ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Левицька - [ 2019.06.24 07:03 ]
    Мне без тебя никак
    Ты близко и за морем в одночасье.
    Мне плохо без...Мне без тебя никак,
    Любить тебя, какое это счастье,
    мой ненаглядный, искренний чудак.

    Мне свет не мил, когда тебя нет рядом,
    терзает ревность и гнетет тоска.
    Мне, мой хороший, многого не надо -
    глоток любви и сердца облака.

    Объятий плед и теплый свет в оконцах.
    Внутри души - воздушный мотылек,
    гроздь веточки сирени, капля солнца.
    В глазах отображение, как Бог!
    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.27) | "Майстерень" 6 (6.36)
    Коментарі: (15)


  2. Ігор Федів - [ 2019.06.23 23:06 ]
    Дитячий малюнок
    Дитя малює світ на площині -
    Будинок, сонце, квіти і дерева,
    Синіє смуга неба угорі,
    Уся земля - у кольорі зелена.

    Омріяне - у лінії прості,
    Емоції - у кольори локальні,
    Іронію і помисли складні
    Уписує у обриси звичайні.

    Ми бачимо, де доля наша є,
    Воліємо рукою дотягнутись -
    Картина малюка у даль веде
    І вимагає душу відгукнутись.

    Її утілює у цих речах,
    Указує, які вони нагальні
    А обрії міняє на очах,
    Які у суєті були банальні.

    І що би не шукали на землі,
    Яку би долю обіцяло небо,
    Цінуємо, як істини святі -
    Будинок, сонце, ДІТИ і дерева.
    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  3. Надія Тарасюк - [ 2019.06.23 23:37 ]
    * * *
    Гортало місто зшитки ліхтарів,
    Дерев стрибали парасольки-тіні.
    Десь наше сонце ― стомлений пиріг ―
    Пило собі за ширмою мартіні.

    Бриніла ніч, вростала у траву.
    Кульбабам очі склеїла повидлом.
    Йшли світлофори строєм за криву,
    Де наші зорі білі… Халамидні.

    Гортало місто роздуми доріг:
    Фартовий злет вагався… Чи востаннє?
    Якби ж то навіть барви ти зберіг, ―
    Чи це було б розміткою кохання?

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  4. Володимир Бойко - [ 2019.06.23 19:42 ]
    Раціо
    Пісні порозбирали на слова,
    А притчі розтягли на афоризми,
    І, на догоду раціоналізму,
    Вичавлювали людяність з єства.

    Раціональність точить, як іржа,
    Усе людське руйнуючи поволі.
    Зростають люди – перекотиполе,
    Яким од роду людяність чужа.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)


  5. Оксана Сергієнко - [ 2019.06.23 18:37 ]
    Від'їзд друга
    Відкидає тіні сонне місто
    В світлі лампооких ліхтарів.
    Захід сонця вже давно згорів,
    Обвугливши сквери ряснолисті.
    Повний місяць над нічним вокзалом
    Пестить мене променем легким.
    Я не ждана тут давно ніким,
    Я — примара в серці вітровалу.
    В суміші бруківки і піску
    Присмак остогидлого розгулля.
    В гаморі прощань і безпритулля
    Вип’ю каву темну і гірку.


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  6. Алла Смулка - [ 2019.06.23 16:24 ]
    ***
    Чи Ти не бачиш? Чи Ти не чуєш?
    О Боже правий! Де правота?
    Чому брехливих Ти не лікуєш?
    Чи вже й на Тебе є сліпота?

    Чом лицемірство людьми керує7
    На гори бруду нема води.
    ... А Бог не бачить. А Бог не чує.
    Рятує інших Він від біди.

    Нікчемні люди в дрібних проблемах
    Хай потерпають. Хай потерплять.
    Їм легше жити в сварках-дилемах,
    Коли в їх душах гріхи не сплять.

    А як же правда? Прокинься, Боже!
    Не знищуй в серці маленький Храм...
    Бог не почує. Не допоможе.
    Все неістотне вирішуй сам.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  7. Микола Дудар - [ 2019.06.23 10:53 ]
    ***
    Привіт - привіт, неандретальцю!!!
    Ай правда, чимось навіть схожі
    Ці очі в дзеркалі і пальці…
    Ні, краще вже крізь огорожу
    Бо ще рванемось в бійку… можем
    Є кілька сот претензій нині
    Сумний занадто погляд, Боже
    На фоні стрічки жовто-синій…
    23.06.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  8. Домінік Арфіст - [ 2019.06.23 09:32 ]
    EXODUS
    о тягучі… медові… полином настояні дні…
    щире золото кра̀дуть у скелях заховані гноми…
    сонце палить сюжет на забутому кимось рядні
    і злітаються зорі зустрітися на Меганомі…

    позбираю у серце розкидані морем пісні…
    позшиваю дитинні стежини сирими нитками…
    не діждусь доки висходить хліб – і у торбу прісні
    плескачі поскладаю… зайду на могилу до мами…

    море скрізь… і у небі… і в мові… і в мене в очах…
    все вернеться сюди – де гора як правічна пустеля…
    о мій дім… діл втікає з-під ніг і спалахує стеля…
    і така недоречна сльозина на солончаках…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  9. Козак Дума - [ 2019.06.23 09:54 ]
    Крилаті рибалки

    Розлітались над лиманом
    білокрилі пелікани.
    Не збирають жолуді –
    рибку вудять у воді!
    Дзьоб у кожного з мішком,
    пропливе під бережком,
    не залишить навіть сліду –
    все готове до обіду.
    Ось такі вони гурмани –
    риболови-пелікани.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  10. Микола Дудар - [ 2019.06.23 01:11 ]
    Погляд
    Погляд зустрівся із тілом
    Невтішні новини для мене
    Згорбилось, нишком присіло
    Час - нікудишній тренер…

    Життя, воно - мінне поле
    Вічно повзком, наче на фронті
    Шлях нескінчений - по колу
    Час заявити - годі!

