Пряча в тепло
свои мысли,
идешь осторожно
по скользкой дороге,
без права споткнуться,
упасть в его руки, без права.
Направо сворачивай!
Гипсовой пылью
суждений оценочных
припорошено прошлое.
Пересоленный лед
мешается с грязью
И даже не думай реветь,
иди же отсюда!
И даже не думай
споткнуться.

2009

Ну от і дочекалася! Привіт,
спідничко коротесенька із плюша,
і погляди мущин, що, як плющами,
доладні ніжки обплітають…
Сніжинки падають, кружляють як цвіт вишневий.
Лише нема замінника хрущам, щоб ідилічною
картиночка була для серця та очей вкраїнських…
От березень, от капость!
Все капотить та мерзне, капотить та мерзне!
Бурульки-фалоси висять… Яка з них користь!?
Холодне одоробло!
Чоловіки лиш на язик доладні…
Піду спечу оладок та шоколаду звАрю з корицею,
а може з кардамоном. А потім подзвоню Дімону,
тому, що Даркою в минулому житті була чи був.
Про все та ні про що з часину побалакаємо в рурку.
А потім в нірку шусть і будемо мов сірі миші спати.
І хай почумляться усі марцові коци,
які вже почали чубитись на дахах…

Напередодні свята «імені Клари Цеткін»
(хто це була, до речі?) – складу всі свої речі
До валізи червоної, як любов…
Агов!
Хлопці мої, гранатова кров цебенить
та стікає у блюдечко…
А хто тут сміливий? Попробує хто
соку палкого моїх ночей?
Уроків з моїх очей карих ніхто не боїться?
Кари солодкої хто хоче?
Що там шепочеш, любчику мій з волоссям золотої кульбаби?
Ти справді хочеш?
Тоді скуштуй ромової баби, запий усе «Тархуном»
і нумо в подорож!
Валіза – готова!!!
Я твоя знову! Now and here, амінь!

МАЛО – ПОПОЛАМ

Що Данило, Данило, …. , Данило, Данило? – Долина, долина, …. , долина, долина, дощ.
Мало Данила, Данила, …. , Данила, Данила – далина, далина, …. , далина, далина долам.

ЩО ДОЩ?

Що, дико, дико, …. , дико, дико, доки, доки, …. , доки, доки дощ?

ВІД ВДІВ

Діво, долі, долі, …. , долі, долі – діло, діло, …. , діло, діло; ділу, ділу, …. , ділу, ділу – дулі, дулі, …. , дулі, дулі, – довід.


МАНА ПАНАМ

Мана: палі дві, палі дві, …. , палі дві, палі дві – півділа, півділа, …. ,півділа, півділа; пави дві, пави дві, …. , пави дві, пави дві – півдива, півдива, …. , півдива, півдива панам.

НІМОГО ГОМІН

Німо Галина, Галина, …. , Галина, Галина ганила, ганила, …. , ганила, ганила гомін;
Ні, ганила, ганила, …. , ганила, ганила Галина, Галина, …. , Галина, Галина гін.

ТОНИ НОТ

Дома нот тони танули, танули, .... , танули, танули; лунати, лунати, .... , лунати, лунати нот тонам, од.

ДЕ МЕД?

Дере під азбуку муки куму куб зад і перед,
Де ми пили, пили, .... , пили, пили, Пилипи, липи, липи, .... , липи, липи мед.

А ТА ХАТА

А та ваба, ваба, …. , ваба, ваба – вата;
А та лава, лава, …. , лава, лава – лата;
А та дама, дама, …. , дама, дама – дата;
А та кава, кава, …. , кава, кава – ката;
А та фара, фара, …. , фара, фара – фата;
А та тара, тара, …. , тара, тара – тата;
А та маса, маса, …. , маса, маса – мата;
А та лапа – палата;
А та пола – лопата;
А та рама – мара та;
А та мука – кума та;
А та габа – багата;
А та соня – носата;
А та гора – рогата;
А та – хмарам, хмарам, …. , хмарам, хмарам хата.


А ДО .... (ОДА)

А до сала, сала, .... , сала, сала сода,
А до вала, вала, .... , вала, вала вода,
А до мата, мата, .... , мата, мата мода,
А до кипи, кипи, .... , кипи, кипи кода,
А до хиби, хиби, .... , хиби, хиби хода,
А дорога, нивка – так, винагорода.

Не забуду ніколи:
Як вовняна нитка Голосу_спортивного_коментатора
Витягала мене із судомних грипозних марень,
Вела,
Натягувалася дзвінко на «Гол-л-л-л-л-л!»,
Готова от-от увірватися,
Та я міцно тримала липкими від жару руками,
«Не відпустити,
Не розпустити,
бо тоді вже –
все…»

Хапала повітря ватяне,
Як недолуга брасистка – воду,
Бульк! –
Але рятівне коло
Голосу_спортивного_коментатора
Маминими руками витягало з гарячки,
І тато схилявся над ліжком,
А я – щаслива!!!! –
Посміхалась блаженно,
Бо
коли була хвора,
То батьки не сварились ніколи…

Веревечка зимових хвороб тяглася із грудня в лютий,
Голос_спортивного_коментатора шпетив мене ночами:
«Маленька брехлива жертовнице,
Ти нічого не тямиш у цьому світі,
Привозні мандаринки твого щастя такі зелені,
: І – не ховайся, як страус, під ковдру солодких ілюзій!
: І – що написано в книзі долі, того не об'їдеш возом!
: І – пневмонія – дебільний спосіб батьків мирити!»
«Мир–мир–миром, а пироги – з сиром» –
Відповідала скоромовкою,
малювала двох чортиків скособочених
маму і тата,
і себе –
із руками розчахнутими –
між ними.

