ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...

Борис Костиря
2025.09.09 21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Борис Костиря
2025.09.07 21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів

Борис Костиря
2025.09.06 21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,

Артур Сіренко
2025.09.04 12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).

Борис Костиря
2025.08.30 23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,

Борис Костиря
2025.08.29 22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,

Борис Костиря
2025.08.28 22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити

Борис Костиря
2025.08.27 21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.

Борис Костиря
2025.08.26 21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Борис Костиря
2025.08.21 21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,

Борис Костиря
2025.08.20 21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі

Артур Сіренко
2025.08.20 18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –

Тамара Ганенко
2025.08.19 22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію

Борис Костиря
2025.08.15 21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити

Борис Костиря
2025.08.14 21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.

Борис Костиря
2025.08.13 22:02
Блок спалює свої щоденники.
Ми ніколи не дізнаємося
про таємницю "Скіфів"
і "Дванадцяти".
Це те саме, що Гоголь
спалює 2-й том "Мертвих душ".
Блок спалює свої щоденники.
Спалює важливі одкровення,

Іван Потьомкін
2025.08.12 22:40
Без кори й коріння
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:

Борис Костиря
2025.08.10 21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність

Артур Сіренко
2025.08.10 15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,

Тамара Ганенко
2025.08.10 07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене

Борис Костиря
2025.08.09 21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,

Іван Потьомкін
2025.08.03 23:39
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Борис Костиря
2025.08.03 21:53
Я шукаю істину в лісі,
де нічого не відбувається,
а насправді відбуваються
найважливіші події
у царстві духу.
Я шукаю слова, які загубилися,
звуки, які ввібралися в землю,
образи, які вкрилися листям.

Борис Костиря
2025.08.02 22:23
Сон має своє чистилище
і пекло, а рай провалився
крізь щілини пам'яті.
Сон - це природний наркоз
з проваллями в потойбіччя.
Хто може сказати,
що є справжньою реальністю:
цей світ чи сон?

Борис Костиря
2025.08.01 21:50
Як почути голоси
із царства мовчання?
Коли впаде камінь
у плесо мовчання,
ми почуємо резонанс,
який відлунить
у всьому світі.
Царство мовчання

Артур Сіренко
2025.07.30 12:24
Стежка до ільмової левади
Вологої, наче першопочаток подиху,
Поросла зачарованими лунаріями
Не тільки у снах їжаків
Колючих, як наша буденність*
(Торкнись).
Мовчання гостя окрайчика «завтра»
Зазирає зіницями білими

Борис Костиря
2025.07.29 22:10
Окуляри стали жити
окремим життям від мене,
вони вступають до мафії,
плетуть інтриги,
зраджують і знаджують,
укладають угоди,
вступають до профспілок.
Окуляри взяли моду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2025.09.04 12:18 ]
    Кіт, що любив баклажани
    Сойка-віщунка
    Пророчить журбу
    (Бо осінь – як тінь неминуча)
    (Бо трохи малярством
    Заповнює вічність
    Гончар кулястих глеків
    Бородатий філософ –
    Майстер Бо).
    У пошуках квітів осінніх
    (Що пахнуть холодом)
    На березі водяних курочок
    І дірявих човнів
    Знайшов кам’яні сандалі
    Поета глиняних істин,
    Що вмів сумувати
    (Бо все проходить,
    Минає, як цвіт латаття
    На воді спокою
    Чи на річці Ідігна,
    Що тече з очей Тіамат).
    Збираю по краплям
    У розмальований синім глек
    Медову офіру
    Повелителю черевиків –
    Божеству в крилатих мештах
    (Чи то мокасинах,
    Бо кожен бог черевиків
    Ледь-ледь Маніту).
    А на скелястій горі
    (Може й оливній*),
    Де росте самотнє дерево
    (Можливо, інжир**)
    Живе смугастий кіт-мислитель,
    Що над усе любив
    Баклажани***.

    Примітки:
    * - Гар га-Зейтім. Та гора досі стоїть – ніхто на неї не зазіхає бульдозером.
    ** - Ficus carica Linnaeus, 1753. Зеленими плодами цього дерева любив ласувати римський імператор Август. Нині вітер шалений зриває стиглі плоди цього дерева. Час їсти їх солодкий м’якуш.
    *** - мене тут вже запитували знавці і поціновувачі текстів звідки той кіт довідався про баклажани (Solanum melongena Linnaeus, 1753)? Хто йому про них повідав? Відверто признаюсь – не знаю…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.08.28 22:04 ]
    * * *
    Крізь хмару тютюнового диму
    не можна побачити істину,
    а лише диявола.
    Сон розуму породжує чудовиськ.
    Літери стають
    так само розпливчатими,
    як дим. Крізь смог безумства
    не можна побачити
    коштовні камені краси.
    У ньому задихається
    усе живе, крізь смог
    не можна продертися
    до вершин смислу.
    У ріці задихаються риби,
    вибиваючись на берег.
    Крізь хмару тютюнового диму
    диявол простягне своє берло,
    але воно виявиться пасткою.
    Не можна приймати від нього
    жодних дарунків, усі вони
    втявляться черепками,
    вино буде отрутою,
    а вода занурить до вічного сну.
    Хмара диму
    створює світ кривих дзеркал.
    Прийти до чистої галявини
    майже неможливо.
    Усе завалене сміттям,
    пляшками, пакетами.
    Подих чистого повітря
    буде милістю небес,
    виграшем у лотерею.
    Цей демонічний кросворд
    зводить із глузду,
    штовхаючи у прірву абсурду.
    Остання затяжка
    стане човном Харона.

    5 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.08.27 21:50 ]
    * * *
    Голоси із покинутого будинку,
    голоси із далеких епох,
    дитячий щебет.
    Як воскресити голоси
    із магми часу?
    Вони доносяться, ледь живі,
    ледве відчутні,
    майже нерозбірливі.
    Хто розшифрує їх?
    Старі речі іноді зітхають,
    згадують про минуле.
    Будинок, про який усі забули,
    відродиться старими голосами.
    Яка фонотека вмістить їх?
    Коли нічого не залишиться,
    до нас будуть промовляти
    старі голоси.
    Голоси відчаю, любові, розлуки,
    сподівання, віри, натхнення...
    Навіть старий диван
    має свій голос,
    лише не кожен
    може його почути.
    Голоси будуть
    найвищою нагородою,
    свідченням про минуле,
    на яке не вистачить
    істориків. Вони
    простягають руки.
    Коли голоси розпадаються,
    це найбільше горе.
    Поки вони є,
    пам'ять жива.

    4 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  4. Борис Костиря - [ 2025.08.26 21:15 ]
    * * *
    Ти - груднева, ти - холодна зима,
    укриваєш мене снігом,
    ніби поцілунками.
    На твою честь я п'ю
    снігове шампанське
    і п'янію від крижаного холоду.
    У зимовому полоні -
    ніби в царстві задзеркалля,
    де все навпаки.
    І тепер я застигну
    незмінним у кризі,
    я залишуся вічно молодим,
    як заморожена ягода.
    Ти як груднева дівчина
    укриваєш мене зимовою
    погордою, а я змітаю сніжинки
    твоїх непромовлених слів.
    Але твій погляд, де цвіте весна,
    красномовніший
    за будь-які слова,
    і він здатний
    протопити кригу,
    крізь яку проросте
    троянда твоєї любові.
    На твоїй рукавичці
    залишилися сліди
    пристрасних слів,
    які мали бути промовлені
    і вирвалися з полону.

    1 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Борис Костиря - [ 2025.08.24 22:52 ]
    Черства жінка
    В її житті майже не було
    чоловіків. Останній залицяльник
    зник у пучинах часу.
    Його голос розчинився
    у сипучих пісках,
    доторки рук розтанули,
    поцілунки вицвіли.
    Самотність огортає жінку,
    як невідступний птах,
    як вірна сестра,
    як чорний ангел.
    Куди випарувалися
    ці чоловіки? Вони зникли
    в обіймах ночі. Їх забрала
    темрява. Вони були
    як вершники, які мчать
    невідомо куди,
    назустріч абсурду.
    Чоловіки були
    як пісок часу,
    який безслідно зникає.
    Жінка не могла їм дати
    жодного тепла, вона
    була нездатна до любові,
    нагадуючи порожню пустелю,
    де ростуть одні колючки.
    Чоловіки тікали від неї,
    як від самуму,
    пекельного вітру,
    який спопеляє.
    Після зустрічі з цією жінкою
    вони відчували себе
    ще більш порожніми,
    без жодної краплі води
    на дні серця.
    І тому вони тікали від неї,
    як від смерті,
    потрапляючи в пастку
    такого самого небуття.

