ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Серго Сокольник - [ 2018.11.10 00:56 ]
    Холоди насуваються
    Холоди насуваються, люба...
    Обійми, поетесонько мила,
    І не будемо лаяти сніг,
    Що волосся покрив...

    ...голова Іоанна на блюді
    Красномовно про це говорила...
    Хочеш, люба, послухать? Мені
    Передтеча відкрив,

    Що не вдасться ступити ні кроку.
    Фарисейськи-болотної твані
    Перейти не у змозі ніхто.
    Скільки згаяно сил.

    Що нема у вітчизні пророка.
    І пророком не стати. Та я не
    Мав і наміру. Власне (А ТО)
    Я одного просив

    Холодів, щоб по кризі холодній
    Перейти через твань по сухому
    Ген до берега іншого, звід-
    ки пливе жовтий лист,

    На якому шрифтом новомодним,
    Мов на мапі дорога додому,
    Відтворився той вірш, що тобі
    Присвятив я колись...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118111000142


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  2. Галина Михайлик - [ 2018.11.09 20:56 ]
    Оптимістичне
    - Що ж?
    - Нічия!
    __________Наступний крок спіралі,
    оптимістичний нуль нової точки «z».
    Що мить, то швидше миготять педалі -
    позмінно: тренажер/велосипед.

    Лиш не спинятись у життєвім русі!
    І не згубити драйву й куражу
    до обрію, зорі на виднокрузі...
    - А там?
    - У інший вимір…
    ________За межу….


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  3. Тетяна Левицька - [ 2018.11.09 19:47 ]
    Хрест
    Не була наодинці з бідою,
    Хрест обвуглений доля несла.
    На Голгофі чи, Господи, встою?
    Перед світом трава-ковила.

    Чи воскресну із попелу, Боже?
    Чи прозрію сльозі завдяки?
    На землі обілитися зможу,
    Гріхопад не дається взнаки.

    А коли перед вічністю стану,
    Закручусь на пательні вужем.
    Не трава я, а келих дурману,
    Непокірна і світ мій блажен!

    Не злукавлю, смарагдові очі.
    Блискавиця! Свята простота...
    Перед куполом неба не змовчиш,
    Хрест важкий - в кого в серці сльота!


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (16)


  4. Мирослава Шевченко - [ 2018.11.09 19:12 ]
    Осінній пейзаж
    Осіннє листя падає додолу,
    За вітром, що несе його кудись.
    І жовтий лист під ноги випадково
    Впаде, як дивний скарб, комусь колись.
    Стоїть на вітрі дерево без листя,
    Похилено-смутне, немолоде,
    Розсипалося по землі намисто,
    Вбрання його вогнисто – золоте.

    Дерева огортає дивний спокій,
    Стоять вони, могутні та сумні
    Ці велетні німі. Це їх глибокі
    Шукають очі щось удалині…
    А поруч з ними чутно тихі кроки –
    Осінні швидко добігають дні.

    07 листопада 2018 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.32) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  5. Нінель Новікова - [ 2018.11.09 11:19 ]
    Суперницi з любов'ю
    На таланти і вроду багата,
    Що здавалось, згоріла до тла,
    Покохала поета-вар’ята,
    Щире серце йому віддала.

    Чи позаздрять, зітхаючи люди,
    Помічаючи все, звідусіль?
    Чи осудять і швидко забудуть?
    А з тобою залишиться біль…

    Це не раз уже пройдено нами,
    –Той блаженний, хто не пережив –
    І шаленого щастя цунамі,
    І гіркого відчАю розлив.

    Полюбити такого… Що гірше?
    –Невблаганних інстинктів дитя –
    Та безсмертні народяться вірші,
    Як вершина людського життя.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (8)


  6. Олександр Сушко - [ 2018.11.09 11:05 ]
    Сонце чи місяць?
    Невідомо - правда це чи жарт,
    Знамо тільки - місяць був уповні.
    Сів поет з розгону на шпагат,
    Виваливсь "талантище" назовні.

    Чи блідавець трохи з бодуна,
    А чи сонце спало у коноплях,
    Бачу, що Пегасові хана,
    В музи передсмертні крики, воплі.

    На бандурі бринькає акин,
    В дами серця під очима слізки.
    Сумно, бо "творіння" - здохляки,
    Кожен віршик - мухомор поліський.

    На папір кошлаті рими "Плиг!",
    Тля обсіла поетичну гілку.
    Критик би "ашугу" допоміг,
    Затягнув би у труси резинку.

    Нині кожен - геній, златоуст,
    Табунами бігають таланти.
    У модерні потопає глузд.
    То чому ж я, сестроньки, не радий?

    09.11.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (7)


  7. Галина Кучеренко - [ 2018.11.09 09:01 ]
    ***
    …Дитя складає букви у слова…
    А згодом ставиь крапочи і коми,
    Знак оклику… Бо мова все ж жива!
    Нехай ще мало з нею ми знайомі,
    Час забуття, усе-таки, спливає…

    (Сьогодні день писемності і мови.)

    © 09.11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  8. Віктор Кучерук - [ 2018.11.09 08:57 ]
    * * *
    Бувало сумно, прикро, гірко
    Іще й образливо колись,
    Бо, вибираючись на гірку, –
    Летів з узвишшя часто вниз.
    Об гострі ребра косогору
    Так бились болісно боки,
    Що пробігали перед зором,
    За мить падіння, всі роки.
    Але про те не знали люди,
    Адже, повагом, раз у раз,
    Розповідав усім повсюди,
    Що у житті усе гаразд.
    І знову дерся на вершину,
    Й робив уперто те, що міг –
    Забув про втому і гординю,
    Здоров’я зовсім не беріг.
    А тільки вибрався на неї,
    Чомусь одразу зрозумів,
    Що на безлюдному трофеї
    Ніхто не чутиме мій спів.
    Що з часом я оскаженію,
    Як вовк старий, од самоти, –
    Отож – мудрішаю й радію,
    Що вам це можу донести...
    06.11.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.09 04:59 ]
    О нано (варіації на тему твору Галини Михайлик Нано)
    Ця осінь така якась це –
    Незнана.
    Для двох мов окремий процес –
    О нано.

