Село, собака, сіна радісний ковчег,
гітари схлип, дівочий зойк - Король! Олег. :)

Він дозу зварганює із неземних усілячин -
що нині їм опіум! - діви на суміші "Татчин"!

Буває так, що ти когось образиш,
І на душі, мов мишка, щось шкребе.
Лише на думку не спаде ні разу,
Що іноді образять… і тебе…

В природі має все свій кругообіг,
І все кружляє по своїй осі…
Виховуєм дітей ми ще в утробі,
Та виростають добрими не всі…

16 грудня 2009 р.

Край забуття - калина, хижі тіні, перегук
заблудлих душ, і поводир - відьмак і страж - Павлюк.

Стоїть зима, як наречена,
Якщо не віриш, то поглянь.
Позичу шапку в друга-клена,
І понесу природі дань.

Я всі борги віддам їй зразу,
Я їй у ноги упаду.
Прости, скажу, за всі образи,
Я заманив тебе в біду.

Здається, можу буть щасливий,
Природа зла не пам’ята…
Чого ж, як дід, цей хлопець сивий?
Чого ж на серці – тінь Христа?..

* * *
Мружиш очі: “Чого йому треба?”
Ледве-ледве пливуть думки.
За вікном заметіль до неба,
І таємний дотик руки.

Вже пішла б у неволю справи
Помирати з нудьги життя,
Та сидиш і чекаєш зваби,
Підминаючи почуття.

Все на місці: столи і крісла,
Двері настіж, минає люд.
Що ж душею по серце влізла,
Аж в самій закипає лють?

Може, це божевілля зранку,
Чи продовження білих снів?
Бо стояла всю ніч на ганку
І вдивлялася в заметіль.

“Хай що буде – іди до мене!
Пізній морок – ото біда”.
І блищить у очах зелене,
І невтолене огорта.

... За вікном заметіль до неба,
І таємний дотик руки.
– Не піду, не проси, не треба, –
Ледве-ледве пливуть думки.

У верхів’ї твоїх думок ще гніздяться недбалі рими,
ще вдається вдавати із себе святу й німу…
Та крізь досвід прощання і призму сердешних мук
ти вже знаєш – не всі дороги мусово ведуть до Риму
Ти вже можеш спокійно дивитись услід йому

Тротуари грудневі так фатально подібні на пляжі
брудно-сірі та мокрі, вкриті солоним піском
Перехожі, несхожі на тебе
Нудьга і Ко
Небо знає ці тексти напам’ять давно, проте не скаже
де поставити крапку, просто втомившись від ком…

Не молися уголос, мовчи
Це буде твоя омерта
На безлюдному острові – кішка, книжки, диван
Крізь асфальтову тишу вперто ростиме трава
Лиш любов ненароджена з тебе в чомусь таки безсмертна
та без неї і ти… канонічно таки жива

І якби ж воно знати, до чого йшлося… було не руш би,
зустрічай собі тихо прийдешність жорстоких зим
Що ж, нехай твоя ніч не гіркою не стане з ним…
Як могла, як посміла сподіватися вічної дружби?
А тепер бездоріжжям
безсило
втікай у Рим

2009

обещали зиму, брат, зиму на одного, но
кажется, наступает великое ничего.
я-то лишь подноготная слякоть в белой
грязной рубахе, скипевшая китчево,
быть мне за полсугроба продану дорого -
значит, зима на тебе, на тебе метель,
вздерни чертовы флаги, идя на дно;
в гаммельне крысы, а в киеве санэпид -
даже благословляющей стыд зимой.
общеизвестно, ничто - это та же мель,
гордиев узел махеровый, бит-стекло;
впрочем, ответ меняет нашедших цель.
напишешь как-нибудь, что такое тепло?..

І найменші мишенята
Поспішають святкувати,
Бо ялинонька вогнями
Закликає до забави.

Але спершу сірохвості
Ще зайдуть до Вас у гості,
Щоб тихенько на сторінці
Залишить свої гостинці.

