ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тамара Ганенко - [ 2017.08.12 07:29 ]
    Разговор
    Бриллиантовые переливы твоего голоса...
    Заглядываюсь...
    Не могу наслушаться...
    Акварельные полутона,
    Теплые изломы,
    Мягкие недосказанности.
    Нежность, истома, ожидание.
    Разговор то шутлив то серьезен,
    Разговор полон тем, направлений,
    разговор - лучший тем, - что реален...
    И слова - не имеют значений...
    Разговор
    двух сердец,
    Двух израненных душ,
    Бесконечный,
    Сквозь пространство реалий,
    сквозь вечность..

    И счастье...
    Что кто-то когда-то придумал телефон,
    Для которого нет -
    Расстояний...



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  2. Ігор Шоха - [ 2017.08.11 22:30 ]
    Архетипи психоаналізу
    ***
    Наші анульовані брати
    хворі маячнею. Їм іти
    та й іти
    ...до білої гарячки.
    І етапи їхньої болячки:
    окаянні-нелюди-кати.

    ***
    Життя стирає, наче гумка,
    останки Божого дарунку,
    у чім тримається душа.
    А не даємо одкоша,
    то уявіть її ґатунки,
    коли чиясь лукава думка,
    її з'їдає, як іржа.

    ***
    Геній зіп'ється, а п'яний проспиться.
    З неба ясного вбиває не грім.
    Істина вся полягає у тім,
    що і лукаве найбільше боїться
    того, що є очевидне усім.

    ***
    Одне повзе. Літає інше.
    І вище нижчого клює.
    Усім ідеться як раніше.
    Але, кому од цього гірше
    у небі бачення своє.

    ***
    Доля сідлає. Батіг поганяє.
    А у кебети роботи нема,
    поки на битій дорозі до раю
    все дістається тобі задарма.

    ***
    Не гоже бути зрячим, та сліпим,
    коли чиясь позиція не чесна.
    Та між людей ступаймо обережно
    і зопалу не клюймо на калим,
    а щирі душі довіряймо тим,
    хто довіряє нам себе безмежно.

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  3. Микола Дудар - [ 2017.08.11 21:23 ]
    Мрії - тату
    Вона на обкладинці віп-журналу
    у Нього кіно своє він завклуб
    по половинці розчахли причалем
    дзвіночки і верби… мрії-тату…
    Вона подалась за щастям до міста
    Він півдороги їй - богу пройшов
    Вона ще писала - під вікнами Вісла
    а Він кілька слів про осінь і то…
    Вона з горизонту зникала потроху
    Він з головою пірнув у кіно…
    Вона рекламує шампуні панчохи
    а Він потихеньку нищить вино
    11-08-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  4. Ігор Шоха - [ 2017.08.11 19:27 ]
    Перспективи
    На зло собі оголосили моду
    ще за лихого ангела Зорі,
    який тероризує всі народи.
    Немає ані волі, ні свободи,
    де грозні і насильники – царі.

    Не негри й індіанці мутять воду,
    а невситимі кров'ю москалі.
    Жахає окупація землі
    багатіями ницої породи,
    де путі і гундяї – королі.

    А наші! Наші? Бевзі, недомірки
    і найманці за кусень ковбаси.
    Куди їх діти, Господи, єси?
    Депо фізіономій під копірку,
    де множаться фарбовані лиси.

    А їх – як молі! «Онучата голі»
    перепиляли дідові паї,
    переділили води і гаї…
    Воює воїн, та один – у полі,
    де націю купують буржуї.

    Які були, такі і є уперті,
    такими й залишаємось до смерті.
    Не любимо диявольських імен,
    але за ними ідемо до ями
    і наче голосуємо ногами,
    а мафія дожовує «Рошен».

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.08.11 18:54 ]
    Декларативне
    Примарно стало жити нині,
    Чаяться в мушлях слимаки,
    Гудуть од праці руки, спини,
    На гаври вчеплено замки.

    Тихцем ковтаєм оковиту,
    Співати - навіть не проси.
    В інет сховалися від світу,
    В ротах кавалки ковбаси.

    На крики болю - мертва тиша.
    Прохання - слухають зади.
    Шерхочуть у підпіллі миші,
    Але насправді - я і ти.

    На совісті потворна латка,
    Побитий міллю гобелен.
    Тут нафталінова облатка
    Не допоможе - хворий ген.

    Ми наловчилися мовчати,
    Нести катюгам урожай.
    Уява зовсім небагата,
    На тому світі зріє рай.

    А добре вигострить сокиру?
    Обух всталити у крові?
    Не хочем. Треба - миру, сиру,
    Цицьок, підгузничків нових.

    Ну, що ж - живім у сонній тиші,
    Куняймо, бабраймо планшет.
    Дарма пишу оці я вірші,
    Коли потрібен кулемет.

    11.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 3.5 (5.44) | "Майстерень" 3.5 (5.84)
    Коментарі: (5)


  6. Володимир Бойко - [ 2017.08.11 16:37 ]
    Свище вітер, осріблений вітер (переклад з Сергія Єсеніна)
    Свище вітер, осріблений вітер,
    В лагіднім шелесті сніжного шуму.
    Мабуть, я вперше собі помітив,
    Так я ніколи іще не думав.

    Хай поміж вікнами гниль і сирість,
    Смутку і туги немає і згадки.
    Бо все одно це життя полюбились,
    Так полюбилося, мов на початку.

    Щойно усміхнена жінка погляне –
    Я вже у пліч у її полоні.
    Тільки-но чвалом промчать булані –
    Я уже вдалеч лечу на конях.

    О, моє щастя і всі удачі!
    Щастя людське на землі любиме.
    Той, хто хоч раз на землі заплаче, –
    Значить, удача промчала мимо.

    Легше й простіше життя сприймаю,
    Все обіймаю, що є на світі.
    Чи не тому ошаліло над гаєм
    Свище вітер, осріблений вітер.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  7. Любов Бенедишин - [ 2017.08.11 10:12 ]
    Про хтивих корифеїв
    В портупеї і без неї
    Ходять хтиві корифеї:
    Посередині і скраю
    Милі віршики займають.

    Ущипнувши риму кволу,
    Зміст шукають під подолом:
    Смикають за слів шнурочки,
    Зазирають між рядочки.

    Все шукають фантастичну
    Насолоду естетичну.
    Глибини їм хочеться –
    Знахабнілим збоченцям!

    11.08.2017



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:25 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІІ.З'ява ІІ,ІІІ (продовження9)
    З'ЯВА II

    Юда. Входять посланці Пророка.

    ПОСЛАНЦІ
    Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

    ЮДА
    Я серцем радісним вітаю вас, братове!

