ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.03 07:01
Великий Віз
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Його вогні,
Неначе в сні,
Горіли й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч

Микола Дудар
2026.03.02 20:05
І бабця на лавці…
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…

А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду

С М
2026.03.02 18:06
Дозвольте мені представитися
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю

Іван Потьомкін
2026.03.02 14:30
Що ти таке вчинила там, царице,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!

***
По третім році, як засів на троні в Сузах,

Борис Костиря
2026.03.02 10:26
Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.

Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,

Віктор Кучерук
2026.03.02 05:59
Коли лоза цвіла на схилах
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.

Микола Дудар
2026.03.01 23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.

Артур Курдіновський
2026.03.01 23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?

Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише

Ігор Терен
2026.03.01 22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.

***
А словники міняти не на часі,

Микола Дудар
2026.03.01 20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...

Сонце Місяць
2026.03.01 19:44
видить Бог, я намагаюся спілкуватися із ким завгодно
і як завгодно, і з усіма
проблематика в іншому, в тому, наскільки завсідники ПМ
здатні взагалі до якогось спілкування

(тим самим обґрунтовую попередню власну відмову від коментів на своїх сторінка

Володимир Невесенко
2026.03.01 18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.

Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,

Євген Федчук
2026.03.01 16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л

Володимир Бойко
2026.03.01 15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація. Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури. Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів. Велика політика починається там, де закінчується правда. Кожна персональна мая

Володимир Мацуцький
2026.03.01 13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.

Борис Костиря
2026.03.01 11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.

Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам

Микола Дудар
2026.03.01 10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре

Віктор Кучерук
2026.03.01 06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.

С М
2026.02.28 21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв

Ігор Шоха
2026.02.28 20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс

Володимир Невесенко
2026.02.28 18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!

Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих

Ірина Вовк
2026.02.28 16:10
Я народилася там, де небо спирається на плечі Ай-Петрі, що велетенською тінню зависає над бірюзою моря. Пам’ятаю маму – молоду, ясну, вродливу, з тонким грецьким профілем, ніби висіченим із античного мармуру самим сонцем. Вона тримає в руках важкий дзбан,

Борис Костиря
2026.02.28 11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.

Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,

Ірина Вовк
2026.02.28 10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.

ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,

Юрій Гундарів
2026.02.28 09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко

Віктор Кучерук
2026.02.28 06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.

Тетяна Левицька
2026.02.27 21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!

Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,

Ігор Шоха
2026.02.27 21:17
                    І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!

Іван Потьомкін
2026.02.27 19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.

Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),

Юрій Лазірко
2026.02.27 15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях

збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло

Микола Дудар
2026.02.27 10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?

Борис Костиря
2026.02.27 10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня

Віктор Кучерук
2026.02.27 06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...

Володимир Бойко
2026.02.27 00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї. Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди. Фальсифікації

Ігор Терен
2026.02.26 22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.

***
А ми поперек горла глитаям

С М
2026.02.26 20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Арсеній Літванин
2026.02.25

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Костюк - [ 2013.05.06 21:12 ]
    ***-
    у рідному краї
    тривожно й незатишно знов
    впокорено волю
    надіям обрубано крила
    і тільки душа
    ще останню свічу не згасила
    і тільки душа
    прагне рабських позбутись оков

    у рідному краї
    вже й мова неначе чужа
    і пісня народна
    не скрізь і не завжди почута
    і терпне душа
    невпокорена наша душа
    якій приготована зради солодка отрута

    у рідному краї
    ніяк не посходять сніги
    і гинуть лелеки
    і квилить печаль журавлина
    а крига холодна ламає круті береги
    і схлипує в ніч
    аж під корінь підтята калина

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (41)


  2. Валерій Колесник - [ 2013.05.04 22:46 ]
    Тарасове слово
    Діти мої внуки мої, тяжка ваша доля,
    Я дивлюсь на Україну, вона мов не моя.
    Страшна, чорна, ще й обдерта, атомом побита,
    Її довго руйнувала вся московська свита.
    В стольнім граді важко стати повести розмову,
    Бо й новітні яничари крадуть рідну мову.
    Тягнуть злодії прокляті крихти із комори,
    Олігархи скоро й землю вивезуть в офшори.
    Повставайте діти мої – кайдани порвіте
    І чужинців кровопивців із Дніпра женіте.
    Починати треба знову усе будувати,
    Жити в мирі і любові, братство згуртувати.
    2013


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  3. Іван Низовий - [ 2013.05.04 12:20 ]
    Образок про мірошника Яриша і його млинці
    "Діду Яриш, куди ти шпариш?".

    І зі спритністю юнака
    За малими ганявся Яриш
    По орбіті свого вітряка.

    Дід лиш з вигляду був сердитий,
    А насправді – такий добряк:
    Нас по черзі любив ловити
    І носити у свій вітряк.

    Під нестрогим його арештом
    Кожен спійманець їв млинці,
    Що лисніли від смальцю.
    Решта
    Чергувала при вітряці.

    "Діду Яриш, куди ти шпариш?" –
    Це вже черга моя прийшла,
    І вже Яришу я товариш,
    Вже їмо з одного стола,
    З однієї тарілі…
    Смачно!

    Дід підсовує ще млинців.
    І ніскілечки вже не лячно
    В цім штормуючім вітряці.

    Дід умів дарувати ласку
    Нам, чужим, бо не мав своїх,
    Він ділив і млинці, і казку –
    Скільки б нас не було – на всіх.

    Світ крутився в обмежжі поля.
    Посередині був вітряк.
    В ньому – Яриш…
    І з того кола
    Я не вирвуся вже ніяк.



    2000


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  4. Олександр Олехо - [ 2013.04.29 15:41 ]
    „Лупайте сю скалу...”
    „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
    була би міць в руках та трохи більше сили.
    А то спекотний жар і нестерпимий холод,
    і надто вже важкий Каменяревий молот.
    Минуло стільки літ, а з дикої долини
    не вийшов нарід наш, не вийшов і донині.
    З безмірності пустот не визволив він душу,
    зате не раз губив надії ніжну ружу.

    „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
    якби не біль віків та не понурі спини.
    Якби покірність днів ярмо не прославляла
    та яничарське зло до влади не наймала.
    Аморфний стан життя: лукаве лицемірство,
    спотворена мораль і щире лицедійство...
    Найбільша мрія всіх – піднятись над рабами
    і стати, перш за все, самим погоничами.

    „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
    якби поводирі та й горщики не били.
    Якби не пекло мрій, не чорна твердь спокуси,
    не розбрат наших дій ще з Київської РУси.
    Дивлюся навкруги – міцні стовбичать скелі,
    немає лиш ніде Мойсея та пустелі.
    Немає у богів для нас земного щастя -
    то живемо собі, як трафить, себто вдасться.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (23)


  5. Володимир Книр - [ 2013.04.28 15:02 ]
    Про президентів
    Поставлені вже ледь не на потік
    ті, що про них - "нацарював і втік".

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  6. Володимир Книр - [ 2013.04.28 15:59 ]
    Про співочий народ сліпих кобзарів
    Ти нам виколюй очі, плюй нам в очі,
    все'дно співатимем! Такі вже ми співочі...

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  7. Іван Низовий - [ 2013.04.27 15:00 ]
    * * *
    В епоху відьмаків і коновалів
    Я вперше роздивився,
    Що живу
    В краю бузків, черемух і конвалій,
    І жовтих лілій в річці, на плаву.
    Дитячі очі райдугу вбирали,
    Сльозилися від барв…
    А за ліском,
    Шляхетні й поставні,
    Мов генерали,
    Стояли соняхи,
    Шикуючись ладком.

    Бриніла стежка в соняхах струною
    Тонюньою, бджолиною…
    Куди
    Ти, стежечко, спішиш?
    Візьми з собою
    Манюнього мене
    І поведи
    За обрії дитячої уяви!

