ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду своє помешкання (як залишають в минулому порвані сандалі) і крокував бруківкою

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2021.01.03 08:06 ]
    Інакший голос…
    Інакший голос,
    ти якого ось.
    Прононс біди
    в концертній залі ранку.
    Сюди іди –
    тут щастя відбулось
    і шлях роздоливсь
    повз хмарки́ серпанку.

    Інакший голос,
    ти якого блеф,
    якого вдих –
    застуджена реальність.
    З долонь моїх
    твій білий барельєф,
    напнувши воло,
    корчить ґеніальність.

    Інакший голос
    тільки не кричить,
    він мій завмуз,
    що подає команди.
    Лукавий блюз
    тепер щодня звучить,
    мов пса запрошує
    з зимової веранди.

    3 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 164"


  2. Віктор Кучерук - [ 2021.01.03 06:26 ]
    * * *
    Ніч, наче тінь, промайнула і зникла
    В ясності добрій прозорого дня.
    Лагідна прозолоть вплавилась швидко
    Блисками й іскрами в шибку вікна.
    Сонце сіяє невтомно над світом,
    Тільки природа дрімає німа, –
    Сковує холодом яблуням віти
    Ледве припудрена снігом зима.
    Як іще пору оцю обманути,
    Щоби наблизить появу весни?
    Серце морозом пронизує смуток
    І облягають звеселені сни.
    03.01.21


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.02 21:22 ]
    Вечірнє багаття
    Поволі днина догоряє,
    Парує тихо так земля.
    Лишає сонце в тихім гаю
    Рожевий відсвіт між гілля.

    Усе тьмяніє напочатку -
    Кущі, дерева — як стіна!
    Імлу враз прорізають цятки -
    Вогні із кожного вікна.

    І темрява святково дише,
    Мов усміхається де-де.
    І вогневіше, веселіше
    Вервечка світлячків гряде.

    Імла розсипалась на шмаття.
    Усюди — сяєво ясне.
    Мов хтось розпалює багаття,
    І сад от-от ним спалахне!

    2 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  4. Володимир Книр - [ 2021.01.02 20:09 ]
    Говорило
    Звем говорилом часом недругове рило,
    що по ТБ все б говорило й говорило.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2021.01.02 17:46 ]
    …І то замерзне, то розтане...

    …і то замерзне, то розтане.
    Чобіт потрібно кілька пар.
    Шашлик найкращий – у Рустама,
    на нього попит ще не впав.

    Ще пан пропалий не знайшовся,
    тож бідна пані – у сльозах:
    куди весь час він вислиза?
    (Коньяк найкращий – у Ашота).

    А шо з коханим – скаже лиш
    провидець N (вже зовсім скоро):
    чи до чужої прихиливсь,
    чи вже лежить на дні морському;
    чи десь якийсь головоріз
    його хапає за перуку…

    Напередодні новоріздв –
    такі сумнівні подарунки.

    І то розтане, то підмерзне,
    і грудень віри не втрача,
    що чолов’яга цей кремезний –
    не в шал розпусти, а на месу,
    тож доєднався до прочан.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Панін - [ 2021.01.02 15:34 ]
    Сук Спотикання
    Сук Спотикання -
    Давня проблема:

    Сук,
    на якому сидиш,

    Пиляти,
    чи не пиляти,
    Рубати,
    чи не рубати? -
    Просто ділема з ділем...

    Ну як її розв'язати -
    Підступну проблему
    з проблем?

    З шереху листя
    підказку сприймай,
    Сук,
    на якому сидиш,
    не пиляй,
    А той, на якому,
    ворог сидить,
    Рішуче,
    без сумнівів,
    в єдну мить -

    Рубай!










    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Козак Дума - [ 2021.01.02 14:26 ]
    Іди з Богом
    Гірлянду розвішу в кімнаті,
    прикрашу холодне житло.
    Уявні сніжинки пухнаті
    присядуть мені на чоло,
    на вії, на вуса, на щоки,
    на ковдру, що вкрила мене…
    Чекатиму Нового року,
    а то він повз мене майне.

    Бо ще залишуся у цьому,
    поміж пандемій та судом,
    і затишок власного дому
    розвіють Гомора й Содом…
    Ступай, високосний, із Богом,
    іди і з собою бери
    усе, що підступно за рогом
    сховалось у розпалі гри…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2021.01.02 07:01 ]
    Епістоляр я, епістоляр…
    Епістоляр я, епістоляр,
    конвертами обвішаний.
    Листи надсилаючи, зовсім охляв
    на тлі паперових вирішень.

    Щодня я чатую біля вікна,
    очікуючи голуба,
    що пахне чорнилом – тим сортом вина,
    яке з задоволенням пробував.

    Невже у безодню я кидаю лист,
    де літери плавні і сіпані?
    Мовчання – мороз, що понтонить міст
    на то́й бік, де мрії приспані.

    Примари моїх паперових злук
    зимують на тому мо́сті,
    жонґлюючи в холоді замкнених рук
    краплинками млості.

    Співавторе мій, розтули вуста –
    адреса до болю проста…

    31 жовтня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 59"


  9. Олександр Панін - [ 2021.01.01 23:28 ]
    Білочка

    Кружляючи бенкет
    несамовито,
    Виделкою, мій друже,
    не вдавись,
    Хто надто полюбляє
    оковиту,
    До того прийде "білочка"
    колись.

    Як прийде, то не буде
    порятунку,
    Її стрибок в імлі
    не розбереш,
    Ну як оцю приборкати
    пустунку,
    Як подружитись з нею
    врешті решт?