    ПОСЛАНЦІ
    Нас Вчитель посилає...

    ЮДА
    Честь Йому...

    ПОСЛАНЦІ
    Коли це мовимо—
    у місто Вчитель входить...

    ЮДА
    Поклін Йому віддайте від слуги...

    ПОСЛАНЦІ
    В твої пороги Він уступить, Юдо...

    ЮДА
    Він—Пророк Господній!

    ПОСЛАНЦІ
    Казав, що Йому треба бути
    в твоїм домі...

    ЮДА
    Відкіль мені та ласка? Ознайміть
    мою прихильність Пану,
    що споглянув
    ласкаво зверху на мою дрібноту...

    ПОСЛАНЦІ
    Хай Бог з тобою буде.

    ЮДА
    З вами теж, братове...

    Посланці відходять.

    З'ЯВА III

    Юда—Ассахар

    АССАХАР
    Вони тут—у тебе?

    ЮДА
    Так...
    Сповістили про прихід Пророка.

    АССАХАР
    Пророк тебе навідає?

    ЮДА
    Дивуєш...
    Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

    АССАХАР
    Я знаю... знаю... однак не можу
    збагнути...

    ЮДА
    Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
    ніщо не утаю...
    тобі я довіряю,
    друже... вірю у відданість твою...
    Отож скажу тобі про те, що так давно
    мене тривожить...
    Ти один лиш гідний,
    щоб не ховав я жодних таємниць.

    АССАХАР
    Я за довіру—вірністю віддячу.

    ЮДА
    (понижує голос)
    Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
    ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
    за Ним... за тим...
    Пророком!

    АССАХАР
    Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

    ЮДА
    Я в терпіннях вився...
    конав від болю... А кривава паща
    мої терзала груди... жерла... рвала
    завмерле серце на шматки... лизала
    покручені від муки мої члени...
    ні... не міг я більше
    без неї жити—ні, не міг!

    АССАХАР
    Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

    ЮДА
    І рек нарешті: піду до Пророка...
    і стану Його учнем...

    АССАХАР
    Щоб забути швидше...
    і втихомирити терпіння...

    ЮДА
    Ні... ні... ні—я не для того...
    (Тихо.)
    Пішов, бо думав, що... її знайду там,
    що вона при боці Пророка—думав...

    АССАХАР
    Як то—не було
    її при ньому—кажеш?..

    ЮДА
    Дотепер нема!

    АССАХАР
    Втрачаєш вже надію... звідсіля—
    терпіння більші...

    ЮДА
    Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
    то страждаю від того дуже,
    але теж тому
    із кожним днем все більшає надія,
    що Магдалена вернеться...

    АССАХАР
    Повернеться... можливо...

    ЮДА
    Коли б вернула! То сльозами туги—
    мов світанковою росою—я б заперлив
    ті зоряні, квіткові її стопи...
    Позлітою, промінною від сонця.
    присипав би пороги...
    На тарелі,
    посрібленому місяцем уповні,
    я виніс би до неї своє серце,
    в рубінах болю скупане...

    АССАХАР
    Можливо... повернеться...

    ЮДА
    Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
    Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
    в моїм вікні крилом, неначе пташка
    заблукана, зі срібним переспівом
    повернення...
    Тому так часто
    Пророка залишаю і вертаю
    до свого дому... і чекаю... чекаю,
    допоки з'явиться...
    Тому прислузі
    я не дарую волі... І багатств
    своїх не розділив поміж
    нужденних.

    АССАХАР
    А коли б... побачив
    її між рою, що за Ним простягся...

    ЮДА
    Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
    упився б їй у вічі... і пожаром
    бажання я б обняв її цілу...
    у спразі щастя, розкошів і шалу
    упився б їй у лоно—і до ніг
    Пророка уже не впала б!

    АССАХАР
    А коли б упала?

    ЮДА
    Тоді я—Юда Іскаріот—
    постав би морем
    бездонним поміж ними...
    А ненависть,
    котру до нього відчуваю,
    я б закляв у помсту!

    АССАХАР
    У помсту? А скажи...

    (Бере його під руку і виходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:43 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява І (продовження 8)
    ДІЯ ІІІ

    З'ЯВА І

    ЮДА
    (сам)
    В цій голові конає мисль остання...
    На очі впала ніч... А скроні палить
    заграва пекла... То вогнисті голки
    мого волосся в'язнуть мені в мозку
    зболілому—і шарпають... і рвуть його...
    кривавлять!!!
    А серце плаче за нею—
    Магдаленою! Чому?
    Вона ж повернеться!..
    Але ж верне́, запевне...
    Верне для чого? Для багатства? Ні!..
    Погордувала ним назавжди…
    Задля мене?
    І мною теж погордувала!
    Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
    ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
    Але вже більше не піду...
    О, ні! Бо може
    вона повернеться!
    (Задумується.)

    Хіба вона Його покине—задля мене!
    Не хочу більше думати про це...
    не хочу більше! Так мене тут
    (показує на голову)
    палить... болить... і рве... і шарпає...
    кривавить!
    Так це ж до того, що моя кохана
    повернеться... повернеться...
    (Кличе невольників.)
    Магдале...
    (Озирається. Продовжує впевнено.)
    Ваша Пані
    зараз повернеться—ти чуєш?!

    НЕВОЛЬНИК
    Чую, Пане!

    ЮДА
    Чому не тішишся?!!

    НЕВОЛЬНИК
    Я тішуся, мій Пане.

    ЮДА
    (хапає його)
    Чому ж не ошалів на радощах?

    НЕВОЛЬНИК
    Але ж—я тішусь,
    навіть дуже!

    ЮДА
    Добре, що дуже тішишся! Скажи,
    нехай всі тішуться—хай роблять
    все, що хочуть—на радощах—
    все їм пробачу!

    НЕВОЛЬНИК
    Добре... Пане!

    ЮДА
    Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
    і привітають, що вертає...
    Магдалена!

    Невольник відходить.

    (Наслухає.)
    О Магдалено, йдеш...
    ідеш... вертаєш!

    Входять невольники.

    НЕВОЛЬНИК
    Магдалена—наша Пані
    вертається!

    ЮДА
    Крім неї не впускайте більш
    нікого... нікого!
    н—і—к—о—г—о!

    Невольники хочуть відійти.

    Почекайте!
    Коли прийде вона—
    … найкращими олійками намажте
    її волосся!
    ... рідкісні парфуми на ноги злийте!
    ... з молока ослиць—
    уперше ожереблених—влаштуйте
    їй купелю!..
    ... а мій плащ,
    із гіацинтового пурпуру—накиньте
    їй на рамена!..
    ... Застеляйте столи! Посипте квітами!
    Вином наповніть чари!..
    Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
    А нумідійки—танець заведуть!
    То буде учта!

