Березень крізь літо
Руку подає
Вересню.

18.03.12

подивись у нічне вікно
тільки вічності неба слід
пролетів і жариною згас
та ще я у вікні одна

Благородство

Под взмахом шпаг, мы мерялись вопросами к судьбе.
Не велика задача:отвоевать страну,затем чтобы потом
дети смогли гордиться благородством .
Кто знает…Наверное,это так качнулись весы нерасцветшего
дерева,затем,чтобы люди стали вновь как бесплотные
голоса под озверевшей кожей от загара ночи.
Нам надо перестать трудится,как дождь,забывший
кто он,а надо работать,как цветок,единственный
в поле:под прикрытием неги.
Эти озера так пронзительно слушают наши завоевания
маленького мира невмешательства с привкусом
разноцветного туманного шпиона,с градусником вместо
души.
Ах,как мелко нынче идти вдоль реки под руку со своим прошлым.
Оно ведь такое недалекое,как сова,вздумавшая биться о порог
разрушенного дома.
Снова почувствуем сердцем на цыпочках,с шепелявыми пятками
и больными руками.
Нас вдохновило горе целого мира,где войны стали путем
к уважению старшего.
Благородны дети военных.
И только месяц тает как сотни расстеленных по улицам
плакатов бледноты интернациональной.
Ксения КИРИНДЯСОВА
31 марта 2012 года

Втомлено слухатиму те,
Що шептатиме серце.
Шемряння дощу.

Запах чаю,
Його повiльно ковтатиму,
Знаючи, що не засну.

А потiм снитиметься –
Шепiт дощу,
Шелестiння листя…

Я сплю…
I стривожено чекаю
Шепотливо-нiжну весну…

23:09

25.03.12.

Летаю которую полночь
Под золотой россыпью света
Крошечным белым платком
Как разлитое молоко
Моя милая оставила меня
Кричаще свежим вечером
И я хожу по набережной
Вдыхая новый ритм –
Минимум затрат – максимум удовольствий
И моя душа и кости
Пропитаны блядски красивой жизнью
Распущенной
Как черные волосы негритянки

А ти мовчиш так, ніби риба,
а я чекаю .
А ще я знаю –
риба віщує дитя.
Холодно, я плавати не хочу,
тому до тебе не втечу,
будь спокійний.
Хоч хвилями скажи,
покажи
чи не болить чого.
Жаль не відкладеш ікру ,
Ти кажеш: «так помру» :
ти - риба-чоловік.

Дивовижно,
Як погідно, тихо
Спливає березневий вечір,
Торкає плечі,
І течії
Чортомлика закутує
Вовняним шарудінням
Сухого очерету,
Осокору,
Ранньовесняною смутою,
Міжчассям, позачассям,
Як стомлено переступають хвилі
Пороги льодяні,
Як тревко золотяться літаки
Над нивами,
Як знехотя, поволі
Синіють, бузковіють дні,
Як щемно зазирають ув озера
Талої води, розлиті по полях,
Дві літакових смуги,
Щойно народившись
І танучи в небесних колах,
І очі, очі, гілля, сніг в ярах,
Ні спокою, ані же тої туги
– Диво зародження,
Передчуття буяння,
У скронях стукіт.

2012

когда я придерживаюсь подлинного идеала
я слышу свой собственный внутренний глас Божий
и откровения этого голоса даруют мне успокоение и воодушивление
и направляют меня в моей жизни и деятельности
2012г.

когда ночь обнимет тебя
слушай тишину сердца
услышиш голос Бога
2012г.

Нежными ветвями меня коснулася верба
И оживилась тишина:
Постройте Мне храм внутри, чтобы
Я ЕСМЬ могло войти
И жить там среди вас.
2012г.

Я люблю тебя
Холодная и сладкая
Великая Пирамида Бога
Сохранять свет мы пришли на Планете Земля
И крепко должны стоять
Как стоит Великая Пирамида
2012г.

бринять білими бліками бурульки
воскресає весняна вода

* * *
далеко за містом пасуться тіні осені
струмує із зір молоко
яке на ранок місто вип’є із кавою

* * *
сивіє небесна вись
скроні алей сиві
цієї ночі з деревами
танцював Шива

* * *
день гуде джмелями
сонце босоніж біжить
по анемонах
десь поруч блукає душа

м. Кіровоград
2011 р.

«...Поніс дань
опер Омелько,
морпехить: бити люд до ран…
Ні гуртів, ні доль! Овруч!
Відвал у роти «Два Вітьохи»
ти хотів, авдитор?
У лав дів - чур володінь!
Вітру гін, народ - юлити б
тихе промокле море
понад СіноП!»