Щоб чудовий світлий настрій
Між рядочками покласти.
А під кожну аватарку
Усмішку запхати в шпарку.

Хлопцям радо на сторінку
Покладуть вони машинку,
А дівчатам ляльку-мрію –
Дві косички, довгі вії.

Наче все уже в порядку.
Ой, забули... Шоколадку –
Смак такий, як у дитинстві,
А іще – по мандаринці.

Ось тепер – усе в порядку.
І веселі мишенятка
До ялиноньки – на свято
З Новим Роком всіх вітати!
30.12.09


p.s.
Невеличкий подаруночок для всіх, кого зустріла в цьому році на ПМ:-)))

З Новим Роком!!!!

П’янке вино у келихах іскриться
І як метелик, свічечка тремтить.
Кружляє білий танець сніговиця,
Ніч новорічна – неповторна мить.

П’янке вино у келихах і свічка,
А за вікном все сніг і сніг, і сніг...
Щоби ця ніч вся перейшла у вічність,
Сьогодні забажалося мені.

П’янке вино і чисте, мов сльозина,
П’янке вино і чисте, мов сльоза.
Кажу тобі спасибі знов за сина,
І щоб щаслива дочка в нас росла.

П’янке вино у келихах, кохана,
Його ми мовчки вип’ємо за нас.
І без вина від щастя я вже п’яний.
Прекрасна мить! Лиш зупинися, час.

ЛЮБОВІ

ВСІМ

МИРУ

ДОБРА

ШАНУЙМОСЯ, Д Р У З І!!!

Скрипка, как желтая птица
Поет на груди скрипача.
Варлам Шаламов

Співає скрипка,
ніби жовта птаха,
Що на плече присіла скрипаля,
І музика веде мене
на плаху,
Перед очима
крутиться
земля.

Злітає
скрипка
в синє піднебесся,
Але скрипаль цього
не поміча,
Стрічає серце
Музики
пришестя,
Горить душа,
горить,
немов свіча…

І виростає полум’я
до неба,
І до зірок
чуттями
я
росту.
Щоб часом не зневірився
хто-небудь,
Хай душі
набирають
висоту.

І нині
я собі
вже не належу,
А музиці й високим небесам.
І я
лечу,
лечу,
лечу
на вежу,
І не зважаю на цей шум і гам…

Співає скрипка,
ніби жовта птаха,
На грудях молодого скрипаля.
В моєму серці
б’ється
муза Баха,
перед очима
крутиться
земля…

Злітає
скрипка
в синє піднебесся,
І музикою
душі
очища.
Стрічає серце
Музики
Пришестя,
Горить
душа…
О!
Як горить
душа...

...живи любов’ю. Поїдь до мами.
------------ Люба Долик


...прочистиш
снігом укритий горбик
покладеш квіти
дві хризантеми
смереки гілку
- живиця пахне
неначе вдома
Різдво стрічаєм -
запалиш свічку
і отченашем
свою любов
замолюєш -
пізно...

На стіні старий дзиґар -
мов павук без ніг.
Якось він туди заліз же,
хто йому поміг?
Черево його залізне
тишу пробує на звук,
нехотя, від сили
тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук.
...
П'єц кахльовий сипле жар -
тато розпалили...

(2009)

люляй моя остання солодка здобич
в небі на фабриці робиться перший сніг
місяць немовби кусень пахкої здоби
люляй мій спійманий звіре із білих снів

стіни побілені вікна розплющить вечір
дихання гнізда звиває межи стропил
фрази наївні неначе білі овечки
ходять убрід із долівки здіймають пил

люляй моє звіря білозубе люляй
напнута спина в готовності до стрибка
важелі каруселі - земної кулі
будуть завжди і ніколи в моїх руках

вимерзлі нори розорані коридори
всі твої шрами на шкірі моїй горять
люляй нарешті - ми заплатили дорого
спи моє біло-пухнасте лихе звіря

Лягти сьогодні поміж твоїх ніг
Єство своє, наблизивши до входу,
За мить якусь осилити поріг,
Штовхнувши двері в насолоду.
Лягти, щоб загартований булат
Пізнав тепло твоєї плоті.
І бив схвильовано в набат
Язик мій у твоєму роті.
06.08.2009 р.

