монетами наповнивши долоню
і зваживши розмінну перемогу
рушаєш до заобріїв солоних
і пропонуєш гру самому Богу

з плеча гуркочуть вишколені танки
і літаки зриваються з десниці
червоний дим заколе в оці зранку
коли усе це Богові присниться

стискаючи зубами вінця чари
бажаючи здобутий мед надпити
у нім нараз побачиш як примару
твого брудного чобота відбиток

«Хотят ли русские войны?»
Я эту песню с детства знаю
О мирном облике страны
От Магадана до Дуная.

Тогда у нас был общий враг,
Мы сообща пришли к победе.
А дальше все сложилось так,
Что жили мирно как соседи.

Дружили, спорили, росли,
Соревновались, торговали,
Хватало хлеба и земли,
Для ссоры повод был едва ли.

Но у соседей ваших вдруг
Пошли дела не так, как надо...
Наглел все больше высший круг,
Простых людей считал за стадо.

Терпел народ, как только мог,
Но шел грабеж не понарошку.
Верхушка кушала пирог,
Стране летели только крошки.

И люди вышли на Майдан,
Стояли с акцией протеста,
Но их не слышал высший клан,
Пошли дубинки и аресты.

И ветром понесло в ваш двор,
Что на Майдане террористы.
Держался за богатства вор,
А вам хотел казаться чистым.

Но «террористам» Бог помог,
Сбежал к соседям вор с позором.
Остался лакомый пирог,
А жажда власти движет вором...

Хотят ли русские войны
В Крыму и в Харькове, Донбассе?
Соседи, что мы вам должны?
Мы сами свой забор покрасим.

Когда опомнитесь прозрев,
Себе придумайте эпитет...
Соседа спальню или хлев
Отвоевать сейчас хотите?

Но воздается все сполна,
Коль не людьми, так небесами...
Соседи! Вам нужна война?
Зачем? И с кем??? Поймите сами!

Господа вчерашние товарищи,
мелкой жутью помнящие тех,
кто считался "свой" в стране-на-кладбище,
не слабо ли видеть крест свой - тот, что грех?!

От Небесной сотни слышьте: "Здравствуйте!
Бог с ней, с этой болью, - будет жизнь..."
От Небесной сотни слышьте: "Царствуйте...
Мы омыли кровью всё, к чему вы - слизь.

Зацветут сады, цветов восстание
осчатливит родину... И нас.
Просто глубоко - до покаяния -
станьте Украиной, чей услышен глас."

01.03.2014

За пережите і живе
ПлачУ сльозами, плАчу,
Бо кача знову десь пливе...
Як гірко чути "Качу"!

А скільки тих скорботних "Кач",
Куди плисти, не знають.
Завмерли заступ і копач,
Останки тіл волають:

"Впізнайте нас, ми теж, ми теж
Пішли в Небесну Сотню!"
А біль росте, не має меж,
До відчаю, в безодню.

За день прийдешній - сум і страх
Ножами душу крають.
І як закляття на устах:
"ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ ! "

28.02.2014

Господи, гнева пречистого
прошу я – не шли за зло.
Где б ни стоял я – выстою.
Спасибо за то, что мало
время мое. Упованием
множу ему года.
Думу-печаль – в изгнание,
чтоб в жизни я был всегда
таким, каким видеть хотела
меня породившая мать.
И славно, что не сумела
беду от меня отогнать.

01.03.2014

Не торопи весну – она придет
сама, неожидаемо, спокойно.
Аукающий тронувшийся лед
откликнется вскрывающейся болью
по праву исцеления теплом.

Взрывающий ледовую плотину
лишь ускоряет должное, на слом
пуская русло, поднимая тину.
И вырастают Спасы-на-крови*,
ведь не вода на дыма коромыслах.

И колокол расколото звонит -
бьёт по весне, не потерявшей смысла.

28.02.2014

Дружина спала, неначе мертва,
Її вгонобив ще о четвертій.
О п`ятій ранку
Прийшла коханка.
Мене збудила з хмільного сна,
Ішла квітуча, як та весна.
Було нам п`янко аж до світанку.
О шостій тридцять відкрив фіранку,
І випив кави я філіжанку.
І непіддатливий зовсім втомі
Про все це вірш написав о сьомій.
О сьомій тридцять я – на балконі –
Рясний я дощик беру в долоні.
Обливсь водою, я маю захист,
Помолоділий, неначе Фауст.
Скінчив домашні свої турботи,
О восьмій вирушив на роботу.
Собою гордий в обох я сенсах:
Я - майстер віршів, а також – сексу!

1.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

«Людськії шашелі» озліло
заворушилися й гризуть
твоє, в борні ослабле, тіло,
моя країно. Мерзка суть.