    У серці, в думках, на устах –
    О присутність.
    Невтримно баНАНОпроста
    Баламутність.

    Великого вибуху струс
    Вібрато – р
    У морі великих спокус
    Кайфувати.

    Гойда космічна весна
    Рахманно.
    Чудово займатись нам
    О нано!

    9.09.7526 р. (Від Трипілля) (9.11.2018)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (11)


  11. Галина Михайлик - [ 2018.11.08 15:23 ]
    Нано…
    Ця осінь моя і твоя
    нано_осінь.
    Для двох лиш таємне ім'я –
    наче й досить?

    У серці, в думках, на устах –
    о, присутність!
    Нейтринно проста й непроста
    незабутність:
    Великого Вибуху струс
    у зіницях…

    У морі житейських спокус -
    хитавиця
    гойдає космічний ковчег,
    чи колиску?

    Не дев'ять, не нано_ та все ж
    близько…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (16)


  12. Володимир Ляшкевич - [ 2018.11.08 13:33 ]
    Надосіннє
    І впору дихати неначе пити -
    тремкої осені бродильна мла.
    Хмільні «прощай» ковтаю - ніби й квити,
    немов печалі вибрати до дна.

    В очах осінніх вихор падолисту,
    гербарій драм, і дим, і далина,
    і невимовний щем безодні вмісту,
    як би вини, що схильна до вина.

    Як би обіймів, зітканих із глиці
    зелено-синя неба таїна,
    де сосни охоронці не в’язниці,
    а білий вирок – не земна ціна.

    Кружляй зі мною, спільнице і гостя,
    губи одежі листя і трави -
    не пеленою з крою передмістя,
    а з теплістю: «вдихай мене, живи!»

    Немов навколо не самопогуба,
    а квітня жовкло-сонячна луна,
    в якій байдужість опадає груба,
    минає серця грубість кам’яна, -

    у крапі суму, кровотечі часу,
    по нотах мірно линути з пітьми
    за позолотою осенестасу,
    за обрії кармічної зими.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (15)


  13. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.11.08 11:31 ]
    Акорди

    Стеле весна килимки.
    Осінь бреде ваговита...
    Травам одвік невтямки -
    скільки снопів перевито.

    Квітне бравурний пирій.
    Жмут кропиви - на естраді.
    Мат всюдисущий - в корі...
    оповиває левади...

    Хмелем уквітчаний тин.
    Пижмо дзуміє... акорди.
    Гасел прадавній сатин:
    ми нездоланні та горді.

    Сумнівів, Боже, нема.
    Тешуться труни, ковчеги.
    Шалик напнула зима.
    Музі моїй - безберего.

    Схоплено ягідку, нить.
    Мати з ціпочком - ласкава.
    Як зів'ядання болить -
    колоса... тіла... агави.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  14. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2018.11.08 11:05 ]
    Резон зими
    Зимно...
    На небі вариться сніг,
    аби на ранок осісти на трави.
    Все так складається, ніби у всіх:
    кава, робота, дзвонитиму мамі.
    Осінь не хоче віддати права,
    я ще чекаю на сонце і літо...

    Суне помалу у шибку зима,
    хай ця зима привід дасть порадіти!
    Світ відпочине. Заглибиться в сон,
    чашку какао і роздумів тишу.
    І у зимі є глибокий резон.
    Після затишшя - любов яскравіша.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (5)


  15. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2018.11.08 09:51 ]
    Шалапут-вітрисько
    Кучеряві хмарки пропливають у небі так низько,
    Що, здається ось-ось ненароком торкнуться землі,
    Їх відгонить далеко кудись шалапут той вітрисько,
    Потім спати вкладається в ясена там на гіллі.

    Той скрипить, ніби вітру співа колискову
    Або в казку цікаву запросить тихенько його.
    Вітерець відпочине, тоді пустуватиме знову
    І шукатиме він усе нових веселих пригод.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  16. Юрій Лазірко - [ 2018.11.08 06:46 ]
    бiлокрилий вальс
    в бальному вбранні
    ходять нині дні
    то кружляє сніг
    з вітром на вікні

    проситься до вас
    в цей непевний час
    в танці ожива
    білокрилий вальс

    білий-білий світ
    двох сердець політ
    де розтане лід
    там любові цвіт

    проситься до вас
    в цей непевний час
    в танці ожива
    білокрилий вальс

    там рука в руці
    подих на щоці
    мандри-манівці -
    погляди оці

    проситься до вас
    в цей непевний час
    в танці ожива
    білокрилий вальс

    22 Вересня, 2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (10)


  17. Віктор Кучерук - [ 2018.11.08 05:29 ]
    * * *
    Т. І...
    Не можу жити без кохання,
    Немов без берега прибій, –
    Неначе морок у світанні,
    Я розчиняюся в тобі.
    В твоїй надії і тривозі
    Щодня бажань моїх сліди, –
    Вони, як вихри на дорозі,
    Увись здіймаються… – Пожди,
    Моя невигадана мука, –
    Вплітати паморозь в косу, –
    Коли узяв тебе під руку,
    Якщо на двох уже несу...
    07.11.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  18. Володимир Бойко - [ 2018.11.08 01:29 ]
    Синій туман. Снігове роздолля. (переклад з Сергія Єсеніна)
    Синій туман. Снігове роздолля.
    Місячним сяйвом сповитий світ.
    Радісно серцю із тихим болем
    Щось пригадати із юних літ.