Добрий ранок, солодка моя
Сонце вже одягло золотий обладунок.
Під вікном птах співає і я,
Зачекався на твій поцілунок.
Прокидайся, дивися у очі мені,
Пригорнися до моїх грудей.
Хочу бачити теплі вогні,
Не цілованих зранку очей.
27.07.2009 р.

Щиро вітаю всіх колег по перу
з Новим роком і Різдвом Христовим

Галузки новорічної ялинки
Схиляються розважливо до нас.
Кружляють в небі радісні сніжинки
Фарбують світ у новорічний вальс.
Забудьмо всі тривоги і печалі,
Розчарування, труднощі і гнів.
Вітаймось у святковім карнавалі
Гірлянд, ілюмінацій і вогнів!
Із Новим роком! Із Різдвом Христовим!
Благослови Господь нам кожну мить!
Шануймося і справою, і словом,
І пісня хай теплом душі дзвенить!
Із Новим роком друзі! З новим щастям!
З новим віночком потаємних мрій!
Хай нам і мужності, і мудрості додасться
Не впасти, не спинитись на порі.
Обережи нам ,Боже, Україну!
Навчи, не відвернися, захисти.
Зігрій Добром всі сім’ї, всі родини,
Всі села і міста, краї, світи…
Тримай лиш під своїм крилом і оком,
Своїх любимих втомлених дітей.
Із новим щастям всіх нас! З Новим роком!
Хай він Любов’ю й Радістю цвіте!

Закони – це сила фізичної туги,
Ховаю життя, хоч це все без напруги.
Тікаю, цікавість все далі заводить.
Лиш сила тяжіння до тями приводить…
Біжу я все далі від просто надії,
Пірнаю все глибше до власної мрії…
Наука до тями мене лиш приводить,
Це просто закони, що роздуми зводять.
Тримаю ядро многогранне розлуки –
Це вихід і вхід до моєї науки.
І думи лиш привід піти в неосяжне,
Осмислити те, що іще недосяжне.

Закони – це думки політ є безмежний,
Це простір для тих, хто і справді метежний!

2009

Пожбурила я жмутком листя в небеса!!!
То й що!!! Це осінь заспокійливо так діє!!!
Я вже не хочу просто вимовити «так»,
Я знову віднайшла свою надію.
Не хочеться іти «на ви» до всіх!!!
І мріяти, як всі, уже не хочу!!!
Не треба кидати весь світ до ніг
І голову мені ще раз морочить…
Мені набридло прагнути брехні,
Як істинного сенсу існування!
Чому не можна просто пережить
В самій собі неправильне кохання???
То й що, що очі в тебе мають глибину???
То й що, що серце також гучно б'ється???
Неможна вдвох летіти, бо внизу
Хтось має втримати в долонях серце!!!
Не треба!!! Знов жбурляю жовте листя…
Не хочу тих улесливих вмовлянь…
Мені подумати про це корисно,
Бо забагато ставлю я питань!!!

Піду… тепер мій смуток слуха вітер…
І порожнечею я сповнилася вся…
Для мене дуже мало цього світу,
Щоб зміг усю мене в собі вміщать…

Рисуешь в памяти узоры…
Там я и ты…
Там снег и море…
Там волнами меня качало…
Там я любила и теряла…
Там жизнь моя прошла счастливо.
О, как давно всё это было!!!
И я терялась. Находилась.
А главное – тогда любила
Правдиво, искренне и верно.
И ты тогда не знал измены!!!
21.10.09

В простори далекі
Мій погляд летить,
А думка між нами
Самотньо горить…

Як важко насправді
Знайти співчуття,
Чомусь у душі
В мене лиш каяття…

Я каюсь, що зараз
Самотня, одна,
Між мною і світом
Сама темнота!

