Інфляція така, що не спинити.
Дешевше жити вже, ніж хоронити!
Папір як туалетний купувати,
то краще вже банкноту розім‘яти…

06.04.2016

Ковток вина терпкого? Кухоль браги?
Ти вибрав - пійло крапає з губи...
Буяє пустоцвітом кожен пагін -
Такі поези люблять "голубі".

У "наче" та "немовби" маринаді
Утоплено згорьований сонет.
Драбина в небо - подарунок баті,
Парнас лякає мухи пірует.

Вона щоденно шастає у сад,
Гризе плоди, оспівує природу.
На чистий лик осонцених рулад

Лягає шаром мулу позолота.
І знову криво. Знову все не в лад:
Гармонію вбиває зайва нота.

10.05.2018р.

У неї - павук на боці.
А в нього сонет Шекспіра.
О, скільки любовних лоцій!
У похіть жіноцтво вірить...

І мчаться мотоциклети,
зминаються простирадла...
Запліднення - серед плетив.
А потім:"...ти сука... падло".

І діточки вирлоокі
лишаються на горбочку.
То ж ляльки вуду... навроки...
В помаді чужій сорочка.

За рік накиває вліво.
А нині - мохіто, барви...
Ерот нашиває пліви
куротним вужівнам-лярвам.

Це магія, шал... чи дурість...
Криваві шторми, кориди...
Блискочуть очиська фурій...
Лови... припливло корито.

...2018

А доріжка простелилась
Вишиваним рушником,
Де з тобою ми ходили,
Спомин залишивсь обом.

Бо літа, неначе коні
Так нестримно мчали вдаль,
Посріблили наші скроні,
Несли радість і печаль.

Добре бачили й погане,
Прожили й пережили,
Та залишилася пам"ять
Про щасливі тії дні.

А доріженька барвиста
В"ється змійкою у сни,
Юність наша там іскриста
Пахла квітами весни.

2018 р.

Хто там підсів до вікна на зеленім стулі?
В одіжі неохайний, думки – у сажі.
У очах кольору наугад кулі –
рішимість не оминати змін у пейзажі.

Всюди – жертви барометра. І ніякого залпу,
і посипались царства, багряніші ягід глоду.
Ми всі тепер за кордоном, і якщо завтра
війна, то куплю безкозирку, щоб не іти в піхоту.

Ми певні, що ми на Півночі. Китиці горобини
висвітять і наличник осиротілій дачі.
І будь ви тричі Гиреєм, лиця рабині,
крити її йдучи, и́наче не побачиш.

І без угаву накрапує, буцім природа мозок
хоче остерегти у чімсь; а щоб не дати маху,
шепче місцевим наріччям. А як застосує Морзе,
хто оте розшифрує, крім шиферини даху?




------------------------------

 
Як у дитинстві, тато не раз
Казав бува, ”Сину, не поспішай
Відкрию причину, якби знати хотів
Немає ніц такого, щоби йти ген-ген за тим“
 
Вже хоче люба кільце із камінчиком
Більш, аніж цяцьку яку-небудь іншу
Щоби скуштувати ті знади тремкі
Пíдеш та й дістанеш, що тільки завгодно їй
 
Ввійшовши в крамницю, зі шпалером, ось
Каже Дюпрі, таке мені би здалось
Тисячу доларів просить єврей
Дюпрі на те: ”Сплачу тобі еквівалент свинцем“
 
Віриш-но, сину, мов без змісту
перш за все палець гачка знай тисне
що нам резони, хибні, чи не
знаді глузд не конкурент
 
Суддя каже, ”Строк дають за діло таке“
Дюпрі йому, ”Що зробити, є та’ як є“
Суддя каже, ”Сину, річ за твоє життя“
Дюпрі тут:
”Це мені здається справедливим, суддя“
 
Друга любій аніхто не поверне
Дюпрі програв і сходить зі сцени
Мила його трохи буде в печалі
Та піде ось, приведе наступного
щоб він її бавив
 
Суддя: ”Знаю, сину, я любку твою
Та це таємниця, що її не здають“
Дюпрі: ”Ваша честе, видно, так мені й слід
Але правдиво те, що і вам смакують знади тремкі“
 
Віриш-но, сину, мов без змісту
перш за все палець гачка знай тисне
що нам резони, хибні, чи не
знаді глузд не конкурент
 
Є багацько подібних пригод
Комусь лише до знад би, комусь ще би злота
Чимало людей у бруд упали лицем
Щоби добути любій з діамантом кільце
 
 
 
 
 
 
 
 

Прохолода вітрів. Серіали новітніх побачень –
За прозорою далеччю, що обважніла, спеклась
У невдалі калачики в пащі біди-вовкулаки
І не може дивитися на аргументи АК.

