.

***
На царя його еліта маже,
а у небі Божий перст покаже,
хто «кришує» вихреста попів.
Невідомо, як ще карта ляже...
А за еМПеЦе діяння каже,
що живе за тридцять срібняків.

***
Мочить, мучить, убиває
і ніхто не знає,
де й коли біля сараю
під собаче, – баю-баю
і воно сконає.

***
Злісний карлик нагнітає з ложа
ненависть до всього, що живе.
Та живе звичайно переможе
неживе, конаюче, вороже
Каїнове дзеркало криве.

                              2015

***
Не буде у нації Віче і Ради,
коли обираємо харю таку,
якою по пиці дають пацюку.
Але і таланти не підуть у владу,
де місце саперу,
а не вояку.

***
І уряд нібито на місці,
і ворог ніби не рідня,
а ми ординці – наодинці,
по мікрофону – українці,
у кулуарах – кацапня.

***
Як не є, а буде еСеСеР
не у цьому, то у тому місті,
де голосували пацифісти.
І усі радіємо тепер.
Київ завойовує боксер,
а Москву аж два баскетболісти.

***
Немає щастя – бути на краю
за ідеали хибні і облудні.
Але коли за націю свою
всі ладні захищатись у бою,
то лише ліві стали миролюбні.

***
Не для того гинули найкращі,
не чужі, а наші вояки.
І не агітуйте навпаки.
Істина у тому, що у Раші
укри не воюють. Урки ваші –
і злодії, і бойовики.

***
А «наші» малюють велике майбутнє –
той самий за обріями комунізм:
оброки, офшори, дешеву валюту,
воєнні аврали і Рашію взуту,
себе – олігарха, Європу – без віз.


2015

***
І дар, і кара заодно –
сім кольорів одної гами...
Феміда – іншими словами.
Її закони доміно
міняти кожному дано,
але вона рулює нами.

***
Жирують люди у Європі
і у Парижі – на боку.
Немає візи і, – ку-ку:
ні у Італію – укропу,
ні у Америку – совку.

***
Усі ми – люди, загалом – нізвідки
і вибрані, і обрані у клітку,
і неугодні часу і собі,
коли купуємо майбутніх свідків
своїй жадобі, славі і ганьбі.

***
Не буде Крез просити край дороги
на хліб і сіль, а обдере убогих
і яхтою в Європу попливе.
Його офшори – діло не нове.
Хто звик говіти на широку ногу,
не кається, що вбивцею живе.

***
Латають економіку до дірки.
Не вистачає злості на вождів
і їх банкірів, що мою копійку
собі у ренту, у свою копилку
помножили у тисячі разів.

***
Усе тече, усе минає.
І забуває патріот,
що він не те, що ідіот,
але історії не знає, –
як революція конає
і як подякує народ.

               2015

А я уб’ю себе в собі собою,
Тоді тобою я уб’ю тебе,
За тим наллю вина я, і виною
Уп’юсь до смерті майже - і т.д.

Любов нещасна так занапастила
Мене й тебе, коротше, нас обох,
Що стала я сама собі немила –
Нехай над нами змилується Бог!..


13.10.2015

як пальці світло стиснуть на спині
і поповзуть шаленці вниз додолу
згадаю як уперше у мені
ти побував тоді згадаю знову
про місяць травень липень листопад
як у траві ми зігрівались двоє
як у горах настиг каменепад
і я твою забула навіть мову
забула я чи був ти у мені
і геть пішла
німа і загадкова


15.05.15

Тебе кохав вночі таємно, мовчки,
Про це лиш Бог один і знає, як,
Дійти я прагнув до самої точки,
Коли сказала тихо: "Oh là là!" -
Взяла й пішла без спідньої сорочки,
Стрибнула в гречку і зійшла на пси...
І я вночі завив на місяць вовчий
Та глас почув небесний: "Не гріши!"


14.09.15

Оце ж пустило, попустило,
Аж розпустило все вкінець.
Моє таке грамОтне стИло –
Римує «майстер», це - «песець».

Та з боку іншого дивиться –
Хмарин імлистих табунець,
Натхнення… з Божої криниці –
Це ж Образи! Я – молодець!