Чому сірі очі настільки сумні?..
Питання доречне, а, може, і- ні!

2009

Нас тисячі таких
Із сірими очами.
Ночами дивимось у стелю,
Мов шукаєм суть...
Нас тисячі таких
З очами повними сльозами:
Куди летять ті сльози?
І за ким?
Ти думаєш, що ти одна така на світі…
Ти думаєш, що боляче тобі…
Ти думаєш, ніхто не розуміє…
Ти думаєш, як тисячі таких,
Як ти!!!

Когда судьба по следу шла за нами,
Как сумасшедший с бритвою в руке.
А. Тарковский

Когда слова становятся простыми,
как Н2О, как белый цвет листа,
ты можешь даже захлебнуться ими
и думать, что все это неспроста,

что смысла нет в борьбе извечной кланов,
где не чернила – яд из-под пера,
где карлики на плечи великанов
взбираются сегодня, как вчера,

когда простишься, всех простив, и – пеший –
за птицами пойдешь ты налегке,
не обольщайся: тот же сумасшедший
крадётся с той же бритвою в руке.

2009

Втрачаю маленьку частиночку «я»,..
Куди відлітає самотня душа?
І мрії мої вже пішли під «вінець»,
Втрачаю останнє, це й є той кінець!
І подих за подихом важчає мій –
Це, мабуть, відлуння колишніх подій…
Мороз попід шкірою – дивне чуття,
Відносить в країну мене забуття.
Лиш мова полине із вуст, як вода:
І ллється, і ллється чарівно вона,
Словами свідомість мою поглина…
І знову полину в надію життя,
Відкрию єдину можливість буття!

2009

Загриміло вгорі.
Заіскрило.
Закутало вітром.
Затремтіла сльоза,
Наче Божа усмішка, мені.
Я до себе біжу,
Задихаючись, –
Снігом – по світу.
Духи предків, як риби,
У світлій летять глибині.

А цей сніг золотий –
Вічний попіл згорілого храму.
А цей грім молодий –
Перелякана ніжність хмарин.
Озиваються золотом
Лампи вольфрамові.
Новий рік.
Пахне хвоєю й шкіркою мандарин.

Візантійські мотиви
Лежать за розхрестями вікон.
А за ними кигиче
Захмарений погляд волхва.
От і всі пироги...
Милі дітки, жона з чоловіком,
Біла церква, ворони...
І біла святкова трава.

Тільки нитка червона
Чиєїсь сирітської долі
У святковім безчассі
Спірально впаде на рушник.
І зітхнуть бунтарі,
Й перехрестяться відьми поволі.
І надтріснутим дзвоном
Озветься
Початок струни.

Від земного тяжіння
Обтрусяться душі убогі.
Світле свято у світі.
Світає.
Зоріє свіча.
Сивим небом до серця
Засіяні
Чорні
Дороги.

Ми виходим на гору, щоб
Білу
Дорогу
Почать.

PS.

Із 2015-м Новоріччям нас усіх!
З усіма святими святами!

Удачі нам і світла дзвінкого.
:)

Україна...
Танці на протезах...
І фламандська щедрість бідноти.
Боляче сприймати на тверезо,
Як беззубо нам смієшся ти
У паркім, жорстокім щасті – жити
На планеті, що вмира від нас...
Стогнуть президенти й ворожбити:
– Час такий...
– Такий нам випав час...

Бо коли богів міняють люди –
Стрімко ціни падають на кров.
Доки панство схудне –
Нас не буде,
А Дніпро...
Й під німцями Дніпро.

Ще співаєм високо і ніжно,
Ще будуєм корчми і церкви:
Блядовито – перші,
Білосніжно –
Другі
Виростають із трави.

Ми ж відходим без пилюки й шуму
На оцій невидимій війні,
Мертві душі,
Як боброві шуби,
Саморозіп’явши на стіні.

...Українські танці на протезах...
І фламандська щедрість бідноти...
І маленькі радості тверезі...
І великі зламані мости...