    Минай халепа,
    як водичка з гуски,
    Хай зловживання нас
    не розіпнуть,
    Як дати більше "білочці"
    закуски,
    Вона перепочинок дасть,
    мабуть.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  10. Олександр Олехо - [ 2021.01.01 14:52 ]
    Ні хрю, ні гав, ні кукуріку...
    Ні хрю, ні гав, ні кукуріку.
    І писк мишей пішов на спад.
    А скільки рил у тому ліку?
    Дванадцять фізій – зоосад…
    І хай му-му іще далеко,
    та все гучніше рев ходи.
    Було б щодня те справжнє млеко,
    не як тепер, вряди-годи…
    Корово-віл – повільні рухи
    і розум трохи на гальмі,
    а ще гудять зелені мухи
    та шия ниє у ярмі.
    І хай в очах сонлива смута,
    але потуга – головне,
    коли є сил порвати пута,
    то й доля кращого сягне.

    Стрічаймо рік без віри в диво,
    але з надією на те,
    що буде щиро, не фальшиво,
    і ошук в Лету упаде…

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  11. Володимир Бойко - [ 2021.01.01 14:43 ]
    Пробудження
    Життя минає роздратовано,
    Бракує затишку й тепла.
    Коли печаллю зачарована
    Душа себе не віднайшла.

    І світ ввижається пустелею,
    З якої виходу нема.
    Не тішить літо акварелями,
    Коли пронизує зима.

    Та всупереч невідворотності,
    Тупій фатальності назло,
    Розтопить прикрий лід самотності
    Душі пробуджене тепло.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.01 12:09 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Камінь "Слон" (Протей)
    Знайдете див у парку ви чимало...
    І ось іще, погляньте, дивина.
    Вона увагу здавна привертала -
    Незвичний камінь в образі слона.

    І хочу розказати вам про те я -
    Морський божок цей — Посейдона син
    Явився нам під іменем Протея,
    Багатогранний і цікавий він.

    Наділений талантом був Пророка,
    Богів усемогутніх волю знав.
    І таємницю зберігав, аж доки
    Могла буть нерозкритою вона.

    Паріс — Єлену — ми це пам’ятаєм -
    У Менелая викрав, у царя,
    Зі Спарти ця красуня золотая
    Полинула у Трою, за моря.

    А Менелай не знав про те нічого,
    Калхаса віщого питав усе.
    І той сказав: знайди Протея-бога,
    Лиш він правдиву вістку принесе.

    Ледь не кусав правитель Спарти лікті,
    Бо пошуків та доля — нелегка.
    Знайшов божка морського аж в Єгипті,
    А той усе від нього утікав.

    Протей — великий майстер перевтілень -
    Рослин подобу, звірів прибирав.
    Та стиснув Менелай його щосили,
    І припинилась в хованки ця гра.

    Він розповів ахейському герою,
    Куди його дружина утекла.
    І що в майбутньому чекає Трою -
    Огорне попелу її імла.

    А ще Протей кузеном був Тантала,
    Про нескінченні муки його знав.
    Ті, що боги йому приготували,
    Й застиг від горя в образі слона.

    З богів — єдиний — жив на морі й суші,
    Різноманітність по життю вела.
    Він мав тонку і артистичну душу,
    Багатогранним був його талант.

    14 грудня 7528 р. (від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  13. Тетяна Левицька - [ 2021.01.01 11:11 ]
    Я буду поряд
    Я буду поряд в радощі і горі,
    у мушлі шум прибою ми знайдем.
    Допишемо на хвилях акваторій
    історію любові, вірша - щем.

    Над місяцем літатимем - колібрі,
    збираючи нектар солодких снів.
    Чумацький шлях нам гратиме на лірі
    зворушливі мелодії дощів.

    Зоря стелитиме покров сусальний
    з мереженої срібної парчі.
    І ти зриватимеш із губ вінчальних
    до забуття цілунки уночі.

    А я дивитимусь в глибоку прірву
    твоїх очей небесну каламуть
    допоки в чудеса кохання вірю
    допоки в серці райдуги цвітуть.

    31.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.14) | "Майстерень" 6 (6.23)
    Коментарі: (2)


  14. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2021.01.01 10:36 ]
    Здійснення мрій та надій
    Дощем заплакав рік цей на прощання,
    Все хлипав, хлипав, хлипав увесь день.
    Сніжити став увечері й до рання
    Намести кучугур устиг уже.

    Все забіліло, сяяло на сонці,
    Казковістю зачарувало всіх.
    Постукав рік Новий вже у віконце,
    Несе з собою безліч мрій й надій.

    Нехай вони збуваються-здійсняться,
    У мирі й злагоді щрби ми зажили.
    Хай подарує всім здоров"я й щастя
    Й загасить врешті полум"я війни.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2021.01.01 09:22 ]
    Тонке́, ледь помітне торкання ранкове…
    Тонке́, ледь помітне торкання ранкове,
    мов промінь, мов сумнів, мов пересторога.
    Тонке, ледь сміливе, омріяне слово.
    А далі – без тебе, а далі – дорога.

    В імлі передчасно поси́віли скроні,
    бо місяць старий має профіль кулястий
    і гріє, вморожений в сонячнім лоні
    засніжений шлях золотисто-сріблястий.

    На тлі перехресть, між пітьмою і світлом,
    мов сонце і місяць у вранішню пору,
    поріднені ми так розлучені підло:
    я вниз упаду – ти підіймешся вгору!

    31 липня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 198"


  16. Віктор Кучерук - [ 2021.01.01 05:41 ]
    * * *

    Забриніло під вітром гілля
    Чи озвалось від дотиків співом?..
    Звеселила хоча б звіддаля
    Мене піснею кличною діва.
    Здивувався б, напевно, украй
    І на поклик чкурнув чимскоріше,
    Адже я, мов безвітряний гай,
    Почуваюся хворим від тиші.
    Порожнеча безкрая навкруг –
    Навіть птаха ніде не музичить, –
    Я без шуму осліп і оглух,
    Онімів і заслаб таємниче.
    Адже очі сухі – ні сльози
    На незмірно відкритих повіках, –
    Тільки смуток зростає в рази
    І щосили гнітить чоловіка.
    01.01.21


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Панін - [ 2020.12.31 20:29 ]
    Весняне Буяння

    Новорічне

    Щезають негаразди
    у тумані,
    Імла засмоктує
    найменший слід,
    Зима для нас ніколи
    не настане,
    Любов завжди
    розтопить сніг та лід.