    29 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.08.21 21:38 ]
    Талант
    Талант - це дар чи прокляття?
    Грізне падіння метеориту,
    постріл сперми,
    вибух наднової зірки,
    пізнання незнаних пустель,
    стрибок у невідомість,
    по той бік добра і зла,
    по той бік здорового глузду,
    страху і сорому,
    ковзання на грані безумства,
    падіння у прірву,
    розрізання лезом пристрасті,
    поринання у плоть любові,
    пізнання духу землі.
    Талант - щось невагоме
    і водночас важке,
    що може вівітритися,
    як дим у кватирку.
    І цей невагомий дим вічності
    стає повітрям для художника,
    без якого неможливо дихати.
    І коли закінчується чорнило,
    далі він пише кров'ю,
    яка витікає з тіла космосу.

    26 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2025.08.20 21:48 ]
    Скелети дерев
    Скелети дерев - як легіон,
    розбитий на полі бою
    у битві з безглуздям.
    Скелети дерев - як оголений смисл,
    позбавлений зайвих слів,
    зайвої метушні, театральності,
    непотрібних ефектів.
    Скелети дерев - як застиглі
    непромовлені слова,
    заледенілі у просторі,
    крики і благання,
    які лунали з відчайдушних вуст.
    Скелети дерев - як наслідок
    померлої краси, утраченного
    буйства фарб і фантазії,
    сліди загубленого письма,
    похованого під завалами віків.
    Коли життя втрачає силу,
    залишаються тільки скелети,
    їхні безглузді посмішки
    відчинять двері
    до потаємних глибин.
    Скелети дерев стоять
    із гострими списами,
    на яких тримається
    вічність.

    18 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2025.08.15 21:29 ]
    Старий
    Старий шукає ровесників,
    але їх уже більше
    у царстві мертвих, а не живих.
    З ким йому розмовляти?
    Він бачить молодих,
    яких зовсім не розуміє.
    Як перекинути місток
    до померлих? Як відновити
    зв'язок поколінь,
    зв'язок часів?
    Тепер старий розмовляє
    лише із дзеркалом,
    намагаючись побачити в ньому
    відблиски минулого,
    почути голоси померлих,
    але бачить у дзеркалі
    лише дим
    спалених сигарет
    чи згорілих почуттів.
    Ровесники десь там,
    на іншому березі,
    махають руками,
    проте їх розділяє серпанок,
    простір із розбитого скла.
    І старий тоне
    у руїнах спогадів,
    серед битої цегли,
    продираючись в інший простір
    камінням згаслої любові.

    21 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  9. Борис Костиря - [ 2025.08.14 21:24 ]
    Натовп
    Ти намагаєшся когось знайти
    у натовпі, але все марно.
    Натовп - це магма,
    це хаотичний потік.
    Ти думаєш, що знайомі
    прийдуть на цей захід,
    але вони десь забарилися,
    щезли у випадкових справах.
    Натовп поглинає тебе,
    і ти стаєш таким само
    безликим, частиною потоку.
    Може, із натовпу прогляне
    якась звістка, ніби з моря,
    але він мовчить, як Сфінкс.
    Ти чекаєш бурі,
    проте промовляє штиль.
    Ти хочеш кинути якір,
    але йому ні за що зачепитися.
    Скільки часу ти когось
    чекаєш у юрбі.
    Минають роки, десятиліття,
    а вони не з'являються.
    Ти шукаєш у натовпі
    вродливу дівчину,
    а трапляються невиразні.
    І хоч би скільки ти тікав
    від нього, усе одно
    ти прикутий ланцюгами.

    21 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  10. Борис Костиря - [ 2025.08.10 21:28 ]
    * * *
    Мій телефон вимкнувся.
    Я подаю сигнали "SOS!"
    лише своєю енергетикою.
    Мене неможливо
    запеленгувати. Я - риба,
    яка заплила у найбільші
    глибини океану.
    Я втратив сутність
    і обличчя. Я зник
    із мапи світу.
    Я - риба, яку проковтнула
    невідомість і безвість.
    Мене немає. Я більше
    не набір літер,
    а безтілесний дух,
    хмара без імені і прізвища.
    Мене немає і водночас
    я скрізь, розкинутий
    невидимими частинами нейтрино,
    як невідісланими листами коханих.
    Я - мандрівник
    у пошуках неіснуючого сенсу
    у лісі небачених сутностей.
    Мене підбере в долоні
    сама невідомість
    і відкриє світові,
    але неможливо буде сказати,
    хто я. Моє ім'я
    пролунає лісами й полями
    гучним хоралом вітру,
    і це буде найкраща ода
    славі в безслав'ї.

    28 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.08.09 21:39 ]
    * * *
    Тихо спадає листя,
    як повільна кінохроніка.
    Листя - це роки
    нашого життя,
    вони так само
    безслідно зникають у землі.
    Невдовзі ліс стане
    оголений і зовсім самотній,
    у ньому відкриються
    приховані сутності.
    Тут буде найкраще
    місце для медитації
    серед навколишнього пекла.
    Можна буде скинути
    утому і брехню,
    як ліс скидає листя.
    Оголеність і беззахисність
    людини і лісу
    зазирнуть один в одного.
    Оголеність нерва,
    як натягнута струна,
    буде вібрувати
    із ритмами космосу.
    Залишається втопити
    у поодинокій зелені лісу
    всю фальш і облуду
    і разом із ними
    частину своєї особистості,
    яка зіллється з безликістю
    і водночас найвиразнішим
    лицем лісу.
    Розходяться кола
    зеленою водою гаю,
    ніби кола мудрості
    на дереві космосу.

    28 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  12. Борис Костиря - [ 2025.08.08 22:54 ]
    * * *
    Листя спадає з тополі,
    як плаття голого короля,
    як платня за непрожите життя,
    як непрочитані листи,
    як послання у вічність,
    як непромовлені слова,
    мов нездійснене каяття,
    як позлітка на істині,
    наче туман над озером.
    Де той чарівник,
    який відкриє оголеність
    сутності?
    Де той психоаналітик,
    який виведе із лабіринту
    облудних ідей?
    Листя спадає з тополі,
    як подолані комплекси.
    Листя спадає з тополі,
    як думки, які назавжди
    зникають у землі.
    Залишається сухий кістяк,
    який падає
    гучним знаком оклику.

    27 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  13. Борис Костиря - [ 2025.08.07 21:21 ]
    Утрата
    Я розгубив 175 см
    твоєї краси і чарівності
    яругами і пагорбами.
    Я тепер від них
    нічого не знайду,
    бо від них залишилася
    тільки хмара.
    Кожна розгублена
    частина твого тіла
    стане талісманом щастя.
    Тебе нема, ти існуєш
    лише в моїй пам'яті
    чарівною хмарою,
    почуттями, згустками емоцій.
    Лише б спогади не стали
    ядучим смогом,
    у якому не можна
    продихнути, у якому
    насилу продираються
    автомобілі, смогом
    від перегорілих почуттів,
    від сподівань,
    які не справдилися.
    Зона твого мовчання
    стане сейсмічною зоною,
    у якій губляться
    літаки і вертольоти.
    Твої 175 см
    стануть 175 кілометрами
    болю і розлуки.
    І кожен сантиметр
    стане проваллям у невідомість,
    прірвою самотності.
    175 см стануть
    175 кроками в пекло.
    175 спроб побудувати щастя
    обернуться фіаско.
    175 ходів
    у лабіринті Мінотавра.
    175 криків
    потопельника в озері.
    175 жестів безнадії.
    175 гримас обличчя.
    Залишається поставити
    175 крапок у кінці тексту.

