Сидіти і лічити гільйотини.
Оті, що називаєш ліхтарем.
Холодні руки, м’ята, злива, щем.
І вечір, ніби зроблений із глини.

Бо сірий, бо думки вгрузають в сутінь,
чи може сутність… Плеса і плечей.
ЖЖ і підпис. Завше: Варя Че.
І місяця у небі жовтий кусень.

Бо не курю. Бо кинула. Бо хочу.
Портвейн скінчився.. Господи! Чому?
Цей оберемок вічних творчих мук…
Нема портвейну…Вже о першій ночі…

І вже не напишу я слів пророчих…
Про плеса й плечі, зливу, грім і м’яту.
І лиш папір у смітнику зім’ятий.
Іду у ліжко. Там коханий. Хоче.

На соснах появились свечи –
зелёные младенцы мая…
Гармония весны
и вече
зелёного
лесного рая.
Но рай лесной
сегодня продан.
Купили деньги,
что не пахнут:
с землёю,
лесом
и народом…
Пахан – как хан,
крушит с размаху…
Уже распиливает ели.
Работают на хана профи.
И черт те, что –
на самом деле:
душа без Бога –
в фас и в профиль…

Но храмы рубит
под крестами
московско-иудейской
веры
бандит –
с христовыми устами,
пахан,
ворующий без меры…
Московский храм
и поп московский
московского патриархата.
Молись, коль ты пахан
таковский,
а по-народному
«московська вата».
Сосна – на крест,
и дуб – для гроба,
природы свежие руины,
и дом «от Бога» –
веры проба,
и гроб
для нищей Украины…
Крушит пахан, –
"своя природа",
и лес ему
"свой" бог отмерил…

ВоскрЕси, Боже,
для народа,
чтоб оный
больше в Бога верил!

Но Бог ли – бог,
где сохнут травы,
дубы срубают
для распятий?..
Христос в одном,
быть может, правый –
гвоздей не больше,
чем запястий…
Освободим ли мы –
себя от кори –
той веры-лжи,
где воры – судьи?!..
Сосна и дуб –
Вселенной корни,
вершина
Абсолютной сути…
А тут пахан
и денег торба:
купить ковчег
готовы Ноев
и веру праведных
без торга,
лес
выбриваючи
пилою.

Май, 2008

Улыбка – символ счастья.
Братцы, давайте вместе
Улыбаться!

CЕМЕЙНЫЙ РАЗГОВОР

“Эх, не тот мужик пошёл:
То рыбалка, то футбол,
То с дружками в домино,
А про женщин уж давно
И забыли вспоминать...
Что? Никак игра опять?!
Хватит Ваньку-то валять!
Вот подарок, вот беда!
Мог, хотя бы иногда,
Приласкать и, может быть,
О любви поговорить...
Я серьёзно говорю,
Погляди: огнём горю!”

– “Ну, достала ты меня!
Не просись и не пеняй, –
Процедил жене Гаврило.
– Зря ты это говорила.
За мужскую честь свою
Я чем хочешь постою!”
И, сорвав трусы и майку,
Будто из «Плейбоя» зайка,
Ловко прыгнул на кровать
И давай жену ласкать,
Целовать и всю любить,
Проявив и вкус, и прыть.

Стоны, крик, чудные звуки,
Неизвестные науке,
Извивались и лились,
Поднимаясь вверх и вниз,
Наполняя всю округу
Ощущением упругим
Мира, счастья и экстаза,
Повторяясь раз от раза...

“Гриша, глянь: звезда упала!
Я желанье загадала...
Хочешь, ближе к январю
Я те сына подарю?
Будет на тебя похожий”.
– “Лысый и с небритой рожей?”
– “Фу! Давай без ерунды,
Правду: хочешь сына ты?”
– “Пацана?.. – Вспотел сердечный,
Но пролепетал: Конечно...
Будет с кем поговорить,
Пива выпить, может быть,
Научу в футбол играть
И… по дому помогать,
На рыбалку повезу…
Помнишь озеро в лесу?”
– “Там, где ты меня, нахал
Первый раз поцеловал?!”
– “Под гитару у костра
Пели песни до утра…”
– “Юность – чудная пора!
Как же счастливы мы были!” –
По её щекам катились
Две слезинки, два алмаза.

Как наполненная ваза
Негой, влагой и цветами,
Утомленными губами
Нежно мужа целовала.
Сердце счастьем трепетало.
Поняла: Всегда любила
Только лишь его – Гаврилу!

Гірко від того, що біле зробилося чорним.
Ви, хто вгризаєтесь в нерв й випиваєте кров,
Нащо до мене йдете? А пішли бо ви «к чорту»,
Знову, і тричі, й вовіки ідіть собі знов!

Вам не здолати мене і не випити крови.
Житиму так, як хотів і як Бог написав.
Бийте, стріляйте, руйнуйте, викопуйте рови!
Я собі йтиму, нехай би вас дідько забрав!

Ви, у труні, мов мерці, все чекаєте чаду,
Хочете світ замінити на врізаний тромб
І, причаївшись, зірвати його під браваду
Пафосних слів і каміння з розірваних бомб.

Пийте-гуляйте, мерці, а мене не чіпайте.
В силу вогню вам ступити не дасть амулет.
Геть забирайтесь, як втратили душу! Зникайте!
В людських обличчях почвари ламають хребет.

Лезо меча просіче демонічне повітря.
Вийдуть замучені жертви диявольських мес!
Ви, хто пускаєте слину й жовтасту селітру
Марно готуєте. Я ще не вмер — а воскрес!

Нащо мене зачіпати? Навіщо вам зброя?
Ви, може, серце не втратили в домнах очей?
Люди Христа — тільки юдине плем’я. Вас двоє
В сутності першій, забитій у труни січей.

Гірко від того, що біле зробилося чорним.
Ви, хто вгризаєтесь в нерв й випиваєте кров,
Нащо до мене йдете, не для вас ця аорта?!
Вчора й сьогодні, і тричі, й вовіки ізнов!

З радейка надоїли слова –
до вуха вліз рожевий слон,
він дувся легко, мов бальон,
немов корова від полови.
Яка труба – такий музон.
Насмикано новин з ефіру,
мов хопту мацали граблі.
Нє – шляк не трафив москалів,
а коби трафив – то допіру
було би свято на селі.
Кричали би на празник свині,
а борщ про єндика згадав,
не знав би де подітись "гав",
горівку пили би - аж сині,
а еСБеУ лапало б ґав.
І намуштровані у чарці,
кропили, мов жуків, вождів –
від олігархів до попів
по жовтій видали б їм картці
а їхнім курвам по п...пилі.
І вже натішена до ручки
та дорахована до ста
лягла би пісня на вуста
у розмоскаленій Сердючці,
а Путін – бандуристом став.
Та москалі – не рагулі
(на жигулях)
від них подітися ніззя
і шо той лисий їм казав?
– Без української землі
хиріють руки у Кремля.
Ну й мля...

