Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
За хвилями спливуть грузькі сніги...
Коли душа весінньої снаги
Нап’ється ?...
Вже світання воскресають
Промінням золотіючим, рясним...
Завії розвіваються мов дим,
Бо ж вічно зими також не бувають.

У жвавості не гаються літа,
Вони істоті жодній не підвладні.
В часи щасливі, чи години страдні
Є вищий Сенс у всьому, є Мета !

Хто має слух – почує неодмінно
Священні струни древніх молитов...
У них жива, божественна Любов,
Що зцілює людину докорінно,
І серце Благодатне Світло п’є...

Горячим всплеском, кровавым звуком,
как чёрным тромбом, как скользким сгустком,
из полой глотки, открытой мукам,
исторгну низкий округлый крик:
« Помилуй, Отче, бредущих слепо
дорогой скорби к гранитным склепам
по мёртвым злакам, покрытых пеплом!
Спаси. Мессия, своих калик!»
Прославлю имя Твоё на лире,
на гуслях звонких и на псалтыри.
Пустынник духом в суетном мире
и нищий духом отвергну мир -
тщету и славу, вино и злато!
Уйду в пустыню к чужим пенатам
свободным мнихом, смиренным братом,
рабом блаженным - на скудный пир...
Убогий духом, отринув блага,
по скверным хлябям приду, где плаха
стоит заждавшись меня, монаха, -
подарок царский во все века.
Но нет ни страха, ни слёз, ни гнева...
Сочится влагой живое небо
к сухим побегам, что станут хлебом.
Хорошим хлебом. Наверняка.

3 декабря 1988 г.
© Сергей Высеканцев, 2009

You are too charming, absolutely fair,
Your voice does as a refined marble glare,
It fills with heavy rain & airy snow
A very note above, a note below.

My poor rhyme! Can it ever something tell
Of your Slavonic overwhelming spell?..
Undoubtedly Ukrainian by surname,
In art be greater than in flying fame!

Нема майбутнього, минулого нема,
Є тільки я.
Нема любові і ненависті,
Ні розбрату, ні каяття,
Є тільки я.
Нема ні правди, ні буття,
Є тільки я.
Нема дощу, нема погоди,
Нема віршів, немає моди.
Нема людей, нема тварин,
Лиш вуглик від душі один.
Нема ні замків ні фортець,
Немає слів «початок» і «кінець».
Немає очей червоних,
Немає сліз солоних,
Немає слини слимака,
Нема асфальту, блювотини нема,
Є тільки я.
Як довго ще писати чого нема,
Натомість просто й зрозуміло: «Є тільки я!»

2010р.

Літо надворі,
Сонечко сяє,
Я в курнику
Книжку читаю.

Сонечко сяє,
Вівці пасуться,
Я приглядаюсь,
Як вівці стрижуться.

Вівці пасуться,
Гуси скубуться,
Я дочитаю
І супом запхнуся.

2008р.

Здається, все пройшло
І все минулось,
Здається, спущені вітрила
Зім`яті гарні феніксові крила,
Забуті істини й бажання,
Закинуті всі сподівання
І як завжди мовчання
Тебе зустріне замість привітання.

Розчинені навстіж і вікна, і двері,
І мотлохом закидані ці галереї
Все видно , все блищить,
Все як завжди, спина болить,
Можливо палець чи нога,
Дорога є – коліс нема,
І в ліс вже не зайдеш,
І черпачком води не зачерпнеш,
Здається, назавжди втрачені ті таємниці,
Здається, у двері вже не стукають ні друзі, ні служниці,
І не приваблюють тепер веселі вечорниці.

Можливо одне лише живе бажання,
Побачити ще раз отої птиці,
І говорити їй казки й зізнання,
Новий стілець і дорогий підставлять
Нема бажання сісти,
Делікатесів купа на столі
Нема бажання їсти,
І до пори до часу можна так тягнути,
Вірити, що можна все забути,
Що все само собою пройде,
НІ, це зле!

І порятунок у надії,
Щоб відновити крила для своєї мрії,
Прикласти треба ще зусилля,
Йти через колючок бадилля,
Ні лишніх слів, ні поглядів, нічого,
Без нарікань будується нова дорога…

2009р.