    Втікала стежка –
    Спробуй, здожени…
    І плакав я,
    Чотирирічний явір,
    В ожиновім раю бережини.

    А лілії, конвалії і бджоли
    Сміялися:
    – Оговтайся, дитя!
    За соняхами свище Дике поле,
    А тут, в бережині, буя життя…

    Хіба я знав, що так воно і буде
    В засоняховім світі?!
    Цілий вік
    Для мене був одним суцільним буднем,
    Що в чужині, в самотині протік…

    І досвідом розжився не одразу –
    Лиш нині,
    Після всіх розчарувань,
    Я став шукати рідну ту оазу,
    Де розпочав свою життєву рань.

    Хіба знайдеш?!
    Під натисками вітру
    Не вистояла, бідна…
    То ж беру
    Гірку, та заспокійливу
    Півлітру –
    Топлю печаль в горілці
    І журу.

    А лілії, конвалії і бджоли –
    Десь там, у потойбіччі, за бугром…
    Той, хто втіка за рідні видноколи,
    Ніколи не зустрінеться з добром!


    2002



    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  8. Галина Михайлик - [ 2013.04.26 03:48 ]
    Поліська дóма
    Чорнобильські хащі – поліття комуни…
    Румовище хати – дуби крізь вікно…
    Жилѝ колись люди, сміялися луни:
    бо грали, співали, пили мед-вино:

    гуляли весілля! Вінчалася скрипка!
    А далі ячала, і… вибуху гук!...
    Роки за роками (піврозпад – не швидко)
    лаштує її лиш маленький павук…

    Коли-не-коли вітерець доторкнеться –
    паломник поліської дóми, скрипаль…
    Чи хто ще промовить осьó, усміхнеться,
    і зніме смичок павутину-печаль?…


    1998 (ред.2013)




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (23)


  9. Іван Низовий - [ 2013.04.25 17:29 ]
    ІСТОРІЯ, ЯКА НІЧОГО НАС НЕ ВЧИТЬ
    Вхоркалися коні…
    А прудкі тачанки
    Зовсім розторохкались –
    Прямо до розвалу…

    Вгомонімось, хлопці,
    Все почнім спочатку:
    Почитаймо Біблію
    Замість «Капіталу».

    «Не убий!» – там сказано.
    «Не вкради!» – написано.
    Вчила нас історія:
    Заповідям вір…

    Що ж ми, діти бісові,
    Служим дідьку лисому,
    Всім священним приписам
    Та й наперекір?!

    Не почула вольниця
    Голосу пророчого –
    Напилась гарячої…
    І пішла, пішла

    По скелетах пращурів,
    По добру праотчому,
    Сіючи повсюдоньки
    Чорнозерня зла!

    Скотобійня впоралась
    З мокрою роботою.
    Втішились тачанками
    Шашіль та іржа.

    Гуляйполе втишилось –
    Вже не снить кіннотою
    Рясноросо кроплена
    Часова межа.

    Хлопці вгомонилися,
    Вдовольнились чаркою,
    Геть порвали Біблію
    Та й на цигарки…

    Може, все забудемо
    Й почнемо спочатку ми
    Кровію мережати
    Чорнові рядки?..

    Добре все – розвіяне,
    Все лихе – посіяне,
    І пора косити вже,
    Та не нам –
    Синам…

    Воріженьки-недруги
    Знову напосілися,
    Незчисленні й жадібні,
    Наче сарана!


    2006


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (27)


  10. Іван Низовий - [ 2013.04.21 16:05 ]
    * * *
    Сльозо моя, бідо моя – Суло,
    Пропаща моя радосте єдина,
    Ти помираєш тяжко,
    Мов людина,
    Життя якої марно протекло.
    Хоча й було бурхливе –
    Боротьба
    Перетекла в поразку, безнадію...
    Ти гинеш на очах.
    І я жалію,
    Що не така судилася судьба
    Тобі й мені, і нашому селу,
    А ось така –
    Лиха вона й погана:
    Я граю роль бездомного Івана,
    А ти – правічна – витечеш в імлу,
    В намул віків,
    У незлічимий прах.
    З твоїх лілей зостанеться лиш порох,
    А все живе осліпне знов у норах,
    У сліпоту ховаючи свій страх.
    Ти гинеш... Чим тобі допоможу
    В агонії двадцятого століття?!
    Хіба що, замість казки, власним дітям
    Про тебе, вже нічийну, розкажу.
    Й вони – повірять, і твої сліди
    Позначать на своїй чуттєвій карті,
    А якщо ж ні...
    Тоді вони не варті,
    Суло... твоєї... мертвої... води...


    1996



    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (26)


  11. Іван Низовий - [ 2013.04.20 20:00 ]
    Дещо про віршописання
    Я читачам лапшу не вішав
    На вуха – чесна прямота:
    Хтось по моїх простецьких віршах
    Колись, можливо, прочита,
    Як ми жили – хахли кучматі –
    В раю бандитському, коли
    У кожній нашій крайній хаті
    Ми отаманами були.

    Повірить хтось – поспівчуває,
    Хтось – навпаки, ще й обсміє
    І скаже: "Правди в нас немає
    Інакшої – є та, що є...".
    Або ж: "Ми бідні, бо багаті,
    І нерозумні, бо дурні...".
    І ще: "Відкриті – винуваті,
    Відверто ж винні – ті в тіні...".

    А що в ціні – того ніколи
    Не знав ніхто й не буде знать,
    Хоч всі ходили ми до школи
    І дехто вчився лиш на "п’ять".
    Я вчився гірше, ніж годиться, –
    Та доки чую плин Дніпра,
    Душа не втомиться трудиться
    Й рука не випустить пера!..

    2007



    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  12. Володимир Книр - [ 2013.04.19 19:05 ]
    Пісня Горста Весселя (переклад з німецької)
    Знамена ввись! Урочистим парадом
    СА ідуть, спокійні і тверді.
    Убитим реакціонерами камрадам
    сам час до наших вже ставать рядів.

    Звільнити шлях брунатним батальйонам!
    Звільнити шлях - ідуть штурмовики!
    Хай сяє свастика надією мільйонам,
    несучи хліб і волю на віки!

    Востаннє нині чуєм клич до збору!
    Борні себе готові ми віддать.
    Знамена Гітлера здіймуться скрізь вже скоро,
    кінця неволі вже недовго ждать.

    Знамена ввись! Урочистим парадом
    СА ідуть, спокійні і тверді.
    Убитим реакціонерами камрадам
    сам час до наших вже ставать рядів.

    ***

    Знамена вверх! Торжественным парадом
    СА идут, спокойны и тверды.
    Убитым реакционерами камрадам
    Приходит время в наши встать ряды.

    Коричневым дорогу батальонам!
    Очистить путь рядам штурмовиков!
    Сияет в свастике надежда миллионам,
    неся и хлеб, и волю от оков.

    В последний раз сигнал услышим сбора!
    В борьбе мы все готовы жизнь отдать.
    Знамёна Гитлера везде взовьются скоро,
    Конца неволи нам недолго ждать.

    Знамена вверх! Торжественным парадом
    СА идут, спокойны и тверды.
    Убитым реакционерами камрадам
    Приходит время в наши встать ряды.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Пісня Горста Весселя"


  13. Іван Низовий - [ 2013.04.18 11:12 ]
    * * * * *
    відкраялось по кращому окрайцеві
    з усіх країв країни солов'їної
    а залишки невкрадені ми краючись
    серцями називаєм Україною
    предивом осіянним Оріяною
    поліссячком поділлячком покуттячком
    опіллячком і зболено боянимо
    в піснях своїх і краємось і мучимось
    змаліли ж бо від краю і до краю ми
    до крайнощів доходимо в руїні цій
    і все одно всекрайні ми окраденці
    великими лишились українцями!


