Мне бы хижину в бору сосновом.
Чтобы утром - трели соловья,
День начав, чтоб не был он суровым -
Разбудили песней бы меня.

Чтобы травы с солнышком проснулись,
Улыбнулись, помахав листвой.
Чтобы рОсы лепестков коснулись,
Опоив водой из родников.

Чтоб в безумстве закружила осень.
Снегом запорошила зима.
Лето - золотило мою проседь.
И капелью плакала весна.

Мне бы хижину в бору сосновом.
Для души построить...отыскать
Чтоб заблудшая, могла я снова,
Свою жизнь, да заново начать.

2013

Минуло… навіть не болить….
Лишилось відчуття образи,
що на очах моїх бринить
сльозами від тяжкої врази.

І серце крається в жалю.
Журба в душі не знає спину.
І пам'ять, і що так люблю…
карбується… смаком полину.

І з часом, краще майбуття,
Вві сні прийде, мене обійме.
З тобою - все моє життя….
Без тебе - час поволі плине.

Зозуля в лісі не кує,
Спів солов’їний не чарує.
Якщо ти - все, що в мене є,
Чому ж я й досі так сумую?

2013

Трава зелена і тополі.
Пункт пропуску військової частини.
Мов Боже провидіння, голос крові:
Серед трави уперше забуяли червоні маки -
обереги, знаки,
Благословіння із минулих поколінь,
Що над усе любили Україну
І ту любов заповідали сину.

Так трепетно ці маки проводжають бійців,
які на Схід з частини відїжджають.

Ми, мабуть, таки божевільні –
Розкидаємо листки всюди з віршами…
Календар завмирає з сірими днями,
Годинник перестає битись об стіну,
І люди заводять свій механізм на роботу,
Сплять, йдучи по вулиці,
І вже сонце в небі нічному світиться…
Це людина.
Все людина рухає, переставляє, змінює.
А сама стоїть і дивиться,
Давиться світлом ламп, у скло захованих,
Та все дивується…
Таки божевільна.

Запрошують мене на 27 червня в Неаполь( Італія) для участі у церемонії нагородження Міжнародною літературною премією за перемогу у поетичному конкурсі " Між словом і вічністю"( серед 452 учасників з різних країн світу маю призову 5 премію ). Пишуть, що я єдина українка- переможець ...(а премії 16 років) Поезії на конкурс приймалися 4 мовами - анг., франц., італ, іспанськ. Оскільки я не є носієм цих мов, моя поезія розглядалася журі у перекладі Ю.Лазірко ( дякую щиро, Юрію, за плідну співпрацю!) Радію, що прислужилася хоч маленьким своїм внеском задля розквіту рідної літератури, поезії, підняття її престижу у світі... А далі -починаються "ех".... :)
1 "ех" -- проїзд на церемонію нагородження власним коштом...
2 "ех"- боюся за своє самопочуття, адже це нелегка дорога після 5 хіміотерапії, ще й така температура повітря...
3 "ех" - мало часу для оформлення візи...
4 "ех"- погано без знання італійської мови...бо треба їхати з кимось, або щоб хтось з українців зустрів там...
Не хочеться перераховувати усіх "ех"... ЕХ...Але все одно приємно... Буде видано колективну антологію поезій в Італії...Такі перемоги у проміжках між боротьбою з хворобою окрилюють, підносять дух, додають сили і натхнення...Принаймні, можна поділитися цією радістю зі своїми друзями по ПМ та ФБ..

о Криме наш
так прагнуть справдитися назви
і Чорне море має стати чорним
а ЮБК - священним Варанасі
сюди приїдуть бідні і багаті
і шахтарі і чесні казнокради
вже не засмагнути
а смажитись
під благодатним сонцем
край пансіонатів

о Криме наш
і оживуть безлюдні пляжі
і трупи довго тлітимуть
на ваті
одним із перших
згорить єлейно-мавзолейний
і море лєнок, вовок
спрагло зажадають
як вождь палати
десь на узбережжі

о Криме наш
вода солона кожну крематуру
оберне в благородну сіль землі
і сотні барів опанують
нехитрий список
поминального обіду
і стане ритуальним їдлом
шаурма
символізуючи загорнуту у вату плоть
цукрова ж вата буде всім скорбящим
на десерти

о Криме наш
заводи з виробництва вати
по всіх містах
безкрайньої вітчизни
дадуть місця робочі
пенсії і пільги
попи твої
не гірше від брахманів
служитимуть гарячі панахиди

о Криме наш
туристів міліони
з усіх усюд
найбільше із гейропи
приїдуть на твої страждальні гальки
і скажуть слава слава вам кримчани
о мудрі і безмовні спостережці
і будуть вам кидати
долари і євро
за ніч у прибудованій халупі
і жодні санкції не спинять
твого тріумфу
на сакральному багатті
о крим-ато-рію
священна земле
перехід до раю


2015

біжи
краплинами по моїх вікнах
усміхненим півмісяцем
заглядай у шиби
вилискуй
павутиною на сонці
співай птахою на сусідньому дереві
ховайся в його листі

буди
променем раннього сходу
протягом з незачиненого вікна
стукай листами у двері
і втікай місто за очі
бо я вже виходжу із дому
щоб спіймати тебе
в обійми


2015

Ми шукали ідеали – всього мало нам було. Ми співали, ми кохали, та шукали ідеали.
Ми усіх людей питали, ми питали неба. Ми шукали, ми шукали!..
Але ми, дурнí, не знали,
що вже їх –
не треба.