А здавалося: жити – іти за коровами, просто,
І складніше – щоб мати жила і війни не було.
Та нахилено світ – розхитала підступна короста –
І сміливці нещадно хмарини женуть помелом.

Урожайні дощі не упали за щучим велінням,
А приблизився протяг – він досі ракетно гуде –
Появилася дама із чорним як ніч піднебінням,
Не очима стріляє, а цілиться із еСВеДе.

Не на жарти і любощі ера тихцем розігралась.
Україну давно не хитала навала смертей.
І коли у серця наливали любов серіали,
Освятилося місце. Не так – і не тими, й не те.

А як же назвати війну сьогоденну, люди?
Оту, що минулась - атєчествєннай звете…
В яких же то межах атєчєство ваше буде?
Де прах ваших предків?
Не ваше воно, не те…
Не тут ваше серце,
душа не за тим банує.
Не жаль вам й онуків,
що нині пластом падуть
за ту Батьківщину,
де привид лихий мандрує
і отприскам дєдов
звєздой асвєщаєт путь…
Йдете святкувати помпезно чужу пабєду.
А нам з перемог, що були ув отій війні
лиш опіки серця і кров студеніш від леду -
відлунює кача Тисиною у труні…

09/05/2018

1

Подаруєш вазу "Лола"...
Розіб'ю край тину.
Ти надувся... ходиш колом...
Зміцнюй павутину!

Я - поштива крупна бджілка -
підлечу дзуміти.
Чатував із понеділка...
влипли три кобіти.

Порадів такій удачі.
Безпомильно, творчо!
Кружеляю... Думний мачо
впавутинив горщик,

розповів про бараболю,
слимаків, люцерну.
Налипа царівна молі,
мушка постмодерну.

2

Уникаю лесток-сітей.
Десь чарунки милі.
Обираю - уціліти
у словес горнилі.

2018

Писати сів. Жона під ребра "тиць"
І каже: - Дуй хутчій надвір із хатки!
Щоб голова не пріла від дурниць -
Хапай сапу, іди полоти грядку.

Я ж хвора! Вибиваюся із сил!
Чавун борщу за раз не можу з'їсти!
А ти в Пегаса мостишся між крил
І ручкою щодня тренуєш кисті.

Устану з ліжка, довбню підійму
І порахую графоманські ребра!
Чого замовк? Не чоловік - муму!
Зламай перо! Налий води у цебра!

Дощу давно рясного не було,
Тож лий водицю щедро в кожну ямку.
Працюй, щоб не сміялося село,
А я посплю. Втомилась від сніданку.

Почухав зашкарублі мозолі,
Заграли у душі селянські гени.
Піду, покопирсаюся в землі.
А ви, шановні, якось тут без мене.

09.05.2018р.

один як перст у цьому світі
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір

ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як перст

банальна схема — чорна схима
сухий закон
врятується — бо в побратима
є телефон
бо в нього Довбушева вдача
душа гонка
цікава каже передача
і жду дзвінка

а в іншого інакше трішки
та все ж своє
і з нього ретязь як з опришка
дружина в’є

а ще один а ще одніша
а геть одна
в якої чаша найгіркіша
бо вже — до дна

а те невідання діточе
той херувим
що рідним голосом туркоче —
та хоровим

а білі руки перевиті
разком судин...
невже уперше в цьому світі
він сам-один

як мова — а не як розмова
котрій не вір
бо зойк розіпнутого слова
один як звір

невже уперше довелося
за стільки літ
почути — й не розчути досі
такий завіт:

множинна зірка Віфлеєму —
та кожен син
якого ми не впізнаємо
іде один


рік (?)

Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!
Там, де неба горить склепіння,
завжди в хмарці десь є вода.

Заплету у думки відраду,
наче стрічечку голубу.
Бо ж як хтось виверга неправду,
то собі лиш зове біду.

А у Боженьки добрі руці,
добрі рученьки і душа.
Гойно вчишся котрійсь науці,
як підійде впритул межа.

Бо тоді лиш згорає свічка,
як вже ґнотику ані-ні.
І розвиднює личко нічка
лиш при сонечку, лиш при дні.

Тож закутаюсь в потепління,
йде весна, отже не біда.
Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!..

25.03.18 р.

***
Свята таємниця ховається в чорне,
Де душі огорнуті в стогін акордів,
Де досвід на рівні сліпого невміння,
Що квітне і стогне у лоні валторни.

У музиці м’язи пускають вологу
І множаться фрази фривольних позицій.
Обіймами віянь дивуються відьми,
Як викиди магми на стіни й підлогу.

