ховалось Літо у твоїх очах...
перемовлялись поруч три трембіти...
вугласту ніч гателила свіча...
і бризки розліталися на вітер...
щось блискнуло зненацька з-поза хмар
і мріялось омитися дощами…
таких як ми, і навіть сотні пар
готові обвінчати були Храми…
це - трапилось! зустрінеш, не питай...
такого вже - ні з ким... Хіба що в Осінь!
оте Дівча, очима повне Таїн,
проходить сни, як в мед приходять оси...

і тільки три трембіти, по три раз по три,
перемовляються із кимось там і досі...

16.03.2012.

Чому ідуть? Чому завжди ідуть,
У нас не поспитавшись позвоління?
З чиєго владоможного веління
Звертають на пекельно-райний путь?

Чому молитва - тільки спалах муки,
Вітрами над душею жебонить?
Чому не втримати життя за руки?
Чому й саме життя, неначе мить?!..
(17.03.12)

Відклади мене краще назавтра,
Коли медом уже обіп’єшся,
Коли іншими вситишся вдосталь,
Забануєш за щирим теплом...
Я впокорено буду чекати,
Обтирати колінами стежку,
Підпираючи сиву надію
Понад щастя голодним столом...
(17.03.12)

Шлях Молочний в небі, як запішва;
між зірками точні рими мотляються.
… і пожалкував поет, що вірша
написав – і кинув зшиток в полум’я…

Наче піаніно, у Карпатах
розійшлись чорниці; ноти – єзвіро…
Сто і п’ятдесят день прибувала
літерами в зошити поезія…

Місяць розваривсь, мов гардибурка.
Згадують по ділу Бога інколи…
Стукається в сни мої голубка,
а в дзюбку у неї вірш оливковий…

Перетока (інша назва: хвилехід) – це така фраза, в якій одне слово (як правило двоскладове) плавно перетікає в друге шляхом його багаторазового повторювання, внаслідок чого відбувається перестановка складів.

* * *
Минайминай ……минайми.

* * *
Журажура …. журажу;
Ружаружа ….. ружару.

* * *
Хамухаму ….. хамуха;
Замузаму …… замуза.

* * *
Духудуху …… духуду;
Дурудуру …… дуруду;
Путупуту …… путупу
Бугрубугру…..бугрубу.

* * *
Кумукуму …. кумуку;
Турутуру ……туруту;
Дубудубу ……дубуду;
Пукупуку …... пукупу;
Пулупулу ….. пулупу;
Бутубуту …… бутубу;
Чубучубу …... чубучу;
Рухуруху …... рухуру;
Пудупуду ….. пудупу;
Кущукущу … кущуку;
Людулюду …. людулю;
Люкулюку …. люкулю;
Ютуюту …….. ютую;
Тюкутюку …. тюкутю;
Зубузубу ……зубузу;
Нутрунутру…нутруну –
Ломалома…..ломало.

* * *
Від росироси …. сисиро;
Від водиводи ….. водиво;
Від ражуражу …. ражура;
Від жаружару …. жаружа;
Від болю болю….болюбо;
Від потупоту……потупо;
Від хлопахлопа …..хлопахло.

БУДУ – ДУБУ

Я луб довбати дубу
Дубудубу....дубуду;
Збудую з лубу буду
Будубуду....будубу.

НАСТІ – НАВІК

Снилась маляру Насті
Настінасті....настіна;
І в пам’яті вже навік
Навікнавік....навікна;
Як не кошмар – то мара
Марамара....марама.
Як буть їй з видіннями тими
Тимитими....тимити?

ДРАМА

Уже спромоглась і на драму
Драмудраму….драмудра;
Та встав хоч в золочену раму –
Рамураму….рамура.

ДОЛЯ

Несе що нам фатуму грізна рука? –
Рукарука….рукару.
Й чому так радіє ця морда руда? –
Рударуда….рудару.
А ти що отримаєш замість руна? –
Рунаруна….рунару.

БАЧУ ЧУБА

Знов молодецького в снах бачу
Бачубачу….бачуба,
Ще – чудернацького у формі баку
Баку, баку….бакуба.