2014-2015

у моєму серці живе синій птах, який
хоче вирватися,
але мої ребра для цього заміцні,
і я кажу йому, сиди там, я не дозволю
комусь
побачити тебе.
у моєму серці живе синій птах, який
хоче вирватися,
але я топлю його у віскі й душу його
цигарковим смородом,
щоб курви, бармени
та бакалійники
ніколи не дізналися
про
нього.

у моєму серці живе синій птах, який
хоче вирватися,
але мої ребра для цього заміцні,
і я кажу,
затихни, невже ти хочеш,
аби все пішло коту під хвіст?
невже ти хочеш
вибити мене з колії?
зірвати мої продажі
в Європі?
у моєму серці живе синій птах, який
хоче вирватися,
але мене не проведеш, тому я випускаю його
тільки вночі,
коли усі сплять.
я кажу йому, я пам’ятав про тебе,
тому
не журись.
потім я зачиняю його,
але і там він продовжує співати,
бо я знову не дав йому
померти,
і ми засинаємо
разом,
поєднані нашою
таємною угодою,
і цього достатньо,
аби змусити чоловіка
плакати, але я
не плачу, а
ви?

1992

У день коли небо і ріпак
дозрівали на прапор
коли мак узаконили
і трава чекала своєї черги
символізуватися
приходили до тебе
циганчата в гості
пухка молодиця
ламала їм такої ж булки
ті звикло викидали їдло до смітника
жінка репетувала
альтом
циганчата виводили
чи то колядку
чи молитву на ніч
їхня смаглява шкіра
рикошетила краще ніж бронь
кому осудом
кому настирними питаннями
кому планами на вихідні
випадково влучило
навіть у сонце
ледь встигло прохрипіти
я ж ваше
циганське
і всі покотилися
кожен за своїм
квитком


2015

...насолоджуйся кожним моментом свого життя, будь задоволений життям, воно коротке, немає часу, щоб жаліти за те що ти вже зробив...не витрачай час на непотрібні переживання, лови кайф від кожної прожитої секунди...

Хах... трохи смішні... трохи обезбашені... молоді...нежонаті...безтурботні...водночас...весь час про щось думаємо...а кажемо, що думати немає сенсу...любим...дуже-дуже...один одного...і навколишній світ...шалено закохуємося...про що потім половину життя жаліємо...і все одно згадуємо з задоволенням...не ображаємося...принаймні стараємось...розуміємо всіх і все...при тому не розуміємо себе...допомагаємо дорогим собі людям...і на жаль деколи не помічаємо помочі і уваги інших за що потім...коли вже трохи запізно жаліємо...і починаємо розуміти...пробуємо виправити...а вже пізно...шукаємо чогось нового...а знаходимо...таких як ми...знаємо...що все буде...супер...але все одно сумуємо...надіємось на краще...але знаємо...що краще ненадовго...хоча...чекаємо його як з моря погоди...робимо так як не хочемо...і потім переробляємо все одно на свій лад...говоримо...що думаємо...робимо..як вважаємо за потрібне...ми унікали...але і нічим дуже не відрізняємося від інших...хіба почуттям гумору і захопленнями...ніщо робить нас особливими...все решта робить нас такими як всі...ми не хочемо мінятись...життя заставляє...а ми і далі залишаємось такими якими ми були...навіть вік не міняє наших дитячих мрій...які ми потім здійснюємо для своїх дітей...таке життя...воно класне...а ми ще кращі за нього...бо воно є в кожного...а ми в нього...єдині і неповторні...бо таких самих як ми воно ще не зустрічало...
от такі ми...смішні...)))
(...Н.С...)

Не подобається щось робити?
Зроби це з ЛЮБОВ'Ю!

Дратує тебе хтось?
ПОЛЮБИ його!

ЛЮБИТИ ж так легко і так приємно!

ЛЮБИ!
ЛЮБИ міцно, шалено, пристрасно,а найважливіше - ЩИРО!

І ця ЛЮБОВ до тебе повернеться!

...Н.С...

Не дивно, що залишилися вдома
Слова , думки…
А я перед тобою,
Неначе гола.
Зігрій мене, цілунок дай
і обійми…

Поховай під собою,
Сховай од всіх лих.
Прошу і плачу…

Я лише знайома…
Мене немає у твоїй душі.


02-05-15

був тут один відомий поет,
якого усі вважали надзвичайно глибоким,
і ніхто не міг вивести його на чисту воду;
але я знав, що він відкриває словник на випадковій сторінці і виписує слово, наприклад:

зимородок

потім перегортає сторінку і виписує:

Монро

потім:

сподівання

страхітливий

таким чином народжується перший рядок:

зимородок Монро страхітливо сподівається

і наступний рядок в тому ж дусі:

озброєний загін зневіри зрікається полохливого руху

я, звичайно, підозрював, що подібні поети рівно настільки глибокі, наскільки товсті їхні словники;
але, вгледівши цього, я б сказав йому: мужик, чому б тобі не зав'язати з цим гімном?

я швидко забув про нього,
але декілька років потому ми перестрілися;
він плазував,
перебиваючись на уроках дзену для нуворишів з Беверлі-Хілзу;

і я сказав йому,
мужик, чому б тобі не зав'язати з цим гімном?

а він відповів, з яким гімном?

і я залишив його в спокої,
і кожен з нас повернувся
до свого
персонального
гімна.