    1996


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  14. Іван Низовий - [ 2013.04.17 22:50 ]
    Святкові демонстрації у повоєнному селі
    Холодні й голодні, як правило – босі,
    Ми йшли по багнюці й кричали «Ура!»
    Коли ж це було?!
    Пам’ятається й досі
    Та давня, глуха, ірреальна пора.
    Всім сиротам – сироти.
    Сталінські діти,
    По суті ж, майбутні сільські кріпаки,
    Ми мусили ревно й цинічно радіти
    Тому, що загинули справжні батьки.

    Несли ми, недоноски, пишні портрети,
    З яких посміхались бундючні вожді,
    І дріб вибивали зубів кастаньєти
    У кожного з нас, несвідомих тоді.

    Тепер ми свідомі! Та нас небагато
    Зосталось на білому світі, на жаль,
    Й сьогоднішнє наше,
    Вже справдішнє
    Свято
    Підмішує в радість мінорну печаль.

    Епоха московських і штепівських Берій
    Ганебно сконала в бутті-забутті.
    Та відгомін тих істеричних містерій
    Псує мені настрій в сучаснім житті.
    Я син цього краю. Гаряча кровина
    Великого роду, козак з низових
    Стійких запорожців. Чия ж це провина,
    Що я байдикую по межах чужих?!
    Спасибі селу за гостинні прийоми,
    За всі частування й жадання добра,
    І рідній Сулі, що вмира від утоми,
    А все ж, мов сльоза, дотіка до Дніпра!
    Тече до Ромна, до Лубен без упину
    Джерельна вода із-під марківських верб,
    Голубить вона колискову країну
    Й колише на прапорі древній наш герб.
    Умиюся вранці водою святою
    Престольного свята у ріднім селі
    Й полегко зітхну: я не був сиротою
    На цій предковічній священній землі.


    2005


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  15. Іван Низовий - [ 2013.04.17 07:03 ]
    * * *
    Бог забира поетів молодими –
    Для молитов також потрібні рими –
    У виборі своєму він примхливий:
    Аби обранець був іще й вродливий,
    Розумний та освічений, при тому
    Ще й вірний був покликанню святому.

    Забрав Господь Антонича до себе
    І Симоненка юними ще – себто
    Омолодив архангельську квадригу
    І записав обох в безсмертну книгу...
    А щоб вони не старіли з роками,
    Обставив Чубаями й Рихлюками
    З обох сторін у янгольському хорі
    І засвітив над ними вічні зорі.

    Шляхом Чумацьким, що ледь-ледь міріє,
    Йдуть кращі діти Матері Марії,
    Ступають за скрипучими возами,
    Що тяжко так вантажені сльозами
    Солоними, мов та вода Сиваша...

    Я ж бачу, як історія вся наша
    Прошкує за поетами по тернах
    В продимлених лаштунках і потертих.


    18.07.2008


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  16. Іван Низовий - [ 2013.04.13 23:41 ]
    * * *
    Режим колишній не довішав
    поетів – де-не-де щебечуть,
    дарма, що нині не до віршів...
    Та ще не вечір, ще не вечір!

    І я ще здосвіта римую
    свої думки песимістичні
    про зброю втрачену і збрую,
    про вічні острахи дотичні...

    Але іржуть на рубіконі,
    на потопельнім запорожжі
    чи то баскі пегаські коні,
    чи то поганські вражі рожі.

    І я в’яжу тремтячу риму
    до нетерплячого сідельця
    і мчу на рать необориму,
    калину тулячи до серця...


    07.12.2008


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  17. Іван Низовий - [ 2013.04.09 17:06 ]
    Ранкове
    Лиш прокинусь, очима кліпну:
    Під вікном старцює дитя
    Синьооке... Ще більш осліпну
    Від страму за таке життя!

    Синьооке дитя – це ранок
    Безпритульний... Дитя не зна,
    Що на світі є сто забаганок,
    А у нього лише одна:
    Досхочу щось поїсти, вволю!..

    Чуєш, раночку, йди в мій дім,
    Разом зваримо бараболю
    На солоній воді-біді,
    Та й поснідаємо на славу,
    Наберемося знов снаги
    Будувати таку державу,
    Щоб гриміло все навкруги!


    2005


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  18. Іван Низовий - [ 2013.04.08 17:59 ]
    * * *
    Вигнулась диво-райдуга,
    Хмар проламавши стіну.
    Діво Маріє, радуйся
    За Україну!
    Діво Оранто, радуйся,
    Чаєчко сизокрила,
    Що народилась-нарадилась
    Проукраїнська сила!
    Хай по ярах завражилось,
    Підло зарегіонилось,
    В райдугу йти - ми зважимось.
    Господу лиш помолимось!

    2007


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (20)


  19. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:19 ]
    Мегамарш вишиванок

    Мегамарш це щось прекрасне, незабутнє й чарівне! Мегамарш – це марш і мега як та альфа і омега…

    Вишивка і вишиванка, самоцвіт і цвіт тюльпана – Зорепад на рукаві, водограй на комірі…

    Посмішка твоя прекрасна – незабутня й чарівна! Вишиванка на тобі – ти богиня на землі!

    Відлуння погляду твого запало в душу в саме дно! Так! Це він – український наш! Незабутній мегамарш!

    ***

    Квітуче поле солов’їне й барвінкове звабливим співом в’ється у тебе на спині?

    Можливо, проте але…

    Сором’язливе це волосся хвилями цунамі в безтямі розсипається на грудях в екзопелені?

    Таке скажеш, ще чого…

    Палка взаємність весняних та голодних поглядів давно чужих, але тепер своїх – які тобі належать нині?

    Розмріявся, знущаєшся ти з мене, так?…

    Шовкова нитка колоритом облітає наготу’твойого розуму спянілого о цій годині і однині?

    Все мрієш ти, ну мрій і далі…

    Спрагою налитий образ твій етнічний, калиною пристрасті прикритий,- він магічний?

    Ні, просто екзотичний…

    Рельєфи солодкі маєш ті бажані та жадані, але заховані під тим віночком із вуалі квітучодиких трав?

    Знову ти про рідний край?…

    Майстринями України згаптовані ті диво-птахи, що сполохано сидять на талії твоїй стрункій?

    Вони ручні, але налякані, і дотику бояться…

    Червонопрохолодною стрічкорічкою обвиті ніженьки твої, босоніж ступаючи по самім дні?

    Приємна прохолода, вода з Дніпра…

    Узором свята ти вишита сьогодні золотосрібними нитками і блискітки усюди- від п’яток до небес?

    Вони з любов’ю і бісером пошиті…

    Де видіти твою красу я зможу і цей весь антураж – коли відбудеться фантастовернісаж?

    Все дуже просто – прийди на МЕГАМАРШ…:))


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:41 ]
    День Соборності України



    Живий ланцюг від Києва до Львова
    Символ єдності Українського народу
    Обєднання лівого й правого берегів
    Нам подарунок від прадідів й дідів
    Свято й велич в цьому дні
    Так говорять «майже» Всі…
    На небосхилі сузір’я дат
    Мир і злагода у домі - лад
    Двадцять другий день календаря
    Над головами літає чайка кобзаря
    Під ногами лід і сніг
    За плечима сотні літ
    Про обєднання в одну Державу
    Як деюре і дефакто
    В Акті Злуки і спільній думці
    Як гаранта щастя між людьми
    В консолідації і самоіндетифікації
    У становленні політичної нації
    Проблематика ще та…
    Філософія проста – історія складна
    Ментальність впорядкуйся!
    Прислухайся і легітимізуйся!
    Учора Захід-Схід , наразі – воєдино
    Живемо цим – бо МИ єдині
    У цьому наша філософія життя
    В об’єднаності, цілісності
    Й неподільності буття!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:26 ]
    Вшанування пам'яті жертв голодомору



    Сьогодні - в день двадцять четвертого листопада
    В день сумнозвісний! Світом визнаний – День Печалі і Жало’би…
    Понуро схилим голови за всих, хто в ті часи благав – ненада!
    - Благаєм вас лишити хочаби крихти на дні тієї торби…

    Але, як всим відомо влада СРСР – влада тоталітаризму
    Закони все приймала, в колонії направляючи загони збирачів
    Років тридцятих це було - у розквіт «таваріща» і Сталінізму
    Утопія колгоспів і створення холери штучної для «куркулів»

    За рік – максимум за два, лишилась лиш душа одна!
    Понівичена, змучена, та втомлена...
    Голодна…
    Запалим же - ми свічку памяті! І, схилим голови понуро…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:42 ]
    Лісовики бойовики
    Прийшла зима. Навкруги у спокій вінчані ліса.
    На Україні запала тиша. Небо все в ліхтариках.
    Прозора пелена накрила все,- поля і болота.
    Всюди снігу по коліна,- не пройти і в валянках.

