Як тихо у п’янких обіймах Тані...
Не Таня? Катерина з Теремків?
Та Ярослав я, тьфу ти ні, не Ваня.
Забулась?.. Утіпуть, жінки які.

Уже приплив. А звідки колихання?
Окремо хвилі пестощів − самі.
Підозра є, не обійшлось без Гані,
вона ж вулкан, пустунка, мімімі.

.. Що за дива життя мені підносить –
і не сліпий і, ніби, не глухий.
Мабуть щось зі смаком. Або із носом.

Скрипить перо − як є, через гріхи.
Гадав − любов… А це ж насправді оси
обсіли ще торішні пампухи.

вишневий птах лелечим оком
вишукуючи страви
гуляє лісом скоком-боком
не зовсім для забави

шумлять дуби різноголосо
шепочучи отаві
а я іду по травах боса
бо маю пильні справи


08.04.2015

Весняний птах з вишневим оком
На друге трохи він глухий
Та шум березового соку
Побачив і сказав кахи

Здійняв аж ліс похилі плечі
Звисав з них кучер то краса
І шкарбанами з ніг лелечих
Лубок модерний розчесав

7.04.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

Прокинувсь рано, тільки дах
кудись поїхав, зникла скриня,
і у квітчастих гарбузах
усе довколишнє вориння…

...Пригадую, три перстені
дістав, немов із під коріння,
й пішов напитувать сватів,
щоб сіяти своє насіння.

Та скільки сіл не обійшов –
усі дівки страх гонорові!
То до спітнілих підошов
накрапав краплі яворові.

В своїй шаленості весна:
горюче сонце в тім’я дзьобом…
На скрипці тенькнула струна
як зачепив десь ненароком.

Хоча б росиночка одна,
яка небудь – чи синя, срібна…
Угледів десь червоний дзбан
із м’ятним трунком… Мамо рідна!..

…Найкраще вдома… На стіні
крилата скрипка спочиває
і творчі запальні вогні
десь за воринням достигають…

Ігор Павлюк нікого не вбив.
Хіба випадково мурашку.
А ще, коли закривав гриби,
Змолов слимака на кашку.

Ігор Павлюк розумів повій
І навіть мову пташину.
Стати, як Ігор Павлюк, зумій
І випий за це плящину.

У нього на пляжі украли труси
(А, ні, це, здається, у мене),
А коли гаманцем він своїм трусив,
Красуні збігались – ой, нене!


17.03.2015

Сонце гріє.
Не моя вина,
Що таке трапляється зі мною...
Бачу, як у хвилю йде вона,
Сяючи яскраво голизною.
Купідон за деревом присів
І стрілою цілиться у серце -
Ох і закохався ж я у дів,
Що у морі хлюпалися в серпні!
Десь поодаль чути голоси...
На осонні засмагаю тихо
Поряд з королевою краси -
І від захвату тамую дихання.
А чи предкам тим не все одно?..
Чи не проженуть мене, до біса?..
Як смакує молоде вино
З юнкою оголеною в лісі!


17.03.2015

Чорнила немає.
Є клавіш рядки.
А ще - монітор навпроти...
І я би поетом став залюбки,
Але графоманом – не згоден.
А я б за комп'ютером вічно сидів
І вірші писав та поеми,
І Гамлета вибір - бути чи ні –
Не став би для мене проблемою.
Та ні, не просіть - в монастир не піду! -
Тим більше, звичайно, в жіночий.
Та й хто мене пустить туди, на біду?..
Знайшлося б чимало охочих!..
Такого й у світі іще не було!
Спитайте хоча б Аліг’єрі.
Зачинять монашки, поетам на зло,
Ворота залізні і двері.


17.03.2015

Звична сліпа бездуховна реалія –
із інструментом десь метрів на два
входить Миколка у келію й талію
міряє поглядом. Гарна вдова.

Вимита пика без мила виблискує.
Ловко підкручує вуса кота,
і намагається довгою тріскою
ткнути туди, де водиця свята.

Лікті зав’язує туго за спиною.
Жінка брикається, ще не стара.
Мріє уголос: – це стерво ще скину я.
Нелюда гнати на люди пора.