І граються з вогнем, небоги
(«исконно русская земля»?),
«дядьки отечества чужого» -
сліпі опричники Кремля.

А той зливає «по-батьківськи»
«любов» свою впродовж століть,
і на терени українські
не миро точиться, а – їдь...

Минає все… Минеться й ваше…
Як грім рокоче віщий глас:
«І вас не стане…». Кожен шашіль
хай чує – то гримить Тарас!

28.02.2014

«І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крові...»
Леся Українка

Сьогодні начебто всі вгомонились, слава Богу.
Щоправда, лишивсь один. Назвавшись братом,
не хоче знати він ні мови, ані звичаїв твоїх, Вкраїно.
Із цим ще якось можна було б миритись,
якби не зазіхав він на те, що добуто твоєю кров’ю і потом.
От хоча б і Крим. Скільки століть стояла насторожі Січ!..
Скільки люду вкраїнського загинуло в катівнях!..
Скільки в гаремах зґвалтовано красунь!..
Скільки кастровано малят!..
Вольтерова читачка невситима прибрала Крим .
Та що там Катерина...Сьогоднішні сподвижники її,
похапцем всовуючи паспорти, кричать на заставки усі:
«Люд російський хоче забрати все, що ним звойовано».
Себто сокирою й хрестом.
Але часи не ті. І, як Ізраїль, своє ти, Україно, відстоїш!
Як і йому, і тобі Господь Бог допоможе.

Була злість, нéнависть і сміх панічний, глухий.
Було нестерпно гірко боротися із тим, кого поборено давно.
А ти не смій стояти, ти ганебно мене бий!
Чому такі заклики роблю? Та мені вже просто все одно!!

Нема різниці в який спосіб підсипиш яду у наповнений бокал,
Не важливо і те, скільки рук тобі допомагати буде.
Мені давно вже начхати на вселюдський загáл,
Який тільки й мріє коли спасіння про мене забуде.

На стотисячні зазіхання соколиної зграї
Відповідь зможу дати зовсім просту:
Тут сила фізична зовсім ролі не грає,
Вона повік не заповнить в душі пустоту!

Там, де пустиня віками лежала суха -
Не стане болото ніколи, повір,
Ти серце втішай, що не буде гріха,
Бо єси лиш людині подобним - як звір.

Вся сила людська в дусі та витримці тій,
Що як сталь гартували роками нечисті!
Зазіхати на волю і славу не смій,
Бо то є закони життя мої пломенисті!!!

А як раптом спокуса прийде до тебе вночі
І кривавих ідей зміїний завиток підступить до горла -
Знай, що в мені пломенить ще вогонь святої свічі,
Що вірою звуть, а не “законами змора”!!!


28.02.2014

А очі їхні - чисті, ніби перли,
А світлі душі - птицями увись.
Вони не вмерли, друже мій, не вмерли!
Кружляють понад нами - подивись!
А їхні крила - сонячні вітрила
Нової української весни...

Вони в майбутнє шлях прямий відкрили,
А ми чомусь і далі - об'їзним...

На фото: 27.02.2014 м. Мукачево, освячення площі Героїв Майдану
Світлина Степана Жук

27.02.14

Гідні справи марно не зів’януть.
Кожного заслужене діжде.
І «безсмертя є ще де-не-де».
Той залишить слід на добру пам’ять,
інший наслідить або ославить
і навіки в Лету пропаде.

               І
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
живий ще наш, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
               І вільною, і бідною, панове,
               Згадайте вчених і учителів,
               яким на ринку відбирало мову,
               якої неук чути не хотів.
І маємо у пам’яті «кравчучку»,
тепер «нетачка»
          – бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
               Ще на слуху історія із «Бласко»,
               і флоту бойовий потенціал,
               і ядерне нечуване фіаско,
               і корабельний «вигідний» фінал.
Ой, Льоня перший, скільки ти накоїв
руйнуючи повалений Союз.
               Яке то буде військо у бою
               із голими руками?
                               Де герої?
І хто отой один у полі воїн,
що обеззброїв Армію свою?

               ІІ
Осоловілий дідо в окулярах
із пасікою бесіду веде.
Питається, – чому я не на нарах,
як є на Україні де-не-де?
               Він з тих, кому про стрижене говориш,
               а він тобі про голене назло.
               На поприщі майданному – нувориш,
               якому і везло, і не везло.
По-своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнути віз.
– У цій країні – я самодостатній, –
його єдине кредо і девіз.
               Таку натуру має – надто синю,
               аби цвіла жовтогаряча кров.
               Ми вибрали для нього Україну.
               Але – як Бульба убиває сина,
               так він убив і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні, чорту й ангелу зорі?
               Отак і докотився до ізгоя.
               Її злякався, зека «посадив».
               Народне зберігаючи, присвоїв.
Привів до влади зграю ворогів,
і може тільки й доброго накоїв,
що Юлію зі зла не отруїв.

