Ти належиш моєму перу.
Нам цікаво складати літопис.
Я чимало ще слів доберу,
не один ще накрапаю опус.

У гірляндах неонових фарб,
тих, якими святково змалюю
все багатство твоє, весь твій скарб,
чи помітиш, як чемно люблю я?

Чи дістанешся справжніх причин,
найінтимніших точок дотичних,
щоб сп’яніти, не хлиськавши джин
з ілюзорних джерел патетичних?

Щоб відчути перві́сний інстинкт,
щоб дітей, мов книжо́к, наплодити!
Хай любов – це вже наш лабіринт,
де приємно по колу ходити.

Але з чим же опинимось ми,
коли раптом, надибавши вихід,
осяйнемось – з якої пітьми
ми ліпили блаженну безвихідь?

Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.

9 вересня 1995 р., Київ

Перебіжки до суботи…
Перебіжки з понеділка.
Ти, до всього ж, знаєш ноти.
Не біда, своя горілка…
От би встрітитись в неділю…
Під гітару і, по чарці
Я тебе ще й як поцілю…
Ти дозволиш по цигарці?
Кава теж у поміж пауз…
Поцілунками лиш обстріл
І не погріб, а пентхаус…
Тільки де на все це дозвіл???
21.03.2022.

Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
Ловіть натхнення на льоту,
Я весняній вклоняюсь Музі
У сонце, мряку і сльоту!

Вона – пресвітлая цариця –
Відточить кожному перо.
І слова перлами іскриться
З небес її величний трон.

Поети всі – його окраса,
Співають, наче солов`ї,
Крилаті вершники Пегасів –
Неначе гвардія її.

І як же бачу, їх багато –
Вродив талантами Парнас.
В повітряному замку свято,
Тож веселімось, прошу вас.

Триває хай пора чудова,
Як мить любовного злиття…
Хмеліймо музикою слова,
Як вищим виявом життя!

Не схотіли України ні в ЄС, ні в НАТО?
Ну то біженців мільйони з України нате!

2022

ЖИТТЯ

Життя, буває, усміхнеться
Якось насмішливо, мов в грі.
Оска́лом ніби. Й засміється
Огидним реготом в порі.
Глузливо ще і відвернеться,
Скуйовджене само в собі.
Наче чуже. Мов не вернеться
І вже не втішиться в тобі.
Лиш в душу долі забереться
Й зухвало спогляда́ вгорі
На майбуття й не зізнає́ться
Що втне у нім. Чи кобзарі
Струни зірвуть і чи ще в’ється
Шлях в далині. Чи на горбі́,
А мо’ – десь в ямі обірветься?
Мине яко́сь чи в боротьбі?
Все то – замарення, здається.
Поступ, як світ і вік, в бутті
Всеціло волі піддається
І втілиться життя – в житті
Та в духові його. Ведеться
Не дрі́б’язком воно. В ціні
І смерті велич зостається,
А не прожи́ті зверхньо дні.
І поміж люде як знайдеться
Людина й думка у юрбі –
З любов’ю мудрість обійметься.
Лиш мрії – в небі десь, в журбі.

Павло Гай-Нижник
20 березня 2022 р.

Не прожити інакше весняну цю рань.
Не зректися своїх почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Я втискаю гашетку до болю в очах -
тут, у наших з тобою, Вітчизно, полях,
і зарідненість ця додає мені сил,
з кожним пострілом в серці точніший приціл.

За сплюндровані дні,
за кривавість ночей,
перебите життя,
за жінок,
за дітей -
я нещадно,
щомиті
у пекло жену
цю кремлівську,
по вінця в крові,
сарану.

Скільки в мене лишилося –
стільки й віддам
за усе, що, Вітчизно, дароване нам,
за майбутнє, де зло побороли і страх,
я гашетку втискаю -
до Сонця в очах.

О, прожити б інакше весняну цю рань.
Не зректися отих почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Оті ворожі ДРГ -
щось явно нам не дороге.

