То засумую, то заплачу
Серед знайомих, як на гріх, –
Я стільки горя в світі бачу,
Що вже душею занеміг.
І став лякливим, наче пташка,
Та злим, мов пес на ланцюзі,
Бо сподівань маленьких чашку
Струїли вигадки чужі…
27.12.21

Зима. Мороз! Літають феєрверки
і майже не підняти голови –
частує щедро ворог. Ті «цукерки»
нагадують зі смертю буревій…

Різдвяна ніч. Очікування свята
і вибуху фонтан лише за крок!
Ураз не стало брата, сина, тата…
З окопу воїн – прямо до зірок.

А новий рік, дев’ятий, – на порозі.
Його прихід – для кожного своє…
Нам – Неньку боронити на морозі,
а їм: ікра, шампанське, олів’є…

Коли — солодкі помаранчі, салюти і Новий рік,
синичкою до Бога полечу сонячно помолитися!
А зараз лежу розкидана, наче сіль, на пОдушці:
коси білі набридло чесати та зима у зміїній сумці
поселилась. Поряд тінню блукає солом’яний чоловік
і прагне зігрітися.

Знов його принесло із снігом і важчі стають повіки,
пронизує поглядом синім, читає мене — закриту книжку.
Сміливішають раптом йому долоні, хоч сам ще — молочна річка.
Кефірно-йогуртовий — манго і маракуйя, мов спогади літа,
що привіз із Риги. Якийсь художник, морський бурлака…
Ставить троянди у банку, із столика струшує крихти
ліктем птаха орлинного крику.

Лежу, як змія у піжамі спиною до нього й чекаю мовчки.
Краще б пішов світ-заочі, краще б таку противну не бачив!
Краще б ота медсестричка, на руці із червою стрічкою, заколисала ночі,
а він сидить над проваллям хвороби і трохи, дурний, не плаче...

Не повертайся до нього носом мокрим із ковідного палацу…
Хай уже прийде тоді, як стане життя, хоч на зірочку кольорове…
Озеро лебедине грає у нього в краватці і балерина танцює на піджакові…

Нас розділяють важкі целофанні вікна,
білі стіни сніжинок із країн казкових.

Шаленіла тигриця:
«Тигре, любиш ти Гриця!»
Відказав тигр тигриці:
«Я вже з’їв того Гриця».

Навісні й дурнуваті
Розповсюджують вату,
Але тих шизуватих
Завелось малувато.

Мріють колаборанти
Про московські десанти.
Та прудкі комерсанти
Запроваджують Санту.

Ну ось і вже десяток восьмий.
Бодай і вам…бодай і тим…
Зустріти всоте тиху осінь -
Я навіть знаю де, і з ким…
І щоби сонце, сад і столик,
І щоби вогник, і тепло...
І щоби сліз ніде, ніколи.
І не важливо чи село,
На морі чи, на суходолі,
Аеропланом поміж гір,
А чи космічно, чи поволі
У колі зради, чи довір…
Ви уявіть - десяток восьмий!!!
Респект! - кричатимо… - Віват!
Ну що ж, встрічайте друзі, ось ми -
Прийміть і нас до своїх вад…
26.12.2021.

Люба, доле моя і... нещастя моє,
нам рукою б махнути, лишити як є.
Та уперто удвох млості топимо лід –
певно знову обох манить булого слід.

Чи любов нетривка? Поодинці усе…
Нас кохання ріка в різні боки несе:
не заклали сім’ї, а позбулись тепла –
мабуть душі свої спопелили дотла.

Помарніли чуття, охололи серця,
у гонитві звитяг добрели до вінця.
Догорає зоря, нове сонце встає…
Доля ти – не моя, щастя я – не твоє.

В краю далекому, де літа
Тепло невгасне цілий рік, –
Вікно, завбачливо відкрите,
Завжди повернене в мій бік.
І так вилискує яскраво
Промінням вибілене скло,
Що відчуваю в час сльотавий
Ним подароване тепло.
Ця теплота, мені на подив,
Таку здолала далечінь,
Що я повірити не годен
Чи не найкращому з везінь.
Бо нині з радості лиш плачу,
Що не холону, як зола,
А жду і далі нетерпляче
Заробітчанського тепла...
26.12.21

У лісі стали кращих вибирати.
Мовляв, їм треба премії роздати.
Ведмедю дали першому за силу.
І рисі теж за усмішку красиву.
Сові – за мудрість, зайцю – за сміливість.
За хватку - вовку, білці – за кмітливість.
І вепру за надійність, як годиться.
За хитрість, звісно, краща то лисиця.
- А як же я? – почувся крик сороки.
Зітхнули всі та їй вділили трохи.
Хоч хтось бурчав, дививсь на неї скоса.
Нехай. Щоби не пхала всюди носа.