Та й не далеко до Києва звідси.
Скажу Івану про Декамерон.
Хай у горлянку запхне йому тріску.
Вічна заноза воно для матрон.

                              15.02.2015

Ми сиділи з тобою на палубі,
А над нами витала поезія...
Шепотів тобі тихо і жадібно:
- Чом уста твої - гостре лезо

І, неначе броня - одяг,
А у пазусі - дві гранати?... -
Та, почувши твій хтивий подих,
Зрозумів, як тебе назвати.

Я на вушко тобі - вірші
Земляка Жадана Сергія -
Ти не слала в прогулянку пішу -
І торкався до тебе з надією.

Але скресла, розтанула крига,
Як натрапив я на Полозкову -
Хтось на лавці забув її книгу,
Як щасливу з коня підкову.

Так Сергій у дуеті із Вірою
Посприяли у справі сексу...
А у вас є подібна мрія?..
Вчіть напам'ять авторські тексти!


12.02.2015

Недарма я з тобою стрічаюся -
Ти є сутність, напевно, сама,
І лупцюєш мене люто палицею,
Хоч її, як поглянеш, нема.

Призначаєш мені знов побачення
І шепочеш: «Краса – в голизні»...
Це багато для одягу значило -
Не згадаю, чи й був на мені...

В чагарі ми - а ті все густішали,
Крони ледь не сягали до гір...
Так у заростях сутністю тішились,
Що від неї родився цей вірш...


27.01.2015

Примітила в товпі лице.
Таке брутальне, просто до знемоги.
Кажу йому, брутальному, про це.
А він мене – за щічку і… за ноги.

Аби мовчала - обіцяв ковчег,
Осла, ягнят, слониху з слоненятком…
Мені від того всього стало зле,
Аж мусили під носа дати ватку

З нашатирем…
Та не про це йде мова…
Коротше, посадила… Менше з тим…
Виходить в море бригантина «Еспаньола».


14.01.2015

Купивши яблук, я забув про сенс.
І нічого відняти чи додати.
Усе би добре, але Джо Дассен
із рання почина уже співати.

Нема азарту, мотлохом ажур.
Камінчик з Ялти береже від вроків.
Котяра Мурчик муркає про Мур,
вона мені: Не далі п’яти кроків!

Лишатись, йти? Підкаже Купідон,
але тоді… немов їда без БАДу.
Колись на шхуні – нині не резон:
ні піни, ні сирени, ні Синдбада.

Отож терплю, куди її таку,
з намистами і перлами-вустами.
Ось копію повішу у кутку,
під саму стелю поруч з образАми.

На пледі крихи ранішніх гостин.
У жирних плямах цифри і сатин.

Дивлюсь у кут – біліє паспарту.
Свята жона. До неї я росту.

13.12.2014

Червона кішка у скляній кімнаті
Китів ловила на шматок тунця,
Дощ за вікном по шибці тихо крапав -
Вам до вподоби казочка оця?

Кити ковзнули кішечці між пальців,
У глибину пірнули і втекли -
Але, зачувши ніжні звуки вальсу,
Повиринали, бідні, в нікуди…

Чи вам продовження не зовсім до вподоби?
Про ельфів хочете? То слухайте, авжеж:
На конях скачуть мари із утроби,
Аж стугонить земля, а від пожеж

Палає в небі око часоплину,
Гуркочуть ребра чудо-козака,
Мару додолу кінь із себе скинув -
Ну, як вам казочка? А, чуєте, така?

Собаки люті в черговому party
Впіймали кішку злякано-м’яку...
Не знаю я, як тих собак назвати -
Сліди від них лишились на піску.

Червона ледь пролазила між ґрати,
Нявчала гірко і по склу скребла,
А по щаблях літала так завзято,
Ще й пазурами дряпала зі зла -

Та не втекла… І собацюри-зебри
Її роздерли, наче й не було -
Хоч і не мали жодної потреби,
Зробили кішці очевидне зло.

Ну що ж таке? Невже не до вподоби?
А що вам, любі, треба, врешті-решт?
Щоб казка не страшна була і щоби
Розповіла про принца і принцес?

