ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Валерій Ковтун - [ 2009.03.26 13:41 ]
    Жена вполне домашний зверь
    Жена вполне
    Домашний зверь-
    Поверь она
    Неприхотлива:
    Духи дари дороже,
    Будь добрей,
    Поменьше водку пей
    И меньше пива,
    В постели нежный
    Будь, и телик не
    Смотри, не думай
    Про футбол, но
    Лучше двигай телом,
    Учись ласкать лобок,
    Как в порнофильмах,
    Смело, виагру принимай –
    Когда не станет мочи,
    Давай не мелочись,
    Ваще, трудись, кароче.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  2. Оксана Бодня - [ 2009.03.26 13:24 ]
    Лезо Вічного Смуту
    Блукала в пiтьмi
    Свiт сонця шукала.
    Не бачилa прiрви
    Та й у неї я впала.
    В бездоння печалю,
    Скорботи кубло…
    О, Свiтло Кохання
    В менi що жило!
    Чом покинуло мене,
    Залишивши нiж,
    Наче в цьому е вихiд.
    “Мовчи! Тiльки рiж
    Свое тiло змертвiле,
    що не чує вже болю.”
    Так казало Кохання,
    Втекло що наволю.
    Солодко промовляло,
    В келих сипало труту,
    Та й по венах водило
    ЛЕЗО ВIЧНОГО СМУТУ.

    30.06.03


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  3. Тетяна Роса - [ 2009.03.26 13:32 ]
    Березневий дощ
    Дощ прозорі краплі на гілках
    Три доби розвішує намистом.
    Місто вже й на вигляд драговисте,
    Геть усе в калюжах і струмках.

    Візерунки-кола по воді
    Дощ малює краплями дрібними,
    І голубить пальцями своїми
    У бруньках листочки молоді.

    Врізнобіч тікають з-під коліс
    Зграї крапель з шелестом і сміхом.
    Перехожим дощ здається лихом –
    Наче місто тоне в морі сліз.

    За промінням сонця і теплом
    Вже недовго плакатимуть вікна.
    Уже завтра хмара з неба зникне -
    І настане день з ясним чолом.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  4. Юрій Строкань - [ 2009.03.26 12:37 ]
    Анжелина
    Я сижу у монитора
    Как скульптура
    Ни одной приличной мысли
    Вот, культура
    Вот, натура
    Лезет в душу
    Сам из панциря
    Не вылезет наружу
    В голове одни брюнетки
    И блондинки
    Берег моря
    Кружка пива
    Как картинка
    И представьте
    Посреди такого пира
    У ларька
    Стоит за пивом Анжелина!
    Загорелая
    В руке пакет фисташек
    На плече свежак тату «Привоз-Флорида»
    И что самое приятное в процессе
    Даже близко нету Бреда Пита!
    Подхожу
    Учтиво « я за вами»
    О ларёк небрежно затушил окурок
    Продавец внутри достал вдруг телефон
    И давай нас фоткать, вот придурок
    Подхожу поближе
    Заряжаю
    Улыбаюсь во все зубы, как Харламов
    «Перфавор, ескьюзми, дринк за фройндшип?
    И Анжела неожиданно растаяла
    Улыбнулась
    Обняла уверенно за талию
    Банку пива мне за пояс сунула
    «Do you like a never-ending pleasure?»
    И глазами, так, загадочно блеснула
    Я в оцепенении
    Моргаю
    Пиво, чувствую, буквально закипает
    Глупо улыбаюсь, обнимаю
    А её рука уже блуждает
    Под футболкой
    Гладит нежно мои мышцы
    Громко дышит, губы аж потрескивают
    Капля пота катится ложбинками
    Обжигая неуёмной нежностью
    И уже почти дойдя до номера...
    Представляя завтрашний рассвет...
    Вдруг – рука!
    Нет, две!
    Меня касаются
    И в глаза влетает яркий свет:
    «Юра, ну, очнись, тебя к начальнику…
    Говорит, опять какой-то… бред…
    Пит.»


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  5. Варвара Черезова - [ 2009.03.26 11:33 ]
    За мотивами роману "Шрам". Сергій та Марина Дяченко
    Мертві не ходять парами просто ходять.
    Тіл на бруківці не їстиме хворий ворон.
    Кожна місцина позначена Чорним Мором.
    Кожна… Чекати спасіння, напевне, годі.

    Сонми служителів Лаш завивають глухо.
    Дим з різнотрав’я гірчить у сухому роті.
    Кровопускання. Чоло у липкому поті.
    Губи не прагнуть води, а мелодій – вуха.