    Хурделиця у гніві. Морози з собою принесла.
    Захід. Завірюха подалась у бік нацистів
    ОУН-УПА зле як тяжко, погода все ж допомогла!
    Схід. Лісовик-вояка взяв в полон п’ятьох чекістів.

    Друже полковнику! Ось тримайте комуністів.
    Друже полковнику! Ось вся зброя з рук фашистів
    Що ж робити з вами – саранча? Якщо не ми то нас…
    Вибору нажаль нема,- проте! Роздягніть і відпустіть…

    Лежить лісовик в печері, і сон йому сниться.
    «На Україні літо. Гаряче сонячне проміння.
    На вигоні пасуться коні, біля нього молодиця.
    На колінах стоять вони і в долонях їхні лиця»

    Ранок. Прокинувся вояка від болю в голові.
    Червоний, синій, голубий - будь-який… Ніч.
    У скронях дим, очі - пил в кольоровій гаммі.
    Оска'л вівчарки, знову біль - багнетний клінч.

    Постанова. «Сезон полювання на звірей».
    Постріл. Молочний порох. Ліс червоний.
    Рекошет де голова не є броня. Плач дітей.
    Крути й змії для отрути. Гулаг терновий.

    Був план - розкулачення селян у шантропу
    Колгосп. П’ятирічка в планокури і в генсеки.
    Урбанізація. Селянин сів у машину бойову
    Подався в ліс. Взяв він вила і бойову косу.

    СРСР - сплав із радію, стронцію і репресій
    Де індустріалізація потонула в каналізації
    Де все і всі існувало від генеральних сесій
    Епілог. Крах. Колективізації - комунізації

    ОУН. УПА. УНР. ЗУНР - власна Конституція.
    Незалежність. Україна Суверенна й Унітарна.
    Власний Стяг та Гімн, Держави Герб і Демократія
    Наш девіз «Воля і Свобода» - країна толерантна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:42 ]
    Той що за вікном (присв'ячено Василю Стусу)
    Ой вороне…
    Вороне білий - засланцю
    Охоронець ти чи найманець
    Закований за всих одним ярмом
    Ти - у чорній ямі з бездонним дном
    Течеш не як усі - наперекір своєї долі
    Створюєш скрижалі правди задля волі
    Тебе ламали, в потрібне русло направляли
    Тебе вбивали та не вбили, міняли та не змінили...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:35 ]
    Крутянці
    Розбите шкло
    Від кулі – людожера
    Розсипане й тремтить воно
    Як комуністична ера

    Розбита голова
    Глибокі й інші рани
    Під ногами Крутянсько-сніжна цілина
    Червона – злита юнацькими тілами

    Ще вчора – гімназія, студенти
    Батьків кохана дітвора
    Сьогодні – військові абітурієнти
    І ранець набитий гільзами
    -приїхали, станція " У Вічність"! Все-пора!

    На бій, як в перший клас:
    Гвинтівка - косить з ніг
    Думками в інше - тамує біль
    Зво'дити курок.
    Сьогодні перший - останній твій урок…

    Чекатимуть намарно
    Батьки – дітей, Кохані – своїх єдиних
    Надіючись обійняти і поцілувати файно
    В міцних обіймах - рідних й милих

    Триста юних душ за долю нації
    Порубані мечем невігластва
    Позасинали під гіллям акації
    Пішли у вічність! У світові пророцтва…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:29 ]
    Україна
    До Вас Звертаюсь друзі!

    Почуйте поклик цей ви надолузі

    Що, для тебе Україна?

    Задумайтесь над цим, як є хвилина…

    І думи спокою того не будуть знати

    Довіку правди будуть вимагати

    Життя яскрового у небесах шукати

    Сумувати – байдужість проявляти чи Радіти – від шастя мліти

    Україна то Родина, а не в полі конюшина

    Держава рідна то Ненька наша, тільки наша!

    Хоч Батько степ широкий і одинокий проте єдиний, милий

    Ось чому мов хрест на пузі, нам потрібно керівника у нашім лузі

    Керівник повинен з честю нести це звання керівника

    Керівник то є глава і одна у нього голова

    І повинна голова завжди думати про нас!


    Думки національно-патріотичної голови:


    Понад усе люблю і поважаю!

    Ціню і намагаюсь дбати

    Про те, щоб Інші дбали!

    Не забували! Про рідний край,

    Про степ широкий! Про її лани , гаї, ліси й степи

    Про ріки давні і озера.

    Щоб гордість наша не згасала, козацький дух не забувала

    Про Предків наших!

    Щоб їх нащадки, діти їхні, діти України

    Жили на цьому світі, білім світі .

    Ми! Жили.

    Й, цінили волю і свободу,

    Яку Діди нам дарували, ціною власного життя!

    В боях нерівних! В війні за незалежність !

    За правду! Долю України.

    Почуйте ж ви мене…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Юра Товмач - [ 2013.04.06 21:24 ]
    Жовта блакить
    Зачаїлися грішні, думками
    Стоїмо на розпутті шляхів
    Що робити далі не знаємо
    Хоча ні - маємо руки міцні!

    Поховалися ті що по засіках
    Нишком крадуть той овес
    Долі їхні співані птахами
    Чатує кровожерливий пес!

    Силою думки і духом сповиті
    Мужні й хоробрі серця
    В протистоянні за рідну країну
    Наслідок тому війна…

    Над головами жовтіє блакить
    На волосинці тримається все
    Від спраги в очах усе майорить
    А за плечима сумління одне…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Юра Товмач - [ 2013.04.06 16:47 ]
    Океанічні корали ніщо в порівнянні з твоїми плодами
    Пройду я босоніж по розбитому шклу
    По стежині, що тече -водоспадом до тебе
    Окенські корали промайну по самому дну
    Щоб ти скорше, берегами, притулилась до мене

    Захлинаючись думкою знову благаю й молю:
    -Ти степами просторими в моїй голові зелені'й!
    -Ти лісами зимовими у мить звесняній!
    -Ти плодами своїми мене одари!
    Ти, моя – ти, така одна. Тебе, я смакую – тебе, я тремчу…

    Моя Україно – моя ти країна, моя ти і радість й печаль
    За тебе ця воля і слава і правда за тебе ця вся благодать
    Молімо ж і ми Українські ми діти за свято на рідній землі
    Бо маєм наснагу черпати з завітів Шевченка Тараса Григоровича


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Іван Низовий - [ 2013.04.06 01:09 ]
    * * *
    Душа не проситься на спочин –
    Вона в зеніті сподівань,
    Хоча й втомилася від збочень,
    Перегінців і відставань.

    Вона сьогодні торжествує,
    Радіє світлу і теплу:
    Не пропаде нічого всує,
    Не перетліє на золу!

    Хоча й на осінь повертає,
    Та не похмуриться душа:
    Перегортає, пригортає,
    Довершує і доруша...