Стоїть над морем пальма пречудова,
Пливе по морю човен в мандри - ох,
Від жаху, бачу, втратили ви мову:
Це слів моїх проріс чортополох.


24.11.2014

Сказала жінка: "Йди із хати!"
І я пішов, бо я такий -
із ликом вічного невдахи,
насправді "парєнь" золотий.

Хай вітер б’є мені у спину
і нижче спини також б’є,
піду до кума на гостину,
бо кум казав: «Моє – твоє!»

А там горілка і закуска,
а ще кумася, о-го-го…,
запечена із рання гуска,
а кум поїхав десь. Хо-хо!

А ти, жона, сиди у хаті
зі своїм дахом за вікном.
Непотріб я? Ще будеш знати,
як розкидатися добром.

23.11.2014

От листя ж вродило! Достигло - хоч їж,
У діжці соли, чи закатуй у банки...
Наврочити можуть колишні свої ж -
Скуштуємо, може, зимою листянки?

Пошити б ще ковдри, встелити дахи,
З дарів дармових поробити брикети...
Антракт. Відлітають у вирій птахи
І в сплячку зимову впадають поети.

Усе обнулилось. Заснули вони
До першопочатку, точніш - до весни.

(Комедійний переспів)

Не ходи восени з декольте!
(Грип, застуда, бронхіти – не те,
що потрібне на конкурсі «Осінь»)
Краще листя багряне у коси
заплети, під заграви рум’ян,
а на плечі – пухнастий туман,
ложе вистели золоте,
жовта сукня, підбори... Проте,

він присуне, як завше, під ранок,
захмелілий од сонму коханок.
Усміхаючись хитро у вус -
дим для вибачень... Нині ж - конфуз:
Ти - згадаєш йому павучка
в декольте... Не здригнеться рука:
("Гарним тілом узимку потішу?..")
впУстиш жевжику в пазуху мишу!

14.10.2014

Пародія:
В час шалений горіхопаду
Ув обійми твої упаду...
Просто тут, просто посеред саду...
У людей, у дерев на виду...
Ти вважаєш гріхопадінням
Божевільну ідею ПРО ЦЕ?..
Я така ще дитинно-осіння,
Що зігріє і тепле слівце.
Гріхопади бувають різні...
Тиха осінь...Багряний сад...
Ти приходь...а то буде пізно-
Бо не вічний горіхопад...
09.10.14.

Я Вас – три крапки… І на Вас – три коми.
Куди бажаєте -
У профіль чи анфас.
Та Ви ніколи, чуєте, ніколи! -
Чому я Вас, тим більше, чом на Вас.
Ідіть Ви на.
Ми ж навіть незнайомі.
Ні, не погоджусь.
Що пораджу Вам?
Кажу ж – три крапки… Іже тії коми.
Проходьте далі.
Бачите? - вігвам.


10.10.2014

Переспів

ми з осінню зіграєм в дві руки
хоча могли б звичайно і в чотири
та канули роялі і клавіри
у темні кола світлої ріки...
що нам ударні струнні духові
для увертюри золотого падолисту
на подив для усіх земних артистів
зіграємо на струнах павучків…
нам жолуді ударять в тамбурин
каштани пострибають геть стакато
намріяли колись отак зіграти
без партитур аплодисментів ми
її рука в моїй у напівсні
а друга доторкає струни серця
на попелищі у фінальнім скерцо
ти підіграєш осене мені?


09.10.2014

Коли дівчата одягають ліфчики
І потрапляють груди у неволю,
То запитали спершу би у лікаря,
Чи прагнуть груди темної недолі.

Як макіяж на личка накладають,
Підводять очі, нігтики подовжують -
Вам не побачити, але включіть уяву,
Бо це нікому ще не заборонено.

Як йдуть у сауну дівчата із коханими -
Це так приємно, весело - не нудно.
Везе панам, буває, з тими паннами -
І вдячні волі їхні голі груди.