20 Травня 2009

Не розумію, чи то до влади лізуть тільки нахаби, крадії та брехуни, чи саме влада робить хороших людей такими… І чому це мене турбує?

На подвір’ї баби Оксани
Виросли на груші банани…

- Брехуха!

А у річці в сітку шовкову
Рибалки заятрили корову…

- Брехуха!

Ілля хтів піймати ворону,
А вловив літак Пентагону…

- Брехухааааа!

Наша сіра гуска уранці
Замість яєць знесла помаранчі…

- Бре-ху-ха!

А в театрі на прем’єрі балету
Дегустували курячі котлети…

- Гм……. Брехуха!

У Києві хлопці глямурні
Натягли панчохи ажурні…

- ……. Брешеш?

В Україні вже немає сала
І бюджет до дірки обікрали…
Із трибуни світу на потіху
Всім беззубим частують горіхи…
А чесним, що не вміють брехати
Наша влада ще й урок може дати…

- ………….

Ген, за дубом, за могутнім,
У ситій «нірвані»
Вепри узяли на кутні
Білль* про тестування.
-Що за безлад в нашім лісі?
Що це за умови?
Навіть Зайці вже втяглися,
В працю розумову!
Злидарі! Нехай сиділи б
По дуплам та норам!
То й Ведмедю було б мило,
І Вепру просторо!
Ця ідея дуже слушна
Верхівці здалася-
Тестуватися подушно
Всій звіриній масі...
-А чи знають Зайці й Лосі,
Скільки в цьому році
В Лиса шерсті додалося
На правому боці?
Хай напишуть на листочках
Іжаки та Білки,
Елегантну сповідь творчу
Про Вовчі гомілки.
Шлях до вищої освіти
Й кар'єрного зросту
Всім «невігласам» - закрити !
(надійно і просто!)
Доки всі стрімким потоком
Проходили тести,
Дичавіла крок за кроком
Лісова фієста...
А коли останні тропи
Заросли до краю,
Пішли Вепри до Європи
Там шукати раю…

БІЛЛЬ*- законопроект, що виноситься на розгляд законодавчих органів...

Є наказ у заготфірмі
«Роги та копита»,
Що для тих, кому за тридцять
вхід сюди закрито...
Бо, мовляв, погані роги
мають звірі старші,
Та й копита майже збито
у бігах та маршах.
Так велася заготівля,
відтак дуже скоро
Посередицька торгівля
пішла вниз, не вгору.
Бо на складі назбиралось
безліч нестандарту,
З нього виробів не зробш,
бо бракує гарту...
.......................................................................
Та чомусь висить об’ява
на дверях ще й досі:
Тих, кому вже є за тридцять,
«Ласкаво НЕ просять!»

Засмітили, як полова, наш язик чужі слова!
Вже труси не будюгови, вже башка - не голова!
Памперс, олбі, тампакс, снікерс, з сим ся звикли ми давно,
И п‘єме заморський лікер, а не рудьньоє вино.

Та й п‘єме го із стакана, а не просто з погара!
Вже не курва - ай путана, в неї отвір - не діра.
Легіня же не по-руськи обозвали - джентельмен,
В ногавіцьох замість пуцьки, джентельмени носять хрен.

Курті гаті то є шорти, а без гатю - то є "ню".
Не повірете, до чорта, хрю-ю-юша кажут на свиню.
Цицьколайбик - то є ліфчик, а маржина - то є скот.
Намащений мастьоу хлібчик, не хоть што - ай бутерброд!

Вже не тягнуть гроші з жеба - хаплют бакси з портмоне.
Може так воно і треба - най прогрес нас не мене!
Може так воно май файно, і най клеється ги клей.
Замість фрази "добре, айно", говорити - "yes, ok".

Най узнают всі народи, руснаки - не простаки!
Не лиш ліс у нас і води, ай усякі язики!
Ей, як зайдеме в Європу, я тя имлю, не забуть,
Не за задницю - за попу, не за цицьку - а за грудь!

Уповім на шури-мури "дєре_бе_на_рекоме"!
До високої культури різко ми досягнеме!
Так високо, што й недовер камінь в нас який герой!
З сим кончаю, все! game over! бісонь латашро! агой!

2004

Коли остатній циґаретлик
загас у погарі з вином.
Коли муй старий цімбор Еміл
заспав зелений над відром.
Коли''м надвур на локтьох цабав
(на воздусі я ліпше сплю)...
Тоди''м собі подумав: "Люде!
Та начто я, як марга п''ю?
Чом''им такий несеренчливий?
Чом''им дурний? Уже мам волос сивий!
Чом дідо муй ходив до церкви,
а я од п''янки мусю вмерти?
Чом муй отиць не мав гризоту,
а мене вувергли з роботи?
Чом нико з файти нич не пив,
а я са докус избісив?
Та чом! Та чом! - я гойкам, - Чом!
И б''ю до цімента чолом.
Бім-бом, бім-бом, бім-бом...
Фрас ми до того, кидь ми тяжко:
грошей ниє, мам цураву тапловку.
Тогди не п''ю, коли порожня фляшка,
вадь не бірую вуйняти из повної дуґовку.
Дуґовка? То моє спасіня!
Прозрівим, Господи!
Не п''яний''ись? Ци чуєш ня?
Заткай лем фляшку, пане муй!
Забий до неї грум, вадь х..!
Най не тече з неї вино.
Сам я не заткам.
Я – гуно!

1979 р.

                 "Мишка косолапый по лесу идет"Мішка черепатий
хащу стереже.
Ходит си та співат,
упивший уже.

Раз упала шишка
прямо на чоло!
Ун тупанков дупнув,
но не помогло!

Впала друга, третя,
ще єдна летит!
Шишками побита
голова болит!

Мішка вже сердитий!
З рота чорний мат!
А шишки ізгорі
так ги град летят!

Ун ногами тупат,
аж подер штани!
Та не здогадався
уйти з-пуд сосни!

Мішко, так ти й треба!
Білок не сміхуй!
Під сосну не пішай!
Не показуй хвуст!

2004

Репродукція новенька
з манерами стерви
пішла якось до музею,
де висять шедеври.
Каже подрузі з надривом:
« І на що це схоже?
Від незграбних примітивів –
борони нас Боже!
Ці старі Оригінали
на столітніх стінах -
жалюгідні маргінали!
Хіба це картини?
Подивись на мене краще:
стильна, креативна,
не вишу, мов те ледащо,
а веб- портативна....»
...........................
Ось так товкла воду в ступці,
не збагнувши й далі,
Що не було б Репродукцій
без Оригіналів.

З ПЕРШИМ КВІТНЯ!

