Ніхто не бачив долі небокрай,
Хоч знає, що за ним є вічна Лета.
Не передбачиш, як не виглядай,
Це ніби вірші з-під пера поета.

Все має свій початок і кінець,
Де склянку часу випиває вічність,
Терновий чи лавровий твій вінець,
Проста людина ти, а чи Величність.

Живи з любов’ю, пізнавай світи,
Всміхайся квітам з ранньою росою...
Не відкупитись і не вберегтись
Від тої, що чекає із косою.
10.08.17

Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
І посівали розбратом довкола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити.
Вони зробили все, аби Донбас
Підтримав зло, оту кремлівську свиту.

І живемо, як тіні, і без душ,
Затопчуючи землю і джерела.
У океані зла мільйон чинуш…
Чи вернеться добро в міста і села?
02.09.17

Дощечка 8А
…ми співаємо, що єсьми р у с и,
…а маємо співи тії од отців наших…

Того не забуваймо завжди,
а як єсьми сини отців наших,
маймо любов до пам’яті їх…

Дощечка 8Б
…Кажемо єсьми од їх, які дбають
за нас. Тож не маємо мольбищ,
а рядимо ото при студнях і криницях,
де вода жива тече, і там воля є…

Дощечка 4А
… бо ж земля тая р у с ь к а є,
і тому не зрічетеся її і не забудете її,
там бо кров отців наших лилася…

Дощечка 4Б
Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
нехаяти слави нашої і завітів.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Пращур – предок роду, праотець.
Мольбище – оселя для молитви, церква.
Рядити – правити.
Студня – колодязь.
Криниця – джерело.
Нехаяти – зневажити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ой стояла у полі криничка,
а в криничці – живуча водичка…
Ой там Доля по полю гуляла,
мала волю та віри не мала.

І побачила Доля криничку,
зачерпнула в долоньку водичку,
і просяяло сонечком личко:
на дай-боже, моя рятівничко!

І з тих пір ми від роду до роду
пам’ятаєм про Долю і воду,
а щоб сяяли сонечком личка,
нас вмиває живуча водичка.

На дай-боже, наш пращуре-Русе!
Лий на личко нам сонечко русе.
Мий, водичко, нам личка і руки,
єсьми руси і Дажбові внуки!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)

Дощечка 15Б
В л е с о научив землю орати пращурів…

Дощечка 4Б
…і зерно сіяти.
Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
і бути землетрудичами…

Дощечка 3А
Молимо В л е с а, отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів і хай зійде на нас
сурі віщати, золоті кола повертаючи.
Воспоємо славу суражжю
і той к о м о н ь злат суражій,
що скаче в небесі…

…то бо сонце наше, що світить
на доми наші, і перед його лицем
блідне лице огнищ домашніх.

…і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
і йдемо трудитися, … як боги
веліли всякому мужу, що чинен є
трудитися на хліб свій.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
Комонь – кінь.
Сураж – зеленотрав’я.
Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
Віщати -- сповіщати, повідати.
Злато – золото.
Чинний – повинний.

СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

Бачиш – золото-огонь
скаче в небі злат-комонь…
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
суру, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
-- Щоби мати дужу руку.
вчися труду, бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток дар небес:
сура, просо та овес.
Б’є підківкою комонь,
Сяє в небі злат-огонь,
гріє хатку, поле, плесо…

Дякуєм тобі, Велесо!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)

Її ім’я на скелях ти писав
Тим наче вузол розрубав Гордіїв.
Свій біль і жаль на камені лишав,
Для себе оставляв одні надії

Минали дні і снилися тобі,
Уста медові мов принади раю.
І ті високі скелі кам’яні,
Й потоки що внизу під ними грають.

Бувало що в годину грозову,
Коли здавалось мить прийшла остання.
Між скелями високими ти звав,
Своє, давно загублене кохання.

А вітер буйний як гірський сурмач,
Хапав твій крик, мішав зі своїм свистом.
Здавалося душі твоєї плач,
Кудись летів поміж гіллям безлистим.

Надії твої гасли день за днем,
Злітали з серця тугою . За краєм
Ще десь далеко дихали вогнем
Ти відчував що з ними теж згораєш.

Минали ночі в тузі і журбі,
А ти вдивлявся у Карпатські склони.
Кудись втекти хотілося тобі,
Куди ж втечеш, коли душа холоне.

Якось ти задивився на гору,
Потім ще вище знесла тебе сила.
Туди, де в смерековому бору,
Повівають смерекові крила.

Вона дивилась зупинивши крок,
А погляд той з тобою диво коїв.
Здавалося що мерехти зірок,
В її очах хтось десять раз подвоїв.

Коли ж вона всміхнулася тобі,
Зір заяснів долаючи безкрає.
Про зустріч ту у лісі на горбі,
Ти вкотре сам для себе повідаєш.

2017р.