    22 вересня 2023


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  14. Борис Костиря - [ 2025.08.06 22:01 ]
    Пошуки себе
    Пошуки себе тривають
    у розливному морі
    масок і облич,
    ролей і личин,
    іміджів і самовикриттів.
    Із тебе говорять
    десятки особистостей.
    Це розпад власного "я".
    Це анігіляція
    справжнього і наносного.
    Самовираження сутностей.
    Є сподівання,
    що на тонкій голці свідомості
    нарешті вирине справжнє "я".
    Воно буде хитке, слабке,
    як новонароджена дитина.
    Воно буде помирати
    у реанімації, але ним
    треба дорожити.
    Це буде миттєвий спалах
    між вічністю і цим світом,
    але його треба впіймати,
    як райського птаха,
    вислухати, як пророка,
    зазирнути йому в очі
    по той бік добра і зла.
    Тільки так ми пізнаємо себе,
    очистимося в купальському вогні
    любові і проклять,
    сподівань і ненависті.

    18 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  15. Борис Костиря - [ 2025.08.05 21:59 ]
    Зникла колишня дівчина
    Зниклої колишньої дівчини
    немає в соціальних мережах,
    про неї нічого немає в Інтернеті,
    вона ніби випарувалася,
    пропала в безмежних водах
    світобудови і невідомості,
    повернулася до першосутностей,
    у первісне яйце,
    у першоматерію,
    злилася з таємницею,
    потрапила до задзеркалля,
    до тенет потойбіччя.
    До неї не докричатися,
    а листи виснуть
    у в'язких сітях
    невідомої матерії.
    Її шепоти і стогони
    назавжди закарбувалися
    у першопам'яті,
    її обличчя обпекло
    сітківку ока,
    як спалах первісного вибуху,
    її слова стали
    забутим одкровенням,
    апокрифами пристрасті,
    вільними віршами озер і лісів.
    Її величні 175 см
    розчинилися у протоплазмі,
    повернувшись до зиготи.
    Так краса перетворюється
    на труху, а минуле
    стає ілюзією,
    ніби його не існувало.
    У глибинних водах пам'яті
    майорить розпливчастий образ,
    недосяжний і втрачений.

    17 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  16. Борис Костиря - [ 2025.08.03 21:28 ]
    * * *
    Я шукаю істину в лісі,
    де нічого не відбувається,
    а насправді відбуваються
    найважливіші події
    у царстві духу.
    Я шукаю слова, які загубилися,
    звуки, які ввібралися в землю,
    образи, які вкрилися листям.
    Істина стає примарною,
    невидимою, ледь уловимою,
    але вона існує
    у невідомій нам мові.
    Істина вислизає з рук,
    як торішній листок,
    як промінь між тополями,
    як подих ночі.
    Істину неможливо вкласти,
    у слова, її не можна
    передати, а лише відчути
    шурхіт її пристрасної сукні
    у магічному танці.
    Істина віддаляється, як гетера,
    мов запальна коханка,
    ніч із якою незабутня,
    але ти майже нічого
    не пам'ятаєш, спогади
    майорять і розпадаються.
    Істину можна шукати
    лише в чомусь мінливому,
    нетривкому, зникомому.
    Вона постає перед тобою
    могутнім деревом у лісі
    і знову заводить у туман.

    15 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2025.08.02 22:05 ]
    Сон
    Сон має своє чистилище
    і пекло, а рай провалився
    крізь щілини пам'яті.
    Сон - це природний наркоз
    з проваллями в потойбіччя.
    Хто може сказати,
    що є справжньою реальністю:
    цей світ чи сон?
    Можливо, сон - це і є
    справжня реальність,
    а ми заблукали
    у тенетах буденності,
    банальності і профанного світу.
    Сон - це втрачені можливості
    і народження невідомо для чого.
    Сон вкидає тебе
    у свою павутину
    і нікуди не відпускає.
    Сон веде тебе
    зарослими вологими стежками
    в обіймах густого лісу.
    Сон - це вузька стежина,
    якою проходиш,
    як лезом бритви.
    Варто похитнутися
    в один чи інший бік -
    і повернення назад не буде,
    можна пірнути
    у повне небуття,
    ніби в океан.

    31 серпня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  18. Борис Костиря - [ 2025.08.01 21:22 ]
    Царство мовчання
    Як почути голоси
    із царства мовчання?
    Коли впаде камінь
    у плесо мовчання,
    ми почуємо резонанс,
    який відлунить
    у всьому світі.
    Царство мовчання
    поросло травою,
    як загиблими звуками.
    Як знайти первозданне
    серед бур'янів,
    як розчистити його
    від нашарувань бруду, сміття?
    Царство мовчання
    серед метушні й поп-музики,
    серед невгамовного галасу.
    Його не чути,
    але своїм корінням
    воно проникає скрізь.
    Скоро вікно
    між цим світом і ним
    буде зачинине, тож спіши
    почути останню
    прощальну мелодію від нього.

    17 серпня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2025.07.30 12:54 ]
    Краплі очиткового меду
    Стежка до ільмової левади
    Вологої, наче першопочаток подиху,
    Поросла зачарованими лунаріями
    Не тільки у снах їжаків
    Колючих, як наша буденність*
    (Торкнись).
    Мовчання гостя окрайчика «завтра»
    Зазирає зіницями білими
    У вічно клаповухе «коли»,
    Може йому незатишно**,
    Може воно нетутешнє,
    Невластиве аборигенам-мешканцям,
    Що дослухаються до пророка Сонце
    І збирають у плетений кошик висновки***,
    Знамення і знаки оклику
    (Замість ерзаців****).
    А до старого самітника
    Прийшов олень-апостол,
    Що плив на човні снів
    Озерами фіалковими
    І розказав про світанки
    Вічно чужого світу варварів –
    Бородатих, як старі оповідки синиць*****
    Недоконаного літа криниць
    Глибоких наче мемуари опосума –
    Приблуди забутих часів примар,
    Що шукали старість наче Едіп,
    Але знаходили сліди –
    На рінні.

    Плетусь приблудою на вершину гори:
    Забув смак меду: у срібному келиху
    Він лише для офіри…

    Примітки:
    * - Франсуа Війон Монкорб’є де Лож вважав, що буденність завжди колюча, себто непривітна, хоча все одно прекрасна. Якщо Ви не вірите цій маленькій істині, то поблукайте краями, де квітнуть кактуси і блукають дикобрази-їжатці.
    ** - а кому нині затишно?
    *** - у плетені кошики свідомості краще збирати не висновки, а парадокси чи хоча б апорії Зенона Елейського.
    **** - нині всюди ерзаци. Я навіть боюсь зазирати в дзеркало – а раптом побачу там ерзац літератора?
    ***** - насправді всі оповідки синиць дуже оптимістичні. Але все оптимістичне нині стало бородатим. C'est la vie.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  20. Артур Сіренко - [ 2025.06.21 17:22 ]
    Краплі волошкового меду
    Трамвай запашного літа
    Стукотить по чужій вулиці Янголів
    В самотині – рікою буття – в самотині
    Порожній, наче руїна крику волошок,
    Бо це місто – притулок позичений
    Заблукалої Еврідіки-невдахи,
    Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
    Бо слова загубилися, а туніка на шмати,
    Бо на полі Еагра лишились одні колючки –
    Нетреби та терену, а шлях надто кручений,
    Занадто притрушений пилом зірок.

    Трамвай запашного літа
    (Не того, що з літописів, а трояндового)
    Прямує між кам’яницями міста кіконів,
    Що зводили його з білого каменю,
    Розчиняли його в повітрі, як шал
    Розчиняли менади в крові винограду.
    Трамвай прямує крізь пахощі –
    На площу нещадної спеки,
    Де флейти співають пеан Геліадам
    І про майбутнє мовчать
    (Бо вони не пророки і не оракули,
    А лише уламки мудрості).

    Трамвай запашного літа,
    Що прикрашений незабудьками
    (Кольору пурпуру з островів собачих)
    Прямує між кам’яних обличь сенсу,
    Днів, що його втратили офіруючи Кроносу
    Мед тракійських глиняних вуликів,
    Які ліпили старі сурмачі та рапсоди –
    Останні, що пам’ятали
    Забуту істину Сонця.
    Синьоокий водій трамваю запашного літа
    Марно виглядає фіалкокосих пасажирок –
    Сестер Харакса, громадянок острова,
    На якому стоїть Мітилена.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  21. Борис Костиря - [ 2025.06.19 21:41 ]
    Снігова маса
    Снігова маса розтає,
    як магма часу.
    Усе робиться хиским,
    непевним у пухкому снігу.
    Снігова маса проникає
    у черевики, як сутності,
    які ми не помічали,
    як невидимі смисли,
    як слова, які проб'ються
    крізь потужні заслони,
    мовби паролі від усіх замків,
    як шифри космосу.
    Хоч би скільки
    ти ховався від снігової маси,
    утеукти від неї неможливо,
    вона знайде тебе скрізь,
    як образ, який людина
    ховає від совісті.
    Снігова маса тисне на тебе
    мільонами військових атак,
    вона штрикає тебе
    гострими багнетами.
    Снігова маса аморфна,
    незрозуміла, в'язка,
    ти поринаєш у неї,
    як у заплутані теорії
    вищого розуму,
    які непідвладні
    людському розумінню.
    Снігова маса обступає тебе,
    як усесвітній потоп,
    у якому ти -
    безсилий Ной.
    А твій ковчег -
    залишки здорового глузду,
    які потонули
    у розгулі безумства.