1972

будучи юним і спраглим а такі як сороки
радо клюють на барвисте й блискуче
тобто екзотику й езотерику
герметику й герменевтику
отож побачив на розкладці цікаву книжку
«Что такое дзен?» збірник різних хлопців
переважно дотепних
книжка була тонка якраз влізала в задню кишеню джинсів
ціна була смішна щось таке як пляшка пива
не найкращого звісно а швидше навпаки
отож можна було мене привітати з покупкою
не сподобається викину подумав або подарую кому
і от вже в есейчику вотса вичитав щось на кшталт
ти можеш медитувати і займатись йогою
а можеш бухати і слухати джез
то все дзен і саторі чекає на тебе а сансара сосе
ну там ще багато цікавих історій було
коани анекдоти тощо алмазна сутра нефритова флейта
але це мене прикололо найбільше
тоість розумієш ти можеш бухати тобто жити як жив
але насправді це духовна практика така
своєрідна аскеза ти просто як франциск з асізи
той проповідував птахам і собакам
а ти напиваєшся і розмовляєш із уявними друзями
а потім раз уяви собі
приміром йдеш просто посрати
а хтось ненароком вимикає світло у вбиральні
і мать твою осяяння спадає на тебе теплим літнім дощем
і тобі на все решта ти просто ложив
ти просвітлений ти святий п’яний в сраку аскет ти будда
бентежили мене перспективи тоді такі
та й досі бентежать

може навіть від того що досі разом
живі нетверезі та розуміємось
передавати пляшку з рук в руки
голосно сміятись голосно говорити
пити коньяк з горла
заїдати мандаринкою
без жодної думки про думку инших
знати відповідь на всі питання
знати що відповідь вірна
і далі пити коньяк з горла
спльовувати кісточки
кидати лушпинки під ноги
припалювати цигарку від цигарки
«у статуи родена ми пили спирт сырец
художник два чекиста и я – полумертвец
чекисты пили истово кожанками шурша»
прикро що час не можна повернути
стрьомно що хочеш лише неможливого
але зрештою чого ще хотіти

нащо зібрав каміння і розгатив греблю
я ж так берегла оберіг мурний
укривала епітеліальністю її усю
сонце затуляла волоссям
аби тільки цільним лишилося пристанище надійне
вітри псами дикими рвали їй мязи розкидували плаєм
і знову цокали каменюки у білім подолі
крешучи пісню каменяра розіп’ятого
вода мертва затхла вода карбувала на округлостя її
заповіді свої на зеленаво барвуючи
фортеця неприступного пристанища упала
ти мури порозбивав поглядом торкаючи стан шовковий
викрав каміння вивіз за межу і межі усі відомі
юдою зрадливо пестив уста мареновим алізарином устелені
де почуття відчуттєво нетривкі твої
в котрих присягав і точилося миро із очей
пішов пішки проштрикнувши наостанок
списом римлянина неголеного тиждень
чи день була чи ніч
не кинув навіть альфа клич
за невидимо зриму провину вкарав укотре
і квилить зранене срібною кулею вовче єство моє
і ховаю в долонях цикорійний кварц
останній із виду свого уцілілий
як писанку чистобезкінечноврочисто зодягнену
як всесвіт неосяжну і як макове зерня
що стернею покотом пішло і не згубилося
і докотилося до ніг перекотиполем
і рукам боляче
і устам спрагло
і очам слізно
і кропиться писанка прозорістю
і добре од цього
і брила зсередини розсипається
святОсвячує відчуваю це
2015

веселий час то був
манливий і багатообіцяльний
як вмілий залицяльник
так і хотілось вірити йому
принадам правдам і майбутньому
так гарно все заповідалось
ми клялись не піддатись системі
а в дев’яносто четвертому куревський курт
прострелив собі довговолосу голову
а ми мало не плакали як сироти за тим блондинчиком
і відтоді він як і гнилозубий джонні та шаленець сід
обличчям наших постерів героєм наших розмов
дохлим героєм
і ми затято намагались стати такими ж
такими ж шаленими
та так само зіпсувати собі зуби та нутрощі
слухали їх музику якнайголосніше
пили карбідний самогон
що закуповували на точці
перед тим випробувавши міцність підпалюючи в корку
запивали червоним кріпленим
чи плодово-ягідним осінь була золота
або міцним пивом
блювали в парках і скверах
та інших місцях культурного відпочинку
реготали коли вечорові перехожі сахались нас
перебігали на инший бік вулиці
а потім дивились нам вслід та спльовували
"недайбоже таку дитину"
двадцять років минуло потому
і отак сидимо собі пліткуємо
піджаки на спинках крісел краватки послаблені
рукави білих сорочок закочені
манжети мають бути чисті
запонки поблискують
п’ємо коньяк жлобськи заїдаємо лимоном
просимо принести тарілочку зі сиром
«гляди брате панк нот дед»
киває братик на якихось хлопчаків що в парку навпроти
на лавці передають літрове пиво з рук в руки надпиваючи почергово
нот дедбратіку нот дед
я не був щасливим тоді
не конче щасливий зараз
то що іще скажеш
звісно ми ще трохи живі
ми розминулись зі своїм часом
як в довбаному морі довбані кораблі
без видимих ознак ушкоджень

Окрушини збираю миті слова напівпогляди
Пощо бджолі цвіт який не дарує меду
Забитися у собі світ так швидко втікає
Збираю аби посіяти серце не може чекати
Виноградова лоза цупко обвила ноги
Тягнеться до сонця вино капає
І застигає стигматами

Цвинтар - це наче хмарочос,
Якого поклали на землю
І постійно добудовують
Все нові й нові квартири.

Віко труни чи надгробок - це наче вікно,
А до вікон зазирати негарно.
Та все одно скоро всі підуть
Подивитися кожен до своїх.

