Село козацьке завжди раде,
Мов хтось на сум його зарік –
Пакетовибухи, петарди –
Новий святкують люди рік.

Аж веселіє сніг неначе,
Собаки з вилясками: «Гав!!!»
У лузі навіть ворон кряче,
Немов півлітру засмоктав.

Не втрималася крига, скресла.
Сміється річка, пливучи.
Веселе тчеться перевесло
І вдень і вранці і вночі!

Народ живе, сміятись мусить,
Хоч на Донбасі: «Бах!» і «Трах!»
Подільські бадьоряться гуси –
Гелгочуть на семи вітрах!))

1.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

***трохи навіть і новорічне... То й що?..)))***

Коли хурделиця жорстоко
Із підданих збирає дань,
Ми розмалюєм сірість року
У кольори своїх бажань.
Вогонь розпалимо каміну...
Переведеться нанівець
Зимовий смуток безпричинний,
Зігрітий полум"ям сердець,
Які запалено коханням,
Зійшовшим, ніби дар Богів,
У ці часи передостанні,
Що, наче море з берегів,
Води невпинним сьомим валом,
Мов кара, лине на поля...
Ще зупиняти цю навалу...
Та час ще маємо... То ля-
жемо в сплетінні тіл на килим,
Що пахне оберемком трав
Духм"яно-літніх... Бачиш, мила-
Це я в душі тобі зібрав,
Щоб ти в часи оці жорстокі
Творила лет весняних крил,
Я розмалюю сірість року
В свого бажання кольори.

© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117010301438

(меланхолійно... під гітару)

ля-рі ля-рі ля-рі
лялярі ля...
я плачу-плачу-плачу...
плачу я
хоч радісно ме-ні-і-і
даремно сльОзи трачу я -
сльозИ не жаль мені-і-і
не жаль жалю у-у у-у
надалі бУду я...
будУ...
лише сміятися -
як прийдуть дні сумні-і-і

лялярі ля рі лярі ля...
03.01.2017р.

* * *

Вони до мене просяться у сни,
давно померлі родичі та друзі.
Сумні й веселі, тихі й голосні,
тримають
час від часу
у напрузі.

Когось любив. До інших – просто звик.
Із кимось
не знайшли ми об’єднавчого.
І, досвідом гірким хоч якось навчений,
тепер міцніше
стримую
язик.

Вони сміються,
плачуть
чи мовчать.
А іноді туди, до себе, кличуть.
Горить моя спокутниця-свіча
щоразу після
в церкві
у найближчій...

Хилиться ліс до моєї задуми
I загубилася радість утіх.
Нудно навколо снуються парфуми,
А розлили ми з коханою − гріх.

Сонце інакше, допитливо світить.
В очі загляне, і я - не моргну…
Соcни розчулені, мідні привіти,
Знак рівноваги на цілому світі,
Тільки про мене – осяяний гул.

Морозний день, сміється сонце,
У небі простору блакить...
На шибці нашого віконця
Букет чарівний тихо спить.

Зима - майстриня візерунків:
Тут іній вишню обійняв,
Десь там під берегом, на річці,
Кришталь намистом засіяв,

Попід горою срібна ковдра,
Сніжинки вальсом залюбки
Лягають ніжно на долоню,
Дарують лагідні думки.


24.01.2016.

Жив і творив український поет
сорок п’ять років на дикому сході:
мало про те лиш рядків із газет –
треба життя пережити, та й годі.

Зліва і справа – лише вороги;
не особисті, але України...
Без Низового не стало снаги
нам, і тому ми дійшли до руїни.

Знайте, кати, що недовгий вам час
на придінцевій землі панувати –
наші війська, як дістануть наказ,
вмить рознесуть помосковщену «вату».

Словом палким поведе Низовий
мужніх бійців – щоб озвалось у серці...
Стане навіки порядок новий
після звитяги в запеклому герці.




31.12.2016

І знов надію людство бачить.
Охвітне свято. Біла вись.
Мов сніг, розвіються невдачі!
Дитя зродилося. Молись...

Син Божий став людським, близеньким.
Лежить у яслах, обійма
Свою земну вродливу неньку.
А волхви стали кружкома.

Пречиста втомлена Марія.
На сіні поряд сивий муж.
Ослиці грива майоріє.
Пора псалмів, завійних стуж.

Дарунки - злото, ладан, смирна.
Тремтять свічки. Молочна тиш.
Далеко Ірод... Любо-мирно.
Спустились янголи з узвиш.