    Ранок. Розрита могила. Магічна сила.
    Місто Каваррен на тілі Землі, мов рана.
    Ти не вважав себе магом, ех, Луаяне.
    Морок пішов. Заклинання. Холодне тіло.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (7)


  6. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.26 09:05 ]
    * * *
    Яблука падають глухо...
    так глухо...
    Тугу приймаю загостреним слухом.
    Птаха на гілці співає чи скиглить...
    Яблуко впало до ніг
    перестигле.
    Осінь до мене прийшла
    серед літа.
    Знову дорога дощами
    розбита.
    Скільки у сонця я вимолю часу?
    Менше, ніж тиждень,
    лишилось до Спасу,
    Більше лишилось до тебе,
    ніж вечір...
    Як мені звикнути до холоднечі?
    Як мені в душу
    дощі упустити?
    Як відпустити
    цей залишок літа?
    Як увійти у добу епілогу,
    Вибравши, мабуть,
    найдовшу дорогу?..
    Яблука падають...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Коментарі: (5)


  7. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.26 09:50 ]
    ОЧІКУВАННЯ


    Він довго не спав – усе слухав і слухав;
    Це вітер у трубах, мов пісня індуса.
    І кіт час від часу витягував вуха,
    Тримаючи сон, мов за нитку, на вусах.

    Тривожно на серці. Дерева – як струни.
    І що за соната? – самі дисонанси.
    Хвилини повільно відходять, мов шхуни,
    І ніч на зірках розкладає пасьянси.

    Коли це минеться? Все вітер, все протяг,
    І свічка – ні-ні – відсахнеться і трісне.
    Він вкотре хапавсь за ліхтарик і одяг,
    Вдивляючись в ніч нетерпляче, наскрізно.

    А там, за вікном, тільки вітер і крила
    Розбуджених круків – невтішна палітра.
    І свічка до ранку усе тріпотіла
    За того, хто йшов уночі проти вітру.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Коментарі: (3)


  8. Олександра Новгородова - [ 2009.03.26 02:42 ]
    Емігрантам
    Розкіш бажань передбачення –
    Розкіш умовна.
    Без сліз не обійдешся в жодній мові.
    На мапі, у сантиметрах пригоди,
    Утримання – розкіш,
    І жити на волі
    Теж…
    Розквітає перлиною квітка,
    Бліда, наречена комолого.
    В лазні у дідька чарівна нитка,
    Щоб притягнути голого
    Людства тінь намистинами,
    Сходами до безперечної величі Заходу,
    До перевізника за труну.
    Де ви, мої перевірені ревнощі,
    Щоб запитати кому?
    Я дозволила
    Пити подружню обітницю,
    Соком томатним, червоним, солоним.
    Законсервовані у передмістях
    Місяці жовті застиглі, слоновими
    Вухами слухають
    Джаз, переймаючись
    Іспитом вражень вчорашнього денного.
    Я позіхаю, я роздивляюся
    Нігті сусідки в автобусі темному.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  9. Галинка Лободзець - [ 2009.03.26 02:48 ]
    ...
    Розвій на вітрі смутку море,
    усі слова - усе ж пусте.
    Твоє всесвітнє, люте горе
    на ранок сонцем проросте...


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.69) | "Майстерень" -- (4.35)
    Коментарі: (2)


  10. Диковинка Лісова - [ 2009.03.26 00:48 ]
    БЕРЕЗНЕВА ЗИМА
    Кілька слідів протоптаних назад,
    Чи то по спогади він ладнував торбину?
    У відчаї цинічний снігопад
    Прийшов поплакатись у березневу зиму.

    Розвинена любов до ностальгії,
    Чи то в минулому залишена печаль?
    Скуті морозом сонячні події
    Лиш загортають березень у шаль.

    Йому ж не жаль
    Терпких тремтячих слів,
    Чи то по них вертався він в минуле?
    І тільки мовчазна зимова даль
    Весну вітатиме, неначе щось прибуле.

    Вона прокинеться
    Раптово від вогню
    Його збагненної печальної любові
    І захлинеться квітнем. У весну
    Прийдуть прощатися дні березня зимові.

    26 березня 2009р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (3)


  11. Василь Степаненко - [ 2009.03.25 22:48 ]
    Вино іскриться
    *
    Вино іскриться
    В келиху небеснім.
    Духмянить матіолами воно.
    І вінчик місяця
    Всміхнувсь до мене.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Василь Степаненко - [ 2009.03.25 22:15 ]
    Якщо зберася
    *
    Якщо зберуся
    залишити світ,
    проситиму Любов свою уклінно,
    щоб осявала
    цю останню путь.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Василь Степаненко - [ 2009.03.25 22:59 ]
    Якби ще вчора знав
    *
    Якби ще вчора знав,
    Що не кохаєш,
    Обсвідчився б я краще уві сні.
    А то, немов тюхтій, на місяця кружалі
    До ранку шліфував тобі пісні.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Василь Степаненко - [ 2009.03.25 22:42 ]
    Дзеркала радість
    *
    Дзеркала радість
    Як зберегти назавжди?
    Висохла пам'ять.

    Мабуть,старію.
    Де вже оті почуття?
    Крихти для птахів.

    Дуги круті грізних брів
    Я розрівняю.
    Дзеркалу знову всміхнусь.
    Перекривляє!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Зеньо Збиток - [ 2009.03.25 20:57 ]
    Зенон їде
    I
    (чайна дорога)

    Зеновій – парубок моторний,
    до традулєток був мастак,
    як затрендів – дорога чорна,
    та щастя – повен бензобак.
    Помчав занюхати чайної,
    хоча за хатов стільки ж гною,
    а в буді чахнув блоходав.
    Зустрівши кума на зупинці,
    заґудзав совість на мізинці,
    сільраду щиро сповідав.