Пофарбувати віконні рами,
Повставляти розбиті мармурові стекла,
Посадити квіти на підвіконня могил,
І сказати собі "Ну от"... і, може, поплакати.

У хмарочосах-цвинтарях немає кабельного ТБ,
Телефонної мережі та водогону,
Навіть древнього проводового радіо теж нема.
Тільки з кожного вікна стирчить антена-хрест.

Все, що вона ладна прийняти, ця антена -
Це повідомлення "Христос Воскрес" і кілька молитов.
А більшого там, за віком-вікном і не треба
(Оцих нестерпних котлєт-яєць і бухалова).

З одного вікна просили передати
(І за себе й за інших просили):
"Харчі і пластмасові квіти ні до чого,
Принесіть краще молитов за спокій".

I

Він був штатним фотографом і мав кенон із потрісканим шкіряним ремінцем;

тоді таких було на всю область штуки три;

командировки розкидали його по всьому союзу; він клав на плівку всяких ташкентських керівників, що стиснули один одному руки на тлі щойно зведених заводів та електростанцій, глав обкомів, що поспішили прибути на закінчення будівельних робіт, їхніх усміхнених дружин та покірних вузькооких дітей;

а коли вертався, то бажання змити пил киргизьких і т.д. степів та уповноважені погляди ставало нестерпним, і він забирався на вершини недобудованих багатоповерхівок, ставив триногу і знімав місто, в якому виріс, доки воно не помирало у заході, на чиєму полотні виднілися второвані шляхи фабричних димів;

“…щоб уявити, якими очима кондор бачить Анди, над якими летить, варто подивитися в об'єктив” – щось подібне він підлітком вичитав у енциклопедії, і саме тому все склалося так, як склалося

II

Потім часи стали псуватися, але не так швидко, щоб він міг це помітити;

у дев’яносто першому три кулі влучили у пульсуючий м’яз поза ребрами, й він уже не згадає їхній порядок – так, ніби усі вони, попри закони балістики, вилетіли з одного ствола одночасно, дружина, інсульт і ці двоє на жигулях з якоїсь чи інспекції,чи кооперативу, чи профспілки, які заявились на його хотянівську дачу і забрали кенон зі шкіряним ремінцем;

просто увесь цей час його кенон із цим довбаним ремінцем, що постійно заважав сконцентруватись, ні, навіть не кенон, очі його кондора були казенною власністю;

він стояв на літньому ганку у джмелях та квітах; позаду під вишнями хилитався гамак; вони кинули апарат і триногу в багажник і поїхали, здіймаючи спекотну куряву

III

З тої пори минуло два з половиною десятиліття, і ось він лежить і уривчасто бурмоче це все, а поруч на тумбі стоїть недопита прострочена упаковка кефіру; і він збиваючись питає невідомо в кого, чому ніхто не прийде і не принесе йому свіжий кефір, натискає на кнопку виклику, прибігає рудоволоса медсестра і довго стоїть над ним, не розуміючи, що від неї хочуть, а він трясе її руку і благає вийняти кулі, щоб кондор знову побачив гори;

вона відповідає, що може лише дати йому анальгін з димедролом внутрішньом’язово, а краще внутрішньовенно, і що це чи не єдине, що входить у її сестринські повноваження, а виймати кулі – справа хірурга, який зараз дуже зайнятий;

то коліть уже, аби старий нарешті відрубився і не заважав, озивається голос із глибини палати, і рудоволоса медсестра розгублено шукає в шухляді шприц

27.03.2015

пані та панове
ця історійка як зрештою і всі історійки такого штибу
сповнена розпачу й віри а також довіри до світу
який загалом і не заслуговує на аж таку поблажливість.
отож він нащадок шляхетного роду барон блондин арієць
гаупманом у невеликому концтаборі зустрічає її
красиву і розумну єврейську дівчину
загалом таке поєднання трапляється найчастіше
ну в сенсі що ці дівчата найчастіше такі є
красиві та розумні з гарним культурним бекґрандом
це все східна кров я так думаю та особлива увага оточення
отож він забирає її з бараку та поселяє в себе
ну трошки порушення звісно але завжди можна домовитись
отож пиячить з комендантом каже що йому потрібна покоївка
ну і всякі розваги
«ну карл ти ж розумієш нас чоловіків
не з денщиком ж мені ліжко прибирати
рем на такому спалився» і спільний регіт
домовляється з внутрішньою безпекою
«хлопці коньяк і шнапс а також водка скільки подужаєте»
ще з кимось з ким варто домовитись а не залякати
дарує їй купу всяких цяцьок намиста моніста
ланцюжки переплавлені зі зубів
браслетки
шовкові панчішки зі швом
нічні сорочки щойно з пральні теж шовкові
порцелянові ляльки
теплі пухові ковдри
матраци набиті волоссям справжніх блондинок
можливість бути ситою
та дивитись із вікна
на колону людей яких щовечора ведуть до лазні
читає їй гьоте і шіллєра і ніцше і метерлінка
та розповідає що все скоро скінчиться і
вони втечуть від цього безуму в нейтральну швейцарію
«російські танки біля варшави розумієш союзники перейшли ардени
тисячолітній райх загинув і тільки біснуватий цього не розуміє»
на недільній вечірці вона танцює для панів офіцерів
а карл урочисто каже «панове варто закінчувати це все
батьківщина в кільці сил зла кожен має бути на своєму посту
тобто друзі ви розумієте настав час кожному подбати про себе
є радіограма пропоную всім випити навстоячи ми ліквідовуємо табір
розпочинаємо завтра з бараку номер сім»
вночі вже не гаптман а
майор хрест із дубовим листям за особливі заслуги
спраглий ніжний та пристрасний
«нам варто втікати як я й обіцяв» говорить «збери речі не забудь золото»
«вберись в робу інакше не можна і піди попрощайся з родиною
вони в бараку номер сім я беріг їм життя як міг виїздимо вночі»
ввечері він п’є хильцем шнапс при вікні
плаче
дивиться
п’є шнапс захланно спрагло
проливаючи на розстібнутий мундир
як вона з рештою бараку йде в лазню
кожен має бути на своєму місці зрозуміло ж
через десять років
після полону в союзників інфільтраційних таборів
зневаги та принижень денацифікації
він заступник міністра фінансів землі баварія
напише чудовий роман сповнений непідробної щирості
жалю за згаяними роками розпачу та сум’яття
про безжальне колесо історії та закохану пару
яка протистоїть репресивному апарату злочинного райху
(це воно цитата з рецензії) роман став бестселером
і перекладений того ж року на півдесятка мов
в англійському перекладі назва звучить
«Desdemona must dai» і відзначений як вклад
у боротьбу із неофашизмом що якраз підіймає голову

