Знов муза на софі зібралась тішить,
Та я утік подалі від гріха.
Бо на природі пишеться ловкіше,
Не чавить носа хатня пилюга.

Ерато в плач! Та ну її до біса!
Від хлипання підвищується пульс.
Розкрилюся у шелесті берізок,
У пущі одинокістю уп'юсь.

Галявину зі шурпаком пригледів,
Обперся мудрим лобом об сосну.
Неначе доторкнувся до безсмертя,
Пером на стеллі вічності писнув

Розчулився. Ув оці зріє нюня,
Вогнями страсті скрапує талант.
Ви ж горбитеся за столами в кухнях,
Вдихаючи котлетний аромат.

Упрів. Але, колеги,- ось вам ода!
Пегасик заіржав: - Аз зохен вей!
Натхненням обдаровує природа,
Тож не баріться! Ноги в руки й гей!

28.8.2019р.

Ніхто не зміг
Цей світ змінити досі,
Жили у нім
І риби, і трава...
Як не фарбуєш
Сивину волосся,
Із часоплином
Виросте нова.

Хоча збудуєш
І фортеці й мури,
Війна розіб’є,
Суть її така.
У вічності
Немає коректури.
Не висохне
Її життя ріка.

Листок зелений
Визирає з бруньки,
І колос
Наливається зерном.
Незмінний світ
Із солодом і трунком,
Де ми на мить
Відкрили в нім вікно.

Втрачати пізно, чи прийшла пора
триматись за обставини  вагомі?
Останній подих вересня - жура,
клубочиться гадюкою у домі.

І місця не знайти, кута хоча б,
іржею, теракотом лист зіпрілий.
Вже догорає осені свіча,
а зберегти у душах не зуміли

Її тепла - намолений вівтар,
з минулого сльозою відізветься.
Збирає небозвід вервечки хмар,
туманові сніги на денці серця.

Не клич біду, з собою розберись.
Ти птаха, чи буття смугаста зебра?
Брунькують небеса  бузкову вись
для тих, хто не втрачає віри в себе!
2019р

Із Осипа Мандельштама (1891-1938)

Ми живем, ніби щезла країна з-під ніг,
нас дочути - ніхто і за крок би не зміг,
а коли хтось рече з гучномовця -
то згадає кремлівського горця.

В нього пальці, як гусені, білі й слизькі,
і слова непогрішні - як гирі, важкі,
і тарганські сміються очища,
і халяви лисніють зловіщо.

Вколо нього - юрма тонкошиїх вождів,
він милу́є того, хто йому догодив.
Хто - мекече, хто - кряче, хто - хниче,
він один всім бубоче та тиче.

Як підкову, дає за указом указ -
кому в пах, кому в лоб, кому в око якраз.
Кожна страта у нього - малина,
й міцна постать, аж як в осетина.

(2019)

Г. С...
Сумління
Скажи мені - невже не щастя, -
Невидне, крихітне, моє, -
Якщо можливість маю красти,
Але сумління не дає?
Оце, легке й вагоме, слово
Запало в серце не чомусь, -
Воно мого життя основа
І гарний засіб від спокус.
24.08.19

Я поскрипую в такт,
Упіймавши мелодію вітру,
Наче сивий вітряк,
Що хапає потоки повітря.

Ляжу в трави навзнак
І сльозину непрохану витру.
Зауваживши знак,
Що фінальні нашіптує титри.

Все у світі не так –
На похмілля не стане півлітри,
У країні бардак –
Розкошують брехливі та хитрі,

Крізь кагал злодіяк
Неможливо здолати цю гідру,
Бо не здатні ніяк
Осягнути мелодію вітру.

Тече, тече у вир людська ріка,
А все від того, що немає клепки.
Гнітюча думка розум обпіка,
Що мій народ і справді недалекий.

Казали друзі: "Ну ти й баламут!
Чи є хоч хтось тобою ще не битий?"
То, може, досить гавкати на люд
І дати дурням трохи відпочити?

Зубці життя не входять у пази,
"В сім'ї великій..." кожен другий бражник.
Бо головою думають не всі,
Замісто мізків - шлунок неосяжний.

А москалі стріляють із гармат,
Стягнула шию нації гарота.
І сил нема, і часу вже катма
Себе за чуба витягти з болота.