Осіння німота над озером ласкавим...
Як затишно мені, аж серце завмира.
Я вимолив собі цю тишу нелукаво -
І зглянулись Боги, сказали: йди, пора.

Від щастя занімів. Для нього треба мало -
Лиш лагідні слова щоб з уст лились твоїх.
Я невимовно радий. Ти озвалась,
І слова п`ю меди і твій печальний сміх.

Мов світ переродивсь і горе вже минуло...
Вдивляюся в твоє осонцене лице.
І кожен звук ловлю і прислухаюсь чуло -
Не вірю ще очам, бо марив лиш про це.

Невже це все мені? - словесні водограї,
Пробачення спада на голову мою?
І знов кохання Бог над озером витає -
Троянда й гіацинт - у мрій своїх раю?!

2.09.7525 рік (Від Трипілля) (2017)

То не гріх, не перелюб, то просто осяяні хвилі
Чи призахідні пера усіх відчайдушних доріг,
Де немає хрестів, а малесенький хрестик натільний -
То хрещатий барвінок, що янгол квітневий зберіг.
Закінчилися весни. Та знову - по колу - початок,
Переродження сонця і щойно відкриті світи.
Неймовірно. Безхмарно. Прощатися - значить прощати
Ще задовго до того, як звично попросять: "Прости..."
Так латаття цвіте, випускаючи вірш на поверхню.
Осягнути глибини - це згодом озвучити вись
І на себе, колишніх, дивитися зверху не зверхньо,
І солодкою пам"яттю литись у наше "колись",
Де, узявши човни і по парі промовистих речень,
Ми назавжди залишили землі німої орди.
Поміж нас не було ані зрад, ані болю, ні зречень,
Лиш велика Любов - первородна стихія води.
Там і досі птахи, що давно захлинулись на суші,
В"ють коралові гнізда. Над ними співає вода.
Достигає вона, золотава, як Богові груші,
Бо на яблуні райській не можна зачати гнізда.

2017

Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
...А що як щастя переросло в долю?

Згубив Да Вінчі код.
Горить на кухні плов.
Тікає кашалот,
За ним женеться Йов.

Ввійшов у сало спис,
Гарпун, сокира, гак.
Коханої каприз
Виконує моряк.

Чорнилом на пюпітр,
Осотом по житах:
За амбри мілілітр
Ухоркано кита.

Лежать м'ясце, кістяк,
Братва тікає геть.
Ну як тобі на смак
Кита безглузда смерть?

Тепер у хаті лад.
Парфуми на місцях.
Витає аромат
Убитого ссавця.

Летять шпаки, слони -
Пора жбурнути плуг.
Схотілося жоні
Пір'їни в капелюх.

2.09.2017р.

Вже скапує з листя зелена гуаш,
Бідніша на барви палітра…
Дощ пензлі полоще…
І блякне пейзаж,
Землі подарований літом.

01.09.2017

Дощечка 4Б
Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
… єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
і мед, і молоко…

… ніколи живу птицю, ані рибу.

І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
(За дощечками «Велес-книги»)


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
Красний – гарний, або ж огненний.
Крячати – рачкувати.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Божі ідоли Русі
брали жертви не усі:
брали в русів тільки квіти,
і любили суру пити,
брали овочі з городу,
брали з дерева по плоду,
і ніколи животини,
ні тварини, ні людини…

Крові дуже не любили
і за те варягів били,
що варяги нам чужі,
кров’ю лили на ножі.
Не крячати нам за ними
за стопами за чужими,
бо ми власні маєм стяги,
бо ми руси, не варяги!


(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).

Дощечка2Б
І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

Дощечка 4Г
… до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

Дощечка 5А
… с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сур’є – сонце.
Сураж – зеленотрав’я.
Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
Удяний – настояний


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Сонце – бог і голова,
сонця божий знак – трава.
Та трава дев’ятисила
повертала русам силу,
і вбивала сили вражі
питна сура із суражі.
Де ростуть зелені трави,
ми коней своїх направим,
і на ранок на осонні
будуть грітись наші коні.
Буде сила вража злитись,
буде сура з чаші питись,
і ніхто не переможе
руса з сурою з сурожі.

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)

Нахабна штовханина у метро,
Сьогодні все навколо – агресивне.
У Чорнобога – мов слонячі бивні
І зло перемагає знов добро.

У аурі вже купа рваних ран,
По спині мов кувалдою довбають…
Це знов отой проклятий ресторан
Руйнує тишу чарівну у гаю.

І навіть тихі кола на воді
У рухові розходитись готові…
Навіщо я прийшов і тут сидів?
Чому, Боги, я не глухий Бетховен?!

Я б, іншу музику почув би в дар -
Оту, що не від чорта, ту, що – з неба!
І не музичну б сечу, пив нектар,
А так почистить вуха є потреба!

1.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Тихий вечір... Серпень... Зорепад.
Слово зайве, думка невпопад,
Мерехтливе небо у очах,
Сльози загубилися в дощах.