«...Ладна сіромаха,
червлена Шанель в речах
Амор і сандаЛ!»

"...Мантри псів ідолам –
Мало діві.
Спирт нам!"

сьогодні безсоння кішка
пробігла побіля мене,
заглянула тихо в ліжко
і вивела в синє небо...
мрійливі дивились на мене -
чого ж бо людині тут треба?
мене не питайте, а кішку,
що нині була біля ліжка...

давай пограємо у ніжність, -
у порно ми вже програли, ніби в блекджек:
кожен лишився при своїх фішках,
зі своїми розкладами і при своєму виграші,
самотнім…

коли постійно ставиш на чорне в своїй душі,
чорне стає душею, але все ж важливо,
куди почергово, мов шахові фігури,
зникають наші маленькі пустотливі негретята,
наші маленькі сірі скелетики,
які вже давно переросли свої великі темні шафи
і вирвалися на волю
львівськими левами,
київськими трансформами,
гострими легкими дротиками…

у саму десятку нашого спільного хворого серця,
що тепер майорить червоною цяткою
на японському прапорі
невдалого сходу нашого західного кохання.

давай пограємо у ніжність, -
більше ми вже програли.

2012р.

они
не равны и не различны
они уникальны
ИБо создают дом изобилия радости
сердцами любви
2012г.

в тишине сладострастной - ты да ночь...
звонко плещется ведро
в глубине колодца любви
а с рассветом истомится ночь
и нитями здоровья и молодости
искрами радости в горах
расцветут полные жизни небесной красы
незабудки...
2012г.

плещется капель серебра в глубине колодца...
2012г.

«...Мартові коти - рок на даху - заказуха!
дань – корито. ківот раМ»

«...Тупак і даль. вила до пуза в кукурудзі…
здуру Кук – в азу подали. владі – капуТ!»

«...Престол оман від хама.
замах дів на молот - серП»

«...Страдник,
в кубик чотири точки букв,
кинь дартС!»

«...Я і рот Сірку закирпанив!»
унищ вік, "табачнік"!
вороняччя норов
кінча батьківщину…
вина? приказ – укр. історіЯ!!!»

одинокі гори не бувають:
як високі - небо зустрічають,
як низенькі - то свої дива.
одинокий, значить, не гора.

Не сон, а марево –
на небі зарево.*

Півглобусом поляна.
Благоговіння мить.
Миряни –
фігури шахові.
Зелено-килимова дошка.
Всесвітня проща?
Безмовні,
Нерухомі
В урОчистій судомі

(Земля в очікуванні дива.
Осанна. Мить така вразлива...)

На неба осяйному
Полотнищі
Сонце. Місяць.
Ближче й ближче
стрічаються
небесні два світила...
Легка півтінь серпанком,
Землю вкрила.

(Тисячі мов затерпло на хвилину....)
І дивотворну бачить люд картину...

Запломеніло,
Променіло,
Озвалось Небо.
Виразно-гучно
Промовляло
Лиш до тебе.

(О, недовірливий Хомо...)

Вогнями-нями
Небувалих кольорів,
Програмами
Ще ненаписаних кодів
Ввімкнувся монітор
В обіймах неба.
Строкаті фрази
Мерехтіли наче стрази
Кириличні лякали
Викрутаси
Й рядки незнаних
Мов програмування
Складалися у слів простий
Узір...:


СКАЖЕШ ТЕПЕР, ЩО МЕНЕ НЕМА?

Наше майбутнє
У твоїх персах
Молоком піниться…

18.03.12

«Давить воші – переділ?
і лад?
вівтар комедії
і «демократ»
вів далі…
лідере! пішов ти в аД!»

«Ти вор!коли шкуру
на барабан – у рук
шило кровиТь!»

"Ад нала – бандур бандура!
марудна брудна баландА…»

«Он «лібе добкін" є нік,
бо дебільнО»

«Мо’ до ран залив ази ребром дуба.
будьмо! бери вила з народоМ!»

Давно не слухала такої доброї тиші
на віях каштанів набрякають дощі
тепле небо калюж
вистилає дороги

"...Іллі коваль і не вздибав.
забаві журавель несе весен лева ружі.
ваба зваби дзвеніла в окіллІ."

"...І вин гомін ладану
висушить тишу сиву
на дальнім огнивІ."

"...І розмір – гак місяця – сімка.
грім... зорІ..."

"...Сили лома. зима.щомиті діяти раби!
сибарит я? і діти мощами замолилиСь?"

"...Едіп боров - хліб ти мав од учителя.
лети чудова мить. біль хвороб підЕ."