Нарікання

Ох, як важко в фільмі тигра
Тигратигра…..тиграти.
І чи ж варт якогось титра
Титратитра……титрати?

ВІР – НЕ ВІР

Усе те, що рівне –
Рівнерівне….рівнерів;
Усе те, що гарне –
Гарнегарне….гарнегар;
Усе те, що парне –
Парне парне….парнепар;
Усе те, що ніжне –
Ніжненіжне….ніжненіж;
Усе те, що грішне –
Грішнегрішне….грішнегріш;
Усе те, що гасне –
Гаснегасне….гаснегас;
Усе те, що тисне –
Тиснетисне….тиснетис;
Усе те, що в’язне –
Вязнев’язне….в’язнев’яз;
Усе те, що пахне –
Пахнепахне….пахнепах;
Усе те, що пухне –
Пухнепухне….пухнепух;
Усе те, що хлопне –
Хлопнехлопне….хлопнехлоп;
Усе те, що гримне –
Гримнегримне….гримнегрим;
Усе те, що тюкне –
Тюкнетюкне….тюкнетюк;
Усе те, що рухне –
Рухнерухне….рухнерух;
Усе те, що бризне –
Бризнебризне….бризнебриз.
І що – все це вірне? –
Вірневірне….вірневір.

в сердце корабля хранится тайна...
посторонним вход - запрещается...
она в огненном цветке любви...
где два тюльпана змеями переплетаются...
2012г.

"Тобі, єдиній" яблуком зірветься
і котиться до ніг... Як не з'їси -
валяється, аж доки не почнеться
"не ти, так інша" плісень некраси.

Поналітають бджолами розради,
а там і мух злетиться цілий світ!
Країна Оковитості посади
карбує й розповсюджує як слід.

Заломлює думки, неначе руки,
і догнивати змушує життям.
Допоки Єва і Ліліт, як щуки,
шукають раду власним почуттям.


17.03.2012

ти ходиш по місту великим моїм життям
ти ходиш доладний і вбраний в зелену сорочку
кирпаті шматочки дивацького серця летять
до тебе на плечі і горнуться в сни твої зодчі

ти мій материк без тебе не перша ріка
а квола рука вчепилась в кермо холодне
і гальма скавчать і небо моє втіка
і знов за тобою блакитною кішкою бродить

в твоїй парасолі ховається перший грім
і сукня з конвалій а ще ланцюжок із моря
на ньому гойдається місячне сяйво луни
відлуння розмови що поспіхом пахла і зорями

ти воїн останній в цивільнім костюмі слів
і сліз твоїх диких ніхто й нізащо не побачить
а я відчувала як мавка підвищує тиск
а я випивала до дна свідомість твою і побачення

і спогаду біла білизна була одному тобі
та трави найперші не нами були зім’яті
я почерк твій свіжий впізнала в кармічній юрбі
а як не впізнати

У день весняний повний чистоти

І свіжості прозорого повітря,

Як сонце цілувало образИ,

Гострила Доля ошаліле вістря

Для молодого пагону життя…

Дитинство усміхалося щасливо

Ще несвідоме – ось серцебиття

обірве мить шаленого пориву

чужого поспіху перетином шляхів…

І стане Час у Долі поспитати,

чи міру випила покутою гріхів

його осиротіла нині мати…


2012

Пародія

Не життя – а матриця діодів,
Колориту – нуль, якесь мутне…
Ще згубилась гаєчка… наспóді…
Між діодів – певно “коротнé”.

Подивлюсь – заіржавів гачечок?
Бо іржа – справжнісінька біда,
Помолюся – тут вже не до “гречок”,
Але Поле файне – ой шкодá!

Треба чаклувати – чари-бари…
Це ж коли воно… Підходить строк?
Стільки років мріялось про спаринг,
Але раптом пúснуло – дзвінок?

Титул й слава – то хіба турботи?
Вимір Нуль… А матриця живе –
Ще знайдеться …гайка… від «тойоти»,
А як повезе – від BMW!

17.03.2011

Зніму кухвайку, відкину шузи,
Не йде сьогодні до мене Муза.
Та не для мене журба з печаллю -
Не хоче Муза - покличу Галю!