12 груд. 09.

PS. Тільки, дорогі мої, хорроші!
Не ставте, будь ласка, оцінок-балів за цей вірш.
Хоча коментарів хотілося б побільше!

Із 2010-м Новоріччям нас усіх!
З усіма святими святами!

Удачі нам і світла дзвінкого.
:)

…П’ятнадцятеро душ на сундук мертвяка…
Йо-хо-хо! І бутелька рому…

Джон Сільвер

…Ми вийшли в море в забобонну п’ятницю,
В той день було тринадцяте число…
Команда наша – волоцюги й п’яниці,
У кожного на серці – мла і зло…

…Та вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм на нас чекає шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Дев’ятий вал… Колотить шхуну, так, як молотом,
Команда молиться: «Спаси! Ти, що воскрес!»
Зриває з шиї в мене вітер хрест із золота,
Однак мене веде вперед Південний Хрест…

…Бо вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…На судні - бунт, матроси вбили кока й лоцмана…
В каюті замкнені старпом і капітан…
А юний юнга, тобто я, вчепивсь у боцмана,
Бо шквал зриває такелаж, немов шайтан…

…І вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Все ж, капітанові Боги були живучими,
Бо він знайшов в ту мить страшну потрібний стиль…
В широтах цих, що називаються ревучими,
Лише по кілька днів на рік буває штиль…

…Тут вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Ми не розбилися, бо все ж, боротись вміли ми…
І ми дійшли в свій порт – історія проста…
Сережка з золота в моєму вусі лівому –
Я відібрав її в Південного Хреста…

…І вибір – був, тому й вітрила піднято,
За обрієм – вітри, тумани, шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
І обігнув смертельні скелі мису Горн…


Примітка: за традицією, моряки, що зуміли обігнути мис Горн і вижили, мали право носити у лівому вусі золоту сережку;

Південний Хрест – сузір’я південної півкулі землі, яке вказувало морякам на Південний Полюс.

Кумпала Вір,
м. Хмельницький, 22.12.09 р.

Осінній парк своїм речитативом
Шепоче в перехожих під ногами.
Ми чуємо зачовгані мотиви,
А небосхил зоріє понад нами.
З обіймів одне одного на лаві
Женемо геть осінню прохолоду,
Тепло до себе ближче притуляєм
І не даємо вийти на свободу....

Телевізор кімнатну темряву
Проглядає самотньо скоса.
Передачі тижневого терміну
Набридають пустоголосо.
Я тікаю від них своїм поглядом
У твій сіроокий затишок,
Наближаюсь на відстань подиху,
Тепла відчуваю надлишок....

Повне зречення літа заради твого супокою
Аж поки чекання вийде з крутих берегів сльози
Обнімаю стежки що ведуть до твоєї долі
Обминаю дороги що далі ведуть в нікуди

Дивне сповнення гри. Говорити і бути собою
Аж поки змаліє голос у тихості твого чола.
До щему горіти заради твоєї любові...
Я зрікаюся тої якою ще не була

Яке ж це дивне відчуття,
Ледь чутний вітерець обману…
Я у полоні почуття,
Що віднесло мене в нірвану!
Це є безглузде каяття –
Моє!У власному ж дурмані!
Стій! Тихо! Ти одна!
В рожевих сутінках, тумані!
Всі думи в ниті заплелись…
О, їх уже й не розгадати!
Ми мріяли давно, колись,
Що дійсне будемо кохати,
Про щастя мріяли ми теж,
Про радості і мир у світі,
Про дружбу, про шанобу…Все!
Час нам прийшов всім просто жити!

12.10.2008

Цей світ такий,
Себе забула!
І в вир полинула життя!
Все це не так!
Я спалахнула,
Чудовим вогником буття!
Хто ми такі
Юннати честі?
Хто ми у цьому світі знань?
Ми не одні, тоді…
А де ж всі
Ми не одні, то що ж,
Шукай!