У вишиванці новій мудрий Кац
Вкраїні забиває цвях у деко.
Багатих зайд припрошує паяц:
- Прийшла пора! Скуповуйте земельку!

27.08.2019р.

Чи наснилось, чи здалося,
Чи привиділось мені,
Що уже невчасна осінь
Тихо стигне у вікні?
То туману хвиля сиза
В’ється вихором у вись, –
То опуститься донизу,
Із вітрами борючись.
То сяйне на видноколі
На світанні сонця жар, –
То йому не стане волі
Пропікати товщу хмар.
То старію, мов солома
В стіг спресована, на схов, –
То неначе в молодому
Закипає хутко кров.
То чи сниться, чи здається,
Чи вже бачиться мені,
Як торкає старість серце,
А воно говорить: Ні!..
24.08.19

На Парнасі багнеться погрітись,
В безвісті сумній аж мерзне чуб.
Довбнею погрюкаю у вічність -
Лірики побільше настрочу.

Як із рими випадають кусні -
На руладу накладу бандаж.
Каші про любов утьопав музі,
Для Пегаса - із вівсом пейзаж.

Хоч мене сатирик люто ріже,
Вирватися марно з його пут.
Чуєш стогін у вечірній тиші?
Муки творчі спасу не дють!

Сіло сонце, зойкнула зозуля,
П'ють кровицю з вуха комарі.
Голова гуде, неначе вулик -
Йду в інет до гурту віршарів.

Ніч ворушить китиці у спальні,
В очі ллється світло від зірок.
Я - король в отарі графоманів,
Лайків - сотні! Відгуків - огром!

28.08.2019 р.

Від безділля люди пишуть вірші,
В голові клубочиться туман.
Та в гробу лежати нині ліпше -
Жити важко! Грошенят катмА.

А в куми добро не лізе в пельку,
Бідняків заковтує живцем.
Закортіло, сестроньки, земельки
Чи заводик вцупити тихцем.

На удачу лиш одна надія,
В лотерею виграю таки!
Про скарби думками багатію
У країні мудрих жебраків.

Папуас на пальмі їсть банани,
Бомж заліз у ящик для сміття...
У раю усе іде за планом:
М'ясо- пану, дурнику - кістяк.

Зняв би з музи ліфчика та капці
І возліг, як з Євою Адам...
Чимчикую згорблений на працю,
За копійку мозолі продам.

28.08.2019 р.

Вже пожерли жаби метеликів…
Осінні зливи.
Я розбив золотого келиха,
бо був щасливий.
Покотилися з нього яблука,
горіхи, сливи…
Розмаїття моєї африки
дощами змило.
Голі джунґлі – поліські тропіки.
Пречиста ниво!
Люди, хати,.. – мініАкрополіки.
Могильне диво!

28–30 серпня 1989 р.,
Богдани́ – Київ

Сумніви стриножу,
смутки перелущу...
Ти без мене можеш.
Я без тебе - мушу.

21.08.2019

В люду уривається терпець,
Рвуться з ланцюгів, як пси таланти.
Бо сатирі й гумору капець -
Про паяців зась тепер писати.

Сміх і регіт не злітає з губ -
Заховався в поетичнім лоні.
На гаркавих клоунів - табу!
Гномик-веселун - у забороні!

Бо вони сьогодні - королі!
А народець винесли за дУжки.
Геть з чубів картузики, брилі
І віншуйте владаря-петушку!

Буде нам вистава " Тру-ля-ля!" -
Покотьолом ляжемо від "щастя"...
Нишком з молотка іде земля,
Справедливість - видумка фантастів.

26.08.2019 р.

Поміж обставин, вітрин і книгарень
вперто ведем на забаву м’яча…
Осінь — простецька, та курить сигари,
хвацько вбирає мале горіша.
Потім провадить неспішно і чинно
хай і куценьких, та з мудрим зерням.
Листяний шурхіт — правдиво-причинний
натяк на мірку і втіхи, і дня.
Бігають зрання гурти і вокзали,
перебирають десь віхи старі.
Осінь кепкує — багряні скрижалі.
…Бамкають мирно її дзиґарі.

2019

Пульсують океан і суходіл –
від них нічого в себе не втече,
ховаючись у оболонки тіл,
бо небо по артеріях тече,
на узбережжя гадок і речей
випліскуючись інколи з очей.