    Невольниці похиляють голови.

    А котрий з вас першим
    до мене звістку принесе, що Магдалена
    вертається—йому верну я волю...
    до столу кликну...
    Чуєте?!!

    НЕВОЛЬНИКИ
    (разом)
    Чуємо! Чуємо!

    ЮДА
    Тоді ж чому ви стоїте?..
    Чому?

    НЕВОЛЬНИКИ
    Чи учту зараз готувати,
    чи чекати,
    аж Магдалена вернеться?!

    ЮДА
    (говорить до себе)
    То правда... ще не вернула!
    Треба доперва чекати,
    аж верне—чекати!
    (До невольників)
    Геть звідси!

    Невольники хочуть відійти.

    Зачекайте! Хоч би й навіть
    прийшла—вже не прийму її.

    НЕВОЛЬНИКИ
    То не впускати—Пане?

    ЮДА
    ... Назаретянин... Я Його
    прихильник...

    (До невольників.)
    Геть звідси... Геть!

    Невольники виходять. Юда залишається...
    щось зважує.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.11 01:27 ]
    Містика
    В куточку тихому в гаю
    Сховаюсь від чужого ока.
    Раниму душу хай мою
    Огорне зелень ця висока.

    Нема доріжок, лавок тут,
    Цивілізації немає.
    Тому і зрідка чийсь маршрут
    Крізь цю місцину пролягає.

    Зарослий пагорб височить,
    Увесь його трава укрила.
    Й догадка виникає вмить,
    Що це - високая могила.

    Немов козак спочив у ній
    На гребені усе - прим`ято.
    Отам сідав кобзар старий
    І думу починав співати.

    10.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  11. Козак Дума - [ 2017.08.10 20:12 ]
    Барабан

    Я веселий барабан,
    а товстий – немов кабан.
    Та без мене інструменти
    не оркестр, якась юрба.

    Я задам для пісні ритму,
    між куплетів щось там витну.
    Витанцьовує малеча,
    навіть дід сповзає з печі.

    Отакий я барабан,
    не страшний мені орган.
    Всі напам‘ять знаю ноти,
    що мені там нотний стан!

    10.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  12. Микола Дудар - [ 2017.08.10 17:05 ]
    Стало менше тротилу і побільше пісень...
    Щоби щастям промило…
    щоби з ринви текло…
    щоби радість із тилу…
    щоб очима не в шкло…
    встали ті що, спочили…
    стало ясно як вдень…
    стало менше тротилу
    і побільше пісень…
    10-08-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  13. Козак Дума - [ 2017.08.10 15:03 ]
    На грані
    Ми часто живемо на грані
    любові, нервів, почуттів,
    стрічаємо світанки ранні
    й кохання захід у житті.

    Все топчем ряст, немов існуєм,
    існуємо – не живемо!
    Життя безцінне тане всує,
    а ми в майбутнє спішимо́…

    По лезу ковзаємо бритви
    і нидієм у інший час,
    але шаленої гонитви
    витримує не кожен з нас.

    Та зупинись перед обривом,
    хоч на останній стань межі –
    не балансуй на грані зриву,
    як там не манять міражі!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Шоха - [ 2017.08.10 12:03 ]
    Українська сієста
    Викручує тучі росою на поле
    перисте руно голубе.
    Буває, що інколи – майже ніколи,
    коли тарадайкою їде по колу.
    – Цабе, круторогі, цабе!

    Ніщо із косою її зупиняє.
    У милі понурі воли.
    – Куди колимага?
    – У пекло...
    – До раю...
    А вітер у іншої хмари питає:
    – коли, кучеряві, коли?

    Не чути зозулі. Затих соловейко.
    Ніхто обіцяє дощі.
    Його канцелярія дуже далеко.
    Лягають під потяги шпали і рейки
    луною сирен уночі.

    А день допікає такою жарою,
    що краще упасти героєм до бою,
    аніж полягти у бою.

    Коли на війні не буває сієсти,
    копають окопи сапери-поети –
    останню надію свою.

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  15. Семенюк Світлана Семенюк Світлана - [ 2017.08.10 11:48 ]
    Літачок
    Серед хмар і зірочок
    Гуляв собі літачок.

    Він літав, літав, літав…
    І невдовзі заблукав.

    Ще маленький, тож злякався,
    І від страху заховався,

    У дрібнесеньку шпаринку
    Білосніжної хмаринки.

    Вже хвилюються батьки –
    Це дорослі літаки.

    Скрізь кружляють, і гукають,
    Свого крихітку шукають!

    Засмутились бідолашні:
    -Де ж оце дитинка наша?

    Вже пів – неба облетіли,
    Та кругом – лиш хмарки білі…

    Раптом вітер надлетів,
    Заспокоїв він батьків:

    -Не сумуйте, мамо й татку!
    Зараз знайдемо дитятко!

    Він подув, і всі хмарки
    Розлетілись, як пташки!

    І, посеред зірочок,
    Віднайшовся літачок!


    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ілля Рибалко - [ 2017.08.10 10:42 ]
    Вночі і вдень
    Метелика пурхіт - оце зв'Язки ночі;
    Цей звук - наче пір'я, що лагідно хоче
    Овіяти, тронути, доторком тОнким
    Леліяти тишу, звучати не-тоном -
    Щоб дати мені чути думки наспів:
    Я чую! Тоді я збагнув! Зрозумів!
    Здалося, що знаю про щось... але як?
    Знов - порожньо, тихо, я наче закляк...
    Лиш пурхання тихо від лампи звучить.
    Я чув? І я знав? Та я знав лиш на мить...

    А вдень - м'ясорубка думок і подій, -
    Не чуєш свій голос, не знаєш: він - твій,
    Чи ні вже звучить в голові замакітреній, -
    Розтерли думки, наче мак; і розідрано,
    Гулко і глухо, і верескно, й голосно,
    Голос мій наче розтерзано, роздрано,
    Весь час кричить, наче це - не моє,
    Наче щось дике в мені щось жиє...

    Стоп! Зупиняю в думках бій мечів...