«Дитина, ну що тут сказати»-
зітхала від доньки мати.
«Доросліша стане з віком»-
надії мались чоловіком.
Та постáріла – от свинство -
зразу впала у дитинство.
*****
Твоя натура горяча,
словами рубишь ты с плеча.
Не спеши с плеча рубить,
может щепочкой прибить.
*****
Я в театрі тебе угледів -
королева, прекрасна леді.
І тепер все життя вистава:
у постіль вимагаєш каву.
*****
Мой любимый, я с тобой –
как за каменной стеной.
Да стена , видать, глухая,
докричаться как – не знаю.
*****
Танцювали вогонь з водою.
Глянь, коханий, – це ж ми з тобою.
Якщо станеш мені ти ближче –
я зроблю тебе попелищем.
*****
Как мила мне душа твоя девичья,
красоте она вся предоставлена.
Но поэтому разною мелочью
все поверхности в доме заставлены.
*****
Заховати тебе від вітру?
Стань за мною, бо я – скеля.
Хочеш – сльози тобі витру?
Хочеш затишку – я оселя.
Хочеш звабити? Я – довіра.
Ти великий – я мишка сіра.
*****
Думав – ангел, впіймав за крильця.
І обручку надів – моє!
А розгледівся – ти чортиця…
Та кохаю уже, що є.
*****
Люблю тебя, моя загадка,
но мне с тобою так несладко,
ведь разгадка так проста –
ты сплошная пустота.
Не поймаешь пустоту,
но спасибо за мечту.
*****
Ты чистюля моя работящая,
чистота – это вся твоя суть.
Только жизнь моя вовсе пропащая –
ты мне в доме не дашь и вздохнуть.
*****
Ти у мене дотепна, розумна,
ось кепкуєш над іншими знову.
Та зачепиш тебе – ти бездумно
очі вирвати зразу готова.
*****
Ты словно гость из грёз,
глаза твои – гипноз,
а речи как вино,
и кругом голова,
но знаю я давно:
пусты твои слова.
*****
Многогранный ты мой, драгоценный,
уживаться с тобой – труд безмерный.
Твои грани манят и искрятся,
только больно о них ударяться.
*****
На переправі коней не міняють,
і під час бою друзів не шукають.
Мене цікавить думка лиш єдина:
хто із нас кінь, а хто людина?...

Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного zеруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати (жарг.) - іти.

Жена вполне
Домашний зверь-
Поверь она
Неприхотлива:
Духи дари дороже,
Будь добрей,
Поменьше водку пей
И меньше пива,
В постели нежный
Будь, и телик не
Смотри, не думай
Про футбол, но
Лучше двигай телом,
Учись ласкать лобок,
Как в порнофильмах,
Смело, виагру принимай –
Когда не станет мочи,
Давай не мелочись,
Ваще, трудись, кароче.

I
(чайна дорога)

Зеновій – парубок моторний,
до традулєток був мастак,
як затрендів – дорога чорна,
та щастя – повен бензобак.
Помчав занюхати чайної,
хоча за хатов стільки ж гною,
а в буді чахнув блоходав.
Зустрівши кума на зупинці,
заґудзав совість на мізинці,
сільраду щиро сповідав.

Набравши лайки писок повний,
він молотив і полоскав
усіх мужів та баб верховних
по них то йшов, то слав, то клав.
А кум крутив нівроку льочки,
підкудкудакував, як квочка,
немов читав щось по складах.
Бо кумуви уже кортіло
у пляшку закотити тіло,
жеби поїхав троха дах.

– Зеноне, не бери до серця
ти близко наших баняків.
Нехай згорять в горівці з перецем,
під церквов просять мідяків,
аби їм тхір курок поштрикав,
а бузьки – оминали стріхи,
надвечір настрій не вставав.
Кум вже дивився цуценятом,
готовим був запхати кляпу
Зенону в де той злість ховав.

– Ну падай куме, тіко жеби
по третій пляшці ні мур-мур
і най там хоч чорти по небі
пускають бомків поміж хмур.
Кидай усе, сідай на бричку,
бо посічу тебе на гичку,
бо знаєш добре, хлопе, сам –
коли чекає в гості дівка
і не звалила з ніг горівка –
гуляє споднями бальзам,

у нім бажання твердне штивно
і поки є – то не поймеш
чого так хлопа тягне дивно,
немов індуса в Багладеш.
Закинути на плечі ноги
чи просто мавпувати дога,
чи удавати що ти кінь
і що сідло твоє гойдає,
солодкі дині дві скакають
між янь твоїм і дівки їнь.

Та знаєш, як то, волоцюго,
перемоторити весь ліс,
перепалити сотню-другу
бензинних гривняків, же біс
`го знає де їх тіко взяти,
вото любов - самі витрати
і думаєш про лишній грам
чого й куди і чим залити
і хто з нас має більше пити –
моє жалізо чи я сам.

– Йой, куме, як під пахом стигне,
ти до таверни довези,
а там хоч ніч блукай по стегнам,
та хоч би й дійками кози.
Мені лиши лиш на похмілля,
бігмне віддам ті до весілля.
Ну правда, йокарний бабай,
жеби я вік жони не бачив,
жеби я в кіблю кудкудачив.
Зеноне, жми на всі, давай.

Зафиркотіла жалізяка.
Немов по швах, розбігся пил,
в дорозі – світла кіт наплакав
і витер сльози крокодил,
бо лісу чуб тягнувся полем
по ще сопливим бараболям,
де причаїлася чайна,
де всі пройдисвіти припухлі
мостили чвир, продувши з кухлів
останки дохлого майна.

***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------

***
В домовині…
(Чорний вірш)

***

А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,

Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,

Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,

Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,

Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,

Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,

А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…

О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;

А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,

Лишень
Лежиш,
Вмираєш.

Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,

Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.


- Невже я вмер? -
Питаєш.

- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?

Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?

Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…

Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…

Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?

Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?

Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,

А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,

Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.

Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!

І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,

Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:

Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;

Така собі труна
В труні незвична,

Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,

Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,

Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.

Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,

І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…

Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,

І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.

То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…

Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,

Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,

Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,

І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,

Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.

Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,

Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?

І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,

Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,

Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,

Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!

А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…

Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,

Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,

Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.

А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,

Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,

Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…

Не відав ти,
Що страшно
Помирати,

Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…

Аж, ні!

Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,

Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,

Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,

А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,

І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…

***
19.03.09.

До Терещенка Петра, десь після обіду
На мобільній телефон - дзвінок від сусіда.
- Ой біда! Скоріш! Сюди! - чути в трубці галас,
- Тільки що у мій басейн ваша теща впала!
- Ну той що? Нехай вилазить. В неї хватить
сили.
- Як то що?! Так там же в мене живуть крокодили!
Тож летіть сюди скоріш і часу не гайте!
- Дзуськи!! Ваші крокодили, ви їх і спасайте!

коли ще був я тільки немовлям,
я повзав біля батька, що заснув,
і хлібом вуха заліпив йому.
проснувся він глухим – і в переляк!

***

Люблять люди
Погадати,
Щоб поталанило,
Купу гороскопів
В хаті,
Назбирав Данило.

Збитки пережив нищівні,
Бізнес певний репнув,
Неспроможній існувати
В домовину гепнув…

Мов проклятий
Пнувся з шкіри:
Працював три роки,
А його накрила криза,
В найкоротші строки.

Потім,
Кинула дружина,
Кинув постачальник,

Під зад піддав
Ногою, вправно,
Великий начальник.