    Цікаво, що у сусіда?
    Шпаринку беріг… самовбивця
    Велике цабе… весь в діда
    Час "зустрічати" Гриця…

    Погляд в нікуди без тіла
    О радощі першопроходця!
    І підготовлено-зрілий
    Час із архіву Сонця…
    23.06.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  11. Володимир Бойко - [ 2019.06.22 22:41 ]
    Руде право
    Руда баба, рудий дід,
    Руда каша на обід,
    Руді діти, руді внуки,
    Не зарадить і наука.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Терен - [ 2019.06.22 21:52 ]
    Повзуча реінкарнація
    І
    Уже готова мафія нових
    облич і лиць нуворишів у Раді
    із пиками хирляво-молодих.
    І вови ситі, і овечки раді.

    Є лісапета і одне цабе,
    педалі є і очмана рулює,
    а ми уже очікуємо дулю
    і у клітинку небо голубе.

    Які миряни, то такі й пророки.
    Ті самі гасла вигаслих ідей...
    Все як було і буде у людей
    і не клює ворона круку око.

    На ладан економіка ірже,
    корупції неміряної – море,
    а їм усе ще, – хто кого поборе...

    Гуляють королі у негліже...
    Питається, – навіщо це чуже
    у перспективі як і апріорі?

    ІІ
    Електорату все іще «ВеЗе»,
    але війна не зачиняє двері.
    Її реінкарнація повзе,
    а шухеру немає у етері.

    У Раді – тихо... В Думі – суєта!
    Линяє Зе і Пу його не «мочить».
    Уже немає у мішку кота,
    але Європа протирає очі.

    ІІІ
    Розхитуємо маятник біди.
    Уже на часі скасувати мову
    і незагойні болячки орди
    нап’ялити на голову здорову.

    І цього мало! На кону піар –
    живуча топоніміка Росії.
    А далі буде – за один удар
    перерубати вузлики Гордія.

    Во славу визволителів-катів
    оздобити іржаві п’єдестали
    щурами тилу, рилами штабів,
    які Союз тілами трамбували.

    І п’ятою колоною іде
    парафія конаючої ери,
    очорнюючи місію ідей
    у нації Шухевича-Бандери.

    І фарисеї знову ожили,
    і моїсеї збіглися до кучі –
    очолити невидимі тили
    і дочекатись видимої бучі.

    О! Нащо нам такий печальний гімн?
    І у команді точаться дебати, –
    усе, що є, на інше поміняти
    і захопити Український Дім.

    О, дорогі і прези, і прем’єри,
    як докучає ваша суєта:
    і це не те, і місія не та...

    Але зайняти кулуари мера,
    осміяного вами у партері –
    оце уже фатальна сміхота.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  13. Ігор Федів - [ 2019.06.22 19:40 ]
    У вишиванці
    У вишиванці доля оживає,
    Уміщує у хрестику усі світи,
    На полотні історію лишає,
    Утаємничені минулого сліди.
    У вишитому – мрія, віра, воля,
    Національні коди, істина свята.
    На полотні – землі моєї доля
    Ніби веселкою узори виклада.
    У вишивці є сила родоводу,
    Сакральна лінія поєднує серця,
    Мелодія великого народу,
    Яка оспівує дорогу до Творця.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  14. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.06.22 10:52 ]
    Камедетеча

    У передгроззя вишні гомонять.
    Повчора чула шелестку розмову.
    Тих балакух вціліло тільки п`ять.
    Летіла зграя кажанів на лови.

    А я стомилася від бесід, лиць,
    Остуди прагла. У вишневий ґелґіт
    Із дому вийшла під мечі грімниць.
    Дух млоївся у зашморзі елегій.

    Листочки лопотіли про мороз,
    Петарди, цвяшки, гусінь, лезва, круків.
    Я знаю ліки, і рецептів стос…
    – І вербам – зле! – кивнула в бік прилуки.

    Вщухає вітер. Зійде сонце в рань!
    Літоростки впинались в горло, плечі...
    Біль струменів…
    Яскріла чорна твань.
    Навскісний дощ тлумив камедетечу.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  15. Олександр Сушко - [ 2019.06.22 09:02 ]
    Судьбина


    Дідуганище я, а не мачо,
    Вже такий собі - не о-го-го.
    Не пишу про кохання гаряче,
    Бо подумають - дядя... того.

    На умі сіножпать і скотина,
    Чуєш - рохка у клуні свиня?
    Де пракорінь - давно павутина
    (сорок років як він закуняв).

    А колись - ти послухай, будь-ласка -
    Ми з жоною не злазили з лож.
    А тепер мартопляс - гарна казка
    Із минувшини. Тямиш? Отож.

    Зеленіє під грабом травиця,
    Утомився, приліг в оксамит.
    Захропів... а у снах - молодиця!
    Сіла зверху і каже: - Привіт!.

    Ну, а далі - цілує де треба,
    Ста годочків, немов не було...
    Та не зміг полетіли у небо -
    Я й у снах напівмертве вайло.