Біль душі у сизих полинах,
Перестигла полем далина,
Почуття задумались,.. мовчать.
Не здолають осені печать.

З Днем знань учителя вітати
не втямив би і Геракліт* –
це що коня́гу віншувати
з початком польових робіт!.

Сьогодні

Кастрат виводить про любов рулади,
В кулінарії аси - товстуни.
Христа зродила сурогатна мати,
У світ приходим так сьогодні ми.

В гробу важкому нині не практично,
Є урна з глини - сіра і грубА.
Морщинисте курча шпаклює личко,
Із силікону кривиться губа.

У небо зирять очі телескопів,
На вікнах грати, наче у тюрмі.
Онуки сонця через сотню років
Вже не побачать крізь густі дими.

Довкола кіч, моква, рекламна кашка,
Хребти ссавцям обсвічує рентген.
Через паркан сусід пожбурив пляшку,
Зловили айстри поліетилен.

Тріщить пробірка. Плавають амеби.
Разом із ними втомлений пливу.
Нащадкам жити тут не треба!
Та кличе жінка впасти у траву.

1.09.2017р.

Дощечка 2А
Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі…

Дощечка 1Б
… і із гончарних горшків споживані просини з бараниною…

Дощечка 3А
… зайняли ми землю нашу і орали… а торгували, міняючи скот,
шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах.
І життя наше в тій порі було багате і мирне.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Зело – зілля, трава.
Скот – худібка.
Товща – тлущ (сало), тому «товстий».


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА:


То як в давнину праотці наші жили?
Купалися у молоці – не тужили.
Бо знали отці наші зела свячені,
і вміли творити сосуди печені.
Сосуди печені творили у печах,
і глиняні брили носили на плечах,
і брили дробили, і глину місили,
і тяжко робили, і стало в них сили,
аж сонце огненне сідало за обрій,
а були із них гончарі дуже добрі.
А з горщиків глиняних, просто з-під носа,
вони споживали баранину з просом,
І в божої сили про гоже просили,
отак в давнину праотці наші жили.
А тільки но сонце на обрій вставало,
вставали і руси, і землю орали.
Міняли худібку, і шкури, і товщі
на їжу, питво та на срібнії гроші…

Так жили бо руси у часі безмірнім,
І було життя їх багатим і мирним.

(З "Дощечкової читанки" (у рукописі). Рік написання - 1990.
Рік підготовки до видання - 1993 - і по сьогодні).

Дощечка 9
«У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
-- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»
(За дощечками "Велес-книги")

"СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК"

Почта – «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
Боянь -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси – назви давніх слов’янських племен.

"СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА"*

За мужа слави – Богумира
богів усі любили щиро,
були розумні і слухняні,
і вчились Почті і Бояні.

І час минав, як божа міра –
росли сини у Богумира.
Що перший син – то диво сиве,
тому його назвали Сівом.
Що другий син – то диво русе,
тому його назвали Русом.

І час летів, як буйні коні –
росли у Богумира доні.
Що першу доню звали Древа,
А інших – Скріва і Полева.

Прийшла пора на зелен-квіти –
прийшла пора синів женити.
Прийшла пора на злоті шати –
прийшла пора дочок віддати.

І потекли у повні ріки –
слов'янські племена великі.
І поки сонця в небі стане –
Наш рід рости не перестане!

Від Древи – виросли древляни,
в Полеви –виросли поляни.
Від Сіва –вийшли сіверяни,
Від Скріви – кривичі-слов’яни.
А від русявого, від Руса –
пішло слов'янське плем’я русів.

Рік написання 1990.
"Дощечкова читанка: Єсьми русичі, Дажбові внуки" (у рукописі).

Колись таки настане день і час,
що Світ без нас продовжить існувати.
І Сонце теж вставатиме без нас,
без нас воно научиться згасати.

І тільки мертва тиша в кожну мить
перебуватиме завжди у парі з нами…
Так повсякчас впродовж тисячоліть
життя людське текло під Небесами.
 
Щоб хтось з живих же на святій Землі
з теплом про когось міг із нас згадати –
усі, великі люди чи малі,
добру повинні вірно слугувати.

Щоб нас живі забути не могли,
в своїм житті нам треба зовсім мало –
щоб ми комусь потрібними були
і нас комусь із них не вистачало.