Як добре, що в житті є люди ліпші.
Прості, порядні, щирі. Зовсім інші.
Посад і коштів, зиску їм не треба.
Поможуть не за гроші за потреби.

25.12.2021

Стан вродливої пані скрипковим ключем,
Груди пишними булками в блузі.
Чом вуаллю жалоби покрите лице,
Відвернулись і недруги й друзі?

В книзі не вистачає абеткових слів?
Зажурилась, як верби плакучі,
Занедужати ладна, щоб хто пожалів,
Рукавом витер сльози пекучі.

Остудив жар чола у спекотні жнива,
Взимку вислухав, як семиструнну.
Матіолою пошепки в ліжку назвав,
Огорнувши печаль в теплі руна.

Крил торкаються кучері ясно-руді,
Погляд — м'ятно-зелених самшитів.
Кажуть люди, що друг пізнається в біді,
А не в щасті та зоряній миті.

Ні, не правда, бо заздрість, як гостра коса,
Полосне, аж до крові проколе.
Все пробачиться, та виняткова краса
Не проститься цій жінці ніколи.

24.12.2021р.

Граціозною, доброю, милою
Ти була, але я не вберіг,
Адже стала хмаринка могилою
Для надій найдорожчих моїх.
Промелькнуло все добре, як вихори,
Чи веселки барвистої гра, –
Ти лишилася в пам’яті тихою
І яскравою, наче зоря.
Вічно в небі гуртами безкраїми
Плинуть хмари в німу далечінь, –
І постійно в обійми приймаю я
Однієї з хмаринок тих тінь…
25.12.21

За роком рік... тисячоліття
триває світле торжество –
на радощі батькам і дітям
у кожен дім іде Різдво.

У всіх з’являється надія –
напередодні іменин
за них піклується Марія
і незаконний Божий Син.

Усі гріхи собі присвоїв...
усе, що повзає на дні –
і фарисея, і ізгоя
прощає у святкові дні.

За це, вознесений за руки,
несе свій хрест багато літ,
дарує людям Заповіт
і спонукає до науки, –
лише приречені на муки
рятують божевільний світ.

12.2021

Тепло твоїх долонь я відчуваю
Та усмішка привітна гріє теж.
Хоча тебе давно уже немає
І днів щасливих більше не вернеш.

А спомини-птахи усе літають,
Приходиш в сни, матусенько моя
І ніжно й лагідно до себе пригортаєш,
Тоді дитиною знов почуваюсь я.

Пісні твої звучать в душі частенько,
Співаю онучатам їх своїм.
І мудрість настанов твоїх, рідненька
Я не забуду скільки буду жить.

2021 р.

Каштан засмаглий,
Двійко жолудів
Та кетяг горобини –
Оце й усі сусіди мого столу.
Каштан навча вагу відчути.
Жолуді оповідають про могуття.
Мугиче тихе мурмурандо горобина.
Як і додам щось,
То хіба що очеретину з-над Десни
Та гілку терну з Чернечої гори.
Для рівноваги, звісно.

Щоби не думать без угаву
Про те, чого іще нема, –
Пора вже братися за справу,
А не журитися дарма.
І непомітно зникне сором
За те, що мав і не зробив,
Якщо натхненно і бадьоро
Вершити буду щодоби.
Тоді радітиму щомиті
Рядкам написаних творінь,
Коли зумію задушити
В собі байдужість, спокій, лінь…
24.12.21

Біжить назустріч вітер свіжий
Ніяких сцен і репетицій
Я згоден, я для Вас - невіжа
І заримуємо - вовчиця…

Біжать назустріч кілометри…
А звідкіля, неосягнути
Тепер по-черзі в’яжем светри
І заримуємо: з отрути…

Біжать на зустріч наші рими…
Лиш зупиняє непогода
Вітри довіри поміж ними
І заримуємо: порода…
24.12.2021.