2022

ВИР-КРОВОРІД

На перлах сніжного піску
Вночі не ви́дко світла тіні.
Душі́ диха́ння в мерехтінні
Прикуте іскрами кремню́
У духу дно. В палахкотінні
Серце в багря́ному цвітінні
Відкашлює свій час з візку
Буття. Криваве тло у піні
Зригнуло з себе іній ліній
В зарізану колись стерню,
З пекла у рай. У животінні
Рве сон воно. Могили тлінні
Смерть заковта́ в діру слизьку.
І з жаху прірви, в павутинні
Винурює життя в насінні
Й повзе до долі, щоб з вогню
Її собі украсти й в благостині
Зжерти до краю в пуповині
Та й удавитись. Десь в мізку
Кубло́ знервує у тремтінні
Аж до завузлення в сплетінні
І луску струн. Блиск променю́
З безмежжя темені дитині
Зчаклує свіжий день в руїні
Годиннико́вого піску…

Павло Гай-Нижник
19 березня 2022 р.

Темна ніч душі
Відчай й смуток друзі
Холодно в імлі
Чорний ворон в крузі

Виклич Сатану
Може дасть розраду
А я її вкраду
В сумних днях листопаду

Божества прийшли
Випробувати силу
Її тут не найшли
Тільки стогін безсилий

Відьма -дівчина з гори
Я тебе здобуду
Меланхолія пливе
З сяйва мороку та блуду

Чорний кіт із темним взором
Проводжає по слідах
Відьма-дівчина із лісу
Пахне пристрастю у снах

Синє небо. Жовті луки.
Предковічний храм.
Вільні дзвони. Срібні звуки.
Все належить нам.

Час веде сюди дороги
звід усіх усюд.
Ми знайшли свою свободу тут.

Україна веселкова –
мирний ореол.
Чиста врода світанкова.
Юний рок-н-рол.

Центр великої Європи
неповторний світ,
хор зірок і анґелів політ.

Ще в снігах поліські сосни,
а в Криму – весна,
з теплим сонцем чорноморським
грається лиман.

Ген, Карпати урочисті
з Богом угорі!
Б’є у дзвони Київ на Дніпрі!

Сяють-сяють чорнобривці
пізньої пори.
Ніби зорі українцям
падають згори.

Поки квітку цю плекає
сонце молоде,
доти лихо нас не віднайде!

5, 6, 9 листопада 1995 р.,
23 жовтня 1996 р., Київ

Коли почуєш звук сирени
Чи то у день , або вночі
Благай ти Бога щиро , ревно.
За Україну помолись .

Згадай в молитві кожне місто ,
Стань у проломі, не мовчи.
Десь у підвалах плачуть діти,
І просять хліба та води.

В руїнах тисячі будинків,
Мільйони українців у біді.
Тож зупинися на хвилинку,
До неба руки підніми.

Молись,як чуєш звук сирени,
Та й без сирени теж молись .
І вір ,що може Милосердний
Війни жахіття зупинить.
20.03.2022

Не уникнуть за навали орків
втікачі автомобільних корків.

2022

Ось і До, і Після… А між ними вічність.
Маятником бути, вже напевно ні?..
Місяців дваднаднацть… поіменно - Січні
І ніяких інших… Навіть увісні.
Все перемішалось, все догори дригом…
День за днем зникає… сиві від тривог.
А хмаринки в небі… А на річці криги…
І одне питання - що надумав Бог?
19.03.2022.

Наполеон Москву «завоював»...
Адольф Європу кинув у руїни...
ну, а пуйло животик надірвав
у суїциді проти України.
             Ой, немає ума у нащадків орди,
            осліпила усіх оковита.
             Эй, московіє, брись! Вимітайся! Іди
            ...у фарватері свого корита.
Та хоч кілок на лобі їй теши,
а на чуже усе ще ласі свині.
Немає у кацапії душі –
лише інстинкти, та і ті звірині.
            Ми із піснею ворога били не раз,             та, на жаль, не давили як гниду.             Ей, парафіє пекла, а хто це за вас             відспіває собі панахиду?
На вас чекає лава у суді
і на віки дурною буде слава,
але радійте, мудаки Чуді,
йдучи слідами Сталіна і Мао.            
             У злодіїв іще вистачає ума
            йти розбоєм на биту дорогу,             та чекає тюрма, і сума, і чума
            цю імперію злу та убогу.
Багато вас лишилось без імен,
що у землі отримали медалі.
Не лізьте баранами на рожен!
Ми об'єднали світ, а ви – пропали.
            І було би у небі чистіше, якби
            сатани не боялась Європа...             хай щезають у пеклі запеклі раби
            і ніщо не рятує холопа!