Усе би красиво, та кріса замало,
Щоб страх невідомості нас приголубив.
Сідає на губи пилок відображень
І жадібно смокче напружене жало

У винному хорі стікаються ріки
Молочного меду і теплого воску.
Ми двоє – на древкові піднятий прапор.
Тіла, наче душі, тріпочуть на вітрі.

Ми двоє, як небо, занурене в річку,
Як річка, що впала і витекла з моря.
Наш день перемелює гріх у молитву,
Як меч, що у піхвах шукає обручку.

03-09.05.18 © Василь Кузан

усі від’їжджають… затерпла правиця…
у пам’ять поспішно заховую лиця…
заховую погляди… жертвую мовою…
заховую серце… подалі заховую…
побачимось? – так, ну принаймні у вайбері
а скільки кому Бог налічить у таймері?
покинуте поле не стане обжинками…
розносяться вітром… і тануть крижинками…
прощайте-простіть… вибирайте надію
мені залишайте свою ностальгію…

Учора з любою своєю
орали поле, ставши цу́гом.
Кохана упряглася в шле́ю,
а я – з чепігами за плугом.

Затим натхненно скороди́ли,
вже я упрігся в борону́,
бо ні вола, ані кобили,
дружину маю лиш одну…

У землю бульбу ми потому
садили прямо під леміш,
а на останні сили вдома
удвох зварили і куліш.

Кохатися як миші сірі
утратили ми інтерес –
любовні втіхи в повній мірі
нам замінив оральний секс.

У віршуванні змалку вереда,
Слова смакую, начебто іриски.
У лобі думка зріє непроста -
Нехай у читачів "коротить" мізки.

Бабахну раритетищем-слівцем,
Сплету вінка із натяків зневаги.
Я - пуп землі! Амріта! Кадуцей!
Мій твір - нектар, а твій - ковточок браги.

У бевзів стиль приземлений, важкий,
А мій - пахка герань в коштовній вазі.
Пегас у вічність пхає навпрошки,
Кармічний шлях - осонцені оази.

Плодів митця огранених вкуси!
Від захвату зігнися у пошані!
Чому ж тоді розбіглися усі?
Один лишився в морі-океані...

08.05.2018р.

Перехрестя
У людей манера є дурна,
Безпардонне в душу лізе плем'я.
А послати можна? В чи на...
Ні, не можна. Скажуть, що нечема.

ДНК закручено в спіраль,
Там усе - і похіть, і жадоба.
Я ж бо - куртуазний Персиваль,
Зиркати не навчений з-під лоба.

Юрби поклоняються ножу,
Стали, мов неситі вовкодави.
Але темінь вам не покажу -
Дух лікують найсвітліші барви.

Правди не читай, слова зітри,
Совість хай дріма в куточку тихо.
Важко на перетині вітрів,
Багнеться краси, а бачу лихо.

А довкола - різанина, шторм,
Світять кров'ю почорнілі тексти.
В рай дорогу вказую перстом,
Як дороговказ на перехресті.

08.05.2018р.


Навроки
Судьбини лускає кавун,
Порвалися вуздечки.
Стрибнула жабка в кропиву,
А я стрибнув у "гречку".

У звабі - той ще телесун,
Бо практика хороша.
Слабий ізмалку на красу,
Відмовити не можу.

Сказати жінці "Я не хо" -
Нездатен, бо порядний.
В кущі потупцяв аж бігом
За ниттю Аріадни.

Главу в покорі похилив,
Вдихаю запах м'яти.
Любовні охи - пташки спів,
Божественні рулади.

Життя зробило шах і мат,
Доважило до блуду.
Дав присуд лікар-сексопат:
Кохатись більш не буду.

Сльозу гірку струсила длань
У хусточку дівочу.
Нема любові без страждань,
А, може, хтось наврочив?

08.05.2018р.

Дарма
А друг ще той. Уточнюю - "дружок",
Зневагою, як перегаром дише.
Підлесників зганяє у кружок
Аби хвалили незугарні вірші.

Звичайно, у поезах я не Бог,
Митці малюють кращі краєвиди.
Але заліз в його чортополох,
Поскошував каліки-пустоцвіти.

Пощезли кострубатості, вода,
Хотілося сказати "Все в порядку"...
Даремний труд, етична суєта -
Пирій миттєво повернувсь на грядку.

Якби хвалив, був чемний і м'який,
Послухався б хоч раз своєї жінки,
То не почув би: - Хлопе! Хто такий?
Не пнись титанам правити нетлінки!

Перемогти не здатен я орду,
Із колючок утік у ружі й астри.
На самоті вінки словес плету,
Дарую читачам чудовий настрій.