    Набравши лайки писок повний,
    він молотив і полоскав
    усіх мужів та баб верховних
    по них то йшов, то слав, то клав.
    А кум крутив нівроку льочки,
    підкудкудакував, як квочка,
    немов читав щось по складах.
    Бо кумуви уже кортіло
    у пляшку закотити тіло,
    жеби поїхав троха дах.

    – Зеноне, не бери до серця
    ти близко наших баняків.
    Нехай згорять в горівці з перецем,
    під церквов просять мідяків,
    аби їм тхір курок поштрикав,
    а бузьки – оминали стріхи,
    надвечір настрій не вставав.
    Кум вже дивився цуценятом,
    готовим був запхати кляпу
    Зенону в де той злість ховав.

    – Ну падай куме, тіко жеби
    по третій пляшці ні мур-мур
    і най там хоч чорти по небі
    пускають бомків поміж хмур.
    Кидай усе, сідай на бричку,
    бо посічу тебе на гичку,
    бо знаєш добре, хлопе, сам –
    коли чекає в гості дівка
    і не звалила з ніг горівка –
    гуляє споднями бальзам,

    у нім бажання твердне штивно
    і поки є – то не поймеш
    чого так хлопа тягне дивно,
    немов індуса в Багладеш.
    Закинути на плечі ноги
    чи просто мавпувати дога,
    чи удавати що ти кінь
    і що сідло твоє гойдає,
    солодкі дині дві скакають
    між янь твоїм і дівки їнь.

    Та знаєш, як то, волоцюго,
    перемоторити весь ліс,
    перепалити сотню-другу
    бензинних гривняків, же біс
    `го знає де їх тіко взяти,
    вото любов - самі витрати
    і думаєш про лишній грам
    чого й куди і чим залити
    і хто з нас має більше пити –
    моє жалізо чи я сам.

    – Йой, куме, як під пахом стигне,
    ти до таверни довези,
    а там хоч ніч блукай по стегнам,
    та хоч би й дійками кози.
    Мені лиши лиш на похмілля,
    бігмне віддам ті до весілля.
    Ну правда, йокарний бабай,
    жеби я вік жони не бачив,
    жеби я в кіблю кудкудачив.
    Зеноне, жми на всі, давай.

    Зафиркотіла жалізяка.
    Немов по швах, розбігся пил,
    в дорозі – світла кіт наплакав
    і витер сльози крокодил,
    бо лісу чуб тягнувся полем
    по ще сопливим бараболям,
    де причаїлася чайна,
    де всі пройдисвіти припухлі
    мостили чвир, продувши з кухлів
    останки дохлого майна.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.27)
    Коментарі: (8)


  16. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.25 18:40 ]
    * * *

    Плету мереживо автоматично,
    В’яжу-розв’язую вузли кармічні.
    Плету і плутаюсь в собі безладно
    Гачком підхоплюю нить Аріадни.
    Душі не гаючи, працюю хватко.
    Іду по ниточці, мов акробатка.
    Узор придумую вночі і зрання,
    І розпускаю знов своє в’язання.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5)


  17. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.25 18:27 ]
    ГРА IЗ ДЗЕРКАЛОМ

    Дзеркальце моє, не показуй виду,
    Довге житіє ти іще не відай.
    Не пускай за край простору і часу
    І не пам’ятай жодної прикраси.
    Кутики очей не разтиражовуй.
    Відбиття пече – припалило брови...
    Покажу усім для проміння тацю –
    На люстерці дім сонячного зайця.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (7)


  18. Софія Кримовська - [ 2009.03.25 17:39 ]
    Я тобі снитимусь. Тільки ти сни пам’ятай.
    ***
    Я тобі снитимусь. Тільки ти сни пам’ятай.
    Буду приходити так, як приходила вчора –
    ніби розбещена, ніби свята, ніби хвора,
    ніби така, що вже завтра зібралась за край.

    Я тобі снитимусь. Тільки мене не жени.
    Знаю казки – цілу тисячу – може, і більше.
    Всі розповім. А як ні – обернуся у тишу.
    Стануся ніччю. Ти тільки мене не жени.

    Двері у сни прочинятиму, ніби у рай.
    Місячні зайчики вижену, щоб не збудили.
    Ранок пущу у кімнату на сонячних крилах….
    Я тобі снитимусь. Тільки ти сни пам’ятай.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (5)


  19. Оксана Бодня - [ 2009.03.25 16:13 ]
    Тишина
    Молчанье дышало прерывисто
    Во тьме, освещенной луною
    Молчанье любило ненавистью
    Крича, предавалось покою.
    Молчанье летало в пропасти
    Со сломанным крылом
    По широкой нити тонкости
    Шло разорванным звеном.
    Затаилось в скрежете ржавчины,
    Но запело на Дикой Земле
    Подустало Молчанье держать в себе
    То, что было всегда вовне…

    23.10.05


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Оринка Хвилька - [ 2009.03.25 14:07 ]
    Щоденник живої та усміхненої. Запис 5
    не-божевільна хоч комусь здалась такою
    тобі такóж? – не винна я у тім
    середньовіччя звивини в житті
    сучасному бувають – поза грою!