    6 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  22. Борис Костиря - [ 2025.06.16 21:49 ]
    Знайомі вулиці
    Пройдеш мільонний раз
    знайомими вулицями міста
    пізно вночі,
    коли вже ніхто не ходить.
    Що ти там хочеш побачити?
    Хто промовить до тебе?
    Хто дасть відповіді на питання?
    Самотні вулиці -
    як величезна Сахара духу.
    Невже ти думаєш, що зараз
    тобі скажуть те,
    що не сказали в дитинстві,
    що зараз заговорить голос,
    який мовчав десятиліттями?
    Він вирине,
    ніби з глибокої криниці,
    і скаже щось сутнісне.
    Ти можеш крикнути,
    але не почуєш навіть відлуння,
    твої звуки потонуть
    у мовчанні Всесвіту,
    у вселенській німоті,
    яка поглинає все.
    Вулиці стануть
    лабіринтом Мінотавра,
    із якого немає виходу.
    Знайомі вулиці -
    такі знайомі і такі незнайомі,
    ворожі, холодні.
    Їхнім слизьким льодом
    так легко спіткнутися,
    мов на сцені вистави
    без режисера і автора.

    22 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  23. Борис Костиря - [ 2025.06.14 22:05 ]
    За завісою таємниці
    За завісою таємниці
    не можна нічого дізнатися
    про тебе.
    Туди не долітають сигнали,
    птахи і літаки.
    Що за нею?
    Напевно, аномальна зона,
    де все щезає чи розпадається.
    За завісою таємниці
    маски, клоуни і повний набір
    театру абсурду.
    За нею немає
    довгоочікуваного острова,
    а лише великий концтабір
    людських надій.
    Перш ніж туди потрапити,
    подумай, чи потрібна
    тобі та завіса,
    чи краще бути мандрівником
    без будь-яких сподівань
    на її відкриття.

    13 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2025.06.11 19:03 ]
    Стежкою кентаврів
    Нічна варта* ступає
    Стежею кентаврів.
    Присмерк травневий
    У Небі майструє містраль**.
    Мій друг Телемах
    Шукає зело для медового трунку,
    Віщує: примарна дорога для всіх:
    Не тільки для еллінів –
    В той, незбагненний Тартар.
    Друже, то стежка самотніх –
    Оспівуй сади невідомі,
    Де ті людоконі
    Пили нектар і гнівили богів***.
    Ні, не тікай від пізнання лихого,
    Ні, не роз’ятруй
    рану відкриту Ніщо.
    Мій друг Телемах
    Осягнув суть всього, що росте,
    Що блаженству дарує достиглість,
    Що троянди ковтає як дні,
    Посейбічні години,
    Потойбічні роки
    В торбу Хроносу –
    Безліч кишень.
    Ми живемо,
    Ми стежою кентаврів йдемо.
    Це причина для того, щоб бути,
    Це вогонь чистоти,
    Це.
    Я знаю: цей світ безіменний,
    Не названий.
    Світ – це суцільна Terra incognita.
    Хто зна, може прийдешнє –
    Берег безплідний, рінь кам’яна
    Ріки, що нестримна.
    Але знов завесніло.

    Примітки:
    * - та сама, що звалась в часи Брута vigilia nocturna silvae.
    ** - найкрасивіші містралі бувають на острові Корсика, але травневі теж варті уваги.
    *** - це вони робили даремно, від того й лишилась про них погана слава. Я впевнений, що були серед них дуже мудрі істоти.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  25. Борис Костиря - [ 2025.06.10 22:50 ]
    Ліс
    Скільки разів заходиш у нього -
    і завжди ніби вперше.
    Це відчуття свіжості
    ніколи не минає.
    Переламаєш гілку,
    ніби голку Кощія,
    у якій таїться
    сенс Всесвіту. Зазирнеш
    у дупло, відкривши дух
    уселенських потрясінь.
    Ти заходиш у ліс, мов до замку,
    який нікому не відомий.
    Ти заходиш до іншого простору,
    іншої субстанції.
    Чи зможу я щось додати
    до письмен Бога?
    Я слухаю музику лісу,
    як у величній філармонії.
    Лише надломленість гілки
    завершить симфонію.

    23 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Артур Сіренко - [ 2025.06.04 22:19 ]
    Стрибки в синьому часопросторі
    Живі телефони з очима синіми
    Стрибають, як жаби, прямісінько –
    В озеро-небо,
    Ніби то не повітряне море,
    А рукопис старого філософа,
    Просто вони забули*
    Чи то не знали,
    Що Небо – це весняний сад**,
    Де блукають люди народу троянд***
    Не помічаючи, як вода стає попелом****,
    Як мрії стають тліном, а квіти вогнем.
    Зозулі-художники малюють етюд:
    Постскриптум травневої книги –
    Хтось писав, а хтось сподівався,
    Хтось марив, а хтось рахував кроки
    До брами, яку зачиняли книжники.
    А може небо – це вигадка вершників?
    Тих самих, що очікують біля броду,
    Що привезли глиняні глеки,
    Де ховалася порожнеча
    (Та марно – знайшли і милуються).
    Майструю човен з окличних знаків,
    Очікую слушного часу:
    Дослухаюсь до серця землі,
    До марних слів озера синього неба:
    Якщо плисти, то навіщо,
    Якщо кидати в те озеро ятір,
    То коли?
    Читаю літопис джмелиного вулика:
    Смакую мед зібраний на фіалках
    Волохатими марногудами:
    В тих трубадурів весни
    Свої темні віки. І свій Роланд.

    Примітки:
    * - здатність забувати – це велике мистецтво.
    ** - вишневий. Але гудуть над отими вишнями не хрущі, а кванти вічності.
    *** - є такий народ, він ще напише свої літописи на пергаменті, що зроблений з шкіри чорної вівці.
    **** - вода насправді і є попіл – попіл зірок.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  27. Шон Маклех - [ 2025.06.02 11:56 ]
    Сірі крила стихій
    Я літаю у снах
    Над зеленими гленами
    Як літав колись Брендан
    Над синіми хвилями
    Моря незвіданого
    На крилах сірих вітрил
    В пошуках Острова Блаженних
    І острова Вічної Молодості.
    Я літаю у снах
    Над містом високих башт,
    Містом прозорих ліфтів,
    Над містом сумних леді,
    Що крокують безцільно
    На високих підборах
    З пурпуровими парасольками,
    Що думають: дощ це стихія,
    Яка розчиняє італійський мармур,
    Як розчиняє кава
    Шматочки персидського цукру –
    Шакару – як сніг білого,
    Які розуміють, що бажання –
    Це лускаті зелені ящірки,
    Які тікають з італійської башти
    До гори камінної марева
    Почуттів.
    Я літаю у снах
    Над цвяхованим селищем,
    Де круки майструють гніздо
    З металевих кавалків
    Над житлом коваля
    На вишні,
    Що цвіте раз на тисячу літ.
    Я літаю у снах
    Над квітами папороті,
    Наче джміль, що шукає годинник,
    Та марно.
    Часопростір ніхто не міряє,
    Навіть кроками.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2025.04.25 02:48 ]
    Чаша, що зроблена з бронзи
    Сонце – вухастий заєць
    Малює знаки на жовтій глині,
    Якої торкались руки людей,
    Що вдягнені в торішні зимові сни
    Замість полотняного одягу,
    Що взуті в личаки лабіринтів,
    Що плетені з кори хлібного дерева,
    Яке посадив пастух Таргітай.
    Діти глеків-клепсидр:
    Їм жити серед жита та єресі,
    Серед хаток без вікон і сміху,
    На осонні років-метеликів,
    На землі, що опалена требами,
    Напоєна медовими офірами.
    На безлюдному острові квітня
    Зібрав знавців давнього трунку,
    Друзів сивого доктора Фауста
    Під знаком троянди й хреста:
    Щоб не блукали в густій темряві,
    Коли сам Час довершується,
    Як довершують важкі кроки
    На вершину високої башти,
    Яку мурували (та марно),
    Яка стримить за ображені хмари
    (Ой, як недоречно-невчасно),
    Щоб розповісти зорям-блукальцям
    Про нас.
    На руїнах римського ринку рабів
    Цвіте оксамитом магнолія –
    Квітка свідок важких почвар,
    Наче гіркий постскриптум
    На пергаментній сторінці
    Апокрифу.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  29. Артур Сіренко - [ 2025.03.26 18:35 ]
    Солоне вино Еола
    Друге пришестя Пандори:
    Назбиралося дерев’яних скриньок,
    Нема кому відчиняти і зазирати,
    Що там заховано-поховано,
    Не цікаво нікому, навіть гетерам,
    Що там лишилось на дні
    (А лишилась надія –
    Останнє болюче нещастя)
    (А може і не лишилась?)
    Друзяко Улісс!*
    На острові Всіх Вітрів
    Знову раптова вакансія:
    Нема кому пильнувати**
    Білих овечок хвиль
    Моря отого Егейського:
    Всі вітри – вовки, всі злодії.
    Тільки ми на цьому острові
    Кинули душі мов якір,
    Що зачепився за білий камінь
    Страждань.
    Невже ми навік
    Неприкаяні –
    Не при Каїні сторожі,
    Невже нам годі шукати
    Ітаки –
    Острова спокою і пісень козопасів
    Серед оцих морів
    Журби солоної?
    Порвали конопляні вітрила
    Бородатий Борей та шульга Еол***,
    Потрощені старі весла,
    Муруємо корабель кам’яний,
    Що попливе колись
    У майбутнє з минулого,
    У країну високого Неба,
    Де живуть пастухи зір.