Не будь чужинцем у своїй землі,
Не будь у гостях у своєму домі,
Пильнуй, аби підступні москалі
Не розпалили вогнище Содому!

Не підливай у вогнище бензин -
Згориш і сам і край погубиш отчий...
Та все дарма – не чує скурвий син,
Адже давно до срібняків охочий.

І
Смішна сніжинко, нащо ця зима?
Підсніжні лапи простягли ялини.
Паркани снігу. Сонце зазива.
Морозу шепіт в комірець долини...
Смішна сніжинко, ця зима - тюрма!
ІІ
Десь там, в деревах, думи-олівці.
Їх вміст - крихкий, від доторку закований.
Сидять пернато-круглі горобці:
тремтять серця, а погляди лаковані.
Десь там... в деревах... істинні взірці!
ІІІ
Смішна сніжинко, нащо ці слова,
які ізнову стосами, утомами?
Зимове сонце небом колива -
зимове серце з давніми оскомами!
Смішна сніжинко, завтрашня трава...

2021

Як до людей ти – так вони до тебе,
Добром завжди віддячать за добро.
Ніяких див шукати в тім не треба.
Я зараз розказати хочу про
Одну таку історію вже давню,
Що була дев’ять сотень літ тому назад.
В часи хрестові – і гіркі, і славні
(Та не було іще епох без вад).
Тоді якраз в далекій Палестині
Був королем славетний Балдуїн.
А що навкруг весь час велися війни,
Меч не ховав, з коня не злазив він.
І не лише зберіг всі володіння,
А ще й розширив, в сарацин забрав.
Чи то йому було в житті везіння,
Чи він і справді хист великий мав?
Та ми говорим про хороші вчинки.
В однім поході (їх не полічить)
Знайшли солдати мусульманку-жінку
Яка ось-ось збиралась народить.
Король велів красуню не чіпати,
Накрив плащем і килим простелив,
Велів негайно лікаря позвати
Ще й молоком дитятко напоїв.
Та й відпустив з рабинею одною
Аби її додому довела.
А сам із військом знов пішов війною
Де невсипуща доля їх вела.
Пройшов десь рік, випадок той забувся,
Згубився між важливіших подій.
Король знов в обладунок одягнуся,
Щоб сарацинам новим дати бій.
А сарацин удесятеро більше
Ніж має війська славний Балдуїн.
Але вони себе даремно тішать,
Бо відступати і не дума він.
В бою невдача короля спостигла,
В жорстокій січі весь загін поліг.
Його здолала мусульманська сила
І він нічого вдіяти не зміг.
Один-єдиний ледь живий сховався
В густих кущах, що поле поросло.
А уночі він до Рамли дістався
Де трохи війська власного було.
На ранок сарацини оточили
В великій силі місто. І тоді
Усі,хто був у місті, зрозуміли,
Що неминуче бути їм в біді.
Не зможе місто вистояти довго
Супроти сарацинської орди.
Лишалося молитися до Бога,
Бо битися уже не до снаги.
До смерті усі стали готуватись
І сам король молився серед них.
Але ж повинно було таке статись:
Заледве денний гамір трохи стих,
Якийсь емір зі стану сарацинів
Пробравсь таємно й запропонував,
Що короля він виведе за стіни.
Бо хід таємний з цього міста знав.
- Чому мене ти хочеш врятувати? –
Спитав король здивований його.
Той відповів: - Це, Балдуїне, плата
За жінку і за сина мойого.
Хоч ти мій ворог – та не маю права
Злом відповісти на добро твоє.
Як зрозумів король у чому справа,
Сказав: - А як же військо все моє?
Не можу я покинути солдатів.
Помру вже краще з ними та і все.
Але солдати почали благати:
- Іди, королю! Хто ж іще спасе
Від сарацин без тебе королівство?
За нас не бійся, Бог не кине нас.
І зі сльозами проводжало військо
Його з фортеці через темний лаз.
Емір від слів своїх не відступився
Аж до Арсуфа короля довів.
Там зі сльозами вони обнялися.
Один і другий – справжній чоловік.
А далі війни і нові походи,
Король на місці знову не сидів.
Та більше в нього не було нагоди
Аби свого рятівника зустрів.
Все ж не про те у нас сьогодні мова.
А про добро, віддячене людьми.
І я вважаю, що було б чудово,
Якби так само поступали й ми.