На стінах зілля, стеля зорна.
Яскиня тепла. Вифлеєм.
Ягнята бігають проворні.

...а ми неситі... крівцю п`єм...

До себе заповіді тулим.
Оця - корисна, зайву - кидь...
Тавро юродства - добрим, чулим,
Корони мостяться на гидь.

Для свята різні пункти-дати.
Шліфує кожен хист і хрест.
Бог завпевняє: люди - браття!
Тремтять Алеппо, Еверест...

Але ж - повіримо у диво:
Спасає люд малий Христос,
Бо він - дитятко особливе,
Що впорядковує хаос.

2017

І скільки нас розсипано в світах,
В яких краях з нас проростали зерна!
Історії безжальний хижий птах
До України всіх синів поверне.


І заживе моя стражденна Русь,
Її Дніпро в моря нестиме води...
У мові зберемо любов, журу,
Великого і мудрого народу.
02.01.17

Пам'яті воїна Леоніда Проводенка

Після смертей дістаємо до істин,
За втраченим не помага сльоза.
І щоби не казали моралісти,
З колоди карт украдено туза.

І ні до чого всі тепер гадання,
Що відбулося, як і де, коли.
Зупинено життя, його кохання.
Маленька куля шурхотом стріли

Вп'ялася в серце, у велику душу,
Щоб ніч посіла, зупинивши день…
У владі нині молодий чинуша
Не доторкнувся до війни, стремен.

Купив собі життя за наші гроші,
Набив кишені краденим, грішми...
А серед поля, посеред пороші,
Убитий воїн закрива грудьми

Кохану і дітей, і Україну.
І не поможе юнакові світ…
Ще скільки душ поляже за країну,
Де море сліз і горя стільки літ?
02.01.17

Кришталеві намистинки,
Мов із бісеру -
Це біленьку скатертину
Зима вишила.

Її в лісі простелила
На галявині.
Подивіться яке диво,
Усе сяяло.

Такої краси узори
Неймовірної,
Онде тягнуться угору
Сліди білочки,

Заплутаний слід зайчиська,
Лиски хитрої,
Мов нитками клала хрестик
Зима срібними.

Там сорока-білобока
Прогулялася,
Залишила слідів трохи,
Та й подалася.

Повідала всім новину
Іще здалеку
Та й про зимоньку майстриню-
Вишивальницю.

2016 р.

А жити хочеться усім,
Тим, хто в літах і тим, хто юний,
Хто хворий й хто здоровий, дужий,
Так, жити хочеться усім.

Та Бог дає кому сто літ,
Ну, а кому і значно більше,
Інший лиш починає жить
Та мусить йти - Господь покликав.

Довго чиясь свіча горить,
Інша ж згорає дуже швидко,
Це значить, що уже смерть близько,
Вона прийде уже за мить.

Та скільки би ти не прожив,
Чи зовсім мало, чи багато,
Як добрі справи залишив -
Про тебе будуть пам"ятати.

2016 р.

Знедавна, в зашморгу подій,
Не можу дихать, –
Рої моїх думок і мрій
Страшить безвихідь.
А за відсутності ідей,
В пустій уяві, –
Перестаю любить людей
Та їхні справи.
З пітьми сягнули пустоти –
Здобутки вбогі, –
Не хочу дружно далі йти
Ногою в ногу.
В честь нас виконувати туш
Було зарано, –
Немає більш єднання душ,
Як на Майдані.
Наш переможний спів затих,
Якщо відверто, –
І як тоді любити тих,
Хто зрадив мертвих?
Чи вас обвітрили до свят
Аж до остуди,
І сморід гумових багать
Покинув груди?
Допоки в сутіні рудій
Ходьба по колу, –
Свою причетність до подій
Обмежу болем…
01.01.17

1

Душевні бабусі, коти без душі
Вгортаються в пледи, щоб слухать мужів,
Читають газети - хто виграв, помер.
Крокує над соснами злий Гулівер.

У тапці ховає ірисочки гном.
Бурулька росте над облізлим вікном.
Хизується мудрістю ветхе, старе.
Снігурка підправила брови, каре,
Сідає у сани, дорога - кудись...
А Дід Морозенко дожовує рис.

Полатаний вітром зелений мішок.
Дорога між хат, шолудивців, пляшок.
Чекали терплячі зайці, дітлахи.
Дід взяв мукалтин, бо набридло "кахи".
Йому ностальгійно і хочеться знов
Ловити за крайчик сукенки любов.