08.10.2014

Надсилаю тобі вірш
У новітньому стилі, мила,
Як просила, є фото, лиш
Не показуй комусь те "мило".
Ти хотіла у стилі ню?
Полюбуйся: модель - гола.
І увагу зверни, ну,
Як зняла вона весь одяг
І без жодної із прикрас,
У бентежній красі, звісно,
По алеях нічних йшла,
По бульварах мого міста
І на станції у метро
Позувала, в "Пузатій хаті".
На прем'єрі була в кіно,
На балконі у драмтеатрі.
Милувалися глядачі,
Не могли відірвати погляд...
Ти питаєш, а де вірш?
Задивився й забув - от, .лять!


24.09.2014

Сьогодні я позбудуся епітетів -
Кому потрібен зайвий антураж?
Удалину майнуло красне літечко,
За журавлями осінь скрикне враз.

Я у траві, між хвилями зеленими,
Дивлюсь на сонце й хмарну каламуть,
Там, де праліс шумить у небі кленами,
Що рвуться вгору – листя їх, мабуть,

Хотіло б швидше від дощу сховатися,
Що і по кроні й стовбуру січе…
А за вікном художник у краватці
Картуз насунув ледь не на лице.

О, він – митець! А як мені - мисткинею,
Поеткою назватись? Хай їм грець!
А, знаєш, скоро віршувати кину я,
Порву папір, зламаю олівець.

Забуду я рефрени з гобеленами,
Вуаль, граніт і рим печальних злет
Та що є сили до небес полину і
Знайду тебе, що ім'ярек - поет.


23.09.2014

Проблеми з серцем? Це проблеми віку!
Щоб не лишатися самотніми й на мить,
Кохану варто мати чоловіку -
І телефон. Як щось лиш заболить,

То подзвонити: «Любо, задля втіхи
Тебе чекаю. Не моя вина,
Що хочу я - так, що зриває стріху -
В тобі втопитися, любаско, аж до дна.»


16.09.2014

Позаду з косами мерці, а край дороги -
три Литвини, три Порошенки, три Балоги...

шопинг в Жмеринке...
на троих
и утро с похмелья в Полтаве
не пофартило
бубны валет
насмерть селедкой изгажен

мутно в стакане
глотком
пыжится брызнуть
с гортани
все остальное
потом…
молодо-зелено
грани

ах двадцать два – перебор!
кто вы – зверушки попойки?
хочется за бугор
Мир –
а навстречу Я
с койки…

25.08.2014

Ось так і живемо
У тиші нічній.
І добре окремо
Тобі і мені.
А серце як завше,
Від того болить,
Від того болить,
Що дружба забута на мить.

А наші роки,
Наче птахи, у вирій летять,
І ніколи нам
Оглядатись назад.

І радості злук,
І печалі розлук
Ми все поламали,
Товариш і друг,
А там, де колись
У майбутнє ішли,
В майбутнє ішли,
Тернини тепер поросли.

Не створені ми
Для високих ідей.
І миру не буде
У наших дітей.
Ми з ними ідемо
Назустріч вітрам,
Своїм ворогам.
І як помиритися нам?

Ось так і живемо,
І тиші нема,
І сонце сіяє,
а в душах – пітьма.
А серце, як завше,
Болить і болить,
і стане за мить,
Від того, що дружба ятрить.

А кулі летять,
Ваші кулі у серце летять,
І нічого нам
Оглядатись назад.

                              08.2014

у моїй голові диверсантами злющі відьми
їх тихенько рахую одна дві п’ять
і збиваюсь помітивши їх без спіднього
обмотались чар-зіллям і кляті в кущах
сидять

у моїй голові літаками бозони Хіггса
крізь астрали і кварки у доплерівський ефект
я знімаю із себе усе швиденько до біса
від орбіт до галактик й кількох невідомих
комет

у кімнату боюсь там так темно хоч око виколи
в ній немало чорнезних як чорт котів
у моїй голові загули гвинтокрилом віхоли
а малесенький дрон аж під стелею щось ло-
потів

набираю я лікаря пропишіть хоч якісь пігулочки
або заштрика дайте немає то краще дві
не боюся я вас аніскільки нізвідки ні трішечки
лиш зірвуся знетямлено й голосно скрикну
help me


14.08.14

Путін випускає гази у Європу,
Аж труба "Газпрому" виросла в горба,
В Україні здуло "царственную жопу",
Певно, буде скоро вже йому труба.