Зима мела дороги помелом,
Нудьга шугала протягом по хаті.
Я ж принесла тобі: душі тепло,
Іскристий сніг на комірі пухнастім.

Надію... дещо із рожевих мрій,
Шампанське, соковиті мандарини,
Очей п'янких смарагдовий завій,
Бентежні подихи бажань нестримних.

Пшеничного волосся водоспад,
І загадкову посмішку Джоконди.
Звабливий кошик чарівних принад,
Блакитний безмір моря насолоди.

Заграву, що у серці струменить,
І місячного сяйва сполох дива .
Аби спинити неповторну мить,
На циферблаті стрілку зупинила.

Спокусливо здіймала уночі
Над океаном пристрасті — тайфуни.
Лишивши на неголеній щоці
Коралову помаду і парфуми.

22.12.2021р.

Недаремно білокрила
Чайка бачилася в сні, –
Від морозу захмеліла,
Ти зустрілася мені.
Білолиця і білява,
Тонкостанна й гомінка, –
Посміхнулася лукаво,
Упізнавши земляка.
Позабулося, напевно,
Заклопотаній тобі,
Як я чубився даремно
Через очі голубі.
Бо тобі було байдуже
І тоді, і зараз є, –
По кому сумує дуже
Серце зраджене моє.
Постояли край дороги
Без надій і сподівань
Приростити другу роги
Чи навіяти страждань…
23.12.21

На ковчезі, на ковчезі
Погубилися з тобою
Де, тварюко, ты пропав?
На ковчезі, на ковчезі
Ми гойдалися юрбою
Над водою...
Над скалою...
Над стіною дощовою,
Світом, що втопав.

Курво мамо, де ж ти дівся,
Не знайду ніяк.
Чи загинув?
Чи втопився?
Чи крізь землю провалився?
Що ти за мудак!

Тут безвихідь. Всюди звіри:
Кіт, і лев, і пес,
А, найгірше, кожен з них
З парою приперсь!

Я слова свої, звичайно,
Заберу назад.
Не тварюка, і не падло,
Ні, і не мудак!

Любий, милий, повертайся!
Я твоя навік.
Я не хочу крокодила,
І горилу,
І годзилу...
Ти ж єдиний на ковчезі
Людський чоловік!

Твоя замовлена відмова…
І мій невичерпаний сум
Дует на вигляд надчудовий
І поруч сміх, і поруч глум…
І як усі, ми тут не вічні
Хіба звернутись до спецслужб
У грудні - ні, мо краще в січні?
Жива нужда - найкраща з нужд…

Твоя запудрена відмова…
І мій надуманого слід
Зізнаймось, вольному ізмога -
І ми одні на цілий світ…

А ось і січень і гірлянди
Так пахне маминий пиріг…
Тепер для діток ми гаранти
Хоч раз в житті, а переміг…
20.12.2021

Я просто хочу спокою і тиші,
Щоб слухати як вітер сни колише,
Почути як шепочуться ялинки
І як співають зорі без зупинки,
Глядіти як русалка шиє плаття -
Тканина синя в біленьке латаття,
На березі мрійливе верболоззя
Вплітає хвилі у тонке волосся,
Як човен срібний - світло чарівливе
Думки купає в озері сяйливім,
Як день заснув, хоч миготить ліхтарик -
Нічного неба сяючий кришталик,
Як ранок ніжний бережно навшпиньки
Спускається з крилатої хмаринки,
Як Землю-донечку в обіймах обережно
Голубить Всесвіт - Сяєво безмежне...
Я лише прошу спокою і тиші,
Щоби читати те, що Небо пише...

Якби Богові можна було розказать,
Якою ти всім нам була дорогою –
І красива, і лагідна, немов тиша ранкова,
Як усі ми любили тебе,
І як хлопці поспіль добивались твоєї любові.
Не кажіть, що запізно.
Що тебе в озерці знайшли
Через тиждень, як вийшла з дому.
Мовляв, вона Богові сама розповість,
Як рішилась всіх нас лишить достроково.
Оповість, та не все, бо скромна занадто була.
Може, тому і риба до неї сама
Із Десни підпливала,
І гриби виростали, де тільки ступала нога...
А як в преферансі всіх дивувала...
Як до Господа дійде все те,
То ось про що ми хотіли б Його попросити,
Хай поселить її біля лісу. Побіля Десни
З нею ж вона стільки літ дружила.
І городу хай дасть хоч три сотки.
Бо не зможе вона без роботи і дня прожить.
Добре знаємо, якою була вона на цім світі.