03.2022

Я відчуваю в крові змогу
А в серці відчуваю
Тебе й майбутню
Перемогу

Давай-но смерті не боятись
Вона така банальна і проста
Життя, життя, ось це той виклик
Прощення, бій, та каяття
Гучні слова...

Моє до твого, лише між нами
Коли від ворогів лиш тиша залунає
Коли на полі замість гусені
Як завжди морем жито зашумить

А по Вкраїні пролетить луною
"Героям тричі: Слава! Слава! Слава!"

Я буду йти до тебе по стезі крізь поле
Стезі, протоптаній тобою
Коли на горизонті віри
Ходила виглядати ти мене колись
Щодня чекала
*

А зараз відчуваю в бою змогу
У крові відчуваю присмак
Перемоги
Я бачу смерть, як косить ворогів
Та інколи в наш бік глядить

Але ти чекай на мене
Вдосвіта, я повернуся
Як зійде сонце
На горизонті мрій твоїх

Повір мені
Клянуся

Коли ще й погуляєш сам-один,
як не за комендантських тих годин?

2022

Смерть ординським москалям
в кожне завтра й нині!
Наш народ зготує вам
пекло в Україні!

Злочин з яким ви прийшли
у НАШУ державу
впишуть в історію сини,
в яких серце кривавить.

Нема виправдань для вас
московські злочинці.
Вже наближується час.
Пишуть вам дороговказ
усі УКРАЇНЦІ!
Хай гинуть путінці!

Орда впивається плачем
Моїх батьків, синів, онуків.
А я стріляю ще і ще,
Чортякам одриваю руки.


Я був поетом. Нині - звір.
Муру писати людям доста.
Один в житті орієнтир
Й мета одна: жорстока помста


Москаль - не брат, москаль - не друг,
Де милосердя - нині вирва.
Я полонених не беру,
Деру з живих кацапів шкіру.

17.03.2021р.

Вогні-вогні, хто знає їх буття?
Вони, як люди, повсякчасно вперті.
Вогні натхнення, радості й життя,
вогні занепаду, війни і смерті.

Тремтять вогні в космічній далині –
дурманить ніч їх зоряне безсоння.
Знов мерехтять у рідній стороні
вогні надій, як зорі в тій безодні.

Як мирно полум’я гасає в комині,
коли над ним клопоче сива мати.
Та на війні – примушують вогні
над попелищем згорблено ридати.

Кохання іскра в серце попаде
і розведе вогонь життя заради.
Але любов згорить і пропаде
в вогнищі, що звелось від іскри зради.

Вогні-вогні… Хто знає їх буття?
Вони, як люди, повсякчасно вперті.
Вогні натхнення, радості й життя,
вогні занепаду, війни і смерті.

Є два вогні поміж усіх людей.
Вогонь-творець – дарунок Прометея –
закляття від облудливих ідей –
найвища, найрозумніша ідея.

Вогонь нищитель – здобуває смерть
і ласо пожирає свою жертву.
Він – не творець, він роздовбає твердь,
не здатний возвести, а лиш роздерти.

Отак і люди ходять по землі,
як два вогні… Одні – її руйнують,
а другі – відбудовують її,
аж поки інші знову не сплюндрують.

Вже страшно людям по землі ходить.
Бояться люди землю відчувати:
убити легше, аніж породить,
зламати швидше, аніж збудувати.

Вогні-вогні… Хто знає їх буття?
Вони, як люди, не завжди відверті:
вогні натхнення, радості й життя,
вогні занепаду, війни і смерті.