    Холодна завірюха
    в юних душах
    Не знайде місця
    для своїх тенет,
    Негода нашу ніжність
    не порушить,
    В серцях -
    поліфонія канцонет!

    Не скоро з півдня
    принесе лелека
    чаруюче відлуння
    вогняне.
    Хоч ми один від одного
    далеко,
    За вікнами -
    буяння весняне!








    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  18. Євген Федчук - [ 2020.12.31 17:19 ]
    Легенда про туман
    Густий туман спустився на село,
    Сховав хати, паркани і дорогу.
    Не видно за два кроки вже нічого,
    Хоч сонечко вже, наче і зійшло
    Та крізь туман воно не проглядає.
    Лиш чується, що вже село не спить.
    Десь корба над цямриною скрипить.
    Хтось воду із криниці набирає.
    Десь пастуха вже цвьохає батіг,
    Збирає череду на пасовисько.
    Вже й тупіт череди лунає близько.
    Коли пастух зібрати її встиг?
    Собаки проводжають череду,
    Невидимі та голосні в тумані.
    Корови двір минули вже останні
    І далі десь по вулиці ідуть.
    Василько теж на вулицю хотів,
    Але бабуся з двору не пускає:
    - Заблудишся!- весь час його лякає,-
    Там же в тумані водиться чортів.
    Туман – то ж відьми прядиво прядуть,
    Щоб всяка нечисть по селу блукала
    Та чисті душі довго не шукала.
    Дивись, бо й твою душу віднайдуть!
    Василько не лякався, а, проте,
    Бабусі суперечити не брався.
    Дідусь же лише стиха усміхався,
    З куточка позираючи на те.
    - А хочеш знати, звідки взявсь туман?-
    Спитав нарешті у свого онука,-
    Я не про те, що каже нам наука,
    Хоч, звісно, не кажу, що то обман.
    Але в народі різне гомонять
    Іще від діда-прадіда відоме.
    Не знаю я, наскільки правди в тому.
    Та самому було цікаво знать.
    Бабуся каже: відьми то прядуть
    Аби нечисту силу приховати.
    Та ж нечистю всі звикли називати,
    Пояснення для чого не знайдуть.
    Мій дід мені про те розповідав.
    Колись, як світ ще тільки народився,
    Хоча в лісах вже всякий звір водився
    І всякий птах у небі вже літав,
    Але людей ще не було тоді.
    У дикій тій природі первозданній
    Водилися істоти нам не знані,
    Водилися й на суші і в воді.
    Одні зовсім малесенькі були,
    В лісах, степах із крильцями літали,
    Хоч як маленькі люди виглядали.
    Другі у норах земляних жили.
    Водилися іще напівпрозорі
    В лісах собі блукали і в воді.
    Русалки ще водилися тоді,
    Сирени – тобто їхні сестри в морі.
    Й багато інших водних, лісових,
    Яких сьогодні вже ніхто й не знає,
    Бо їх давно вже на землі немає
    І згадки не лишилося від них.
    Істоти ті зовсім не бу́ли злі,
    Жили собі, нікого не чіпали,
    Хоч часом надзвичайні сили мали,
    Що люди їх не мають взагалі.
    Жили вони не знаючи біди…
    Аж поки, врешті, люди не з’явились
    І по землі поволі розселились.
    А люди ж, знаєш, добрі не завжди.
    Як їм погано – крайнього знайдуть,
    Хто може бути в їхніх бідах винен.
    За те ж хтось поплатитися повинен,
    Інакше і не може просто буть.
    Тим більше, люди, як не як – царі
    Природи, як самі себе назвали.
    Вони ж цілком до Бога схожість мали.
    А тут от від зорі і до зорі
    Перед очима носяться потвори –
    І люди і не люди взагалі –
    Ті півпрозорі, ті зовсім малі,
    Ті у лісах, ті у річках чи морі.
    І вигадали купою всього,
    Про злих потвор, що тільки людям шкодять.
    І вже цькують, де тільки лиш знаходять,
    Зживаючи зі світу із цього.
    Хоч ті істоти дещо і уміли,
    Але чинити опір не могли,
    Занадто малочисельні були,
    Не вистачало їм боротись сили.
    Отож ховатись стали од людей,
    Аби на очі їм не потрапляти.
    Якісь місця впотаєні шукати,
    Де їх людина жодна не знайде.
    В воді знайшли свій сховок водяні,
    Туди ж русалки також заховались,
    Іще якісь істоти приєднались,
    Їх назви вже й не в пам’яті мені.
    В лісах густих сховались лісові.
    Лиш домові, що звикли в хатах жити,
    Не захотіли сховок свій лишити,
    Шукати собі сховки десь нові.
    Хоч і взивали люди злими їх,
    Але, насправді, ті лиш відбивались,
    Як люди надто вже напосідались,
    Вдавались до таємних сил своїх.
    А людям добрим шкоди не було.
    Коли з домовиком господар ладить,
    Ніколи той господі не завадить
    І, навіть, буде відганяти зло.
    Коли з добром людина в ліс прийде,
    То й лісовик нічим їй не нашкодить
    По лісі у блуканні не поводить
    І в пастку ніяку не заведе.
    Але ж не вічно в сховках існувать.
    Хтось хоче перейти в другу господу,
    Хтось хоч на трохи залишити воду
    На березі танок потанцювать.
    Хтось політати хоче, як було,
    Над квітками, нектар із них попити.
    Хтось хоче просто тихо посидіти.
    Але людське їм заважає зло.
    А уночі? Та ж страшно уночі,
    Бо ж всяка справжня нечисть вилітає
    І, справді, всьому шкодить, не питає.
    Отож, жили й боялись, живучі.
    А люди, розігнавши всіх істот,
    Яких вони потворами вважали,
    Тепер у бідах між своїх шукали.
    Хтось має ж бути винним. Ну, так от,
    Взялись тепер за відьом, відьмаків,
    Як люди їх між себе називали.
    Вони якісь знання таємні мали,
    А,значить, були зовсім не такі,
    Як усі інші, й запросто могли
    Якоїсь шкоди іншим всім завдати.
    Те, що хвороби брались лікувати
    І багатьом в житті допомогли,
    То швидко забувалося. А зло,
    Чи, може, заздрість в душах піднімались
    І люди вже топити відьом брались,
    Як хтось лиш плітку кине на село,
    Що та дощі на землю не пуска,
    Чи то корів чиїхось за ніч здоїть.
    Чи то чогось ще гіршого накоїть.
    І вже на відьму кара зла чека.
    Зібрались якось відьми і всі ті,
    Кому від зла людського діставалось
    І радитися всі разом узя́лись,
    Які шляхи обрати у житті,
    Аби хоч якось легше жити стало.
    Сиділи довго, радились були
    І, врешті, вихід хоч якийсь знайшли.
    Найперш, тумани відьми прясти мали,
    Щоб накривати ними часом світ,
    Сховати від людського ока злого,
    Як лісовик виходить з сховку свого,
    Русалки залишають глиб ріки
    Аби на берег вийти, посидіти,
    Часом танок русальний поводити.
    Домовичок, тим часом, потайки
    Господаря міг залишити злого
    І перебратись в більш привітний дім
    Аби спокійно потім жити в нім
    І більше не боятися нічого.
    За те всі мали відьмам помагать,
    Секретами прадавніми ділитись,
    За травами і квітами дивитись,
    Які хвороби здатні лікувать.
    Попереджати, якщо раптом хтось
    Злий люд підніме відьму покарати.
    Можливо, ту ораву полякати
    І відвернути зло би удалось.
    Чому ж, гадаєш, відьми у казках
    Живуть у хижці між густого лісу?
    Там лісові їм допоможуть, звісно.
    І там раптова кара не чека.
    Та й трав і квітів повно навкруги.
    Весну і літо відьми їх збирають.
    А от, коли вже осінь наступає,
    Зігріти сонцю вже не до снаги.
    Сідають відьми і прядуть туман,
    Який навколо землю огортає.
    Людина змоги бачити не має,
    Що робиться у нім. Отой обман
    Дає можливість сховки залишить
    Усім істотам, що ховались досі.
    Русалки із річок виходять босі,
    Домовичок у інший дім спішить.
    Літають феї, бродить лісовик.
    Прислухайся якось в туманній тиші.
    Почуєш: хтось у тебе поряд дише,
    А там тихенько тупа домовик.
    А то десь крила раптом лопотять,
    То феї не лякаючись літають.
    А там від річки хлюпіт долітає.
    Русалки?.. Скрізь вчувається життя.
    Хтось, може, скаже: «Ти дурню несеш!»
    Не бачивши, не слід казать – немає.
    Бо в світі часом й не таке буває.
    Тож треба просто вірити і все