"Не чув учень…"

Напівсвідомо квітка пелюстку губить
і вітер жене її на захід
там шпиль її зловить
     і стане вона знаменом

Не питай мене звідки
цей вітер дме
він поле лиця мого витер
щойно сніг зігнавши
із поля землі біля краю
звідки пам'ять іде
по брижах на погляді
прапор шукає
на цитаделі вітрів
     білий як квітка

Пешкою стою на той шахматной доске
где расположены Ночи и Дни
Ты за кулисами масок
правишь ходы...
Играй
бегай
останавливайся
умирай
возрождайся...
2012г.

"...Кинь в очі:
до вола - ріллі рало,
воді - човниК!"

«...Оксамитна бутель.
пісок. в косі плету
банти, маскО!»

«...Оду чарівника забудь
і дуба закинь.
віра – чудО!»

"... Оре зорі в яру –
васильки никли...
Савур... явір... озерО."

"...Не мрак орд на сцені!
кінець, Сандро, «КармеН»!

Империи, созданные силой невежества меча,
Разрушаются до основания.
Ни один великий полководец
Никогда и ничего не завоевал.
Все победы путем агрессии - сплошной самообман.
2012г.

На завтрак чай с жевательной резинкой.
Холодной водой вымываю сон из глаз.
Не хочу знать, где ты проводишь свои дни
И кто звонит тебе по утрам.
Просто в номере одного из отелей
Двое мечтали о жизни…
Прости, если у них никогда не будет свободы,
Чужой свободы.
Все уходит, но последнее останется
И когда ночь захлопнет дверь,
Я увижу твое апрельское лицо,
Смотрящее в лето
И глаза
И губы
И дыхание…
Туда, куда я падаю, нет дна.

Місто продовжує дихати
Так само ритмічно
Потрапляючи в кожну ноту
Нікому не відомої пісні
І тільки наші душі
Втратили це вміння
Назавжди?
Ні
Це, як показовий виступ
Шлях до пізнання сутності
Зайдемо в книжковий магазин за мапою?
Я, як завжди, на своїх двух
З думками у голові та порожнечею у грудній клітці
А ти - особистим літаком
Щоб швидше
Так, швидше, а не пафосніше
І нехай на фініші
Я буду з побитими ногами
Ранами на руках
Та порізами на шкірі
А ти - як завжди, ідеал
Все ж навчиться жити знову лише один із нас
Як думаєш, хто?

17.04.2009

Хочу, щоб через тиждень настав кінець світу
Але так, щоб про це ніхто не знав
Окрім нас
Тоді все-все життя вмістилося б у сім днів та шість ночей
На сьому нас не стане
Спочатку ми б сиділи на даху з філіжанками міцної кави та цигарками
Моїми пахучо-яблучними, та твоїми - з доволі неприємним, але так звичним запахом
Зустрічаючи світанок та роздивляючися смерть зірок
В очікуванні власної
У другий день ми би просто нічого не робили
Спали, абощо
Даючи відпочинок втомленим випробуваннями світу тілу та душі
На третій - впали б у дитинство та робили дурнуваті вчинки
За які нормальним людям, мабуть, було б соромно
Наступний день ми би присвятили музиці
Вона ж і є життя
Зіграй останній реквієм
Ніхто не зрозуміє тонкого натяку
У п*ятий день здійснимо маленькі мрії
Погуляємо по хмаринкам з парашутом за плечима
І можна не боятися, що він не відкриється
В будь-якому випадку, тепер нічого не страшно
Передостанню добу давай проведемо далеко одне від одного
Щоб встигнути зрозуміти, наскільки сумуємо
І не можемо окремо
А на сьомий день побачимося
І цей день мине під знаком пристрасті...
У палких поцілунках кожної клітини тіл
У останніх зізнаннях у коханні
А о двадцять четвертій нуль-нуль ми вибухнемо найпекельнішим оргазмом
Віддаючи світові все те, чого йому не вистачало
Вибухнемо. І всі разом з нами
За компанію
Кінець


09.06.2009

на життєвій ниві будемо разом
нам для щастя треба
сімейного затишку
і голубінь мирного неба
2012р.

Смажусь.
А так не хочеться! Вогонь
не випускає із долонь
аж до плечей таких червоних...

Зважусь
почати день зі сплячих скронь -
за мить спалахує вогонь
в усіх життєво кращих зонах...

Подих
я переводжу раз у раз,
але тече повільно час -
не висихає джерело це...

Хто їх
понавідкрив у надрах мас -
горіти схильних раз у раз,
разючих до пожеж емоцій...