01.08.2017

***оригінальна тема***

Впалий лист течія понесла по воді,
Наче свідок, тікаючи з місця подій,
Прихопив, мов злодюга, чужий гаманець...
Першим злочином осінь іде навпростець,

Щоб у трав польових відібрати життя,
І птахи, що це бачать, у вирій летять,
Бо не хочуть засвідчити слідчим зими,
Як дари заповітні збирались людьми,

Про забави закоханих жаром ночей,
Що у травах ховали від пильних очей
Двоєднання принаду оголених тіл...
...щоб у сховища злитки зібрать золоті

Осінь зірве з дерев позолоти парчу,
Та птахи відлетіли, їх свідчень не чуть...
Льодом річку скує виконавець-садист,
Покаравши за перший украдений лист.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117090100880

 
як ми товаришували з тобою & спільно старіли
робили дітей кохали миттєвості у вині
ставали до праці та й напинались жили
вбивали безвісти знову на іншій якійсь війні
 
загалом не було особливо змісту
чи у натхненні до теми чи спогляданні собі
карбувати чуття таврувати звичкою пристрасть
безодні міста зірки що звістки & скарби
 
усе тільки плин крізь час до забуття на вихід
мовчання що править за згоду проте означає ні
насильство першочерговіше за видихи вдихи
чи є цеглинці різниця де місце їй у стіні
 
коли ми тримали світ якого немає на ділі
де на тромбоні свінгує абсурд на проспекті снів
слова з потойбіччя книг яскріли & мерехтіли
позлочували карнавали та реготалися з них
 
чим певнíше відстань тим поетичніше дійство
що сутінковіш обставини то гарячковіший зблиск
неабияк окремість небудь~ чого нині й присно
зводить шляхи між нами із нами кудись
 
 
 
 
 
 
 
 

Думки катренами поринули ще вранці,
вони натхненно зустрічають новий день.
Охоче відпускаю своїх бранців,
хай ляжуть на папір вінком пісень.

Ввійшло у звичку вже – ні дня без строчки,
ні дня без вірша. Ніч же – для душі!
Думки самі шикуються в рядочки,
затим в куплети, потім у вірші…

Краса і радість щоб у них дзвеніли,
свою планиду довго ворожив.
Коли дадуть хоч грам вони вам сили,
то день цей недаремно я прожив!

І не важливо, осінь що надворі,
весна хай буде, літо чи зима…
Якщо комусь все ж допоміг у горі,
то й все життя прожив я не дарма!

31.08.2017

Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
А дахи, розімлілі від сонця, милуються літом –
У такому спокійному світі я нині живу.

Запашними світанками піниться вранішня кава,
Кішка віддано тулиться тепло і ніжно до ніг.
Та підступна самотність з щілин визирає лукаво,
Щоби я не забула - у неї болючий батіг.

Бо зненацька підступно і злісно, так боляче хльосне,
Снігом влітку впаде на зелений мій рідний поріг.
І заблудишся раптом в самотності, ніби в трьох соснах,
І зупинишся враз вдалині від великих доріг.

Що було – відбуло, найрідніші лежать у могилах,
Вірних друзів багато уже в засвітах, в небесах.
Та онучка і доня всміхаються рідно і мило,
І заради обох я виходжу із болю на шлях.
27.08.17

Цей день без вечора – як липи без верхівок,
ядучий дим з багаття без вогню,
як спогади нездійснених мандрівок
чи згадка про некошену стерню…

Нічим не виділявся він із решти,
перед очима знов глуха стіна
і тиснуть ноги невагомі мешти,
а душу накриває пелена.

Здаватись кращими – така вже ваша карма
чи може кара, хто вас розбере,
та час навіщо ж марнувати дарма
чеканням край відчинених дверей?!.

Бувають різні примхи у людей,
де поряд дивні і звичайні речі.
Так і сидиш біля незамкнених дверей
і знов чекаєш на черговий вечір…

31.08.2017

Будила мама о четвертій ранку,
Була готова вже для нас купіль.
І м’ятою, любистком на світанку
Змивала наш дитячий сонний хміль.

Купаючи нас, говорила тихо,
Що відмиває болі і жалі,
Щоб змилися із долі горе й лихо,
Для нас просила щастя на землі.

Були оці купання четвергові
Для нас, дітей, уроками добра.
Залишились навік у кожнім слові
Надія й віра, мамина жура.
08.04.17

Врожай зібрали. Скошена стерня
Чекає осінь і чекає плуга,
Щоби в землі зігрілося зерня,
Аж до весни і до лелек над лугом.

І щоб до нас прийшов жаданий мир
Й народ порвав тяжкі війни кайдани.
Та об’єднатись щоб зуміли ми,
За долю вийшли на нові майдани.

І вигнали із влади ворогів,
Очистили державу від злочинців.
Нехай відчують наш столітній гнів,
За геноцид, за вбитих українців.

І щоб ніколи по усіх світах
Не розбігались наші рідні діти.
Щоб не робив ніхто із нас невдах,
Давайте разом землю боронити!
20.08.17

За всі сніги, за всі дощі й морози,
За віхолу і за липневу спеку,
Моя душа, мої думки і сльози,
Завдячують землі, що недалеко.

Що дорога мені своїм народом -
Бабусі, що доїти йде корову,
І дядька Василя, що за городом
У кузні для коня кує підкову.