17.07.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Добре тим, у кого добре все:
Молодим, здоровим і багатим.
Захворів – тоді таки не те,
А старому – хоч тікай із хати

І біжи до лікаря мерщій,
Звісно, якщо грошей маєш трохи,
А як ні – жалійся чи жалій -
Бо не допоможуть «ах»-и й «ох»-и.

Так і я: до шпи́талю заліг,
Ліків прихопивши два пакети,
По аптеках ледь не збивши ніг -
«Краще я купив би пістолета

І застрелився!.. А що, хіба не так?!.
Хворому до смерті вікувати?..», -
Подумки грішив я, неборак,
В лікарняній лежачи палаті.

Але тут заходить медсестра
Із стрункими довгими ногами -
Ніби скинув я свої літа,
В голові заграли ноти й гами!..

А за нею лікарка ввійшла
І мені – немов сяйнуло в очі!
Аж до пояса текла її коса,
Вигинався ніжно стан дівочий.

До краси такої я не звик:
Задививсь в озера ясно-сині
І утратив мову – бо язик
Пересох і вперся в піднебіння.

Сіла поряд, мовить щось… Та де!..
Та ж у вухах - як напхали вати!..
За зап’ястя узяла мене –
Хоче пульс, напевно, рахувати.

Скаче серце - вискочить з грудей!
Я хіба на цьому світі, Боже?
Молодий напевно ще, ачей!
Ой, штрикну́ло… У ребро чи крижі?

Хоче тиск поміряти – а я
Не у змозі поміняти позу.
Нахилилась ближче - а-я-яй! -
Відвести я погляд не у змозі…

Не згадаю навіть, як пішла…
Я тоді свідомість, певно, втратив...
Не в лікарню я потрапив - в рай
Чарівних красунь та ескулапів…


17.07.14

Чи хоче Рашія війни,
я не питаю у «страны»,
в якої ненависть кипить,
тому що Київ не горить.
Ви запитайте у Кремлі,
де окопались москалі,
чому пустіє на столі,
але воняє по Землі?

Питайте ви у матерів,
питайте українських вдів.
І хай розкажуть їх сини,
чи хоче Рашія,
  чи хоче Рашія,
     чи хоче Рашія
               війни?

Ви воювати мастаки.
Всі знають ваші матюки.
Але у кожному бою
ви убивали «мать свою»,
яка танцює у Криму,
яка забула Колиму.
У всього світу запитай, –
чи Хінді-Раша ще «бхай-бхай»?

Де міліарди на крові,
які ділили візаві,
і вам повідають пани,
чи хоче Рашія,
  чи хоче Рашія,
     чи хоче Рашія
               війни?

І ми устояти змогли,
бо ми не хочемо імли,
де діти падають в бою
за землю Руську – за свою,
бо ми не хочемо, щоб знов
тут воцарився людолов,
бо ми за волю полягли.
А ви за що лягли, козли?

Ви запитайте у солдат,
що під брезентами лежать
і скажуть винні без вини,
чи хоче Рашія,
  чи хоче Рашія,
     чи хоче Рашія
               війни?

Ви запитайте комуняк,
у сук скажених і собак,
в регіональної шпани,
де поховались пахани?
Ви запитайте у Чечні,
як їм живеться по війні?
І вам розкажуть пси війни,
чого приперлися вони.

Ви запитайте у кумів,
у інших екс-багатіїв,
чи не розкажуть їх штани,
чого
     нема
         кінця
               війни?

                              07.2014

Уночі роздяг мене коханий -
Ані ниточки на тілі, гола, як...
Як ранкове сонце ясно сяє -
Поряд спить оголений юнак.
Обіймає тіло, наче душу -
Бачу, він уже напоготів...
Я його легесенько укушу -
Ну, туди, куди він і хотів.
Зацілую - ніжно й усе нижче:
Від грудей і стегон - до колін...
Як у кораблі існує днище,
Є і ватерлінія - о, блін!
А теперка можна і цигарку,
Можна і кавусі з коньячком.
О, палкий юначе - надто шпарко!
І за це тобі у... серце - цьом.