І я – не я, і всі ми є не ми:
ми плутаємо погляди й слова,
сплітаючись думками і крильми,
неначе біла піна хвильова
з тим, що погойдує під вітру спів
у морі світла тіні островів.

2019

Старанно в небо дивилась ялина,
Ковдру зірок виплітала хмарина.
В сяєво місяць сповив полонини,
А на смереках блискучі хустини.
Вітри у горах тихенько блукали,
Мрії на вітах дерев колисали.
Лагідний ранок підкрався навшпиньки,
Й замилувався: як хороше ниньки...

Кружляють надії, вкриваючи плечі.
Теплом уповільнюють тугу й страхи.
Обійми жадані, як завжди, доречні:
Колишні розвіють тривоги, жахи,
Зникаючи зграями, наче птахи.

Кружляють надії, народжують мрії!
Пошкоджені крила підвладні часУ.
Піднятись до Всесвіту задуми зріють:
Таємність пізнати його досхочу.
Достатньо отриманих сил – полечу!

Кружляю з надією, в захваті, знову!
Колись приземлюсь: твої плечі знайду.
Повіриш, нарешті, цілющому слову:
Відгонить воно і від тебе біду.
Кружляють надії, шепочуть: знайду!

Чекай! У осінньому зустріч саду:
З берізкою поряд стою у ряду.

26.08.2019
Свидетельство о публикации №119082604449

Спочатку виростуть гриби. Після
підуть дощі. Дай Боже, аби хтось,
дощами тими тішачись, та вимок.

Принаймні, за оказії не раз
тут, в матовім серпанку півпідвалу
кав’ярні, де пітні молодики
казна-чого очікують од юнок,
а чоловічий хор на стертій плівці
похабно розголошує ім’я
тієї, що її уже вовіки
сюди ніхто не верне, – я не раз,
принаймні, користатиму нагоду
в кутку своєму сидьма, без жури
метикувати, чим воно кінчиться.

------------------

Із цицьками на Ви, бо кохання - це штука шалена,
У пошані м'які, виопуклені форми богинь.
Не утішиш як тре, то кусає краса, як мурена,
Душу Яневу рве розлютована нехіттю Інь.

Лихо ти не буди, не розкручуй нещастя самуми,
А берися до справ і Венеру персисту погладь.
А опісля цьом-цьом на папірчику виклади думи
Про любов неземну, незбагненну дівочую стать.

Все що маєш - віддай: гроші, сили, роки і жаготу,
І заначку на смерть, депозити, свій час і талант.
Ніч живи у раю, зранку хутко біжи на роботу,
Щоб світилася жінка, мов лампочка в тисячу ват.

Про коханку забудь і коханця жени якнайдалі,
Ревність, наче вогонь, впень попалить спокійне життя.
Ти ж її - не тривож, фіміамом обкурюй, сандалом,
Мовчки хрест свій неси і за це не очікуй подяк.

Спить під боком жона, не скінчається місяць медовий,
І ніяких "якби" - виростають у роті гриби.
А троянда цвіте, коле руки в мозолях до крові,-
Хочеш мати красу? Дбай про неї, незгоди до гроба терпи.

26.08.2019 р.

Аби мене ніколи не забув,
твоє я серце кутаю у ніжність,
бо день без тебе, то марудна вічність -
стелю у маках золоту габу.

Печаль марнує час у молитвах,
та вулканічна ніч сльози не зронить,
вдихатиме любові феромони -
молозиво  кохання на губах.

Розхлюпає мільярди світлячків
тернистий небозвід на Божі луки,
та не знайде на пристані розлуки
сліди відлуння наших голосів.

Ми тонем один в одному, тримай,
на гребені морськім у вир не впасти б.
І пробуєм на смак життя контрасти -
жага заварює  імбирний чай.

2019р

Не застує едему біднота,
якої і раніше вистачало.
Бурлаці, що не будень, то свята,
а як багато, то і цього мало.

Ще дехто помічає і росу,
і чує соло солов’я у гаї,
і на щоці непрохану сльозу,
ховаючи жалі, не витирає.

Вони не уповають на людей,
щасливі у таємному нещасті,
коли, не піднімаючи очей,
очікують на маслаки собаці.

Є й ті, які ламають вітряки:
блукаючі ідальго у пустелі,
мольфари, відуни-кочівники,
юродиві, паяци, менестрелі...