Негоже ж
Голосити дурно,
Нічого ж стогнати,
Звичайно, це
Душевна рана -
Грошики втрачати.

Узяв тоді той
Гороскопчик,
Наш Данило бідний,
Тай використав
У сортирі цей
Клаптик жалюгідний.

Тиша лагідна
В клозеті,
Не кусають мухи,
Заспокоївся Данило,
Нарешті,
Від тої житухи;

Підтерся тужливо,
Папером глянсовим,
Лайнувся злобливо,
Шмаркаючи в небо,
Байдуже – брутально –
Мрійливо…

Скрипнув хвірткою
В сортирі,
Тай подавсь до хати,
Хитру думку,
Чималеньку,
Щоб обмізкувати.

Далі й думає
Данило:
- А лишень я маю,
Чогось сумувати:

Господарство не
Тримаю,
Поратись не треба,
Скористаюся нагодою
Щоб радше до неба.

Нехай жінка
У коханця,
Та неохайна хата,

Хандра інколи
Находить, чортяка
Кирпата,

Чорна хвиля
Атакує, ордою,
Падлюка,

Й бізнесу
Хана моєму -
Отака житуха!

Так нехай вона
Сказиться -
Жіночка брехлива,

Вдавиться нехай
Хандрою,
Дурепа примхлива,

Нехай бізнес
Поцілує, мене
Щиро - в дупу,

Та ті начальники,
Пихаті,
Скуштують отруту!

Жити світом
Не бажаю -
В ньому хвилюватись,

Тому піду я,
Потихеньку,
На попа вивчатись…

Попу живеться
Добре дуже,
Попадю теж має,

В церкві каже
Побрехеньки,
Й гроші заробляє,

Розповість про рай
Та пекло,
Сповідає радо,

Все таємно –
Тож відверто
Розкривайся чадо,

Даремно в собі
Заховатись,
Гріх то є спокуса,

Хто безгрішно
Народився –
Син божий Ісуса,

Рід людський
Земля ще носить,
Але чекає пекло,

Гріха вистачить
Напевне,
Щоб потім припекло,

Життя плотське,
Грішне й сите,
Це тягар пекельний,

Муки тяжкі
За це приймеш
В гієні огненній !

Отак мріє наш Данило,
Тай гадає далі:

- Якнайкраще сповідати
Жіночку вродливу,
Гріховну красуню,
Саме не цнотливу,

Життя пісне
Прикрашають,
Сповіді цікаві,

Про гріховні
Витребеньки
Й жіночі забави,

Бажано в подробицях
Та інші деталі,
Точнісінько як було,
Щоб щиро описали,

Притаманно, якісно,
Бо Диявол дбає,
Пильно придивляється,
Та попри все чигає
Найбільш байдужих,
Та безпечних,
Наперед морально слабких,
Спокусливих та принадних,
Гріховно падких громадян.

Коли ж жіночок,
Відвертих,
Скінчу сповідати,
Бабусям пісні упоєні
Треба проспівати,
Високим голосом,
Набожним,
Особливо сумним,

Бо прихожани
Поважають, щоб
З виглядом розумним,
Замолював вади,
Людські,
Зумовлені бажанням,
Похітливими діями,
Й гріховним вихованням;

Розуму зухвалість,
Хибну,
Приборкати мушу,
Щоб розпусти корні,
Міцні,
Не вростали в душу,

Та й остаточно
Не в’їдались
В дії та свідомість,
Саме Диявол
Й полюбляє
Гріховну натомість!

Гріхи відпускати
Людям -
То є праця вправна,
Рідкісна, корисна,
Краща ніж державна,

Радше рясу
Натягнути,
Аніж вонючу робу,
Та й не нагримає
Начальство,
Наче на неробу,

В церкві Бог мені
Начальник -
А це дуже гарно,
Через прихожан,
Набожних,
Фінансує справно,

Вправно кошти
Примножує,
Грішників розрадник,

Бізнесу партнер
Надійний,
Божий постачальник!



.****

09.03.09

«От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчиться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!»

Тарас Шевченко, Кавказ

масони знову
тягнуть кучму
тобі народе
в президенти
оту стару
смердючу кучу
єдиний боже
де ти
невже нема
крім іудеїв
людини божої
у крісло
а де ж твої господь
ідеї
на всі часи
і прісно
……………………
кучмáни
блюми
адельгейми
президенти
воші
крали всі
по тій же схемі
гроші – влада – гроші
пора б нажертися
та де там
їм все замало
їм все затісно
……………………….

МІНЯЮ КРІСЛО ПРЕЗИДЕНТА
НА ЕЛЕКТРИЧНЕ КРІСЛО!

2009-03-06

Передпівневий ледво додивився сон,
де дівку мацов де-попало моцно,
де у мого села не міняний фасон
ще за часів, як Лєнін ліз на ноцник.

Моє женило тістом на очах росло,
сивуха не крутила карузелі...
Там голова сільради біг у ліс ослом
за ним юрба іачила "веселих".

Там агроном-швагро був схожий на паркан,
а сто Сірків синхронно-задньо-лапо
меліорацію вивчали і канкан,
і він від того — то рипів, то крапав.

Ветеринарша отелилася в хліві,
щось довго фельдшер витягав за роги,
кричав рогатому: "Твій тато у Москві,
туди пошлю, як тіко вийдуть ноги!"

Чи то весна іде, чи ще яка біда?
Передпівневі сни у струнко стійці
розбовтують, мов на весіллі тамада,
котрій би то віддатись нині дівці.

3 Березня 2009

То бекає, то мекає,
то телиться, то стелиться,
то зазиває меккою.
(а дітлахів – лелекою)
А я - гнию в Гам-мериці.

То любиться, то губиться,
то копне, курче, качкою,
то наведе, де треба ціль.
(йой кіко в серці камінців)
Пошлюсь родині пачкою.

То маститься, то рипає,
то скруту п`є ґальонами,
навчить – які то типи є...
(шат-ап, холєро лихая)
Розв`єжу ґудз Гудзоновий.

Хай хрумає, хай міситься,
хай хає хоч би й матами –
і так піде до біса все.
(є каша – буде й миска, сер)
Та літака лапатиму
на ну-їх-бакс додомово.

2 Березня 2009

Кожен вождь під прапором своїм
а держави прапор – на полиці.
І у кожного вождя на пиці:
все, що можна з'їсти – з'їм,
все, що можна вкрасти – вкрав.

На лютневих заходах біля Київської мерії
спрямованих як проти свавілля клану Чернівецького,
так і за його свавілля – жодного разу не було
державного прапора. Всі маніфестанти йшли
під прапорами своїх вождів і не завжди безкорисно.
Так було і 26.02.09 р., де майоріли
прапори БЮТ, Партії регіонів, Блоку Литвина,
Соціалістичної партії, чорні прапори
«Молодь проти корупції» тощо.
Але все-таки пощастило мені:
на Майдані я побачив Державний прапор України
(дивись фото), під прапором стояла скринька
із щілиною для пожертв: «Збір коштів
на підтримку наметового містечка «Геть усіх!».
Туди я і кинув свою останню гривну.