    а ти не хочеш бачити і чути
    затулиш вуха і замкнеш вуста
    заплющиш очі і… рахуй до ста
    який тобі від істини здобуток?

    я не-тебе згадаю уві сні
    твоїх бо фотографій густо-рясно
    і сам ти тут – а йóго кроки рястом
    позаростали але пам’ять – ні!


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  21. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.25 13:57 ]
    Поволі божеволію чи сплю?
    Поволі божеволію чи сплю?
    Любов і сум переплелися з боргом…
    Заплутався і сам себе гнівлю.
    Не в злагоді ні з совістю, ні з Богом.

    Долаю біль, щоб знову біль знайти,
    Шукаю щастя – до страждання лину.
    Я чорта ладен освятить, а Ти…
    Мої дороги всі ведуть із Риму…


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (16)


  22. Наталя Терещенко - [ 2009.03.25 12:59 ]
    ПАДАЄ ВІЧНІСТЬ
    Падає вічність на землю, дивиться в небо.
    Небо скляніє, очі стають морями.
    Скільки тих вічностей штовхано всіх, огребом,
    Скільки розіп’ятих на перехрестях прямо.

    Натовпи зовсім безлюдні пройшли повз рештки,
    Квіти й граніти лише пристойності ради,
    Очі у вічностей пильні - таким не збрешеш,
    Лінзами кольору не замаскуєш зради.

    Можна волати і знати, що не почують,
    Можна мовчати й знати, що недаремно,
    Знати, що сонце за обрієм десь ночує,
    Знати, що робиться явним усе таємне.

    Сиве безсоння очі не виїсть юдам,
    Кредо просте: не знищу - хоч покалічу...
    Стишиться вітер, заплачуть зірки, мов люди.
    Боляче небу, коли ображають вічність.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (21)


  23. Ганна Осадко - [ 2009.03.25 12:17 ]
    бісер
    Що ж тобі, любове моя, розказати?
    За вікном півроку лежить скловата –
    От погода галицька дурнувата,
    Сіє-віє-дряпає і мете…
    …Заховала душеньку в тепле тіло:
    Щоби тихо, затишно, білим-біло,
    Щоб смарагди снів мені не боліли,
    Бо зелені в хаті – лише мате
    І вазони, Серце.
    Та це не те….

    …занурюватися у себе – мацьопка комашка у золотий бурштин.
    …складати слова – намистини круглі на волосіні,
    …у фіналі – коштовні коралі! – донька_чоловік_син…
    … а решта – так собі, копійчаний бісер…червоні, сині…

    …тільки серце смикнулося – проте
    найдрібніший бісер найгірше коле…
    чи кілом у груди - оте «ніколи».
    чи навиліт кулею – те «не те».


    …засинати, ховатися у теплі ілюзії, підбирати слова, яких не скажеш, складати пазли вигаданих зустрічей…Пливти, пливти на спині океаном безмежним…І не розплющувати очей…Ачей приб»є до якогось берега… До якого ж берега, дівко?

    …а от скажи… а от скажіть мені – мудрі, сильні,
    Де ті води молочні, де – береги кисільні,
    Де можна мовчати уранці, і взагалі – не го-во-ри-ти,
    Не брехати йому, косуючи на любов-корито
    (тріснуло, курва…і води не стримати – утече)
    …і розридатися врешті у його – геть чуже – плече…
    Не шукати винних – бо їх – винних - нема апріорі…
    …бо всі ми, серце, (смертельно) на НЕЛЮБОВ хворі.
    ... всі минаємо – неминуче минаємо, невимовно…
    …бісер колотий…
    …гострим бісером серце повне…



    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (18)


  24. Оринка Хвилька - [ 2009.03.25 11:02 ]
    Щоденник живої та усміхненої. Запис 4
    та добре добре я тебе чекатиму
    із воєн перемовин перемир’їв
    із полюсу північного з екватору
    з рівнин гірських хребтів і плоскогір’їв…

    чекатиму а ти все не вертатимеш
    писатимеш а згодом ніби втомишся
    я ж захлинатимуся пам’ятними датами
    зриватимусь на схожий тембр голосу

    я ще чекаю так тебе чекаю ще
    хоча забула колір-розмір-родимки
    і вже побоююсь – а раптом не згадається
    те все коли повéрнешся не подумки



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  25. Вікторія Сироватко - [ 2009.03.25 09:33 ]
    * * *

    На могилах трава забуття.
    Вже і нікому помолиться,
    Бо давно перезріле дитя
    Забуває себе по столицях.
    Ні на кому ні гріх,ні вина...
    Охоронниця в них є святая...
    На могили синичка одна
    Помолитися прилітає.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (11)


  26. Галина Левченко - [ 2009.03.25 01:53 ]
    У божевілля є крила...
    У божевілля є крила,
    чорні, розмашисті,
    із ніжно-рожевими,
    фосфоризуючими краями.
    Вони обіймають
    бліде спопеліле небо
    і сон-дрімоту наводять
    на здитинілого білоголового дідуся
    біля немеркнучого багаття.
    Чиясь рука
    намагається всадовити
    на старі, обгорілі рогачі
    сонце.
    Та ручка розсохлася,
    ламається,
    а світило –
    птахом пораненим –
    сповзає за ліс.