    1990


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  29. Іван Низовий - [ 2013.04.02 23:15 ]
    Освідчення батьківському краю
    Вирує весна в біополі мого Білопілля,
    І Вир запірнає у Сейм, а вже той набира
    Всесилля, аби донести в подесенське привілля,
    Всі барви і звуки Сіверії – в дар для Дніпра.
    На півдні ж сумському, пропахлому сонячним воском,
    Аж там, за Посуллям, де жде мене рідне село,
    В соснових борах відкликаються Ворсклиця й Ворскла
    Й охоче підспівують сестрам Боромля і Псло.
    Симфонія лісу, і степу, і чистого поля
    Пронизує душу і кличе в зозулисту рань...
    Люблю тебе, Сумщино рідна, – якби ж моя воля,
    То я приєднав би до тебе Дінець і Лугань.


    2007


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  30. Тата Рівна - [ 2013.04.01 17:27 ]
    у потязі "Південному"
    У потязі «Південному» лежачою драбиною
    повільно відповзатиму до степу й до моря
    де пахне вітер соснами трояндами й глиною, де
    Бог на варті мліє у невтомному дозорі

    там чай травою м’ятною нагадує про бабине
    там всі цілунки струнами у серці ще бринять
    побіленою хатою фіранкою із блямбами
    шовковими червоними у серці пломенять

    деньки моєї юності прибоями напоєні
    находжені стежинами між теплих каменюк
    що виростають квітами і рани непогоєні
    від їх тепла південного загоюються тут

    я буду доторкатися до гарбузів та персиків
    до сивих слив старого, застарілого садка
    я буду бавить песика онука того песика
    що м’ячика блакитного ховав у будяках

    а ми з ногами босими шукали та сміялися
    і знали що не м’ячика – шукаємо земне
    чуття яке у поїзді спітніло та пом’ялося
    і втратило тебе а потім втратило й мене

    у потязі «Південному» із пляшкою котлетами
    з малим дитям кросвордами із псом на повідку
    чи зможу я піднятися злетіти понад Летою
    розправити крилята повернути на віку?

    чи насмічу у пам’яті ступивши в недозволене
    прибоями розмите і засипане піском?
    моє минуле зтоншане спресоване зпрозорене
    накрите всим життям неначе чорним баняком

    чого шукати? істинно. хіба той пес загавкає?
    хіба воскресне бабине у кружці кип'ятку?
    я повідком й кросвордами прив'язана під лавкою
    і крилами не годна вже перелетіти ріку...

    а ми з ногами босими шукали і сміялися
    і знали що не м’ячика – шукаємо земне
    чуття яке у поїзді спітніло та пом’ялося
    і втратило мене та знову втратило мене
    я буду доторкатися до гарбузів і персиків
    до сивих слив старого застарілого садка
    і буду бавить песика онука того песика
    що м’ячика блакитного ховав у будяках

    у серці будуть спомини недогорілі залишки
    розтертий тлін колишнього між теплих каменюк
    що обросли вже квітами.. і тільки мильні бульбашки
    на радість мого песика та сина будуть тут

    25.02.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  31. Святослав Горицвіт - [ 2013.03.31 17:22 ]
    Школа Звірів
    В одному лісі на полянці жили різні звірі
    Жили добре, не сварились – в злагоді і мирі.
    Але раз прийшла ідея школу їм створити
    І у ній могли б вони діток своїх вчити:

    Плавать, бігати, літати, лазити, копати –
    В різних галузях себе сміло проявляти.
    Цю ідею всі разом дружньо підхопили
    І спільними зусиллями нашвидкуруч зробили.

    З гордістю поглянули на своє творіння
    І з наступного вже дня почалось учіння.
    Щоби кожен різнобічно розвиватись зміг
    Навчальна програма – однакова для всіх.

    Кролик дуже добре бігав – як вітер носився,
    Проте на уроці плавання ледве не втопився.
    Це його настільки шокувало й травмувало,
    Що тепер і бігати почав він невдало.

    Орел умів прекрасно в небесах літати,
    Але довелось йому рити і копати.
    Якби не старався він справу цю зробити,
    В кінці-кінців довелось його в лікарню положити.

    А за цей час поки там мучився – лічився
    Цей наш орлик і літати зовсім розівчився.

    Так на цьому світі, видно, повелося,
    Бо з іншими тваринками те ж саме відбулося
    Всі займались діяльністю чужою й через це
    Вони втратили можливість проявляти себе.

    А неврахування особливостей
    індивідуальної природи
    Не призводить ні до чого доброго,
    окрім шкоди.
    31.03.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  32. Іван Низовий - [ 2013.03.31 00:06 ]
    * * *
    Березневе небо плаче лицемірними слізьми.
    Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
    Пережив її, закляту, вже приречений на смерть,
    поминальну вип’ю чарку, переповнену ущерть!
    Всім, кого на тризні стріну, щиросердно посміхнусь,
    щоби бачили і знали: я нічого не боюсь!
    Ось відрине водопілля і підсохнуть всі шляхи,
    й переоряться огріхи, і відмоляться гріхи,
    і тоді я в путь-дорогу зазбираюсь до села,
    до зела до молодого, до живого джерела.
    Від Сули, що поїть щедро кучерівські явори,
    навпрошки піду на Рудку до Галини до сестри.
    Там забуду про лікарню – в подорожниках посплю,
    все, що змалечку любилось, знов досмертно полюблю!

    2010


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  33. Іван Низовий - [ 2013.03.30 08:38 ]
    * * *
    О ранковій порі
    На Холодній Горі
    Упізнали мене солов’ї
    І зозулі…
    Ви скажіть, солов’ї,
    Де тепер Сагарі,
    Де їм доля сучить
    Свої дулі-щедрулі?

    Ви, зозулі, скажіть,
    На якому ж добрі
    Розростається зло,
    Що пустошить нам душі?
    Як порідшало хат
    На Холодній Горі,
    Як без них дичавіють
    Черешні і груші!

    А Холодна Гора
    Сонцем сльози втира
    Яворам і тополям,
    Що понад Сулою…
    Покоління моє
    Вимира… вимира…
    Хто ж тепер у селі
    Поговорить зі мною?


    1998


    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  34. Анатолій Сердечний - [ 2013.03.29 14:18 ]
    Витоки
    Задовго до народження Христа,
    За п'ять тисячоліть старої ери
    Вже українська велич проросла
    І світу понесла свої поеми.

    Ми від землі, орала, орача,
    Жили без меж, кордонів, частоколів,
    Для захисту виймали ми меча,
    Дотримуючись лицарських устоїв.

    І ми були завжди живим щитом,
    Що захищав від знищення народи
    І поле бою сіяли зерном
    Як і на заході, так і на сході.

    Цінуємо людей і вільний труд,
    Саме життя і право на свободу,
    А нас насильно заганяли в бруд,
    Несли погибель нашому народу.

    Та переважно у своїй судьбі
    Злагоди всі ми шукали не завжди
    І гинули в нерівній боротьбі
    Під тяготою між владної вражди.

    Минуло стільки цих тисячоліть,
    Та залишився в степових просторах
    Наш споконвічний хліборобський зміст
    І наша віра у своїх соборах.

    Ми тут з початку, ми широкий міст
    На перехресті всіх цивілізацій
    І піднімаємося в повний зріст
    Об'єднуючи ці світи й нації.

    І ми вбирали в себе краще все,
    Що створювали люди цього світу,
    Тож тільки вся громада збереже
    Гуманність, справедливість і освіту.

    Це наш політ в майбутнє, у нове
    І наш взірець всій світовій спільноті:
    Ми м'яко відторгаємо старе,
    Як у житті, так і в своїй роботі.

    2013



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (14)


  35. Іван Низовий - [ 2013.03.28 22:22 ]
    * * *
    Прихильно зустріли сусіди колишні.
    Зійшлися до щедро накритого столу
    З моєї садиби колишньої вишні
    І груші, й притихли довкола по колу.

    А тітонька Галя розказує вишням
    І грушам – нехай пригадають, бабулі,
    Яких я у юності ранній полишив
    Й поїхав у світ, до недолі по дулі.