    Сніг, мов сипучий пісок, на ганку.
    Місяць так само тоді світив,
    Коли, натягши із кішки шапку,
    З отчого дому пішов без слів.

    Ось я і знову у ріднім краї.
    Наче вигнанець, стою сумний.
    Хто мене з друзів отут згадає?
    Нині в дворі своїм я чужий.

    Мну я нову соболеву шапку,
    Хутро не гріє душі мені.
    Діда згадав і згадав я бабцю
    І кладовищенський рихлий сніг.

    Всі заспокоїмось, всі там будуть,
    Так улаштований світ оцей.
    Чи не тому так радію людям,
    Чи не тому так люблю людей.

    Так от, розчулившись, ледь не заплакав,
    І, осміхнувшись, душею згас.
    Хату стару і на ганку собаку
    Бачу неначе в останній раз.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (14)


  19. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.11.07 23:40 ]
    Міражі-тумани
    1

    Амбіційна шкварка, мисленевий іній...
    Розглядаю ніші. Край прослав-спокус.
    Ось корівки божі, кізоньки недійні.
    Маже сухоребрик майонезом вус.

    Напомадив заєць вуха пелехаті,
    бісером посипав. Лелечко! - блищить.
    А мене - у плечі - з липової хати.
    Лобстери для мухи.
    ...рррозррриваю нить.

    2

    Грибники, кошулі...
    Не печалься, душе!
    Пролітає "Шкода" в листопадну рань.
    Репнутих пеньочків та божків - не зрушу.
    Хилитає віття псевдопектораль.

    Продає Будення мухомори свіжі,
    у кишені - шокер, цигарки, ласо.
    Міражі...
    тумани...
    ружі...
    бездоріжжя...
    Типажі тасує посланець Тюссо.


    2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  20. Надія Таршин - [ 2018.11.07 22:35 ]
    * * *
    Коли будемо казати ми на чорне – біле,
    То життя не буде гідним, як би не хотіли.
    Звикли жити у неправді, нею поганяти,
    Що віками заробляли, будемо те мати.

    Не своє ми величали, не своє любили…
    На ворога вікового витрачали сили.
    Упокорені слухняно позгинали спини,
    Вік за віком проживали з відчуттям провини.

    Дружба кролика й удава, зашморгом на шиї
    Відтинає і сьогодні дорогу до мрії.
    І ні втрати, ні війна, для нас не наука,
    Бо і досі бере верх та рабська сполука.

    08.09.2018р. Надія Таршин



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  21. Ігор Шоха - [ 2018.11.07 16:58 ]
    Навіяне ночами
    Її ніколи не було ніде,
    аж поки не пішли поети... « в люди».
    А іншої оказії не буде.
    Поезія незряча... А – веде.
    Не кличе, а дає себе почути,
    і у часи нечуваної смути
    охороняє спалені мости,
    і не питає, – бути чи не бути,
    коли ти зобов'язаний іти. 

    А як її чекаємо! Весною –
    і ранньою, і затяжною теж.
    Читаємо осінньою порою,
    папір іде на паливо зимою,
    а літо й так гаряче. І без меж
    леліємо своє – і сокровенне,
    і те, що припадає до душі,
    коли на серці вітряно і темно
    і душі ці взаємно не чужі.

    Вона єднає рідні половинки,
    примушує за маму і дитя
    іти на плаху, і до каяття
    умитися сльозою ради Жінки,
    і починати з іншої сторінки
    своє іще не згаяне життя?

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  22. Люба Світанок - [ 2018.11.07 15:41 ]
    ***
    В сумнім пейзажі за вікном
    Дощі розмили барви літа.
    У небесах розтав фантом
    Блакитних снів. І білим світом
    Холодний морок не назвеш,
    Що над дахами нависає...
    Душа ж надією живе,
    Надії промінь не згасає,
    Бо відчуваю я тепло
    Твоєї ніжної долоні.
    Десь за вікном - тумани й зло,
    А ми з тобою на осонні.
    Нам світло й хороше удвох,
    У нашім домі - тиша й спокій,
    І почуття, що дав нам Бог
    На довгі і щасливі роки.
    Наш дім у просторі пливе
    Над суєтою і стражданням -
    Крізь сіре небо грозове -
    На крилах вірного кохання.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  23. Іван Потьомкін - [ 2018.11.07 14:39 ]
    ***

    Не по мені фанати всіх мастей,
    А надто ті, хто маскуватись призвичаївсь,
    Хто словесами зводити навчивсь людей,
    Коли вони в жебрацтві чи в одчаї.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  24. Віктор Кучерук - [ 2018.11.07 14:42 ]
    * * *
    З роботи йти не хочеться додому
    Цієї надвечірньої пори, –
    Коли стихає полохливо гомін
    І тиша переповнює двори.
    Зоріє неба таїна далека,
    Над плетивом кошлатих споришів, –
    У час такий і думається легко,
    Й щось неймовірне коїться в душі.
    Чому все так? Чи відповідь знайдеться
    В хитливих смерках чи ще бозна-де?
    Ніхто мені не скаже – тільки серце,
    Та й то тоді, як тиша відійде…
    05.11.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  25. Марґо Ґейко - [ 2018.11.07 13:22 ]
    ☀️&🌛
    Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
    Світлотіні однаково грають на ликах & писках
    Хай оспівують Сонце художник письменник піїт
    А під Місяцем мліють ціловані ним одаліски

    Місяцевий пегас не псуватиме зораних нив
    І небесних копит не торкне сатирична калюжа
    Колосками утіляться смисли які він зронив
    А між них посміхнеться закохана в Сонечко ружа


    *
    Хто сприймає буквально & звик метушитись між ком
    Хто в собі графомана ніяк подолати не може
    А римується так що ритмічно гуляє альков
    З перепою сусіда штовхнув на підмочене ложе


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (8)


  26. Козак Дума - [ 2018.11.07 09:58 ]
    Осінній вальс
    Осінь вальсом закружляла в листі золотім
    і барвистим покривалом уквітчала дім.
    Гляну я тобі у очі, моря глибину,
    все життя кохати хочу лиш тебе одну.