Та виросло пузо... димить борода...
Хтось кинув петарду... чкурнула руда.
У вовка питає дідисько маршрут,
А шлях вигинається - ящірка... спрут.
З навушників "Nightwish" і "Древо" лунке.
Що випити першим - узвар чи саке?

Чортує Килину банькатий Лукаш,
А Мавка гойдає віскривих наташ,
Співа колискових... Розпродано ліс.
Бариги складають гілля до валіз.

Люд ліпить зі снігу пухких галатей...
Вбрання - секонд-хенд усіляких мастей.

2

Чекаю на вірш - осяйний мандарин,
Та котяться жолуді з білих вітрин.

Для світу - рік півня, для нас - снігура.
Двигтіє у бік Магомета гора...
І що не кажи, не плети... яв - це шок.
Втішає родина, пиття бульбашок.

Нагорнуто шуби... тремтить олів`є...
Облесливо брешуть убивця, круп`є.

Вітання...
Цяцянки...
Виделки...
Ножі...
Усі ми - від Каїна, тож не чужі.


2017

Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
Господь вже обрав... Та ще не покликав!
Коли остаточно не віриш у власні слова,
Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
А вірші виходять із тебе і не помирають,
Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
Насправді тільки займається на небокраї.
Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
Тепер янголи обирають українську із інших мов,
Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.

Поволі, тихо вії зашторюють очі,
І все змовкає довкіл, то сонне то спляче.
І за темними лінзами вікон уночі,
Сон – художник твій образ малює терпляче.

Тільки лиш небо засвітить воскові зірки,
Сон -художник малює по чорному білим.
Ввійдеш, рукою торкнешся моєї руки,
Вкотре розістлану постіль знову розділим.

Серце заб’ється, нерви до щему дотичні,
Обнімуться душі, і солодкі й незрячі.
Крізь розірвані груди думки хаотичні,
В ніч поринуть, напоєну воском гарячим.

М’яко ми разом ступимо вдвох в невагомість,
Губи й долоні гарячі, крок до безуму.
Натільну сорочку і завстидану совість,
На підлозі зжирає інтимне полум’я.

2016р.

Поки любов’ю серце у грудях окаймлене,
Поки не всі надії ще у житті збулись.
Не бійся, подивися на ті верхи зелені,
Що над горами вище ще тягнуться у вись.

Немов весняна злива збігали дні буремні,
Минули в суматосі в житті багато літ.
Тепер лиш розумієш що марно і даремно,
Ти намагався досі перевернути світ.

Поки в руках є сила і має думка крила,
Нехай тебе та сила ген на верхи знесе.
В житті те головне лиш що любе серцю й миле,
Крім того у житті є допоміжне лиш все.

Як до вершин зійдеш тих,і в вись душа зіпнеться,
Ще й збудеться усе так, як сам того хотів.
То серце із любов’ю уже не розминеться,
І світ не розпадеться на тисячу світів.

Підіймешся аж в вись ту, в ті світлі далі нові,
Аж там де переходить минуле в майбуття.
Побачиш світ в якому одна любов в основі,
Любов та, без якої не було б і життя.

2016р.

Хай горластий півень не тривожить зранку,
А пахуча кава - в постіль до сніданку,
Хай цілунком ніжним пахне кожен день
У відлунні свята - дзень-дзелень-дзелень!

01.01.2017

Із кожним роком наш спливає час,
Майбутнє переходить у минуле.
Нам долею призначений запас
Безжально тане – наче і не було.

Щороку ми розмінюєм літа
На місяці, на дні і на години,
Стираючи і душі і серця
На жорнах часу – кожної хвилини.

Нас знов сп’янить нектар весняних чар,
Земля щороку заново квітчається.
А молодість – це справді Божий дар,
Що більш ніколи вже не повертається.

Ви чомусь мовчите,
А могли би сказати хоч слово.
Дати знак, що для вас
Теж гіркуща самотність пуста.
Завірюха мете,
Засипає Рогань і Основу
Ця невтримна зима,
Де панують сніги, мерзлота.

А за вікнами скрізь
Загорілись вогні новорічні,
Де шампанське шумить,
Як діброва у місячну ніч.
І найкращі слова
Скажуть нині коханим у вічі,
А в самотніх серцях
Теж засвітяться вогники стріч.
28.12.15

Поклоніться дорозі, коли навіть йти вже несила,
Коли кроки останні безжально-пекучі, як біль.
Заблукале пташа, приморожені гнізда, крила
І сніги звідусіль…

Знов народяться зими і бігтимуть будні крізь свята,
На безладді, безлюдді ростимуть будинки, гриби.
А так хочеться літа, так прагнеться бути, літати…
Поміж зорі, якби…

Поклоніться дорозі, бо щось пережито-прожито,
Бо вже рік на порозі такий молодий, як дитя…
І хай кануть жалі крізь перейдені дні, мов крізь сито,
Довгих літ Вам життя!