08.05.2018р.

Дощик, ЯК РАЗ В ПОРУ,
Бальзамом В ЗЕМЛЮ ОН УВІЙДЕ,
І ВСЕ НАВКОЛО ЩЕ СИЛЬНІШЕ,
Проросте І розквітне,
БЛАГОДАТЬ ЯКА,
ОЧЕЙ НЕ ВІДВЕСТИ,
Плакала, страждала,
А ТЕПЕР ХОЧУ МРІЯТИ ...
13.05.17 (написані в лікарні)
Переклала з російської 9.05.18 6.15

Лечу. Куди, і сам не знаю,
але вважаю, що лечу.
Бодай до самого Дунаю
усе можливе по полечу.

Ніде нікого. Оглядаюсь,
а на мітлі всього одна...
Я з нею іноді вітаюсь,
коли гадаю,- хто вона?

А інше все – конвеєр літер,
чудні фантазії, вода...
Один у полі буйний вітер,
якому буря – не біда.

І не біда, що є охочі
до малоочевидних див,
до Вальпургієвої ночі
на шабаші усіх вітрів.

Чатують уночі химери.
Але не запираю двері,
аби мій замок не замок.

Собою тішаться етери.
А я всього лиш із паперу
і мрій дитячих літачок.

05.2018

Над Славутичем запалює весна
смолоскипами каштанів ліхтарі.
Ніби з неба лине пісня чарівна.
Це — наш Київ, краще місто на Землі.

Приспів:
Посміхається мені
влітку, взимку, навесні,
і під сонцем, і в негоду дощову.
Місто люблячих сердець,
мій початок і кінець.
Я — не в Києві, я Києвом живу!

Я проспектами твоїми пробіжусь.
Буде радість, чи тривога на чолі —
всім з тобою щиросердно поділюсь.
Любий Київ, краще місто на Землі
(Приспів)

Все було, та тільки шию під ярмо
не схилили ні царі, ані крулі.
Назавжди твій вільний дух збережемо!
Гордий Київ, краще місто на Землі.
(Приспів)

З неба дивляться твої богатирі,
що звитягою свободу здобули.
Пам’ятають їх не тільки матері —
Славний Київ, краще місто на Землі.
(Приспів)

Всіх закоханих у нього прагне він
привітати короваєм на столі
під святковий малиновий передзвін.
Милий Київ, краще місто на Землі.
(Приспів)

Хай пишаються тобою, рідний край,
всі без винятку, дорослі та малі.
Нам на радість і на щастя розквітай!
Красень-Київ, краще місто на Землі.
(Приспів)

Хтось над кимось урве реванш…
І кому є до того діло,
що даровано сей карт-бланш…
Ані знайдене, ні щастило,
Не було там ні труду й піт
не кривавися мозолями…
То рибиною та об лід
інший хтось, що віддав му фаму,
і дозволив піти вперед.
Не спиняв, за рукав не сіпав…
В згуслий осад дармовий мед
Згіркло випав.


2018

З тобою разом біжимо
все боком, боком
На перешкоді нам обом
рівчак глибокий

Один із кращих наших днів
богоподібний
Нас розділив на кілька слів
згадати б тільки…

Та швидко-приткий безліміт
за нами всюду
І відчуття, що новий хіт
ось-ось і буде…

Вже хилить мовчки до хреста
тримаюсь міцно
А зверху ще сидить ота
що нудить вічно…
08-05-2018

•
Предиво самоти. Усі у світі,
малі й великі, цілісно cповиті,
та в собі особистісне - одне,
один, одна, - як те перо: лице,
характер, накопичення тілесне
і не тілесне, створює "мене", -
що не мине,
і, танучи, не щезне.

•
О давньо_жрецька – мудра і оманна.
Все ніби так, хоч і не там, не з тими,
і чи важливо: Гера чи Юнона,
чи просто Промисел в тобі нестиме
насправді відображення небесне,
а не мирського спадкоємця слави,
яка злітає й тане, тонша павутини.

•душа
Ти не одна у самоті тривожній!
Як промінь сонцем кинутий, сурми
красою у печалях забуття -
зігрівши пустку, вирізнивши форми,
вдихнувши у подробиці наснагу
покликання - для мого духу ти
небесний перст по Долі подорожній.

Моя війна...
То не моя вина
в далекім
41-шім причаїлась.
Чому ж колючим дротом обійма
і попелом
у шкіру
в’їлась?!

Мозолики болять? Спина? Крижі?
Получка - жменя дріб'язку нікчемна?
Отримав дулю? А тепер біжи -
Працюй на пана. Будь слухняним, чемним.