    Де той метелик, що пурха вночі...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Козак Дума - [ 2017.08.10 10:06 ]
    Твоя зоря
    Зоря палає я́сним днем
    у небі голубім.
    Світило те святим вогнем
    завжди горить в тобі.
    Сіяє сяйвом теплоти,
    надії і добра.
    Куди не гляну – всюди ти,
    твоя прийшла пора.
    Душа вмістила цілий світ
    гармонії і мрій.
    Тебе шукав я стільки літ
    в сльоту, серед завій.
    Та наша все ж прийшла весна,
    розтанув сніг і лід.
    Мені тебе дала вона,
    як цей каштанів цвіт.
    Любов заповнила усе
    у нашому житті.
    Ріка кохання нас несе
    в блаженства забутті.
    Удвох здолаєм, далебі,
    ми гори і моря.
    Нехай горить завжди в тобі
    безмежності зоря!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  18. Олена Малєєва - [ 2017.08.10 09:16 ]
    Я до тебе більше не прийду

    Я до тебе більше не прийду.
    Наші ночі загули далеко.
    Онде одліта у вир лелека...
    Нізащо, ніколи не прийду.

    Ти не згадуй мить, її немає.
    Я танцюю в темряві сама,
    Музики не чую...лиш слова.
    І годинник стрілками гойдає.

    Хочеш, забирай собі веселку,
    Я залишу дощ - холодний душ,
    Він мені сумний заграє туш -
    Охолодить трохи в серці спеку.

    Забирай, як хочеш, світ собі -
    Очі вже до темряви звикають.
    Так коханих тільки відпускають-
    Залишай увесь цей світ собі!

    Тільки я ніколи не прийду.
    І не клич, як раптом щось згадаєш.
    Так безмежно я тебе кохаю,
    А чомусь ще більше самоту.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.34)
    Коментарі: (2)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:15 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)
    З'ЯВА VІІ

    На першому плані сцени сидить Магдалена.
    Боковими дверима, ніким не помічений входить
    Лазар, завинутий у поховальний сувій.

    МАГДАЛЕНА
    Так... Розкоші нехай віддам я душу,
    мій Лазарю!
    Нехай умру...
    і вже не чую більше холодних рук твоїх,
    закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
    погаслі в холоді немилосерднім ночі...
    Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
    як палко я тебе кохаю...

    (Впадає в глибоку і болісну задуму.)

    ЛАЗАР стає за нею.
    Мовчить.

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Як відійду відсіль—приймеш мене,
    мій Лазарю!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Прийму тебе, Маріє...


    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Ніщо тоді нас не розлучить,
    правда?

    ЛАЗАР
    (луною)
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    З тобою справді буду я щаслива!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Правдиве щастя там, куди вестиму...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Правда... правда...
    Усі земні розко́ші проминуть—
    і по собі нічого не залишать.

    ЛАЗАР
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Адже ж казав, що інше моє щастя...
    Чому не слухала!
    Якби ж ти міг ожити—
    у стіп твоїх лежала б,
    брате мій!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Тоді б
    сюди ти більше не вернула?

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Йшла би
    все за тобою... за тобою... за тобою...

    ЛАЗАР
    (луною)
    А коли б
    до тебе повернувся я, Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    О, вернися!
    Вернися, брате, перед тим, як згасну
    навіки!

    ЛАЗАР
    (твердим голосом)
    Я є тут! Маріє!

    МАГДАЛЕНА
    На Бога! Лазарю!
    О Лазарю!
    Мій брате!

    В глибині—голоси співбесідників.

    І-й БЕСІДНИК
    Як дивно палають очі Магдалени!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Кажуть,
    що очі Назарейчика сильніше
    несуть проміння.

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я вина волію і його пожарів!

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю!
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо... тихо, Маріє—
    хай нас ніхто не чує.

    І-й БЕСІДНИК
    Лице горить вогнем—
    здалека палить.

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Обличчя Назарейчика ясніш
    від сонця,
    дотепер того обличчя
    забути я не можу!

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    То ж чому
    при Ньому не залишився?
    Приймає кожного!

    ІV-й БЕСІДНИК
    Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю...
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо...
    тихо, Маріє,—
    хай нас ніхто не чує.

    МАГДАЛЕНА
    Хто воскресив тебе, на Бога?!!

    ЛАЗАР
    Він...

    МАГДАЛЕНА
    Хто-Він?!!

    ЛАЗАР
    Назаретянин...
    (Шепоче.)
    Ходи зі мною—до Нього!

    МАГДАЛЕНА
    Він воскресив тебе—для мене?
    Де Він—скажи скоріш—
    нехай до ніг Йому впаду...
    нехай подяку зложу!
    Мій Лазарю, веди мене до Нього!

    ЛАЗАР
    Ходи за мною... о, ходи за мною...

    Магдалена встає.
    Простягає руку—іде за Лазарем.
    Тим часом серед бесідників рух.
    Залишають столи—тиснуться до виходу.
    При тому чути поодинокі голоси.

    І-й ГОЛОС
    Гей! Назарейчик тут проходить,
    браття!

    ІІ-й ГОЛОС
    То, може, з нами келихами вдарить!

    III-й ГОЛОС
    З чола прекрасного
    подайте руж-вінець!
    Нехай до учти з нами тут сідає!

    V-й ГОЛОС
    Може, розкошів врешті зажадає!

    VІ-й ГОЛОС
    Що назвабливіше—
    дорогу перейде.

    АССАХАР
    Погляньте... Магдалена йде...
    до Назарейчика...
    в усій красі своїй...

    Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Веди мене...
    веди мене до Нього, брате мій!

    Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
    повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
    Відгукуються голоси.

    І-й ГОЛОС
    Тремтячу руку простягла вперед!

    ІІ-й ГОЛОС
    Жене її бажання
    невситиме!..

    ІІІ-й ГОЛОС
    Чи Назарейчика також
    піймала в сіті?

    АССАХАР
    (з іронією—до Юди)
    Глянь!
    Магдалена—
    що тебе так любить!

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій, веди...
    веди мене мерщій...

    ІV-Й ГОЛОС
    Підем назустріч...

    V-й ГОЛОС
    З повними чарками!

    VІ-й ГОЛОС
    З вінками на чолах!..

    Магдалена наближається до виходу.
    П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
    утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
    глядача, проходить хоровод учнів Христа—
    з Учителем на чолі.

    МАГДАЛЕНА
    (зупиняючись коло сходів,
    що ведуть на долину)
    Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
    мій Пане!
    Славен будь!
    І будь мені коханим,
    о Христе!..
    (хвилюючись, продовжує)
    Назаретянине, що принесу Тобі
    в подяку?
    Всі багатства,
    котрі я маю, покладу в офіру
    до стіп Твоїх!..
    Або ж!
    Коли людина Ти—тоді невіста—
    несу я в розкошах красу
    моїх приваб!!
    Прийми їх, Пане мій,
    к собі в неволю...

    (Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

    Христос дивиться на неї довго, уважно...
    Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
    нічим не поянена тривога.
    Чути грізні окрики.

    І
    Кров стине в жилах!

    Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
    вакханок.

    II
    Вино у чарах гусне!

    Випадають б'ються чари.

    III
    На скронях в'януть ружі!..

    Спадають їм вінці.

    МАГДАЛЕНА
    Дивись—яка прекрасна!
    Розгорися
    моєю звабою! Візьми мене,
    о Христе!!!

    (Дивиться очікуюче.)

    Не дивишся на мене?!
    Узри—і розгоришся!

    Пауза.

    Глядиш?! Не пломенієш?!
    Рамен не розкриваєш?!
    А знаєш—я їх розірву!

    (Поступає наперед—
    раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
    Лякливим тривожним голосом продовжує.)

    Чому так сумно
    на мене споглядаєш?
    Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
    до землі...
    До ніг Тобі клонюся!!!
    Як же дивно
    на мене дивишся, мій Пане!!!
    Погляд Твій
    в глибини серця мого проникає!
    Я чую очі
    Твої сумні, Пророче,
    на серця мого дно сльозу роняють
    гірку! Не плач, мій Пане!!
    А то—сама заплачу!!!

    Христос усміхається привітно, смутно.
    Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
    Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Іду до Тебе..
    Йду!

    (Сходить зі сходів... Зійшла).

    Урочиста тиша.
    Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

    О смутні... о слізні очі
    мого Пана...

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Сушко - [ 2017.08.10 08:01 ]
    На пляжі

    Чому я ласий до дівчат,
    І тішать зір сідниці голі?
    Довкола пишний зрію сад,
    Тремтять мої ручиці кволі.

    Ота - метелик-махаон -
    Для мене недоступна круча.
    А та - трояндовий бутон,
    Ефектна, зріла і колюча.

    А ось - моргулька-шоколад,
    Обличчя - маска із ебену.
    В думках пружний хапаю зад,
    Тягну туди, де кущ зелений.

    А цю - вдихну і задихнусь,
    До ніг впаду листом осіннім...
    А жінка щиглем в лоба "лусь!",
    Під хвіст заїхала коліном.

    Не учинив солодкий гріх,
    За спину заховав лабети.
    Жона в руці трима батіг,
    Жене додому кашу жерти.

    10.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  21. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Козак Дума - [ 2017.08.10 07:26 ]
    Забудь
    Ти в пеклі побула зі мною,
    тепер забудь сюди дорогу.
    Хай Гетсиманський сад стіною
    закриє стежку до порогу.

    Він пропускає лише тих,
    хто вірне серце зберігає.
    Удавані любов і сміх
    мене віднині не торкають.

    Повірив я тобі, а ти
    кохання вибила опору.
    Воно дозволило зійти,
    тобі на недосяжну гору.

    Хай буде так, аніж ніяк,
    любов від віку не залежить.
    Можливо то лиш долі знак,
    та це мене вже не бентежить.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Ванда Савранська - [ 2017.08.10 01:51 ]
    * * *
    Ці спогади в бентежнім сні — неждані спами —
    Ковзнули тихо по мені, немов устами…
    Теплом війнуло з темноти — знайомий дотик.
    Скажи, скажи мені, хто ти і де був доти?
    Чому прикликав ніжну мить — ти знаєш, хто ми?
    Чому пече, чому болить солодкий спомин?
    ...Та пам'ять вимкнуто. І все. І сну немає,
    В тумани ніч його несе. А хто ти — знаю...

    Липень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  24. Ванда Савранська - [ 2017.08.10 01:01 ]
    Майже за класиком
    Ми розлучились, та портрет,
    Ваш образ милий, – він зі мною,
    Завжди в мобілці, під рукою.
    Його не старить часу лет.


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  25. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.08.09 23:13 ]
    Чиста
    1

    О, де моя вежа із кості слонової?
    Врожай огірків. Знов Ерато вчаровує.
    Під сливою синьо. Ген-ген кавуниці...
    Четверте кохання в імлі промениться.

    2

    Нав`язано м`яти, свиріпи, левкоїв.
    Ну, хто б мої врази (об серпик...) загоїв?

    Окрема стежина. Мандрівочка - пішки.
    Під ноги - троянди, брильянти, горішки.

    3

    Лунатик спіткався - надірвано трена.
    Таки перейшла хвилеріз, плац, арени...

    І все ж не дивуйтеся - стрінуся - чиста!
    Несу за Пристроми сто низок намиста.

    Людва у ловитві - цяцянок... медалей...
    А я від цеберечка Прози все далі...

    Хитають вітриська дива-теракоти.
    Немає слонів. Лошачки в позолоті.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2017.08.09 23:33 ]
    Час не лікує*
    Час не лікує й ран не зашиває,
    він просто накладає нам бинти.
    Від них про рани часто забуваєм,
    та ненадовго, бо із темноти
    пошкодження про себе нагадають –
    злетить пов’язка і садно кровить.
    Поганий лікар час й усі це знають,
    бо серце знову ниє і щемить.
    Одначе незважаючи на те
    число нових пов’язок лиш росте…

    09.08.2017

    * За мотивами творів Еріх Марія Ремарк.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2017.08.09 23:50 ]
    Крізь роки і терня
                          І
    Вітаю аж із того світу,
    де ми жили і їли мед,
    як і усі совєцькі діти
    під гаслом партії, – вперед!

    Батьки у нас були уперті
    і роботящі як воли,
    коли давали їм умерти,
    але радіти не дали.

    Радянська влада годувала
    усіх селян у дві руки:
    живому очі затуляла,
    а убієнним навпаки,

    аби дивилися у небо
    і пам'ятали куркуля
    і те, що думати не треба
    бодай під зорями Кремля.

    Були ми юні піонери,
    а то й вожаті, ланкові.
    Навчала школа есесеру
    ходити в ногу. Cеляві...

    Історію старого світу
    ми одобряємо, аби
    усі були «живі-убиті»
    як Риму третього раби.

    Тому то – у собачій буді
    ховалися на цілині,
    у шахті. Снилося мені,
    який то я щасливий буду...

    Тікали нібито у люди,
    а опинялися одні.

                          ІІ
    Моя рідня по всьому світу
    освоює чужий устав,
    та не чекає заповіту,
    якого я ще не писав.

    А як напишу, буде небо
    і сонце риже й голубе.
    Та не обтяжуйте себе
    ані картинами села,
    ані питаннями до себе,
    ані історією зла.

                          ІІІ
    О! Ви атчізну захищали!
    На те і виросли сини.
    Аж у Молдавії давали
    і у Абхазії чини…
    Чому Росії всього мало?
    Кому не вистачає сала
    на тому березі війни?

    Мої освічені сестрички,
    і вас годує кацапня,
    коли ви полете щодня
    ту саму бурякову гичку?