    А дядечко Йван до вишневого культу
    Байдужий, та чарочку б випив за мене –
    Воно ж, він упевнений, після інсульту
    Поліпшить здоров’ячко пійло вогненне.

    А теле-Ганнуся на плівку знімає
    І тиху розмову, і вишні та груші,
    І тих, незабутніх, кого вже немає,
    І дух пресвятий, і впокоєні душі.

    Село моє рідне на чулість не бідне –
    Воно обнімає не блудного сина,
    А вірну дитину. А сонечко блідне…
    Заходить на дощ…
    Впала в чарку сльозина.


    18.09.2003


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  36. Іван Низовий - [ 2013.03.27 22:52 ]
    В ностальгійних роздумах
    Спасибі, мамо Насте, за життя,
    а за сирітство я не ображаюсь –
    світ по війні як-небудь заврожаївсь,
    щоб не пропало в нім чуже дитя,
    покинуте всіма... В буянні жит
    від голоду не вмре нічийний хлопчик,
    і в зграйці гороб’ячій – сам горобчик –
    клював безсмертні зеренця: жив-жив...

    Жив-жив, хоч босий, голий, – то дарма:
    клював зерно – в колодочки вбивався –
    злітав і падав... так і розлітався,
    самотній, між світами чотирма.

    Живучий, видно, корінь родовий –
    нема такого в нації ні жодній,
    пригніченій, як наша, несвободній
    століттями – а корінь, бач, живий!

    Я – Низовий по батькові, а міг
    писатися таки ж Великородом,
    пишатись материнським давнім родом,
    що весь в епоху сталінську поліг...

    Хоч міг би, та – не зміг: таємний зміст
    моєї драми полягає в тому,
    що батька не віддам я вже нікому –
    він лишень мій, дарма, що комуніст,
    дарма, що помилявся...
    Саме так –
    він помилявся,
    й зрозумівши згодом
    свою помилку,
    проклятий народом,
    пішов у безвість.

    Цей протестний знак
    я оцінив як подвиг.
    Тож ношу
    провину роду батькового...
    Диха
    в потилицю мені той повів лиха
    далекого – на давність не спишу
    родинну драму.
    В снах і наяву
    приходить батько
    й за свою провину
    вимолює прощення;
    просить: "Сину,
    не прав ніколи справу неправу
    в ім’я ідей лукавих...".

    Все було
    в житті моїм:
    творилося злодійство,
    видаючи себе за добре дійство,
    яке село поставить на крило
    й життя покращить сиротам війни
    і долю розкріпачить...
    Забрехався
    той, що вождем і батьком називався
    всіх сиріт, винуватих без вини.

    Державний лад тримався на брехні.
    Задурений народ пройнявся страхом
    не перед турком, німцем а чи ляхом –
    свої були небачено страшні,
    нечувано жорстокі...

    Смерть вождя
    відкрила хід назрілій вже епосі,
    і я, селюк, що виріс на горосі,
    до міста втік, полишивши рудян
    в гороховому царстві...

    Сто вітрів
    мене по світу білому носили,
    і я поволі набирався сили,
    аж поки і до рекрутства дозрів,
    до муштри. Вчителі-військовики
    зробили з мене (о, мої хвороби!)
    "захисника" такої супер-проби,
    що дивувала всі материки.

    Опісля всіх "радянських переваг"
    я мимоволі став антагоністом,
    відвертим, впертим антикомуністом,
    що волі анархістської забаг.
    Мені у світ відкрилося вікно,
    переді мною розламались мури,
    і я пристав до табору Петлюри,
    й мене манив на вольницю Махно.

    Затим я до бандерівців пристав,
    бо вчивсь у Львові, в університеті,
    де вчили – по Франкові – на поетів
    й де кожен третій дисидентом став.

    Спасибі, доле, за такий "кульбіт":
    приїхав я в Луганськ із Львова-міста
    з вінцем терновим націоналіста
    й ношу його відтоді сорок літ!

    Держава є від Сяну аж по Дін,
    але нема державницького вмісту
    в цім вакуумі – шастаю по місту
    і в смозі задихаюся рудім
    один, мов перст; і нікому сказать
    "Добридень!" – рідну мову тут добили
    регіональні зверхники-дебіли,
    яких тут розплодилась ціла рать!

    Лиш спогадами гріюсь – не вином –
    в самотині, бо вимерли всі друзі,
    живу в такій тугій перенапрузі,
    що серце б’ється, наче метроном.

    А за вікном – реваншева пора
    вкраїноненависницької раті,
    на цьому шабашевім антисвяті
    усе святе для мене вимира.

    Який життєвий підсумок зроблю,
    я ще не знаю і не хочу знати,
    лиш відчуваю: хочу всіх обняти,
    кого я ще, зневірений, люблю!


    2007



    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  37. Галина Михайлик - [ 2013.03.27 13:36 ]
    Не хочу в космос (штампи-кліше?)
    У космос? Там, я чула, дуже зимно,
    А ще – самотньо, хоч і зорі зусібіч…
    Ніде немає верху, боку, низу –
    Нема межі чіткої: ось тут – день, там - ніч.

    Космічний пил повиїдає очі,
    Метеорити - набивають синяки…
    Не хочу в космос. Я - на Землю хочу,
    Де є міста і села, гори і річки.

    Де є країна - рідна Україна,
    А не Америка, Ізраїль, чи Судан…
    Додому хочу. І аби: калина
    і солов’ї... І мама… молода…

    ... (2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (24)


  38. Іван Низовий - [ 2013.03.27 01:30 ]
    * * *
    Партії. Блоки. А ще й – коаліції.
    Ревнощі. Ревище. Бійки окремішні.

    Перемагають доцільність
    Амбіції
    Ревних, найревніших...

    Колються партії. В прах розпадаються
    Блочні альянси – вони ж не бетонні...
    Все
    На свої
    На круги
    Повертається
    В цім беззаконні!

    Юрбочки. Юрми. На черзі – майдани?
    Знову – повірити? Не помилитися?

    Рано ще, Йване, зализувать рани,
    Рано в раю героїчно роїтися!


    2006



    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" 0 (5.79)
    Коментарі: (12)


  39. Василь Задорожний - [ 2013.03.26 22:14 ]
    Рано шаблю вішати на килим
    Ніби вчора вибороли Волю...
    А вставати знову на порі:
    Ще не встигли дополоти поле –
    А позаду вже цвіте пирій.
    Трохи, браття, втішились ми – й скисли:
    Все поволі котиться назад.
    Лантуху горба не давить крісло,
    Грабченки гребуть усе підряд.
    І правий ще досі дід Кирило
    (Це, щоправда, втямили не всі):
    То все байка, що часи змінились,
    Бо керують досі ті ж Кузі.
    Все ще є Михайлівки й Пальміри –
    Правда, досі збільшився масштаб;
    І дере Везучий Прокіп кирпу,
    Наче весь народ – у нього раб...
    Браття, ми чогось не доробили:
    Все вертає на круги своя.
    Рано шаблю вішати на килим:
    Кузь таки боїться Турбая.
    12.01.2007


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  40. Іван Низовий - [ 2013.03.26 01:17 ]
    УКРАЇНА. УК… РУЇНА…

    Шлях вузький –
    По межі крайнеба –
    І мета неблизька
    Й хода
    Нетверда на слизькім…
    Рида,
    Набридає бандура:
    Тре-ба!
    Треба йти – підганя ганеба
    І біда вже увіч загляда…
    Гайда-гойда… Вода в Стоході
    Переповнює русло дня.
    Від найближчих відбитись годі.
    Вже і дальній наздоганя.
    Партизанять чужі в народі:
    І до хати й до куреня
    Вже прибились… Вже дорушає
    До коша й до душі – чуже,
    Лиш Славута ще Січ береже,
    Бо у нього козацька душа є,
    Бог все бачить, на все зважає,
    Кінь небесний іще ірже…
    Горе Горинню хвилю горне,
    Стир підтоплює монастир,
    А на заході – небо чорне
    Обрій звужує, топить шир…