Ще декілька хвилин і полетить
Наступний рік вперед, як з пляшки корок.
Тонка проляже у майбутнє нить
Через вітри колючі й ночі морок.

Нас вистудять життєві холоди,
Позбудемося деяких ілюзій.
Спровадимо в минуле назавжди
І явних ворогів і мнимих друзів.

Помчать новому рокові услід
Нові розчарування й перемоги.
Перейдемо бурхливі будні вбрід,
Підкоримо неходжені дороги.

А нові зустрічі роз`яснять небокрай,
Кохання відростить небесні крила.
Ще декілька хвилинок і.... Нехай
Цей рік новий буде для нас щасливим!

31.12.2016 р

Я один в одній хатині,
і минає ще один
новорічний вечір зимній
із лубочної картини,
синій вечір – у щілині
занавісок і гардин.
Іній пише візерунки
на прозорому вікні.
І спокусливі стосунки,
і торішні подарунки,
і недавні поцілунки
пригадаються мені.
Хороводами сніжинок
запорошене вікно.
І немає ні хатинок,
ні засніжених стежинок...
А досада від помилок
не минає все одно.
На віконній хрестовині
леденіє тінь сумна.
І щемить у серцевині,
наче скло у деревині,
та, не прощена донині,
ще стара моя вина.
І неждано за порогом
тінь твоя прошелестить,
і неначе ненароком,
тишу міряючи кроком,
привітати з Но́вим роком
завітає-залетить,
таїною оповита
у прозорому вбранні,
ніби інеєм укрита,
наче росами умита
і з таких матерій шита,
що й малюнки на вікні.

                              2001,12.2016

Палахкочуть вночі зорі сяйвом незгасним,
Відкриваючи зору ранкові світи, –
І така далечінь невимовно-прекрасна
Що аж хочеться бігти вперед, а не йти.
Ах, яке ж ти близьке, наше справжнє майбутнє, -
Хоч сьогодні бери і відразу радій,
Що нарешті вітри поєднались попутно
Із польотами звичними вічних надій.
Поспішаємо ми із великим привітом
До наповнених щастям небачених днів, –
Завтра сонце зійде й стане тепло у світі
Від проміння його і людських почуттів.
Розстеляйте хутчій на столах скатертини,
Наливайте по вінця в фужери вина, –
З Новим роком тебе, дорога Україно!
З Новим роком тебе, найдорожча рідня!
31.12.16

***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.


***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – кукуріку!
Тхори.

***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.

***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.

***
О́
со́нечко́
у віко́нечко́
гля́нуло́
їде рік новий
ще учора білий
буде осяйний
тане високосний
віхолі на зло
синій-синій іній
                         кутає село
щоб усі раділи               
           що мине старий
до макаки в гості               
                        йде ко́гу́т рудий.

***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.

                              12.2016

-Повертайся скорій!
-Знову снився наш дім...

-Так втомилась чекати...
-Знаю,мила.Як там хлоп'ята?

-Підросли вже.Сумують за татом.
-Як то я хочу вас обійняти!

-Завжди за тебе молюся!
-Дякую ,люба!Скоро вернуся!

-На добраніч!Цілую!Бережи себе ,рідний!
-Буде все добре!Треба лиш вірить...

Пізня розмова.Діточки сплять .
Спить вже в окопі і тато-солдат.
Мамі не спиться,серце болить.
Скоро вернеться...Вернеться!!?? Коли???

Тихо в молитві кричала щосили,
За чоловіка благала ,просила.
Вранці ще більший тягар на душі...
Бога молила:"Спаси!Збережи!"

Світлодарська дуга.Промоклі від крові,
Ангели й смерть у запеклім двобої.
"Повертайся!Живи!!!"І сталося диво:
Смерть осоромлена геть відступила.

"Повертайся!Живи!!!Ще не час в Небо з нами,
За тебе молились дружина і мама.
Повертайся !Живи!!!"Сніг від крові багряний...
Опритомнів...Брати перев'язують рани.
27.12.16.

А вечір наш, як незвичайний гість,
На двері тисне свіжістю густою,
Мої думки він безперервно їсть,
I я ховаюся за німотою.

Мовчу, як фотознімок на стіні,
Не в ньому сенс, а в тому, хто поблизу.
Але це не жахливо. Так чи ні?
До цього не причетні сум і криза.