    У Лету їдуть електрички.
    Не чує потягу рідня.

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  28. Микола Дудар - [ 2017.08.09 23:34 ]
    Та знайшовся один
    На широкий загал ти думок кілька випхнув
    їм давно вже пора заробляти на хліб
    в перехреснім бою від любові до лиха
    оборону тримали на вітрах кілька діб
    їх цькували навспак й роздирали на кусні
    затикали їм рот прілим кляпом мазут
    а вони знай своє як по-божому гуслі
    для спасіння живих і не десь саме тут
    підтягнулась юрба не прості глашатаї
    торгаші із дипломом із печатками й без
    та знайшовся один шлях у небо задраїв
    він летів за думками і завчасно воскрес...
    09-08-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.09 22:31 ]
    Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
    Легка печаль насунула на серце
    І стиснула, мов небо – хмарний дим.

    Й думки немов посіялися знову,
    Старіння мов химери навісні.
    Що навіть не хотілося й любові,
    Лиш спокою хотілося мені.

    Розчинення в нірвані чарівливій,
    Солодкий дим вдихати із небес.
    І після спеки – як одне з чудес –
    Вечірню прохолоду пить, як пиво.

    9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  30. наТалка гЛід - [ 2017.08.09 22:12 ]
    fatale Fehler
    що вмовляти...
    не треба тебе проклинати
    що молитись...
    не варто тебе берегти
    я - маленька
    іще не навчилась вбивати
    ти - убивця
    без почерку і суєти
    все переплуталось
    в нашій кромішній "світлиці" -
    смерть та народження,
    хитрість, зневіра та злість
    я не зважатиму -
    жнива свої візьме Геката
    ти в моїм серці
    давно вже непроханий гість.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Любов Матузок - [ 2017.08.09 20:34 ]
    ***
    Спати на животі - перекроїти сон у розп’яття:
    простирадловий саван, а тіло жбурнуто на рінь
    невгамовних пружин. В епілозі - рожеве двоп’яття,
    мов двокрапка у багатотомнику втоми й прозрінь.

    Спати на животі - імітація заходу сонця,
    накривати собою постелю, мов світ (рецидив
    неспроможності бути комусь і собі охоронцем),
    та сповідувать сон, як просте узвичаєння див.

    Спати на животі - то смиренно загорнена в біле
    ідеальність годин, де в спочинку розп’яття й душа.
    …Найніжніший з катів вивільняє із савану тіло,
    щоб свічками цілунків до ранку його воскрешать.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  32. Олександр Сушко - [ 2017.08.09 19:48 ]
    Мова

    Я - чаклун молодий, гарячий,
    Виростав посеред орди.
    Ще не дяк. Але вже піддячий.
    Ще не скло, а шматок слюди.

    Вчуся вік ворожити Словом,
    Шити кріпко - до знаку - знак.
    На столі оберіг-підкова,
    Передав назавжди відьмак.

    Він могутній мольфар, відомий,
    Кожне слово - тяжка печать.
    Терпеливо навчає мови,
    Підбирає для зміни рать.

    Розвелося потвор чимало
    Прозомбованих до кісток.
    Знають слово єдине - "сало",
    Роззявляють ушир роток.

    Випікати чіпку заразу
    Навіть Майстру не стачить сил.
    Буде січа, війна, образи,
    Накопають нових могил.

    У перевертня виє паща -
    Щит надійний не задрижав:
    Захищає мене найкраще
    Рідна мова - жива душа.

    Кацапня у тумані човга,
    Поламала хиткі тини.
    Йди на захист своєї мови!
    Бий потвору! Чави! Жени!

    Зустрічаю зі школи сина,
    Він щасливий. Мені співа
    "Ще не вмерла моя Вкраїна!"
    Отже, мова іще жива.

    9.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.44) | "Майстерень" 5.75 (5.84)
    Коментарі: (4)


  33. Ілля Рибалко - [ 2017.08.09 16:11 ]
    Все так
    Під час дощу закохані зближаються;
    Ці цяточки згори цілують вас і знають це.
    І крапотять краплинки заклопотано:
    Закохані де? Де, де-де закохані?

    І падають дощинки нам на вії,
    І закривають очі, як снодійне.
    Змиваючи буденність нам на лицях,
    Шепочуть: де кохана? Притулися!

    Так-так, біжу-біжу, лечу,
    Іду-іду, я чую, я вже чу-!..

    Та іноді ніякий дощ не може нас наблизити,
    І різна в нас погода, час - різницею,
    Тож і ходжу як той Мольфар по горах висохлих,
    І кличу дощ, і закликаю дощик випасти:

    - ДОще-дощЕ, випади ще!
    - Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику...
    - Іди дощик в серця горщик...
    - Кохання, зійди, дощем обійми...

    Так-так, так-так,
    Так-так, все так...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:46 ]
    Майже 150-й сонет Шекспіра
    І де береться в тебе стільки сили,
    щоб змореною владувати мною.
    Моїм очам вже білий світ немилий,
    в мені обман панує сам собою.

    Чому не має меж чарівність зла,
    де владу гріх з упевненістю звив,
    що чорні я прощав твої діла,
    як цноту у тобі його любив?

    Усе бридке, що інші відкидають,
    в моїх грудях лиш ніжність викликає.
    Люблю я все, що люди проклинають,
    та строго не суди мене, Данає.

    Достойний щирого кохання той,
    хто недостойну любить ніби гой.

    29.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:48 ]
    Майже 61-й сонет Шекспіра
    Чия ж вина, що милий образ твій
    до ранку не дає зімкнути очі,
    пари́ть, мов ангел, в мене в голові
    і тихо про кохання все шепоче?

    Твій подих відчуваю в тишині.
    Мої думки з ділами ти звіряєш?
    Обман відкрить силкуєшся в мені,
    підрахувать все й вимірять бажаєш?

    Твоя любов все ж не така міцна,
    щоб просто в голова́х у мене встати.
    Моє кохання не здола вона,
    на варті вдвох ми. Тож не будем спати!

    Не можу я забутись навіть в сні,
    бо інші поряд, та ген-ген мені…

    12.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:06 ]
    Всупереч Пастернаку
    Одних кохати – кара, хрест,
    а ти і без ума прекрасна.
    Звабливості твоєї перст –
    життю розгадка одночасна.

    Удача – чути шерхіт снів,
    думок чи істин шарудіння.
    Мовчи! Прошу, не треба слів!
    В них мало шансів на спасіння.