І Бога Ра уже шаную,
(Хоч наголОси – не туди!)
Його не поминаю всує,
Розхвалюю на всі лади.

Видать таки від «Бога» знак то –
Цей «поетичний» лексикон:
В траві… осінні, літні акти –
«Високий» смак мій – як закон!

Двояке чтиво – шоу нині –
Читач гукнув мені: агов! –
Я посміхнувся над бікіні,
Ну а тоді вступив у «гов»!

4.09.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

Вдягни мене чи, краще, роздягни.
Тоді у душ - і вимий від багнюки.
Бери на руки і клади на низ -
Я унизу не видам ані звуку.

Дивись на мене – ні, не на лице!
Дивись углиб – дивись, чи там не втонеш.
Нікому я не розповім про це,
Бо ми удвох порушили закони.

Як дуже хочеш – стрель у мене, стрель!
Чи придуши, як мавр Дездемону.
Штовхай мене, як штангу чи гантель –
Ти можеш так робити аж до скону.

Погасло сонце – це ще не біда! -
Біда, що посковзнулась на слизькому.
Укритись нічим – милий мій, давай
Бери мене скоріше - і додому.


25.08.15

***
У обоймі – тільки шість.
У обіймах буду гість
і у неї, і у Ліри теж.
Та чого іти мені
у герої записні,
поки те що сіється, не жнеш?

***
Осідлаю я Пегаса,
як бувало не щодня
і за путінську заразу
на кладовищі Донбасу
може й вип'ю на коня.

***
І буду я у Рашії «запретний».
А як не я, то хто її доб'є
за те, що сало ріже не своє.
А може дати чергу кулеметну
оце і є призначення моє?

***
Пу криваве ще мене не знає,
хоч у Раші є мої сліди.
звідки не вернулися діди.
І коли Європа почекає,
то колись доїду і туди.

***
Не чути «вопіющого» народу,
що визначає імідж на загал,
кого – «мочити», а кого – у воду...
По-тихому йому намилять морду
і не узріє, де той п'єдестал.

***
А ми усі зальотні патріоти.
Немає тільки совісті такої,
як мають волонтери і герої,
аби стояли ще рої і роти.
Але радіють чинні ідіоти,
які вони у нації ізгої.

                              08.2015

***
Всі Буратіни дочекались ласки.
Старий П'єро, але з нової казки,
всю сцену у комерцію повіз.
І нині можна плакати без маски,
але сміятись – тільки-но на біс.

***
Єднаються друзі, жиди і укропи,
і ті, кому світить іще у Європу
без ручки тягти чемодан.
Який майданутий тепер пам'ятає,
як фотогенічно
П'єро і Віталій
єднали під себе Майдан?

***
Оживає цирк на дроті –
шапіто із патріотів,
що ведуть народ,
опоясаний і взутий,
зобов'язаний тягнути
до нових висот.

***
На арені ми єдині.
Висимо посередині,
наче Арлекін.
Володімір і русини
об'єднали Україну
із обох сторін.

***
Керують акробати на канаті.
І ролі є, і п'єса не нова.
Суфлери є!
Але – одні слова.
А хочеться рукою показати,
яка кому належить булава
або яка у кого голова.

***
Ніхто Мойсея не чекає
у дельті Дону і Дунаю.
Навін увійде у Сіон.
А поки і його немає,
то є обітована раю,
як цирковий ілюзіон.

                                             2015

Набачилися небо і поля,
що в Україні є іще поети,
які на злеті видимі здаля,
але і їм буває не до злету.

Минає революції пора,
за нею інша нібито на часі.
Ну, де ви, просвітителі пера,
що не відповіли мені ні разу?

Ну хоч би щось пораяли мені,
полаяли, як у часи радянські.
І невідомо, чи то я на дні,
чи у «Дніпрі» одні пісні циганські.

Ой не водою повниться журнал.
Пливе за течією неповторне.
І буде у редакції аврал.
Мене почули нині, як і вчора.

Але фальшиве соло не дует.
Руки нема, а треба дві, буває.
І Луківа не радує сонет,
що є поет, якого ще немає.

А я піду із Перцем заодно
і втну, – біліє парус одинокий.
або, – реве та стогне Дніпр широкий...