ліхтарі, що забули світло, і дірки наскрізні у рамах…
запитальна апоплексія розтинає будівлі в тетріс,
воскрешає іржаві брами,
інсталює мене у нетрі
найдивнішого з передсердь
залізничного каравану...

ти виварюєш з мене плями і виносиш із мене брухту
півсебе, або навіть більше. роз’їдає коліно рана.
фіолетово-чорну руту
поетичного post-роману
посаджу.
..на довічний термін.
..і парканом її, парканом!..

2012

Коли сльози пускають коріння
У потріскану шкіру обличчя,
Що сонце любові спалило,
А руки зів’яло мовчать…

Коли серце – пісочний годинник,
А в ньому піску не лишилось,
Бо вимили сльози у відчай,
Патьоки розпуки лишивши…

Коли у спустошену душу,
Поорану плугом зневіри,
Закине розхристаний вітер
Зернину любові… Чекай –

Знайде її голуб твій сивий
І в сон тобі ще принесе…

16.03.12

Знаєш, малий,
Усі ми живемо на дні сарматського моря,
«Ш-ш-ш» – каже хвиля вночі, обнімаючи берег за босі ноги,
«Тс-с-с» – я шепочу, коли ти зриваєшся через сон,
Відчувши, як до вікон сірими писками туляться душі
первісних дельфінів…

Де узяти повітря? –
ковток, пів ковточка, чи скільки не шкода, аби перебути сю ніч,
аби дотягнути до спасенної смужки світла на обрії,
як перебрести убрід тягучі води сарматського моря,
вічно присутнього у моїй чорній
солоній крові,
скажи, малий….

Спить…

У твоєму полі колориту
В кожен колір впаяний діод.
А в моїх мовчанках і молитвах
Лиш іржа і гаєчки "тойот"...

Там, де Поле - кльопи і гачечки.
Де мовчанки молитовні - гам.
Нам обом ще хочеться у гречку...
Ой шкода, дісталася не нам..

Глянули з порогу: - Боже, Старість!
Це ж коли воно.. з яких там прав? ..
Тільки-но дійшли були у спаринг -
Щось, дзвіночком, писнуло: - до лав...

А в запасі теж свої забави:
Роздяглися виміром Нуля...
І не ради титулу і слави -
Там гачечки.. гаєчки...й поля..

..одним словом все

Ноти смутку на скрипці прощання
Ронить вечір сльозами дощу...
Ти сьогодні всміхнешся востаннє,
Я тебе назавжди відпущу.

Потім довго ще буде ридати
Понад містом чужий зорепад.
Одиноко журливо спивати
Скрипалевий засмучений лад...
(16.03.12)

У нашому дворі
пліткують снігурі,
підхопили знову
дітвори розмову:
запевняла Настя,
що прийшла у гості
фея-чарівничка,
на плечі – синичка,
сукня із ромашок.
«Фантазерка наша, -
хмикнула Софійка, -
а до нас з Матвійком
ельфики крилаті
ходять зимувати».
Катруся підказала,
бо пори року знала:
"то вже прийшла Вона –
заквітчана Весна!"
........................
Сполохані птахи:
тільки «кі-ги-кі-ги».

Буває, що життя ламає крила
у той момент, коли злетів увись.
І що поробиш - доля тут безсила.
Як маєш крила - Богові молись...

Як маєш розум - не міняй на гроші.
Цінуй хвилини – в них усе буття.
Достойно пронеси життєву ношу,
З любов’ю, що не кане в забуття…

16.03.2012



Весна в который раз тревожит кошек,
Маня на ветки заставляет выть.
А ты, как прежде, делаешь окрошку,
Пытаясь, по привычке, все забыть:

Щекочущие ушко поцелуи,
Смесь запаха духов и табака.
И, до сих пор, боишься вспомнить всуе,
Как отдала себя его рукам.

Да… он любил слегка остывший кофе;
Терпеть не мог слюнтяев и свиней;
Тебя с улыбкой называл «Мой Кроха»;
Глотая жизнь, не собирал камней.