насправді все значно простіше
значно простіше
не варто шукати складних пояснень
тим паче шукати якихось проблем
чи вирішення вічних дилем чи питань
чи зрештою котрих завдань чи виконання прохань
а вони і так ховаються як мухи
маніхеї таки помилялись
і це навіть не дивує нікого
боротьбу припинено не сьогодні навіть
тим паче не вчора чи позавчора
добро змагає що краще
і зло долає ще гірше
і зранку вставши до праці ти робиш помилку
так само звично
як чистиш зуби чи готуєш каву
що зрештою геть несуттєво
так само як не важливо
які таблетки у твоїй аптечці
наскладала рухами нервовими
якщо в тебе направду є аптечка
із пігулками синіми і червоними
як звати твого кота
якщо в тебе дійсно є кіт
які книги читаєш
якщо читання тобі направду смакує
суттєвим в такому розкладі є те що ти знаєш
достатньо всміхнутись взяти одне одного за руки
це так само просто як вийти з трамваю на своїй зупинці
ти випадаєш з матриці не бійся там десь матрас
і загалом байдуже що вони
зупинки оці
визначені наперед адже у визначеності отакій є свій шарм
як для кожного покупця є свій крам
і ти звісно вибираєш і визначеність і зупинку і крам і шарм
а також инший трамвай само собою инший трамвай
як же инакше
і матриця дістає жорсткий облом
і клацає єблом агент сміт жалібно

Холодний вітер заповзає під шкіру.

Сніг із полонини, ніби кіт,
Злизує сметану тепла із тарілки ранку.

Цвіт ранньої груші скучає за бджолами,
Що обурюються голосно у вуликах,
Доїдаючи вчорашній мед.

А я минулорічного із дна банки
Нашкребу дерев’яною ложкою
І намащу ним лезо променя,
Що схожий на слово.

Може зігріюся розмовою з тобою.

Очищу душу…

Умию лице цвітом вишні,
Що летить у небо.

18.04.15

А гори були білі-білі,
Із сивими бородами доріг,
Немов тисячолітні старці.

Зупинився день
На самісіньких маківках
А ноги місять тісто ночі,
Щоб до ранку викотити людям
Круто замішену на радощах учорашнього дня
Велику і гарячу паляницю сонця.
Любуйтеся всі, у кого є вічна потреба краси і мудрості.

Учора я відтинала один за одним окрайці сонця,
прикладала їх до свого серця - і не могла його відігріти.
В моїх кишенях повно сухариків,
а сонце, як і раніше, весело перебирає павутину неба.
Боже, твоє всепрощення безмежне.

2013

Я більше не хочу писати нікому віршів,
Не тягне на лірику
Навіть не хочу слухати такі пісні...
Напевно перегоріла,
Хочу писати про сонце, сніг
Можливо про те, як сніжинки
Розбиваються об асвальт,
Але ніяк не про світлий ваш сміх
Хочу писати про те
Що турбує не всіх..

зальцбург інсбург всяки бруки
а тут містечко галіційське городок
це певно фармацевтові на муки
війна повія шпиталь і амок
он тут бачиш друже стоматологічна поліклініка наша
тебе зуби не болять до речі а то порішати можна недорого
от і в цьому будинку у них тоді госпіталь був
а таке сам розумієш халявний спирт дешевий кокаїн
він і так як це краще сказати трошки неврівноважений був
ну там ранкове похмілля носова кровотеча постійна
кокаїн тоді так само бадяжили із фігнею всякою
ну і ці постійні військовики їх розборки з місцевими
москвофілів там мадяри вішали чи баб ґвалтували
то ж війна всі в шоці завтра не існує бої під рава-руською
постійно нових поранених підвозять калічок таких без ніг без рук
ну а він дитя барокове а то для ока втіха і вірші писав
до речі говорять що зовсім нефігові такі вірші
я правда не розумію їх там якісь візії в нього непонятні
діви цнотливі якісь прикинь в госпіталі то військовому
де кілька сотень калік здихають помалу але постійно
і так само постійно нових привозять і кількадесять дів колись цнотливих
а він молодий такий фацет і доктор і спирт у нього в кабінеті і чистий
і кокаїн у кишенях носить у пудрениці срібній із маминим портретом на кришці
утрирую звісно але десь так і виглядає то мені чого він так
певно забагато йому то було дівки і спирт і кокаїн то ворохобне поєднання
от він і ну ти розумієш звідси його в краків повезли там і поховали здається
а ти взагалі бодай чув колись про такого?
Георґ Тракль? Ні, ніколи, я ж не читаю німецькою, і поезій теж не читаю
та ну його читати таке

,
Вже не заради мене
А так , для приколу.
Голос охрип став немов
Старий динамік рипіти...