Не треба жінок
Балувати бо
Сядуть на шию,
Піклуватись бажано,
Іноді… Уважно!
Бо лукаві жіночки,
Дурять переважно.

Як казати починають,
Старанно муркочуть,
Талановито очі
Ставлять,
Одурити хочуть.

Витончено та гламурно
Стрекочуть вустами,
Приємно усміхаються,
Чарують перстами.

Коли ж часу
До зарплатні
Небагато стане –
Гарно в платтячку,
Принадно
На гнучкому стані,
Не розпатлана,
Чепурна,
Жіночка предстане.

Файна пана Ясочка,
З казковими очами,
Тане, немов свічечка,
Ласкавими речами;

Немовлята ж бігають,
Стрибають та грають.
Скачуть, розважаючись,
Речами жбурляють.

- Отже, друже
Чоловіче,
Каже хитра Яса,
Конче треба
Модні дуже
Чобітки
Та м’яса,

Бо обідати найкраще
Тобі саме м’ясом,
Бач, біда,
Лишень даремно
Змарнувався з часом.

Виснажився роботою,
Бо живеш самою
Тією працею,
Майже не зі мною,

Вже долю свою, маєш,
Вище цінувати,
Тому й будь уважний
Не будьмо руйнувати,

Сімейне життя, важке,
Бо нежиті не мати -
Тобі рішуче треба
Ще й гроші добувати.

Ну, а щодо мене -
Трішечки уваги,
Приділити лише:
Бо мені до снаги
Чобітки шикарні -
Ніжки маю гарні…

Й дивуватись нічого:
Шубку також треба,
В кожній жінці,
Чоловіче,
Ревнива потреба -
Вбиратися культурно,
В улюблені речі,

Це ліниві чоловіки
Ніколи не дбають,
Майже нікудишні
Шмотки
Байдуже тягають.

Може те їм
До вподоби,
А мені не личить,
Чистоту моєї вроди
Не дам понівечить!

Таки треба ще
Додати,
Щодо прикрас, чисто,
До шубки прошу я,
Придбати,
Коштовне намисто.

Машину нову,
Також хочу,
Бо стара обридла:
Таратайка очуміла,
Їдеш наче бидло!

Слухав чоловік
Промову,
Чого жінці мало,
Слухав, слухав,
Потім сплюнув,
Пішов придбав сало;

Придбав також
Самогону
Міцного ґатунку,

Випив банку,
Тай до ранку,
Цілував коханку.

***

26.02.09

Криза
Криє Київ,
Крамниці кусають,
Крижаніють кошти,
Красно котрі
Крадуть.

Крам китайський
Крихкий,
Кризою кромсає,
Крила кримінальні
Криза коливає.

Крадькома куштує
Крамола,
Кризу кислу -
Крає кошториси,
Кишені копирсає,

Копійчина капає,
Кривдить, кульгава,
Конче краще клепає,
Карбованця квапного…

Кришувати клопітно,
Клопітно кидати,
Коли крісло квилить -
Кепсько керувати…

Клаптем кладовища
Кмітлива криза криє,
Країні класно кукіш
Клапан …є.

***

А що, коли «домкрат»
Хиленький, лінькуватий
та маленький,
Не відчуває ласки, гад,
Не працює апарат,
Хоч пести, хоч цілуй стократ –
Непридатний агрегат… ?

Та врешті є круті дороги
Використовуй усі змоги,
Й сусіду накрутити роги –

Придбай в крамниці вороженьки
Крихкі пігулки дорогенькі;
Закордонні, не огидні,
Приймай їх поки не набридне,

Музик для таночку наймеш
Гідну коханочку знайдеш.
Розважайсь несамовито
Не зважай на оковиту,

А як вночі затягнеш в ліжко –
Відразу їж пігулки нишком,
Дратуй дівульку, та здивуй
Коли вона побачить…!

Оце так диво, рецидив -
Не ті пігулки зарядив,
Заснув, гультяйко, речі дивні,
Пігулки діють як снодійні,

То ж сперш, ніж
Дівку пригортати,
Дивись, чи варто
Те приймати;

Дівчисько реготати стане -
Побачить в отакому стані,
Безпечну необачність мав -
Китайську підробку придбав!
Прокинувсь зранку тай ридав…

Окинув оком,
Дівка взнала
Де грошики сховав,
Та вкрала!
Пропав шик,
Порожня клуня,
Прощавай моя красуня …


***

Хто римує все підряд?
Поетичний автомат!

Хто як бабця біляші
Випікає нам вірші?

Знайте, смак у них нестерпний -
Треба їсти поки теплі!

Діалектика в нарузі -
Кількість з якістю не друзі!

Хоч рецепт старий – надійний
Вірш виходить як снодійне.

Як зарадити біді?
Скоро станемо худі!

Чи слова місити краще?
Чи читати зранку натще?

Чи зробить експеримент
З дозуванням компонент?

Щоб був вартим «п’ятака»
вірш порада є така:

Довше їх печіть в душі!
Будуть добрими вірші!

«Накрав – і в опозицію!»

(Вислів Голови Верховної Ради
України, 2009-02-16, ICTV)

Крадій
з повітря збагатів,
і має
надприбутки.
Та зрозумів –
в багатстві тім
людиною
не бути.
До буцегарні
йде крадій
для інших
прецедентом.
Він радий
розвитку подій…
Не встиг –
обрали президентом.
Тепер всю банду
здоганя
з усіх своїх
позицій –
пасе
троянського коня
вождів
від опозиції.

2009-02-16

---------------------------------
Якось на сайті Харків турист http://tourist.kharkov.ua
був творчий конкурс під назвою «Як я кохаю свій спортивний снаряд»
Ну от цікавості заради і я склав декілька гумористичних віршиків, спочатку про велосипедистів, а потім, щоб не прикро було дівчатам про Фрізбі (це кидати та ловити таріль). А потім щоб додати перцю – ще й про спелеологів.
---------------------------------

Простенькі гумористичні віршики:


Фрізбі присвячується


Омріяний, коханий любий диск!
Понад усе тебе кохаю я,
Настане ніч, до тебе я прийду
Мене так вабить круглість форм твоя…

І ще так збуджує червоний колір твій
Усе тремтить, серденько б’ється вже,
Тебе притисну до своїх грудей
В обіймах палких обцілую все…

Твоя поверхня тепла та й гладка
Ти мій коханий і надійний друг,
Твоєю милою навіки стану я
Дівчина вільна я, не заміжня...

Весь час зі мною слухаєш мене
Не маєш друзів котрі пиво п’ють,
Ніхто тебе в мене не відіб’є
Та й десь у бійці морди не наб’ють…

Не те що хлопці – ти їм подавай
Палке кохання, в ліжку дикий секс,
Посуду мий, за господарством дбай
Шкарпетки в хаті всюди підбирай…

То йди ж до біса, друже хлопче мій
Спокійно й щасливо я буду жити так,
Бо в мене є надійний та палкий
Мій чудо – диск, а не якийсь мудак!