    Отака от судьбина у діда,
    Не бере мене хіть в оборот.
    Сна немає. Та є оковита,
    Вип"ю чарку - і знов на город.

    21.06.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  17. Надія Тарасюк - [ 2019.06.21 23:33 ]
    * * *
    Ідуть трояндові дощі:
    Троянди плачуть уночі
    Там, де спадає краплі щем,
    Твоїм
    Моїм
    Лунким дощем.

    І на трояндовій землі
    Світають сонця чималі.
    Пуп’янконотний,
    Як модерн,
    В обіймах квітів
    Новий день.

    … Ідуть трояндові дощі:
    Троянди мліють уночі,
    Колишуть світ
    Скісним дощем.
    То щем…
    То щем…

    2017


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" 5.25 (5.48)
    Коментарі: (4)


  18. Олексій Кацай - [ 2019.06.21 14:26 ]
    Опівніч
    Галактику видніше в глупу ніч,
    в яку найменша зірка власне світло
    безстрашніше впинає в померк, ніж
    озброєна до сяйва наднова.

    Бо та мигне зі світлових сторіч
    сама, та й все – загасла і одквітла,
    лишивши нам від мерехтливих бриж
    лише слова.

    А от думки свій не спиняють лет
    і всесвіт через край самого себе
    Чумацьким Шляхом виливає в небо
    сонця гарячі крижаних планет.

    Слабкі світила скручені в спіраль
    утішливої катастрофи руху.

    Виблискує опівночі емаль,
    гамуючи усіх безодень скруху…
    І хтось іде по світлу, мов посуху,
    у ночі даль.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Торон - [ 2019.06.21 14:41 ]
    ПОЇЗД, АБО ДОВЛІЄ ДНЕВІ ЗЛОБА ЙОГО
    О переможна і стрімка прямолінійність,
    з якою в русі залишається позаду
    знайома станція, де тліє точка болю!

    Хоч і не хочеш – а підхоплять твою волю
    доріг оглушливі чавунні водоспади,
    і поїзд в даль тебе котитиме без збою.

    Ось у вагоні ти і серце відірвала
    від острівця того із паростю живою --
    те, що за спиною, лишилося безликим.

    Воно розгойдується дзвоном без’язиким,
    під вітром ходить нетутешньою травою
    і віддаляється із віхами і віком.

    Прийшло "сьогодні" -- і «злоба довліє дневі»,
    «довліють» в ньому час, тривога, люди, речі,
    назустріч – товпища, базари, перегуки,

    новітні станції, видовища і бруки...
    В минуле дивишся, в вікно ввернувши плечі,
    але навколо вже -- коліс ритмічні стуки.


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Козак Дума - [ 2019.06.21 13:39 ]
    Черепаха
    Голова, як у коня,
    на спині її – броня,
    живота сховала в крицю,
    не дістанеться лисиці.
    Сміло лізе уперед,
    не завада й очерет.
    У житті не знає страху,
    наша ніндзя-черепаха.
    За плечима триста років,
    і мільйонів десять кроків.
    Як сова, але не птаха,
    мудра бабця-черепаха.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  21. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.21 11:21 ]
    Мамо
    Мамо, серце моє, цілую твої долоні.
    Мамо, ніжність твоя зігріває завжди мене,
    І хоч час залишив білу фарбу у мене на скронях,
    Я дитиною горнусь до тебе й шепочу: нехай не мине..

    Не мине ось ця мить, як у сяйво обіймів пірнаю,
    Не мине оця мить, коли світло із рідних очиць,
    Коли стукаю в двері і в надії солодкій чекаю,
    Щоб угледіти усміх найдорожчих, ріднесеньких лиць.

    Мамо, щастя моє, поцілунок мощу на обличчі,
    Мамо,радість моя, сяю ясно від твого тепла,
    І тихенько благаю у ікон,що стоять на полицях:
    Божа Мати, прошу, щоб матуся ще довго жила...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2019.06.21 10:12 ]
    Осколок пам'яті
    Ні, не з історії я знаю
    Ту найстрашнішу поки що із воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  23. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.06.21 09:42 ]
    Сухо про мокре

    У клініці обслизли шиби, двері.
    Лікує Дуремар до забуття.
    Повзе піявство... Мокро на папері.
    Холоне цапом варена кутя.

    Смарагди мавка міряла - ще млосна,
    намисто полетіло у спориш.
    Сова мовчить, сіріють ветхі кросна.
    Хоч нутрію, дурисвіте, облиш!

    План вівісекцій виконав, тарані
    насушено на три зими... чи й сім.
    Стило тупіє в заростях герані.
    Бубнієш: "...догодив нарешті всім...".

    Ти ж римував і марив... І хотілось
    творити, як жар-птиця - серед гав.
    На лисині краплисто, холод-тілом,
    розпух - кульбабок напхано - рукав.

    Позеленіли допотопні шприци,
    пацьорки на халаті - у смолі.
    Кустуриця запрошує - на принца.
    "...ти найсмішніший..." - шерхотять кулі.

    Ланцем на повітрулечці - магніти.
    Куди гротескні нотки тут подіти?