Він такий як я?
Чи можливо інший, кращий?
Написати нового вірша?
Нащо?
Написати їй смс?
А ти певен що це правильно все ж?
Продавати за десятки мільйонів?
Чи купити золотих медальйонів?
Прочитати книгу?
Подивитись фільм?
Розтопити кригу?
Роздивлятись тінь?
Знайти роботу?
Шукати комфорту?
Відчути море?
Можливо краще гори?
Кричати я тут?
Чи слухати стук?
Відчути холод?
Перемогти морок?
Віддячити радості?
Наїстися сладості?
Послухатись старших?
Ні? справді, а нащо?
Віддати все бідним?
Змінити меню?... обіднє?!
Писати ще?
Спинись ...досить уже!
Балачок, маячні...
Давай згадай минулі дні!
Згадай заради чого ти ще живий на цій Землі!
Ну спробуй! Стрибай! Борись! Біжи!
Пиши! Вивчай! Твори!
Одним словом ЖИВИ!
Не забудь так любимі тобою казки!
Не втікай і не бійся!
Відкривай і весело смійся!
Слухай серце і душу!
З'їж солодку цю грушу!
Поділи з другом корт!
І віддай йому торт!
І вилазь ти з багнюки!
Припини свої муки!
В серце двері відкрий!
Прочитай цього вірша йому чи їй!
Вчись розрізняти де гад, а де змій!
Радій, як гудить бджолиний рій!
Випий соку, води!
Пригорнись до трави!
З'їж кавун чи там диню!
І відзнач господиню!
Будь не кращим, не гіршим!
Будь собою, так ліпше!
Піднеси свою душу у небо!
Як не вмієш- дивися як треба!
Вчись коли сам бажаєш...
Не бреши , що кохаєш...
Вір ти Богу й собі!!!
Пам'ятай оці дні!!!
І твори ЩЕ ! НОВІ!
Вільні, чисті ,чудні!...

2009р.

Джонатане, будь вільним!
Ти зробив перший крок.
Вдруге змахнувши крильми,
Ти відімкнеш замок.

Джонатане, вирішуй!
Зараз або ніколи.
Зникнуть проблеми колишні
І небо стане іконою.

Джонатане, будь ласка
Завжди, завжди пам’ятай
Земля – крилатому пастка,
Небо – крилатому рай!
2007

Сьогодні кожен день завжди
Сьогодні кожну ніч не спати
Сьогодні є куди іти
Сьогодні ціль не відпускати.
Нарешті золото дощів
Нарешті стане опадати
Нарешті срібло холодів
Нарешті буде розмовляти.
Віднині щастя назавжди
Віднині можна все прощати
Віднині казку в дім впусти
Віднині мусиш обирати.
2006

Хай неба не буде і стелі не стане
Аби лиш під нами підлога була.
Притиснемось, люди! Зализуймо рани,
От тільки б дізнатись, як буде весна.
Стискатимемось, будем вить, плазувати,
Поки не станемо нижче за всіх.
- Ну що ви! Ну чим уже нас налякати,
Ми з радістю візьмемо на душу гріх…
2008

Будь для мене всесвітом, мій любий,
Сонцем, напівбогом… богом будь!
Я тебе зурочу не для згуби -
Просто щоб не втратив світлу суть.

Захисти мене від злого світу,
Й світ від мене злої захисти.
Я добро призначена ростити,
Ти – для нього зводити мости.

За фортецю будь мені, єдиний,
Простором безмежного тепла,
Тим, кому прикрию радо спину,
Щоб ні меч не влучив, ні стріла.

І коли в очах твоїх молитву
Прочитаю, звернену мені,
Знатиму напевно, що то битву
Не програли ми самотині́.

Відлітають у вирій журавлі,
В небі чутно їх журні пісні:
-Чом, журавлику, туга та гірка;
Чом ,пташино мила, ти така сумна
І чую, як пісня журавлина,
До мене озивається з глибин:
-Ой, не рідна та чужина,
Хоч треба летіти.
Бо лиш мила та сторона
Де хочеться жити!
Де літаєш на волі,
Де гніздо й родина,
Та вже змушений летіти,
Серце тугою облите

Якщо ти є – ти просто є,
Ти пишеш полум’я строкате.
І не важливо, що сказати,
Мій любий, хочеш про своє.

Ти-мій. Отож, тобі терпіння,
Веселих мук із Всебуття.
Бо я – лише твоє життя.
Бо ти – лише моє спасіння.

Ти заспіваєш про прилив
Чужих думок веселошатих.
І я не буду помирати
За те, що ти мене любив,

А просто будуть вірші литись
І заселяти білу тишу.
Ніхто нікого не залише –
Ми просто будем вічно жити.

Побільше рим, побільше свят.
Один, мільйони літ назад
Ішов степами білий бог,
Когось придумував усердно.
І слів не було змалювати
Оті розумні оченята,
Які не знали ще тривог,
Як і любові. Так. Напевно.

Побільше рим, побільше свят.
Один, мільйони літ назад
Ішов степами білий бог,
Когось придумував усердно.
І слів не було змалювати
Оті розумні оченята,
Які не знали ще тривог,
Як і любові. Так. Напевно.

Дорога мовчання. Скрипти
Священників еговіри.
Чи можна любов долити
До тих, кому стати звіром

Судилось? Чи можна в гени
Додати свої абсурди.
Іди у життя від мене,
Мій негу! Я просто Буду!