15–16 жовтня 1988 р., Київ

Кожному треба своя мова,
Свої особливі правила.
Для них не має бути умов
Офіційних філологічних правил.

Має бути своя особиста орфографія,
Своя пунктуація,лексикологія.
Правила смерті,правила життя—
Свої особисті правила морфології.

Своя конституція літератури—
Особлива композиція життєвого роману...
Правила чесності, що народжуються в особливих умовах,
Щоб жити без кривд і обману.

Правила написання з не і ні,
Правила людської любові—
Все починається з слова;
А закінчується цілою мовою.

Все починається з життя,
Що закінчується божою митницею.
Зрештою, твоєю мовою буде вирішуватись
ціна проходу
І означиться шлях до раю або в'язниці.

17 березня,2022 р.

Щурі тікають з корабля...
Шкода, що не назавжди, бля...

2022

Будьмо готові, бо не знати,
яким гріхом буде співати
московська гідра в Україні.
Зодягнімося в свою святість,
коли прийде нам захищати
тризуб і прапор жовто-синій...

Будьмо готові москалеві
дарити віночок терновий,
якщо захоче він залізти в Україну.
сказати йому - ти фальшивий!
це наша тобі справедливість.
тобі тікати, бо інакше в нас загинеш.

Я впевнений, москаль рогатий
почує нас. Втече до хати
і кругом Москви буде ставив барикаду.
ми діти козацького роду
всім москалям, як нагороду
заспіваємо «вічну пам'ять», як баладу.
07.02.2022р.

На метро дві-три нейтронні бомби,
і, ось маєш - власні катакомби.

2022

Туман в очах
Майбутнє за горами
Як виживу в руїнах
То побіжу мрійливими стежками

Що вчора цінним було
Сьогодні вже міраж
Я крапля в океані
Кругом цінителі гримас

Я медитую сміливо
На божественну основу
Вже не боюся страхітливо
Створюю персони обнову

Безумець з клітки виліз
Я трікстера природа
Танцюю сміючись
Масок нова колода

Егрегор соціальний
Чи расовий ,культурний
Помер в примордіальній
Енергії бурній

Мене гори чекають
Поля,степи
Все зовнішнє замовкає
Від внутрішньої краси

Смерть шле привіти
Синку,може скоро
А я вже давно заглядаю у засвіти
Для мене це не нове

Полум'ям синім
Зітру всі гріхи
І стану божественним
Навіки

Після кожного вибуху щулиться, меншає хата.
Заховався в куточку невидимий нам домовик.
Лиш герані цвітуть, не зважають на постріл гармати,
Вибігає мій зляканий кіт, до війни ще не звик.

Тут невидимо зв’язане все надміцними нитками:
Кожна книга й дрібничка, стільці і обличчя світлин,
Де мені усміхаються тато, сестричка і мама,
Де онучка і доня спинили миттєвості плин.

Все життя в цьому домі, а нині над хатою «гради»,
На старому даху без тепла замерзає труба.
До війни не звикаєш, неначе до болю і зради…
Та живе в наших душах надія на мир і мольба.
15.03.22
 

Втомлений, несений думками
В землю покійних вже батьків.
В села, що щезли між горами.
В церкву, з якої нісся спів.

В поле, над яким жайворонок
Високо летів, цвіркотів.
В хату, де висіли ікони
Влітаю так, якби там жив...

Виловлюю слова бабусі.
Вони були тверді, бо з гір.
Виджу одягнених в кожусі,
В небо спрямований їх зір...

Вони надбане наше взяли.
Виправдань ніяких нема.
Везли на захід, щоб пропали.
Вони, католики, як я...

Вікно відкрите. Є комп’ютер.
Вже нині правд табу нема.
Вистачить ввійти там і бути
Вшита там правда і брехня...

Весна зайде також до нас
Вона для всіх людей чудова
Вписує себе в кожний час
В вільних державах у їх мовах

Вавилон гордо колись жив
Вірою в мудрість свого слова
Відважний був не зрозумів
В тоді Господь розрізав мову

Всі знаємо від там тих днів
В небо є лиш одна драбина
Віра і молитовний спів
Висловлюймо Божого Сина

Весна і піст вже біля нас
Всі чуємо весняний подих
Він життєвий дороговказ
Відважним і вільним народам

Знов бомблять
суки, блядь.