31.05.2014

Крізь конформізми, кон'юктури,
Крізь мишки і клавіатури,
Крізь схеми, плати, СD-ROM-и
Крізь монітори N-дюймові,
Крізь сайти, флешки, СD-R-ки,
Крізь светри, до дірок протерті,
Крізь серце, мозок, вени, руки
По клаві тихо тіло стука…
Панове, чуєте? В натурі,
Не тіло це - література.


13.05.2014

Мені сусіди в душу – як окропом!
Тут марсіани прилетіли скопом,
Накрапали у склянку валер’яни -
Й затихла біль в моїх душевних ранах.
Я марсіанам націдила трохи прани,
По п'ятдесят - і марсіани зовсім п’яні.
Додала їм по сто - вони разом як встали
І закричали, наче дикі галли.
Сусідам покрутили двічі дулі
І поповзли, ще п'яні, аж під кулі.
Та кулі марсіанів не взяли -
То й не зосталося сусідської орди.
Я марсіанам з радості - вина.
Ну, напилися! – не моя ж вина?
Гульнули марсіани так на славу -
Приготувала вранці ще по чашці кави.
А рани в мене, звісно, зажили!
Так позбулася я сусідів кабали.


12.05.2014

Ти на мене наліг передпліччями,
Гомоніли гормони пристрастю,
І, хоч я шепотіла: «Не муч мене!» -
Удалося мене притиснути.
Я вільготно текла вологою,
Наче річечка у долиноньку,
А на вушко тихенько мовила:
«Ну, візьми мене – все я скинула!» -
У літах ти був, а я юною -
Натомився так під калиною.
Ні, не склалося нам із гунами -
Незабаром тебе покинула.



08.05.2014

Усупереч розгнузданому ретро
люблю я розперезані слова,
які шанують,
                як і я,
                          всі метри,
допоки пам’ять серця ще жива.
Заходимо
               із хижі біля тину,
минаючи веселі паничі,
у сіни,
               за пороги,
                              у хатину.
А он –
           і коцюба, і рогачі.
Чорніють під лежанкою штандари,
у ко́вбасі – копистка чимала,
і на шнурку – присмачка для котяри,
а далі – піч,
               і у чеканні жа́ру
затикана за запічком кагла.
А біля печі
               ближче до Масни́ці
кружляє веретено кужіля́
із куклою у перхоті костриці...
І наче
         так усе,
                        як для годиться
навколо Сонця крутиться Земля.
Під сволоком – колиска на пружині,
малеча на коні
               до калити,
і образи́
               на покуті
                              в калині.
І як це любо
                  і мені –
                          дитині
дивитись ці літаючі світи.
А вже коли почується, –
                              ґерґеля,
то це – до діда.
               Це його устав
навчати, як
              до ночі
                         від купелі
на призьбі
               все чекати, як Ємеля
на піч
           до но́вих віників
                                 чекав.

                              05.14

суб'єктивно за ніч утомились
об'єктивно на сходах вляглися
об'єктивні сіренькі миші
суб'єктивно агенти лісу
об'єктивно прийшли зі сходу
суб'єктивно в них гострі зуби
об'єктивно скоріше зі споду
суб'єктивно собі на згубу
об'єктивно злякались любовно
суб'єктивно завили на когось
об'єктивно як місяць уповні
суб'єктивно загавкали вголос


03.05.2014

Бах у селі вмирав поміж отав
І каявсь – тінь набрякла від спокути –
(До звуків Йоханн, як бабай, прикутий)
Чом Дударя я досі не читав?!

Чом скрекіт, а не гуркіт канонад? –
Образились ворони серед вітру…
Микола, мабуть, пив не лимонад!
Напевне, потягнув усю півлітру.

Ох, камінь філософський затесав –
Світ вічний і минущий, як полова.
Церковний хор відспівує: "краса!"
Хто в ліс «під газом» тягне, хто – по дрова.

Завили нетутешнім звуком пси…
Чом, Йоханне, на стінку ти дерешся?
Горілку пий, бо прахом вже єси!..
Тут без півлітри, ні, не розберешся!..