               III
Наступний має бути пелехатий.
Але, як говорили ще діди,
лакеїв у законі не дістати,
якщо у ямі вирили ходи.
               А цього не дістати із підвалу.
               Недоторканне і липке.
                              Воно
               таке,
                     що все до нього прилипало.
               Та плюй у очі – цьому все одно.
Ще тявкає зі свого підземелля,
неначе й справді благородний звір.
І як воно стрибало вище стелі,
коли тепер ховається, як тхір?
               Чого боятись?
                              Все, що не руїна,
               надійно потонуло у анклав
               на боці Раші – що не Україна.
               І ти диви, як щиро написав.
На шару має зятьового друга,
і бартери ще вигідні обом.
Яка катюга, то така й заслуга, –
тобі Донбас, а от мені – «Кольчуга»
і «Сагайдачний» на металолом.
               І іноді вигулькує з екранів.
               І пробує неоцінимий наш
               серед почесних зоо-ветеранів
               розповідати, як візьме реванш.
Як шарики катаючи у лузу,
то натякає, що чекає нас,
а то – кому і жити, може, зась...
               Як спонсорує лірику і Музу,
               і як реанімація Союзу
               як не старався, а не удалась.

               IV
Я діючий. І щиро до народу
плету гучні чергові «хармани».
Я за закон, і волю, і свободу,
але мені постійно мутять воду
оці опозиційні пацани.
               Як Цісар, я пахан у Гондурасі.
               Мов Коба, не попав на Колиму.
               І не судимий двічі на Донбасі,
               я геній у Одесі і Криму.
Я автор двох останніх революцій.
Я об’єднав і ультра, і народ,
що все терпів, як той Сцевола Муцій*,
і все чекає зміни конституцій,
а я йому, козлу, новий оплот.
               Я переплюну Мао за валюту
               і видам на гора потоки слів.
               А те, що надиктовує Анюта,
               то наше з нею хобі для лохів.
Не крав шапок, не бив мадам по фейсу
і сам не получав по мордасам,
не пакував зелених повні кейси,
бо кас не брав, як мовиться, не сам.
               Я вже давно не «ботаю по фєні»,
               на побігеньках в мене візаві,
               в якого тата, – каже пані Енні,
               не бив грузовиком по голові.
Не треба людям забивати баки,
що я керую владою без Рад,
де й досі екзальтовані панянки
вважають що я сущий Робін Гад.
               Нехай не бреше недобита преса,
               що я нечисту совість плямував.
               Не як гарант, а просто, як професор,
               не я козлами націю назвав.
І не мені готують депутати
труну, якої може не займе
та, що не я посадовив за ґрати,
щоб не підняти власне реноме.

PіSі.
Ось я. Мене шукає вся Європа.
А я у Гімалаях шаманю́.
І знаю, що мене врятує Допа,
коли Донбас підсуне до вогню.
               Тоді і я із Криму підоспію
               армадою по суші і воді.
За мене голосує вся Росія.
Я діючий,
               я діючий,
                              я ді-і-і-і-і!?

               Епілог
Втрачають всі. Той – чин, той – річ,
хтось – честь і совість.
               Є витрати
на крісло й трон…
               І без non grata
втрачають рамки для облич.
               Втрачають розум супостати,
               бо можна й – голову із пліч
               або в Бастилію за ґрати.
Та що не grata, то взірець
на кримінал у темній справі.
Той жер народ, той їв державу.
Тяжіють лаври і вінець.
І в кожного – один кінець:
ганьба й дурна посмертна слава.

               2013

Він землю їв і їв-
Масний черкаський наш чорнозем.
Кричали сестри: «Боже!
Не смій, Тарасику, не смій!»
І він тікав у провалля:
Село і ліс десь зависоко,
А тут лежиш, обидві щоки
Так млосно переповнює земля.
Р.S.
Відки йому, малому, знать було,
Що спогадом невдовзі має стать село?
Так Небеса напевне порішили,
Щоб од землі він набиравсь до скону сили.

На свічках вже гребуть асиґнації…
Хлопці впали – лови ж момент!
Перетворюють волю нації
На привабливий виборчий тренд.

Може, все це – як сон, як міт?..
А за мітом – таємний зодчий?
А в катів - пара инших чобіт,
Що народу обличчя топчуть?..