***



А ось про велосипед дещо:


З велосипедом так приємно вже
Подруга геть – тебе я не люблю,
Рушай на кухню, там брудний посуд є
А я колеса рушничком протру…

З собою в ванну теж його візьму
Під душем з ним купатись буду я,
Нехай на сонце він відіграє
Така кохана техніка моя…

Велосипед це є надійний друг,
Зроблю я все, що забажає він,
Увагу й час віддам тільки йому
Бо над усе лелію і люблю..

****

Ну і щоб, спелеологів не обділити увагою,
Написав, щоправда за півгодини, так собі невеличку сповідь спелеолога – аматора,
Щоб усім дісталося
І так,


Лобов у склепі


Неділя вільна є
Мене чека кохана, гадає що поїдьмо в ресторан,
Що за дурня! В мене є інша мана -
В підземнім склепі покохаю я…

В печері темно, тихо, прохолодно
Не те що на галявині в траві,
Коли тебе гризуть за що завгодно
Мурахи злющі рижі, й комарі…

Скидай кохана платтячко своє
І шапочку скидай ти свою модну,
Надінемо каски, на них ліхтарик є
Й гумові чоботи взуваймо противодні…

Не плач дурепа, ти чого скиглиш
Дивись вже сонце сходе на обрії,
В печеру ліземо, а не в якийсь комиш -
Там здійсняться твої дівочі мрії…

Нікого там нема, самі нетопирі
Але не бійся – вони не є жахливі,
Ці кров не п’ють хоча в них крила є -
Вони в підземнім склепі не рухливі…

Тому сміливо ліземо в отвір
Це вхід в печеру, бачиш як цікаво,
Останній поглядом подивимось на двір
Та й ліземо в глибини досить жваво…

Тебе за руку впевнено тягну
До нутра склепу, тут приємна тиша,
Ну а в кінці печери полюблю –
Це є мій козир, моя таємна риса…

Кохатимемося довго ми удвох,
Кажан злетів… він нам не перешкодить,
Відгомін лише лине в глибину
Повільно плине час… і тут ніхто не бродить…

Люблю печери… тишу я люблю
Ці кам’яни та дещо вогкі стіни,
Не плач, кохана, в печері щастя є
Побудь зі мною в склепі дві години…

***

або ж замордована столиця

замор
дована
столиця
замор
дованих
рабів
чорно
брова
біло
лиця
із масонами
на пів
для рабів –
хрест аделаджі**
для масонів –
чорний мер
ще не знав
такої лажі
київ –
мульті
мільйонер
пий киянине
зі смаком
сечу
чорта із чортів
закуси
отим що з маком
животій
як животів
замор
дована
столиця
замор
дованих
рабів
на пів висохла
криниця
та й суспільство
вже на пів
двічі
дурня обирало
найдурнішого
з дурних
президент
відкрив забрало
та й зробив
щоб переміг
дурень той
столиця ж дура
з президентом
тет а тет
хай живе
кандидатура
президента
й президент


*Чорний мер
Леонід Черновецький
вже готується
до третіх виборів
у мери Києва,
або ж у прем’єри України:
роздає по пред’явленні
паспорта чорні пайки.
**Сандей Аделаджа – пастор секти
«Посольство Боже»,
віру якого прийняв столичний голова
(Леонід Черновецький), підтримуючи
Сандея Аделаджу
у розкраданні України.

Один Верблюд був критиком відомим.
(Згори - завжди видніший краєвид).
Не мав ніколи сумнівів, чи втоми,
А слини мав на цілий білий світ.
Міг заплювати і роман, і повість,
Сонет, баладу, байку, детектив,
Думки мав «чисті», ще «чистішу» совість,
І поливав згори, кого хотів.
Тож якось спокусився на поему,
Що видалась невдалою. Відтак,
Її творець- відомий Страус Ему,
Мав гарний стиль і непоганий смак.
Була у нього і своя метода.
Він критиків не мав за образок,
І просто перечікував «негоду»,
Сховавши мирно голову в пісок.
Коли ж Верблюд від слини, як і личить,
Вже випорожнив свій об’ємний рот-
побачив не запльоване обличчя,
а орган інших функцій та широт.
....................................................
Цей випадок наука для Верблюда:
Плювки як метод критики – облуда.
А як би прозвучала ця проблема,
Коли б у критиках був не Верблюд, а Ему?

Опускайся в Попсу.
Опускайся.
До захльобу, нудоти -
терпи.
Генеруй непотребнеє шастя!
Бо шість струн-то всього лиш дроти…
Поливай слащавеньким гей-веєм.
Відшліфовуй плебейські серця!
…А ще краще,стань лезбо чи геєм…
І тоді буде все ой-ля-ля.
Стри Лице-полюби Клоунаду!
Будь готовим Слабать під Салат.
Слава ШОУ!
Нам Смислу *не надо*!
Ми-Фуршетнії *звьозди*!Віват!

***

Воно завжди було таке,
Чи недавно чомусь так сталося…
Світ – тихесенько входить в піке,
Під тамтами гламурної радості…
Світ – конає.
Добий його!
Компромісом тщедушного серця.
І вони – приймуть за свого…
Не дивуйся,не плач,не сердься.
Виживай,бо усі виживають…
Рабствуй волею в братстві Сурка.
Світ конає,конає,конає…
Втни на Трупі його Гопака!

Ти був Вовком колись і Ягнятем.
А тепер вліз в нутро Слимака.
І, дивись,як комфортно й багато…

Закачавсі я ниньки злим вірусом,
заморозило комп завіндотаний.
Хоч в Єгипет пили за папірусом,
хоч світисі оголено дротами.

Не злапати Маруську на лінії,
теревенів не зчатнути Міськови
і не втєти по самі... опінії,
як ми з Любов у стайни відслизькались.

Горе Зеньове спить в холодильнику
і чекає свого обезкорклення,
падохвости щебечуть в мобільнику,
а в радейці – концерт на замовлення.

За вікном, як у компі – все фрізано
і ні пікселя видко шоб рухавсі.
А село, мов дуби тіко врізані,
наче шваркіт в безліненій слухавці.

Але ціхо – сусід розматючений
до стодоли біжит за коцюбою,
а в мені вже кіно перекручено –
ой, ті місячні... ніченьки з Любою.

27 Січня 2009

В лесу родилась Ёлочка,
Красавицей росла,
Одета вся с иголочки
Всегда она была.

Дружила наша Ёлочка
И с Волком, и с Лисой,
Гордилась наша Ёлочка
Зелёною косой.

И даже серый Заинька
Был в Ёлочку влюблён.
Пел песни этот паинька,
Цветы дарил ей он.

Но шёл тем лесом Дед Мороз,
На праздник он спешил,
Он Ёлочку – красавицу
С собою пригласил.