Дівчинка-линва,
що схопилася міцно-міцно
за берег
лівий і правий,
дитина-місточок калиновий,
що,
перекрикуючи Голос_спортивного_коментатора,
кличе батьків додому...

Під мікроскопом неба голубого
Кипить життя, вирує балаган,
І час від часу чисте око Бога
Зорить, чи там нема печальних тайн.

У ньому ти - лише маленька частка,
Та не забудь - Його єство болить,
Коли чиєсь ти розтовкаєш щастя,
Аби п’янкого раю спити мить.

Він із пробірки милості своєї
Тоді у серце вводить гіркоту,
І мре в тобі молитва фарисея,
І серце знов стає на путь святу.

06.03.12

Моя риба вперто лізла на дерево
Я вам скажу навіть більше,- не так уже й падала
Моя риба , нажаль, у цьому була посередністю
І нікого не радувала

На боках її вилискувала позолота
Але і бажання виконувались так собі
Плавати рибу пускали якось в болото
з пихатою ряскою.

Риба кожного дня марила океанами
Випустіть мене, хоча б уві сні
Люди навколо виявились гуманними,-
- Ти ж все-таки риба! Можеш співати пісні!

Відео до дитячого віршика

Відео до вірша російською мовою

Відео до дитячого віршика

И жить осталось не так долго
И не успеть и не допеть
Уж скоро смерти кофемолка
Надломит кость. Окислит медь. 

Кто мог тот верил в жизни цену
Я тратил все и не жалел
Другой актер придет на смену
Мой гений в табаке сгорел

Я утопил свою Аврору 
В угаре, праздного стола.                
Не предавая смысла слову
Среди таких же как и я

И стоит ли теперь об этом
Всего довольно было нам
Сгорая как сгорает лето
Незваных почестей фанфар

Спроси чего же ради отче?
К чему ты жизнь ему отдал?
Его бы в яму, к стае волчьей
Кто не достоин тех начал

Отвечу сам, не гневи Бога
Его путей не знать, проверь
Для каждого своя дорога
У раков, щук, и лебедей

Но ведь есть цель! Подобно солнцу
Над миром ветхим воссиять
Из будней серого колодца
Подняться вверх и первым стать

Достичь побед упорством рьяным
Все время гнаться за собой
Упиться славой долгожданной
Эфиром быть, другим судьбой

Я вижу друг в тебе таится
Червь, триумфатор сих затей
Он мог давно тобой живится
Меня послушай, и поверь     

Триумф подобие разврата
На нем ничто кроме венка
Не сможет возлежать так свято
Как жизнь в падении до дна

2011

Усі по хліб...
І той, у кого вдосталь,
І той, хто не збагнув, а по який же йти.
Усі по хліб...
Засмаглі паляниці чатують кожен крок
І кожен зблиск ума.
Усі по хліб...
І по зернині рониться зерно,
I згублено зерно,
І втоптано зерно,
I вже зерна нема...
Усі по хліб...
А ти шкоринку відклади на завтра
І грейдер підошов не кваплячись розпушуй,
І поки сил достане,
Шукай зерно.
...Загублене зерно,
Що перший хліб зродило.

Було б простіш давно стряхнути
Про тебе спогади, як пил,
Коли з душі прогнати смуток
Я до цих пір не маю сил.
Та намагання ці даремні,
Бо неминучість віри є
В моєму серці й потаємно
Коханню вмерти не дає.
Воно спокійне і глибинне,
Немов настояне вино.
Воно - спокута і провина,
Де ти зі мною - заодно!..
06.03.12

…Ой, не згинуть, побратиме, не надійся,
Поки сам їх на салат не посічеш…
Та найбільший ворог твій – наш ворог – бійся! –
Саме ти, а сам від себе - не втечеш…

…Не втечеш, допоки, брате, хата скраю…
Не втечеш, допоки в кума вищий пліт…
Не втечеш, допоки в шинку брага грає…
Не втечеш, допоки хрещений твій світ…

…І не будеш, побратиме, панувати,
І гетьмани не піднімуться з могил,
Доки ворог твій – підступний, хитрий, клятий –
Не сконає геть, на вістрях вправних вил!...

…Ти ж бо, брате, не москаль, а українець!
Українець, побратиме… Ти – не жид…
Ти не винен, любий братику, не винен,
Свого ворога здолавши… «Квит за квит…»

…А як ворога в собі позбавиш віри,
Буде свято на твоїм городі знов:
Заспіває, народившись, кобза-ліра –
І спадатиме роса… Руда, як кров…

Кумпала Вір,
19.08.2011 року,
м. Плоскирів

Зиркнеш очима - і ніжним обпалиш огнем,
Дух перехопить і груди одізвуться гулко.
Може удвох і кохання сліпе наженем,
Може підтрима воно, наче серце пігулка?

Ганю себе: погляд-хміль одвести не зумів
І спокусився, бо надто принадна спокуса.
Та за плечима багато і мало в сумі,
Чуб засріблився, посивіли скроні і вуса.

Чому ж наснага душевна така молода,
Прагне польоту, п'янкого чуття, високості?
Юна любов на моєму плечі одрида,
Тихо зітхне і попроситься знову у гості...