Славетні воїни Русі,
Могутні велетні билинні!
Любов до рідної землі
Заповіли синам своїм ви.
Та правда в кожного своя...
Козак рубав татарів, ляхів
За віру, батюшку царя.
За Україну, хоч на плаху!
Аби Вкраїна розцвіла,
В багатих землю відбирали,
Красноармійцям честь, хвала,
Та правду також відібрали.
за вільну неньку Україну!
Гукали воїни УПА,
І не жаліючи чуприну,
Сини вмирали для добра.
В Афганістані теж конали
Безвинні хлопці молоді.
Та правди так і не дістали
На смерть посланці в чужині.
І знов роздмухують пожари
Політикани та купці.
Вкраїну рідну обібрали
Тугі при владі гаманці.
Так де ж ти, вільна є Країна?
Невже лиш в мріях, та піснях?
МАЛОРОСІЯ? УКРАЇНА?
Чи пуп ЄВРОПИ в наших снах?

23.02.11р.

Такі переосмислення світів.
Снігам болять і солі, і лопата.
У мене куртка в тісняві прим’ята
в маршрутці із вагою душ і тіл.
Зима не добілила до кінця.
Скупе тепло «занижених» тарифів.
У світу ВІЛ і гепатит, і тифи.
У світу лихоманка дика ця.
І я у нього з купою питань.
А відповідей обмаль чи немає…
Стара з кишені дріб’язок виймає
і подає старій… Вагою бань
притисло церкву до землі у сніг.
Вагою позолоти – не молитви
жебрачки серце на хресті прибите –
покутує і свій, і людства гріх…
Такі сніги. І свічка у руці.
Я не умію битися в поклонах.
Для мене Бог, напевне, не ікона,
хоч не мені ламати звички ці.
Такі переосмислення. Куди
і як іти, коли ні сил, ні стежки?
Ліворуч – кут, праворуч – межі й межі,
попереду туман і вічний дим.
Вертаюсь у сніги, у зиму зим –
в заметах до відлиги біло-біло.
Я маю віднайти останні сили
сприймати все як всі –
у мене син…

Мені б любов свою не розгубити…
Проказую в молитві сокровенній:
- Якби ти знав, як хочу я творити!
Тебе прошу – ти будь моїм натхненням.
Ти сенсом будь усіх моїх початків,
Мене щасливою зробити в твоїй силі,
Не став на моїй долі хрест-печатку,
І хоч на мить з’явись на небосхилі.
Тебе чекати буду вдень й щоночі –
На це у мене вистарчить терпіння,
І я впізнаю мудрі твої очі
Як символи блаженного падіння.
… Ти тільки появись…


22 січня 2011 р.

Шепочуть струмочки, палають стожари,
І зорі яскраві улітку.
Один раз у році на свято Купала
Розквітне чарівная квітка.
Всміхнеться і блисне з потятого листя
Своїм перламутровим оком,
А з ока втікає прозора і чиста
Сльозинка цілющого соку.
І сила нектару не мліє, не тане
Від чарів зеленого гаю.
Я вип"ю цей трунок, міцний та духмяний,
А квітку на грудях сховаю.

23 липня 2007 р.

Я стала ординарна і звичайна,
Я виросла і перезріла навіть,
Робота, дім, подеколи - навчання -
Це й все, що є у моїй долі, мабуть...
Сім"ї нема, і діти - тільки в мріях,
Кохання теж - ілюзія, примара,
І скільки так ще жити я зумію,
І пхати день за днем бездумно, марно?
Не доля в мене, а журлива верба,
Разом із нею плачу і сміюся,
Як Гамлет мислю - бути, чи не треба?
Боюсь гріха... І жити так боюся...

11 вересня 2006 р.

Елегія любові, талісман
Моїх надій, моїх печальних мрій -
Все це панує в світі, що живе
В душі у неприкаяній моїй.
Зівяле листя, що не хрумкотить,
Морозяні рисунки на вікні,
Галуззя, що в багатті не горить -
Все це в мені, в мені, в мені, в мені...
І лики друзів, й підлість ворогів,
Й нечувана ще пісня соловя,
І вязка невідвплачених боргів -
Це я...


22 березня 1992 р.

Ця наша зустріч - перша і остання,
І більше в нас тих зустрічей не буде,
Не треба говорити про кохання,
Ти вибач, але я не вірю в чудо.

Посидимо, поп’ємо трохи соку,
Заведемо розмову, якщо вдасться,
А потім розійдемось в різні боки,
Ти вибач, але я не вірю в щастя.

Мені, напевно, треба море часу,
Багато що забути я волію,
Для мене сонце в небі майже згасло,
Ти вибач, але я в любов не вірю.


29 червня 2006 р.

Я пережила все і всіх людей
І бачила, як вийшов на Голгофу
Найкращий із найкращих іудей,
Щоб закінчить на ній свою дорогу.
Сплелись в одне сім вогняних стовпів,
Коли свій хрест принісши на вершину,
Найкращий із найкращих диваків
Вбивав його горі у серцевину.
На землю впали сім небесних вод,
Голгофа аж заходилась від болю,
Коли катом зробився весь народ
І розпинав своє спасення й долю.


23 травня 1996 р.