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Левицька - [ 2019.06.21 09:14 ]
    Дощі
    Бреду під парасолею... Куди? Для чого?
    У скільки повернусь? Під   ранок, чи вночі?
    І хто чекатиме з фіалками за рогом
    серпанкової мли? Постійно йдуть дощі...
    Купальні, нескінченні, мжичка і кучасті,
    дрібні, холодні, грозові, як із відра,
    колючі, крижані, сліпі, грибні, смугасті,
    туманні, обложні - пригнічена хандра.
    Плющем  зажури оповито все довкола.
    Негода нищить днів зелений палантин,
    міняє на корицю. Вітру баркарола -
    мелодія тужлива вересневих днин
    лунає в небі. Непроглядна авансцена,
    гучними оплесками на даху - аншлаг!
    Із антикварних спогадів душі щоденно
    я пил не струшую, дощ срібний на губах.
    2019р




    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (8)


  25. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.06.21 08:35 ]
    Пісня дівоча
    Десь від річки доноситься пісня дівоча,
    Гарно так, що і зорі заслухались, мабуть,
    Її чути усім аж до темної ночі,
    То дарма, що співачкам раненько вставати.

    Братися вже до праці дівчатонькам треба,
    Бо роботи в селі ж то завжди вистачає,
    Слід подбать про родину і дім та про себе,
    Ну, а поки що пісня вкраїнська лунає.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2019.06.21 05:09 ]
    Спочинок
    Лиш одній красуні не належу,
    Жменя їх. А, може, трохи більш.
    Глупа ніч. Волають діви: - Лежень!
    П'ять хвилин без "праці" вже лежиш!

    Гострі ребра мацає мадонна,
    Після неї ' п'ю щодня бромід.
    Для Ерота вік - не перепона,
    Тільки ж я не молодик, а дід!

    Став уже від любощів шкелетом,
    До хребта прилипла впала грудь.
    Може, я намазаний їм медом?
    Досі не збагну - у чому суть.

    О, моя голубко! Ну ж бо - охни!
    Бач який у нас шурум-бурум!
    Утішати - це мій хрест голгофний,
    З молодиць знімаю сум-журу.

    Та з'явилась раптом підла вада,
    Не буває щастя без біди:
    Утекли із ліжка потерчата,
    Всох стручок у діда назавжди.

    Навіть пес - і той мене покинув,
    Швендяє Рябко не знаю де.
    Відтепер ночами сплю спокійно,
    А на пузі сало вже росте.

    20.06.2019 р.

    Відпочинок

    Ловелас я не дурний -
    стриб!- у ліф газдині.
    Там у неї "кавуни"
    Та "солодкі дині".

    Там у неї - суща блаж,
    Апогей нірвани.
    Стогне мавка: - Досить! Ляж,
    Гаспид окаянний.

    Торс опуклий не тряси,
    Бо розвалиш ліжко!
    Я вже вибилася з сил,
    Бач, трясуться жижки?

    А в сусідів - бійка, шум,
    Шлюб у лихоманці.
    Я ж кохану бережу
    Від тяжкої праці.

    Зліз із ерогенних зон,
    Відпочити треба.
    - П'ять хвилин даю на сон,
    Потім - знов у небо...

    20.06.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  27. Віктор Кучерук - [ 2019.06.21 00:01 ]
    * * *
    Г. С...
    Там, де липу пестять клени
    Стовбурами, як грудьми, –
    Зустрічаємось щоденно
    Потаємно влітку ми.
    Щоб закінчити розмову,
    Розпочату навесні, –
    Ти не хочеш знову й знову
    “Так” сказати або “Ні”.
    Я уже боюсь, що літо
    Швидкоплинно промайне
    І уважний хтось помітить
    Невеселого мене
    Біля липи, поміж кленів,
    Під твоїми ворітьми, –
    Де не можемо смиренно
    “Так” чи “ні” сказати ми…
    21.06.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  28. Віктор Кучерук - [ 2019.06.20 23:47 ]
    * * *
    Г. С...
    Затихнув скрізь пташиний щебет
    І спала денна духота, –
    І тільки згадкою про тебе
    Цілунок стигне на вустах.
    Прилип до них, як лист медяний,
    І не злітає попри час, –
    Адже ще в мороці туманнім
    Ми розпрощалися нараз.
    Але коротка, як відлунок,
    Розлуки буде тужна мить,
    Якщо уранці твій цілунок
    Не хочу стерти я, ні змить…
    20.06.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  29. Козак Дума - [ 2019.06.20 18:52 ]
    Фазан
    Житнім полем, ніби пан,
    понад самим краєм,
    на прогулянку фазан
    важно виступає.

    Крила в боки він упер,
    хвіст на вітрі в’ється –
    як носій нових манер,
    так йому здається.

    Задирає дзьоб фазан
    з самого світання –
    не попав би у казан,
    скоро полювання!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Федів - [ 2019.06.20 16:17 ]
    Доля обирає
    Із вітром нині доля розмовляла,
    Питала, а кому вона потрібна,
    Її узяти думає немало,
    Але отримає людина гідна.
    Єдина - з небайдужою душею,
    Яка бажає істині служити
    І не торгує совістю своєю,
    Аби у сяйві золота пожити.
    Яка палає, щоби освітити
    Надії, мрії і нову дорогу,
    Яка живе, аби добро творити,
    Як є біда, іде на допомогу.
    Її шляхи я б рушником стелила,
    Веселкою єднала водограї,
    Аби собі людина підкорила,
    Дитиною жадані небокраї.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  31. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.06.20 13:47 ]
    Пульсую...


    Влетіла скабкою в мізки - і нию гостро.
    Я на оціночній межі - Діана Шоста.
    Тому вдивлявся...
    У мій причт пішов сміливо.
    Вітряк хитався-шарудів...
    Трамбуєш мливо.

    Зелена зграйка горобців - у пива келих.
    Забудь мене, на чистотіл повалиш Еллу.