Она вошла без стука и прелюдий,
Рванула руль навстречу небесам…
Не веря, ты ждала, что дальше будет?
Не слыша слов, не верила глазам…

Как раньше, снова делаешь окрошку,
Но запах кофе для тебя – табу.
Одни решат, что отошла немножко;
Другие знают – воешь на луну…

...І кожен світ примірює на себе,
І фастриґує вдавано з боків
На протязі невпинності років...
І посилає прес-релізи в небо:
Мовляв, ця мірка - врешті акурат!
А виявляється: що врізане - то факт,
Та лиш не в лінію, і зрештою - не мірка:
Шмат полотна, а збоку - просто дірка!
(15.03.12)

Крихке вітрило, видко ледво,
читає світлі молитви.
Чом так від берега далеко?
Блакиті хоче надовбти?

Ворушить губи полотняні,
відкрило душу навстяжи.
Не буревій воно шукає
і не від затишку біжить.

Бортами воду мляву будить,
німб сонця б’є, стремить в розвой:
шукає пекло, мов Іуду
Ісус шукав, щоб зрадив той...

2012

Все буде так, як ти наворожила.
Впаде на щастя з рук стара підкова.
Застигне кров коралова у жилах.
А знаєш, я на все тепер готова.

Не до весни у березні березам.
За білий стан сніги беруть зухвало.
Мої підбори вторять полонезам.
Хай до межі невиправдано мало.

Твій мудрий грак вертається безкрило
У рідний край. За гілками ялини
Згорнувся день, який наворожили
Для Батьківщини.
5.03.2012

ой до чего ж зима бела
ой да на улице мороз
спят под крестами купола
в колоколах родись Христос

ой до чего же замело
ой да на улице пурга
только на сердце мне светло
о Рождестве поют снега

ой до чего же кровь тепла
ой да не улица страна
жизнь поэтапная мала
ангел конвойный сатана

ой отчего же в кандалах
ой да на улице Сибирь
мне хоть бы чуточку тепла
Боже рождайся не губи

16 Марта 2012

Країна мрій висока і чиста,
Як водограй серед лісів дрімоти...
В душі панує рівновага, красота -
Це підсумок великої роботи.

Думки, бодай, розбіглись хто куди -
Їх треба привести до ладу.
І почуття, затисканні в кути,
Відновлять життєздатну насолоду.

Бурхлива і стрімка життя ріка
У вирій водограю потрапляє -
Ніхто не знає, що його спітка,
І скільки часу цей "вальсок" триває.

Ніхто не знає скільки треба сил
Протистояти прикрощам природи.
Та кожен з нас - народу свого син,
Примірник і мудрець свого народу!

Я предвкушаю эту встречу:
Пытливый взгляд, игривый тон,
Невольно вздрагивают плечи,
Слов маскарадный фаэтон...

Болтливость не имеет места-
Нежнейший флирт:"волны прилив".
Ты выбор сделал: я-невеста.
А у меня- другой мотив...

Упряжка жизни надоела,
И хочется легко вздохнуть,
Чтобы душою, а не телом
Пытливость пола завлекнуть!

в мегабайти стече Вавилонська всесильна любов
і проступить фальцетом світанок чаїнок натхнення
чорне-чорне авто у посмішці схоже з «Рено»
буде вірно чекати на вулиці вигнутих стегон


коло замкнуте небом де взяти від нього ключі
десять років спливуть і яким в тебе погляд буде
а на нігтях в китайських малюнках живуть орачі
хай сьогодні маленькі діти
а завтра гранітні люди


ці малюнки троянд ці маленькі малюнки троянд
жовточолі пелюстки бджолиної доброї праці
у дзеркалах знайди себе а тоді ворогів прощай
бо вони тобі кращі друзі по кожній ранці

Іду на прощу ...
    в Ботанічний сад.

Дерева за парканом у безпеці?!

Та ж Видубицькі дзвони б'ють в набат!
І полотніє Мавки серце.

2009

Бажань - ой-йой! Лише лічи:
пальто, каблучка і ключі
від мерса (можна і скромніш),
цілунки, виноград киш-миш
до них. Вино і шоколад.
Ще чобітки і той халат,
і сукню, вісім пар панчох.
Ну, пупсику! Ну ти ж не лох!
Ну не шкодуй грошей - весна!
Скажи мені жадане: "На!"