На тебе, рабе, дивиться твій син,
Лошару-татка розвели на бабки.
У злодія достатку не проси,
А вирви кревні з м'ясом із горлянки.

В села сусід украв земельний пай,
А заодно завод і пилораму.
Ланцюг порви! До шабельки звикай!
Не бійся як за бунт посадять в яму!

Усіх братів окрадених поклич,
Навчи за кривду люд хрестити сталлю.
Відрубуй руки татям аж до пліч,
Якщо потрібно - садови на палі.

Коли останній гигнеться упир
Й народом стане млява біомаса -
Ізнову запанує лад і мир...
Оце так сон! Добряче вчора "квасив"!

07.05.2018р.

Важко

На щастя сподівалася дарма,
Утратила чуттєву насолоду.
Часу в ледачих на любов нема,
Гуртом тікають лежні на роботу.

Мій теж чкурнув до цегли та піску,
Мурує крезам башти і палаци.
По вихідних - пивко, футбол і кум,
А я - усохлим чипсиком на таці.

Назви хоч раз мене "мадмуазель"!
Зроби поклон і подаруй ромашку!
А бевзь мовчить, ножем батує зельц,
Жує й жує, відсапуючись важко.

Всі мужики - підступні брехуни!
А я - терпляча, скромна і святенна.
Сьогодні муж усоте завинив,
А Бог казав: - Кохайтеся щоденно!

Згасає нерозтуркана краса,
Пробуджуючи гавкіт феміністки.
О, як же важко витягти туза,
Якщо в колоді лиш холодні шістки.

07.05.2018р.

1

Я - вітрильник, ти - підводний човен.
Спільні хвилі. Плин мій - на маяк.
Океан вирує... Показово
Йду за курсом... Ти ген-ген закляк.

Підхопила синя холоднеча.
Тож тримайся, пеленгуй, пиши...
Гаєчки підкручуй молодечо.
Швагера списали на Ішим.

2

Бачу берег, вежі... хилитання.
Дирижаблям - сьома висота.
Залатаю мріяночки драні.
Буду - як повчора - золота.

Знову торохтітиму про вічне,
Нахилю заварник: хлюп та хлюп...
Маківку прислав (смакуй!) у січні.
Я занадто поперчила суп.

...........2018

Мешкаю у крайньому селі,
Маю всю провізію до чарки,
Поки ще рачкую у ріллі,
Де такі як я учителі
Колять очі, наче олігархи.

Маю трохи лісу у вікні,
Стелю - небеса над головою
І дощі, коли хмарини дою.
І немає спокою мені,
Що нікого цим не удостою.

Падаю опівночі без ніг
Майже на шляху до перемоги...
Чоловік повзе через поріг...
Він уже зробив усе, що міг,
У шкарпетках, щоб не мити ноги.

Промайнула ще одна весна.
Наступають вороги і літо.
І до чого більше звичні діти,
Відає хіба що сатана,
Моляться якому московіти.

Бігаю до школи на зорі,
Викладаю неукам природу.
Йду, як люди кажуть, до народу...

Тай гадаю, що і школярі,
Поки здохне зайве угорі,
Будуть воювати за свободу.

Каштани знову запалили свічі,
у білі грона одяглось гілля.
В такий травневий вечір вкотре личить,
послухати старого скрипаля.

Весни лунають ніжні переливи,
лише смичок торкається струни.
Зворушливо і трішечки сумливо
тендітна скрипка проситься у сни.

Каштанів цвіт ензимами дурманить,
вечірня прохолода аж п’янить.
Травневий вечір у обійми манить,
дарує насолоду в кожну мить.

03.05.2018

Зростають у ціні, коли зникають,
картини, люди, навіть почуття…
Ця участь і кохання не минає,
таке сумбурне нині в нас життя.

Трапляються чому ці парадокси,
що пророкують нам загибель мрій?
Таке буває часто, мов у боксі –
один нокаут й програно весь бій.

Як не замінить журавля синиця,
так кожен бій в житті лише етап.
А вічний спокій щоби нам не снився –
над прірвою постелимо ми трап!

Жінки, жінки… Нічим вас не здивуєш.
Ви між собою своєрідні тезки.
Коли „У мене ти найкращий“ чуєш,
то розумієш, що порівнювати є з ким…

07.05.2018

Дівчи́на стріла хлопця, закохалась,
за місяць вже призначили й весілля.
Щодня вагу скидати намагалась,
щоб в су́кню влізти – все пила вугілля.

Спочатку активо́ване, із чаєм,
а потім біле, ще якісь пігулки.
Ефекту – нуль. Ніхто не помічає,
аби у дівки зхудли пи́шні булки.