Для отого, що мирно їсть травичку,
І карооко дивиться навколо…
Леваду за городом, луг і річку,
Сади вишневі, клуб і рідну школу.

За все оце, за сливу і раїну,
Я дякую батькам, своєму роду.
Що я дочка моєї України
І кров моя – великого народу.
16.02.17

Вже серпень осідлав коня
І мчить до осені галопом.
Та не минає того дня,
Щоб не втікав наш люд в Європу.

Шукати кращого життя,
Міняти щось у власній долі.
З Європи вимести сміття,
А вдома бур’яни у полі.

Невільні люди ми, аби
У нас як слід була держава,
Щоб не жили ми як раби,
А відродилась гордість, слава.

Щоб наш оцей стражденний люд
Убив майданами всю зраду.
І щоб прийшов з усіх усюд,
Повимітав чужинську владу.

Щоби стояв біля керма
Наш гетьман, справжній українець,
Щоби пішла з країни тьма
І втік до жодного ординець.

Щоб ми оговтались від бід
І дітьми розцвіли родини.
Щоб відродився славний рід
З прадавнини Русі-країни.
02.08.17

Несу твою вину - свою біду,
Через дощі, сніги і літню спеку.
Як перервати давню ворожду,
Що виплекав ти у часи далекі?

І виростив, і вивершив брехню,
Яка в потворній вигляда особі.
Колюсь об неї, наче об стерню,
Де меж немає цій людській жадобі.

Колишні друзі - знині вороги,
Від них повсюди маю безнадію.
Печаллю вже розмило береги,
Це ніби повінь затопила мрію.

А під водою вимокне трава,
Заповниться болотом все і мулом.
Хіба про ці ти говорив права,
Щоб все злодійським скінчилось розгулом?

Щоб я за правду билася в судах,
Зі зрадника робила скрізь ікону?
Щоб подолати ненависть і страх,
Твоє ім’я викреслюю до скону.
14.08.17

Треба бути сміливою,
не боятись змін,
щоб натхнення зливою
З усіх сторін.

треба робити все заради мети,
треба обходитись без сраних проз.
Дженіс в цьому віці вже встигла піти,
Хоча ти скажеш, що все передоз.

Хтось спокійно-щисливий: він, бачте, зробив
нерухомість, і дерево, й сина.
Хтось так віддано й щиро любив,
Що в Джульєтти б закапала слина.

В когось - двоє дітей:
Розпирає пиха.
Я скажу, в мене - хахаль
від слова "ха-ха".

– Навіщо навкруги будують ґрати?
– Щоб владу упирів охороняти!
– Від кого ж стережуть свою свободу?
– Від носія в державі влади, від народу!..

– Для чого Конституцію міняти?
– Щоб більше красти й не відповідати!
– А скільки ж в Україні можна красти?
– При владі доки чи не склеїш ласти…

– Навіщо Україні воювати?
– Простіше багатіти так й брехати!
На крові й злигоднях народу красти легше,
у нас життя ж стає коротше і дешевше…

– Для чого вибори і статуси Донбасу?
– Щоб голови дурить народним масам,
з реформами щорічно зволікати
і знову красти, цупити й брехати.

– Чому корупцію ніяк ми не здолаєм?
– Бо владу ми бездумно обираєм!
У владі головні її герої –
тож „боряться“ вони самі з собою…

– А як боротися зі злом цим неприроднім? –
частіше все лунає у народі.
– Щоб чорне зло те швидше подолати –
все сміття треба вигребти із хати!

17.05.2016

Сьогодні роковини у татар
з початку знищення всього свого народу,
коли прищавий ненаситний цар
став хоронити їх надії на свободу.

Коли усіх з маленькими дітьми
загнали до теплушок залізничних,
поводилися ніби зі свиньми –
стріляли, били… Все було як звично

у ті часи розгулу комунізму.
Погнали всіх в далеку далечінь
й понині ще лунає вічна тризна,
а над могилами бездонна неба синь…

Однак якого ж тільки треба бути роду,
щоб ті події безсоромно оббрехати?!
Страшну трагедію татарського народу
за пошуки життя нового видавати…

Скажу усім, хто учинив ті маяття
чи зараз розповсюджує почвари –
Довіку б ви шукали кращого життя,
як це робили у Криму татари!

18.05.2016

                      І
Немає візії такої,
яка не додає жалю,
коли приходить із косою
і зазиває у покої,
де не один я сльози ллю.
Води живої вже немає.
Ачей замулили до дна
усі джерела мого раю?
Уже й герої допивають
напій цілющого вина.
І їм укоротили віку...
В Харона черга не мала.
Його потуги невеликі,
коли біді немає ліку,
але не вистачає зла.

                      ІІ
Лишається одне – тужити,
що осінь ця не золота.
Ягнята – цілі, овни – ситі…
А де омріяні свята?
Пересіваються на сито
надія, віра і мета,
а посивіле наше літо
учора оплатило мито
за укорочені літа.
                              31.08.2017

А є такі - без лету, вік в дуплі.
Дають поради, смажать антрекоти.
Вже й дітлахи деінде - немалі.
На грілці руки... зайва позолота.