Знову кидаєш палити,
Набрид сморід,
Який завжди з тобою...
Не захотів молодим злягти
Нарешті вирішив спинитись

Знову кидаєш палити. ...

Я кульочок говіркий,
розмовляю як іду.
маю довгі вуха -
і все ними ношу.

я кульочок подорожній,
скрізь і всюди йду:
і в школу, і в садочок
подорожую.

я кульочок сильний.
я все ношу.
принесу додому
молоко й сметану
і цукерочку.

ти у мене поклади
вафлі і цукерки.
бабусі віднеси
і друзям вділи.

ти усіх почастуй,
цукерочок не жалкуй.
я буду ропотіти-промовляти,
аби всім цукерку дати.

лютий 2015р.

На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з них не намірявсь подряпати чи там укусити.
Каюсь не словами(бо ж мови наші різні),
а молоком, яким ділюсь щоднини.
Дивлюсь зі сховку, щоб не налякать бездомну пару.
Не знаю, чи вибача вона мою задавнену провину.
Та все ж спадає з серця часточка вини.

Це ж так нормально -
віддавати тобі усе
ділитися з тобою останнім.
я стаю здатна творити дива -
нагодувати тебе скибкою хліба
(Ісус мав п'ять хлібин,
але й ти не натовп,
хоча встеляєш квітами мені дорогу,
а потім кричиш: Розіпни!)

Пролітала ворона подвір.ям,
де бились двоє хлоп.ят.
і прокаркала:
кар-кар, карррр....
не треба чвар.
ви м.яча поділіть,
дружбу не женіть.
Бо цінніша дружба за м.яча!
кругляка поділіть:
раз Іванку, раз Петру,
по травичці покотіть.
і у веселу гру
друзів запросіть.
кар-кар, карррр....
не треба чвар!
з тим і полетіла
мудра ворона.
бо цінніша дружба за м.яча.



2015р.

Над тобою, згорьована Вкраїно,
навис не просто орел, а двоголовий.
Найжорстокіший в усій орлиній зграї.
Скільки ж бо крові виточив він із тебе!..
А все замало.
Та ще й глузує: «Моє гніздо скраю.
То між собою горобці б’ються»,-
одна пащека світ оглупляє.
А друга – тишком-нишком
вороння вірнопіддане в Україну насилає.
Постаріли немічні європейські орли.
Бояться двоголового.
Лиш клекотом невиразним заходяться.

I
[ми були народжені, щоб вирощувати рис. Ми довели мистецтво молотьби до досконалості, так як від цього залежала вірогідність прожити наступний день. Кожного ранку ми виходили працювати на поле під пильним наглядом вартових. Багато з них були нашими односельцями, але погони, що з певного моменту починають прикрашати твої плечі, виривають тебе з корінням із минулого, в якому ще живе твоє дитинство]

[ми збирали урожай, а потім ходили по колу і били ціпками густу вологу землю, заслану колосками, спостерігаючи, як назовні зернина за зерниною вибивається новий сенс і засіб нашого існування]

[і знаєте що]

[ми будували державу і працювали заради неї. Ми були першими свідками того, як здіймається з колін Батьківщина, і коли автоматник розряджав магазин у слабосилого виродка, що насмілився знеможено впасти, ми знали:
кожна куля, що вилітає з дула, кожне тіло, що скидається в яр за селом, кожна стерта підошва іде нам на користь і возносить увись]

[і я теж це знав]

[і, тим не менш, в якийсь момент я кинув свій ціпок і побіг. Услід не стріляли, а лишень посміялися, бо неподалік був гарнізон, який не церемонився з тими, хто вештається без діла]
[я відчував, що скоро впаду, і врешті-решт це сталося на порослому чагарником острівці мулу біля струмка]

[мені снився рис]

[а коли вони верталися з роботи, то проходили повз мій чагарник, не помічаючи мене]

[двоє моїх односельців зупинилися перепочити зовсім поряд від схованки. Вони обговорювали кількості обробленого рису, прямо пропорційні довжинам життів. Один із них сказав, що сьогодні напрацював більше, і другий задушив його на місці, а автоматнику пояснив, що задушений був агентом ворожого впливу]

[автоматник застрелив другого, бо знищувати ворогів держави можуть лише автоматники – простим смертним наказано вирощувати рис. Мені здалося, що перш ніж спустити гачок, автоматник про щось подумав]

II

[я тікав ночами, обходячи огороджені дротом забуті мінні поля, випалені напалмом згарища та пустирі, з яких стирчали руїни дзотів та скелети згорілих танків. Я тримався подалі від винищених каральними загонами поселень, бо тепер там у будинках жили вовки. Зрідка натикався на селян, що верталися з молотьби, і тоді доводилося опускати очі]

[одного разу натрапив на іржаву вантажівку з кузовом, заваленим вицвілими старорежимними пропагандистськими листівками, і заночував у ній, але в основному задля ночівлі доводилося шукати чагарники]

[увесь час я прагнув лісу і нарешті його досяг. Це була межа рисових полів. Тут було набагато менше мін, хоча подекуди траплялися поруйновані дерев`яні бліндажі]