    Прозріти важко в одну мить,
    сміття повикидати з серця
    і далі вже без бруду жить.
    Таке не часто удається!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  37. Семенюк Світлана Семенюк Світлана - [ 2017.08.09 14:23 ]
    Кульбабка

    Весною, щойно сонечко пригріло –
    Кульбабка в полі вмить зазеленіла.
    Та трішки змерзла польова панянка,
    Бо прохолодні ще весняні ранки.
    Тож, сонечко зіткало для кульбабки,
    З промінчиків, м'якеньку жовту шапку.
    Пухнаста шапочка зігріла квітку,
    Та жарко в ній рослинці стало влітку.
    Тож, сонце взяло ниточки з хмаринки,
    І квіточці сплело легку косинку:
    Таку мереживну, прозору, світлу…
    Але сподобалась косинка вітру, -
    Бо дуже вже легенька і красива,
    Тож він дмухнув – і розлетілось диво!
    І знову, в бідолашної кульбабки,
    Нема - ані косинки, ані шапки!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:33 ]
    ***
    Любов не потребує зайвих слів,
    Її розмова - порухи душі.
    А з наших зародились почуттів
    Не вІрші навіть, так собі віршІ,

    Де мало сенсу поміж вдалих рим.
    І "першоджерело" шукать дарма.
    Ще очі годні впізнавати, втім
    Вже серце не вискакує - нема.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  39. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:13 ]
    ***
    Біль минає не з роками.
    Біль проходить разом з нами,
    Як відходим в небуття -
    Значить, біль і є - життя.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:38 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)
    З'ЯВА III

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!
    Будь славен, Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую...
    Нехай чигають круки! Хай метають
    прокляттями на нас!
    Ми веселімось—пиймо!
    (П'ють.)

    А зараз вас, братове, залишаю...
    Йду по кохану, йду по Магдалену.
    Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
    на наших скронях ружі не зів'януть,
    в долонях чари не заледеніють,
    не заморозять п'яного вина,
    а при мені прекрасна Магдалена—
    моя кохана—зацвіте буйніше,
    задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
    лишиться моєю...моєю... вічно...
    (Відходить.)

    З'ЯВА IV

    Вбігає Марта.

    АССАХАР
    Що?.. і ти тут теж?

    МАРТА
    Де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Готується до учти...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Чого від неї хочеш?..
    Не мути їй щастя...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Може й ти бажаєш—
    до столу з нами...

    БЕСІДНИК І
    Сядь—і почекай—
    надійде скоро...

    МАРТА
    Тож скажи нарешті,
    де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Від самого ранку—
    у гроні служби—
    змащує все тіло,
    вкладає шати...

    МАРТА
    Це брехня... брехня—
    де Магдалена! Де сестра моя!
    (Вибігає.)

    Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


    З'ЯВА V

    Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
    ...шати в безладді—тяжко дихає...

    МАГДАЛЕНА
    Віта... Вітайте!
    Час настав святковий!
    Веселіться! Тіштесь...
    У спільній радості я також потону!
    Я учти ще не прагнула такої...
    Є вина... ружі... жили палить кров!
    То наше свято—щастя нам належить!
    Агей! Вина—багато...
    (П'є.)

    О, як же добре! Кожна крапля п'яна
    паде і розхиляє мені лоно...
    запалює пожари невгасимі!
    дивіться—вся горю! Нехай і вам
    запломеніють лиця, кров пульсує....
    нехай тремтять рамена!
    Пийте! Пийте!
    (Наливає.)
    Вино навчить вас прагненню розкошів!
    Тож пийте з Магдаленою...
    (П'є.)
    Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

    АССАХАР
    Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

    МАГДАЛЕНА
    Мене шукати треба? Я завжди готова!
    Зараз—як ніколи!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:21 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)
    Дія ІІ

    З'ЯВА І

    Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

    БЕСІДНИКИ
    Будь славен Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую!

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!

    ЮДА
    Будь славна, Магдалено—
    моя коханко!
    Приятелі, тіштесь
    моїм безмірним щастям! Все, що мав,
    я—син Іскаріоти—наказав
    на день святковий вам приготувати!
    зажийте тих веселощів, аби
    оцей день Юди довго пам'ятати!

    БЕСІДНИКИ
    …і день дочки Магдалю!

    ЮДА
    День святий, великий— обох коханців!


    З'ЯВА II

    Входять посланці архікапелана. Стають
    перед порогом.

    ЮДА
    Ба, навіть посланці архікапла́на
    прибули на бенкет,
    аби підняти
    величний келих і рознести блиск
    мого весілля:
    —Звольте на поріг!

    ПОСЛАНЦІ
    Гостини дому, що ганьбою вкрився—
    не можемо прийняти...

    ЮДА
    Ганьбою?... говоріть ясніш!

    ПОСЛАНЦІ
    Пере́люб—є ганьбою для людини.

    ЮДА
    Якщо для того тільки—відійдіть...

    ПОСЛАНЦІ
    Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

    ЮДА
    А жодної...

    ПОСЛАНЦІ
    Як жодної?

    ЮДА
    Таку, принаймні, добре зрозуміють...
    Ба навіть Той, котрий стає щодня
    в оселі Божій—зрозуміє також,
    бо я сказав!

    ПОСЛАНЦІ
    Бо ти сказав!?. Послухай:
    від імені Того, хто нас прислав,
    тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
    від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
    віднині не приступиш до святині...
    Офір твоїх не прийме вже вівтар!


    ЮДА
    Я маю інші вівтарі...
    На них душі моїй
    могутня вселюбов Отця
    явиться...

    ПОСЛАНЦІ
    Блазень!

    ЮДА
    То ви любов мою до Магдалени
    назвали перелюбством! Тоді знайте,
    що двох сердець ніколи не єднало
    таке святе і чисте почуття!
    Чого ж ви хочете?

    ПОСЛАНЦІ
    Прийшли до тебе, Юдо,
    від імені Того, котрий стоїть
    щодня в оселі Божій, нагадати—
    остережися тої ти ганьби...

    ЮДА
    Я те блюзнірство,
    як найпахучішу офіру Богу Ягве
    із глибини сердечної кладу...

    ПОСЛАНЦІ
    Нехай за учту ту, котру отут справляєш
    пахучі ружі в'януть, і нехай
    вина позліта в келиху замерзне,
    а серце перелюбки, як ті ружі,
    нехай зів'яне і заледеніє,
    як золото вина—тоді нехай
    навіки вже відступиться від тебе..
    Амінь!

    ПОСЛАНЦІ
    (Разом.)
    На віки вічні...
    Амінь... Амінь...
    Амінь...