Колись ви називалися... братами??!
а нині... пересвідчилися ми,
що стоїте наругою над нами,
бо не бували добрими людьми.

Украли історичне первородство
у вільного народу козаків,
усюди насадили віроломство
опричників, злодіїв і катів.

І лижетесь лукавими устами
із нашою «елітою», аби
оця повія стала на диби,
сповідувана вашими попами.

Плюєте ви на право і закон,
аби пройтись війною по пустині
та осквернити лаври і святині
і поздирати золото ікон.

«Бабахнути» у вас немає сили,
та їде дах у мавпи на даху,
а єзуїти бомби і кадила
уже готують світову «труху».

Надію мають ваші лжемесії
чумою прокотитись по землі,
аби бенкетувати у Кремлі.

Смертельне жало отруїло змія.
На часі – трепанація Росії...
її заріжуть голі королі.

12.2021

На тебе, любий, схожа дуже,
Така ж нестримна і зухвала,
Вряди-годи тепла замало,
А навкруги одна байдужість..

Така ж замислена, сердечна,
Як лине пісня понад степом,
І упиваюся сонетом
По самі вінця безкінечно.

Терпляча, віддана, дитинна,
Подеколи відверта, надто.
Дивлюсь на світ підсліпкувато,
Ховаюсь в мушлю, мов перлина.

А інколи, буваю птахом,
Що гасить зорі світанкові,
За вірші сповнені любові,
Кладемо голову на плаху.

Губами гоїмо стигмати,
Коли пірнаємо у ніжність.
Два береги таки сумісні —
Дай Боже, їх не роз'єднати.

21.12.2021р.

Хлипала, хлипала, хлипала осінь,
Хлюпала, хлюпала дрібним дощем.
Вже і зима але мокро і досі,
Снігу нема й не морозить іще.

Надворі погода на зиму не схожа,
Суворих давно ми не бачили зим.
Хлипає, хлипає й хлюпає досі
Зимним набридливим своїм дощем.

2021 р.

На дурниці демос ох клює,
Мов на комунізм Чапай і Петька.
В шані - з кокаїном олів'є
Та із анашою - хрін та редька.

У меню - луска із карасів
Та під майонезом блохи й пранці.
Брюки заправляють у труси,
А царя обрали із паяців.

Я ж у звичках геть не богатир,
Нецікавий люду ані крихти.
Не сякаюсь в клапоть бороди,
Не гризу у товаристві нігті.

- Пане водію, притиште звук!
Пасажири в крик! Господні муки!
...обізвали "дохтуром наук"
І послали в безвість на три букви.

22.12.2021р.

Пам'ять відроджує спогади ті,
Що не пішли забуттю на поталу, –
Ти, мов ялинка, в зеленім пальті
Обіч дівочого гурту стояла.
Очі яскраво зоріли в пітьмі
І на волоссі сніжинки іскрились, –
Ти так раділа раптовій зимі,
Що гнів образи змінила на милість.
Руку безпечно мені подала,
Мрії довіривши та поривання, –
І посвітлішала сніжна імла,
І обірвалося довге мовчання.
Ми аж до ранку топтали сніги,
Пестощі множачи на витривалість, –
Свідченням вірним тієї снаги
Теплі цілунки на щічках лишались.
Більше нічого ніхто й не хотів
Серед холодних завій незчисленних, –
Чом, як ялинка, в зеленім пальті
В згадках узимку приходиш до мене?
22.12.21

Вона перед тобою, наче млосна пава,
в поезії нічній повільно птахом плавала,
з- під вій дивились засмучені заплави,
поділ червоної спідниці гравсь за право,
щоб лише їй у постіль ніс ти чорну каву!
Вона стелилась, наче молода трава…

Зелений ліс на сцені, супровід музичний,
й твоє сум'яття на розгубленім обличчі.
Ще потай сам в собі тонув у протиріччях.
Її мета — метелик щастя та жіночі вірші…
От спільно й розгадали б древній код да Вінче,
та гріли поруч густі, мов мед слова…

До тебе радісно злітались врадувані діви.
Ти усміхався лагідно та роздавав їм диво:
квітки автографів із ягід гіркуватої калини.
Палив на сходах... А вогні, мов жовті сливи
сміливо падали коням твоїм у яблуневі гриви…
Чому ж зуроченим царевичем стояв?