Заглянеш сонцебризно у вікно –
І я слова шукаю головніші.
Надворі нас чекатиме «Рено»,
І ти мене ще довго не залишиш.

А далі − більше, завдяки тобі.
Позволікай, хай час іще дозріє.
Це просто. Без геройства, боротьби
І попри непідступні чорториї.

Осінній настрій. Не болить мені,
А зцілення під саме серце носить.
І щойно – тихострунно забринів:
Поблизу прохолода і морози.

До тебе руки потекли мої.
О, мила! У банальності повторень
Цей намір не виходить за краї,
Тому над нами давні тихі зорі.

До тебе знов прийти я радий,
В оці притишені тони…
Мене обіймами вгорни
Замислений зимовий саде.

Поміж засніженої хвої
Так легко дихати мені
І на поваленій сосні
Набратись ніжності сумної.

Торкне тут вічність за плече,
Зупинить міста біг скажений.
І пульс притишиться й у вени
Глибокий спокій потече.

29.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Київ, Ботанічний сад.

а рік як закільцьований трамвай
зупинка перша і остання
яка твоя не обирай
бо це життя а не змагання
відчинять двері виходи
а чи доїхав не питають
нічого тільки не проси
у кого просиш ті не знають
а той хто відає живе
на відстані земної долі
лекало чорне і криве
шифрує зоряні паролі
твій код без імені і дат
це наче гра із небом в кості
де міріади зір і втрат
згребли докупи на помості
і прокладає макрос путь
хоч колія одна та сама
програма висне не забудь
усе на світі – голограма
вселенська тека файли дум
і алгоритми на щодення
спектральна радість вектор-сум
і трохи вбогого натхнення
біжать пейзажі за вікном
і сонце хилиться додолу
колише звичкою і сном
за роком рік трамвай по колу
не холодить і не пече
не віртуальна і не пам'ять
торкне хтось ззаду за плече
а чи отут нещасних банять
і я не проти доле бий
за все недобре і гріховне
але і ласкою умий
життя трамвайне молитовне

31.12.2016

Що треба для дива? Кожух чабана,
зо дрібку учора і дня, що мина
зі жменькою завтра, й – на око бодай,
кус простору й неба краєчок додай.

І трапиться диво. Тим пак дивині
тяжіння взнаки і адреси земні,
і так всюдисуща вона до кінця,
що ген у пустелі чатує жильця.

А щойно ти дім покидаєш – на ніч
зорю увімкни в нім у четверо свіч,
щоб світ без речей осявався усі
осяжні услід тобі нею часи.

«1993»

Я на краю землі, десь аж на самісінькім краю,
Лиш очі закрию і знову бачу тебе одну.
На дві половинки своє серце тепер розкраю,
Меншу лишу для себе, а більшу тобі поверну.

Там де ти давно уже вечір заглядає в вікно,
Тихо на твоєму столі м’ятний чай остиває.
Серце візьми, ти мабуть його зачекалась давно,
Я вірю. Знаю, що у житті цім всяко буває.

Там де я тепер, на землі ще тільки лиш світає.
Там де ти уже вечір темний настав давним давно,
Дивлюся в вікно, перший промінь злітає над краєм,
Візми мое серце, хай не модно і примітивно

Світанок вселяє в мою душу нові надії,
Ловлю на хвилі ефіру нові інформації.
Я скоро вернуся, душа в передщасті радіє,
І серце вже б’ється у хвилях чарівних вібрацій.

2015р.

Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
Та змагання досвітніх півнів,
Та щемкі до болю виднокраї,
Та могили друзів і рідні,
Та стежки, де бігали малими,
Та бузок з каштаном навесні...
...Півник заспівав в Єрусалимі,
А мені здалось – в Яготині.

Що рік прийдешній принесе?
Ніхто не викупить «Рошен».
І не закінчиться війна,
Що схожа на потік лайна,
Яку маскують під «АТО».
Не скаже правди нам ніхто
Із тих, що правлять угорі –
Ті ж кровосісі й упирі!
Реформ не буде, ні безвізу…
І не збере пінчук валізу,
І не втечуть медведчуки –
Їм кардиналити з руки.
Арсеній поцілує Юлю,
А нам покаже з маком дулю,
Ще гройсман клюне на ляшка –
У влади доля, ой, важка!
Народ усе це проковтне,
Бо не скінчилося спиртне.
З нас будуть брати хабарі
За те, щоб жили ми в дірі.
А так…
А так усе буде чудово:
Підуть реформи кругом новим,
Пообіцяють знову рай,
Лише обратись помагай…
Та все закінчиться чарівно.
Вітаю всіх із роком півня!