6.03.2012

Іде Вкраїною весна –
Пора чудес, пора чекання,
Безсонних ночей і зітхання,
Любові вірності добра!
Іде Вкраїною весна!

Зі стріхи крапає вода.
Не стримати тепла. По світу
Витають аромати квіту…
Відходить горе і біда
Не залишає і сліда!
Зі стріхи крапає вода.

Не зупинить шалений біг
Снігів, під сонечком відталих,
Розшаленілих, заблукалих,
Веселих, гомінких, стрімких.
Їх час в весняних водах збіг!
Не зупинить шалений біг.

Іде Вкраїною весна!
Її приходу всі чекають,
Бо в ній початок мрій вбачають.
І тим жаданіша вона,
Шалена, радісна, земна…
Іде Вкраїною весна.

06.03.2012р.

Сокровище нашла моя душа
Бог есть Любовь
А Любовь - это самая могучая сила
2012г.

ОМАНА

Не йди шляхом всеви́дячих сліпців,
Які, плазуючи, повчають як літати,
І затискаючи ґвалт тисячів ротів,
Вчать батогами мовчки розмовляти
Про вільність слів. У прірву манівців
Вони штовхають, аби там блукати
Ти б міг до скону, й не шукав шляхів
До світла правди. Де не розпізнати
Глас Господа від голосі́нь скопці́в,
Хотінь співати від тяжінь волати
У камері життя, де мряку ліхтарів
За сяйво сонця вчать тебе вбачати
Й довіку не прозріти. Бе́злічі життів
Безликих там готові розміняти
На блиск монети й на кінець світів,
Щоб ти себе зумів перебрехати
Й, уярмлений в душі обгло́даній, каті́в
Своїх й у со́бі вже не міг здолати.

Павло Гай-Нижник
6 березня 2012 р.

...Життя складається з дрібниць... З маленьких істин,
Мілесеньких, як макове зерня...
Вони постійно приправляють Боже тісто,
Як діжку меду - дьогтю чорного горня...

...А тісто сходить... А до міста - люд на віче -
Дрібниця кожна тут обстоює своє...
І віче це суть у людині цілу Вічність:
Підносить, провокує, хвалить, б'є...

...Дрібниця "заздрість" підставляє стиха ногу...
Дрібниця "щирість" не чекає нагород...
Дрібниця "гнів" кричить від самого порогу...
Дрібниця "милість" зве усіх на свій город...

...От-от від пихи розірве дрібницю "гордість"!..
Допомогти спішить дрібниця "доброта"...
Дрібниця "жадібність": її - все вищосортне!..
Дрібниця "щедрість" - непомітна і свята...

...Дрібниця туги й безнадійності - "зневіра"...
Дрібниця віри і мети – "незламний дух"...
Стихає віче... Тужить жалісливо ліра,
Розносить вітер правду білу, ніби пух...

...Таке от тісто, от таке от вічне віче:
Комусь - сухарик, а комусь – пузатий торт...
Порожнього не має тісто "Вічність" -
На місце Бога зразу ж.. Так - дрібниця - чорт...

Кумпала Вір, 22-24. 01.2011 року,
м. Плоскирів

Сьогодні жах мою терзає голову -
Погода, кажуть. Метеозаслон.
І вже здається, що іду по колу я:
Якісь пігулки, знову цитрамон…

І тут згадала. Раз така оказія,
Що медицина біль не віддаля,
То, може, порятує ще поезія
Ота – «Безсмертним рухом скрипаля».

…На цій сторінці притулюсь до дерева,
А там нап’юсь джерельної води
Та просто неба ляжу горічерева.
І вже всі охи врозтіч хто куди.

Поезія десь поряд. Їй не спиться.
І тільки ще слова в мені болять.
Така ось незбагненна таємниця -
Не тільки душу може лікувать.
18.02.2012 р.

ПИЛИП

Ура, купили пенсне, пенсне, ... , пенсне, пенсне Пилипу – кару!

Я СВАТАВСЯ

Ура! Сватав, сватав, .... , сватав, сватав Сару.

КАТАЛА ТАК

Мокра, калатала, калатала, …. , калатала, калатала карком.


КОЗА, КОНІ – КІНО КАЗОК

Коні. Варта, варта, …. , варта, варта. Ватра, ватра, …. , ватра, ватра. Вінок.
Коза, коні, коні, …. , коні, коні – кіно, кіно, …. , кіно, кіно казок.


ВОЛІ ЛОВ

Ірі воля, воля, …. , воля, воля – в’яло, в’яло, …. , в’яло, в’яло вірі.


ВИНО НИВ

Нива. Трава, трава, …. , трава, трава, варта, варта, …. , варта, варта вин.

А ЩУР – ХРУЩА

А щур хватав, хватав, .... , хватав, хватав хруща.

КОЗІ – ВІЗОК

Козі вага, вага, …. , вага, вага – візок.

ЛУК АКУЛ

Акула ламала, ламала, .... , ламала, ламала лука.

А КРУКУ – КУРКА

А курка лапала, лапала, …. , лапала, лапала крука.

ТОЛОК ОКОЛОТ

А толока, толока, …. , толока, толока та – колота, колота, …. , колота, колота.

А НАМ – МАНА

Мана – низина, низина, …. , низина, низина нам,
Де манила, манила, …. , манила, манила малина, малина, …. , малина, малина-мед.