Що наше життя? Це фікція,
Що гине в інтриги вогні.
Епохи спотворена дикція
Диктує засади свої.
І хибне уявлення цінності,
І зміряна сріблом мораль,
І давніх традицій відмінності -
Така наша сутність, на жаль.
Для нас все чуже дефініція,
Не маєм нічого свого...
Що наше життя? - це фікція,
Самі не цінуєм його.


5 травня 2008 р.

Чомусь так сталось,
що чоловіки
мені коштовностей
не дарували...
І тільки ТИ
до міді моїх кіс
досипав срібла
щедрою рукою.

Хоча небо зимове захмарене
І покинуті гнізда лелечині -
Ми на зустріч з весною приречені
І теплом березневим вже маримо.

Вітер пагорби сніжні вилизує,
Помагає травинці пробитися,
І пташина - крилата провидиця -
Співом простір навколо пронизує.

Диво-снами душа омивається
І у сонячнім промені пеститься,
До Ярила і молить і хреститься -
Все в житті по спіралі звивається...

Не сумуєм за днями колишніми -
Нові злети чекають і прагнення.
На одну весну, ніжну і лагідну,
У скарбниці життєвій побільшає!
23.02.2011р.

Зима к нам подступает
И скот поджал хвосты
Какого кандидата
Желаешь выбрать ты?

Давай-ка разберемся
С тобой без суеты
В Европу подаваться
Или к стопам Москвы

Но Киев разделился
Взволнованно гудел
Одни пошли к полякам
А кто-то в Крым глядел

В Москву подались третьи
Четвертые в леса
А пятые до хана
Склонили телеса

На стены для защиты
Встал только люд простой
И тот кому наш Киев
Был милый и родной

Без боя, с хлебом-солью
Москва шла до татар
Осталась при них вольной
Платила только дар

Проблемой были Кривичи
Для Древлян и Полян
Москва с Мордовой сроднилась
И стал им хан братан

Пишу для украинцев,
Пишу для москалей
Я вам пишу на суржике
Что б было вам ясней

Сейчас у нас подобные
Творятся чудеса
Кривой мордвы нахальные
Нас давят голоса

Обгрызли Украину
Уже со всех сторон
Проглотят скоро стены
И нет для них препон

Да если приглядеться
И трезво посмотреть
Приходит страшный вывод
Что Украины нет

У нас не Украина
У нас окраина
Посла нет и поныне
И это нам не странно

Живем мы без границы
Бесплатно держим флот
Попы забрали церкви
Что бы дурить народ

Святыня наша Лавра
Не нам принадлежит
Коль стали мы бездарны
Зачем тогда нам жить?

Сбирайтеся до купы
Нам наказав Тарас,
А то ведь автоматами
Принудят к миру вас

Мечтают коммунисты
Создать второй Союз
И сам Лужков плешивый
Об землю бьет картуз

Страну делить приехал
Сжимая кулачки
Влезай на ринг скорее
Там ждут тебя Клички

Московский поп Кирило
Полковник ФСБ
Инструкции от Путина
Имеет при себе

Анафему читает
Народу моему
Всех гетьманов склоняет
И славит лишь Москву

В зловещей ситуации
Сейчас мы все живем
Какого кандидата
Себе мы изберём

Всему виной конечно
Убитый Чорновил
Левко себя беспечно
Манделой возомнил

Пока рядились в РУХе
Кому взять булаву
Кравчук всё хапнул оптом
Приветствуя Москву

Что б грабить не мешали
Открыл для всех кордон
Весь продал флот налево
Подельник умершфлён

Ракеты боевые
Задаром сдал Москве
Народные сбербанки
Горбатой дал Раиске

Рванул Чернобыль
Пепел осыпал Киевлян
А на свинцовом коврике
Кравчук парад встречал

Сейчас он благодетель
Кричит не так мечтал
Пора в тюрьму на нары
Тут полный криминал

Нам ваучеры дали
И обманули вновь
Был главный Ехануров
Бурят, лакей и сноб

Потом пришли другие
Кучма, Ринат, Пинчук
Все счастья обещают
Брошурочки суют

И валят всё на Кучму
Во всём он виноват
Его сынки возглавили
И штаб и аппарат

Один взял Конче-Заспу
Другой взял булаву
И на оффшоры деньги
Летели как в трубу

Награбил Лазаренко
И скрылся за кордон
Но снова в депутаты
Вернувшись, лезет он

Предела нет нахалам
Не много я узнал
Но этого хватает
На полный криминал

А в Раде что творится
Скандал то там, то тут
То красный, то трёхцветный
Флажочек принесут

Навыбирали в Раду
Московских холуёв
Законно теперь грабят
И пьют с народа кровь

Нет у тебя хозяина
Родная мать – земля
Верховна Рада грабит
Лишь только для себя

Когда же мы границы
В натуре проведём
Когда хапугам нашим
Хребет перешибём

Сейчас у нас проблема
Кому дать булаву
Что б за страну болел он
Народу своему

Искать надо сначала
С убийства гетьмана
Едва-ли мы узнаем
Зарыт в ком сатана

Но тёмная конячка
Смогла объеденить
Майдан помог и стачка
Нам вроде победить

Нам Витя громко клялся
Бандитам тюрьмы дать
И вдруг бандюге орден
И прочу благодать