У хід уже пішла вода свяче́на,
корсети різні одяга на себе…
Щоб похудіти, мила наречена,
вугілля – розвантажувати треба!

Гра долі поєдна-
ла жінку з чоловіком...
...і пити нам до дна
Суцвіття світла вікон
Під ефемерність снів
Омріяної ночі,
Що впала навесні...
...нам долю напророчив
Замріяний мольфар...
І диво відбулося...
Зірок весняний дар,
Заплівшись у волоссі,
Засяє на тобі,
Неначе діадема...
To be, or not to be-
Вже вирішено. Йдемо
В незвідані краї,
Де роси світанкові,
Ці меди вуст твоїх,
Смакуються казково,
Де зоряний екстаз,
Збиваючись із ліку,
Нам проектує каз-
ку мерехтливих вікон.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118050709245

Вот сердобольный стук в окошко
Не ровен час и сон уйдет
Мы все взрослеем понемножку
Оставив детства хоровод…
Ныряем глубже, шире, дальше
Из года в год, из класса в класс
И как - то Бог сберег от фальши
Не удивительно, а вас?..
07- 05- 2018

Гойдається пташка на гілці –
Кумедна така і смішна.
Чекає, мабуть, на гостинці,
Їх має давати весна.

Весна вже настала, розквітла,
Взяла свої міцно права.
Яскравими барвами світла
Зелена шепоче трава.

Цвітінням вражають дерева,
Рослинки маленькі, кущі.
Не чутно шаленого реву,
Замовкли вітри і дощі.

25.04.2018

Тримайся за мене − упасти не схочеш!
Думки переповняться − правдами, іскрами.
Вважала: попереду лиш поторочі,
Ти їх осягаєш − очима пречистими…

Мене, якщо корисно, можна забути.
А я поглядаю на тебе захоплено.
Утіха пливе на шалені Бермуди,
За спиною − давні захлання і гобліни.

Вдивляйся у того, хто зве тебе другом,
Увіруй у серце, якщо воно світиться.
Не все, що уперше, буває удруге,
Пухкенькі думки не завжди мають китиці.

Шукається щось і тривке, й символічне.
Дорога у степ не завжди − вишиванкою.
Ти йтимеш од весен до мене у січні −
Неждано зустріну отам, під альтанкою,

Що біло означена аж над Полтавою,
Радіє: довкола, як завжди, закохані.
Захочеться бачити сонно-лукавою
Тебе у мовчанні-єднанні сполоханім.

Година пізня. Третя чи опів...
Під ковдру заповзає хтива киця.
Її спросоння я не вдовольнив,
Уранці жах - м'ясця нема у мисці.

Шкарпетку підопрілу не знайду,
Дрібні в кишені бряцають монети.
Утьопався, ледачий, у біду!
А я ж мужчина! Хочеться пожерти!

У пам'яті спливло життя усе,
Від розпачу душа стрибнула в п'ятки.
Якщо прознає теща - загризе,
За те, що зобижав її дитятко.

Увечері з роботи аж летів,
Навів порядок, взявся до вечері.
Булькоче борщ гарячий на плиті,
О, як же важко догодить Венері!

Прийшла богиня! Падаю до ніг.
Пантофлі геть! Усунув ніжки в капці!
У пелену з грошвою мавці " плиг",
Насовую каблучку їй на пальця.

До ванни діву на руках одніс,
Масажував, виспівував рулади.
У вухо цілував, пупок і ніс,
І так не день чи два, а три декади.

І солоденька знову ожила!
Мене до раю зваблює щоночі.
Писати годі! В сторону калам!
Прокинулася мавка, ласки хоче...

07.05.2018р.


Дарма

А друг ще той. Уточнюю - "дружок",
Зневагою, як перегаром дише.
Підлесників зганяє у кружок
Аби хвалили незугарні вірші.

Звичайно, у поезах я не Бог,
Митці малюють кращі краєвиди.
Але заліз в його чортополох,
Поскошував каліки-пустоцвіти.

Пощезли кострубатості, вода,
Хотілося сказати "Все в порядку"...
Даремний труд, етична суєта -
Пирій миттєво повернувсь на грядку.

Якби хвалив, був чемний і м'який,
Послухався б хоч раз своєї жінки,
То не почув би: - Хлопе! Хто такий?
Не пнись титанам правити нетлінки!

Перемогти не здатен я орду,
Із колючок утік у ружі й астри.
На самоті вінки словес плету,
Дарую читачам чудовий настрій.

08.05.2018р.