із білих рим до безтурботних весен
несе мала бджола медовий сон
і пропадає крижана агресія
і по двору гасає жвавий песик
гавчанням розганяючи ворон

у голубінь у простір голубиний
вологий туркіт шле м'яка земля
і розминає кіт затерплу спину
і крапотить із даху безупинно
і виглядає небо журавля

спасибо тебе. прошу, не сердись,
бывает я плачу и когда невмоготу - реву.
нет в кричащей тишине предела...
грустно без тебя - скучаю, просто люблю.
2012г.

Ваше фото пожовкле
Альбом дивовижно зберіг,
Загубилось воно чорно – біле
Поміж кольорів,
І лиш випав
На чорні поля білий сніг,
Я у спогади тихо побрів.

Ваші очі нагадують
Липня високу печаль,
Що гойдається вітром
На віях смерек,
І вертають
До мене покинуту даль
Ярих днів,
Сніжних зим,
Літніх спек.

Ваші руки нагадують
Теплого пляжу пісок,
Що до нього припливом
Туливсь я мерщій,
І до нашої юності
Далі на крок
Я стаю.
Гірко так,
Боже мій…


05.03.12

Вода служить колискою плоду,
В ній формується кожне життя
І не можна поганити воду,
Як не можна поганить буття.

Вода може омити нам тіло,
Вона свіжість йому придає.
Чисту воду вживайте ви сміло,
Вам здоров’я вона принесе.

Воду святять як чисте і світле,
Щоб надію відчули серця
І запаси її нескінченні,
Як і всесвіт немає кінця.

Вода - тіло твоє загартує,
Якщо ти довіряєш воді.
Тіло скоро здоров’я відчує,
Так попробуй скоріш на собі.

Вода наш організм очищає
Вона нас від недуг збереже.
Воду кожен щодня споживає
І в дорогу із собою бере.

Хрест спасає від темної сили,
Якщо ти охрестився в воді.
Нас святою водою омили.
Ми про це пам’ятаймо самі.

Вода теж як душа не вмирає,
Лише місце і форму міняє.
У житті їй заміни немає,
Без води все живе помирає.

Він Милу цілував злотАвомило...
Дрімала ніч, усі її свати...
Хтось тишу перемовчував насилу,
І тиша перешіптувалась Ним...

У лагідних солодких поцілунках
Змішалось все: і страх, і біль, і крик..
А промені, ранковим візерунком,
Згорнулися на присуд до музик...

І в поглядах знайомих і незнайок: -
" Ну,.. як без нас?.." - дісталося усім!
Примітний щем, що відлипав од майок,
Із вісімки завіявся у Сім...

Сім нот всього,
А галасу
До
Неба...
2012.03.04.

Сім нот всього, а галасу до неба
( У новій редакції )
І кожна з них - життя - моє мірило…
Приходить ніч… яснієш й з ними ти...
І перемовчуєш себе насилу
А тиша перешіптується з ким?…

У лагідних солодких поцілунках
Сім нот: і сміх, і страх, і біль, і крик..
Як промені, ранкові візерунки,
Спішать у стан, до рідних, до музик...

І встрічниму схиляють шляпу долу
" Ну як без нас?.." і знагла так, усі…
Акордом поки… й натяку на соло
Сім нот всього, а галасу на всі…
2020.06.12.

Ну чого я нещасливий?!
Ну чого я так живу –
Чом мене шатають хвилі?
Не у сні, а наяву!

Чом лишився я отут?
Серед снів, в проблемах…
Ян не можу відімкнуть –
Двері ті, що мені треба…

Я не можу наступить, -
На свої тут страхи,-
Не заду я у цю мить,-
До своєї хати…

Не прийду я у свій Дім,
Де щасливе серце,-
Бо в тумани я забрів,-
А вийти нелегко…

Трудно тута роздобуть,-
Бід проблем всіх ключик,-
Лиш собов тут треба буть, -
А не серце мучить.

Не потрібно горювать -
На щасливім полі –
Вийшов сум у цих рядках…
Тай піду поволі…

P.S.
Десь давно я зрозумів –
Що природня радість,
Що як ти відчуєш біль –
То десь ти не правий -

Не туди ти повернув,-
Із прямого шляху,-
Щоб закінчити свій сум,-
Треба радості дістати.

Треба радості шукать
Десь у Світі, чи у собі,
Щоб вернутися на шлях,-
Треба завше буть свідомим.

15.07.2011р. Дякую:-)

Прикинь - немає смерті, Пропало пекло й рай,
Над нами - тільки небо, Підстрибнеш – і злітай
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей….


Прикинь: країни зникли, це важко, але все ж-
Нема за що вбивати, нема релігій теж.
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей…

Ти скажеш –що я наївний
Та я такий не один,
І з кожним днем усе більше нас,
І світ весь стане таким!



Прикинь: немає банків, збулись ми їх оков,
Й панує вже не заздрість, а щирість і любов,
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей…

Ти скажеш –що я наївний
Та я такий не один,
І з кожним днем усе більше нас,
І світ весь стане таким!

03.03.2012

Крапля по краплі зріє зло.
Не воднораз засліпить очі.
І дивовижу слів правдивих
Робить слабкою не одразу.
Та неминуча врешті мить,
Коли зіллються краплі в масу.
Зловісно викривиться світ
В якусь бридку потворну маску.
Пітьма оточить ката враз,
Кривавіше, аніж трава на полі січі.
Ні застогнать, ні закричать,
Всі позабудуться молитви.
***
Ти вирвав лотос із землі,
Коли в полях жовтіла осінь.
Лишив домівку і сім’ю,
Добро нажите без жалю покинув.
В ганчір’я вбрався, як жебрак,
Але воно – щит ненадійний.
Миру нема в твоїй душі,
І спокій крізь дірки відлинув.
Ти сам всадив у себе спис,
Прорвали пристрасті заслони...
Кваптеся вирвать із сердець
Земних бажань осінні лотоси.