С преступностью бороться
Не приложил он сил
Решил он сам возглавить
Украинских громил

Сказал что для народа
Пошёл к ворам с добром
Возглавить смог, возглавил
Ворам стал паханом

В Одессе Катерина
Украинцам позор
Ему как президенту
Глухой от нас укор

Настроила нам тюрем
Старшин всех назвала
И вольное козацтво
Под рабство подвела

Вон шельфик черноморский
Витёк себе прибрал
Но с Юлей не делился
И начался скандал

Не добываем нефти
Не ищем газа мы
Москва не разрешает
Что ж купим у Москвы

У папы депутата
Сыночек депутат
Любовница, охранник
Проктолог депутат

Так это ж Янукович
Решатель всех проблем
Московскому Кирилле
Смиренно в пуп смотрел

В тюрьме вы голубые
В Донецке паханы
По воровским законам
Вы Путину должны

Тут крутит долго Юля
Трубою и косой
Пора нам всем проверить
Не пахнет ли грозой

У ласковой премьерши
Нет вовсе ничего
Ни денег, ни машины,
Ни дома своего

Вот где хранит наряды
Об этом ни гу-гу
Наверное у Путина
Ховает их в трубу

За газ кредит ввалила
С народа своего
Продала всё, потратила
Нет больше ничего

Зарплату повышала
Верхушке много раз
А вот до минималок
Не родила указ

Ещё один не слабый
Есть банковский мастак
Знакомьтесь С. Тигипко
Красив и не дурак

Французы его сразу
В почётный легион
За что, а мы не знаем
А может знает он

А впрочем он не будет
Корупцию терпеть
Макаров тут нам нужен
И из железа плеть

Крутить всею Европой
Зовёт нас Яценюк
Самим как раскрутится
Неясно что-то тут

Средь кандидатов даже
Один есть Протывсих
Конкретно предлагает
Избавится от всех

Клянётся Симоненко
Я честный коммунист
Стараюсь для народа
Передо всеми чист

Костенко Юру жалко
Народ уже не тот
Он красной пропагандой
Отравлен по живот

Здесь сон пенсионеров
Военных от Москвы
Со всей большой России
И мёрзлой Колымы

Здесь каждый пятый к ряду
Сотрудник КГБ
Иль лагерный работник
Морил хохлов в тюрьме

Им пенсии огромные
Россия всем дала
А нам платить приходится
Такие вот дела

Вон ведьме конотопской
Давненько не везёт
Жить под Москвой мечтает
И мутит наш народ

Тут скандалистка Анна
Добилась своего
Партия стала синяя
Донецкое брехло

Взяла и перекрасилась
Под бютивку косит
Наверняка премьером
Мечтает вскоре быть

И если проконает
Прищепит и косу
Она ещё покажет
И хватку и укус

Хитрющий лыс Мыкыта
Из сказки персонаж
Литвина вы узнали
Ну этот точно наш

Он с малым своим штатом
Сумел возглавить всех
Старался не задаром
Имеет он успех

Нормальных только в партию
Себе он подбирал
И Кучме он нормально
Весь спрятал криминал

Им костью острой в горле
Хохол наш Тягнибок
Как псы рванулись дружно
И лаял кто как мог

Все вдруг объединились
Лишь против одного
Ах! Он же украинэць
Вали всё на него

Бандере он племянник
А Риббентропу друг
Люстраций не добьётся
Нам слышен визг хапуг

Ну хватит, схаменитесь
Стряхните пену з вус
Он наш, за Украину
Он Данко, он как Стус

А Вася Симоненко
Убит за что же был?
А он по украински
С ментами говорил

Поэта подо Львовом
Повесили в петле
Червона Рута комом
Вам всем и КГБ

Совсем я мало знаю
Да и не всё сказал
Чем глубже под них роешь
Тем больший криминал

Все прочие похожи
Перечислять нет сил
Допоможи нам боже
Кричат хохлы с могил

Про счастье каждый мелет
Конкретно порожняк
Всяк болтает по фене
Собесам не дурак

Всем нашим депутатам
Держава не нужна
Заводы рейдеруют
Торгуют с молотка

Нас снова грабят банки
И власти, и братва
И рэкет при погонах
Всё делит сызнова

Прихватывают срочно
Лишь разный аппетит
Едины твёрдо знают
За это не влетит

Так крокодилы стаей
Нарвались на быка
И рвут его на части
Ещё живой пока

Дерутся депутаты
Друг другу морды бьют
Но стаей Украину
Всю вскоре раздерут

Не будут депутаты
Друг друга раскрывать
Нам не узнать всей правды
А им на нас плевать

Послушайте совета
Большие города
Выходим для бойкота
Что б раз и навсегда

Покончить с произволом
К ответу всех призвать
Лишить всех привилегий
И Раду разогнать

ЧП нам на три года
Стране всей объявить
На хунту чрезвычайную
Всю власть переложить