Воском
перебинтовую вогонь,
благаю вироків либонь
до мене трохи хоч люб'язних...

Мозком
волаю "Господи, боронь!
Ну що знайшов в мені вогонь?"
Та небо вище мрій невчасних...

Смажусь...



24.03.2012

Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.
Р.S.
Чи варто дорікати мавпочці,
Коли ж і люди не збагнули,
Що чуже життя дано Всевишнім
Не для твоєї втіхи чи розваги?

Іще не був хасидом Мордехай
Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
Коли казатимуть про нього, вже як раббі,
Що з ним навчання й молитви, їжа та сон –
Це щось єдине, бо тільки так душа
Може дійти до джерела свойого.
Ні, був Мордехай тоді звичайним торгівцем.
Їздив по селах і містечках із дрібним товаром.
Сім’ю цим годував та відкладав дещицю на етрог ,
Без чого важко уявить собі Суккот.
Ось і тепер їде у місто Мордехай із наміром одним –
Купить етрог там щонайкращий.
Співа пісні в погожу осінню днину
І птаство начебто підспівує йому.
Та раптом що це? Неподалік хтось плаче?...
Так воно і є: за рогом чоловіка бачить Мордехай:
Стоїть навколішки той і плаче над конем.
Злізає з воза торгівець, розв’язує капшук
І, не питаючи, що сталось, віддає усе, що мав,
Та й поверта свого коня додому.
А по дорозі так виправдовує себе:
«Яка різниця поміж тим, що всі казатимуть
Благословення над етрогом,
А я над мертвим конем сказав його».
Не думав доти торгівець про всякі там дива,
Та як в господу увійшов, повірив:
Стояв і золотом переливавсь такий етрог,
Що тільки в снах і міг присниться.
«Спасибі, друзі!»- тільки й сказав,
Бо не в чудеса, а в дружбу вірив.
----------
Мордехай із Несхіжа (1742-1800) – спочатку рабин в Галіції, а потім у Несхіжі. Набув такої слави чудотворця, що невдовзі припинив свою практику. Всі, хто знав раббі Мордехая, говорили, що в ньому втілена душа пророка Шмуеля (Самуїла). Він віддавав перевагу практичним справам, стояв на чолі групи хасидів, котрі підтримували громаду в Землі Ізраїлю. Вчення раббі Мордехая зібрано в трактаті тлумачень Тори «Рішфей еш» («Іскри вогню»), а чимало його висловлювань вміщено в книзі «Коль сімха» («Голос радості») Сімхи Буніма.
Етрог –плід, що нагадує велику цитрину.

А дно?
і вони мудрі там!
а дурні та хитрі там?
…муз оракул: зорі.
на жаб ворони лили воду
і даленіла повня...
не той ліг на муть
(«вік вовків»!) туман -гільйотен.
Ян в опалі - не ладі.
удови лили норов бажань!
і розлука – розум…
матір тиха - тінь руда.
матір - думи нові-
однА.

Ось так завжди, писала б і писала,
Про ті картини давнього життя,
Коли ще, босою, на вигоні гасала,
Пташок ловила, хоч знала, що дарма.

Я їх ніколи так і не зловила
Й тепер, пір’ясті, повз мене летять.
Вони мов мрія. Не здійснена, а жила!
Пишу, ловлю. Високо! Як дістать?
.

крапка важка
перестрибнула
з попереднього вірша
і зачинила ворота

вітер боїться прочитати
моє вікно
бо я в сльозах

а скоро
ти достигнеш
як свічка

та вже й

по мені

2001.

«А Лука! Рояль!
Овен береже жереб!
Не воля оракула!?»

«До воза Тілець.
Ясь вагався –
це літа зов од!»

«Імена усі лунить Рак,
зараз картину лісу,
а мені?»

«Серп вини – чудо
Водолія і льодоводу
Чинив прес.

О, МИР!
Величием кротким сияя
Бессменно стоишь предо мной,
Твой взор - Истинная чистота - Любовь.
2012г.

Весняно-польові роботи
Взувають у чоботи
Натхнення.

21.03.12

Нет ничего выше той любви
когда мы готовы дарить свою любовь ближнему
и отдать жизнь за своего ближнего.
2012г.

А відьма справжнє серце має,
Вона ж не хоче, ой не хоче...
А мусить-знає.
Що дощ піде, що біль прийде,
Що друг її лиш скористає -
І кине - знає...

Та лиш тому крізь біль і сльози,
Вона рятунку,ні, не просить,
Бо не сама взяла ту силу,
Біда для неї знати.Диво?
Ви помиляєтесь, щасливі...