    Примітки:
    * - Улісс справді був моїм старим другом, хоча мало хто називає другом отакого от хитромудрого харцизяку.
    ** - був один дивак, що зголосився пильнувати всі вітри на острові-скелі серед самотності. Але він помандрував бозна-куди. І от тепер отаке.
    *** - відносно античних алюзій: знав я одного Томаса МакГрегора, так йому дарували титул лорда тільки за те, що він на пам’ять знав всеньку «Іліаду» на мові оригіналу. Ще й декламував її на іонійському діалекті. Він (до речі) служив у легкій кавалерії і під час кримських баталій такі коники показував, що тримайте мене семеро.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  30. Артур Сіренко - [ 2025.03.24 17:26 ]
    Cordoglio
    Серед лісу черепахових сутінок
    Кульгавий мовчазний мельник
    На ім’я чужинське Кронос
    Загубив своє кам’яне серце
    І майструє незриму клепсидру
    Над рікою, де бродить чапля
    З ліхтарем у гострому дзьобі:
    Бородаті пророцтва, вусаті провісники
    Віщують синім сновидам,
    Солом’яним птахам заброди-весни
    Про пісню майбутню солов’я-алхіміка
    Пошепки.
    Хвостаті знавці квітневих псалмів,
    Народ човнів Ріки Небесної,
    Вухасті тубільці острівців спокою
    Журяться, що квіти очікування
    Будуть червоніти, коли патрицій Сонце
    Завітає в Країну Вічної Молодості
    На зібрання їжаків-сенаторів.
    На млині бородатого мельника,
    Що меле з моху зелене борошно,
    Живе щур у камзолі водяника
    І складає свої сіровбрані канцони,
    Недолугі совині сонети
    Для вечірок тіней самураїв,
    Що п’ють свій березовий чай
    З порцелянових чаш-спогадів.
    Дайте йому солом’яний плащ –
    Оцьому зубатому філософу,
    Цьому опівнічному поету-скептику
    Бо дощить. Бо мокряк-журба,
    Бо весна забарилась,
    Замислилась.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  31. Артур Сіренко - [ 2025.03.11 22:13 ]
    Риба на ймення Сонце
    Ми зловили округлу рибу
    Гарячу, як споконвічний вогонь,
    Жовту, як глина долини
    Усіх Таємниць,
    Сяючу, аж сліпило очі
    Не тільки нам,
    Але і шаманам дощу,
    Що кликали воду з Неба
    Злого й байдужого
    До людей-собак.
    Зловили ту рибу в ятір,
    Що сплетений з минулого –
    З його ниток липких,
    Наче докучливі спогади.
    Зловили цю норовливу рибу,
    Що пручалась, вистрибувала
    Ніби гралася з нами, рибалками.
    Зловили,
    А виявилось, що та риба – Сонце,
    Що пірнуло в глибінь,
    Танцюючи під сопілку Вічності,
    А ми зловили,
    Бо звикли шукати здобич
    У глибині ріки
    Або у вирі минулого –
    Круговерті жорстоких хвилин,
    Чи в безодні вічності.
    Зловили та й відпустили,
    Бо досить нам уже
    Уста спалювати
    Їдким вином невизначеності
    І язиками вовчими
    Вогню.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  32. Артур Сіренко - [ 2025.03.06 18:02 ]
    Підкови для Фавна
    Коваль, якого звали Мигдаль
    А може Мігель
    (Родом з Гішпанії –
    Країни замріяних вершників –
    Гідальго)
    Вистукував молотом
    Веселу мелодію
    По ковадлу, що знало Адама
    (Кадмона*),
    Майстрував підкову
    Для бородатого Фавна
    І безбородого пастуха мрій –
    Кентавра Хроноса**.
    Я думав, що то замурзана кузня,
    А то палаццо
    Гордого кондот’єра-карбонарія,
    Майстра вигадок, алхіміка тризни.
    Зустрів він жінку на ім’я Медея –
    Таку ж чорнокосу, як ніч,
    Таку ж чорнооку, як відьми
    Вандалії-Андалузії,
    Країни чужих кораблів
    І пісень про скорботу
    (Doloroso) –
    Порвіть мідні струни
    Нарешті!
    Фавн непідкований
    Тупотів лісами поганськими,
    Збирав анемони для трунку
    Бога вітрів Еола***,
    Нині підкований,
    Нині дзвенить бруківками
    Міста корид і паяців,
    Нині ховає свої волохаті ноги
    Під хламідою містики:
    Запевняє, що він посланець
    І звуть його Каліостро –
    Ненароком.

    Примітки:
    * - один іспанський равві, ще в часи Реконкісти (до вигнання морисків), знавець Кабали, запевняв, що Адам і Кадм то одна особа. Але він помилявся. Від того і пішла легенда про Адама Кадмона.
    ** - орфіки колись запевняли, що був такий кентавр, якого звали Хронос. Він для інших кентаврів став ізгоєм, але навчив перших орфіків (а може і самого Орфея) лічити час.
    *** - цей трунок Еола був п’янкішим за вино. Але його треба було не пити, а дихати його ароматом. Геродот збрехати не дасть.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Артур Сіренко - [ 2025.02.27 17:05 ]
    Казка про місто лисиць
    Злива.
    Ніби то не літо Калігули,
    А часи бородатого Ноя:
    Мокнуть граки дзьобаті
    І самотній безхатько
    У чорному плащі сутінок,
    Наче він не філософ буднів,
    А дерево лісу бетону й асфальту.
    Нехай,
    Доки навколо вода:
    Між руїнами і дзвіницями
    Храмів казуїстики та апокрифів,
    Між калюжами-плямами і вікнами
    Колючих поглядів,
    Між пелюстками півонії
    І казкою про опришків
    Зійду на палубу корабля вигадки
    Намальованого синім чорнилом
    На плечі лісової відьми
    Чи то німфи, чи то лисиці
    (А в неї людське обличчя),
    Втечу від живих квітів
    І мертвих сторінок книг
    Про дивака П’єро
    І поставлю над літерами
    Теплих днів пожежі Сонця
    Апостроф.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  34. Артур Сіренко - [ 2025.02.25 17:31 ]
    Сіре руно на плечі
    Вдягнена в сіре руно
    Збирає у кошик зорі –
    У кошик темряви.
    Вдягнена веслярем з «Арго»
    (Дарував одяг овечий –
    М’який як світ
    Без свічада бронзового)
    Ходить м’яко, нечутно
    Босоніж
    (Інколи вдягаючи
    Мокасини волові –
    Шиті з шкіри рогатого,
    Що ховав Місяць на лобом),
    Ходить-колобродить
    Світлячковим лісом
    Вічної ночі.
    Вдягнена в м’яке руно
    Рахує цеглини
    Мурів старого міста,
    Що схоже на Вавилон,
    Мурів зачинених брам
    До серця глиняного
    (Сходи прямісінько в Небо).
    Вдягнена безпритульною овечкою
    Назбирала зорі до снідання:
    Буде пекти марципани
    З мигдалевого тіста Галактики.
    А зорі шепочуть у кошику,
    Наче не зорі вони,
    А жуки-світлячки,
    Наче не тьма навкруги,
    А море спокою,
    Наче не ми їх споглядаємо,
    А курча пухнасте і жовте –
    Як мідний ніж святенника,
    Що накликає дощ.
    Стукаю в бубон Вічності,
    Повторюю слова, що лунали
    Одвіку.
    Голосно.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  35. Артур Сіренко - [ 2025.02.01 17:56 ]
    Тінь звуків на траві
    Абелю Янзсону Тасману – далекозору і вітрокроку, капітану і командору. Щиро.