***

Широкий Ганг у всій красі.
Досвітні догорають зорі.
Бреде убивця по росі,
Зриває квіти і кихкоче.
Він здатен на дитинний сміх
І мову зір може збагнути.
Сміливий безпечально він
І сум’яття немає в грудях.
І на щось інше ще не пізно...
Та смерть уже чека за рогом.
***
Так ницим душам вже судилось –
Ненавидіть високих духом.
За будь-яку ціну їх скривдить
До дна просякнуто їх серце.
Та ось негадано-неждано
До них вертається назад
Бездумно пущений за вітром
Пісок, що очі роз’їдає враз.
І нікуди тоді сховатись,
Бо зло віднайде їх повсюди:
Рибою – в морі, в небі – птахом.
В урочий час і смерть прибуде.
І все ж за жодних перероджень
Із Всесвітом незмога злитись.
В звіринім образі ганебнім
Їм множить кров і смерть судилось.
***
Ще ненароджених побачить тіні,
Риси невтіленої суті.
На сходинки останні порожнечі
Вселенської зійти.
Тоді і випадок, й бажання
Не владні володіть тобою.
Ось шлях єдиний і найкращий
Із кліті, що сплела нам доля.
***
Не сотвори собі кумира.
Скороминущі усі форми.
Сніги горять в короні світу
Лиш під промінням животворним.
***

За сміх безглуздий,
За розбій без меж
Тобі, людино, ця ось кара.
Тріщить вогонь.
Іскри у танці скачуть,
Та пітьма поза обширом пожеж,
І світла справжнього
Тобі вже не судилось бачить.
------------
Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

І знову тінь,
химерна і крива,
одягнута в образливі слова.
З усіх творінь
підспудності людської
найгірше – це лице.
Лавина снігова
так само котиться горою,
і їй хирляве деревце
свідомості -
слабенька перепона.
Зведе мости
над урвищем горгона
уяви навісної,
і власна суть,
закреслена, бо чорна,
ошкіриться
в чужому слові.
Думки внесуть
всі дрібочки отрути,
що у слідах твоїх зібрали нині.
Ти вип’єш міру цю,
і чварам бути:
Рука Пандори
тягнеться до скрині,
і в боки шпори,
і спокій вбито,
і гнізда розворушено осині,
а очі в шори,
бо надто гидко
у іншому уздріти власні тіні.

Тут менше снігу й чорніші душі,
Бракує простору вільно дихати.
Я маю право на всюдисущість,
Однак не всюди своїми вдихами.
Я до весни учора ввечері
Заходив з кавою й круасанами.
Ми так домовились: приношу печиво –
Тоді насправді вона настане.
Ховає місто бетонне тіло,
І тільки очі готують повені.
Весна сьогодні влягає біле,
Хоча зеленим уже наповнена.
І час для вчинків та для рішучості,
Для поцілунків, тепла і ніжності.
Весна чекає твоєї участі….
Тобі проб’ється сама підсніжником.

Не переборене моє кохання
До тебе йшов я стільки літ,
Моя надія і моє вагання,
Моя жага і мій політ.
Політ думок і почуттів,
Нестримний вибух творчих сил,
Коли всі справи і слова
Сіяють радістю тепла.
Його нести мені завжди,
Як поклик рідної землі,
Як щирий твій палкий вогонь,
Що зігріває знов і знов.
Тому іду я до кінця
Початку нового буття,
Прийму і славу і ганьбу,
Бо я люблю і я живу.

Сонцем зім’ятий і вітром пожмаканий,
Сніг зачаївся у затінку злякано
Й не розуміє, відлигою зморений,
Що на весняну приліг територію,
Де, молодою проколотий паростю,
Зникне безслідно без всякої жалості
В запахах свіжої зелені й просині
До неминучої парості осені…
05.03.12

Бентежить вітер пагони березам.
Бентежить стежка і потреба йти.
Бентежить серце.
Розумом тверезим
не обійняти суті й суєти.
Бентежить світ.
Така маленька в йому -
ростеш і оживаєш,мов дитя.
Бентежить доля.
В простір твого дому
приходить час продовжити життя...

2012

І.
Іуди губи заціловує світань;
язик, що вивалився, мов червоний місяць;
і не знаходить кров без Духа в тілі місця;
скресають коники серед пустель мовчань.

«Згрішив я, зрадивши невинну кров», – розкаявсь:
як розривається земля від спеки, так
душа ламається від зради. Заховстай
розпуку – вірою. Панує право панське:

«Що нам до того? Сам собі дивись». Жбурнув
у храмі тридцять срібняків й пішов. Живу
продати віру не можливо. «Що я кою?!», –

трясло всередині – вдавивсь на видноті;
заупокійну службу ранок править і
кладе на груди тридцять молитов росою…


ІІ.
Кладе на груди тридцять молитов росою…
Тремтить осика так, немов душа ввійшла
Іудина у стовбур. Місяць, мов лоша,
за Возом йде Чумацьким; Бог вдягнув ґандзолля –

і не за грішми – за любов’ю до людей
прийшов; підняв Іуди серце на узбіччі
та повернуть не встигнув; і прокляття вічне
Іскаріот отримав; мов пісок з пустель,

з усіх усюд мете це порівняння зради:
«Іуди поцілунок»; важко в пекло падає
Апостол, який мав непереможну зброю;

кипить смола і булькає, немов у вірші
потужні рими; чорт встромив в атрамент ріжки;
заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю.