    До ранку.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  27. Фешак Адріана - [ 2009.03.25 01:28 ]
    не те щоб...
    не те щоб хотілось якоїсь з незнаних висот
    не те щоб літати в захмарні заобрійні дАлі
    а просто у горлі застряг й не вилазить комок
    а просто у грудях щось стислось і боляче давить
    не те щоби сльози збирати відерком надій
    не те щоби крик заховати глибоко в долоні
    це все просто дощ, його дотик на кінчиках вій
    це все просто біль... його забагато сьогодні
    не те щоби скиглити, рокИ вже далеко не ті
    не те щоби старість, а щось та таки закінчилось
    черпнути б десь сили боротись за радісні дні...
    до поки не впаду у старості дійсно безсила...



    Рейтинги: Народний 5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.07)
    Коментарі: (6)


  28. Фешак Адріана - [ 2009.03.25 01:58 ]
    не просто...
    не просто депресія, а крик що зачах у душі
    а мрії такі, що перебродили у оцет
    самотності камера і з*їджені болем ключі
    і байдуже що я втекти з тої камери хочу
    не просто депресія, а вирок, як зашморг і все
    для чого жалітись за тим, що ніколи не буде?
    ...на люди, як завше з напудреним, милим лицем...
    а серед своїх... - тінь, недоречна приблуда...
    не просто депресія, а сніг що цілує асфальт
    бинтуючи світ, ледь прирошує рани
    весна запізнилась... і сонце у тисячі ВАТ
    пробілось по небу, і вмерло, і зникло між нами...


    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.07)
    Коментарі: (1)


  29. Фешак Адріана - [ 2009.03.25 01:00 ]
    серцю
    все зупинись. прийшов нарешті час
    годинникар зізнався у всій правді
    життя тягнулось, а сьогодні пас
    чому було? скажи чого заради?
    тік-так, тік-так замучене в ніщо
    для чого ти лякаєш аритмічно
    це була кава і розбите дно
    а ворожбити знають все технічно...
    давно пора.. давно пора іти
    а хочеться ще в сонця радіацій...
    а хочеться сягнути ще мети
    проїхати з десяток гарних станцій...
    все зупитинись.. годинникар сказав
    що було вдосталь часу і натхнення
    ця ніч була четвертою з октав
    й нагородила врештою безсмерттям


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.07)
    Коментарі: (3)


  30. Юрій Сегеда - [ 2009.03.24 22:03 ]
    Служил Гаврила патриотом
    Я поїхав до Китаю,
    Подивився на Китай.
    Але я не проміняю
    На Китай свій рідний край.

    Я поїхав до Анголи,
    Подивився на Анголу.
    Та не кину я ніколи
    Рідну хату, річку й поле.

    Я відвідав Мозамбік,
    Я бував у Мозамбіку,
    Та вернувся через рік,
    Не лишуся там довіку.

    Їздив я у Барбадос,
    Я пожив у Барбадосі.
    До Вітчизни кличе щось,
    Українець я ще й досі.

    Я поїхав до В'єтнаму,
    Не лишився жити там,
    Бо люблю Вкраїну-маму,
    Тож залишив я В'єтнам.

    Я літав до Еритреї,
    Я вернувся з Еритреї
    В Україну першим рейсом,
    Бо не можу я без неї.

    По Канаді покатався -
    Непогана та Канада.
    Та надовго не зостався,
    Бо вона мені не нада.

    В рідний край завжди я лину,
    Хоч держави всі хороші,
    Та вертаю в Україну,
    Щоб качати з неї гроші.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  31. Йосиф Бродський - [ 2009.03.24 21:46 ]
    На смерть Роберта Фроста
    Значит, и ты уснул.
    Должно быть, летя к ручью,
    ветер здесь промелькнул,
    задув и твою свечу.
    Узнав, что смолкла вода,
    и сделав над нею круг,
    вновь он спешит сюда,
    где дым обгоняет дух.

    Позволь же, старик, и мне,
    средь мертвых финских террас,
    звездам в моем окне
    сказать, чтоб их свет сейчас,
    который блестит окрест,
    сошел бы с пустых аллей,
    исчез бы из этих мест
    и стал бы всего светлей
    в кустах, где стоит блондин,
    который ловит твой взгляд,
    пока ты бредешь один
    в потемках... к великим... в ряд.