Попереду – невидима імла,
позаду – три дороги од села
у райські кущі та у буєраки...
у небеса... або на манівці,
у люди, а у самому кінці
усі – як не герої, то бурлаки.

08/19

Із Сергія Єсеніна (1895-1925)

Знов тут б’ються, пиячать і плачуть
під частушку докучну якусь.
Проклинають невдачливу вдачу,
проминувшу спогадують Русь.

Тут у кожного - втрати та хиби.
Зелень травня! Та червня блакить!
Чи не з того - мертвотою ніби
над цією гульбою чадить.

У очах - навіженість юроди,
у речах - бунтівне сум’яття...
Їм до болю самих себе шкода,
що знічев’я згубили життя.

Ні! Не впустять забави своєї, -
їм безглуздості дано сповна.
Ех, Расеє моя... Расєя...
Азіатська - як є - сторона!

(2019)

Знов печаль, але така пресвітла
До душі моєї припливла.
Наче сиво-білі хмарні мітли
Вичистили небо для тепла,

Що на землю сходило і мліти
В ньому починало все живе –
Зорі й трави пестощами літа
Тішилися й з ними – світ увесь!

Ніби з охололої плавильні
Подих увостаннє обігрів.
Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
Скоро осінь стане на порі.

25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Г. С...
Не шукай у дальнім світі
Від осінніх днів рятунку, -
Я тобі продовжу літо
Шквалом теплих поцілунків.
А коли, немов дитину,
Стану пестити старанно,
То дух осені відлине
Чи розчиниться в коханні...
17.08.19

В ряди вдивляюсь поріділі,
І смуток серце обійма:
У когось - наостанку сили,
А в когось - їх уже нема...
А десь далеко лиш маячать
Хто марафон здолать не зміг:
Розрахував його інакше,
Лиш півдистанції пробіг...
«Не озирайся!- голос сина ,-
На крок повільний перейди!»
...Біжу, вдивляюсь в його спину,
І озираюся вряди-годи.

ОбійдемОся без імпрези,
Бо ми не нація - раби.
"Свати" вернулися для бевзів
У ряд видовищ і хлібів.

Колега мій - ото талантик!
Відомий ас хвалебних од.
А от у мене, певно, вади -
Людва - у нори, я - на фронт.

Хахлів настромлюю на стилос,
Нехай пищать (і це не жарт).
З Росією війна скінчилась,
Хрещатик зріє гей-парад.

Чи здатен обманути карму,
Змінити курс бодай на румб?
Бо дід труну стругав Абраму,
А неня Сарі мила пуп.

Паяц - на трон, а я на варту -
Таке не марилось і в снах...
Якщо людина йде у владу,
То це падлюка - так і знай.

25 08.2019р.

І мені би – у гаряче небо,
де ночує сонце нічиє,
не моє, але у мене є
і у тебе – дозою плацебо,
що лікує душі навзаєм.

Не буває зайвою увага,
поки є надія і мета:
у чеканні довшають літа,
у польоті – вища рівновага,
у любові – інша висота.

Ще руками дістаємо зорі.
Поки у своєму літаку
оминемо Африку жарку,
душі хай купаються у морі,
а тіла – у золоті піску.

Летимо і досі – невагомі,
одинокі у одному домі...

Осінь павутиною снує
літо, не обтяжене виною...

Падає за обрії прибою
не почуте алібі моє.

08/19

Гарна, витончена врода
навіть недругів бентежить!
Ось тому вони і стежать:
Як зростали її коси,
Омивали вранці роси.
Не зважала на погоду.

Постать нездоланна жінки,
Тільки виснажені руки:
Бо від втрат зазнала муки.
Аж занадто працьовита,
Люблячі у неї діти.
Спалахнуть в очах іскринки!

Незалежності сторінку
Пам’ятає Україна!
Рани болісні й руїни
прагне швидше подолати!
А корупцію за грати!
Правильну знайти стежинку:

Крокувати нею гідно,
Захищати землю рідну!

24.08.2019
Свидетельство о публикации №119082504409

Не засмучуй мене, друже мій,
корити не берись.
Не спіши знову ти, друже мій,
це вже було колись…
Не сховати похмуре чоло,
як ідеш до мети.
Щастя море і серця тепло,
доброта – це все ти…

Мій милий Валентин,
кумедний Валентин,
сниться обличчя твоє…
Сміх твій, як серпантин,
ти кращий із мужчин,
серце украв ти моє.