Але нема надії все одно.
Мої листи потрапили на дно.
Дніпро широкий,
                              але ще й глибокий.

                              2015

З роботи я додому - й на роботу...
А хто не любить – той і не поет...
Ах, несподівано застав мене достоту
Роман службовий... Ні, я не про те!

Таке й Шекспіру не насниться - що ти!
Моя дружина знає її теж!
І з femme fatale мені не розминутись,
Бо в кабінеті - поряд... Ось вам хрест!

Та менше з тим – але ж і чоловіка
Її я знаю – як вам цей сюжет?..
Якби застукав - став би я калікою
Й про наш роман дізнались би з газет...

То ж мовчимо ми з нею, наче кляті -
Жагучі погляди говорять все за нас...
А по роботі - мус' нам розмовляти! -
Бо ж донесуть комусь-таки - на раз!

І я кручусь, як муха у окропі,
Як на пательні смажений карась...
Ні, ну чому ж не стрілись на курорті -
Чудово з нею провели би час!..

Раз уночі ідея фікс наснилась -
Як наодинці всі залишать нас,
То я коханій здамся, як на милість...
Нехай єднає Ерос і Парнас!


19.07.15

***
Ми такі і ми сякі,
і фашисти, і не наші
завойовники лихі,
наче ми – не ми, а Раша.

***
Об'єднує минуле і сучасне
історія, яка на всіх одна.
Але існує й діє сатана.
Реалії такі, що кожен ахне.
Де «русский дух» –
там Руссю і не пахне.
Де «русский мир» –
там лихо і війна.

***
Зі шкури аж вилузується Рашка.
На сцені людоїди – як боги.
Комедію ламати – це, будь ласка.
І різати, і нищити не тяжко,
але творити їй – не до снаги.

***
Живучі русофіли, як мікроби.
Але немає ради на бацил.
Якщо узяти на один копил
міліціянта, п'яницю, неробу,
і перелицювати в русофоба,
то де візьметься українофіл?

***
І рашія, і путія – садисти.
Відома раса урки-вояка.
Воюють за «ідею» сателіти,
а наші доморощені бандити
годуються із каси общака.

***
Рахітні держави. Круті ліліпуті.
Зачахли Гиреї у Чудії взуті,
яка у Європу війною іде.
Немає надії на світле майбутнє,
якого у Раші немає ніде.

                                                                                          2015

Для розмаїття довгих статтей,
Куцих ночей і днів
Я продукую безліч ідей,
Знаю чимало слів.
Часто сиджу, наслідую вас,
Оком сканую вміст.
Їм ваш папір, емоції, час,
Вулиці ваших міст.
Ось прямо зараз вам у цей текст
Квіти із вази украв.
Хочете – можу поцупити кекс,
Декілька інших страв?
Чи описати природу, людей,
Волю, природу, човни?
Я продукую безліч ідей,
І повен ідеями!

Як тихо у п’янких обіймах Тані...
Не Таня? Катерина з Теремків?
Та Ярослав я, тьфу ти ні, не Ваня.
Забулась?.. Утіпуть, жінки які.

Уже приплив. А звідки колихання?
Окремо хвилі пестощів − самі.
Підозра є, не обійшлось без Гані,
вона ж вулкан, пустунка, мімімі.

.. Що за дива життя мені підносить –
і не сліпий і, ніби, не глухий.
Мабуть щось зі смаком. Або із носом.

Скрипить перо − як є, через гріхи.
Гадав − любов… А це ж насправді оси
обсіли ще торішні пампухи.

вишневий птах лелечим оком
вишукуючи страви
гуляє лісом скоком-боком
не зовсім для забави

шумлять дуби різноголосо
шепочучи отаві
а я іду по травах боса
бо маю пильні справи


08.04.2015

Весняний птах з вишневим оком
На друге трохи він глухий
Та шум березового соку
Побачив і сказав кахи

Здійняв аж ліс похилі плечі
Звисав з них кучер то краса
І шкарбанами з ніг лелечих
Лубок модерний розчесав

7.04.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

Прокинувсь рано, тільки дах
кудись поїхав, зникла скриня,
і у квітчастих гарбузах
усе довколишнє вориння…

...Пригадую, три перстені
дістав, немов із під коріння,
й пішов напитувать сватів,
щоб сіяти своє насіння.