    На скибу маж словесний джем.
    Таки пульсую?
    Про шану мріяти мою - даремно-всує.

    Поспівчуваю, лицемір хотів любові.
    Такі влучання - в молоко - безособові.

    Не отрій мажу, полуниць вродило рясно.
    Змія пригрілася на пні, червоні ясна.
    Мисткий вужака вишивав кошулі, сукні.
    Біжу - блискуча, пломінка - між кіз і трутнів.


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  32. Петро Скоропис - [ 2019.06.20 12:58 ]
    З Іосіфа Бродського. Квінтет
    І
    Віко посіпується. Гортань
    випорожняється тишею. Європейські міста
    здоганяють дне одне на станціях. Запах мила
    не дає нагулятись джунглями непомітними ворогам.
    Там не уникнути білих плям
    упослідженій мапі, де туфля твоя ступила.

    В горлі свербить. Подорожній жадає пить.
    Діти, варті, щоб їх лупить,
    верещать у дворі, як різані. Зо годину
    віко посіпується. З-за колон, утім,
    невідомо хто, та об’явиться. Навіть на самоті,
    навіть вві сні ви вгадуєте людину.

    І збирається, мовби в плювок уряди-годи:
    "Дай папір, чорнило мені, а сам іди
    геть!" І віко посіпується. Слабини у голосівці
    опостінь (буцім моляться) є промоцією осмут.
    Остаточно заплутавшись, звивин жмут
    виявляє себе в незнайомій кімнаті в знайомім місці.

    ІІ
    Одинак у пустелі, ти чуєш голос. Ти
    хапаєш фотоапарат, налаштовуєш об'єктив.
    Ба – темніє. Посидь, не збавляй надії
    говіркого, привітного мимохідь
    писка мавпочки, радої плигма з віт
    пальми та в люди, зі її таланом повії.

    Ліпше на пароплаві, з хитавицями хвиль, але
    учасником географії, блавату, без дефіле
    історії – цього лепу, корости суші.
    Ліпше Гренландію скородити у журбі
    лижвами, залишаючи по собі
    айсберги і тюленів туші.

    Абетка застерігає тебе
    відхилятися від мети – пункту "Б".
    Там вороні не стати вороном – зась незграбі;
    чути псюк двірних, злаки у бур'яні;
    там, що шкурами звірини кушнір,
    офіцери Генштабу орудують ржавчиною на мапі.

    ІІІ
    Тридцять сім літ я дивлюсь в огонь.
    Віко посіпується. Пори долонь
    роз’їдаються потом. Полісмен бере документи,
    пропадає в сусідній кімнаті. Зведений швидкуруч
    обеліск кінчається нехотя серед туч,
    як удар по Евкліду, як слід комети.

    Ніч; вечері в пандан, ремствуєш на талан,
    сам собі бидло, сам посивілий пан.
    Вобла лежить впоперек крупнуватого кеглю речень
    про виверження вулкану зо кілько діб
    в біса де, далебі, – у чужій воді,
    упершись хвостом в "Заборони" і "Звід обмежень".

    Я розумію тільки дзуміння мух
    зі східденних базарів! Переводячи дух
    на готельному ґанку, буцім рибина в сіті,
    подорожній хапає ротом тубільний дим:
    ниючий біль, убивчий на цім, й на тім
    дошкулятиме світі.

    IV
    "Де це?" – питає, вкоськавши вихори набакир,
    небіж. І, пальцем гортаючи складки гір,
    "Онде!" – тицьне небога. Порипують каруселі
    у старім саду. На столі букет
    фіалок. Сонце сліпить паркет.
    Із вітальні лунають пасажі віолончелі.

    Місяць над плоскогір’ям, і ніч ясна.
    Від валуна відособилась тінь слона.
    Серебро ручая радує мудрагеля.
    В самітнім помешканні простиню́
    жмакає біле(смагляве) і просто ню –
    малево не одного пензля.

    Навесні риється у багні муравель-трудар,
    не загається грак, прочого роду твар;
    лист покриває покруч галузі після звихів.
    Восени яструб дає круги
    над обійстями, лічить курчат. І на плечах слуги
    теліпається білий піджак сагибів...

    V
    Здало напучує слово? То натякніть –
    чи стачає наріч? І був хлопчик? І кілько лід
    має бовтатись в склянці, щоб спинився Титанік
    мислив? Що скаже ціле щодо частиць?
    Що з’ясує, нарешті, при виді птиць
    в акваріумі ботанік?

    Тепер уявім собі цілковитою пустоту.
    Місце без часу. Властиво, повітря. В ту,
    у иншу – і тут – навкидь, сторону. Ич, не дірка –
    Мекка – кисневі, водневі звідусіль.
    І щодня тремтить у ній від зусиль
    усамітнене віко.

    Це вам – нотатки натураліста. За-
    писки натураліста. Капаючи, сльоза
    падає в вакуумі, вільна від сил тяжіння.
    Вічнозелене і невропагінне, учувши ж-ж-жу-
    це-це майбутнього, я дрижу,
    уп'явшись нігтями в своє коріння.







    ----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  33. Микола Дудар - [ 2019.06.20 11:17 ]
    ***
    Мовчу як тінь після дощу
    Вчорашнє вкопую
    І згоден вже на нічию
    Думками пробую…
    Усі живі біля ставка
    Соми підплигують
    А липень жарить… близько ста
    Мовчу відлигою…
    20.06.2019.