30.12.16

Пахне ялиною спокій вечірньої зали.
Справжня мозаїка свята – мигтіння вогнів,
борсання місяця, скутого листям азалій,
десь на небесному дні.

Тільки не йди: там немає ні снігу, ні льоду,
лиш перемотані вулиці в темний клубок.
Дещо минає, а щось має статися згодом,
ми – на межі, бачиш-бо

це дивне таїнство, цю новорічну химерність,
цей феєрверків блакитно-оранжевий дим.
Й ми наче світло на іграшок рівній поверхні,
синіх і срібно-рудих.

Тільки не йди: січень сам обмете нам дороги.
Просто залишся на тишу останніх годин.
Пахне новим навіть ця незимова вологість.
Дихай зі мною, не йди.

2016

***
Одними словами
будуючи храми
малому й великому,
живу почуттями,
малюю без рами
людей із інстинктами.

***
Не чують мене
у поемі,
у вірші.
Говорять одне,
а приховують інше.
Усі незалежні.
Усе – як раніше.

***
У мене профіль не такий,
аби усе усім одразу.
Але покаюсь. Я – зараза.
Якщо не граю в піддавки,
то опоненту це образа.

***
Мені байдуже, що у Данте
є Беатріче не моя,
що я ханжа, бо є педанти,
яким ніяк не доказати,
що мій еЛГе – минуле я.

***
Не боюся на останок днів
опинитись на краю. На прузі
я собі уже наговорив
осуду не так у ворогів,
як у щирих і лукавих друзів.


***
Але не це болить мені.
Не дістають мене ні боси,
ані друзяки записні,
як ця війна простоволоса
у новорічному вікні.

                              2016

А Рік Новий іде, як завше.
Несе прийдешнє у сумі,
поміж дарами заховавши
його сумні та сяйні дні.
І ти, людино, не пручайся,
як тільки бамкне часомір,
зі сивиною дум прощайся.
У двері стукає факір.
Він дістає нараз індичку,
рахат-лукум, кошерний харч,
і олів’є, радянську звичку…
А ми радіємо – багач!
Ще атрибут – ігристе пійло,
щоб в стелю корок і вино
бульками в келихах шипіло
і опускалося на дно.
Нове укрите пеленами.
Останні миті суєти.
Сідай до столу, Року, з нами!
Яким, цікаво, будеш ти?
Лихим, уїдливо-болючим
а чи предтечею тих змін,
де гинуть недруги гадючі
і наші чвари удогін?
Та Рік мовчить. Хіба він знає,
що буде з ним перегодя?
Ялина лапами киває:
- То Небо віда, Бог – суддя…
Надія є – самі побачим
і, попри біль, переживем
дні окаянні, брех собачий,
ядучих втрат щоденний щем.
І тих років нових ще буде,
допоки крутиться Земля,
а на Землі існують люди,
і кожне перше – вічне *Я*…

30.12.2016

У небі канареєчка літа,
І співа прямо в небозвід.
А ми підемо вип’єм, погуляєм,
У цьому все життя ј, увесь наш резон!

Нас чекають панночки-коханки.
Життя таке, що просто мармелад.
То заграј, заграј же нам, гітарко,
На веселиј дуже, та вельми лад!

Моя мамця серце добре ма,
І татусько мають магазин.
І вони мене не ображають,
Бо один у них я — шикарниј син!

          10.12.2016

Химерними сплетіннями вогнів,
буденносте, лови дитячу казку,
створи для неї тисячу мостів,
збудуй хитливі сходинки і зв’язки
із світом, що розплився по воді,
у жорнах року змелений на порох,
належний ні тобі і ні собі,
не друг в своїй байдужості, не ворог.
Розкинь навкіл густу широку сіть
(рідкої і короткої – замало),
у холоді лови за миттю мить,
щоб жодна не втекла і не пропала.
Сьогодні пощастить тобі сповна,
і поміж ритуалів лицедійства
піймається жар-птиця осяйна
наївного далекого дитинства.
Усе, усе, описане в книжках,
що снилося вночі під колискові,
збувається – заплутаність і страх,
і чорна волохата невідомість;
а далі, між погрозливих дерев
окраєць неба скромно рожевіє,
і радістю засвічується нерв,
рятуючи з безодні безнадії.
Ясніє свято пряжкою століть,
охоплені роки сріблястим паском.
Чи ж ми дарма сплітали мрії в сіть,
щоб крихтам чуда марно не пропасти?