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.12.31 15:59 ]
    Не лишайся сама…
    Не лишайся сама –
    перекинеться ліжко.
    Йде погрітись зима –
    заморозишся нишком.

    Не стогни в однині –
    це до старості звуки.
    Покорися мені –
    приручи мої руки.

    Не будуй перепон
    з ковдр і по́душок з баю.
    Мов товарний вагон
    я тебе розгрузаю.

    Ти відходиш в аске́з,
    а в екстаз потрапляєш.
    Пахнеш терпко, як без,
    пахнеш – і умовляєш.

    19 червня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 160"


  20. Тетяна Левицька - [ 2020.12.31 12:00 ]
    Сокровенне
    Розсипалось небо на друзки,
    над головою, щоб знала,
    не можна тягти самотужки,
    по дерну цілинному рало.

    Кохала - красивих, зрадливих
    і тих, хто мізинця не вартий,
    Люби шоколад в чорносливі,
    дивись на палаючу ватру.

    Навчись розбиратися в людях -
    дитинна, довірлива, щира,
    Далека від словоблуддя,
    близька до неволі, зневіри.

    Порви ненависну світлину,
    розбий старомодні лорнети,
    стань світлом, натхненням невпинним,
    ясною зорею поета.

    Себе полюби, незалежно
    від того, що скажуть мудріші.
    Руйнують слова - легковажні,
    а зводять мости й зАмки - вірші.

    Скинь мотлох думок у багаття,
    молися щодня сокровенно.
    Встань, люба, у чергу за щастям,
    там вистачить сонця стражденним.

    31.12.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (6.14) | "Майстерень" -- (6.23)
    Прокоментувати:


  21. Тата Рівна - [ 2020.12.31 02:04 ]
    Жені
    я добре не знаю її –
    не вийшло пізнати
    юна дівчина років середніх
    білява дрібна
    коси бавовни квітка або
    вовна
    очі сині
    справді сині не для слівця
    сині як вицвіла
    хустка
    лиця

    вуста – оксамитова
    ясна пастель
    коли ніби насухо витерте –
    не говірка
    ця дівчина тиха ріка
    її акварельна рука жестикулює
    наче навколо німа
    стіна
    з якою їй домовлятися про союз

    живе утраченим –
    я трохи її боюся
    але чим довше на неї дивлюсь –
    тим виразніше проступає
    вона із глибин
    свого дна

    мінчанка киянка
    в долонях – донька і сни
    красиві плаття –
    екіпаж у минулі часи
    ілюмінація час від часу дружніх
    розмов
    про неважливі речі про все чудово
    вона нагадує пташку
    з води й роси
    їй не позичати краси

    якби я обирала дороговкази
    шляху свого то
    хотіла б зустріти її знову

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.30 21:02 ]
    Контрасти зими
    А сад неначе у диму,
    Аж задихається в тім «диві».
    Узяв туман світ весь в тюрму,
    І той похнюпився й посивів.