З небес холодна цебенить вода
І затікає березню за комір…
А світ завмер, у здивування комі,
Над пусткою лелечого гнізда.
Мов не збагне вагомості причин –
Чому не повертаються пернаті.
(Країн казково-сонячних багато,
А рідний край, як істина – один.)
Мені здається: людство у біді,
Земля напередодні катастрофи,
І мучеників ждуть нові голгофи, –
Коли нема лелеки у гнізді…

2000

.. і Ти
за гратами розрад
кусаєш небо через грати...
Перелік всіх Твоїх посад
на флейті
тихо
не
зіграти.

В полоні викоханих ліній
І кольорів,
Між півтонів і світлотіней,
І яворів -
Сплетіння мрій, барвінку, долі
Та сон-трави.
На заяснілім видноколі -
Мольберт і Ви.
Мов жменька срібного насіння,
На Ваш ескіз
Мазки збігаються промінням:
Згори - униз.
Між упокорених сюжетів
Дзюрчить печаль.
Є у оцих картин-сонетів
Душі скрижаль.
Нехай журба, нехай нелегко,
Та світла мить:
Летить із вирію лелека,
І треба жить.
Так, як живе торішній грудень
В буянні трав.
Дивись: зайнявся сірий будень
Вогнями барв.

1994

Дроти стовпів гляділися в калюжу-
виходила гітара.
А вітер струни в ній перебирав.
І танцювала диких хмар отара,
допоки загасилася заграва,
і вечір ту гітару... тишком вкрав...

І що буде далі? Всесильна любов?
Якщо ненароком розіб’ється в кров
Знесилене тіло, в якому душа
Не рідна нікому, а просто чужа.
І що мені небо, в якому блакить
Давно почорніла у ту страшну мить,
Коли нуртували у серці думки,
Про світле майбутнє, а все навпаки…
І що буде далі? Питаю я знов,
Коли на хресті розіп’яли любов?
Коли ідеалу сьогодні нема!
І пісня велична по суті - німа…
То що ж буде далі?Ти знаєш чи ні?
Для кого палають досвітні вогні?

Різнобуквиця – це таке слово або фраза, де всі літери є різними. В цьому плані ідеальною різнобуквицею слід вважати таку змістовну фразу, в якій кожна із 33 літер українського алфавіту зустрічалася б по одному разу. Якщо такі фрази й існують, то знайти їх досить складно. Ось кілька прикладів простіших різнобуквиць (в дужках вказано сумарну кількість літер).

НЕДБАЙЛИВІСТЬ (13)

НЕДОРІКУВАТИЙ (13)

НЕЗРАДЛИВІСТЬ (13)

НЕОБАЧЛИВІСТЬ (13)

БОЯГУЗЛИВІСТЬ (13)

БЕЗПОРАДНІСТЬ (13)

ПІДЛАБУЗНИЦТВО (14)

НЕЙТРАЛІЗУЮЧИЙ (14)

ПРИГЛАДЖЕНІСТЬ (14)

ВЕЛИКОДУШНІСТЬ (14)

БЛАГОЗВУЧНІСТЬ (14)

ДЕЗІНФОРМУВАТИ (14)

БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ (15)

БЛАСТОДЕРМІЧНИЙ (15)

НАПІВРОЗДЯГТИСЬ (15)

КАСТРУЛЕПОДІБНИЙ (16)

КРУЖАЛЬЦЕПОДІБНИЙ (17)

По чім фунт лиха все ж? (17)

Сплюх щодня рибу їв – це ж кайф (23)

Що ж їв? Пуд крихт я маю – й не зліг (24)

Я б’юсь; зойки ж їм ще гірш ґвалту (25)

Тю, в джунглях чай п’єм без кориці (26)

Кроте, в джунглях цап чийсь б’є змію (28)

Ну жах: чорт якийсь б’є їздців плющем (29)

Ну жах: чорт якийсь б’є їздців плющем. Гра, ґешефт? (38; але літери а, р, т зустрічаються по два рази, а літера е – три рази)

Громи чуть, дзвін б’є – сплю я: це ж їх кайф (30)

Громи чуть, дзвін б’є, ще шум ґав – сплю я: це ж їх кайф (38; але літери е, а, в, у, м зустрічаються по два рази)

Що ж, напишем з люті їй ряд букв: г, ґ, є, ф, х, ц, ч, ь, ... (33)

я так давно искала тебя
вся жизнь на это ушла моя
у нас так много еще впереди
у нас
ты права
у нас
это Любовь
это судьба
2012г.