Теперь у нашей Ёлочки
Осыпалась игла…
Уж очень наша Ёлочка
Доверчивой была…

Писали хроніки пивної -
на стінах залишали знаки,
всю ніч давали бій запою -
молилися до мушлі раком.

Ходили білі та гарячі,
літали на гелікоптері,
а з нами - ніби світ банячив,
ніяк не міг попасти в двері.

Пропили хату та печінку,
повідбивали зуби й нирку,
на роги поміняли жінку,
на дроті забажали цирку.

Співали оди розпрягалам
коней та півням проклинайла -
щоб ті ся знудили та спали,
запнувши дзьоба під махайлом.

Згадали Галю-водоноску,
Іванка-гада-в`ючо-дівка.
Шукали довго переноску
для радіоли та платівки.

Забацанули Яка Йолу,
прикольно Зикіна хрипіла,
а чукча в чумі ракенролив
та гикав тундрою заїло.

Відреготались до завалу,
коли змінили плавність звуку -
швидкою Настею співали
Едіти, П`єхи - мали ку-ку.

Згадали потім псів заритих
та докопалися до ручки,
давали слово - більш не пити,
а Любу - називати сучков.

Та день новий - старі фасони -
заношені, зайомі тварі.
Пивна збирає алькапонів
та пише хроніки на харі.

14 Січня 2009

І дала ти мені під березою
І я взяв мовчки тебе
Ти були не зовсім тверезою
у легкому простому ХеБе…

Ти стогнала – не просто стогнала…
Називала мене «будячком»
Як роса на траві – піт на салі…
«Я не лежачи хочу, а ’чком…»

Розгинала підкови матюччя:
І казала мені: «ти-ри-риць»
Стисну їх – і тобі буде лучче,
І торкнулася двох полуниць.

Твоя цнота була, як знамення…
Ти, як зірка, а я твій звіздар…
Розтікалось густюще варення,
Наче рисовий білий відвар…

Tи майстер писати півподихом вірш про ніщо,
вдягти манекена, знайти йому місце на неті,
де вірусні бурі, де драйв - хардолобий віщун
та гасла доступні для пітерів, педро, чи петів.

Підсісти на слово, неначе на голку, і кайф -
зливати по-клавішно бітами в нет бормотуху,
зібрати ватагу таких же попсових хай-фай,
хвалитись навзаєм - тягнути ведмедів за вуха.

Лишається серце - куди ж ним на люди без "ах"
і що воно може, коли під одежею пластик?
Для гуру - блукати і спамити по вірт-світах.
Даремно занулив - тобі моє серце не вкрасти.

Хай вірш проколує, за пальцем по мишці збіжить
та виловить око читацьке, на риму примхливе,
і слава чіплятиме, бравами благо-словить,
нагнувши для ракурсу модно рядочки курсивом.

Красиво, мов крашанка, блиском любуються всі,
хто хоче-не-хоче, бо пальцем затикають зразу.
Тут стільки емоцій, сентенцій, що Боже спаси
останнього гнаного струмом на дріт словомаза.

8 Січня 2009

Моя зима тепліша за Петрову,
Бо Пєтька - раб, підніжок, грязь Москви,
А я люблю до жаху рідну мову
І Ющенка-месію - як і ви.

Я свято вірю в президентську ласку,
Її не може в принципі не буть:
Нехай поб'ють, як Королюк Параску,
Та хай в лікарню теплу покладуть!

Ой, що верзе продажна, підла преса -
Мовляв, не винен клятий той "Газпром",
А Коровайно-Газова Принцеса
Розжитись хоче краденим газком?..

Зростуть на комунпослуги хай ціни,
Щоб грошиків на них не стало нам -
За європейський вибір України
І за борги квартиру я віддам!

Гаранте! Задля вас ми вимрем скоро.
Бо ми ж НЕ БИДЛО - біомаса, гній.
Безцінні - пам'ять жертв Голодомору,
Шухевич, Штати, Кетрін, "принц Андрій"...

9 січня 2009 р.

Вітер січе, у кишені дірка.
Боже, не треба палаців – сховища!
Хай – в несерйознім вірші Лазірко,
Дай заховатись від Януковича.

Били мене, бачиш, пика заюшена?
Я не прошу заступатись за мене.
Дай мені, Боже, укритись від Ющенка.
Хоч у рядочку Лазірка зеленім.

Господи! Світ! Голуби: гулі-гулі…
Кришить дитина їм булку й сміється.
Боже, сьогодні, ні крихти від Юлі.
А у Лазірка й горілочка ллється.

А у Лазірка нарізка астралу,
Пляшка плероми і мама Ідея.
Милий мій Боженько, я і без страви
Ладен забути: хто я і де я…

Нічка мине, і мене ніби з люльки
Викине з віршика к бісу хазяїн.
До Януковича, Ющенка, Юльки.
Ті – не поети… Образ не прощають.

-Дай но мені, куме- друже
розумну пораду,
як безсонницю подужать
чи хоч їй зарадить?
-Якщо чесно, я багато
Засобів не знаю.
Звик до трьох я рахувати,
тоді й засинаю.
-Лиш до трьох? Занадто швидко...
Чи кажеш відверто?
-Так, до трьох! Ну дуже рідко
До пів на четверту...

Лежу, якось на дивані,
П’ю холодне пиво,
Проглядаючи газету
нову неквапливо,
З апетитом жую чіпси
з сиром, солоненькі,
Та ще й з песиком ногою
граюся легенько.
В телевізорі спортивну
дивлюсь передачу-
Хлопці так боксують жорстко,
що мало не плачу.
Дав синку наказ уроки
робить якнайкраще...
І чому дружина каже,
ніби я ледащо?

Криза - курва, довге тьфу.
Добре лапати лафу
тим, хто вліз до кадру,
кума має в "Надрах"
чи нагана в бардачку.
Пальцем викручу "ку-ку" -
стане всім ясніше
в кого їде криша,
в кого криша - в мене дах
кришиться - ну повний крах,
піст настав з неділі,
нагла кров - у тілі,
пельку заливає геть -
поре, Порошенко, Петь,
Юль, юлава, юлиця,
бджоли хочуть вуликів,
банкомати - мати cash,
а не дулю - поки вмреш.
Ціни не кусаються -
на три... посилаються.
За баранкою - баран,
а гальмує ним папан.
Скоро, курво, свята -
п`яти-верхим матом
славимо ми кризу всі,
добре в склепі ковбасі,
ех, лежить собі - нівроку,
та до слиньок гложе око,
бо від старості кінці
відкидатиме з-за цін.
Браво, компліменти -
гіпо-(імпо)-тентам,
хата - пшик, машина - пшик,
яйцематам всім чик-чик.
Хоч збирай Парасок,
пришивай лампаси
в ретро-стильнім галіфе
та показуй падлам "фе"
не гримасами, а ділом -
щоб вони нарешті сіли,
а не лаялись лайном
з ru-ua-kazly-dot-com.
Добре машингвера змажу,
на дорогу файно вмажу,
крутиться земля, гуде -
буде вам Улан-Уде,
пане-бороню-кишеню.
Так-так-так. Три букви. Зеньо.