2022

Із Костянтина Симонова (1915-1979)

Коли ти́ не змиривсь із тим,
щоб схилитися перед Кремлем,
щоб віддати рашисту дім
і усе, що Вітчизною звем, -

знай: Вітчизну ніхто не спасе,
коли ти її не спасеш;
знай: рашиста ніхто не уб’є,
коли ти його не уб’єш.

І допоки його не вбив,
пишні фрази в собі тримай,
і країну, де виріс та жив,
ти Вітчизною не називай.

Раз рашиста убив твій брат,
раз рашиста убив сусід, -
це вони за Вітчизну мстять,
а тобі за безчинність - стид.

Так візьми, нарешті, і вбий
ти - рашиста, а не́ навпаки,
щоби плач був не в хаті твоїй,
а у хаті його́ таки.

Він зі смертю прийшов, пам’ятай,
й хай його́ стріне смерть крива,
й не дружина твоя нехай,
а його - хай буде вдова.

Й рідна матір нехай не твоя,
а його - залиши́ться сама;
не твоя, а його сім’я
хай чекає на батька дарма...

Так убий же хоч одного!
Хай сконає скоріш лиходій!
Скільки раз побачиш його -
стільки раз ти його і вбий!

(Березень 2022)
аааааа

Попри дощі холодні й дні похмурі
люблять ізраїльтяни наряджатися на Пурим
солдатами,королівнами, матросами...
Немає поміж них, щоправда, великороса,
"Калінку" і "Катюшу" позабуто,
зате на транспарантах:"Хуйло Путін".

1.
Ти Каїн в квадраті,
ти раб "страшен брате"!
Навіщо завзято
нам палиш ти хати?
2.
Де розум твій "брате",
мовчить твоя мати?
Де "гради" й гармати
ким хочеш ти стати?
3.
Про діда і тата
забув мабуть "брате"?
Життя марна трата
йти нас воювати!
4.
Далось тобі НАТО,
ракети крилаті,
хоч вас і багато -
мерці ви прокляті.
5.
Тож перш ніж рушати
життя віддавати
одумайся "брате" -
тут нАм земля-мати!!!

11.03.2022р. Странник4

Я помру від застуди
Місяць: лютий...
І дотліває сніг на землі.
Мій цукор розчиниться,
Як морфій,
В склянці дУмки
І душа злетить
В зачарованім сні.

Я помру від застуди:
Місяць: лютий.
І згаснуть всі ліхтарі.
Більше нас з тобою не буде.
Будем любити на різно,
Я і ти.

Більше не буде
Ні нас, ні муки...
В раю не дають морфін.

Просто тримаючи твою руку
Я йду, пробач, один.

Я помру від застуди,
Пішки зійду на Еверест.
Я не лишу на землі всіх,
Хто мене любить...
На горі стоятиме бетонний хрест.

Вечір дотліє,
В кімнаті морок:
Чорний, як страх
Перед боєм,
Страх в серці
Молодих медсетр...

Вечір дотліє:
Місяць лютий.
Я йду під прощальний
Твого серця, люба,
Оркестр.

1917 р.

Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
Стоїть незмінно на розпутті Путін.
В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
Ладен би невгамовний мачо
Лізти туди хоча б і рачки,
Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
«Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
За тиждень приневолю всю Європу!
Америку умить зітру на порох –
Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
Вороном кряче Муамар Кадаффі:
«Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»

Не всім щастить у збройних силах послужити,
комусь же ж треба ще й приспівуючи жити.