В цих уже усе буде без фєні,
Та чи менше – злостиво-брудним?
Промайданити б їм
Кишені,
Промайданити б
Душі
Їм!

27. 02.14

Воскресло з праху "Слава Україні!",
Немов багрянокрила птаха Фенікс,
З ротів мільйонних гасло давнє пінить
Гучними бурунами Борисфену.

Блаженні ці слова в устах народних,
Горять від них серця, мов смолоскипи,
"Героям слава!" - чується з безодні
Незламних душ, любовію налитих.

Та Кривда враз лисицею підкралась,
І птаха розтоптала черевиком,
Рікою кров, хати горять, квартали
Під "Слава Україні" те дволике.

Брати стають братам своїм на горло -
Все стерпить гасло пращурів нетлінне.
І небо не блакитне вже, а чорне -
Земля горить під "Слава Україні".

Пани - не дУрні, нащо бій відкритий?
Чуби тріщать у вірних їм героїв,
"Героям слава!" - ствердно линуть крики
З-за братської могили молодої.

Звучить потрійне: "Слава, слава, слава!"
Та надто дорога ціна розплати,
Сміється за лаштунками лукавий.
Чи слава для Вкраїни то? Як знати...

Не торкнулась рука - їй не стало півмиті...
Не сплелися річки...не зійшов з цього берегу сніг...
Чорні сльози на площах країни розлиті
І не видно ні сонця з-за хмари, ні світлих доріг.

Нам не стало півподиху, щоби дожити
І побачити, як витікає із серця печаль...
Ватру ночі смертями безвинних палити
Й видихати з легеней холодного диму містраль.

Не розтанули сни, щоби душі до сходу
Воскресали і сяйво лилось через край направці...
Але вперше у теплій колисці народу
Ми тримались усупереч смерті рука у руці...

Час вистигає. І точки кипіння в минулім.
Стигми долонь замість віри – і, зрештою, все.
Бідна історія з тіла витягує кулі,
А «благодійник» гарматні набої несе,
щоби поцілити певне в майбутнє. А далі?
Хто пропіарить себе на крові та кістках?
Хто роздаватиме гроші, посади, медалі?
А в України питатимуть: «Хто ти така?»
Скільки великих присвят понапишуть поети?
Скільки долонь до сердець прикладуть… і кишень?..
Тільки питатиме хтось, ніби сп’яну: «А де ти?
Де ти, моя Україно?..»
І тиша лише…

Скільки пройдено доріг –
озирніться.
Всі ведуть на цей поріг -
помоліться.
Душі в синій далині –
голубами
Хай біда вогнем горить!
Бог із вами.
Щоб життя не загубить
у безодні -
Ви позбудьтеся журби
вже сьогодні
Наливається земля
колосками,
Усміхаються поля
пелюстками.
Прокладаються мости
полинами,
Щоб до серця донести:
Бог із вами.
2009

Гортаю «Кобзаря». Позапівнóчі.
Ще треті півні снять солодкі снива…
Причинні душі, мавки-поторочі,
сердешна Катря… Двоголові крила

і чорна ніч, і стогне Дніпр… І Канів –
осердя Заповіту і галактик
во Славні заспіралених Майданів,
розкутих, розкривавлених кайданів,
понад стратегіями хитромудрих тактик…

На третю сотню лише крок, Прабатьку, -
нехай цей «посаг» буде легким, світлим…
Бо зносить вóльний люд скоробагатьків,
збувається пророче-заповітне:

«Як понесе з України у синєє море…» -
пролилася, окропила і степи, і гори…

… «Одну сльозу з очей карих – і пан над панами»…
І я плачу, щиро плачу, - Ви, Тарасе, з нами!

10.03.1989 (ред.09.01. – 27.02.2014)

Він там був також, разом із нами,
Воював, кричав до хрипоти,
Щоб за дерев’яними щитами
Перший ряд назад не смів іти.

Над Петром схилявся чи Іваном,
Що нежданно впали горілиць,
І витав, як сотник, над Майданом,
У серця вселяв несхитну міць.

“Будем панувати брате-пане,
Згинуть воріженьки, як роса…”
Розквітали у серцях Майдани
І летіли ввись у небеса.

Кожен з них – Герой і легінь-красень,
На вустах звитяги вперта в’язь.
А найкращі – в Бога вже, Тарасе,
Ціла сотня, Батьку, вознеслась…

За свободу й долю, Богом дані,
Душі їх, зневіро, не тривож!
Догоряли шини на Майдані,
В тебе снайпер цілився також…

…Нині ти, Тарасе, певно радий,
Що нащадки подолали страх,
Дивишся згори на барикади,
І гордишся там, на небесах…


26.02.2014

Допоки всi вони - геть нiвроку,
Не видзьоба крук ока круку
Та митиме рука й далi руку.
Отже з Майдану поки нi кроку!