    Все біла мряка облягла,
    З“їдає обриси й предмети.
    Та залишає світла мла
    Дерев чарівні силуети.

    Вже третя йде така зима -
    Уся у мареві омани.
    Де снігу білого нема,
    Лиш смог ковідного дурману.

    30 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  23. Володимир Книр - [ 2020.12.30 17:04 ]
    Порохаті
    В українській нашій хаті
    ще не всі ми порохаті.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2020.12.30 12:40 ]
    Підсумки
    Видувають з палуби роки,
    а вітри не підпирають спину,
    та ...які у мене огірки!
    і яку я вирощу лохину!

    Все ще обнадіюю себе,
    що не за горами інша ера....
    Доля довго кожного довбе,
    а найдовше – селекціонера.

    Більше решти – далі суєта.
    У надії є іще запаси,
    та удача у мої літа
    меншає на успіхи і шанси.

    Те, що маю, буде не моє,
    те, що є у небі, не дістану,
    те, що буде, не лікує рани,
    ну, а те, що спати не дає...
    не міняє таїни досьє,
    а за явним сумувати рано.

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.12.30 11:16 ]
    Зізнатися у тому, що неправда…
    Зізнатися у тому, що неправда!
    Звести́ на себе на́клеп до знаття!
    Так хочуть інші! Так бажає влада!
    Але не я – і не моє Життя!

    Дрібненький жарт, доведений до жанру!
    Питомий фарс, затертий до нудьги!
    Ця влада – скрізь, її вчорашнє завтра,
    щодня встає, та не з тої́ ноги.

    ~ 2010 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 136"


  26. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.12.30 11:25 ]
    Зимовий ранок
    А на світанку морозець подужчав
    І вітер втих, сніг перестав іти.
    Коли ж поволеньки з"явилось ясне сонце
    Й пустило зграю промінців в світи,

    Все заблищало, заіскрилось раптом,
    Сріблястий килим сяяв сніговий,
    Пускала бісики ялинонька з-під вій,
    Вітання посилав зимовий ранок.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Володимир Бойко - [ 2020.12.30 01:12 ]
    Передвечір'я
    Коли тебе не бачу і не чую,
    Я божевільно потайки сумую.
    І лиш тоді у мріях розкошую,
    Як сон про тебе подумки малюю.

    У пам'яті зринає ненароком
    Передвечір'я до нового року...
    І все, не поруйноване роками,
    Назло всьому, існує поміж нами.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  28. Ігор Шоха - [ 2020.12.29 21:32 ]
    Антитеза творчості
    Народились вірші і... розтали,
    залишивши по собі печаль,
    бо, не зафіксоване в аннали,
    пам'ять не утримує, на жаль.

    Та не тануть образи, сюжети,
    фабули, метафори, думки...
    Їх переосмислюють поети,
    копіюючи чужі рядки.

    От, якби мені одного разу
    генії навіяли таке...
    щоб і захмеліти від екстазу,
    і не полетіти у піке.

    До оксюморону не байдужий,
    я, буває, вірю... і – не дуже,
    що у ноосфері зависа-
    є антена поетичних візій...
    ...........................
    ...ні на яку голову не лізе
    те, що «наваяли» небеса.

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  29. Серго Сокольник - [ 2020.12.29 20:15 ]
    Грішне
    Коли ви одні, сумувать моветон... Ні?
    Бо звабою ніч підкладає безсоння
    На гріхоцнотливо незаймане ложе.
    Та тільки безсоння навряд допоможе
    Самій (чи самому) на ньому зігрітись.
    Від ерофантазій ніде не подітись
    Самому (самій) у ночі одинокій...
    А спокій? Що- спокій? До біса той спокій,
    Бо сон відійшов недаремно!.. Пора те-
    лефонні потрібні контакти шукати!
    Тактовність ритм серця розвіює тактом,
    Бо треба контакту! Контакту!.. Контакту
    З метою нарешті покласти край ночі
    В цій камері вимушено одиночній,
    І знову на ложі єднатись тілами,
    Бо грішники ми, не монахи, не лами,
    Обітниць самітності ми не давали
    (та хто з кого врешті їх і вимагА?..))) Ли-
    шив у телефоні, у пам"яті, в тілі
    Той номер, що виграш бажання утілить,
    Як знаєш, казати про що?.. Набираю...
    ...з плодів заповідних еротики раю
    Ці губи пізнають незвіданий смак страв...
    - Привітик, my dear! Зустрінемось завтра?..)))

    .


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120122900851


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  30. Олександр Сушко - [ 2020.12.29 15:43 ]
    Святі грішники


    Віра - благо. Є душевні вади
    І гріхи? До храму хутко йди.
    Хтось біжить попові сповідатись,
    Ну, а я - опуклій попаді.

    От вона усі гріхи й навроки
    Вмить знімає, бо таки свята.
    Я давно поклав не неї око,
    Жінка гарна, має Божий дар.

    Поцілує - і кінець тривогам,
    А обніме - в серці грає туш.
    День і нічку під її порогом
    Жду, коли на службу рушить муж.

    Ну, скажіть, хіба у тому винний,
    Що шепчу їй ніжно "I love you"?
    Кублимося на м'якій перині,
    Наче ув осонценім раю.


    29.12.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.29 10:16 ]
    Із циклу
    Он каменем завалена печера,
    Там Одіссей був у недобрий час.
    У Поліфема зріст, як Гуллівера,
    На луках кіз він і овечок пас.

    Ячмінь, пшениця, жито, інші злаки
    Без сіяча родила тут земля.
    Узяв поживу добру цар Ітаки,
    І спрагу у струмку задовольняв.