    Нас кохання захопило в чарівний полон,
    та скінчилося проміння літнього тепло.
    На гостину завітала осінь золота
    і дощем на землю впала неба висота.

    Не почавшись, закінчився літній зорепад
    і на зиму задивився сумно листопад.
    Тепле літо відлетіло у чужі краї
    і з собою прихопило почуття твої.

    Осінь дні золотить, в небі свіжа блакить,
    у дивовижному сні – ти зустрілась мені.
    Осінь – літ зорепад, наш п’янкий листопад,
    багряниця дібров і осіння любов.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Сушко - [ 2018.11.07 07:15 ]
    Сонцемісячні хлипи
    Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
    Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
    Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
    Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

    Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
    Візаві обгризає ростки з графоманистих грядок.
    Ох і лютий шкідник! Сколопендра! Оса! Шершень! Ґедзь!
    Ще й заклинило сміхом мою поетичну гармату.

    Звик строчити кошлато, без логіки, рими та ком,
    Ковтунисте рунО випліталося із закарлюччя.
    Та катюга-Сушко потягнув в сатиричний альков,
    Мій потужний талант камасутрою гумору змучив.

    Я хотів огризнутись, погавкати дзвінко у тиш
    І покликати зграю таких як і я графоманів.
    Та розбіглась братва, у пологах дописую вірш,
    Шепче вирок Пегас: - Цей твій опус, невдахо, останній.

    Похмелитись пора. "Бензобаки" заправлю в куми,
    В неї гарна меляса - ковтну, то цвіту, наче ружа.
    Місяць блимнув й погас, сонце з розпачу стало німим,
    Між ногами від горя набігла таланту калюжа.

    07.11.2018р.

    Борщ

    У жінки тільки борщ у голові,
    Варехою у казані шурує.
    А чоловічок - схимник-херувим -
    З Венерою жадає сабантуя.

    На вушко про любов їй "бу-бу-бу",
    Потроху ззаду мнякаю м'якушки.
    Дружина ж одкопилила губу
    І пробує на смак гарячу юшку.

    Пішов у наступ! Заштовхав козу
    Під пахву і хутенько до алькова.
    Шепоче мавка: - Ну ти й телесун!
    Не вдовольниш - борщу не буде й плову.

    Амур волає: - Браво! Молодці!
    У захваті мене за пейсик смика.
    Потрапила ув еротичну ціль
    Потужна термоядерна голівка.

    Кипить казан із м'ясом на вогні!
    Фінальний залп! Нема уже картечі!
    Жона питає: - Муже, зголоднів?
    Ходім на кухню, борщика похлебчем.

    06.11.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (25)


  28. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2018.11.06 23:50 ]
    Наче
    Наче струнка,
    ноги і руки цілі,
    та поряд,
    немов на прицілі,
    інвалідний візок
    за собою тягає
    душа.
    Вона
    не питає,
    коли надійде біда.

    На сторінці життя
    ейфорія,
    а душа все при дії,
    при ділі...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  29. Леся Сидорович - [ 2018.11.06 18:43 ]
    Депортація лемків
    Я прийшла до своїх. Як приходять у дім до родини.
    Як же тепло мені, як радісно тут на душі!
    Ті, хто мають стосунок до неньки, до Лемковини,
    Не сторонні. Не дальні. Не заздрісні і не чужі.

    Ви родина моя. Велика і щира без міри.
    Я обличчя ці рідні (хоч багато їх!) упізнаю.
    Ми з одного корінчика, пагони спільної віри.
    Наші предки жили в Закерзонні, немов у раю.

    Тик, жили і жили… До фатального того вигнання.
    Депортація – кара, що випала лемкам з небес.
    Не змінити минуле. Ми прагнемо просто визнання,
    Бо несила нести вже тих зболених спогадів хрест.

    То по людськи було?! Та нас просто згребли, як непотріб!
    Нині ти ще господар, а завтра – вигнанець в світи…
    …Голосили жінки, відкладаючи щастя «на потім»,
    І сивіли діди від нежданої тої біди,

    І не знали батьки, як нехитрий свій скарб боронити,
    Як на воза тісного узяти з собою хоч щось…
    І мовчали від страху іще не народжені діти.
    Не збагнули ще села – а що ж то таке відбулось?

    Вчора в церкву ходив, а сьогодні її підпалили…
    Вчора пас ти худобу, а нині під дулом стоїш…
    Боже милий! Де взяти на все те ще трішечки сили,
    Як не впасти у розпач і вижити, вижити лиш!


    …Нас везли у вагонах…не СВ. У товарних вагонах.
    Ми губили дітей і втрачали стареньких своїх.
    В документах писало, що все то було «по законах»,
    А насправді то злочин. А під небом Господнім – то гріх.

    І хтось мусить узяти на себе велику провину
    За скалічені душі, за смерті, за сльози гірки.
    І хтось мусить сказати, за віщо оту Лемковину
    У тих жорнах диявольських нелюди терли такі.

    Я не помсти жадаю. Я хочу, аби справедливо
    На державному рівні нарешті сказали мужі:
    ДЕПОРТОВАНО лемків. Насильно. Безжально. Жахливо.
    Пошматовано долі і кинуто в землі чужі.

    Моє серце від того не стане спокійніше битись,
    Я любитиму землю, яку відібрали в дідів.
    Але знатиму твердо, що правди побільшає в світі.
    Діду Петре, ти чуєш? Ти так того сильно хотів…

    20.10.2018 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  30. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.11.06 12:11 ]
    Настроєве
    В коморі – морок. Тимчасово призупинено відпуск.
    Бо дуже важко зрозуміти, де – олія, де – віскі.
    Не переплутати б з морозивом смачним
    дріжджі «Львівські»;
    а ще б – не трапивсь замість пані
    (прости Господи!) пан.
    (…Попереджав кінцевий бенефіціар «Обленерго»:
    «Не викликайте податківців, бережіть мої нерви!».
    Тепер от маємо, що маємо…
    Ні-ні, ще не вмерли,
    та куражу не вистачає
    на святковий гопак).