2014

Вишнёвый сад весной у дома,
над вишнями уж майский жук,
уже извлёк и пахарь плуг,
поют девчонки звонче грома,
а мамы ждут семейный круг.
Что ж, у семьи - у дома ужин,
звезды вечерней - ночь вестей.
Дочь накрывает поскорей -
и поучать её бы нужно,
да не позволит соловей.
Мать уложила, словно в койку,
детей у дома - тех, кто мал;
самой же сон не помешал.
Утихло всё, девчонки только
и соловей не умолкал.

26.02.2014

Майдан тихо затихає,
Революція пройшла.
Нова ера наступає,
Стара влада відійшла.

Діжку меду зіпсувати,
Ложка дьогтю може в мить.
І не можна задрімати,
Коли недруг ще не спить.

Новий Гетьман присягнеться,
Візьме в руку булаву.
І негідник той «здригнеться»,
Що ніс горе і біду.

Хто вступив в багно ногою,
Того в хату не пускати.
А тримати на задвірку.
А ще краще з двору гнати.

Нову владу призначати,
Президент наш розпочне.
І дай Бог йому зібрати,
Все найкраще та нове.

Старе древо с корчувати,
Та не дати прорости.
Краще нове посадити,
Воно справжні дасть плоди.

М.О.Головацький 23.02.2014р.

Хитнеться свобода,
долонею серце затулить.
І світ одсахнеться,
відчувши розпуку без меж.

За що стільки болю -
оцій найшляхетнішій з вулиць*?
А знаєш, Кобзарю,
у тебе тут цілились теж.
Беззахисна мрія...
і снайпер... і кров... і жахіття...
За пострілом постріл -
зривалися душі увись.

...Це ще Україна.
Це вже двадцять перше століття.
Шевченкові очі...

Ти сильний, Тарасе.
Дивись!

26.02.2014

Да здравствует "татарин" в уголочках рта
"монгольских" скул… обветренная доблесть
и сгорбленный спины фамильный трап
простите, если выгляжу как вобла…
Да здравствует неистребимый личный страх
что нет в крови еврейского намека
но есть Есенин, Пушкин… даже Бах
Шевченко, Битлз, и слегка Набоков…
Да здравствует желание побыть в Крыму
на радужном лазурном побережье
зачем красот… и кавы - Львову одному ?!
Молитвы наши родственны: - Иже е…

Да здравствует Надежда, Вера, и - Любовь!!!
Да здравствует все то, что перечислил…
25.02.2014.

Наче хрестики, дні безтолкові.
Наче нулики, ночі без сну.
Тільки думи, таємні окови,
провокують іти на війну.

А там пря віковічних емоцій
у полоні зашорених слів
і душа на чутливому боці
зігрівається в ярі вогнів.

Ставлю крапку, подумавши – кому.
Інтонації змінюю тон.
Відпускаю на волю утому.
Іду жити в омріяний сон.

03/02/2014

А мій ровесник нині вже герой…
Хоча ішов на барикади весело
Без автомата. Крізь його шолом
У лісі проросте тонке зело

І зацвіте весною. У жалобі
Свічки схиляють полум’я. Тремтить
У Бога голос. Недосяжний обрій
У чорній стрічці. Молоді хрести

Стають за ним у ряд. Застряв у горлі
Клубок повітря. А кати живуть…
А на Майдані душі й нерви голі
Майбутнє виколисують. У путь

Рушають мрії і його і наші.
Хтось їм отруту подає у чаші…

23.02.14

Словно юная вишня, весною цвела.
Замуж вышла и сына ему родила.

В суете утопая, все лето жила,
Паутинкою легкою осень легла…

И хотя я ее не ждала, не звала,
Но седая зима, не спеша подошла,

Словно пышная тучка, весна приплыла –
Юной вишнею внучка моя расцвела!

2014

Ще пам'ять не забула рани
І спогад мозок проліта навиліт,
Іще не змито плями на Майдані,
Ще чути плач батьків, дружин і сиріт...

Над головами сонце й небо плаче,
Ще тисячі лампадок не згоріли.
Сира земля тебе бере, юначе -
Без подиху холодне мертве тіло.

Покої вулиць вкрили сотні квітів,
Змішалися жалобою багряно.
Вже не продовжує задимлено горіти
На барикадах шумного Майдану...

Ще пам'ять не забула рани -
Мов куля, проліта навиліт!
І смерть з собою кличе-тягне.
Ще чути плач батьків, дружин і сиріт.