Природа оживає
Щороку навесні,
Душі наші наповнює
Любов'ю і теплом.
Сонечко сходить,
промінчики блищать,
листя зеленіє,
Благодать ...
Природа оживає,
весняним часом,
кожен радий
Відкрити їй двері
І пустити в свій будинок.
Небо блакитне,
І поля в соку,
Хочеться дихати прохолодою,
Погуляти в лісі.
Природа оживає,
Надає нам сил,
Щоб кожна людина
В гармонії з нею жила.
Радуга сходить,
Місток в інший світ,
І роса лягає
Травку оживити ...
18.06.17 (написані в лікарні)
Переклала на украънську мову 7.05.2018 6.00

А ти – звичайна? Як і всі?
Чи маєш щось таке незнане,
Що відчувається в росі
І вечорами в травах тане?

О, ні – як всі, але одна –
Це так буває на світанні,
Коли самотність поглина
В нестерпних муках і чеканні.

А може інше – тихий сум
І не твоє – моє блукає
Звичайне, кинуте в росу,
Вечірнім небом догорає.

Доріг багато, світ широкий:
Балі, Гавайї, Санта-Круз...
На Україні правлять орки,
З Кремлем укладено союз.

Чужі церковки, танці-манці,
Вільготно хитрим лихварям.
Ходжу в ошатній вишиванці,
Кобзар святий - за Букваря.

В Європу сунуться онуки,
А я до праці, на поля.
Щодня земельку пестять руки,
І сам я пахну як земля.

Сусіда здимів. Матір кинув,
А інший п'яний - не буди.
Байдужа людям Україна,
І крок зостався до біди.

Летять у вирій зими-весни,
Лишивсь один в Едемі я.
Змертвів куток. Ані шелесне.
Лиш чути тьохи солов'я...

06.05.2018р.

На фоні кольорового життя
Моє стареньке, чорно-біле фото...
Весна чарує піснею сповна,
А у думках осіння позолота,

Весна розмаєм сили додає,
Наповнює світанки дивограєм,
Вітрами вербам коси розплете...
А свічка рівномірно догорає.

Життя солодка, неповторна мить
Напоює струмок душі по вінця...
Хвилини стрімголов біжать у ніч,
У попіл перетворюють полінця.

Уснул ночной уставший поезд…
Прижавший голову под хвост
Июнь… июль… дожди по пояс
Плывет навстречу к солнцу холст…
В руках натруженных от красок
А где -то рядом хохот… свист…
И контрабас, владея басом,
Подряд играет трижды твист
06-05-2018

Cтарі газети. Вижовтілі крильця
метеликів, затиснутих у часі;
жалке й сумне колишнє сьогодення,
укрите миготливою лускою.
Чіпляються тонкі газетні клапті,
новинами, портретами, статтями,
пневматикою збуджених амбіцій,
гадками про усе, що нас чекає.

Якими ж бо були їдкими чвари
суперників затятих на турнірах,
людей, які спочили непомітно,
іржа – на стрілах їхнього сарказму!
Без вітру поздувались заголовки,
вагомих дум осіли каруселі,
забулись театральні поєдинки,
на конях відлетіла позолота.

Давно пірнули вершники у темінь,
нові на місці їхньому гарцюють.

...А круговерть заведено триває,
і все вкінці відбудеться інакше.

20І8

1

Це ще не страва - так... словесне вариво.
Чужий казанчик "буль...".
Жадаю арії!
Обличчя музоньки ластате, сяюче.
Жонглює факлями... Навколо м'ячики.

2

Кульбаба хилиться... калюжка оплесків.
Протупця ніжками (як файно...) Олечка.
Курчата цівкають, коза на ниточці.
Нуртують витоки, смолисті китиці.

В димах ядушливих і стеля, й около.
Злети над соняхи. Молись високому.

Вітами махала ялина зелена,
В гості закликала молодого клена.
Чемно привітавшись, той сказав:"Не піду,
Палко закохався у струнку берізку.
Вона зовсім поруч виросла на диво,
Хочу, щоб обоє ми були щасливі."
Ялинонька сумно гіллям знов гойднула:
-А розмову з дубом як же я забула?
Мудрий та поважний, міцний, сильний, дужий, -
Ялинонька каже, - йому ж не байдужа.
Дуб звисока глянув, ніжно усміхнувся:
-Все тобі прощаю, ялинонько люба.
Прихились, кохана, даруй мені ласку,
Про любов розкажу тобі дивну казку.

2018 р.