III

[на п`ятий день від мого входження до лісу наштовхнувся на партизанів. Я навіть не уявляв, за що б`ються ці, але вони самі поквапилися усе викласти:
справа в тому, що рисова ідея псує і виснажує соки Вітчизни, і тому треба воювати за право ростити картоплю. За картоплею – майбутнє, говорили вони, за нею – наше істинне відродження, вступай до повстанських лав]

[ура, пронеслося в голові з полегшенням, ще є люди, готові вмирати за праведні ідеї, картопля – це не рис, вона більше схожа на справжню підвалину процвітання]

[ще поборемося]

[ще заживемо]

04.02.15

Твоє тіло покрилось судомами,
Крики просто нестерпні
Вивільняється такий пронизливий писк,
Ніби підвищили звук слухового апарата
В кволого пенсіонера

В кволого пенсіонера
Ще більше погіршився слух...
Твої очі наповнились кров'ю,
Сльози вже давно не прозорі,
Твоє тіло спричинило "забастовку"
Революцію болю...

думаю про воду яка повагом збирається на носику погано закрученого крана
як падає вона поночі самогубцями зі щонайвищого мосту краплями в раковину
як глухо і страшно непрочитаними листами розриває се падіння поховальну тишу
як коле вода мені розплескана кров'ю незапокоєна по рівчаках металевих тканин
як зникає вона висихає сльозами і слідами переходить пунктиром неначе в пісок
як голосить труба ніби плямкає риба губами і просить повітря ковток ще води
в цей момент кран як Бог
мені шкода його
стільки пролито марно
води

2014р.

поїхав шапіто
одиноку самотність межи очі кинув
невідворотність покинутої ляльки
останню насмішливу посмішку
самими кутиками губ обкусаних у кров
у спадок лишивши по собі
лялечко безтурботно щаслива колись
як житимеш далі
у далині відблиски вечірніх свічок міста
відбивають сяйво діамантових крапельок
галактики твоєї монодичної
молю не зрони коштовність душі
не дай розбитися і розлитися потопом собі
тримайся дівчинко
я у тобі з тобою
я
ти
єдине ціле
ми
2015

Підхоплюємося,
Заскочені зненацька
Приходом світанку,
Хапливим прощанням
Розірвані навпіл.
Одна половина плаче,
Друга сміється, –
Домашній театрик
Драми та комедії.
Виціловую сльози,
Заговорюю смуток.
Не побивайся, люба,
Невдовзі-бо вечір.
А отже –
Зімкнемся в обіймах,
Щоб знову зростися.
Ми ж дві половинки
Одного кохання.

2014

Коли сивина торкнеться
скронь
і життя як на руці
намалює на лиці
лінії...
я матиму два лиця:
від природи і життя.
я буду вечора чекати,
коли рипнуть двері
і ти ввійдеш до хати.
так само як колись
поспішу тебе поцілувати.
нас застане змучене сонце
з багряним відблиском
у вікні.
і я, піднівшись на пальці,
торкаючись твоєї щоки
так хочу тебе любити.
дзвонити до дітлахів
і чути сміх онуків...
зустрічати схід сонця
і цілувати твоє плече.
я так хочу жити...
обіймай мене
до посивілих скронь
і порепаних долонь.
і нехай картина життя
ніколи тебе не ляка.
я так хочу жити

2015 р.

Життя немов та орфографія,
Є крапки, коми ,
Знаки запитання.
Робимо такі ж помилки
Там де треба крапку - ставим кому,
Запутуємось де іменники,
Чи ж де оті дієслова ,
Шукаєм допомоги в словниках,
Але все досконало ніхто не знає
Складна штука сьогоденне життя...

Буває, лежу горілиць
І вдивляюся у синє-синє небо.
А там
Тільки одна невагома
І майже невидима
Біла хмаринка
Пливе кудись
Посеред безміру...
І я розчиняюся у красі
І свободі безмежного простору.

Буває, сиджу на вершечку скелі
І вдивляюся у синє-синє море.
А там -
Тільки одне
Майже невидиме і невагоме
Біле вітрильце
Пливе кудись
Посеред безміру...
І я розчиняюся
У красі і свободі безмежного прстору,
І серце моє білим птахом летить
Кудись далеко за обрій.

Буває, біжу кудись містом
І не помічаю тисяч людей довкола себе.
І навіть в підземці
Чи на вокзалі в годину пік
Не розчиняюся у натовпі,
А вільно пливу
Чи лечу.
Бо переді мною просто море,
Море людей і подій,
І десь посеред його безміру,
Прекрасна і невагома,
Світла і легка, наче хмаринка,
Сповнена життям, наче вітрило вітром,
Одна-єдина, як зірка у вечірньому небі
Десь там, попереду
Є ти.

Ви запитуєте,
Чи вірю я в щасливе майбутнє?
Не тішмо себе ілюзіями
Про науково-технічний прогрес:
За два тисячоліття –
Ніякого поступу
У царині душ!
Бо як брехали,
Так і брешемо,
Як заздрили,
Так і заздримо,
Як убивали,
Так і вбиваємо…
Тож яке воно, люди,
Оте світле й омріяне?

Але сотворив Бог людину
За образом своїм і подобою,
Давши їй свободу вибору.