Та скільки сіл не обійшов –
усі дівки страх гонорові!
То до спітнілих підошов
накрапав краплі яворові.

В своїй шаленості весна:
горюче сонце в тім’я дзьобом…
На скрипці тенькнула струна
як зачепив десь ненароком.

Хоча б росиночка одна,
яка небудь – чи синя, срібна…
Угледів десь червоний дзбан
із м’ятним трунком… Мамо рідна!..

…Найкраще вдома… На стіні
крилата скрипка спочиває
і творчі запальні вогні
десь за воринням достигають…

Ігор Павлюк нікого не вбив.
Хіба випадково мурашку.
А ще, коли закривав гриби,
Змолов слимака на кашку.

Ігор Павлюк розумів повій
І навіть мову пташину.
Стати, як Ігор Павлюк, зумій
І випий за це плящину.

У нього на пляжі украли труси
(А, ні, це, здається, у мене),
А коли гаманцем він своїм трусив,
Красуні збігались – ой, нене!


17.03.2015

Сонце гріє.
Не моя вина,
Що таке трапляється зі мною...
Бачу, як у хвилю йде вона,
Сяючи яскраво голизною.
Купідон за деревом присів
І стрілою цілиться у серце -
Ох і закохався ж я у дів,
Що у морі хлюпалися в серпні!
Десь поодаль чути голоси...
На осонні засмагаю тихо
Поряд з королевою краси -
І від захвату тамую дихання.
А чи предкам тим не все одно?..
Чи не проженуть мене, до біса?..
Як смакує молоде вино
З юнкою оголеною в лісі!


17.03.2015

Чорнила немає.
Є клавіш рядки.
А ще - монітор навпроти...
І я би поетом став залюбки,
Але графоманом – не згоден.
А я б за комп'ютером вічно сидів
І вірші писав та поеми,
І Гамлета вибір - бути чи ні –
Не став би для мене проблемою.
Та ні, не просіть - в монастир не піду! -
Тим більше, звичайно, в жіночий.
Та й хто мене пустить туди, на біду?..
Знайшлося б чимало охочих!..
Такого й у світі іще не було!
Спитайте хоча б Аліг’єрі.
Зачинять монашки, поетам на зло,
Ворота залізні і двері.


17.03.2015

Звична сліпа бездуховна реалія –
із інструментом десь метрів на два
входить Миколка у келію й талію
міряє поглядом. Гарна вдова.

Вимита пика без мила виблискує.
Ловко підкручує вуса кота,
і намагається довгою тріскою
ткнути туди, де водиця свята.

Лікті зав’язує туго за спиною.
Жінка брикається, ще не стара.
Мріє уголос: – це стерво ще скину я.
Нелюда гнати на люди пора.

Та й не далеко до Києва звідси.
Скажу Івану про Декамерон.
Хай у горлянку запхне йому тріску.
Вічна заноза воно для матрон.

                              15.02.2015

Ми сиділи з тобою на палубі,
А над нами витала поезія...
Шепотів тобі тихо і жадібно:
- Чом уста твої - гостре лезо

І, неначе броня - одяг,
А у пазусі - дві гранати?... -
Та, почувши твій хтивий подих,
Зрозумів, як тебе назвати.

Я на вушко тобі - вірші
Земляка Жадана Сергія -
Ти не слала в прогулянку пішу -
І торкався до тебе з надією.

Але скресла, розтанула крига,
Як натрапив я на Полозкову -
Хтось на лавці забув її книгу,
Як щасливу з коня підкову.

Так Сергій у дуеті із Вірою
Посприяли у справі сексу...
А у вас є подібна мрія?..
Вчіть напам'ять авторські тексти!


12.02.2015

Недарма я з тобою стрічаюся -
Ти є сутність, напевно, сама,
І лупцюєш мене люто палицею,
Хоч її, як поглянеш, нема.

Призначаєш мені знов побачення
І шепочеш: «Краса – в голизні»...
Це багато для одягу значило -
Не згадаю, чи й був на мені...

В чагарі ми - а ті все густішали,
Крони ледь не сягали до гір...
Так у заростях сутністю тішились,
Що від неї родився цей вірш...


27.01.2015