    Води набрав чимало у дорогу,
    Овець і кіз повів з собою він.
    Дав барана у жертву Зевсу-богу
    Щоб допливли додому всі живі -

    І Одіссей, і воїни відважні...
    Та спершу у печеру цю зайшли.
    Прийшов циклоп, і греків двох засмажив,
    Він на гостей непроханих був злий.

    Засмажив, з’їв, і молоком запивши,
    Серед печери влаштував нічліг.
    Хотіли греки вбить його сміліші,
    Та камінь з входу зсунуть не могли.

    Заночували. Вранці знов напасті -
    Убив і з’їв ще двох товаришів
    Той Поліфем. Вхід завалив і пасти
    Свої отари в лузі поспішив.

    Від бога велет мав одне лиш око -
    Посеред лоба кліпало воно.
    Замислив мстити Одіссей жорстоко,
    Зробив гостряк із палиці. В лайно

    Вмочив його, чекати став приходу
    Господаря овець і баранів.
    І людожер собі знов на догоду
    Двох воїнів засмажив на вогні.

    Тоді вина підніс йому аж тричі
    У чаші хитромудрий гість Ніхто.
    Так Одіссей назвався. І обличчя
    В усмішці розпливлось разів аж сто.

    “Я з’їм тебе останнім, - чуєш, гостю?
    Таким дарунок буде мій тобі -
    Сказав убивця й знову ліг у постіль
    Заснув. Ахейці мліли у мольбі

    Просили порятунку із полону,
    І палицю загострену взяли,
    І в око увігнали із розгону,
    Циклопа кинули у царство мли.

    Він став сліпим. І заревів од болю
    І побратимів кликав дорогих.
    Всі збіглись. Кажуть: хто вчинив сваволю?
    - Ніхто, - сказав він. І почувся сміх.

    - Ну раз ніхто, навіщо нас покликав?
    Он Посейдон, могутній батько твій
    Якщо ти хворий, одведе хай лихо,
    Підступним зайдам дасть на морі бій!

    ...З печери вибрались під баранами,
    Хоч Поліфем наосліп мацав їх.
    На виході із житла. Та богами
    Покараний, затримати не зміг.

    І вождь ахейців закричав із моря:
    - Знай, Поліфеме, осліпив тебе
    Цар Одіссей, Ітаки він господар,
    Бо людожерством ти зганьбив себе.

    Від люті Поліфем хапав каміння,
    Відламував од скель, кидав на звук
    Розгніваний щосили в море синє...
    Та не попав, і не завдав він мук.

    Така легенда — про слона і муху -
    Повідав нам повчальний міф оцей.
    Маленький Одіссей був велет духу,
    Циклоп-гігант по духу був пігмей!

    9-10 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  32. Сергій Губерначук - [ 2020.12.29 07:57 ]
    Коли горить престол…
    Коли горить престол, і ти – на ні́м,
    і слуги мчать з палаючого замку,
    я́к не вступити в бій з вогнем твоїм,
    я́к не купитись на таку приманку?!

    Гнівись – хай швидше вигорить усе,
    і я нехай згорю дотла з тобою!
    Хай вітер наші душі віднесе
    на свіжу землю для ново́го бою!

    Я залишусь без ніг і голови,
    твій меч мене розтрощить на уламки,
    але ти сам попросиш: "Оживи",
    бо я любов, а ти́ – останки замку.

    Знов радо йду од тебе геть та геть,
    бо вірно знаю, я́к мене багато,
    ще більше стане, бо маленька – смерть,
    а все Велике вміло вигравати!

    10 березня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 177"


  33. Віктор Кучерук - [ 2020.12.29 05:09 ]
    Здалеку
    Закінчилася в храмі заутреня.
    Йдем додому родинним гуртом.
    Ріже зір яснота перламутрова
    За димами укритим селом.
    Хоч лежить, ледве зором уловлена,
    Серед поля хмариночки тінь, –
    Чарівною прозорістю сповнена
    До глибин голуба далечінь.
    Мов протнуло завіси туманності
    Сяйво світла в просторах оцих,
    Де ховається тиша за скляністю
    Неозорих прояснень земних.
    Тож, говорячи фразу за фразою,
    Я, в майбутнє закоханий дід, –
    Читачу неуміло розказую
    Про побачений здалеку світ.
    29.12.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  34. Володимир Бойко - [ 2020.12.28 22:54 ]
    Пеньки
    Скрізь – від Сяну і до Дону
    Путінські пропагандони
    Побрехеньки рясно сіють
    Про «вєлічіє» Росії.

    З пітекантропної ери
    Тягнуть до «есесесеру»...

    Незчисленні ще пеньки,
    Що ведуться на казки.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  35. Іван Потьомкін - [ 2020.12.28 19:16 ]
    ...Дещо про ментальність
    Л.Глібов
    "Коник-стрибунець"

    У степу, в траві пахучій,
    Коник, вдатний молодець,
    І веселий, і співучий,
    І проворний стрибунець,
    Чи в пшениченьку, чи в жито,
    Досхочу розкошував
    І цілісінькеє літо,
    Не вгаваючи співав;
    Розгулявся на всі боки,
    Все байдуже, все дарма…
    Коли гульк — аж в степ широкий
    Суне злючая зима.
    Коник плаче, серце мліє;
    Кинувсь він до Мурав’я:
    — Дядьку, он зима біліє!
    От тепер же згину я!
    Чуєш — в лісі ворон кряче,
    Вітри буйнії гудуть?
    Порятуй, порадь, земляче,
    Як се лихо перебуть!
    — Опізнився, небораче,—
    Одказав земляк йому,—
    Хто кохав життя ледаче —
    Непереливки тому.
    — Як же в світі не радіти?
    Все кругом тебе цвіте,—
    Каже Коник,— пташки, квіти,
    Любе літечко на те;
    Скочиш на траву шовкову —
    Все співав би та співав.—
    На таку веселу мову
    Муравей йому сказав:
    — Проспівав ти літо боже,——
    Вдача вже твоя така,—
    А тепер танцюй, небоже,
    На морозі гопака!