    Єдина втіха – листопад: сухий і поки що теплий.
    Без допомоги коньяків споживачі ще потерплять.
    Життя наразі проминає
    не в шаленому темпі:
    авжеж, не літо.
    Ще півроку – до лопат, хай їм грець!
    Нехай живе та кригу плавить потепління глобальне!
    А пощастить – іще й до пенсій по півсотні добавлять.
    А поки морок – хоч би нам
    не зіштовхнутись лобами,
    щоб нашій бійці не радів
    ніякий спритний гравець.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  31. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.11.06 11:20 ]
    Розумію-знаю

    1

    "Напишіть про мене..." - смиче нить Клариса.
    Потяг пролітає тиху Березань.
    У її дівчатка - чужоземця риси.
    Муза шепче "...слухай, серця не порань".

    Полюбила, чулий. Розлучатись - ніяк.
    Спілкування скайпне. Приїздив, авжеж.
    Європейка смугла, незалежна в діях,
    милого показує - збудника пожеж.

    Донечка дрібненька бачить на екрані
    таточка-індуса. Привид... моноліт.
    Няня повідгонить комарву, варанів.
    У селі в бабусі потішає кіт.

    2

    Той Франциско тлустий, очі хитро-добрі.
    Розумію. Знаю алгоритм оман.
    Вже моя Полтава.
    Золотіє обрій.
    Поведе безлюддям досвід-доберман.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  32. Козак Дума - [ 2018.11.06 09:56 ]
    Зламані крила
    Коли ламають у кохання крила,
    я бачив у своїм житті не раз.
    Нещадно рвуть наповнені вітрила,
    відверто не шкодуючи образ.

    Любов брела, я видів, світ за очі
    вся почорніла від гнітючих дум.
    У темряву густу сирої ночі
    стікав пророче невимовний сум…

    Знеможена від зрад, уся безсила,
    схиливши долу очі, повні сліз,
    вона страждала, опустивши крила,
    усе ступала мовчки під укіс…

    А ті висіли, зламані презирством,
    байдужістю чи покликом їдким,
    чутливі до обману й лицемірства,
    знівечені стосунком нелюдським.

    Було коханню невимовно скрутно,
    в його життя прийшов найгірший час.
    Сердешне шепотіло ледве чутно,
    молило Бога про останній шанс…

    Щоб вітер знову оживив вітрила,
    забулися поневіряння ті
    і зажили подерті лихом крила,
    червона нить найшлася у житті.

    Допоможіть же ви своїй любові,
    її немов зіниці бережіть,
    пісні співайте лише веселкові –
    бо у коханні тільки й варто жить!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  33. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2018.11.06 09:37 ]
    Сон
    Неначе той безкрилий птах
    Я падаю кудись у прірву,
    Охоплює лиш переляк,
    Що розіб"юся об каміння.

    Чи до добра чи до біди
    Оце таке мені наснилось?
    А мою душу холодить
    Видіння те нічне жахливе.

    Та заспокоюю себе
    І згадую, як у дитинстві:
    -Ростеш, дитиночко, ростеш, -
    Казала бабця на такі сни.

    Куди ж рости?Уже літа
    Прийшли із досвідом до мене.
    Хіба, що творчо ще зростать,
    То не завадило б, напевне.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2018.11.06 07:34 ]
    Сонцемісячна голівка
    Ну ти подивися який борзописець!
    Пером безупину шкребе!
    Ні риба, ні м'ясо. Ні сонце, ні місяць,
    Знайомтесь: вельбучне цабе.

    Читаю творіння - аж серце калАта!
    Оце головастик утяв!
    Хотів критикнути та, мабуть, не варто -
    Обпудиться з ляку дитя.

    Піїта сьгодні зібрався хвалити,
    Ще й вушка помажу медком.
    Хай пише спокійно своє тинди-ринди
    І доїть з бичка молоко.

    Блідаве світило путі освітило,
    Кувікнув у ніч какаду.
    Скиртую. Віршець настромляю на вила,
    На вежу погною кладу.

    Старався невдаха творити про вічне,
    Природу, любов ітд.
    Все добре, "маестро". Компост поетичний
    В сатирика не пропаде.

    А "майстер"моторний, працює до ночі,
    Шикує словечка в ряди.
    Збігають по щоках солоні струмочки,
    Похлипай зі мною і ти.

    06.11.2018р.




    Вишні

    До природи змалку небайдужий,
    Описав дуби, веселку, град.
    Хоч і гарні на папері ружі -
    Люди цікавіші востократ.

    Лан із житом - аж до виднокраю!
    Зерня восени посіяв дід.
    Щовесни нові сади саджає,
    Яблуками й медом пахне світ.

    У злодюги хата за парканом,
    Пси і дріт колючий в три ряди.
    Милосердя не очікуй - марно,
    В нього друг - баблоси, а не ти.

    Люди, люди,- суміш чорно-біла,
    Все укупі - грішне і святе...
    А фінал один - сира могила,
    Хрестика поставлять ітд...

    Крадем, брешем, тонем в оковитій,
    Жіночку щодня - носком, під дих...
    То навіщо жить на цьому світі,
    Залишати пляму чорноти?

    Може, накосячив десь Всевишній,
    А чи я побачив щось не те...
    Напишу вам про квітучі вишні,
    Відпочину трохи від людей.

    05.11.2018р.
    Прозаїчне

    То що - писати знову про любов?
    Невже не надокучило громаді?
    Повірте, утомивсь і я (їй бо!)
    Лежати вік у жінчинім халаті.