5.11.2008

Не можу спокою знайти ні в чому.
Печаль моя до серця приросла
І дихати не можу я без слова,
І слухати не можу я про жаль!
Душа палає люттю!
А до кого?
Жага до чогось серце розрива!
Та з подихом в душі нове палає слово,
Що серце на папері розкрива!
2008

…В ці вечори безмежний Всесвіт пахне ладаном…
Горять свічки і всі живі померлих згадують…
До ранку на столі дванадцять страв,
Во славу Того, хто докупи нас зібрав…

…В ці вечори понад Землею пахне ладаном…
Мов білі Янголи, з Небес сніжинки падають…
Дванадцять страв заснуть до ранку на столах:
Це – для тих душ, пора життя яких пройшла…

…Вони сьогодні, безтілесні, знову з нами,
Скидають ложки і ножі, керують снами…
У них тепер ключі від миру та війни,
Ріка Буття несе їх води до весни…

…Спочатку встанемо, помолимось, а мати,
Дасть скуштувати нам усім святий оплаток:
Шматочок тіла Суса-Господа, з руки…
Кутя, вареники, капуста, огірки…

…Спочатку ми, живі, згадаємо померлих –
Канонам всупереч, ми вип’ємо за них…
Минуле їх у нашій пам’яті не стерло,
В ці вечори вони гостять у нас, живих…

…А далі ми, живі, про душі тих згадаєм,
Які, немов стіна, навколо нас…
Вони, невидимі, Дажбожий Знак чекають,
Аби прийти до нас у визначений час…

…В ці вечори в усій Украйні пахне ладаном…
Поля застелить білий сніг – у грудні, в січні…
У нас – життя, як мить, і тільки в Бога – Вічність,
Що снігом першим нам під ноги буде падати…

…У вечорах цих, Слава Прави, що не в’яне…
Хто б ти не був, чи рідновір, чи християнин,
Католик, протестант чи мусульманин –
Є правда Роду, у якій нема омани…

…І ми упевнені: вона у тій Зорі,
Яка встає на Небі в цій святій порі…

Кумпала Вір,
м. Хмельницький – с. Іванківці, 24.12.08р.

квітка ховає в бутоні своє ім’я
дівчина носить в очах світлину коханого
інь підкоритися хоче білій долоні ян
але не час поки що рано

ще не зійшли сніги із чумацьких шляхів
надвір не відкрити дверей
заручники часу
якби ти тільки хотів якби ти хотів
залишитись в неї довше аніж за прайсом

білими нитками зшито ковдру на двох
і замерзають ноти просто в повітрі
назустріч один до одного зроблять крок
і щастю не зможуть повірити

але ти створив із ребра її і мене
і хто з нас Єва ще треба довести
колись ця зима розлита на трьох мине
й нарешті вигляне сонце з-під арешту

білі ворони стукають в шибку
пустіть
сушити над свічкою крила і свіжі вірші
по стінах стікає холодний піт
і тіні в кутках мов лякливі звірі

злились воєдино і ночі і дні
біле чорніє біліє чорне
здається ми начебто тільки вчора
бандероллю замовили з Арктики сніг

щоб одягти білі сни у напірник
і залатати щілини у стінах
зозулею з раю її викидаю
тепер я єдина
ось тобі й маєш природний добір

Ось так почнеться рік. Записником.
Виводь ім'я на титулі. Він ліньки
Врядкує злети-огріхи, без ком,
І вирве дні, як списані сторінки.

Як рано Пасха. Тости і пости.
А хоч би й будні - взірчато розкласти.
Аби лиш древом з кореня рости,
Вбирати тугу трібну, як причастя.

Лічити: три...і шість...і п'ять. І рік.
От-от майбутнє. Щойно проминуле.
Тісну оправу книзі передрік -
Іще не старт, а ноги вже намуляв.

2009

Прости мені і цю провину,
Ти ж бо противник всього зла,
Що я не гнув ніколи спину,
Якою б ноша не була.
Що я не падав на коліна
Нову щоб відвести біду
І не просив пучечок сіна,
Туди, де точно упаду.
Прости мені думки погані
І недотримані пости.
І що по суші чи по твані
Свій хрест продовжую нести.
Прости…
26.07.2009 р.