ІІІ.
Заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю.
За миро гроші вторгували й роздали
динарі вбогім; принесли волхви дари
Царю, а ти Царя; тримається на Слові

у світі все – Воно було в почині. Крав
пожертви грошові зі скриньки, бо апостол –
людина, що руба’ гріхи, кладе їх стосом.
Не все встигає порубати; йти – пора

на сповідь до осики, твій вівтар – мотуззя;
від тебе перші відвернуться вірні друзі;
в задусі мовчазній прорубана йордань –

гойдається у зашморзі бездухе тіло.
Повісивсь так, що не було нікому діла.
Тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!


ІV.
Тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!
У серце вкинув гаспид й виконав спокусу,
у руки сатани Отець віддав Ісуса, –
натомість ймення «Юда» кинули в отхлань.

Ісус молився сорок днів й ночей в пустелі –
і весь цей час Його диявол спокушав,
то це був Бог, а то людська душа:
обоє згинули… Іудин гріх дебелий:

спізніле усвідомлення гріха – вбива’,
знання первісне, що ти – Бог, – біда:
невіра і розп’яття, і душі немога.

«За всіх один хай краще вмре, ніж весь народ. –
Сказав Кайяфа. – Як неврод, то й невмолот.
Горілку заїдати брехнями – налога».


V.
Горілку заїдати брехнями – налога.
Ананій і Сапфіра втрапили в ковбирь,
це перші християни, що шукали мир...
Господь розтер їх, наче в оці запороху.

«Субота для людини, а не навпаки.
Не мир приніс – меча; і порізнити батька
із сином, з матір’ю – дочку», – казав вигадько…
Іуда думав про своє, був сторожким,

тримав скарбницю… Добра Новина: померлі
встають, глухі знов чують! Споживацька верва:
Іуда думав, щось й мені перепаде

з цього всього – матеріальне спонукання:
добро робить, йти за Ісусом на заклання…
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.


VІ.
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.
«Як помиляєтесь, що кажете, я зрадник,
мій поцілунок, мов тавро на тілі правди.
Вуста мої нечистий спрямував. Курбет

із самогубством – це моя спокута щира,
учитель знав, що буде так, а я знав те,
що буде з ним, такий вертеп…
бо Він месія, Він –Господь, а я – мужчина…», –

розплутуючи вузол, Юда мовив та й
розплакавсь, мов сліпець прозрілий. «Суть єства
не божа, а людська в людини. Я ладЕн

горіти в пеклі вічно, хай хто інший це
здола’. Дивіться в вічі!», – і сховав лице.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.


VІІ.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.
В будинку Лазаря це усвідомив. Каже:
«Постійно вбогих маєте, мене ж не завжди».
Пита’ від сатани підступно крючкодер

(його слова стоять, як гроб з мерцем безвікий):
Податок кесарю чи маємо платить?
Навіщо, Йсусе, вибрав Юду? Щоб зробить
його апостолом чи зрадником навіки?

«Моєму недовірству, Боже, поможи!
У тебе є дванадцять нас – це вже зажин», –
обличчя сльози вкрили, як водОва вовна

ставок. В моєму колоску зерно – бузне.
Твоя кров на хресті мене вже не мине.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.


VІІІ.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.
«Коли Ти Божий Син, зійди з хреста, спасись».
За три дні храм! Зніми полуду із очиськ:
в розп’ятті Йсуса – Юда, як в криниці корба.

Крадій лишив гріхи в минулому житті.
Божественне й земне єднають піст й молитва.
Апостолів набрав, немов плодів на зрИвках.
Отримав кожен те, чого Господь хотів

чи допустив, щоб сатана здійснить спромігся?
Що мав: розбещеність, обжерливість, опійство, –
Іуда? Що? Питаю: «Юдо, хто єси?»

У відповідь із пекла відчайдушні крики,
віряни хрестяться: «Думки ці, – кажуть, – викинь».
Коли воскреснеш, брате, прощення проси.


ІХ.
Коли воскреснеш, брате, прощення проси.
Ісус тебе найбільш любив, довірив зраду,
бо знав, що зрадиш, наперед все знав. Цей задум
в дві смерті втілився; в Едемі натруси

плодів пізнАння, як потрапиш в рай, звичайно…
Хоча ти знаєш все, що треба знать. Чекай
в прокльонах і прокляттях на Ісуса. Хай
їх здивуванню меж не буде… Величають

вже не апостолом, а зрадником. Зажди,
в Христа дванадцятим увірував. Бо ти
є дріжджами у тісті, Бог діжу вчинив.

Коли воскресне Йсус, найпершим ти спасешся,
таким був замисел, щоб знищити мошенство.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?