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (2)


  34. Іван Потьомкін - [ 2019.06.20 09:02 ]
    ...так я зненавидів війну вдруге...
    Ми по війні ще грали у війну.
    Корів і кіз напризволяще кинувши,
    Ми лізли в доти, кидали гранати,
    Сходилися в рукопашну,
    Коли набоїв бракувало...
    Пекли картоплю.
    Поруч дозрівали міни...
    ...Не всі ми повернулися з тих воєн.
    Порожні рукави в моїх однолітків.
    З милицями мовби й народились.
    Ми по війні ще грали у війну.
    Ми грали у «німців» і «червоних».
    Слабосилий, я завжди був «німцем».
    Ще й досі крає серце та несправедливість:
    Ну, який я в біса «німець»,
    Коли фашисти ставили мене під клуню,
    Автомат строчив над головою...
    Хлоп’яча та несправедливість
    Вкарбувалась у пам’ять дужче,
    Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
    Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
    Так я зненавидів війну вдруге...

    P.S.
    ...Не грався у війну з синами.
    Стачило тої, що поглумилась над дитинством.





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  35. Тетяна Левицька - [ 2019.06.20 07:52 ]
    Аметистова мить
    Дотики серця,
    повне відерце
    ягід солодких суниць.
    Музика чуйна,
    спогад відлунням
    в сірих очах голубиць.
    Сонце для світу,
    море - для вітру,
    а для коханого  - я.
    Голубе світлий
    щастям привітним
    сяє усмішка твоя!
    Не оминути,
    тільки б почути -
    срібні дзвіночки душі.
    Радість невпинна,
    неба світлина
    сіє за лісом дощі.
    Казка духмяна,
    м'ятна поляна,
    запах кохання п'янить.
    Хай не розтане
    в літечку травнем
    ця аметистова мить.

    2019р





    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (4)


  36. Олександр Сушко - [ 2019.06.20 05:58 ]
    Спогад про майбутнє
    Кривавий сніг обарвлює пастелі,
    Пропахла димом--порохом трава.
    Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
    Хоча ні разу ще не вигравав.

    Гармати день і ніч плюються гнівом,
    Командую: - По кацапурам - плі!
    Невдаха цей - то я, крилате диво,
    Останній, хто лишився на землі.

    З мого безсмертя залишився присок,
    Судилося сконать на цій війні.
    Кричало небо: - Дурню, зупинися!
    Ми віддали Вкраїну сатані!

    Стоїть Кирпата поруч, зовсім близько,
    Життя моє оцінює в мідяк.
    Людей кладе в заплакані колиски,
    А в ангела могила - забуття.

    Нехай і так, але не маю ляку,
    Тече руда під серцем із діри
    Чекай, вдягну хутенько вишиванку,
    Перехрещуся...ось тепер - бери.

    20.06.2019 р.

    Eco morgana

    Десь там - у минулому - річка, березовий ліс,
    Занесло піском чорториї під мостом Патона.
    У кіптяві овид, від бруду вмира парадиз,
    Доми-кам'яниці, як тюрми зі скла та бетону.

    Останню хвилину живем на планеті у борг,
    А далі - пацюча нора чи у склепі хатина.
    Дніпром - не тумани, а сірий, задушливий смог:
    Це - дух твій, оголена суть, нерозумна людино.

    Не буде спасіння, Едему розчахнених брам,
    Щасливе майбутнє поцуплено в людства із карми.
    У променях сонця згорятимуть гори добра,
    Хламіття, навергане ситими багатіями.

    Русалі втекли в потойбіччя із чорних озер,
    Учора останню за руку провів кавалькаду.
    Смітник підгрібає бульдозер під вікна осель,
    Ламає іржавими траками залишки саду.
    Ї
    І гримнула тиша,- немає пташок у гаю,
    Масна пилюга засипає поета погруддя.
    А Всесвіт долоню тримає гарячу мою,
    Плеядами стелить дорогу у чисте безлюддя...

    19.06.2019 р.

    Марнота

    Кажу сусіду правдоньку у вічі,,
    Летять, мов камінці, слова гіркі:
    - Без жінки - ти нікчема, чоловіче,
    Живеш для себе, треба - навпаки.

    Поглянь - цей світ у пречудових квітах,
    Його любити людям Бог велів.
    Жона ж твоя - смердюча оковита,
    У хаті, наче спали москалі.

    Чи відаєш яку біду накоїв?
    Процвиндрив час відпущений дарма.
    І дух змертвів, осипався шальгою -
    Майбутнього у мертв'яка нема.

    Ти чув хоч раз розстроєну віолу,
    Як розпач рве мелодію м'яку?
    Твоя кохана поламала долю,
    Від горя віддалася чужаку.

    В раю весна, пливе на луках повінь,
    Пускають юнки водами вінки.
    Едем цвіте, чекаючи любові,
    Дбайливої садівника руки.