    Між груденята носа утопив,
    Ручицями обняв м'які пампушки.
    Годину вже цілуються пупи,
    Летить до стелі пір'я із подушки.

    Усе як завжди. Втратив інтерес,
    Тамую від краси зубовний скрегіт.
    Ще трохи - і завию, наче пес,
    Бо хочеться романтики, елегій.

    А, може, треба стати чабаном
    І залягти у травах між овечок?
    Та молодиця каже: - Коник, но-о-о!
    І ноженята "геп!" мені на плечі.

    Рвонула плоть гаряча в небеса,
    Амур у зад ввігнав любові шпичку.
    Панове, пропущу один абзац,
    Утішити потрібно молодичку.

    Немає сну. Над мавкою навис,
    Не витримав - кручу у "гайку" "гвинтик".
    В душі нірвана, еротчний бриз...
    Ну як мені кохану не любити?

    06.11.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  35. Олена Побийголод - [ 2018.11.06 07:50 ]
    Біда
    Із Володимира Висоцького

    Я біду свою несла
    до полонки край села...
    Підломився лід - душа провалилася,
    тягарем пішла на дно,
    а моя Біда вгурно
    за краї усе одно
    зачепилася.

    З того дня Біда тяжка
    повсякчас мене шука;
    з нею вештають чутки з небилицями.
    А про те, що я жива -
    знала вільха вікова,
    й може - оленів зо два
    з оленицями.

    Хто із них звістив його,
    полонителя мого?
    Тільки видали мене, розбазікали...
    І помчав до мене він,
    все поставивши на кін,
    а Біда йому вдогін
    захихикала.

    Він спостиг мене, здогнав,
    взяв на руки, обійняв.
    Поруч з ним в сідлі Біда веселилася...
    Він затриматись не міг,
    тиждень сплинув, наче миг,
    а Біда до хати - шмиг,
    й залишилася.

    (2009)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  36. Олена Побийголод - [ 2018.11.06 07:07 ]
    Забули
    Із Володимира Висоцького

    Ікона висить в них на голій стіні, -
    вони уніати, неначе.
    Долівка з відбитками ніг в курені,
    подерта постілка жебрача.

    Для затишку - стіл, для спання - пара лав,
    та два - колись винних - барила.
    Я ніби в притулок для вбогих попав,
    ошатний міський здоровило.

    Купив я вино - і звідкіль воно в них? -
    узяли за глек по полтині.
    А дід - інвалід без зубів та без ніг -
    дивився прохально у спину.

    «Бажаю вам щастя», - сказав я йому. -
    «Яке ще там щастя, у біса!..»
    Ми випили з ним, позітхали в диму,
    і тут він раптово завівся.

    «А що мені, - каже, - ця влада дала
    за зуби мої та за ноги?
    А справ - достобіса: нап’єшся зі зла -
    і куксами риєш дороги.

    Ех, ноги були б - так я більше би встиг
    оббити конторських порогів!
    Хоч скутки, гадаю, - такі ж, як без ніг, -
    були би так саме завбогі».

    «Що треба тобі?» - я спитав старика. -
    «Не так вже й багато, хлоп’яго:
    щоб - бог з ним, з ЦК, - але хоч би ЧеКа
    колись-то звертала увагу...»

    (2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Олена Побийголод - [ 2018.11.06 07:31 ]
    Ми шукали дорогу за Вегою
    Із Володимира Висоцького

    Нам мигтіли зірки з порожнечі,
    й ми за Вегою йшли крізь льоди...
    Так чому тільки ніччю вчиняємо втечі,
    так чому нас вистежують скрізь і завжди?

    Це тому, що везли нас в телячих вагонах,
    це тому, що спеклися вуста від проклять,
    це тому, що в бараках жили безвіконних,
    і уже наші очі від світла болять.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  38. Віктор Кучерук - [ 2018.11.06 05:41 ]
    * * *
    Т. І...
    Давай домовимося зразу,
    Без дорікання і плачу, –
    Ти забуваєш про образи,
    А я – про ревнощі мовчу.
    І щоб самих себе не мучить,
    Порозуміємось, авжеж, –
    Я не торкаюсь тем болючих,
    А ти – ніжнішою стаєш.
    І зі спокійною душею,
    Коли це так – всім розповім, –
    Ти стала радістю моєю,
    А сам я – захистом твоїм…
    05.11.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  39. Тетяна Левицька - [ 2018.11.05 20:11 ]
    Гостинна
    Приїхала я по лисички
    в село до рідної сестрички.
    І тиждень витріщала беньки
    на кулінарні витребеньки!
    На рульку, голубці, печінку,
    борщ, запіканку, зрази, шинку,
    салат, кулагу, квашенину,
    язик, тефтелі, смаженину,
    ковбаски, бограч, бануш, фляки,
    сир, галушки, рубець, форшмаки,
    вареники, суп, бараболю,
    гречаники, гарбуз, квасолю,
    кров’янку, деруни, паштети,
    биточки, «Київські» котлети,
    шпик, підчеревину, сардельки,
    реберця з чорносливом, стейки,
    грибочки, шубу з оселедця,
    налисники, теляче серце,
    млинці, оладки, верещаку,
    пиріг з корицею і маком,
    мочанку, кльоцки, полядвиці,
    і коровай, і паляниці!
    Лящів, карасиків та щуку!
    Коньяк, горілку, медовуху,
    вино, спотикач, калганівку,
    лікер, слив’янку, пунш, перцівку,
    настоянку, глінтвейн, сивуху,
    ситу, шампанське, хріновуху,
    калинник, самогон, зубрівку,
    третяк, наливку, цитринівку.
    Квас, лимонад, узвар і пиво!
    Щоб всім жилось отак щасливо!
    Смаколиками хлібосольно
    гостей частуєш, Україно!