    1963


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  32. Катерина Каруник - [ 2009.03.24 21:26 ]

    пальці тобі пахнуть
    гвоздикою і кавою
    корицею і коньяком
    клавішами і свіжим друком
    мокрим снігом
    котячим муркотинням
    русявим волоссям
    сонячними зайчиками на склі
    ротом обпеченим віршами й цитатами
    музикою ай-ді-ем і блюзовим меланхолом
    протягами загубленими провулками й арками
    серветками в які дбайливо закутано кілька останніх секунд і кілька питань ні про що
    зів’ялими пролісками
    засохлими травами
    літерками олівцевими
    кишенями з дзвінкими монетками
    камінням і старечими стінами
    дитячим кремом і воском
    п’янким притлумленим бажанням
    сміливими очима
    обвітреними губами
    ґудзиками й горошками
    родимками й цятками
    цукровим рафінадом
    папером книжковим
    присмаком солодкавим і різким
    родзинками
    пряниками
    тілом
    собою
    весною


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Йосиф Бродський - [ 2009.03.24 20:06 ]
    Я пепел посетил. Ну да, чужой
    Я пепел посетил. Ну да, чужой.
    Но родственное что-то в нем маячит,
    хоть мы разделены такой межой...
    Нет, никаких алмазов он не прячет.
    Лишь сумерки ползли со всех сторон.
    Гремел трамвай. А снег блестел в полете.
    Но, падая на пепел, таял он,
    как таял бы, моей коснувшись плоти.
    Неужто что-то тлело там, внизу,
    хотя дожди и ветер все сметали.
    Но пепел замирает на весу,
    но слишком далеко не улетает.
    Ну да, в нем есть не то что связь, но нить,
    какое-то неясное старанье
    уже не суть, но признак сохранить.
    И слышно то же самое желанье
    в том крике инвалида "Эй, сынок". --
    Среди развалин требуется помощь
    увлекшемуся поисками ног,
    не видящему снега. Полночь, полночь.
    Вся эта масса, ночь -- теперь вдвойне
    почувствовать, поверить заставляют:
    иные не горят на том огне,
    который от других не оставляет
    не только половины существа,
    другую подвергая страшным мукам,
    но иногда со смертью естества
    разделаться надеется и с духом.
    Иные же сгорают. И в аду,
    оставшемся с оставленною властью,
    весь век сопротивляются дождю,
    который все их смешивает с грязью.
    Но пепел с пеплом многое роднит.
    Роднит бугры блестящий снег над ними.
    Увековечат мрамор и гранит
    заметившего разницу меж ними.
    Но правда в том, что если дождь идет,
    нисходит ночь, потом заря бледнеет,
    и свет дневной в развалинах встает,
    а на бугре ничто не зеленеет,
    -- то как же не подумать вдруг о том,
    подумать вдруг, что если умирает,
    подумать вдруг, что если гибнет дом,
    вернее -- если человек сгорает,
    и все уже пропало: грезы, сны,
    и только на трамвайном повороте
    стоит бугор -- и нет на нем весны --
    то пепел возвышается до плоти.
    Я пепел посетил. Бугор тепла
    безжизненный. Иначе бы -- возникла...
    Трамвай прогрохотал из-за угла.
    Мелькнул огонь. И снова все затихло.
    Да, здесь сгорело тело, существо.
    Но только ночь угрюмо шепчет в ухо,
    что этот пепел спрятал дух его,
    а этот ужас -- форма жизни духа.


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  34. Галина Косович - [ 2009.03.24 20:04 ]
    ***
    Цей сумний будинок без вікон,
    Куди я зайшла випадково,
    Виявився Наутіліусом.
    Я зосталася тут капітаном Немо.
    Цей сумний надувний матрас,
    На якому я плила випадково,
    Виявився островом.
    Я зосталася тут доктором Моро.
    На острові не було тварин,
    Тож я почала препарувати вірші.
    Та коли їм увірвався терпець
    Вірші почали препарувати мене.
    Змінена після пластики
    Я повертаюсь у свій
    будинок без вікон,
    Де моя душа
    сама себе
    не впізнає у дзеркалі.
    Та це не біда.
    У будинку
    без вікон
    окрім неї
    все одно ніхто не живе.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  35. Крістіна Русин - [ 2009.03.24 20:18 ]
    Дощ...чай...
    Холодний дощ з гарячим чаєм...
    Ненормальна-гуляє під дощем.
    І то сміється, то ридає....
    перехожі думають : «Когось чекає...»
    А вона все виглядає...
    Ох,дурна, що так і не збагне....

    Кого чекаєш?!Що чекаєш???!
    Скінчилось все!Його нема!!!!
    Скінчився сон...Життя йде далі...
    В очах читалось : «А то життя....?»

    І не хотілось існувати....
    А доведеться... Кожен день
    їй посміхатись,жартувати...
    За авторитет ще й воювати...
    А не хоче...Набридло все....