А юний ранок виліз понад зимній Київ,
оце усе твоє самітництво й крафтОве пиво...
І погляд промінцем причетність її міряв,
і вслід тремтюча проливалась звуків злива...
Ну, — наздогнав, ну,— очі нарікав — морські оливи…
На білій лілії твоя важка заснула голова…
Юлія Івченко. 2016. грудень.

вибач йому усе… те, як варив чорну каву диму на кухні,
як забував найважливіші дати між зимовими мухами,
як пив коньяк із кераміки келишка та глухо кашляє у рукав.

у його розумінні кохання — це помада на краватці залишина,
вірші твої непрочитані, що так і не навчились сіятись тишею.
його любов — важкі каравани верблюдів і вбогі із слова жнива.

це коли, скрипучо стискає зап’ястя і червона білизна зітхає,
це коли, купує обручку із липкої смоли й не вірить ангелам раю,
це, коли ти жариною жвавити маєш його крижаний димар.

садить на вістря аб'юзів , прокручує в море твоє кинджали
й солоно знову ридають очі твоїх опухлих у смерті рибин.
і споглядає на підвіконні осині жала зав’яла мамина кала
й тужить:
—Доню! Зима...

дай квітці, дурненька, ковточок святої води..
й світ- заочі в безвість тікай від кривавого лиха льодин.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=3886485661429454&set=a.1066159186795463&type=3

Увійди в мої сни
На порозі весни
Чи узимку, чи влітку,
А чи восени.
Не увійдеш одразу –
Либонь зазирни,
Але сни мої, мила,
Не омини.

Увійди в надвечір’я,
За дня, чи вночі.
Підбери до дверей
Чи до серця ключі.
Увійди, оминувши
Дві тисячі бід,
І тепла принеси,
Як борщу на обід.

Чи до столу сідай,
Чи у ліжко лягай,
Чи стола накривати
Мені помагай.
Чи співай, чи кричи,
Чи на вухо шепчи...
Оживи мої сни –
Не мовчи, не мовчи.

Без раніше і потім люби мене
Без раніше і потім я твоя
Тільки сьогодні зоря зійде
Зоря... Зоря... Зоря...

Єдиний ти, єдина я - я знаю:
Зійшлись на тобі всі світи.
Єдиного тебе тепер кохаю
А ти? А ти? А ти?

І нехай усе буде як буде.
Наші серця - в унісон.
Я не вірю, що так буває.
Це сон... Це сон... Не сон!

Ти знаеш куди тобі йти
Ти знаєш, хто на тебе чекає...
Коли печаль накриває,
Коли накриває втома,
Ти знаєш, куди всі ведуть шляхи:
Додому... Додому...

Не страшний тобі снігопад,
Не засмучує падолист,
Все завжди тут як і колись -
Мур, подвір'я, у квітах сад...
Знайдеш ти і безпеку тут,
І прихист, і захист..

І навіть коли дім спустів
І навіть коли квіти зів'яли
І у заторах рятівники застрягли
Ти це ти, і відступати не слід
Навіть коли погоріли усі мости
Ти ідеш навпростець, убрід!

І несеш із собою в світ
Незліченні свої скарби.
Наодинці і серед юрби
Для щастя є причина вагома:
Ти знаєш, у серці в тебе є дім -
Ти всюди як вдома.

Ми попрощалися позавчора,
А сьогодні йшов сніг
Ти на прощання казав: "Ніколи"
А сьогодні прибіг...

Захеканий, спраглий, щасливий:
"Гайда цілуватися!"
Sero venisti, милий.
Сьогоднішня я не та.

Не увійти в одну ріку двічі
І - Слава Богу!
Sero venisti, милий.
І рушником дорога.

Гнали вівців по дорозі…
Вітер плентавсь повз доріг
Батоги були невзмозі
І ніхто до них не міг
Втертись в загнену довіру
В стадну міцність - зговір душ
Де ж пізнати тую міру?
Загубивсь. Відстав. Неруш…
20.12.2021.