Зеркала

Поднимает костер своими алчущими языками
те деревья,что утомились расти и они искрами
взмывают и гаснут.Бедным все беда и верят всему,
нанося крест. Топленые облака целуют землю дождем.
А бедняки от этого перестают креститься.Потому что
им неведомо,почему идет дождь.Стихии это те же овцы.
У них один пастырь – крестное знамение.
Всегда-всегда перепрыгивай через лужи.Они ничто иное,
как одеяло для следов,потерянных ближними.
Подойди молитвой ближе к бедному.
Это всеравно что созерцать изза угла,на перекрестке салют
и полагать.что это кометы,только созданные
из праха.
Праха,который возник из цветков,которые улыбнулись
работнику.
Бедным все спасительно.
Вот только лужи крестом проливают на землю зеркала,
которые легко осушить:стоит лишь заглянуть в них.

Ксения КИРИНДЯСОВА,
21 марта,2012 года

Як шкода, що я взагалі не вмію
плавати,
шалено боюсь води
та пам*ятаю неприємний досвід
спілкування із нею,
ворожою мені.
Тому щоразу тону у океані твоїх
очей
(кажуть, що всі закохані – такі
банальні!)
замість того, щоб щоденно
організовувати запливи на довгі
дистанції
брасом, батерфляєм, на спині;
пірнати без захисної маски
та роздивлятися з глибини
кожну дрібничку підводної царини;
стрибати з вишки
та не розбиватися від сильного
удару об воду,
не ламати собі ж кісток;
отримувати золоті медалі
або хоча б посідати призові місця.
А все, що можу –
копирсатися по-собачому навіть на
мілині;
набирати повні легені рідини
та раз за разом задихатися від цього;
ще довго кульгати
через незнання техніки стрибків
з висоти;
отримувати втішливі призи
за принаймні кумедну спробу.
Все-таки,
як шкода,
що я взагалі
не вмію
плавати.



19.03.2012

Знаєш, бувають такі ночі,
які важчі за життя;
такі ночі, єдиним сенсом яких
є, по суті своїй, безсенсове існування –
рахувати зірки на небі
та темні плями на стелі,
власній стелі,
і розуміти,
що болю твій маленький
мікрокосм
вміщує набагато більше,
аніж наша галактика зірок,
а стеля,
та сама, власне твоя, стеля
вже стала
суцільною темною плямою
і потребує термінового
капремонту.
Знаєш, у такі ночі
життєво необхідно мати поруч
висококваліфікованого муляра,
а не чергову бляклу тінь
на і без того несвітлій поверхні.
Знаєш, ти навіть не здогадуєшся
про існування таких ночей.
Бо Крихітка співає:
якби знав,
то ніколи,
ніколи
не випустив би
зі своїх обіймів.

20.03.2012

Неоценимое благо для тех
Кто возвратится в детство Родное
ИБо войдя в Царство Небесное
И вкушая дыхание райского сада
Что на вершине святой горы
Будет излучать перстом сердца миру чистоту -
Гармонию вечной поэзии - дыхание любви.
2012г.

Кіпариси та ялівець
(о, ялівець особливо!
І сосни - пухнасті) –
Хочеться – олівець,
Ні! Барви! Припливи!
Громи! Осінь і щастя –
Від того, що перед тим було літо.
Зорі у морі,
            надворі,
                  в долоні,
Ми в полоні
            зір, як квіти
В полоні запахів,
              потягів,
                    порухів,
Море повниться чутками,
Спокоєм, ладом, зорями
І запахом ялівцю.

2010

Хотіла просто, так, напитись і піти…
Пройти повз вулиці й міста
Насилу володіючи ногами
І розум затуманений обманом…
Життя іде повз мене,
а я йому у цьому помагаю.
І ще стакан, і ти сміливий,
Нема страху – нема життя…
Дороги вже пливуть перед очима
А ти іще береш стакан і п’єш!
Хотіла я забути страх і горе,
Біль втрати випити до дна.
Хотіла просто, так, напитись і піти…
Белькочучи під ніс незрозумілі речі,
Безумства витворявши на столі…
На дні стакана топлячи своє життя,
Не біль ти забуваєш – а себе!
Втрачаєш розум і дурман веде до «раю»
Життя веселе, жарить сміхом.
Та справжнім, чи градусами підігрітим?
Хотіла повернути час назад,
Без зайвих слів – чи може щось сказати…
Тобою володіє алкоголь –
душа для диявола відкрита!
Хотіла просто, так, напитись і піти…
Та зранку довелось вертатись
До болю, страху і життя…