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  36. Оксана Бегеза - [ 2009.03.24 19:48 ]
    * * *
    кімнатне сонце над головою
    в ногах годинник шматує час
    не доторкнутись тобі рукою
    до слів що сказані вже не раз
    пірнувши в чистий потік любові
    вершину мудрості осягнеш
    зелені очі чи волошкові
    крізь простір серце до них ведеш


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  37. Оксана Бегеза - [ 2009.03.24 19:48 ]
    Чотири кольори самотності
    Занотовує память
    голос дощу
    гуркотіння коліс потягу,
    силуети будинків,
    твоє "люблю"...
    терпкий дотик
    нічного протягу...
    десь годинник розбив
    на уламки час,
    вже весна докучає холоду...
    До сердець долинає
    старенький джаз
    крізь тонку павутинку
    погляду.

    Під ногами у мене Сонце -
    Я стою на березі моря...
    Мабуть, стану на вуха і буде -
    все навпаки... навпаки...

    Я чекала тепле літо,
    а прийшла зима...
    Я писала добру пісню,
    але вийшла зла...
    Я хотіла малювати -
    пензлика нема,
    Щось хотіла розказати -
    висохли слова...

    Там де Сонце цілує квіти
    там пахне небо огірками
    втікають зорі
    спішать горіти
    нитки холодні
    беруть руками
    достиглі вишні
    шукають землю
    трава сховала
    сухе коріння
    розріжуть очі
    безодню темну
    в судинах крові
    твого тремтіння
    зникають тіні
    іржавим пилом
    вкривають миті
    поверхню світу
    Ти любиш небо
    що пахне милом
    я ж розціловані
    Сонцем квіти.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  38. Владислав Бурик - [ 2009.03.24 19:30 ]
    Сум Немо
    З нами Немо німо
    З ними Немо нумо
    З нами в стані гніву
    З ними в стані суму

    Суму гніву знали
    Німо німували
    Суму суму стерли
    З памяті, померли...


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Коментарі: (4)


  39. Руслана Дмитрига - [ 2009.03.24 18:21 ]
    чи варто вірити добру???
    Чи варто вірити добру???
    Чи варто вірити коханню?
    Чи варто вірити в життю?
    Якщо зраду пізнала в чеканні???


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Руслана Дмитрига - [ 2009.03.24 18:15 ]
    Життя
    Чому у нас усе так погано?
    Чому не радує думок життя?
    І час чомусь летить невпинно,
    його не повернути вже назад.
    Чому не можеш зрозуміти-
    любов бува лиш раз в житті?
    Чому не хочеш ти збагнути
    що я люблю тебе у цім житті?
    У цім житті я хочу бути поруч
    у цім житті я хочу розуміть тебе...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  41. Руслана Дмитрига - [ 2009.03.24 18:55 ]
    Зрада
    Ти зрадив мене - необдумано й жорстоко,
    ти зрадив себе - безжально і глибоко,
    ти зруйнував усе - величне і ніжне,
    ти знищив все те - Безсмертне і Вічне...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  42. Диковинка Лісова - [ 2009.03.24 18:56 ]
    СОНЦЕ
    Завзята
    занадто
    заняттям
    завчасно
    зійшла
    з піднебесної юна цариця.
    Засяяла
    запалом,
    зіркою,
    золотом,
    злетіла
    в зеніті небесна служниця.
    Збудила,
    збодрила,
    змінилась,
    заграла,
    здійняла
    на ноги всі заспані лиця.
    Забула
    забрати
    замріяні
    зорі,
    зомліла,
    а зорям ще сон якийсь сниться...
    Зігріла
    зелені,
    засіяні
    землі,
    зібрала
    проміння - зачалась пшениця.
    Заходити
    знову
    за гори
    зібралась -
    заснула
    і ніч дала мороком вкриться.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (4)


  43. Чорнява Жінка - [ 2009.03.24 18:19 ]
    Дура несчастная
    Всё размеренно, глянцево, силуэт
    идеален, как точки акупунктуры,
    а ровесниц от детей, котлет и лет
    разнесло. Они квочки, наседки, дуры!
    .................................
    Но сегодня приснилось ей: у реки,
    где лёд уже по-весеннему тонок,
    на голодные и хищные огоньки
    обречённо жаловался жеребёнок.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.54) | "Майстерень" 5.63 (5.52)
    Коментарі: (25)


  44. Костянтин Мордатенко - [ 2009.03.24 17:08 ]
    * * *
    А дід купив собі на смерть костюма білого,
    а баба лаялась: "Вже геть здурів…
    Про себе думаєш, нема до мене діла…
    Піди курей позаганяй у хлів.

    Та зачекай… скажи, чому це білого?..
    Чи хочеш і в труні парубкувать?
    Піди кролям вкоси… Допіру ж бо -
    у березі вода - прорвало гать…

    Іди з моїх очей, йди безсоромнику…
    Прибив мене до себе мов вертлюг…
    Як той віслюк впертющий… А загонистий…
    Помреш, то і сльозинки не проллю…"

    Сказала і розплакалась сльозищами
    "Ти, що мене надумав покидать?"
    Дід самокрутку скручував: "Поки що ні…
    Ось на…" , - і простягнув їй мармелад…


    Рейтинги: Народний 4.92 (5.39) | "Майстерень" 4.5 (5.3)
    Коментарі: (16)


  45. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.24 12:50 ]
    * * *
    Ми лісом блукали на запах суниць,
    Тріщали під кедами жолуді й шишки,
    Ялини в суворім мовчанні черниць
    Були із півнеба, напевне, заввишки.