Изъять всё что украли
Всех грабивших раздеть
Захлопнуть все оффшоры
На много-много лет

Представить счет России
Что выгребла у нас
За флот платить заставить
Границы все поставить

Коль грамотно поставим
Мы для неё наказ
Два раза флот топила
Утопит третий раз

Должон платить аренду
Московский патриарх
За пятую колонну
В подрясниках у нас

В самозахвате церкви
И земли, и поля
Жируют нашим салом
И нас всею кляня

Закончена поэма
И солнышко встаёт
Меня мой сын – малютка
Проснувшись, узнаёт

Даёт пять гривен в сутки
Страна мне на него
Картошкой одной сыты
Нет больше ничего

А у меня их двое
Не знают колбасы
В обносках из Европы
Уж нам не до красы

Вон Африку покажут
Там вовсе нагишом
Посмотрим, посмеёмся
Картошки пожуём

Мне очень жалко третью
Поела грибной суп
врачи спасать не стали
Решали гроши тут

Таскали к прокурору
Меня с моей женой
Тюрьмою угрожали
И прочею бедой

Вон немцы бывшим байтам
Оплачивают труд
У нас всем бывшим зекам
Лишь дулю в нос суют

А приняли законы
Срок к стажу прибавлять
Скатай губу обратно
Пропел мне адвокат

Семьсот и сорок пенсию
Делю на пятерых
Себе не оставляю
Не жмот я и не псих

Отчаянье захлестнуло
Как жить им, малышам
Помощи мало от мамы
Я стар и уже устал

Видеть хочу вас всё время
С вами играть, песни петь
Дети – тяжкое бремя
А я хочу его несть

Родные мои, сероглазые
Люблю я вас больше всего
Но наша страна зараза
Не может вам дать ничего

А может мне с семьею
В тюрьму на вечный срок
Там кормят на семь гривен
Тепло, уют, уход

Одежда полосатая
Не импорт, не рваньё
Гулять по расписанию
Там легче проживём

Ну состоятся выборы
Для мира просто фарс
Акулы зубы стиснули
О боги, спасите нас

Не видно здесь просвета
Жить не даёт нам власть
Работа только рэкетом
Иль что-то где-то красть

Писать я стих кончаю
Хорош он или плох
И.о. Бурьян полыни
А Ф. Чертополох

Залізо-бетонна конструкція
у формі живої жінки
уся з бетону – як викапана
стрижнем у домні виплавлена
з головою кінцівками тулубом
з прізвищем ім’ям і по батькові -
без лиця. без життя. без любові.

б"ється серце - маленький заєць
вітер виє у караоке
порятуй мене - замерзаю
опускаюсь на дно глибоке

докричатись до тебе важко
порятуй мене - будь героєм
позіхає вві сні комашка
десь у дерева під корою

прочитавши зловіщу казку
до світанку тріщать морози
порятуй мене, ну будь ласка!
рветься дріт, замовкає морзе...

На разных берегах листа
На двух концах загаданного слова
Солдаты с холостыми без поста
Без страха оказаться вновь без крова

Закутавшись в дорожные плащи
Мы прячемся в плену чужих желаний
И здесь уже нас больше не ищи
Нет больше ни даров не состраданий

Мне так хотелось верить в чудеса
Нам так хотелось просто верить в Бога
С надеждой закрывали вновь глаза
Но нету больше Бога у порога

И не поможет нервный перекур
Не скажет правду крепкий-крепкий кофе
Закончился наш эротичный тур
И мне не нужен больше профи

На разных берегах листа
Похоронили мы свои надежды
Строка для откликов увы пуста
Мы не смогли мы грешные невежды

Душа моя обвітрена,
Обвуглена, обдощена,
Яскравою палітрою
Веселок запорошена.

Із крилами обдертими,
Які грішать і каються,
До сонця розпростертими,
Що зір ясних торкаються.

І росами, мов перлами,
Сіяють в Божій милості,
З оголеними нервами,
Що хворі надчутливістю.

Вітрами пошматована,
Знекровлена, обпечена...
Та небом зацілована
І на любов приречена!
23.02.2011р.

Жовта матір – блакитні очі
І порепана шкіра горить.
Звівши голову злісно регоче
П’яна п’яного хоче родить.

Жовта матір в блакитнє небо
Посилає хулу та реве.
Косить камені лезом сталевим,
Навіжена осліпших веде.

Жовта матір і саван блакитний,
Наче личить, під колір очей...
Із середини миші прогризли
Сорок сім сантиметрів труни.

Де рум’янець просвітництва витік?
Я прокляв би тебе... Та люблю...
Жовч роз’їсть твою землю блакиті,
Я посію надію в труну.


7.02.2010.

Медея знов занурює в ріку
Скривавлені бинти вечірніх сонцекраїв,
І присмак ревнощів гострішає в ковтку,
Жадає помсти він і винних пам’ятає.