Почистять пера... очі підведуть...
Мишей наловлять, патетично пишуть.
У плісняві - щодення тепла суть.
О, не сполохайте блаженну тишу...

А я - окрема. Грози, буревій -
Мої друзяки - вчора, нині, завтра.
Упала зірка в думний деревій -
І запалила вогнедишну ватру.

Комусь - корони з фольги, трон-батут,
Овації невтишні - горобчачі.
А я лечу, ганяю простоту,
Що комарем присмачує гаспачо.

Словесна вовна, пелехи думок...
Зерно шукаю.
Ліс двигтить - амок...

........
2017

Скажіть мені, пани хороші,
хто той, що бреше вам про свої гроші,
ховає у офшорах власні статки,
щоб не платити у казну податки?

То, звісно, кримінальний елемент.
Ну, а якщо він ще і президент?!.
Тоді нові питання виникли: де ж Рада
і чи про інше скаже він народу правду?!

Ну, зокрема, про нацбезпеку і реформи,
ще про війну, нема якої для проформи,
про корумпованість всієї вертикалі,
за що чиновники отримують медалі…

Про захист українських інтересів
та ще про цілий ряд гучних процесів.
Яка вже може бути до гаранта віра?..
Не дарма кажуть – не створи собі кумира!

А ворог не дрімає, танки на кордоні –
це не для того, щоб сидіти в обороні.
Поки ми чубимось та кричимо про славу,
не втратити б зовсім свою державу!..

21.05.2016

Зібралась Україна повесні
в Європу йти незнаними шляхами,
та наяву зустрілась, не вві сні,
з двома підступними і злими ворогами.

Приспів:

Два вороги у нас, два вороги –
це зовнішній один і всередині другий.
Два вороги у нас, два вороги –
заклятії „брати“ і внутрішні хапуги.

Її шматує ззовні московит –
Крим захопив, в Донбасі люд вбиває,
а всередині свій космополіт
останні статки у народу відбирає.

Приспів

Вставайте, люди, Неньку захистіть!
Не дайте ворогам майбутнє вкрасти!
Здолайте тих і інших, не простіть
їм хижим. Відведіть ці дві напасті!

Приспів

Я вірю, що настане знов весна,
розквітнуть у саду чарівні вишні.
Нам щастя й радість принесе вона,
і кануть в небуття часи невтішні.

Приспів

14.06.2016

Повзе змія землею України,
у саме серце цілиться вона.
Чому ж мовчить заклякши вся країна,
як суне військо із московського лайна.

Хто йде у тій колоні і навіщо?
Що хочуть ці чужинці доказати?
Поки в Донбасі міни й кулі свищуть –
вести чи ж можна з терористами дебати?!

Троянський кінь повзе дорогами країни,
всередині попи й бойовики.
Задумайся стражденна Україно,
хто і навіщо нам веде оті полки!

Замислися над тим, робочий люде,
чому нас можуть нині научити
патріархату московитського іуди,
псарі агресора, що не дає нам жити?!

У нас повинна бути власна церква
і мирні та ясні її слова,
поки ще воля й слава не померкли
і смерть не почала нові жнива!

13.07.2016

Патріотів розвелось багато,
йде війна, тяжкі тепер часи.
Плаче гірко Україна-мати
вогняними краплями яси.

Плаче над синами Ненька гірко,
що в полях за неї полягли
і не випили свою життєву мірку,
а, на жаль, дочасно відцвіли.

Словоблудів нині забагато,
кожен правду нам несе свою.
Дифірамби є кому співати,
та бійців бракує у бою.

Горлопани рвуть мою країну,
їх сьогодні повно, ціла рать.
Хто насправді любить Україну,
мовчки йде за неї умирать.
Бережіть себе і Батьківщину –
ворогів потрібно убивать!

Карпати помирають від сокири,
тріщать і падають смереки вікові.
Щоденно і надривно виють пили,
та лісовози з гір спускаються нові.

Природа гине у Карпатах українських,
ридає й тужить наш карпатський ліс.
Від хижих дій таких відверто свинських
вся флора й фауна злітає під укіс.

То можновладці роблять свої гроші,
які не пахнуть, але як сказать…
Утратили ви нюх, пани хороші –
вони не пахнуть дійсно, а смердять!

Тварюк тих добрим словом вже не справить,
для наволочі не існує знаку „Стоп“.
В них бал єдине гасло нині править –
„Хай щезне все, а після мене – хоч потоп!“

Карпати українські полисіли,
поникли голови славетні синіх гір.
Невже не вистачить нам мудрості і сили
спасти зелений верховинський мир?!