Казку намалюй
мені щасливу -
легкими, прозорими мазками.
Щоб кінець,
як це казкам властиво,
цвів прекрасно-добрими квітками.

Намалюй, будь-ласка,
море синє.
А десь там -
краплиночку білила
біля горизонту...
Швидкоплинне, горде
я відчую в ній вітрило.

Легким рухом
пензля чарівного
закружляй навколо жовте листя!..
Хай у тиші
скверика сумного
музика дощу лунає чисто.

Хочу понад плаєм
ще хмаринки -
як смішні овечки білосніжні.
На вікні самотньому
краплинки – зливи плач…
чи вуст дихання ніжне…

Тихий шепіт
можеш зобразити
снігопаду-дива неземного?
…попрошу
в куточку залишити
слід надії
до порогу твого…

Тихо-претихо, зітхаючи, дихає сніг,
Сном увиває натомлену тисячу лих,
Дуже страшних і не дуже, великих, малих…
Їм невтямки, як терпіти удари «під дих»,
І дарувати при цьому не лемент, а сміх,
Вміти не впасти, де кидають квіти до ніг.
Їм не насниться, що ти у бою переміг.
Як тобі було тоді… і потому, без них.

Тихо-претихо, нехай собі мирно посплять,
Не привертай їх увагу вагою ходи.
Йди уперед, якнайшвидше, благаю, іди,
Скоро завія загоїть по тобі сліди.
Блимає оком найменше, лукаве, як тать -
Прагне війни і руїни, пекельних багать
Пильності духу, будь ласка, сьогодні не втрать
Зло - ненаситне, а ти - ще такий молодий.

грудень 2009 р.

До лавки дід сходив з новим ціпком.
Полив лимон... Закляк в задумі сивій...
Піт із чола змахнувши рушничком,
Вечерять сів... На столик - фото сина...

Згадав про годівничку за вікном,
Ледь відхилив давно не прану штору...
„Посиплю крихт ізранку... А якщо
Вже не прокинусь? Голодно надворі..." -
Нарізав сала. Хліба відломив.
На клямку - двері.
Тихий, голомозий,
Простягши руку,
в човен-біль
ступив –
Поплинув
у ясу
крізь верболози...


2008

-----------------------------------------------
прохання вірш не оцінювати.

 
Лише дежавю... Брак алібі
Перетворює кров на селітру
Маски біліють на пагорбі
У журбі алкогольного вітру

Тьмариться жахом освячений біль
Присні війни, макбетові відьми
Твоя злотисто-іскриста ціль
Ціанідна спекотність слини

Злі дощі, крижані веремії
Довічний зашморг, упертий мат
Облудні метелики-вії
Бажана відповідь, лячно німа
Пекельне звершення мрії. ~

За сміхом полум’я правди катма



 -&-




 

Третя тисяча літ
А вони не змінились нітрохи…
Чуєш регіт?
То ділять котрусь із нових багряниць
нафарбовані шльондри, солдати, жреці, скоморохи
Озираюсь навкіл
Де ж той митар, щоб гепнувся ниць?
Де ж Месія, розіпнутий на хрестовинні епохи?

Напохваті не стало ні хліба, ні палених істин
Світ опісля всього, – всезагальний такий постмодерн
В цій міщанській моралі заміщені зміщені змісти
Він помер, а завісу…
завісу ніхто не роздер
Тільки руки, як завше, скривавлені вимив намісник

І гілляка знайшлася на шию нещасного юди
Зацвіли мандрагори
Не втішила помста мене
Хочеш знати ім'я?
Я – дорога з Нізвідки в Нікуди
Діставай вже те срібло
Благаю лише про одне
Не стріляй мені в спину, – стріляй мені просто у груди

2009

П’явся, п’явся неборака –
захлинулася атака.
Що за швидкість? Що за хист?
Сплячий футболіст?!