Профіль – мов античний грек,
в тебе жартів – повний глек!
А чи звіт віддаєш ти собі?
Та сумливо все ж мені,
ти – сонце у вікні,
мій любий Валентине…
Свято ти, Валентине!

До хомута приєднано голоблі,
Ще років сто виплачувати борг.
У торбі раку вишептавсь про долю,
Свистали вчора на горі удвох.

А бас у мене - чарівне бельканто -
Заздрівників усіх переказив.
Пісні мої та вірші-потерчата
Розбіглися. Зостались гарбузи.

Сховав у клуні якнайдалі крила,
Вологі від роси країни Оз.
Харизма скисла, гонор вкрився пилом
І допікає остеохондроз.

Держак лопати із осики в моді -
Годиться для віршарських п'ястуків.
Копаю тиждень бульбу на городі,
Зсипає муза бульбу у мішки.

25.08.2029 р.

Г. С...
Запах трав і барви квітів,
І пташині голоси
Надають струмінню літа
Неймовірної краси.
Шум пробуджених світанків,
Тиша сонних вечорів, -
Такт у такт безперестанку,
Наче двох єдиний спів.
Світлі дні і теплі ночі,
І кохання без країв, -
І твої щасливі очі,
Що задивлені в мої...
16.08.19

Шахтар – професія героїв,
Без перевершення скажу,
Щоб чорне золото добути,
Треба глибин землі сягнути,
І кожну мить ризикувати,
І не боятись лаву брати,
Ті відчуття і почуття,
Які свідомо, в кожну мить,
Тому й душа його тремтить,
І що не раз допомогає,
Терпіння, сили добавляє,
Те , що сім'я завжди чекає,
І Боженьку про це благає…2009
На фото - мій малюнок.

Клята клізма катаклізму
Позбавляє оптимізму,
Артналіт метеоризму
Розриває на шматки.

Джерело метеоризму –
Підлий збудник ботулізму,
Пороздовбував харизму,
Попсував усі зв'язки .

Чорна смуга песимізму,
Наче привид комунізму,
Будить вживані русизми –
Трирівневі матюки.

Пострах націоналізму –
Виправдання конформізму,
Коливання пацифізму
На межі ідіотизму,
Сподівання деспотизму
І залізної руки.

А чи уміємо ми істину шукати,
Коли свої озвучуємо аргументи,
І опонентів варіанти оминати,
Не помічаючи, що цінні є моменти?
У силі голосу, до хрипоти волати,
Але нової не чути пропозиції,
Як не погодилися, силою ламати,
Аби вигідні утримати позиції.
А чи не ефемерна істина у криці?..
Її розвіює, як ранішні тумани.
Чи буде чистою, прозорою криниця,
Яку уперто захищали, як барáни?
Свою нав’язуючи абсолютну правду,
Не віримо у те, що можна помилитись,
Коли слова перетворили у кувалду,
В руїні істини є ризик опинитись.
2019

Муж писав про любов шалену,
від повторів товстіли файли.
Змалювавши силу-силенну
поз, осель, піднявсь аж на яйлу.

А насправді - зваривши гречки,
з'ївши кусень сальця рудого,
мацав лиш зашкарублі течки,
м'яв боки голубого дога.

Пес кусав за брудну штанину,
тяг поета за ближні дачі.
А дружина шептала: ..."гину";
стріла зрештою бомжа-мачо.

У поетиці - ні бельмеса.
Та в саду - цілком зрозуміло -
вдовольняв її неотеса,
а законний мережив біло.

24 серпня 2019

І.
поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
я згораю не встигнувши впасти —
щосезону в мене — літературна осінь
і будинки із пенопласту —
сто покоїв — домів глухого Гойі
муки вибору Ноя
та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

IІ.
я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
щоб умерти від сорому чи тиші
не можу писати не писати не можу
але ви — не пишіть! —
залиште по собі спокій дітей із онуками
запилені серванти з неоМадоннами
захаращені комоди забиті поламаними телефонами
шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
непотрібних людей
світ переповнений пластиком та ідеями
тому він гине від пластику ідей

ІІІ.
Еразм Роттердамський точно мав виразку
й не мав оргазмів
бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
сумніви напір архетипів стереотипні штампи
паузи внутрішнього діалогу
роздуми — похвала Глупоті найвища
ці вправи не допомогли навіть Богу
прямий доказ — усі відомі епохи
події історії містифікації тліну
в яких свище вітер розчарувань
тому —
не роздумуйте
ні про погане ні про хороше —
лише гроші й соціальна стабільність
сексі гроші —
погляд в чужі спини слина жаги
й можливо ви не уникнете пострілу в спину
але позбавитесь смерті від нудьги...