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (14)


  40. Марія Дем'янюк - [ 2018.11.05 18:14 ]
    ***
    Зірки в калюжі купались:
    Бризги летіли у боки.
    Небо в задумі луною хитало:
    З зорями вічні мороки.

    Плюхалось сонце в озерці-
    Барвами води ясніли.
    Тішилось небове серце
    І напувалося сили.

    А океану долоні
    Жалісно неба благали,
    Щоби хмарин пригорнути,
    Хвилі б їх радо вітали.

    Тішили води небо...
    Золотомрії гойдали:
    Сяйво, що падало зверху
    Множили і повертали...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  41. Козак Дума - [ 2018.11.05 16:17 ]
    Своя кров

    У США вмирає мультимільярдер,
    вже черги лікарів кілометрові!
    Щоб знаний верховода не помер,
    всього лиш необхідна пінта крові.

    Півлітра тільки, та не в тім біда,
    бо рідкісний потрібен вельми донор!
    Такий на п’ять мільйонів випада
    один, – проголосив найкращий доктор.

    І хворий шле гінців у всі кінці,
    любі він ладен заплатити гроші.
    Таки знайшли ті браві молодці
    безцінну кров – в Одесі, в діда Мойші.

    Сказав той посланцям, – Нема проблем,
    всього мільярд і я уже на „цирлах“,
    а щоб уникнуть будь-яких дилем –
    „бабло“ доставте спершу, хоч на крилах.

    Ті стали говорити про цейтнот,
    що кошти хворий зразу ж видасть чеком,
    покине тільки смертний ешафот,
    і нагородить ще його й кешбеком!

    Та Мойша посміхнувся лиш на мить, –
    Не вірю хворому і вам цього не раю,
    переливання може все змінить,
    бо свою кров я достеменно знаю!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Анастасія Поліщук - [ 2018.11.05 16:16 ]
    Без п'яти
    За вікном - без п'яти п'ятниця,
    Я спросоння все вештаюсь поглядом
    По слідах четверга-горе-зрадника:
    Вже зіпсований і не відтвориться.
    За вікном - без п'яти зоряно,
    Все не сплю, розтривожена втечею
    Цього дня.
    Він закінчився втомою,
    Починався, авжеж, недоречністю.
    За вікном - без п'яти музика
    Від будильника змусить прокинутись
    І пробачити зраднику пустощі,
    Він повернеться, певно, за тиждень
    ще.
    За вікном - без п'яти звершення,
    Ледве очі розплющила.
    Повагом
    Я заварюю тільки-но змелену
    Каву.
    П'ятницю вже не зіпсовано.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  43. Козак Дума - [ 2018.11.05 11:20 ]
    Каприс
    Літо, море, хвилі, пляж,
    острів, берег, шум прибою.
    Хмари, сонце, сосни, кряж,
    дюни, тиша, ми з тобою…

    Небо, чайки, далечінь,
    шаленіє пульс у скронях.
    Серця стук, безмежжя, синь,
    щастя у твоїх долонях.

    Ліс, поляна, теплий бриз
    і дерев зелені шати.
    Моцарт, музика, каприс,
    рондо… Хочеться кохати!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" 5.25 (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2018.11.05 11:41 ]
    Вечірній берег
    Осінній, ніби влітку теплий, вечір,
    співає пісню лагідно прибій…
    Із рушником, накинутим на плечі,
    іду я берегом у царство власних мрій.

    З-за хмари усмішкою сонце визирає,
    бентежить душу, вабить у блакить.
    Ласкаве море шумом хвиль вітає
    і злизує сліди у кожну мить.

    Повітря, що дзвінкий кришталь, прозоре
    і вітерець обвіює чоло.
    Невтомно миє берег Чорне море
    немало літ, віками так було…

    І кожна хвиля падає під ноги,
    несе заряд, атракцію життя.
    Увесь подальший шлях – у волі Бога,
    як віра у щасливе майбуття!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  45. Козак Дума - [ 2018.11.05 11:52 ]
    Запах моря
    Чим пахне море? Громом і дощем,
    і бурунами в заході світила,
    і шерхотом прибою, а іще –
    борвієм, що тримає чайкам крила.

    Чим пахне лазурова далечінь
    у час вечірній під пригаслим сонцем,
    що ринуло уранці в височінь,
    а нині опускається афонцем?.

    Доріжкою, що йде за неба край,
    і ніжним мерехтінням хвиль сріблястих.
    Морський так, мабуть, духмяніє рай,
    то аромати неземного щастя!

    Ще море пахне свіжістю лагун,
    бездонної лазурі синявою,
    зеленою парчею свіжих рун,
    що мандрувати манять за собою…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  46. Віктор Кучерук - [ 2018.11.05 08:57 ]
    * * *
    Т. І...
    Як серце вірним бути змусить
    І все лишити, як було,
    Коли чуже волосся русе
    Мене зненацька обплело?
    Чим затінити очі Музі,
    Аби не бачила, що є, –
    Що вже обіймів ніжних вузол
    Дихнути горлу не дає?
    Немов сьорбнув ковток отрути
    І стало мало волі й сил,
    Щоб зміг од грішниці чкурнути,
    Мов сік з ущільнених давил.
    Не все мина само собою,
    Із неодмінним забуттям,
    Якщо не діляться надвоє –
    Сумління, вірність, почуття…
    05.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  47. Олександр Сушко - [ 2018.11.05 06:40 ]
    Вояж
    Вояж
    А море штормить! Бурунами заплигує в небо,
    Баклани та чайки сардинки хапають між хвиль.
    Я в бурю іду! Ув адреналіні потреба,
    В порепані длані в'їдається намертво сіль.


    Тут гарно. Немає сатириків і людожерців,
    Не бачу пацяток у клуні й охвістя кози.
    Хай сніє людва в пилюзі між брошур і книженцій,
    У власні писання сумні умочає носи.