    …енко …єнку шепоче глухо:
    «Стережімося …цьких і …ських!
    Ляські душі в них під кожухом,
    Хоч і панські шапки на них…».
    «Наш останній рубіж – це Трубіж! –
    …енко … єнку шепоче знов. –
    Там і захист є і любов –
    З християнським народом вкупі ж!».
    А Сула – без весла,
    А Ворскла
    Темна,
    Начеб вікно без скла,
    І свіча опливає воском,
    І палає в заплаві Псла
    Лебедин,
    І Петрове «військо»
    Четвертує живі тіла…

    …єнко …енку терзає душу:
    «Геть подалі від москаля!
    Він на воду нашу і сушу
    Свої зуби гнилі вискаля…
    Він трясе Україну,
    Мов грушу,
    І гуляє, гуляє, гуля…».
    Тільки …енку така розмова
    Не до шмиги.
    Він – голова:
    Метикує, бач, що Москва
    Зробить з нього охоче …ова
    І всі …овські надасть права –
    Це ж не капосна татарва
    І не ляська гидь гонорова…

    …Вік за віком отак минає –
    Сперечаються земляки,
    А між лівим і правим краєм
    І сьогодні згоди немає,
    Кожен тягне в свої боки:
    Той – на захід, в обійми НАТО,
    Той, як водиться, пре на схід
    Чаркуватись зі старшим братом
    Під квашеню хрумку
    І під
    Пісню, перчену густо матом.
    …енку хочеться бути …овим,
    Гоноровим,
    Бо ж він такий
    Збільшовичений, аж багровий,
    «Всеслов’янський і вселюдський…».

    …енко плуга тягти не хоче
    Крізь чагар дурману-трави…
    …єнко скаче (гляди, й доскоче!)
    До гетьманської булави.
    Гайда-гойда… Біда в народі
    Водоповінню прибува.
    Живемо у такій незгоді,
    Що «Ой, лишенько!» і «Ов-ва!»…
    Чагаріє чорнобиль-трава
    На безлюдді і на безводді.
    Спікер …енко і спікер …ов
    Обнімаються вельми чуло,
    Ще й чоломкаються,
    Немов
    Посватались…
    Гайда агулом
    Під московську під коругов!

    Скрушно й тошно:
    Ані Богдана,
    Ні Івана ні одного…
    Схід і захід – кривава рана…
    З неба сніг – богоданна манна…
    Люди, де ви?
    Людці, агов!..


    2000


    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  41. Іван Низовий - [ 2013.03.25 17:16 ]
    Самоспалення
    Лише сліпі не помітили спалаху,
    Тільки глухі не почули клекоту
    Полум’я віщого – вищого за
    Всі еверести пихатих амбіцій,
    Прагнення влади заради влади,
    Вічної слави ціною зради –
    Вищого!

    Спалах – на рівні світанку світу,
    Спалах – на рівні останнього подиху
    Всіх прометеїв часів минулих,
    Що перейшли у легенди,
    На рівні
    Непроминальної слави Тараса –
    Сина і Батька безсмертного роду!


    2003


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  42. Іван Низовий - [ 2013.03.24 17:11 ]
    ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
    Доволі епіграм,
    Бурлесків
    І пародій –
    Пора вже й возлюбить,
    Як я люблю собак…

    Складаю оду кращій у природі
    Породі найвірніших посіпак.
    Служіть – хай з вами буде
    Божа поміч
    І вивірений долею талан,
    Нехай благословля вас Прокопович,
    Породи зачинатель, Феофан.
    Хіба ж не ви столицю над Невою,
    Столику і стоглаву, вознесли
    Над ріднопервозванною,
    Святою –
    В чужого воза Київ запрягли?!

    Хіба ж не ваш Сиваш сивушним духом
    Пропах в степах – і став уже не наш,
    Щоб Катерина – шльондра і псяюха –
    Читала свій німецький «Отченаш»
    Татарам і козацьким отаманам,
    Своєю «вотчиною» нарекла
    Дніпровський край,
    І в балтицьких туманах
    Ріка Молочна кров’ю потекла?!

    Історія – закуска лиш для брому,
    А бром – інтелігентський самограй:
    Живучий вірус давнього синдрому
    Додавлює до краю ріднокрай!

    Історія… Петро згубив три сумки –
    І Сумами місцину наречем,
    І порухи незгідливої думки
    Пересічем, як Січі крик, мечем.

    «Ай, дар природи!» – ляпне Катерина,
    І потече «охрещений» Айдар;
    «Вор скла…» – і Ворскла,
    Славно,
    Мов дитина,
    «Татуню, – пролепече, – добрий цар!».
    Луганськ, Херсон, Одеса, Миколаїв –
    Хрещеники московської куми,
    Мов не було ні скитів, ні ногаїв,
    Мов не жили тут вольницею ми…
    Мов не було ні Хмеля, ні Мазепи,
    Ані тобі Петлюри чи Махна,
    І нас із невідомості-халепи
    Расєя-мать виводила одна…

    На мочарях зусиллям яничарів
    В Расєю перевтілилась Орда
    Плескатопика,
    Виплескана в чарі
    Дурман-вина,
    Що зветься в нас «бурда».
    Пройдисвіти (чи пак землепроходці),
    Це ви, ясак збираючи, пройшли
    Сибір неісходиму
    Й на Чукотці
    «Ісконноруських» мамонтів знайшли.
    Це ви
    Хіву,
    Заховану в барханах,
    Полоном
    В лоно матушки-Москви
    Привели на мотузяних арканах
    На розтерзання –
    Втіху для «братви».
    Це ви Кавказ прикоськували гордий
    (Та й нині ще продовжуєте – ви),
    І після героїчних ваших мордів
    Кривавляться сліди в димах трави.
    Це ви в Державній Думі і сьогодні
    Шматуєте наш синьо-жовтий стяг,
    Завжди готові,
    Путіноугодні,
    До новозавойовницьких «звитяг».
    Немає в світі ворога лихого,
    Підлішого за бувших родаків –
    Праправнуків козацтва низового,
    Москви червоно-білих приймаків!

    Складаю вам розлогу антиоду,
    Можливо, й запізнілу,
    Та однак
    Нагода є ославити породу
    Клонованих
    Московських посіпак.

    Я з москалем сваритися не буду
    Й могоричу йому не піднесу,
    І в суд не позиватиму,
    Бо ж суду
    В нас чесного немає –
    «Фількін» суд…

    І рідного – в минулім – яничара
    Не братиму на мушку –
    Хай живе
    В чарівнім світі
    Покидь і почвара,
    На посіпацькій службі
    Жили рве!
    «Реве та стогне
    (вічний!)
    Дніпр широкий,
    Сердитий вітер
    (віщий!)
    Завива…»
    Неспокій мій не спатиме,
    Допоки й
    На посіпаках царствує Москва.

    Не сплю і я.
    Не сплять мої собаки,
    Досмертно вірні й так,
    Без ланцюгів…
    Дасть Бог, діждем:
    Останні посіпаки
    Відхлинуть від Московських берегів –
    Служити чужині…

    Ми ж будем жити,
    Миритись між собою після чвар,
    І більше не діждуться московіти
    Поповнення – скінчився цей «товар»
    На берегах дніпрових…
    Дай-то, Боже,
    Щоб витекло із нашої крові
    До краплі все ганебне і вороже
    І відригнулось
    Матірно
    В Москві.