1.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014).

ПАРОДІЯ

Ні...ні...Ні !

Дійшов. Заснув. Прокинувся. А-га!
Шкарбан* не мій, але моя нога.
Труси в клітинку, майка "адідас"...
На кріслі поруч - пиво, кава, квас...
Чужа квартира. Згадую не все...
Якась білявка одяг мій несе...
О людоньки! ( І тут кидає в дрож)
Ми щось таки робили вчора... Що ж...
Ця жінка у халатику, що світиться,
Чомусь так пильно нижче пупа дивиться...
Щось крапає в напівпрозору склянку...
Дає пігулку...Не дає сніданку...
Се сон чи казка? Підкажіть мені...
Не хочу вже нічого...
Ні...ні...
Ні !


22.04.2014

Давно зафіксований в картинах поп-арту
Ти бачиш? А чуєш? Ти чуєш? А варто…?
Я так за життя й не побачив русалку,
Тобі не до того, - ти хлопець поп-арту...
Тобі би піджак із барвистими красками,
Щоб легше іти між людей з тою маскою.
Ти хлопець поп-арту і цим тут все сказано,
Ти хлопець поп-арту прогладжений праскою.
Мені би свободи і моря побільше, -
Тобі ж не до того, ти мариш найбільшим...
Життями підпоєний фразами лишніми
Ти водишся з хвойдами з бюстами пишними!
Мені би любові і радості зранку, -
Та ти не по цьому, ти хлопець поп-арту...

Дружина спала, неначе мертва,
Її вгонобив ще о четвертій.
О п`ятій ранку
Прийшла коханка.
Мене збудила з хмільного сна,
Ішла квітуча, як та весна.
Було нам п`янко аж до світанку.
О шостій тридцять відкрив фіранку,
І випив кави я філіжанку.
І непіддатливий зовсім втомі
Про все це вірш написав о сьомій.
О сьомій тридцять я – на балконі –
Рясний я дощик беру в долоні.
Обливсь водою, я маю захист,
Помолоділий, неначе Фауст.
Скінчив домашні свої турботи,
О восьмій вирушив на роботу.
Собою гордий в обох я сенсах:
Я - майстер віршів, а також – сексу!

1.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

Про Павлюка – і С. Кримовська,
Про Павлюка – і Г. Гнатюк,
А я дивлюся трохи скоса –
Чи це такий у мене глюк?

Та глюк, здається, не у мене,
Глюк має Сірий В. – отак,
Та що ж це робиться, чавеле?
Павлюк є кожному у смак.

Про Павлюка й Олехо пише…
А я, скажіть-но, гірший чим?
Пишу я вірша теж про вірші -
Про Павлюка та іже з ним.


18.02.2014

Пародія

Казан, пательня, дітлашня,
братрура, деко, горщик, -
і найсправжнісінькі щодня –
то капусняк, то борщик…
Куди там: в сад і горілиць
(тут гості незабаром)…
А він – за кожною з "спідниць"…
Ой, будуть нинька «хмари»!

17.02.2014

Що, поете, не знаходиш рими,
Зазираючи у «Пошук рим»?
Полетиш по риму ти до Риму
Чи метнешся ближче - десь у Крим?

Як не знайдеш - що ж, тоді застрелься
Із нагана втраченого дня
Чи щосили лобом - і у рельсу! -
Упади з коня у рік Коня.

А як праску маєш - то на пузо
І ввімкни в розетку tête-à-tête…
Рим нема? Забий на все у лузи!
Отже, ти прозаїк, не поет.


17.02.2014

Мене на варті у трамваї
Юрко тримає потайком,
Бо як попустить, - він гадає,
Що я зв’яжусь із Павлюком.
Життя модерне в Україні,
Лише натиснеш - і уже
В екран великий або міні
Тобі крилатий кінь ірже.
От і провадить на роботу
Мене мій суджений щодня,
А я ( та не працюю – шо ти), -
Ми ж із редактором рідня.
Та є проблема – не повіриш,
Мордує душу злісний глюк, -
На мене кинув оком Сірий,
А так хотілось, щоб Павлюк...