    Вузькими вуличками пошуків Істини
    Блукає трамвай прозорості минулого.
    Обличчя відкриті туману: вже ніч,
    Так темно, що вогні стеаринових свічок
    Та гасових лямп безбожника Джузеппе
    Нагадують світло галактик – рожеве,
    Наче то не круговерті зірок, а блимала
    Амстердаму – міста моряків і вітрильників
    Торговця прянощами Антоні ван Дімена –
    Знавця капелюхів, шукача Невідомого.

    Збираю каміння блискучі
    На березі ріки Вічності:
    А вже осінь світу людей,
    А вже падолист кольорових снів
    Мрійників задивлених в Небо.
    Вітер над очеретом нещасть –
    Годую коней з руки – коней планет
    Зерном, що розсипала Гера*.
    Я знав двох Джузеппе** –
    Обидва романтики і втікачі
    Від буденності. Від «реальності»,
    Яку вигадав Кронос***.
    Все крокую назустріч холоду,
    А в мріях цвітуть орхідеї,
    Де і коли, на якій понурій рівнині
    Назбираю в крисаню жуків-світляків
    Щоб побачити стежку у тьмі –
    Хоч трохи.

    Примітки:
    * - краплі розчину лактози з емульсією жирів – це теж зерна – зерна життя. Не дивуйтесь. Ота ріка над головами людей, в яку пірнають знизу д’горі не розсипана сіль, а зерна, що повисипались з воза і колись проростуть.
    ** - один Джузеппе вчив людей бути вільними, а другий Джузеппе вчив дерев’яних чоловічків бути живими. Безбожником я назвав отого – другого, що зловживав червоним вином.
    *** - Кронос був фантазером. Якби це було не так, світ був би зовсім іншим, і Сатурналії святкували б зовсім не так…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  36. Артур Сіренко - [ 2025.01.26 17:08 ]
    Передмова до книги блискавок
    Частуєш мене вином дощу,
    Ніби то не зима, а маленький острів
    У часопросторі життя орачів,
    Ніби то Туамоту хлібних зерен,
    Розбита скарбничка слів
    Аборигенів заячих хащів:
    Можу пригостити хлібом
    Пеліканів моїх дерев’янів снів,
    А можу запалити свічку
    Біля камінного Будди,
    Що стоїть між бамбуковими хижками
    Міста поетів-рибалок
    Майбутнього.

    Частуєш мене міцним віскі ночей,
    Які нагадують реінкарнації
    Мовчазного цвіркуна готичного свічада:
    Павуки, що плетуть числа
    У мереживі лабіринтів черепа –
    Там блукають свої Мінотаври –
    Трохи ритму, а трохи пісень паротягів.

    Частуєш мене спогадами чаплі,
    Що літала над Колізеєм –
    Місцем розваг мармурових вершників,
    Що вміли читати книгу блискавок:
    Авгур біловбраний
    Завше заплющував очі,
    Коли бачив оцього птаха –
    Жабоїда-писаку,
    Що закидає назад голову,
    Бо не хоче відкривати зіниці Сонцю,
    Коли воно сумує і забуває
    Пісні весняних річок.




    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  37. Артур Сіренко - [ 2025.01.21 01:25 ]
    Зелені монети мовчання
    Монету,
    На якій написано «Меланхолія»
    Викинуло море (бавлячись)
    На пісок, що насипав Еол
    З міху торішніх надій.
    На березі, де зітлів «Арго» -
    Корабель незбагненних мрій.
    Лишив на піску сліди
    Сліпий кіфаред Данай.
    Трохи пісень –
    Але берег порожній,
    Трохи музики –
    Але навколо пустка:
    Тільки сухе дерево,
    На якому журився птах
    Алконост.
    Берег, якого цурались рибалки,
    Який так любили полози,
    Зелені, як мідна епоха,
    Що конала в агонії.
    Берег,
    На якому оселився вигнанець
    У подертій овечій свиті,
    Але з шматками папірусу,
    На яких описував сни:
    Видіння і марення,
    І ховав ті рукописи-манускрипти
    В кам’яній скрині вічності,
    Ховав від крапель дощу
    І злих очей невігласів.
    Ховав – не сховав.
    Запитання висіли в повітрі,
    Руки шукали опори,
    Очі – покручених мушель.
    Тільки отой вигнанець
    Очікував ночі,
    Коли приходить Морфей.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  38. Артур Сіренко - [ 2025.01.05 14:21 ]
    Трохи про існування
    Мокрі лицарі осені –
    Поважні птахи граки
    Провіщають мені майбутнє –
    Чорним крилом падолисту.
    Вони теж скрипалі,
    Тільки музику свою таємну
    Сховали в пивницю буднів –
    Тамплієри нудної мжички:
    Чи буває їм весело?
    А може вони паяци?
    Їх іржаві залізні ноти
    Цятковано сонячним золотом
    Для квиління-нагадування
    Банальної одвічної істини,
    Що існують (не зникли) зорі
    Сховані сірими хмарами:
    Направду. Я не вигадаю.
    Дзьобаті свідки апокрифів,
    Казкарі темних віків,
    Вісники чи то листоноші
    Слів доречного існування
    Не хочуть мені повідати
    Про кралю майбутнього –
    Чорнооку ворожку Іштар.
    Птахи святого Томи –
    Звіздарі перелітні –
    Граки.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  39. Артур Сіренко - [ 2024.12.20 17:55 ]
    Заброда зозулі
    Смугасті кіклопи
    Вистрибують з текстів Гомера,
    Копають рів
    Навколо непорушних Мікен духу,
    Навколо Аргосу диких жадань.
    Наповнений мушлями келих*
    Моря кам’яних вусатих котів
    (Для кентаврів –
    Для кого ж іще?)
    У цій піраміді вікопомних дельфінів
    Фиркають песики меланхолії,
    Трохи планетарного «якби»,
    А ще трохи марсіянського «ніби»,
    Атож: осіннє полювання
    Мокасинових знавців сопілок
    На пурпурових мамутів зими.
    Таки трохи.
    Ледь-ледь.
    Ботанічні фортеці Перікла,
    Де стирчать колючками башти,
    Які нагадують капелюхи**
    Вщерть насипані-наповнені
    Фальшивими флоринами світанку***.
    Променисто виглядає пальто
    Заброди зозулі.
    Громадяни Парижу!
    Слухайте!
    Мером обрано Квазімодо!
    Сяйво готичних вогнів
    Часів чуми.

    Примітки:
    * - мушлями молюсків виду Cerastoderma glaucum (Bruguière, 1789).
    ** - капелюхи-крисані.
    *** - жив колись в Мілані генуезець Пеппо Джовані Рікардо. Він виготовляв фальшиві флорини з мідного сплаву і збував їх нетямущим. За це його потім посадили до в’язниці і катували. Середньовіччя ж бо…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  40. Шон Маклех - [ 2024.12.20 16:19 ]
    Маленький крук
    Маленький крук
    Завбільшки з око левіафана
    Став чужинцем на руїнах Лариси
    І співає пеани пеласгів
    (Тільки його слова і ноти
    Не розуміють папуги,
    Яких привезли на Самос,
    Чи то на Родос, чи то на Лесбос
    Пророки).