09.08.2016

(Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

ХОР Гаремних Троянд
(співає):

– "Вже сонце заходить...
Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

Котився вінок додому...
Котився вінок додому – просився женців до столу.

Відкрий, панотче, ворота...
Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

Відкрий, панотче, нам брами...
Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

Відкрий, панотче, кватирку...
Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

Відкрий, панотче, віконце...
Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

(доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

ГОЛОС Жінки в Білому
(в минулому Білої Троянди Щастя):

– ...Мені Кисмет як нитка повелась...
Я зріла плодом – значить я збулась.

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Щаслива Настя...
– О... щаслива Настя!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

БАГАТОГОЛОССЯ:

– ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
– ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– О... щастя мить – торкне й летить – але
нікому щастя не було мале!
Так мислив Бог: од віка і до віка
суть щастя жінки – ласка чоловіка...
В найвищу темінь... в найскрутніший час –
як ми любили!.. як любили нас!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
У плавнях Часу молимо з пітьми
за вас – людей – бо теж були людьми...
Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

(Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

"В панськім городі росла лелія.
Хто ї' посадив – панна Марія.
Як садила говорила...
Як садила говорила –
рости, лелія!.. рости, лелія!

Прийшла до неї матінка її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Не урву я ні листочка,
бо то моя лелійочка –
рости, леліє!.. рости, леліє!

Прийшов до неї миленький її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Урву, урву, лелійочку –
бо то мому коханочку –
урву лелію... урву лелію!"

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...Ми відбулись...

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

– ...Ми відійшли в минуле...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Ми наливались...

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Ми цвіли...

ХОР Гаремних Троянд:

– ...Заснули –
З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

(Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

***
(...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки в Чорному:

– Пресвята Покрово-Богородице,
прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

Всяк народжений на землі нехай радіє,
просвічений Духом...

...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
...Твою священну радість Богоматері,
і нехай співає...
...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

(Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

(По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
(співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

– "А-а, а-а... котки два,
шарі-бурі обидва...
Один пішов на миші,
другий люлю колише...

А ти, коте, бурий,
пряди срібні шнури...
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен...
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен..."

З а в і с а


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)

(Троянди бавляться в "Женчика").

ХОР Гаремних Троянд
(співаючи, імітує):

– "Женчичок-бренчичок вилітає,
високо ніженьку підіймає...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
росою чистою женчик умивсь...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Зелене житечко в полі він жав,
зранку до вечора не спочивав...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!"

(Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

"Попід хазяйські лози
скакали дикі кози:
то в гору, то в долину,
то в рожу, то в калину...
А за ними козенята
поламали ноженята..."

(Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Ти, наче, осінь... краса...
– ...Ох, сердешня!..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

(Кланяється навзаєм)

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(довкола Троянди у Красій Льолі):

– А де ж твій грунт?..
– і де... земний твій рай?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– А хто твій рід?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Я – галицька шляхтанка...
Ми в льолях поруч бігали малі
стежками Королівської Землі,
і сяла нам з небес Ясна Лелія...

(на правах обжинкової "Кізоньки")

...Дай, Біг, овес!..

(Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

...Потоцька я... Марія...

ХОР Гаремних Троянд
(під зливою з обжинкового зерна):

– ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– А як ти звалась тут?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Діляр'-Бікеч...
Мене привів до царственних алей
татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
і я при нім розвилась і розцвила...
Аллах Акбар!.. бо я його любила!

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– Блаженна... обійшла тебе наруга!..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

А що в кохання серце не слабе –
Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
у тишині квітучій свого раю –
... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

Моя вода проймає, наче біль...
Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

ХОР Гаремних Троянд:

– Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
корінням із Душі Фонтану Сліз...

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

***посвяченим***

Знов зозуля кує
Під вербою... Були- рахували...
Де ж-бо щастя моє
Із тобою?.. Життя роз"єднало...

Копи лічить Ілля...
У гаю холоднішають ночі...
Часу плин. ...битий шлях
Наших зустрічей ніби зурочив

Потаємний мольфар,
Той, що оком зорить унікуди
І наслідує дар
Двічі пить материнськії груди.***

Я до нього піду
І на погляд його темноокий
Погляд свій накладу
Та свої позагадую вроки.

Хай поверне мені,
Що забуте було під вербою,
І запещені дні
Від зозулі для нас із тобою

Ще плекатимуть час,
І кохання, мов вербові коси,
Овиватиме нас...
...тільки ноги порізані босі

Перев"яжеш мені
Оберегом лляної тканини...
...Через Нав уві сні
Стежку долі знаходимо нині,

Мов нічні крадії,
І звільняєм набутих уроків
Ми стежини свої.
Куй, зозуле. На довгії роки...


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117083006523

Ах у вітрові підголосками
Ніжнозвукову чуть красу –
Шепіт осені, шепіт осені,
Шепіт осені, легкий* сум.

Хить-хить гілкою, наче хвилею
Словопестощі ллє ясні.
Ллє розмовою легкокрилою,
Мов гойдається у човні.