    [1890]

    И.Крылов
    Стрекоза и муравей

    Попрыгунья Стрекоза
    Лето красное пропела,
    Оглянуться не успела,
    Как зима катит в глаза.
    Помертвело чисто поле,
    Нет уж дней тех светлых боле,
    Как под каждым ей листком
    Был готов и стол и дом.
    Все прошло: с зимой холодной
    Нужда, голод настает,
    Стрекоза уж не поет,
    И кому же в ум пойдет
    На желудок петь голодный!
    Злой тоской удручена,
    К Муравью ползет она:
    Не оставь меня, кум милый!
    Дай ты мне собраться с силой
    И до вешних только дней
    Прокорми и обогрей!
    Кумушка, мне странно это:
    Да работала ль ты в лето?
    Говорит ей Муравей.
    До того ль, голубчик, было?
    В мягких муравах у нас -
    Песни, резвость всякий час,
    Так, что голову вскружило.
    А, так ты...
    Я без души лето целое все пела.
    Ты все пела? Это дело:
    Так поди же, попляши!




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2020.12.28 13:05 ]
    Вічна ватра
    Уповаю на путі небесні,
    по яких мені іще іти
    до кінця зі скалкою у серці
    у тонкі невидимі світи
    і не повертатися ніколи
    у свої минулі міражі...
    домовина замикає коло
    тої, що чекає як ніколи
    гідну епітафію душі.

    Наші мрії у свої покої
    забирає небо голубе,
    а месій релігії чужої
    біси ПеЦееР і КаГеБе.
    І насправді вибору немає,
    поки не стояли на межі
    рідного, але чужого краю
    на позаземному віражі.
    Може гріє тіло комуніста
    полум’я катарсису, аби
    не горіло у краю журби...
    слава Богу, є ще свято-місто,
    де не заважають атеїсти
    і раби совкової доби.

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  37. Неоніла Гуменюк - [ 2020.12.28 10:59 ]
    Кружляли лебеді над ставом
    Ой, кружляли лебеді над ставом,
    Свою рідну землю покидали,
    У далеку вирушали путь.
    Забіліли в небі їхні крила,
    Що набралися за літо сили.
    Хай вони лебедиків несуть

    Там, де тепло й не замерзла річка,
    Щоби мали затишок та їжу
    Перезимувати ці птахи.
    Навесні повернуться додому
    У місцину близьку та знайому,
    На зелені рідні береги.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.12.28 07:34 ]
    Надіє моя…
    Надіє моя!
    Я без тебе не я.
    Чомусь я довірив тебе
    тобі.
    А ти …
    захотіла перемогти
    усі ті бої,
    де ти не ти.

    Хіба я повинен про це
    співати?
    Це я винуватий!
    Обнадійнува́тий…

    28 березня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 229"


  39. Віктор Кучерук - [ 2020.12.28 06:27 ]
    Про минуле
    Хоч доля щедро частувала
    Мене солодким, як і ти, –
    Сьорбнув я, подруго, чимало
    Печалі й жалю гіркоти.
    Стрічав світанки барвінкові
    Любові сплескам завдяки, –
    І був покинутим, мов човен
    Край обмілілої ріки.
    Пізнав презирство і повагу,
    Жадобу й щедрість відчував, –
    Втрачав душевну рівновагу,
    Але не плакався в рукав.
    Оповідати можна довго,
    В повільних смерках вечорів, –
    Про те, як я нещасним човгав
    І як щасливим бігти вмів.
    Ніяк не міг утамувати
    Душі жадобу до краси, –
    Купався в пестощах, як м’ята
    В припливах жданої роси.
    В провалля пам’яті упало,
    Та непорушно збереглось, –
    Чогось поганого чимало
    І дуже гарного чогось…
    28.12.20



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  40. Павло ГайНижник - [ 2020.12.27 23:34 ]
    ВІЧНІСТЬ
    ВІЧНІСТЬ

    Яскрий дощ у мряковій чорно-стерні́.
    Нескінченний. І вічної прірви вітрила
    Заплітають на долі вузли дзигарі
    В зашморг лагідно й скубають крила…
    Ні, не янголи млосні й чорти-блукані́ –
    Рій миттєвостей… Часу чрево й могила.
    Ніц навколо й усе… тліє на вівтарі
    Коловертями жертв. Непізна́вана сила
    У вироку зача́ття, лиш в однім зерні,
    Засіяним колись з Любові. Світ – дитина,
    А в ній – його ж прадавні сенс і тягарі…
    У цяточці: Різдво, Богоподоба, Домовина.

    Павло Гай-Нижник
    27 грудня 2020 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Ванда Савранська - [ 2020.12.27 23:19 ]
    ***

    У темні часи ковідні,
    Що світ тримають в напрузі,
    Ріднішими стали рідні,
    Дружнішими стали друзі.

    Нам відстані не відомі,
    Спустились й планети нижче,
    А ми як в одному домі,
    Коли завірюха свище.

    Дарма, що все віртуально:
    Цілунки, обійми, квіти.
    Не все таке вже й печальне,
    І є чому порадіти.

    І навіть віриш у вічний
    Зв'язок у космічній сфері:
    Ми поруч - це фантастично! -
    В ефірі (або в етері)!