    Одірваний бакен в кільватері сонно моржує,
    Поблимує оком і мовчки "Рятуйте!" кричить.
    Частину життя проживають поети усує,
    Бажаючи власний талант розміняти на мідь.

    Діра у вітрилі! Забемкала ринда у шкотах,
    До берега треба, а вітер у море несе.
    Невже утоплюся або заковтне кашалотик,
    Дружині-ласкавиці не розшнурую корсет?

    Нема маяка, ані пірса, ані хвилеріза,
    Уже не до сміху, я квола людина - не кит.
    Форштевнем у скелю з розгону баркас настромився
    І до Посейдона у гості лечу за бушприт.

    Зловила у сіті знетямлена кораблетроща,
    Стрибає на хвилях голівка моя кавуном.
    Вчуваю прибій, зрію берег високий крізь дощик,
    А море штормить! Тягне крабик за пальця на дно.

    04.11.2018 р.

    Море

    Понт Евскінський, наче, без "понтів" -
    Ні тобі цунамі, ні мусонів.
    А у мене виводок котів,
    Невеличкі, десь такі як поні.

    Зняв рейтузи, плавки, паранджу,
    Із розгону "Бух!" у води сині.
    Плавати одного в морі вчу,
    За буйки цургеню на чуприні.

    Волочу на дно секунд на п'ять,
    Щоб звикав до моря-окіяна.
    А жінки із берега кричать:
    - Що ж ти робиш, гицель окаянний?

    В бурунах із ним танцюю вальс,
    По обіді плаваємо брасом.
    Я готую котика в спецназ -
    Буде диверсантом-водолазом.

    На губах просохло молоко,
    Котик на очах щодня мужніє.
    Щоб не втік, то якір із цепком
    В нього день і ніч висить на шиї.

    Та піднесли небеса сюрприз,
    Ворон недарма учора каркав:
    Втік вусатик! Цепа перегриз!
    Налякав до гикавки вівчарку.

    Рушив на ловитву. Змучивсь - ох!!!
    По підвалах аж до ночі швендяв.
    Я тепер досвідчений - не лох,
    Кіт сидить у кліті для ведмедя.

    Сонце впало за далекий пірс,
    Шпацирую по пісочку босий.
    Завтра - в море. Романтичний бриз
    Обіцяють метеопрогнози.

    03.11.218р.

    Все не так?

    Сьогодні мудруватиму. Ачей
    Мої думки вам стануть у нагоді.
    Красуня - насолода для очей,
    Жона розумна - джокер у колоді.

    Сяйна Венера знадами на біс
    Удень і уночі під носа тиця.
    А ти, щасливцю, сомиком крутись,
    Кумиру догоджаючи в спідниці.

    Розумна пригодовує борщем,
    Увагою та словом ваговитим.
    Кричить мужик: - Любові хочу ще!
    Мені без тебе, любонько, не жити...

    Моделька ніжку мужу в руці "Бух!",
    Погруддям по губах торка грайливо...
    Розм'якнув чоловіченько-лопух,
    Кишені із баблом глитнула прірва.

    Націлився баранчик на вівцю,
    А півень курку на травичку кличе.
    Помацав литку? Йди тепер, працюй.
    Чи все не так, шановний чоловіче?

    05.11.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (9)


  48. Володимир Півторак - [ 2018.11.05 04:02 ]
    Притишене реґі
    Планета сонця. Планета сміху.
    Сюди приходять малі і великі.
    Сюди усі ми колись прийдем.
    Тут світить сонце і грають хвилі,
    А пісня вітру здіймає крила.
    Це наш омріяний рай - наш Едем.

    І призахідне сонце кличе в останній шлях,
    І притишене реґі у вухах.

    На давніх фото ми й досі разом,
    А в голові ще лунають фрази.
    Я прокидаюсь, а вас нема.
    Усе частіше німа самотність
    Без просу ходить до мене в гості,
    І снігом з неба паде зима.

    А омріяне літо кличе в останній шлях,
    І притишене реґі у вухах.

    Хто може знати, коли підемо?
    Хто може знати, чи вас знайдемо?
    Хто буде з нами в останню мить?
    Але я вірю у вічне літо.
    Зустрінуть друзі, тепло і квіти,
    І наше реґі там прозвучить.

    І призахідне сонце кличе в останній шлях,
    І притишене реґі у вухах.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.04 23:26 ]
    Пам`ятник Прометею
    Люблю вночі блукати стихлим садом,
    Коли печаль на віти осіда.
    І свіжу прохолоду п`ю я радо,
    І ніч така грайлива й молода.

    Гілля куняє під легеньким вітром,
    І лівий берег* – зоряний увесь.
    Чумацький шлях немов спустився хитро
    З обридлих і засмучених небес.

    І простелився рівними вогнями
    Від обрію – до обрію кудись…
    Мов дотліває вогнище у ямі,
    Куди його низвергла горда вись.

    І вітер - щонайдужчий - не змете він
    Мереживо квітуючих жарин.
    Мов пам`ятник титану Прометею –
    Негаснучий і сяючий камін.
    *Лівий берег Дніпра.

    4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Сонце Місяць - [ 2018.11.04 22:29 ]
    scorpio
     
    ув оголеній фазі року
    змій лишає піфійські ключі
    на світлинах спостерігачів
    вдаючи, ніби все неглибоко

    в заяложеній маячні
    грає реґі на шлакоблоках
    словоблудять приватні блоґі
    & ненависть шурує в печі

    проз урочу поодинокість
    злотосічних вічей нічних
    згинь у морок & знову почнись
    недовершений світе жорстокий
    понад обрій іржаві мечі

    & нікому не віриться в спокій
    із давно неважливих причин




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   443   444   445   446   447   448   449   450   451   ...   1855