"Лист сухий" пробито з маху –
горобців дістав той з даху...
Пересохлий або "лист",
або футболіст.

Тренер крикне: – Не юр-бою!
форвард рветься... Поза грою!
До судді, немов артист,
став у позу футболіст.

З комбінацією "двійка"
завершальна знову ... стійка!
Може, просто фаталіст
влучний футболіст?

Забігання знову флангом.
Сам з собою! В ритмі танго
водить м’яч "з ноги на хвіст"...
Стильний футболіст.

Знов момент! Чергова спроба!
Лиш підставить треба лоба!..
Лоб, напевно, – егоїст:
не зірковий футболіст.

із циклу "Лавиця запасного тренера"

Поетові дзвонила в літній дощ.
Час був неслушний – дідо смажив щуку.
Не озиваюсь: раптом варить борщ
Чи рубаї шукає на прилуках.

Гукає в сон: „Їдь! У альтанці сів...
Наливка із шовковичок – по вінця”.
Я фаетон замовлю – не таксі.
На шибу вітер приліпив злотківця.

І знову – жовтень.
Пишна Самота
По хаті швендя, просить ківі, чаю..
Я принесла їй чаю, вірш, кота…
Я їй – сонет Шекспіра.
Польку граю...
Я їй сплела оранжевий берет.
Поклала півсметанника на блюдо…

Цілує в щоку: „Жінко, ти – поет.
Дружи зі мною! Нащо тобі люди?”.


2006-2012

Нехай життя в нас ниточка одна,
Ми три душі міняєм при потребі.
Їм трохи тісно. Все ж не як на небі,
Де місця вільного ні крихітки нема.

Одна душа – для друзів і родини,
Наступна – для коханої людини,
А третю ми беремо на роботу,
У неї завжди клопоти й турботи.

Одна сумує, друга завжди мріє,
Одна прозора, інша – повна ржі.
Котра з них справжня? Я не розумію.
А може в нас нема таки душі?

Каламутне повітря розписане стиснутим блиском
Переламаний вечір на сотні дзеркальних рим
Уповільнена плівка. Ми надто далеко і близько
Ми занадто крилаті аби врятувати Рим

Заблокована синь.
Хмари фресками бризкають в люди
Золотим ґелґотанням на відстані скришених ран
Замовляємо каву сметанково-фруктові льоди
І довго дивимось вечір з прощанням на весь екран

пластилінові кульки —
листки екзотичних дерев
Зимна–зимна зима
на зеленій тропічній долоні
Півсніжинки…
розтала…
та я не про те
не про тебе
не про
просто
не
про любов

Надумане
одвічне
чи невічне?..
А понад час –
безвинна мить весни…

Душа
з-під варти
дроту
криги
січня
Втікає
під повітряний вельон
Квітневих яблунь…
Зльодянілі грати
Не спинять
спраги
подиху
тепла.
Душа б
і не зуміла
не втікати,
І не змогла б
розсіченою вмерти,
Раз
понад час –
безвинна мить весни.
Щось
понад суть
ув'язнення і смерті.
Щось понад них…

На морі штиль. Про щось шепоче
Ласкава хвилька біля ніг,
То пестить, то, дивись, лоскоче
Пісок, що спати вже приліг.
А в небі зорі, тільки зорі,
Чумацький шлях веде в світи,
Він, мов би білий вітер в морі,
Повіяв і заснув, застиг…
А море в небо задивилось,
Замріялося про красу,
Грайливим світлом освітилось,
Йому, від щастя, не до сну.

2009р.

Сонечко яскраве
Спить відпочиває,
Вітерець ласкавий
Квіти колихає.
Заховались в лісі
Звірі у хатинках,
Колискову пісню
Тьохкає пташинка.
Зіроньки і місяць
Очки вже закрили,
Нічка ніжну пісню
Їм несе на крилах.
Сни прийшли казкові
Просяться до хатки.
Спи, моє маленьке,
Спи, моє дитятко.

2005р.