ІV.
їх у мене дві — морська царівна та упирівна
серцево- судинна й душевна ла‘ди
страшна одноока смішна хромонога
перша голубить чорта друга боїться Бога
та часто змінюють на цій вахті одна одну
ілюструючи дуальність світу й хиби пози
бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
ніби у хвилі лебединого озера
під звуки гімнів чи романтичної балади

їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
ховаються — перша в глибинах друга у тіні
довічні мої обидві — це вирок дару
птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
там його самість пустки його — вершина
двоє у мене їх — віра й розум —
ще необтяті пишні —
розгорнувши — лину до птаства
розкинувши ніби руки —
спускаюся годувати змілілу паству

дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
два їх у мене — не дають упасти

(с) Тата Рівна, 2019

Сльозою на твоїх очах
Я завітав в видінь обійми...
Душею на семи вітрах
Зустріну вечорові схили

Любов*ю у ручай струмках
Розквітнуть трави медоноси
Я поряд , солов*я піснях
Лунатиму в душі душею

Плекаю чисте почуття
Чекаю на таку нагоду
Щоб ти в мені була жива
Єдиною - небес журбою


Сльозою на твоїх очах
Я розгорнусь в твоїх обіймах
У долі - на семи вітрах
Душа моя тобі покірна.

Така здавалося проста -
В сімействі виникла проблема
Сховала баба бутль вина -
Ось де ? Вона не пам*ятала

Слідкує дід із - за угла -
Кліпає оком ,так жалкує
Куди так притулить могла ? -
Хоч аромат той добре чує

Так хвилювання він вдає -
Що баба вже склерозу вірить
А сам усе в город снує -
Щось на одинці метикує

баба момент цей встерегла -
Давай у голос говорити
Мабуть прорахувалась я -
Сама за ним спостерігала

Дід в гарбузинні сам присів -
Понишпорив навколо себе
Тільки винця як націдив -
Над головою стало темно

Ой ! А я тут по укропчик -
Борщик потрібно засмачити
Та бачу маєш вже окоп -
От буде де заночувати

Була розмова довга та -
Точніше ніч в Армагедоні
Летіла сказом лють - гроза -
Реагували бігом коні

Гірким те стало і вино -
Дідова хитрість заікала
Чудить по звичці казна - що -
Вся у полоні його вада.

Г. С...
Коли, всміхаючись привітно,
Ти віддаєш себе мені, -
Я, наче сад весняний, квітну,
На подив друзям і рідні.
І вже ніяк не приховаю,
Найзаповітніше моє,
Те почуття одне безкрає,
Що сил і віку додає.
Тож прагну втілити у слові
Яскравий блиск і звук дзвінкий
Цієї дивної любові
На всі серця, на всі віки...
15.08.19

Рідний дім - ти, Україно,
Хто живе, хто народився,
І з тобою поріднився,
То вже мабуть, на роки,
З тобою зв'язані стежки.
Як мріють всі про процвітання,
Про силу, міць – без коливання,
Про те, що будеш, як колись,
Своєю велич'ю гордитись.
Потрібні всіх порозуміння,
Для кого рідна Україна ,
Бо вона, мабудь як дитя,
Яке, від кожного чека,
Поваги, ласки, допомоги,
Щоб не залишилось тривоги… 2009
На фото – мій малюнок.

Із Анни Ахматової (1889-1966)

В Кремлі не йде життя – Петро це певно знав,
там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
і самозванців чвань, і брак народних прав.

(2015)

Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос тремтів і зривався до крику.

А Ви все мовчали. Й охрипла від крику вже й друга зозуля моя на вербі.
І перша навіки замовкла, знесилена цоканням стомлених ходиків кволих.
Я Вам залишаю на згадку ім'я своє на підвіконні і осінь. Собі ж -
Дощі у волоссі й обіцянку не озиратись та не повертатись ніколи.