2022

Пальці на струни кидай, кобзарю.
Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
Щоб попід канівським небом безкраїм
Серце розкраяли думи-жалі.
Може, на спів твій кроком розважним
Вийдуть з могили рука при руці,
Вийдуть задумані, вийдуть одважні
Знані й незнані наші співці.
Вийдуть, розглянуться доокола,
Струсять із себе порох століть
Та й запитають нев’янучим словом:
«Як там Вкраїна сьогодні стоїть?»
І порадіють, що волю здобуто,
Що з пут московських звільнилась нарешті.
І засумують, що розбрат-отрута
Все про минуле змовницьки шепче.
«Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину!-
Крикне Тарас зі свого піднебесся.-
Грай про Соборну нашу Вкраїну,
Що в мирі й злагоді має воскреснуть!»
...Пальці на струни кидай, кобзарю,
Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
Щоб попід канівським небом безкраїм
Думи Тарасові й наші збулись.

2005

Не одному бравому на вигляд чоловіку
хочеться для виїзду собі додати віку.

2022

Колись давно, ще у часи прадавні,
гострим кутам численних спірних справ
давали раду палиці наявні –
у кого найміцніша, той і прав.

І мірялись кийками і дрючками
у шкури вбрані первісні дядьки,
не мали змоги мірятись мізками –
нестача їх давалася взнаки.

Чи є ломака у руці м’язистій –
вагомий, вирішальний аргумент.
Вгамлесити чимдужче. Урочисто.
Все, згоден, добровільно, опонент.

Віки пройшли, спливли тисячоліття.
Людина вийшла з присмерку печер.
Проте, з можливих рішень розмаїття
дубину обирає і тепер.

Лякає нею, грізну робить пику,
підносить до незгодного чола.
Це горе історичне, справжнє лихо –
осторонь еволюція пройшла.

Що ж тут поробиш? Ясного ясніше –
мізків нема, лиш палка у руці.
Теж взяти ̶ ̶п̶а̶л̶к̶у̶ вила та твердіше.
Від***ть щиросердя. Від душі.

12.03.22

Коли жратва приваблює братву,
тоді братва й приходить по жратву.

2022

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

Здається, що вибір є.
Тікати подалі, спати в метро, народити в підвалі.
Взяти зброю у руки, мочити русню...
Здається, що вибір є -
Та насправді його немає,
Бо кожен коли робить вибір,
Насправді обирає себе та свою сім'ю.

Здається, що все це сон
І можна якось вимкнути цю реальність
І знову ходити в кіно,
Їсти "мрію" й літати "Мрією"
Ходити на вистави...
Надихатись Примаченко Марією...

Та насправді не сон -
Це похмільне, важке пробудження.
Ким ми стали, як ми жили,
Куди і з ким ішли.
Чи чекає життя попереду
І яким воно буде?
Яким будеш ти та інші люди?
Після хвороби важкої...
Чи чекає на нас одужання?

Вірю я: все мине...
Хоча, на жаль, не для всіх.
Буде небо. Буде Вкраїна.
Землю свою збережемо.
Ми народ. Ми люди!
Ми єдина сьогодні родина
І ми переможемо!

ІПророчі сни ніякі не химери...
стоять за волю укри і бандери,
небесні сили, воїни УПА.

У тартарі щезають людожери
і ненажери орки... мародери,
прип’яті до ганебного стовпа.

ІІТака ціна... і другий бік медалі...
у вибухах, у полум'ї заграв
диявол, що ховався у деталі,
оскал звірячий світу показав.

Випалює міста скажена раса,
насилує, вбиває немовлят...
немає суду... бункерна зараза
вмиває руки кров'ю, мов Пілат.

І потирають їх недо-нерони,
які не досягали висоти –
нувориші із п'ятої колони,
щуряче плем'я і сліпі кроти.

Неначе і поему «Сон» читали,
і цитували Божий заповіт,
і віще слово «Тимчасових літ»,
а на щити ще тявкають шакали...

Ви кликали? Вітайте канібала,
за те, що пожирає білий світ,
за сотні операцій геноциду,
за тисячі убитими щодня...
..............................................
Уже і не дивує маячня
про українські віруси ковіду...
і локшини на вуха цьому світу
навішує брехлива кацапня.

ІІІЩе не упали роси на покоси,
йдемо стернею і ясніє зір
на те, що осліпляє до сих пір.

«Вколола Україна ніжки босі»,
аби запам'ятали малороси,
що їм несе у хату «рускій мір».