Х.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?
«Бо хто спокусить одного з малих цих, жорно
на шию – й в море». Каяття і гріх у шори
беруть в людини душу. Злісні голоси:

«Ось, кличе Він Іллю!» «Чекай, побачим: прийде
Ілля, щоб знять його чи ні». Іуда, Йсус
висять окремо. «Елої», – з правдивих вуст
злетіло. Й смерть прийшла тихенько, наче кривда

самій собі, без торжества. А сотник знав:
«Це чоловік був Сином Божим!» Вірний знак:
Смерть без коси, мов вИнна в чомусь; на Іуду

то Христа дивилась і не знала, як
і що робить: нове відкрилося життя.
Зараджувати ревно молитвами буду.


ХІ.
Зараджувати ревно молитвами буду.
Вся слава, почесті, Ісусе, все тобі;
якщо пробачиш, зрада зникне на землі.
О Боже! Прошу, змилуйся, прости Іуду!

Євангеліє він не написав своє
(але почав записувать); любив, був чесним
з тобою до кінця, Ісусе. Сили щезли
змагатися зі злом у нього. Нагаєм,

як воскресиш, опережи вуста Іуді
і обійми. Твої слова і вчинки мудрі,
бо ти є Бог, а він людина лише. Взяв

дванадцятим апостолом Ти не даремно.
Увік зробила зрада Вас братами кревними.
„Живий і прощений” – найвища із уяв!


ХІІ.
„Живий і прощений” – найвища із уяв!
Блаженні: милостИві, вбогі духом, спраглі, –
нагірна проповідь. І прийде радість знагла:
«Ісус воскреслого Іуду обійняв».

На небесах – найвища нагорода. Будуть
ганьбити, гнати, наговорювать. Ви – сіль
землі, Євангелія. Притча про кукіль:
насіння добре – сіяв ЛЮдський Син; огуда

йде слідом за добром; а поле – світ; жнива –
кінець; женці – це янголи. Твої слова:
«Все приготує, йде попереду Ілля».

І деякі з приЯвних не скуштують смерти,
Допоки Сина не побачать. Юдо, де ти?
Скажи, Ісусе, що зробити маю я.


ХІІІ.
Скажи, Ісусе, що зробити маю я.
Почасту падаю в огонь, почасту в воду.
Лиш віра здатна вигнать нечестиве кодло.
З Іудою – Ісус – одна міцна сім’я.

Син чоловічий виданий у руки людям,
а той, хто видав, удавивсь: брат брата вбив.
Провина: «Це Ісус. Цар Іудейський». Мир
на небі, слава на вишИнах. Обоюду

розбійники від Сина на хрестах; один
із них сказав: «Нічого злого не зробив
це чоловік». А Він: «В раю зі мною будеш»

А потім сталась темрява по всій землі.
Я руки, ноги цілуватиму твої,
щоб Ти простив свого апостола Іуду.


ХІV.
Щоб Ти простив свого апостола Іуду,
я вже не прошу: вірю – буде так. Пізнав
Ісуса у ламанні хліба. З терну лавр
і палиця – клейноди Бога. Звідусюди

переконатись до печери люди йдуть:
відкочений від гробу камінь, тіло зникло…
На небеса вознісся. До Єрусалиму
Нового рушили апостоли. В саду

пташки співають, сонце сходить: свято, радість:
Христос воскрес! Воістину воскрес! Кошлаті
біжать хмарки, мов вівці; день збирає дань...

«Христос проща Іуду і цілує», – сниться….
вдавивсь дванадцятий апостол на осиці.
Іуди губи заціловує світань…


XV
Магістральний сонет

Іуди губи заціловує світань,
кладе на груди тридцять молитов росою;
заклякло небо; вглиб стікає тиша кров’ю;
тобі, гріхів скарбничий, Він мив ноги. Встань!

Горілку заїдати брехнями – налога.
Поглянь собі у вічі – ось, що вб’є тебе.
Воскреснеш, як на землю вдруге Він знийде.
На пащі сатани розп’яте тіло Бога.

Коли воскреснеш, брате, прощення проси.
Петро зрікався тричі. Бракне духу, сил?
Зараджувати ревно молитвами буду.

„Живий і прощений” – найвища із уяв!
Скажи, Ісусе, що зробити маю я,
щоб Ти простив свого апостола Іуду?

Не забирай його життя!
Воно ще навіть не родилось...
Всевишній дай йому життя-
Щоб злиїм чарам не судилось

Звести природу на нівець;
Мов те затоптане колосся,
Що прикрашає твій вінець
І поринає у волосся...

Краще візьми життя моє!..
Мої надбання не полишуть!..
Час гірко молотом кує,
Бо смерть уже його колишить...

Хай бігає по росяній траві...
В шовкових днинах, спілім літі...
І може люди воскові-
Не розільються в сонця миті

Неначе всесвіт галатей-
Живими стануть,не закуті
В кайдани -наче Прометей
й іскри вогню в богів здобуті...

Творець всього-даруй життя!
В душі кохання клубком в`ється-
Моє прохання за дитя,
В якого тільки серце б`ється...

Котиться велосипедом
сірим всупереч заметам
Восьме березня в ці дні.
Холодно. Такі контрасти...
Все одно бадьорий настрій
рух пожвавлює весні.

На брудні патьоки снігу
лущить нам воно вже кригу -
хоче посмішок жінок.
А жінки взяли за кредо:
хочуть, щоб велосипедам
хтось поправив ланцюжок.

Металевий чи з кришталю?
Геть послабли там педалі
снігу й кризі завдяки.
І біжать, біжать в крамниці
поки що зимоволиці
тих жінок чоловіки.

Ланцюжок поправить треба!
Ну а з ним - і зірку з неба...
фен, парфуми, спів Алсу,
квіти, сукню чи панчохи,
щоб між іншим (хоч би трохи) -
і закоханість свою.