    Маленький крук –
    Він також вміє допомагати
    Сукупно: каменярам та мірошникам –
    Там, за млином водяним
    (Пірнають в ставок каппи),
    Тягне в гніздо старе
    Шнурівки для черевиків
    Подорожніх квіткових доріг:
    Лускаті долівки палаців,
    Де замість паркету зуби коней,

    На верхівках дерев життя
    Самотній маленький крук
    Придумує новий погляд
    На квітучий сад Епікура.

    Маленький крук
    Збирає сталеві голки
    Для полку кравців і шевців
    Деррі
    Під час вільямітських війн,
    Співає псалми гугенотів
    На могилах єретиків
    Божевільної секти
    Рибалок Дубліна.
    Salvete, piscatores!
    Salvete, autumni domini!



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  41. Артур Сіренко - [ 2024.12.03 01:29 ]
    Ноктюрн катеринщика Курта
    Портрет намальований зорями
    Прочанина, що приходить щоночі
    На горище, де сплять кажани
    До весни – дзьобатої сірої птахи,
    І шукає пошерхлі слова
    Зітлілої книги старої поезії,
    Яку можна лише шепотіти,
    Ковтаючи звуки еламські
    Засохлих жовтих троянд,
    Ніби не темрява гусне як клей,
    А лише жебонить лабіринт
    Мушлі крученої – голосом моря,
    Мушлі важкої блискучої,
    Яку привіз капітан кульгавий
    З острова, де ніхто не живе
    Відколи дме вітер,
    Що гойдає пальмову гілку
    Пустелі колючих сонетів.
    Дослухаючись до часопростору –
    Отого, між галактиками,
    І бавлячись у гру вовків-диваків
    Зі старою королевою круків.
    І що окрім цього?
    У цій ароматній пітьмі,
    Що гусне від вчора,
    Що ковтає звуки мов чапля,
    Якій смакують зелені кваки
    Очеретів відлюдника Ніби,
    Яка роздзьобує кварки,
    Зловлені тут – в каламуті ріки,
    Що тече.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2024.11.01 09:01 ]
    Нічого особистого: просто осінь
    Час – це плямистий щур
    З очима кольору ночі,
    Що ласує маримухами,
    Які назбирав божевільний
    В лісі сутінок спогадів,
    У хащах осиротілих просторів,
    Де блукає сліпою вдовою осінь –
    Оця, в картатій сукні минулого,
    Оця, пастушка тихих мелодій
    І розмов біля вогнища – марних.
    Трохи диму між поглядами,
    Трохи живої поезії (ще),
    Трохи холодного вітру – між листя:
    Скрипка лісового паяца
    Тихіша їжакового тремтячого серця,
    Що теж співає про сон падолисту:
    Майструйте із барв драбину
    До загуслого синього неба,
    Що просякло трунком свободи –
    Таки вітряної і холодної,
    Таки завислої в між часами,
    У ніч, коли відкриваються двері
    І на столі розсипана сіль.
    До останніх яскравих квітів,
    Які забули зів’янути
    Йди нечутними кроками,
    Наче не бруківка то,
    А печера черепа.
    Назбирайте оберемки
    Кленового гостролистого золота –
    Для подорожніх.

    P.S. Написано в ніч на Самайн (Савунь), яку я таки пережив, бо, певно, не порушив жоден із своїх гейсів…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  43. Артур Сіренко - [ 2024.10.10 10:30 ]
    Тінь тополі
    На битій дорозі
    До кумедного міста Реймса*,
    Де собор колючий
    Наче щетина дика,
    Мене зустрів лігурійський граф**
    Чи то поліграф,
    Чи то монограф,
    Чи то оліго але теж граф
    (Трохи підсліпкуватий,
    З моноклем та ясеневою тростиною)
    І подумав, що я дзвонар
    (Переплутав, бо Плуто)
    Та й порадив:
    «Квазімодо, не спи,
    Краще спалюй мости
    До поганського Ріміні***.
    Або кораблі –
    Лишай лише сивий попіл
    На піні хвиль.
    Мешканцю готичної башти!
    Ти не герой і не варвар,
    Ти клишоногий мисливець
    На лангобардів.
    Зціплюєш зуби,
    Заховавши під каптур
    Ім’я заповітне Рома****,
    Малюєш собаку білого
    Між дірками черевиків
    На чорній воловій шкірі спокою
    Пензликом скрипторія Сонце!»

    Краще б той граф
    Тікав би за обрій
    До королівства тополь
    На П’яцца-дель-Пополо*****
    Чи купив би корову Му
    На ринку Мантуї.

    Примітки:
    * - там у соборі колись невідомо звідки з’являлась олія, якою мастили голову чергового дивака-франка. Тому і кумедне оте місто – Реймс.
    ** - насправді то був не граф, а герцог. І не з Лігурії, а з П’ємонту. Такий собі альпійський Савонарола. І походив він від кондот’єрів гвельфської орієнтації.
    *** - був один Малатеста – сеньйор Ріміні, що називав себе поганцем і бешкетував. Навіть влаштовував у Ріміні поганські ігрища. За це на нього Папа образився.
    **** - переважно заповітне ім’я Рома ховали не під каптур, а в шкіряну трикутну торбу. Але монахи…. Хоча вони теж…
    ****** - на П’яцца-дель-Пополо неодноразово бачили привидів. Микола – скіта посіденте (scita possidente) збрехати не дасть…


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2024.08.29 18:10 ]
    Сулія Су
    Над річкою Білою,
    Яку печеніги назвали Альма
    Збудував хижку дідусь Ол.
    Збудував і забув
    Про людей, що пили росу
    З чаші синьої квітки:
    Взяв та й забув
    І не згадував.
    Забув про коней білих,
    Що мають чорну цятку на лобі
    І топтали чебрець запашний
    Копитами – в червні.
    Забув і не згадував.
    Забув про косу замашну
    Сивої жінки Ули,
    Бо мусив забути –
    Інакше ніяк, інакше глек
    Без дна і води,
    Глек, який не наповнити,
    Скільки не лий,
    В якому живе луна –
    Сумна дівчина Ехо.
    Дарував йому сулію
    Повну вина черленого.
    Вершник Юл
    Дарував і казав:
    «Пий! Бо риби не знають спокою
    У річці Білій.
    Не знають. Пливуть
    З минулого в День Сонячний.
    Пливуть.

    Примітки:
    У печенігів роду Каракарга, що кочував біля річки Молочної був шаман якого називали Ол.
    За свідченням Філоктета Олександрійського (234 – 298) таври називали богиню смерті Ула. Але це було таємне ім’я, яке знали тільки жреці. Якщо в таврів хтось не міг померти, то вони кричали, дивлячись на північ: «Ула, прийди!»



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  45. Артур Сіренко - [ 2024.07.15 17:05 ]
    Виглядаючи крука
    Виглядаючи крука –
    Чемного, як усі пророки-мислителі**,
    Саркастичного, як всі споживачі свіжого,
    Стою на запиленому роздоріжжі
    Вісьмох фрігійських доріг***,
    Де зламаних колісниць скалки
    Збирають як сторінки дерев’яних книг****
    На яких ще напишуть апострофи
    Апостолів древлянської черні,
    На яких ще накреслять знаки
    Сумних пророцтв неминучих
    Якоїсь Сивіли сіверської.
    Стою на роздоріжжі між Равенною
    І містом Нумітора – авгура племені расна
    Біля щербатого каменя*****
    Пораненого нестримним вершником
    Епохи довгих мечів.
    Виглядаю крука –
    Посланця космічної ночі,
    Єдиного співрозмовника,
    Єдиного сучасника:
    Завжди і всім сучасного.
    Чекаю не поради
    І навіть не слова кульгавого втіхи,
    Чекаю на крихту пташиної мудрості –
    Нехай злої-недоброї,
    Як дні опалені Сонцем
    Сліпим.