Така задуха в лоні ночі,
кобилка в парі з цвіркуном
мій поетичний слух лоскоче,
а я… уся із Павлюком.
Встають світанки над землею,
до праці звуть усіх людей,
а я лечу у епопею
і притискаю до грудей…
та звісно Павлюка! Робота,
вона – не вовк, не утече,
а тут наринула охота
і раз у раз своє рече.
І схлипую за кожним вдихом,
до неба тягнеться рука,
щоб стоголосо, а він мигом…
Ох, начиталась Павлюка.

17.02.2014

ПАРОДІЯ

Приповз... Під оком -синяки,
Штани задрипані такі,
Одного чобота немає,
Ширінька "добрий день" гукає.
Пакет із хлібом загубив...
Лепече: "Тіко пригубив...
У кума жінка - Валентина.
А кум - закінчена скотина:
Все підливав і підливав...
Тебе я, Дашко, пам`ятав -
Дезодорант тобі купив,
Та по дорозі загубив..."
Так мурмотіло те мурло...
Зганьбив мене на все село...
А де ж їх ліпшеньких узяти?
Помию хвайно. Ляже спати...
Мужчини...всі вони такі -
На почуття неговіркі...
А що одежа? То - личина.
Під нею - рицар...
мій...
МУЖЧИНА!
14.02 2014

Пародія
Ми з кумом пили на коня.
Кінь більше пив – нам не давав.
І враз помер. Не кінь, а кум.
Чи кінь і кум? Та ні – живий!
Якщо живий – чому не п'є?
Тому живий, що не помер,
Тому він мертвий, що не пив.
Ну ось, нарешті зрозумів…

12.02.14

Пародія
Ми з кумом пили на коня.
Кінь більше пив – нам не давав.
І враз помер. Не кінь, а кум.
Чи кінь і кум? Та ні – живий!
Якщо живий – чому не п'є?
Тому живий, що не помер,
Тому він мертвий, що не пив.
Ну ось, нарешті зрозумів…

12.02.14

Уночі я люблю біля берега
Попірнати… В цей раз не вдалось…
Я ж була абсолютно упевнена,
Що самотня на морі – аж ось

Чую, ззаду вхопили за талію...
Боже, хто це? Невже гвалтівник?
Я ногою його ударила,
А тоді – кулаком у кадик,

А тоді - в серце ліктем і, зопалу,
Що є сили, коліном під дих…
Як люблю я пірнати під зорями
У бікіні – точніше, без них!


12.02.2014

Пародія 1

В якому я житті? І сам не знаю.
Густе цвітіння яблунь. Аромат.
І дивна Муза (от на уявляю!)
І мова інша. І нерайський сад.
І слово акцентоване. І тиша.
Дрімотна, наче котик, благодать…
Горацій у землі притих…не дише…
По «с…ці» навіть тіні не біжать…
Від того всього, як сльоза щокою,
З небес до яблунь зірка потече…
А Муза буде плакати за мною
І стиха шепотіти: «Ще…іще»…
Так легко знову пишеться й живеться.
Зникає непомітно депресняк…
Горацій ще не раз перевернеться…
Хоча...не певен…Може ,і не так..

Пародія 2

Густе цвітіння яблуні. Світає.
Скажіть мені, в якому я житті?..
Хтось шепче «оmпіа», палко обіймає…
Чи я не той, чи Музи вже не ті…
Якась чорнява, на мулатку схожа,
Говорить акцентоване «лублу»…
І я люблю…Мені не вперше, може.
Я так натхнення втрачене ловлю…
Бо зрадив друг. Опрірвилась дорога.
На серці молодому депресняк…
Прощу прощення в предківського Бога
За те, що, може, щось було й не так…
В мулатки очі – яблука огромні,
Сама ж вона нагадує бджолу…
Ну скільки можна : «оmпіа»,« оmпіа»,« оmпіа»,
Втомило трохи дивне те «лублу»…
Так солодко прокинувся!
Світає …
Дружина в ліжко чай мені несе…
А юної мулаточки- немає…
Оце й усе…

2013