Чи почую я, а чи вимрію –
Крапель тенькання – флажолет –
Закликаючи, мов до вирію,
Провіщає пташиний лет.

І відлунюють десь у просині
Ті щемливо-сумні слова –
Шепіт осені, шепіт осені –
Тепле літечко, прощавай!

*лЕгкий – авторський поетичний наголос, на відміну від тупого словникового прозаїчного наголосу легкИй.

30. 08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Ох і пес ледачий! Щоб ти здох!
Всеньку ніч у буді спав, зараза!
Злодій уночі обчистив льох,
Виламав у хаті унітаза.

Нащо ж я купив тобі мослак?
Під хвоста встелив м'яку подушку?
Намотаю цепа на кулак
Й витрясу із шерсті підлу душку!

Лаятись уже нема часу,
Чергування скоро на роботі.
Всьо! Забудь копчену ковбасу!
Лопухи жуватимеш у роті!

Сторожую. Бережу майно.
Глупа ніч. Закрилось сонне око.
На роботі випите вино
До стола магнітом тягне щоку.

Прокидаюсь... трактора нема!
Сперли плуга, сіна три копиці.
Песика обгавкав я дарма -
У самого пір'ячко на пиці.

Криє бевзя матом бригадир,
Ріжуть блідолицого апачі.
Будуть пироги тепер і сир -
За глибокий сон відсудять дачу.

Хай одне на одного кива,
Забиває виправданням баки:
Ледацюги, звісно, обидва -
І господар, і його собака.

28.08.2017р.

Пригадую, пани хороші,
не так страшні московські воші –
так Симон говорив Петлюра,
а він був неслабка натура.
Нема страшнішого за жида,
хіба що українська гнида.
Було так, є і завтра буде –
затям собі це, бідний люде!

29.08.2016

Вони в боях ідуть у далечінь
за волю, за свободу, не за славу.
Їм у житті не випало спочить
і долю обмануть свою лукаву.

Вони з боями йдуть у небуття,
бо серце їм стискає наша дійсність,
кладуть за Неньку молоді життя,
а ситих лиш дивує їхня стійкість.

Вони торують у майбутнє шлях
всієї української держави,
назавжди на незібраних полях
лишаючи одні шматочки слави.

Хай стане пухом дорога земля
усім їм, хто пішов у синє небо,
а українські ниви і поля
вітають знов живих стіною стебел.

І наша пам'ять береже в віках
їх віру, мужність, стійкість, безкорисність.
Вже треба пересилювати страх
і змінювати цю нікчемну дійсність!

Сплять кургани вечором сонечком розпечені,
ще й хмарки отарами йдуть на водопій.
Із лісів Тамбовщини на поля Донеччини
вийшов в тридцять третьому хлопець молодий.

Україна-матінка хлібом хлопця стрінула,
ще й сальця порізала, повела в танок.
Чим могла ділилася, хоч сама журилася,
та в ліси Тамбовшини поглядав синок…

Це на шахті вугільній махлярі помітили,
у загін направили, видали квиток.
В ягідки з роками лиш обернулись квіти ті –
почувать господарем став себе синок.

Вік пройшов, як війнонька світова скінчилася,
знов гармати вдарили, запалав весь Схід.
Б‘ють сини Тамбовщини, серце смутком вкрилося,
та найбільш старається все ж гарант-сусід.

Не заснуть кургани вже ні вночі, ні ввечері,
сонечко ховається у диму й вогні.
Скільки люду згинуло і життів знівечено…
Вам „брати“ з Московії недостатньо? Ні?!
Стільки люду згинуло і життів знівечено –
хай кати з Московії згинуть у вогні!

02.10.2016

Ніженьки терпнуть !

Ніженьки терпнуть , стискається серденько
Мокре від поту чоло ,
З раннього ранку сховалися з тренером ..
Щоби біди не було !!!

******************

Ми не поїдемо до Маріуполя ,
Душу пронизує страх ,
Краще зіграти у цирку під куполом,
Ніж на буремних полях ...

*****************

Рученьки в'януть , злипаються віченьки
Сниться домашній газон
Хрестяться , бідні , ридають каліченьки ,
Стогнуть на весь стадіон ............

*******************

Горе та й годі ЯКІ Ж ВИ ДИНАМІВЦІ ???
Де ж ваш прославлений шлях???

Завтра до лікаря , в памперсах ,
з мамами ,
Всім лікувати свій страх !!!!!!

Олександр Квітень
Зона АТО

При́йде час і буде все –
чутка нам людська несе,
та поки́ що не виходить –
неупинно час… проходить!

Безглузді витівки химер.
Порожніх слів попкорн.
Модифікатори афер.
Трансформери реформ.

Законо-мірність: пшик і шок.
Доба жалів і шкод.
…Украла Лиска пиріжок.
…Згубив да Вінчі код.

30.08.2017