 
Як чортики вже у своїй коробці
Коли клоуни в постіль пішли
Чуєш плентається
щастя вулицею
Пурпур барвить слід
 
І вітри шепчуть Мері
 
 
Мітла похмуро змітає
Битий посуд від учора гулянь
Королева ридає
Жінки нема в короля
 
І вітри плачуть Мері
 
 
Вогні автівок
Вдягнуть блакить знову
І порожнє сяйво
в ліжку як тут
Туманний острів десь та зник
Бо життя що збулись
Помруть
 
І вітри квилять Мері
 
 
Ті вітри хіба згадають
Ймення звіяні в час
На милицях Йде старість
Або мудрість
І мимрить Ні
Це останній раз
 
І вітри плачуть Мері
 
 
 
 
 
 
 
 

Кінець весни такий, неначе літо…
Вже спека, майже люта, навкруги.
І комарі нахабні, ненаситні
Навколо все описують круги.

Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї,
В запаморочливих змаганні-грі.

Кому між них надИхатись удасться,
То він, без перебільшення таки
Спроможний захлинутися від щастя,
Його мов наковтавшись навіки.

Як морем розлилось благоухання –
І кольорів і запахів парад…
Це – квітів шаленіюче кохання
Наповнює поезією сад!

5.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Я забуваю Вас, невпинно забуваю,
У круговерті літ розвіялось тепло.
І частокіл образ, учинених навзаєм,
Усе відмежував, немов і не було.

У круговерті літ пощезли сподівання,
Усе загоїв час – всевладний санітар.
Лиш спогади ятрять – уперше, як востаннє,
Гіркі, немов полин, солодкі, мов нектар.

Зав'язують вузли судьби хитросплетіння,
І звивисті стежки переплітає час.
Надворі вже пора нового покоління,
У нього свій резон – і що йому до нас.

Мабуть, Вас за життя забути не зумію,
Бо спогади в єство коріннями вросли,
Допоки ще дійма щемлива ностальгія,
Допоки дотліва промінчик із імли.

Зеленими барвами тішиться око.
На сонці журливо шепоче трава –
Весняна господарка знає права:
Спізнилася тільки, та гарна, нівроку,
Хоча була владна зима цього року.

В цвітінні красуються вишні в садочку.
Купаючись в сонці, хизується цвіт,
Дивує красою навколишній світ.
Слухняно дерева зімкнулись в рядочку,
Спілкуються, зріють в своєму куточку.

Зухвало звертаючись до абрикоси,
Кепкують – зійшла вже у неї краса,
Бо перша цвіте – так керує весна!
А вишні ще й досі розчісують коси.
Бояться,дістануть, зіпсують їх роси.

Живі ці створіння, смішні і чутливі,
Напевне, і думку всі мають свою.
Та треба покірно стояти в строю,
Бо вітряні хвилі занадто рухливі.
А також нашкодити можуть і зливи.

Так травень рішуче крокує, дивує.
Спекота з липневим завзяттям вирує.


02.05.2018
Свидетельство о публикации №118050509865

Перегортаю Біблії сувій
чи сури, чи мотиви Гайявати
і згадую, як научала мати:
на те і ближній - ворог-лиходій,
аби умів любити і прощати.

Уміємо! Навчалися віки,
запам’ятали всі його уроки.
Аж ось вони – брати-бойовики!
Усілися на фронтові потоки
нові олігархічні общаки.

На відстані гримучої гранати,
а із окопу, то і поготів,
до ближнього рукою вже подати...

Та, може, якось дійде до умів –
якщо любити ближніх ворогів,
то їх в упор прийдеться убивати.

05.18

Поетів я ізмалечку люблю,
Дядки нівроку, і тітки хороші.
Загнати лежнів годі на ріллю -
Митців півкулі до сидіння гожі.

Годує люд вельбучних байстрюків,
Величним називаючи безглузде.
А в мене й ніс від праці шкарубкий,
Подамся, браття, я у златоусти.

Навчився мудро супити чоло,
Закочувати мрійливо очиці.
Язик працює, наче помело,
Уже і тема зріє у підкірці.

Ви не поснули, братчики, агов!
Сідаю мити вам душевні рани.
Сюжет новий, незвичний. Про...любов,-
У палісаді стогони коханих...

Правицею недовго поводив,
Лише строфу одну писнув у книжку.
Для пишних од я надто молодий,
Жона гука: - Стрибай до мене в ліжко!

05.05.2018р.

Ти на вівтар поклав усе життя,
схиливши юну голову на плаху.
Назад уже немає вороття! –
прорік і в яву врізався із маху.

Палку, бурливу і шляхетну кров
уперто приправляв червоним перцем.
Ти кинув на олтар свою любов,
безжально вирвав ще гаряче серце!

Але не безкінечний той політ,
за все в житті доводиться платити.
Прийшов і ти у цей шалений світ,
аби зорю у небі запалити!.