    Перегук птахів, суєта комарів,
    Зненацька розірвана вщент павутина...
    Ми бризки суниць на гарячій землі
    Приймали, припавши удвох на коліна.

    Все – гра, і водночас – насправді, всерйоз, -
    Враз визирне стигла і блисне лукаво.
    З тобою надовго тоді довелось
    Нам спину зігнуть, засукавши рукава.

    Ми гралися в піжмурки і в піддавки,
    Ні простір, ні час ми до гри не приймали.
    Суниця приручена йшла до руки,
    І сонце у соснах шукало привалу.

    Та вітер хмарин розпустив муліне,
    І впали з небесної стелі багети.
    Ми бігли, трава зупиняла й мене,
    За безцінь свої віддавала секрети.

    Ми бігли, і дощ нас цькував, як лисиць,
    І брала за душу напомацки жалість.
    Я все озиралася – роти суниць
    Здавалися нам у полон і здавались...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (8)


  46. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.24 12:21 ]
    * * *
    Щемить мені, як серце на погоду.
    Чи буду я сама собі відверта?
    В мені жага липневого городу,
    Напевне, до кінця іще не стерта.

    Роки мої, окислені залізом
    Чужого міста, надавили скроні.
    І вечір на висотному балконі
    Торішнім не проймає романтизмом.

    Десь сонце – там, вливається в суниці,
    І в огірків мережанки колючі.
    Чи зможу я печаль свою озвучить,
    Таку ж глибоку, як сільська криниця?

    Коли життя близьке до перекосу,
    Найвищу правду не знайти в бетоні.
    Мені наснились помідори в росах –
    Холодні з ночі й глянцево-червоні.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (1)


  47. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.24 12:18 ]
    ВАЗА У СПАДОК
    Щербата ваза під аквамарин.
    Блідий орнамент у античнім стилі.
    Лишився в ній останній вдих жоржин,
    Запилені пелюстки лілій.

    Нудьга на шафі в темному кутку
    На дні цвілому вже давно відверта.
    І навіть свято обмина таку –
    Напівживу – наполовину мертву.

    Як рідко ми вдивляємось туди,
    Де вигин скла колишнім святом теплий!
    Нутром ця ваза знає смисл води,
    Яку колись вбирали пружні стебла.

    А що тепер? І вазі, і мені
    Порожньо так – ні радощів, ні квітів...
    О, як боки відважусь розписні
    Я ненароком взяти і розбити?


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.46)
    Коментарі: (2)


  48. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:46 ]
    Грошей дзвінкий, веселий сміх
    Грошей дзвінкий, веселий сміх
    Не кожен день лунає,
    В моїх кишенях, як на гріх,
    Давно вже їх немає.
    Немає євриків міцних,
    Ні доларів зелених,
    Немає й польських золотих
    На чорний день у мене.
    Та й гривні зникли, наче сніг
    Минулорічнирй в полі, –
    Упала криза на поріг
    І нищить всіх поволі.
    Де ж наші славні лікарі?
    Закони де важливі?
    Вони, на вигляд не старі,
    На погляд – справедливі.
    Та щось не те, та щось не так
    З кредитами довіри –
    Немає віри вже в серцях,
    Словам немає віри.



    Рейтинги: Народний 5 (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (3)


  49. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:48 ]
    І тільки ти
    Коли про сум довідаються квіти,
    Який бринить зажурою в очах,
    Від сліз гірких вони почнуть тремтіти
    Й зав’януть на засмучених руках.

    Коли про думи, що душа ховає,
    Дізнаються веселі солов’ї,
    Мелодія сумна в саду заграє
    На думи схожа сховані мої.

    Коли у небі зіроньки яскраві
    Поглянуть у минуле хоч на мить, –
    Сховаються всі зорі золотаві
    За хмарою, що небом пролетить.

    І тільки ти мій сум не помічаєш
    І серце розбиваєш без зусиль –
    Я знаю, що без мене ти зітхаєш…
    Чому ж даруєш знов зажури біль?



    Рейтинги: Народний 5.31 (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (5)


  50. Олександр Єрох - [ 2009.03.24 11:30 ]
    Самотній кедр
    Самотній кедр, снігами вкритий,
    За пальмою стрункою сумував,
    Січневий вітер кедру тихо
    На скелі віти колихав.

    – Там спека люта, спрага дика –
    Ні завірюх, ні сніжних хуртовин,
    Пустеля мертва і велика –
    Ні скель, ні рік, ані долин.

    Там смерть примарою блукає
    Поміж барханів сонних та пісків,
    Роси ранкової немає
    І прохолоди літніх злив.

    Та кедр мовчав, снігами вкритий,
    Замріяно вдивляючись в блакить,
    Чекав, що пальми голос тихий
    З пісків до ньго долетить.



    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1479   1480   1481   1482   1483   1484   1485   1486   1487   ...   1794