30 Грудня 2008

Якось-то Лебідь, Рак та Щука
Посеред грудня так зійшлись
І усі разом узялись
Країну витягти з болота.
(Дарма, що трое ідіотів)
Отож файненько запряглись.
Раз-два і тягнуть небораки,
Аж тут стрільнула думка Раку:
- А нафіга мені здались
Оці бездарні конкуренти?
І звідкіля вони взялись?
Я тягну дужо. Це ж напруга!
А славу потім всю на трьох
Поділять кляті журналюги!
Ні. Так не добре. Бачить Бог
Хотів я витягти країну.
Але один. Без цих небог.

- Щоб дідько вас забрав усіх!
Мені б троянду у косі...
Мені усе віддасть народ,
Як не зашкодить цей урод
Що хвіст задер, немов павич
Не Лебідь він, а просто сич.

На восьме березня, якщо
Ми витягнемо цю країну,
Мені перлину злотоцінну,
Мені корону...

- Вот еще! - Озвався Лебідь.
Ты, подруга, назад в свою реку ныряй.
Мы без тебя уж как-нибудь.
Га-Га! Мы без тебя дотянем.
Мне русские помочь придут.
Дотянем! Вытянем! Помянем!
И будет рай. Москва и Рай.
А ты ныряй. Давай, ныряй.

Рак тяжко думав:
- Як же гірко,
Що в мене нещаслива зірка.
В країні криза. Грошей мало.
А клешні ще би крали й крали...

Тремтіла Щука від образи:
- Чого одним усе і зразу?
А я рибина, маю хвістик,
Ну як хвостом у крісло сісти,
І щоб було все так красиво?
І щоб народ тягнув щасливо
Мене на сяючому троні,
А я з косою і в короні...

Надувся Лебідь:
- Вот достали!
Всю душу подло измотали.
Я так на них горбатил спину.
Отравленые апельсины
Хотели дать мне, чтоб иссяк.
Но я же Лебель. Не дурак.

________________________

Отак вони і тягнуть досі,
А скоро вже свята на носі,
І у смердючому болоті
Країна наша все ж гниє.
І рветься Лебідь у Росію,
І Щука заплітає коси
І Рак старається хоч трохи
Украсти, поки клешні є.

Я – весь ОКей!
Хокей?
Я не такий,
як всі,
але й не навпаки.
О, Я дурний
як світ,
та в ньому
мудрість літ.
Коротше,
Я – ОКей!
У творчості – мартен.
А поміж вас
Я – Кей
морожений…
Хокей?

Дружня пародія на дружню пародію Тетяни П"янкової на дружню пародію Сергія Руденка на прекрасні вірші Поета Мандрівного

О, Музи ці – завжди напоготові
балакати з поетами на мові,
їм зрозумілій,
будь то натяк, жести…
і пестити їх, хтивих, до фієсти,
забувши про Олімп і про Пегаса
при виді будуара чи матраца…

тримайтеся за рейтинги, поети,
а Музи проспівають вам куплети

З планет далеких прилетіли
На Землю їх представники.
Звичайно ж, інше мали тіло,
Ментальність, техніку, зв’язки.
Уже давно у них наука
Зробила семимильний крок,
Для них була буденна штука
Долати відстань до зірок.
Земля зустріла їх привітно,
(Бо ж варіантів не було),
Та й гості мирні, не бандити,
Свої відкрили НЛО.
Усе докладно показали:
Системи руху і життя,
А потім у землян спитали:
«Яке ж воно, земне буття?
У вас легені кожен має,
Є серце, мозок, мозолі…
Чи ж вам усього вистачає?
Чи їжі досить на Землі?»
- Та звісно ж, в певних регіонах
І їжі обмаль, і води,
В ресурсах теж проблемні зони,
Пального мало і руди....
Негайно інопланетяни
«Бика за роги узяли»:
Відкрили повну базу даних,
Всю інформацію злили,
І технології новітні
Дали землянам ПРОСТО ТАК,
Щоб на Землі у цілім світі
Настала ера золота.
Коли ж прибульці, з хеппі ендом,
Курс узяли на Оріон,
Земляни всі новітні бренди
Послали на аукціон,
І фірмам продали відомим,
Проблеми залишивши вдома.
………………………………….
Не дивина, що певні клани,
Не прагнуть дати рай землянам!
Загальне благо? Та ні за́ що!
Що гірше всім, то кланам краще

Ми звикли так отарою. І все.
Керує той, хто має вищі роги.
З нас кожен кращу вовну обтрясе,
Штовхне під зад і ... "Міряйте дороги!"
То не шляхи, а прикрі манівці.
Баран мовчить, і вівці - ані звуку.
Самі себе "взуваєм"? - МОЛОДЦІ!
В безвихідь йдем? - Чудово! Прапор в руки!
Хіба в народу геть "поїхав дах"?
Тупіші стали від бетонних мурів.
Кінець епохи блазнів і невдах!
Хай славиться епоха само-дурів!

(байка)
Віктору Андрійовичу та Юлії Володимирівні присвячується

Зоологічна партія здаля,
набрати щоб істот для зоопарку,
планету, що під назвою Земля,
відвідала якóсь. Робóту шпарко

завершив мармюдонів екіпаж:
зібрали кількасот земних народів –
кого по-п'ять, кого по-сотні аж.
Та перш, ніж до зворотнього походу

рушати, перевірку провели.
Прибув сам особисто Гостре Око;
на кліті зирить – крупні та малі,
а пóчет слíдом відміряє крóки.

І ось – велика кліть, а в ній – один.
Й табличка над дверцятами: "Євреї".
І варти повно… "Берете на кпин???
Жартуєте??? А інші де із неї???" –

показує на клітку їхній бос.
"Та, бачте, з тим народом кепська штука:
бодай однóму вилізти вдалось,
то й інших за собою тягне, сука!

Їх спершу сотні дві було, і от,
не дивлячись на охорону зриму,
лише за тиждень хитрий цей народ
злиняв практично весь!" "Ну й хрін із ними…

А хто там далі – десь півсотні їх?
Чому горілка в клітці штабелями?
Спиртне давати експонатам – гріх!!!
Начальник варти захотів до ями???"

"Мій пане, то кацапи. І вони
не можуть без горілки й дня тут жити:
стає без неї розум їх ясний,
й тоді вони тікають звідси миттю!"

"Раз так, лиши горілку вже, нехай…
А що за клітка онде там, аж скраю?
І охоронця жодного окрай?!
І ґрат з однóго боку геть немає!?!"

"Та це ж хохли! Для них не треба ґрат:
як щойно хтось захоче на свободу,
його свої ж негайно тягнуть взад,
аби не відривався від народу!.."
***
Мораль цієї баєчки проста:
нам ліпше треба дбати брат про брата,
як інші роблять, замість за хвоста
однé однóго, мов кота, тягати.
3, 22/12-2008