    Примітки:
    * - «Коли приходить найсумніший образ тієї ночі...» (Публій Овідій Назон)
    ** - кажуть, що Сократ був нечемним, але це або виняток, або брешуть люди.
    *** - а в наших то краях всі дороги фрігійські. Коли ступаєш на таку дорогу, одразу відчуваєш себе вільним. Що вже говорити, коли ти на конику…
    **** - багато хто з мудрих людей писав на сторінках дерев’яних книг – Конфуцій, Лао-Цзи і багато ще хто…
    ***** - нині у нас всі камені поранені – або копитами коней, або щербатими мечами варварів, або злослів’ям заброд.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  46. Артур Сіренко - [ 2024.07.07 12:55 ]
    Намалювати пейзаж
    Ілюзорні вухасті кролики
    Гризуть ілюзорну траву*
    (Таку ж зелену, як мої сни),
    А Шовковий Томас
    Ласує морозивом хмар:**
    Трохи білого на блакитному –
    Наче в Армориці*** – берег і шум
    Моря. Того – неспокійного.
    Розкажіть про це королю Джону –
    Невдасі й муралю замків
    Таки на острові, на зеленому****
    З каменів, таки диких.
    Дочки блаженного Гумберта*****
    Виглядають птаха сірої пісні
    Крізь заґратовані вікна замку:
    А десь гагари оксамитових мрій
    Туляться до скель острова Долі.
    (Так судилось. Усім. І гагарам теж.)******
    А на руїнах замку Мейнут*******
    Хтось пов’язав білу шовкову стрічку,
    Вирізавши смужку з самого серця
    Ірландського прапора.
    Повітря прозоре
    Після дощу просвітлення
    Чи то алегорій зливи –
    На відміну від моря прийдешнього:
    Завжди темного і непрозорого
    В якому ловив банькатих риб
    Я – нетутешній поціновувач кави
    З чужим прізвиськом Мерфі.
    Малюю недолугий пейзаж
    На околицях дивакуватого Дубліна
    Кавою.

    Примітки:
    * - насправді ілюзорними є не тільки кролики і трава, ілюзорне все – ми живемо в світі ілюзій. Точніше в ілюзорному світі. На жаль. Чи то на щастя…
    ** - Насправді Шовковий Томас ніколи не ласував морозивом. Він навіть не уявляв собі, що це таке.
    *** - є такі країни для яких все в минулому. Серед них Арморіка. Недарма в неї і прапор чорно-білий. Але без Арморіки не було б Європи – країни священного каміння.
    **** - про це мені пошепки розповів Маттеус Парзіансіс (Matthaeus Parisiensis) завітавши в мій сон, коли Місяць був оповні.
    ***** - Гумберт ІІІ Блажений (1136 - 1189) на відміну від свого знаменитого тезки був пор’ядним хлопом і дуже чемним.
    ****** - і хотів би я пояснити свої тексти, але не судилось. Епоха великого «не». Епоха заперечення.
    ******* - замок Мейнут правильно називати замок Ма Нуад – Майже Новий замок. В Ірландії більше 3000 замків, але саме в цьому замку Шовковий Томас отримав остаточну поразку.


    Рейтинги: Народний 6 (5.13) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  47. Артур Сіренко - [ 2024.06.20 14:33 ]
    Мигдалевий трунок
    Пригостив необачно
    Трунком, зробленим з крапель дощу
    Та пелюсток мигдалю,
    Дивака меланхолій П’єро –
    Сновиду міста кленового листя,
    Співрозмовника блідого лилика.
    Поділився черствим окрайчиком
    З потріпаним сумним опудалом,
    Дерев’яне серце якого дірявлене
    Навесні сталевим ножем алегорій.
    У глибини холодних рік,
    Що течуть на північ від снів,
    Я кинув камінь важкий
    Своїх зранених спогадів:
    Нашкрябав на тому камені
    Ієрогліфи – напис
    Про те, що немає мети,
    Є тільки шлях – порожнечами.
    Той камінь проковтнула
    Риба-тінь: сіра як дотик,
    Що залізним хвостом
    Каламутить непевний Час
    Лускою колючою
    Торкається вигадок –
    Риба ріки,
    Що тече на північ від серця:
    У холодній воді бистрини
    Погасили люди мовчання
    Свічку прадавнього болю:
    Тепер морок пульсує числами,
    Тепер фатум наче сліпе дитя
    Шукає навпомацки
    Мармурове пророцтво.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.13) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  48. Артур Сіренко - [ 2024.06.15 15:33 ]
    Скло
    Ведмежий пастух*
    Оком червоним своїм
    Глипає в тьму ночі коліс:
    Вінценосний слуга
    Мусить пройти через ліс
    Що стримить голками в Небо
    І ховає стражденних лиликів
    (Летіть!)
    Глибоко в прірві між століттями,
    В безодні між фразами
    Філософа, що шукав вогню
    Як першопочатку,
    Як втілення Істини
    Птах пересмішник
    Прокричав своє незабутнє «прощай!»
    З усіма, хто майстрував арбалети
    Під зливою – не ховаючись,
    Згадуючи гудіння бджіл,
    Яким дарували шматочки повітря
    До пори. До сонячний днів
    Осиротілого ясена,
    Що ховає своє дерев’яне серце
    Від злого птаха-заброди,
    Що пророчив кожному лісорубу:
    Крадіжка – це діжка Кра** –
    Крука, що бачить усе,
    Навіть тіло загублене
    Душею мандрівницею,
    Яке вона скинула мов плащ сутінок,
    Мов тогу патриція мармуру,
    З якого будують форум***
    Раби.

    Примітки:
    * - сколоти вважали ведмежого пастуха волопасом, а греки сином Калісто. Шумери називали його Енлілем, що любить справедливість, але насилає на людей бурі і моровиці, аккадці називали його ярмом, араби вершником, а індуси благодатним.
    ** - ірландці крука Кра вважали супутником Мор Ріоган, а давні слов’яни супутником Мари.
    *** - взагалі-то з каррарського мармуру раби збудували базиліку Семпронія та храм Конкордії, що стояли біля форуму.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.13) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  49. Шон Маклех - [ 2024.05.28 17:38 ]
    Споглядання очерету
    Якийсь старий у подертій свиті
    З бородою, що обшарпана колючками
    На березі ріки каламутної мілкої,
    Яку навіть чорні козенята
    (Насіння рогатого)
    Долають необачно вбрід,
    Питав, чи споглядаємо ми очерет,
    Що гойдає нестримний вітер.
    А ми навіть не спитали, не довідались
    Чи знає він, що
    Споглядання тонкого зеленого очерету,
    Що гнеться наче людина,
    Відчуваючи невблаганність долі,
    Відчиняє браму у світ спокою,
    У світ рівноваги.
    Нас вітер жене в невідомість,
    А той очерет лише гойдається
    І журиться, шо попереду вічність
    Над поверхнею озера сподівань,
    Над хвилями неспокою очікувань,
    І мислить про людину в сандалях,
    Що ніколи його не зламає
    Ні для вогнища, ні для стріхи.
    А вода тече і не вертається,
    Марно питати про це в сріблястої риби,
    Вона нічого не скаже, а якщо і промовить,
    То не тобі.
    Марно питати про це в качки:
    Вона теж сумнівається вічно,
    Тому і летить – куди – не знати,
    Шукати – чого – невідомо,
    А той старий замість хліба
    Снідає сараною і корінням полину:
    Йому аби запитувати,
    Йому аби очікувати
    Прийдешнього.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  50. Артур Сіренко - [ 2024.04.30 23:02 ]
    Білий весняний трамвай
    Всерйоз сприймаю міфи:
    Наче замріяний Телемах
    На своєму острові козопасів:
    Загубити, а потім шукати
    І не знайти…
    Пам’ятаю серпневу ніч,
    Коли зажурений Місяць
    Вавилонськими піснями
    Оповідав мені, книжнику,
    Що серце стає квітучим деревом
    Через тисячу літ одкровень,
    Через тисячу овечих снів,
    Через тисячу сторінок апокрифів,
    Через тисячу весел варварів.
    Птаха синьокрилого нетутешнього
    Називаю Гомером солоних квітів,
    Наче не птах це, а фіалковий сон.
    Флорентійські плямисті бажання
    Єдинорогами невагомими
    Прозорими наче око сови
    Прямують левадою присмерків
    У краї, де померла зима.
    Гніздо змайстрував собі крук
    На ймення Корнелій Сулла,
    Бо гадав, що не вишня це,
    А зруйнований човен весталок.
    Минає ще одна весна масок,
    Розчинився в минулому
    Прозорий квітень одвічної подорожі,
    Хотілось вічності квітучих вишень,
    Але на конях прийдешніх снів
    Чорніє тавро.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5