Ще чути запах бою і відваги,
Ще чути запах, що лишають квіти.
Життя Героїв ставлене на ваги
За матерів, батьків, дружин, за діти...
25 лютого 2014

Рідна моя дитиночко, світла моя доле,
Ти моя кровиночка, слізне моє горе,
Чи для такої годиноньки я тебе родила,
Чи для цього, серце моє, я тебе ростила?
Хто тобі, сердешний мій, оченьки закрив,
Хто тобі, синочку мій, рученьки зложив...
Чи хто чув останній подих...біднеє дитя,
Чи твоє останнє слово, а лишень не я...
Милий мій, синочку мій, що кат натворив,
Він забрав твоє життя і мене убив.
В тую чорну домовину поряд ляжу й я,
Рідне сонечко моє, зіронько моя...
Замість весільних стрічок, чорнії стрічки,
І дитя моє в труні, а кругом вінки...

Лютий 2014

Наші очі, як світ, поважчали.
Сльози здушують.
Дихай глибше!..
Ми прощаємось із найкращими,
Що крізь небо із бою вийшли...

Ці замислені юні хлопчики
Йшли на смерть зі щитами дитячими...
Скільки ще їх, кийками потрощених?
По скількох ще ми, брате, заплачемо?..

І по тих,
що згоріли заживо...
Що замерзли в лісах,
катовані...
І по тих,
що їх тіл не знайдено...
Серце рветься в кривавім стогоні!..

...Ми не маємо права
спинитися.
...Ні забути.
...Ані пробачити.
Кожна смерть - це свята обітниця.
Шанс на волю.
Життям оплачений...

22.02.2014

Минай, зажуро,
бо судилось жити,
хоча іще пече сльоза свята,
і на майдан кладе жалоба квіти,
а крізь бруківку
горе пророста.
Вирує край,
доведений до краю…
Торкає мати серцем оберіг…
Але – світає!
Боже мій, світає!
Це воскресає сонце для живих.

А на війні - як на війні...
Свої закони і порядки
Не дуже хочеться мені
Щоб смерть відкрила прірви ляду…
Мені б на поле, на стерню
На пастовень до гус й корівок
А куль й снарядів маячню -
До генералів по домівках…
І це не модний креатив
Такої ж думки моя бабця
І мої сестри, і брати
Молюся Богу, може вдасця…
Ще кілька днів… чи встою я?
Біжу туди… назустріч звідти:
- Куди ти, брате Нігоян?
- У царство почестів і квітів...
А на війні як на війні…
Передова і Медсанбати
"Та не однаково мені"
Хто буде все це віршувати…
24.02.2014.

Богомільного четверга
тесть Мирось богу сонця молиться:
у чотири глухі кути
закотила фортуна колесо.
Теща Мотря ріже коржі –
поглядає на бурі ружі –
і кляне когось, кинувши ніж,
і цитує зі псальми по нужді.

Це ж подався Івась на майдан,
полишивши і доню, і долю,
і одержав у скроню з нагана,
і в посадці сконав на Подолі.
Як збирався Івась, у рюкзак
взяв шмат сала і прапор державний,
вже такий був славезний козак –
вдяг про захист казан поіржавілий.

Навтішав він у ридмах жону:
повернуся! – ще й син народиться,
тільки й рушив на мирну війну –
полетіла на діл Богородиця.
Ревно їхав у стольний град
із такими, як сам івасями,
та зустрів їх набоїв град
під державними прапорами.

Що й довгенько Івася несли,
бо надіялись: може ще виживе..
Не судилось.. Покрили прапором,
як дитя покривають крижмою.
І лежить наш Івась вище звізд,
та за кров`ю і шинним смогом
не розгледіть ні жінчиних сліз,
ні посадки, ні сонця бога.

Пустка від пожежі у серцях,
Чорний дим-в душі гарячий цвях,
Сльози не зросять уже землі,
Залишилися таки самі.

Кожному відлунює свій біль,
Порожньо. Віддати звідки сил?
Замкнено згорьовані уста,
Замітає снігом німота.

Сотня полягла - один в один,
Кожен брат комусь, а може, син,
Як забути втрату навіки?
Як змиритись, що лишився ти?

Доводиться жити далі,
Дивитися у майбутнє,
А серце кричить від жалю,
За тими, що вже відсутні.

Вони заплатили кров`ю
За нашу велику мрію,
А ми це взяли як долю.
Якою то буде дія?

Вони розірвали пута,
А ми залишились з болем,
Журбою навіки скуті,
В сльозах та жадана воля.