03/22

Хоч як нас жах геть не жене, як нас не доніма,
запам'ятаймо: біженцям шляху назад нема.

2022

Бандері Смузі комплимент…
Велика дяка рецептурі!!!
Горить москалик нині вщент
По всій, на біс, клавіатурі…
27.02.2022.

Вкраїнські діти, Ваші смерті
Рвуть душу. Кляті москалі,
Бездушні нелюди, зітерти
Я б Вас хотів з лиця землі.

О наше героїчне військо,
Удар по них вогнем жахним,
Щоб мучився упир кремлівський,
Розверзлось пекло все під ним.

Щоб він волав нелюдським криком,
І смерті вимолить не міг.
А Сатана в шаленстві дикім
Тортур завдав йому страшних.

І щоб здихав отак повільно
Днів стільки, скільки йде війна.
А Україна вільна, сильна
Знов зацвіла, як та весна!!!

11 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

— Куди ж ми тікаємо, мамо?
—Війна!
Ворожа навала ген суне з Росії.
Гостомель в облозі, жорстока чума
Вже заволодіти всім світом воліє.
— І нашим будинком, і сонечком, ма...?
Дитячим садочком і Мурчиком нашим?
— Ти міцно тримай його, любий, тримай.
Ми не віддамо навіть котика раші!
— А, що у Росії немає землі?
Й тому нападає на інших війною?
— Усе в неї є, та немає душі,
Такої, мій синку, як в нас із тобою!

11.09.2022р.

сад у цвітінні і біла хатина
пісня і мова моя солов’їна
славний козак і красуня-дівчѝна
море і степ і квітуча долина –
я – Україна…

ворог нікчемний – підступна вражина
і на прицілі невинна дитина
злої орди кровожерна лавина…
лиш перед Богом стаю на коліна –
я – Україна…

предків моїх нездоланна дружина
сила душі вояка й селянина
сила моя у народі єдина
друзям – серця… ворогам – домовина…
я – Україна!!!

1.
Сирени, тривогу
відчули з порогу
і в сховище всім
годиться.
2.
Живі, слава Богу,
рушаймо в дорогу
кому в час такий
не спиться.
3.
Отець дає змогу
творить перемогу
тож маєм Йому
вклониться.
4.
Згадаємо знову
священную мову,
щоб нею могли
молиться!
5.
Збудуємо нову
країну Христову
і буде вона
як криця!!!

10.03.2022р. Странник4

Кіптява чорна, холодна зима,
Заполонили блакитну безмежність,
Вся Україна хоробро сама
Бореться з ворогом за незалежність.

Харків, Херсон, Маріуполь, Ірпінь,
Суми, Житомир, Чернігів і Буча —
Гідно стоять люди трьох поколінь
За злотоверху столицю на кручах.

Правду болючу і мир на землі,
Гнізда лелечі, надію крилату!
Запам'ятайте, раби-москалі,
Знищити волю не здатні гармати!

Умань і Вінниця, Ужгород, Львів,
Села квітучі від краю до краю
Путінських нелюдів, вбивць, холуїв,
П'яну Росію в церквах проклинають!

Непереможні, святий заповіт
Вражою кулею вам не пробити!
Янголи зможуть, здивується світ,
Над Україною небо закрити!!!

10.03.2022р.

На мольбу "закрити" небо поки що охоче
реагують лише хмари. Більш ніхто не хоче...

2022

Коли закінчиться війна,
Навколо щастя розіллється,
Замучене огорне серце
Любов’ю трепетна весна.

Коли закінчиться війна,
Душі пробудження настане,
І мук тяжких спадуть кайдани,
Зітхне з полегкістю вона.

Коли закінчиться війна,
Воскресне світ весь на руїнах,
Моя прекрасна Україна
Відродиться ясна, красна.

Коли закінчиться війна,
Сконає Путін-упиряка,
Розсіється російська мряка,
Імперія впаде жахна.

Коли закінчиться війна,
То пролунає у етері,
Що ти — розвалювач імперій,
Вкраїно, волі сторона!!!