    19.06.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (24)


  37. Матвій Смірнов - [ 2019.06.20 00:15 ]
    ***
    Вона виносить сміття уночі
    Вдягнувши високі підбори
    У брамі темно. Запах сечі,
    Коти та нічні потвори.
    Опівнапершу. Стихає життя
    У кожній вітальні й кухні
    Вона іде викидати сміття
    У довгій вечірній сукні
    Промінь єдиного ліхтаря
    І на стіні графіті
    Венера, яскрава псевдозоря,
    Влаштовується в зеніті,
    Мружиться, фокусуючи зір
    І дивиться, як вона
    Іде бруківкою через двір
    Крокуючи «від стегна»
    Навколо нікого нема, але
    Хода у неї легка
    Вона виконує дефіле
    Подвір'ям до смітника.
    А потім так само іде назад
    Однаково, кожну ніч
    Уже впродовж декількох декад
    А може, хтозна, сторіч.
    Лунають в один і той самий час
    Кроки її ходи
    І доки вона крокує, для нас
    Все йтиме як мусить іти:
    У полі буде рости трава
    І будуть хмари і дощ,
    Мед, що у вулику визріва,
    Птахи і комахи тощо,
    І будуть райдуги і роса,
    І будуть каштан і бузок,
    Велика Ведмедиця в небесах
    Штовхатиме свій візок
    З Малою Ведмедицею. А сніг
    Вкриє її сліди
    З початком грудня, а навесні
    Розтане, як і завжди.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  38. Вячеслав Семенко - [ 2019.06.19 20:08 ]
    Вперше
    Він прийшов серед ночі
    дощем, наче шепотом,
    легкий подих зітхання майнув попід віями.
    І від нього, такого незнаного, теплого,
    незборимим жаданням кохання повіяло.

    Потягнулась до нього
    крізь сон кожна гілочка.
    Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
    Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
    Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

    Ледь торкався кори
    бігунками-струмочками,
    не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
    Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
    у одному акорді злились, наче струноспів.

    То пручалась,
    то прагнула знову лавину ласк,
    поки сон переміг у змаганні з повіками.
    ... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
    і засяяла вперше рожевими квітами!


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  39. Ігор Федів - [ 2019.06.19 19:09 ]
    Складають рученята оригамі
    Складають рученята оригамі,
    Об'єм уже міняє площину,
    І виникає пам'яті татамі,
    Я у бою долаю таїну.
    Це невідоме або призабуте,
    Аморфні лінії у русі днів,
    Які душа не має оминути,
    Навіть якщо би дуже захотів.
    І знаю, що іде у результаті,
    Згадали руки, як я це робив,
    Останні рухи і дитя завзяте
    Пускає човника, аби поплив.
    Баюра океани заміняє,
    А цеглою формує острівці,
    Малюк легенько рухом помагає
    Не збитися човну у манівці.
    У Посейдона силу позичає,
    Аби човен виконував маршрут,
    І судно на ходу гілля минає,
    Яке чаїлось, як великий спрут.
    Пірати, бурі, обрії далекі -
    Уявою замінює буття.
    Фантазія буяє у малечі,
    Ілюзія у магії життя.
    Води дещúця має морем стати,
    А час поверне течії свої,
    Омріяне поможе будувати,
    Людині існувати на Землі.
    Роблю і я кораблик-оригамі
    І нехтую умовності та вік,
    Аби не жити далі у тумані,
    Фантазією лину у політ.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  40. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.19 15:34 ]
    Сліди
    Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
    Захотілось їй іти радо, без турботи.
    І довгесенько вона небом мандрувала,
    А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
    Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
    І спустилась до землі - моститься в затінку...

    Сонце сяє, бо йому вітерець шепоче:
    Той, хто в небесах гуляв спати дуже хоче.
    А ти ясно приголуб квіти і травини,
    Ластовинно поцілуй личико дитини.
    Той, хто небом ходить вправно, хмарослід лишає
    Довго спить, тож я хмариння геть пороздуваю!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  41. Тетяна Левицька - [ 2019.06.19 15:55 ]
    Рятівник
    Він мене рятував від пустелі,  наруги,
    і жури безнадії, набридливих злив.
    Простягав дружню руку над прірвою туги
    і сльозу відчайдушну цілунками змив.

    Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
    осипав первоцвітом зворушливих слів,
    серенади співав соловейком, у тиші
    очеретовій вітром вночі шепотів.

    Ніс мій хрест, коли сили втрачала, свідомість,
    осіняв шлях чумацький і нищив пітьму,
    піднімав до небес спраглу душу. Натомість
    чим віддячу йому? Чи віддячу йому?

    2019р




    Рейтинги: Народний 6 (6.27) | "Майстерень" 6 (6.36)
    Коментарі: (6)


  42. Ігор Терен - [ 2019.06.19 09:08 ]
    Гадання по долоні
    Що не царі, то у твоїй короні.
    За очі карі і за голубі
    лукава доля вибілила скроні.
    І як не потонути у журбі?

    Он повновидий сяє з оболоні
    як вишитий цілунок на габі.
    І лоскотно, і солодко тобі,
    коли торкаю лінії долоні.

    І сьоме небо бачимо здаля,
    і зоряні смакуємо суниці,
    і очі в очі заясніли лиця...

    Гадаємо, що буде опісля,
    якщо тримаєш у руці синицю,
    чекаючи у небі журавля.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  43. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.06.19 09:08 ]
    Навперейми з вітром
    А на лугу кінь гнідий
    Пасся собі усю ніч
    До самого ранку.
    У село тоді помчав
    Та біля воріт він став
    І б"є копитами.

    Господаря виклика,
    Щоби вийшов до Гнідка
    Та забрав до стайні.
    А ще краще осідлать,
    В чисте поле поскакать
    Все далі і далі.

    Де зелен-трава густа,
    Не торкалась ще коса,
    Хоч буяло літо.
    Вже господар у сідлі,
    Мчить галопом кінь гнідий
    Навперейми з вітром.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Сушко - [ 2019.06.19 07:36 ]
    Вже біжу-у-у!
    Від сумних думок солоні нюні
    Ллються у долоні шкарубкі.
    От чому жінки - усі розумні,
    А мужі - тупезні глупаки?