    2004


    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (32)


  43. Іван Низовий - [ 2013.03.24 01:03 ]
    Вранішня молитва
    Праведний Боже наш, іже єсі
    На небесі, опустися на землю:
    Я твоє нОве пришестя приємлю
    Навіть тоді, як відмовляться всі
    Від України-Русі. По росі,
    Боже, пройдися. Візьми Україну –
    Рай неземний – під небесну раїну,
    Де Україна цвістиме в красі.
    Боже наш праведний, іже єсі
    На небесі, увійди в мою душу:
    Я тебе, Господи, бачити мушу
    Навіть тоді, як осліпнемо всі!

    1995


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.53) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (13)


  44. Марія Дем'янюк - [ 2013.03.21 14:55 ]
    ***
    Україна - від слова "рай".
    А життя - то від слова"жити".
    Щоби бути в земному раю -
    треба зернятко посадити.
    І зростити його в душі,
    та плекати.І працею,мрією
    золотити Дажбогу ключі,
    поки птаха подасться до вирію.

    Журавлітиме ключ навесні.
    Небо вручить сопілку Велесу.
    А зерно в життєдайному сні
    Колисатиме пагони колосу...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5)


  45. Іван Низовий - [ 2013.03.17 22:36 ]
    * * *
    Тепло останнє віддає земля
    Моїм рукам –
    Я розминаю грудку,
    Вдихаючи найтонший запах
    смутку
    І стриманої радості.
    Здаля,
    Понад обніжком, стежка
    до стіжка
    Побігла й розгубилась
    в колотнечі
    Граків неґречних вельми,
    Що під вечір
    Стійкий стіжок обсіли
    до вершка.
    А на межі, немов на вітражі,
    Художньо так
    стримить кукурудзиння,
    Сторожке до вітрів –
    Пора осіння,
    То як же на межі без сторожів?
    Я все частіше прагну самоти
    І спокою осіннього –
    Я ж знаю,
    Що тілом і душею одцвітаю,
    Що доживаю вік свій золотий
    На цій землі…
    Жадана самота
    Зціляє
    і від страху перед смертю,
    І від жаги безсмертя –
    Он,
    Упертюх,
    Останній сонях
    Згідливо хита
    Важкою головою…
    На землі
    Доволі я пожив,
    І то – нелегко:
    Носили мене в ірії лелеки,
    Із вирію вертали журавлі;
    Мене топтали тупо копитьми
    Кентаври,
    Рятували ж мене коні
    Від жадібної мстивої погоні –
    І я знаходив спокій між людьми.
    На цій смертельно втомленій
    землі
    Доволі я пожив,
    Тож не жалію
    За незворотнім літом…
    Осенію,
    Зігрівши душу в тихому теплі.
    Вдихаючи землі
    Пашінь прив’ялу,
    Помалу розминаючи грудки
    Ще теплої землі,
    Я залюбки
    Відходжу в осінь,
    Вниз,
    Із перевалу…


    29.09.1998


    Рейтинги: Народний 6 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (23)


  46. Мішель Платіні - [ 2013.03.17 15:03 ]
    З далеких мандрів повернувшись.
    З далеких мандрів повернувшись,
    На все СВОЄ, як сич, надувшись,
    Обхаявши Вкраїну-Неньку,
    Ти подивись кругом гарненько…

    Бо хочеш ти, лиш тільки – брати.
    Давно пора, вже й їй щось - дати.
    Людей розумних об’єднати,
    Щоб не тікали з свої хати…

    (10-12 лютого 2013р.)


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.2)
    Коментарі: (1)


  47. Юрій Кисельов - [ 2013.03.16 16:52 ]
    Крути
    В шалі вітрів линуть знов у вікно
    Промені,
    Промені,
    Промені…
    В думці моїй про забуте давно
    Спомини,
    Спомини,
    Спомини.

    Кров’ю полеглих бійців-юнаків –
    Їм не було й дев’ятнадцяти –
    Мчить із глибин промайнулих років
    Рік дев’ятсот вісімнадцятий.

    Квітнуть, рясніють щоліта сади
    Айстрами,
    Маками,
    Рутою…
    В цвіті, потоках живої води –
    Відблиски бою під Крутами.

    Млява, буденна стояла пора,
    Скривджував гніт непробудності.
    Спокій цей миттю розвіяв у прах
    Гук нездоланної мужності.

    Не підкорити трьохсот вояків
    В стО разів більшими силами.
    Відгук лунає з безодні віків
    Битвою під Термопілами.

    Вкотре доба нам озветься вночі
    Гомоном,
    Гомоном,
    Гомоном…
    В герці життєвім схрестились мечі.
    Спомини...
    Спомини...
    Спомини...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (34)


  48. Юрій Кисельов - [ 2013.03.16 16:32 ]
    Пам’ятник Шевченкові в Луганську
    Стоїть Тарас – у місті лугарів.
    Стоїть Кобзар – на головнім майдані.
    В суворості його похмурих брів –
    До люду заклик: скинути кайдани!

    Його в суєтнім попелі століть
    І після смерті кривдили і гнали.
    Та все одно – велично він стоїть
    І дивиться на нас із п’єдесталу.

    Яка б тривога не спіткала нас,
    У слові правди й пристрасті могутній
    Пророк і батько нації – Тарас –
    Наснажує на звершення майбутні.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (12)


  49. Іван Низовий - [ 2013.03.12 23:27 ]
    * * *
    Згадується давнє і далеке –
    На краю землі
    В ранковій млі
    На старенькій стрісі два лелеки
    І у синім небі журавлі...
    Наяву ввижається і сниться
    Те, чого, здається, й не було:
    Джерело, колодязь і криниця,
    Копанка, струмочок, джерело...
    А коли від спогадів проснуся,
    Бачу в синій рамочці вікна:
    Мати, неня, матінка, матуся
    То весела, бачу, то сумна...
    Широко відкритими очима
    Я вбираю сонячний розмай:
    Отчий дім,
    Вітчизна,
    Батьківщина,
    Ріднокрай...





    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  50. Марія Чапля - [ 2013.03.12 17:50 ]
    Україно!
    Україно!Вставай,годі терпіти!
    Ти юна,тобі ще жити і жити
    А ти сумно руки опустила,
    бо настала тяжкая година

    Душу твою люди злї продали,
    а мову камінням закидали
    Не чути спі́ванок дзвінких-
    Чутно брехню москаликів отих.

    Та згадай себе в далекі роки
    Як мужністю горіли щоки
    Як славне, мужнє козацтво
    Захищало твоє багатство.

    Згадаймо, як від них поляки
    Під Пиля́вцями тікали
    А під великим Зборововом
    Молили про договір.

    Та скінчилась тая слава-
    Країну вкрила чорна хмара
    За проклятим Вічним миром
    Тебе насильно поділили.

    Ох, і тяжко мати заридала:
    Фільварками дітей вбивали
    Та ти все ж не здавалась
    І мужньо тому опиралась.

    Відважні Гонта й Залізняк
    Боролися за тебе так
    Що мільйони різали за ніч
    Були із смертю віч-на віч.

    Та вкотре знову розірвали,
    Родючі землі потоптали
    Та люд тоді теж не мовчав
    Права свої він захищав.

    Та й кріпацтво скасували
    Трохи нені щастя дали
    І відродилася культура
    Серце твоє лишила туга.

    Талановиті мамині сини
    Всяко славили її.
    Але біда не забарилась
    І до мови підступилась.

    Війна Перша загриміла
    Багато крові ти пролила
    За тебе, мамо, під Крутами
    Юнь молодість згубила.

    Стало чути звуки гармат
    Знову бій тебе чекав.
    І німці край окупували
    Їм служити заставляли.

    Та відомі всім ОУН-УПА
    За тебе не на життя
    А на смерть дику стали
    В тюрмах віку доживали.

    В час рад ,краю,пережив
    Утиски й репресії синів
    Та ти гордо не здавався
    І суверенності дождався.

    Тепер ти, мамо, вільная
    І головне-будь сильною
    Бо ж нам Усім потрібна,
    Наша рідна Україна!


    2013


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   23   24   25   26   27   28   29