2016

позвал как-то Бог весь мир на рентген
про поводу сути и формы
но в каждой стране на троне свой «хрен»
со справкой: не время, реформы…
ну что ж подожду, Создатель решил
как подсобить, смысла ведь нету?…
где-то ошибка, где-то ушиб
или синдром ради Монеты…
был бы не Бог, а просто упырь
в тот час бы Он мир обезвредил
и на задворках космических мы
играли бы в прятки как дети…
но так как наш Бог целиком из Любви
неведом в истории боле…
всю тяжесть на плечи от боли свалил
Творец - соучастник, знай в доле…
и век за веками по кругу в кольце
воюем и верим и стонем
мы сами с усами и даже в конце
в огне - не горим
и не тонем…

но что же есть Бог?
послушай, старик…
или как тебя звать, в этой строчке?
толкни себя в круг - удивительный миг
родись, пожелаем, в сорочке…

не надо о Боге
сходи на рентген
на воздух, на солнце иль к птицам
не дай тебе бог испачкаться в «хрен»
а впрочем все может
случиться
29.12.2016.

Я так люблю вербиченьку плакучу,
Вона вітає першою весну.
Сумна краса ніколи не наскучить,
Хоч як спішу, але не промину.

Голублю щиро й трепетно руками,
Свою сердечну ніжність передам,
Краси її тендітної торкаюсь
І довго в ній дзвенить жива вода.

ПРИСПІВ:
Вербичка, плакуча вербичка,
На листячку - срібна роса,
Вербичка, плакуча вербичка,
У ній - українська краса.

Коли душа миналась і страждала,
Її від всього світу загорну.
Верба за мене плакала, ридала
І воскрешала у душі весну.

І вже не знаю я - у у тій вербичці -
Сумую, плачу чи вона в мені.
А в ній жіноче серце буде биться,
Плакуча ніжність житиме в мені.

ПРИСПІВ:
Вербичка, плакуча вербичка,
На листячку - срібна роса,
Вербичка, плакуча вербичка,
У ній - українська краса.

Вони ішли та весело сміялись,
За руки взявшись, як тоді, давно.
Щось згадували та розповідали,
Життя ж перед очима, мов кіно:

То кадр веселий, то із болем смутку,
Високий спуск, а то крутий підйом,
То в лузі ніжні-ніжні незабудки,
То край дороги знов чортополох.

Тих кадрів було у житті багато,
Воно ж не тільки мед,а й сіль й полин,
Не тільки радість та яскраве свято,
А лиха вистачало і біди.

Та недарма долали перепони
І труднощам був нескінченний лік,
Бо сад квітує й рясно плодоносить,
Міцний красивий, мов фортеця дім.

А діти й внуки - то найголовніше
Надбання їхнє за усі літа.
Життя ж бо свою книгу й далі пише,
У ній - сторінка їхня золота.

2016 р.

Вони ішли та весело сміялись,
За руки взявшись, як тоді, давно.
Щось згадували та розповідали,
Життя ж перед очима, мов кіно:

То кадр веселий, то із болем смутку,
Високий спуск, а то крутий підйом,
То в лузі ніжні-ніжні незабудки,
То край дороги знов чортополох.

Тих кадрів було у житті багато,
Воно ж не тільки мед,а й сіль й полин,
Не тільки радість та яскраве свято,
А лиха вистачало і біди.

Та недарма долали перепони
І труднощам був нескінченний лік,
Бо сад квітує й рясно плодоносить,
Міцний красивий, мов фортеця дім.

А діти й внуки - то найголовніше
Надбання їхнє за усі літа.
Життя ж бо свою книгу й далі пише,
У ній - сторінка їхня золота.

2016 р.

Не спиться чомусь у цю ніч новорічну,
Хоча скрізь лунають веселі пісні,
Мені ж бо тривожно і лячно незвично,
Що нам принесуть всі наступнії дні?

Чи радісно буде та світло на серці,
А чи повідомлення з фронту прийдуть,
Що ще хтось загинув в нерівному герці,
Його ж бо чекає хтось вдома, мабуть.

Ридатиме ненька так гірко й надривно,
А чорна хустина, мов крука крило
Її огорнула.Коса стала сива,
Волосся ж у неї русявим було.

І їй що Новий, що Старий - однаково,
Уже не повернуть синочка вони.
Прошу я вас, люди, живімо в любові,
В запеклім бою хай не гинуть сини.