Не витерти Ясона зраду й хіть,
І сміх прокльони вже не полишає,
І Місяця надщербленого мідь
Все срібняком у пам’яті спливає.
______________

Холодна хвиля вечір поглина,
Зірки над прірвою, безодні потойбіччя...
І так спокутливо-невинна глибина,
Та навіть в ній живе чуже обличчя.

2010

Я стомилась. Нема забуття. Виколисую біль.
Всі стремління – до тебе – не применшують лиха,
Не розквітло вікно перельотом твоїх голубів,
Сивий Всесвіт, завмерши, не видихує вдиху,

Не тамуються спрага і голод, нависла блакить,
Не змінити буття, на шляхах – перепони,
Я кохаю тебе. Та не це мені нині болить.
Чи й боліло колись це руслище любовне?..

Усі розмисли тануть, неначе нав’язливий смог,
Підбираю синичку – підранена ніжка,
Ще й котятко приблудне біжить. Може бути, що Бог
Обернувся на знайду – перевірити трішки,

Бо йому таки звично вдавати в путі старика,
Пілігрима, бідаху чи й трьох. Дні – шаради...
Я люблю тебе й досі. Лише у безгучний мій ад
Не вривайся кімвальним дзвінком, не «радуй».

Може, й ти уже мрієш про ніч на моїх килимках,
Чечевицю – з долоні, кус давнього сиру?
Я кохаю тебе, а це значить – хутчіше тікай.
Ти ще стрінеш прийнятного для себе кумира.

Ну навіщо лишився зі мною? Замогильна ніч
Ожила, немовлятком кричить... Не настачиш вати.
Або ти – або птиця. Ще котик. Одвічно ж усі
Перед Богом нагі. Не сховатися у котяток.

В ряд не виставиш їх. Це – біжить за вчорашній гріх,
Те – за вранішній, а десяте – за післяобідній.
Я кохаю тебе. Та притулок не вмістить усіх.
Пригадати боюся все те, що бачили стіни.

2010

Тут зорі іскристі —
вони тут прийдешнє нечутно крадуть.
Ялиці врочисті —
вони тут корінням тримають прожите.
Тут гори імлисті,
що в темряву скрапують місячну ртуть,
і подуми чисті,
як дзеркало, Майстром одвічним відлите.

(2011)

Ему за тридцать, а – по сути – мальчик:
Бездумный секс влияет на мозги.
Какой самец!
Словоблудливый мачо!
– Спаси его, Господь
И помоги.

Он опыляет женщин, как цветочки –
Трудяга-шмель – охотник за пыльцой.
– Навеки твой – клянётся каждой ночью,
А по утру – как прежде – холостой.

В церковном хоре, обращаясь к Богу,
Свои, с лихвою, отмолив грехи
Он соблазнит назавтра недотрогу
И сочинит о «подвиге» стихи.

Блудливый пёс, бесстыже глаз не прячет:
Животный секс блокировал мозги
И жизни смысл не интересен мачо.
– Прости его, Господь
И помоги.

22.02.11г.

Чомусь так є, що я лягаю борше,
Змикає очі денний труд важкий,
Збавляють обороти серця поршні,
А ти ще треш на кухні баняки.
Дві – три хвилини жду твоєї ласки,
Усю свою тобі віддать готов,
Та заколисує виделець брязкіт
Мене і пристрасну любов.
І сниться сон, що йдем зеленим гаєм
І ти така весела й молода,
Горнята , миски в кошики збираєм
Понад струмком, де хлюпає вода.
І пригортаю я до серця чистий посуд,
Немов кохання усього життя,
І все єство моє мужське термосять
Оргазму неповторні відчуття.

23.02.11.

У нашім світі бути жінкою – це хрест,
Важкий, але усе ж для нас осяжний,
З одного боку даний нам з небес,
А з іншого – за гріх розплата тяжкий!
У нашім світі жінка – це душа,
Це пісня, воля, радість почуття.
Але водночас, подих притиша,
Вона несе в собі нове життя.
Вона свобідна, вольна і раба,
Вона свята і грішна воднораз,
Вона недоля, фатум і судьба,
Вона і Божа й бісова душа!
У нашім світі жінка – берегиня,
І руйнівниця меж, законів, правил!
В усьому винна, тому безневинна,
Священна-прощена, свята-лукава.
У нашім світі бути жінкою – це хрест,
Хрест непосильний, але нам по силі.
І лише жінка може його нести
Так, начебто сама того хотіла!
2008 р.

Пада під ноги лист, осінь завершує хіт.
Знову розходиться міст, знову не той був хід.
Крок за кроком не ті, знов все не те й не так.
Спокою б трішки душі, волю б зібрати в кулак.
Душу б з’єднати б знов, серце закрити навік,
Забути слово «любов», чуття заморозити всі,
Сум подолати і біль, в зиму відкрити шлях,
Але після смаком сіль минулого злого життя!
І не забути того, що вже минуло-було,
Та вернути його – я б не хотіла цього!
Пада останній лист із шелестом тихим до ніг,
Знову розходиться міст надій-сподівань моїх!
2007 р.