Події 21-го сторіччя…
Нові герої нашого часу:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя,
Ми бачим більше –
як тіла несуть…
Ми бачимо чиїсь розбиті долі,
Їх смерть, як яблука, з дерев зрива.
Без батька виростуть сини в Подолі,
А у Полтаві наречена – вже вдова…

Події 21-го сторіччя…
Нові герої історичних днів:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя
Змужнілі й загартовані в вогні…

У Харкові заплаче гірко мати,
У Львові батько сина похова…
Вони на небі будуть спочивати,
Про них пісні народ ще заспіва!..

Події 21-го сторіччя…
Нові герої нашого часу:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя,
Ми бачим більше –
як тіла несуть…
21.02.2014р.

В тебе чорна сорочка і потяг о шостій сорок.
І єдиний квиток на засніжений лютим рейс.
Десь вирує майдан і світанки, що впали в морок.
І героя щока на асфальті застигла десь…

В тебе буде зима з катапульт і відважних істин.
І вечеря з біди серед згарищ німих жалів.
Синьо-жовті стрічки на зап’ястках святого міста.
І сталеві мечі відчайдушно-правдивих слів.
22.02.2014

Не скурвись, хлопче, буде кепсько
Не допоможе вже ніхто
Не скурвись, дівко, бабо фесько -
Не Серіал, не другий Том!!!
Дай упокоїть прах із крові…
Дай молитвам злягти услід...
Дай зберегтись теплу любові...
Дай матерям спливти від сліз…

Не скурвись! Досить, владнохлопче!
Не скурвись, діво, мовних шлюх
ВИ - найстрашніший в Світі злочин
ВАС, як згадаєш - ріже слух…
Що там такого в тому троні,
Що братовбивство - норма дій?!…
Отож вдивляйтеся у скроні
У сивий пращурів сувій…

… пішли проти одне одного
сонце відвернулось…
небо хмурим стало
Божий гнів оволодів тим
знайди тепер
24.02.2014.

Заживемо в спокої і мирі,
Будемо іще щасливі ми!
Полетіли “беркути” у вирій,
Хоч і не сезон – серед зими.

В штовханині погубили пір’я,
Поспіхом зникали в сивій млі,
Без кругів сумних над Межигір’ям,
Без жалю – вони не журавлі.

Хай летять – у них також є діти,
Батьківський поріг і отчий стіл,
А могли би теж осиротіти,
Якби хтось узяв їх на приціл…

Скільки бід залишили довкола,
Скільки сліз опісля ратних “жнив”!
Десь подівся знаний орнітолог,
Що леліяв птаство і кормив…

Їм – фінал без дяки й епілогу,
Нам – творити й жити на землі!
Завесніло нині! Слава Богу –
Скоро прилітають журавлі…


23.02.2014

Хто зна історію, тому не дивно,
Що гетьмани тікали з України:
Тетеря, Хмельниченко,Суховій, Опара...
Та все ж їм Янукович не до пари.
За булаву вони для слави скорше бились,-
Новітній гетьман всю президентську силу
В маєтки спрямував, у золото, в ікони,
Пристосувавши для багатства всі закони.
Не відала обкрадена Вкраїна незалежна,
Що старцювати доведеться за панування Креза,
Що знову, як за Брюховецького-боярина погідного,
Москві невситній із церквою за безцінь буде віддана...
...Хвала Майдану, що намірам зловісним попри
Вкраїна встояла, звернувши погляд в бік Європи.

25 февраля 2014 09:01:05

Недосказаних слів тексти

Шарудінням порушують сни

Пожовтілі від часу листи

Неможливо, на жаль, втекти

Стерти теж неможливо з сторінки

Те чого не хотілося залишить в віки

Чому ж воно так - головне піде у чорновики?

Хай ростуть собі далі, дубовим, не тлінним стовпом

По наростаючій, спроби невдалі, архіви пишуть "welcome"

В них зібралися слів недосказаних тексти

Й шарудінням порушують сни

Пожовтілі від часу листи

Неможливо, на жаль, втекти

Стріл! – за щитом благеньким долі
Упав хлопчина молодий -
Запрагнув кращої він долі,
В нерівний втрутившись двобій…

Та не собі, а Україні
(Яку ґвалтують вороги) -
Аби у ній були всі рівні...
А сам - загинув. Неживий…

Як жити далі в цьому світі -
У мирний час, як на війні?!.
Криваві плями – й квіти, квіти…
Стрілець - утік?.. Ні, кате, ні!

Ти не залишишся безкарним,
Хоч і в броні непробивній!
Життя зберіг своє?.. Та марно:
Згориш в пекельному вогні!..

Наздоженуть тебе прокльони
Вмить посивілих матерів,
Зірки стемніють на погонах -
Наздожене Господній гнів!