Біла казка.
Біла сніжна казка.
Сніг усюди: падає, кружить,
Сяйним змістом огортає груди,
Передсмаком свята мерехтить.

Сніжний Київ.
Вечорово-ніжний.
В срібні шати вбралися дома –
Чепуряться зиму зустрічати,
Бо прийшла, нарешті, ця зима!

Сніговію подих.
Подарунок.
Білосніжний полог для землі.
Теплий, хоч й зимовий, поцілунок
На поснулому у товщі днів зелі.

Привітання.
Снігове, тендітне.
Сяючі пухнасті килими –
Пелюстки грудневої сніжквітки,
Зрощеної у садку зими.

20.12.21

Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і суниць.
А, може, він спинився, бо стомився?
Перепочине – в дальшу путь майне.
Такий у жоднім сні не снився.
І, зрештою, чом він обрав мене?
Не він, смерічко, ти його обрала,
Останнім дивом стала перед ним.
Ну, що його на смерть таку послало,
Щоб так з розгону врізатись грудьми?
...На Яблуниці заметіль і темінь за три кроки,
Сліди од лиж заносить вітер крижаний.
...Який цей світ до остраху широкий,
А ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий...
Які ж бо ще ми діти перед ним.

Добрий день колеги! Цьом! Віват!
Розкажу вам тайну цікавезну:
У поета борода до п'ят
Мусить бути та рожеві пейса.

Борода - ознака розумак,
Геніїв! І не простих, а супер!
Хай прикриє вовна весь п'ятак,
Аби вам позаздрив навіть зубер.

В мене ж бороди, на жаль, нема,
Бо голюся мало не щоденно.
Тож моя поезія сторчма
Стала. Муза хвора, аж зелена.

Пейса рік тому відгриз Пегас
З голоднечі,- отака халепа!
І тепер у мене все гаразд -
Свій талант вимучувать не треба.

Геть чорнило! Буду пити спирт!
Творчості зупинено турбіни!
Побажаю вам густих борід,
А для цього - їжте вітаміни.

21.12.2021р.

Стривожені досвітом зорі
Ховаються в неба глибінь,
А сутінків тіні прозорі
За ними стоять опостінь.
Туманів зростаючі кошла
Обкутують сонну ріку, –
І схилів пологі підошви
В імлі попелястій димку.
Світає неквапно і мовчки
Ясніє усе на виду, –
Вбирають допитливі очки
Світання неспішну ходу.
21.12.21

Ковідну тищу закортіло бабі,
А я кажу: - Це фікція! Обман!
Неначе виноград на баобабі,
Або із зайця мертвого жупан.

Оформити непросто цю халепу,
Потрібно мати, ну, хоча б, смартфон.
Сертифікат у "Дії" також треба,
Не рипася, бабусе, охолонь.

Старенька ж вперта! "Гробові" однесла
У магазин комп'ютерний бігом.
А далі що робить - не знає! Безлад
У голові! А планів - тьма! Огром!

Вакцини уштрикнула аж три дози,
Отримала ковІд-сертифікат.
Банкір оформив картку: "Нате! Прозит!!
Використовуйте від влади опіат!".

А вибір пишний! Книжка про розтління,
Вистава із кролями та кнуром.
Кіно про дів, в басейні омовіння
Та у підвалі металічний рок.

У бабці шок! Нема кінотеатру
В селі! І вже не до книжок!
- Та ну її, цю тисячу, до ката!
Це хто придумав гру оцю - жидок?

Та ні! Хахол! Самі за нього голос
Віддали років зо два тому. Так?
Тепер від нього бачте яка користь?
Ще трохи і народ ухопить шляк!

Вв'язалась в гру стара собі на шкоду,
А разом з нею - кум, зятьок, кума...
Дивлюся серіал "Слуга народу"
Та реготати сил уже нема.

20.12.2021р.

Висиха душі криниця,
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

Сяду з Вами на порозі,
Поклонюся я землі.
Стану справжнім, як Природа,
Як вечеря на столі.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А батьки — уже зима.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

Щось воно таки і буде…
Змокне - висохне, і - зникне
І прийдуть вже інші люди…
Головне щоби без крику…
І прошу я вас, без бійок
Без претензій до фамілій
Бог є Бог - не ставить двійок
Він всього лиш наш Невільник -
Сотворив і щось прогавив
Розбрелися… розіп’яли…
Рік у рік. Неважні справи
Ось і тема для заяви...