Для тебе усміхнеться морем серце
І хвилею ударить по човну.
Зеленою водою обернеться
Тепло моїх обіймів, я здійму
Навколо тебе хвилі легкокрилі,
Які очистять розум від турбот.
До них я залучу пісні стосилі,
Які піднімуть вище всіх висот –
До неба, де радіють ясні зорі,
Де разом ми тепер на самоті.
Я був колись людиною із моря,
А став душею наших двох життів.

Тиша. Ліс. Блакитне небо.
Київ. Сонце. Знов і знов,
Щось мене веде до тебе…
Тут чарівно. Тут любов…

Промінь серця твій зігріє,
Як кінцевий шлях мети.
Я живу – і значить мрію.
Київ – серце, серце – ти.

У срібних проблисках осінніх,
Горить топазовим вогнем
Пожовкле листя в павутинні,
Прим’яте вітром і дощем.

Рубіни-промені повільно
Суху пронизують траву.
Лише смарагд – ялинок гілля
Не втратить істину живу.

У кожному живе талант,
Чи то художник, чи поет,
Чи режисер,чи музикант,
Нова картина чи куплет?!

У кожному живе митець,
Чи то герой, чи то бунтар,
Хоробрий воїн чи борець,
Чи винахідник, чи казкар?!

У кожному живе дивак,
Чи мрійник диво-фантазер,
Чи добрий, лагідний хижак,
Чи архітектор-інженер?!

У кожному живе глядач,
Чи ліберал , чи демократ!?
Філософ, громадський діяч,
Чи то Платон, чи то Сократ!?

Чи Робінзон, чи Гулівер,
Чи то актор, чи то артист,
Ти переможець і призер,
Коли знайдеш свій хист!

Листя ллється листопадом,
Стелить злато по землі,
Дзвенькотить, летить над садом
Поміж снів, в густій імлі.
Пляж одеський золотавий
Літа теплий день зберіг.
Слід лишивши свій ласкавий
На піску, щоб серце грів.
Лине осінь містом владно
Між платанів на бульвар.
Злива сипле краплі ватні
З ніжно-білих, теплих хмар.

Ваше Высочество!
Мысли маются.
Я так глуп.. и
уставшим выгляжу.
Кто один, тот - один.
Птицы стаями...
Снова утро.
Ушедшее выжжено...

Вашим Высочеством.
Взгляды крошатся..
Исчезает Напарник прожитым:
Это всадник,
прилипший к лошади...
Это Юность
аккордом на финише...
-Может быть
это Лира,
Сыграна Осенью -
Бесконечный дуэт Одиночества?!

..если где-нибудь, кто-нибудь бросит вас _
Не забудьте отнять "высочество"...

именем отчества..
нитью столетий..
именем вашим - Распорядитель,
мог бы уже.. прошу, извините,
Принца
заметить..
Ваше Высочество!..

15.03.2012.

***
Я не твоя... Я нічия́, як вітер,
Що торсає за двері серед ночі.
Як пил торішній міжвесняно в очі,
Як попіл сірий непотрібних літер...

В старій печі розтерзана вогненно
Конає тінь останньої надії:
Реве, гугоче, і за мить - говіє
Димком ладанним до висот смиренно.

На крилах вітру, а в мені відбитком
Нічийності - полинної облуди.
Стискає ялівцем колючим груди.
І спогадів латунні темні злитки

По сейфах пам’яті. Я не твоя... Не змиє
Ні забуття, ні воля вітру того,
Що вік від себе рветься і від Бога.
Шматує серце зреченим: "нічи́я"...
(15.03.12)

кажуть що мовчання - золото
але є таке
одним мовчання дарує скарби
іншим золото закриває роти
2012р.

життя стражденних - на поклоні
" старцями" ті, що при законі.
в еволюції влади - корупційна грижа:
не подаси - не дамо вижити
2012р.