24.02.2014

Ми проростаємо в Майдани
Серцями, повними надій.
Уже не маси, а титани,
Герої на землі святій.
Свій шлях торуємо до щастя,
До несфальшованих свобод.
І віру вкрасти в нас не вдасться,
Бо ми – нескорений Народ!

Віками прогинали спини –
Раби у панському ярмі,
Та піднялися у борні
Сини і доньки України.

І вражено усі завмерли,
Коли од їхніх камінців
Серця спецназівських бійців
У жаху за щитами терпли.

А ті, що не боялись смерті,
Були готові полягти,
І волю нації спасти
Стояли, непохитно-вперті!

Диміли Києва руїни.
І у жалобі всі були -
«Небесну сотню» понесли
Твоїх Героїв, Україно!

Що смертю вибороли славу...
І син, і батько, муж і брат.
Ховається «кривавий кат»,
Очікуючи на розправу.

Уже не стане на коліна
Пригнічений віками клас.
Єдині цінності у нас –
Лише людина й Україна!

22.02.2014

Сотнику мій, чи гадали учора ми, що
нас доторкнеться війна незбагненно - реальна.
Скільки ж отих доленосних поламано щогл?
Сотми човнів у замеж перенесла Почайна...

Знаю, ти просто не міг нині бути не там...
ти б не зумів не іти в першi лави...о, Бозю,
важчає світ цей невтомним і вічним китам,
легшає крок у заобрій на тонкім порозі.

Сотнику, глянь - он ісходять на Землю святу
подихи передвесни - розкурликані бузьки.
Ти підіймаєш із шанців до бою чоту
поміж латунними свистами - на Інститутській.

Небо ізвомплене - плями кагорових вин.
Янгол несе два крила і доспілого німба.
Tи відлітаєш - на мить залишається він-
тілом учути бруківки червоної згиби.

Сотнику мій, відкервавіла ще одна ніч,
смерть одмахала люнарнo серпом над Майданом.
Ще у дитинстві казав собі: "хлопче, не хнич-
ти ж бо козак" - бути в Небі тобі отаманом.

«Слава герою
горе горою
вмився золою
вкрився труною»

пишалися ми дідами
складали їм вірші
тепер діди пишайтесь нами
ми ж за вас не гірші

ми ж з отруєної чаші
попили так само…
і поклали душі наші
а за що незнамо

ой моліться не дай Боже
якщо це підстава
бо і наших внуків може
спіткати ця слава

вшановуйте ж нас так само
приносьте нам квіти
як то тато? як то мамо
синів пережити?

Тут вам не Росія. Бо тут – Україна!
Народного гніву нестримна лавина:
за "каменепадом" реве ревом "ленінопад"!
І можна дивитись на теплім дивані,
як гинуть за тебе на справжнім майдані
та тільки лиш час не повернеш ніколи назад…

Небесної сотні архангельські крила
з Волині до Січі – могили, могили…
Дрогобич, Тернопіль, Дунаєве, Львів, Кременчук…
Брати: білоруси, вірмени, грузини,
вкраїнці… Сини… Гордість й біль України…
Довіку їх кров не відмити катюгам із рук.

- Вендета?
- Молитва! За сина і брата,
за діда, онука, за нѐбожа, тата,
коханого, серденько… Боже! Спаси й сохрани!..
Плече до плеча: матері і дружини,
онучки і доні… Пливуть домовини…
Пливуть-відпливають кохані в небесні світи…

А з неба, з-за тої таємної грані,
вертають невидимо і на Майдані
стоять поміж нас камертонами правди й чеснот.
І фальш не пройде, і фальстарт не поможе
томý, хто шанує суєтне, не Боже…
Бо вийде один* і промовить за цілий народ!

23.02.2014

Чуєш, мамо, я в цій труні ще живий!
Я бачу, як світ обертає й стає на диби,
Як рвуться на миті години цієї доби...
Чуєш, мамо, я ще не вмер! Я живий!

Я в серці твоєму! Я в крові твоїй!
Я в кожному русі та подиху тіла...
Я знаю, як ти віддавать не хотіла
Мене цій холодній лютневій землі!
Я чую, як плачуть і виють вітри,
Як стогне Майдан, пересичений кров'ю,
Як ріки, сповиті печаллю й журбою,
Несуть про нас звістку у різні світи...

Прости мені, мамо, що мушу піти
Туди, де стріну врешті вільних пращурів лиця,
Де Бог наливає вічність в небесну криницю
І пише нам долі трагічні листи!
І ти пам'ятай, що я досі живий -
У серці, у світлі сонячнім, дотиках й тиші...
Народ у труні мені заспівав та колише,
Чуєш, мамо, я ще не вмер! Я живий!