В тобі душа, любов, тепло, моральні цінності людські –
Такі далекі і близькі!
В тобі незримий дух і сил, невичерпна життєва міць
Знайомих й незнайомих лиць.
В тобі начало всіх начал, приховане і невідоме
Й до болю у душі знайоме!
В тобі єдинство трьох святинь, отримана як дар від Бога
Незмінно праведна дорога!
2007 р.

Зимно…
В небі?
На серці?
Не знаю.

Стиснусь.
Зіщулюсь.
Наїжачусь.

А ні морозу,
А ні політикам
А ні єдиної калорії тепла
Я не віддам.

Асфальт
Виблискує
Обіцянками:
Стабільність,
Твердість,
Опора.

Бреше.

Зламаєш ноги,
Розіб`єш голову,
Втратиш віру.

Тому що слизький
Він.

Вітер поцупивши шапку,
Б`є шампурами навиліт,
Рве у екстазі нотатки,
Де почуття свої вилив.

Холод дорвався до тіла.
Сніг голки тиче у очі.
Темінь на голову сіла.
Зимно лютневої ночі.

2011р.

Сім футів під кілем бажаю я вам!
Доступний, глибокий і чистий фарватер.
Сім футів під кілем по світу морям,
Щоби перетнути завітний Екватор.

Сім футів під кілем, щоб води земні
Пізнали козацьку нескорену вдачу!
Сім футів під кілем! Держави землі
Щоб зблизька побачили тризуб і прапор!

Сім футів під кілем, щоб слава росла,
Сім футів під кілем, щоби не змовкала.
Сім футів під кілем твоїм кораблям,
Твоїм морякам, твому флоту, державо!


2010р.

Десь важко мені без тебе,
Моя сиводума мамо.
Мені ти віддала небо.
Хотіла б і я так само
Тобі присвятити мрію,
Та часу у мене мало.
Я тільки ось так зумію,
Я тільки ось це сказала.
Спасибі, моя кохана,
За ласку життя й спокою,
Моя найдорожча мамо,
Я буду завжди з тобою.

І втікало життя за роками,
Залишивши у паспорті знак.
Пам'ятаєш, миленькая мамо,
Що в житті я зробила не так?
Я не вміла любити до болю,
Я не знала любов берегти.
Вітер б'є по обличчі тополю,
А її посадила вже ти.

***
Твої втомлені руки, гарячі,
Обнімають мої, молоді.
Ну, не плач, бо я також заплачу.
Хто ж обох нас зупинить тоді?
І байдуже - за вікнами сиро
Білий вітер гукає жалі.
Зараз вдвох ми живемо для миру
Й лиш одні на усенькій землі.
Ніжні зморшки і теплі сивини,
Сонця ласка на карому дні –
Все вмістилось в очах материних,
Та найбільше там місця мені.

Люблю тебе, мій рідний край:
Шматочок неба за вікном,
Блакитно-жовтий виднокрай
І лісосмуги за селом.
Люблю тебе, моя Земля,
Палка, натомлена, багата,
Відкрита, щедра і стійка,
Родюча, лагідна, завзята.
Люблю тебе понад усе,
Єдина славна Україно!
Хай тобі доля принесе
Щасливі довгі, світлі днини!
2007 р.

Немає долі – є перо,
Не вмієш жити – добре пишеш,
Чомусь так склалося воно
І що тут зробиш, що подієш?
Немає волі є папір,
Душа померла – слово вічне,
Почуй, побач, прости повір,
Не опирайся – це без змісту!
Немає сил – є почуття
І насолода в них тонути!
Таке воно просте життя:
З’явитись й вмерти, щоб відчути!

2007 р.

Іде хаос по рідній стороні і розсипає ненависть степами,
Згинає націю до самої землі, залякує майбутніми роками,
Іде хаос і хилимося ми, звільняючи дорогу злу і лиху.
Перевертаються в гробах своїх діди і в’януть кетяги калини тихо.
Пролита кров, безглузді смерті, біль – це все за те, щоб отаке було,
Щоб Україну роздирали навпіл, щоб за ідею ішло місто на село?
Пролита кров і трупи пращурів, що бастіони можна будувати
Утоптані у бруд священних берегів і чистими їх просто не підняти!
Іде хаос, втопає Україна в полеміці розіграних розмов,
Попереду майбутнє Батьківщини, а ми по колу ходим знов і знов!

2008 р.

Спини мене, ну спробуй, зупини!
Отям, збуди, покинь і повертайся.
Та зайвий раз лише не відрікайся,
Своїм теплом доповнювати сни

Облиш думки, розлуку відтягни,
Дозволь себе щоранку обіймати
Бо тільки в тому, люба, винуватий,
Що не схотів чекати до весни

Квиток на поїзд знову розірви,
Рішуче з карт повитирай кордони.
Кохати нам ніхто не заборонить,
Кохання з нами вже давно «на Ви»

Пора би мріям вийти з-за спини,
Така любов буває раз в ніколи!
Таку любов Всевишній нам дозволить,
Спини мене, як зможеш, зупини…