Щось воно таки і буде
Світе мій, твої деталі…
Знову гнівом тхне повсюду...
Знову стеляться печалі…
20.12.2021.

Бог лише один - Ісус Христос,
А Єгова та Аллах - несправжні.
А в дітви в пошані дід Мороз,
У індусів - Будда у нірвані.

Що робити? Хто підкаже, га?
Йти до церкви чи до синагоги?
І яким молитися богам,
Як довкола гоги і магоги?

Кум - католик, дівер - протестант,
Брат - юдей, а жінка - православна,
Я ж - ні те, ні се (і це не жарт!),
Наче скисла в глечику сметана.


Бо у вірі темний, мов дуліб,
А спеціаліст - лише в любові...
Лізе крізь вікно місцевий піп,
В двері грюка свідок Ієгови.

20.12.2021р.

***
Буває, гірше – краще тим, що інше...
тлумачити найлегше білі вірші,
тому, напевне, стиль Аполлінера
поети копіюють найчастіше.

***
Оспівується іноді на сайті,
які чудові вірші пелехаті...
а що... якби на двоє поділити
і всю кострицю зайву причесати?

***
Хто має очі й вуха – бачить, чує,
як мовиться у Біблії... і всує
надіятись, що ти усім цікавий...
як є молитва – буде й алілуя.

***
Із епітафій мого житія
найцікавіше те, що я – не я...
«я не співець чудовної природи...»,
але живе поезія моя.

***
Ми ідемо і їдемо як зайці,
зациклені на мові та ерзаці,
але займають ніші і місця
зозулі й півні, коміки й паяци.

***
Не бажано плювати у криницю...
хоча усе водою освятиться,
та най відображаються у ній
живі фізіономії і лиця.

Висіяне
Чи бути, чи не бути – не дилема.
Собою будь – і висіється тема...
у топі бути – не обов’язково,
бувай усюди, але йди окремо.

12/21

Цей до зими похмурий перехід –
немов смутна зелена смуга райдуги,
але трави веселий малахіт
спалахує святковими смарагдами.

Цей перехід тремтить і мерехтить,
немов стрімка зелена стрічка райдуги…
Але трави привітний малахіт
спалахує спокійними смарагдами.

Цей перехід бадьоро перейдіть,
немов дзвінку зелену річку райдуги!
Але трави холодний малахіт
спалахує смертельними смарагдами…

10-20. 12. 2021

Мій настрій зіпсувався геть ізрання,
Від сльозотечі голова бо-бо.
Просили настрочити про кохання,
А я наквецяв, звично, про любов.

Ну то і що? Хіба погана тема?
Неначе ні. І позитиву тьма.
Від розпачу на язиці екзема,
А від образи - шлунок надима.

Ніхто не хвалить! Шлють одні лиш скарги
І дуються, неначе ті сичі.
То, може, не звертати ніц уваги
На критику шановних читачів?

20.12.2021р.

Край лісу росли дві берізки-подружки,
Зелені були навесні
Їхні маленькі-маленькі листочки,
Співав соловей їм пісні.

І літом спекотним вони зеленіли,
Під ноги стелилась трава.
А восени стали всі золотими
Листочки-стрічки в головах.

Зима вбрала іній гілки на деревцях.
Що сріблом на сонці сія.
У будь яку пору порадують серце
Й душа заспіває твоя.

2021 р.

І кошти копичу потроху дарма,
І маю даремно іще якісь цілі, –
Бо осені стала на зміну зима,
Бо цвітом весняним життя пролетіло.
Бо з плином років нестихаючий бій
Для мене природно закінчиться крахом, –
Щоденно вливається річка надій
У море безмежне постійного страху.
20.12.21

Наложнице одвічної журби,
Заложнице медової спокуси,
Не приставай на пристрасті юрби,
Бо я тебе утратити боюся.

Мій жар в чужих багаттях догоря,
Я обпікався тяжко і пекельно
І сплачував рахунки лихварям,
Хоч жив у світі майже паралельнім.

А ти, а ти - зуміла перейти
З дороги честі на стежину зради,
Та я прийму усі твої світи,
Лишень світи для мене зорепадом.