    Все що зароблю - несу до кралі,
    Сам ходжу в полатаних штанах.
    Благовірна днину тралі-валі,
    Уночі від "щастя" - "Ох!" та "Ах!".

    А мені хоча би дрібку ласки!
    Утекти б на день в команду "ЗЕ"...
    Копченої багнеться ковбаски,
    Ні, не можна,- жінка загризе.

    Їй потрібно шпаклювати личко
    І на фітнес бігати щодня.
    Економлю, п'ю одну одну водичку,
    За розтрату набіжить пеня.

    Називаю любу ніжно "Киця",
    А вона мені: - Іди, працюй.
    Жінка - як вгодована лошиця,
    Я ж - кістлявий, висохлий пацюк.

    З рурки пахне натуральна кава,
    Глас жони знервовано: - Ти де?!
    Вже біжу! Інакше буде вава,
    Й так за планом щиглі кожен день.

    17.06.2019 р.

    Р-р-р-р-рятуйте-е-е-е!

    Я - одинак. Ніхто не тішить душу,
    Нема жони - і в цьому вся біда.
    Якби ж була - трясла б мене як грушу,
    Щоденно сокотіла "куд-кудах!".

    Сусіда пані кличе до обідні,
    В правиці замашний дубовий кий.
    А я лежу, неначе в домовині -
    Ні вереску, ні гвалту - супокій.

    Дівки за тином хлопаків маніжать -
    І я б гріха солодкого вкусив...
    Напарниця ж моя - холодна тиша,
    Як реп'яшок вчепилась у труси.

    Мені із кожним роком тяжче й тяжче,
    Забув коли уже терзала хіть.
    А в кого жінка - той ще не пропащий,
    Є з ким про житіє погомоніть.

    А за вікном трояндові бутони
    Пахтять і мужа зводять із ума.
    Агов, персисті звабливі мадонни!
    Візьміть мене! Без вас життя нема!

    18.06.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  45. Володимир Ляшкевич - [ 2019.06.18 21:49 ]
    Денники (3) Повернення
    •
    А потяги летять у невідомість
    до різних станцій круговерті долі
    і безупинно ти пересідаєш,
    а там і на ходу - з одного в інший,
    з одної долі в другу, знову й знову.
    аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
    на павутинці сонної вітрилі

    ••
    Краплини суму з перламутру часу –
    ефірно, мірно, вірно, так собі
    неспішно линучи від парастасу
    в потойбіч пристрастям і суєті,
    кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
    і по нових зіницях ллються сльози
    в Обійми Сяйні і такі Знайомі

    •••
    Не явлені іще й забуті форми,
    химерні тіні, обриси, льоди,
    туманні поклики зірок, тунелі -
    іскринками призначень кольорових
    вишукує бентежний промінець
    куди пристати, знову, не забувши,
    не розгубивши світла у собі.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (16) | "Денники (2)"


  46. Ігор Федів - [ 2019.06.18 20:56 ]
    Дві радості
    Ось моя доля, дві радості – гордості,
    Закутана ковдрою, лине у сні.
    Ніч романтично співає акордами,
    Зірками нотує у небі пісні.

    У їхньому сяйві лунає новела,
    Описує нею далекі світи,
    І хвиля ефіру несе каравелу,
    Єднаючи нині минулі віки.

    У кого є щастя? А я маю двічі!
    Милуюся ними, жадаю життя.
    І можу надії казати у вічі,
    Що магію маю у колі буття.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  47. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  48. Микола Дудар - [ 2019.06.18 15:35 ]
    ***
    …уповноважений Христа?
    Ось відновлюсь і запитаю
    Невпинний ріст мого хвоста -
    Чи впустять з ним мене до Раю?
    Чи впустять з прикусом божка?..
    Не від народження - присадка!!!
    Вона, по правді, не важка
    Всього лиш навсього як крапка…
    А ще із гонором в очах -
    Своєї правди настоятель
    Від помилок потроху чах
    Спасала глина, батьків шпатель
    А ще мозолі… кілька скринь
    Вагон всіляких безліч шрамів
    А щодо Раю, номер скинь -
    Передзвоню як випруть з Храму…
    17.06.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  49. Олександр Сушко - [ 2019.06.18 14:29 ]
    Увірував

    У країні, де правлять пейса -
    Звично сваряться хохлаки.
    Цуплять гріш тямковиті бевзі
    У глупеньких розумаків.

    Гостра шпичка сідницю муля,
    Потішаються Цур і Пек:
    Вийшла з томосу пишна дуля -
    Обманув українця грек.

    Від політиків в роті кисло
    (не лякає їх Божий суд),
    У реформах не бачу смислу -
    Утікає із раю люд.

    Від любові забило подих,
    Краля ж вибрала монастир.
    Народити дитину - подвиг,
    Шепче втомлено: - Відпусти...

    А от воїни в нас хоробрі,
    Длані грубшають від "АК".
    Вухо чує: " Все буде добре!"
    ...хочу в "Голос" Вакарчука.

    17.06.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  50. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.06.18 10:10 ]
    Зіркове


    Коли знайомець лізе у багно,
    порушує табличні заборони,
    промовчу - хай забрьохається гном.
    Топтатиму пісок, врунисті гони...

    Хай сом відчистить п'явок, слимаків,
    приймає душ Шарко, змиває сажу...
    Перестороги Майї заслабкі.
    Для містечкових надто мало важу.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   403   404   405   406   407   408   409   410   411   ...   1855