    ЮДА
    А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

    ПОСЛАНЦІ
    Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
    (Відходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  42. Козак Дума - [ 2017.08.09 10:00 ]
    Навіщо
    Навіщо я пишу, для чого те?
    Здались на біса образ, рима, розмір?!.
    Задумуюсь буває, а проте,
    поезія – це мій життєвий простір!

    Вона мені уже – саме життя,
    в якім душа то плаче, то співає.
    Немає у минуле вороття,
    та в ній воно невпинно оживає.

    Навіщо я пишу, для чого все?
    Чому лиш нерви сам собі лоскочу?
    Добробуту воно не принесе,
    та я пишу, коли сказати хочу!

    Думки мої не так ламають двері,
    як ляжуть у катренах на папері.

    08.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  43. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 09:26 ]
    ***
    Хай залишить дощ
    Пару ніжних строф
    На папері площ
    Срібленим пером.
    Запиши експромт
    На своє вікно,
    Пам'яті крилом
    Огорни його.
    Хоч недовгий вік
    Проживуть слова,
    Сонце вип'є їх,
    А любов - жива.

    ...Знай, що я також
    Цей цілую дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (3)


  44. Василь Мартинюк - [ 2017.08.09 08:04 ]
    Біль

    Злі кулі зчиняють шквали,
    І злі кулі зривають вись.
    Шуліки навпроти й шакали
    А що, ви того не чекали?
    А що, ви нічого не знали ?
    Колись

    Серце поколе, поколе,
    І бє болем знову під дих.
    А душі по колу, по колу,
    А душі навколо, навколо,
    І чарка пекуча зі столу
    За них.

    Парище 2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Любов Матузок - [ 2017.08.09 03:09 ]
    ***
    Вірний супровід жертви - то кат і сестра-жалібниця,
    і хто перший у черзі , хто другий - цього не вгадаю.
    Маю забавку - в думці приклеюю долю чужинцю,
    і годинами зайду на гойдалці серця гойдаю.

    Прикладаю себе до невдахи - цілющу пов’язку,
    присихаю до виразок і виціловую рани.
    І приймаю катів подарунок - чергову поразку:
    невисокий платіж за приватну маленьку нірвану.

    Насміхайся ж усмак із моєї пропащої вдачі,
    бо тобі невтямки, що ми всі в іпостасі, як трійця .
    На обличчі таблитчастім - плоско і сухо для плачу
    за тією, хто жертва, і кат, і твоя жалібниця.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (10)


  46. Козак Дума - [ 2017.08.08 23:30 ]
    І вічний бій!
    І вічний бій! Нам спокій лише сниться
    крізь кров і пил…
    То степова злітає кобилиця
    і мне ковил…

    І знову бій, і спокій лише сниться,
    тернистий у поета завжди путь –
    то Бродському у сиву ніч не спиться,
    бо лаври Блока спати не дають.

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  47. Козак Дума - [ 2017.08.08 22:47 ]
    Падає листя
    Як непомітно літа промайнули,
    осінь-чаклунка уже на поріг.
    Завтра – майбутнє, а вчора – минуле,
    сумно стою в перехресті доріг.

    Падає листя, падає листя,
    все поглинає дощу пелена.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    скроні гаптує мені сивина.

    Тільки учора з любов’ю земною
    стрілись, несміло ступивши у світ,
    а вже сьогодні у нас за спиною
    плетиво років із весен і літ.

    Падає листя, падає листя.
    Вулиці вкрив непроглядний туман.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    осінь холодна, але не зима.

    Лише дістались і знов у дорогу,
    тільки спочили і знов-таки в путь.
    Що буде завтра – відомо лиш Богу,
    але "учора" уже не вернуть.

    Падає листя, падає листя.
    Вулиці вкрив непроглядний туман.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    осінь холодна, та ще не зима.
    Падає листя, осінь вже в місті,
    осінь холодна, та все ж не зима!

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  48. Микола Дудар - [ 2017.08.08 21:28 ]
    ***

    Чи хто ще перевершив образ Ваш
    Хай олівцем чи сурмою чи словом?…
    Хіба, що літа повен екіпаж…
    Хіба, що сам Господь портрет замовив…
    Погоджуюсь на ледь помітний штрих
    Далекий на претензію до зваби
    Я вже не той… вірніше, я не з тих
    До кого прислухатися би радив…
    08-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  49. Олександр Сушко - [ 2017.08.08 20:32 ]
    Ближні
    "...як самого себе."

    Любити ближніх - справа то важка.
    Взаємини - жорсткі холодні брили.
    І часто підла родича рука
    Підштовхує підступно до могили.

    Онуки уподобали житло -
    Хворенькій бабці вкоротили віку.
    У кожному із нас дрімає зло,
    Приховує свою огидну пику.

    Ми пречудові, чуйні на словах,
    Але коли з'являються потреби -
    Приходить демон. І зсуває дах.
    Стовбурчить півень ввись кривавий гребінь.

    Навіщо пісня - є голодний рик.
    Про дар забудь - є позики, проценти.
    Потрібні гроші - сталлю горло "вжик" -
    І кандидат новий пливе у Лету.

    Ми - ближні. То ж на відстані плювка.
    Попасти - легко. Промахнутись - важко.
    І цупить син у нені п'ятака,
    Брудне матюччя бризкає із пащі.

    А ти - шануй. Прости усі борги,
    Лягай у ліжко з мужем після зради.
    Хай чоловік живе біля сохи -
    Не він потрібен, а його зарплата.

    Ми - ближні - нагострились на війну,
    Судитися звикаємо довіку
    За діточок, майно, межу дурну
    Під супровід прокльонів, гвалту, крику.

    Пропитий голос жебрає вина,
    Хиткої тіні долинають кроки.
    Ненависть - є. Любові - геть нема.
    У хаті шапарує мудрий брокер.

    Коли кохати ніц немає сил,
    То виручає шворка і бантина.
    Навіщо скніти в холоді, без крил,
    Здиратися недолі серпантином?

    Ми - ближні. А насправді - вороги.
    І не відступиш, бо довкола стіни.
    Позамовкали знічено богИ,
    Адама сп'яну виліпили з глини.

    Простого рішенця ти не чекай,
    Готуйся краще до важкого бою.
    Бо занесуть вперед ногами в рай,
    Вмиваючи ножа твоєю кров'ю.

    Роняє сльози мати на дитя,
    Колише батько зляканий колибу...
    Смакує чорту свячена кутя:
    Брат ріже брата. Підніма на дибу.

    08.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.08 19:17 ]
    Пророцтво
    Наче листя, літа побіжать за водою
    І довіку залишиться хтось удовою.
    Хто злобою кохання велике зневажив,
    То Боги покарають того самотою!

    8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   ...   534   535   536   537   538   539   540   541   542   ...   1855