04.03.2012

Живу, неначе птах з крилом підбитим,
Де тінь любові мертвої вита,
Не може радість серце оповити,
В якому розтеклася пустота.

Пливуть хмарки - сомнамбули сонливі,
Де холоду байдужа сіра сталь
Жарини сонця всмоктує хапливо,
А на землі накульгує печаль.

Де ніжності затоптаної парость
Надламаною гілкою всиха
І стука у вікно потворна старість,
Мов палиця та зігнута й суха.

Київщина, Конча Озерна.

4.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

О Боже Великий, скажи, що зробити,
Щоб нам Україну від хамів звільнити,
Щоб мати парламент і владу надійну,
Щоб мати роботу, зарплату постійну.

Щоб міг українець дітей прокормити,
Щоб міг у державі себе захистити,
Щоб міг він гаранта надійного мати,
Щоб міг у державі господарем стати.

А що в нас гаранти, лишень обіцяють,
Як люди живуть, вони зовсім не знають,
У села не їдуть, майдани минають,
Заміну надійну собі підбирають.

Та славити Бога, що є в нас Герої,
Які не байдужі до нашої долі.
Майдани збирають, народ піднімають,
А також із заходу їм помагають.

Ці люди не можуть з свавіллям змиритись
І ми не повинні байдужо дивитись,
А братись за справу, щоб правди добитись,
Не дати гарантам над нами глумитись.

Я помнил всё, что в жизни ещё будет.
В моих каретах прели скакуны.
Но каркнул ворон. Каркнул на распутье.
И стало всё далёким, как они…
Звезда Полынь, зарытая в долине,
Ночами прорастает из земли…
Приходят письма от уже невинных –
Лауры, Беатриче, Натали…

2012

Уходил,
по словесным торосам.

Следом – сердце моё,
голо-босо.

А души пастораль
коченела
на мистрале разлуки.

Ты тела
мой таинственный жрец,

мой оракул,

полукровка –
драконьих и дракул*
принц наследный,

отчаянный вызов
одиночеству
в порванной ризе,

моя срочная виза
шенгенская
во все земли его -
счастья женского,
там где счастье -
сплошной полосою…

Оглянись!

и пропустят босое
сердце моё
в рай…


2012

Пришел, увидел... Главное - забыл...
И, сохраняя вид серьёзный,
Ты что-то о любви мне говорил,
Но было - поздно...
2000

Я на щастя себе прирекла.
І не буде інакше, повір!
Я кульбабки несу до стола –
Жменю сонця розкину на стіл.

Злі думки одягну в сивину:
Віджили, їх пошлю умирать.
Вже весна. Усміхнусь і сяйну!
І білизну піду прасувать.

І піду прибирати в душі:
Всі обрАзи старі – на смітник…
Поспішай, поспішай, поспіши –
Доки промінь надії не зник!

13.03.1997.

Залюлюкає вітер сльози -
зими березневі метіння
і мінливі весняні облатки
прихистять тепле літо тінню.

...А сьогодні зітхає тужно
зледеніла в саду альтанка
і безтямно залюблений ясень
у... криниці струнку осанку.

Огинає гінка ялиня
обіч сАду кущі бузкові,
улюлюкує вітер сльози -
кличе сонечко до розмови.
2012

Цей ранок сонячний погожий,
Що зовсім він на зиму не походжай.
Сьогодні прийде новорічна ніч,
До Львову їду, це незвична річ.

Це місто в пам’яті моїй глибоко,
Вже тридцять років розділяє нас.
І під’їжджаю, відчуваю спокій,
Тому що їду я не в першій раз.

Здобув професію я першу в Львові
І в армії у Львові відслужив.
Учився я в республіканській школі,
А потім для солдатів я кіно крутив.

Передмістя пагорби, такі знайомі,
Високий замок хмари достає.
«Підзамче», оголошено в вагоні,
Воно величчя місту додає.

Варшавська вулиця ніскільки не змінилась
Данило Галицький як і колись стоїть.
Трамваїв стук у місті залишився
І велич «Юра» як завжди манить.

Бруківку вулиць, топчуть сотні років,
Старі будівлі, не повторні та міцні.
Ще пам’ятають турків і поляків,
Переживуть вони сучасні і нові.

Цей старий Львів величний і таємний,
У кожного двора історія своя.
Народ у місті чуйний і приємний,
У йому частка і мого життя.

Па(по)стельна гама й ранків завитки,
і ти нараз – на струнці павутини.
Усі коханці з часом – павуки,
і навіть той у рамочці – єдиний.
Жадань мольберти – до палітри рук,
глибокі очі в Образах наїву,
і янгольським орнаментом павук
над таїною вікон та автівок.
Нюанс, контраст одплАчуть надарма –
сильніш мазки барвистої облуди!
Лишень коли симетрії нема,
побачиш раптом щупальці на грудях.

2012р.
Художник Ярослав Саландяк

Бурштинове сонце веснянок твоїх,
Примхливі метелики-вуса.
Мій ніжний хижак лежить на мені
Й до нього я тихо тулюся.

Я — клеопатра, а він мій гепард,
Коли ми готуємо їсти.
Одне лиш чого він у домі не варт -
Зі мною за стіл разом сісти.

Ти, любий, затьмарив собою мій світ,
Проте в мене син та коханий.
Тож спить на канапці засмучений кіт,
А не на моєму дивані.