Хай мир запанує на Заході й Сході
І брата обняти нехай зможе брат,
Тоді буде можна і келих піднять
За злагоду, щастя, надію й свободу.

2016 р.

Кожна возносить свій ум голова,
Кожен для себе качає права,
Кожен себе уявляє цабе,
Кожен під себе невтомно гребе.

Кожен мудрує хитріше за всіх:
Красти в громади – ніякий не гріх.
Кожен балакати гарно мастак,
Всяк сам по собі, а вкупі – ніяк.

Чути плач луни земної рано-вранці, на світанні,
Перший промінь крає темінь, путь годинника невпинна…
Мудрий час фільтрує завжди недоладні сподівання,
Відступає день минулий, ніби вражений чужинець.

Світ змінити вже запізно, зостається споглядання,
Що усе ж не подарує серцю бажаний спочинок.
Дні були, як феєрверки і затемнення неждані,
Як поглянути сьогодні – непроглядна мішанина.

І глибини, і вершини, і звичайне, й виняткове
Час в мозаїку складає в дивному калейдоскопі:
І його безглузда жертва, і обранець випадковий,

Відігравши певні ролі, перетворяться на попіл;
І вінці його невічні, і лавровий, і терновий,
Тих лише він поважає, що йому чинили опір.

2016

Заплющу очі – зиму бачу
В нетанній білості снігів,
А не асфальт, умитий плачем,
Ніким не проханих, дощів.
Заплющу очі – каплі гинуть
Одразу в сповитку повік,
Бо завиває хуртовина
І сипле снігом у мій бік.
Заплющу очі - на догоду
Душі, що скиглить наче пес,
Адже пояснень не знаходить
Переінакшенню небес…
28.12.16

***
Про́сторами оперує час.
Масою – енергія, світами –
ноо-інформація, а нами
Слово, що із безміру у нас.

***
Не шукайте у Біблії зайвих ідей.
Є у Господа кара і плата –
обдаровує бідами добрих людей,
а жадобу лишає багатим.

***
Собі. Себе.
Само собою,
ми не самі, а у двобої
то із цабе,
то із ордою.

***
Як любо –
валятись, нічого не їсти.
Та маємо чуба
і нікуди дітись.

***
Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яке би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.

***
Пейзажі хоку
і натури нецке.
Усе нівроку
в Токіо, Ньюйорку,
і ...made in Ukraina,
Rusia-Сhina
по-німецьки.

                              2016

...знаєш, десь у Раю
Розквітають сади яблуневі,
Що спокусу дають
ГріхопАду Адаму і Єві...

...я тебе пізнаю,
Мов плоди, що зростають на гіллі...
...чуєш- нерви здають,
Наче струни вібрують у тілі -

Переміна часів,
Не найкращі часи для кохання.
Я тобі- Гречкосій...
Може перший... Можливо- останній...

Мов богині Землі
Ти подоба... Ти Макош і Мати...
Переломлений хліб...
І майбутнього сім"я сприймати

Це одвіку- віків
Доля жінки, солодко- зваблива,
Чарівний перелив
Дарування дитячого дива,

Не інакша ніяк
У часи буревійно-вітрОві...
...БО У ЯБЛУКА СМАК
БУВ СОЛОНИЙ. ІЗ ПРИСМАКОМ КРОВІ.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116122801325

Невже ми не зустрінемось з тобою?
Я не повірю в це нiколи. Знай!
Твій образ наяву й у снi зі мною,
Хоч я не знаю, чи існуєш... Хай!

Чи ти десь є? – питаю я з журбою.
«Десь є, десь є...», - шепоче ніч, - шукай.
Шукати? Де? В душі нема спокою.
І по яким зіркам, скажи, твій край.

«Десь є, десь є...», - мені шепоче небо.
«Тебе нема», - так каже хтось з землі.
Невже тебе менi забути треба,
Як забувають сон в ранковій млі?

Ніколи! Ні! Це наших мрій тенета.
Скажи мені, бо я не знаю, де ти.

2012.07.01

Чай уже охолов.І свіча теж погасла.
Ти чомусь не прийшла, обіцявши мені.
І тоді на душі стало дуже погано,
Голову оповили думки пресумні.

Я один тут сиджу і тобі не потрібен,
Ти ж раніше казала, що любиш.Невже
Почуття охололи?Колись же горіли
І серця наші гріли кохання вогнем.

Та погасло вже полум"я, попіл лишився,
Його вітер розвіяв, що й сліду нема.
А ніколи, мабуть ти мене й не любила,
Зрозумів лиш тепер - то усе був обман.

2016 р.