    22.12.20


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Кучерук - [ 2020.12.27 21:08 ]
    Шибка
    Хоч ламалось проміння потрібки,
    Та не зникло воно звідтіля, –
    Приласкалося сонце до шибки,
    Як до матері втішне маля.
    Приросло і засяяло міддю
    В прямокутнику теплім вікна, –
    Потекло у кімнату повіддям,
    Обпікало вогнем дотемна.
    Бо пітьмою запнулася шибка
    І холонула в тиші нічній, –
    Тільки попелу срібного дрібки
    Непривабно блищали на ній...
    27.12.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  43. Володимир Книр - [ 2020.12.27 20:02 ]
    Про бабія та бабійку
    Підморгнув бабій до бабійки
    і заледве уникнув бійки.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2020.12.27 20:37 ]
    Без обмежень
    Життя летить і «Пошук!» – твій девіз.
    Мелькають дні, події, кілометри,
    а ти сама його волочеш віз,
    мажу буття свого у стилі ретро…

    Сумбур думок: колажі, вітражі,
    рожеві хмари, гойдалка до неба,
    кохання потайки, картинно, на межі…
    Але чи є ота межа у тебе?!.

    Стереотипів спекатись? Табу!
    Цього уже позбутись неможливо
    і ти авто міняєш на гарбу…
    Вже парасолі не пасує злива?

    Емоцій злива, вражень, почуттів,
    новий, незвичний, креативний стержень –
    щоб вистачало образів і слів,
    і музики без будь-яких обмежень!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Козак Дума - [ 2020.12.27 20:08 ]
    Першопричина
    Не вбий в мені любов мою,
    кохання пристрасне до тебе.
    Я над обривом, на краю,
    а ти про нову знову требу…

    Не убивай мою любов,
    як це раніше намагалась.
    Ми наламали доста дров,
    навіщо був увесь цей галас?!.

    Хоч почуття іще живі,
    та в серце линуть суму гами…
    Причина в тебе в голові –
    гора, напевне, не між нами!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  46. Маріанна Челецька - [ 2020.12.27 20:22 ]
    Cатурналія.You.
    ***
    не будь залежною від інших:
    Люби. Пиши. І відкривай
    титанів битви в піднебессі
    Сатурн з Юпітером онлайн
    Щоб навіть Зевс не був би
    над тобою Паном
    Щоб Хронос твій не задрімав
    І в час Правителів останніх
    І в Споглядальні
    твої умовні дні
    коли тебе нема
    у тих просторах де
    колись була
    Бо все відносно:
    і дорога й зустріч
    І дім не за зорею - ні
    він зовсім близько -
    у зорі полину
    коли ізгіркнуть вірші
    і схолонуть рими
    коли перегорить в тобі
    здавалось економний
    ґнотик
    на всі
    Слова і мрії -
    вічні побажання
    із року в рік
    по колу й навпаки
    Коли в тобі
    Мов нерухомі зорі
    Абетку з кришталю складуть
    як Кай у царстві Снігокоролеви
    Розкришать твій коли
    із Емпірею
    Німб
    немов пісочне тісто
    І все почнеться знову
    Із глибин
    Твій De Profundis
    виникне із кисню
    і в кисень перейде
    Коли
    Сатурн Юпітеру віддасть
    Ключі
    Цю скриньку ти замкнеш коли
    в галактиці Пандори
    І побіжиш услід
    Ловити наплутонені ім’ям
    чужі свічки
    З орбіт..

    (нап. 21.12.2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Оксана Логоша - [ 2020.12.27 17:30 ]
    Вранішні ми...
    Лелійте квіти у собі.
    Лелійте пуп'янки і натяки,
    Дощі сизонні і вітри-всі їхні напрямки.

    Цінуйте вранішніх себе.
    Цінуйте спалахи і промені-
    Як надвечір'я надійде,
    А ви ще Є,хоч трохи стомлені.

    І хай темнішають світлА,
    І вітер все частіше в спокої,
    Якщо весна у вас жила-
    Не страшно і зими глибокої.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2020.12.27 11:19 ]
    Портрет
    Мольба - це квил безсилих мишаків,
    Марнотна зброя проти зла трутизни.
    А я чиню супроти, навпаки,
    Мій дух - не драглі страху - цвях залізний.

    Колінопреклоніння - акт ганьби,
    Підміна свята на робочі будні.
    Вимолюють, випрошують - раби,
    А вільні -завойовують майбутнє.

    Так легко й безпечально у тилу,
    Ні вибухів, ні пострілів у спину.
    Одна робота: Господу хвалу
    У висі посилати безупинно

    І їсти. Вранці, вдень і уночі,
    А потім жир качати ситим постом.
    Тож дезертир обпльовує мечі,
    Вояку бачить - на обличчі острах.

    Це - твій портрет, в патьоках чорноти,
    Обарвлений у віру та лукавство.
    У храм сховався? Щуре, не радій,-
    До парадизу втрапити не вдасться.

    25.22.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2020.12.27 08:06 ]
    Долі знак
    Картина впала на підлогу,
    на друзки розлетілось шкло…
    Волає серце – Допомоги!
    А розум каже – Не було.

    Ні грама не було любові,
    ні йоти щирих почуттів…
    Манірність, гра у кожнім слові,
    а у поступках – поготів.

    Душа попала у облогу…
    Чому усе пішло не так?
    Картина впала на підлогу –
    то долі неспростовний знак.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.12.27 07:44 ]
    Апокаліпсис
    Якщо змінити час трагічний
    на – фантастичний,
    якщо спокійно осягти світи,
    де ти – міфічний,
    незвичний
    для науки тих істот,
    які тебе знайдуть серед пустот;
    чи архаїчний,
    чи навіть той, якого не знайти –
    ти, –
    тоді цей апока́ліпсис потрібний,
    і необхідний.

    Бо плідно знати щось
    про нас, безплідних.
    Бо слід не йти туди,
    куди сліди
    (а поки так велось,
    що до біди).
    Бо по одній
    розплавленій піщинці
    вони складуть ціну́ мені –
    людинці.

    Яка зі смертю наодинці стала...
    Яка від смерті наодинці впала...
    Якої пів ребра чи пів монети
    упали в космос з нашої планети...

    Лиш антропологи по вивченню сердець
    не зможуть пояснити наш кінець.

    28 листопада 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 11"



  51. Сторінки: 1   ...   242   243   244   245   246   247   248   249   250   ...   1795