В зелені з`єднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною у небі дзвенить:
плаче - болить.

Ось і дощі! Горобиної ночі
як і закрию я стомлені очі,
спати не буду, бо серце не спить:
плаче - болить.

Знаю: однині й навіки зі мною
осінь - стрілою, струною, сльозою.
Світу не бачу! Забути на мить!
Плачу. Болить.

2000

Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги парфума.
Незримо відпустить страховки таємної трос.
Ми разом. Удвох. Ми кохаємо. От і вся дума.

Чарує японське в розкосих і темних очах
І усмішка в рисах тонких пустотливо блукає…
В пітьмі накриваю своїм поцілунком уста,
Продовжити муку солодку ще трохи бажаю…

Я весь розчиняюсь в тобі. В насолоді тону.
Уміло веду у чутливому танці прелюдій.
Із місячним променем лину у казку ясну,
І стукає серце, мов залпи гарматні, у грудях.

Рука ніжно гладить плече і по спині веде,
А ти пригортаєшся міцно і стогнеш в обіймах.
Було це давно. Та мені все на згадку іде
Парфум «Може бути» і застібка сукні надійна…

2019

Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Вже ранкова сонячна заграва
Світ до себе ніжно пригортає.
Доторкнусь до неї шанобливо:
Світло наші душі сповиває...

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних
Золотитиме оселі ґанок.

Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні
Нещодавніх сподівань і прагнень
Новизни і добрості подій, –
Та нове приваблює і тягне,
І лише прискорює хід мій.
14.08.19

Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади за́вжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,
встановить мир, і відійде війна!

Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
чи то в роки імперій, орд чи рад –
з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
щоб повернути незалежний лад.

Нерідко гинули в борні святі герої,
та нашу пам’ять не розбити вщент!
І на фундаменті історії старої
постав наш Український Президент!
_______________________________
Приспів:

Президент України –
наша гідність і слава!
Перше слово країни
і обличчя держави.

Хай лунатиме за́вжди
вільний голос людини!
Є апостолом правди –
Президент України!
_______________________________

Не раз останньою надію обирали,
коли планета гинула в диму.
Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
свободу всю довіривши йому.

Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
по українських вистиглих житах.
Йому вручив Господь ключі для охорони –
тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

Бо доля нації робити і творити
історію сьогодні й повсякчас,
а Президент хай вознесе молитви
за нашу Україну і за нас!
_______________________________
Приспів.

12 вересня 1999 р., Богдани́

Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася твань
у власних руках твоїх сонця лампада.

Ти справжня основа усіх своїх бід
і не виправдовуй себе перед небом.
Упав, то вставай йди крізь полум'я, лід,
жахи поборов - все залежить від тебе.

Натер мозолі, чи жага дістає -
шукай джерела, святість, мудрість у слові.
Роздай щедро Данкове серце своє
добру, милосердю, нідії, любові.

Не стій на краю, в пеклі світла нема,
униз не дивися тримайся за погляд.
Відкрий очі світу - прийшов недарма,
життя діаманти знаходяться поряд.

Ти здатен здолати усе, навіть - смерть!
Підняти вершину зусиллями волі.
Та смертній людині не скориться твердь.
Ій Богом не стати, ніколи, ніколи!
2019р

Відчинивши місячне віконце
і тумани випивши до дна,
відкусила ніч окраєць сонця.
Народилась зірочка одна,
а за нею інші покотились –
запалили весь Чумацький Шлях,
а поодинокі засвітились,
як волошки в росяних полях.
Відлетіла пісня солов’їна,
розлилась між небом і селом.
Спи, моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом…

15 березня 1988 р., Київ

Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.
Не знаю, чи правильно?..мрію
Ховаю в своїх зіницях:
Від чого і хто радіє
Кому і яка різниця?
Долоня в долоні тепла,
Сонце цілує в носи...
Щастя своє кришталеве
Не відпускай, неси.
Там, у кутку, під ковдрою,
Дрімає ведмедик Тедді.
І снить се: ласують медом
Друзі його ведмеді.
До грудня він так побачить
Чимало чудових снів,
Допоки його не збудить
Веселий різдвяний спів.
Та літа ще так багато,
Як яблук в сільських садах,
І буде воно достигати
Ластовинням на наших носах!