2014

Мені дуже страшно,що я незнаючи,
Граю з чужими почуттями..
Люди не гідні такого відношення,
Я боюсь їм болю завдати,
Не побачивши, що хтось мене кохає,
А може я вважаю його просто другом, знайомим,
Або ж не розумію що відчуваю...
Боязно зіпсувати дружбу,
Знищити себе стражданнями через те,
Що винна тільки Я...!
Мені страшно,страшно не зрозуміти
Кохають, дружать чи знищити бажають,
У мене є час не помилитись знов,
Не турбувати чіюсь душу...
Я вірю в те що знаю хто мені потрібен,
Залишилось ще почекати,
Хоч чекати ще довго,
Але це того варте,варте багатьох розбитих сердець..
Уважно слідкую за думками,почуттями,
Мені просто страшно,
Страшно, що я граю
З чужими почуттями

Єдина країна наша Україна
Мучили, тужили,
Але все пережили
І холод і голод
Сотні смертей
Відчайдухи - вмирали
За життя людей...
В пятнадцать років на війну
Боротись з кровю на руках...

Знищували все на дорозі
Знищували ті , хто бився в груди
Що ми для них вороги,
Смертельна загроза...

Пережили - пережевем,
Всі описані події в Біблії
Знаєм , що знищаться маса людей
Але є віра,
Є сила і дух
Є бажання жити
Ось за це
Здобудем перемогу,
Заслужену
Відвойовану,
Омиту кров'ю.

не жбурляють як тару порожню
пляшку розпиту на двох
добротного еліксиру густого
яким захлиналися обоє в урну
якщо кохають

цупке нитковиння жиловен душі
не виривають зубом нестерпнобільним
душі котра в ногу ішла
не шматують єство
якщо кохають

у просторі без явних географічних
координатОзнак і обмежень
завуальованої дійсності
не добивають словом лопатою
якщо кохають

обірвана фраза гримнула дверима
угаптувала путь холоднечі
і вироком зробилася...
за тебе краща інша кожна
ликуй уже я переможена

2015

Мені здається, що ми з тобою герої кіно «Будинок біля озера» -
знаходимося в одному місці, але у різний час.
Залишаємо одне одному послання під дощатою підлогою,
цілуючи при цьому листки паперу.

І відбитки наших губ перетворюються на прекрасних метеликів,
що снують туди-сюди у цій сірій будівлі часу.
І простір здається нічим іншим, як вокзалом чекання потягів із повідомленнями
з минулого-майбутнього-теперішнього
на крилах яскравих метеликів.

А як ти думаєш, що таке взагалі час для того, хто чекає?
Мабуть, це важезна петля, що закидає зашморг на годинники.
Це розмінна монета планет, яка насправді для них нічого не варта.
Адже що значить час у космічно-безкінечному просторі?..

А для звичайної людини, чекання – це біль зіниць,
які невтомно дивляться у даль.
Це страх та відчай одинокості…
і невимовно солодкі секунди при наближенні листа.

Ось він у твоїх руках.

Він пахне солодким цілунком адресанта та твоїми сльозами стомлених зіниць.

16.12.2014

Наша з тобою географія набила собі гулю на лобі
і на глобусі з’явилася нова гора
Вона вся вкрита бузковою кригою і пахне сніжними конваліями,
адже у мені такого кольору смуток і такого запаху мої сльози

Наше з тобою географічне положення настільки полярне
що північне сяйво розлетілося по всій атмосфері
І тепер замість озону в ній молочні краплі суму

Наші з тобою часові пояси настільки різняться в годинах
що, коли в мене сходить сонце, у тебе воно заходить
І здається, що насправді це два різних сонця
а ми з тобою на різних планетах

Я сумна самотня Троянда, давно не полита нічиїми ласкавими руками
і не зрошена теплими стрімкими дощами

А ти – Маленький Принц, котрий блукає по своїй планеті
та шукає себе поміж хвиль океану
та прихистку в інших троянд, егоїстичних та самозакоханих,
але неодмінно красивіших, ніж я

Наша з тобою географія не дозволяє нам бути одночасно в одному місці разом
адже тоді б всі цифрові годинники оскаженіли
а піщані повтікали б на прибережну полосу
і час би зупинився для всіх довкола

Ми не можемо так ризикувати

Осідлай скоріше Морфеєвого змія та прийди до мене уві сні
саме тоді, коли будеш дивитися на захід свого сонця



08.08.2014

У прокуреній кімнаті витає дим…
від твоїх сигарет…
від випарів поту наших тіл.
Крізь відкриту фіранку ледь проникає п'янке повітря…
і вогкість вранішніх вулиць…
і голос перекрикувань самотніх людей.
А ми лежимо у цій задушливій задимленій труні…
і нагадуємо двох фараонів,
муміфікованих одним на двох простирадлом…

Однією сигаретою на двох
ми розкурюємо ладан наших минулих стосунків,
і спалюємо їхній спомин на вогнищі уламків думок,
як інквізиція спалила б мене отаку оголену…
і розпатлану
в самому лише твоєму потові і промоклому простирадлі…

Ми граємо у міста лише задля того,
аби здоланий зробив переможцю каву в постіль.
Насправді ж я махлюю,
бо називаю ті міста, в яких мріється побувати з тобою…
Тому перші і останні літери зникають з їхніх назв,
ніби скромність і виваженість вчорашнього вечора…

Розкрию тобі страшенну таємницю.
Мені подобається бути здоланою тобою…
у ліжку і в цій географічній грі…
Адже лише своєю покірністю я можу засвідчити те,
що терплю весь цей бруд і прокуреність твоєї кімнати,
і гірку та несмачну каву лише задля того,
аби принести її для тебе в ліжко
і зробити її своїми руками якомога смачнішою,
з додаванням терпкого післянічного поту
та дрібки цинамону з цнотою в моєму серці…



24.07.2014