Приготую тебе на вечерю,
Пів на сьому (космічно, з вогнем),
І скуштую оголену фею
(Еротично-малиновий джем).

Ти намокнеш, як вранішні трави
(Кинеш поглядом через поріг),
Ти богиня кохання і кави,
Цілуватиму нижче (між ніг).

Ти принцеса ночей (асфодела),
Я грітиму щем твоїх вій,
І відкрию таємні джерела
(Нагадавши, що ти водолій).

Наш вібрато трощитиме сцену
(Вибиваючи небо у рай),
І, зустрівши спросоння Єлену,
Я почую від неї: "Кохай".


[4 листопада 2011 р.]

Бо ти сам вже не той, і усі перехожі – не ті.
Місто тихо шепоче святі заповіти Корану.
Небо – анічичирк. Місто кутає сотні життів
В повсть благеньку ранкового смоготуману.

А на вулиці – люди. Полохані пташки богів.
Чистять пір’я і чубляться за відвойовану крихту.
Бач, на землю з’явились по волі й правах владарів.
А тепер не дізнаються, хто вони. Хто? Та абихто.

Зими ходять навшпиньки і кроки відміряні лічать,
Не лишаючи сліду. І світ вже наскрізно промерз,
огорнувшись байдужістю білої ковдри утричі.

Лиш земля на сніги-діаманти багата, як Крез.
Крізь ранковий туман пильно й сумно вдивляється в вічі,
в сірі вічі мої кришталева безодня небес.

2012

В’ються тіні дерев, як химерні тонкі арабески,
простягаються руки-гілки до старого вікна.
Ізмарагдове плаття зносила до нитки весна,
і шибки замастило патрате осіннє альфреско.

Ці брунатові лінії – абриси смутку розкошлані,
що закреслюють вперто ескізи для радісних днів.
Їм так дишеться тяжко під лезом ліхтарних вогнів,
і несила так бути, несила хилитися довше.

Страх з бессонням уміло ладнають між душами стіни.
Мов дерева, безсилі в осінній своїй наготі,
люди втомленооко гортають роки і години,

Закриваються двері до інших таємних світів,
і не підеш уже до чужих вівтарів на гостину,
бо ти сам вже не той, і усі перехожі – не ті…

2011

Місто спить горілиць, оголивши натягнуту сітку
Асфальтованих вен і вузьких капілярів-стежок.
На вишневім крилі невагомих тонких пелюсток
Відлітає удаль білосніжна тендітна лебідка.

А повітря м’яке, і безмежність вчувається в ньому.
Тільки й жив би, що пив зілля це із квітневих долонь!
Б’ються ноти-птахи в божевільній пульсації скронь
І втихають собі,як відчують отруйливу стому.

Барвну тишу розлив мідний гонг по блакиті скляній,
Що учора надзвонював пісеньку епікурейську.
Отакої пори і живи, і чаруйся, і мрій!

У сережки гіркі одяглися знайомі березки,
І, заплівши мереживо ніжне зелених надій,
В’ються тіні дерев, як химерні тонкі арабески.

2011

Розкрилось в грудях з сотню чорних дір
і всотують блакитний душепростір.
Туди влітають фарби і папір,
тупим безсонням вишарпана постіль,
сухі троянди і старі саше...
Їм всі замки байдужі і затори,
я б їх запнула миршавим віршем,
але уже на вікнах рвуться штори.
Скрипить і гнеться жовтий фурнітур,
трюмо безсило дзеркалами грима,
і впевнено, бо вже не до бравур,
холодний відчай грюкає дверима.

Глитайте зором! Ви ж-бо, далебі,
нічого і нікому не повинні.
Не всититись повік моїй журбі,
бо справді я голодна на Людину.

2012

Мені би цього разу промовчати…
Хай сипле сніг, немов чужі слова,
І вже востаннє випало стрічати
Твою печаль самотнього вікна.

Та буде ніч ще – спрагла чарівниця!
І буде ранок кавою на двох…
Та зовсім інша у моліннях жриця!
І зовсім інший серед неба Бог…

Хай буде так: у пам’яті мовчання
І тільки очі, що не видно дна…
Сьогодні на межі моє кохання
Бере в полон розхристана зима!
(25.1.12)